Політичні аспекти визначення поняття Європи

Досить скаладними для визначення сідної межі Європи виступають території України та Білорусі, а також країни кавказького регіону. Ці країни протягом століть сприймалися світовим співтовариством як частина Росії і, відповідно, як ті, що повністю розділяють її політику. І от лише протягом останніх 20 років вони почали претендуват на статус незалежних та рівноправних учасників міжнародних відносин. Тут постало питання про наведення «доказів» європейськості цих країн, які були б сприйняті європейським співтовариством та громадськістю самих цих держав. З іншого боку, політична верства Європи мала вирішити для себе питання про необхідність та межі взаємодії з ними та убезпечення від переважання американського впливу. До того ж не зрозуміло, чи «мають ЄС і Росія безпосередньо межувати, чи повинні Білорусь та Україна залишатися в якості буфера» [Mьnkl Imp, с. 601]? Ці питання були суто політичними і знайшли свої власне політичні рішення, які, незважаючи на спільність історії, культури та релігїї цих країн, були вирішені по-різному для кожного окремого члена Радянського Союзу.

Тож назву «Європа» не використовують для позначення лише однієї з її частин, адже «Східна Європа не стає менш європейською від того, що вона бідна, менш розвинена, чи перебуває під рукою тиранів» [Дейвіс, 46].

Проблематика «центру» Європи актуалізувалася у другій половині ХІХ ст. в Німеччині після об'єднання німецьких земель Бісмарком. З'являються найбільш впливові концепції Константина Франца «Германський Альянс» та Фрідріха Наумана «Серединна Європа». Створюються ідейно-теоретичні основи для укріплення позицій Німеччини на світовій арені. Так, Науман не проводить впорядкування європейського простору за географічною ознакою. Середина для нього - це країни, які знаходяться між Німеччиною та Росією та прагнуть до союзу з німцями, тобто це «проміжні країни», «міжєвропа» (Zwischeneuropa). Щоправда, ці концепції згодом були використані за часів правління Гітлера з метою виправдання німецької експансії. Після закінчення Другої світової війни дискусії з приводу провідного місця Німеччини в Європі тимчасово припинилися.

Британія також має певі претензії на лідерство, що в політичному сесі означало б бути «в серці Європи» [Civ pow, c. 32], тобто визначати європейський політичний курс. Провідні ідеологи Великобританії обґрунтовують право Великобританїї на першість на європейському просторі, її можливість задавати напрями розвитку. Для них георгафічний центр і центр прийняття відповідальних політичних рішень не обов'язково мають збігатися. Вони, зазвичай апелюють до існування міцних та тяглих традицій, прогресивність і високий економічний та політико-культурний розвиток Великобританії, які уможливлюють її політичне лідерство в Європі.

Існують такі думки серед сучасних дослідників, що пробематика «Серединної Європи» не популярна в німецькій політичній думці [Федорова]. Натомість, такі вчені як Херфрід Мюнклер та Райнер Шмідт наголошують на відновленні проблематики «центру» або «середини» („Mitte“) в німецькому політичному дискурсі. Як в наукових дослідженнях, так і в політичних дебатах «буде і повинна бути виміряна середина (die Mitte) наново» [Mьnk Mitte, c. 16].

У міжвоєнні роки з'явилося також поняття «Східно-Центральної Європи», яке охоплювало більшість новоутворених держав. А після закінчення Другої світової війни поділ Європи на Західну і Східну, ліберально-демократичну та соціалістичну, здавалося, закріплений на довго. Та з новими політичними подіями змінюютєся і внутрішній поділ Європи.

Мілан Кундера наголошує на тому факті, що країни Центральної Європи постраждали від російської радянської експансії насамперед через прагнення СРСР до централізації та уніфікації політичного та соціального життя. До того ж, такі великі країни як Німеччина та Франція не допомагали полякам, чехам, словакам, угорцям в боротьбі за збереження власної державності перед силою Радянського Союзу. Кундера також вважає, що оскільки країни центральної Європи «ніколи повністю не були складовою частиною європейської свідомости, то залишалися найменше відомою й найкрихкішою частиною Заходу - ще більше прихованою заслоною своїх дивних і малодоступних мов» [Кундера]. Вони втратили можливість утвердити свою могутність в межах Австрійської імперії, тому тепер їм важко окремо відновити силу. Західноєвропейські країни приписували Центральній Європі тісні взаємозв'язки з Росією через їхню слов'янську спільність. В той же час, самі центральноєвропейці всіма можливими ідейно-теоретичними та політичними засобами відмежовувалися від можливої спільності з російськими культурою та традиціями.

Кундера пропонує окреслити Центральну Європу не змінними політичними межами, а «спільною ситуацією, яка наново сполучає народи, перегруповує їх кожний раз інакше вздовж уявних і постійно мінливих кордонів, які позначають площину, заселену тими самими спогадами, … тією самою спільною традицією» [Кундера]. Та подібна культурницька спроба окреслення меж Центру не була сприйнята західноєвропейськими країнами ізалишилася лише внутрішньою спробою ідентифікації та обґрунтування спільності.

Проведення внутрішнього поділу всередині Європи слугувало раніше і використовується тепер для обґрунтування неоднаковості політики певної держави по відношенню до різних країн та регіонів. Так, як і кілка століть тому, на даний момент Європа - великий знак питання у світовій геополітиці, як на тому наголошує Імануїл Валерстайн [Вал с 1945].

Отже, можна спостерігати розбіжності у трактуванні як внутрішніх, так і зовнішніх меж Європи. Це призводить до використання понять про різні частини Європи для політичних маніпуляцій, а також для загострення протистоянь між державами, або, навпаки, зближення їх між собою.

Після Першої світової війни почали поширюватися думки про кризу, яка назріває та розвивається в Європі. При цьому багато дослідників та філософів наголошували на різних причинах, суті та наслідках цієї кризи. Були проаналізовані духовна, культурна, релігійна кризи, криза політичних інститутів та ідентифікації. Зокрема, О.Шпенглер проголосив «занепад Європи», Е.Гусерль описав кризу духовного образу Європи, М.Хардт та А.Негрі констатували кризу Європи і занепад ідеї імперської Європи, У.Еко запропонував «проект нового Середньовіччя».

Та необхідно детальніше розглянути визначення ключового в даній проблемі поняття «криза». Криза (з грец. кrisis - рішення, переломний пункт) - «різкий, крутий перелом в чомусь, тяжкий, перехідний стан» [Больш енц слов. с. 593]. Кризи можуть бути різними: економічні, політичні, культурні, духовні, екологічні та інші. Переломні моменти спеціально вивчають як природничі, так і гуманітарні науки, а також різні міждисциплінарні напрямки (синергетика, теорія криз, теорія катастроф та інші). Особливе місце займає філософсько-політичне осмислення феномену кризи, яке дозволяє проаналізувати її в загальнонауковому та в соціально-політичному контексті суспільного розвитку. В теоретичних працях переломні моменти часто також називають «революційними», «межовими», «екзистенційними», «конфліктними», але найчастіше «кризовими». Щоправда, кризи значно обмежені в часовому вимірі, адже нестабільність та непередбачуваність, властиві кризі, призводять до встановлення нового порядку або до зникнення певного процесу або явища.

Якщо врахувати можливості визначення поняття Європи в різних аспектах, особливо в політичному, то можна зауважити, що поява даного дискурсу кризи Європи зумовлена не стільки об'єктивними явищами суспільно-політичного життя, скільки поширенням песимістичного світогляду та есхатологічних настоїв на європейському просторі з початку ХХ ст. Стрімкий розвиток технічних та інформаційних ресурсів людства, суспільно-політичні та екологічні зміни призвели до розповсюдження критицизму серед мислителів. Детальний аналіз різних сфер суспільного буття та порівняння його з попередніми епохами існування людства показав, що Європа ХХ ст. відмінна від Європи попередніх часів. Ця відмінність з'являлася то поступово, то через кризи та переломи. Дені де Ружмон стверджує, що не буде занепаду Європи, адже європейська цивілізація єдина, яка перетворилася на універсальну та створила технічні умови для свого самозбереження. До того ж, криза тривалістю в ціле століття призвела б до появи принципово нових утворень на європейському політичному, економічному або духовно-культурному просторі. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. можна спостерігати кризу інситуцій ЄС, натомість дискурс кризи Європи затихає як невигідний та небезпечний для правлячих еліт Євросоюзу. В будь-якій політичній системі, зокрема в ЄС, можна виокремити внутрішньосистемну проблему та системну кризу. Перша не викликає особливо значних змін, її можливо подолати всередині самої системи засобами цієї ж системи. Друга називається біфуркацією, коли система має два або більше взаємовиключних реальних способи виходу з кризи, кожен з яких призведе до побудови нової системи. Той стан речей, що можна спостерігати на сьогодні в Європі, представленії політичною системою ЄС після Лісабонської угоди 2009 р., визначається скоріше як внутрішньосистемна проблема, яка на данномі етапі може бути вирішена внутрішньоєвропейськими засобами. Настання системної кризи в Європі потребуватиме втручання ззовні і відображатиметься як суцільна зміна структури європейських інституцій.

Таким чином, проблема кризи Європи зумовлена не лише станом речей у суспільстві, а й недостатнім визначенням самих понять «криза» та «Європа», а також підміною понять кризи та проблеми, що розкриває нові можливості досліджень суспільних трансформацій. Зміни в різних сферах буття в межах європейського поля можуть бути не проявом кризового стану Європи, а показником настання нової епохи, яка принесе за собою інші духовні цінності та форми співжиття людей. Питання кризовості актуалізується в той чи інший момент з певними політичними цілями, які часто не мають під собою реальної основи.

Якщо не вирішити проблему меж Європи, не застосовувати результати актуальних досліджень політичної теорії, криза Європи, напевно, може загостритись. Херфрід Мюнклер вбачає два можливих варіанти упорядкування меж Європи, які фокусуються на розумінні Європи як політичного простору [Mьnk Imp, c. 253-254]. Йде мова про особливості встановлення державних та регіональних кордонів на політичних засадах.

Перший варіант розмежування європейського простору пов'язаний з домінуванням національних держав в Європі. З самого зародженя ця модель несла в собі небезпеку, пов'язану з можливістю неврахування інтересів національних меншин та їх дискримінації. Особливо це проявилося після Другої свтової війни, коли в процесі європейської інтеграції за вихідну одиницю були взяті держави, які мали власні національні кордони. Натомість способом інтеграції було усунення політичних, еконономічних та культурних меж. Після 80-х рр. розпочався новий процес усунення кордонів та поглблення процесів євроінтеграції. Це призвело до зародження та розгортання дебатів з приводу ідентичності, європейськості/неєвропейськості, входження / неприйняття до європейських інтеграційних структур. Кордони ЄС стали асоціюватися з межами Європи, «які перетворился на межі виключення (Exklusionsgrenzen)» [Mьnk Imp, c. 253]. Постало питання визначення кола тих країн, які мають право на вступ до ЄС, політичним шляхом, що зазвичай наштовхується на суперчки між націями та етносами з приводу їх самовизначення та самоідентифікації, а також сприйняття їх ззовні.

Цей процес триватиме доти, доки відбуватиметься розширення ЄС і доки ЄС прагнутиме до набуття характеристик національної держави. За такої ситуації Європа потрапляє у залежність від Сполучених Штатів, які йдуть попереду у виробленні крупномасштабної моделі федеративного державного устрою. До того ж, Європа, яка прагне до реалізації цілей, які раніше виконували національні держави, не буде діяти легітимно, так само, як і втратять народне визнання національні уряди. Вона не зможе «відновити безпосередній зв'язок з сіспільством за допомогою демократичних процедур, виступаючи або діючи аналогічно національній державі, але на рівні усього континенту» [ Хаттон,с. 391]. Проблема полягає у відсутності єдиної сфери публічності загальноєвропейського громадянського суспльства та збереження значущості національних кордонів.

Другий, альтернативний варіант, який пропонує Мюнклер для подолання протирічь, що виникають через нечіткість меж Європи, представлений імперською моделлю світового порядку.

Щоб розглянути детальніше цей варіант, необхідно поглянути на ті особливості сучасної імперії, її відмінності від імперій попередніх часів, імперіалізму та гегемонії, які пропонує політична теорія кінця ХХ ст.

Існує три основних потрактування сучасної імперії.

Імперія як метафора стосовно зовнішньої політики будь-якої держави. Після припинення холодної війни в теорії міжнародних відносин та світової політики зародилися дискусії з приводу домінування США в багатьох сферах соціально-політичного життя країн світу. Політика Штатів визначалася як імперська, а країну називали гегемоном або імперією. Роль Європи в цьому дискурсі була незначною, адже в кінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. європейські держави зіштовхнулися з багатьма проблемами, пов'язаними з демократизацією посткомуністичних країн та включенням їх до загальноєвропейських політичних процесів. Та на сьогодні «розширення ЄС виглядає як прототип імперської політики» [Zel, 13] в значенні перенесення власних вимог у соціально-політичному житті вна інші країни.

Імперія це новий тип територіальної реорганізації світу, який Майкл Хардт і Антоніо Негрі визначають як «децентрований і детериторіалізований … апарат управління, який поступово включає увесь глобальний простір в свої відкриті кордони, що розширяються» [Хардт Импер, с. 12]. В імперії сучасного типу, на їх думку, управління відбувається на основі модулювання командних мереж, в яких нівелюються національні кордони. Це метафора, яка використовується для позначення глобальних процесів у сучасному світі.

Можливості побудови імперії в певному регіоні задля подальшого його розвитку, тим самим створюється позитивний дискурс імперії. Імперія розглядається як новий тип державно-теріторіальної організації, який має такі основні характеристики [Mьnk Imp, c. 16 - 21]:

формальність, гнучкість і напівпроникливість кордонів, які відображають ступінь влади і впливів, не залежать від культурних, релігійних, та можуть бути змінені за бажанням політичних спільнот стати частиною імперії;

зменшення формальної рівності, незалежності та перебування невеликих держав і сателітів в «більш чи менш розпізнаваній залежності від центру» [Mьnk Imp, c. 18], навідміну від гегемонії, яка можлива серед формально рівних політичних акторів;

навідміну від імперіалізму, який характеризується наявністю кінцевої мети, цілі панування, імперії вивникають на основі випадку та позначаються постійними взаємовпливами центру та переферії.

Ян Зелонка поглиблює подібні характеристики, як він її називає, нової «середньовічної» європейської імперії [zel, c.10 - 15]. Наприклад, це зони м'яких кордонів, мультикультурні ідентичності, наявність відмінностей, різні типи громадянства, нечіткість та децентралізація. Така європейської імперії має бути створенна напротивагу новій вестфальській імперії і не зачіпатиме інтересів суб'єктів, які знаходяться в межах євроейського простору.

Необхідно відрізняти імперію від імперіалізму та гегемонії. Щодо визначення імперіалізму, Хардт і Негрі пропонують поглянути на це явище як на процес «поширення суверенітету національних держав Європи за межі їх власних кордонів» [Хардт Импер, с. 12]. Імперіалізм був характерним на території Європи до ХІХ ст. і на сьогодні його можна розгляати лише як історичнек явище. Натомість, гегемонія можлива за умови переважяння в тій чи іншій сфері однієї держави над іншою, наприклад «американська гегемонія була закріплена військовим та економічним домінуванням» [Civ pow, с. 22].

За Хардтом і Негрі, сучасний світ - це Імперія, в якій провідні позиції займають Сполучені Штати, а Європа перебуває в кризі і не здатна чинити значного впливу на розвиток Імперії. В цьому контексті Європа виступає лише як частина, до того ж незначно, більшої глобальної системи координації та управління.

Натомість, Мюнклер вбачає у створенні нового типу імперії в Європі вирішення питань розмежування Європи як всередині, так і ззовні. В новій імперській Європі кордони мають бути замінені межовими просторами (Grenzrдume). В такий спосіб можна межі і кордони проходитимуть інакше, ніж це визначає Шенгенська зона або зона євро. Кордони стануть еластичнішими та з'явиться можливість м'якішого впливу на переферію. На думку Мюнклера, в майбутньому Європа має підійти до нового типу імперії, який дасть їй змогу уникнути питань індентифікації європейських територій.

Тож, Європа як імперія в сучасній політичній теорії може розглядатися, з одного боку, як метафора для проведення паралелей з політичною діяльністю попередніх імперій (зокрема, з Римською та Російською імперією), або як можливий бажаний політичний устрій країн ЄС, який уможливить припинення дискусій довкола питання європейськості тих чи інших народів та їх основного або другорядного значення.

В якості доповнення до цього варіанту вирішення протиріч у визначенні та легітимації сучасної європейської політики, Уілл Хаттон звертає увагу на підвищення ефективності проекту Європи за допомогою прийняття політичної відповідальності і трансперентності в межах політичних процесів, які недоступні для національних держав, але є життаєвоважливими для громадян [Хеттон, с. 391 - 393]. Це матиме два основних наслідки:

поява сенсу існування ЄС як виразника інтересів населення Європи, що б гарантувало підтримку з боку громадськості;

створення передумов для формування європейського громадянського супільства н основі ототожнення не з конкретними національними державами, а з Європомю як цілим.

Тож, як бачимо, Європа як політичний кострукт змінюється і потребує нових перетворень, які будуть реакцію на зміну сучасної світової політики. Процес відходу від класичного розуміння держав та їх кордонів проявляється в Європі в діяльності великої кількості міжнародних та неурядових організацій. Виникає та розвивається багатосторонність політичних, економічних, соціо-культурних типів діяльності як безпосередньо в Європі, так і за її межами. Це дозволяє зберігати збалансовані політичні відносини, які сприяють виробленню стійких типів взаємовпливів та взаємодії між акторами світової політики без акценту на территоріальну приналежність та ідентифікацію. Так, перехід від теорії регіоналізму до неорегіоналізму, який став реакцією на сучасні виклики глобалазації в Європі.

Регіоналізм можна визначити як «врахування національних, економічних та інших особливостей, притаманних певному регіону тієї чи іншої країни; політика, спрямована на об'єднання групи держав певного регіону, залежних одна від одної в економічному, політичному та воєнному аспектах» [Пол.словн.1997 с.293]. В політичному аспекті регіоналізм заснований на ідеї інтеграції держав певної географічної області, які мають спільні інтереси. Після 70-х рр. національна держава починає інтенсивно взаємодіяти з недержавним акторами світової політики, що призводить до появи нових форм міжнародної кооперації, які тісно переплітаються та доповнюють одна одну. Цей процес інтенсифікується з початку 90-х рр. ХХ ст., що дає підстави говорити про появу неорегіоналізму як «стуктурну економічну і політичну реальність глобальної системи» [Civ pow, с.110]. Даний феномен більш чітко спостерігається після закінчення «холодної війни», коли актуалізується потреба окремого розгляду можливостей коперації в кожній сфері суспільного життя. США вже не задають напрямку глобалізації, а недержавні організації мають можливість проводити багатоаспектну взаємодію на європейському просторі. Тож, роль держави в політичному житті змінюється, що призводить до суттєвих трансформацій в світовій політичній системі, а це, в свою чегру, змінює місце і роль Європи в світовій політиці. Можна виокремити такі три основних теоретичних підходи до розуміння сучасного положення європейських держав [CivРow,с.115-120]:

Державно-центрчна парадигма - держава в Європі завжди буде головним демократичним представником політичних інтересів, а дамінування однієї чи групи держав в міждержавних об'єднаннях забезпечуватиме добробут усіх членів коорепації.

«Нео-середньовічна» теоретична школа вказує на «відступ» держави, зумовлений зростанням ролі ТНК, детериторізації влади, появою супранаціональної технократичної влади та нетериторіальних спільнот. Це призводить до зникнення єдиного центру в глобальній системі та появі різних рівнів влади, які переплетені між собою.

Інституціоналізм та неоінституціоналізм дозволяють аналізувати багаторівневу взаємодію на внутрішьно- та зовнішньополітичній арені Європи різних інституцій, які співвідносять інтереси держав з політичною волею інших суб'єктів. В межах даної парадигми аналізується роль інститутів як в державному, так і в світовому масштабі.

Всі три перераховані погляди на місце держави в сучасній Європи мають місце в політичному житті та характеризують основні теоретичні положення сучасного регіоналізму. У світовому вимірі зміна інституційних меж, зумовлена процесами внутрішньоєвропейської інтеграції та розширення ЄС, призводить до того, що про Європу стає можливим говорити як про «інклюзивне чи ексклюзивне поняття, яке для одних служило свідченням, що вони абсолютно гарантовано належать до Європи, у той час як інші, тим самим, витіснялися за межі европейських границь» [Mьnk]. Тож, на сьогодні Європу можна розглядати:

а) в ексклюзивному, або виключаючому аспекті - як континентальну «тогргівельну державу» та як «фортецю»;

б) в інклюзивоному, тобто включаючому плані - як «громадську» силу, як «не-актор» світової політики та як «нормативну» силу.

В межах ексклюзивного поняття Європа може виступати континентальною «тогргівельною державою», тобто великий децентралізований і нерегульований ринок, в який інтегровані політичні інституції, громадські організації, безпекові та економічні рівні міждержавної кооперації. За такого розуміння пріоритет в усіх типах активностей в Європі має саме економічна діяльність, яка дозволяє Європі посісти одне з провідних місць в світовій економіці, а отже, і в світовій політиці. Європейський Союз самою своєю назвою та ідеєю, вкладеною в неї, проголошує прагнення до об'єднання Європи. Адже, безмежне розширення може призвести, з одного боку, до втрати або підміни ідейно-нормативної складової об'єднання, а з іншого - призвести до політичної, економічної, соціо-культурної кризи через значні відмінності суспільно-політичного устрою. Щоправда, подальше розширення Євросоюзу може призвести до його занепаду через неспроможність збалансувати ступінь економічного розвитку без порушення суверенітету держав та їх національних інтересів.

Концепт Європа як фортеця переносить акцент на протекціонізм в політиці ЄС та обмеження можливого розширення. Стверджується, що «ЄС може посилити власні внутрішні та захисні функції за допомогою значного обмеження своєї відкритості та глобальної взаємозалежності» [Civ pow, с. 218]. Імануїл Валерстайн також підтримує ідею автономії Європи, «Європи як фортеці» в сучасному світі. Він наголошує на необхідності розвитку мікроекономіки, який дозволить їй закріпити свої позиції.

З приводу можливості прийняття нових членів до Союзу, то необхідно визначити, де саме проходять межі європейської «фортеці», щоб ЄС не претворився на надмірно складний конструкт, керувати розвитком якого за допомогою існуючих нормативно-правових засобів стане не можливо. До того ж, чим більш складною та багаторівневою є будь-яка система, а особливо соціально-політична, тим легше вона може зруйнуватися під дією незначних, маловагомих впливів, тобто флуктуацій. Повне відокремлення від глобальної світової системи та відсутність обміну із зовнішнім середовищем може призвести Європу до самознищення.

В контексті інклюзивного поняття Європи Франсуа Дюшеном ще у 1972 р. вводиться розуміння «громадської сили Європи», яке розробляється в подальшому багатьма авторами напротивагу традиційній військовій силі, концепт якої був поширений до 70-х рр. ХХ ст. Європа як громадська сила охоплює «як застосування громадських (навідміну від військового) засобів .., так і зовнішній, цивілізаційний вплив на спільноту» [Charl, c. 41]. В середині Європи має існувати більш-менш однозначне тактування основних ціннісних настанов, яке поширюватиметься на всіх, хто приймає свою «європейськість». В такий спосіб має відбутися концептуалізація та затвердження поняття Європи серед усіх учасників спільноти. Громадській силі Європи властиві три основні хаарктеристики: провідна роль економічної сили у досягненні національних цілей, домінування дипломатичнї кооперації у вирішенні міжнародних проблем; використання наднаціональних інституцій у досягненні міжнародного розвитку [Manners]. Основним недоліком розуміння ролі Європи в світовій політиці як громадської сили є надмірний акцент на емпіричних показниках того, яке місце Європа посідає на світовій арені.

Існує й інший підхід до розуміння Європи як умовного конструкту, який може виступати лише «не-актором» [Charl, c. 44], або відносно ефективним актором світової політики. Так, ЄС розглядається як пидаток держав-членів та як потенційний учасник міжнародних відносин. Наприклад, Роберт Каган наполягає на тому, що образ Європи на світовій арені обумовлений її слабкостями. Так, пропаганда відмови від зброї випливає з нездатності ЄС створити дієві військові структури ані на всьому єволрейському континенті, ані навіть в межах Союзу. Також провал проекту Європейської Конституції та прагнення до централізації, яке простежується в положеннях Лісабонської угоди, може розцінюватись як недієвість наддержавних механізмів координації та повернення до Вестфальської системи.

Ще один аспект інклюзивної ідентичності Європи був розроблений вже на початку ХХІ ст. Яном Манерсом (Ian Manners), який у статті «Нормативна сила Європи: протиріччя в поняттях?» (2002) з огляду на зміну становища ЄС в міжнародних відносинах та світовій політиці після припинення холодної війни пропонує розглядати Європу не як військову чи громадську, а як нормативну силу («normative power Europe» [Manners, c.235]). Перевагою такого підходу є приділення уваги при вивченні Європи ідейно-символічній сфері, в якій провідну роль відіграє «ідеологічна влада», «влада над думкою». За Маннерсом, нормативна сила Європи проявляється у можливості «створювати розуміння “нормального” в міжнародних відносинах» [Manners, c.240]. Нормативна база Європи визначена Угодою про Європейський Союз та містить такі фундаментальні принципи як свобода, демократія, повага до основних прав та свобод людини, верховенство права та договірна основа спільноти. Всі ці норми не лише властиві самому ЄС, а й поширюються та впроваджуються назовні, в ряді країн, які в своєму державному устрої прагнуть бути подібними до країн-членів ЄС. Тож, за даного підходу ЄС розглядається як глобальний актор, який прагне утверджувати зразки власної нормативній основі не лише на європейському континенті, а й по всьому світові. Щоправда, при розгляді Європи як нормативної сили роль цінностей в світовій політиці досить перебільшена, а зміщення акценту з військово-політичних, економічних та громадських складових елементів європейської спільноти викликає однобічність у сприйнятті ролі ЄС у світовій політиці.

Таким чином, сутнісний зміст поняття Європи в світовому політичному вимірі представлений таким політичним утворенням як Європейський Союз та його прихильниками, союзниками, сателітами. ЄС утворює «ядро» концепту Європи, наповнюючи його відповідно до тих політичних вимог та інтересів, які реалізовуються в певний період часу. Європейська Спільнота перейняла на себе відповідальність за встановлення меж Європи, які протягом усієї історії були нечіткими і постійно змінювались.

Існують різні класифікації поділу європейського простору. Так, можна виокремити першу і другу Європу, стару і нову Європу. Але більш поширеним є проведення вісей Північ - Південь, Схід - Захід, між якми утворюються суміжні зони - Південно - Східна та Центральна Європа. Такий поділ не має нічого спільного з географічними вимірами, а розмежування проводиться на політичних засадах. В даному контексті можна говорити про кризу Європи, яка насправді, також є породженням політичних інтересів європейської спільноти.

Для вирішення проблем наповнення концепту Європи доцільно проаналізувати доробки сучасної політичної теорії. Щодо питання меж Європи можна застосувати розуміння Європи як імперії, яке в позитивному значенні пропонує перегляд традиційного бачення розвитку ЄС як національної держави.

Крім того, новий регіоналізм пропонує враховувати зміну ролі національних держав в Європі та звернути увагу на місце неурядових організацій в політичному житті Європи. Як наслідок, в сучасному світі Європа як політичний конструкт може розглядатися як ексклюзивне та інклюзивне поняття. Виключаючий аспект висвітлює Європу як континентальну «тогргівельну державу» та як «фортецю». В інклюзивоному, тобто включаючому плані - як «громадську» силу, як «не-актор» світової політики та як «нормативну» силу.

Отже, визначення концепту Європи в сучасних політичних умовах виявляється складним, суперечливим та неоднозначним питанням, яке потребує ґрунтовного теоретичного дослідження.

Висновки

Дослідження європейського простору виводить нас на розуміння Європи як складного та умовного поняття сучасної науки і поточного політичного життя. Виокремлення та вивчення саме політичних його аспектів дозволяє поглянути на світові політичні процеси крізь призму методологічного апарату теорії політики.

В ході даного дослідження була розглянута місце і роль політичних чинників у формуванні поняття та образу Європи в світі. В першому розділі цієї роботи були розглянуті теоретико-методологічні засади визначення європейського простору. Другий розділ був присвячений систематизації знаннь про основні політичні проекти об'єднання Європи. В третьому було визначене змістовне наповнення концепту Європи в світовому політичному вмірі.

За результатами проведеної наукової роботи можна сказати, що особливістю застосування політичної теорії до визначення європейського простору є те, що необхідно звертатися не лише до конвенційних доробок наукового співтовариства, а також враховувати особливості політичної ситуації та переважаючі політичні інтереси в певний історичний період. Щодо європейського простору почали застосовувати понятя Європи з доби Просвітництва з метою зменшення релігійного акценту визначення спільності народів. Поняття Європи може мати різне наповнення: географічне, релігійне, культурне, на основі ідентичності, політичне, що вказує на умовність та ситуативність його змісту. До того ж політичний вимір поняття Європи може бути інтерпретований чотирма основними способами: як політична історія та спадокоємність традицій, як розвинена політично та економічно спільнота, як плюралістичний простір, як Європейський Союз.

В даній роботі стверджується, що в сучасному світі, який склався на межі ХХ - ХХІ ст.,домінує саме визначення Європи як політичного проекту з домінуванням Європейського Союзу, що виконує роль системоутворюючої політичної інституції. Політичний образ Європи формується певною ідеєю, яка закладається на рівні політичних еліт Європейського Співтовариства і визначає засади демаркації політико-географічних одиниць в сучасному світовому політичному просторі.

Важливо також враховувати особливості тих основних політичних проектів, які обстоювалися ідеологами та мислителями в різні часи. Ці проети не виступали ідеологіями, а були підґрунтям закріплення ідеї європейської спільності, яка втілилася лише у ХХ ст. В даній роботі проведена систематизація цснуючих політичних проектів об'єднання Європи на основі тих провідних ідей, покладенх в основу об'єднання. Так, Данте Аліг'єрі та Себастьян Мюнстер відстоювали необхідність створення єдиної імперії в Європі на чолі з монархом. Герцог де Сюллі, П'єр Дюбуа, Пій ІІ та Новаліс вважали підставою європейської спільності християнську віру в межах католицизму. Натомість, до необхідності об'єднання всіх християнських народів, незалежно від конфесії схилялся в своїх теоретичних доробках Еразм Роттердамський та Шарль де Сен-П'єр. Власне політичні проекти також не були однаковими. Союзну федеративну або конфедеративну державу в Європі пропонували створити Георг Подебрад, Іммануїл Кант та Анрі Сен-Сімон. Проекти панування або перважання однієї нації в політиному союзі пропонували Наполеон, Константин Франц, Фрідріх Науман, Адольф Гітлер, Йозеф Гебельс, Вальер Фyнк, Теодор Жоффруа, Вінченцо Джоберті. Крім того, Вільям Пенн, Віктор Гюго, Вінстон Черчіль пропонували створти в державу на зразок Сполучених Штатів Америки - Сполучені Штати Європи. Лев Троцький підтримував цю ідею, але робив акцент на пролетарській їх сутності. Проект Пан'Європи був запропонований Річардом Куденхове-Калергі, а Астід Бріан спробував застосувати його основні положення в практичній поітиці. Доцільність першопочаткового економічного союзу в Європі визначали Емері Крюсе, Імануїл Кант, Анрі Сен-Сімон, Августин Т'єррі, Роберт Шуман і Жан Моне. На основні ідеї цих проектів єдиної Європи, були розроблені основні засади європейської спільності. Спираючись на ці проекти, в різні часи обґрунтовувалися певні політичні дії, визначався зміст і значення поняття Європи, окреслювалися межі європейського простору.

Поняття Європи в сучасному світі конструюється політично Європейським Союзом, що дає змогу говорити про концепт Європи в політичному вимірі, який вміщує ЄС як політичний інститут, що утворює «ядро» Європи, та ряд країн, які виступають або країнами-кандидатами до всупу в ЄС, або країнами-сусідами. Тим самим, кордони Європи рлозмиваються та набувають різних властивостей відповідно до політичної ситуації та характеру політичних відносин між політичними суб'єктами.

Європа ніколи не була цілсною і зазавичай розуміється на основі вісьового поділу на Північ - Південь, Схід - Захід, Центр, який проводиться не відповідно до гографічних характеристик, а відповідно до тієї чи іншої політичної ситуації. Існує також розділення на «першу» і «другу», «стару» та «нову» Європу. Але саме вісьовий поділ є поширеним в політичному дискусі та найбільш мінливим. В цьому контексті варто наголосити на існуванні таких понять як «пояс міст», «імперський трикутник», евроцентризм, значення яких було розкрито в даній роботі.

Внутрішній поділ Європи призводить до появи непорозумінь та неузгодженостей між спільностями, що часто називають «кризою» Європи. Для її уникнення або подолання потрібно, по-перше, врахувати можливість підміни понять «проблема» та «криза», по-друге, проаналізувати доробки сучасної політчної теорії щодо особливостей теоретичного визначення Європи як політичного простору. Зокрема, інтерпретація Європи як сучасної іперії та відхід від прив'язки до національної держави в межах неорегіоналізму розкривають нові можливості наповнення змістом поняття Європи.

Концепт Європи в ексклюзивному, або виключаючому аспекті, означає континентальну «тогргівельну державу» та «фортецю». Європа в інклюзивоному, тобто включаючому плані, - це «громадська» сила, «не-актор» світової політики та «нормативна» силу. Це основні сучасні підходи до розуміння місця і ролі Європи в політичному світі. Який з них є найбільш точний та вірний, зможуть прояснити майбутні політичні події, які зумовлять появу нових сенсів Європи.

Таким чином, вивчення і врахування політичних аспектів визначення поняття Європи виявляються найбільш важливими як для розгляду становища окремої країни, так і аналізу розвитку регіону в цілому. Крім того, їх різноманітність та ситуативність дає змогу для поглиблення подальших досліджень.

Список викорисаних джерел

1. Айзатулин Т. А., Кара-Мурза С. Г., Тугаринов И. А. Идеологическое влияние евроцентризма // «Социологические исследования». - 1995. - № 4. - с. 27-33.

2. Большой енциклопедический словарь. - М.; СПб.: Норинт, 2004.- !!!

3. Бродель Ф. Грамматика цивилизаций. / Пер. с фр. Б.А.Ситникова./Ф.Бродель; - М.: Весь Мир, 2008.- 552 с.

4. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр./Сост., общ. ред. и предисл. Н.А.Шматко./ -- М.: Socio-Logos, 1993. -- 336 с.

5. Буренко Н.М. Еволюція політики Європейського Союзу щодо країн Центральної та Східної Європи: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.04 / Н.М. Буренко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2004. -- 26 с.

6. Валлерстайн И. США и Европа, с 1945 до настоящего времени. Режим доступу: http://scepsis.ru/library/id_275.html.

7. Вульф Л. Изобретая Восточную Европу: Карта цивилизаци в сознании эпохи Просвещения. / Пер. с англ. И. Федюкина. - М. Новое литературное обозрение, 2003. - 560 с.

8. Данте А. Монархия . / Данте Алигьери; пер. с итал. В. П. Зубов; вступ. ст. А. Л. Доброхотов. - Центр фундаментальной социологии. - М. : КАНОН-пресс-Ц : Кучково поле, 1999. - 192 с.

9. Девіс Н. Європа. Історія. / Пер. з англ. П. Таращук./ Девіс Н. - К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2006. - 1464 с.

10. Деррида Ж., Хабермас Ю. Наше обновление после войны: второе рождение Европы. // Отечественные записки. - 2003. - №6. -http://magazines.russ.ru/oz/2003/6/2004_1_23.html.

11. Доменак Ж. М. Європа: виклик культурі. // Часопис Ї. - 1995. - Число 6. - http://www.ji.lviv.ua/n6texts/domenak.htm

12. Європейський простір та Україна. 24 березня 2009 р. Матеріали відеоконференції. / Упор. В. М. Бойко, Л. А. Чабак. - Чернігів: Редакційно-видавничий центр «Сіверщина», 2009. - 48 с.

13. Идентичность Европы: вопросы, позиции, перспективы. // Идеи Европеизма во второй половине ХХ века: Реферативній сборник. / РАН ИНИОН, ред.-сост. Гусаров Ю. А. - М., 2000. - 215 с.

14. Иноземцев В., Кузнецова Е. Дилеммы европейской интеграции. // Режим доступу: http://www.politnauka.org/library/mpimo/ino-kuz.php.

15. Истон Д. Упадок современной политической теории. // Политическая теория в ХХ веке: Сб. ст. / Под ред. А. Павлова. - М.: Изд. дом «Территория будущего», 2008. - с.195-218.

16. История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под редакцией докт. юрид. наук, профессора О. Э. Лейста. - М.: Издательство "Зерцало", 2006. -- 568 с.

17. Копійка В.В. Теоретичний та практичний виміри розширення Європейського Союзу: Автореф. дис. д-ра політ. наук: 23.00.04 / В.В. Копійка; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2004. -- 49 с. -- укp.

18. Кохановский В.П. Философия и методология науки: Учебник для высших учебных заведений. / Кохановский В. П. -- Ростов н/Д.: «Феникс», 1999. - 576 с.

19. Крауз-Мозер Б. Теории политики. Методологические принципы: Пер. с польск. / Крауз-Мозер Б. - Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2008. - 256 с.

20. Крепон М. Європейські іншості. / М. Крепон, пер. с. фр. О. Йосипенко. - К.: Укр. Центр духов. культури, 2011. - 184 с.

a. Крушинський В.Ю. Великобританія в європейських інтеграційних процесах: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.04/ В.Ю. Крушинський; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2004. -- 32 с.

21. Кун Т. Структура научных революций. - М.: Прогресс, 1977. - 288 с.

22. Кундера М. Трагедія Центральної Європи. // Часопис «Ї». - 1995. - Число 6. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n6texts/kundera.htm

23. Лакатос И. История науки и ее рациональная реконструкция. // Структура и развитие науки (Из Бостонских исследований по философии науки): Сб. переводов. - М.: Прогресс, 1978. - с. 203 - 269.

24. Ларсен Стейн У. Моделирование Европы в логике Роккана. // «Полис» - 1995. - № 1. - с. 39 - 57.

25. Лебдева М. М. Мировая политика: Учебник для вузов. / М. М. Лебедева. - 2-е изд. - М.: Аспект Пресс, 2007. - 365 с.

a. Левяш И. Я. Единая или триединая Европа? // Режим доступу: http://levyash.by.ru/

b. Ле Гофф Ж. Рождение Европы. / Пер. с фр. А. И. Поповой. - СПб.: «Александрия», 2007. - 398 с.

26. Ленин В. И. О лозунге Соединенные Штаты Европы. // Социал-Демократ. - № 44. - 23 августа 1915 г.// Режим доступу: http://www.marxists.org/russkij/lenin/1915/08/10a.htm

27. Луман Н. Дифференциация: Пер. с нем. Б. Скуратов. / Луман Н. - М.: Издательство «Логос», 2006. - 320 с.

a. Маркс К. Кризис в Европе. / Режим доступу: http://lugovoy-k.narod.ru/marx/12/041.htm.

28. Маркс К. Политческре положение в Европе. / Режим доступу: http://lugovoy-k.narod.ru/marx/12/033.htm

29. Мислителі німецького романтизму. / упоряд. Л. Рудницький, О. Фешовець. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. - 588 с.

30. Морін Е. Европа - метанаціональна провінція? // Часопис «Ї».- 1997. - Число 9. // Режим доступу: ???

31. Мушг А. «Ядро Європи». Мысли о европейской идентичности. Редим доступу:

32. Мюнклер Г. Европа як політична ідея. // Часопис Ї. - 2007. - Число 50. - http://www.ji.lviv.ua/n50texts/muenkler.htm.

a. Політологічний енциклопедичний словник. / за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. - К.: Ґенеза, 1997. - 400 с.

33. Політологічний енциклопедичний словник / упорядник В. П. Горбатенко. - К.: Ґенеза, 2004. - 736 с.

34. Пахльовська О. Ave, Europa! ст., доп., публіц. (1989 - 2008). / О.Пахльовська. - К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. - 656с.

35. Поппер К. Логика научного исследования. // Поппер К. Логика и рост научного знания. Избранные работы. / сост. и общ. ред. В. Н. Садовского. - М.: Прогресс, 1983. - с. 33 - 235.

36. Саїд Е. Орієнталізм / Пер. з англ. В. Шовкун. / Саїд Е. - К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. - 511 с.

37. Сапсай А.П. Співвідношення міжурядового та наднаціонального управління в європейських інтеграційних процесах: автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.04 / А.П. Сапсай; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. -- К., 2009. -- 21 с.

38. Теория и методы в современной политической науке: Первая попытка теоретического снтеза. / Под ред. С. У. Ларсена. - М.: РОССПЭН, 2009. - 751 с.

a. Терницький В.М. Наднаціональні інституції Європейського Союзу в теоріях інтеграції: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / В.М. Терницький; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2006. -- 20 с.

b. Тилли Ч. (1929-2008) Принуждение, капитал и европейские государства, 990-1992 гг. / Чарльз Тилли . - Москва: Территория будущего, 2009 . - 358 c.

39. Троцкий Л. О современности лозунга «Соединенные Штаты Европы». / Режим доступу: http://magister.msk.ru/library/trotsky/trotm232.htm.

40. Федотова В. Г. Многообразная Европа. Концепт «второй» Европы как характеристика стадии развития. // Федотова В. Г. Модернизация другой Европы. - М., ИФРАН, 1997. - 255 с.

41. Фейерабенд П. Против методологического принуждения. // Избранные труды по методологии науки. - М. Прогресс , 1986. - с.125-467.

42. Фессар де Ф. Б. На пути к новой европейской архитектуре. // Измениния в системе международных отношений: роль Европы: Реферативній сборник. / ИНИОН РАН. - М., 1995. - с. 41 - 46.

43. Философский энциклопедический словарь. - М.: Сов. Энц., 1983.- 840 с.

44. Філософський енциклопедичний словник / під ред. М. Т. Максименко. - К.: Абрис, 2002. - 744с.

45. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. / Пер. с англ. Т. Велимеева. Ю. Новикова. / Хантингтон С. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 603 с.

46. Хардт М., Негри А. Империя. / Пер. с англ. В. Г. Каменской. - М.: Праксис, 2004. - 440 с.

47. Хардт М., Негри А. Множество: война и демократия в эпоху империи. / Пер. с англ. В. Л. Иноземцева. - М.: Культурная революция, 2006. - 559 с.

48. Хаттон У. Мир, в котором мы живем. / Пер. с англ. В. Л. Иноземцева. - М.: Ладомир, 2004. - 556 с.

49. Чубарьян А.О. Российский европеизм. / Чубарьян А.О. - М.: Олма-Пресс, 2005. - 416 с.

50. Эко У. Средние века уже начались. // Иностранная литература. - 1994.- № 4. - с. 258 -- 267.

51. Altvater E., Mahnkopf B. Konkurenz fьr das Empire. Die Zukunft der Europдischen Union in der globalizierten Welt. - Mьnster: Verlag Westfдlisches Dampfboot, 2007. - 304 s.

52. Barbatto M. Souverдnitдt im neuen Europa: der Souverдnitдtsbegriff im Mehrebenensystem der Europдischen Union. - Hamburg: Kovaи, 2003. - 150 s.

53. Beck U., Grande E. Das kosmopolitishe Europa. Gesellschaft und Politik in der Zweiten Moderne. - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 2004. - 432 s.

54. Bretherton C. The European Union as a global actor. / Bretherton a C.,Vogler J. - London; New York: Routledge, 2006. - 273 c.

55. Brockhaus Enzyklopдdie in vierundzwanzig Bдnden. 19ЯAuflage / Sechster Band: DS - EW und erster Nachtrag. - F.A. Brockhaus Mannheim, 1988. - 704 s.

56. Die europдische Option: eine interdisziplinдre Analyse ьber Herkunft, Stand und Perspektiven der europдischen Integration / Armin von Bogdandy (Hrsg.). - Baden-Baden : Nomos-Verl.-Ges., 1993. - 340 s.

57. Die Idee Europa in Geschichte, Politik und Wirtschaft. / hrsg. von Heiner Timmermann. - Berlin: Duncker & Humblot, 1998. -129 s.

58. Easton D. The Political System. An inquiry into the state of political science. / Easton D. - New York: The University of Chicago, 1953. - 332 p.

59. Europa - ein komplizierter Kontinent. / hrg. J.-C. Juncker, W- Bergsdorf. - Erfurt: Sutton, 2002. - 62 s.

60. Foerster R. Die Idee Europa 1300 - 1946 : Quellen zur Geschichte der politischen Einigung.- Mьnchen: Dt. Taschenbuch-Verl., 1963. - 278 s.

61. Governing european diversity / ed. by Montserrat Guibernau. - London: SAGE Publ., 2001. - 293 s.

62. Geier W. Europabilder: Begriffe, Ideen, Projekte aus 2500 Jahren / Wolfgang Geier. - Wien : Promedia-Verl., 2009. - 182 s.

63. Habermas J. What Europe needs now. / Режим доступу: http://www.signandsight.com/features/1265.html.

64. Habermas J. Wir brauchen Europa. / Режим доступу: http://www.zeit.de/2010/21/Europa-Habermas.

65. Handbuch philosophisher Grundbegriffe: Studienausgabe. Band 4./ Herausgegeben von H. Krings u.a.-Verlag Mьnchen: Kцsel, 1973. - s.882- 1232.

66. Henderson K. Back To Europe: Central And Eastern Europe And The European Union. - London: UCL Press, 1999. - 307 s.

67. Hьttmann M. G. Das neue Europa. - Schwalbach: Wochenschau-Verl., 2008. - 298 s.

68. Koslowski P. Vaterland Europa: europдische und nationale Identitдt im Konflikt / Peter Koslowski. - Wien : Passagen-Verl., 1997. - 77 s.

69. Loth W. Der Weg nach Europa. Geschichte der europдischen Integration 1939 - 1957.- 2. Aufl. - Gцttingen: Vandenhцck u. Ruprecht, 1991. - 180 s.

70. Manners I. Normative Power Europe: A Conradiction in Terms? // JCMS. - 2002. - Vol. 40. Num. 2. - pp. 235-258.

71. Muschg A. Was ist europдisch? Bonn: Bundeszentrale fьr Politische Bildung, 2005. - 126 s.

72. Mьnkler H. Leseprobe. Mitte und MaЯ: der Kampf um die richtige Ordnung / Herfried Mьnkler. Berlin: Rowohlt Berlin, 2010. - Режим доступу: http://www.rowohlt.de/fm/131/Muenkler_Mitte_und.pdf.

73. Mьnkler H. Imperien. Die Logik der Weltherrschaft - vom Alten Rom bis zu den Vereinigten Staaten. - Reinbek bei Hamburg: Rowohlt Taschenbuch Verlag, 2008. - 336 s.

74. Perspektiven fьr Europa - eine neue Цffnung? Perspectives of Europe - the new opening? / Joanna Dіugosz, Marcin Witkowski (Hrsg.). - Frankfurt am Main: Lang, 2006. - 293 с.

75. Petrucijova J. In the Trace of Human Identity. // Journal of Siberian Federal University.- Humanities & Social Sciences. - 2010. - № 4. - с. 615-624.

76. Schmidt R. Die Wiedergeburt der Mitte Europas. / Schmidt R. - Berlin: Akademie Verlag GmbH, 2001. - 196 s.

77. Stipta I. Frьhe Vorstellungen von der Kooperation der europдischen Staaten, mit besonderer Rьcksicht auf die franzцsische Ideen. // Miskolc Journal of International Law. - 2004. - Volume 1. - №2. - pp. 8-20.

78. Telт M. Europe : a civilian power? European Union, global governance, world order / / Mario Telт Basingstoke, Hants New York : Palgrave Macmillan , 2006 - xix, 291 с.

79. The Idea of Europe. From Antiquity to the European Union. / Edited by Pagden A. - Woodrow Wilson Center Press and Cambrige University Press, 2002. - 372 p.

80. The idea of a united Europe: political, economic, and cultural integration since the fall of the Berlin Wall / ed. by Jamal Shahin and Michael Wintle. - Bsingstoke, Hampshire, Macmillan, 2000. - 172 p.

81. The United States and Europe? beyond the neo-conservative divide? / ed. by John Baylis. - London; New York: Routledge , 2006. - 236 с.

82. Verheugen G. Europa in der Krise : fьr eine Neubegrьndung der europдischen Idee. / Gьnter Verheugen. - Kцln: Kiepenheuer und Witsch, 2005. - 230 s.

83. Zielonka J. Europe as empire / Zielonka J. - New York: Oxford University Press, 2006. - 224 p.

84. Global Peace Index 2013. - Sydney, New York: Institute for Economics and Peace, 2013. - 101 p.

Размещено на Allbest.ru

...