Сковорода, Ковалинський і Мейнґард

У одній зі своїх попередніх статей я описав поворот, що відбувається у сковородинознавстві з першим академічним виданням творів Сковороди, яке Дмитро Багалій зробив до століття смерті філософа [Йосипенко, 2014: сс. 145--148].

Внаслідок цього повороту Сковороду починають розглядати передусім як автора філософських текстів (ідей, теорій), пориваючи відтак з образом філософа за способом життя, змальованим Ковалинським у «Житті Григорія Сковороди» та збереженим у пам'яті багатьох сучасників. У такий спосіб до його постаті починають застосовувати те, що Петров назвав «методом відокремлення Сковороди од середовища й епохи» [Петров 2013: с. 1454]: керуючись цим методом тексти (ідеї, теорії) Сковороди поміщують «у площину духовну» поруч з текстами (ідеями, теоріями) інших (великих) філософів, так само відокремлених від своїх середовищ й епох, і починають шукати зв'язки між ними. Ще одним наслідком вказаного повороту є те, що життя філософа втрачає статус філософського твору і перетворюється на його біографію Часто у тому карикатурному розумінні, про яке говорить П'єр Бурдьє в «Біографічній ілюзії» [Bourdieu, 1986]., яку, в кращому разі, беруть до уваги як контекст створення його текстів чи ілюстрацію до його ідей та теорій [Йосипенко, 2014: сс. 151--152]. Через це «Життя Григорія Сковороди», всупереч задуму автора і самій назві цього твору Сам Сковорода відрізняє «жизнь» від того, що сьогодні ми назвали би «біографією»: «Житїе значит родиться, кормиться, расти и умаляться, а жизнь есть плодоприношенїе, прозябшее от Зерна Истины, царствовавшїя в Сердці их» [Сковорода, 2011: с. 730]., починає сприйматись як біографія філософа, а той факт, що вона написана людиною, яка знала Сковороду особисто, тільки посилює цей ефект: роль Ковалинського зводять лише до мало не документальної передачі того, що він бачив на власні очі і чув від самого Сковороди.

Насправді з погляду сучасного історика, Ковалинський не так вже й багато знав про біографію Сковороди як таку. Для прикладу, текст «Життя Григорія Сковороди» займає в «Повній академічній збірці творів» Сковороди, за якою я його цитую, 33 сторінки. З них першим тридцяти з лишком рокам життя і, власне, формування особистості й світогляду Сковороди, присвячені лише дві сторінки загальних відомостей [Ковалинський, 2011: сс. 1344--1345], ймовірно отриманих від самого Сковороди, натомість «коврайському періоду» -- вже чотири наступні сторінки (включно зі сторінкою опису коврайського «Сну», переписаного з рукопису Сковороди) Про учителювання Сковороди в Ковраї Ковалинський міг знати не лише від самого Сковороди, а й від свого товариша по службі Василя Томари, водночас можна пору-шити риторичне запитання, наскільки в описі перипетій цього учителювання відбив-ся учительський досвід самого Ковалинського, а портрет «старика Тамары» [Ковалин-ський, 2011: с. 1345] відповідає Кирилові Розумовському., тоді як «харківський» період, прямим чи непрямим свідком якого був Ковалинський, займає чотирнадцять сторінок [Ковалинський, 2011: сс. 1350--1363]. Водночас усі історії зі Сковородою, усі його висловлювання та промови, які переповідає Ковалинський Питання про те, відтворює він такі історії за своїми спогадами, зі слів самого Сковоро-ди або ж очевидців, передає висловлювання Сковороди «своїми словами» чи піддає їх літературній обробці, є, знову-таки, риторичним. Пор. монолог Сковороди у творі Ко-валинського [Ковалинський, 2011: сс. 1362--1363] зі словами самого Сковороди в листі до Василя Максимовича (1764), на який посилається Ковалинський [Сковорода, 2011: сс. 1268--1269]., включені у загальний контекст розмірковувань самого Ковалинського про життя та філософію Сковороди, а також про життя людини й філософію взагалі. «Життя Григорія Сковороди» містить елементи біографії і навіть агіографії, проте в ньому домінує інший, досить своєрідний жанр -- особистого свідчення про життя Сковороди як філософа. Це свідчення має на меті увіковічити чи врятувати від забуття його постать і справу його життя, бо Сковорода (як і Даніель Менґар!?), якщо скористатися вище цитованими словами Ґабріеля Менґара, належав до тих небагатьох «смертних, які беруться просвічувати собі подібних, не сподіваючись на жодне відшкодування, і які погоджуються, що їх забудуть ще за їхнього життя» Пор. з написаним Ковалинським про Сковороду одразу після розповіді про зустріч у Лозанні: «Многіе хулили его, некоторые хвалили, всі хотіли видіть его, может быть, за одну странность и необыкновенный образ жизни его, не многіе же знали его тако-вым, каков он в самой точности был внутренно. По разным обстоятельствам живал он у многих [...] совершенно не любя их пороков, но для того только, дабы чрез продол- женіе времени, обращаясь с ними, бесідуя, разсуждая, нечувствительно привлечь их в познаніе себя, в любовь к истинні, в отвращеніе от зла и приміром жизни заставить любить добродітель» [Ковалинський, 2011: сс. 1365--1366]..

Натомість «Життя Григорія Сковороди» є дуже цікавим для історика філософії в іншому відношенні: воно змальовує життя й філософію Сковороди з погляду освіченої людини другої половини XVIII ст. і у контексті того, що на думку цієї людини було філософією в другій половині ХУЛІ ст. «Життя Григорія Сковороди» написане учнем і, безумовно, прихильником Сковороди, який мав досвід особистого спілкування з ним і водночас досвід дистанціювання від нього. Останній досвід, з одного боку, давав Ковалинському змогу оцінювати життя Сковороди за контрастом зі своїм власним, цілком відмінним життям, а з іншого -- можливість оцінювати його філософію Філософське вчення Сковороди Ковалинський знав не лише за розмовами зі Сково-родою, а й за його текстами; велику частину цих текстів він читав і, вочевидь, мав під рукою, коли писав «Життя Григорія Сковороди». Понад те, за своєю композицією «Життя Григорія Сковороди», яке закінчується переліком творів Сковороди, має ви-гляд вступу чи передмови до цих творів. Лист Сковороди Ковалинському від 26 верес-ня 1790 року, в якому наведений згаданий перелік [Сковорода, 2011: сс. 1183--1185], свідчить, що Ковалинський вже тоді збирав твори Сковороди. Можна припустити, що у цей ще цілком щасливий момент свого життя, він думав про їх видання, натомість його запевнення у цитованому на початку листі від 13 лютого 1788 року («Я привык любить мысли твои. [...] Впрочем, не безпокойся, чтоб я оныя сообщил кому другому» [Ковалинський, 1973: с. 481]) вочевидь говорить про бажання Сковороди залишатися у межах знайомого йому кола співрозмовників та читачів. у контексті інших філософій, з якими Ковалинський був знайомий. Це твір, написаний людиною, що належала до того самого «середовища й епохи», що й Сковорода, однак посідала в них іншу позицію. Ми добре бачимо це на прикладі авторів, на яких вони орієнтуються: якщо у питанні давніх авторів між ними існував певний консенсус, то у питанні модерних -- помітна відмінність, зокрема, розповідаючи про уподобання Сковороди, Ковалинський впевнено називає давніх авторів, яких той читав, однак стосовно модерних обмежується загальним зауваженням «из новых относительным к сим» [Ковалинський, 2011: с. 1353] Таку оцінку можна вважати досить точною: у переліку модерних авторів, яких читав і знав Сковорода, складеному Ушкаловим, домінують новолатинські автори [Ушкалов, 2014а].. Ковалинський на покоління молодший, він знає французьку, має зовсім інший закордонний досвід та доступ до сучасної літератури, відтак модерні автори, популярні у другій половині XVIII ст. мали помітно більший вплив на його світогляд та філософські погляди. У «Житті Григорія Сковороди» Ковалинський оцінює філософію Сковороди у контексті власних філософських уподобань, і образ Сковороди, сформований у такому контексті, позначається на рецепції його постаті й філософії аж до наших днів, хоча сам цей контекст стає недоступним чи незрозумілим для істориків філософії вже через століття після його смерті.

Реконструкцію цього контексту варто почати з одного міркування Чижевського. У розділі «Сучасники Сковороди» «Нарисів історії філософії на Україні» він зауважує: «до часів Сковороди належить і повстання масонства на Україні. Приятель і біограф Сковороди Ковалінський належав до масонів. Твори Сковороди вперше видрукували масони. Маємо відомості (від безсумнівно в цьому випадку об'єктивного Ковалінського), що Сковорода сам ставився до всяких спроб організації “сект”, як він висловлювався, неґативно. Але твори Сковороди, безумовно, належали до масонської лектури» [Чижев- ський, 2005: с. 60]. Чижевський має на увазі відоме місце з «Життя Григорія

Сковороди»: «Всякая Секта, -- говорил он, -- пахнет собственностію, а гді собственномудріе, тут ніт главной ціли, или главной мудрости. Я не знаю Мартынистов, -- продолжал он, -- ни разума, ни ученія их; ежели они особ- ничествуют в правилах и обрядах, чтоб казаться мудрыми, то я не хочу знать их; если же они мудрствуют в простоті сердца, чтоб быть полезными гражданами обществу, то я почитаю их; но ради сего ні для чего бы им особничествовать» [Ковалинський, 2011: сс. 1368--69]. Чи міг Ковалинський бути тут «безсумнівно об'єктивним»? Адже «мартиністи» та масони в тодішній Росії були практично тотожними поняттями, а в останнє десятиліття перед написанням «Життя Григорія Сковороди» московські «мартиністи» на чолі з Ніколаєм Новіковим зазнавали постійних гонінь, які закінчились тим, що в 1792 році Катерина ІІ наказала ув'язнити Новікова у Шлісельбурзькій фортеці на 15 років. Через це, на думку відомого дослідника російського масонства, «послідовники Новікова, так звані мартиністи й масони, досить довго обмежували свої розмови і спогади про нього і про його товариство тісним гуртком небагатьох обраних» [Лонгиновъ, 1867: с. 1]. Тому в Ковалинського, особливо враховуючи його проблеми на службі і тим більше якщо він сам «належав до масонів», були більш ніж вагомі причини відмежувати від «секти мартиністів» і себе, і свого учителя Сковорода справді засуджував сектантство як таке (пор. «Из суев рїй родились вздоры, споры, СЕКТЫ, Вражды междусобныя и странныя, ручныя и словесныя войны» [Сковорода, 2011: с. 730]), однак звідси важко робити якісь висновки про ставлення Сковороди, наприклад, до вчення Луї-Клода де Сен-Мартена (1743--1803), робота якого «Про помилки та істину» (1775) вийшла в російському перекладі у 1785 році, чи навіть про знайомство з ним, оскільки у цитованому уривку з «Життя Григорія Сково-роди» йдеться лише про «мартиністів» як «секту»..

Водночас лектуру самого Ковалинського у контексті його часу цілком можна назвати «масонською». У листі Сковороді від 19 січня 1779 року він ставить Сковороду-Меї^аШ'а в один ряд зі своїми улюбленими сучасними авторами: «Сорадуюсь обращенію Вашему с Плутархом. Он из греков лутшій мой друг; из римлян -- любомудрствующій царедворец Сенека; из французов -- Боннет, из республикантов -- Жан-Жак Руссо; из нЪмцов -- ГеллЪрт; из русских -- Меї^аШ» [Ковалинський, 1973: с. 477]. У цьому наборі імен добре помітний швейцарський вплив -- і «француз», і «республіканець» є громадянами Женеви Яка на той час не була частиною Швейцарської конфедерації, але перебувала у союзі з Берном та Фрібуром.. Вже згадуваний «знаменитий» Шарль Боне (1720-- 1793) -- натураліст і філософ, був відомим передусім завдяки своїй книзі «Споглядання природи» Окремі розділи «Споглядання природи» в перекладі Ніколая Карамзіна будуть видру-кувані у 1789 році в московському журналі «Детское чтение для сердца и разума», який видавав Новіков. (1764), а також як автор таких книг як «Філософська палігенезія» (1769) та «Філософські дослідження доказів християнства» (1773). Бонне був водночас державним діячем, вірним женевській протестантській традиції і вже за часів перебування Ковалинського у Швейцарії його вважали живим женевським класиком, не менш відомим, аніж Вольтер, котрий жив на кордоні з Женевою, чи Русо, що остаточно зіпсував стосунки з Женевською республікою. Ковалинський міг бути знайомим з ним особисто, або чути про нього від женевських друзів, бо зустріч із Боне була одним з пунктів програми перебування у Женеві вихідців з Російської імперії, котрі прибували туди з освітньою метою. Натомість і Жан-Жак Русо (1712--1778), і Християн Фюрхтеґот Ґелерт (1715--1763) -- німецький мораліст і поет, а також автор п'єс, казок і байок, належать до авторів, твори яких активно перекладаються російською в 1770-80-х роках. Георгій Вернадський твердить, що «до 1780-х років сентименталізм поступово опановує душу російського масона, посідаючи місце раціоналізму» [Вернадскій, 1917: с. 115], передусім завдяки справжньому «культу Русо в близьких до масонства колах», а також завдяки тому, що інший «виразник сентиментального напряму, Ґелерт, також цінувався в Росії 1770-х років» [Вернадскій, 1917: с. 116] Переклад поеми Ґелерта «Про приємність незадоволеності», видрукуваний у 1781 році в «Московском ежемесячном издании», став для російських масонів своєрідною про-грамою пізнання «“внутрішньої людини”, її духовного життя, переходу від одного психо-логічного стану до іншого» [Kochetkova, 2002: р. 691].. Саме література сентименталізму, як зазначає Кочеткова, створила справжній «культ дружби, [...] який виражав мрію про встановлення ідеальних стосунків між людьми [...] Масонство відіграло важливу роль як в Росії, так і в Європі, у встановленні цього культу» [Kochetkova, 2002: р. 696] А отже, якщо Сковорода в дружбі з Ковалинським надихався передусім античними мо-делями дружби (щонайменше в листах «харківського періоду»), то Ковалинський, у зрі-лий період свого життя, надихався також моделлю, запропонованою сентименталізмом.. До «масонської лектури» належать також «Нічні роздуми» Едварда Юнґа (1683--1765), на які посилається Ковалинський у «Житті Григорія Сковороди» [Ковалинський, 2011: сс. 1366, 1367, 1371] і які були опубліковані російською наприкінці 1770-х в журналі Новікова «Утренний свет».

Проте найцікавішим є те, що до «масонської лектури» належали і тексти Ґабріеля Менґара та інших співробітників «Івердонської енциклопедії». Зокрема, Віталій Сіманков встановив «оригінали та джерела» перекладів, надрукованих у журналі «Вечерняя заря», що його Новіков видавав у Москві упродовж 1782 року. Джерелом семи з шістнадцяти перекладів, які вийшли в ньому за цей час, є «Івердонська енциклопедія».

Зокрема, це три статті, підписані де Феліче -- «Про безсмертя душі», «Щастя», «Пізнання самого себе» Я перекладаю українською заголовки відповідних статей «Івердонської енциклопедії», а не назви їх російських перекладів. Сіманков також наводить джерела перекладених статей самої «Івердонської енциклопедії», які є не менш цікавими. Зокрема, джерелом статті «Пізнання самого себе», підписаної де Феліче, є французький переклад трактату С. Пуфендорфа «De jure natur® et gentium» (1672) [Симанков, 2011: с. 178], з ориґіна- лом якого могилянські інтелектуали були добре знайомі., та дві статті, підписані Ґабріелем Менґаром -- «Совість» і «Доброта» (остання перекладена як єдиний текст зі статтею Шавана «Доброта Бога») Сюди певним чином можна зарахувати і книгу «Мнения о благополучии», видану у 1788 році «Типографической компанией» Новікова, яка є перекладом зробленого Ґ. Мен- ґаром французького перекладу «Думок про щастя» П. Вері [Симанков, 2011: с. 178].. Порушуючи питання, чим могла бути цікавою Новікову, його співробітникам і читачам, наприклад, «Івердонська енциклопедія», Сіманков зауважує: «“Масонською літературою” часто називають будь-які твори, що друкувалися в “масонських” виданнях чи входили в поле зору вільних мулярів.

Проте таке розуміння, на наш погляд, є надто широким і багато в чому помилковим. Масонськими творами потрібно називати ті твори, котрі були створені масонами» [Симанков, 2011: с. 185]. З цим зауваженням важко не погодитись, бо «мартиністи й масони», на кшталт Новікова, читали і поширювали, а також перекладали й видавали чимало літератури, яку не можна вважати «масонською» ні за походженням, ні за змістом -- від патристики до текстів французьких енциклопедистів-просвітників.

Для прикладу, коли у 1785 році Катерина ІІ доручила архієпископу Платону проінспектувати книги, що їх видавав Новіков, той доповів, що ці книги можна поділити на «три розряди: 1) власне літературні, 2) містичні (“котрих не розумію, а тому й не можу оцінювати”, додав архієпископ), й 3) огидні та юродиві породження так званих енциклопедистів» [Вернадскій, 1917: с. 124]. З іншого боку, у видавничій політиці «мартиністів і масонів» можна помітити й певні тенденції, зокрема можна запитати разом із Сіманковим: «чому російським масонам був ідеологічно близьким протестантизм у найширшому значенні цього слова, що включає в себе і пієтизм, і лютеранство, і кальвінізм»? [Симанков, 2011: с. 185].

Дуже важко давати якісь загальні оцінки такому широкому й різнорідному інтелектуальному та духовному рухові як «близькі до масонства кола» другої половини XVIII століття, проте, якщо намагатися знайти щось засадничо спільне між цими колами та протестантизмом, а разом з цим і між творчістю Сковороди й лектурою Ковалинського, то це буде релігійна й інтелектуальна свобода, така дорога лозанським, женевським чи івердонським кальвіністам. Свобода, невіддільна від вільного вибору і вільної самореалізації людини у найрізноманітніших сферах, а отже свобода, без якої, якщо скористатися формулою Алена Сернюскі, тоді вважали неможливим ні проґрес Просвітництва, ні розвиток духовного складника людини як її конститутивного виміру. Саме ця засаднича спільність робила можливими поєднання інтелектуальних підходів і течій, несумісних з погляду пізніших періодів.

«Паралель “Сковорода-[Даніель] Менґар”» набуває доволі чітких обрисів, якщо дивитись на неї крізь призму «паралелі “Ковалинський-[Ґабріель] Менґар”». Така оптика спонукає переглянути роль Ковалинського в житті Сковороди і спробувати реконструювати його вплив якщо не на саму творчість Сковороди, то принаймні на той образ філософа, яким ми йому завдячуємо.

Запропонована у цій статті реконструкція дає підстави твердити, що Ковалинський знайомиться з творами Сковороди паралельно із творами модерних та популярних в його колі авторів і в перебігу такого знайомства переконується, що твори Сковороди цілком відповідають духові цієї модерної літератури, або ж віднаходить у творах Сковороди те, що його цікавить також і у творах тих авторів, яких він паралельно читає. У цій оптиці «паралель “Сковорода-Мейнґард”» дає також змогу побачити зв'язок між Сковородою та західною думкою його часу, за умови, звичайно, що ми будемо дивитись на «його час» очима людини цієї доби, а отже, наприклад, відмовимось зводити масонство, як неформальний рух доби Просвітництва, що активно сприяв поширенню найрізноманітнішої інтелектуальної продукції, лише до якихось езотеричних знань і практик, так само як Просвітництво -- лише до «огидних та юродивих породжень так званих енциклопедистів». У нас немає підстав твердити, що Сковорода безпосередньо надихався цими течіями, так само як і будь-якими іншими течіями свого часу, але його споріднюють з ними релігійна й інтелектуальна свобода, еклектизм і, як ми бачимо на прикладі навіть такого поверхового екскурсу, численні сюжети, які ми вважаємо суто сковородинівськими: пізнання самого себе, внутрішня людина, доброта Бога, щастя, дружба тощо. Саме тому, з погляду людини того часу, він цілком органічно вписувався в інтелектуальний пейзаж другої половини XVIII століття, котрий, як свідчить «паралель “Сковорода-Мейнґард”», мав загальноєвропейський характер.

Джерела

Вернадскій, Г. (1917). Русское масонство в царствованіе Екатерины ІІ. Петроградъ. Йосипенко, С. (2014). Философия Григория Сковороды и национальные философские традиции. Соловьевские исследования, 4 (44), 141--155.

Йосипенко, С. (2020). До проблеми рецепції та впливу в історії філософії. Філософська думка, 2, 6--23. https://doi.org/10.15407/fd2020.02.006 Коваленскїй, М. (1774). Ода Ея Императорскому Величеству ВсемилостивЪйшей ГосударынЪ ЕкатеринЪ Второй СамодержицЪ Всероссійской, на Новый 1774 годъ. Санктперебургъ. Ковалинський, М. (1973). Листи до Г.С. Сковороди. В: Сковорода, Г.С. Повне зібрання творів у 2-х т. Т 2 (сс. 477--481). Київ: Наукова думка.

Ковалинський, М. (2011). Жизнь Григорія Сковороды. В: Сковорода, Г Повна академічна збірка творів (За ред. проф. Леоніда Ушкалова) (сс. 1343--1386). Едмонтон, Торонто, Харків: Видавництво КІУС, Майдан.

Ковалівський, А. (1929). Нові дані про двійника Г. С. Сковороди в Лозанні Даніїла Майнгарда та його сім'ю. Україна, кн. 36, 38--39.

Кочеткова, Н. (2011). Дружеские посвящения в русских изданиях ХУШ века. В: XVIII век. Сборник 26. Старое и новое в русском литературном сознании ХУШ века (сс. 132--168). СПб.: Наука.

Лонгиновъ, М. (1867). Новиковъ и московскіемартинисты. Москва.

Ніженець А., Штейн, Г. (1975). Про походження псевдоніму Г.С. Сковороди. В: Григорій Сковорода 250: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження (сс. 229--233). Київ: Наукова думка.

Петров, В. (2013). Особа Сковороди. В: Петров, В. Розвідки. Т 3 (сс. 1448--1522). (Упоряд. В. Брюховецький). Київ: Темпора.

Русо, Ж.-Ж. (2018). Дискурсія, що здобула премію Діжонської академії в 1750 році, як відповідь на запитання, запропоноване тією ж Академією: Чи сприяло відновлення наук і мистецтв очищенню звичаїв? В: Русо, Ж.-Ж. Вибрані трактати (сс. 47--72). (Пер. з фр. О. Йосипенко, С. Йосипенко, О. Хома). Харків: Фоліо.

Симанков, В. (2011). Из разысканий о журнале «Вечерняя Заря» (1782). В: XVIII век. Сборник 26. Старое и новое в русском литературном сознании XVIII века (сс. 169-- 187). СПб.: Наука.

Симчич, М. (2009). Philosophia rationalisу Києво-Могилянській академії. Компаративний аналіз могилянськихкурсівлогіки кінцяXVII-- першої половиниХУШст. Вінниця: Вид О. Власюк.

Сковорода, Г (2011). Повна академічна збірка творів (За ред. проф. Леоніда Ушкалова). Едмонтон, Торонто, Харків: Видавництво КІУС, Майдан.

Смекалина, В. (2015). Русские путешественники в Швейцарии во второй половине XVIII -- первой половине XIXв. Москва: Языки славянской культуры.

Ушкалов, Л. (2014a). Новочасні автори в колі читання Сковороди. В: Ушкалов, Л. Сковорода, Шевченко, фемінізм...: Статті2010--2013років (сс. 10--23). Харків: Майдан.

Ушкалов, Л. (2014b). Сковорода й Ковалинський: історія однієї дружби. В: Ушкалов, Л. Сковорода, Шевченко, фемінізм.: Статті 2010--2013років (сс. 36--48). Харків: Майдан.

Ушкалов Л. (2016). «Кинь коперниківські сфери!»: містична астрономія Сковороди. В: Ушкалов, Л. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії (сс. 114--139). Харків: Майдан.

Чижевський, Д. (1926). Філософія на Україні: спроба історіографії. Прага: Сіяч.

Чижевський, Д. (2005). Нариси з історії філософії на України. В: Чижевський, Д. Філософські твори у чотирьох томах. Том 1 (сс. 1--162). Київ: Смолоскип.

Штейн, Г (2002). Григорій Сковорода і Даніїл Мейнгард. Ноосфера: Збірник філософських праць, вип. 2, 17--24.

Albertan, S., Albertan, C. (2005). Foi et lumiиres dans l'Encyclopйdie d'Yverdon. Dans: Can- daux, J.-D., Cernuschi, A., Donato, C., Haseler, J., йds. Encyclopйdie d'Yverdon et sa rйsonance europйenne; contextes-contenus-continuitйs (pp. 159-178). Genиve: Slatkine.

Borgeaud, C. (1930). Ce que l'on sut а Genиve de l'entreprise et de la mort du Major Davel. Revue historique vaudoise, 38/5, 274--285.

Bourdieu, P. (1986). L'illusion biographique. Actes de la recherche en sciences sociales, vol. 62-- 63, 69--72.

Cernuschi, A. (2005). La place du religieux dans le systиme des connaissances de l'Encyclopйdie d'Yverdon. Dans: Candaux, J.-D., Cernuschi, A., Donato, C., Haseler, J., йds. Encyclopйdie d'Yverdon et sa rйsonance europйenne; contextes-contenus-continuitйs (pp. 143--158). Genиve: Slatkine.

Dictionnaire historique et biographique de la Suisse. Tome quatriиme HEGGLI-MONTREUX. (1928). Neuchвtel: Administration du dictionnaire historique et biographique de la Suisse.

Fйlice de, C. (1999). L'Encyclopйdie d'Yverdon : une Encyclopйdie suisse au siиcle des Lumiиres. Yverdon-les-Bains: Fondation de Fйlice.

Hofmann, E. (1996). Le pasteur Gabriel Mingard, collaborateur de l'Encyclopйdie d'Yverdon: matйriaux pour l'йtude de sa pensйe. Dans: Clavien, A., Mьller, B., йds. Le goыt de l'histoire, des idйes et des hommes: mйlanges offerts au professeur Jean-Pierre Aguet (pp. 77--106). Vevey: Йd. de l'Aire.

Kochetkova, N. (2002). Le sentimentalisme russe et la franc-maзonnerie. Revue des Йtudes Slaves, 74/4, 689--700.

Mingardus, J.-P.-D. (1717). Systematis physici disputatio trigesima quinta : quam secundam de cosmographia favente deo. Ex Officina Typogr. Illustrissimae Reipublicae Bernensis.

Mingardus, J.-P.-D. (1724). Exercitatio theologica sexagesima quinta de intercessione Christi et ea quae dicitur sanctorum. Ex Officina Typogr. Illustrissimae Reipublicae Bernensis.

Mingard, G. (1773). Lettre du traducteur а ses amis les membres de la Sociйtй littйraire de Lausanne. Dans: Verri, P. Rйflexions sur l'йconomie politique (pp. III-XLI). Lausanne: Jules Henri Pott.

Montet, A. de. (1878). Dictionnaire biographique des Genevois et des Vaudois qui se sont distinguйs dans leur pays ou a l'йtranger par leurs talents, leurs actions, leurs oeuvres littйraires ou artistiques, etc. Tome second I-Z. Lausanne: Georges Bridel Йditeur.

Rosset, F. (2017). L'enclos des Lumiиres. Essai sur la culture littйraire en Suisse Romande au XVIIIe siиcle. Genиve: Georg Йditeur.

Saugy, C. (1966). La vie acadйmique des йtudiants lausannois au XVIIIe siиcle. Revue historique vaudoise, 74/4, 161--233.

Stelling-Michaud, S. (1975). Le livre du recteur de l'Acadйmie de Genиve (1559-1878). IV. Notice biographiques des йtudiants H-M. Genиve: Droz.

Vuillemier, H. (1933). Histoire de l'Eglise rйformйe du Pays de Vaudsous le rйgime bernois. Tome quatriиme. Le dйclin du rйgime bernois. Lausanne: La Concorde.

References

Albertan, S., Albertan, C. (2005). Foi et lumiиres dans l'Encyclopйdie d'Yverdon. Dans: Can- daux, J.-D., Cernuschi, A., Donato, C., Haseler, J., йds. Encyclopйdie d'Yverdon et sa rйsonance europйenne; contextes-contenus-continuitйs (pp. 159--178). Genиve: Slatkine.

Borgeaud, C. (1930). Ce que l'on sut а Genиve de l'entreprise et de la mort du Major Davel. Revue historique vaudoise, 38/5, 274--285.

Bourdieu, P. (1986). L'illusion biographique. Actes de la recherche en sciences sociales, vol. 62-- 63, 69--72.

Cernuschi, A. (2005). La place du religieux dans le systиme des connaissances de l'Encyclopйdie d'Yverdon. Dans: Candaux, J.-D., Cernuschi, A., Donato, C., Haseler, J., йds. Encyclopйdie d'Yverdon et sa rйsonance europйenne; contextes-contenus-continuitйs (pp. 143--158). Genиve: Slatkine.

Dictionnaire historique et biographique de la Suisse. Tome quatriиme HEGGLI-MONTREUX. (1928). Neuchвtel: Administration du dictionnaire historique et biographique de la Suisse.

Fйlice de, C. (1999). L'Encyclopйdie d'Yverdon : une Encyclopйdie suisse au siиcle des Lumiиres. Yverdon-les-Bains: Fondation de Fйlice.

Hofmann, E. (1996). Le pasteur Gabriel Mingard, collaborateur de l'Encyclopйdie d'Yverdon: matйriaux pour l'йtude de sa pensйe. Dans: Clavien, A., Mьller, B., йds. Le goыt de l'histoire, des idйes et des hommes: mйlanges offerts au professeur Jean-Pierre Aguet (pp. 77--106). Vevey: Йd. de l'Aire.

Kochetkova, N. (2002). Le sentimentalisme russe et la franc-maзonnerie. Revue des Йtudes Slaves, 74/4, 689--700.

Kochetkova, N. (2011). Friendly dedications in Russian editions of the 18th century. [In Russian]. In: 18th century. Collection 26. Old and new in Russian literary consciousness of the 18th century (pp. 132--168). SPb.: Nauka. [=Кочеткова, 2011]

Kovalivskyi, A. (1929). New data on the double of Skovoroda in Lausanne Daniel Mingard and his family. [In Ukrainian]. Ukraine, book 36, 38--39. [=Ковалівський, 1929]

Kovalenskiy, M. (1774). Ode to His Imperial Majesty the Most Gracious Empress Catherine the Second the Autocrat of the All-Russia, for the New Year 1774. [In Russian]. Sanktpeterburg. [=Коваленскїй, 1773]

Kovalynskyi, M. (1973). Letters to H.S. Skovoroda. [In Russian]. In: Skovoroda H.S. A complete collection of works in 2 vol. Vol. 2. (pp. 477--481). Kyiv: Naukova dumka. [=Ковалинський, 1973]

Kovalynskyi, M. (2011). The Life of Grigoriy Skovoroda. [In Russian]. In: Skovoroda, H. A complete academic collection of works (pp. 1344--1386). (Ed. by prof. L. Ushkalov). Kharkiv, Edmonton, & Toronto: CIUS Press, Maidan. [=Ковалинський, 2011]

Longinov, M. (1867). Novikov and Moscow Martinists. [In Russian]. Moscow. [=Лонгиновь, 1867]

Mingardus, J.-P.-D. (1717). Systematic physici disputatio trigesima quinta : quam secundam de cosmographia favente deo. Ex Officina Typogr. Illustrissimae Reipublicae Bernensis. Mingardus, J.-P.-D. (1724). Exercitatio theologica sexagesima quinta de intercessione Christi et ea quae dicitur sanctorum. Ex Officina Typogr. Illustrissimae Reipublicae Bernensis.

Mingard, G. (1773). Lettre du traducteur а ses amis les membres de la Sociйtй littйraire de Lausanne.

Dans: Verri, P Rйflexions sur l'йconomie politique (pp. III--XLI). Lausanne: Jules Henri Pott. Montet, A. de. (1878). Dictionnaire biographique des Genevois et des Vaudois qui se sont distinguйs dans leur pays ou a l'йtranger par leurs talents, leurs actions, leurs oeuvres littйraires ou artistiques, etc. Tome second I-Z. Lausanne: Georges Bridel Йditeur.

Nizhenets, A., Shtein, H. (1975). About the origin of the pseudonym of H.S. Skovoroda. [In Ukrainian]. In: Hryhoriy Skovoroda 250: Materials on the celebration of the 250th anniversary of the birth (pp. 229--233). Kyiv: Naukova dumka. [=Шженець, Штейн, 1975]

Petrov, V. (2013). The person of Skovoroda. [In Ukrainian]. In: Petrov, V. The investigations.

Vol. 3 (pp. 1448--1522). (Ed. by V. Brukhovetskyi). Kyiv: Tempora. [=Петров, 2013] Rosset, F. (2017). L'enclos des Lumiиres. Essai sur la culture littйraire en Suisse Romande au XVIIIe siиcle. Genиve: Georg Йditeur.

Rousseau, J.-J. (2018). A Discourse which won the prize at the Academy of Dijon in 1750, on this question proposed by the Academy: Has the restoration of the Arts and Sciences had a purifying effect upon Morals? [In Ukrainian]. In: Rousseau, J.-J. Selected treatises. (Trans. O. Yosypenko, S. Yosypenko, O. Khoma). Kharkiv: Folio, 47--72. [=Русо, 2018]

Saugy, C. (1966). La vie acadйmique des йtudiants lausannois au XVIIIe siиcle. Revue historique vaudoise, 74/4, 161--233.

Shtein, H. (2002). Hryhoriy Skovoroda and Daniel Mingard. [In Ukrainian]. Noosphere: Collection of philosophical works, issue 2, 17--24. [=Штейн, 2002]

Simankov, V. (2011). From the search for the journal «Evening Light» (1782). [In Rus.]. In: 18th c. Collection 26. Old and new in Russian literary consciousness of the 18th century (pp. 169--187). SPb.: Nauka. [=Симанков, 2011]

Skovoroda, H. (2011). A complete academic collection of works. [In Ukrainian]. (Ed. by prof. L. Ushkalov). Kharkiv, Edmonton, & Toronto: CIUS Press, Maidan. [=Сковорода, 2011] Smekalina, V. (2015). Russian travelers in Switzerland in the second half of the 18th -- first half of the 19th century. [In Russian]. Moscow: Yazyki slavianskoy kultury. [=Смекалина, 2015] Stelling-Michaud, S. (1975). Le livre du recteur de l'Acadйmie de Genиve (1559--1878). IV. Notice biographiques des йtudiants H-M. Genиve: Droz.

Symchych, M. (2009). Philosophia rationalis at Kyiv Mohyla Academy. Comparative analysis of Mohilean courses of logic at the end of17th -- the first half of the 18th centuries. [In Ukrainian]. Vinnytsa: O. Vlasuk. [=Симчич, 2009]

Tschizewskyj, D. (1926). Philosophy in Ukraine: an essay of historiography. [In Ukrainian]: Prague: Siyach. [=Чижевський, 1926]

Tschizewskyj, D. (2005). Essays on the History of Philosophy in Ukraine [In Ukrainian]. In: Chyzhevskyi, D. Philosophical Works. In FourVolumes. Vol. 1 (pp. 1--162). (Ed. byV.S. Ly- sovyi). Kyiv: Smoloskyp. [=Чижевський, 2005]

Ushkalov, L. (2014a). Modern authors in Skovoroda's reading circle. [In Ukrainian]. In: Ushkalov, L. Skovoroda, Shevchenko, feminism...: Articles from 2010--2013 (pp. 10--23). Kharkiv: Maidan. [=Ушкалов, 2014a]

Ushkalov, L. (2014b). Skovoroda and Kovalynskyi: the story of one friendship. [In Ukrainian]. In: Ushkalov, L. Skovoroda, Shevchenko,feminism...:Articlesfrom 2010--2013 (pp. 36--48). Kharkiv: Maidan. [=Ушкалов, 2014b]

Ushkalov, L. (2016). “Drop the Copernican spheres!”: Skovoroda's mystical astronomy. [In Ukrainian]. In: Ushkalov, L. Ukraine and Europe: essays on the history of literature and philosophy (рр. 114--139). Kharkiv: Maidan. [=Ушкалов, 2016]

Vernadsky, G. (1917). Russian Freemasonry in the reign of Catherine the 2nd. [In Russian]. Petrograd. [=BepHaflCKin, 1917]

Vuillemier, H. (1933). Histoire de l'Йglise rйformйe du Pays de Vaudsous le rйgime bernois. Tome quatriиme. Le dйclin du rйgime bernois. Lausanne: La Concorde.

Yosypenko, S. (2014). Grigoriy Skovoroda's philosophy and the national philosophical traditions. [In Russian]. Solov'ev Studies, 4 (44), 141-155. [=HocnneHKO, 2014]

Yosypenko, S. (2020). Reception and influence in the history of philosophy: an approach to the problem. [In Ukrainian]. Filosofska Dumka, 2, 6-23. [=HocnneHKO, 2020] https://doi. org/10.15407/fd2020.02.006

Abstract

Skovoroda, Kovalynskyi and Mingard

Serhii Yosypenko, Doctor of Sciences in Philosophy, Head of Department of History of Philosophy in Ukraine, Deputy Director of H.S. Skovoroda Institute of Philosophy, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv,

The article is devoted to the circumstances of Hryhoriy Skovoroda's use of the pseudonym «Daniil Meingard» and the role played by Mykhailo Kovalynskyi in Skovoroda's adoption of this pseudonym.

The article reconstructs the biography of Pastor Daniel Mingard, whose name was adopted by Skovoroda, including refuted false information about him, widespread in Ukrainian-language literature; a brief description of the intellectual biography of his son, Pastor Gabriel Mingard, who, unlike his father, was a notable figure in the intellectual life of the country of Vaud in the second half of the 18th century, in particular, one of the most original authors of the «Encyclopedia of Yverdon» -- a liberal Protestant response to the «Encyclopedia» of Diderot and d'Alembert.

The article states that the description of Daniel Mingard, which Kovalynskyi gives in «The Life of Hrygorii Skovoroda» in order to explain the origin of the pseudonym Skovoroda, corresponds more to Gabriel than to Daniel Mingard.

The explanation of this ambiguity is based on the hypothesis that Kovalynskyi, choosing Gabriel Mingard as an example to follow, projects the Mingard son-father relationship onto his relationship with Skovoroda. This hypothesis gives reason to reconsider the role of Kovalynskyi in the life of Skovoroda and in the formation of the image of the philosopher in «The Life of Hryhorii Skovoroda».

The article reconstructs Kovalynskyi's circle of reading and demonstrates that his literary preferences correspond to the leading trends of reception by Russian Freemasonry in the last third of the 18th century. Western, primarily liberal Protestant literature.

This reconstruction gives reason to draw a parallel between Skovoroda's opinion and Kovalynskyi's reading circle, in the context of which the latter evaluates Skovoroda's life and philosophy; they are related by devotion to religious and intellectual freedom, eclecticism, as well as numerous subjects that we consider purely Skovoroda's subjects: self-knowledge, the inner man, the goodness of God, happiness, friendship, etc.

Keywords: Skovoroda studies, Yverdon Encyclopedia, Enlightenment, Freemasonry, Philosophy of Skovoroda, «Life of Hryhorii Skovoroda».

Размещено на Allbest.ru