Флорентійський неоплатонізм Марсіліо Фічіно

А) Він вважав, що філософія народжується як осяяння (illuminatio) розуму. Про це ще стверджував Гермес. Сенс же діяльності людини полягає у тому, щоб вона могла як належне підготувати індивідуальну душу до потойбічних випробувань. Внаслідок цього інтелект виявляється дієздатним до сприйняття світла божественного Одкровення, а тоді філософія збігається із самою релігією. Обидві мають своїми витоками священні містерії Орфея, осяяні цим світлом. Інших послідовників можна сміливо назвати щирими пророками духу, а їхню місію - збереженням сакральних істин. Те, що їм вдалося доторкнутись до однієї й тієї самої першопричини, про яку здавна знав Піфагор і Прокл, знайшло втілення у концепції Логосу, що є однаковим сенсом для усіх створінь. Більшість згаданих ідей узгоджуються із християнською доктриною і походять з єдиного першоджерела - божественного слова. Зрозуміло, що складно запропонувати засіб для подолання атеїзму, але можна знайти шлях до «docta religio» («релігійної концепції»), синтезу філософії з Євангельським посланням. Саме у цьому М.Фічіно вбачав сенс сакральної ролі пізнання.

Б) Поняття метафізичної реальності містить чимало двозначностей. М.Фічіно описує її у вигляді сходження поступових довершеностей. Їх усього п'ять: «Бог», «ангел», «душа», «якість (форма)» і «матерія». Перші дві й останні чітко розподілені між собою як інтелігібельні й фізичні, а душа є вузлом містичного єднання. Володіючи подібними ознаками горішнього світу, вона можна повернути до вічного життя нижчі щаблі буття. Міркуючи як неоплатонік, він розрізняє «душу світу», «душу небесних сфер» і «душу живих тварин». Надалі увага центрована навколо мислячої частини як опосередкованої єдності, що утворює досконалу ієрархію, рушаючи до найвищого щабля світобудови, і навпаки, постійно здійснює зворотній рух, набуваючи математичних властивостей:

У підсумку, будова ієрархії підтверджувала правомірність ідеї про необхідність наявного ладу речей. Після Бога й ангелів, поміж протиріч буття перемогла ідея гармонії. Нижча природа доповнила вищу, частково увиразнив невидимий світ, внаслідок чого очевидні феномени перетворились на учасників унікального дійства. Таке розмаїття сенсів ініціювало появу нового порядку, де належне місце було вже відведене творчій можливості з часовими ознаками. Тобто, якщо річ щезала, відбувалось послідовне зникнення її індивідуальної подоби або обличчя. Символ тут використовувався задля озвучення деяких основ езотеричної доктрини, представленої в якості постійної боротьби двох сил людської душі - земної й небесної, світлої й темної, вічної й тлінної. Подібні діалектичні складові мали належну фундаментальну присутність людини, яка могла відчути себе цілісною, не половинчастою істотою, якщо їй вдалось розперезатись з меж часовості, сягнути думкою сфери трансцендентного [6]. Набувши рис абсолютного генію, вона зробила підвладним собі світ символів, мову тварин, отримавши владу над речами, що є дійсними копіями божественних сутностей. Ставши співтворцем сущого, наділена свободою, відчуттям внутрішньої гармонії, вона відтворила логічні наслідки споглядання душі у попередньому втіленні вічних архетипів. Певною мірою через подібні смислові наголоси відкривається широка перспектива для іншої моделі пізнання, а людина стає дивовижним створінням, залежним від тіней буття, але водночас безсмертною за своєю внутрішньою суттю. Навчившись керувати тілом, вона віддаляється від божественного, хоча насправді міцно тримається зв'язку з надчуттєвим. Вище диво природи - вона є емоційно приваблива, є «коштовною перлиною вічного розуму» втіленого на рівні фізичних дій. Самі ж речі змінні і постійно перебувають під невсипучим поглядом Бога. Виступ індивіда відбувається на іншій авансцені буття. Одночасно йому вдається набути й втратити ознак всіх речей, а згодом проникнути до всього існуючого. Лишаючись істинною ланкою сущого, поступово стає частиною цілого, центром науки і посередником між феноменами - хаотичним зчепленням реально існуючого.

В) З тематикою душі у Фічіно пов'язане поняття «платонічної (сократичної) любові», де ерос відповідає християнській агапе. За Платоном, це сила, котра за допомогою краси споріднює людину з рівнем абсолютного, але не фактично ототожнює з ним. Деміург дарує душі крила заради її майбутнього повернення до небесної Гіперунарії. В італійського мислителя «любов» означає поєднання людини емпіричної з мета емпіричною, за рахунок її сходження до вічної любові. Таким чином, вона отримує один з ерзаців безкінечної гри вічності. Зважаючи на різні уподобання, привабливість земних тіл, яскравість образів, прозорість ангелів, насправді людина нічого не любить. Правда зовсім в іншому. Вподобавши тіла, ми буцімто представлені до тіні Бога, маємо у душі його подобу та ангельські ідеї. Хтивість та пручання вимогливості розуму не має спорадичної основи, а відображає лише зворотній бік натури - демонічний. Якщо у формі темпорального кільця, зведеного до теперішнього часу, вона не буде любити Бога як мета компіляцію всіх речах, то насамкінець їй доведеться зробити це, здолавши власну примхливість. Протягом життя, за рахунок служіння й внутрішнього прозріння, людина, люблячи весь світ, здатна навчитись бачити Бога як єдино-довершену першооснову сущого, спокутуючи й виправляючи помилки своїх попередніх дій. Завжди все вертається до ідеї творення. Інколи навіть може статись видозміна частин цілого, якщо окрема складова відчуватиме потребу у чомусь, трансформуючись таким чином, щоб об'єднатись з іншим створінням. Істинна ж людина і самостійна ідея людини - одне ціле. Але жоден зі смертних не є істинною істотою, якщо відокремлюється від Єдиного. До справжнього життя можна прямувати тільки під супроводом божественної любові. Згодом ця теорія значно поширилась в Італії (Бембо, Кастільоне). Поруч з низкою теоретичних розвідок, на особливу увагу заслуговує магічна доктрина М.Фічіно, визначена у творі «Про життя» (1489). Без вагань, він проголошує себе щирим захисником природної магії («безсумнівного окультизму»), не завантаженої спіритуалістичним змістом. Інтерпретуючи її демонічно-природні різновиди, він застерігає, що краще навчитись спрямовувати конструктивні ресурси до вивчення впливу небесних світил на тілесне здоров'я людини. Такі навички можна застосовувати у галузі медицини і сільського господарства. Деяких магів взагалі не треба називати огидним ім'ям шарлатана, бачити у їхніх діях щось викривлене, огидне, не співзвучне тексту біблійного послання, де йдеться про щире визнання природи Христа та його вшанування. Але чому їдкий оцет ненависті проникає до суспільного загалу, від єпископів до простих селян? Звідки береться й акумулюється тривала ненависть до осіб, що торують власним шляхом пізнання природи видимого, а не «гріховного і «пекельного» світу? Внаслідок яких забобонів і нерозвинутості ментальності народжується такий стереотип? Цю низку запитань можна подовжити, навіть по-новому проаналізувати, вказавши на характер боротьби з різними навіюваннями єретичного-бунтарського руху. Можна, і водночас ні, оскільки ідеологічні перепони стануть на заваді. На диво, під час розгляду проблеми з'являється нова ідея про спорідненість магічних дій з основами Євангельського вчення, в ім'я використання не чаклунства, а мудрості і священства. «Чим як не магією, - зауважує М.Фічіно, - займалась перша людина, що схилила свої коліна перед Сином Божим? Або, що насправді сповідували волхви у своєму священному вченні?». Відповідь буде завжди схвальною й однозначною: вони вклонились силі світу, немов селяни, котрі оспівують дарунки Землі під час врожаю й віддячують вищим силам за це. Можна погодитись, що у цьому відчувається щось первісно-архаїчне. Перші землероби мали щирі бажання піклуватись про спільне майно, обробляли землю, а зрештою сповнювали душу зерном істини, не перетворювали її на фетиш. Сакралізація символічного ряду поетапно призвела до важливих відкриттів, на які не завжди звертають увагу. Коли йдеться про добробут людей, підвалини священних приписів співжиття, потрібно звернутися до поєднання речей нижчих з більш піднесеними, підтримати палахкотіння небесної сфери, так, щоб потім її, оновлену, віддати родючій землі. Те саме робив Бог під час акту натхненного творення. Людина може навчитись поводити себе так само, але ніколи не перетвориться на божественну сутність, не замінить її собою, а тим більше оволодіє достеменним знаннями природних феноменів. Бог відіграє при цьому допоміжну роль. «Спускаючись» до світу задля освячення «нижчих» речей, він породжує із Себе більш високі порядки, а відтак просувається далі у власному єстві. Існують ще два різновиди магії. Перша, за допомогою обрядів заклинає демонів, інша - є наслідком дії природних причин, будови предметів, законів, і як мистецтво має певні взірці: сутність одного - допитливість, іншого - необхідність.

Отже, магія і неоплатонічні настрої у філософській спадщині М.Фічіно засновані на положенні про універсальну одухотвореність речей. Застосовуючи неодноразово термін «дух», що є найпомітнішою субстанцією, відмінною від тілесної, він зауважує, що це втілення природи найгіднішого походження. Внаслідок використанням магічних дій відбувається своєрідна підготовка духу до можливого досягнення надсвітового рівня, життєва сила якого походить із зірок. Навіть «каміння», «метали», «дерева», «трави», «мушлі молюсків» є носіями вічного життя, відображеного на всіх небесних тілах, мають симпатичні властивості («magica sympatetica»). Відомі чудернацькі спроби виготовлення ним дивовижних талісманів-оберегів, застосування музики у процесі навчання орфічних співів, одноголосних гімнів, інструментального супроводу, задля кращого естетичного розвитку і встановленню зоряної симпатії. Із даною практикою він ототожнив медицину, а Христа назвав справжнім цілителем людства.

Література

1. Бичко І.В. Філософія епохи Відродження // Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І., Добронравова І.С. та ін. К., 1994. С. 85-101.

2. БрагинаМ.А. Итальянские гуманисты. М., 1987. 247 с.

3. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрождения. М., 1977. 359 с.

4. Стоун И. Муки и радости: Роман о Микеланджело. М., 1991. 766 с.

5. Фичино М. Платоновское богословие. СПб., 1999. 399 с.

6. Хрестоматия по истории философии: Учебное пособие для вузов в 3-х частях. М., 1997. 448 с. Ч. 1. От Лао-Цзы до Фейербаха.

Анотація

фічіно діалектика буття філософія

Клочков І. В. Флорентійський неоплатонізм Марсіліо Фічіно.

Філософія доби Відродження, а саме XV-XVI ст. передбачає наявність світоглядних детермінант, що мають глибинний герметичний сенс. Із розвитком гуманітарного знання необхідним стає прагнення визначити послідовність суджень теоретичного й наукового змісту. Людина як специфічний мікро-макрокосм у площині буття отримує універсальні риси, пов'язані з визначенням метафізичних основ пантеїстичної діалектики і неоплатонізму. М.Фічіно вибудовує цілий комплекс ідей розуміння природи, що уособлює ідею вічного творення. Автор статті обстоює тезу про те, що теоретична спадщина італійського мислителя має значення для поглиблення внутрішніх зв'язків між отологічними і теоретико-пізнавальними детермінантами гуманістичної традиції.

Ключові слова: Відродження, буття, людина, душа, магія, пізнання, вічність, досвід, трансцендентне.

Annotation

Klochkov I. Marcilio Fichino and the Florence neo-platonism.

Reinescance progeny of the philosophical thought XV-XVI с. will expected appeal world-outlook what determined profoundly hermetic sense. With the development of humanitarian knowledge, that is a trying to the solved much complex problem's and testify step-by-step notion's in the general theoretical course. The human being as a unique micro-macrocosm species ontological ground and gained the Universe idiosyncrasy dealing the conditions & foundations of the metaphysical dialectic and neo-platonism. M. Fichino reconstructed the whole complex magical ideas of nature that symbolized unending creative possibilities. The author of this article defended thesis that the study theoretical studies by Italian thinker has an urgent inner join with ontological and theoretical-cognition statements in the context of humanistic tradition.

Key words: Reinessance, ontological, human, soul, magic, knowledge, eternity, experience, transcendens.

Размещено на Allbest.ru