"Американський Сократ": практична філософія Вільяма Пенна

Размещено на http://www.allbest.ru/

КНУ імені Тараса Шевченка

"Американський Сократ": практична філософія Вільяма Пенна

Я.А. Соболєвський, канд. філос. Наук

Київ

Анотація

Здійснено дослідження основних філософських поглядів засновника колонії' Пен- сильванії в Америці Вільяма Пенна. Визначено джерела філософування мислителя, серед яких найбільш пріоритетними стали праці античних авторів, зокрема Сократа. Розкриваються основні світоглядні позиції, котрі проявилися у вигляді збірки афористичної мудрості "Деякі плоди усамітнення" C'Some Fruits of Solitude", 1682), яка містить як теоретичні розмисли, так і практичні настанови.

Ключові слова: американська філософія, Вільям Пенн, практична філософія, Бог, особистість.

Исследуются основные философские взгляды основателя колонии Пенсильвании в Америке Уильяма Пенна. Подтверждается осведомленность мыслителя в философии античных мудрецов, в том числе знание философских взглядов Сократа. Раскрываются основные мировоззренческие позиции, которые проявились в виде сборника афористической мудрости "Некоторые плоды уединения" C'Some Fruits of Solitude", 1682), содержащем как теоретические размышления, так и практические наставления.

Ключевые слова: американская философия, Уильям Пенн, практическая философия, Бог, личность.

Main philosophical views of the founder of the Pennsylvania, America, William Penn are researched. The awareness of ancient philosophy, including the views of Socrates demonstrated. It outlines the main philosophical views that emerged in the form of a collection of aphoristic wisdom "Some Fruits of Solitude", 1682, containing the theoretical reflections and practical instruction.

Keywords: American philosophy, William Penn, practical philosophy, God, Person.

Життя та творчість відомого квакера Вільяма Пенна (William Penn, 1644-1718) активно досліджуються американськими істориками, філологами, культурологами та богословами. Утім, варто зазначити, що філософські погляди мислителя залишаються поза увагою істориків філософії, незважаючи на те, що його ідеї вплинули на світогляд жителів не тільки Пенсильванії, але й здійснили вплив на інтелектуалів інших колоній в Америці. Серед англомовних дослідників релігійних, соціальних та політичних поглядів В. Пенна варто назвати В. Діксона, Б. Добреє, М. М. Дюнна, В. Ноубла, Дж. Пауела, Г. Фантеля, Б. Фрума та ін. Вітчизняні дослідники та дослідники з країн СНД, такі як Т. В. Алентьєва, А. І. Герцен, С. Ісаєв, Т. А. Павлова та інші зосередились на політичних ідеях лідера колонії та історії його правління. Доцільно буде відштовхуватись від однієї з головних ідей статті С. В. Руденка "Теоретичні проблеми розвитку історії української філософії у сучасних дослідженнях (ідея "філософії історії української філософії" С. Йосипенка)", у якій автор зазначив: "умовою розуміння загальнозначущої філософської ідеї є аналіз того контексту, у межах якого вона сформувалась" [2, с. 81]. Наприклад, для широкого загалу В. Пенн відомий як автор афоризмів та житейської мудрості, але його висока ерудованість та талант мислителя створили унікальне, актуальне й в сьогоденні вчення.

Досліджуючи філософські погляди В. Пенна, варто спершу визначити в тезовому вигляді деякі біографічні відомості та історичні події, які зумовили формування унікального світогляду мислителя. Наприклад, у ХVN ст. розбудова колоній у Новому світі охопила майже все східне узбережжя Північної Америки. На півдні "Лондонська Віргінська компанія" активно розвивала першу, засновану в 1607 р., колонію "Вірджинія" (отримала назву на честь відомої королеви Єлизавети). Наступною була "Плімутська компанія", яка заселила північні береги континенту. У центрі, на своєрідному перетині територій, оселилися як англійці, так і голландці та німці, котрі і заснували Новий-Амстердам (відомий сьогодні як Нью-Йорк), а також тут виникла колонія під назвою Пенсильванія, опосередковано названа на честь її засновника В. Пенна. Окрім офіційної мети всіх колоністів, яка полягала в поширенні християнства, компанії отримували досить мирську ліцензію на пошуки та видобуток ресурсів (золото, срібло, мідь тощо). Поширення християнства передбачало відправлення у новий світ освічених людей, які змогли б нести слово Боже серед народів, утім, суттєва віддаленість нововідкритих земель приваблювала не тільки місіонерів, але й вільнодумців, які прагнули знайти ідейний прихисток.

Поки розвивалися перші колонії в Америці, Європа переживала епоху великих соціальних, політичних та релігійних потрясінь. У ХVN ст. релігійний діяч на ім'я Джордж Фокс (George Fox, 1624-1691), який не поділяв поширених релігійних поглядів свого часу, заснував нову "Релігійну громаду Друзів" під назвою квакери. Дж. Фокс відмовлявся вживати слово "церква", вважав, що Бога можна знайти не серед церковних стін, а в серці людини, і через це полюбляв молитися у саду (що стало традицією квакерів). Хоча квакери (дослівно - ті, що тремтять) використовували Біблію як путівник та мірило всього на світі, вони також вважали, що слід керуватися власним "внутрішнім провідником" [9] у розв'язанні всіх життєвих проблем. Філософсько-релігійні погляди квакерів сформувалися під впливом різних релігійних, політичних та соціальних ідеї та течій того часу, серед яких можна відмітити лютеранство, кальвінізм, німецький містицизм, пієтизм, пуританізм, пресвітеріанство. Останній зіграв, чи не найбільшу роль у формуванні світоглядних позицій В. Пенна. Освіту майбутній засновник колонії здобув у граматичній школі в Англії, згодом він навчався в коледжі Крайст-Черч, що у Оксфорді, де й ознайомився з класичною літературою. Професор англійської літератури університету Лідс Бонамі Добреє (Bonamy Dobrйe, 18911974) написав книгу "Вільям Пенн: Квакери та Піонери", у якій описав життя та погляди В. Пенна у цей період життя: "У мене не було родичів, схильних до настільки усамітненого та духовного способу життя. Я був дитиною-одинаком. Дитиною, схильною до роздумів, і я відчув божественну присутність" [5, р. 9]. Видається цікавим той факт, що квакери, які офіційно називалися "Релігійною громадою друзів", привернули до свого вчення увагу любителя споглядального і усамітненого життя. Духовні розвідки власного внутрішнього світу відкрили В. Пенну привабливість вчення квакерів, і з 1бб8 року він увійшов до їхніх лав, почав проповідувати, через що посварився з власним батьком. Результатом його етичних та релігійних розмислів стало написання вільнодумної роботи під назвою "Потрясіння основ, зведених на пісках" (пер. Я. А. Соболєвсько- го) ("The sandy foundation shaken", 1668), за яку його посадили за грати. Утім, багатомісячне ув'язнення не змінило поглядів мислителя, і навіть у неволі він продовжував філософувати й написав одну з найвідоміших своїх книг "Без хреста немає корони" ("No cross, no crown", 1669). Найважливішою ідеєю, на думку В. Пенна, яку сповідували квакери, була безумовна правдивість людини та особиста незалежність у думках і вчинках, що і сформувало, власне, його характер. Сталось так, що в 1670 р. батько В. Пенна помер, і залишений синові чималий спадок пі- шов на потреби квакерів, адже тепер він отримав право на володіння територіями в Північній Америці. Так релігійний мислитель, мораліст, філософ усамітнення заснував як "притулок для вільнодумців" колонію, яку назвав - Пенсильванія (що дослівно, і одночасно поетично, з латини перекладається як "Лісова країна Пенна").

Подальший розвиток колоній був неоднорідний, так на противагу Новій Англії на території Пенсильванії приріст населення був зумовлений переважно іммігрантами з Європи. Тільки з Німеччини та Ірландії прибувало по 50-60 тисяч нових жителів, яких приваблювала політика релігійної толерантності та безкоштовні землі, які роздавав В. Пенн. Пізніше він проголосить: "Сам Господь ... дарував мені (колонію), щоб зробити її насінням (богообраного) народу" [6, р. 149]. Цей "народ" мав стати тим, що зараз американці називають "плавильним котлом", який об'єднав би різні народи, різні мови, погляди, традиції на шляху формування єдиної нації. Для цього треба було створити, надрукувати та поширити практичні настанови, які допомогли би в реалізації плану В. Пенна.

Текстуальна спадщина філософа досить велика, налічує більш ніж сто робіт, усі вони переважно теологічного, морального та політичного характеру. У своїй "країні" В. Пенн намагався створити нове правове етичне суспільство, у якому влада походила б від народу, від окремої, наділеної розумом особистості. Наділяючи людину владою, сам В. Пенн вважає своїм обов'язком, як власник земель, обмежити не тільки свою владу, але й своїх нащадків. Таке відокремлення, усамітнення, шана нормам пуританської поведінки сформували світогляд мислителя, а його усамітнення дало плоди у вигляді книги під назвою "Деякі плоди усамітнення" ("Some Fruits of Solitude", 1682). На перших сторінках своєї книги автор звертається до читача зі словами: "...я надаю для вас цей посібник, цей плід усамітнення, що є своєрідним вченням, яке не всім до вподоби, хоча ніщо не вчить нас краще, ніж самотність. Деякі частини цього посібника є результатом серйозних роздумів, інші - спалахами ясності, написані для особистого задоволення, і зараз опубліковані для допомоги людям" [8, р. 15]. Свої розмисли філософ починає з аналізу невігластва (ignorance) як явища, стверджуючи, що багато людей приходять у цей світ та покидають його, так і не позбавившись невігластва. Для В. Пенна важливою характеристикою людини є майже сократична вимога самопізнання. І справді, люди вивчають науки, освоюють практики, вони схильні цікавитися палацами, парками, будівлями та іншими проявами людської культури, але через це захоплення втрачають інтерес до самих себе. Тут філософ використовує поширену за часів перших колоній метафору, точніше, порівняння людського тіла з будівлею, чи оселею для душі та розуму. Геометрія та архітектура відігравали важливу роль у світогляді колоністів, будучи, мабуть, найголовнішими та вельми необхідними науками. В. Пенн вважає, що освіта мусить бути спрямована не на виховання вчених, які багато розмовляють про речі, відірвані від життя, учити треба передусім, як бути людьми. Не стільки важливе знання, скільки розуміння природи речей. Від природи людина схильна до вивчення механіки та фізики, це проявляється в потребі дитини гратися речами, тому, на думку мислителя, слід зосередитися на розвитку природних здібностей людини (natural Genius). Знання граматики та риторики, як і вивчення мов слід залишити для того віку, коли з дитини виросте знавець природи, справжній натураліст. Хоча риторика, на думку філософа, за своєю суттю справедлива, утім, її досить часто використовують задля зла, а не заради користі. Пошук істини наводить його на думку, що вона укорінена в мові, бо, по-перше, сам філософ закликає завжди казати правду, по-друге, двозначності призводять до хиби, а всяка неправда - до пекла. Істинне знання є справжньою скарбницею для В. Пенна, а розум є вмістилищем цього знання, тому той, хто володіє знанням корисний для інших. При цьому філософ розрізняє знання (knowledge) та судження (judgment), визнаючи більшу корисність першого, ніж другого, та корисність судження щодо себе самого. Так само і науки (для перших колоністів характерною рисою було ототожнення наук та мистецтв з терміном "Art") він цінує за їх корисністю, наприклад у 227 параграфі згадується, що давньогрецький філософ Сократ свою науку (філософію) заснував на практиці. Тому В. Пенн застерігає колоніста у спекулятивних розмислах не відірватися від реальності, а зосередитися на буттєвих проблемах та дослідженнях природи дійсності.

Природу В. Пенн поділяє на рівні, перший з яких - "небесний світ" (The Heavens), сповнений святими мешканцями, другий та третій рівні - це Земля (Earth) та Вода (Waters) з різноманітними істотами. "Світ містить мітки, залишені Творцем, ці знаки помітні всюди та зрозумілі дітям мудрості... Нарешті, якщо людина є покажчиком або конспектом [використовуються слова англ. "Index" та "Epitome", що в цьому випадку слід розуміти як "книга"] світу, як стверджують філософи, нам залишається виключно добре себе читати, щоб розуміти" [8, р. 24]. Оскільки Бог постає для протестантів непізнаваним, розум безсилий перед його величчю, і лише інтуїтивне споглядання допомагає відчути його близькість. І оскільки людина - це книга природи, пізнаючи людину, можна пізнати Світ.

Завдяки своїй теорії пізнання В. Пенн повною мірою розкриває своє етичне вчення. Аналіз філософ починає з першого в християнській теології поняття гордості (pride), яке притаманне людській натурі. У світі нема нічого, що належало б людині, тобто все, на думку мислителя, є власністю Бога та походить від Нього, а отже, усе, чим володіє людина, - це дари Бога, які потребують певних зобов'язань. Чим більше людина цінує речі, тим менша її шана Богові, ось так людина залишається на самоті зі своїм невіглаством. Філософ розмежовує поняття "цінувати" (to estimate) та "дорожити" (to value), стверджуючи, що людина не знає, як оцінити роль творця в своєму житті, оскільки не знає, як Ним дорожити. Перший термін синонімічний зі словосполученням "складати кошторис", що має прагматичний характер, другий же термін ближній до етичних понять. Таким чином автор намагається донести свою думку до конкретного читача, поселенців на своїх землях, які знають ціну праці, але інколи забувають про цінність Творця. Якби людина прагнула пізнати себе, вона подивилася би на свої примітивні знаряддя для здобуття їжі та порівняла б їх з дуже складним органами власного організму, які перетравлюють їжу та забезпечують обмін речовин по всьому тілу. Подібне порівняння неякісної людської культури з неймовірними божими творіннями має, на думку мислителя, допомогти людині прийти до ідеї шанування Бога. Утім, людська природа суперечлива, і замість прагнути підкорятися Творцеві, людина прагне підкоряти інших людей, вона добре дбає про тіло, але про душу свою не дбає, вона рада запрошувати знатних гостей до свого будинку, але буває байдужою щодо Бога. Усе це викликає в людині гординю, яка напряму пов'язана з невіглаством, і хоча людина, коли молиться, промовляє "Хай буде воля Твоя", насправді бажає реалізації власної волі [8, р. 29].

Подібній критиці піддає філософ поняття розкоші. Адже ми прикрашаємо власні будинки, харчуємо тіло найкращою їжею, утім, душу залишаємо голодною. Заважає людському щастю невідповідність можливостей до потреб, а це означає, що місце для щастя, на його думку, у наших руках. Слід зменшити власні потреби для того, щоб вони відповідали нашим потребам, що приведе до благополуччя людини. До нещастя призводить і розчарування (disappointment), утім, В. Пенн убачає у цьому не негативну, а позитивну роль. Усвідомивши, що особистісні невдачі - це насправді не зло, а благо, людина зможе відчути покірність (resignation) Богові. Критикує мислитель нарікання (murmuring) та осуд (censoriousness), шанує милосердя (charity), ощадливість (frugality) та щедрість (bounty). Останні два поняття мислитель оцінює як корисні чи погані відповідно до їх застосування, а точніше, ощадливість та щедрість мають завжди доповнювати одна одну. філософський світоглядний мислитель сократ

Скупість, на думку філософа, є корінням зла. Філософ описує ситуацію, коли людина була настільки жадібна, що під час хвороби не придбала недорогі ліки. У цьому випадку скупість проявилась у летальних наслідках як зло. Відомо, що квакери активно практикували терапію важкою працею, але вони не відмовлялись від лікарських засобів, на відміну від багатьох інших протестантських конгрегацій. У цьому проявляється турбота як щодо душі, так і до тіла. Скупість не притаманна друзям, а дружба - справжнє задоволення, яке може мати людина. Особливе значення поняття дружба проявилося у назві першого міста колонії. Коли В. Пенн заснував поселення, він вирішив дати йому грецьку назву "ФіЛабєЛфєіа", що означає "Місто братської любові". Нині в цьому місті в Холі Філософії досі відбуваються засідання першого Філософського товариства, заснованого Бенджаміном Франкліном (Benjamin Franklin, 1706-1790).

Справжній друг, на думку філософа, завжди говорить відверто, радить правильно, допомагає радо, ставиться терпляче, захищає сміливо, усе це є властивостями (qualities) справжнього друга, які описує В. Пенн у параграфі 111. Обирати собі друга варто так, наче обираєш дружину, щоб ваш союз був до скону літ. У всіх своїх поглядах мислитель дотримується своєрідної "золотої середини", і хоча сам він не коментує цього методу, він прослідковується в тексті в тих пунктах, які зображують якісні характеристики того чи іншого явища. Наприклад, у порадах щодо будь-яких вчинків В. Пенн радить бути обережним, але не здаватися підозрілим, бути активним, але не скаженим, бути терплячим, утім, не байдужим. Така риса, як прагнення до порядку, була притаманна поселенцям. Завдяки цим поглядам квакери створили Пенсильванію фінансово успішною колонією. Квакери вірили в те, що життя має бути ощадливим, економним, і водночас вони були проти легковажності і марнотратства. І тому В. Пенн, будучи їхнім губернатором, другом і колегою, закликав поселенців бути ощадливими і працьовитими. Відомо, що задовго то того, як Б. Франклін почав видавати свій "Альманах бідного Річарда" ("Poor Richard's Almanack", 1732-1758), В. Пенн висловив, окрім необхідності в тяжкій, але святій праці, своєрідний девіз обачливості та здорового економічного глузду: "Збережений пенні - це зароблений пенні" [4, р. 60]. Його поглядам характерне звеличування простої, але корисної роботи (labour): праця в саду (сад для квакера має важливе значення), домашня робота, робота в полі, праця ремісника. В. Пенн визнає дуалістичну природу людини, розуміючи, що тіло і дух потребують різних підходів для вивчення та турботи. Мислитель, звертаючись до внутрішнього світу людини, використовує поняття розуму (mind) та душа (soul). Перше належить до інтелектуальної сфери та пізнання, друге має справу з вірою та етикою. Одним із найважливіших плодів усамітнення є думка про необхідність внутрішньої та зовнішньої дисципліни (discipline) та зважених цінностей. Наприклад, звучить і відомий вислів: "Їжте, щоб жити, а не живіть, щоб їсти". На думку філософа, у цьому відмінність між людиною та твариною. Утім, ця фраза відома як вислів Сократа, наведений істориком Плутархом у творі "Як молода людина повинна читати поетів": "Non ut edam vivo, sed ut vivam edo". Так само відомо, що Діоген Лаертський ці слова Сократа написав таким чином: "Інші люди живуть, щоб їсти, а я їм, щоб жити".

Про освіченість В. Пенна вже йшлося вище, утім, завдяки уривку з його послання до дітей можна усвідомити справжню глибину філософської освіти мислителя. Він пише: "Я обрав мову Святого Письма; яка дана нам Святим Духом, Духом істини і мудрості, яка не потребує особливого мистецтва, але спрямована на розуміння. Проте благословенний принцип, вічне слово, яке я промовив до вас, і яке є те саме, що світло, дух, благодать й істина, уперше були світлом Піфагора, божественним розумом Анаксагора та добрим духом (good spirit) Сократа, принципами Тімея, богом в людині Гієрона; вічним, невимовним і досконалим принципом істини Платона; творцем і батьком всіх Зенона; і коренем душі у Плотіна. Усі їхні вчення про вічне Слово не потребують вишуканих слів. Внутрішній Бог Гієрона, Піфагора, Епіктета і Сенеки; геній Сократа і Тімея; світло і Дух Божий Платона; божественний принцип у людині Плотіна; божественна сила і розум Філона..." - ось із чиїми творами радить молоді ознайомитися В. Пенн [7]. Будучи ознайомленим з творами античності та натхненим християнською аскезою, В. Пенн високо цінив усамітнення як шлях та умову внутрішнього пізнання. Давньогрецька любов до мудрості чи християнська молитва потребують того, що греки називали "вvaxwpsh/ Јiз sauiцv" - "вихід у себе". У книзі французького історика античної філософії А.-Ж. Фестюжьера (Andrй-Jean Festugiиre, 1898-1982) "Особиста релігія греків" ("Personal religion among the Greeks", 1954) (аналіз пасажу з Бенкету (175ab)) ідеться про одну історію, коли Сократа запросили на вечерю, але на півдорозі він, несподівано "піддавшись своїм думкам", відстає (гр. єаитф nwз; npoaйxovпa tцv vouv, а це, на думку філософа те ж саме, що й вvaxwpsпv Јiз Јauпфv). Його кличуть, утім, він прагне усамітнення, помислити наодинці [3, с. 92]. На думку Сократа, душа повинна вчитися заглиблюватися в себе, іти всередину назустріч істині, так само і В. Пенн впевнений у користі усамітнення, адже мовою Святого письма - треба пізнавати все по плодам.

Дослідник західної філософії Бертран Рассел (Bertrand Arthur William Russell, 1872-1970), шукаючи джерела американської філософської культури, звернув увагу на специфічне явище американізму. Наприклад, перекладач та дослідник праць Б. Рассела Любов Боднарчук реконструює погляди британського філософа щодо американського світогляду. Ідея полягає у тому, що американці за своєю природою є більш місіонерами, ніж, власне, християнами. Ця плутанина понять проявляється у існуванні специфічного явища, званого американізмом. "Що таке Американізм? "Чисто живу, чисто думаю, і завжди бадьорий"" [1, с. 6]. Це означає на практиці піднесення охайності, як вважає Б. Рассел і, як вважає В. Пенн, урешті решт, стає мистецтвом чистоти, краси, моралі, тріумфом філософії. Тому пуританське суспільство вдало асимілювало християнські ригористичні погляди з життєвими настановами практичної філософії.

Список використаних джерел

1. Боднарчук Л. С. Співставлення контрастних характеристик західного та східного менталітетів в компаративістиці Бертрана Рассела / Л. С. Боднарчук // Гуманітарні студії : зб. наук. праць КНУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 25. - К. : ВПЦ "Київський Університет", 2015. - С. 3-10.

2. Руденко С. В. Теоретичні проблеми розвитку історії української філософії у сучасних дослідженнях (ідея "філософії історії української філософії" С. Йосипенка) / С. В. Руденко // Гуманітарні студії : зб. наук. праць КНУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 7. - К. : ВПЦ "Київський Університет", 2010. - С. 78-90.

3. Фестюжьер А.-Ж. Личная религия греков / А.-Ж. Фестюжьер. - СПб. : Алетейя, 2000. - 253 с.

4. Bacon M. H. The Quiet Rebels: The Story of Quakers in America / Margaret Н. Bacon. - New York : Basic Books, Inc., 1969. - 266 р.

5. Dobrее B. William Penn: Quaker and Pioneer / B. Dobrее. - New York : H. M., 1932. - 427 p.

6. Fantel H. William Penn: Apostle of Dissent / H. Fantel. - New York : Morrow & Co., 1974. - 298 р.

7. Penn W. Some Fruits of Solitude in Reflections and Maxims / William Penn. - London : Headley Brothers 14, Bishopsgate Without, 1905. - 180 р.

8. The Journal of George / [ed. J. L. Nickalls]. - Cambridge : University Press, 1952. - 608 p.

Размещено на Allbest.ru