Філософія Іншого у ХХ сторіччі: раса, нація, гендер

У дослідженні післявоєнних текстів К. Ясперса, Т. Адорно, Х. Арендт, Б. Беттельхейма, П. Леві виділено чотири основні типи суб'єктивності Іншого: того, хто є потенційною жертвою згідно зі своїм расовим, національним, релігійним, політичним статусом; того, хто є агресором; тих, котрі відіграють роль «спостерігачів» стосовно перших двох категорій і чиї вчинки визнають «моральними» залежно від їх активних дій по порятунку жертви. Пізніше набував розвитку четвертий тип Іншого - людини, яка фізично належить до іншого покоління, проте переживає почуття провини за свою націю (державу) і тому стає учасником проекту контркультури.

Шостий розділ «Постмодерністські концепції Іншого як віддзеркалення множинних ідентичностей суб'єкта» містить сім підрозділів і присвячений аналізу концепцій Іншого, сформульованих у Постмодерністській культурі.

У підрозділі 6.1. «Інший, влада і мова в концепціях М. Фуко, Ж. Лакана, Ж. Дерріди» вивчені концепції, які є базовими в концептуалізації образу Іншого в другій половині ХХ століття. М. Фуко вперше вказав, що існуючі дискурси в розумінні Іншого є продуктами влади, яка встановлює «норми знання» і «стандарти ідентичності». У Фуко Іншим постає сама влада, яка є дисперсною і всепроникливою, а також суб'єкт, на тілі якого влада «пише» свою домінацію. Концепція Іншого в Ж. Лакана ґрунтується на символічному порядкові мови як несвідомому культури. Лакан відводить «жіночому компоненту» статус Іншого, який повинен або прийняти свою залежність від чоловічого суб'єкта, або, зберігши ідентичність, позбавитися мови репрезентації у фалічній культурі. Основуючись на поглядах Фуко і Лакана, Ж. Дерріда формулює власну концепцію Іншого, новизна якої полягає в тому, що він виводить Іншого з системи дихотомічних відносин через деконструкцію цих відносин. Показано, що концепція Іншого в Дерріди як поліморфної структури, набула подальшого розвитку у феміністській і постколоніальній теорії, а також квір-теорії і мультикультуралізмі.

У підрозділі 6.2. «Жінка як Інший у гендерній теорії і феміністській критиці» доведено, що внесок гендерних теоретиків в антропологію Іншого виявився в: а) плюралізації наукової методології і картини світу через привнесення расового, класового, національного і гендерного «сумніву» в концепцію позитивістських цінностей; б) створенні «жіночої картини світу», яка рівноцінна чоловічій; в) розробці концепції Іншого, основаній на принципах «відмінності», а не опозиції; г) ствердженні цінності культурної критики як джерела позитивного розвитку культури; д) конструюванні жіночої суб'єктивності як Іншої - гетерогенної - моделі, яка перебуває в площині множинних виборів. Феміністська концепція Іншого вплинула на постколоніальну і квір-теорію, вказавши на тісний зв'язок гендерних, расових і культурних ієрархій.

У підрозділі 6.3. «Дискурс Іншого у філософії повсякденності» проаналізувано концепцію Іншого у філософії повсякденності, яка звернула увагу дослідників на ті моделі Іншого, які використовує суб'єкт у ситуаціях побутового спілкування (А. Шюц) і при етико-естетичних оцінках творів мистецтва (П. Бурд'є). У філософії повсякденності визначається, що представники освіченіших груп тяжіють до інтерпретативних оцінок дійсності і багаторівневому символізмі в мистецтві, тоді як прагнення до монологізму та «єдиної істини» більшою мірою характерні для людей з нижчим інтелектом, що ілюструється прикладами з епохи нацизму і сталінізму. Протиборство естетичних концепцій, які набули ідеологічного характеру у ХХ столітті, зумовлене тим, що естетична оцінка виражає певну мораль, у межах якої цінності меншини або набувають відображення, або відкидаються. Відкидання Іншого і специфіки його інтересів призводить до посилення побутової агресії стосовно національних, расових, релігійних меншин.

У підрозділі 6.4. «Квір-теорія і гомосексуальний Інший» обґрунтовується ідея, що постгендерні, постфеміністські квір-дослідження розширили зміст розуміння Іншого акцентували увагу на гендерно-сексуальній ідентичності, яка перебуває в опозиції до гегемонної маскулінності і розщеплює її структуру. Охарактеризована структура «гегемонної маскулінності», яка, згідно з феміністськими теоретиками, представляє форму соціальних відносин, в яких білий гетеросексуальний чоловік, що володіє власністю, постає як домінуючий суб'єкт, субординуючи жінок, а також гомосексуальних чоловіків і представників небілої раси (Дж. Батлер, І. Кософські-Седжвік, Д. Савран). Агресія і здатність до конкуренції розглядаються як важливий елемент збереження статусу «гегемонної (домінуючої) маскулінності», мета якої - встановити не тільки соціально-політичне, але й культурне, емоційне панування над іншими групами. На матеріалі кіно і літератури доведено, що квір Інший розширив парадигму можливих виборів ідентичності, квір-суб'єктивність репрезентувала новий тип інакшості в культурі як варіант «позитивного вибору» і «культурного бунту».

У підрозділі 6.5. «Дослідження Дизабіліті: Інший як ненормативне тіло» висувається теза, згідно з якою концепція Іншого як людини-дизабіліті (інваліда або людини з хронічними захворюваннями) могла виникнути тільки після Другої світової війни, коли перед європейським співтовариством постала проблема покалічених людей. Універсальна норма традиційної культури не мала тілесних відмінностей як варіантів культурної ідентичності. Проте з розвитком теорії меншин людина з іншою тілесністю одержує право не тільки на культурні репрезентації, але й на власний академічний дискурс, відмінний від медичного, соціологічного, релігійного. Розвиток досліджень дизабілиті свідчить про підвищення толерантності до людей зі зміненим - іншим - контуром тіла.

У підрозділі 6.6. «Постколоніальний Інший» досліджені структура ідентичності і джерела концепції «постколоніального Іншого» на матеріалі кіно, літератури і суспільної свідомості. Постколоніалізм як теорія сформувався в просторово-ідеологічному вимірі, метафоризуючи відносини країн і культур у термінах «фемінності» і «маскулінності» суб'єкта й Іншого. У колоніальному дискурсі, визначеному як «балканськість», «орієнталізм» або «Східна Європа», периферійний Інший перебуває під пильним спостереженням суб'єкта, розташованого в «центрі», на американській «півночі» або європейському «заході». При цьому «центр» реферований семантикою «вдома», «стабільності», «сили», тоді як периферійний Інший - семантикою «втечі», «сирітства», «девіації», «слабкості». Постколоніальний образ Іншого може бути вписаний у модель відносин «центр-периферія», де суб'єкт персоніфікує імперський центр або саму імперію, а Інший - колонізовані або підлеглі етнічні околиці, з якими ідентифікують Іншого, маргіналізуючи його суб'єктивність.

У підрозділі 6.7. «Кіборг як Інший» обґрунтовується ідея, що кіборг є центральним персонажем постмодерністської утопії, радикальним утіленням Іншого. З одного боку, кіборг як гібридне творіння, втілює апокаліптичні фантазії сцієнтистів. З іншого боку, кіборг матеріалізує ідеал об'єднання «людського» і «штучного», деконструює протиставлення Природи і Цивілізації. Стверджується, що фігура кіборга трансформує уявлення про межі тіла, гендера і раси, дозволяє зіставити віртуальний простір з утопією «відкритого суспільства» (в концепції К. Поппера) або «номадичного суспільства» (в концепції Р. Брайдотті), тобто суспільства, яке підтримує і поширює принципи «транзитуючої свідомості». В Інтернеті здійснюються віртуалізація тіла, зміна топографічних меж суб'єктивності, усвідомлюється локалізація цих змін, що сприяє розширенню свідомості, «множенню» наявних світів, плюрализації образу «Я» і більш відкритого, творчого самопрояву.

Розділ сім «Тілесні маніфестації і хронотопи Іншого: від старовини до сучасності» містить шість підрозділів і присвячений аналізу явищ, станів, які містять маніфестації інакшості в просторово-часовому континуумі.

У підрозділі 7.1. «Сексуальність і материнство як практики інакшості» досліджується культурна семіотика сексуальності і материнства в аспекті їх впливів на зміну ідентичності суб'єкта через трансформацію тілесного образу Я. Сексуальність і материнство (батьківство) трансформують уявлення про внутрішній простір суб'єкта і потребують ствердження власної інакшості. Доведено, що сексуальне пізнання є першим і базовим досвідом соціалізації суб'єкта, від якого залежить позитивна або негативна оцінка власної ідентичності.

У підрозділі 7.2. «Подорож як хронотоп Іншого» обґрунтована ідея, що однією з найпоширеніших практик зміни ідентичності є подорож, яка символізує зіткнення зі світом «інших». Подорож у всіх її культурних іпостасях - прочанство, паломництво, туризм - трансформує уявлення про локалізацію тіла в соціально-географічних середовищах. Інший як мандрівник - це людина, чия система цінностей відрізняється від прийнятої в цій місцевості або культурі, той, хто переміщенню і новизні надає перевагу перед стабільністю і традицією. При аналізі фігур біблійних і середньовічних мандрівників і їхніх різноманітних персоніфікацій (паломника, хрестоносця, відлюдника) аргументується подвійність кодів, у просторі яких вони існують: з одного боку, тіло мандрівника є простором зустрічі різних культур, з іншого боку, мандрівник - завжди завойовник - і демонструє «гібридну свідомість». Кочівник, маргінал, номада - це, безумовно, Інші в свідомості осілих суспільств, розділених межами і нормами - ті, кого не можна карати, на кого не можна поширювати свою владу, і тому вони дратують і надихають одночасно.

У підрозділі 7.3. «Психотипи Іншого як форми соціальної інакшості» досліджуються феномени «юродивих», «бродяг», «авантюристів», як різновиди дивної, надмірної інакшості, що виникає в ситуаціях культурного зламу, зміни цінностей приходу нової культурної парадигми. Зокрема, фігура юродивого об'єднує в собі соціальну і психологічну інакшість через опозицію і виклик традиційним формам суспільного життя, що уподібнює поведінку юродивого поведінці старозавітним пророкам, з одного боку, і ченцям дзен - з іншого. Доведено, що соціально-психологічні Інші своєю присутністю створюють типи «гібридного простору», які відповідають «нормам» традиційної культури і сформовані в її рамках, представляючи при цьому рід «переходу», трансформативної зони, яка змінює ідентичність суб'єкта і суспільства до попереднього досвіду.

У підрозділі 7.4. «Музей і освіта як символи «іншого досвіду» обґрунтована ідея, що освіта, здобуття будь-якого типу знання є входженням в апріорну інакшість. Це набуття нового досвіду через відмову від досвіду минулого, який суб'єкт починає бачити як "інший". У цьому контексті музей розуміється як спосіб відчуження часу, навчання баченню теперішнього часу як іншого. Музей репрезентує час-простір, що зупинився, каталогізує суб'єктивності різних Інших. Особливість цих феноменів і процесів полягає в тому, що Інший у них не «екзотизується», він занурений у повсякденність, демонструє можливість переходу в інші простори через повсякденні практики.

У підрозділі 7.5. «Телебачення і кіно як «інша реальність» затверджується, що виникнення нових технологій кінця ХХ століття змінило співвідношення «тіла», «смерті» і «суб'єктивності», перетворивши смерть з біологічного в семіотичний процес. «Стирання меж» між життям і смертю, суб'єктом й Іншим здійснюється через відчуження смерті від суб'єкта: смерть і тіло відокремлюються, тілесна смерть на телеекрані не припускає остаточного вмирання героя. Віртуальна реальність кіно, телебачення, Інтернету розтягують і фіксують теперішній час, забезпечують відтворюваність минулого, формують простори «вічного життя».

У підрозділі 7.6. «Доля Іншого: еміграція як шлях становлення Іншим» проаналізована еміграція як особливий хронотоп, який трансформує ідентичність суб'єкта і робить його Іншим, маргіналом, що перебуває на межі культур. Еміграція є «зоною переходу», трансгресією, подібною «гетеротопії» - простору, який містить у собі потенціал множинних можливостей, в якому постійні вибори і є принципом розвитку. Гетеротопія Іншого - своєрідні простір і механізм, які формують нові можливості і потенціал розвитку, породжують нові дискурси. На відміну від дихотомій традиційної культури, простори гетеротопії прагнуть поліцентрації відносин, створення станів або подій, що дозволяють реалізовувати маргінальні ідентичності як позитивно забарвлені. Стверджується ідея про те, що існує зв'язок між феноменами еміграції, сексуальності, материнства і подорожі як різними типами набуття тілесного досвіду перебування в трансформативній ситуації «переходу».

Висновки

У процесі дослідження досягнута поставлена мета дисертації, вирішені завдання, що знайшло віддзеркалення в таких висновках.

1. Уперше здійснено теоретичне дослідження феномена Іншого як самостійної категорії, обґрунтовано існування різних рівнів і форм його буття. Стверджується, що в постмодерній культурі дискурсові Іншого належить одне з центральних місць. Уперше фундаментально аргументована типологія концептуальних і національно-хронологічних підходів до феномена Іншого, проаналізовані методологічні джерела актуалізації філософії Іншого у ХХ столітті. Продемонстровані можливості полікритики і компаративізму як ефективних методів аналізу складних культурних феноменів.

2. Охарактеризовані образи Іншого в літературних, міфологічних, релігійних, філософських текстах попередніх епох. Відповідно до завдань дослідження, феномен Іншого розглянутий як тіло (через маніфестації раси, гендера, сексуальності, фізичної цілісності тіла) і як текст (на рівні дискурсів, мотивів, образів, тем). Доведено, що існує певна стійкість у мотивах і темах, що розвивають образність інакшості. Тексти про Іншого накопичуються і генерують нові символи, прагнуть утворити єдиний текст про Іншого. Обґрунтовано, що найпродуктивнішими джерелами у формуванні семантики Іншого у ХХ столітті є етико-естетична концепція романтизму, Середньовічна картина світу, Бароко, антична міфологія, «дискурси прогресу» й «екзотизму» в літературі ХIХ століття.

3. Серед культурософских джерел концепції Іншого у ХХ столітті як основні виділені: а) школа романтизму; б) політичні філософії Т. Гоббса, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля; в) символізм і готичний роман; г) філософії С. К'єркегора і Ф. Ніцше; ґ) марксизм зі ствердженням класового й антагоністичного Іншого; д) порівняльна антропологія і європейська етнографія; е) німецька феноменологія. У кожному з указаних підходів створювалася особлива модель Іншого і дискурс інакшості, який базувався на національних традиціях, соціально-історичних реаліях, а також на персональній ідентичності самого автора концепції, і ця ідентичність не вкладалася в рамки гомогенної і стабільної ідентичності «більшості». Починаючи з текстів М. Бубера, З. Фройда і Ж.-П. Сартра, категорія Інший увійшла до суспільного дискурсу, стала джерелом декількох нових підходів до розуміння інакшості у ХХ столітті.

4. Доводиться, що методологічно інакшість конструюється двома шляхами: Інший може розумітися як те, від чого прагне відокремитися суб'єкт, щоб затвердити і репрезентувати власну ідентичність; також Інший сам може прагнути встановити дистанцію із суб'єктом, усвідомлюючи власну специфіку або розуміючи суб'єкта як Іншого стосовно себе. Корпус класичних методів і текстів, що складає ядро європейської традиції, можна розуміти як рід «тоталітарної практики» на епістемологічному, аксіологічному і методологічному рівнях, і його переосмислено в другій половині ХХ століття. Ті форми «альтернативного знання», які в позитивістській науці перебували на узбіччі філософської уваги і не були легітимізовані як академічні дисципліни, зокрема гендерна теорія, постколоніальна і квір-теорія, гомосексуальні й антирасистські студії, - насправді репрезентували інші форми світопізнання, в центрі яких перебував представник культурної меншини - Інший як суб'єкт рефлексії. Таким чином, методологічними джерелами актуалізації філософії Іншого у ХХ столітті стали: криза Модерного проекту культури; необхідність деконструкції епістемологічних стандартів; активізація емансипаторних рухів, які ввели в центр академічної уваги Іншого як суб'єкта і споживача академічного знання, представника національних, гендерних, расових меншин, носія альтернативної («не-гегемонної») ідентичності.

5. Кожна епоха створює свій тілесний і текстуальний образ Іншого, в якому втілює своє розуміння принципу суб'єктивації, розрізнення і зіставлення. Уперше образ Іншого виникає в античній міфології і філософії (Гесіод, Платон, Аристотель), потім його фіксує теологія Середньовіччя. У класичній філософії, культурах модерного періоду Інший конституюється виключно фокусом уваги суб'єкта як «безформний», «загрожуючий» фон, «Воно», від якого суб'єкт відділяє себе, підтверджуючи власну домінуючу позицію. Упродовж тривалого часу порівняльна антропологія виконувала ідеологічні функції в культурі, фіксуючи і легітимізуючи морально-політичні ієрархії суб'єкта і «екзотичного/расового Іншого». Дослідження антропологів (М. Мід, С. Нанда, В. Тернер) першої половини ХХ століття зруйнували епістемологічний міф про перевагу європейської філософії, про «істинність» європоцентристських класифікацій і єдину для всіх норму. Постмодерністські критики інспірували перегляд традиційних норм, санкціонували їх варіативність стосовно представників інших рас. Зміна рефлектуючого суб'єкта привела до трансформації змісту категорії Іншого, оскільки схвалювала трансгресію традиційних типів рефлексії і знання, створення множинних типів Інших.

6. Уперше охарактеризовані концептуально-хронологічні підходи до проблеми Іншого у ХХ столітті, які виникли в Модерний період і відображають модерні цінності культури, й ті, що сформувалися в Постмодерний період, з урахуванням нових тілесних реалій. Першу групу становлять: феноменологічний підхід, психоаналіз З. Фройда, філософії М. Бубера і К.Г. Юнга, концепція Школи Анналів, поліфонізм М. Бахтіна, екзистенціалізм, філософія після Аушвіца, теорії геноциду. Другу групу - гендерна і феміністська теорія, критика влади М. Фуко, деконструкція Ж. Дерріди, психоаналіз Ж. Лакана, постколоніалізм, філософія повсякденності, квір-теорія, дизабіліті-теорія, кіберфілософія.

7. Висунута й обґрунтована концепція, згідно з якою Друга світова війна, різні види насильства і геноциду стали джерелами актуалізації теми Інших і створення нової постмодерної мови в другій половині ХХ століття. Саме тілесні політики геноциду і Голокосту, тотального знищення євреїв, слов'ян, циганів, радянських військовополонених, в'язнів концтаборів, сексуальних і релігійних меншин стимулювали суспільні роздуми і легітимацію Іншого як представника меншини в поствоєнний період. Голокост і Друга світова війна стали джерелом походження травми сучасної західної людини, основою постійної рефлексії, яка набула академічного втілення в постструктуралізмі, фемінізмі, деконструктивізмі, в художніх образах абстракціонізму, у формуванні «теорії меншин» і «мультикультуралізму». Доведено, що саме рефлексія над тілесним досвідом Другої світової війни, усвідомлення тендітності людського тіла активізували увагу до расових, національних, сексуальних меншин як репрезентантів інакшості і стимулювали вироблення постмодерністської філософії - принципово нового дискурсу роздумів про Іншого. Аргументується, що основою філософської рефлексії над Іншим є досвід травми.

8. Стверджується, що незважаючи на те, що концепт Іншого був узятий постструктуралістами із сартрівського екзистенціалізму, розуміння інакшості в другій половині ХХ століття принципово змінюється. У Сартра Інший має онтологічну природу, він існує в часі й просторі. В гендерних, постколоніальних, квір і дизабіліті-теоріях статус Іншого істотно змінюється: Інший стає предметом епістемології, а не онтології, коли расові відмінності тіла «ідентифікуються» поглядом домінуючих суб'єктів. У реальності війни Інший конструювався расистським «поглядом» нацистів і перетворювався на засудженого до смерті. Зовнішні особливості тіла перетворюються на значущі «відмінності» в суспільствах, які зацікавлені в збереженні ієрархій і привілеїв. У дослідженні доведено, що саме раса, гендер (сексуальність), нація і фізична цілісність є основними маркерами інакшості в суспільних практиках і епістемологічних стратегіях.

9. На когнітивному рівні дискурс інакшості, який умовно можна позначити як «суб'єкт зустрічає Іншого» (у Ж.-П. Сартра і І. Левінаса), в гендерній, постколоніальній і квір-теорії змінюється на тезу «суб'єкт конструює Іншого» (С. де Бовуар, Е. Саїд, Х. Бхабха, Дж. Батлер, ін.). Ситуацію, в якій Інший перейшов в категорію сконструйованих моделей, можна вважати принципово новою, у порівнянні типів інакшості, сформованих філософами до Другої світової війни, і моделей інакшості, які стали домінуючими в континентальній і американській філософії післявоєнного періоду. Формується висновок, що саме Друга світова війна зробила очевидним той факт, що «культурний Інший» - це, насамперед, «сконструйований Інший», епістемологічний, прагматичний, ціннісний. Таким чином, наявне буття Іншого зі сфери онтології було пересунуто у сферу епістемології і герменевтики.

10. Зміна методологічного статусу категорії Іншого символізує невідворотність важливих змін у структурі європейського мислення: народи і суспільства, які пережили табори, тортури, голод, окупацію, усвідомили, що тіло первинне стосовно дискурсу. Часто теоретики, які зверталися до проблеми Іншого, в певній формі самі здобули тілесного досвіду Першої або Другої світових війн, і саме «досвід травми» став основою їх міркувань про Іншого. Філософи, які наближалися до теми Іншого, виявлялися тими, хто в пошуках індивідуальної, расової, гендерної свободи виходив за рамки своєї культурної або національної групи, протиставляв себе владі або традиційній моралі. Люди, відомі як фундатори «філософії Іншого» були носіями ідентичності, яку можна маркувати як «іншу». Формулюється висновок, що актуалізація теорії Іншого у ХХ столітті зумовлена не стільки метафізикою, скільки пошуками власної ідентичності філософа як представника расових, національних, гендерних, соціокультурних меншин. Розроблена методологія, в рамках якої філософські ідеї набувають осмислення в контексті психобіографії їх творців і фіксують у філософських термінах зміну суспільних настроїв та соціально-політичних умов.

11) На основі аналізу праць Сартра введено до наукового обігу термін «презумпція провини», що означає фіксацію в культурних формах (в літературі, кіно, філософії) морального відчуття індивіда, який пережив війну, окупацію, геноцид, загибель близьких і при цьому залишився живим. Стверджується, що Сартр одним з перших артикулював дискурс «провини» від імені «свідків», які вижили в екстремальній ситуації, усвідомлюючи при цьому, що нічим не «кращі» за тих, котрі загинули як «жертви». Цей тип суб'єктивності Іншого набув розвитку в суспільних рухах, творах мистецтва і літератури на Заході в 1950-1970-ті роки (хіпі, «бітники» в США, «розсерджені молоді люди» у Великій Британії) в контркультурі 1990 - початку ХХI століття (панки, рокери); у радянській «дисидентській» літературі; в пострадянському антисталінському кіно і кіно «нової хвилі» («Сволота», «Апостол», «Зірка»). Одним з фокусів зображення Іншого як носія альтернативної ідентичності стає тип людини, яка належить до нового покоління, проте переживає почуття провини за свою націю (державу), яка брала участь у насильстві і тому стає учасником проекту контркультури.

12. У розвитку проблематики Іншого вперше виділені й охарактеризовані три національно-дискурсивні періоди. Першими філософами і художниками, для яких стала актуальною проблема Іншого, були німецькі мислителі ХIХ - початку ХХ століть (М.Бубер, З. Фройд, М. Гайдеггер, Е. Гуссерль). Унаслідок того, що нацисти фізично підірвали основи німецької філософії Іншого і буття національних меншин у Німеччині, центр дискусій про природу Іншого після війни змістився до Франції. Саме французька післявоєнна філософія - фемінізм, деконструктивізм, психоаналіз - стала головним простором роздумів про гендерного, сексуального і расового Іншого (С. де Бовуар, М. Фуко, Ж.Дерріда, Ж. Лакан, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва). Наприкінці ХХ століття до дискусії долучилися американські теоретики (Дж. Батлер, Е. Саїд, Т. де Лауретис, Е.Факенхайм): саме вони зробили цінний внесок у розробку моделей Іншого в квір-теорії, теорії меншин, теорії дизабіліті, філософії і етики після Освенцима (Аушвіца), постколоніалізмі.

13. Східноєвропейські філософи приєдналися до студій Іншого в останні десятиріччя. Існує декілька причин цієї обставини: те, що теорія Іншого, як і теми гендерних, національних, сексуальних меншин, належить до напряму критичних філософій, які не могли бути легітимними в тоталітарній державі; роздуми над природою Іншого в радянський і пострадянський періоди були певним чином пов'язані з темами інакомислення, еміграції, політичних репресій, ГУЛАГа. Тому біль «травми» Інших у пострадянській культурі залишився не артикульованим більше ніж півстоліття після закінчення війни, на відміну від Заходу, де публічне визнання різних типів жертв війни допомогло тим, хто вижив, перевести тілесний біль у жест мови або тексту. Отже, можна дійти висновку, що розвиток теорії Іншого дозволяє легітимізувати культурні і політичні інтереси різних груп меншин на пострадянському просторі і, таким чином, сприяє осмисленню больових проблем минулого і руху до демократичного суспільства.

14. При аналізі біографій фундаторів теорії Іншого у ХХ столітті виявлено, що саме специфіка східноєвропейських реалій ХIХ - першої половини ХХ століть опосередковано стимулювала роздуми про національного, релігійного, мовного Іншого в концепціях західноєвропейських філософів - З. Фройда, М. Бубера, Ф. Ніцше, Ю. Кристєвої, І. Левінаса, ін. Стверджується, що концепція Іншого формується як усвідомлена філософська або культурна ідея перш за все в тих просторах (географічних топосах), де сама соціальна і національна (тобто тілесна) ситуація привертає увагу до пошуку шляхів порозуміння с іновірцем, іноземцем (Іншим), і Східна Європа - один з таких просторів. На багатьох фундаторів концепції Іншого у ХХ столітті значно вплинули філософія Ф. Достоєвського, поетика творів якого пронизана поліфонією і центрацією на суб'єктивності Іншого; значним впливом було саме знання східнослов'янських літератур і мов З. Бауманом, І. Левінасом, Б. Вальденфельсом, Ю. Кристєвою, Ц. Тодоровим, С. Жижеком, іншими. У другій половині ХХ століття утворився ефект «зворотного перенесення» - спочатку впливи зі Східної Європи зумовили актуалізацію концепцій Іншого, а в кінці ХХ століття західні дискурси Іншого були ретрансльовані до Східної Європи й адаптовані нею згідно з новим розумінням культурної і політичної ситуації.

15. У другій половині ХХ століття уявлення про суб'єктивність Іншого змінюються - стабільні гомогенність і самототожність, які розглядалися як фундаментальні ознаки ідентичності в епоху Модерну, не сприймаються як «онтологічні і природні» характеристики ідентичності. Вони розуміються як конструкти, завдяки яким суб'єкт протиставляє себе Іншому, який виявляється необхідним для здійснення ідентифікації суб'єкта і втілює в очах суб'єкта все те, чого сам суб'єкт (конструкція ідентичності суб'єкта) не має. У модерний період образ Іншого може бути вписаним у модель відносин «центр-периферія», де Інший сприймається як відхилення від норми - гендерної, расової, ідеологічної - і представляє абсолютний антипод «центру». Наприклад, Західна Європа конструює образ Східної Європи і пострадянського простору як геополітичного Іншого для того, щоб зберегти власну ідентичність стабільною і домінуючою. На відміну від модерного періоду, постмодерний Інший утворює поліцентричні структури гендера («чоловіча» - «жіноча» - «квір-ідентичність»), раси («білий» - «чорний» - «білий не-арієць»), нації («Захід» - «Схід» - «пострадянська Європа як амбівалентна територія нових можливостей»). Тобто конструювання (маркування) Іншого в традиційній культурі - це спосіб створення і збереження привілеїв, тоді як у постмодерній - пошук ідентичності і нових цінностей.

16. Проаналізовані найпоширеніші типи Інших, які формувала кожна епоха, і доведено, що вони перебувають в опозиції до домінуючої (гегемонної) ідентичності в культурних дискурсах ХХ століття, руйнують її межі і створюють гетеротопії - феномени, здатні продукувати нові культури й ідентичності. Гетеротопії притаманна більша свобода, толерантність, плюрализація центру, тенденція до зміни статусів, ідентичностей, подібно простору маскараду, це - віртуальні простори кіно й Інтернету, подорож, квір, кібер-ідентичність, імміграція. Стверджується, що в постмодерній філософії Інший розуміється як гетерогенна конструкція, необхідна для взаємообміну і діалогу культур.

17. На широкому інтердисциплінарному матеріалі проаналізовані принципи відтворення тілесних Інших у традиційних культурах, це: відділення, зіставлення, ізоляція, маргіналізація, відчуження, екзотизація. Доведено, що тілесний досвід інакшості в модерний і до-модерний періоди є насамперед досвідом суттєвої «втрати», «збитку», причому «збитку» як фізичного - удівства або сирітства, так і культурно-політичного - імміграції, позбавлення прав. Проте під впливом феноменів кінця ХХ століття (біотехнології, кіно, Інтернету) суб'єкт усвідомлює наявність ситуацій, які його власний суб'єктивний досвід здатні перетворити в «інший», перетворюючи самого суб'єкта на одного з багатьох Інших. Унаслідок цього Інший починає розумітися як самостійна, автономна від суб'єкта фігура, яка має власні закони розвитку. Те, що в традиційній культурі розуміється як «маргінальність», насправді виявляється передвісником нової епохи або легалізацією в одному просторово-часовому континуумі різних ідентичностей. Аргументується точка зору, згідно з якою Інший є необхідним і присутнім у кожному суспільстві не тільки як опозиція до суб'єкта, але як автономний творчий принцип.

18) Перспективи подальшої розробки теми, виконаної в дисертації, полягають у дослідженні та поглибленні конкретних тем теорії Іншого на українському матеріалі, конкретизації концептуального апарату та суміжних з теорією Іншого тем (квір-теорії, теорії меншин, теорії геноциду, кібер-теорії, дизабіліті-теорії та ін.). Висунуті в дисертації концепції дозволяють установити нові зв'язки між цінностями та моделями самосвідомості культур Модерну і Постмодерну, визначити подібність та розбіжності між поствоєнними рефлексіями та моральними висновками війни в західноєвропейському і східноєвропейському суспільствах, досліджувати розвиток філософських ідей у контексті психобіографії філософа як представника покоління або певної (гендерної, расової) соціокультурної групи.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Монографія

1. Суковатая В.А. Лицо Другого: телесные образы Другого в культурной антропологии : монография / В.А. Суковатая. -- Х. : ХНУ, 2009. -- 520 с. -- Библиогр.: 745 назв., 214 иностр.

Статті в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України

та іноземних держав:

2. Суковатая В.А. Тело «Другого» в архаической мифологии и массовой культуре: гендер и сексуальность / В.Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2008. -- № 803. -- Вип. 34. -- С. 132-138.

3. Суковата В.А. Расова та гендерна «іншість» як джерело альтернативної ідентичності в «чоловічих дослідженнях» і американській художній культурі ХХ ст. / В.А. Суковата // Культура України : зб. наук. пр. -- Х. : ХДАК, 2008. -- Вип. 25. -- С. 15-24.

4. Суковата В.А. Мотив Іншого у філософії імені П. Флоренського і в концепціях М. Бубера і К.Г. Юнга: порівняльний аналіз / В.А.Суковата // Наукові записки Харк. ун-ту повітряних сил. -- Х., 2009. -- Вип. 1 (32). -- С.87-92

5. Суковатая В.А. Женщина как Другой в истории утопии / В.А. Суковатая // Философские науки. -- 2008. -- № 6. -- С. 134-154.

6. Суковата В. Політики маскулінності та влади в радянській та пострадянській культурі / В. А. Суковата // Філософська думка. -- 2007. -- № 1. -- С. 36-59. -- Бібліогр.: 21 назв.

7. Суковатая В.А. Образ «Другого» в контексте мотива «двойничества» и поисков национальной идентичности в романе Шолом-Алейхема «Кровавая шутка» / В. Суковатая // Вісн. нац. техн. ун-ту «ХПІ». -- 2008. -- № 52. -- С. 3-9.

8. Суковатая В.А. Образы национального и религиозного Другого в творчестве Сергея Эйзенштейна: когда нация и религия «под запретом» / В. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2007. -- № 764/1. -- С. 216-227.

9. Суковатая В.А. Образ гендерного и национального Другого в русском культурном бессознательном / В. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. -- 2007. -- № 791. -- С. 239-245.

10. Суковатая В.А. Гендерные и сексуальные политики в дискурсе послевоенной антропологии / В.А. Суковатая // Философские науки. -- 2006. -- № 5. -- С. 54-74.

11. Суковатая В.А. Биоэтика, мультикультурализм и «другая» эпистемология как нео-либеральная критика науки / В. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2006. -- № 714. -- С. 175-183.

12. Суковатая В.А. Женщина как Другой в украинской академии: перспективы гендерной педагогики в Украине / В.А. Суковатая // Практична філософія. -- 2006. -- № 1. -- С. 75-83.

13. Суковатая В.А. Кибер-феминизм в пространстве Интернета / В.Суковатая // Человек -- 2006. -- № 1. -- С.130-141.

14. Суковата В. «Інше» богослов'я / В. Суковата // Людина і світ. -- 2004. -- № 7. -- С. 35-41.

15. Суковатая В.А. Гендер, раса и сексуальность в культурной геополитике: антропология Другого / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун -ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2004. -- № 615. -- С. 161-165.

16. Суковатая В.А. Гендерное образование и квир-литература на Западе и в России: политики сексуальности как «другого письма» / В.А. Суковатая // Практична філософія. -- 2004. -- № 2. -- С. 61-70.

17. Суковатая В.А. Теология Другого в ХХ веке: феминизм, мультикультурализм, постмодернизм / В. А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2004. -- № 625 -- Вип.2. -- С. 132-136.

18. Суковата В.А. «Інший з'являється в образі Бога»: Національно-гендерні утопії Іншого у соціально-політичній утопії Володимира Соловйова / В.А. Суковата // Людина і світ. -- 2004. -- № 2. -- С. 17-26.

19. Суковатая В.А. Маскулинность на постсоветском пространстве / В.А. Суковатая // Человек. -- 2004. -- № 6. -- С. 114-123.

20. Суковатая В.А. Фобия Другого как мужская истерия: репрезентации гендера и сексуальности в кино / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2003. -- № 598. -- С. 156-159.

21. Суковатая В. А. Метафоры гендерного «Другого» в Постмодернистском театре: Цвет, Звук, Тень / В.А. Суковатая // Tottalogy: Постнекласичні дослідження. -- 2003. -- Вип.9. -- С. 343-368.

22. Суковатая В. Сатира, власть и женщина в восточнославянской бытовой сказке: политики „обучения гендеру” / В. Суковатая // Практична філософія. -- 2003. -- № 2. -- С. 117-122.

23. Суковатая В.А. Женщина как Другой в Интернет-утопии: политики сайбер-феминизма / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2003. -- Вип. 579. -- № 1. -- С. 167-173.

24. Суковата В.А. Смерть як Інший в візуальних нараціях Постмодерну / В.А. Суковата // Філософська думка. -- 2003. -- № 2. -- С. 36-51. -- Библиогр.: 10 назв.

25. Суковатая В. А. Женщина в русской религиозной философии и политиках церкви: антропология «друговости» / В.Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2002. -- № 547. -- С. 189-196.

26. Суковатая В. А. Реклама как шоу и как политика / В.А. Суковатая // Философские науки. -- 2003. -- № 10. -- С. 34-45.

27. Суковатая В.А. Женщина как Другой в философских и религиозных утопиях: общество и власть / В.А. Суковатая // Tottalogy: Постнекласичні дослідження. -- 2002. -- Вип.7. -- С. 279-303. -- Библиогр.: 41 назв.

28. Суковатая В.А. Новые спиритуальные религии: поиски источников силы / В.Суковатая // Практична філософія. -- 2002. -- № 1. -- С. 183-194.

29. Суковатая В.А. Гендерный анализ украинской рекламы: женщина как Другой / В.Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2001. -- № 533. -- С. 125-130.

30. Суковатая В.А. Вуду и Растафари как концепции Другой идентичности в ситуации Постмодерна / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2002. -- № 552. -- С. 98-106.

31. Суковатая В.А. Культура как образование и феноменология «другого опыта» в XX веке / В.А. Суковатая // Tottalogy. Постнекласичні дослідження -- 2002. -- Вип. 8. -- С. 192-205.

32. Суковатая В.А. Женская сексуальность в зеркале мужского бессознательного / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2001. -- № 499. -- С. 110-121.

33. Суковата В.А. Феміністська теологія в системі гуманитарного знання / В.А. Суковата // Філософська думка. -- 2000. -- № 6. -- С. 85-102. -- Библиогр.: 30 назв.

34. Суковатая В. Познание и эротизм как удовольствие недостижимого: андрогинный идеал в аксиологии Бердяева / В.Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна «Постмодернізм у філософії, науці та культурі». -- 2000. -- № 464. -- С. 64-70.

Інші публікації за темою дисертаційного дослідження:

35. Суковатая В.А. Гендерная идентичность и конструирование памяти в кризисные моменты истории: женские стратегии выживания / В.А. Суковатая // Социология: теория, методы, маркетинг. Ин-т Социологии НАН Украины. -- 2009. -- № 2. -- С. 67- 95

36. Суковатая В.А. Гендер и память: украинские женщины в кризисные моменты истории / В.А. Суковатая // Свободная мысль 21 -- век. Теоретич. и политич. журнал Центра исслед-ний постиндустриального об-ва -- 2008. -- № 5. -- С. 179-193.

37. Суковатая В.А. Образ еврея как национально-гендерного Другого в русских общественных дискуссиях конца Х1Х века / В.А. Суковатая // Евреи и славяне. Эссе о межкультурных отношениях. Изд-ние Еврейск. ун-та в Иерусалиме и нац. ун-та «Киево-Могилянская академия». -- 2008. -- Том 19. -- С. 266-287. -- Библиогр.: 20 назв.

38. Суковатая В.А. Феминистская трактовка американской литературной и философской утопии / В.А. Суковатая // США. Канада. Экономика, политика, идеология: Ежемесяч. научный и общественно-политич. журнал Ин-та США и Канады РАН. -- 2007. -- № 1. -- С. 81-89.

39. Суковатая В.А. Еврейская идентичность и исследования иудаики в западных университетах / В.А. Суковатая // «11-ые Запорожские еврейские чтения». Сб.ст., Запорожье: Запорожск. нац. университет. -- 2007. -- С. 341-347.

40. Суковатая В.А. Тело, смерть и удовольствие в кино и Интернете / В.А. Суковатая // Космополис. Изд. МГИМО.- 2007. -- № 1. -- С. 52-68. -- Библиогр.: 18 назв.

41. Суковатая В.А. Женское образование в Украине XIX века: гендерная история / В.А. Суковатая // Высшее образование в России. Научно-педагогич. журнал Мин-ва образован. РФ -- 2007. -- № 11. -- С. 152-161.

42. Суковатая В.А. Феминистская методология как политика образования: конструирование новых гендерных идентичностей в украинской высшей школе / В.А. Суковатая // Социология: теория, методы, маркетинг. -- 2007 -- № 3. -- С. 202 -222.

43. Суковатая В.А. География versus политика: западные интерпретации восточноевропейской истории / В.А. Суковатая // Ab Imperio. Международ. журнал исследований по новой имперской истории и национализму в постсоветском пространстве. -- 2006. -- № 4. -- С. 37- 44.

44. Суковатая В.А. Философия Имени Павла Флоренского в контексте философских, лингвистических и семиотических идей ХХ века / В.А. Суковатая // На путях к синтетическому единству европейск. культуры: Философск.-богословское наследие П. А. Флоренского и современность : сб. ст. -- М. : Библейско-богословский ин-т св. ап. Андрея, 2006. -- С. 233-247.

45. Суковатая В.А. Эдуард Лимонов в поисках «новой маскулинности» / В.А. Суковатая // Свободная мысль -- 21 век. Теоретич. и политич. журнал Центра исследований постиндустриального общества -- 2006. -- № 4. -- С. 184-191.

46. Суковатая В.А. Антропология смерти как Другого в визуальных политиках Постмодерна / В.А. Суковатая // Общественные науки и современность. -- 2006. -- № 4. -- С.166-176

47. Суковатая В.А. Феминистская педагогика как практика мультикультурализма / В.А. Суковатая // Высшее образование в России. Научно-педагогич. журнал Мин-ва образован. РФ. -- 2004. -- № 10. -- С. 147-150.

48. Суковатая В.А. Теология, экофеминизм, мультикультурализм: новый контекст традиционных религий / В.А. Суковатая // Космополис. Изд. МГИМО. -- 2004. -- Лето. -- С. 178-195.

49. Суковатая В.А. Идентификации гендерной педагогики / В.А. Суковатая // Свободная мысль -- 21 век. Теоретич. и политич. журнал Центра исследований постиндустриального общества. -- 2004. -- № 8. -- С. 111-115.

50. Суковатая В.А. Интернет в социальных политиках и массовом сознании: гендерный анализ / В.А. Суковатая // Социология: теория, методы, маркетинг. -- 2004. -- №1. -- С. 89-103.

51. Суковатая В.А. Образование как практики Другого / В.А. Суковатая // Высшее образование в России. Научно-педагогич. журнал Мин-ва образован. РФ. -- 2004. -- № 3. -- С. 133-140.

52. Суковата В.А. Гендер і релігія / В.А.Суковата // Основи теорії гендеру : навч. посіб. -- «К.І.С.», 2004. -- 385-426 с. -- Библиогр.: 42 назв.

53. Суковатая В.А. Утопические мотивы в философии Всеединства Владимира Соловьева / В.А. Суковатая // Россия и Вселенская Церковь. В.С.Соловьев и проблема религиозного и культурного единения человечества. -- М. : ББИ, 2004. -- С. 126-142.

54. Суковата В.А. Сатиричні образи жінок у казковому фольклорі: гендерний аспект / В.А. Суковата // Народознавчі зошити. Вид. Ін-ту Народознавства НАН України. -- Львів, 2004. -- № 5-6 (59-60). -- С. 763-768.

55. Суковатая В.А. Американская концепция прав человека как источник гендерной критики религий / В.А. Суковатая // США. Канада: Экономика. Политика. Культура. Ежемесяч. науч. и общественно-политич. журнал Ин-та США и Канады РАН. -- 2004. -- № 6. -- С. 69-80.

56. Суковатая В.А. Антропология американского города и антибуржуазная «эстетика вызова» в произведениях Ярослава Могутина / В.Суковатая // Гендерна політика міст: історія і сучасність : сб. матер. конф. -- Харьков : Харьк. акад. городск. хоз-ва, 2004. -- С. 235-239.

57. Суковатая В.А. Квир-сексуальность в западной и (пост)советской академии / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2003. -- № 10. -- С. 293-300.

58. Суковатая В.А. Квир-теория и литературные практики на Западе и в России / В.А. Суковатая // Девиантность в общественных, литературных и культурных контекстах: опыт мультидисциплинарного анализа : сб. акад. ст. -- Минск : Юнипак, 2004. -- С. 154-175.

59. Суковатая В.А. О природе фашизма / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2003. -- № 10. -- С. 300-307.

60. Суковатая В.А. Гендерная политика рекламы на постсоветском телевидении / В.А. Суковатая // Социолог. исследования. -- 2004. -- № 2. -- С. 65-70. -- Библиогр.: 20 назв.

61. Суковатая В.А. Агенты Малдер и Купер против Джоди Фостер: Фобия Другого как мужская истерия / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2003. -- №9. -- С. 277-285

62. Суковатая В.А. Феминистская теология и гендерные исследования в религии: перспективы новой спиритуальности / В.А. Суковатая // Общественные науки и современность. -- 2002.- № 4. -- С. 204-213.

63. Суковатая В.А. Раса, гендер и сексуальность как ценности гражданского общества: взгляд из Украины / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2003. -- № 9 -- С. 333-336.

64. Суковатая В.А. Женщина в религиозной истории и феминистской теологии / В.А. Суковатая // Женщина в истории: возможность быть увиденными : сб. науч. ст. -- Минск : БГГУ, 2002. -- Т.2. -- С. 33-55.

65. Суковатая В.А. Что значит быть еврейской американской женщиной / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2003. -- № 10. -- С. 290-293.

66. Sukovataya V. The feminist politics in the Ukrainian education: towards the liberty and democracy values // Israel-Ukrainian collections of works. -- 2001. -- 505. -- Р.182-187

67. Суковатая В.А. Религиоведение: гендерный подход / В.А. Суковатая // Высшее образование в России : научно-педагогич. журнал Мин-ва образов. РФ -- 2001. -- № 6. -- С. 123-130

68. Суковатая В.А. Глобализм как культурная политика: греки, женщины и уроды / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2002. -- № 7/8. -- C. 312-317.

69. Sukovataya V. “Another” gender in the postmodernist theater: the experience of the feminist analyses / В.А. Суковатая // Gender in dramatic theater. -- Krakow, 2001. -- Р.155-164

70. Суковатая В.А. Сатира как репрессия: гендерные политики в бытовом фольклоре / В.А. Суковатая // Общественные науки и современность. -- 2000. -- № 4. -- С. 103-109.

71. Суковатая В.А. Женщины в христианстве: гендерный аспект / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 2001. -- Вип. 501 -- № 2. -- С. 52-57.

72. Суковатая В.А. Мультикультуризм как политическая эпистемология / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2000. -- № 5. -- С. 376-380.

73. Суковатая В.А. Сатирические образы женщин в сказочном фольклоре: гендерный аспект / В.А. Суковатая // Satyra w literaturach wschodslowianskich. Instytut Filologii. -- Uniwersitet w Bialostoku. -- Tom IV. -- 2000. -- С. 54-63.

74. Суковатая В.А. Солнце “черного цвета”: постколониальные познавательные политики эпохи Постмодерн / В.А. Суковатая // Гендерные исследования. -- 2000. -- № 4. -- С. 312-316.

75. Суковатая В.А. Мифологемы “власть” и “другой” в русском общественном бессознательном / В.А. Суковатая // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер.: Філологія. -- 1999. -- № 448. -- С. 163-168.

76. Суковатая В.А. Женщины в фольклоре: гендерный анализ сатирических стратегий / В.А. Суковатая // Українсько-ізраїльский вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -- 1999. -- Вып. 428. -- С. 74-79.

77. Суковатая В.А. Гендерное образование в постсоветской академии как ресурс демократизации общества / В.А. Суковатая // Формирование гендерного паритета в ситуации социальной и экономической трансформации : материалы междунар. конф. -- К., 2002. -- С.177-180

78. Sukovataya V. Female Other's in Man's unconsciousness: the strategies of “otherness” in the Postsoviet theater / В.Суковатая // The papers of Macedonian Summer School “Face&Violence: The Boundaries of the Humanity” [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http: http: www.soros/org/mk/image

79. Sukovataya V. Third gender in the Postmodernist Theater: alternative representation of sex / В.Суковатая // The papers of a conference “Postmodern production” (Germany, Etherland) [Электронный текст] Режим доступа: http://www.gradnet.de/pomo2.archives/pomo2

80. Sukovataya V. Black Other and Postcolonial Identity in Ukraine / В.Суковатая // The papers of International Conference in Amsterdam, The Netherlands: “Writing Europe 2001: Migrant Cartographies, Cultural Travelers and New Literatures [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http:

81. Sukovataya V. Gender Roles and Episteme of Another” in the Postmodern Theatre: the Feminist Analysis / В.Суковатая // A cross-cultural and interdisciplinary conference in Film & Theatre Studies Gender/Theatre/Cinema"

Анотація

Суковата В.А. Філософія Іншого у ХХ сторіччі: раса, нація, гендер. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04. -- філософська антропологія, філософія культури. -- Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. -- Харків, 2009.

Дисертація є комплексним інтердисциплінарним дослідженням, яке присвячено аналізові феномена Іншого на рівні тілесних і дискурсивних політик культури. Доведено, що категорія Іншого маніфестує себе перш за все через характеристики раси, нації, гендера, сексуальності. Серед методологічних причин актуалізації філософії Іншого у ХХ столітті виділено: кризу Модерного проекту культури; деконструкцію епистемологічних стандартів; активізацію емансипаторних рухів, які вводять у центр уваги Іншого як суб'єкта академічного знання. Обґрунтована концепція, згідно з якою Друга світова війна актуалізувала тему Інших і створення постмодерної мови в другій половині ХХ сторіччя. В роботі вперше типологізовані концептуально-хронологічні підходи до проблеми Іншого у ХХ столітті (феноменологія, психоаналіз З. Фройда, філософія М. Бубера, концепція Школи Анналів, екзистенціалізм, критика влади М. Фуко, деконструкція Ж. Дерріди, постколоніалізм, фемінізм, квір-теорія, кібер-філософія).

Ключові слова: Інший, інакшість, ідентичність, раса, нація, гендер, тілесність, квір-сексуальність, постколоніалізм, дизабіліті-теорія, геноцид, філософія після Аушвіца, травма, культурна антропологія, постмодернізм, теорія меншин, гетеротопія.

Аннотация

Суковатая В.А. Философия Другого в ХХ веке: раса, нация, гендер. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. -- Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. -- Харьков, 2009

Диссертация является комплексным интердисциплинарным исследованием, посвященным анализу феномена Другого на уровне телесных и дискурсивных политик культуры. Доказано, что категория Другого является одной из центральных в сознании ХХ века и манифестирует себя прежде всего через характеристики расы, нации, гендера, сексуальности. Проанализированы источники философии Другого в литературных, мифологических, религиозных, философских текстах предшествующих эпох. Обосновано, что наиболее продуктивными источниками в формировании семантики Другого в ХХ веке являются этико-эстетическая концепция романтизма, Средневековая картина мира, Барокко, античная мифология, «дискурсы прогресса» и «экзотизма» ХІХ века.

Утверждается, что исследования антропологов первой половины ХХ века разрушили эпистемологический миф о превосходстве европейской философии и «истинности» европоцентристских классификаций как единой для всех культур нормы. Изменение рефлектирующего субъекта привело к изменению категории Другого, так как означало трансгрессию традиционных типов рефлексии и создание множественных типов Других. Таким образом, среди методологических источников актуализации философии Другого в ХХ веке указаны: кризис Модерного проекта культуры; потребность в деконструкции эпистемологических стандартов; активизация эмансипаторных движений, вводящих в центр научного внимания в качестве субъекта академического знания - Другого, представителя национальных, гендерных, расовых меньшинств, носителя альтернативной («не-гегемонной») идентичности.

Выдвинута и обоснована концепция, согласно которой Вторая мировая война, разные виды насилия ХХ века стали источниками актуализации темы Других и создания нового постмодерного языка во второй половине ХХ века. Доказано, что именно рефлексия над телесным опытом Второй мировой войны, осознание хрупкости человеческого тела активизировали внимание к расовым, национальным, сексуальным меньшинствам как репрезентантам друговости и выработке постмодернистской философии и искусства как принципиально новым дискурсам размышления о Другом. В результате исследования делается вывод о том, что культурный Другой - это прежде всего конструируемый и эпистемологический Другой.