Біль як філософський концепт

Аргумент Смарта й дилема суперспартанців

На тлі артикульованого Вітґенштайном парадоксу, Армстронґ поточнює свою тезу відповідно до аргументу Джона Смарта: необхідною підставою усвідомлення болю є обізнаність із його причиною, достатньою підставою - відчуття реальної дії цієї причини (Smart, 1959, рр. 144, 154). Якщо біль відчувають, його завжди відчувають локалізовано. Однак без обізнаності з тим, чим викликане відчуття, неможливо вказати на відчуття, щодо реальності якого я не помиляюся, навіть якщо помиляюся щодо його причини. Заперечити цю тезу доволі легко у випадку болів в ампутованих кінцівках. Тому Смарт відмовляється від ототожнення локалізації відчуття з «місцем» відчуття. Відчуття є таким собі сенсорним хаосом, упорядковуваним центральною нервовою системою. Мозок не є епіцентром відчуттів, але без керівної ролі цього реєстратора відчуття нагадували би сигнали в нікуди. І якщо це так, наступним кроком є, справді, постулювати мислення як blackbox. З іншого боку, зовнішні чинники корегують роботу цього реєстратора, надаючи хворому підтвердження про епістемічну очевидність його стану: відчутий біль не є зловживанням здатності уявляти. Заперечення проти аргументу Смарта найчастіше походить із того, що відчуттю і його причині відповідають різні поняття, відношення між якими мало би опосередковувати третє поняття. А в такому разі слід приписати цьому поняттю привілейований статус обмежувача двох інших понять (Armstrong, 1962, р. 89). Якщо пристати на цей погляд, фокус проблематизації зміщується з питання про когерентність описових понять на питання про логічне слідування з уже наявних понять. Якщо «усвідомлення болю» передує «болю» і «причині болю», аналіз больових відчуттів ризикує збитися на раціоналізацію від- чуттєвого. Єдиний вихід, як прояснити проблему, полягає у тім, що якщо інтенсіонал «уявлення болю» не визначає інтенсіонал інших суміжних термінів, баланс між концептуальним і не-концептуальним у знанні про біль оприяв- нює форма судження про чуттєві враження.

Армстронґ залучає до аналізу теорію настанови (attitude-theory), згідно з якою поява болю у певній ділянці тіла засвідчує, що передчуття можливої її втрати є пресупозицією подальших суджень про чуттєві враження (Armstrong, 1962, р. 98). Ця теорія є, по суті, аксіологічною моделлю тлумачення болю, сформульованою у прямій опозиції до інтерналістської теорії болю. Теорія настанови не передбачає пояснення тих неперехідних станів, які не є больовими і сигналізують про небезпеку для тіла (симптом, лоскіт, нудота, еротичне збудження). Нарешті, ця теорія не спроможна пояснити появу фантомних болів, з якими, як було показано, не справляється й теорія фізичного пошкодження. Фізикалісти в особі Армстронґа ладні тлумачити поняття болю як поняття-конта- мінацію (portmanteau-concept), в якому не розрізнювано два стани: ментальний («мати певне тілесне чуттєве враження») та пропозиційний («мати ставлення (take up a certain attitude) до певного чуттєвого враження»). Як наслідок, теза про універсальну стосунковість будь-якого відчуття буцімто скасовує питання про специфіку больового відчуття: «болісність чуттєвого враження є, отже, стосунковою властивістю враження у той самий спосіб, яким болісність суперечки є стосунковою властивістю суперечки» (Armstrong, 1962, р. 107). І далі: «...контамінаційна природа поняття фізичного болю означає, що твердження “У мене болить рука” має подвійну некорегованість. Воно містить твердження, що я маю певне чуттєве враження, а також твердження, що мені не подобається мати це враження» (Armstrong, 1962, р. 107). Отже, описуючи своє тіло у термінах відмінності від чужих тіл, ми мимохіть синонімізуємо активні, пасивні й реактивні елементи словника опису. На рівні самозвітів це означає, що того, хто повідомляє про больове відчуття «від» першої особи, ніщо не скеровує послуговуватися спільними критеріями (мовленням від імені третьої особи). Простіше кажучи, теорія настанови продукує лише приховану інтроспективність розуміння болю.

З огляду на це, фантомний біль є утрудненням для такого аналізу через те, що зміст поняття «біль» передбачає просторову локалізацію того, хто зазнає болю. Ампутована нога є місцем, в якому відчувається дія причини, хоча причина не впливає актуально на саму кінцівку. Якщо хворий робить висновок про біль, він тим самим також робить висновок і про місце, де болить, тоді як у разі ампутованої кінцівки такого «місця» немає. Фантомний біль - це сенсорна ілюзія, факт якої порушує питання про до-концептуальний характер чуттєвих вражень больового типу. Чуттєве враження про фантомний біль спонукає мене прийняти певну настанову, що легітимує судження, яке починають з констатації відсутності у ньому логічного суб'єкта. Припустімо, що підставою для цього є визнати правдивий характер гаданого місця болю. Але такий акт щонайменше сам потребує обґрунтування, а до того ж нівелює валідність предикатів, що відповідають ознакам перехідних і неперехідних відчуттів.

Важливість цього розрізнення повертає нас до теми омовлюваності відчуттів. Місток між відчуттям і його вираженням перекидає поняттєва активність індивіда, ця точка збирання розмаїтих переживань в осмислену референтну сітку. Попри відмінність у класифікації відчуттів і психологічних дієслів, спільний для них обох принцип може прислужитися при аналізі больового досвіду. Для цього зупинимося на природі перехідних дієслів. їх специфічність, як довів у своїх працях Венсан Декомб, полягає винятково у зворотній дії. Ними позначають відношення не з об'єктивним світом, а лише з самим собою (Декомб, 2008, с. 97). Ставлячи особовий займенник «я» на місце змінної у пропозиційній функції (хИу), я не стверджуватиму нічого, крім того, що зміст повідомлення стосується мене. Наприклад, вислів «я переміг у лотереї» можна замінити висловом «переможцем лотереї є я сам». У заміні цього речення діадною конструкцією на зразок «у лотереї перемогла людина, яку звуть “Ц. В.”» немає жодної необхідності. Адже тоді зворотність перехідного дієслова буде зведено нанівець ужитком жорсткого десигнатора. (Імена слугують для розпізнання нас іншими і ніяк не позначають самі відчуття. І що важливіше, ми маємо зважати, що існують особи з ідентичними моїм іменем і прізвищем.) У реченні «Футболіст забив гол» помічаємо два суб'єкти предикації: футболіст, який «забив» гол, і гол, який «було забито». Як наслідок, у реченні одночасно наявні активний і пасивний суб'єкти твердження. У руслі обговорення проблеми ментальних станів неперехідністю позначають ті стани чи відчуття, які є «внутрішніми» або такими, на які не впливає ніщо ззовні. Порівнюючи згадані види дієслів, можна утворити висловлювання: «Я забив ліву руку» і «Моя ліва рука болить». Якщо на перехідність першого висловлювання вказує місце агенса у структурі речення, то неперехідність другого зумовлено неможливістю змінити його роль пацієнса. Стан, у якому відчуття, що неможливо пережити «замість когось», повідомляється реченням, в якому до па- цієнса не додано участі агенса. Опис цього стану через самоатрибутивні оператори створює картину, що на одному аспекті відчуття сконцентровано всю мою самість. Наприклад, за «пекучого» болю моє Я увижається розпеченим. Це порівняння, однак, є оманливим. Навіть за умови, що «пекучий» біль триває «безмежно довго» і, отже, істотно послаблює мою здатність міркувати, рефлективну здатність воно не усуває. Щойно біль послабиться, я зможу розповісти про самопочуття, підпорядкувавши його поетапній кате- горизації. Зрештою, я ніколи й не втрачаю цієї здатності, бо наслідком втрати стало би зникнення мого Я. Акцентування на прямому доступі до свого стану не розв'язує проблему обізнаності з болем, адже «якби ми обмежилися тим, що сприймаємо безпосередньо, сприйняття були б іще більш невизначеними», а перцептивну обізнаність було би зведено до ефемерності (Armstrong, 1962, р. 118). Це підводить до висновку, якого доходить і Саша Фінк: оскільки на сьогодні нам бракує загальновизнаної теорії фізичних засад ума, пояснити біль за допомогою мови фізичних наук є неадекватним завданням. Вихід слід шукати не у хиткому компромісі з фізикалізмом, а у відмові від диктату з його боку.

Інакший погляд на теорію опису чуттєвого пропонує Гіларі Патнем. Свій підхід він назвав кластерним аналізом. Щоб з'ясувати, як можлива публічна верифікація болю, він звертається до концепту кластерних понять. Кластер - це сукупність однорідних елементів, кожен із яких позначує певний нюанс або відтінок позначува- ного явища. При цьому судження про об'єкт у разі кластерного підходу потребує утримання в умі тези, що опис об'єкта є результатом виявлення зв'язків між елементами кластера. Ключем до цього є спорідненість властивостей цих елементів. Висловлювання про біль, на думку Патнема, передбачає «застосування всього кластера критеріїв, кожен з яких можна вважати синтетичним» (Putnam, 1975, р. 328). Специфікою поняття «біль» як синтетичного є те, що цим терміном можна легітимно послуговуватися навіть без усього доступного масиву кластера. Коли я кажу про своє відчуття болю, словом «біль» я намагаюся зафіксувати своє відчуття, для якого завжди бракує повної сукупності індикаторів. У розмові про предмет ми можемо вдатися до остенсивно- го визначення, натомість у розмові про біль цей шлях є для нас закритим.

Із того факту, що чуттєві враження не підлягають остенсивній референції, випливають два важливі висновки: по-перше, такі кластерні поняття, як «біль», охоплюють різні симптоми фізичних відчуттів. По-друге, цей клас понять має стосунок не до каузальної основи відчування болю, а до діапазону самозвітів про біль. Пояснення цього слід шукати в лінгвістичній основі будь-якого визначення. Немов рибальська сітка, воно збирає до купи різноякісні феномени лише на підставі їх улягання правилу «за нормальних умов симптоми Y відповідають таким симптомам X». Якщо твердження «х є тотожним y» передбачає, що «такі симптоми х “за нормальних умов відповідають таким симптомам” y», тоді істинність твердження «х є тотожним х» не залежатиме від істинності «у є тотожним y». Редукція чуттєвих феноменів до визначеного набору симптомів (у Вітґенштайновому сенсі) матиме успіх за умови, що при цьому не порушують принцип самототожності щодо редукованого феномена. Як наслідок, поняття «біль» слід вважати таким, що позначає не повний кластер реакцій на відчуття, а умови певного кластера реакцій на відчуття (Putnam, 1975, р. 332).

Ілюстрацією думки Патнема є логічний експеримент, відомий під назвою «суперспартан- ці» Ймовірно, авторство цього експерименту належить Віт- ґенштайну (пор. §383-387 Zettel): «Уяви, що людей якогось племені з ранньої юності виховували так, щоб [вони] зовсім не проявляли почуттів. Почуття вважаються в них чимось дитя-чим, чого слід якнайшвидше позбутися. Припустімо, їх суворо вишколюють. Про “біль” навіть не кажуть; тим паче не у формі припущення “Можливо, в нього...”. Якщо хто скаржиться, з нього кепкують і карають. Про підозру в симуляції взагалі не може бути й мови... Скаржитися настільки погано, що гіршої симуляції взагалі не буває... Цим я хочу сказати: цілковито інак-ше, порівняно з нашим, виховання могло би бути основою для абсолютно інших понять» (Wittgenstein, 1967, p. 69)., або «суперстоїки». Уявімо, що існує спільнота осіб, яких із дитинства привчили управляти вербальним вираженням своїх переживань і воднораз придушувати будь-які зовнішні прояви больових відчуттів. Навіть зазнаючи ударів і відчуваючи біль, ці люди мають вишколену волю, яка дає їм сили витерпіти різні типи болю. Незалежно від того, якими мотивами скеровані су- перспартанці, їхня поведінка доводить на практиці, що зв'язок між ментальним змістом і його публічною фіксацією не є безумовним. Експеримент можна скорегувати, якщо висловити припущення, що внаслідок тривалої еволюції та штучного добору ця спільнота навчилася народжувати дітей (суперсуперспартанців), які сприймають себе як «дорослих невеликого зросту» і поводяться аналогічно їм. Такі особи позбавлені спроможності виражати свій біль, бо не завчили ні вигуків типу «ой» або «ай», ні лексем чи ідіом, споріднених із дієсловом «болить». Якби представник цієї спільноти опинився у нашому світі й розповів про свої реакції на те, що ми звично називаємо болем, ми постали би перед дилемою: або вважати його самозвіти спотвореними, або взагалі нерелеватними больовим відчуттям людей. Не чуючи від суперсуперспартан- ців розповідей про больовий досвід, ми змушені були б вірити, що вони й справді його не мають. З експерименту Патнема можна виснувати, що причина та опис ментальної події не залежать від способів реагування на неї, тим паче від того, як їх представлено в мові. Аргумент Патнема є виразно антифізикалістським і антиредукціо- ністським. З цього випливає, що увідповіднення зумовленої реакції певному чуттєвому враженню означало б визнати істинність недовідних або безпідставових принципів у міркуванні про внутрішній досвід. Але парадокс ще й у тім, що спростування фізикалізму в такий спосіб лише зміцнює тезу про неповідомлюваність «мови» приватних переживань.

Патнем критикує не лише фізикалістську програму. Він ставить під питання й бігевіоризм, принаймні у його мінімальній версії. її підґрунтя утворено поєднанням трьох постулатів: 1) поведінка є послідовністю дій, інтерпретованих на основі аналітичних логічних слідувань (analytic entailments); 2) збагнути болісні переживання можна через «приблизний переклад» у термінах бігевіористського словника; 3) приблизний переклад буде успішним, якщо словник перекладу А і перекладний словник В спираються на окремий клас аналітичних суджень. Щоб перехід від 2 до 3 став можливим і конституював регулярність, система аналітичних логічних слідувань має імплі- кувати умови істинності висловлювань про відчуття. Недотримання цього правила, як показує експеримент Патнема, є фундаментальним джерелом самосуперечливості поведінкового критерію. Отже, виглядає на те, що «з самого по собі твердження “Х має біль” не випливає жодне біге- віористське твердження» (Putnam, 1975, p. 334).

І репрезентативістська, і редукціоністська інтерпретації поняття болю, принаймні на рівні аргументації, схоже, не спроможні виправдати те витлумачення чуттєвого досвіду, в якому біль розглядають за аналогією з іншими переживаннями. Мартін Макґін із цього приводу констатує: «Тілесні відчуття не мають інтенційного об'єкта, що його має досвід сприйняття. Ми розрізняємо [сам] візуальний досвід і те, що він є досвідом, але ми не покладаємо цього розрізнення стосовно болю. Або знов-таки, візуальні переживання певним чином репрезентують світ, а біль не має такого репрезентативного змісту» (McGinn, 1991, pp. 8-9).

Своєрідним виходом із глухого кута нередук- тивних понять афективної феноменології, що описує больові переживання, може бути спроба перевизначити репрезентацію всіх кваліативних відчуттів у термінах натуралістичної феноменології болю. До такого рішення схиляється квалі- ативний репрезентаціонізм. Його пропонент Майкл Тай стверджує: «Коли кажуть, що поріз на пальці, опік або синець є болючим (painful) або болить (hurts), мають на увазі (приблизно) те, що він спричинює почуття, а саме: почуття, яке переживає людина, і що це почуття викликає до себе миттєву неприємність (dislike) разом із занепокоєнням або занепокоєнням про стан тіла, в якому відчувається порушення. Звісно, болі (pains) самі по собі зазвичай не викликають почуттів, які викликають неприємність: вони і є такими почуттями, принаймні у типових випадках. Отже, болі не є більш болючими за почуття» (Tye, 1997, pp. 332-333, курсив в оригіналі). Тай має на увазі, що біль є болючим у тому сенсі, що зазвичай він приводить ум у стан когнітивного реагування. Коли ми інтроспектуємо свій біль, то усвідомлюємо своє відчуття як «болюче», але «ще» не визначене. Уже це, як і комплексність поняття болю, продукує припущення, що висловлювання про біль містять неусувність відношення між концептуальним і не-концептуаль- ним. Утім, зміщення центру ваги з «причини» на «почуття» і з сенсорних реакцій на когнітивні не робить яснішою проблему того, чим є больове «у» самому болю або, радше, чи є воно лише приписуваним. Сконструювати повноцінну феноменологічну теорію «больових репрезентацій» є нелегкою справою, тим паче тому, що для неї лишатиметься відкритим питання про динаміку відношення між поняттєвою активністю суб'єкта, його комунікативним інтересом і відчуттям, яке примушує забути про все інше, доки ним переймається тіло.

Список посилань

1. Декарт, Р. (2021). Метафізичні медитації. У О. Хома (Упор. і ред.), «Медитації» Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень: Жан-Марі Бейсад, Жан-Люк Марйон, Кім Сан Он-Ван-Кун (2-ге вид., виправ. і доп.) (c. 115-292). Дух і Літера.

2. Декомб, В. (2008). Суб'єктивний привілей. Філософська думка, 1, 84-100.

3. Колрідж, С. Т (1983). Поема про старого мореплавця. Всесвіт, 6, 121-130.

4. Леві, П. (2017). Чи це людина? Видавництво Старого Лева.

5. Павлов, И. (2001). Рефлекс свободы. Питер.

6. Armstrong, D. M. (1962). Bodily Sensations. Routledge & Kegan Paul; Humanities Press.

7. Baker, G. P, & Hacker, P M. S. (2005). Wittgenstein: Understanding and Meaning. Volume 1 of an Analytical Commentary on the Philosophical Investigations (Part 2. Exegesis §§ 1-184) (2nd ed.). Blackwell Publishing.

8. Consonni, M. (2012). After the Camps: Semantic Shift and the Experience of Pain. In E. Cohen, L. Toker, M. Consonni, & O. E. Dror (Eds.), Knowledge and Pain (pp. 187-210). Editions Rodopi B. V.

9. Fink, S. B. (2010). The Ambiguity of Pain. In J. Fernandez (Ed.), Making Sense of Pain. Critical and Interdisciplinary Perspectives (pp. 3-12). Inter-Disciplinary Press.

10. Fink, S. B. (2012). A Natural State without a Nature? Dealing with the Ambiguity of „Pain“ in Science and Ethics. In H. McKenzie, J. Quintner, & G. Bendelow (Eds.), At the Edge of Being: The Aporia of Pain (pp. 3-18). Inter-Disciplinary Press. https://doi. org/10.1163/9789004399228_002

11. Grahek, N. (2007). Feeling Pain and Being in Pain. (2nd ed.). The MIT Press.

12. IASP Announces Revised Definition of Pain. (2020). https://www. iasp-pain.org/publications/iasp-news/iasp-announces-revised- definition-of-pain/.

13. Lascaratou, C. (2007). The language of Pain. John Benjamins.

14. Levi, P (1988). Opere (Vol. 2). Giulio Einaudi.

15. McGinn, C. (1991). The Problem of Consciousness. Basil Blackwell.

16. Melzack, R. (1975). The McGill Pain Questionnaire: Major Properties and Scoring Methods. Pain, 1, 277-299.

17. Putnam, H. (1975). Brains and Behavior. In H. Putnam, Mind, Language and Reality. Philosophical Papers (Vol. 2). Cambridge University Press.

18. Smart, J. J. C. (1959). Sensations and Brain Processes. Philosophical Review, 68, 141-156.

19. Sofsky, W. (1993). The Order of Terror. The Concentration Camp.

20. Princeton University Press.

21. Tye, M. (1997). A Representational Theory of Pains and Their Phenomenal Character. In N. Block, O. Flanagan, & G. Gьzeldere (Eds.), The Nature of Consciousness: Philosophical Debates (pp. 329-340). MIT Press.

22. Waldow, A. (2010). Who is Able to Feel Pain? A Cartesian Attack on the Bкte-Machine. In J. Fernandez (Ed.),Making Sense of Pain. Critical and Interdisciplinary Perspectives (pp. 13-20). InterDisciplinary Press.

23. Wittgenstein, L. (1953). Philosophical Investigations. Philosophische Untersuchungen. Blackwell Publishing.

24. Wittgenstein, L. (1967). Zettel. University of California Press.

25. Wittgenstein, L. (1968). Notes for Lectures on “Private Experience” and “Sense Data”. The Philosophical Review, 77 (3), 275-320.

26. Wittgenstein, L. (1974). Philosophical Grammar. Basil Blackwell.

References

1. Armstrong, D. M. (1962). Bodily Sensations. Routledge & Kegan Paul; Humanities Press.

2. Baker, G. P., & Hacker, P. M. S. (2005). Wittgenstein: Understanding and Meaning. Volume 1 of an Analytical Commentary on

3. the Philosophical Investigations (Part 2. Exegesis §§ 1-184). (2nd ed.). Blackwell Publishing.

4. Consonni, M. (2012). After the Camps: Semantic Shift and the Experience of Pain. In E. Cohen, L. Toker, M. Consonni, &

5. O. E. Dror (Eds.), Knowledge and Pain (pp. 187-210). Editions Rodopi B. V.

6. Dekart, R. (2021). Metafizychni medytatsii [Metaphysical Meditations]. In O. Khoma (Ed.), "Medytatsii” Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen: Zhan-Mari Beisad, Zhan-Liuk Marion, Kim San On- Van-Kun [Descartes ' Meditations in the Mirror of Contemporary Interpretations: Jean-Marie Beyssade, Jean-Luc Marion, Kim Sang Ong-Van-Cung] (pp. 115-292). Dukh i Litera [in Ukrainian].

7. Dekomb, V. (2008). Subiektyvnyi pryvilei [The Subjective Priv- elege]. Filosofska dumka, 1, 84-100 [in Ukrainian].

8. Fink, S. B. (2010). The Ambiguity of Pain. In J. Fernandez (Ed.), Making Sense of Pain. Critical and Interdisciplinary Perspectives (pp. 3-12). Inter-Disciplinary Press.

9. Fink, S. B. (2012). A Natural State without a Nature? Dealing with the Ambiguity of „Pain“ in Science and Ethics. In H. McKenzie, J. Quintner, & G. Bendelow (Eds.), At the Edge of Being: The Aporia of Pain (pp. 3-18). Inter-Disciplinary Press. https://doi. org/10.1163/9789004399228_002

10. Grahek, N. (2007). Feeling Pain and Being in Pain. (2nd ed.). The MIT Press.

11. IASP Announces Revised Definition of Pain. (2020). https://www. iasp-pain.org/publications/iasp-news/iasp-announces-revised- definition-of-pain/.

12. Kolridzh, S. T. (1983). Poema pro staroho moreplavtsia [The Rime of the Ancient Mariner]. (Anatoliy Onyshko, Transl.). Vsesvit, 6, 121-130 [in Ukrainian].

13. Lascaratou, C. (2007). The language of Pain. John Benjamins.

14. Levi, P (1988). Opere (Vol. 2). Giulio Einaudi.

15. Levi, P (2017). Chy tse liudyna? [Is this a Man?].Vydavnytstvo Staroho Leva [in Ukrainian].

16. Viacheslav Tsyba

17. McGinn, C. (1991). The Problem of Consciousness. Basil Blackwell.

18. Melzack, R. (1975). The McGill Pain Questionnaire: Major Properties and Scoring Methods. Pain, 1, 277-299.

19. Pavlov, I. (2001). Refleks Svodody [Reflex of Freedom]. Piter [in Russian].

20. Putnam, H. (1975). Brains and Behavior. In H. Putnam, Mind, Language and Reality. Philosophical Papers (Vol. 2). Cambridge University Press.

21. Smart, J. J. C. (1959). Sensations and Brain Processes. Philosophical Review, 68, 141-156.

22. Sofsky, W. (1993). The Order of Terror. The Concentration Camp. Princeton University Press.

23. Tye, M. (1997). A Representational Theory of Pains and Their Phenomenal Character. In N. Block, O. Flanagan, & G. Gьzeldere (Eds.), The Nature of Consciousness: Philosophical Debates (pp. 329-340). MIT Press.

24. Waldow, A. (2010). Who is Able to Feel Pain? A Cartesian Attack on the Bкte-Machine. In J. Fernandez (Ed.), Making Sense of Pain. Critical and Interdisciplinary Perspectives (pp. 13-20). InterDisciplinary Press.

25. Wittgenstein, L. (1953). Philosophical Investigations. Philosophische Untersuchungen. Blackwell Publishing.

26. Wittgenstein, L. (1967). Zettel. University of California Press.

27. Wittgenstein, L. (1968). Notes for Lectures on “Private Experience” and “Sense Data”. The Philosophical Review, 77 (3), 275-320.

28. Wittgenstein, L. (1974). Philosophical Grammar. Basil Blackwell.

29. Witgenshtein, L. (2020). Zettel. Zametki [Notes]. Ad Marginem Press [in Russian].

Размещено на Allbest.ru