Філософські засади науки і технонауки

Що таке техніка? Техніка - це сукупність матеріальних засобів людини, система штучних органів її діяльності, створена нею шляхом матеріалізації знань, упредмечення трудових функцій. Техніка вдосконалює функцію природних органів людини, доповнює їх і перевищує в силі, швидкості, потужності. Вона складова частина продуктивних сил суспільства. Її поділяють на виробничу, науково-дослідну, транспортну, зв'язку, військову, культури, побуту, інформаційно-комунікативну тощо. Суспільна функція техніки полягає в тому, що вона полегшує працю, підвищує її продуктивність, ефективність, впливає на виробничі відносини.

Техніка виникає із системи знань про цілеспрямоване перетворення природних матеріальних речей у штучні засоби і безпосередньо із технічних знань про функціонування різноманітних технічних утворень. Для прискореного розвитку техніки необхідно, щоб ріст знань випереджував темпи технічних інновацій. Сьогодні скорочуються часові інтервали між появою нових наукових знань, інженерно-конструкторською діяльністю і промисловою реалізацією.

Техніка виступає як інструмент, знаряддя і як технічне середовище (інженерні комунікації). Вона є відносно самостійним світом і протиставляється природі і всьому живому. Її утворення ґрунтується на використанні сил природи та енергії. Для створення різноманітних знарядь, інструментів, приладів, механізмів машин необхідні технічні знання. З розвитком техніки, технічної діяльності виділився технічний аспект природничо - наукових знань. В науці стала формуватись специфічна галузь знань - технічна. Перед технічними науками постало завдання: дати промисловості і сільському господарству теоретично обґрунтовані, економічно вигідні, технологічно здійсненні рекомендації, розрахунки, проекти щодо виготовлення різних машин і приладів.

Характер технічного знання змінювався протягом його існування і функціонування. Історично першою формою технічного знання був набір рецептів з виготовлення та використання знарядь, ремісничої діяльності. Такий вид технічних знань проіснував до мануфактурного виробництва. Друга форма технічного знання відноситься до часу промислової революції. Головна її особливість - можливість і необхідність проектування нових технічних засобів як системи, за допомогою яких розв'язуються виробничі та пізнавальні завдання. Третя форма технічних знань пов'язана з науково - технічною революцією. Виникає технологічна техніка [11, 217].

Об'єктом технічних знань, технічних наук є як окремі машини, прилади, механізми, так і розробка теоретичних основ створення машин, технічних комплексів. Чим складніші виготовляються знаряддя праці, прилади, механізми, тим необхідніше стає розчленування наукового знання на знання про властивості природних тіл і знання про способи їх уречевлення в техніці. Машинна техніка вимагає усвідомленого застосування даних природничих наук.

Технічні науки мають ту особливість, що в них наявні дослідницькі завдання, які вимагають проектно-конструкторських розробок. Технічні об'єкти - системи не можна створювати тільки зусиллями однієї науки, тут необхідний комплекс наук: природничих, технічних, соціально-гуманітарних (здійснювати людиномірність) і екологічних. На основі їхніх даних можна визначити прогресивність технічних систем. Специфіка технічного знання вимагає враховувати такі принципи: оптимальності системності,дії,актуальності,технологічності;надійності;безпечності;нешкідливості для природи. Ці вимоги пов'язані між собою і разом з тим розкривають різні сторонни технічного знання. Технічні науки формуються класичним шляхом (від природничих наук до техніки) і некласичним (від розв'язання певної інженерної проблеми). Вони переплітаються.

Технічні знання мають безпосереднє відношення до діяльності людини, тому їх особливості можна виявляти шляхом аналізу цієї діяльності. Будь -яка діяльність має дві сторонни: об'єктну (сукупність предметів і їх взаємозв'язок) і суб'єктну (прийоми праці). У технічному знанні існують два різних підходи до розгляду об'єктних структур (морфологічний і функціональний). Морфологічний підхід виявляє складові частини об'єкта і зв'язки структурних елементів. Функціональний виявляє зв'язки дій між елементами структури.

Як і кожне наукове знання, технічне знання має два рівні: емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні зв'язок структури та функції тільки описуються, а на теоретичному рівні такий зв'язок пояснюється.

У технічних науках здійснюється онтологізація (створення інженерних конструкцій) і математизація (заміщення інженерних об'єктів математичними моделями). Це сприяє винахідництву, конструюванню, розрахункам та іншим технічним діям і процедурам. Онтологізація і математизація призвели до створення ідеальних об'єктів і теоретичних технічних знань.

Технічні науки класичного типу формувалися на основі однієї природничої науки (наприклад, електротехніка формувалась на основі теорії електротехніки), некласичні технічні науки формуються на основі декількох природничих наук (наприклад, інформатика). Виникають комплексні технічні науки, які вивчають цілі техносистеми, системи людина-машина.

Сьогодні в людську діяльність втягнуті принципово нові типи об'єктів, які є складними, розвиваючими і людиномірними (біосфера, біогеоценози, соціальні об'єкти, системи сучасного технологічного проектування). Але і далі техніка використовується як засіб задоволення потреб в силі, русі, енергії, вимірюванні, захисті, а тепер ще в отриманні, збереженні, відтворені, перетворені і передачі інформації, створення нових видів комунікації.

Технологія - цілеспрямоване й систематичне впровадження в практику певних оригінальних, новаторських прийомів, способів і дій процесу, що забезпечує результативність інновацій, нововведень. Критеріями технологічності є концептуальність (теоретичне обґрунтування нових дій), системність, керованість, відтворення.

Технологія як сукупність прийомів, правил, методів отримання, обробки і переробки речовини, енергії, інформації відкриває нові можливості природничих і наукових знань, науково -технічного прогресу. Технологія як механізм новацій і розвитку, сфера цивілізованих зусиль забезпечує нові цивілізаційні завоювання. Технологією, як і технікою, треба управляти, гуманістично вимірювати, оцінювати. Вона означується як діяльність, спрямовану на створення та реалізацію засобів і схем (планів, проектів), зміни світу чи його окремих сфер (у такому сенсі говорять про політичну технологію).

Технологія є духовно -практичною формою освоєння світу й відіграє опосередковуючу роль між наукою і технікою. Технологія нездійсненна без техніки, а техніка без технології не може здійснювати функціонування. Зміна техніки веде до зміни технології і навпаки. З розвитком культури, цивілізації, технологія щоразу більше входить у різноманітні відносини та діяльнісні структури. Прикладне (вузьке) розуміння технології розглядаємо як сукупність правил, прийомів, методів обробки і переробки сировини, матеріалів, проміжних продуктів. Соціокультурне (широке) розуміння технології - як цілеспрямовану діяльність (політична, управлінська, інтелектуальна тощо) на зміну речей, явищ, процесів.

На думку М. Гайдеггера, наша цивілізація за допомого техніки і технології працює на «постачання». Тобто впроваджує у виробництво і побут різні машини і пристрої. Технологія, як і техніка виводить із «потаємності», за Гайдеггером, природні речі, явища і процеси, тобто відкриває закони - істини, за допомогою яких ми щось видобуваємо з природи, переробляємо, накопичуємо, розподіляємо, застосовуємо. З природного світу створюємо новий світ - людський, другу природу, спільносвіт [1].

Техніка і технологія несуть з собою нове відношення до світу - перетворювальне. Водночас несуть небезпеки і ризики не тільки для життя людини, але й існування природи, бо є межа для перетворювальних процесів. Не все можна докорінно змінювати. Так, несучі конструкції природи можуть обвалитись і це може призвести до руйнації. Такі наслідки можливі після глобального потепління чи глобального похолодання, глобальної епідемії, або іншого глобального лиха, про яке ми наразі навіть не підозрюємо.

Значення технології в тому, що вона робить будь-який процесс зміни керованим і контрольованим. Інноваційний характер сучасного життя постійно оновлює технології, особливо щодо інформаційно-комунікативних процесів.

Сучасний світ ми зробили технізованим і технологізованим. Використовуючи нові технології у сфері послуг вони набувають соціального значення. Поява нанотехнологій свідчить про великі таємниці, які скривають найдрібніші частинки світу - атоми і молекули. Це новий етап керування мікросвітом, мініатюризацією і ускладненням молекулярних структур при хімічному синтезі. Нанотехнології лежать в основі розвитку інформаційно-комунікативних технологій і біотехнологій (біодатчики, ДНК -чіпи, розшифрування геномів), трансформації самої людини, її тілесності. Це все набуває дедалі більшого соціокультурного ефекту. Високі технології змінюють стиль життя людини та її діяльність.

Формування нових якісних зв'язків науки, техніки і технології виражається в становленні технонауки, своєрідне поєднання трьох складових. Технонаука - це онауковлена техніка і технологія і техніко-технологізована наука. Широке розповсюдження техніки і технології, їх постійне оновлення актуалізує проблему співвідношення природного і штучного . В суспільному житті має місце оштучнення життєдіяльності людини як процес витіснення природного штучним у житті людини.

Природне буття, тобто вузький діапазон температур, тиску, складу повітря, води, у якому існує життя, особливо людське життя, вступило в суперечність із штучним буттям. Технічний світ набув постлюдського виміру. Цивілізація прогресує, а людина заходить у своєрідну кризу. Штучне буття не просто нас оточує, а проникає в нас. Люди лікуються хімічними засобами, тренуються технічними засобами, їдять модифіковані продукти, п'ють різного роду напої з вмістом барвників, стимуляторів, дезинфікуючих речовин, тощо.

Бельгійський фахівець з філософії техніки Ж. Хотт у 80 -х роках ХХ ст. вжив поняття «технонаука», яке означає переплетення освітньої і дослідницької діяльності з практикою створення і використання сучасних інноваційних наукоємних технологій. Наукосфера - виробництво наукових знань.

Виділяємо такі етапи зближення науки, техніки і виробництва:

1) вдосконалення виробництва методом проб і помилок (епоха допромислової революції, з давніх часів до XVIII ст.);

2) вдосконалення виробництва окремими винахідниками (перша промислова революція, кінець XVIII ст. - початок XIX ст.);

3) вдосконалення виробництва вченими-винахідниками (друга промислова революція, кінець XIX ст. - початок XX ст.);

4) безпосереднє поєднання науки з виробництвом (науково-технічна революція, остання третина XX ст. - до сьогодення).

Відповідно до цих етапів виробництво розвивалось від повільного ритму до прискореного і безперервного, що характерно для нашого часу. Освіта спочатку не була орієнтована на виробництво і лише згодом, з розвитком індустріального капіталізму освіта стала орієнтуватись на машинне виробництво. Сьогодні освіта орієнтується на наукоємне виробництво.

З початком першої промислової революції (XVI-XVII ст.) починається поєднання виробництва з наукою. Ф. Бекон формулює установку Нового часу: наука - сила. Винахідниками машин були талановиті люди, які не були вченими (Дж. Уатт, Дж. Стефенсон, Р. Фултон), але вже активно шукали знань для розв'язання технічних проблем. Та ще приходилось шукати фінанси, оскільки винахідництво було доволі ризикованою справою. Винахідництву посприяло формування патентного права («Статут про монополії» прийнятий у Великобританії у 1624 р.).

Зближення наукових знань з виробництвом спочатку ґрунтувалось на основі розвитку фізики, потім хімії, біології, психології і т.д. В останній третині XIX ст. винахідниками стають і самі вчені, технічні і технологічні винаходи стали можливим на основі наукового експериментування.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. нова техніка з'являється на основі наукових відкрить. Скорочується час від наукового відкриття до часу втілення його у виробництво. Поступово поширюється колективний характер винахідництва. Успішна діяльність американця У. Тейлора свідчила, що для виробництва треба поєднувати розвиток техніки з науковою організацією праці, виробництва і управління, що ґрунтуються на знаннях психології, фізіології і соціології. До науково-технічного прогресу долучились і соціально -гуманітарні науки. Поєднання Г. Фордом принципів наукової організації праці з машинною технікою привело до формування на початку XX ст. конвеєрного виробництва, що здешевило собівартість товарів. Е. Мейо відкрив економічне значення і «людських відносин».

З 70-х років XX ст. наука остаточно стала безпосередньою продуктивною силою. В розвинутих країнах звужується матеріальне виробництво і розвивається «індустрія знань». До землі і капіталу як ведучих елементів виробництва додались знання, інформація, людський капітал (вміння використовувати знання та інформацію в практичній діяльності). Скоротився час від наукового відкриття до втілення у виріб (близько п'яти років).

Можна припустити визначення меж технологічного втручання в людське біологічне й особистісне, а також у природу, біосферу. На думку Е. Агацці, таке обмеження не суперечить людській свободі загалом та свободі наукових досліджень, зокрема: «Ми маємо визнати, що можливе або навіть обов'язкове регулювання тієї чи тієї діяльності зовсім не суперечить тому, що ця діяльність здійснюється вільно... Ми маємо право і навіть зобов'язані виступити на захист свободи науки і техніки» [16, 592].

На рубежі ХХ-ХХІ ст. почали швидко розвиватись високі наукоємні технології (інформаційні, комунікаційні, біотехнологічні, нанотехнології), когнітивні науки. Якісну взаємодію технологій називають NBIC-конвергенцією (N - нано, B - біо, І - інфо, С - когно) або конвертуючими технологіями. Традиційна лінійна послідовність (фундаментальні науки - прикладні дослідження - дослідне виробництво - серійне виробництво) замінюється мережевою (сітьовою) [22].

Здійснюється друга університетська революція, яка орієнтована на генерування наукових і виробничих інновацій. Університети стали частиною ринкових відносин, залучилися до створення дослідницьких грантів і контрактів, сервісних контрактів, партнерства з промисловістю та урядом. Пілотним у процесі комерціалізації університетських ресурсів став Стенфордський університет. Науковий парк, або технопарк, - це масштабна організація, в якій забезпечуються умови, максимально сприятливі дня науково -технічних інноваційних проектів, що реалізуються спільними зусиллями наукових центрів та промисловості. Зазвичай технопарк є територіально виділеним комплексом, який охоплює увесь процес інноваційної діяльності - від фундаментальних досліджень до впровадження у виробництво і комерціалізації.

Діяльність наукового парку є яскравим прикладом інтегрування науки у виробничу практику. Інфраструктура та ідеологія наукового парку передбачає обмін даними, інформацією, знаннями, досвідом між університетами та бізнесом, між наукою та виробничою практикою. До того ж цей обмін є двостороннім. Університети отримують інформацію про актуальні проблеми виробничого процесу, потреби споживачів, ефективність тих чи інших технологій, досвід використання певних матеріалів у виробництві. З іншого боку, виробники інноваційної продукції отримують контент, пов'язаний з передовими науковими розробками, відкриттями, новаторськими технологічними рішеннями, новими способами організації виробництва. Відтак науковий парк забезпечує можливість прямої та зворотної циркуляції контенту між наукою та бізнесом, інтеграції даних, інформації, знань та досвіду, здобутих прикладними науковими розробками та виробничою практикою [4, 164].

В сучасних умовах науково-економічні кластери є однією із рушійних сил інноваційного прогресу, джерелом появи нових технологій, бізнес -ідей, стартап-компаній. Завдяки близькому географічному розташуванню та тісній співпраці ті форми досвідного знання, які прив'язані до конкретних спеціалістів, можуть легко передаватися від однієї установи до іншої. Співробітництво між підприємствами та університетами дає можливість надавати студентам максимально актуальні знання та професійні навички, а також забезпечувати підприємства кластеру висококваліфікованими спеціалістами. Кластери ідентифіковано науковою спільнотою, описано та досліджено як феномен сучасності.

В Україні технопарки та економічні кластери теж розвиваються. Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника став осередком створення наукового парку, в межах якого діють кластери біотехнологій, енергоощадних технологій та ІТ-технологій [7]. Науково-економічним кластером, що об'єднує підприємницькі структури Івано-Франківська, є Urban Space. Тісна співпраця з громадськими організаціями та органами місцевої влади сприяють реалізації новітніх бізнес-ідей, стартап-компаній. Група ініціативних людей об'єдналися на громадських засадах задля розвитку ІТ галузі міста Івано-Франківська в Івано-Франківський ІТ кластер. Мета об'єднання - розвиток міста через розвиток ІТ, співпрацю з науково-освітніми установами та бізнес-організаціями [17]. Отже, економічні кластери, як і наукові парки є сучасними проявами інтегрального підходу до різних соціокультурних практик.

Техногенна цивілізація характеризується швидким розвитком та динамікою. Поділяємо погляди сучасного американського філософа Ф. Фукуями про те, що ми не маємо вважати себе рабами неминучого технологічного прогресу, «якщо цей прогрес не служить людським цілям». Зважаючи на такі аргументи, можна припустити визначення меж технологічного втручання в людське біологічне й особистісне, а також у природу, біосферу.

Сучасна філософія науки допомагає людству сформулювати вищі цінності людського буття. Нині у філософських наукових колах тривають суперечки стосовно сьомої стадії моральної свідомості, проблеми застосування принципу універсалізації взаємності щодо тих відносин раціональної моралі розвинених культур та етосів культур. Заслуговує на увагу концепт «спільносвіту» Клауса Міхаеля Маєр-Абіха (Маєр-Абіх 2004), який вибудовує восьмищеблеву концепцію відповідальності, спираючись на концепцію восьми форм етики, висунену американським філософом В. Франкеною, що доволі своєрідно «матеріалізує» Кантів принцип універсалізації [2, 7].

Таким чином, гуманітарно-моральне осмислення науково-технічної діяльності в соціальній, науково-технічній сфері залежить від трансформації людини. За кожним відкриттям науки, техніки і технології стоїть людина як творець, винахідник, споживач і оцінювач. Таким чином, життєдіяльність суспільства залежить від здатності людини обрати новий тип розвитку, у якому поєднуються науково - раціональний, комунікативно-інформаційний способи життя, ефективні засоби для самореалізації особистості.

Джерела

1. Габермас Ю. Постметафізичне мислення / Ю. Габермас; пер. з нім. В. Купліна. - К.: Дух і Літера, 2011. - 280 с.

2. Єрмоленко А.М. Генеалогія моралі як габітусу розуму / Анатолій Єрмоленко // Категорії. Мораль: збірник наукових матеріалів за результатами Всеукраїнського круглого столу «Читання пам'яті Івана Бойченка-2019. Людина. Історія. Мораль» (25 жовтня 2019 р.) / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]; Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Центр гуманітарної освіти НАН України. - Київ: Знання України, 2019. - С. 3-11.

3. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації [Електронний ресурс] / Г. Йонас; пер. з нім. А. Єрмоленко, В. Єрмоленко. - К., 2001.

4. Жуленков О. Проблема інтеграції знань у сферах науки, інженерії, економічної діяльності // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2014. - Вип. 2 (130). - С. 159-167.

5. Кримський C.Б. Запити філософських смислів / С.Б. Кримський; під сигнатурою Софії. - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008, 718 с. - С. 444-717.

6. Максюта М., Соколова О. Філософія науки: гуманітарно-педагогічний синтез: монографія. Херсон: Видавництво «ОЛДІ-ПЛЮС», 2020. - 310 с.

7. Науковий парк Прикарпатський університет [Електронний ресурс]

8. Патнем Г. Розум, істина й історія. - Київ: Альтернативи, 2003. - 232 с.

9. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття / М.В. Попович. - К., 1997. - 290 с.

10. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. - Київ: Основи, 1998. - 669 с.

11. Сидоренко Л.І. Аксіологія постнекласичної науки / Л.І. Сидоренко // Сучасна українська філософія: традиції, тенденції, інновації: зб. наук. праць / відп. ред. А.Є. Конверський, Л.О. Шашкова. - К., 2011 - С. 204-222.

12. Сидоренко Л.І. Сучасна наука в контекстах свободи та відповідальності / Л.І. Сидоренко // Софія: гуманітарно-релігієзнавчий вісник. - 2015. - №2 (4). - С. 89-93.

13. Фуко М. Археологія знання; пер. з фр. В. Шовкун. - Київ: Основи, 2003. - 326 с.

14. Чекаль Л., Сторожук С., Горбатюк Т. Філософія науки та інноваційного розвитку. Київ, «Міленіум», 2017. 952 с.

15. Чуйко В. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. - Київ: Центр практичної філософії, 2000. - 251 с.

16. Agazzi, E. Philosophy of Science and Ethics. Axiomathes 28, 587-602 (2018).

17. ІТ Cluster Академія [Електронний ресурс]

18. Kitcher P. The Advancement of science / P. Kitcher. - Oxford, 1993.

19. Rosenberg A., McIntyre L. C. Philosophy of Science: A Contemporary Introduction. New York: Routledge, 2020. 308 р.

20. Rickles D. What is Philosophy of Science? Medford, Massachusetts: Polity Press, 2020.

21. Webster F. Theories of the Information Society. London, 2014. - 416 p.

22. Whitesides G. M. Nanoscience, nanotechnology, and chemistry. Small. 2005. - Feb;1(2):172-179.

Размещено на Allbest.Ru