Від теології до наукометричної кримінотеології: етнонаціональний та міжнародний концепт крізь призму православ'я

- «Іісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля». «Иисусь же рече ймъ: амйнь глаголю вамъ, яко вы шедшіи по МнЪ, вь пакибьітіе, егда сядеть Сьінь Человеческій на престолі славы Своей, сядете и вы на двоюнадесяте престолу, судяще обеманадесяте коленома Израилевома» (Мт.19:28). Як бачимо, наш месія і Господь Іісус Христос прийде судити світ як праведний суддя з апостолами, які сядуть за 12-ма престолами і скажуть своє слово. Треба особливо міркувати про чашу терезів, що наша совість нам скаже, пам'ятаючи вислів предків: «Все на нашій совісті»; чи буде кому поклопотати/потурбуватися за нас на Страшному Судді. При цьому не можна падати духом. Апостоли запитали: «Хто ж тоді може спастися?» Ісус же поглянув на них і промовив: «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!» «Онй же йзлиха дивляхуся, глаголюще кь себі: то кто можеть спасень бьіти? Воззревь же на нйхь Иисусь глагола: у человекь невозможно, но не у Бога: вся бо возможна суть у Бога» (Мк.10:26-27). Залишається покладатися на милість Божу, при цьому прикласти максимум зусиль для справи спасіння себе та ближнього;

- про останні часи вже говорили за життя Іоанна Златоустого та в інші періоди людської історії, однак тоді ще не було таких явних знамень перед антихристової епохи. Сьогодні вона постає у примарній іпостасі, якою її бачимо, - прихованою, завуальованою, прикритою божеством, а часами досить відриту/вульгарну, щоб лише ввести в оману людину і збити її з істинного шляху Божого - шляху правди і Спасіння у Христі Іісусі Господі нашому. «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» «И проповестся сіє Евангеліе Царствія по всей вселенной, во свидетелство всемь языкомь: и тогда прійдеть кончина (Мф.24:14).

Постаті та особистості вчених через теологію

Правове буття у вченні Августина Блаженного. Правове буття у вченні Августина розгортається таким чином.

1. З огляду на положення Августина можна вивести важливу категорію правового буття - це ступінь. Саме завдяки цій категорії можлива системність у праві, тому що в суспільних відносинах завжди є щось «більш...чи менш...», щось вище і щось, що йому відповідає чи не відповідає, підпорядковується чи не підпорядковується.

2. Середньовічний світогляд Августина робить спробу зазирнути по той бік закону, по ту сторону впорядкування і знаходить там Абсолют, який дає підстави бути всьому правовому. Саме тому для середньовічного пізнання правового буття важливий зворотний зв'язок із витоками, які проявляються у двох станах - страху та блага (винагороди).

3. Такі явища, як добро чи зло, крізь призму онтологічно-правових категорій вбачаються як ставлення до заданого порядку: конструктивне чи деструктивне.

4. Правове буття завжди присутнє своїми атрибутами в космосі та соціумі. Порядки можуть бути різні, тому що походять від різних впорядкувальних сил: доброчесність чи порок, але у правовому бутті закладені всі можливі варіації розгортання впорядкувальних сил залежно від способу сприйняття правової істини.

5. В Августина особливістю справедливості є те, що вона може мати справу з методами впливу, які в суспільстві зараховують до зла та насилля, водночас збереження порядку вимагає їх застосування.

6. Метафізика порушення та кари у християнстві дуже глибоко вкорінена, адже саме з неї починається земне життя людини - гріхопадіння, саме воно змусило закласти у правове буття категорію кари, яка має значення лише як реакція на порушення.

7. Категорія блага у правовому бутті потрібна, щоб зарахувати його атрибути до бажаних, до тих, що потрібні суспільству, а не нав'язані.

8. Законодавча ієрархія Августина і всього християнства починається із визнання та повної відданості вищій волі Бога. Такий підхід має велике значення в розкритті правового буття, адже право у свідомості людини повинно мати абсолютний авторитет та силу.

Cучасний український дослідник О.С. Філоненко та його внесок у розвиток теології/кримінотеології. На основі герменевтичноїГоцуляк Ю.В. Теологія правового буття у вченні Августина. Право і суспільство. 2019. №5. С. 11 методології та теорії парадигмального аналізу В.М. Лозовицький наголошує, що євхаристійна теологія О. Філоненка є постметафізичною. Вона постає не просто сучасною альтернативою до метафізичних парадигм неопатристики й софіології, але й претендує на статус генетично «першої теології», від якої виникають усі спекулятивні теології і церковні доктрини. Теологія спілкування фактично є началом будь якого слова про Бога, тому, що починається з гімну, піснеспіву Богу, з його хвали і прославлення, яке у подальшому оформлюється у філософські та догматичні шати. Така теологія є синтезом літургіки, етики, містики та умоспоглядання. Джерела цієї теології О. Філоненко вбачає в описі досвіду учнів Христа, які впізнали в невідомому супутнику свого Вчителя. О. Філоненко одним з перших в українській теології розвиває євхаристійну теологію спілкування, яку він бачить як альтернативу до існуючих в православному богослов'ї парадигм софіології та неопатристики. Євхаристійна парадигма теології спілкування бере свій початок у теології митр. Йоанна Зізіуласа, у якого саме буття постає як спілкування Трійці, участь в якому стає сенсом і змістом життя людини та церкви. Людина може виявити себе в повній мірі лише через спілкування. Без нього вона закрита не лише для іншого, але й для себе. Не менш важливими компонентами і джерелами теології О. Філоненка є різні версії теології спілкування, представлені у вченнях митр. Антонія Сурозького та багатьох інших видатних особистостяхЛозовицький В.М. Православна євхаристійна теологія спілкування Олександра Філоненка. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. Вип. 1 (93), 2023. С. 134.Там самр. С. 141.. Лише через подяку ми отримуємо дари і розпізнаємо Христа в них. Окреслена нова парадигма православної теології постає не просто сучасною альтернативою до неопатристики, але й претендує на статус генетично «першої теології», на основі якої згодом формуються усі спекулятивні теології чи доктрини. Теологія спілкування фактично є началом будь-якого слова про Бога, тому, що починається з гімну, піснеспіву Богу, з його хвали і прославлення, яке потім оформлюється у філософські та догматичні шати. Така теологія є синтезом літургіки, етики, містики та умозріння. Початок цієї теології Олександр Філоненко бачить в описі досвіду учнів Христа, які впізнали у невідомому супутнику свого вчителя.

Таким чином, широкий резонанс, який набуває богослов'я після теологічного повороту, пов'язаного з Жаном Люком Маріоном та аналітичною традицією, зумовив актуальність дослідження постметафізичної теології. Українська православна теологічна думка кін. ХХ - початку ХХІ століття перебуває на етапі активного становлення. З кожним роком з'являються дедалі більша кількість нових видань, дисертацій та проектів, які репрезентують православ'я в Україні. Вітчизняні теологи переважно досліджують і засвоюють поширені богословські тренди, але доволі часто недостатньо над ними рефлексують і ще менше їх розвивають чи вдосконалюють. Свої богословські концепти у переважній більшості українські мислителі видають за самоочевидні, їм помітно не вистачає деконструкції богословських авторитетів та самокритичності. Помітним виключенням є теологія О. Філоненка. Він один з тих небагатьох православних мислителів, який свідомо використовує і послідовно розробляє постметафізичне богослов'я, аналізує його представників, шукає нових шляхів розвитку православної теології, враховуючи досягнення філософії і теології ХХ-ХХІ століття. О. Філоненко одним з перших в Україні прослідкував витоки і обґрунтував принципи постметафізичної християнської теології спілкування. Йому властива відкрита позиція прийняття цілого спектру різноманітних постметафізичних методів і підходів, інтеграція в свою думку здобутків феноменології, герменевтики, філософії діалогу, персоналістичних та постмодерністських філософських концепцій, а також переосмислення християнської метафізики в контексті сучасних філософії діалогу, богослов'я спілкування, етики іншого та теоестетики. На основі всіх цих концептів О. Філоненко створює православну євхаристійну теологію спілкування, яка є альтернативою до пануючих у православ'ї ХХ столітті парадигм неопатристики та софіології.

Духовна спадщина Андрея Шептицького та її значення у розвитку української теології. Аналіз духовної спадщини - релігійно-філософських концепцій А. Шептицького дозволяє виявити найбільш питомі риси та провідні ідеї української томістичної філософії, допомагає вичленувати низку питань, які трактуються у томістичному дусі. Серед них розроблений ще Томою Аквінським класифікаційно-підпорядковуючий метод впорядкування і розміщення окремих знань. Він знайшов свій особливий вияв в універсальності (як і у Аквіната) релігійно-філософського вчення Шептицького. Але найбільш помітною ознакою філософування цього мислителя у томістичному дусі і манері є його особлива увага до гносеології та онтології Томи, зокрема, до сформульованих ним ідеї (принципу) «гармонії віри і розуму» (науки і релігії) та кредо «філософія - служниця богослов'я» («природна теологія» - філософська теологія як пропедевтика «надприродної теології» - богослов'я), а також - до його обґрунтувань теоцентризму, доказів Бога, положень христології, філософсько- антропологічних (сутність людини і людської душі) та етичних (свобода, щастя особистості) питань, проблеми суспільства і особи тощо. Все це й об'єднується в межах розгляду головної для томізму універсальної богословсько-філософської проблеми «Бог - світ - людина»Там само. С. 135-136. Стеценко В. До питання про ідентичність філософської теології А. Шептицького з томістичною філософією. Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія: Філософія. 2022. Вип. 23. С. 38..

Іван Пулюй та його теологічне підґрунтя становлення к особистості. Іван Пулюй, навчаючись спочатку в рідному Гримайлові, а потім у Тернопільській класичній гімназії, сформувався як свідомий українець. Цьому сприяла низка чинників - сімейне виховання, приналежність до греко-католицької церкви, патріотичні настрої, поширені в той час серед української молоді Галичини. Хоча І. Пулюй не реалізував свій намір стати греко-католицьким священиком, проте переймався духовними питаннями. Він перекладав українською мовою релігійну лектуру. Серед цих перекладів головним був повний переклад Біблії, який він здійснював разом із Пантелеймоном Кулішом та Іваном Нечуєм-Левицьким. Навчання ж у Віденському та Страсбурзькому університетах дали можливості Пулюю ознайомитися з досягненнями тогочасної європейської науки. Тут він займався науковими студіями. Але основна частина його життя пов'язана з Німецькою вищою технічною школою у Празі. Основною науковою сферою зацікавлень Пулюя була електротехніка. Він створив низку електротехнічних приладів, серед яких варто відзначити фосфоресцентну лампу, що випромінювала Х-промені. Незважаючи на те, що значну частину свого життя І. Пулюй провів за межами України, він брав активну участь в українському громадському житті. Був членом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, співробітничав із українськими виданнями, зокрема газетою «Діло», боровся за відкриття українського університету в Львові, підтримував українських студентів тощо. Життєвий і творчий шлях І. Пулюя мав би стати прикладом для українських учених. Він, маючи значні здобутки в галузі точних наук, водночас звертався до гуманітарних питань, обстоюючи українську національну ідею. А його життя було життям свідомого українського патріота, який турбувався про благо свого народу Кралюк П.М. Іван Пулюй: фізик, теолог, патріот. Психологія і суспільство. 2020. №2. С. 5-12..

Як бути і куди йти далі через шлях кримінотеології? Слід висловити слова щирої вдячності академіку В.І. Шакуну, за підтримку кримінотеологічних постулатів/позицій у цей непростий час російсько-української війни, коли довгоочікуваний мир так необхідний усім нам. У свою чергу вчений зауважує, що формуючи стратегію розвитку нової України, слід взяти до уваги окремі положення Біблії, де існують протилежні за змістом концепти. Впродовж століть в Україні, з одного боку, використовується принцип «Око за око, зуб за зуб», який є біблійною формулою закону помсти, що неодноразово зустрічається в Старому Заповіті, наприклад: «А хто зробить шкоду ближньому своєму, тому треба зробити те саме, що він учинив. Перелом за перелом, око за око, зуб за зуб...» (Левит, 24, 19-20), який, власне, нині сповідує більшість населення як відповідь несправедливої агресії Росії проти України. Тим часом, існує й інший протилежний принцип, сказаний під час Нагірної проповіді Іісусом Христом: «Якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу» (Мф. 5:39). Безумовно цей принцип не про те, що терпіти зло непотрібно, а захищатись і перемагати його потрібно лише добром на яке вказав Господь Іісус Христос. Коли він, зазнавши несправедливої наруги, відмовився підставити другу щоку і засудив дії кривдника, коли слуга первосвященника вдарив Його по щоці: «Іісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б'єш Мене?» (Ін. 18:23). Таким чином, християнство закликає реагувати на насильство не насиллям у відповідь, а розсудливістю; не підкорятися несправедливим обвинуваченням і мовчки терпіти образи, але лагідністю та поміркованістю перемагати зло. Безумовно, під час війни інколи складно усвідомлювати всю глибину зазначених проблем, але тисячолітній досвід підказує, що іншого не дано. При цьому панування справедливості можливе лише за умови ефективної протидії несправедливості Шакун В.І. Несправедливість як кримінологічний чинник. Безпекова ситуація в Україні в умовах війни: стан, загрози, напрями забезпечення: матеріали наук.-практ. круглого столу (м. Київ, 26 вересня 2023 р.) / [Редкол. : Вербенський М.Г., Опришко І.В., Кулик О.Г. та ін.]. Київ: ДНДІ МВС України, 2023. С. 29-32..

Кожен із нас щодня є учасником багатьох ситуацій і обставин. Звідси, знання теології, її різноманітних аспектів суттєво збагачує людину. На цьому шляху кримінотеологія допоможе/покаже шлях видатних особистостей, яке місце в їхньому житті зіграла/відіграла теологія/віра/релігія у силу високості наукових чи професійних досягнень. Говориться/мовиться у Священному Писанні, що віра - це особливий дар Божий. «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий ». «Благодатію бо есте спасени чрезъ віру: и сіє; не от васъ, Божій даръ» (Еф.2:8). А що коли людині віра не дана, коли в силу різних обставин і ситуацій, вченості чи високих розумових здібностей людина не може/не здатна повірити в Бога, Його чудний, дивний промисл чи не потрапила в атмосферу чистоти і святості віри, коли внутрішнім/духовним началом не вдалось відчути, що саме тут Істина? «Не знаємо, на небі ми були або на землі», - говорили посли князю Володимиру після того, як побували на службі у Великій Софії Константинополя, в якій тоді служило понад 800 священнослужителів - дияконів і священників. Тому ця віра права, це віра православна. Отож, можна сказати, що з інтенсивним розвитком теології дедалі більшого значення набуває розмежування понять між природним та благодатним/надприродним, розумом і одкровенням, щоб довести/відчути Істину у Бозі.

Висновки

Розкриваючи сутність духовно-ціннісної концепції праворозуміння у кримінології, її глибинні смисли та значення, ми у такий спосіб наближаємось (або віддаляємось) до Істини у божественному розумінні, яка, за блаженним Августином, не підлягає оспорюванню чи сумніву. Щоб право набуло/набрало/наповнило своїм смислом і значенням воістину усі суспільні явища і процеси, сутність гріховного закону повинна усіляко присікатись, зводитись до унеможливлення шляхом спротиву усякій скверні на рівні помислу, у силу традиції/звички як мотивувальної/спонукаючої сили. Плюралізм думок, прав і свобод у спрямованості блага та справедливості повинен бути каталізатором божественної Істини. Людство вже жило в дусі богоцентризму епохи середньовіччя, ленінсько-марксистської ідеології з тотальним матеріалізмом, тридцятилітнього періоду після з 90-х, де панувала тотальна ідеологія прав людини та гріховної свободи, часто як вседозволеності, ігноруючи вимоги права божественного/природного і, звичайно ж, нинішня епоха боротьби/війни цінностей/ідеологій/ідей з бажаним досягнення миру. Звідси, на противагу гріховному закону та життю, пропонується свобода без гріха у божественному/духовно-сутнісному значенні.

Війна та її екзистенційний вимір у рамках вітчизняної парадигми

Сьогодні російсько-українська війна у цивілізаційному вимірі набуває рис екзистенційного характеру, коли йде боротьба/війна за цінності, їхнє відстоювання на загальнодержавному рівні з правом поширення/пропаганди у світових масштабах. Дедалі частіше порушується питання про Каїнове вбивство, адже тривалий час/до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію нашої держави вважалося, що Україна, Росія, Білорусія є братніми народами. Блаженнійший митрополит Онуфрій (УПЦ) у перші дні війни засудив російську агресію проти України та прирівняв її до Каїнового вбивства, закликав до миру, однак, як бачимо, війна триває вже другий рік, і краю їй немає. З іншого боку, йде війна західної та східної цивілізацій, і Україна вже вкотре в історії виступила в якості буферної зони війни криміногенних станів, відстоювання ціннісних ідеалів, оголошення війни проти «імперії зла» з позицій західного світу та проти «колективного Заходу» з позицій Російської Федерації. Бачимо, як поступово війна набуває цивілізаційного характеру з втягненням у дані процеси мусульманського світу. Відбувається зіштовхування ідеологій у так званий хрислам - іслам та християнство, що викликає особливу стурбованість. Звідси, може розгорнутися справжній армагедон, конфлікт світового масштабу. А як відомо, релігійні війни, боротьба за цінності, за найсакральніше/найсокровенніше є найтяжчими в історії людства.

Загалом існує католицька, протестантська та православна теологія. З легкістю можна відчути їхній Дух. Однак важливо при цьому вгледіти справжнє/істинне раціональне зерно, яке може бути закладеним в основу української теології. Кожен автор буде відшуковувати своє власне/культурне, ментальне. Також важливо окреслити загальні риси святості життя, подібно як вони спостерігаються в житії святих, які, здавалось би, жили у різні періоди життя, але однотипність їхньої поведінки та вчинків не різниться, а навпаки - спостерігається єдність Духу за принципом «правильно славити Бога».

На українських теренах нашими авторами теологія представлена переважно греко-католицьким та протестантським вченням. Це викликає у православних авторів необхідність поглиблення своїх наукових пошуків та висвітлення їх у наукометричних джерелах. Наша держава зможе набути передового розвитку тоді, коли теологічна кафедра буде у кожному з університетів, зважаючи на зубожіння людських умів та цінностей у плані духовного тощо. Мовиться не про загальне моралізаторство, а про вчення і знання теологічного у тій чи іншій парадигмі з умінням відшуковувати раціоналізм.

Таким чином, на даному/початковому етапі наукових розробок трансформаційних процесів переходу теології до кримінотеології ми припускаємо, що теологія повинна розглядатися саме у наукометричному ключі крізь призму/зважування через терези православ'я як етнонаціональної, духовно-культурної релігії нашого народу з понад тисячолітньою давністю, що загалом може дати добротні плоди обізнаності у цій сфері та неодмінно спричинить прорив у наукових відкриттях не лише вчених кримінально-правового блоку, але й широкої когорти всього наукового корпусу та спільноти, усіх небайдужих, хто цікавиться даною проблематикою.

Список використаних джерел

1. Вереш М. Лексико-семaнтичні тa лінгво-прaгмaтичні особливості німецької християнсько-богословської терміносистеми: дис. канд. філол. нaук: 10.02.04. Львів, 2016. 215 с.

2. Вaврінчик Р. Перформaтивність мовленнєвих актів у англомовному теологічному дискурсі: дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Чернівці, 2016. 247 с.

3. Стасяк C.-Я., Завіла О. Основи догматичного богослов'я. Львів: Місіонер, 1997. 310 с.

4. Merriam-Webster Dictionary since 1828.

5. English Oxford Living Dictionaries.

6. Parris D.P. Introduction to Biblical Interpretation. Colorado: Global action, 2006. 85 p.

7. Абрамович С.Д. Теологічний інструментарій у методиці аналізу художньої літератури. Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика. 2022. Т. 33(72), №4(2). С. 108-113.

8. Гудима І.П. Питання онтологічної рівноваги сущого у християнській теології. Софія. 2022. №1. С. 20-23.

9. Христокін Г. Культурні форми буття теології: релігієзнавчо-філософський аналіз. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: [зб. наукових праць] / ред. рада: В.П. Андрущенко (голова); за ред. Н.Г. Мозгової. Київ: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2017. Вип. 38 (51). С. 65-73.

10. Христокін Г.В. Методологічний аспект взаємодії філософії та теології. Мультиверсум. Філософський альманах. 2020. Вип. 1(2). С. 157-171.

11. Секісов В.Ю. Церква і держава у політичній теології К. Барта та С. Гауерваса. Спроба компаративного аналізу. Освітній дискурс. 2021. Вип. 33. С. 54-64.

12. Spong J.S. A Call for a New Reformation.

13. Левченко Т.Г. Сучасні проблеми духовної освіти в України: питання про статус теології. Освітній дискурс. 2020. Вип. 25. С. 80-90.

14. Григоришин С. В. Про відмінність трансцендентального стилю і теології кіно. Epistemological studies in philosophy, social and political sciences. 2020. Vol. 3, Iss. 2. С. 18-25.

15. Куриляк В.В. Філософська та теологічна концепція Джона Харві Келлога щодо принципів здорового способу життя. Освітній дискурс. 2021. Вип. 34. С. 72-85.

16. Гоцуляк Ю.В. Теологія правового буття у вченні Августина. Право і суспільство. 2019. №5. С. 11-17.

17. Лозовицький В.М. Православна євхаристійна теологія спілкування Олександра Філоненка. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. Вип. 1 (93), 2023. С. 134-144.

18. Стеценко В. До питання про ідентичність філософської теології А. Шептицького з томістичною філософією. Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія: Філософія. 2022. Вип. 23. С. 36-40.

19. Кралюк П.М. Іван Пулюй: фізик, теолог, патріот. Психологія і суспільство. 2020. №2. С. 5-12.

20. Шакун В.І. Несправедливість як кримінологічний чинник. Безпекова ситуація в Україні в умовах війни: стан, загрози, напрями забезпечення: матеріали наук.-практ. круглого столу (м. Київ, 26 вересня 2023 р.) / [Редкол.: Вербенський М.Г., Опришко І.В., Кулик О.Г. та ін.]. Київ: ДНДІ МВС України, 2023. С. 29-32.

Размещено на Allbest.Ru