Бюрократія та бюрократизм в хронотопі освіти (філософський аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Бюрократія та бюрократизм в хронотопі освіти (філософський аспект)

09.00.10 - філософія освіти

Пашов Ростислав Іванович

Київ 2012

Анотація

У дисертації здійснено філософську рефлексію проблем феномену бюрократії, який властивий будь-якому суспільному ладу, що існує на етапі передісторії та охоплює не якийсь один певний сегмент суспільства, а пронизує всі сфери людського життя. В поле впливу бюрократії та бюрократизму потрапляє і наука, й освіта як цілком певна, визначена форма діяльності та свідомості. У результаті вчений, педагог значною мірою перетворився у чиновника, імітатора, функціонера та занурився у складну бюрократизовану систему взаємовідносин.

Визначено джерела процесів суспільного виникнення та відтворення феномену бюрократії в освіті та науці, з'ясовано його соціальну природу як окремої статусної групи в організаційній системі ВНЗ, розкрито особливості функціонування вищої освіти як соціального інституту в умовах «освітянської бюрократизації» як однієї з основ і рушіїв реформування (деформування) вищої освіти. Розкрито адаптованість феномену бюрократії до будь-яких системних перетворень в освіті та охарактеризовано тенденції розвитку філософії освіти у взаємодії з інституціями громадянського суспільства. Визначено стратегічні орієнтири впровадження раціонального управління у сфері освіти і науки.

Ключові слова:бюрократія, бюрократизм, чиновник, соціальна творчість, форма перетворена, академічний капіталізм, макдональдизація, дисфункціональність, ірраціональність, освітній капітал.

Аннотация

В диссертации осуществлена философская рефлексия проблем феномена бюрократии, который присущ любому общественному строю, существующему на этапе предыстории, и охватывает не какой-то один определенный сегмент общества, а пронизывает все сферы человеческой жизни. Причины существования бюрократизма усматриваются не только в недостатках структуры аппарата, стиля и методов должностной деятельности, но и связаны с личностными качествами руководителей, с недостаточным контролем их деятельности, а, главное ? как превращенная форма феномена бюрократии ? частная собственность на власть.

В поле влияния бюрократии и бюрократизма попадает и наука, и образование как вполне определенная форма деятельности и сознания. В результате ученый, педагог в значительной степени превратился в чиновника, имитатора, функционера и погрузился в сложную бюрократизированную систему взаимоотношений. Определено, что вследствие профессионализации и массового характера исследовательской деятельности ученый подобно чиновнику рассматривает ее, прежде всего, как средство обеспечения собственного экономического и социального статуса. Аналогично чиновнику, ученый продвигается по ступенькам карьеры, каждый следующий уровень которой связан с ростом социального статуса и материального положения (преподаватель ? профессор). Рыночные экономические отношения превращают научную и педагогическую деятельность в своего рода предпринимательство ?«академический капитализм».

Современный (макдональдизированный) процесс адаптации (европеизация) общественных структур и своеобразный характер заимствования культурных форм и отсутствие механизмов противодействия этому в обществе, делает его открытым для клонирования и восстановления устойчивых иррационализированных экономически обоснованных структур современного общества. Практика макдональдизации образования ныне тесно связана с политикой, экономикой и культурой, что свидетельствует о ее глубинной связи со всеми сферами общественной жизни. Решающим в концепции макдональдизации является то обстоятельство, что создание подобных образов является важной и неотъемлемой частью всей современной социально-экономической структуры, и «Макдональдс»здесь не единственный объект исследования, а типичный представитель изменений во многих областях жизни современного общества. Результатом этой тенденции становится качественное изменение содержания и формы образования и науки за счет вытеснения фундаментальных дисциплин (исследований) прикладными, ориентированными на скорую практическую отдачу. Это приводит к потере реального содержания исследовательской деятельности, к отсутствию обоснованных и понятных, а главное - объективных критериев оценки результатов работы, к своеобразному союзу бюрократии, догматизма и бизнес-целесообразности. Отказ от научной дискуссии, ориентация исключительно на прибыль и бюрократический способ определения истины, по сути, стали разрушительной силой для функционирования научного познания и знания.

В процессе исследования, выявлены источники общественного возникновения и воспроизведения феномена бюрократии в образовании и науке, выяснено его социальную природу как отдельной статусной группы в организационной системе ВУЗов. Раскрыты особенности функционирования высшего образования как социального института в условиях «образовательной бюрократизации» как одной из основ и движущей силы реформирования (деформирования) высшего образования. Также, раскрыта адаптированность феномена бюрократии к любым системным преобразованиям в образовании и охарактеризованы тенденции развития философии во взаимодействии с институтами гражданского общества. Определены стратегические ориентиры внедрения рационального управления в сферу образования и науки.

Борьба с бюрократизмом, в своем историческом развитии, должна реализовать «выход за пределы» бытия сегодняшнего для создания бытия будущего. Именно в этом и заключается основной смысл творчества - в теоретическом и практическом конструировании будущего с целью обобществления самого человека и гуманизации общества. Творчество ? наиболее адекватная форма развития социальной материи. Как неисчерпаемо творчество, так неисчерпаемый его субъект, а в этом смысле оно -неопределяемое, ведь не может быть ограничено никакими условными рамками.В перспективе, процесс развития человечества должен способствовать обеспечению того, чтобы в будущем общество истинного гуманизма тотально состояло из гармонично развитых образованных людей, людей-творцов.

Основные теоретические положения и выводы имеют методологическое значение для развития научных исследований по философско-управленческой проблематике, а также возможности использования полученных выводов для дальнейшего развития философии путем обогащения категориального аппарата и исследовательского инструментария.

Ключевые слова: бюрократия, бюрократизм, чиновник, социальное творчество, форма превращенная, академический капитализм, макдональдизация, дисфункциональность, иррациональность, образовательный капитал.

Summary

The thesis concerns the phenomenon of philosophical reflection of the bureaucracy, which is inherent in any social system that exists on the background stage and covers not just a one particular segment of society but permeates every aspect of human life. Under the influence of bureaucracy and bureaucratismget both science and education as a certain form of activity and consciousness. As a result a scientist, a teacher has pretty much turned into an official, a simulator a functionary and plunged into a complex bureaucratic system of relations.

The sources of the social reproduction processes and the phenomenon of bureaucracy in education and research were named, its social nature as a separate status group in the organizational system of universities was found, the functioning of higher education institutions in terms of «education bureaucracy» as one of the foundations and the driving force of reform (deformation) of higher educationwas cleared up. An adaptation phenomenon of bureaucracy to any systemic change in education was disclosed and trends in philosophy, in collaboration with civil society were described. The strategic guidelines of good governance implementation in the field of education and science were named.

Keywords: bureaucracy, bureaucratism, bureaucrat, social creativity, form transformed, academic capitalism, McDonaldization, dysfunctional, irrational, educational equity.

бюрократизм філософський освіта соціалізація

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Наявність незначної кількості теоретичних обґрунтувань та суспільна значущість дослідження феномену бюрократії в хронотопі освіти є об'єктивною підставою для більш ґрунтовного та детального дослідження цієї проблематики.

Тема дисертації має очевидно виражений міждисциплінарний характер і стосується як філософії освіти, державного управління, соціальної філософії тощо, так і менеджменту вищої школи. Проблеми, що розглядаються в ній, включають безліч самостійних аспектів. Їх успішна розробка вимагає спільних, скоординованих зусиль представників різних суспільних наук: істориків і економістів, філософів і соціологів, юристів і психологів, педагогів і управлінців.

Загалом підвищений інтерес до феномену бюрократії обумовлений тим, що довгий час у вітчизняній науці її розглядали лише з класових позицій та ідеологічно; вважали, що під час побудови нового суспільства це явище само по собі зникне. Отже, не враховували, або ж враховували недостатньо те, що феномен бюрократії властивий будь-якому суспільному ладу та охоплює не якийсь окремий сегмент суспільства, а пронизує всі сфери людського життя. Саме вона - бюрократія - породжує парадокси, які виникають у системі соціального управління, детермінує утворення та відтворення перетворених форм як у системі управління в цілому, так і в хронотопі освіти.

Дослідження передбачає постановку питання про наукове обґрунтування цієї проблематики, філософську рефлексію її буття у хронотопі освіти. Дисертантом концепт «хронотоп освіти» вживається у прямому значенні, а саме як «часопростір сфери освіти» - тобто як взаємозв'язок часових і просторових взаємовідносин у сфері освіти. У філософії освіти хронотоп має суттєве структуруюче значення, оскільки освіта та освітні парадигми визначаються саме хронотопом, при цьому у філософії освіти первинним у хронотопі є саме час. Категорія хронотопу визначає буття, яке є завжди по своїй суті хронотопічним, адже просторові та часові компоненти завжди сущі у складі єдиного цілого. Час у філософії освіти згущується, ущільнюється, стає освітньозримим; простір інтенсифікується, діалектично втягується в рух часу, історії. Часові категорії розкриваються у просторі, а сам простір осмислюється і вимірюється часом. Хронотопічне розкриття феномену бюрократії надає дослідженню філософського характеру, формує образ буття цього феномену як цілісного явища.

Процеси розбудови в галузі вищої освіти як допріч, так і нині значно гальмуються, сповільнюються, перекручуються через значну, а незрідкай тотальну бюрократизацію системи управління в цій сфері, адже її теоретико-методологічні засади не дають змоги - з огляду на найновіші досягнення науки - змінити світоглядну парадигму освітньої системи. Альтернатива проста: квазіуправлінняв галузі вищої освіти завершиться або докінечною деградацією системи, або формуванням більш досконалих механізмів, які надаватимуть змогу ефективніше досягати більш вагомих результатів.

У період активного реформування галузі вищої освіти значне послаблення ролі держави призвело до історичної деструкції стабільності системи.

Вищезазначене дає підстави стверджувати, що у специфічних умовах сьогодення особливої актуальності набуває філософське осмислення бюрократизму, феномену бюрократії в ході реформування вищої освіти в Україні, що є однією з важливих проблем освіти і науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі філософії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» згідно з науковими напрямами: темою «Дослідження методів розвитку творчої особистості» (№ 0107U0000981), темою «Соціальні аспекти управління сталим розвитком України: державний та регіональний виміри» (№ 0111U003184), комплексною науково-технічною програмою НТУУ «КПІ»«Сталий розвиток» (протокол Вченої ради НТУУ «КПІ» № 4 від 06.04.2009).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в науковому обґрунтуванні феномену бюрократії в освіті та науці, з'ясуванні його походження, соціальної природи та розробці ефективних теоретико-практичних рекомендацій для подолання або ж мінімізації шкідливих наслідків бюрократизму.

Досягненню поставленої мети підпорядковано розв'язання низки завдань:

· розглянути природу та особливості бюрократії як окремої статусної групи в системі ВНЗ;

· визначити особливості функціонування вищої освіти як соціального інституту в умовах трансформації суспільства;

· обґрунтувати висновок про «освітянську бюрократію» як одну з основ і рушіїв реформування (деформування) вищої освіти;

· розробити науково-обґрунтовану систему заходів, спрямованих на подолання ? мінімізацію проявів ? бюрократизму в освіті та науці;

· довести висновок про адаптованість феномену бюрократії до будь-яких системних перетворень в освіті;

· здійснити рефлексію тенденцій розвитку філософії освіти у взаємодії з інституціями громадянського суспільства;

· оцінити стан та перспективи реформування освітньої галузі в Україні через призму філософського осмислення;

· визначити та теоретично обґрунтувати стратегічні орієнтири впровадження раціонального управління у сфері освіти та науки.

Об'єктом дослідженнявиступає сфера освіти і науки, ближчим чином ? її адміністративно-управлінська складова.

Предметом дослідження є філософські та соціальні характеристики феномену бюрократії у сфері науки і освіти.

Методи дослідження. Програма дослідження ґрунтується на методологічних та теоретичних підвалинах сучасної філософії освіти. Для вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні використано діалектичну методологію, яка спирається на загальнофілософські принципи об'єктивності й цілісності, системно-структурний філософський принцип, аналітико-синтетичний та індуктивно-дедуктивний методи; історико-філософський підхід, що дає можливість простежити становлення філософії освіти на основі принципів історизму і методів єдності історичного та логічного; компаративістський метод, що ґрунтується на порівняльному аналізі концепцій, дає змогу вивчити феномен бюрократії і бюрократизму в хронотопі освіти.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять класичні принципи дослідження бюрократії, які були досліджені та опрацьовані К. Марксом, М. Вебером (веберівський ренесанс: Р.К. Мертон, Р. Бендикс, Ф. Селзник, А. Гоулднер, М. Крозьє, С. Липсет), В. Вільсоном, Р. Міхельсом, Людвигом фон Мізесом та сучасними вітчизняними науковцями. Різні аспекти управління в галузі вищої освіти досліджували українські, російські вчені (А. Авдулов, В. Андрущенко, М. Александров, Н. Антонова, В. Барулін, В. Бех, Т. Бірюкова, Б. Гершунський, В. Гончаров, А. Єрмоленко, М. Згуровський, В. Ільїн, М. Каган, В. Макаренко, А. Мельниченко, Б. Новіков, О. Панфілов, О. Хархордін, А. Шиміна) та вчені далекого зарубіжжя (Т. Адорно, Р. Арон, П. Бергер, П. Бурдьє, В. Вундт, Ф. Гудноу, Е. Гуссерль, Дж. Дьюі, К. Зіммель, Т. Лукман, А. Печчеї, Дж. Рітцер, К. Юнг). Проте незважаючи на широкий спектр досліджень зі згаданої проблеминедостатньо вивчені теоретичні й практичні умови та особливості розвитку освітньої системи й управління нею ? в ній ? в умовах ідеологічних (економічних, політичних, соціальних, культурних etc.) реалій українського сьогодення.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у подальшому розвитку способів та шляхів удосконалення системи управління вищими навчальними закладами в Україні та подолання бюрократизму, зокрема:

вперше в Україні система освіти та науки проаналізована в контексті приватної власності на владу. Дисертантом доводиться позиція, що освіта (пізнання, знання, виховання) є капіталом;

формулюється висновок про необхідність дослідження феномену бюрократії на прикладі сфери освіти, адже бюрократія виступає і як носій управлінсько-виконавчих функцій у всіх сферах життєдіяльності, і як певна соціальна верства, що породжується державою у вигляді специфічної владної структури;

виявлено і досліджено вплив бюрократії на структурну перебудову освітньої системи України у бік «академічного капіталізму» в контексті приєднання до Болонського процесу. Дисертант обґрунтовує позицію, що у хронотопі вітчизняної освіти нині йде процес її «макдональдизації»;

розширено розуміння сутнісних відмінностей феномену бюрократії та бюрократизму у вітчизняній освіті та науці;

конкретизовано концептуальні підходи щодо відповідності державних стандартів вимогам технологічного інформаційного суспільства у процесі реформування системи управління у сфері освіти.

Практичне значення отриманих результатів роботи полягає у тому, що її основні теоретичні положення та висновки мають методологічне значення для розвитку наукових досліджень з філософсько-управлінської проблематики, а також у можливості використання отриманих висновків для подальшого розвитку філософії освіти через збагачення категоріального апарату та дослідницького інструментарію. Також практичне значення роботи полягає у можливості реалізації запропонованих підходів з удосконалення функціонування освіти і науки в сучасних умовах. Матеріали ? дослідницькі результати ? роботи будуть корисними з огляду на уточнення цілей державної освітньої політики, їх нормативне закріплення, у практиці надання освітніх послуг.

Особистий внесок здобувача. Досліджено організаційну структуру університету та загальні риси бюрократизації ВНЗ, виявлено і досліджено вплив бюрократії на структурну перебудову освітньої системи України у бік «академічного капіталізму» в контексті приєднання до Болонського процесу, доводиться позиція, що освіта (пізнання, знання, виховання) є капіталом.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри філософії НТУУ «КПІ» та представлені дисертантом на науково-практичних конференціях «Дні науки філософського факультету» (2011, Київ), «Творчість як основний ресурс відродження України» (2011, Київ), «Марксизм та сучасність: радянська філософія - вчора, сьогодні, завтра» (2011, Київ), «Сучасні проблеми управління» (2011, 2009, Київ), «Ільєнковські читання» (2010, Київ), «Марксизм та сучасність: контури прийдешнього у працях Ф. Енгельса» (2010, Київ) «Людина. Світ. Суспільство» (2009, Київ), «Творчість як корисне здійснення блага через істину в красі» (2009, Київ), «Марксизм та сучасність: системна криза передісторії як предмет філософської рефлексії» (2009, Київ), «Матеріалізм і емпіріокритицизм» - шедевр світової філософської думки» (2008, Київ), «Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності» (2007, Київ), «Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття» (2005, Київ), «Проблеми забезпечення якості вищої освіти України в умовах інтеграції до Болонського процесу» (2009, Київ), «Шлях України: колізії новітнього поступу» (2006, Тернопіль).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 28 публікаціях, у т. ч.: 6статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

2. Основний зміст дисертації

У вступі розкрито актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його зв'язок з науковими програмами, викладено теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ «Теоретичні засади дослідження феномену бюрократії» присвячений виявленню та розгляду наявних теорій та підходів, історичному та логічному розвитку понять та категорій, що мають фундаментальне філософське значення в процесі дослідження феномену бюрократії та його ролі в суспільному розвитку взагалі.

У підрозділі 1.1. «Дослідження феномену бюрократії у світовій філософській думці» наголошується, що в сучасній історії філософії можна знайти чимало звернень до проблематики бюрократії та бюрократизму. За своєю сутністю бюрократія - це домінування форми над змістом як протиставлення гармонійному управлінню та всебічному розвитку; взаємодії людей між собою.

Сучасні дослідники виокремлюють таку типологію основних трактувань бюрократії: марксистський підхід, веберівська концепція, імперська модель бюрократії. К. Маркс критикував зарозумілість і корисливі наміри та устремління бюрократичного чиновництва, показав протилежність, ворожість інтересів бюрократії як особливого соціального прошарку, нехтування суспільними інтересами.

Найбільш детально розробленою, хоча в історичному вимірі суто умоглядною, концепцією організаційної структури бюрократії, яка становить фундамент сучасного розуміння цього феномену, дисертант вважає веберівський підхід. М. Вебер, на відміну від К. Маркса та його послідовників, дотримувався свого власного погляду на бюрократію. Він розробив концепцію «раціональної бюрократії» як основи сучасного державного устрою, щозамінила патріархальну організацію владних взаємовідносин. Уявлення М. Вебера були розвинені Т. Парсонсом, В. Вільсоном, Ф. Гудноу, А. Токвілем, Дж. Ст. Міллем та іншими авторами, які у виникненні бюрократичного механізму вбачали визначену еволюційну універсалізацію, неминуче та необхідне конструктивне зрушення на шляху розвитку соціальних систем.

Першопричини імперської моделі бюрократії, яку також називають «азійською» («східною»), сягають своїм корінням геокліматичного, цивілізаційного тощо різноманіття земного співтовариства. Імперська модель була зразком державної служби, за умов якої держава якщо і не поглинає повністю суспільство, то, щонайменше, стає сильнішою за суспільство, оскільки усією продуктивною суспільною працею управляють державні службовці.

У роботі зазначено, що у межах кожної конкретно-історичної стадії суспільного поступу виділялися різні (інколи майже діаметрально протилежні) трактування феномену бюрократії. Французький соціолог і філософ П. Бурдьє, представник постструктуралізму, інтегрувавши різні теоретико-методологічні напрямки здійснив спробу синтезу різноманітних концептуальних ідей теорії та практики; досліджуючи сучасну національну державу, продемонстрував відмінності між династичними та національними державами, адже формування сучасної держави і стало результатом перевизначення форм управління. Процес «дефеодалізації» держави супроводжується розвитком специфічного способу відтворення, що надає великого значення шкільній освіті. А з розвитком освіти систему спадкування посади замінила система призначень, здійснюваних представниками державної влади, наслідком якої стала «клерикалізація» дворянства. Парадокс освіченості та універсальності бюрократії полягає в тому, що складна ґенеза громадського порядку невіддільна від появи і нагромадження суспільного капіталу й виникнення бюрократичного поля як поля боротьби за контроль над цим капіталом і відповідною владою, а отже, - боротьби за владу (можливість і право) перерозподіляти суспільні ресурси й пов'язані з ними прибутки.

Відтак, на переконання автора, для філософії освіти проблема управління нині є однією з ключових, оскільки з нею пов'язані принципові моменти загальної організації та координації діяльності суспільного інституту освіти в цілому. Окрім цього, феномен бюрократії, досягнувши певної стадії зрілості, вимагає ретельного філософського осмислення власних основ.

У підрозділі 1.2. «Бюрократія у системі суспільних відносин»досліджується у теоретичному та в практично-політичному вимірі питання про роль і місце бюрократії в системі державного управління у наш час, предметно розглянуто етимологію слова «бюрократія».

Досвід практик державного управління, здобутий за роки, що пройшли після набуття незалежності Україною, переконливо свідчать, що домогтися значного обмеження бюрократизму можна лише спираючись на ретельно розроблені наукові дослідження. Між тим теоретичні питання щодо феномену бюрократії нині перебувають серед тих численних проблем, що всіляко оминаються та залишаються без належної уваги з боку вітчизняних філософів, науковців, освітян etc.

Феномен бюрократії виражає тотожність державного інтересу й особистих приватних інтересів у такій формі, що державний інтерес зводиться до особистих приватних інтересів, який протистоїть іншим приватним інтересам. Бюрократія не тільки володіє державою, перетворюючи її у свою приватну власність, але і вважає себе саму кінцевою метою держави.

Проведений аналіз дозволяє дійти висновку, що бюрократія - це «ворог у підпіллі», його боротьба з державою і народом ведеться непомітно, і тому є ефективною. Її «тіньове» положення дозволяє, з одного боку, бути фактичним власником загальнонародної власності, публічної влади, ставити себе над законом і т.д., з іншого - доволі успішно дискредитувати ті революційні сили, що протистоять їй, визначати їх як ворожі народу, екстремістські тощо, придушувати їх, використовуючи армію, каральні органи, ідеологічний апарат тощо.

Сучасна державна система управління в Україні - спадкоємець радянської командно-адміністративної системи, яка успадкувала всі її вади. Бюрократи, не оголошуючи війниза будь-якої суспільної формації, як шашіль, підточують суспільство зсередини. Бюрократизм не є ворогом лише капіталізму,соціалізму чи комунізму, він є ворогом держави, її народу і суспільства загалом, оскільки тотально паразитує на ньому. Коли суспільний вампіризм стає неконтрольованим, бюрократи доводять державу до загибелі. Тому можна констатувати, що саме бюрократизм став однією з основних причин загибелі реального соціалізму в СРСР та інших країнах.

В Україні, як і у більшості інших сучасних країн, саме бюрократія виступає формою та анонімізованим суб'єктом управлінської діяльності, чиїм декларативним покликанням стає реалізація поставлених суспільством завдань, проте бюрократичний апарат дедалі більшою мірою орієнтується на вираження та захист власних, суто егоїстичних інтересів, згадуючи про суспільні інтереси хіба що на час виборчих кампаній.

У зв'язку з цим актуальність досліджуваної нами теми визначається, окрім іншого, ще й необхідністю науково бездоганного осягнення особливостей діяльності вітчизняної бюрократії, умов формування традиційних бюрократичних зразків управління, оптимізації роботи керівних структур, залучених до управління системою вітчизняної освіти на всіх рівнях.

У підрозділі 1.3. «Практики породження, існування та відтворення феномену бюрократії»розглянуто низку питань про причини існування бюрократизму, про його соціальні (суспільні) корені, механізми відтворення тощо.

Місце і роль бюрократії в історико-політичному процесі головно залежать від характеру політичної системи, причому, жоден сучасний режим не лише не обходиться без бюрократичного апарату, а навіть незрідкаґрунтується на ньому, оскільки він зосередив у своїх руках усю повноту влади в країні. На наш погляд, можна виділити такі етапи становлення бюрократії на вітчизняних теренах: 1) допетрівський, коли становлення бюрократії відбувалося у відриві від європейської соціально-політичної традиції; 2) петрівський, коли бюрократія вдосконалювалася під очевидним впливом політико-управлінської культури Європи; 3) імперський (постпетрівський), для якого характерна адаптація бюрократичного апарату до проведення політики Російської імперії; 4) радянський (номенклатурний), за якого формувався новий тип партійно-державної бюрократії; 5) сучасний вітчизняний, коли «боротьба» з радянською номенклатурною бюрократією породила набагато більш небезпечного «монстра», який по-хижацьки, у режимі споживацтва, діє виключно у своїх корисливих цілях, абсолютно нехтуючи завданнями, що стоять перед молодою незалежною державою (найбільш складний через накопичені сутнісні антагоністичні протиріччя).

Серед науковців радянської доби панувала думка про те, що «перемога соціалізму» автоматично усуває всі основні причини, що породжують бюрократизм. Бюрократизм розглядався винятково як управлінський феномен, а тому й пошук причин його існування обмежувався, зазвичай, сферою діяльності управлінського апарату. Аналізувалися різноманітні, поверхневі бюрократичні прояви, і всі причини їхнього існування вбачалися винятково в недоліках службової, посадової діяльності.

Серед численних недоліків у трактуванні бюрократизму однією з головних, на нашу думку, була помилка у визначенні справжніх причин його існування і відтворення - саме тут вкоренилися джерела неефективності, фактичної безплідності багаторічної боротьби з бюрократизмом.

Подальший розгляд феномену бюрократії зобов'язує розрізняти й розмежовувати боротьбу з бюрократизмом, тобто з конкретними проявами негативної діяльності бюрократії, і подолання, викорінення бюрократії як системи існуючих структур і відносин як особливого суспільного феномену, як приватної власності на владу, бо нічим іншим - по своїй суті - бюрократія не є. Таке розмежування, за всієї його умовності, дозволяє науково бездоганно і коректно поставити проблему стратегії і тактики боротьби та перекласти її на партитуру програми вказаної боротьби.

На переконання автора, важливість філософського звернення до управлінської проблематики обумовлена тим, що управління як синтез науки та мистецтва, знання та досвіду, вмінь, навичок та управлінських практик являє собою широке поле для дослідження поведінки людини загалом, адже феномен управління ? а в умовах глобалізації це планетарний розвиток бюрократизованого впливу ? пронизує усі сфери людської життєдіяльності. Слід зазначити, що серед усього розмаїття наявних розробок у сфері управління ще й допрічнемає цілеспрямованих та системних досліджень фахівців із філософії освіти про роль бюрократичного апарату в управлінні в такій сфері, якою є суспільний інститут освіти.

У другому розділі «Основні предикати феномену бюрократії» досліджено причини, місце, механізми та роль бюрократизованих структур, до яких належать усі ті установи, які визначають регламентні процедури регулювання всіх сфер суспільного життя: економіки, політики, освіти, права etc., себто соціальних стосунків взагалі та всіх процесів у сучасних соціально-економічних системах.

У підрозділі 2.1. «Раціональна дисфункціональність феномену бюрократії» конкретизовано та досліджено протиріччя бюрократії, які полягають у тому, що вона як невід'ємна частина «громадянського суспільства» протиставляє себе йому. Бюрократія виступає своєрідним механізмом підтримання стабільності та спадкоємності політичної системи; для бюрократії влада й є її основною функцією.

Дисфункціональне перекручування соціально-значимих цілей,безликість бюрократичної машини маскує особисті та корпоративні інтереси представників панівної «еліти». Розвиваються квазібюрократичні механізми особистої та групової залежності.

На думку дисертанта, утворення, функціонування та відтворення бюрократизованої влади нерозривно пов'язане з такими законами: законом меж повноважень та законом розподілу праці. Перший проявляється в тому, що верховна влада має бути обмежена у суспільстві цілком визначеним кількісним змістом, другий закон знайшов своє вираження у принципі розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади. У період становлення системи розподілу влади (для нашої країни це був 1991 рік), процес управління розподіляється на три відносно незалежні (принаймні формально) один від одного види управлінської діяльності: формування законів, їх виконання та винесення судових рішень, що ґрунтуються на формальному верховенстві законодавчого права.

Сучасні реалії України демонструють, що професіоналізація управлінської діяльності та пов'язана із цим концентрація коштів з «виробництва» дій, суспільно визнаних як політичні, безперервно зростала в міру того, як політична ідеологія отримувала автономію у результаті появи очевидно надлишкової кількості бюрократії, звільнених професіоналів у сфері управління, а також спеціальних навчальних закладів, у чиї обов'язки входить підготовка професіоналів в області осмислення соціального світу чиновників. Статус професіонала у структурах управління вимагає відповідних знань та спеціальної підготовки. Принципом існування та функціонування бюрократії є необхідність дедалі більшої експлуатації ресурсів для підтримання своєї працездатності, виживання та самовідтворення.

У підрозділі 2.2. «Свідома соціальна творчість та феномен бюрократії»розкривається та конкретизується досвід історичного розвитку та його узагальнення у наукових дослідженнях, які свідчать, що найважливішою об'єктивною необхідністю, специфічною рисою будь-якої суспільно-економічної формації є свідома соціальна творчість мас. Важливо розрізняти поділ історичної творчості на стихійну - об'єктивний вплив людей на історію, за якого вони можуть навіть не усвідомлювати себе творцями, і свідому історичну творчість, в якій люди беруть участь постільки, поскільки свідомо ставлять перед собою та розв'язують певні завдання, ґрунтуючись на бездоганно науково-спроможних засадах і маючиза головну мету ствердження та буття у формі практичної всезагальності дійсного гуманізму.

Доводиться необхідність розрізнення поняття «бюрократія» та поняття «бюрократизм», і, відповідно, явищ, які вони відображають. Якщо перше поняття служить для позначення певної організації, системи роботи апарату управління, то другий термін набуває відверто негативного забарвлення як колективна монополія керівників на функції управління.

Доки існує державна влада, існуватиме і бюрократія. Чинником, що визначає життєздатність управлінської системи, є міра її бюрократизації. Загалом феномен бюрократії може розвиватися - чи навіть просто існувати - лише за умови, що управлінець цілком поглинений організацією самого процесу заради процесу (а не досягнення мети), обліком або контролем як такими, без турботи про кінцеві результати діяльності підпорядкованих йому сфер та всього суспільства в цілому, тобто за умови свідомого перетвореннязасобу на мету.

Саме творчість дає змогу розкрити те істотно нове, що вносить в управління суспільний прогрес. Отже, суспільна практика доводить, що лише наукове управління у сфері соціальної творчості в усіх її видах дає змогу поєднати, узгодити ініціативу народних мас з об'єктивним ходом суспільного розвитку, зробити науково-керованим увесь процес розвитку суспільства.

Наукові розвідки з філософії освіти мають нині істотно конкретизувати, поглибити та збагатити розуміння феномену бюрократії, допомогти з'ясувати його природу, дослідити існуючі позитивні та негативні аспекти феномену бюрократії у контексті історичного розвитку суспільства, що функціонує, зазвичай, у межах бюрократично-централізованої держави, яка, у свою чергу, створює сприятливі умови для бюрократизації суспільного життя загалом.

У підрозділі 2.3. «Творчість як спосіб подолання бюрократизму»обґрунтовано роль творчості у теоретичному осягненні феномену бюрократії з метою усебічного виявлення його визначальних характеристик та сутнісних параметрів.

Творчість іманентна дійсній сутності людини, адже вся історія існування людства - це історія окультурення об'єктів навколишнього світу і розвиток самої людини (людей, людства) як суб'єкта творчого процесу. Людина створює своє штучне середовище (другу природу), яку називають культурою і яка стала єдино прийнятним середовищем її життєдіяльності. Історія філософії знає величезну кількість трактувань розуміння творчості: «божественна одержимість» (Платон), синтез свідомих та несвідомих елементів психіки (Ф.В.Й. Шеллінг), містична інтуїція (А. Бергсон), сублімація сексуального та агресивного інстинктів (З. Фрейд), віддзеркалення об'єктивної реальності, суб'єктивно заломленої у свідомості особистості (дійсно-наукова філософія: марксизм, радянська філософія), діяльність людини, спрямована на перетворення природи та соціального світу відповідно до її (людини) цілей і потреб, на основі законів об'єктивного світу тощо.

Боротьба з бюрократизмом у своєму історичному поступі має реалізувати «вихід за межі» буття сьогоденного задля створення буття майбутнього. Саме у цьому і полягає основний зміст творчості - у теоретичному та практичному конструюванні майбутнього з метою усуспільнення самої людини та гуманізації суспільства. Творчість - найбільш адекватна форма розвитку соціальної матерії. Як невичерпна творчість, так невичерпний її суб'єкт, а в цьому сенсі вона - невизначувана, адже не може бути обмежена жодними умовними рамками.

Саме освітянство як авангард суспільства, як суб'єкт підготовки суб'єктів управління майбутнього (управління, яке ґрунтуватиметься не на засадах впливу на об'єкт, а на принципах загальнолюдської взаємодії), своєю творчістю має підготувати зміни у соціальній реальності, зміни у векторі трансформації соціальної реальності у соціальну дійсність. У перспективі процес розвитку людства має сприяти забезпеченню того, щоб майбутнє суспільство дійсного гуманізму тотально складалося з цілісних (людина-ціль) гармонійно розвинених, освічених людей, людей-творців.

Третій розділ «Феномен бюрократії у сфері освіти: сучасні вітчизняні реалії» присвячено розгляду принципових моментів виникнення, функціонування та впливу феномену бюрократії на сферу освіти та механізмів подолання бюрократизму.

У підрозділі 3.1. «Управлінсько-організаційна складова освітньо-наукової діяльності» доведено, що здійснення освітянами, науковцями управлінської діяльності у ВНЗ поряд із власне педагогічно-виховною діяльністю, науково-дослідницькою роботою пошукового, творчого характеру потрапляють у систему бюрократизованих відносин з усіма її вадами.

Надлишкова звітність, неоптимальна кількісно та якісно організаційна структура, перевантаження адміністративними обов'язками (які повинні або виконуватися іншими представниками персоналу, або зовсім не потрібні), звалювання на педагогів-науковців обов'язків, пов'язаних із представництвом, які фактично відривають їх від основних завдань etc. - усе це прояви очевидної переорганізації (забюрократованості). Іноді колективи досягають стану бюрократизації за власною ініціативою, щоб подібним способом зміцнити свої позиції в організації.

Розрізняють два основні типи організації наукових колективів: жорстко централізований (авторитарно-бюрократичний) та децентралізований (бюрократично-демократичний). У ВНЗ авторитарно-бюрократичні традиції співіснують із бюрократично-демократичними, по суті переплітаючись між собою. У колі рівних собі глибоко вкоренилася в організацію та традицію багатьох університетів та інших наукових установ очевидна бюрократизація взаємовідносин. Оскільки як в освіті, так і в науці загалом все більше переважає колективна праця над роботою індивідуальною, зменшується і роль авторитарності в організації, за якої одній особі суворо підкоряється весь колектив.

Більш демократичні форми керівництва сприяють індивідуальній та колективній креативності й заповзятливості, загальній доброзичливій атмосфері, помітно покращують моральний стан і зрештою - задоволеність роботою членів колективу.

Сучасний менеджмент освіти лише посилює та інтенсифікує процес бюрократизації університетів, який полягає у тому, що освіта і наука набули жорсткої інституалізованої форми. У результаті вчений значною мірою перетворився в службовця, у функціонера і виявився інтегрованим у жорстку систему ієрархізованих відносин. Його компетентність стала визначатися не реальними науковими досягненнями, а становищем у системі «наукової» ієрархії.

У підрозділі 3.2. «Освітні метаморфози у контексті Болонського процесу» проаналізовано систему освіти як інститут формування всебічно - цілісно - розвиненої, а виходячи з цього - безумовно, творчої особистості.

Освіта має надати сьогоднішнім студентам, майбутнім спеціалістам добротну базу, має містити широкий культурний запас, який може бути запропонований студентам для визначення ними своїх життєвих цілей та пріоритетів. На нашу думку, освіта має актуалізувати потенційну універсальність кожної окремо взятої людини, залученої до освітнього процесу.

Саме формування всебічно розвиненої, творчої, вільної особистості має стати безумовним пріоритетом системи освіти - не лише вітчизняної, але будь-якої. Освіта також має сприяти формуванню гуманістичної культури людини. Але, на жаль, реалії сьогодення поки що дозволяють говорити лише про однобокий вплив освіти на людину, основна функція якої полягає у задоволенні потреб класу приватних власників, для яких людина має значення лише як доповнення до засобів виробництва, у статусі товару серед товарів всіх інших, у сенсі та у статусі пролетаря. І чим менше вона замислюється над своїм існуванням, виконуючи певні алгоритмічні робочі операції, тим краще.

Болонський процес, тобто процес (рішення було прийнято в Болоньї) про взаємне визнання документів про освіту, покликаний сприяти поліпшенню управління освітніми процесами, натомість набув жорсткої інституалізованої форми, що є очевидною загрозою зниження якості надання освітніх послуг. Проста адаптація до системи оцінок і освітніх ступенів вже від початку викликала неминучий психологічний дискомфорт, і хоча в підсумку це дозволить економити на освіті (зменшити бюджетне навантаження, впровадити ринкові механізми у формування системи освіти), незрозуміло, чи виправданими є трансформації у сфері освіти саме для нашого суспільства, з його величезними освітянськими традиціями, досвідом, менталітетом, системою цінностей тощо.

У сучасну епоху бурхливого розвитку науки і техніки особливо актуальним та нагальним постає питання виховання творчих особистостей. Для цього повинні створюватись спеціальні методики вирішення творчих задач, активізації та актуалізації творчого потенціалу людини. Необхідно формувати і розвивати молодіжне середовище через пошук і застосування ефективних механізмів управління й організації в науці. Управлінська діяльність має бути спрямована на усунення інституціональних проблем, з якими зіштовхуються вчені (особливо молоді), за допомогою активізації горизонтальних зв'язків у дослідницькій площині, формування навичок самоорганізації, оволодіння самопрезентацією в академічному середовищі.

У підрозділі 3.3. «Бюрократизація вищої освіти та її вплив на процес соціалізації майбутнього фахівця» наголошується, що дослідження функції та мети освіти будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би гармонійно поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу цієї системи.

Оскільки філософія з часу свого виникнення і донині завжди виконувала функцію теоретико-рефлексійного пошуку шляхів та векторів подальшого розвитку, то природно, що вона набула найважливішого значення і в становленні, реформуванні освітньої системи. Освіта належить до таких інституцій, від якості й ступеня розвитку яких безпосередньо залежать прогрес суспільства загалом і людської особистості зокрема. Наші суспільство і держава все ще не приділяють освіті не те що належної, але хоча б мінімально необхідної уваги. Саме тому сьогоднішній стан справ у цій галузі задовільним вважати не можна - його, швидше, можна і потрібно вважати кризовим, передкатастрофічним. Адже вишам надається другорядна роль у проведенні наукових досліджень, які є основою елітної університетської підготовки, що автоматично визначає вторинність, другорядність університетської науки як у системі державних пріоритетів, так і в принципах її фінансування, що суперечить світовій практиці, - у результаті суттєво знижується науковий рівень педагогічних колективів та наукових шкіл загалом.

Бюрократизація вищої освіти, насамперед університетів, тісно пов'язана з масовізацією та обвальною комерціоналізацією вищої освіти. Останнім часом університети з елітних навчальних закладів камерного характеру, через їх комерціоналізацію, бездумні перейменування «технікум - інститут», «інститут - університет (академія)» девальвували, перетворилися на фабрики з виробництва стандартизованих ? пересічних зазвичай ? кадрів. В університетах масово почали з'являтися різного роду адміністративні, маркетингові та фінансові відділи. Цей бюрократичний університетський прошарок - а, щиро кажучи, паразитуючий шар - доволі інтенсивно здобуває істотні владні повноваження, отримуючи у своє розпорядження важелі управління, матеріальні ресурси тощо. У результаті центральною фігурою в університеті стає не студент, науковець або викладач, а адміністратор-бюрократ.

Питання формування навчальних курсів, відкриття нових спеціальностей і професорських вакансій завжди були невід'ємною частиною та прерогативою університетської автономії. Однак нині ця автономія стрімко розмивається, багато важливих рішень приймаються державними чиновниками міністерств, голос академічного співтовариства при цьому стає малозначимим, суто ритуальним, декларативним та символічним. Нарешті, дотримуючись принципу міметичного ізоморфізму, організаційна структура університетів починає повторювати (відтворювати) загальні риси сучасної бюрократичної організації.

Дослідники, які аналізують різноманітні прояви процесів бюрократизації науки, зазначають, що творчі здібності й реальні досягнення перестають відігравати вирішальну роль в академічній кар'єрі, а посередність (пересічність, ординарність) займає усе вище місце в науці (правильніше - біля науки). Унаслідок професіоналізації і масового характеру дослідницької діяльності науковець, подібно чиновникові, розглядає її, насамперед, як засіб забезпечення власного економічного і соціального статусу. Відбулася регресивна трансформація: від «мислю - значить існую» до «мислю, і на те існую...».

Послідовний розвиток сучасної української системи освіти повинен вивести її з режиму виживання в режим розвитку, з режиму бюджетного залишкового фінансування - у режим повноцінного інвестування в неї. План реанімації (а завтра - відновлення або реабілітації) нашої освіти вимагає різкого збільшення фінансового ресурсу системи освіти як за рахунок бюджету, так і за рахунок залучення в систему освіти позабюджетних коштів. Має бути досягнутий такий рівень фінансування, який забезпечить не тільки потреби поточного функціонування, але й гарантуватиме її випереджальний розвиток. Отакою має бути європейськість як її розуміємо ми.

Натомість процес «макдональдизації» освіти в Україні розвивається, але на його шляху є перешкода ? це вітчизняна система освіти, яка не сприймає прищеплювання, а тим більше, нав'язування, тотального контролю, доведеного до автоматизму. Цей спротив побіжно формалізується в напівфеодальні інститути корупції, бюрократичної тяганини і прагнення отримати надприбутки, не піклуючись про перспективу розвитку науки та освіти. Імітаційний характер механічного перенесення на вітчизняні терени західних структур бюрократизації соціально-економічних процесів в освіті, що відбуваються в нашому суспільстві в останні роки, дозволяє стверджувати, що невдачі в інтеграції сфери освіти і науки в європейський простір свідчать про успішну «макдональдизацію» цієї сфери. Сучасний ефективний (макдональдизований) процес адаптації (європеїзації) суспільних структур, аж надто своєрідний характер запозичення культурних форм та відсутність механізмів супротиву цьому в суспільстві, робить його відкритим для клонування та відтворення стійких ірраціоналізованих економічно обґрунтованих структур сучасного суспільства. Практика «макдональдизації» освіти нині тісно пов'язана з політикою, економікою і культурою, що свідчить про її глибинний зв'язок з усіма сферами суспільного життя.

Висновки

У висновках подано основні теоретичні підсумки проведеного дослідження, що відображають сутнісний зміст концепції дисертанта.

Феномен бюрократії та бюрократизму властивий будь-якому суспільному ладу, що існує на етапі передісторії та охоплює не якийсь один певний сегмент суспільства, а пронизує всі сфери людського життя. Оскільки все громадське життя потрапляє в поле впливу бюрократії та бюрократизму, то і наука, й освіта як цілком певна, визначена форма діяльності та свідомості, не уникла цього впливу.

Для педагогічно-наукових інституцій на прикладі кафедри (як основного структурного підрозділу вишу) наше дослідження поглибило знання про умови та фактори, від яких залежить їх діяльність як освітньо-наукових осередків. Науковці, які працюють у філософії освіти, нині мають ґрунтовно замислитися над тим, чи може бути ефективно реалізована у конкретній ситуації кафедри раціональна побудова прогресивної, науково обґрунтованої, управлінської структури, яка, маючи очевидні бюрократичні ознаки, даватиме змогу науковцям займатися свідомою соціальною творчістю, а не продукуватиме її стихійно.

Разом з тим,концепція освітньої бюрократизації змушує педагогів-науковців корегувати навчальні програми не відповідно до рівня знань вихованців, запитів роботодавців, а відповідно до доцільно обираної стратегії всезагальної побудови системи освіти.Розглядаючи різноманітні прояви процесів бюрократизації науки, дисертантом зазначається, що творчі здібності та реальні досягнення перестають відігравати вирішальну роль в академічній кар'єрі, а посередність займає усе вище місце у науці (вірніше - біля науки). Унаслідок професіоналізації і масового характеру дослідницької діяльності науковець, подібно чиновникові, розглядає її насамперед,а незрідка і виключно,як засіб забезпечення власного економічного і соціального добробуту і статусу. Аналогічно чиновникові, науковець просувається по сходинках кар'єри, кожен наступний рівень якої пов'язаний зі зростанням соціального статусу і матеріального становища (викладач -професор). Ринкові економічні відносини перетворюють наукову і педагогічну діяльність у свого роду підприємництво - «академічний капіталізм».

Сучасний університет перетворюється у певну бізнес-одиницю, агентство з продажу (надання) послуг у сфері освіти. Результатом цієї тенденції стає якісна зміна змісту і форми освіти та науки за рахунок витіснення фундаментальних дисциплін (досліджень) прикладними, орієнтованими на швидку практичну віддачу. Це призводить до втрати реального змісту дослідницької діяльності, до відсутності обґрунтованих і зрозумілих, а, головне - об'єктивних критеріїв оцінювання результатів роботи, до своєрідного союзу бюрократії, догматизму і бізнес-доцільності. Відмова від наукової дискусії, орієнтація виключно на прибуток та бюрократичний спосіб визначення істини, по суті, стали руйнівною силою для функціонування наукового пізнання та знання.