До питання про діалектичне обґрунтування онтології

Коли Платон у «Софісті», «Парменіді», «Тимеї» тощо досліджує супротивні категорії, у його розгляді одна з супротивних категорій стає ніби суб «єктом для іншої, яка таким чином перетворюється на предикат. Потім цей стосунок у суб'єктно-предикатній структурі судження обертається на зворотний. Принципову невичерпність предикації логічного суб'єкта неоплатонізм найкраще виразив у понятті непізнаванного Єдиного. Однак, насправді кожний наявний предмет завжди більше за будь-яку множину його предикатів. Це врешті метафізичний принцип надсумарності (Ьbersummativitдt): ціле більше за суму всіх його частин. Так визнається принципова нетотожність повноти існування предмета і його конструктивного пізнання. Скінченна єдність властивостей предмета, дана спогляданню, повсякчас буде неосяжним носієм (ідея, підмет, substantia) своїх властивостей та в жодному разі не зводитиметься до пізнаної суми всіх властивостей. Мабуть, звідси походить своєрідна неоплатонічна феноменологія: містика екстатичного вбачання ідей та Єдиного, яких розум не здатен конструювати.

Відмінність спекулятивної діалектики від об'єктивістичної античної полягає в тому, що Гегель дедукує апріорну цілісність усього сущого за допомогою категорій, які в неспогляданній - тільки мислимій - вічності всі разом «віддзеркалюються» одне в одне. Він не підпорядковує супротивні категорії оптичному принципу, оскільки уникає зречевлення буття, обернення його на скінченний предмет споглядання. Тому в спекулятивній діалектиці стосунок категорій скидається на контрадикторний, бо цей стосунок належить апріорній думці, а не спогляданній реальності, найза - гальнішим принципом пізнання якої є онтичний принцип. Що ж далі випливає з висновку про діалектичну нерелевантність онтичного принципу, який забороняє разом приписувати одному предмету несумісні властивості?

У системі Гегеля категорії постають як форми апріорної думки, тому здається, що антитетичну категорію тут слушно назвати суперечною (контрадикторною); відповідно, стосунок діалектичних категорій, мовляв, потрапляє під дію логічного закону виключеного третього, що регулює контрадикторний стосунок, у якому щоразу є заперечний акт мовлення (dictio), тобто є висловлена думка (а v а), а не протилежність реальних атрибутів (а v с). Проте суть у тім, що онтологічні категорії спекулятивної діалектики рівні за обсягом, - хоча тут навряд чи цілком придатний термін «обсяг», - оскільки вони інтенсійні, змістові категорії, на противагу екстенсійним поняттям формальної логіки. Отже, заперечна категорія (а), антитеза, у діалектичній парі не вказує на непевну множину можливих атрибутів, з яких один може бути істинним, а нагадує контрарну категорію (с), позаяк її антитетичність (негативність) у жодному разі не виключає її цілком певного змісту. Таким чином, деяка схожість діалектичних категорій одночасно з контрарними і контрадикторними поняттями говорить про стосунок цих категорій як до синтетичного знання, отриманого за умови заборони приписувати предмету контрарні атрибутивні поняття, так і до апріорного знання, отриманого за допомогою контрадикторних понять, наприклад, наявних у дедукціях математичної логіки. На підставі сказаного можна стверджувати, що думка, яка спекулятивно Тобто щоразу дедуктивно знімає взаємне заперечення пари діалектичних категорій, отже, досягає їхнього синтезу завдяки спекулятивному принципу рефлексії як принципу заперечення заперечення. оперує діалектичними категоріями, претендує на синтетичне апріорне знання, відповідно, на трансцендентально-дедуктивну логіку.

Отже, зіставивши діалектику Платона з діалектикою Гегеля, можна сказати, що німецький філософ зробив важливий крок до розречевлення буття, бо осмислює взаємну заперечність онтологічних категорій у циклічно-спіральній, дедуктивній структурі нескінченного твердження (чиста рефлексія), а не в старій лінійній структурі суджень, де споглядання об'єктивованого буття імплікує зв'язок суб'єкта і предиката У гегелівській версії історії філософії діалектика Платона постає ближчою до спекулятивної істини самого Гегеля, ніж пізніша метафізика, яка насамперед звинувачена в безплідній пре-дикації об'єктивованого буття. Див. про це: «Енциклопедія філософських наук», §§27-31 [He- gel 1970a: 94-98]. Отже, ця історія філософії містить думку про, сказати б, забування буття, а не тільки про проґрес філософського пізнання.. Лише таким рефлексійним чином діалектичні категорії набувають рухливості й забезпечують позадосвідне зростання знання, спекулятивний синтез.

Чим же є діалектика, яку Маркс «демістифікує» таким чином, що відокремлює від спекулятивного зростання знання чистої рефлексії та перетворює на закономірність «загальних форм руху» [Marx 1982a: 427]? Спробую коротко відповісти, сказавши й про метафізичні передсуди марксистського матеріалізму. По-перше, Маркс використовує термін заперечення заперечення [Marx 1962: 791], але відкидає «нематеріалістич - ний» онто-гносеологічний принцип рефлексії, попри те що в моністичній системі Геґеля останній відповідає логічному запереченню заперечення, бо система передбачала відповідність фундаментальної онтологічної структури й логіко-теоретичного самообґрунтування. По-друге, Маркс обстоював нескінченність матеріальної субстанції, тобто її онтологічну (субординація) й генетичну первинність щодо свідомості; одночасно він визнавав тотожність форм дійсності та свідомості⁶¹, а також цілість буття як конкретну тотожність (принцип матеріальної єдності світу). По-третє, Маркс застосовував свою діалектичну методологію щодо соціальних і природних процесів, визначених онтичними поняттями.

Зі сказаного вище про онтологію Геґеля, думаю, випливає, що саморозвиток матерії - це еволюційний постулат марксизму, неприйнятний для цієї онтології, бо вона ґрунтується на тому, що процесуальність має буттєву структуру суб «єктивності, яка відміна від онтичної структури зовнішнього стосунку (каузальність і рядопокладеність). Іншими словами, йдеться про відмінну від структури матерії телеологічну структуру рефлексії Тут можна згадати слова з післямови до 2 вид. 1 т. «Капіталу» про те, що ідеальне - це не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову й перекладене в ній: «Bei mir ist umgekehrt das Ideelle nichts andres als das im Me^^enkc^t umgesetzte und ьbersetzte Materielle» [Marx 1982a: 427]. Найабстрактніше протиставлення свідомості та матерії - це протиставлення їхніх «сутнісних рис»: структурна континуальність проти каузальної дискретності. Вочевидь, зрозуміти цю континуаль- ність можна тільки діалектично - через її протилежність, дискретність. Отже, свідомість і матерію осягають через їхню супротивність., або діалектичного заперечення Це «спекулятивне заперечення» як спекулятивний синтез (заперечення заперечення як зняття)..

Природному процесу, вочевидь, притаманний перехід кількості в нову якість До речі, сума частин, що мають певні якості, завжди переходить у якість їхнього цілого, яку не має жодна з його частин. (Згадаймо відповідні апорії Зенона й Евбуліда: «Медимн зерна», «Куча», «Лисий» тощо.) Це метафізичний закон надсумарності, який і зараз активно викорис-товують, приміром, у ґештальтпсихології та теорії емерджентності. Це в жодному разі не «ді-алектичний закон», що нібито відкрив Геґель. Марксисти тлумачать цей «закон переходу кі-лькісних змін у якісні» цілком у метафізичному дусі рядопокладення: додавання до певної кі-лькості елементів нових елементів, що мають якості, ідентичні з якостями старих елементів, урешті породжує нові якості їхнього цілого. Див.: [Engels 1962a: 348-353]., одного стану - в інший (наприклад, вода перетворюється на пару), однак марксистському описові суті цього процесу насправді бракує логіки діалектичного заперечення (зняття), на яке, втім, марксизм посилався [Engels 1962b: 121-133]. Наприклад, не є запереченням заперечення те, що Енґельс і радянські марксисти Як філософська традиція, «діамат та істмат» доволі схожі з неоплатонізмом. Тут знайдемо Маркса-«Платона», Енґельса-«Аристотеля» і радянський марксизм-ленінізм. Через свій об'єктивістичний «онтологізм» ця традиція істотно відрізняється від західного неомарксистського «соціологізму». окреслювали у своїй натуралістичній онтології як зняття нижчих «форм руху» матерії [Engels 1962a: 509-520] вищою формою, бо між цими формами - не діалектична суперечність (Widersprьchlichkeit), а онтична протилежність (Gegensдtzlichkeit). Для діалектичного заперечення в природі, за Гегелем, потрібно, щоб уже до «другого заперечення» існували в ідеї обидві супротивні форми, а також існувала, якщо метафізичною мовою, «цільова причина», а точніше: рефлексійне обернення як умова «другого заперечення» - синтезу як діалектичного повернення зі «свого-іншого».

Тому маю повторити, що контрадикторні стосунки онтичних понять у судженнях - це тільки зміст логічної операції: судження про хибність (а) позитивного визначення реальної властивості (а). Коли ж ідеться про поняття з однаковим обсягом і однаковим стосунком до одного денотата, то це контрарні, протилежні поняття реальних властивостей (а v с). Отже, у діалектиці зняття суперечностей взаємозаперечни - ми поняттями мають бути не контрарні поняття, що використовуються марксистами в описах «діалектики матеріальних процесів», а поняття, що є денотатами для самих себе (самореференція), отже, які дістали свій зміст аж ніяк не в акті споглядального віднесення до денотата.

Діалектичний матеріалізм Маркса спирається на нерелевантне, з погляду спекулятивного ідеалізму, розуміння розвитку матерії як «зіткнення протилежностей», яке саме по собі має наслідком вищу єдність (синтез) - якісну зміну. Натуралістична онтологія Маркса не визнає головної умови розвитку - телеології, що спирається на мислення, бо лише думці властива єдність актуального і потенційного, коли діяльності від початку задане її закінчення і призначення. Маркс просто відкинув, як ненауковий, онтологічний засновок Гегеля, що розвиток у просторі й часі вкорінений у розвитку, який «є» у вічності абсолюту як структурному стосунку понять реального розвитку, а сказати без ідеалізму: що в буттєвому сприйнятті та осмисленні розвитку координовано царину рефлексійної організації структурного стосунку з матеріальною цариною каузального детермінізму. Словом, Марксу здавалося, що для розуміння кожного розвитку достатньо, за догматичним висловом радянського марксизму-ленінізму, «єдності та боротьби протилежностей», хоча якраз відкинутий ним принцип абсолютної рефлексії структурно збігається з принципом діалектичного заперечення, або зняття суперечності, отже, є потрібним для сприйняття та осмислення розвитку.

Щоб підкреслити цю розбіжність діалектичних учень Маркса і Гегеля, зазначимо, що з ідеалістичного погляду рух і зміну не можна пізнати діалектичним методом розвитку (дедукції) понять, якщо використовують онтичні визначення думки, а не буттєву рефлексію спекулятивних категорій. Відтак «зенонівська діалектика матерії», яку Гегель уважав і дотепер неспростованою «Zenons Dialektik der Materie ist bis auf den heutigen Tag unwiderlegt (...)» [Hegel 1970d: 304]., довела, що за допомогою онтичних понять ніколи не зрозуміти руху і зміни речей.

Які висновки та історичні узагальнення випливають з міркувань, наведених вище? Аналіз основ найважливіших діалектичних методів показав, як діалектичне обгрунтування онтології трансформується від об'єктивізму (Платон) через суб'єктивізм (Гегель) до нового об'єктивізму як натуралізму (Маркс). Автор статті стверджує таке: Діалектику Платона визначає онтичний принцип, а діалектика Гегеля натомість постає з окресленої в статті концептуальної потреби в онтологічній диференціації. Крім того, якщо класична діалектика Гегеля не ототожнює буття із сущим, то посткласична діалектика Маркса не зауважує цієї диференціації, тож повертається на початку нового історичного циклу до об'єктивізму, уречевлення буття.

Автор пропонує тезу, що посткласичний принцип онтології - це метафізична субординація царин сущого, коли свідомість підпорядковано нерефлексійним ца - ринам; у Маркса, Енгельса і в радянському марксизмі-ленінізмі - з наголосом на об'єктивній закономірності історичного розвитку та квазірефлексійності матерії (марксистська «теорія відображення»).

Стаття увиразнює, що матеріалістична діалектика Маркса не є трансцендентальною логікою (дедукцією) онтологічних категорій, бо Маркс відкинув спекулятивний принцип, що уможливлював таку логіку як одночасне обґрунтування онтології, - це принцип абсолютної рефлексії. Останній в онто-гносеологічному плані обґрунтовує предметність як конститутивний елемент свідомості, а також єдність усіх царин сущого в цілості буття (абсолют); у логічному плані цей же принцип обґрунтовує синтез суперечних онтологічних категорій як зняття суперечності (заперечення заперечення).

Автор звертає увагу, що посткласики (Шопенгавер, Маркс, Ніцше, Фройд) розглядали свідомість насамперед як повсякденну свідомість, підпорядковану певній квазісубстанційній царині сущого. Тому, на погляд автора, посткласика висвітила парадокс суб'єктивності як суперечність структури первинного досвіду і структури пізнавальної рефлексії. У статті запропоновано спосіб, як усунути цей парадокс через виявлення передсудів картезіанства, тобто метафізичних упереджень філософського суб'єктивізму.

У теперішньому історичному циклі побудови онтології посткласика поступилася місцем розумінню онтологічної диференціації в плані феноменологічно даної конституції буття-у-світі, сенсу буття (Гайдеґер). Прояснення онтологічної диференціації тут супроводжувалося відмовою від «зовнішнього» логосу, теоретичного способу думки, зрештою, від діалектичного обґрунтування онтології. Наслідки цієї відмови, яку Гайдеґер розпочав ще в 20-х роках минулого століття, сьогодні можна об'єднати під назвою постмодернізму.

Здається, для завершення нашого циклічного періоду (посткласика, постмодернізм, сьогоднішній стан) ми потребуємо діалектичного заперечення постмодернізму, тобто синтезу класики і посткласики. Історико-філософське зіставлення принципів і упереджень Геґеля і Маркса дало змогу авторові запропонувати принцип згаданого синтезу як принцип онтологічної координації царин сущого. Можливо, його варто осмислити в контексті метамодернізму.

Список літератури

1. Аристотель. (1976). Метафизика. In Аристотель, Сочинения в 4-х т. (Т. 1, с. 63-367). Москва: Мысль.

2. Асмус, В.Ф. (1976). Античная философия. Москва: Высшая школа.

3. Гайденко, П.П. (2003). Научная рациональность и философский разум. Москва: Прогресс - Традиция.

4. Лосев, А.Ф. (1989). История античной диалектики в конспективном изложении. Москва: Мысль. Платон. (1994). Государство. In Платон, Сочинения в 4-х т. (T. 3, с. 79-420). Москва: Мысль. Платон. (1993). Федон. In Платон, Сочинения в 4-х т. (T. 2, с. 7-80). Москва: Мысль.

5. Хёсле, В. (1992). Гении философии Нового времени. Лекции в Институте философии РАН. Москва: Наука.

6. Adomo, T.W. (1975). Negative Dialektik. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

7. Apel, K.-O. (2011). Paradigmen der Ersten Philosophie. Zur reflexiven - transzendentalpragmatischen - Rekonstruktion der Philosophiegeschichte. Berlin: Suhrkamp.

8. Apel, K.-O. (2017). Transzendentale Reflexion und Geschichte. Berlin: Suhrkamp.

9. Bambach, Ch. (2017). Ethos - Aufenthalt. Heideggers heraklitische Kritik an der metaphysischen Ethik. In Heidegger-Jahrbuch (Bd. 10, S. 62-78). Freiburg, & Mьnchen: Karl Alber.

10. Engels, F. (1962a). Dialektik der Natur. In K. Marx, & F. Engels, Werke (Bd. 20, S. 305-570). Berlin: Dietz.

11. Engels, F. (1962b). Herrn Eugen Dьhring's Umwдlzung der Wissenschaft. In K. Marx, & F. Engels, Werke (Bd. 20, S. 32-135). Berlin: Dietz.

12. Engels, F. (1982). Feuerbach und der Ausgang der klassischen deutschen Philosophie. In K. Marx, & F. Engels, Ausgewдhlte Schriften (Bd. 2, S. 328-369). Berlin: Dietz.

13. Gadamer, H.-G. (1999a). Hegel und die antike Dialektik. In H.-G. Gadamer, Gesammelte Werke (Bd. 3, S. 3-28). Tьbingen: Mohr Siebeck.

14. Gadamer, H.-G. (1999b). Wahrheit und Methode. Grundzьge einer philosophischen Hermeneutik.

15. In H.-G. Gadamer, Gesammelte Werke (Bd. 1). Tьbingen: Mohr Siebeck.

16. Hegel, G.W.F. (1970a). Enzyklopдdie der philosophischen Wissenschaften im Grundrisse 1830. Erster Teil: Die Wissenschaft der Logik. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 8). Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

17. Hegel, G.W.F. (1970b) Grundlinien der Philosophie des Rechts. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 7). Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

18. Hegel, G.W.F. (1970c). Phдnomenologie des Geistes. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 3). Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

19. Hegel, G.W.F. (1970d). Vorlesungen ьber die Philosophie der Geschichte. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 18). Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

20. Heidegger, M. (2006). Sein und Zeit. Tьbingen: Max Niemeyer Verlag.

21. Heidegger, M. (2000). Ьberwindung der Metaphysik. In M. Heidegger, Gesamtausgabe. I. Abteilung: Verцffentlichte Schriften 1910-1976 (Bd. 7, S. 67-98). Frankfurt a. M.: Klostermann.

22. Jonas, H. (1994). Philosophische Untersuchungen und metaphysische Vermutungen. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

23. Klaus, G., & Buhr, M. (Hrsg.). (1972). Abbildtheorie. In Philosophisches Wцrterbuch, 2 Bдnde (Bd. 1, S. 32-35). Leipzig: Verlag Enzyklopдdie.

24. Lukacz, G. (1984-1986). Prolegomena. Zur Ontologie des gesellschaftlichen Seins, 2 Bдnde. Hermann Luchterhand Verlag.

25. Marx, K. (1962). Das Kapital, Band I. In K. Marx, & F. Engels, Werke (Bd. 23). Berlin: Dietz. Marx, K. (1982a). Nachwort zur zweiten Auflage des ersten Bandes des «Kapital». In K. Marx, & F. Engels, Ausgewдhlte Schriften (Bd. 1, S. 424-427). Berlin: Dietz.

26. Marx, K. (1982b). Thesen ьber Feuerbach. In K. Marx, & F. Engels, Ausgewдhlte Schriften (Bd. 2, S. 370-372). Berlin: Dietz.

References

1. Adorno, T.W. (1975). Negative Dialektik. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

2. Apel, K.-O. (2011). Paradigmen der Ersten Philosophie. Zur reflexiven - transzendentalpragmatischen - Rekonstruktion der Philosophiegeschichte. Berlin: Suhrkamp.

3. Apel, K.-O. (2017). Transzendentale Reflexion und Geschichte. Berlin: Suhrkamp.

4. Aristotle. (1976). Metaphysics (A.V. Kubitskiy, Trans.). [In Russian]. In Aristotle, Works in 4 vol. (Vol. 1, pp. 63-367). Moscow: Mysl.

5. Asmus, V.F. (1976). Ancient philosophy. [In Russian]. Moscow: Vysshaya Shkola.

6. Bambach, Ch. (2017). Ethos - Aufenthalt. Heideggers heraklitische Kritik an der metaphysischen Ethik. In Heidegger-Jahrbuch (Bd. 10, S. 62-78). Freiburg, & Mьnchen: Karl Alber.

7. Engels, F. (1962a). Dialektik der Natur. In K. Marx, & F. Engels, Werke (Bd. 20, S. 305-570). Berlin: Dietz.

8. Engels, F. (1962b). Herrn Eugen Dьhring's Umwдlzung der Wissenschaft. In K. Marx, & F. Engels, Werke (Bd. 20, S. 32-135). Berlin: Dietz.

9. Engels, F. (1982). Feuerbach und der Ausgang der klassischen deutschen Philosophie. In K. Marx, & F. Engels, Ausgewдhlte Schriften (Bd. 2, S. 328-369). Berlin: Dietz.

10. Gadamer, H.-G. (1999a). Hegel und die antike Dialektik. In H.-G. Gadamer, Gesammelte Werke (Bd. 3, S. 3-28). Tьbingen: Mohr Siebeck.

11. Gadamer, H.-G. (1999b). Wahrheit und Methode. Grundzьge einer philosophischen Hermeneutik.

12. In H.-G. Gadamer, Gesammelte Werke (Bd. 1). Tьbingen: Mohr Siebeck.

13. Gaydenko, P.P. (2003). Scientific rationality and philosophical understanding. [In Russian]. Moscow: Progress-Traditsia.

14. Hegel, G.W.F. (1970a). Enzyklopдdie der philosophischen Wissenschaften im Grundrisse 1830. Erster Teil: Die Wissenschaft der Logik. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 8). Frankfurt a.M.: Suhrkamp.

15. Hegel, G.W.F. (1970b) Grundlinien der Philosophie des Rechts. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 7). Frankfurt a.M.: Suhrkamp.

16. Hegel, G.W.F. (1970c). Phдnomenologie des Geistes. In G.W.F. Hegel, Werke in 20 Bдnden (Bd. 3). Frankfurt a.M.: Suhrkamp.

17. Hegel, G.W.F. (1970d). Vorlesungen ьber die Philosophie der Geschichte. In G.W.F. Hegel, Werke in 20Bдnden (Bd. 18). Frankfurt a.M.: Suhrkamp.

18. Heidegger, M. (2006). Sein und Zeit. Tьbingen: Niemeyer.

19. Heidegger, M. (2000). Ьberwindung der Metaphysik. In M. Heidegger, Gesamtausgabe. I. Abteilung: Verцffentlichte Schriften 1910-1976 (Bd. 7, S. 67-98). Frankfurt a. M.: Klostermann. Hцsle, V. (1992). The geniuses of modern philosophy. Lectures at the Institute of Philosophy of the RAS. (A.K. Sudakov, Trans.). [In Russian]. Moscow: Mysl.

20. Jonas, H. (1994). Philosophische Untersuchungen und metaphysische Vermutungen. Frankfurt a. M.: Suhrkamp.

21. Klaus, G., & Buhr, M. (Hrsg.). (1972). Abbildtheorie. In Philosophisches Wцrterbuch, 2 Bдnde (Bd. 1, S. 32-35). Leipzig: Verlag Enzyklopдdie.

22. Losev, A.F. (1989). The history of ancient dialectics in a summary. [In Russian]. Moscow: Mysl. Lukacz, G. (1984-1986). Prolegomena. Zur Ontologie des gesellschaftlichen Seins, 2 Bдnde. Hermann Luchterhand.

23. Marx, K. (1962). Das Kapital, Band I. In K. Marx, & F. Engels, Werke (Bd. 23). Berlin: Dietz. Marx, K. (1982a). Nachwort zur zweiten Auflage des ersten Bandes des «Kapital». In K. Marx, & F. Engels, Ausgewдhlte Schriften (Bd. 1, S. 424-427). Berlin: Dietz.

24. Marx, K. (1982b). Thesen ьber Feuerbach. In K. Marx, & F. Engels, Ausgewдhlte Schriften (Bd. 2, S. 370-372). Berlin: Dietz.

25. Plato. (1993). Phaedo. [In Russian]. In Plato, Works in 4 vol. (Vol. 2, pp. 7-80). Moscow: Mysl. Plato. (1994). Republic. [In Russian]. In Plato, Works in 4 vol. (Vol. 3, pp. 79-420). Moscow: Mysl.

Размещено на Allbest.ru