Закони і форми логічного мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

міністерство фінансів україни

Дніпропетровська державна фінансова академія

Центр заочного навчання та дистанційної освіти

кафедра гуманітарних дисциплін

Логіка

Навчально-методичний посібник

для студентів заочної форми навчання, які навчаються

за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво»

за напрямами підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»,

6.030504 «Економіка підприємства»,

6.030505 «Управління персоналом та економіка праці»

Дніпропетровськ - 2011

ББК 88.4

К 63 Капітон В.П.

Логіка: Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання, які навчаються за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямами підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030504 «Економіка підприємства», 6.030505 «Управління персоналом та економіка праці» - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2011. - 56 с .

Навчально-методичний посібник містить вступ, тематичний план дисципліни, програму дисципліни з переліком питань для самоконтролю, короткий зміст лекційних занять, індивідуальні науково-дослідні завдання, завдання для самостійної роботи, список рекомендованої літератури.

Автор: В.П. Капітон -

д.філософ.н., професор кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії

Рецензенти: С.С. Бескаравайний -

М.М. Підлісний -

к.філос.н., доцент кафедри філософії Національної металургійної академії України

к.філософ.наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії

Відповідальний за випуск: В.П. Капітон -

професор, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії

Розглянуто та схвалено на засіданні Вченої ради факультету управління персоналом і економіки праці Протокол № 5 від 07.02.2011 р.

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін

Протокол № 7 від 29.01.2011р.

ВСТУП

Створення даного посібника є актуальним з точки зору адаптації загального кусу логіки до змісту програми навчальної дисципліни.

Навчально-методичний посібник повинен допомогти студентам дистанційної форми навчання отримати необхідну систему знань з логіки та оволодіти вмінням застосовувати одержані знання в безпосередній практичній діяльності.

Навчально-методичний посібник містить тематичний план дисципліни, програму дисципліни, короткий зміст лекційних питань, перелік питань для самоконтролю, індивідуальні завдання, самостійну роботу, перелік питань до заліку, критерії оцінки вмінь та знань студентів, рекомендовану літературу.

Саме вивчення логіки сприяє підвищенню логічної культури мислення. Логіка систематизує правильні способи міркування, а також типові помилки в міркуванні. Вона надає логічні засоби для точного висловлення думок, без чого виявляється малоефективною будь-яка розумова діяльність, починаючи з навчання та закінчуючи науково-дослідною роботою.

Як теоретична наука, логіка пояснює, чому той чи інший засіб мислення є вірним або невірним. Це дає змогу аналізувати засоби розмірковування, з якими людина раніше навіть не зустрічалась.

Мета навчальної дисципліни - формування у студентів системи знань про основні категорії, закони і форми логічного мислення.

Предметом «Логіки» є вивчення законів правильного людського мислення. логіка категорія студент істина

Завдання дисципліни:

вивчення основних понять і термінів логіки;

набуття навичок правильно формулювати думки,

уміння логічно й аргументовано доводити істину або спростувати хибні положення.

Індивідуальні завдання виконуються згідно основних вимог до написання рефератів, відповідно студенти виконують індивідуальну роботу у вигляді реферату.

Індивідуальні завдання передбачають поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосовування цих знань на практиці, розвиток творчих здібностей.

Необхідно враховувати, що індивідуальні завдання мають бути різних рівнів складності залежно від творчих, дослідницьких здібностей студента.

Навчальними планом передбачається самостійна робота студентів.

Головним при самостійному опрацюванні курсу “Логіка” повинно бути вивчення літератури, яка рекомендована у програмі. Самостійна робота може виконуватися в бібліотеці, навчальному кабінеті, а також домашніх умовах.

1. Програма НАВЧАЛЬНОї дисципліни

1.1 Опис навчальної дисципліни «Логіка»

Головна мета курсу полягає у тому, щоб майбутній фахівець засвоїв основи логіки та виробив практичні навички, які б дозволили йому:

1) глибше зрозуміти функції звичайної та наукової мови у сучасному науковому світі;

2) свідомо застосовувати знання логічних законів та форм мислення з метою навчитися чітко формувати власні думки, аргументовано і переконливо вести дискусію, володіти правилами доведення і спростування, виявляти та усувати логічні протиріччя, софізми, паралогізми та явні помилки;

вірно виконувати такі логічні операції, які складають підвалини логічної культури сучасного фахівця у будь-якій сфері людської діяльності.

Компетенції, які необхідно сформувати в результаті вивчення навчальної дисципліни:

Інструментальні компетенції:

1. Здатність отримувати, аналізувати та систематизувати інформацію з питань програмного матеріалу навчальної дисципліни з різних джерел (підручники, навчальні посібники, періодична література, Internet).

2. Здатність ефективно організовувати свій робочий час та вибудовувати стратегію навчання.

3. Здатність самостійно приймати рішення та вирішувати проблеми, пов'язані з процесом навчальної діяльності.

Міжособистісні компетенції:

1. Здатність здійснювати ефективні міжособистісні комунікації.

2. Здатність працювати у команді.

3. Прихильність до етичних цінностей та дотримання законодавчих норм.

Системні компетенції:

1. Здатність застосовувати набуті знання у професійній діяльності.

2. Здібність до безперервного навчання з метою адаптації до нових ситуацій.

3. Здатність до творчості у процесі навчання та професійної діяльності.

Спеціальні компетенції:

1. Розуміння природи логіки мислення людини, основних логічних функцій і їх фізіологічних механізмів.

2. Отримання уявлення про співвідношення природних й соціальних факторів у становленні логіки мислення.

3. Вміння співвідносити особливості взаємодії духовного й тілесного, біологічного і соціального у людині.

4. Вміння самостійно аналізувати відношення людини до природи, що виникли в сучасну епоху технічного розвитку протиріч і кризи існування людини у природі.

5. Усвідомлення умов формування особистості, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи, культури.

6. Вміння аналізувати логіку мислення людей і окремих офіційних груп.

7. Розуміння сутності свідомості та вміння аналізувати її взаємовідношення з несвідомим.

8. Отримання уявлення про роль свідомості і самосвідомості в поведінці, спілкуванні і діяльності людей, формуванні особистості.

9. Отримання уявлення про основні галузі та етапи розвитку логічного мислення та логічного знання.

10. Розуміння особливості різних наукових шкіл, направлень, концепцій, джерела логічного знання.

11. Володіння найпростішими прийомами логічної саморегуляції.

12. Мати здатність використовувати логічні знання у професійній діяльності.

13. Володіння елементарними навичками аналізу навчально-виховної ситуації, визначення та рішення логічних задач.

1.2 Опис навчальної дисципліни за заочною формою навчання

Характеристика навчальної дисципліни	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень	Місце навчальної дисципліни у навчальному плані, розподіл за видами аудиторних занять, видами індивідуальної та самостійної роботи, форми контролю знань студентів згідно навчального плану
Вибіркова Відноситься до циклу дисциплін гуманітарної підготовки Залікових кредитів (кредитів ЕСТS): 2 Загальна кількість годин: 72 год Модулів: 2 Вид підсумкового контролю: ПМК (дз)	0305 “Економіка та підприємництво” 6.030508 “Фінанси і кредит”, 6.030504 “Економіка підприємства”, 6.030505 “Управління персоналом і економіка праці” Бакалавр	Викладається на ІІ курсі Семестр: 3 Види навчальної роботи згідно з навчальним планом: Аудиторні заняття: 6 год за видами занять: · лекції: 4 год · практичні заняття: 2 год Самостійна робота: 54 год Індивідуальна робота: 12 год, 1 семестр, ІНДЗ Форми контролю: Семестр 1 поточний контроль: індивідуальне завдання підсумковий контроль: ПМК (дз)

1.3 Тематичний план навчальної дисципліни

Назва модуля, змістового модуля, теми
Модуль I
Змістовий модуль 1. Вступ до логіки.
Тема 1. Предмет, структура і завдання логіки, її семіотичний характер
Тема 2. Поняття
Тема 3. Судження
Тема 4. Основні закони логіки. Умовиводи. Дедуктивні умовиводи
Тема 5. Індуктивні та традуктивні умовиводи
Тема 6. Логічні основи теорії аргументації
Модуль ІІ
Індивідуальне науково-дослідне завдання
Підсумковий контроль: ПМК (дз)

1.4 Зміст навчальної дисципліни

Модуль І

Змістовий модуль 1. Вступ до логіки

Тема 1. Предмет, структура і завдання логіки, її семіотичний характер

Значення предмету, зміст основних розділів і тем, методи їх вивчення. Зв'язок з іншими дисциплінами. Організація навчального процесу: лекції, семінари, самостійна роботи Логіка як наука, основні етапи її розвитку. Формальна логіка і її види. Традиційна формальна логіка. Закони формальної логіки. Формальна і діалектична логіка. Семіотичний характер логіки. Знак і його види. Значення знаку (структура значення, предметне і смислове значення). Виміри і рівні знакового процесу (синтаксис, семантика, прагматика; об'єктивна мова, метамова).

Тема 2. Поняття

Поняття (визначення). Методи утворення понять (аналіз, порівняння, абстрагування, синтез). Поняття і образ. Поняття і ім'я. Взаємозв'язок образу, емоції і поняття в процесі мислення. Зміст і обсяг поняття. Співвідношення між обсягом і змістом поняття. Обмеження обсягу і узагальнення понять. Типи співвідношення обсягів понять. Операції над поняттями. Поділ понять. Визначення понять.

Тема 3. Судження

Судження; його структура (суб'єкт, предикат, зв'язка). Основні види суджень. Судження і речення. Поділ суджень: за змістом предиката, за якістю зв'язки, за обсягом суб'єкта, за модальністю, за типом сполучників у разі складаних суджень. Розподіленість термінів у простих атрибутивних судженнях. Співвідношення між судженнями, виведенням логічного квадрату. Складні судження. Логічні та граматичні сполучники. Кон'юнкція, диз'юнкція (строга і нестрога), імплікація, еквіваленція, заперечення. Таблиці визначень істинності логічних сполучників.

Тема 4. Основні закони логіки. Умовиводи. Дедуктивні умовиводи

Що таке умовиводи, види умовиводів: безпосередні й опосередковані (дедуктивні, індуктивні, традуктивні). Правильність та істинність міркувань. Поняття силогізму; простий категоричний силогізм; структура простого категоричного силогізму (засновники: більший і менший, висновок, терміни: середній і крайній (більший і менший)). Модуси простого категоричного силогізму (загальні поняття). Складні, скорочені і складно-скорочені категоричні силогізми (полісилогізм, ентимема, сорит, епіхейрема). Безпосередні умовиводи (перетворення, обернення, протиставлення предикату). Силогізм зі складаними і простими засновниками (розподілово-категоричний, умовно-категоричний, умовно-розділовий).

Тема 5. Індуктивні та традуктивні умовиводи

Індуктивний умовивід та його структура. Правила індукції. Види індукції (повна і неповна індукція; види неповної індукції). Метод наукової індукції. Індуктивні висновки про причинний зв'язок; методи встановлення причинного зв'язку; помилки в індуктивних умовиводах. Аналогія проста, поширена, строга, нестрога. Моделювання та його види. Мислений експеримент. Гіпотеза та її види. Підтвердження і спростування гіпотези. Роль гіпотези в науковому пізнанні.

Тема 6. Логічні основи теорії аргументації

Аргументація і доведення. Критика і спростування. Стратегія і тактика аргументації та критики. Правила аргументації і критики, доведення і спростування. Правила по відношенню до тези, можливі помилки. Правила по відношенню до аргументів, можливі помилки. Правила і помилки по відношенню до форми аргументації і критики.

Модуль ІІ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

2. Розподіл балів, що присвоюються студентам

Модуль 1	Модуль ІІ (індивідуальне науково- дослідне завдання)	Сума
-	100	100
Т1	Т2	Т3	Т4	Т5	Т6
-	-	-	-	-	-

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в національну шкалу та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:

Оцінка за шкалою ВНЗ	Оцінка при підсумковому контролі у формі екзамену	Оцінка при підсумковому контролі у формі заліку	Оцінка за шкалою ECTS
90-100	5 (відмінно)	Зараховано	А (відмінно)	Відмінне знання матеріалу лише з незначною кількістю помилок
80-89	4 (добре)		В (дуже добре)	Вище середнього стандарту, але з деякими поширеними помилками
70-79			С (добре)	Загалом добрі знання, але з помітними помилками
60-69	3 (задовільно)		D (задовільно)	Пристойно, але із значними недоліками
50-59			Е (достатньо)	Відповідає мінімальним вимогам
21-49	2 (незадовільно) з можливістю повторного складання	Не зараховано	FX	Недостатньо: необхідно доопрацювати і повторно скласти залік чи екзамен
0-20	2 (незадовільно) з обов'язковим повторним курсом		F

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Серед різноманітних форм навчання студентів (лекцій, семінарів, практикумів, ін.) все більшого значення набуває самостійна робота студентів. Її мета - залучення студентів до активної пізнавальної діяльності.

Глибоке усвідомлення основних принципів логіки як науки здійснюється лише у тому випадку, якщо вони будуть розглядатися в тісному взаємозв'язку з самостійною роботою студента, яка є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових навчальних занять час. Досвід показує, що уміння студентів самостійно працювати над матеріалом забезпечує підготовку висококваліфікованих фахівців, формує уміння у майбутньому підвищувати свій науковий рівень, самостійно приймати рішення з тієї або іншої проблеми.

Саме вивчення логіки сприяє підвищенню логічної культури мислення. Логіка систематизує правильні способи міркування, а також типові помилки в міркуванні. Вона надає логічні засоби для точного висловлення думок, без чого виявляється малоефективною будь-яка розумова діяльність, починаючи з навчання та закінчуючи науково-дослідною роботою.

Знання логіки не тільки допомагає переконувати людей у помилковості їх суджень, але й прискорює знаходження помилок в судженнях.

Як теоретична наука, логіка пояснює, чому той чи інший засіб мислення є вірним або невірним. Це дає змогу аналізувати засоби розмірковування, з якими людина раніше навіть не зустрічалась.

Пізнавальна діяльність при самостійній роботі має напрям на глибоке проникнення в сутність об'єкта, що вивчається.

Самостійна робота розподіляється на два етапи:

Перший етап - період організації, який вимагає від студентів за допомогою викладача здійснити визначення обсягу і структури навчального матеріалу, при необхідності, методичного забезпечення.

Другий етап - період безпосередньої роботи студента в процесі самостійного формування знань без участі викладача.

У самостійній роботі виявляються вміння студентів вирішувати задачі, працювати з інформацією, переробляти її, вести необхідні записи, використовувати знання, аналізуючи нову інформацію і т. ін.

Цілі самостійної позааудиторної роботи:

закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять;

самостійне оволодіння певним навчальним матеріалом;

формування умінь виявляти у зовнішньому плані те, що потрібно, на основі алгоритму діяльності, який міститься в умові завдання;

формування знань, що допомагають вирішувати типові і нетипові завдання;

розвиток самостійності мислення.

Метою самостійної роботи у процесі засвоєння курсу є первинне оволодіння знаннями з логіки, читання підручника, першоджерела, (засвоєння нового матеріалу) додаткової літератури, складання плану викладу, конспектування прочитаного.

Якість засвоєння студентами навчального матеріалу, винесеного на самостійну роботу, підлягає обов'язковому контролю.

МОДУЛЬ І

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ I

ВСТУП ДО ЛОГІКИ

Тема 1. Предмет, структура і завдання логіки, її семіотичний характер

План

1. Значення предмету

2. Традиційна формальна логіка

3. Закони формальної логіки

4. Формальна і діалектична логіка

5. Семіотичний характер логіки

6. Знак і його види

7. Значення знаку

8. Виміри і рівні знакового процесу

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Термін „логіка” походить від грецького слова logos (логос). Воно означає „поняття” „думка”, „розум”, „закон” і застосовується для позначення як сукупності правил, яким підлягає процес мислення, що відображає дійсність, так і науку про правила мислення та форми, в яких вони здійснюються. Саме в цьому значенні ми будемо надалі використовувати термін „логіка”, оскільки він може також означати закономірності об'єктивного світу. У філософії, наприклад, використовують такі поняття як „логіка речей”, „логіка подій”. Їх ми залишаємо поза аналізом. Логіка, як і інші науки, досліджує людське мислення. Воно, як складний феномен, є предметом вивчення не лише логіки, але й багатьох інших наук, таких як філософія пізнання, психологія, кібернетика, математика та інші.

У другій половинні ХІХ ст. виникла математична логіка. Тісний зв'язок між цими двома науками надав особливої гостроти їх взаємовідносинам. Поступово сформувалися дві точки зору на співвідношення логіки і математики.

Перший підхід, представниками якого були Г. Фреге і Б. Рассел, а також їх послідовники, полягає у тому, що математика і логіка розглядаються як дві сходинки у розвитку єдиної науки. У цьому відношенні математика може бути зведена до логіки. Таке абсолютне обґрунтування математики, нібито, дає можливість встановити істинну і найбільш глибоку її природу. Цей підхід отримав назву логіцизму.

Не дивлячись на те, що послідовники логіцизму досягли певних успіхів у проясненні основ, засад математики, в цілому програма логіцизму виявилася утопічною. Математика не може бути зведеною до логіки, оскільки для побудови математики необхідні аксіоми, що встановлюють реальне існування певних об'єктів у дійсності (реальності). Але такі аксіоми мають позалогічну природу.

Другий підхід полягав у тому, що сучасну логіку намагалися тлумачити як один із розділів математики, і вбачали у ній лише математичну теорію доведення. Зрозуміло, що цей підхід помилковий. Насправді, завдання логіки значно ширше. Логіка досліджує основи будь-якого міркування. Її цікавить зв'язок між засновками і наслідками у будь-яких сферах пізнання і міркування.

Предметом логіки є закони і логічні операції мислення. Принципи, що встановлюються, необхідні, як і всі наукові закони. Людина може не знати, не осмислювати їх, але вона має наслідувати їх.

Отже, логіка - наука про закони, форми і операції правильного мислення.

Основним завданням логіки є відокремлення правильних засобів мислення (доведень, умовиводів) від неправильних, хибних. Правильне, логічне мислення характеризується такими рисами: а) конкретністю, ясністю; б) послідовністю, несуперечністю; в) обґрунтованістю.

Для того, щоб точніше з'ясувати значення логіки як науки, слід більш детально розглянути мислення як предмет вивчення логіки.

Мислення відноситься до сфери свідомості. Розглянемо основні характеристики мислення:

1) перш за все відзначимо, що мислення завжди опосередковане. Що це означає? Безпосередньо не можна, наприклад, говорячи про цукор або мед, відчути солодкість. Незначна кількість молекул цукру або солі повинні подіяти на рецептори язика, щоб людина відчула солодкість чи солоність. Іншими словами, відчуття завжди безпосереднє. Воно обов'язково відбувається в даний момент. Відчути солодкість у минулому або майбутньому ми не можемо. Так ми налаштовані. Можна подіяти на певні центри головного мозку (тобто смакові рецептори) слабким електричним струмом, щоб викликати відчуття „солодкості” чи „солоності”. На противагу відчуттям, мислення може відбуватися також і з приводу минулого, сучасного та майбутнього. Перенестися за допомогою відчуттів у минуле ми не можемо, однак за допомогою мислення це здійснити досить легко. Мислення можливе тоді, коли немає ніякої безпосередньої взаємодії об'єкта (предмета) і людини;

2) мислення пов'язане із мозком, проте думка - це не „особлива речовина”. Мислення - ідеальне;

3) мислення завжди предметне. Предметність думки - це різноманіття змісту. Ми можемо міркувати про Бога, про комп'ютери, про хабарі чиновників, про кар'єру, про сновидіння, бажання, про любов і т.д. Безпредметного мислення бути не може;

4) мислення пов'язане з мовою і мовленням. Проте, треба пам'ятати, що мова і мовлення не тотожні. Мислення оформлене, виражене мовою і мовленням. Буття, існування мислення - це мовне мислення. Ми мислимо за допомогою мови. Але мислення і мова, мовлення різняться між собою, як форма і зміст. Подальший аналіз питання про співвідношення мислення і мови продовжимо нижче;

5) мислення пов'язане з проникненням у сутність речей. Логіка, як наука, виникла у зв'язку з трудовою і пізнавальною діяльністю людини. Пізнавальна діяльність досліджується гносеологією (теорією пізнання). Логіка досліджує ту сторону мислення, яка пов'язана із „оволодінням” істини. У цьому плані можна сказати, що логіка є наука про закони і форми мислення. Це одне з визначень логіки.

Отже, мислення насамперед є процесом опосередкованого відображення реальності і дійсності. Воно відображає її узагальнено. Мислення має дієвий, активний і цілеспрямований характер.

Людина, звичайно, не сумнівається у тому, що світ (реальність) існує незалежно від наших уявлень про нього. Але не підлягає сумніву і те, що наше сприйняття і розуміння світу досить часто залежить від нас (від людини). Коли це так (а це мабуть так і є), то людина має бути досить обережною при формулюванні суджень про реальне (об'єктивне) існування тих чи інших об'єктів наукового дослідження. Наприклад, відомий австрійський фізик і, одночасно, філософ-емпіріокритицист кінця ХХ століття, Е. Мах заперечував існування атомів. Виникає питання: чому він заперечував існування „атомів як таких”?

Щоб відповісти на це питання, потрібно врахувати дві обставини. По-перше, Е. Мах, як філософ, заперечував існування матерії як об'єктивної реальності. По-друге, атом, як предмет пізнання, постійно змінювався: „атом Демокрита” - це споглядальне уявлення про неподільні частинки речовини, які рухаються вертикально з гори до низу і мають різноманітні, але правильні, геометричні форми; „атом Дальтона” - це маленькі кульки, які рухаються досить хаотично і взаємодіють між собою; „атом Резерфорда-Бора” - це частинки речовини, які своєю структурою нагадують сонячну систему. Дослідження атомів, особливо наприкінці ХІХ і першої половини ХХ ст., виявило той факт, що „атом” проявляє свої властивості у залежності від типу, класу експериментальних засобів. Таким чином, зробити висновок про ступінь реальності властивостей об'єктів наукового дослідження не завжди легко і однозначно. Тому деякі філософи поспішили проголосити про те, що наші сприйняття і розуміння світу, більш або менш, суб'єктивні, тобто більш або менш, залежать від нас. Але чи можна на цій підставі зробити висновок, що істина про світ недосяжна для людини? Ні, такого висновку зробити не можна. Але в якій мірі людина здатна пізнати світ? Які є засоби перевірки наших знань про світ? В якій мірі логіка допомагає пізнавати навколишній світ?

Логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Людське пізнання складний процес і його розуміння не є однозначним. Існує принаймні три гносеологічні моделі пізнавального процесу:

1. Це, перш за все, причинна модель пізнання, коли знання розуміється як результат, наслідок дії, впливу об'єкта на суб'єкт, фізичної дії на органи чуття. У цьому випадку, перш за все, визнається активність лише об'єкта і констатується пасивність суб'єкта. У межах цієї моделі у ХХ столітті інтенсивно розвивалися теорія генетичної епістемології французького психолога Ж. Піаже і марксистська теорія пізнання;

2. По-друге, пізнання тлумачиться, як таке, що визначається структурою самої свідомості. У класичній формі проблема обґрунтування знання вперше була сформульована Р. Декартом. У подальшому вона трансформується в засіб обґрунтування із залученням поняття „трансцендентальний суб'єкт” (І. Кант, І. Фіхте, Е. Гуссерль);

3. І, по-третє, при аналізі пізнання і його понять, за основу беруть людину у різноманітних проявах її сил і властивостей (Е. Муньє, Ж.П. Сартр, М. Хайдеггер, М. Полані та інші).

Пізнавальний процес умовно можна поділити на два рівні:

1. Емпіричний рівень. Його засадою є чуттєво-предметна, предметно-знаряддєва, науково-практична діяльність, завдяки якій забезпечується накопичення і первинне узагальнення вихідного пізнавального матеріалу.

2. Теоретичний рівень - це абстрактно-теоретична діяльність, у результаті якої створюються ідеальні моделі та різні системи знання.

У пізнавальному процесі обидва рівні пізнання взаємозв'язані. В їх лоні формуються поняття, судження та умовиводи, які і є основними формами мислення.

Мислення не може існувати поза мовою. Вона - необхідна умова існування абстрактного мислення. Мова є системою знаків, які використовуються для пізнання і комунікації.

Відзначимо, що мови поділяються на природні, штучні та частково штучні (наприклад, мова математики), які ми будемо аналізувати нижче. Виникнення і бурхливий розвиток символічних (знакових) мов у ХІХ і ХХ століттях призвело до появи ряду проблем, а їхнє розв'язання - до виникнення спеціальних областей знання - семантики, синтаксису та прагматики.

Наука, яка вивчає особливості знаків, їх взаємозв'язки та значення для людської діяльності, називається семіотикою. Семіотика - загальна теорія знаків. Знак - це матеріальний предмет (явище, подія), який представляє інший предмет, його властивості, або відношення та використовується для отримання, збереження і передачі інформації чи знання.

Знаки поділяються на мовні і немовні. До немовних знаків можна віднести: знаки-копії, знаки-показники, знаки-символи.

Різновидом знаків є мовні знаки. Мова (чи то природна, чи то штучна) є певною системою знаків і тому кожна мова, окрім словникової, має синтаксис і семантику.

Синтаксис - це розділ логіки, який вивчає суто формальну частину формалізованої мови. Семантика - розділ логіки, в якому вивчається значення, смисл понять і суджень.

Синтаксичні правила мови встановлюють засоби утворення складних висловлювань із простих.

Правила семантики визначають засоби надання значень висловлюванням мови. Ці правила поділяються на три групи: аксиоматичні, дедуктивні і емпіричні.

Отже, мова символів - це система символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці і, зокрема, у логіці. Мову символів не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Вона не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями і тому має смисл тільки у певній науці. Розкрити смисл і значення символів можна лише за допомогою звичайної природної мови. Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, почуттів людей. Тому мова символів, яка використовується в певних галузях знань, має міжнародне значення. Вона полегшує обмін науковою інформацією і дає можливість, по-перше, скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об'єктами, що вивчаються; по-друге, за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, які в ній фіксуються, а також виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних. Мова символів дає також можливість виражати за допомогою формул готовий результат мислення та водночас шлях отримання цього результату.

Висловлювання мови, які називаються семантичними категоріями, в залежності від типів смислів, які вони виражають, а також від типів об'єктів, які вони позначають або представляють, діляться на класи. У даному випадку ми обмежимося аналізом трьох основних категорій мовних висловлювань: імен, речень (висловлювань) і функторів.

Ім'я - це слово або словосполучення, що позначає який-небудь певний предмет (слова: „позначення”, „найменування”, „назва” розглядаються як синоніми). Під предметом у логіці розуміється все, про що людина мислить: це речі, їх властивості і відношення, процеси, явища як природи, так і суспільного життя, психічної і розумової діяльності людей.

Імена поділяються на:

1. Прості („книга”, „Демокріт”, „Київ”) і складні, або описові (наприклад, „планета Сонячної системи”, „найбільш висока вершина Карпатських гір”). Просте ім'я не містить частин, що мають самостійне значення, у складному - вони є;

2. Власні, тобто імена окремих людей, предметів, подій („Богдан Хмельницький”, „річка Самара”, „Велика Вітчизняна війна”) і загальні (назва класів предметів), наприклад, „дім”, „філософи Нового часу”, „сузір'я Великої Ведмедиці”.

Кожне ім'я має значення і смисл. Значенням імені є предмет, який він позначає.

Смисл (або концепт) імені - це спосіб, яким ім'я позначає предмет, тобто знання про предмет, яке міститься в імені.

Речення (висловлювання) - це мовний вираз, який може бути істинним або хибним.

Функтор - це мовний вираз, який не є ні ім'ям, ні висловлюванням, а є засобом для утворення нових імен або висловлювань із наявних.

Функтори, які дають можливість із одних імен або висловлювань отримати інші імена чи висловлювання, називаються пропозиційними (від латинського слова proposition - висловлювання, судження). У подальшому, при викладанні учбового матеріалу, із усіх можливих функторів особливу увагу ми будемо приділяти саме пропозиційним функторам.

Істинними висловлюваннями є такі висловлювання, які відповідають реальності та вимогам несуперечності і доведеності, про що йтиме мова нижче.

Варто підкреслити, що логічна правильність мислення сама по собі не дає ще гарантії істинності результату. Однак, правильність мислення є умовою його істинності, тому що наше мислення, логічні зв'язки, логічні закони не відірвані від об'єктивного світу. Логіка мислення є визначеним засобом відображення й освоєння навколишнього світу.

Питання для самоконтролю

1. Що таке логіка?

2. Що є предметом логіки?

3. Назвіть основні історичні етапи розвитку логічного знання.

4. Що таке форма мислення?

5. Дайте характеристику емпіричного рівня пізнання.

6. Які особливості теоретичного рівня пізнання?

7. Що таке семіотика?

8. Яка різниця між природними та штучними мовами?

9. Що таке формалізація мови?

10. Що таке терміни?

11. Дайте поняття квантору.

12. В чому полягає істинність і хибність висловлювань?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 3, 8, 12,16.

Додаткова література: 2, 5, 8, 9, 12, 14, 16.

Тема 2. Поняття

План

1. Визначення поняття

2. Методи утворення понять

3. Поняття і образ

4. Поняття і ім'я

5. Взаємозв'язок образу, емоції і поняття в процесі мислення.

6. Обмеження обсягу і узагальнення понять

7. Операції над поняттями. Поділ понять

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Поняття і слово - не одне й те ж саме. Поняття є категорія логіки, слово - категорія мови. Так як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно пов'язане зі словом. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й закріплює певне поняття.

Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, „логіка», „філософ», „рух», „простір») або сполученням слів („об'єктивна реальність», „абсолютна істина», „суспільна свідомість»).

Для позначення кожного нового поняття іноді використовуються попередні слова або сполучення попередніх слів. Однак вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий. Слово має адекватно виражати поняття. Якщо ж знайдене слово не точно виражає поняття, не відповідає позначеному предмету, його намагаються замінити іншим словом. Так, в класичній філософії XIX століття протягом тривалого часу для позначення обумовленості матеріальних явищ вживався термін „детермінізм». Згодом цей термін тлумачили як неточний, двозначний. До речі, цей термін ототожнювали із поняттям „причинність». Нині філософія користується поняттями „детермінізм» і „причинність», розрізнюючи їх смисл. Уточнення найменувань

- справа вкрай необхідна, вона сприяє виробленню сучасного наукового тезаурусу (словника). Поняття, закріпившись у слові, постає потім його значенням. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як установлення того, яке поняття виражає дане слово.

Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька понять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом „стіл» розуміють і письмовий стіл, і хірургічний, і дипломатичний стіл і т. ін. Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, набули назву омоніми. Наявність у мові омонімів викликає необхідність з'ясування значення слів, які вживаються в процесі мислення.

Оскільки слова іноді характеризуються невизначеністю за змістом, то це породжує плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користуються не просто словами, а термінами.

Термін - це слово, яке має чітко визначене значення. Будь-яка наука прагне, щоб кожен термін мав єдине значення. Багатозначність термінології приводить до складнощів в процесі її використання, до помилок.

Поняття, що закріплюються і виражаються в словах, називаються іменами. Імена бувають прості і складні. Прості імена складаються з однозначних слів, складні імена включають два-три слова і більше.

В імені потрібно виокремлювати предметне та смислове значення. Предметним значенням (денотатом) деякого імені є предмет, який позначається даним іменем. Смисловим значенням імені є сукупність певних ознак, що характеризують предмет, який позначається даним іменем. Смисл - це спосіб представлення денотату, спосіб, за допомогою якого ім'я вказує на певний предмет.

Імена у мові виражають (називають) таку форму абстрактного мислення як поняття. Якщо ми знаємо, що являє собою той чи інший предмет, які властивості йому притаманні, в яких відношеннях він перебуває з іншими предметами, то ми маємо поняття щодо цього предмета.

Поняття є однією із форм наукового пізнання. Формуючи поняття, наука відображає ними знання про предмети, явища, процеси дійсності. Але це не просто знання, а знання про суттєві ознаки предмета і про його сутність. Наприклад, юридичні науки сформулювали поняття „злочин», „покарання», „вина», економічні науки - поняття „аукціон», „кредит», „баланс», філософія -„свідомість», „рух», „простір», „час», „буття», логіка - „поняття», „судження», „умовиводи» та інші.

Отже, поняття - це форма мислення , що відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

У логіці під поняттям розуміється уявне відображення предмета у формі безпосередньої єдності суттєвих ознак. Вкажемо на деякі особливості чуттєвих образів:

1. Чуттєві образи наочні, а понятійне мислення - не наочне. Не можна, наприклад, уявити собі такі поняття як „нескінченність», „гроші», „смерть».

Чуттєво сприйманий об'єкт відтворюється в індивідуальних неповторних рисах.

Чуттєві образи фіксують, як правило, всі подробиці об'єкта. Існують різні методи утворення понять. До них належать: аналіз - уявне розчленування змісту предмета на складові його ознаки; порівняння - встановлення подібності або різниці між розглянутими предметами; синтез -- уявне з'єднання різних ознак предмета; узагальнення. Дія абстрагування (відволікання) і узагальнення нерозривно зв'язані. Наприклад, поняття „людина» містить у собі декілька досить важливих ознак, що дозволяють відрізняти його від інших живих істот: пряма хода, мислення, спілкування, здатність до виробництва знарядь праці, пізнавальна властивість, соціальність, здатність до виробництва символів, духовність і т.п.

Структурними компонентами (складовими) поняття є зміст і обсяг.

Зміст поняття (його інтенсіональна характеристика) - це сукупність істотних, суттєвих і загальних ознак, які в ньому мисляться. Саме ці ознаки лежать в основі узагальнення предметів у даному понятті і разом узяті є достатніми, а кожна з них необхідною для відокремлення даного предмета від інших.

Наприклад, поняття закон характеризується такими ознаками: внутрішній, суттєвий, необхідний, сталий, загальний зв'язок між об'єктами.

Обсяг поняття (або його екстенсіональна характеристика) - це певна сукупність, клас предметів, кожен з яких має ознаки, відображені у змісті поняття. Обсяг і зміст поняття знаходяться між собою у зворотному відношенні. Цю залежність між ними виражає закон оберненого відношення. Суть його полягає у тому, що чим більший обсяг поняття, тим менший його зміст, і навпаки. Цей закон має силу щодо понять однієї предметної області, які перебувають у відношенні „рід-вид». Він дає можливість встановити межі кожного з понять та виокремити їх одне від одного.

Проілюструємо дію цього закону на прикладі. Візьмемо поняття „криза». Зміст його визначається ознакою „різке загострення стану або занепад». Обсяг цього поняття складає множина усіх можливих станів (здоров'я, економіки, політики тощо), які переживають занепад. Збільшимо зміст цього поняття, ввівши нову ознаку - „грошово-кредитна». Таке збільшення змісту спричинить появу поняття з меншим обсягом: „грошово-кредитна криза», позаяк буде матись на увазі множина грошово-кредитних криз. Ми можемо й далі збільшувати зміст цього поняття шляхом додавання нових ознак: 1) „України» та 2) „1992-1993 рр.» Тоді отримаємо, відповідно, нові поняття ще з більш вузьким обсягом: 1) грошово-кредитна криза України; 2) грошово-кредитна криза України 1992-1993 рр.

Отже, зміст та обсяг поняття - це дві його сторони, невіддільні від нього.

Залежність між змістом та обсягом понять розкривається через дії обмеження та узагальнення.

Обмеження (лат. determination) - це логічна дія, внаслідок якої відбувається перехід від поняття з більшим обсягом (роду) до поняття з меншим обсягом (виду) через додавання до змісту попереднього поняття ознак, які стосуються лише частини предметів, що входять в обсяг вихідного поняття.

Наприклад, додаванням до поняття „криза» ознак „грошово-кредитна», „України», „1992-1993 рр.» поетапно утворюємо нові, все більш обмежені за обсягом, поняття (при цьому ми здійснювали перехід від роду до виду).

Узагальнення (лат. generalisatio) - це логічна дія над поняттям, яка за своїм характером протилежна обмеженню.

Результатом узагальнення є поняття, більше за обсягом, ніж вихідне меншої загальності (індивіда чи виду) до поняття більшої загальності (роду чи класу).

Таким чином, можна дійти висновку, що рух від загального до конкретного поняття здійснюється шляхом додавання нових ознак, внаслідок чого зміст розширюється, а обсяг зменшується. У кінцевому підсумку будемо мати поняття з одиничним обсягом.

Питання для самоконтролю

1. Які ознаки властиві поняттям?

2. Охарактеризуйте залежність між обсягом і змістом понять.

3. що таке порожні поняття?

4. Охарактеризуйте такі відношення між поняттями: тотожності, протилежності, протиріччя, підпорядкованість. Наведіть приклади.

5. Як повязати зміст і обсяг понять із законами логіки (тотожності, суперності, виключного третього, достатньої основи).

6. Охарактеризуйте правила визначенння понять.

7. Чим відрізняються поняття і філософські категорії?

8. Що таке ділення понять?

Бібліографічний список

Основна література: 2, 7, 8, 13,18.

Додаткова література: 1, 4, 6, 9, 11, 15, 17.

Тема 3. Судження

План

1. Судження; його структура

2. Основні види суджень

3. Судження і речення.

4. Поділ суджень:

· за змістом предиката,

· за якістю зв'язки,

· за обсягом суб'єкта, за модальністю,

· за типом сполучників у разі складаних суджень.

5. Співвідношення між судженнями

6. Складні судження

7. Кон'юнкція, диз'юнкція

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Судження - це форма мислення, в якій відбиваються відносини між предметами і їхніми ознаками за допомогою ствердження чи заперечення. Наведемо приклади суджень:

а) „Судження - це форма мислення”;

б) „Матерія - це об'єктивна реальність”;

в) „Бог існує”;

г) „Не всі мудреці є філософами”;

д) „Два менше п'яти”.

У судженнях а, б, в стверджується наявність ознаки, а у судженні г - заперечується її наявність.

Відображаючи належність чи відсутність певної ознаки у предмета, судження тим самим співвідносяться з відповідною об'єктивною реальністю, а тому вони неодмінно є або істинними, або хибними, як стверджує двозначна логіка, на відміну від багатозначної.

В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку пов'язані відповідно до того, як цей предмет і його ознака пов'язані в дійсності. У хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у зв'язку, роз'єднується, а те, що в дійсності є роз'єднаним, поєднується.

Істинність і хибність суджень є їх логічним значенням. Кожне судження має логічне (істиннісне) значення, тобто воно є неодмінно або істинним, або хибним.

Кожне судження має певну структуру (будову, зв'язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає - властивості чи відношення між предметами.

Структура судження трьохчленна, суб'єктно-предикатна. Вона складається із суб'єкта (S), предиката (Р) та зв'язки („є”, „-„, „не є”, „суть”, „не суть”, „належить”, „не належить” і т.ін.). Судження можуть бути і без зв'язки. Про це вже йшла мова у першому розділі.

Суб'єкт судження (від лат. subjektum - предмет) виражає знання про предмет судження, тобто те, про що говориться в даному судженні. Предмет судження - це реальний предмет, який існує чи не існує в дійсності, і про який йдеться в судженні, а отже, суб'єкт судження - поняття про реальний предмет, який і виступає предметом судження.

Предикат (від лат. рraedicatum - сказане) виражає знання про ознаку, властивість предмета думки. Зв'язка встановлює стосунки між суб'єктом і предикатом. Інколи зв'язка в судженні при мовленні або на письмі опускається, але вона мається на увазі.

Нагадаємо, що вдаючись до символічних позначень, можна записати формулу судження у такому вигляді:

S є (не є) Р

Ще раз підкреслимо, що суб'єкт і предикат (терміни) - це логічні змінні, а зв'язка - логічна постійна. Мовною формою судження є граматичне речення. Судження і речення не одне і теж. Судження, як правило, обмежене кількістю слів. Речення такого обмеження не має. Воно може складатися навіть з одного слова. Одне і те ж судження можна виразити в різних граматичних формах і на різних мовах. Речення може виражати емоції, переживання та ін. Судження позбавлене цих характеристик.

Усі судження, залежно від їх структури, поділяються на дві групи: прості і складні, а в межах цих двох груп діляться на окремі види. Простими називаються судження, структура яких виражається формулами „S є (не є) Р” або „aRb”, “R(a, b)”, а складними - ті, що містять два чи більше простих суджень.

Спочатку розглянемо прості судження, які в залежності від того, що в них стверджується, тобто за змістом предиката, поділяються на атрибутивні та судження з відношеннями.

Атрибутивні (від лат. аtributio - властивість, ознака) - це судження, які фіксують наявність або відсутність тієї чи іншої ознаки предметів. Наприклад: „Багато студентів не знають значення слова „ентимема”. Логічна структура або формула атрибутивного судження: S є (не є) Р.

Судження типу „А=В”, „Логіка - складова філософського знання”, „С більше D”, „Арістотель - учень Платона” є судженнями про відношення, або релятивними. Отже, релятивні, або судження про відношення - це судження, в яких відображені зв'язки між предметами та відношення (за розміром, положенням у просторі, послідовністю в часі тощо). Вони мають структуру „aRb”, де R означає першу літеру латинського слова реляція, тобто відношення. Структура суджень про відношення і атрибутивних суджень не збігається між собою, хоча в окремих випадках судження про відношення можна звести до атрибутивного.

Одним із різновидів атрибутивних суджень є судження існування, або екзистенційні. До них належать ті судження, в яких констатується наявність чи відсутність у предметів думки їх найзагальнішої властивості (атрибуту) - буття. Тобто, в судженнях існування відбивається сам факт існування або не існування предмета судження. Наприклад: „Бог існує”, „Матерія існує”, „Кентавр не існує”. Структура судження існування відрізняється від атрибутивного судження і судження про відношення. У судженні існування вказується на предмет і не вказується предикат. Судження існування можуть привести до парадоксів, це змушує замислитися над змістом поняття „існувати”. Наприклад: „Кентавр не існує”.

Атрибутивні, екзистенційні та релятивні судження складають клас категоричних суджень.

Категоричні (з греч. - ясний, безумовний) - це судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивостей предмета безвідносно до будь-яких умов.

Стверджувальним називається судження, у якому стверджується наявність ознаки у певного предмета (чи множини предметів). Його логічна формула: S є P. Наприклад: „Платон - видатний старогрецький філософ”; „Сучасна логіка (математична чи символічна) - другий, вищий ступінь розвитку формальної логіки”.

Заперечним називається судження, у якому заперечується наявність ознаки у предметах, які мисляться у суб'єкті судження. Його логічна формула: S не є P. Наприклад: „Невірно, що судження бувають лише стверджувальними”.

Дотепер ми розглядали прості судження, що називаються ассерторичними. Особливістю ассерторичних суджень є те, що ми не оцінюємо характер зв'язку між суб'єктом і предикатом. Наприклад: “Всі троянди - рослини”. Однак у практиці людського мислення зустрічаються судження, у яких оцінюються характер стверджуваного зв'язку між суб'єктом і предикатом. Такого роду судження називаються модальними. Модальність - це характеристика судження, яка визначається принципом розрізнення об'єктивно можливого, дійсного і необхідного. Логічна модальність дозволяє встановити достовірність думок, завдяки тому чи іншому різновиду судження.

Питання для самоконтролю

Що таке судження?

Яка структура судження?

В чому полягає істинність та хибність судження?

Що таке суб'єкт, предикат та зв'язка у судженні?

У якому відношенні знаходяться судження та граматичне речення?

Що таке категоричні судження та які є їх види?

Назвіть види суджень за кількістю.

Які є види суджень за якістю?

Охарактеризуйте поділ суджень за кількістю та якістю.

Дайте характеристику аналітичних і синтетичних суджень.

Що таке розподіленість термінів у категоричних судженнях?

Що таке логічний квадрат?

Дайте визначення складних суджень.

Проаналізуйте комбінації складних суджень.

В чому сутність методу таблиць істинності?

Які існують види питань та відповідей?

Бібліографічний список

Основна література: 2, 6, 9, 11,17.

Додаткова література: 1, 4, 7, 8, 11, 13, 16, 18.

Тема 4. Основні закони логіки. Умовиводи. Дедуктивні умовиводи.

План

1. Умовиводи, види умовиводів

2. Правильність та істинність міркувань

3. Поняття силогізму

4. Безпосередні умовиводи

5. Силогізм зі складаними і простими засновниками

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Пізнаючи навколишню дійсність, людина отримує нові знання. Частину знань вона отримує безпосередньо внаслідок дії явищ навколишнього світу на органи чуття. Наприклад, щоб дізнатись, якого кольору пролісок, досить його побачити; щоб переконатись, що надворі сонячно, досить виглянути у вікно.

Проте, більшість знань люди отримують опосередковано, в процесі логічного мислення. Наприклад, ніхто не ставив Землю на терези, але масу її визначили; ніхто не вимірював рулеткою відстань від Землі до Сонця, але вона відома. Ці знання ми виводимо з наявних, раніше здобутих істинних знань. Логічною формою здобуття опосередкованих знань є умовивід.

Умовивід - це форма мислення, в якій з одного або кількох істинних суджень-засновків на основі певних правил виводу отримують нове судження-висновок, який логічно випливає із змісту вихідних суджень. Взагалі умовиводи за спрямованістю процесу мислення, залежно від того, як рухаються знання, - від більш загального до менш загального, від одиничного до часткового чи й до загального, від знань певного ступеня загальності до знань такого ж ступеня загальності - поділяються на дедуктивні, індуктивні, традуктивні, або умовиводи за аналогією (аналогія).

За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяються на достовірні (необхідні) і ймовірні (правдоподібні). Висновки перших є необхідно істинними (за умови істинності засновків і правильності зв'язку між ними), а висновки других - імовірно істинними, навіть за умови істинності засновків.

...