Історія політичної думки

Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досяг-ли на день їх проведення 18 років (ст. 70 Конституції). Не мають права голосу гро­мадяни, яких визнано судом недієздатними.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Стаття 76 Конституції закріплює конституційний склад Верховної Ради Ук­раїни -- 450 народних депутатів України. Верховна Рада України працює сесійно. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридця­тий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком на­родний депутат України. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.

Відповідно до змін, внесених до Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІУ народні де­путати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на дер­жавній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяль­ності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депу­татського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

- складення повноважень за його особистою заявою;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

- припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

- якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто.

- невходження народного депутата України, обраного від політичної парти (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного де­путата України зі складу такої фракції; його смерті.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного де­путата України зі складу такої фракції його повноваження припиняються достро­ково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протя­гом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до Кон­ституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

ТЕМА 7. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

1. СХЕМА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ СТРУКТУРА ТА МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Різні політичні явища, які відбуваються в суспільстві, тісно взаємопов'язані і складають цілісний соціальний організм, який має відносну самостійність. Його розвиток відбувається на ос­нові об'єктивних закономірностей, але ж при цьому важливу роль відіграє суб'єктивний фактор, що виступає як система ре­гулювання відносин між окремими елементами суспільства з приводу влади. Саме ці відносини та їх регулювання й станов­лять політичну систему, яка виступає головною силою, що за­безпечує функціонування та розвиток політичного житія сус­пільства. Тому з'ясування сутності політичної системи суспіль­ства, структури, функції, ролі та напрямів її розвитку є стрижнем політології. Сьогодні, коли в Україні, в суверенних країнах СНД, в країнах Східної і Центральної Європи відбува­ються великі зміни, іде пошук нових шляхів соціально-політич­ного розвитку, питання реформування і зміни політичної сис­теми набувають особливо важливого значення. Практичне зна­чення цієї проблеми посилюється ще й тим, що нині в незалежній Україні активно формується власна нова політична система, і від рівня знань у іди сфері політичної науки значною мірою залежить майбутнє нашої держави.

Модернізація суспільних структур, яка відбувається в Україні, поставила в центр політичних досліджень проблему пошуку шляхів виходу з кризи, визначення оптимальних принципів функціонування політичної системи українського суспільства.

Поняття "політична система" дозволяє найбільш повно і пос­лідовно розкрити суспільно-політичну природу суспільства, існуючі політичні відносини, інститути, норми і принципи організації влади.

Це поняття покликане відобразити два моменти в політич­ній науці:

1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства, яка представляє сукупність взаємодіючих елементів (партій, дер­жави, лідерів, права і т. д.);

2) характер зв'язку політики із зовнішнім оточенням (економічною, соціальною, культурною сферою, іншими державами).

Уведення поняття "політична система" має і практичне зна­чення.

Воно допомагає виділити фактори, які забезпечують ста­більність і розвиток суспільства, розкривають механізми узго­дження інтересів різних груп населення.

Поняття "політична система" за змістом дуже об'ємне. Політичну систему можна визначити як сукупність політич­них інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а та­кож їх взаємодію, в якій реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив. Тому в політичну систему включають не тільки політичні інститути, які безпосеред­ньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лі­дери і т. д.), але й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, які мають політичне значення і впливають на політичний процес. Призначення всіх цих політичних і громадсько-політичних інститутів полягає в І тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т п.) і спонукати населення до прий­няття цього розподілу як обов'язкового для всіх

Стимулювальним фактором у стано­вленні та розвитку теорії політичних систем стала загальна теорія систем, розроблена Л. Л. Богдановим і Людвігом фон Берталанфі. За їх твердженням, "система -- це певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні закономірності, властиві саме цій спільності". Будь-яка система характеризу­ється також стійкими зв'язками елементів, які досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

Враховуючи їх методологію, Талкот Парсонс підійшов до розгляду суспільства як дуже складної системи управління, яка складається з відносно самостійних систем: економічної, політичної та духовної. Кожна з цих систем виконує свої спе­цифічні функції. "Призначення політичної системи, -- вважав Т. Парсонс, -- це забезпечення інтеграції, розроблення та ре­алізація загальної мети суспільства".

Політична система функціонує як динамічна цілісна систе­ма в органічному взаємозв'язку з іншими системами: еконо­мічною, культурною, етнічною, соціальною, релігійною, ідеологічною. Всі системи суспільства взаємозв'язані і взаємо­залежні.

Визначальною щодо всіх систем, зокрема і щодо політичної, виступає економічна система. Адже серед численних і різно­манітних інтересів соціальних груп провідними є саме еконо­мічні. Правлячі групи, їхні партії та організації утворюють такий економічний організм, який задовольнив би насампе­ред їхні інтереси. Тому саме економічна система визначає сутність, структуру та функції політичної системи. Остання, зі свого боку, справляє регулятивний вплив на економічну си­стему, забезпечує існування саме такого економічного ор­ганізму, який потрібен правлячим соціальним групам.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як спе­цифічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закономірні зв'язки між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Звернемось до поглядів на структуру політичної системи, які найчастіше зустрічаються в сучасній вітчизняній політичній літературі.

Першим фундаментальним елементом політичної системи су­спільства є політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами, націями, державами; державою і громадя­нами, громадянами і їх організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Тут політична діяльність виступає фор­мою функціонування політичних відносин. Вона є усвідомленою, цілеспрямованою діяльністю соціальних суб'єктів з реалізації своїх політичних інтересів у конкретній політичній діяльності людей, їх соціальних груп, громадсько-політичних об'єднань.

Політична діяльність розпочинається з виникнення певного інтересу і завершується його реалізацією, тобто практичним результатом.

Одним із центральних елементів політичних відносин і по­літичної діяльності є політичні ролі. Аналіз показує, що якою б стабільною не була система, політичні ролі її суб'єктів зав­жди в динаміці.

Стабільність політичних відносин полягає у чіткості визначення і закріплення в законах та нормах (правових, політичних, мораль­них) ролей, тобто кола прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів політичної системи. Тому найважливіше політичне діяння склада­ється з утворення, зміцнення і виконання ролей, пов'язаних з по­єднанням елементів політичної системи з певними зв'язками. Такі ролі - ролі формування політичної системи та її функціонування -- відіграють "офіси", сукупність "офісів" (мається на увазі система органів і посад державних, партійних і громадських організацій).

У зв'язку з цим стрижневим елементом політичної системи виступає політична організація суспільства, що включає дер­жаву та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи, трудові колективи зі своїми органами са­моврядування.

Важливим елементом політичної системи є політична свідо­мість як невід'ємний компонент політичної діяльності людей, Вона є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу. Політична свідомість -- це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності; в реальному житті вона виступає як сукупність від­повідних знань і оцінок.

Значну роль у політичній системі відіграє політична культура, яка характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Політичні і правові норми виступають важливим регулюю­чим елементом політичної системи. Якщо політичні норми ді­ють і реалізуються у вигляді принципів і установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб'єктів політич­ного життя, то правові норми -- це сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил полі­тичної поведінки (норм), дотримання котрих забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адмініс­тративне, державне, громадянське право). На основі політич­них і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи ді­яльності суб'єктів політики.

Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей, духовно-політичного спілкування держави і суспіль­ства, людини і держави, держави з іншими політичними інсти­тутами та іншими державами і міжнародними організаціями. Засоби масової інформації використовуються, насамперед, для політичного та ідеологічного впливу на електорат з метою легітимізації влади або її захоплення, зміцнення і реалізації в інте­ресах певних соціальних сил.

Поряд з наведеними вище поглядами на структуру політичної системи існують і інші. Переважна більшість сучасних західних і значна частина російських вчених у структурі політичної сис­теми виділяють такі підсистеми, як інституційна, нормативна, комунікативна, культурна і функціональна.

2. ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ САМОСТІЙНОЇ ДЕРЖАВИ

Політична система в Україні є той необхідний механізм, з допомогою якого і здійснюється повновладдя та суверенітет народу. В реальній політичній практиці часто окремі політичні партії, політичні лідери присвоювали і присвоюють функції народного представництва, наслідком чого - відчуження політичної влади від тих, кому влада по праву повинна належати. Ось чому визнання інститутів, відносин і норм, завдяки яким забезпечується управління суспільством, відображаються інтереси в політичній свідомості та політичній культурі, їх виражають і утверджують політичні партії та ін. Політична система суспільства ~ це система відносин і установ, що включають, по-перше, державу і владні інститути та структури; по-друге, соціально-класову структуру суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей і верств суб'єктів політичної діяльності; по-третє, політичні відносини всіх соціальних спільностей, класів, верств і груп - рухомої, динамічної структури політичної системи; по-четверте, виростаюча з політичних відносин політична організація суспільства, що охоплює всі стабільніші політичні установи суспільства, управлінська частина політичної системи. Влада може здійснюватися від імені народу, може бути владою для народу, але не може бути владою самого народу. І демократія реалізовувалася лише поки як «уряд схвалений народом», але не як правління народу.

Особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою прийнятністю соціальних новин.

Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві Централізованість з деякими елементами регіоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України - перехід від не правового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають над методами використання безпосередньо вольових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства: а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; б) в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму; в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «практичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів, Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної. І ще. Політична система України одержавлена з недосить високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в контроль над «каналами розподілу» і «нуворишів», здатних «стимулювати в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бюрократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів» демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної Україні досить складно, тому що характер еволюції залежить від величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

На початку розгортання процесу демократизації і реформування політичної системи і державності демократичні політичні сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Підвищення цін набрало загрозливих меж, за якими людський гніт зневір'я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна, потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверенність з достатньо пристойним становищем, перетворюється в заштатну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли демократи, а тому, що демократи виявилися непідготовленими до державного управління. Згадаємо найпопулярніші мітингові гасла, що виголошувались тоді: «Україна годує всіх росіян, казахів, таджиків та ін.». Але тоді чомусь, гасла, що їх кидали демократи, «замовчували»: «Так, годує, але однаково, як і росіяни, казахи, таджики - Україну забезпечують нафтою, лісом, сировиною...»

На початку 90-х років експерти Світового банку, визначаючи стан економіки України робили висновок, що і Україні і іншим республікам колишнього Радянського Союзу сприятливіше входити в ринкову стихію разом, тому що всі вони використають сировинну базу Росії і інших республік. І щоб нормально жити, Україна щорічно мала купувати у Росії три найважливіші види сировини: нафту, газ, ліс - на пятнадцять мільярдів доларів! І якщо тоді дві тонни нафти купували за тонну зерна, а за продане Росії м'ясо купували бензин (цікава деталь: якщо за кілограм м'яса Україна орала три долари по тодішнім цінам з коефіцієнтом 0,6, то за один літр бензину платила Росії... 7 копійок). Але на це тоді не звернули уваги. А коли опам'ятались, то виявилося, що Україна не спроможна купувати сировину в Росії за світовими цінами. Можна, звичайно ж, платити за нафту і газ зерном, якого Україна вирощує 40 мільйонів тонн щорічно. Але для харчування власному народу Україні зерна потрібно понад 50 мільйонів тонн - по тонні на душу населення. Можна платити ще цукром. Але виробництво «білого золота» в Україні на початку 90-х років різко падає. Можна ще платити російськими карбованцями, але їх то в Україні немає... І ніхто тоді з демократів не задумувався над тим, що вихід України з економічної системи Союзу, а після і Співдружності незалежних держав згубно для України. Коли ж новоявленні політики спохватились, чим обійшовся вихід України, то знову заспівали старі пісні, обвинувачуючи «москаля»: не хоче, проклятущий, ділитися по-братерськи... І в сучасних умовах в Україні немає людей, Що не зрозуміли ситуації, і не закликали б до здорового розуму в відносинах з сусідами і партнерами - колись по Союзу, а тепер в Співдружності. Відразу ж лжепатріоти заволали: той, хто виступає за широкі, рівноправні, суверенні зв'язки з Росією, з іншими Державами Співдружності, мовляв, «проросійські настроєні» або «антиукраїнці». Так, хочеться Україні в «ту» Європу - ситу і благополучну. Але реалії такі, що Україна з низькими технологіями, неконкурентною продукцією, невідповідними запитами і потребами Європі чи потрібна. Ось чому вкрай потрібні розширені зв'язки з Росією, країнами Співдружності, зв'язки рівноправні, суверенні.

Звичайно ж, Україна, реформуючи політичну систему, формуючи суверенну державність, має і розширювати економічні, культурні Зв'язки з Росією, Білорусією та іншими державами Співдружності но рівноправній, суверенній основі, удосконалюючи і політичну організацію суспільства. Політична організація суспільства - сукупність державно-правових органів, політичних партій і політичних рухів, масових суспільних організацій і трудових колективів, об'єднань, призначена для реалізації волі та інтересів керівного класу, нації, соціальної спільності або коаліції соціальних груп і рухів на основі здійснення політичної влади. Структура політичної організації суспільства надзвичайно складна, охоплює не тільки офіційні органи, установи І і організації і неофіційні об'єднання та ін. Суверенність та соціальний зміст політичної системи, політичної організації суспільства, структура влади, способи та методи її реалізації і характеризують сучасний політичний режим України.

Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей.

По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утворенням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднання, природно йшов процес удосконалення політичної системи Російської імперії.

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян,! українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні історичні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на ос« нові однотипних політичних структур.

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах! розвитку не могли не викликати до життя національно-патріо тичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є природно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницької створені, або вимушено вибрані об'єднання народів, в яких суспільні не життя регулювалося здебільшого не соціально-економічнимия базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спрямованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, династій. А це вело до приниження народів, подвійної системи експлуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість! стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше виявив лися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивне поставили під сумнів «справедливість» існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого реформування, принципового перетворення всієї політичної системи і ноли тичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, політична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що неспроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини. Зміна політичної надбудови стала неминучою. В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепаратистські сили, процес становлення і розвитку політичної системи і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Україні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його посланцями в представницьких органах влади. Всенародний референдум, що відбувся 1 грудня 1991 року, підтвердив природне бажання народу України жити в суверенній і незалежній демократичній, соціальній, правовій державі. В сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн. В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце займає держжа, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенспівом влади в межах державних кордонів і незалежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних альтернативних виборів. У прерогативи Верховної Ради входить законотворча діяльність, затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів і угод, затвердження кабінету міністрів та ін. Істотні зміни сталися в системі виконавчої влади: новим її елементом--президентська влада. Президент України -- глава держави, виступає від" її імені, гарант державного суверенітету, територіальної Цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. За згодою. Верховної Ради Президент при-Значає Прем'єр-міністра України. Йому підкоряється Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром. Президент представляє Україну на міжнародній арені, веде переговори і підписує угоди і договори про взаємовідносини між державами та ін.

ТЕМА 8. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

1. ФАКТОРИ ТА ПЕРЕДУМОВИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ТИП ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

Фактори, що справляють вплив на політичну систему суспільства досить багатопланові. Серед них не лише організація державної влади, не тільки власне політичні утворення (партії, політичні рухи й інші громадські організації), їх боротьба за владу, за використання у своїх інтересах інститутів держави, у тому числі армії, поліції, органів управління, засобів масової інформації тощо, а й інші, більш глибокі структури цих факторів.

Для політичних систем різних суспільств одним з важливих системоутворюючих факторів є стратегія виживання в умовах глобальної економічної, екологічної, демографічної та інших криз.

Багатоманітність політичних систем, що існують у сучасному світі, свідчить про те, що на процес їх формування і функціонування також впливають такі фактори, як: історичні традиції, культура, економічний розвиток, розвиток громадянського суспільства тощо. Переважання тих чи інших факторів обумовлює їх особливості.

Типологія політичних систем здійснюється на підставі врахування різних ознак:

1. Класифікація політичних систем на підставі характеру взаємовідносин політичних систем із зовнішнім середовищем. За цим критерієм виділяють закриті і відкриті політичні системи. Закриті -- мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, є самодостатніми, не сприймають цінностей інших систем, тобто ресурси розвитку знаходяться у їх середині. Відкриті системи активно обмінюються ресурсами із зовнішнім світом, успішно засвоюють передові цінності інших систем, є рухливими і динамічними.

2. Класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на підставі характеру і способів взаємодії влади, особи та суспільства. За цим критерієм виділяють тоталітарні політичні системи, авторитарні і демократичні. Тоталітарна система характеризується повним підкоренням особи і суспільства владі, регламентацією та контролем за всіма сферами життя з боку держави. Авторитарна система заснована на необмеженій владі однієї особи чи групи осіб при збереженні деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян. Демократична система передбачає пріоритет прав особи, контроль суспільства над владою.

3. Класифікація політичної системи за змістом і формами управління. За даним критерієм розрізняють:

-- Ліберальні демократії, у яких прийняття політичних рішень орієнтовано на реалізацію цінностей індивідуалізму, свободи, власності.

-- Комуністичні системи, чи авторитарно-радикальні, спрямовані на цінності рівності, соціальної справедливості.

-- Традиційні політичні системи, спираючись на олігархічні форми правління, орієнтовані на нерівномірний розподіл економічних ресурсів і соціальних статусів.

-- Популістські політичні системи переважають у країнах, що розвиваються, використовують авторитарні методи правління і прагнуть до більшої рівності щодо розвитку благ.

-- Авторитарно-консервативні політичні системи мають на меті збереження соціальної і економічної нерівності, обмеження політичної участі населення.

4. Класифікація політичних систем за типом політичної культури і розподілом політичних ролей. Цей критерій дозволяє розрізняти:

-- Англо-американську політичну систему, яка характеризується високим ступенем розподілу політичних ролей і функцій між учасниками політичного процесу: державою, партіями, групами інтересів тощо. Влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи. Ця система функціонує у рамках однорідної культури, орієнтованої на захист загальновизнаних у суспільстві ліберальних цінностей: свободи, безпеки, власності тощо.

-- Європейсько-континентальну політичну систему, що відрізняється різноманіттям політичної культури, наявністю національних культур протилежних орієнтацій, ідеалів, цінностей, властивих якому-небудь класу, етносу, групі, партії. Розподіл політичних ролей і функцій відбувається не в масштабах суспільства, а усередині класу, групи, партії тощо. Однак наявність різних структур не заважає злагоді у суспільстві, оскільки є загальна культурна основа -- ліберальні цінності.

-- Доіндустріальну і частково індустріальну політичну системи, які мають змішану політичну систему. Вона складається з місцевих політичних субкультур, в основі яких містяться цінності клану, роду, общин, племені. У таких умовах знайти злагоду і компроміс практично неможливо. Інтеграція суспільства за допомогою насильства призводить до концентрації влади і впливу в руках вузького кола осіб.

-- Тоталітарну політичну систему, що функціонує на основі пріоритету класових, національних чи релігійних цінностей. Влада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії чи групи осіб, характеризується контролем всіх сторін життєдіяльності суспільства та індивіда.

Сучасну політичну систему в Україні ще багато у чому характеризують риси перехідного періоду. В ній до деякої міри зберігаються певні елементи системи радянського типу, хоча з'явилися і почали функціонувати нові політичні інститути. Політична система в сучасному українському суспільстві має ряд відмінних особливостей. Перш за все, у її інституціональній підсистемі є політичний акцент у перерозподілі владних повноважень на користь виконавчих органів і суттєве обмеження функцій законодавчих інститутів влади. Останні практично позбавлені можливості здійснювати контроль за діяльністю виконавчих органів.

2. ПОРІВНЯННЯ СТАЛІНІЗМУ І ФАШИЗМУ, ЯК РІЗНОВИДИ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Фашимзм -- різновид політичного режиму, концепція, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування. Спочатку -- самоназва політичного руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр. Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм хоча вони самі себе не називали словом «фашизм» та за своїми ідеологіями і політичними практиками дуже відрізнялися від італійського фашизму.

Фашизм зазвичай описується як «ультра праві», хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.

Фашизм з італійської -- «зв'язка», «об'єднання», що означає об'єднання в єдине ціле правих і лівих політичних спектрів.

Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:

- фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр, вважаючи його недостатнім для опису своїх переконань.

- обґрунтування переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації (під нацією, як і під державою, розуміється один індивід (як правило, масштабів культу особи), або їх невеличка група, що триває історично і об'єднаних однією ідеєю сильної особистості, мілітаризму, тоталітаризму, постійної війни, і панування) дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин, класів, рас, індивідів, груп індивідів (бо можуть мислитись лише в державі), суспільств, партій, профспілок і тд.. Антиіндивідуалізм. Особиста позиція в колективі, наприклад, національного характеру, етнічного, расового або соціальних класів, або щодо організацій громадянського суспільства -- пригнічується.

- утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства; Нижче наведене висловлювання Ренана, Муссоліні вважає передфашистським: «Розум, знання -- продукти Людства, але це химера -- бажати розуму безпосередньо для народу і через народ»; «Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням». Позитивне ставлення до насилля.

- насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождизму. Фашизм можна розглядати як крайню форму колективізму;

- заперечення демократії та відкритості влади;

- мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань, і війна як обов'язок. Фашизм рясно користується популістською термінологією: заклики до героїчних масових сил, щоб відновити славу минулого, і вимагає вірності єдиному лідеру, який, як правило, досягає масштабів культу особи.

проти ліберальних доктрин. Фашистське розуміння «влади» не має нічого спільного з поліцейською державою.

Для фашизму є близьким поняття Державний капіталізм, хоча це не є частиною ідеології. З економічних питань, італійський фашистський лідер Беніто Муссоліні в 1933 році стверджував, що, якщо б фашизм слідував сучасній фазі капіталізму, його шлях буде «невідворотно вести в державний капіталізм, який є ні більше, ні менше, ніж державний соціалізм „з ніг на голову“. У будь-якому випадку, чи результатом буде державний капіталізм чи державний соціалізм, в результаті це призведе до бюрократизації економічної діяльності нації». Одним з прикладів близьких до державного капіталізму на пост-радянському просторі може бути політична позиція з повернення ЖЕКів і заборона встановлення автономних систем опалювання житла.

Сталінімзм -- система державного управління та сукупність державної політики та ідеології, що виникли у результаті розвитку створеної більшовиками політичної системи, започаткованої Жовтневим переворотом 1917 року, яка отримала назву за ім'ям її творця та вождя Йосипа Сталіна. Один з класичних зразків тоталітаризму в світі.

Сталінізм характеризується:

- пануванням авторитарно-бюрократичних методів управління державою і суспільством,

- реставрацією напівфеодального закріпачення населення та ізоляцією від навколишнього світу за допомогою «залізної завіси»

- злиттям партійних і державних органів влади і утворенням особогу класу - партноменклатури

- обожнюванням сакральної фігури вождя та його культом

- мілітаризацією економіки та суспільства, перманентною зовнішньої агресиєю, воєнною експансією

- жорстким ідеологічним контролем над суспільством і особистістю

- застосуванням терору та репресій проти населення в «профілактичних цілях»

- знищення не тільки всіх реальних супротивників, а навіть гіпотетчно можливих опонентів правлячого режиму.

У сучасній російській історіографії визначилася тенденція максимальної локалізації, зменшення інформації про злочини Сталінізму. Цьому сприяє досі закритість російських державних архівів, або цілеспрямоване приховування та знищення свідоцтв та документів. З іншого боку -- деякі сучасні автори вважають, що хронологія більшовицького терору вказує на його пряму генезу з ідеології та практики ленінізму, або те, що Сталін був всього лиш послідовним продовжувачем системи, закладеної ще Ульяновим-Леніним.

За деякими відомостями, термін Сталінізм був вперше використаний Лазарем Кагановичем в позитивному сенсі. В СРСР термін почав офіційно використовуватися в негативному сенсі з початком політики Перебудови і гласності.

політичний влада демократичний режим

3. РІЗНОВИДИ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ

Різновиди демократичного режиму:

а) демократично-ліберальний;

б) демократично-консервативний;

в) демократично-радикальний.

Прихильники ліберального режиму надто поблажливі, радикального - за рішучі зміни, консервативного - захисники старого, противники змін.

Отже, усі види державних (політичних) режимів можна розділити на дві великі групи - демократичний режим і авторитарний (недемократичний).

Сучасні державні режими: демократичний (найбільш поширений у державах Європи, Америки), тоталітарний (зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки).

З другої половини 80-х років в Україні відбувається поступовий перехід від тоталітарного режиму до демократичного.

Політичних режимів багато, але основними з них є демократія (влада народу), авторитаризм (абсолютна влада однієї людини), теократія (влада, що спирається на церкву та її вчення), тоталітаризм тощо.

Більшість держав сьогодні прагне діяти відповідно до вимог, що характеризують демократичне суспільство.

Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада народу або безпосередньо (народні збори, раніше віче, сьогодні референдум - загальнонародне голосування - сьогодні) - так звана пряма (чи безпосередня) демократія, або опосередковано - через обрання представників до органів влади - представницька демократія.

У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання Конституції - Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою. Щоб надати можливість для участі всіх громадян в економічному і політичному житті, демократична держава забезпечує існування різних форм власності, свободу діяльності політичних та інших об'єднань, розмаїття політичного життя (або плюралізм).

У демократичній країні створено умови для верховенства права і незалежності правосуддя.

На відміну від демократичної держави в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв'язанні державних питань або їх участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, постійно обмежуються.

o Держава посідає центральне місце в політичній системі суспільства. Вона має певні ознаки - відокремлену територію, державний апарат, зокрема органи примусу, податкову систему та систему права. Важливою ознакою держави є її суверенітет.

o Держава виконує внутрішні і зовнішні функції.

o Усі держави можна поділити за формою правління, державного устрою та політичного режиму.

o Більшість країн світу сьогодні прагне побудувати демократичне суспільство. У демократичних державах є система поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, забезпечується верховенство права і незалежність правосуддя, політичне й економічне розмаїття. У таких державах додержують права і свободи всіх людей.

Демократія у перекладі з грецької - влада народу, народовладдя. Одне з найпоширеніших сучасних понять "демократії" говорить про неї як про форму політичної організації суспільства, що характеризується реальною участю народу в керуванні державними справами. За лаконічним висловом видатного громадсько-політичного діяча США Авраама Лінкольна, демократія -це уряд "народу, з народу і для народу".

Демократія як народовладдя на сьогоднішній день має дві загальновизнані форми: пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма демократія -це безпосередня участь громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо). Представницька демократія - це вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими Радами тощо), управління державними справами не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу.

Демократичною відповідно називають державу, в якій народ реально бере участь в управлінні її справами. Положення ст. 1 Конституції України проголошує нашу державу демократичною; частина друга ст. 5 говорить, що "...єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Відповідно обидві форми демократії якнайширше представлені в Конституції України.

Пряма демократія - це насамперед інститут референдумів в Україні та інші передбачені чинним законодавством форми безпосередньої демократії. Представницька демократія - це можливість громадян брати участь у формуванні парламенту України, а також представницьких органів на місцях - сільських, селищних та міських, районних та обласних Рад.

Размещено на Allbest.ru