Художнє мислення в контексті естетичної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 18: 130.02

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Художнє мислення в контексті естетичної теорії

Спеціальність 09.00.08 - філософія

Поліщук Олена Петрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі суспільних наук Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Оніщенко Олена Ігорівна, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, завідувач кафедри суспільних наук.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Бровко Микола Миколайович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор Личковах Володимир Анатолійович, Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри філософії та культурології;

доктор філософських наук, професор Скальська Дарія Миколаївна, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, завідувач кафедри філософії.

Захист відбудеться 9 квітня 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано „5” березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Живоглядова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Сучасний етап історичного поступу людства характеризується докорінною зміною світоглядних орієнтирів, системи цінностей, способу організації буття, прагненням знайти нові орієнтири розвитку, зрозуміти основи своєї представленості у світі. В умовах кризи існування сучасної цивілізації особливого значення набуває осмислення феномена людського мислення, як основи формування уявлень людини про реальність та її діяльності. Його дослідження вимагає всебічного аналізу, залучення міждисциплінарного досвіду і може розглядатись у декількох аспектах. Одним з них виступає вивчення видів (чи стилів) мислення, зокрема наукового, технічного і художнього, яке дає змогу краще зрозуміти межі їх застосування, окреслити культуротворчий потенціал кожного конкретного різновиду, поглибити уявлення про витоки і специфіку даних явищ, пов'язаних з різними практиками та цінностями у людському бутті.

У цьому контексті аналіз художнього мислення як ідеального начала естетичної і художньої діяльності людини, основи її художнього пізнання та освоєння нею дійсності є значущим і плідним для наукових розвідок. Проте, дана проблема має дещо маргінальний характер в сучасній філософії та естетиці, натомість її дослідження вважається пріоритетом психології. Не заперечуючи значення психологічних розвідок художнього мислення, слід вказати, що естетичний аналіз чинників його детермінації, структурно-компонентної організації, змістово-функціонального навантаження поглиблює знання про дане явище, відкриваючи нові зрізи його розуміння. Це й обумовлює значущість виокремлення питання природи, специфіки, потенцій художнього мислення, як самостійної естетичної проблеми, і необхідність її розгляду на концептуальному рівні опрацювання. А звернення до культурологічних напрацювань при естетичному аналізі художнього мислення сприяє потужному поштовху для теоретичних узагальнень, надаючи передусім цінного фактологічного багажу. Відтак, забезпечується розгляд даного явища у ракурсі практичної естетики.

Дослідження вказаних питань дозволяє поглибити знання про художнє мислення, як соціально-культурне і пізнавально-інтелектуальне явище, і сприяє створенню теоретичної основи для розробки практичних рекомендацій відносно чинників та засобів його стимулювання задля забезпечення реалізації креативного потенціалу особистості. Загалом це й визначає актуальність обраної теми дослідження.

Проблема витоків і своєрідності художньої думки викликала інтерес у теоретиків доби античності, але протягом тривалого часу не виокремлювалась у філософії й естетиці як самостійна тема дослідження, а розглядалась в контексті інших проблем, передусім стимулів художньої творчості, природи художнього таланту.

Вивчення самобутності мислення митця, започатковане філософськими розвідками античності (Платон, Арістотель, Хрисипп, Філострат Молодший, Плотин), середньовіччя (Ульріх Страсбурзький, Гуго Сен-Вікторський), Відродження (Ніколай Кузанський, Леонардо да Вінчі), набуло статусу самостійної естетичної проблеми у Новий час завдяки творчому доробку німецького філософа і теоретика мистецтва О.Г. Баумгартена, яким було висловлено припущення про наявність естетиків - носіїв так званого прекрасного мислення. У подальшому цієї проблеми торкалися І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, Ф.В.Й. Шеллінг, Й.В. Гете, Й.Ф. Шиллер, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон та інші. Концептуального рівня осмислення даної проблеми було досягнуто у працях О. Потебні, що привернули увагу до відмінностей художньої думки від інших різновидів людського мислення і порушили питання про можливість опертя міркування не на процедури і форми абстрактно-логічного роздуму. На можливість людського міркування не на основі дискурсу вказали й Л. Леві-Брюль і Л. Леві-Стросс. Такі ідеї філософів, лінгвістів, етнографів і антропологів ХІХ - початку ХХ ст. актуалізували питання про можливість існування різних типів чи видів мислення, в залежності від їх природи, сфери розгортання, конкретно-історичного етапу існування, і, відповідно, окреслили необхідність наукового аналізу самобутності художнього мислення, як одного з різновидів людського розмірковування.

Ще одним стимулом зростання зацікавленості до природи і специфіки художнього мислення з боку естетичної теорії стали напрацювання представників психоаналізу. Зокрема, З. Фройдом підкреслювалась значущість не лише раціональних, а й позараціональних моментів у людській думці, особливо у сфері художньої творчості. На це й же аспект проблеми звернуто увагу й К.Г. Юнгом. Ним порушене і питання про відмінності мислення людини східної і західної культури, їхню неоднаковість звернення до позалогічного і художнього начал у продукуванні міркування.

Посилення інтересу до проблеми витоків і своєрідності художнього мислення фіксується у сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій думці з другої половини минулого століття, набуваючи актуальності як для представників гуманітарних, так і природничих наук. Їй приділяють увагу філософи, естетики, психологи, насамперед при аналізі природи і спонук художньої творчості. Однак, складність і багатогранність художнього мислення, як соціально-культурного та індивідуально-інтелектуального явища, обумовлюють дослідження його різних зрізів у діахронії і синхронії.

Аналіз спектру методологічних підходів і теоретичних позицій при вивченні художнього мислення дає підставу виокремити декілька напрямів його дослідження. Одним з них виступає розгляд його як різновиду образного мислення (М. Бахтін, Ю. Борєв, С. Вайман, М. Гайдеггер, І. Іваньо, О. Іліаді, М. Каган, О. Оніщенко та інші), носієм якого наразі вважається митець. Проте, серед вчених не фіксується єдності думок щодо природи і механізмів використання образів, як основи художнього мислення. Припускається його зв'язок з формами чуттєвого пізнання митцем дійсності (Ю. Воробей, І. Гризова), розглядаються образно-емоційні витоки думки митця, а, відтак, образно-емоційне начало мистецьких інновацій як системи художніх образів (А. Гулига, Е. Володін, Г. Єрмаш, С. Раппопорт тощо).

Певну тенденцію аналізу художнього мислення утворюють дослідження, спрямовані на виявлення специфіки його змістово-функціонального наснаження у інформаційному аспекті. На думку Г. Локарєвої, воно розгортається на основі естетичної інформації, яку містять об'єкти навколишньої дійсності, і художньо-естетичної інформації, яку утримують твори мистецтва. На інтуїтивний характер даного явища вказують А. Бичко, М. Гончаренко, Л. Левчук та інші. Дослідниками помічено й візуальний характер використання інформації митцем при вирішенні творчої проблеми (Р. Арнхейм, Е. Гомбріх, Г. Зедльмайр, Е. Панофський, О. Пушонкова, Г. Рід, В. Савченко тощо).

Ще один напрям аналізу художнього мислення звернутий до особистості митця як його носія - А. Андрєєв, С. Вайман, В. Герасимчук, Б. Мейлах, М. Попович, В. Розін та інші.

Напрямом вивчення художнього мислення виступає й розгляд його як предметного чи практичного мислення: О. Іліаді, П. Нестєров, Г. Поспєлов, що аналізується різновидом нетеоретичного мислення, зумовленого духовно-практичним освоєнням людиною дійсності.

Розгляд соціокультурних чинників детермінації художнього мислення започатковує аналіз цього явища у культурологічному зрізі. Особливістю художньої думки наразі є органічне поєднання раціональних і чуттєвих начал при відображенні й осягненні людиною дійсності, детерміноване запитами конкретно-історичних етапів генезису мистецтва (В. Панченко, О. Рудницька). Художнє мислення як елемент художньої традиції нації чи етносу фіксує самобутність їхнього світовідчуття й світорозуміння (Н. Баранова, М. Ольховик). Інший ракурс проблеми соціально-культурної детермінації даного феномена пов'язаний з неповторністю формотворчих пошуків конкретно-історичних періодів розвитку художньої культури (М. Ігнатенко).

Проте, аналіз ступеня розробленості проблеми природи і змісту художнього мислення дає підставу констатувати недостатню увагу сучасної вітчизняної естетичної і філософської думки до неї та відповідно ступінь її опрацювання. Дана проблема має статус, так би мовити, маргінальної міждисциплінарної проблеми, а, отже, зумовлює відсутність єдиної концептуальної моделі аналізу витоків даного явища. По-різному науковцями розуміється його змістове навантаження, і, відповідно, сфера побутування. Крім того, найчастіше має місце лише оперування поняттям художнього мислення без поглибленого дослідження самого явища, означуваного даним терміном, адже дослідники тільки торкаються його у контексті іншої наукової проблеми. Отже, проблема художнього мислення потребує більш ґрунтовного вивчення в аспекті історичної динаміки і соціально-культурних причин її генезису. Не менш значущим є й розгляд художнього мислення як індивідуального процесу, якому властива самобутність у механізмах функціонування, та вивчення причинно-факторної системи його існування як чинника творчості людини, і художньої творчості зокрема. Особливої уваги вимагає аналіз естетичних чинників його детермінації у індивідуально-творчому процесі, що потребує забезпечення з боку естетичних розвідок. Не приділяється увага й аналізові концепцій природи і специфіки художнього мислення, напрацьованих філософською, естетичною тощо думкою, а також має місце своєрідна розпорошеність розвідок, здійснених у межах естетичної теорії та інших наук. Це вимагає систематизації напрацьованого матеріалу щодо природи, специфіки і потенціалу художнього мислення, а, отже, обумовлює необхідність дослідження даного явища у філософсько-естетичному ракурсі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в контексті інтегративних програм наукових досліджень кафедри суспільних наук Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого і програми наукових досліджень кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка: “Випробування людського буття в екстремальних умовах: філософський вимір” (державний реєстраційний номер - 0106V005411).

Об'єкт дисертаційного дослідження - філософсько-естетичні концепції художнього мислення.

Предмет дослідження - сутнісні і специфічні особливості художнього мислення.

Мета дисертаційного дослідження полягає у філософсько-естетичному аналізі художнього мислення як чинника культуротворення й основи індивідуальної творчості, його сутнісних та специфічних характеристик.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

виявити теоретико-методологічні підходи щодо розуміння природи й суті художнього мислення як чинника творчості, напрацьовані філософсько-естетичною думкою;

виокремити теоретичні позиції у потрактуванні специфіки і потенціалу художнього мислення в індивідуально-інтелектуальному й соціокультурному зрізах;

дослідити зміст поняття художнього мислення та окреслити його сучасний науковий статус, виявивши передумови універсалізації терміну --“художнє мислення” - з боку філософських, естетичних, психологічних розвідок;

осмислити специфікуючі, феноменальні ознаки художнього мислення;

дослідити художню раціональність, як основу функціонування художнього мислення у процесуальному аспекті, і проаналізувати її відмінності у порівнянні з науковою і технічною раціональністю;

охарактеризувати видо-родову специфіку художнього мислення;

розкрити своєрідність художньо-проектного мислення, як різновиду художнього мислення, та визначити його роль у формуванні предметного середовища людського буття;

вказати потенціал художнього мислення як чинника гармонізації людських стосунків;

розглянути значення естетичної інформації, як об'єктивної основи детермінації явища художнього мислення;

визначити роль естетичного мотиву, естетичної настанови й естетично-ціннісних орієнтацій особистості, як суб'єктивних компонентів причинно-факторної системи побутування художнього мислення;

виявити естетичні начала креативності особистості, розглянути їх індивідуально-ціннісний і культурозначущий потенціал у контексті проблеми художнього мислення через аналіз передумов появи серендіпіті, як випадкової творчої знахідки, у різних сферах людської творчості;

осмислити феномен художнього передбачення майбутнього як результату художнього мислення, обумовленого природою міркування в художньо-творчому акті.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації склали принцип системності і принцип сутнісного аналізу, що окреслили напрям наукової розвідки і методи дослідження художнього мислення. Складність і багатоаспектність предмета дослідження зумовили його розгляд у міждисциплінарній площині та звернення до естетичних, філософських, психологічних, культурологічних, мистецтвознавчих джерел. В дисертації застосовуються такі методи дослідження: порівняльного аналізу (при вивченні проблеми художнього мислення в історії естетичної науки), типологізації, теоретичного моделювання, експертних оцінок (при дослідженні видової специфіки художнього мислення, чинників детермінації даного явища), біографізму (при аналізі евристично-креативних можливостей явища). Теоретичною основою дослідження є філософсько-естетичні узагальнення в єдності з культурологічними ідеями, усвідомлення значущості саме філософсько-естетичного підходу до розуміння когнітивно-креативних процесів детермінації і функціонування художнього мислення; визнання рівноцінності різних форм людської свідомості та значущості позалогічних моментів творчого процесу. Принципове значення для даного дослідження мали ідеї: manschlisches Dasein - людського існування (М. Гайдеггер), небайдужості як загальної форми емотивного пізнання і освоєння людиною світу (А. Канарський), організованої різноманітності як засади людського формотворення (В. Хогарт), співвідношення естетичної функції і символічного обміну (Ж. Бодріяр), культурних світів (А. Тойнбі, О. Шпенглер).

Наукова новизна дослідження полягає в системному аналізі філософсько-естетичних концептів художнього мислення, що дало змогу вперше в українській естетиці осмислити дане явище холістично - як індивідуально-значущий креативний чинник і культуростимулюючий феномен суб'єктивної реальності. Основні ідеї та висновки, які становлять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у наступному:

з'ясовано, що природа й суть художнього мислення у різні історичні періоди розумілися по-різному, і вперше виявлено декілька теоретико-методологічних підходів у потрактуванні витоків явища, а саме: художнє мислення пов'язується з людською діяльністю чи творчістю, або розглядається більш широко - як феномен творчої діяльності природи, духу чи Деміурга, як творчого начала Всесвіту;

вперше окреслено основні концептуальні позиції у потрактуванні специфіки художнього мислення, напрацьовані філософією, естетикою, психологією, а саме: аналіз явища як основи мистецької практики; підґрунтя художньої культури конкретно-історичного періоду; наслідку художньо-творчої чи художньо-рецептивної діяльності людини;

проаналізовано ступінь поширення поняття “художнє мислення” у сучасній науці і обґрунтовано його міждисциплінарний статус, запропоновано визначення поняття художнього мислення як явища, що обумовлене естетично-художніми чинниками і виступає основою продуктивних результатів людської діяльності у різних сферах творчості внаслідок інакологічного інформаційного опрацювання проблеми;

виділено і проаналізовано характерні ознаки, притаманні художньому мисленню як явищу у різних аспектах прояву, а саме: у причинно-факторному, процесуальному, змістово-функціональному і результативному зрізах (персоніфікований, естетично-ціннісний, образно-символічний, трансгресивний, паратаксичний, евристичний, позатеоретичний, рефлексивно-проективний тощо характер);

поглиблено уявлення про художню раціональність як основу розгортання художньо-мисленнєвого акту у процесуальному ракурсі, і запропоновано до ужитку поняття “інакологічність” з метою підкреслення відмінностей художньої думки у змістово-функціональному аспекті від інших різновидів людського міркування;

вперше здійснено типологізацію художнього мислення за критерієм змістової своєрідності і форми реалізації результативного моменту мисленнєвого акту; доведено доцільність введення у термінологічний апарат естетики понять “художньо-проектне мислення” (і вживання поняття “дизайн-мислення”, як його синоніма), “художньо-образне мислення” та запропоновано до ужитку поняття “художньо-експресивне мислення”, яке зазначає специфіку естетично-спрямованої думки учасників художньої комунікації;

досліджено значення художньо-проектного компонента художнього мислення і стверджується, що він виступає підґрунтям формотворення на засадах гармонії, досконалості, в поглибленій формі охарактеризовано його потенціал у процесі створення людинодомірного предметного середовища;

окреслено сенс художнього мислення у соціальному вимірі і підкреслюється, що воно виступає чинником гармонізації людського буття, який пов'язаний з феноменом толерантності людини;

поглиблено уявлення про роль естетичної інформації, як об'єктивного чинника детермінації художнього мислення, і підкреслено роль формоознак та кольороряду об'єктів, як візуального інформаційно-естетичного джерела, значущого для розгортання художнього мислення;

розглянуто суб'єктивну основу детермінаційної системи художнього мислення і виявлено, що її важливими елементами виступають естетичний мотив, естетична настанова (установка), естетично-ціннісні орієнтації особистості, запропоновано до ужитку терміни “естетичний мотив”, “особистісний естетичний сенс творчості”;

досліджено значущість художнього мислення як підгрунтя появи серендіпіті - випадкової творчої знахідки у різних сферах творчості людини, зокрема науці і техніці; ідея про залежність творчого потенціалу особистості від ступеня її естетичного розвитку пов'язана з припущенням про особливе значення опертя людини на стратегію художнього мислення при дослідженні чи опануванні принципово нового об'єкта - явища, процесу, сфери діяльності;

розширено погляд про евристичні можливості та креативний потенціал художнього мислення у художньо-творчому акті на прикладі мистецьких передбачень майбутнього у жанрі наукової фантастики.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження поглиблюють уявлення про художнє мислення як естетичний і соціокультурний феномен, розкривають його креативний потенціал та культуротворчий сенс. Естетичний аналіз проблеми сприятиме подальшій розробці міждисциплінарних досліджень даного явища, а напрацьований матеріал буде в нагоді при складанні курсів з естетики, культурології, історії філософії, філософської антропології, історії та філософії науки, психології художньої творчості; укладанні навчальних посібників з естетики, культурології, філософської антропології; розробці спецкурсів з філософії та естетики.

Напрацьований у результаті проведеного дослідження матеріал використано у лекційному курсі з навчальної дисципліни “Естетичні основи наукової творчості”, що викладається як спецкурс для магістрантів Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження апробовано на 9 (дев'ятьох) наукових конференціях: міжнародній науково-теоретичній конференції “Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності” (м. Житомир, 11-12 жовтня 2007 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Математична підготовка студентів у контексті початкової дизайн-освіти” (м. Житомир, 20-21 грудня 2006 р.); всеукраїнському симпозіумі “Морально-естетичні ідеї Г.С. Сковороди і сучасний світ” (м. Суми, 19-21 травня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Contemporary art - нові території” (м. Київ, 20-23 листопада 2005 р.); Третіх філософських читаннях, присвячених пам'яті академіка В.І. Шинкарука (м. Житомир, 13 травня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття” (м. Київ, 12-13 травня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків” (м. Житомир, 22-23 квітня 2005 р.); Y всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність українства ХХІ століття” (м. Кіровоград, 14-15 квітня 2005 р.); міжнародній науковій конференції “Філософсько-культурологічне осмислення долі людини на межі століть (Російський Срібний вік)” (м. Дрогобич, 17-19 квітня 2003 р.).

Публікації. Результати дослідження викладено у 31 (тридцяти одній) працях, в тому числі: одноосібна монографія (12,09 др.арк.), 24 (двадцять чотири) статті у провідних наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України, 2 (дві) - у фахових журналах, 4 (чотири) - у збірниках матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - 25,34 др.арк.

Матеріали кандидатської дисертації (1997) в тексті докторської дисертації не використано.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (429 найменувань). Повний обсяг дисертації - 382 сторінки (337 сторінок - основна частина).

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження, виокремлено його об'єкт, предмет, мету і завдання, проаналізовано стан наукового опрацювання проблеми, визначено методологічні принципи аналізу і методи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її теоретичне та практичне значення, сформульовано положення, що виносяться на захист, наведено дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Художнє мислення: досвід естетичного аналізу”, який складається з шести підрозділів, проведено аналіз опрацювання проблеми природи і специфіки художнього мислення у філософській і естетичній думці.

У підрозділі 1.1. - “Проблема художнього мислення в античній естетичній думці” - розглянуто передумови зародження наукового інтересу до рис самобутності мислення, властивого особливій групі людей - митцям. Виявлено, що перші спроби теоретичного осмислення специфіки думки митця відносяться до творчої спадщини Платона, яким вжито для її позначення поняття “есюте”, Арістотеля, Хрисиппа, Філострата Молодшого та Плотина, що використав поняття “мисленнєве ваяння”, “цілісне зображення” з метою підкреслення своєрідності художньої думки.

Досліджено, що за доби античності визнається своєрідність мислення митця і його творчий потенціал. Стосовно витоків художньої думки міркування античних мислителів неоднакові: індивідуальне начало, що залежить суто від наявного життєвого і професійного досвіду митця (Арістотель, Філострат Молодший); духовне, художнє начало у бутті, носієм якого виступає митець (Хрисипп зі Сол); форма прояву божественної мудрості, наявної у вигляді ідеального образу - ейдосу, що притаманний не тільки мисленню “вищого начала”, а й думці митця (Платон, Плотин). Водночас, антична естетична думка достатньо широко розглядає сферу побутування мистецтва і, відтак, поняття художнього. Причина цього корениться у світоглядних переконаннях давніх греків: Всесвіт мислився як дещо цілісне, довершене, впорядковане, гармонійне - Космос (кьумпт), який протиставлявся Хаосу (чЬпт) - дисгармонії, цілковитому безладдю. Тому поезіс (рпйзуйо) вважається штучним формотворенням, на противагу генезису (генеуйо) як природному формопородженню (С. Аверинцев). Але поезіс виступає не лише творенням предметних форм людиною, йому властивий естетичний компонент, спрямований на привнесення досконалості, адже людина - це Мікрокосмос. Відповідно можна стверджувати про естетичну константу підґрунтя їхньої думки та її художню спрямованість при формопородженні різноманітних елементів штучного середовища, передусім тих, що визнавалися життєво значущими.

У підрозділі 1.2. - “Художнє мислення в естетичних уявленнях середньовіччя і Відродження” - здійснено аналіз розвитку проблеми художнього мислення за доби середньовіччя і Відродження (Аврелій Августин, Гуго Сен-Вікторський, Симеон Новий Богослов, Ульріх Страсбурзький, Ніколай Орем, Вітело, Ніколай Кузанський, Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Леон Батіста Альберті тощо).

При оцінці естетичної спадщини середньовіччя виявлено, що вона не досягла рівня глибини опрацювання проблеми художнього мислення добою античності. Джерелом і стимулом творчості митця у цей період визнавалося наслідування природі як “божому мистецтву” (Ульріх Страсбурзький), тобто своєрідно розвивалася антична ідея мімесісу. Твір мистецтва розглядався носієм знання не дискурсивного походження. Відтак, дисертантом стверджується, що у середньовічній естетичній думці набуває розвитку традиція ірраціонального потрактування витоків художньої думки, започаткована передусім ідеями Платона і неоплатоників. Окремо виділяються середньовічні трактати, як спроба теоретичного аналізу напрацювань античних і арабських мислителів, практичних надбань тогочасних митців, в яких узагальнено наявний досвід художньої практики (“Трактат про конфігурацію якостей” Ніколая Орема, “Перспектива” Вітело тощо). Однак, найбільш яскраво самобутність художньої думки середньовіччя засвідчують передусім не теоретичні міркування, а предметно-практичні надбання художньої культури цієї епохи як культового, так і утилітарного призначення. Це дало підставу стверджувати, що середньовічна художня думка передусім реалізовувалась у практичній площині, а не мала форму лише ідейно-теоретичного вираження.

Ступінь теоретичного, філософсько-естетичного опрацювання проблеми художнього мислення в епоху Відродження так само поступається естетичній думці античного періоду. Пріоритет тут надавався теоретичному аналізові “технології” мистецьких новацій, а не пошуку причин самобутності думки митця. Однак, необхідно вказати на принципову новизну концепту так званого героїчного ентузіаста, окресленого Дж. Бруно, за яким визнавалась цінність свідомого прагнення людини до привнесення гармонії у світ. На думку мислителя, героїчних ентузіастів вирізняє з-поміж інших своєрідне натхнення - розумний порив, зумовлений прагненням надбання чи створення хорошого і красивого, який веде їх до істини. За доби Ренесансу формується також особлива шаноба мислення, зверненого до дискурсу і розрахунку як основи створення досконалої мистецької новації (Леонардо да Вінчі, Л.Б. Альберті). У цей час розвитку європейської культури науковий і художній способи пізнання й освоєння дійсності розпочинають розглядатися не схожими за метою, методологією, засобами, як вказує Е. Володін. Але варто підкреслити, що загалом за доби Ренесансу домінує саме стратегія художнього мислення, і це засвідчується не лише злетом мистецтва у даний період генезису культури Європи, а й значною естетизацією життя тогочасної людини, широким привнесенням в нього художнього начала.

У підрозділі 1.3. - “Художнє мислення в естетичних розвідках Нового часу” - на основі аналізу творчої спадщини Н. Буало-Депрео, Г.В. Ляйбніца, О.Г. Баумгартена, Д.В. Гравіна, Дж. Віко досліджено генезис уявлень про природу і специфіку художньої думки доби XVII - XVIII ст.

Підвалини сучасного уявлення про особливості художнього мислення, започатковані естетичним доробком О.Г. Баумгартена, яким підкреслена відмінність “натурального” і “прекрасного“ мислення як різновидів людського розмірковування. На його погляд, натуральне мислення пов'язане з природними процесами набуття знання про предмети, а прекрасне можливе лише при наявності особливих задатків у людини - естетичного дару. Таку особистість вчений назвав естетиком, якого вирізняють значна ерудованість в сфері прекрасного та особлива збудженість розуму, його “горіння”, екстаз, ентузіазм - так званий естетичний порив. За спрямованістю прекрасне мислення прагне не лише набувати істину, а з частин сформувати ціле як носія краси, усувати недоліки, надати досконалості предметові, збільшувати позитивні якості твору і т.п.

У дослідженні привернуто увагу до ідеї Дж. Віко, що думка та мова людини давнини були особливими - поетичними, органічно поєднуючими уявне, фантастичне і реальне. В позиції Віко фіксується новий ракурс аналізу витоків художнього мислення - антропологічний і культурологічний, правда, у неявній формі. (Цей аспект проблеми буде поглиблено опрацьовуватись згодом дослідниками кінця ХІХ - ХХ століття).

Загалом при оцінюванні внеску мислителів Нового часу у розвиток проблеми художнього мислення і пізнання, вказано, що ними підготовлено підґрунтя для філософсько-естетичних концепцій XIX - XX століття, а також підкреслено, що саме у цей період розвитку естетичної думки фіксується прагнення науковців до термінологічного опрацювання даної проблеми через поняття “естетичне мислення” (О.Г. Баумгартен), “поетичне мислення” (Д.В. Гравіна), “поетична думка” (Дж. Віко).

У підрозділі 1.4. - “Розвиток проблеми художнього мислення в естетичній думці кінця XVIII - початку XIX століття” - досліджено естетичну спадщину І. Канта, Й.В. Гете, Й.Ф. Шиллера, Г.В.Ф. Гегеля і охарактеризовано їхні погляди щодо проблеми природи й сутності художньої думки.

При аналізі ступеня опрацювання проблеми художнього пізнання і художнього мислення в естетиці XVIІI - початку XIX ст. зазначено її вагомий внесок у теоретичне осмислення даного питання. Підкреслено, що дослідників цієї епохи цікавило передусім мислення митця, як необхідна умова творчості, важливий чинник історичного побутування і генезису мистецтва. Останнє визнавалося особливою формою людського знання і важливим елементом буття людини в цілому. Спираючись на ідеї попередників, насамперед Платона, Плотина, Аврелія Августина, мислителями даного періоду розвитку естетичної думки поглиблено уявлення про художнє мислення.

Стосовно уявлень про природу даного явища, зафіксовано декілька думок: воно коріниться у ratio людини і базується на даних чуттєвого споглядання (І. Кант); виступає інтенцією духу людини, що є або особливою істотою через задум Деміурга - провіденцію, чи внаслідок особливого положення людини на рівні її родової сутності (Г.В.Ф. Гегель); залежить значною мірою від позасвідомих чи ірраціональних імпульсів творчості митця - інстинкту, фантазії, уяви, осяяння (Й.Ф. Шиллер); обумовлюється внутрішнім світом і станом людини, спирається як на логічно-дискурсивний, так і позалогічний чинники (Й.В. Гете). Стосовно результативного моменту художнього мислення виявлено певну одностайність міркувань дослідників: його наслідком визнавалась поява твору мистецтва. Формою побутування останнього розглядався художній образ (або сукупність художніх образів).

У цей період зафіксовано ще один ракурс дослідження художньої творчості, художнього мислення і пізнання, а саме - розгляд їх не тільки в індивідуальному плані - як особистісного явища, а й у соціокультурному вияві (Й.Ф. Шиллер).

У підрозділі 1.5. - “Посткласичний і некласичний естетичні дискурси проблеми художнього мислення” - здійснено аналіз естетичної спадщини кінця ХІХ - початку ХХ ст. та досліджено, що в європейській естетичній традиції у цей період сформувався ще один напрям трактування природи і значення художнього мислення в людському житті. Відповідно, витоки художньої творчості і художнього мислення пов'язано з позараціональними чинниками людського буття, що засвідчує посткласичний і некласичний підхід до осмислення феномена художнього мислення.

За переконанням Новаліса, сфера художнього пізнання - це передусім внутрішній стан людини. Така спроможність - елітарна за характером і властива лише митцям. Це ідея більш поглиблено репрезентована в міркуванні К.В.Ф. Зольгера про художній розум, якому належить особливе місце у філософсько-естетичних розвідках ХІХ ст. Завдяки художньому розуму митець охоплює сутність, а не явище, залучаючись до витоків універсального в дійсності. Наразі зафіксовано ірраціональне спрямування поглядів Зольгера, схоже певною мірою з переконанням Платона, Плотина, Гете. Це одна з, так би мовити, перших ластівок посткласичного дискурсу щодо художнього мислення.

Виявлено, що вагомий внесок у аналіз художнього мислення було здійснено Ф.В.Й. Шеллінгом: художньому мисленню давнини було властиве прагнення до наслідування природи у її формотворенні й опертя на стихійну силу чуттєвості, наступним етапом генезису мистецтва став період, пов'язаний з появою митців іншого типу - одночасно філософів і науковців, які поєднували чуттєве з раціональним, фантазію з науковим розрахунком. У Новий час, на погляд філософа, у творчості митця перевага надається поривам власної душі.

За А. Шопенгауером, художня думка має підґрунтям не стільки розмірковування митця, а опертя його на свої позалогічні здібності. Тому твори мистецтва є наслідком сутнісного осягнення світу чи його фрагментів, в яких митцем охоплено і відтворено так звані чисті форми буття, як прояви волі до життя. Наразі можна констатувати певну ідейну спорідненість цієї думки Шопенгауера з міркуваннями Зольгера.

Вказано, що ще одним оригінальним напрацюванням естетичної думки даного періоду виступає розгляд Ф. Ніцше проблеми так званих теоретичної і нетеоретичної людини. Мислитель підкреслив, що з часів Сократа і Еврипіда європейська думка, немов би, переросла мистецтво, метафізичне мислення змінилося критичним. З цього часу доба художнього знання поступилася добі теоретичної людини, й виникла, власне, наука. Отже, Ніцше художнє знання пов'язав не тільки з думкою митця, а з світоглядним спрямуванням мислення людини античності (існуючого не у ідейно-теоретичних виявах, а у чуттєво-споглядальній формі).

В дослідженні показано, що у напрацюваннях А. Бергсона, З. Фройда, К.Г. Юнга знаходить подальший розвиток ідея значущості позалогічних чинників - інстинкту, чуттєвості, інтуїції - у детермінації думки митця.

У підрозділі 1.6. - “Проблема художнього мислення в структурі української естетики ХІХ - початку ХХ століття” - проаналізовано напрацювання О. Потебні та І. Франка щодо витоків і самобутніх рис художньої думки.

Зазначено, що міркування О. Потебні фіксують напрям аналізу художнього мислення, який пов'язує його з філо- та онтогенезом людини. Художнє мислення, так зване поетичне мислення, розглядається явищем, що виникло у ранній період антропогенезу, на відміну від наукового мислення. При обмеженому обсязі знань про світ людиною надолужувався дефіцит інформації через вигадку, фантазію, репрезентовану у образно-символічній формі через твори давнього мистецтва. Відтак наголошено, що український дослідник, приділяючи увагу чуттєвому компоненту в природі художньої думки, звертається до інформаційно-комунікативного аспекту її значущості для генезису культури, окреслюючи цим нову позицію у розумінні природи, сутності і специфіки художнього мислення.

Вказано, що на зв'язок художньої думки з чуттєвим субстратом звернуто увагу й І. Франком. Звертаючись до аналізу ролі чуття у творчості поета чи письменника, дослідник припустив існування так званих тенденційної та ідейної літератури, справжніх митців і митців за професією. Наразі така позиція ставить новий акцент у розумінні значення індивідуального естетичного досвіду, як основи специфіки думки митця і результатів його творчості.

Загалом аналіз генезису проблеми художнього мислення дав підставу констатувати відсутність в історії філософської та естетичної думки концептуальної моделі аналізу художнього мислення, в якій одночасно охоплювались всі складові явища: причинно-факторна, змістово-функціональна, процесуальна, наслідково-результативна.

Другий розділ - “Художнє мислення: теоретико-методологічний аспект”, складається з трьох підрозділів. Досліджено спектр уявлень сучасних вчених про природу і специфіку художнього мислення.

У підрозділі 2.1. - “Художнє мислення як об'єкт наукових досліджень” - здійснено аналіз напрямів і теоретичних позицій у вивченні художнього мислення, що склалися у сучасній науці.

Вказано, що дане явище привертає увагу фахівців різних галузей знання, наслідком чого є неоднозначне розуміння його природи, суті, специфіки. Виокремлено певні традиції у розумінні його своєрідності, які склалися у межах конкретних наукових галузей. Так, у гносеології художнє мислення розглядається джерелом особливого знання - художнього, сформованого у межах мистецької практики чи художньої рецепції, обумовленого вимогами художньої комунікації та запитами самої особистості. Психологія вважає художнє мислення феноменом, обумовленим залученістю особистості до художньої творчості, а важливою операційною рисою даного явища вважається опертя людської думки на образно-асоціативний субстрат. Естетика ж пов'язує художнє мислення з індивідуальним мислительним процесом митця, або існування художнього мислення розглядається обумовленим наявністю особистості, залученої до художньої творчості як особливого виду людської діяльності, спрямованої на її самореалізацію. У мистецтвознавстві воно визнається явищем, залежним від конкретної мистецької практики, тому використовуються поняття пластичного, музичного і т.п. мислення. Аналіз художнього мислення як явища, що охарактеризовує самобутність мистецької практики конкретного періоду історичного поступу людства чи локальної групи, виникнувши в лоні естетики, набуває сьогодні культурологічного значення. При осмисленні даного феномена у ракурсі його значущості для художнього пізнання і художнього освоєння дійсності людиною окреслюється філософсько-антропологічний сенс його аналізу.

У дисертаційному дослідженні виявлено декілька теоретичних позицій у потрактуванні своєрідності художнього мислення, а саме: а) розгляд явища як існуючого лише у межах мистецької практики (однак, остання не завжди розуміється результатом виключно художньо-творчої діяльності людини); б) потрактування його явищем, обумовленим заняттям людиною художньою творчістю, наслідком якої є поява суто мистецьких інновацій як “елементів розваги” - картин, скульптур, музичних композицій та подібного; в) оцінка даного явища як пов'язаного не лише з художньою творчістю, а й з художньо-рецептивною діяльністю людини і художньою комунікацією; г) розгляд його феноменом, що пов'язаний з творчістю як митців, так і окремих науковців.

У підрозділі 2.2. - “Феноменальні ознаки художнього мислення” - досліджено найхарактерніші риси даного явища.

У дослідженні виявлено ознаки, притаманні художньому мисленню як явищу суб'єктивної реальності у причинно-факторному, процесуальному, змістово-функціональному, результативному аспектах. Зазначено, що воно виступає важливим репрезентантом духовно-ціннісних вподобань конкретної особистості чи спільноти. Підкреслено, що його вирізняє людинодомірність результатів через націленість, очевидну чи неявну, на привнесення гармонії у формотворчість, ним зумовлену, і узгодження різних елементів реальності із запитами людської буттєвості. Отже, художнє мислення стимулює особистість до гармонізації стосунків з оточенням, як предметним, так і соціальним. Наразі підкреслено, що художньому мисленню у соціально-значущому сенсі притаманний гуманістичний потенціал, як його найсуттєвіша ознака.

У підрозділі 2.3. - “Проблема семантичного поля поняття “художнє мислення” - досліджено ступінь поширення поняття художнього мислення в сучасній науковій думці та його змістове насичення.

На основі аналізу використання у сучасній науці поняття “художнє мислення” виявлено, що воно набуло статусу міждисциплінарного терміна. Але поряд з ним використовуються й інші поняття для позначення явища самобутності витоків і рис художньої думки. Зафіксовано низку явищ, як об'єктів художнього мислення: а) інтелектуальна діяльність людини, спрямована на створення творів мистецтва; б) духовний феномен чи психічна активність, пов'язані з художньо-рецептивною діяльністю; в) вищий ступінь художньої свідомості; г) естетичні моменти наукового пошуку; д) основа художньо-комунікативного акту; е) вид (тип) людського мислення зі своєрідним процесом протікання, метою, соціальним значенням; є) психічна активність, пов'язана з естетичним оцінюванням дійсності. Це дає змогу стверджувати про необхідність термінологічного опрацювання проблеми художнього мислення. Запропоновано визначення поняття художнього мислення як інтелектуального явища, залежного від значного ступеня естетичного розвитку особистості і пов'язаного з її творчою активністю, наслідком якої є поява досконалої і людинодомірної новації.

Третій розділ - “Видова специфіка художнього мислення у культуротворчому сенсі”, складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню видового різноманіття даного явища.

У підрозділі 3.1. - “Проблема виду і форми художнього мислення” - здійснено аналіз даного явища у структурно-компонентному і функціонально-змістовому зрізах.

На основі дослідження змістово-функціонального навантаження художнього мислення виокремлено ігрово-розважальну, компенсаційно-гедоністичну, практично-прагматичну і комунікативну складові його спрямованості. Відтак, порушено питання про типологізацію цього явища за критеріями змістового насичення і форми реалізації результативного моменту самого мислительного акту.

Обґрунтовано доречність використання поняття “форма художнього мислення”, яке фіксує кількісний аспект існування даного об'єкта. У якості форм художнього мислення за критерієм специфіки матеріалу і засобів репрезентації художньої думки можна використовувати поняття “пластичне мислення”, “епічне мислення”, “музичне мислення” і т.п. Підкреслено, що якісний аналіз цього явища вимагає оперування поняттями “рід” і “вид”. Загальнородовим поняттям необхідно вважати поняття “художнє мислення”, по відношенню до понять “художньо-образне мислення”, “художньо-проектне мислення”, “художньо-експресивне мислення” як видових.

У підрозділі 3.2. - “Художньо-образне мислення: природа і специфіка” - досліджено витоки і найхарактерніші видові риси мислення, провідними функціями якого виступають ігрово-розважальне й компенсаційно-гедоністичне начала творчості митця.

Зазначено, що сферою застосування художньо-образного мислення виступає насамперед образотворче мистецтво, а результатом є створення художнього образу чи їх системи, які в кожному конкретному випадку (в залежності від виду мистецтва) набувають своєрідної знакової фіксації. Підкреслено, що виокремлення цього різновиду художнього розмірковування здійснене не за операційно-процесуальною специфікою - оперуванням образним чи переважно образним субстратом при продукуванні думки, а на основі його змістово-функціонального насичення.

У підрозділі 3.3. - “Дизайн-мислення: художньо-проективний елемент у творчості і культурі” - розглянуто природу і своєрідність художньо-проектного мислення, яке забезпечує у результативному моменті антроподомірність і гармонізацію середовища безпосереднього існування людини. У дисертації стверджується, що воно стимулює широке привнесення естетичної основи у різні сфери людської життєдіяльності, які спираються на проектні засади. Однак, ступінь його представленості на різних етапах розвитку цивілізації чи у локально-культурних виявах неоднаковий через різні духовно-практичні запити при “культурації” (Т. Лугуценко).

Вказано на доцільність при типологізації художнього мислення ввести у термінологічний апарат естетики поняття “художньо-проектне мислення”, яке фіксує закорінене на художніх засадах тектоніко-композиційне начало людської думки, що породжує творчу новацію у культурозначущому сенсі. Запропоновано вживати поняття “дизайн-мислення” (А. Пригорницька) у якості його синоніма, враховуючи специфіку змістового насичення терміну “дизайн”. Підкреслено, що денотати понять художньо-проектного і художньо-технічного мислення, що подекуди вживається науковцями (В. Тягур, А. Хомярчук), мають родово-видову підпорядкованість. Проектування притаманне не тільки технічній сфері, відтак, технічний проект є лише одним із різновидів проекту. Стосовно функціональної спрямованості художньо-проектного мислення вказано, що можна констатувати переважання у ньому практично-прагматичної функції над ігрово-розважальною.

У четвертому розділі - “Естетичні чинники детермінації художнього мислення”, що складається з трьох підрозділів, виявлено детермінанти художнього мислення.

У підрозділі 4.1. - “Естетична інформація та художнє мислення” - досліджено об'єктивну основу детермінації явища художнього мислення.

Враховуючи напрацювання Варбурзької школи візуальності, ідею Г. Зедльмайра про особливе - художнє бачення митцем дійсності, та концепцію фрейму сприйняття М. Мінського, у дисертації стверджується про значущість естетичної інформації в механізмах функціонування художнього мислення. Естетичну інформацію пов'язано з образно-символічною репрезентацією предметних форм чи рідше непредметних форм (при візуалізації) і непредметних форм (при аудіюванні) на основі їх мислеутворень-замінників (естетико-художніх фреймів), сформованих завдяки естетичному досвіду особистості. Вказано, що у випадку опертя суб'єкта творчості на естетичну інформацію, як об'єктивну основу його пошуку, доречно говорити про явище художнього мислення у інформаційно-інтелектуальному зрізі акту розгортання людської думки.

У підрозділі 4.2. - “Естетично-ціннісні орієнтації та настанови особистості у динаміці художнього мислення” - осмислено значущість елементів суб'єктивної основи детермінації художньої думки, зокрема естетичної настанови й естетично-ціннісної орієнтації творчої особистості.

Запропоновано розглядати естетичну настанову (установку) набутою суб'єктом творчості схильністю до інформаційного відбору за естетико-художнім критерієм ознак і якостей предметного середовища (при взаємодії з окремими його елементами), цінних для його діяльності, й їх інтеріоризації. Вказано, що естетичні настанови здатні виступити стимулами творчого процесу, виконуючи інформаційно-зорієнтовуючу, евристично-оптимізуючу та аксіологічно-корекційну функції. Посилюючи активність образно-спрямованих елементів мислення, естетична настанова покращує результативність самого мислительного акту: включає в сферу художньої думки індивідуально-значущі факти, поглиблює інформаційну базу творчої проблеми, й усуває консерватизм у мисленнєвому акті, підсилюючи його креативний потенціал. До того ж, вона сприяє самоактуалізації і самовираженню особистості, виступаючи позасвідомим ціннісно-регулятивним елементом в її духовній структурі. Наявність естетичних настанов, як одного з компонентів суб'єктивної основи інформаційного поля опрацювання творчої проблеми, і стимулює, певною мірою, існування художнього мислення.

Важливим елементом естетичної ціннісно-детермінаційної бази інформаційного пошуку в творчості у дисертації названо естетично-ціннісну орієнтацію особистості. На відміну від естетичної настанови, вона є усвідомленою ціннісно-регулятивною спонукою людської діяльності, сформованою внаслідок естетико-художнього досвіду особистості. Це схильність особистості до оцінювання за естетичним чи художнім критерієм ознак і якостей предметного середовища (при взаємодії з окремими його елементами), її цілеспрямоване прагнення до опертя на естетичне начало у різних сферах життєдіяльності. Підкреслено, що естетичні і художні ідеали є результатом інтеріоризації особистістю соціокультурного досвіду, а настанови (установки) й ціннісні орієнтації виступають наслідком особистісного естетико-художнього досвіду людини.

У підрозділі 4.3. - “Естетичний мотив як складова художнього мислення” - проаналізовано естетичний мотив як основний елемент суб'єктивної основи системи детермінації художнього мислення, що є важливим стимулом художнього мислення як підґрунтя креативності особистості.

Він потрактовується як внутрішня, емоційно-регулятивна спонука людини до особливої активності - гармонізуючої діяльності, зумовлена її естетичними запитами і значним естетичним досвідом. Естетичний мотив можна вважати схильністю особистості до естетичного розвитку, прагненням естетично збагатити своє буття в його конкретних проявах. Підкреслено, що естетична потреба й естетичний мотив мають різні витоки і функціональну спрямованість. Естетичний мотив зумовлюється значним і особисто-значущим естетичним досвідом, а естетичні потреби можуть обумовлюватись естетичними прагненнями, зумовленими вродженими якостями людини (музичний слух, висока колірна чутливість тощо). Естетичний мотив у неусвідомленій (чи, можливо, неактуально-проявленій) формі спонукає особистість до діяльності на естетичних засадах (предметно-перетворюючої, пізнавальної), а естетична потреба функціонує у площині емоційно-почуттєвих зрушень від споглядання предметних форм.