Закони і форми логічного мислення

Залежно від кількості засновків, що входять до складу умовиводів, останні поділяються на безпосередні (до складу яких входить один засновок) та опосередковані (які містять у собі два і більше засновків).

Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок та логічний зв'язок між засновками та висновком.

Складовими частинами умовиводу є:

вихідне знання, або судження, з яких виводиться висновок. Записується над горизонтальною лінією. Називається засновками, або посилками;

вивідне знання, або судження, яке випливає з посилок. Записується під горизонтальною лінією. Називається висновком, або логічним наслідком;

обґрунтовуюче знання, або сам вивід (виведення), який визначає можливість переходу від наявних висловлювань (засновків) до нових висловлювань (висновків). Сюди належать правила, закони, теорії, аксіоми, постулати.

У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова “отже”, - висновок.

Силогізм є такою формою умовиводу, в якій з двох суджень з необхідністю випливає третє, причому одне із цих суджень є загальностверджувальним або загальнозаперечним.

В індуктивних умовиводах висновок іде від знання про окремі одиничні предмети до знання про клас предметів в цілому, від виду до роду. Це перехід від знання меншого ступеня загальності до знання більшого ступеня загальності.

До більш глибокого розгляду індуктивних умовиводів ми повернемося у наступному розділі.

В умовиводі за аналогією (традуктивні умовиводи) (від грец. аналогія - відповідність, подібність) на основі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про подібність цих предметів і за іншими ознаками.

Як вже говорилося, за кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.

Питання для самоконтролю

Що таке умовивід?

Які існують різновиди умовиводів?

Яка структура умовиводу?

Дайте аналіз істинності та хибності умовиводів.

Що таке дедуктивний умовивід?

Що таке силогізм?

Дайте визначення індуктивного умовиводу.

В чому сутність традуктивних умовиводів?

Яка особливість безпосередніх умовиводів?

Наведіть приклади операції обернення безпосередніх умовиводів.

Що таке протиставлення предикатові?

12. Як проводиться протиставлення суб'єктові?

13. Проведіть перетворення безпосереднього умовиводу.

14. Що таке простий категоричний силогізм?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 3, 8, 12,16.

Додаткова література: 2, 5, 8, 9, 12, 14, 16.

Тема 5. Індуктивні та традуктивні умовиводи

План

1. Індуктивний умовивід та його структура.

2. Правила та види індукції.

3. Метод наукової індукції.

4. Аналогія проста, поширена, строга, нестрога.

5. Моделювання та його види.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

У попередніх розділах ми коротко проаналізували силогістичні умовиводи. Головною рисою силогістичних умовиводів є те, що з'являється реальна можливість встановлення невідомого відношення між двома поняттями: суб'єктом і предикатом висновку. Оскільки про це відношення нам нічого невідомо наперед, то воно виводиться із встановлення відношення кожного із цих понять (суб'єкта і предиката) до деякого третього поняття. У силогізмах усі ці відношення є відношеннями приналежності. Оскільки і суб'єкт, і предикат, як поняття, характеризуються і змістом, і обсягом, то відношення між поняттями в силогізмі мисляться як приналежність предмета класу (множині) предметів.

Силогізми не вичерпують усі можливі види умовиводів. Окрім силогістичних умовиводів існують умовиводи і несилогістичні. У чому ж полягає відмінність несилогістичних умовиводів? За допомогою несилогістичних умовиводів є реальна можливість встановлення між двома поняттями відношення приналежності ознаки поняттю (або властивості предмету) і по приналежності виду роду (або предмета класу предметів). Несилогістичні умовиводи встановлюють відношення між предметами, що мисляться у засновках іншого типу, а саме: а) відношення між предметами за величиною („предмет А більше предмета В”); б) відношення у просторі (“предмет А знаходиться нижче предмета В”); в) відношення між подіями у часі („подія А відбулася раніше, ніж подія В”); г) відношення причини і дії („подія А є причиною події В, а подія В - дією події А”). У несилогістичних умовиводах важливе місце займають, так звані, індуктивні умовиводи.

Індуктивні умовиводи - це опосередковані умовиводи, в яких з одиничних суджень-засновків виводять часткове або загальне судження - висновок. За їх допомогою ми отримуємо, в основному, істинні, а іноді - достовірні знання. Індукція буває повною і неповною.

Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про усі предмети класу, про клас у цілому.

Індукція - це умовивід, хід думки від часткового до загального знання. Термін “індукція” походить від латинського слова inductio, що означає “наведення”.

Індукція, як і будь-який умовивід, складається із засновків і висновку. Засновки в індукції - це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і явищ. Висновок - судження про клас предметів або явищ у цілому.

Сутність індукції, її особливості й значення краще за все розкриваються у порівнянні з дедуктивним умовиводом.

Індукція, як і дедукція, є опосередкованим умовиводом, адже висновок робиться не з одного, а з кількох засновків. Але якщо в дедуктивному умовиводі кількість засновків чітко визначено (силогізм, наприклад, складається тільки з двох засновків), то в індуктивному умовиводі кількість засновків може бути більшою чи меншою, у залежності від того, скільки вивчено окремих фактів, одиничних предметів або явищ.

Індукція і дедукція відрізняються спрямованістю думки. У дедуктивному умовиводі хід думки здійснюється від загального до одиничного: від знання класу предметів ми йдемо до знання окремого, конкретного предмету цього класу. Поширюючи загальне положення на окремий випадок, ми добуваємо нове знання про цей випадок. Дедукція - це така форма мислення, за допомогою якої із відомого більш загального знання виводиться нове (менш загальне) знання.

Так як індукція - це хід думки від менш загального знання до більш загального знання, то вивчивши частину предметів класу, ми робимо висновок про всі предмети класу. Знання, здобуте у висновку індуктивного умовиводу, за своїм обсягом ширше, ніж вихідне знання. Висновок в індукції охоплює увесь клас предметів, у засновках же міститься знання лише про частину предметів класу.

Умовивід, у якому висновок не випливає чітко із засновків, а лише до певної міри підтверджується посилками, називається недедуктивним умовиводом.

Імовірність - це величина, яка характеризує “ступінь можливості” якоїсь події, що може як відбутися, так і не відбутися.

Імовірний умовивід - це умовивід, в якому із істинних засновків певної структури одержують висновок, що може бути як істинним, так і хибним.

Математична імовірність визначається як числова характеристика ступеня можливості появи якої-небудь визначеної події у визначених умовах, що можуть повторюватися необмежену кількість разів. Математична імовірність характеризує реальні події і процеси, що відбуваються в людському житті.

Логічна імовірність - це ступінь підтвердження одних висловлювань (суджень) іншими, істинність яких установлена раніше.

Основна відмінність між виокремленими різновидами імовірності полягає у тому, що математична імовірність виражає особливий вид зв'язків об'єктивно існуючих явищ, а логічна імовірність - відносини між висловлюваннями про ці явища.

Поняття математичної і логічної імовірності протягом декількох століть розвивалися у межах однієї і тієї ж теорії імовірностей, що вивчає закономірності масових випадкових подій. Вихідними поняттями теорії імовірностей є: поняття про необхідні (неминучі) і неможливі, а також випадкові події.

Аналогія безпосередньо пов'язана з моделюванням як певним методом пізнання об'єктивної дійсності. Вона є його логічною основою.

Моделюванням називається засіб здобуття знань на основі аналогії.

Як метод пізнання, моделювання передбачає наявність двох предметів або систем:

1) предмет (система), про який треба здобути знання, але який через певні обставини не може стати об'єктом безпосереднього вивчення (зразок, оригінал або прототип);

2) предмет (система), який певним чином імітує зразок, і який безпосередньо вивчається - модель.

За функцією, в процесі пізнання, методи аналогії та моделювання настільки пов'язані між собою, що правильним, очевидно, було б називати цей метод не аналогією і моделюванням, а аналогією-моделюванням. Моделювання включає елементи фантазії, наукової творчості та уявлення. Модель не лише відображає існуючий об'єкт, а й може стати прообразом майбутнього предмета чи явища.

Висновки за аналогією і побудова відповідних моделей мають місце як у природничих науках, так і при вивченні складних соціальних явищ.

Одним із головних засобів побудови теоретичного знання є гіпотетико-дедуктивний метод, найважливішою складовою якого є гіпотеза - форма імовірного знання, істинність або хибність якого ще не встановлена.

Поняття „гіпотеза” (від грецького - основа, припущення) вживається в кількох значеннях:

будь-яке припущення;

припущення про можливий причинний зв'язок між явищами;

форма умовиводу, висновок якого відображає припущення про можливий закономірний зв'язок між явищами.

Навіть таке тлумачення поняття „гіпотези” свідчить про те, що воно багатозначне, а це вимагає чіткого визначення її характерних рис.

Отже, гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення про причини або закономірний зв'язок якихось явищ природи, суспільства і мислення, які нам невідомі.

Питання для самоконтролю

1. Що таке індукція?

2. Які існують види індукції?

3. Наведіть приклади індуктивних умовиводів.

4. Дайте визначення неповної та популярної індукціі.

5. Що таке математична імовірність?

6. Які ознаки логічної імовірності?

7. Що таке причинний зв'язок?

8. Проаналізуйте дію методу встановлення причинних зв'язків.

9. Що таке метод єдиної подібності?

10. Дайте визначення гіпотези та назвіть її основні види.

11. Яку гіпотезу можна вважати науковою?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 8, 3.

Додаткова література: 1, 3, 4, 6, 12, 14, 16.

Тема 6. Логічні основи теорії аргументації

План

1. Аргументація і доведення.

2. Критика і спростування.

3. Суперечки.

4. Стратегія і тактика аргументації та критики.

5. Правила аргументації і критики, доведення і спростування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Соціально-політичному життю людей притаманна поліфонія думок, поглядів, точок зору і т.д., яка є своєрідним свідченням культурного плюралізму. І все ж, заради певних цілей і потреб, людині необхідно намагатися усувати відмінність у поглядах. Таких ситуацій безліч: наукові конференції, судові засідання, слухання в парламенті, переговори з приводу політичних, економічних проблем, не кажучи вже про ситуації повсякденного життя.

Для позначення процесу обміну протилежними думками часто використовують слово “суперечка”. Саме у ситуаціях суперечок найчастіше застосовуються процедури доведення і спростування, аргументації і критики. Побіжно охарактеризуємо деякі форми суперечок.

Дискусія - найчастіше, наукова суперечка двох або декількох людей, під час якої з'ясовують і зіставляють різні точки зору з метою пошуку правильного вирішення спірного питання, або ж з метою пошуку істини чи, принаймні, наближення до неї.

Під диспутом сьогодні розуміється публічна суперечка двох людей з приводу наукового або суспільно важливого питання. Слово “дебати” найчастіше застосовують у політичній сфері (наприклад, “парламентські дебати”). Часто цим словом позначають суперечки, що виникають під час обговорення доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях і т.д.

Полеміка дещо відрізняється тим, що має на увазі не стільки усунення відмінностей у поглядах (переконаннях), скільки боротьбу протилежних точок зору з приводу певного питання. Мета полеміки - не пошук істини, а прагнення, перш за все, до максимального обґрунтування своєї тези і спростування тези іншої сторони.

Перебуваючи в стані суперечки, люди керуються різними методами і переслідують різні цілі. Тому можна говорити про:

а) суперечку заради істини (тобто діалектичну суперечку, де слову “діалектика” надають його первісного значення, а саме, “мистецтво досягнення істини в бесіді”);

б) суперечку, мета якої - просто переконати іншу людину;

в) суперечку заради перемоги в суперечці, тобто “еристичну” суперечку. Її мета - взяти гору над “супротивником” за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. В еристичній суперечці керуються різними мотивами, перемога може бути потрібною для демонстрації своєї принциповості або для свого самоствердження. Отже, еристика (від грець, еns - суперечка) - це мистецтво проведення суперечки;

г) суперечка заради суперечки. Це свого роду “спорт” або вид розваги. Тут не є важливими ні власне предмет суперечки, ані її мета. Найважливішим є факт перебування в стані суперечки.

Сторони, які сперечаються, називаються, відповідно, пропонентом і опонентом.

Пропонент, або протагоніст - той, хто висуває, обстоює деяку тезу.

Опонент, або антагоніст - той, хто заперечує.

Зазначимо, що не будь-яку ситуацію суперечки (тобто ситуацію обміну протилежними думками і намагання усунути розходження у поглядах) характеризують як аргументативну дискусію.

Аргументативна дискусія - це така форма суперечки, яка здатна зробити внесок в інтелектуальний прогрес. Вона відбувається переважно на платформі розуму з використанням раціональних засобів обґрунтування.

У найширшому значенні термін “аргументація” вживається для позначення процесів обстоювання пропонентом деякого твердження з метою доведення того, що це твердження є істинним, слушним.

Поруч із терміном “аргументація” нерідко використовують термін “доведення”.

Доведення (на відміну від аргументації) - це логічна операція обґрунтування істинності одного твердження (судження, гіпотези, концепції) за допомогою інших істинних і зв'язаних з ним суджень шляхом побудови відповідного міркування.

Доведення - це завжди правильне міркування, в якому відношення між засновками і висновком є відношенням логічного слідування (такі міркування називаються демонстративними).

Доведення є окремим (особливим) випадком аргументації, позаяк аргументація може здійснюватися не обов'язково за допомогою логічно бездоганних міркувань та істинних аргументів. Аргументація не буде доведенням або у випадку використання лише правдоподібних (недостовірних) аргументів, або у випадку недемонстративних міркувань.

Термін “доказове” міркування часто застосовується як синонім наукового “мислення”. Протилежністю науковому мисленню є віра.

Віра - прийняття думок інших людей без достатньої критичної перевірки під впливом інтересу, традиції, навіяння. Слід також зазначити, що доказовість людського мислення пов'язана з такою важливою його рисою як переконливість. Доказовість і переконливість думки, хоча і мають спільну об'єктивну основу, закономірності об'єктивного світу, за своєю природою різні.

Доказовість - це логічна риса мислення, а переконливість - психологічна риса, що ґрунтується на логічній і фактичній достовірності.

Доведення здійснюється у формі умовиводу або системи умовиводів, елементами якої можуть бути умовиводи різних форм і видів.

У разі порушення першого і другого правил виникає помилка, яка має назву "підміна тези" (ignoratio elenchi). Така підміна може здійснюватись як свідомо, так і ненавмисно. Суть її полягає у тому, що замість висунутої тези формулюється інше положення, яке видається за прийняту тезу, і тоді доводять не тезу, а це положення.

Помилка підміни тези має свої різновиди:

а) Логічна помилка: "аргумент до людини" (argumentum ad hominem). Суть її полягає у тому, що замість доведення чи спростування висунутої тези вдаються до авторитету або характеристики рис людини, яка має відношення до того, про що йдеться у тезі.

б) Логічна помилка: "аргумент до публіки" (argumentum ad publicum). Суть її також полягає у заміні логічного аналізу справи психологічним впливом на почуття людей з тим, щоб викликати співчуття або осуд певної справи і цю реакцію прийняти за доведення істинності певного положення. Прийом цей найкраще вдається щодо людей, у яких почуття беруть гору над логікою. Чим нижчий рівень логічної культури людини, тим слабкіший логічний контроль і самоконтроль, тим легше подібна людина ототожнює доведену тезу і таку, що сильно діє на її почуття, з іншою тезою, яка повинна бути доведеною.

в) Логічна помилка: „хто дуже багато доводить, той нічого не доводить" (qui nimium probat, nihil probat). Суть її полягає у тому, що замість тези доводиться інше дуже широке положення, причому, доводиться таким чином, що з наведених аргументів випливає не лише теза, а й якесь протилежне, або зовсім хибне положення.

Наприклад, для доведення хибної тези: "Мова не пов'язана з мисленням", використовують аргумент: "Мова не тотожна мисленню". У даному випадку береться загальне положення, яке не може бути використане у цьому доведенні. Крім того, відсутність тотожності між мовою і мисленням зовсім не заперечує їх зв'язку.

3. Теза не повинна містити суперечливі судження. Це правило випливає із закону суперечності і закону виключеного третього і має силу тоді, коли теза формулюється не в одному судженні, а у цілій системі.

Аргументи доведення (спростування) повинні бути судженнями істинними; істинність їх має бути безсумнівною, доведеною.

Порушення цього правила веде до таких помилок:

а) "основна помилка" (eror fundamentalis). Суть цієї помилки полягає в обґрунтуванні тези заздалегідь відомими хибними аргументами (доказами);

б) "випередження основи" (petitio principii). Суть її полягає у тому, що у ролі аргумента використовується положення, яке саме ще потребує доведення, і істинність якого залежить від істинності доводжуваної тези. Найчастіше ця помилка зустрічається у формі "порочного кола у доведенні" (circulus id deraonstrando).

Аргументи повинні бути судженнями, істинність яких визначена незалежно від тези.

Можливою помилкою при порушенні цього правила є хід думки „від сказаного у відносному розумінні до сказаного безвідносно". Виникає вона в разі порушення вимог закону достатньої підстави, тобто тоді, коли для доказу використовуються судження, які є істинними лише у певному відношенні, а не за будь-яких умов і обставин.

Загальним правилом і основною вимогою по відношенню до демонстрації доведення є необхідність наявності відношення логічного слідування між аргументами і тезою.

Оскільки логічний зв'язок аргументів з тезою протікає у формі дедукції, індукції і аналогії, то логічна коректність демонстрації залежить від дотримання правил відповідних умовиводів.

У загальному вигляді відсутність логічного зв'язку між аргументами і тезою називають помилкою, що „не випливає" (поп sequitur).

У разі порушення правил умовиводу, у доведенні виникають типові помилки, прикладом яких є:

а) "занадто поспішне узагальнення" (в індуктивній формі доведення);

б) "почетверіння термінів" (у дедуктивній формі доведення) та інші помилки, які докладно розглянуті вище у розділі "Умовивід".

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення аналогіі.

2. Що таке строга, проста і хибна аналогія?

3. Що таке модель і моделювання?

4. Вкажіть на головні особливості спостереження та експерименту.

5. Дайте визначення гіпотези та назвіть її основні види.

6. Яку гіпотезу можна вважати науковою?

7. Що таке «логічна помилка»?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 12,16.

Додаткова література: 2, 5, 14, 16.

4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема: Індуктивні та традуктивні умовиводи

Питання до обговорення:

1. Поняття. Поняття і образ. Поняття умовиводу. Умовиводи та їх різновиди. Структура умовиводу.

2. Дедуктивні умовиводи. Поняття силогізму. Індуктивні умовиводи.

3. Простий категоричний силогізм. Будова простого категоричного силогізму.

Ключові слова: умовивід, достовірні (необхідні) і ймовірні (правдоподібні) умовиводи, безпосередні та опосередковані умовиводи, засновок, висновок, дедуктивний, індуктивний умовивід, аналогія, простий категоричний силогізм, полісилогізм, ентимема, епіхейрема.

1. Пізнаючи навколишню дійсність, людина отримує нові знання. Частину знань вона отримує безпосередньо внаслідок дії явищ навколишнього світу на органи чуття. Наприклад, щоб дізнатись, якого кольору пролісок, досить його побачити; щоб переконатись, що надворі сонячно, досить виглянути у вікно.

Проте, більшість знань люди отримують опосередковано, в процесі логічного мислення. Наприклад, ніхто не ставив Землю на терези, але масу її визначили; ніхто не вимірював рулеткою відстань від Землі до Сонця, але вона відома. Ці знання ми виводимо з наявних, раніше здобутих істинних знань. Логічною формою здобуття опосередкованих знань є умовивід.

Умовивід - це форма мислення, в якій з одного або кількох істинних суджень-засновків на основі певних правил виводу отримують нове судження-висновок, який логічно випливає із змісту вихідних суджень. Взагалі умовиводи за спрямованістю процесу мислення, залежно від того, як рухаються знання, - від більш загального до менш загального, від одиничного до часткового чи й до загального, від знань певного ступеня загальності до знань такого ж ступеня загальності - поділяються на дедуктивні, індуктивні, традуктивні, або умовиводи за аналогією (аналогія).

За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяються на достовірні (необхідні) і ймовірні (правдоподібні). Висновки перших є необхідно істинними (за умови істинності засновків і правильності зв'язку між ними), а висновки других - імовірно істинними, навіть за умови істинності засновків.

Залежно від кількості засновків, що входять до складу умовиводів, останні поділяються на безпосередні (до складу яких входить один засновок) та опосередковані (які містять у собі два і більше засновків).

Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок та логічний зв'язок між засновками та висновком.

Складовими частинами умовиводу є:

вихідне знання, або судження, з яких виводиться висновок. Записується над горизонтальною лінією. Називається засновками, або посилками;

вивідне знання, або судження, яке випливає з посилок. Записується під горизонтальною лінією. Називається висновком, або логічним наслідком;

обґрунтовуюче знання, або сам вивід (виведення), який визначає можливість переходу від наявних висловлювань (засновків) до нових висловлювань (висновків). Сюди належать правила, закони, теорії, аксіоми, постулати.

Наприклад, розглянемо умовивід:

Університети готують висококваліфікованих спеціалістів

ДНУ - університет

Отже, ДНУ готує висококваліфікованих спеціалістів.

У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова “отже”, - висновок.

В умовиводах висновки стоять переважно після слів: “отже”, “значить”, “звідси випливає” або перед словами “тому що”, “бо”.

Запишемо структуру умовиводу:

А - В

В - С

А - С

А ? В, де “?” означає “слідує”, “випливає”, “отже”, “значить”, “звідси випливає”, “тому що”, “бо”.

Умовиводи можуть бути істинними (вірними) і хибними. Для того, щоб висновок умовиводу був істинним, необхідно дотримуватись таких двох умов:

Засновки, з яких роблять висновок, мають бути істинними.

Умовивід має бути логічно правильним.

Недотримання однієї із цих умов призводить до того, що висновок із засновків стає хибним.

Розглянемо основні різновиди умовиводів: дедуктивні, індуктивні та умовиводи за аналогією.

2. У дедуктивних умовиводах (від лат. deductio - виведення) висновок іде від знання більшого ступеня загальності до знання меншого ступеня загальності. Дедуктивний умовивід приймає форму силогізму.

Силогізм є такою формою умовиводу, в якій з двох суджень з необхідністю випливає третє, причому одне із цих суджень є загальностверджувальним або загальнозаперечним.

Наприклад, ми маємо два судження:

Всі умовиводи є формами мислення.

Дедуктивний умовивід - один із різновидів умовиводу.

Отже, дедуктивний умовивід є формою мислення.

У даному дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію визначають як умовивід від загального до часткового. Таке логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу до підкласу.

В індуктивних умовиводах висновок іде від знання про окремі одиничні предмети до знання про клас предметів в цілому, від виду до роду. Це перехід від знання меншого ступеня загальності до знання більшого ступеня загальності.

Наприклад:

Земля обертається навколо Сонця.	S1 є P
Марс обертається навколо Сонця.	S2 є P
Венера обертається навколо Сонця.	S3 є P
Юпітер обертається навколо Сонця.	S4 є P
Сатурн обертається навколо Сонця.	S5 є P
Меркурій обертається навколо Сонця.	S6 є Р
Уран обертається навколо Сонця.	S7 є Р
Нептун обертається навколо Сонця.	S8 є Р
Плутон обертається навколо Сонця.	S9 є Р
	S1, S2…S9 вичерпують клас S
	Отже, S є Р

Земля, Марс, Венера, Юпітер,

Сатурн, Меркурій, Уран, Нептун,

Плутон - це планети Сонячної системи.

Отже, вci планети Сонячної системи

обертаються навколо Сонця.

Під збереженням кількості судження мають на увазі, що загальностверджувальне судження перетворюється на загальнозаперечне (і навпаки), а частковостверджувальне - на частковозаперечне (і навпаки). Безпосередньо ж це виявляється в збереженні тих самих кванторів (чи відповідних кванторних слів).

Результат перетворення можна знову перетворити на вихідне судження. Ця закономірність виражається таким правилом: подвійне заперечення будь-чого рівносильне ствердженню того ж самого.

Протиставлення - перебудова судження, в ході якої одночасно здійснюються і перетворення, і обертання в тій чи іншій послідовності.

Якщо судження спочатку перетворюється, а потім обертається, то такий умовивід називається протиставленням предикатові. А якщо судження спочатку обертається, а потім перетворюється, то ми маємо справу з протиставленням суб'єктові.

При протиставленні предикатові суб'єкт вихідного судження стає предикатом висновку, а суб'єктом висновку виступає поняття, суперечне предикатові вихідного судження (засновку).

Коротко зміст цієї логічної операції можна виразити так:

замість Р беремо не-Р;

міняємо місцями S і не-Р;

зв'язку міняємо не протилежну.

Отже, щоб здійснити протиставлення предикату, треба спочатку виконати перетворення судження, а потім - обернення.

Наприклад:

Будь-яка наукова теорія об'єктивно відображає дійсність.

Будь-яка наукова теорія є такою, що об'єктивно відображає дійсність.

Будь-яка наукова теорія не є такою, що не об'єктивно відображає дійсність.

Висновок:

Будь-яка наукова теорія, що не об'єктивно відображає дійсність, не є такою.

Розглянемо, як здійснюється протиставлення предикатові в судженнях типу А, Е, І, О.

1) Загальностверджувальне судження (А) перебудовується за схемою “Всі S є Р. Отже, жодне не-Р не є S”.

Загальнозаперечне судження (Е) перебудовується за схемою “Жодне S не є Р. Отже, деякі не-Р є S”.

Наприклад: Жодне просте число не ділиться на чотири (Е).

Отже, принаймні деякі числа, що не діляться на чотири, є простими (І).

Послідовно застосувавши перетворення і обернення, одержимо:

Жодне просте число не ділиться на чотири (Е).

Отже, кожне просте число є тим, що не ділиться на чотири (А).

Отже, принаймні деякі числа, які не діляться на чотири, є простими (І).

Перебудова частковостверджувального судження (І) у формі протиставлення предикатові дає бідне, невизначене знання, тому до неї практично не вдаються.

Частковозаперечне судження перебудовується у формі протиставлення предикатові за схемою “Деякі S не є Р. Отже, деякі не-Р є S”.

Наприклад: Деякі ссавці не є хижаками (О).

Отже, деякі нехижаки є ссавцями (І).

Можна дійти висновку, що при протиставленні предикатові якість усіх суджень змінюється.

Ми розглянули обернення, перетворення і протиставлення предикату. Третій вид умовиводу цікавий тим, що він будується як комбінація перших двох: перетворення + обернення. Ну, а якщо ми результат протиставлення предикату знову перетворимо? В такому випадку ми отримаємо вид безпосереднього умовиводу, який зазвичай не аналізується в літературі з логіки, але який є цілком реальним. Таким чином проводимо: перетворення + обернення + перетворення. Що ж ми отримаємо? Розглянемо на прикладі загальностверджувального судження.

Всі S є Р. Перетворюємо. Жодне S не є не-Р. Проводимо обернення. Жодне не-Р не є S. Перетворюємо. Всі не-Р є не-S. Що ми отримали?

Ми отримали загальностверджувальне судження про відношення доповнення до предикату до доповнення до суб'єкту. Змістовний приклад:

Всі веселки - чудові.

Все, що нечудово, є не-веселкою.

Зрозуміло, що ми отримали вид безпосереднього умовиводу, якому ще немає певної назви. Але важливо підкреслити, що і традиційна логіка не є закритою системою і зовсім не виключає досліджень і експериментів.

При протиставленні суб'єктові предикат вихідного судження стає суб'єктом висновку, а предикатом висновку береться поняття, суперечне суб'єктові засновку. При цьому якість судження завжди змінюється.

Розглянемо, як здійснюється протиставлення суб'єктові в судженнях, різних за кількістю і якістю (А, Е, І, О).

Протиставлення суб'єктові відбувається за різними схемами в судженнях різного типу (А, Е, І, О).

Загальностверджувальне - “Всі S є Р. Отже, деякі (жоден) Р не є не-S”.

Наприклад:Всі квадрати є ромбами.

Отже, деякі ромби не є неквадратами.

2) Загальнозаперечне - “Жоден S не є Р. Отже, всі Р є не-S”.

Наприклад:Жоден ромб не є трикутником.

Отже, всі трикутники є неромбами.

3) Частковостверджувальне - “Деякі S є Р. Отже, деякі (жоден) Р не є не-S”.

Наприклад: Деякі студенти - спортсмени.

Отже, деякі спортсмени не є нестудентами.

4) Частковозаперечне судження, як правило, не піддається перебудові за схемою протиставлення суб'єктові, оскільки така операція малоефективна.

До безпосередніх часто відносять і деякі інші різновиди умовиводів, зокрема, контрапозицію просту (її формула: ()()) та ті умовиводи, в основі яких лежить характер відношень між судженнями за “логічним квадратом”.

Безпосередні умовиводи мають певне пізнавальне значення, а їх осмислення підвищує логічну культуру людини. Вони дають можливість одержати нову інформацію; виявити знання, які містяться в судженні неявно; уточнити співвідношення обсягів суб'єкта і предиката; чітко усвідомити, яка інформація є в судженні, а якої немає; тонко охопити майже невловимі нюанси думок.

3. Правила посилок (засновків) простого категоричного силогізму

Із двох заперечних посилок (засновків) не можна зробити ніякого висновку.

Прикладом порушення цього правила може бути наведений силогізм:

Трапеції (М) не є ромби (Р).

Квадрати (S) не є трапеції (М).

? ? ? ? ?

У цьому прикладі середній термін не зв'язує ні суб'єкт, ні предикат, а тому висновок зробити не можна.

Якщо одна з посилок (засновків) заперечна, то і висновок повинен бути заперечним, і навпаки, для отримання заперечного висновку необхідно, щоб один із засновків був заперечним.

Наприклад:

Жодне М не є Р.

Всі S є М.

Отже, …

Із двох часткових суджень висновку зробити не можна.

Наприклад:

Деякі М є Р	Деякі М є Р
Деякі S є М	Деякі S не є Р

Із двох стверджувальних посилок не можна зробити заперечного висновку.

Якщо один із засновків є частковим судженням, то і висновок має бути частковим.

Опосередкований дедуктивний умовивід, як ми бачили раніше, складається з двох засновків і висновку. Але в процесі мислення умовиводи іноді будуються в скороченому вигляді, тобто не висловлюють або не встановлюють усіх трьох частин. Л. Фейєрбах вважав, що дотепна манера писати полягає в тому, що висловлюється не все, оскільки передбачається наявність розуму і в читача. Умовивід, у якому пропущена одна з його частин, але яка мається на увазі, називається скороченим умовиводом або ентимемою. Термін „ентимема” у перекладі з грецького означає „у розумі”, „у думках”. Ентимеми бувають із пропущеною більшою посилкою, із пропущеною меншою посилкою, і з пропущеним висновком.

Наведемо приклад ентимеми з пропущеною більшою посилкою: „Це слово утворене від дієслівної основи, тому що є дієприкметником”.

У нескороченій формі воно буде мати такий вигляд:

Всі дієприкметники утворені від дієслівної основи.

Дане слово - дієприкметник.

Отже, дане слово утворене від дієслівної основи.

Приклад ентимеми з пропущеною меншою посилкою: „Всі власні імена пишуться з прописної букви, отже, "Мінськ" пишеться з прописної букви”.

У нескороченій формі даний умовивід має вигляд:

Всі власні імена пишуться з прописної букви.

Мінськ - власне ім'я

Отже, "Мінськ" пишеться з прописної букви.

Приклад ентимеми з пропущеним висновком: "Всі спортсмени витривалі, а Петров - спортсмен."

Повна форма даного висновку має такий вигляд:

Всі спортсмени витривалі.

Петров - спортсмен.

Отже, Петров - витривалий.

Ентимеми можуть включати не тільки категоричні, але й умовні і розділові судження.

Наприклад: "Мідь піддана тертю, отже, вона нагрівається."

У даному випадку ентимема умовно-категоричного умовиводу із опущеною умовною посилкою: "Якщо мідь піддати тертю, то вона нагріється."

Щоб відновити силогізм, необхідно, перш за все, визначити, що в ньому пропущено - один із засновків, чи висновок. Зовнішня ознака, чим є те, чи інше судження - засновком чи висновком, виступають відповідні сполучники.

Посилка (засновок), звичайно, стоїть після сполучників „оскільки”: „тому що”, „бо” і т.д., а висновок стоїть після слів: "отже", "тому", "тому що".

Наприклад: „Цей фізичний процес не є випаром, тому що не відбувається перехід речовини з рідини в пар”.

Сформулюємо повний категоричний силогізм:

Випаровування є процес переходу речовини з рідини в пар.

Цей фізичний процес не є переходом речовини з рідини в пар.

Отже, цей фізичний процес не є випаровуванням.

Приведений категоричний силогізм побудований по ІІ фігурі: одна з посилок і висновок є заперечувальним судженням, велика посилка є теж судження.

Якщо судження в ентимемі незалежні одне від одного і виражені складносурядними реченнями, то в ній пропущено висновок.

З'ясувавши, яка частина силогізму пропущена, необхідно його відновити.

Полісилогізмом називаються два або кілька простих категоричних силогізмів, зв'язаних один з одним таким чином, що висновок попереднього силогізму (просилогізму) стає засновком наступного силогізму (епісилогізму). Розрізняють прогресивний і регресивний полісилогізми.

У прогресивному (поступальному) полісилогізмі висновок попереднього стає більшим засновком наступного силогізму. Схема прогресивного полісилогізму така:

Всі А є В.

Всі С є А.

Наприклад:

Всі метали (А) електропровідні (В).

Лужноземельні метали (С) - метали (А).

Всі С є В.

Всі Д є В.

Всі Д є В.

Лужноземельні метали (С) - електропровідні (В).

Кальцій (Д) - лужноземельний метал (В).

Кальцій (Д) - електропровідний (В).

Регресивний (зворотний) полісилогізм - це такий складний силогізм, у якому висновок попереднього силогізму стає меншою посилкою наступного силогізму, а думки рухаються від менш загального до більш загального.

Загальна схема регресивного полісилогізму для загальностверджувальних посилок має вигляд:

Всі В суть С.

Всі А суть В.

Всі С суть Д.

Всі А суть С.

Всі А суть Д.

Вправи:

Перевірте чи дотримані загальні правила в наступних силогізмах. Там, де правила порушені, укажіть, яке саме правило порушене. Всі правильні і неправильні силогізми зобразіть колами Ейлера. Укажіть, до якої фігури відносяться силогізми.

1. Будь-який предмет складається з молекул.

Логіка не складається з молекул.

Отже, логіка не є предметом.

2.Усі метали - теплопровідні.

Дана речовина не метал.

Отже, дана речовина не теплопровідна.

3.Б. Хмельницький - гетьман України.

Б. Хмельницький - видатний державний діяч.

Отже, деякі гетьмани України - видатні діячі.

4.Усі люди - двоногі істоти.

Буратіно не є людина.

Отже,...

5.Ні одна людина не може пророчити майбутнього.

Ворожки є людьми.

Отже,...

6.Жодна папороть ніколи не цвіте.

Ця рослина ніколи не цвіте.

Отже, ця рослина - папороть.

7.Ртуть - рідина, хоча вона і є металом.

Виходить, деякі метали є рідинами.

8.Деякі негри є християнами.

Деякі негри є людожерами.

Отже,...

9.Все, що дає життєвий досвід, корисно.

Деякі помилки дають життєвий досвід.

Отже,...

10.Всі птахи кладуть яйця

Всі птахи є хребетними.

Отже,...

11.Всі планети - небесні тіла.

Місяць не є планетою.

Отже,...

12.Всі адвокати - юристи.

Деякі адвокати - шахісти.

Отже, деякі шахісти - юристи.

13.Жодна троянда не є деревом.

Всі троянди - рослини.

Отже, деякі рослини не є деревами.

14.Жоден аспірант не є студентом

Усі студенти зобов'язані здавати іспити.

Отже, деякі особи, що зобов'язані здавати іспити, не є аспірантами.

15.Дельфіни-не риби.

Щуки - не дельфіни.

Отже,...

16.Деякі тварини - плазуючі.

Деякі живі організми - тварини.

Отже,...

17.Всі казнокради підлягають покаранню.

Деякі чиновники - казнокради.

Отже,...

Вправи до модусів першої фігури

Укажіть розподіленість термінів у першій фігурі. Зобразіть відносини між термінами за допомогою кіл Ейлера. Позначте модуси першої фігури.

1.Будь-який вальс виконується в розмірі 3/4.

Деякі танці - вальси.

Отже,...

2.Жоден раб не є вільною людиною.

Деякі люди є рабами.

Отже,...

3.Жоден напівпровідник не є провідник.

Усі діоди є напівпровідниками

Отже,...

4.Усі сумні люди - порядні.

Жоден веселун не є сумним.

Отже,...

5.Деякі люди не є чесними.

Усі політики - люди.

Отже,...

6.Жоден оригінальний добуток не є копією.

Всі оригінали - оригінальні добутки.

Отже,...

Вправи до модусів другої фігури

Вкажіть розподіленість термінів у другій фігурі. Зобразіть відносини між термінами за допомогою кіл Ейлера. Позначте модуси другої фігури.

1.Усякий лідер є особистість.

Деякі індивіди - особистості.

Отже,...

2.Усяка казка - вигадана історія.

Деякі незвичайні розповіді не є вигадані історії.

Отже,...

3.Жоден чернець не прагне до багатства.

Деякі люди прагнуть до багатства.

Отже,...

4.Усе неповторне є оригінальне.

Деякі роботи не є оригінальними.

Отже,...

5.Усі риби дихають зябрами.

Жоден кашалот не дихає зябрами.

Отже,...

6.Жодна серйозна людина не є легковажною.

Деякі люди є легковажними.

Отже,...

7.Ніяке добро не є злом.

Усяка нахабність є злом.

Отже,...

Вправи до модусів третьої фігури

Вкажіть розподіленість термінів у третій фігурі. Зобразіть відносини між термінами за допомогою кіл Ейлера. Позначте модуси третьої фігури.

1. Усяке вугілля - корисна копалина.

Усяке вугілля складається з вуглецю.

Отже,...

2.Жоден головний член речення не є другорядний.

Деякі головні члени речення - підмети.

Отже,...

3.Деякі поняття мають обмежений обсяг.

Деякі поняття - загальні.

Отже,...

4.Жодна людина не вміє літати.

Усі люди вміють ходити

Отже,...

5.Деякі політики не є кар'єристами.

Усі політики люблять панувати.

Отже,...

6.Усі конформісти - пристосуванці.

Жоден конформіст не є вільним.

Отже,...

7.Усякий початок - межа.

Усякий початок - причина.

Отже,...

8.Усяка думка є світло.

Деякі думки - нові ідеї.

Отже,...

Вправи до модусів четвертої фігури

Вкажіть розподіленість термінів у четвертій фігурі. Зобразьте відносини між термінами за допомогою кіл Ейлера. Позначте модуси четвертої фігури.

1.Жодна зірка не є планета.

Усі планети мають ядра.

Отже,...

2.Усяка воля - праця розуму.

Усяка праця розуму є творчість.

Отже,...

3.Жодна розумна людина не дурень.

Деяка дурість має серйозний вигляд.

Отже,...

4.Деякі концерти - симфонічні.

Деякі симфонії - класичні добутки.

Отже,...

5.Усі письменники - художники.

Деякі художники - класики.

Отже,...

6.Деяка інформація не є новою.

Жодне нове не є старим.

Отже,...

7.Усяка праця є робота.

Жодна робота не є дозвіллям.

Отже,...

Питання для самоконтролю

Що таке умовивід?

Які існують різновиди умовиводів?

Яка структура умовиводу?

Дайте аналіз істинності та хибності умовиводів.

Що таке дедуктивний умовивід?

Що таке силогізм?

Дайте визначення індуктивного умовиводу.

В чому сутність традуктивних умовиводів?

Яка особливість безпосередніх умовиводів?

Наведіть приклади операції обернення безпосередніх умовиводів.

Що таке протиставлення предикатові?

12. Як проводиться протиставлення суб'єктові?

13. Проведіть перетворення безпосереднього умовиводу.

14. Що таке простий категоричний силогізм?

15. Які існують фігури та модуси простого категоричного силогізму?

16. Які існують правила фігур силогізму?

17. Дайте визначення ентимеми.

18. Що таке полісилогізм?

19. Що таке прогресивний і регресивний полісилогізм?

20. Дайте визначення епіхейреми.

Бібліографічний список

Основна література: 1, 4, 7, 9, 11, 15, 17, 18.

Додаткова література: 1, 3, 4, 6, 12, 14, 16.

5. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ІНДИВІДУАЛЬНИХ науково-дослідних ЗАВДАНЬ

Індивідуальні завдання, як форма організації навчального процесу, мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань студентів. Студент обирає тему індивідуальної роботи, яку розкриває у формі реферату (згідно основних вимог щодо написання реферату), обсягом до 20 сторінок формату А-4, та друга частина індивідуального завдання

Індивідуальні завдання повинні формувати уміння студентів індивідуально працювати над рекомендованим матеріалом, свідомо висловлювати і захищати власну точку зору, орієнтувати студентів на засвоєння та закріплення головного, суттєвого при вивченні тем програми, розвивати самостійне мислення, навички розумової праці.

Індивідуальна робота студента оцінюється від 0 - до 100 балів.

Перелк індивідуальних науково-дослідних завдань

1. Вчення про поняття і філософське пізнання та мислення.

2. Основні прийоми утворень понять та їх науково - пізнавальні функції.

3. Визначення як операція розкриття змісту понять.

4. Арістотель про визначення понять.

5. Вчення Ф.Бекона та Т. Гоббса про визначення понять.

6. Типи визначень понять та їх пізнавальна і методологічна роль.

7. Класифікація понять та її значення для економічної юридичної діяльності.

8. Роль визначень у науці.

9. Класифікація та її роль у науці.

10. Труднощі класифікації соціальних об'єктів.

11. Особливості вивчення понять в юридичних науках.

12. Специфіка суджень як форми відображення дійсності.

13. Роль запитань у пізнанні.

14. Класифікація суджень: Арістотель та сучасність.

15. Судження та речення. Логічний аналіз речень, які виражають судження.

16. Правила постановки запитань.

17. Проблема модальності суджень у філософії І.Канта.

18. Класифікація суджень у філософії І. Канта і її методологічне значення.

19. Закони науки і судження, їх зв'язок і функції у пізнанні.

20. Доведення і спростування суджень у суді.

21. Процедура довення і спростування суджень в математиці.

22. Юридична теорія і практика та проблеми істинності модальних суджень.

23. Кант про природу суджень та їх функції.

24. Методологічна функція законів логіки при аналізі соціально-політичних, економічних процесів.

25. 3акон тотожності як важлива умова правильного мислення.

26. Логічні помилки, які виникають при порушенні законів логіки.

27. Ф.Бекон і Т. Гоббса про закони логіки.

28. Вчення Г. Лейбніца про поняття і основні закони логіки.

29. Г. Лейбніц про закон тотожності.

30. Закони логіки та наукове пізнання.

31. Поєднання індукції та дедукції в пізнанні.

32. Спостереження та експеримент.,. їх роль в індуктивному методі пізнання.

33. Умовиводи із суджень з відношеннями.

34. Роль аналогії в пізнанні економічних процесів.

35. Роль гіпотези у пізнавальній діяльності.

36. Пізнавальна роль гіпотези.

37. Логічні основи наукових досліджень.

38. Сутність наукового передбачення.

39. Види соціальних прогнозів.

40. Економічні прогнози та їхні особливості.

41. Роль аналогії в діяльності економіста і юриста.

42. Роль гіпотези у розвитку науки.

43. Використання аналогії в науці і техніці.

44. Софізми та парадокси. їхнє значення для розвитку мислення.

45. Логіка і мистецтво полеміки.

46. Логічні основи переконання.

47. Спростування та його логічна та юридична функції.

48. Коректні та некоректні засоби ведення суперечки.

49. Логічна культура ведення дискусії та суперечок у професійному становищі економіста (юриста).

50. Логічне обґрунтування Конституції України.

51. Логічна структура юридичного документа.

52. Доведення і спростування суджень у суді.

53. Дискусія полеміка, диспут, дебати.

54. Поради полемісту.

55. Чи можна обійтись без суперечок?

56. Софізми ж вид інтелектуального шахрайства.

57. Софізми в античній філософії і логіці.

58. Логічні помилки в софізмах.

59. Апорії Зенона і їх сучасне трактування.

60. Парадокси і сучасна логіка.

61. Парадокси і софізми та к значення для розвитку філософської думки.

62. Природи логічної помилки.

63. Значення дискусії у науці.

6. Підсумковий контроль

Формою поточного контролю знань студентів заочної форми навчання є:

- індивідуальне науково-дослідне завдання.

Не пізніше ніж за десять днів до початку сесії студенти повинні надати виконані індивідуальні завдання на перевірку.

Оцінювання знань студентів здійснюється за 100 бальною шкалою, а саме: індивідуальне науково-дослідне завдання - в діапазоні від 0 до 100 балів (включно).

При оцінці знань та вмінь студентів з дисципліни «Логіка» враховується до уваги:

повнота знань, глибина та оперативність мислення, вміння аналізувати та доводити власні судження;

вміння обґрунтовано вирішувати професійні завдання, ступінь самостійності в оволодінні програмним матеріалом з дисципліни;

уміння логічно й аргументовано доводити істину або спростувати хибні положення.

6.1 Критерії оцінки індивідуальних науково-дослідних завдань

Методологія процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студена при кредитно-модульній системі організації навчального процесу полягає в його переорієнтації з лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму. У структурі навчального навантаження студента за системою ЕСТS домашня контрольна та індивідуальна науково-дослідна роботи розглядаються як основний компонент навчальної діяльності.

Різновидністю індивідуальних завдань, яка відповідає інноваційним технологіям навчання, є індивідуальна науково-дослідна робота студента. Це самостійне наукове дослідження на тему проблемно-пошукового характеру, в якому слід дотримуватись основних вимог до наукових робіт такого рівня. Максимальна кількість балів для його оцінювання - 100 балів.

100 балів

Робота є оригінальним самостійним дослідженням, у якому відбито творчий пошук студента, його вміння нестандартно мислити, працювати з науковими джерелами, висуваючи при цьому власні гіпотези з досліджувальних проблем.

При описі результатів повністю дотримано вимоги до структури роботи, до викладу думки та до технічного оформлення тексту, а саме:

1. Структура дослідження:

а) план;

б) вступ, який містить наступні позиції:

- актуальність проблеми;

- мета роботи;

- завдання (кожному з поставлених завдань має відповідати певна частина роботи);

- наукова новизна дослідження (відібрано новий матеріал для аналізу, здійснено уточнення певних наукових понять, поглиблено знання про особливості функціонування тих чи інших понять, установлено нові взаємозв'язки цих понять в аналізованих текстах тощо);

в) основна частина регламентована поділом на глави, в кожній з яких реалізується одне із завдань, сформульованих у вступі. Усі структурні частини роботи композиційно завершені;

г) висновки;

д) тези--короткий виклад основних результатів дослідження;

список літератури укладений в алфавітному порядку відповідно до зразків оформлення посилань, рекомендованих ВАК України для робіт наукового характеру. У роботі використано найновіші досягнення науки з означуваних проблем.

2. Виклад думки:

а) аргументація думки.

У роботі продемонстровано індуктивні й дедуктивні методи при викладі наукових гіпотез, використано обґрунтовані посилання на відповідні джерела, теоретичні роздуми, проілюстровано конкретними прикладами;

б) ілюстрування думки.

Для ілюстрації авторських тверджень застосовано найбільш показові, найбільш переконливі приклади, частину яких піддано детальному аналізу.

3. Технічне оформлення роботи.

Дотримано основних вимог до оформлення наукових робіт:

текст набрано на комп'ютері (шрифт 14, інтервал 1.5, розмір полів:

верхнє - 2,5, ліве - 3,5, нижнє - 3, праве - 1);

нумерація сторінок зверху справа;

кожен з основних розділів роботи розпочато з нової сторінки;

робота має охайний вигляд, її переплетено або подано для перевірки в

папці.

70-99 балів

Наукове дослідження студента виконане на достатньо високому рівні, але має незначні недоліки в технічному оформленні, укладанні списку літератури, стилістиці тексту.

...