Деконструкційний поворот у трансцендентальному мисленні

Трансценденталізм, як різновид радше мисленнєвої настанови, ніж завершеної, «виповненої» системи чи вчення, припускає - і таки дійсно утворює - множину варіацій. Кожна з них керується певним набором принципів та інструментів, які обираються з загального арсеналу трансценденталістських ресурсів (причому ресурсів здебільшого методологічного, умовно кажучи - «синтаксичного» порядку), і використовує їх як концептуальний фундамент. Така множинність трансцендентальних філософій веде до подальшого примноження: наведемо приклад феноменології, яка, у свою чергу, породжує низку деривацій, що походять від гусерлівського інваріанту, приймаючи за основу або ігноруючи ті чи інші його аспекти.

Загалом, деридиянський поворот вписується в низку вище згадуваних концепцій, що в певний спосіб трансформують ті чи інші трансцендентальні засновки. Але здійснюване Деридою зворотне запитування чи не в першу чергу стосується власне ідеї трансцендентального, теорії та історії трансцендентальної думки, яка для Дериди виявляється і джерелом методологічних ресурсів, й об'єктом застосування деконструкційної практики, й автентичним середовищем власного філософування. Одним із проблемних аспектів, що привертає увагу деконструкційного запитування, виявляється, так би мовити, межеве розташування трансценденталізму: як взірцевий приклад критики метафізики, трансцендентальна настанова й сама виявляється продуктом - причому також взірцевим - цієї ж критикованої традиції. Подібна амбівалентність переслідує й деконструкцію, котра жодним чином не заперечує свого метафізичного спадку, отримуваного разом із ресурсами іманентної критики.

Отже, я розглядаю деконструкцію як граничне загострення критичних потужностей трансцендентального мислення, як критичне випробовування меж уже не тільки свідомості або розуму, значення або досвіду, але й самого трансценденталізму та філософського дискурсу взагалі, щодо якого - виходячи з позиції Дериди - трансцендентальне мислення постає не лише самокритичним ресурсом, але й метонімічною репрезентацією.

Щоб означити специфіку пропонованого в цій статті аналітичного ракурсу, я вводжу поняття «гіперболічного трансценденталізму», що має (1) охарактеризувати спосіб деконструкційного тлумачення ідеї трансцендентального й, так би мовити, «деконструкційної дії» на трансцендентальну традицію; (2) вказати на іманентну тенденцію, притаманну «трансцендендентальному мотиву» від моменту його зародження в ідеї картезіянського «гіперболічного сумніву».

В який спосіб і на яких засадах ми можемо досліджувати трансцендентальний спадок у текстах Дериди? Релевантний дослідницький підхід до проблеми дериди- янського трансценденталізму має не лише враховувати, але й відтворювати специфіку зворотного запитування як філософського методу, вельми значущого для трансцендентальної думки деконструкційно-феноменологічного штибу. Адже метод іманентної критики, на якому ґрунтуються всі трансцендентальні підходи (і декон- струкція в тому числі), сам не підлягає аналітиці або схопленню ззовні, передбачаючи певну філософську «езотеричність». На особливу дослідницьку увагу заслуговують ті моменти, що дозволять реконструювати теоретичний фундамент трансцендентального мислення взагалі, спираючись на методологічні ресурси філософії Дериди як його окремого оприявнення. Тут ідеться не лише про аналіз деконструк- ційного підходу: дослідження потребує також застосування деконструкційних ресурсів до аналізу трансценденталістських понять і текстів, у тому числі - понять і текстів самого Дериди. Водночас необхідним доповненням означеної стратегії є позиціонування аналізу в ширшому горизонті трансцендентальної думки, тому зворотне спрямування аналітичного погляду є рівною мірою необхідним: доцільним уявляється розгляд певних позицій власне деридиянського дискурсу в контексті загальних засад трансцендентального мислення. Така двосторонність є своєрідним втіленням Гусерлевого принципу «зигзагу»: методологічної настанови, що по відношенню до ідеї Rьckfrage постає її доповненням і реалізацією Дослідження, за Гусерлем, рухається ніби зигзагом, і це порівняння підходить тим краще, що завдяки внутрішній залежності різних понять у сфері пізнання варто знову й знову повертатися до первинного аналізу та випробовувати ці поняття на нових поняттях, як і нові на старих [Husserl, 1984: S. 22] (мотив «внутрішньої залежності» відсилає до вищезгадуваної «езотери- чності» іманентної критики). Як зазначає польський феноменолог Вітольд Плотка, «Гусерль експліцитно прирівнював метод зигзага до критики. Поняття «зигзага» виражає неперервне феноменологічне запитування» [Plotka, 2009]. З цієї цитати ми отримуємо ще одне «прирівню-вання»: критика розглядається як еквівалент неперервного запитування. Саме такий ракурс тлумачення трансцендентально-критичного підходу визначає специфіку деконструкційного мислення. Показово, що коли Дерида звертається до поняття зигзага, він вміщує його в контекст міркування про проблематичність Початку, яка виникає через невизначеність його природи (трансцендентальною вона є чи фактичною) [Derrida, 2003: p. 165]. Тобто на ґрунті ідеї зигзага поєднуються два опорні моменти деконструкційної рефлексії над засадами трансцендентально-го, рефлексії, що призводить до деконструкції останнього до квазі-трансцендентального. Експлі- цитне пов'язання ідеї зигзага з концепцією квазі-трансцендентального пропонує Р. Ґаше, відкри-ваючи на цьому ґрунті сферу перекривання критичного й апологетичного ставлення деконструк- ції до феноменологічного спадку: «взаємозв'язок можливості й неможливості втілюється як зигзагоподібний рух... Дерида сумлінно рухається зигзагом уздовж усіх Гусерлевих свідомих і несвідомих зигзагів.У такий спосіб починає вимальовуватися трансцендентальний чи, радше, квазі-трансцендентальний “статус” зигзага» [Gaschй, 1999: p. 253]..

Стосовно специфіки тлумачення трансцендентального підходу в цілому як історико-філософського феномена, я виходжу з тієї гіпотези, згідно з якою філософськими програмами Канта, Гусерля й Дериди найповніше та найпослідовніше репрезентується трансценденталізм як певний тип філософського мислення. В їхніх концепціях віднаходимо очищеними й зібраними докупи визначальні риси, що специфікують трансцендентальний підхід на тлі альтернативних філософських підходів, які (в рамках трансцендентальної' ж оптики) можемо позначати як «догматичну метафізику», есенціа- лізм, натуралізм, іманетизм, субстанціалізм, «філософію першопочатку» тощо - відповідно до того, яку саме з трансцендентальних засад «порушує» та чи інша філософська настанова. Всі різноманітні версії трансценденталізму, що будуються навколо інваріантного методолого-тематичного ядра (яке, згідно із запропонованою гіпотезою, уповні представлене саме у філософіях трьох зазначених авторів), передбачають певні відхилення від першооснови (наскільки цей термін взагалі є валідним у стосунку до трансценденталізму як універсалізму на засадах вихідної плюральності) та лише часткове прийняття окремих засновків трансцендентального підходу.

Суть, мету й спосіб дослідження деконструкційного трансценденталізму я вбачаю в ре-конституюванні засновків «трансцендентального мотиву». Останнє висновуватиметься з і відштовхуватиметься від деридиянської інтерпретації, експлі- цитної та імпліцитної, цього мотиву та його оприявнення в текстах і поняттях філософії деконструкії.

Горизонт завдань та деякі попередні результати дослідження деконструкційної версії трансцендентальної філософії

Важливою історико-філософською вимогою в дослідженні деридиянської версії трансцендентальної філософії є прослідковування трансформацій, яких зазнають трансценденталістські ідеї від Кантової критики, через гусерлівську феноменологію, до деридиянської деконструкції. Рухаючись зворотнім шляхом, ми маємо виявити трансценденталістські імплікації, якими позначено ідеї та концепти власне дериди- янського дискурсу: слід, метафоричність, Інший, повторення, переклад, інтерпрета- тивність тощо Окремі напрацювання з цих питань викладено в моїх статтях [Ильина, 2014; 2014а; 20146]..

Не менш важливим завданням, безпосередньо пов'язаним із попереднім, є визначення модусу ставлення до й поводження зі трансценденталістським спадком, який демонструє філософія деконструкції. На цьому рівні я пропоную таку гіпотезу. Трансцендентальний тип мислення задає певну оптику, що зумовлює ракурс деконструкційного «прочитання» Деридою філософської традиції, в тому числі - власне традиції трансцендентального мислення. Гіперболізуючи притаманний трансцендентальній критиці аспект авто-референтності, віднаходячи проблематичні моменти та нерозв'язності всередині нетематизованих (або недостатньо тематизованих) складових філософського дискурсу, Дерида не «покращує» ситуацію, пропонуючи інший розв'язок, але підважує, ставить під запитання можливість розв'язання взагалі, фіксує зони нерозв'язності. В такий спосіб абсолютизується значущість мислення самого по собі як невпинного Зауважимо, що тема невпинності стало присутня в Гусерлевих текстах: однією з її реалізацій є

формула immer wieder, яку Дерида тематизує у Вступі як ітеративну структуру.процесу, каталізатором якого постає зумовлена авто-референтністю перманентна критичність (можемо необмежено запитувати про запитання, мислити про мислення, розглядати метафоричність самої метафори тощо). В цьому контексті на особливу увагу заслуговує фігура апорії, яка поза сумнівом є щонайменше одним із базових елементів деконструкційного мислення. Причому дослідження «ґенези» ідеї апорії в трансцендентальній традиції приведе нас до підвалин трансценденталістського дискурсу. А саме, апорія гіперболізує Кантову антиномічність; вказуючи на поразку певних трансцендентальних настанов, вона водночас виявляється й послідовним загостренням, і взірцево трансцендентальним «очищенням» самих засад трансцендентального мислення. Апорія певною мірою абсолютизує статус і вдосконалює (трансценденталізує) форму репрезентації або функціонування принципів, які вище були позначені мною як базові для трансцендентального типу філософського дискурсу. Два визначальні аспекти дери- диянської апорії - утримання від розв'язку, від вибору й пов'язаного з ним рішення (перебування на межі або в інтервалі між) та взірцевий приклад такого утримання: співіснування у взаємозалежності умов можливості та умов не-можливості - по суті гіперболізують вихідні настанови трансцендентального мислення.

І, нарешті, одним із найсуттєвіших завдань дослідження ознак і наслідків декон- струкційного повороту є виявлення тих трансформаційних процесів, що стосуються фундаменту трансценденталізму як теоретичної конструкції взагалі, а саме - трансформації в царині об'єкта й методу трансценденталістської теорії.

Зберігаючи вимоги авто-референтності системи, отже, дотримуючись настанови на деконструкцію суб'єкт-об'єктної дистинкції, Дерида одночасно розширює сферу дії цього самокритичного (саморефлексивного) механізму з більш звичних для трансцендентальної філософії граничних концептів, Свідомості чи Розуму, до Тексту, який виявляється для нього насамперед філософським текстом, і воднораз (та завдяки цьому) - текстом як метафорою традиції, причому традиції філософської par гхе11епсг^ъо. Відтак можемо говорити про трансформацію критичної настанови в настанову інтерпретаційну, що становить важливу особливість деридиянського прочитання й перетворення трансцендентальної критики. Відповідно, властиво деконструкційний феномен «тексту про тексти» (в якому, до речі, ми одразу впізнаємо рецепцію гусерлівського підходу: вкладеної структури актів свідомості різних порядків) виявляється не чим іншим, як методологічною, але, зрештою, й онтологічною, гіперболою саморефлексивної настанови трансцендентального типу, для якої Розум або Свідомість тепер виявляються лише її окремими функціональними - концептуальними або радше метафоричними - складовими. Отже, Текст можемо розглядати як гіперболізацію трансцендентального суб'єкта, трансцендентального об'єкта і трансцендентального методу. Ідея тексту доводить свою доцільність у рамках трансцендентального мислення, бо виявляється здатною прийняти в себе й артикулювати всю систему дистинкцій (у першу чергу - фундаментальних опозицій), що уможливлюють трансцендентальний дискурс і конституюють трансценденталістські сюжети, та спроможною легітимно нівелювати їхню суперечність, не вдаючися при цьому до редукції чи нейтралізації. Текст - це заразом активність і пасивність, ґенеза і структура, формальне і матеріальне, теорія і практика тощо Аналізуючи деконструкційний підхід, Чунґ-Чінґ-І формулює досить радикальну тезу: «Що фі-

лософії бракувало визнати - то це саме того, що вона є читанням: певним методом читання» [Chung Chin-Yi, 2011: p. 40]. Серед багатьох дистинкцій, що на ґрунті Тексту уникають необхідності редукції одного зі своїх

елементів, відзначимо пару анонімність-суб'єктність. На противагу «безсуб'єктному» тран-сценденталізмові структуралістської парадигми (як її охарактеризував Поль Рікер), філософія Дериди забезпечує повернення суб'єкта в несподіваний спосіб: через введення концепту Ін-шого. Концепт (метафора) Тексту сприяє реалізації цього кроку, оскільки ґрунтується на мо-жливості завжди відмінних (Інших) інтерпретацій і є втіленням принципової вторинності, а отже тим самим, як і феноменологічна свідомість про..., вже передбачає те, що виходить за його межі. Тому деридиянську фразу «нема нічого поза текстом» можна вписати в трансцен- денталістський контекст, порівнявши її з інтерпретацією Дж. Бенінґтоном ідеї (квазі)тран- сцендентального як такого, що одразу є трансцендентальним та емпіричним: текст одразу і за означенням є тим, чим він не є.. Апорія також є виявом гіперболізації, якої зазнає трансцендентальний метод за умов «деконструк- ційного повороту». Синтезуючи принципи Кантової критики та Гусерлевого епохе, деконструкція утворює власний методологічний конструкт: принцип апорії, критична функція якого включає й аспект виявлення меж можливого, властивий трансценденталізму в цілому, і специфічно деридиянський модус критики: принцип відтермінування, який, залучаючи ресурси трансцендентально-часової проблематики, зумовлює деконструкційне підважування принципів вибору та розв'язання взагалі (а не лише ставить під запитання легітимність окремих розв'язків).

Гіперболічне втілення ідеї авто-референтності позначається також і на розширенні меж можливого застосування трансцендентального методу: долається Кантова заборона трансцендентально застосовувати трансцендентальні конструкти «Ні чисті розсудкові, ні чисті розумові поняття не мають трансцендентального вжитку» [Кант, 2000: с. 310].. Запитування про умови можливості й усі похідні питання адресуються тепер і власне трансцендентально-критичним ресурсам (базовій трансценденталістській аксіомі «умови можливості» - у першу чергу), і власне апорії як деридиянській версії критично вдосконаленої структури «умови можливості», і, зрештою, філософії взагалі.

Отже, підсумуємо ті найсуттєвіші моменти, що є аспектами новизни запропонованого в цій статті історико-філософського підходу.

Попри явно революційну програму деконструкції, що начебто вписує деридиянські інтенції до широкого загалу пост-метафізичних «оновлень» філософського дискурсу й відтак уможливлює застосування метафори «повороту» до деконструк- ційного мислення, парадоксальність здійснюваного Деридою повороту зумовлена тим, що він визначений інтенцією до повернення та ре-конституювання філософської традиції. Ця визначеність має суттєве значення для можливості історико- філософського відтворення зазначеної традиції. Для деконструкційного повороту західно-європейська філософська традиція виявляється й вихідним пунктом, і пунктом призначення.

Попри властиве деконструкційному аналізу прагнення максимально цілісно охопити феномен традиції, що постає квазі-об'єктом здійснюваного на теренах деконструкції критичного само-тлумачення логоцентризму, методологічні та сюжетні преференції Дериди знаходяться на боці окремого, хоча й із погляду історії філософії вельми репрезентативного феномена західно-європейської філософської думки: трансцендентального мислення.

Отже, в рамках окресленої історико-філософської перспективи я розглядаю концепцію деконструкції як трансцендентальний проект, який становить - поруч із Кантовим і Гусерлевим - одну зі взірцевих версій трансцендентальної філософії, що розкриває й утілює найхарактерніші та найспецифічніші риси трансценденталізму Кантового зразка. Визначення трансцендентального типу філософування я здійснюю через наведення низки параметрів, які пропоную розглядати як концептуально- методологічне ядро трансцендентального мислення. Як демонструють перехресні зв'язки між зазначеними параметрами, принцип відношення-відмінності посідає панівне місце в наведеному шерегу предикатів трансценденталізму. У рамках трьох філософських проектів, що, згідно з представленою в цій статті концепцією, постають взірцевими версіями трансценденталізму, зазначений принцип втілюється в ідеях апріорного синтезу (Кант), кореляції (Гусерль), diffйrance (Дерида).

Особливості деридиянського прочитання та рецепції першооснов трансцендентального мислення дають підстави зосередити дослідницьку увагу на теоретичних аспектах останнього, що узгоджується із притаманною трансценденталізмові тенденцією до підвищення значущості синтаксичної складової філософського дискурсу. Щоби прояснити специфіку запропонованого у цій статті історико-філософського тлумачення трансцендентального мислення (що ґрунтується на деридиянському ракурсі його «прочитання»), я запроваджую поняття «гіперболічного трансценденталізму», покликане як означити саме деридиянський модус трансценденталізму, так і вказати на автентичну характеристику трансцендентальної думки.



Висновки

Деридиянський проект, що сутнісно постає як «філософія філософії», піднімає планку трансцендентальної рефлексії до гіперболічного рівня. Ризики цієї ситуації значні. Вони полягають у відсутності зовнішніх факторів системи, що мали би скеровувати та певним чином обмежувати критичну дію (тобто, обмежувати саме обмеження). Адже Кантова критика розуму, або Гусерлеві епохе та редукція, або зрештою картезіянський сумнів - всі ці прояви філософсько-методологічного радикалізму все ж стримуються рамками певної філософської настанови. Натомість у випадку самокритики «філософії як філософії» вищої інстанції немає, тому для філософії виникає небезпечна перспектива розмикання назовні та втрати дискурсивної автентичності. Проте відбувається протилежне: будь-який емпіричний сюжет деконструкція підводить під філософську ідею, буденну річ вона перетворює на філософський концепт. Дерида у свій спосіб консервативно обстоює інтереси теоретичної філософії. А як ми знаємо з філософського досвіду, філософської практики та історії цієї практики, справжні ризики кризи «філософської ідентичності» виникають за спроб прикладного застосування філософії, філософської практики у вузькому сенсі: тобто за спроб обмеження теорії певною предметною цариною. У цьому сенсі «філософія філософії» є альтернативою, оскільки на місці предмета опиняється власне філософія: так, з усіма її внутрішніми проблемами, які наразі виявляються й проблемами зовнішніми, бо стосуються питання власних кордонів, а відтак - взаємин із Іншим. Цей сюжет вочевидь є наріжним каменем деридиянських міркувань. Але,запитуючи про межі філософії та надихаючи свого читача (і поготів - дослідника) спокусою ці межі перейти, Дерида жодного разу не полишає території філософського дискурсу, перебування на якій є для нього наперед визначеною даністю, відбиваючи фундаментальний засновок деконструкційного мислення: «tojours dйjа» - завжди вже.



Список літератури

Автономова (2011): Автономова, Н. Философский язык Жака Деррида. Москва: РОССПЭН, 2011, 506 с.

Ильина (2011): Ильина, А. «Концепт Другого в ракурсе трансцендентализма». В: Койнонія, Спецвипуск № 2, Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2011, № 950, С. 165-195.

Ильина (2014): Ильина А. «Буквальность метафоры и присутствие вопроса: еврейский лейтмотив в философии Ж. Деррида». В: Sententiae, Вип. ХХХІ, 2014, № 2, С. 80-100. Йосипенко (2012): Йосипенко, О. Від мови філософії до філософії мови: проблема мови у французькій філософії другої половини ХХ початку ХХІ століть. Київ: Український центр духовної культури, 2012, 479 с.

Ільїна (2014а): Ільїна, А. «“Навколо кола”: трансцендентальна деконструкція метафізики». В: Практична філософія, 2014, № 2, С. 152-158.

Ільїна (2014b): Ільїна, А. «Ідея повторення у філософських концепціях Серена К'єркегора та Жака Деріда». В: Практична філософія, 2014, №1, С. 30-44.

Кант (2000): Кант І. Критика чистого розуму. Київ: Юніверс, 2000, 501 с.

Bello (2011): Bello, A. A. «The Transcendental: Husserl and Kant». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII: Transcendentalism Overturned, P. 229-243.

Bennington, Derrida (1999): Bennington, J., Derrida, J. Jacques Derrida. Chicago: University of Chicago Press, 1999, 420 p.

Chung Chin-Yi (2008): Chung Chin-Yi. «Deconstruction and the Transformation of Husserlian Phenomenology». In: Kritike, Vol. 2, 2008, № 2, P. 77-94.

Chung Chin-Yi (2011): Chung Chin-Yi. «On Derrida's Methodology». In: Movimiento Paroxista, 2011, Ano 1, Vol. 1, P. 33-47.

Colerbrook (2003): Colebrook, C. «The Opening to Infinity: Derrida's Quasi-Transcendentals». In: From Kant to Davidson: Philosophy and the Idea of the Transcendental. London, New York: Routledge, 2003, P. 162-183.

Crйpon (2006): Crйpon, M. «Traduire, tйmoigner, survivre». In: Rue Descartes, Vol. 52, 2006, № 2, P. 27-38.

Derrida (1962): Derrida, J. «Introduction а l'Origine de la Gйomйtrie de Husserl». In: Husserl, E. l'Origine de la Gйomйtrie. Paris: PUF, 1962, P. 3-172.

Derrida (1967a): Derrida, J. De la grammatologie. Paris: Minuit, 1967, 450 p.

Derrida (1967b): Derrida, J. La Voix et le Phйnomиne. Paris: PUF, 1967, 117 p.

Derrida (1977): Derrida, J. Limited Inc. Evanston: Northwestern UP, 1977, 160 p.

Derrida (1993): Derrida, J. Spectres de Marx. Paris: Galilйe, 1993, 279 p.

Derrida (2003): Derrida, J. The Problem of Genesis in Husserl's Philosophy. Chicago: University of Chicago Press, 2003, 229 p.

Derrida (2007a): Derrida, J. «Envoi». In: Derrida, J. Psyche: Inventions of the other. Vol. 1. Stanford: Stanford UP, 2007, P. 94-128.

Derrida (2007b): Derrida, J. Psyche: Inventions of the Other. Vol. 2. Stanford: Stanford UP, 2007, 333 p.

Derrida, Roudinesco (2001): Derida, J., Roudinesco, E. De quoi demain... Paris: Fayard; Galilйe, 2001, 316 p.

Doyon (2014): Doyon, M. «The Transcendental Claim of Deconstruction». In: A Companion to Derrida. Chichester: Wiley-Blackwell, 2014, P. 132-149.

Forestier (2015): Forestier, F. Le Rйel et le transcendental. Grenoble: Millon, 2015, 240 p.

Gaschй (1986): Gaschй, R. The Tain of the Mirror: Derrida and the Philosophy of Reflection. Cambridge: Harvard UP, 1986, 348 p.

Gaschй (1999): Gaschй, R. Of Minimal Things: Studies on the Notion of Relation. Stanford: Stanford UP, 1999, 380 p.

Gaschй (2009): Gaschй, R. «European Memories: Jan Patocka and Jacques Derrida on Responsibility». In: Critical Inquiry, Vol. 33, 2007, No. 2, P. 291-311.

Haddad (2013): Haddad, S. Derrida and the Inheritance of Democracy. Bloomington: Indiana UP, 2013, 192 p.

Hurst (2004): Hurst, A. «Derrida's quasi-transcendental thinking». In: South African Journal of Philosophy, 2004, Vol. 23, №. 3, P. 244-266.

Husserl (1970): Husserl, E. Philosophy and the Crisis of European Humanity. In: Husserl, E. The Crisis of European Sciences and Transcendental Phenomenology: An Introduction to Phenomenological Philosophy. Evaston: Northwestern UP, 1970, P. 269-299.

Husserl (1976): Husserl, E. Die Krisis der europдischen Wissenschaften und die transzendentale Phдnomenologie: Eine Einleitung in die phдnomenologische Philosophie. In: Husserliana, Bd. VI. Hague: Nijhoff, 1976, 559 S.

Husserl (1984): Husserl, E. Logische Untersuchungen. Zweiter Teil. Untersuchungen zur Phдnomenologie und Theorie der Erkenntnis. In: Husserliana, Bd. XIX. Hague: Nijhoff, 1984, 1024 S.

Kern (1964): Kern, I. Husserl und Kant: Eine Untersuchung ьber Husserls Verhдltnis zu Kant und zum Neukantianismus. Den Haag: Nijhoff, 1964, 448 S.

Levinas (2004): Levinas, E. «Tout autrement». In: L 'Herne, Derrida. Paris: Herne, 2004, P. 16-19. Lawlor (2002): Lawlor, L. Derrida and Husserl: The Basic Problem of Phenomenology. Bloomington: Indiana UP, 2002, 304 p.

Lipka (2011): Lipka, D. «Derrida, Husserl's Disciple: How We Should Understand Deconstruction of Transcendental Philosophy». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII:

«Transcendentalism Overturned», P. 245-260.

Mohanty (1996): Mohanty, J.N. «Kant and Husserl». In: Husserl Studies, 1996, Vol. 13, Iss. 1, P. 19-30.

Naas (2003): Naas, M. Taking on the Tradition: Jacques Derrida and the Legacies of Deconstruction. Stanford: Stanford UP, 2003, 211 p.

Nancy (2006): Nancy, J.-L. «Derrida da capo». In: Rue Descartes, 2006, № 2, P. 112-117.

Plotka (2009): Plotka, W. «The Riddle of Reason: In Search of Husserl's Concept of Rationality». In: Bulletin d'Analyse Phйnomйnologique, 2009, Vol. 5, №2, URL =

<http://popups.ulg.ac.be/1782-2041/index.php?id=305&file=1&pid=303>.

Rheinberger (2010): Rheinberger, H.-J. On Historicizing Epistemology. Stanfond: Stanford UP,

2010, 128 p.

Ricoeur (1955): Ricoeur P. «Kant et Husserl». In: Kant-Studien, 1955, Vol. 46, Iss. 1-4, P. 44-67. Rorty (1995): Rorty, R. «Is Derrida a "Quasi"-Transcendental Philosopher?». In: Contemporary Literature, 1995, Vol. 36, №1, P. 173-200.

Taylor (1990): Taylor, M.C. Tears. Albany: SUNY Press, 1990, 263 p.



References

Avtonomova, N. The Philosophical Language of Jacques Derrida. [In Russian]. Moscow: ROSSPEN, 2012, 506 p. [= Автономова, 2011]

Bello, A. A. «The Transcendental: Husserl and Kant». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII: Transcendentalism Overturned, P. 229-243. [= Bello, 2011]

Bennington, J., Derrida, J. Jacques Derrida. Chicago: University of Chicago Press, 1999, 420 p. [= Bennington, Derrida, 1999]

Chung Chin-Yi. «Deconstruction and the Transformation of Husserlian Phenomenology». In: Kritike, Vol. 2, 2008, № 2, P. 77-94. [= Chung Chin-Yi, 2008]

Chung Chin-Yi. «On Derrida's Methodology». In: Movimiento Paroxista, 2011, Ano 1, Vol. 1, P. 33-47. [= Chung Chin-Yi, 2011]

Colebrook, C. «The Opening to Infinity: Derrida's Quasi-Transcendentals». In: From Kant to Davidson: Philosophy and the Idea of the Transcendental. London, New York: Routledge, 2003, P. 162-183. [= Colebrook, 2003]

Crйpon, M. «Traduire, tйmoigner, survivre». In: Rue Descartes, Vol. 52, 2006, № 2, P. 27-38. [= Crйpon, 2006]

Derrida, J. «Introduction а l'Origine de la Gйomйtrie de Husserl». In: Husserl, E. l'Origine de la Gйomйtrie. Paris: PUF, 1962, P. 3-172. [= Derrida, 1962]

Derrida, J. De la grammatologie. Paris: Minuit, 1967, 450 p. [= Derrida,1967a]

Derrida, J. «Envoi». In: Derrida, J. Psyche: Inventions of the other.Vol. 1. Stanford: Stanford UP, 2007, P. 94-128. [= Derrida, 2007a]

Derrida, J. La Voix et le Phйnomиne. Paris: PUF, 1967,117 p. [= Derrida, 1967и]

Derrida, J. Limited Inc. Evanston: Northwestern UP, 1977, 160 p. [= Derrida, 1997]

Derrida, J. Psyche: Inventions of the Other. Vol. 2. Stanford: Stanford UP, 2007, 333 p. [= Derrida, 2007b]

Derida J., Roudinesco E. De quoi demain... Paris: Fayard & Galilйe, 2001, 316 p. [= Derrida, Roudinesko, 2001]

Derrida, J. Spectres de Marx. Paris: Galilйe, 1993, 279 p. [= Derrida, 1993]

Derrida, J. The Problem of Genesis in Husserl's Philosophy. University of Chicago Press, 2003, 229 p. [= Derrida, 2003]

Doyon, M. «The Transcendental Claim of Deconstruction». In: A Companion to Derrida.

Chichester: Wiley-Blackwell, 2014, P. 132-149. [= Doyon, 2014]

Forestier, F. Le Rйel et le transcendental. Grenoble: Millon, 2015, 240 p. [= Forestier, 2015] Gaschй, R. «European Memories: Jan Patocka and Jacques Derrida on Responsibility». In: Critical Inquiry, Vol. 33, 2007, No. 2, P. 291-311. [= Gaschй, 2007]

Gaschй, R. Of Minimal Things: Studies on the Notion of Relation. Stanford: Stanford UP, 1999, 380 p. [= Gaschй, 1999]

Gaschй, R. The Tain of the Mirror: Derrida and the Philosophy of Reflection. Cambridge: Harvard UP, 1986, 348 p. [= Gaschй, 1986]

Haddad, S. Derrida and the Inheritance of Democracy. Bloomington: Indiana UP, 2013, 192 p. [= Haddad, 2013]

Hurst, A. «Derrida's quasi-transcendental thinking». In: South African Journal of Philosophy, 2004, Vol. 23, №. 3, P. 244-266. [= Hurst, 2004]

Husserl, E. Die Krisis der europдischen Wissenschaften und die transzendentale Phдnomenologie: Eine Einleitung in die phдnomenologische Philosophie. In: Husserliana, Bd. VI. Hague: Nijhoff, 1976, 559 S. [= Husserl, 1976]

Husserl, E. Logische Untersuchungen. Zweiter Teil. Untersuchungen zur Phдnomenologie und Theorie der Erkenntnis. In: Husserliana, Bd. XIX. Hague: Nijhoff, 1984, 1024 S. [= Husserl, 1984]

Husserl, E. Philosophy and the Crisis of European Humanity. In: Husserl, E. The Crisis of European Sciences and Transcendenta Phenomenology: An Introduction to Phenomenological Philosophy. Evaston: Northwestern UP, 1970, P. 269-299. [= Husserl, 1970]

Ilyina, A. «“Around the Circle”: Transcendental Deconstruction of Metaphysics». [In Ukrainian].

In: Practical Philosophy, 2014, № 2, P. 152-158. [= Ільїна, 2014a]

Ilyina, A. «Idea of Repetition in Philosophical Conceptions of Soren Kierkegaard and Jacques Derrida». [In Ukrainian]. In: Practical Philosophy, 2014, №1, P. 30-44. [= Ільїна, 2014b] Ilyina, A. «The Concept of Other in Perspective of Transcendentalism». [In Russian]. In: Koinonia: special issue, № 2, The Bulletin of V. N. Karazin Kharkiv National University, № 950, 2011, P. 165-195. [= Ильина, 2011]

Ilyina, A. The Literality of Metaphor and the Presence of Question: the Jewish Leit-motif of Jacques Derrida's Transcendentalism. [In Russian]. In: Sententiae, Iss. XXXI, № 2, P. 80100. [= Ilyina, 2014]

Kant, I. Critique of Pure Reason. [In Ukrainian]. Kyiv: Univers, 2000, 501 p. [= Кант, 2000]

Kern, I. Husserl und Kant: Eine Untersuchung ьber Husserls Verhдltnis zu Kant und zum Neukantianismus. Den Haag: Nijhoff, 1964, 448 S. [= Kern, 1964]

Levinas, E. «Tout autrement». In: L'Herne, Derrida. Paris: Herne, 2004, P. 16-19. [= Levinas, 2004]

Lawlor, L. Derrida and Husserl: The Basic Problem of Phenomenology. Bloomington: Indiana UP, 2002, 304 p. [= Lawlor, 2002]

Lipka, D. «Derrida, Husserl's Disciple: How We Should Understand Deconstruction of Transcendental Philosophy». In: Analecta Husserliana, 2011, Vol. CVIII:

«Transcendentalism Overturned», P. 245-260. [= Lipka, 2011]

Mohanty, J.N. «Kant and Husserl». In: Husserl Studies, 1996, Vol. 13, Iss. 1, P. 19-30. [= Mohanty, 1996]

Naas, M. Taking on the Tradition: Jacques Derrida and the Legacies of Deconstruction. Stanford: Stanford UP, 2003, 211 p. [Naas, 2003]

Nancy, J.-L. «Derrida da capo». In: Rue Descartes, 2006/2, P. 112-117. [= Nancy, 2006]

Plotka, W. «The Riddle of Reason: In Search of Husserl's Concept of Rationality». In: Bulletin d'Analyse Phйnomйnologique, 2009, Vol. 5, №2, URL = <http://popups.ulg.ac.be/1782- 2041/index.php?id=305&file=1&pid=303>. [= Plotka, 2009]

Rheinberger, H-J. On Historicizing Epistemology. Stanford: Stanford UP, 2010, 128 p. [= Rheinberger, 2010]

Ricoeur, P. «Kant et Husserl». In: Kant-Studien, 1955, Vol. 46, Iss. 1-4, P. 44-67. [= Ricoeur, 1955]

Rorty, R. «Is Derrida a "Quasi"-Transcendental Philosopher?». In: Contemporary Literature, 1995, Vol. 36, №1, P. 173-200. [= Rorty, 1995]

Taylor, M.C. Tears. Albany: SUNY Press, 1990, 263 p. [= Taylor, 1990]

Yosypenko, O. From Language of Philosophy to Philosophy of Language: the Problem of Language in French Philosophy of Language of the Second Half of the XX and the Early XXI Century. [In Ukrainian]. Kyiv, 2012, 479 p. [= Йосипенко, 2012].



Автори

Anna Ilyina, PhD in Art Criticism, Junior research fellow of the Department of the History of Foreign Philosophy, Hr. Skovoroda Institute of Philosophy, NAS Ukraine.

Анна Ільїна, канд. мистецтвознавства, молодший науковий співробітник відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

Анна Ильина, канд. искусствоведения, младший научный сотрудник отдела истории зарубежной философии Института философии им. Г. С. Сковороды НАН Украины.

Размещено на Allbest.ru

...