Від теології до наукометричної кримінотеології: етнонаціональний та міжнародний концепт крізь призму православ'я

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Від теології до наукометричної кримінотеології: етнонаціональний та міжнародний концепт крізь призму православ'я

І.В. Кріцак, к.ю.н., доцент

Анотація

У статті здійснений концептуальний аналіз проблеми теології у понад 50-ти працях українських авторів. Виявлено, що постмодерна доба зумовлена багатьма суперечками між вірою і розумом у ключі того, чи протиставляти філософію і теологію. За позицією католицького мислителя Г.У. фон Бальтазара, «без філософії немає богослов'я», якщо йдеться про осягнення серйозних рівнів теологічного мислення/богослов'я, з чим не можемо погодитися, адже, можливо, доля й Константинополя (Святої Софії) склалась би інакше та не піддалась би магометанській вірі, якщо б філософська складова Царгорода не заполонила церковне/духовне життя. Саме тому так важливо берегти чистоту нашої загальнодержавної, у більшості своїй православної, віри. За висловлюваннями православного старчества, справжній богослов - той, хто молиться/вміє правильно молитися Богові/правильно славити Його. За словами Силуана Афонського, «молитись, що кров проливати», і лише той зрозуміє це, хто щодня молиться за ближніх своїх. Тоді відкриваються такі рівні і стани всього невідомого/неймовірного, що жодні книги і міркування не здатні вмістити. Тим самим, глибинні духовні стани моління дають відкриття/відчуття Духу Божого, коли серце, розум, душа з'єднуються воєдино у відкритті неосяжного.

Ключові слова: кримінотеологія, наукометрія, етнонаціональний вимір, православ'я, філософська складова, війна, Церква Христова, історичний аспект, міжнародний вимір.

Annotation

From theology to scientometric criminotheology: ethnonational and international concept through the prism of orthodoxy

I.V. Kritsak, PhD in Law, Associate professor Kharkiv National University of Internal Affairs

We have carried out a conceptual analysis of the problem of theology in more than 50 articles by Ukrainian authors. It was found that the postmodern era is characterized by many disputes between faith and reason in terms of whether to oppose philosophy and theology. According to the Catholic thinker G. W. von Balthasar, "without philosophy there is no theology" when it comes to comprehending serious levels of theological thinking/theology, with which we cannot agree, because perhaps the fate of Constantinople (Hagia Sophia) would have been different and would not have succumbed to the Mohammedan faith if the philosophical component of Constantinople had not filled the church/spiritual life. That is why it is so important to preserve the purity of our national, mostly Orthodox, faith. According to Orthodox elders, a true theologian is one who prays/is able to pray to God correctly/is able to praise Him correctly. According to Silouan of Athos, "praying is like shedding blood," and only those who pray for their neighbors every day will understand this. Then such levels and states of the unknown/unimaginable are revealed that no books or reasoning can contain. Thus, the deep spiritual states of prayer give the discovery/feeling of the Spirit of God, when the heart, mind, and soul unite in the discovery of the immense.

Key words: criminotheology, scientometrics, ethno-national dimension, Orthodoxy, philosophical component, war, Church of Christ, historical aspect, international dimension.

Вступ

Цар, король, шах, султан, президент, - як багато закладено у цих словах? Справді: «Зі знищенням влади зникне увесь порядок і життя стане нестерпним, адже царська влада є схожою до влади Бога, тому особа монарха набуває великого значення як справжній цар, що все підпорядковує законам Божим». Іоанн Златоуст

«Той, що тебе без тебе сотворив, не хоче тебе без тебе спасти». «А закон Твій - істина, і істина - це Ти <...> інший закон у тілесах моїх противився закону мого розуму, і робив мене бранцем закону гріховного, що знаходиться в тілесах моїх». Гріховний же закон - це влада і сила звички, яка тягне і утримує душу навіть проти її волі». Блаженний Августин Аврелій

Постановка проблеми

Українська православна теологічна/богословська думка має понад тисячолітню історію, а фактично начала нашої державності слід розпочинати з часів двохтисячолітньої давності; з тих пір, коли стопи апостола Андрія Первозванного ступили на наші землі. Саме з цього часу розпочинається унікальне/часто приховане для більшості християнство на наших теренах за моделлю «затамованого подиху» чи унікального розквіту «перелому тисячоліть». Віримо, що й це - нове третє тисячоліття, на порозі якого стоїмо сьогодні, обов'язково принесе великі/нечувані, набагато кращі переміни всього сутнісного/справжнього через призму етнонаціонального, багатьох глибинних духовно-культурних смислів і практик. Мислячи у такому ключі, відкриється дихотомія справжньої української державності, з чотирма хрещеннями Київської Русі впродовж першого тисячоліття Христової ери та ще унікальна історія участі наших представників у Помісних Вселенських соборах, а також того, як наша державність пов'язана зі святом Покрови Божої Матері від того дня, коли вона розпростерла свій святий омофор над святою Софією у Константинополі.

Слід мовити про славетних Аскольда і Діра і те, як патріарх Фотій підносить хвалу їм в своєму «Окружному посланні» єпископам, а також слід згадати про Кирила і Мефодія, велику княгиню Ольгу до великого Володимирового Хрещення (988 року), яке і стало переломним/вирішальним/транформаційним в історії людства загалом, коли сповнились слова апостола Андрія Первозванного, що на цьому місці засіяє велика сила і благодать Божа, яке й остаточно/докорінно перемінить нас у етнонаціонально-, ментально-духовно-культурному рівні. За словами літописця, апостол промовив такі слова: «Видите ли горы сия? Яко на сих горах возсияет благодать Божия, имать град великий быти и церкви многи Бог въздвигнути имать».

Тут можна твердити: чому сьогодні такі запеклі бої ведуться з метою захоплення України з боку російської федерації, адже вся російська історія безпосередньо пов'язана та перейнята з Софії Київської. Зважаючи на першу вельми багату тисячолітню історію наших земель з початку Христової ери, а саме того факту, що апостол Андрій Первозванний був розп'ятий саме в м. Патри (Греція) близько 67 року, а не на наших землях, попри те, що його проповідь на наших теренах тривала понад 30 років, можна розвінчати міф про варварські, скіфо-сарматські, гото-гунські, кіммерійські начала/клеймо української державності. Замислимось на хвилину: для того щоб йти на Царгород походом, слід було добре знати закони астрономії, кораблебудування та багато інших наук. Ми забуваємо вивчати древню історію із житія святих. А також робити біблійний екскурс у найдавніші часи з начал створення світу, що могло би дати відповіді на багато запитань: чому і для чого, в чому причино-наслідковий (детермінаційний) зв'язок? Звідси, роблячи невеликі підсумки-резюме сказаного у рамках кримінотеології, бачимо, яким важливим є її дослідження крізь призму знання біблейської та церковної історії, що розкривається у Священному Писанні та Священному Переданні, традиції шанування ікон, житій святих, які можуть допомогти нам невидимим і зримим чином дати/віднайти відповіді на важливі питання багатьох історичних подій та явищ.

Сьогодні українська теологія має унікальну історію свого становлення та розвитку на засадах саме канонічного православ'я, догматичного богослов'я, православного катехізису, де відображені непорушні Христові істини, які й задають шлях ухилення від єресей та розколів. Така парадигма може привести всьому цивілізованому світові багато істин відродження християнства на засадах традиції, православного передання, коли «старчество» на наших теренах розглядається як унікальний феномен планування та прогнозування сьогодення і майбуття. Відрадно те, що з кожним роком з'являється дедалі більша кількість навчальних та наукових видань, дисертаційних досліджень та інноваційних проектів, які репрезентують нові обриси теології, ідеї християнства, православ'я в Україні, через відхід від комуністичної парадигми до ідеологічного плюралізму, коли, здається, світ настільки зосередився на правах людини в останнє тридцятиріччя, що часу на цінності просто не вистачало чи їм не приділялась достатня/належна увага. І лише нинішня війна внесла свої корективи. Світ замислився над власним буття, але що буде далі, куди йти, як діяти?

Українські теологи, кримінологи (кримінотеологи) покликані досліджувати/здійснювати репродукцію і пропагувати іншим важливі істини поширених богословських трендів всієї біблійної історії людства, всього життєвого, людяного. Однак для правильного вироблення ідей потрібна невидима, чуттєва, духовна сила, сила Духу, яка визначається приналежністю до Церкви Христової з подальшим баченням всього того, що можна взяти для нашої ментальності, з виходом на міжнародні рівні обізнаності та надання рекомендацій. Так, конструкція богословських ідей сьогодення на засадах вчень багатьох церковних і світських авторитетів свідчить про те, що нам слід розробляти наукометричну теологію з аналізом найрізноманітніших шляхів розвитку та вдосконалення через православну складову, враховуючи досягнення найрізноманітніших наук.

Йдеться саме про шлях міждисциплінарної/міжгалузевої наукометричної, космополітичної (космологічної/інтегративної) парадигми. Звідси, наукометрична християнська православна теологія з позицією прийняття багатого спектру ідей найрізноманітніших мислителів, де відсіяне раціональне зерно зі всього теоцентричного допоможе вивести кримінологію на рівні справжньої метафізичності, інновацій і підходів у здійсненні інтеграції здобутків, насамперед філософії, теології, психології, інших наук, багатьох мислителів християнської до дохристиянської історії, заради переосмислення християнської метафізики в контексті сучасного діалогу культур на засадах істинного богослов'я, живого слова там, де воно сприйняте для людського слуху і не суперечить внутрішньому голосу людини, її ментальним кореням, пам'яті предків. Звідси, створення православної євхаристійної теології, об'єднання навколо чаші Христової неодмінно дасть плоди нових рівнів благочестя.

Спостерігається, що сьогодні теологія в українському наукометричному просторі у більшості своїй представлена католицькими та протестантськими парадигмами та ідеями. Тому перед нами постає завдання вихолости усе, що зайве, віднайти те, що раціональне у ключі українського православ'я з Володимирових часів до сьогоднішнього дня. При цьому це ніяк не означає відкидання всього чужорідного, а навпаки нашарування та розкриття того чи іншого питання у рамках глобального проекту та етнонаціонально, духовно-культурного авторського стилю, який вироблявся впродовж років наукової праці.

Таким чином, феномен багатьох богословських наукових істин окреслює динаміку змін та зіставлень тенденцій та процесів з допомогою системного, структурно-типологічного та функціонального порівняльного аналізів. Проблема ж християнського православного Сходу та католицького Заходу зумовлена конфронтирами сперечань/втручань/змагань ще й між протестантизмом, різного роду релігійним модернізмом (сектантством), багатьма атеїстичними поглядами, що суттєво підриває авторитет віри і Церкви Христової, який часами всіляко нівелюється. Звідси слід стати на захист свого/національного/духовно-культурного. Тяжіння до націоналізації православних церков також відповідним чином позначається на процесах стабільності суспільних відносин у державах тощо.

Окремі/епізодичні формулювання поняття теологія

Зa cловaми M. Береш, науковці, поcлyговyютьcя теpмiном «богослов'я, оpiєнтyютьcя нa cхiдно-хpиcтиянcькy культуру, а науковці, які вживaють теpмiн «теологія», є зоcеpедженими нa зaхiдно-християнську. Теpмiн «теологія» походить від грецьких слів Xoyoq - слово, вчення - Бог»Береш М. Лексико-семантичні та лінгвопрагматичні особливості німецької християнсько-богословської терміносистеми: дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Львів, 2016. С. 15.Там само. С. 16.. Р. Ваврінчик вважає, що теологія є наукою, яка оперує термінами, доктринами, догмами, канонічними поняттями, затвердженими синодами та відповідними авторитетними органами ЦерквиВаврінчик Р. Перформативність мовленнєвих актів у англомовному теологічному дискурсі: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. Чернівці, 2016. С. 21.. Хтось говорить, що це вчення про Бога, що базується на Об'явленні, тобто на методичній спробі зрозуміти та пояснити Божественне Об'явлення істиниБереш М. Лексико-семантичні та лінгвопрагматичні особливості німецької християнсько- богословської терміносистеми: дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Львів, 2016. С. 15.

За словами C. Стасяк, християнський розум прагне думкою збагнути те, у що вірить, тоді як предметом віри виступає таїнство, завдяки роздумам над цим, автор знаходить у цьому важливу нішу теологіїСтасяк С.-Я., Завіла О. Основи догматичного богослов'я. Львів: Місіонер, 1997. 310 с.. У словнику Меріам-Вебстер теологія є наукою релігійної віри, практики і досвіду; вона є наукою про Бога і про ставлення Бога до світуMerrrnm-Webster Dictiorary since 1828.. English Oxford Living Dictionaries пропонує нам таке розуміння теології: наука про природу Бога i релігійного віруванняEnglish Oxford Living Dictionaries..

Основні підходи де визнaчення теології:

- геоцентричний - вертикальний підхід (людина «антропоцентричний - горизонтальний підхід (людина «синергійний - т.з. вертикально-горизонтальний підхід, за якого розглядається процес співробітництва людини і Бога, це вічний життєвий процес, коли людина пізнає Бога, Його сутність, природу; Бог промовляє до неї і відбувається зворотній зв'язок;

- трансцендентний - підхід, суть якого полягає у вивченні надприродної реальності Бога у межах і поза межами трансцендентності та іманентності (все)світу;

- лінгвістичний - підхід, метою якого є дослідження мовних і мовленнєвих особливостей релігійної мови, а також її вживання і вплив на писемну та усну форми спілкування;

- комунікативний - підхід, за якого відбувається передання інтенцій, смислу і значень про те, яке Одкровення прийшло на думку людині внаслідок її особистого дослідження сакрального Слова, результатом чого вона бажає поділитися, чим вона передає цей меседж до своєї релігійної спільноти;

- когнітивний - підхід, суть якого полягає у вивченні «проблеми концептуалізації, категоризації, pозвиткy і фyнкціонyвaння мовної cвiдомоcтi людини, що вiдобpaжaє релігійну кapтинy cвiтy людини, тобто сукупність наукових знань, релігійних уявлень...»;

- релігійний - особливий підхід до вивчення теології, сутність якого полягає у визначенні певного релігійного досвіду, який людина набуває у процесі свого життєвого духовного розвитку;

- системний - підхід, без якого не може обійтися жодна структурована дисципліна; він є способом, який слугує об'єднанням теологічних знань в одну систему, в якій елементи мови тісно пов'язані між собою і є залежними один від одного. Таким чином, відбувається певний ланцюговий зв'язок між усіма теологічними мов- ними та мовленнєвими одиницями, що взаємоді- ють як у межах певного релігійного вчення, так і виконують різні функції поза його межами.

Науковий підхід до вивчення Біблії. Американський дослідник Д. Перріс вважає, що біблійне тлумачення є і наукою, і мистецтвом. З одного боку, воно є наукою, адже «для тлумачення Біблії ми використовуємо різні методи і принципи», а з іншого - «біблійне тлумачення є мистецтвом, тому що нерідко ми натрапляємо на наше особисте судження відносно значення Біблії, а це уже, - зазначає автоp, - більше базується на інтуїції або ж на інстинктивному розумінні, аніж на застосуванні чітко окресленого методу».

Таким чином, існує три рівні читання Біблії:

- читання Біблії з молитвою і роздумами;

- читання із визначенням літературних особливостей тексту;

- читання із розробкою розгорнутого плану;

- читання із аналізом речення;

- вивчення розповідного тексту;

- вивчення деталей;

- вивчення історичного тла;

- вивчення словникового складу;

- вивчення богословської темиParris D.P. Introduction to Biblical Interpretation. Colorado: Global action, 2006. С. 3Там само.

Нариси кримінотеології у її ретроспективі

Залучення теології, яка набула статусу науки, до аналізу кримінально-правових/криміногенних та кримінологічних явищ і процесів зумовлене інерцією десятилітніх заборон на все, що пов'язане з релігією у ленінсько-марксистську епоху та скептицизму до релігії у науці під час тридцятилітнього ідеологічного плюралізму. Водночас, сакральна література/старовинні твори різних авторів у царині теології, а також різного роду класичні праці, створені на біблійних началах, де відчутний особливий божественний Дух та бачення Істини, - сьогодні все це зводиться до накопичення не лише елементів теологічного, але й всього ціннісного.

Кримінологічна наука у даному руслі може сказати своє слово: що визначати/визнавати/виводити в ранг норми заборони у сфері всього «суспільно небезпечного» чи «суспільно шкідливого»? Йдеться насамперед про тісну взаємодію кримінального та адміністративного права. З іншого боку, кримінологія може стати узагальнюючою наукою всього «соціального» та «правового», адже йдеться про тотал-глобальну сферу, тобто скрізь, де таїться зло/злий умисел/помисел тощо. Звідси, адаптація основних положень теології до традиційного кримінального права, як це було раніше, зараз немислима. Кримінологія вже давно перестала бути «обслуговуючою» наукою кримінального права. Вона стала остаточно на шлях наукометричної парадигми з урахуванням метафізичності та космополітизму багатьох явищ і процесів. Водночас, завдяки теології її статус автоматично у силу бачення детермінантів (причин, умов і факторів) багатьох криміногенних ситуацій і станів ще із начал біблійних часів - суттєво розширюється та є особливо необхідним для вчених різних рівнів, особливо за нинішніх умов воєнного стану. Так, коли одного разу вченим, які досліджують сферу «crimen», захочеться звернутися до всього, що стосується ціннісного/теологічного, вже, відповідно, будуть певні напрацювання у даній галузі/царині знання. Різноманітність життєвих ситуацій, їхня складність та заплутаність спонукає до ідеї Бога у силу ментального духовно-сутнісного в людині, виходячи з біблійних позицій, що людина створена за образом і подобою Божою, а кожна душа людини за словами Тертуліана - християнка. «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою», «И рече Богъ: сотворймъ человека по образу Нашему и по подобію» (Быт.1:26). Досвід розвитку багатьох наук засвідчує, що статус теології впродовж тисячоліть не зміг бути знищеним/нівельованим. Більше того, виходячи із теологічної теорії походження держави, саме теологія є началом всіх начал. «На початку сотворив Бог небо й землю». «Въ началі сотвори Богъ небо и землю». (Быт.1:1). Свідченням сказаному є Біблія та її рецепція у найрізноманітніші сфери людської діяльності (література, мистецтво, кіно, творчість, вченість - все, що ми сьогодні маємо).

У нашій кримінологічній парадигмі, насамперед у вітчизняному та міжнародному аспекті універсалізму, слід відзначити, що сьогодні бракує дослідників, які добре володіли б інструментами теологічної науки та допомогли би її нашаровувати на широкий спектр вирішення різноманітних соціальних та правових проблем і спорів. Численні компаративістські дослідження потребують свого висвітлення/запозичення через призму кримінотеології, осмислення образів, мотивів і сюжетів біблійних начал, щоб розвинути спробу створити «православне бачення на розвиток кримінотеології» з елементами наукометричного, що накопичене людством впродовж тисячоліть.

Необхідність диференціації релігійного та емоційного усвідомлення всього класичного трактує кримінотеологію також як спосіб пізнання сенсу життя, а саме зосередженість не на людиноцентризмі, навіть не на космоцентризмі чи всьому метафізичному, а на Богоцентризмі, Христоцентризмі. І в цьому допоможе наша багатолітня сфера намоленості Духу, відчуття порухів і дихотомій всього божественного, коли у силу різноманітних станів творчої праці відкривається все, що найчастіше закрите від людського ока. «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас», «Не ви Мене избрасте, но Азъ избрахъ васъ» (Ів.15:16), щоб повідомити/сповістити людству про події і катаклізми, які відбуваються та ще прийдуть, а також завдяки нинішнім поколінням вимолити рід свій від всього гріховного, тим самим забезпечити добре начало минулого, сьогодення і майбуття. Дослідник-кримінотеолог у цьому аспекті міг би відіграти неабияку роль і значення.

Теологічний інструментарій у методиці аналізу художньої літератури та його нашарування на кримінотеологічні обриси

Абрамович пропонує згадати розподіл в ап. Павла людей на тілесних, душевних і духовних (1 Кор.), за яким виходить, що наше традиційне літературознавство, яке в часи СРСР цілковито перейшло на позиції матеріалізму й навіть почало було вимагати, аби література «вірно, реалістично відображала життя», було зосереджене на тілесних та душевних людях, відсікаючи всякі спроби метафізичного виміру буття. Слово духовний сплутане було з душевним і стало уживатися для характеристики чисто земних пристрастей - любові, ненависті, ревнощів, політичної боротьби тощо. Але духовний означає людину, яка шукає Бога й зрозуміння Його волі. Вже такої диференціації понять буде доволі для початку зрозуміння характеру й спрямованості конкретного літературного твору та його ментального плану, реалізованого в образній системі й плоті словесних художніх вирішень. Отож, табу на теологію та її методи, які сформувалися в секуляризованій культурі минулих сторіч, сьогодні являють собою тяжке гальмо, що часто заважає уявити ідейний зміст літературно-художнього твору у всій його повноті. Знати основи теології та оцінювати результативність відповідної авторської інтерпретації останніх у певних ситуаціях просто необхідно. Тому, хто аналізує сакральну й безпосередньо оперту на ній світську літературу, треба знати й Біблію, і її витлумачення Отцями Церкви, і віровчення різних церков, і ще чимало чого. Треба пам'ятати, що теологія (принаймні християнська) базується на ідеї двоєсвіття - матеріального земного буття й спіритуального Царства Небесного, й звичні пошуки «відбиття реального життя» тут малопродуктивні. Це відкриває перспективи подальшого, поглибленого застосування теологічних категорій в науці про літературу, що, безумовно, як і всякий міждисциплінарний підхід, сприятиме розвитку нашої наукиАбрамович С.Д. Теологічний інструментарій у методиці аналізу художньої літератури. Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Серія : Філологія. Журналістика. 2022. Т. 33(72), №4(2). С. 111..

Матриця теологічного у різноманітних сферах соціального знання

Говорячи про ідейно-літераторський підхід та застосовуючи вищезгаданий контекст в руслі кримінологічної концепції «Духу, Душі і Тіла» як єдиноправильного начала в людині, нами всіляко пропагується відхід від дарвіністської теорії походження людини як біосоціальної істоти. Відповідно виникає необхідність тотального пропагування підтримуваного нами підходу у найрізноманітніших сферах людської життєдіяльності, особливо що стосується науки, всього літературознавчого. У цьому аспекті слід згадати вислів: «Ті, що читають та аналізують, міркують/мислять, завжди будуть розумнішими за тих, хто дивиться телебачення, ютуб тощо». За умов наукометрії перечитування великої кількості джерел - це особливий час на зосередження та роздуми. Перехід літератури на шлях матеріалізму у радянський час та небажання позбавитись його сьогодні викликає особливу стурбованість через нівелювання аспекту теологічного в науці. Тут слід наголосити на тісній взаємодії духовного і душевного в людині, що є запорукою/дивним чином відображається у гармонії чи дисбалансі внутрішньо-емоційного/тілесного в людині. В даному випадку за відсутності фундаментальних знань, з допомогою багатьох молитовних станів духовне схиляється до емоційного, чуттєвого, а саме відчуття найтонших порухів і струн душі, що часами може ввести в оману, подібно як «слізні стани», які потребують витримки часом, загартованості. Духовне, тобто те, яке вистраждане, вимолене та отримується як Дар, благодать святого Духа, за умови наших старань/страждань чи «закону сили дії, яка рівна протидії», тобто тих, кому зробили/вчинили добро, яке неодмінно повернеться у стократ кращим станом, або завдяки тим, хто ночами молиться за нас, свідчить, що успіх нашої справи є незаперечним. Тісна взаємодія цих двох начал може призвести до небувалих результатів як у справі особистого спасіння, так і загального благоденства. При цьому важливо побачити волю Божу, промисел Божий на людину, ситуацію та обставину. Лише знання тлумачень Священного Писання та Передання, багатьох житій святих Церкви Христової виведе теологію на шлях, який дасть багато відповідей на земне і небесне, духовне/душевне і тілесне. Водночас, не можна забувати, що великі вчителі Церкви, починаючи з Василія Великого, Іоанна Златоустого, Григорія Богослова та багатьох інших богословів, спочатку здобули універсальну класичну освіту, а вже потім зробили особливий внесок у розвиток Церкви Христової. Тому на кожну людину діє свій унікальний/індивідуальний промисел Божий, який повинен послужити ідеї досягнення Царства Божого, отримати громадянство якого покликана кожна людина.

У свою чергу І.П. Гудима наголошує, що онтологічна нестійкість світу прихована в контингентності. Небезпека його повернення в небуття цілковито врівноважується силою промислу Божого, божественної волі в дії, а з іншого - як прямих творчих актах взаємодії Бога зі світом у чуді, коли він чинить що-небудь таке, що перевершує силу природних речей. Зміст же теологічних новацій тут зазвичай охоплює з'ясування нинішнього розуміння логічного відношення між поняттями загальний промисел, особливий промисел та чудо зі встановленням міри їхньої співвіднесеності з чинниками об'єктивного світу. Спільним у позиціях теологів різних християнських конфесій є те, що вони одностайно наголошують на неприпустимості умоглядного витлумачення згаданих понять. Отож у свідомості вірян онтологічний образ Бога свідчить про себе в історії та неодмінному утвердженні чуда з обґрунтуванням його богословськими засобами не лише через надприродність, але й у його реальних вимірах.

Стосовно співвідношення теології та філософії у рамках теодицеї

Г. Христокін наголошує, що теологію не можна зводити до коментування Писання чи моралізаторства, її не варто ототожнювати з догматикою чи містикою. Теологія, є універсальним метадискурсом, здатним, подібно філософії, до самих широких узагальнень і світоглядних міркувань про людину, світ, культуру та їх трансцендентні й трансцендентальні передумови. Саме тому, теологія може мати самі різноманітні форми свого культурного буттяГудима І.П. Питання онтологічної рівноваги сущого у християнській теології. Софія. 2022. №1. С. 20-23.Христокін Г. Культурні форми буття теології: релігієзнавчо-філософський аналіз. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: [зб. наукових праць] / ред. рада: В.П. Андрущенко (голова); за ред. Н.Г. Мозгової. Київ : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2017. Вип. 38 (51). С. 65-73.. Вчений аналізуючи методологічний аспект взаємодії філософії і теології, а саме те, як він постає у сучасних релігієзнавців та богословів, доводить, що переважною більшістю православних авторів філософія мислиться в модерному ключі, як щось зовсім окреме і незалежне від теології, а значить питання полягає в тому, щоб узгодити взаємини між ними. Натомість мислителі постмодерної парадигми сприймають філософію і теологію нерозривними, такими, що продовжують одне одного. На їхню думку, саме теологія і філософія закладають ті культурні коди, сенси і цінності, які формують матрицю культури. Теологія слугує посередником між людиною, релігією і культурою. Тому вона тісно співпрацює з філософією та іншими гуманітарними науками. Дослідження багатьох авторів ще більше актуалізує завдання аналізу методологічної складової взаємодії філософії і теології. Тому актуальним є вивчення не просто питання про можливості та засоби філософського впливу на теологію, а те, яким чином, у який спосіб, якими засобами філософія складає методологічну основу теології, що є важливою філософською проблемою і предметом окремої дисципліни - філософії теології, адже зрозуміти сутність теологічних вчень без врахування їхнього методологічного підґрунтя неможливоХристокін Г.В. Методологічний аспект взаємодії філософії та теології. Мультиверсум. Філософський альманах. 2020. Вип. 1(2). С. 167..

Божественна палітра та її нашарування на призму людського з метою уникнення/унеможливлення зла у планетарному масштабі. У Законі Божому/Біблії відображений божественний розум/премудрість Божа, що керує/управляє світом. Нашарування на його основі найрізноманітніших прерогатив відображає вічне у людському/світському/побутовому/буденному/повсякденному. Звідси, закони загального співжиття виходять на ідеальні рівні класичності, тобто всього того, що не вмирає у віках. У цьому ключі можливе самозбереження та продовження роду людського. Важливо, щоб вимоги земного/державного/світського права не суперечили Закону Божому у його старозавітній та новозавітній ретроспективі. У силу гріховності та недосконалості людських міркувань можна сказати, що правда у кожного своя, також істина та мудрість індивідуальна, а Премудрість одна єдина - Бог, у Троїці єдиносущній і нероздільній. Звідси, духовно-ціннісна концепція праворозуміння допоможе вивести поняття справедливості як співвідношення природного/соціального та біологічного в людині. Для цього основи державної влади повинні мати божественний характер, коли на канву чуттєвого нашаровується істинність міркувань, максимально наближених до божества/божественного задуму/промислу в людині. Таким чином, пристосовуючи/узгоджуючи теологічну теорію з новим світовим порядком закономірностей суспільного розвитку, можна розвивати справжню нормативну природно-правову доктрину крізь призму всього божественного, де відображена широка система різноманітності соціальних явищ у симфонії та гармонії всього божественного, Вічного.

Соціальна теологія (“theologie prima”) нашого часу крізь призму державно-церковних відносин, або як примирити віру з соціальною реальністю: нові візії теологічних траєкторій на європейському континенті. Сучасне суспільно-політичне життя нашої держави наповнює новою силою проблему взаємовідносин церкви та держави, а також церкви та громадянського суспільства. Соціальні трансформації зумовили перегляд традиційних підходів та тлумачень у площині «церква - держава - суспільство» і окреслили нові виклики, що виходять за межі усталених поглядів та спонукають до визначення власної громадянської позиції та активної участі у процесах сучасності. Те ж саме стосується й окремих релігійних спільнот, де продовжуються дискусії стосовно «християнського ставлення до влади».

Важливими аспектами таких дискусій є звернення до біблійних текстів, а також відкриття досягнень богословської думки у сфері теології.

ХХ століття супроводжувалось глибокими кризами та страхітливими війнами що стало справжнім випробуванням для всього людства. Церква також зіштовхнулася з новими викликами, що очікували нових відповідей. Таким чином, міжвоєнний час став драматичним тлом для формування нової богословської течії протестантизму, яка пізніше отримала назву діалектичної теології або ж теології кризи. Народження і боротьба нових візій та траєкторій на європейському континенті були значною мірою пов'язані з Німеччиною та німецькою церквою, а одним із найважливіших викликів став пошук нового богословського бачення стосовно значення, ролі та функцій церкви та державиСекісов В.Ю. Церква і держава у політичній теології К. Барта та С. Гауерваса. Спроба компаративного аналізу. Освітній дискурс. 2021. Вип. 33. С. 56.Там само. С. 56-57.. Нами цілковито засуджується програма нової реформації християнства, Дж. Шелбі Спонг, який сформував 12 позицій, які вона з необхідністю повинна містити і переосмислити. Однак, все ж таки заслуговує на увагу пункт про теологію, де говориться, що «теїзм, як спосіб описання природи і сутності Бога є мертвим. Його мова в теперішніх умовах є неактуальною і в багатьох випадках безглуздою. Таким чином, треба знайти новий спосіб, як говорити про Бога в сучасному світі».

Статус теології у сучасному суспільстві

Формальне визнання богослов'я як науки та навчальної дисципліни, здійснене українськими законодавцями у 2014 році, актуалізувало дискусії про статус теології. Хоча богослови вважають утвердження своєї дисципліни у колі наукового дискурсу справою вже вирішеною, наукова спільнота з обережністю ставиться до претензій теології на свій голос в межах науки та освіти. У зв'язку з цим важливим стає питання про теоретичні засади тверджень теологів про власне місце у колі наук та функції теології відносно філософії, гуманітарних та природничих наукSpong J.S. A Call for a New Reformation. Левченко Т.Г. Сучасні проблеми духовної освіти в України: питання про статус теології. Освітній дискурс. 2020. Вип. 25. С. 80.. Т.Г. Левченко констатує, що теологія у її претензія на статус мета-науки та універсального дискурсу в усьому слідує за філософією. Залежність теологічних концепцій від філософських особливо яскраво проявляється у тому, що теологія не пропонує власного погляду на науковий світогляд, а цілком і повністю залежить від філософії. Також не існує «теології науки», хоча існує філософія науки. Претензії філософії на роль особливого світогляду основуються на самостійності мислення, у той час як самостійна діяльність теолога як релігійного суб'єкту завжди обмежена його залежністю від конкретної релігійної традиції. Саме тому розвиток духовної освіти буде зумовлюватися здатністю теології до діалогу, в тому числі до такого діалогу, в якому її статус мета-науки буде ставитися під сумнів. Сьогодні саме від ступеня відкритості теологів до діалогу залежить подальше визнання богослов'я як науки та освітньої дисципліни. Самозамикання теологів у власних уявленнях про свою роль відносно філософії, гуманітарних та природничих наук може привести лише до втрати духовною освітою власних авторитету і значимостіТам само. С. 89..

Про духовне і душевне в людині та найкращу можливість свободи людини в її істинному значенні

«Дух дихає, де хоче». «Духъ, идеже хощетъ, дышетъ». (Іоанна 3:8). Сфера душевного найчастіше пов'язана з індивідуальним статусом людини, її статтю, віком, сімейним станом, психофізіологічними потребами і нахилами до зла, прагненням до щастя, досконалості благоденства, торжества Духу і навіть жертовності. Це так звана сфера особистого, яка дивним чином відображається на зовнішньому, видимому. Очі - це дзеркало душі. «Заговори, щоб я тебе побачив», - сказав Сократ. У цьому контексті важливо досліджувати особистість злочинця з релігійних позицій за біблейською теологією/історією старого заповіту, яка веде підготовку людства до прийняття християнства і сповнена станами дії принципу Таліона, який найбільше відображений у кримінальному праві, з рівною відплатою злом за зло. духовний ціннісний соціальний теологічний кримінологія

У цьому ключі важливо побачити стани покаяння окремої людини, цілих народів і яке місце вони відіграли у цивілізаційному вимірі, переміни доль людських, щоб можна було витягнути/вирвати людину із найгірших критичних ситуацій зла, лап антихриста. Виникає запитання, де найкраще місце для розкриття духовно-душевного потенціалу в людині. Напевне - у чернецтві/монашестві, через вільний вибір свободи у Христі-Господі нашому, яка передбачає свободу без гріха. Як можна зректись від себе самого та підкорити свою волю через послух волі ігумену/настоятелю? Як бути, коли ставиться неправомірна вимога чи злочинний/неправомірний послух? Для цього слід добре знати Священне Писання та Священне Передання, догматику, катехізис, усі богословські науки, щоб цілковито зробити своє життя підвладним волі Бога. У монастирі сама атмосфера сприяє тому, щоб жити по Духу, тобто справжнім/духовним/духоносним життям. Саме через монастирі можна побачити рівень морального, духовного, інтелектуального піднесення націй і народностей чи їхнього зубожіння. Так було завжди. Найкраще про віру написав апостол Павло в 11 Главі до євреїв Євр.11:1-13): «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих»; «Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом»; «Есть же вера уповаемыхъ извещеніе, вещей обличеніе невидимыхъ» (Євр.11:1). Отож, віра за православним катехізисом - «впевненість у невидимому, як у видимому, і впевненість у бажаному і очікуваному, як у теперішньому». Віра - це відкидання своєї волі і цілковите устремління, бажання угодити волі Творця. Намагання «князя світу цього» панує повсякчасно у протидії духовному спасінню життя віруючого. Тут важливе справжнє, істинне розуміння свободи волі, щоб узгоджувати свої вчинки з ученням про Бога, щоб усе наше життя було детерміноване Волею Всевишнього, заради ж нашого блага. Водночас, пошкоджена гріхом природа людини відкуплена жертвою Христа, його дорогоцінним Тілом і Кров'ю, якими причащаємося регулярно. Тобто це не ідеологія зосередженості на самому собі, власному Я, правах людини, а на волі і потребах Творця виконати/цілковито втілити у життя Заповіді Божі, щоб здобути найбільш дорогоцінний дар свободи у його справжньому, істинному значенні.

Релігійний кінематограф/теокінематограф, теокіно, філософія кіно, телеєвангелізм/православні фільми за сучасних умов та необхідність їхнього розвитку. С.В. Григоришин розглядає проблему співвідношення підходів до релігійного кінематографу. У центрі уваги знаходиться теорія трансцендентального стилю в кіно Пола Шредера. Розкриваються головні аспекти цієї теорії. Показані причини, внаслідок яких теорія Шредера не стала домінуючим напрямом у рамках філософії кіно. На прикладі фільму Пола Шредера «Щоденник пастиря» показані сильні і слабкі сторони теорії трансцендентального стилю. Детально розглянуті прецеденти створення релігійного кіно в американській і італійській кінематографічних культурах. На прикладі фільмів на біблейські сюжети розкрита специфіка побудови протестантського і католицького образу Христа. У американському кінематографі до середини 1960-х років домінувала тенденція класичного костюмного фільму в епічному стилі. З початку 1980-х років новою тенденцією став розвиток телеєвангелізму, в якому істотну роль грали телепостановки новозавітних історій. Цей напрям не породив якісних фільмів. У італійському кінематографі кращими зразками релігійного кіно можуть вважатися фільми Пазоліні, Росселліні і Дзефіреллі. Показана еволюція розвитку теми релігійного кіно. Якщо перші два режисери опиралися на традицію неореалізму, то Дзефіреллі йшов від естетики класичної костюмної драми. Фільм Дзефіреллі «Ісус із Назарета» став еталоном релігійного кінематографу. Інші формати релігійного стали з того часу не актуальні. Теорія трансцендентального стилю в кіно спробувала запропонувати альтернативу у формі авторського кіно з релігійним підтекстом. Проте вплив теорії Пола Шредера виявився мінімальним. В той же час, режисери, зараховані Шредером до трансцендентального стилю, стали класичними зразками теології кіно. Відображення нових форм релігійності мали місце у фільмах, книгах, статтях та інтерв'ю Дрейера, Брессона і Бергмана. Поєднання теорії Шредера і фільмів вказаних режисерів дозволяють говорити про побудову вдосконаленої теорії трансцендентального стилю, названою теологією кіно. Таким чином, удосконалення трансцендентального стилю припускає розширення естетичних рамок цієї теорії. Якщо не брати теорію Брессона як єдину вдалу в західному кінематографі спробу втілення трансцендентального стилю, то розширений горизонт дозволить включити фільми класиків авторського релігійного кіно. Частково така спроба була здійснена в новій передмові до «Трансцендентального стилю», але запропонована там схема не вбачається досить аргументованою. З цієї причини важливо звернутися до перспективного напряму теології кіноГригоришин С.В. Про відмінність трансцендентального стилю і теології кіно. Epistemological studies in philosophy, social and political sciences. 2020. Vol. 3, Iss. 2. С. 18-24..

Сьогодні слід особливо розвивати теорію трансцендентального кіно. Йдеться про теокінематограф, теокіно, філософію кіно, телеєвангелізм, особливо що стосується пропагування православного кінематографу. Тут важливо говорити про сильні і слабкі сторони західного кіно. Жоден фільм не передасть того, як написано у книгах. Хоча, насправді, Західний світ зробив багато для теокінематографу (згадаймо хоча б фільм Мела Гібсона «Страсті Христові»). Якщо католицизм спрямований на виявлення страждань/чуттєвості, то православ'я концентрується на цілковитому відстороненні від даної концепції, щоб не впасти у гріх «прелести», тобто спокуси обманливої духовної красоти або «оманливої святості», що супроводжується тонкою формою лестощів самому собі, самообманом, мрійливістю, гордістю, думкою про свою гідність та досконалість. У православ'ї відсутні стигматики подібно католицькому падре/о. Піо. Отож, бачимо, що вчення суттєво впливає на світогляд. Важливим є питання, як правильно вірувати, правильно славити Бога, адже така парадигма визначає все наше життя, манеру поведінки, стиль висловлювань, світогляд мислення того, коли відразу можна сказати, хто ми є і чи на правильному/православному шляху знаходимося.

Засоби досягнення високого криміно-теологічного мислення через два крила: піст і молитву. В.В. Куриляк на основі аналізу праці Еллен Уайт установив, що між способом харчування людини та її духовним життям існує тісний зв'язок. Саме тому порушення законів та принципів здоров'я людини тісно пов'язане з рівнем духовності людини. Якщо людина нестримана, непомірна у вживанні їжі, не відділяє, що шкодить, а що ні, це в кінцевому підсумку призведе до морального падіння та руйнування духовного життя людини. Теологія харчування містить ясну вказівку, що спасіння людини ніяк не залежить від того, що і скільки їсть християнин, але, з іншого боку, невірний підхід до споживання їжі ускладнює шлях людини до Бога. Отож, доктринальне вчення про здоровий спосіб життя, у т.ч. про спосіб харчування людини, не є квитком спасіння, однак потурання власному апетиту та нестриманості у кінцевому підсумку призводить до духовного занепадуКуриляк В.В. Філософська та теологічна концепція Джона Харві Келлога щодо принципів здорового способу життя. Освітній дискурс. 2021. Вип. 34. С. 72-85. С. 72.. Так, першопочаткова дієта/піст була встановлена Богом Адаму та Єві через рослинний раціон: «І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!». «И рече Богъ: се, дахъ вамъ всякую траву семенную сеющую семя, еже есть верху земли всея: и всякое древо, еже ймать въ себе плодъ семене семеннаго, вамъ будетъ въ снедь» (Быт.1:29). Бог призначив/дозволив першим людям у Раю їсти плоди усіх дерев, лише одне дерево - «дерево пізнання добра і зла» - підпало під заборону. «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!». «И заповеда Господь Богъ Адаму, глаголя: от всякаго древа, еже въ рай, снедію снеси: от древа же, еже разумети доброе и лукавое, не снесте от него: а въ оньже аще день снесте от него, смертію умрете. (Бут.2:16-17). Отже, порушення заборони Адамом і Євою, згідно з Біблією, призвело до гріхопадіння.

Кримінотеологія у рамках Судного Дня через застереження/ухили від зла

Мислячи у ключі кримінотеології стосовно обмеженості в їжі, хочеться акцентувати на наступному:

- пророком покаяння та великим посником на дикому меді та акридах є безперечно Іоанн, пророк, предтеча і Хреститель Господній. «Сам же Іоанн мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий». «Самъ же Иоаннъ имяше рйзу свою от власъ велблуждь, и поясъ усменъ о чресл'Ьхъ свойхъ: снедь же его бы пружіе и медъ дйвій» (Мт.3:4). Його великі слова ось уже понад дві тисячі років пронизують до глибини душі і серця, а саме: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» «Покайтеся, приблйжибося Царствіе Небесное» (Мт.3:2). Цим самим він підготовлював людство до прийняття/сповідування месії Христа Спасителя і Господа нашого як єдиного/істинного Бога у Троїці Святій, єдиносущній і нероздільній. Іоанн відповідав усім, кажучи: «Я хрещу вас водою, але йде ось сильніший за мене, якому я негідний розв'язати ремінь від взуття. Той буде вас хрестити Духом Святим і вогнем». «Отв'щаваше Иоаннь всемь, глаголя: азь убо водою крещаю вы: грядеть же Крішлій мене, Емуже несмь достоинь отрешйти ремень сапогу Его: Той вы крестить Духомь Святылмь и огнемь» (Лк.3:16). «Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Іоанна Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього!» «Амйнь глаголю вамь, не воставь рожденныхь женами боліи Иоанна Крестйтеля: мній же во Царствіи Небесн'мь болій его есть» (Мф.11:11);

- вчення про шеол («Sheol») в іудаїзмі, як царство мертвих не лише грішників, але й праведних, нівелюються після Воскресіння Христового, словами Іісуса Христа Спасителя і Господа нашого благорозумному розбійникові: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю». А один із розп'ятих злочинців став зневажати Його й говорити: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!» Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?» Але ми справедливо засуджені, і належну розплату за вчинки свої беремо. Цей же жодного зла не вчинив. І сказав до Іісуса: «Згадай про мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» І промовив до нього Іісус: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю». «Единь же от об'юшеною злодею хуляше Его, глаголя: аще Тыл еси Христось, спаси Себе и наю. Отв'щавь же другій прещаше ему, глаголя: ни ли ты убоишися Бога, яковь томже осужденъеси? И мы лубовь правду: достойная бо по деломь наю воспріемлева: Сей же ни единаго зла сотвори. И глаголаше Иисусови: помяни мя, Господи, егда пріидеши во Царствіи си. И рече ему Иисусъ: аминь глаголю тебе, днесь со Мною будеши вь рай (Лк.23:39-43);

- своїм воскресінням Христос зруйнував ворота пекла, і за вченням та переданням Церкви Христової у нас після смерті є надія на вічний рай. «А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?». «Егда же тленное сіє облечется вь нетленіе и смертное сіє облечется вь безсмертіе, тогда будеть слово написанное: пожерта былсть смерть победою. Где ти, смерте, жало? Где ти, аде, победа? (1Кор.15:54-55). Тут важливими є слова про Судний День, страшний Суд Божий, до якого Церква Христова підготовляє нас кожного дня у символі Віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь», «Чаю воскресения мертвых и жизни будущего века. Аминь». Тоді озвуться і ті, кажучи: «Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?»

А він відповість їм: «Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших - мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники - на життя вічне». «Тогда отвіщають Ему и тіи, глаголюще: Господи, когда Тя вйдЪхомь алчуща, или жаждуща, или странна, или нага, или больна, или вь темнйцЬ, и не послужйхомъ Тебіі? Тогда отв^щаеть ймъ, глаголя: амйнь глаголю вамь, понеже не сотворйсте едйному сйхъ меншихь, ни Мне сотворйсте. И йдуть сіи вь муку вечную, праведницы же вь животъ вечный» (Мф.25:44-46);

- тобто мертві - ті, які відійшли від нас та усі ми сущі зараз, несемо особливу відповідальність за майбутнє потомство тих, які ще прийдуть після нас, - усі разом, «і мертві, і живі, і ненарождені» (за Т Г. Шевченком), несемо відповідальність перед Богом, чим повинні особливо готуватися до Страшного і великого Судного Дня славного пришестя Господа і Бога нашого Іісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного - того, що від Отця народженого/рожденного. При цьому особлива надія на нас - живих зараз, щоб встигнути змінити вічну участь наших предків у місці загробному, затемненому, щоб свою долю і життя вимолити так, коли вдасться зробити максимум для ближнього, роду свого/родини та Господа. «І все, що лише робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Іісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». «И все, еже аще что творите словомь илй деломь, вся во ймя Господа Иисуса Христа, благодаряще Бога и Отца Темь (Кол.3:17);