Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї

Наслідування Д. - проживання його здійснення, прийняття плинності та незмінності переходу від однієї визначеності до іншої. Розповсюджена серед дослідників настанова вживати щодо Д. поняття "закон" обґрунтована тлумаченням Д. як необхідності кожної події. Слід наголосити, що мислителі Стародавнього Китаю не надають нам підстав розуміти Д. абсолютною особистістю. Не випадково, що вони не згадують про воління чи на перед визначення з боку Д., а говорять лише про його благу необхідність, тобто про закон, пручання якому є "дурістю". Д. як закон є природним у сенсі необхідності та незворотності своєї реалізації, але, звісно, його не слід розуміти як неодмінність певного причинно-наслідкового зв'язку, що може бути пізнаний.

Даосизм

Дао цзя - школа тих, хто наслідує Дао -- другий за впливовістю, після конфуціанства, філософсько-релігійним напрямом в історії Китаю. Його засновником вважають Лао-цзи (приблизно VI--V ст. до н.е.), а до числа найвидатніших мислителів відносять Чжуан-цзи (369-286 до н.е.). Головні першоджерела філософського вчення Д. у Стародавньому світі: "Дао-де цзін", "Чжуан-цзи", "Ле-цзи", "Тай пш цзш", "Баопу-цзи". Від початку свого формування Д. виявляв себе у двох формах - відкритій для широкого загалу раціоналізованій, яка й становить предмет історико-філософського дослідження, та у формі втаємниченій езотеричній. Головними категоріями та водночас найнагальнішою темою розмислів для мислителів Д. є Дао. та де. Лао-цзи пояснює де, благою силою зрощення та ладу Піднебесся Для того, аби зрозуміти сенс цієї категорії, слід пам'ятати, що у "Дао-де цзін", та у Д. в цілому, жодне виникнення не тлумачиться як механічний результат певного попереднього знищення. Останнє неодмінно має передувати постанню нового, але занепад та зникнення за визначенням не можуть його живити. Те, що одна визначеність (наприклад, краса), обумовлює протилежне собі (наприклад, потворність) - це закон Дао, а от те, що щось взагалі здатне до виникнення і розвитку, - це дійсність де, тобто благої сили творення Піднебесся. В Д., так само як і в більшості інших філософських напрямах Стародавнього Китаю, людина визнається істотою недосконалою, неспроможною за власним розсудом уникати помилкових дій. Згідно цілком оригінального постулату Д., суперечності обумовлюють одна одну, і лише Дао їх перевершує. Тому метою духовних пошуків в Д. є наслідування Дао, яке вимагає дотримання принципу недіяння (у вей). Адже, прагнення якоїсь із визначенностей обумовлює те, що їй протистоїть як суперечне, або протилежне. Подібно до конфуціанців представники Д. обрали взірцем ідеального суспільного ладу спосіб життя далеких пращури", головними чеснотами якого були гранична простота та природність. У цілому, запропонована засновником Д. модель суспільної організації нагадує "первісний комунізм", тобто лад, головними ознаками якого є спільність майна, відсутність товарообігу та грошей, найнижчий рівень розподілу праці. Головним у формуванні такого ідеального суспільного ладу має бути правитель-наймудріший, що неухильно дотримується принципу недіяння. Усе, що мають знати про нього підлеглі, -- він існує. Правитель має діяти без наміру досягти певної мети, панувати без прагнення до лідерства, боронити справедливість без уявлення про неї та бажання її. Володарювання, що спирається на силу, примус та розрахунок, - приречене. Отже, правитель має уподібнитись воді, м'якість якої перемагає найміцніше. Коли наймудріший очолює державу, в ній пануватиме природна рівновага, означена ієрогліфом "тай пін" - Велика Рівновага, Велика Рівність та Велике Блаженство. Розвиток уявлення про спосіб досягнення та особливості означеного суспільного ладу був втілений у трактаті "Тай пін цзш". Як свідчить історія Д., його представників брали активну участь у боротьбі за владу. Зокрема, надзвичайно яскравим прикладом є роль даоської секти Тай пін дао у повстанні Жовтих пов'язок (184). Ця обставина викликає подив, адже дотримання принципу недіяння неодмінно мусило б обумовити нехтування даосами суспільної боротьби. Однак, по-перше, протягом своєї тривалої та складної історії Д. змінювався і виявляв себе у різний спосіб, тому вчення раннього Д. набувало нового осмислення і тлумачення. І, по-друге, ще у "Дао-де цзи" ми віднаходимо критику наявного суспільного ладу, але доцільність його реформування обґрунтовувалось у Д. не свавільним прагненням людей досягти кращого життя, а природною необхідністю відновлення Великої рівноваги. Тобто, інакше кажучи, на думку представників Д. їх втручання до суспільно-політичних процесів - результат наслідування Дао, що скеровує мудрих, які дотримуються принципу недіяння. А реформування суспільства - природний процес, від участі в якому наймудріший не має відмовлятися.

Даршана (санскр. - бачення, зір) -- ключова категорія інд. філософської спадщини. У ХІХ-ХХ ст. інд. мислителі стали вживати його як аналог поняттю філософія, з намаганням адекватно відобразити специфіку вітчизняного філософування. Властива санскриту полісемія виявляє себе зокрема й в тому, що в цій мові існує декілька термінів, які європейці також перекладають поняттям філософія, - тарка, анвісікі та санатана дгарма. Поняття Д. охоплює широке коло значень: погляд, інтуїція, прозріння, споглядання тощо, усі вони апелюють до уявлення про дійсність зорового сприйняття. Цим аргументується пояснення Д. як "внутрішнього", "духовного зору", промені якого висвітлюють дійсне, тобто істину. Також під Д. часто розуміється інтуїтивна позірність одкровення та інтелектуальна очевидність систем умоспоглядання. З метою уникнення плутанини і неточностей пропонується визначати Д. інд. філософською школою, специфіка якої полягає в необхідності феномену учнівства. Бути представником певної Д. означає бути учнем певного вчителя. Останній - це мудрець, який веде до осягнення Д. унікальним і неповторним шляхом, що обирається ним залежно від індивідуальності учня, і одночасно пропонує власний самобутній спосіб бачення істини. Принципова особливість філософування у Стародавній Індії -- переконання в особистісній неповторності шляху до прозріння як відкриття істини та звільнення від сансари. Учень отримує від учителя не догматичні пояснення, а допомогу для відкриття безпосередньо присутньої, але прихованої істини. Філософські розмисли інд. - незбагненна для сучасного європейського раціоналізму єдність теоретизування та духовної практики. Традиційно розрізняють Д. астіки та настіки.