Діалогічне спілкування та його роль у досягненні суспільного примирення й порозуміння

Свого часу Бернард Шоу висловив думку про те, що «мир не тільки кращий, а й безмежно важчий, ніж війна». Ця важкість миру може лякати. В Україні і в світі нині знайдеться чимало людей, для кого саме війна і простіша, і природніша, і краща за мир. Ще б пак: вона усуває «зайві» умовності людського буття, відкриває простий вихід для елементарних (а отже, «щи-рих») потреб і емоцій, присмачує здобутки життя чарівним, наркотичним відчуттям ризику, дає безліч нагод ясно й дохідливо для всіх продемонструвати свій патріотизм, свою відвагу, міць, чоловічий характер, вірність окопному братству тощо. Ну справді, чим не етика з естетикою?

Говорити і думати про мир складніше, ще складніше його творити. У контексті окресленого аспекту цього поняття дедалі більш очевидним стає те, що мир - це, звичайно, не припинення будь-яких конфліктів, радше «такий стан, за якого конфлікти творчим, ненасильницьким способом набувають іншої якости» . Зокрема, на місце взаємного ненависництва мирний тип розв'язання конфліктів висуває емпатію, місце сили посідає ненасилля, місце руйнації - творчість, точніше кажучи, творення нових можливостей співжиття. Закріплює такий позитивно-мирний підхід до конфліктів комунікативна спрямованість людського духу, що спирається на відчуття живої співпричетности Іншим, відразу до вольових «остаточних рішень», динамізм і гнучкість мислення . У будь-якому разі, якщо ми прагнемо до відновлення самостійного ціннісного змісту поняття миру, ми маємо повністю усвідомлювати ту «важкість» миру, про яку згадував Б. Шоу: «важкість», що приймає на себе тягар конфліктної проблематики війни, але розв'язує цю проблематику в цілковито інший спосіб, у річищі позитивної людської твор- чости, діялогу і спілкування.

Однак про роль діялогу в досягненні й відстоюванні миру сказано вже, напевне, достатньо. Узагальнюючи, важливо підкреслити, що й за самим способом свого існування мир як онтологічний феномен має діялогічно-спіл- кувальну природу. Його з повним правом можна вважати певною людською спільністю, але такою спільністю, в якій кожен з її учасників - чи то окремий індивід, чи то соціяльна група, нація, держава - вільно знаходить себе, своє справжнє покликання. Інакше про мир говорити не можна, хіба що про «поганий мир», який недалеко відійшов від «добрячої» бійки. Мир, далі - це й відчуття присутности Інших - присутности, яка не провокує на ворожнечу, а навпаки, підтримує впевненість у собі і власних силах. А втім, Інший залишається Іншим. Без бродильного елементу інакшости феномен миру втрачає свою життєздатність, свою творчу потугу, стає вразливим для спокус аґресивного самоствердження, - і про це слід пам'ятати, обмірковуючи нинішні популярні моделі «однополярного», «своє-центристського» миру, чи то руського, чи то американського, чи то ісламського.

Між тим мир - це й той виднокіл, той обрій, що поступово розступається в усі боки, ті буттєві ландшафти, в котрі «вписане» існування певної людської спільноти; вдаючись до відомого визначення М. Гайдеґґера, це «відкритість буття» перед нею. Нарешті, мир - це й сталість, впорядкованість самого життя з усіма його плеканнями і здобутками, сталість, що зближує людину й людину, індивіда й рід, минуле й майбутнє.

Отже, говорячи про позитивний ціннісний зміст миру, ми не можемо не визначати його передусім через сукупність форм спілкування в усьому багатстві їхнього потенційного розвитку, спілкування, що стало для тих, хто спілкується, справжньою основою їхнього життя.

Може виникнути питання: а хіба війна не є своєрідною формою спілкування? Хіба не реальна річ - «розмова» на шаблях, «обмін репліками» у вигляді автоматних черг або ракетних ударів? Чи все це саме собою вже часом не діялог?

Відповідь на це питання має бути цілком однозначною: ні, війна як така спілкуванням не є, дарма що актуалізує деякі специфічні форми останнього. Війна принципово не є спілкуванням, по-перше, тому, що спілкування можливе між суб'єктами, які взаємного визнають один одного, війна ж, за визначенням знавця цього заняття Карла фон Клаузевіца, є «актом сили з метою примусити противника виконати нашу волю» , і, отже, передбачає ставлення до суперника не як до суб'єкта, а саме як до об'єкта, котрого належить «поставити на місце» незалежно від його власної волі. По-друге, якщо спілкування, тим паче спілкування діялогічне, базується на смисловій прозорості висловів і актів співбесідників, що прагнуть взаємного порозуміння, то війна передбачає саме прихований, замаскований характер вирішальних акцій, котрі мають стати несподіванкою для ворога. З особливою гостротою і, можна сказати, особливо принизливим, нестерпним для людської самосвідомости способом цей десуб'єктивуючий ефект виявляється в галузі війни інформаційної, жертвами якої - справді жертвами! - виявляються нині мільйони людей у найрізноманітніших куточках світу.

Тож війна спілкуванням не є. Спілкуванням у всій повноті його життєбу- дівних потенцій і здобутків є мир. Мир, що в своєму граничному осмисленні зрештою і являє нам ніщо інше як своєрідний полілог людських культурних світів з властивим цим світам різноманіттям цінностей, етичних пріоритетів, онтологічних вкоріненостей і форм спілкування. Боротися за мир в окресленому його розумінні, брати участь у розбудові мирних стосунків - справа, безперечно, складна, відповідальна і достойна.

Утім, не будемо вдаватися з цього приводу до надмірного пафосу. Будь- які свої цінності людина вибирає, а вибір передбачає, що можуть бути ар- ґументи і «за», і «проти». Так і у виборі миру завжди є свій, явний або прихований, ризик, своя моральна напруга - що більшою є напруга, то більше підстав розглядати вибір на користь миру як вчинок.

Років із двадцять тому тодішній міністр закордонних справ Німеччини Є. Фішер, аргументуючи політику підтримки силових акцій проти режиму Мілошевича в Сербії, висловив тезу про те, що за наявности дилеми «Ні - війні» й «Ні - Аушвіцу» перевагу належить віддати останньому твердженню. Незалежно від того, чи справді поведінка тодішньої сербської влади заслуговувала на таке порівняння з репресивною системою нацизму, дилема, що її сформулював Фішер, не може не зачіпати сумління людей, що з повагою ставляться до уроків історії. Справді, всім, хто має до того цікавість, відомі історичні прецеденти, коли прагнення миру саме з морального погляду могло спричинити серйозні заперечення. Чи припустимо було би, наприклад, під час Другої світової війни домагатися миру з нацистською Ні-меччиною? Чи доречно в наш час наполягати на примиренні з ІДІЛ - навіть якщо б таке примирення взагалі було можливе? І разом з тим - чи маємо ми підстави твердити, що в нинішній ситуації на Донбасі і в українсько-російських стосунках загалом справи стоять принципово інакше, ніж у двох щойно згаданих випадках?

Очевидно, що цілковито безсторонньої відповіді на останнє питання сьогодні годі й чекати. Щодо автора цих рядків, то я переконаний, що так, зазначені ситуації є докорінно відмінними, і наскільки нерозважливо, якщо не злочинно, було б у 1945 р. дбати про мир з нацистськими бонзами, настільки ж нерозважливо і злочинно нехтувати сьогодні щонайменшою можливістю для примирення між Україною і Росією і всередині самого українського суспільства. Виходжу в цих своїх переконаннях із того, що нинішній фатальний конфлікт не тільки призводить до безглуздих жертв і нівечить людські долі. Він, цей конфлікт, сіє насіння ненависти, що отруює і довго буде отруювати життя людських спільнот, які звикли перебувати у згоді й злагоді, - аж до окремих родин включно. Внаслідок його згубної інерції руйнується неповторна культурна реальність дотеперішнього українського буття, зазнає незворотних перетворень сама - здавалося б, так високо поцінована нині - українська ідентичність. Чи може справжніх патріотів України тішити обличчя їхньої Вітчизни, спотворене суїцидаль- ною люттю? Тож, як видається, подолання нинішнього мілітаристського божевілля, таке подолання, яке повертало би до мирного стану також і галузі ідеології, моралі, повсякденних стосунків, є, без перебільшень, найпа- тріотичнішим завданням нашого часу.

Утім, як зазначалося, завжди можуть знайтися і арґументи «проти» - проти щойно висловленої позиції зокрема. У когось, либонь, сформувалися зовсім інші переконання, і теж не без підстав. По суті, проти вимоги миру, незважаючи на потужність її ціннісних засад, завжди є що заперечити . А отже, ті, хто її поділяє, мають бути готові до її публічного відстоювання - у відкритому і щирому діялозі, що, як зазначав уже відомий нам пізньоантичний інтерпретатор Платона, вдосконалює всіх тих, хто бере в ньому участь, веде їх шляхом взаємного навчання й очищення.

Bibliography

1. “Anonimnye prolegomeny k platonovskoi filosofii” V Platon. Dialogi. Moskva: Mysl', 1986.

2. Astaf'iev, A. “Hlobal'na kul'tura ta sotsial'nyi poriadok u kontseptsii “splosh- chennia svitu” Tomasa Frydmana” Filosofs'ka dumka, 6 (2014): 82-9.

3. Bakhtin, M. M. Estetika slovesnogo tvorchestva. Moskva: Iskusstvo, 1979.

4. Berlin, I. «”Dvi kontseptsii svobody”. V Suchasna politychna filosofiia: Antolohi- ia. Kyiv: Osnovy, 1998.

5. Bilchenko, Ie. V. Chuzhyi. Inshyi. Blyzhnii. Filosofiia diialohu iak filosofiia Tretoho. Kyiv: Vydavnytstvo NPU imeni M. P. Drahomanova, 2010.

6. Bilyi, O. V., uporiad. Ukraina - Rosiia: dialoh pid chas konfliktu. “Ahentstvo “Ukraina”; Mizhnarodnyi fond “Vidrodzhennia”, 2015.

7. Bodriiiar, Zh. Prozrachnost' Zla. Moskva: Dobrosvet, 2000.

8. Buber, M. Dva obraza very. Moskva: Respublika, 1995.

9. Darenskii, V. Iu. “Struktura «glubinnogo obshcheniia”. Praktichna filosofiia (2005): 3-11.

10. Darens'kyi, V. Iu., V. D. Zhulai, L. M. Karachevtseva ta in. Diialoh sub specie ethicae. Kyiv: Vyd-vo PARAPAN, 2011.

11. Dvorkin, I., “Filosofiia dialoga v poiskakh puti” Tolerantnist' ta diialog v such- asnomu sviti. Zb. nauk. prats': Filosofs'ki diialogi (2013): 112-71.

12. Fridman, T. Svitplaskyi: Hlobalizovanyi svit u XXI stolitti. Kharkiv: Akta, 2008.

13. Klochovs'kyi, Ian A. Filosofiia diialohu. Kyiv: DUKH I LITERA, 2013.

14. Levinas, E. Izbrannoe: Total'nost' i Beskonechnoe. SPb.: Universitetskaia kniga, 2000.

15. Malakhov, V. A. “Etos tolerantnosti na zlami stolit'”. V Etos i moral' u suchasno- mu sviti. Kyiv: Vydavnytstvo PARAPAN, 2004.

- Etyka spilkuvannia: navch. posibnyk. Kyiv: Lybid', 2006.

- Kul'tura i chelovecheskaia tselostnost'. Kiiv: Naukova dumka, 1984.

16. Rozenshtok-Khiussi, O., Izbrannoe: Iazyk roda chelovecheskogo. SPb.: Univer-sitetskaaia kniga, 2000.

17. Tsiurupa, M. “Myr”. V Filosofs'kyi entsyklopedychnyi slovnyk. Kyiv: Abrys, 2002

Размещено на Allbest.ru