Внутрішні, регіональні та міжнародні фактори в еволюції Косовського конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

УДК 327.8(497.115)

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми

міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Внутрішні, регіональні та міжнародні фактори в еволюції Косовського конфлікту

Шлапаченко Дмитро Миколайович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис, виконаний англійською мовою

Робота виконана на кафедрі міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор політичних наук, доцент Рижков Микола Миколайович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародної інформації

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Перепелиця Григорій Миколайович, Інститут зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС України, директор

доктор філософських наук, професор Ожеван Микола Андрійович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин

Захист дисертації відбудеться 30.03.2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 27.02. 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко

Анотації

Шлапаченко Д.М. Внутрішні, регіональні та міжнародні фактори в еволюції Косовського конфлікту. - Рукопис (199 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України. - Київ. 2009.

Дисертація присвячена дослідженню внутрішніх, регіональних та міжнародних факторів еволюції Косовського конфлікту.

Сучасні етнонаціональні конфлікти істотно ускладнюються активним поширенням новітніх інформаційно-комунікативних технологій, які об'єктивно сприяють активізації націоналістичних радикальних ідеологій як чинників нестабільності в вимірах національної, регіональної та глобальної безпеки. міжнародний конфлікт націоналістичний

Показано, що ефективне забезпечення національної, єврорегіональної та міжнародної безпеки неможливе без ліквідації загроз, пов'язаних з неконтрольованим загостренням етнополітичних конфліктів із їх переходом у фазу збройного протиборства, що має наслідками розпад державності, нищення й дискримінацію людей за етнічною ознакою, як це яскраво демонструє низка подібних конфліктів на території колишньої Югославії й зокрема - у Косовському краї.

Косовський конфлікт проаналізований у цілісному міжнародному контексті. Показані фази його інтернаціоналізації, яка активізувалася з початку 1998 р. у зв'язку із загостренням ситуації в Краї.

Особливу увагу в дисертації відведено дослідженню міжнародного втручання у березні 1999 р., яке трансформувалося у воєнну операцію НАТО проти керованої на той час С. Мілошевичем СРЮ з застосуванням "повітряної війни". Це втручання розцінене як прояв нової тенденції в міжнародних відносинах, за якої гуманітарні стандарти та дотримання прав людини ставляться вище, ніж державний суверенітет.

Важливою тенденцією, проаналізованою в дисертації, є проголошення у лютому 2008 року Республікою Косово державної самостійності із усіма бажаними й небажаними наслідками "Косовського прецеденту" та його впливу на систему міжнародних відносин. Показано, що одним із подібних наслідків є свідомі зусилля РФ, спрямовані на "розморожування" етнополітичних конфліктів у пострадянському політичному просторі, свідченням чому є визнання РФ в односторонньому порядку державної самостійності Південної Осетії та Абхазії.

Ключові слова: Організація Об'єднаних Націй, Місія ООН в Косові, конфлікт, націоналістична ідеологія, етнічні чистки, пропаганда ненависті, гуманітарна інтервенція, глобалізація НАТО, Косовський прецедент.

Шлапаченко Д.М. Внутренние, региональные и международные факторы в эволюции конфликта в Косово. - Рукопись (199 с.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. - Киев. 2010.

Диссертация посвящена исследованию идеологического, политического и медиа-пропагандистского измерения этнополитического конфликта в Косово.

Современные этнонациональные конфликты существенно усложняются активным распространением новейших информационно-коммуникативных технологий, объективно оказывающих содействие активизации националистических радикальных идеологий как факторов нестабильности в измерениях национальной, региональной и глобальной безопасности.

В диссертации доказано, что эффективное обеспечение национальной, еврорегиональной и международной безопасности подразумевает необходимость ликвидации угроз, связанных с неконтролируемым обострением этнонациональных конфликтов и переходом их в фазу вооруженного противоборства.

Рассмотрены негативные политические и социальные последствия перехода этнополитических конфликтов в фазу вооруженного противостояния, которая сопровождается расшатыванием и распадом государственности, политическими репрессиями, дискриминацией и преследованием людей по этническим признакам, что продемонстрировали этнополитические конфликты на территории бывшей Югославии и, в частности, - конфликт в крае Косово.

Косовский конфликт рассматривается в широком международном контексте в связи с попытками установления США и странами НАТО "нового мирового порядка". В диссертации рассмотрены все фазы эскалации и интернационализации конфликта в Косово, который с начала 1998 г. перешел в жесткую фазу вооруженного противостояния в форме партизанских действий и силовых операций армии и сил безопасности Союзной республики Югославии (СРЮ). Рассмотрены политические и информационные аспекты активизации реагирования мирового сообщества на обострение ситуации в Косовском крае, обусловленной "этническими чистками", к которым в ходе конфликта прибегла сербская сторона.

Важным аспектом диссертации, является анализ причин и мотиваций международного вмешательства в Косовский конфликт в марте - июне 1999 г., которое трансформировалось в военную операцию НАТО против СРЮ, в то время руководимой С. Милошевичем.

Прямая военная операция НАТО против СРЮ и последовавшее вслед за этим введение многонациональных вооруженных сил КФОР в Косово расценивается как реализация новой концепции реагирования на внутренние кризисы и как элемент "нового мирового порядка", в рамках которого декларировался приоритет гуманитарных стандартов и прав человека над традиционным нормативным пониманием атрибутов государственного суверенитета. Резолюция Совета Безопасности ООН № 1244 стала компромиссным решением, которое определило временный статус Косово как территории под управлением временной администрации, контролируемой ООН. При этом силы КФОР были призваны выполнять задачи, связанные с обеспечением безопасности и прекращением насилия.

Отмечается, что присутствие войск НАТО в крае не привело к прекращению насилия на этнической почве. В процессе поисков модели политического урегулирования конфликта были применены различные подходы, в том числе политика содействия нормализации условий жизни на основе содействия консенсусу между всеми политическим силами и этническими группами (формула "стандарты до определения статуса"), а также предоставление Косово перспективы европейской интеграции. Тем не менее, эти инициативы не обеспечили достижения поставленных целей.

В 2005 - 2007 гг. проблема урегулирования конфликта в Косово активно обсуждалась в Совете Безопасности ООН. Первым документом, который в неопределенной форме зафиксировал перспективу независимости Косово, стали "Руководящие принципы по урегулированию статуса Косово", в которых был зафиксирован принцип невозможности возврата Косово к ситуации, существовавшей до марта 1999 г.

Более определенно перспектива независимости Косово была обозначена в докладе М. Ахтиссари - Специального посланника Генерального секретаря ООН - по вопросу определения будущего статуса Косово (26 марта 2007 г.). Основная рекомендация доклада заключалась в предоставлении Косово независимости под присмотром международного сообщества. Этот тезис привел к серьезному обострению противоречий между США и их союзниками по НАТО, с одной стороны, и Россией - с другой. Российская дипломатия под прямым давлением политического руководства РФ четко высказалась против решений Контактной группы по Косово, которые ставили под сомнение положения резолюции СБ ООН № 1244, которые оговаривали положение Косово как части Сербии. Президент РФ В. Путин прямо предупредил, что прецедент Косово может быть применен в отношении других конфликтов, в том числе на постсоветском пространстве. Российская позиция основывалась на непризнании уникальности ситуации в Косово, на чем настаивали представители стран НАТО и ЕС.

Провозглашение независимости Республики Косово в феврале 2008 г. стало важным этапом, ознаменовавшим ухудшение отношений между США и Россией, что в определенной мере можно рассматривать как пролог грузино-российского конфликта в августе 2008 г. К негативным последствиям конфликта в Косово относится легализация сецессии и пересмотра границ, незыблемость которых декларировалась Заключительным актом СБСЕ 1975 г.

Косовский кризис обозначил ряд сложных, спорных проблем, таких как определение оснований и форм международного вмешательства, роль ООН и ее институций, приемлемость и целесообразность многосторонних форм международного реагирования на внутренние кризисы и региональные конфликты.

Ключевые слова: Организация Объединенных Наций, Миссия ООН в Косово, конфликт, националистическая идеология, этнические чистки, пропаганда ненависти, гуманитарная интервенция, глобализация, НАТО, Косовский прецедент.

Shlapachenko D. M. Internal, regional and international factors in the evolution of the Kosovo conflict. - Manuscript (199 pp.).

The dissertation for a scientific degree of PhD in Political Science, for the speciality 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - The Institute of World Economy and International Relations. The National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv. 2009.

The dissertation researches internal, regional and international factors in the evolution of the Kosovo conflict. Particular emphasis was made on ideological and media-propaganda dimension of the conflict in Kosovo. The complexities of the modern political and ethnic conflicts are being significantly aided by a wide implementation of the new information and communication related technologies, which objectively facilitate re-activation of the radical nationalist ideologies which consequently become contributing factors to instability in the realms of national, regional and global security.

As the dissertation demonstrates, national, regional and international security could not be provided for without addressing threats deriving from the escalation of ethno-political conflicts that spins out of control, particularly, when such conflicts transform to the phase of military confrontation which could lead to a state disintegration and discrimination on ethnic principle as it is well illustrated by a chain of such conflicts that occurred on the territory of the former Yugoslavia and in particular in Kosovo.

The Kosovo conflict has been analyzed in the global geopolitical context with attention paid to different phases of gained international attention, which began in 1998 when the situation in Kosovo became volatile.

Particular emphasis is made on researching international intervention in March 1999, which was later transformed into a NATO military operation, so called "air war", against the former Yugoslavia then led by Slobodan Milosevic. This intervention is believed to set the beginning of a new world order, under which human rights are given greater consideration than state sovereignty.

An important tendency that was further analyzed in the dissertation is the declaration in February 2008 of the independence of the Republic of Kosovo, with all desired and undesired consequences of the "Kosovo precedent" for the formation of the new world order.

The dissertation shows that one of the consequences of the Kosovo's declared independence resulted in conscious actions and efforts of the Russian Federation which targeted to unfreezing of the frozen conflicts in the territory of the former Soviet Union and as one of the examples it focuses on the subsequent recognition by the Russian Federation of the independence of South Ossetia and Abkhazia.

Key words: United Nations, UNMIK, conflict, nationalistic ideology, ethnic cleansing, propaganda of hatred, humanitarian intervention, globalization, NATO, Kosovo precedent.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Ефективне забезпечення національної, регіональної та міжнародної безпеки нерозривно пов'язане з необхідністю усунення загроз, спричинених неконтрольованим загостренням етнополітичних конфліктів з перспективою переходу в фазу збройного протиборства. Наслідком збройного насильства, яке супроводжує подібні конфлікти, може бути розпад держав, дискримінація людей за етнічною ознакою, утиск окремих громад та жертви серед мирного населення. Ці ознаки присутні в багатьох конфліктах останнього часу, включаючи конфлікт у краї Косово та інших подібних конфліктах на території колишньої Югославії.

Етнополітичні конфлікти були й залишаються одним із основних чинників міжнародної нестабільності. Вони позначені присутністю виразних ідеологічних аспектів, які стосуються не лише кризи міжетнічних стосунків, але й ширшого міжнародного контексту. За звичай в конфліктах етнополітичного характеру присутня чітко виражена ідеологічна складова (етнічний, етнорасовий чи політичний націоналізм), яка істотно перешкоджає послабленню напруженості та стабільному врегулюванню. Ідеологізований націоналізм подекуди набуває провідного значення навіть у державах та суспільствах, стан яких впродовж тривалого часу був позначений відносною соціально-політичною та економічною стабільністю. При цьому економічні труднощі або відчуття культурної меншовартості, нехай і тимчасові за своєю природою, можуть призводити до повторних спалахів конфлікту та поновлення конфронтації.

Іншим важливим аспектом етнополітичних конфліктів є не лише їх здатність дестабілізувати внутрішньополітичні процеси, але й здатність поширюватися на сусідні держави, дестабілізуючи ситуацію в довколишніх субрегіонах. В ході ескалації та інтернаціоналізації конфлікту провідні світові та регіональні держави обстають за тією чи іншою конфліктуючою стороною й тим самим сприяють поширенню впливу конфлікту за межі певної країни чи території. Щодо перебігу Косовського конфлікту варто зазначити, що його інтернаціоналізація активізувалася з початку 1998 р. в зв'язку з загостренням ситуації в краї, коли Союзна Республіка Югославія (СРЮ), тоді очолювана президентом С. Мілошевичем, вжила дискримінаційних заходів проти албанського населення Косова. У відповідь на політичні обмеження албанське населення Косова через лідерів своїх політичних організацій звернулося по допомогу до західних держав. Загострення напруженості, в свою чергу, призвело до того, що в березні 1999 р. міжнародне втручання трансформувалося в воєнну операцію НАТО проти СРЮ.

Позиція Російської Федерації як активного супротивника цього військового втручання викликала розкол в міжнародному співтоваристві відносин на два табори, причому Росія на той час опинилася в меншості. Однак, незважаючи на те, що в 1999 році в Раді Безпеки ООН було досягнуто компромісу в формі резолюції 1244, конфлікт інтересів між Росією та США/ЄС стосовно Косова не зник. Розбіжність інтересів та підходів на певний час набула латентного характеру. Однак згодом, коли Росія почала повертати собі вплив на міжнародній арені, який був втрачений впродовж 1990-х років, суперечки довкола статусу та способів розв'язання конфлікту в Косово знову спливли на поверхню.

Емпіричний досвід міжнародно-політичної взаємодії свідчить, що конфлікти, навіть достатньою мірою локалізовані за своїми об'єктивними ознаками та межами поширення, можуть мати суттєвий вплив на систему міжнародних відносин. На підставі перебігу конфлікту в Косово можна констатувати, що загострення суперечностей між Заходом та новою, більш впевненою в собі Росією створило химерну ситуацію співіснування в Косові декількох політико-правових форматів внутрішнього та зовнішнього управління, або конфліктуючих "юридичних реалій". Йдеться про те, що місцеві владні структури Косова як державного утворення, яке проголосило частково підтриману із зовні незалежність, визнають повноваження офісу Міжнародного цивільного управління (МЦУ; англ. - ICO), створеного для нагляду за діяльністю владних установ Косова після проголошення незалежності, але не визнають керівну роль Місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косово (МООНК; англ. - UNMIK). Органи державної влади Сербії не визнають МЦУ, але наполягають на співпраці з ООН. Таким чином, фактично структури та органи ООН можуть обговорювати питання, важливі для Сербії, але не можуть домогтися виконання цих рішень з боку місцевої влади Косова. З іншого боку МЦУ може впливати на власті Пріштіни, але ця структура не визнається Белградом. В результаті, МЦУ та ООН поставлені перед потребою домовлятися щодо того, як розв'язувати ті чи інші проблеми чи ситуативні чинники, що мають значення для владних структур Белграда та Пріштіни. Через те, що МЦУ офіційно не визнано Радою Безпеки ООН, й оскільки її мандат безпосередньо пов'язаний з визнанням незалежності Косово, співпраця між ООН та МЦУ набула проблематичного характеру, принаймні з юридичної точки зору. Таким чином, всі чотири взаємодіючі сторони - Пріштіна (власті Косово), Белград (Сербія), МЦУ та Місія ООН часто мають звертатися по допомогу до іншої зовнішньої сторони - найчастіше до ЄС - для виконання посередницьких функцій при укладанні будь-яких важливих угод, що стосуються Косово. Виникають непоодинокі моменти, коли така суперечлива ситуація створює великі перешкоди для функціонування регіональних економічних організацій, де рішення приймаються шляхом консенсусу. В таких випадках виникають суперечки через різні юридичні інтерпретації статусу краю, оскільки досі нема чіткої відповіді на питання, хто і в якій мірі має репрезентувати Косово.

Варто зазначити, що врегулювання сучасних локальних та субрегіональних конфліктів ускладнюється активним поширенням новітніх інформаційно-комунікативних технологій, які сприяють активізації націоналістичних радикальних ідеологій як чинників нестабільності в вимірах національної, регіональної та глобальної безпеки. Нові політичні та інформаційні технології забезпечують швидший доступ до населення, що полегшує мобілізацію з використанням націоналістичних, релігійно-конфесійних чи етнорасових імпульсів. Процеси активізації та збурення свідомості, на які раніше йшли роки, за використання сучасних моделюючих методів тепер можуть здійснюватися всього за декілька місяців.

Попри те, що за часів незалежності українське суспільство зуміло уникнути небезпечного загострення етнополітичної ворожнечі та супутніх конфліктів, йому теж властивий певний "латентний" потенціал етнополітичної конфліктності, оскільки в певних регіонах країни (передусім у Криму) співмешкають етнічні громади з відмінними політичними, культурними й соціально-економічними інтересами, які відчувають істотний вплив з боку прибічників радикальних націоналістичних ідеологій.

Варто враховувати, що Україна межує з країнами вельми нестабільного Чорноморсько-Каспійського субрегіону, політичні процеси в яких позначені підвищеним рівнем конфліктності. До цього ж, окремі конфлікти етнополітичного характеру спостерігалися або безпосередньо поблизу українського кордону (Придністров'я), або в відносній близькості до національної території (Абхазія, Південна Осетія), що не може не становити проблеми з точки зору інтересів національної безпеки України. До таких "чутливих" з точки зору національної безпеки України конфліктів слід віднести й ті, що виникли на території колишньої Югославії і були позначені найбільш серйозними гуманітарними втратами (конфлікти в Боснії та Герцеговині, Косово).

В Україні конфлікти в Боснії та Косово тлумачилися не стільки з точки зору економічного, скільки з точки зору їх політичного виміру, оскільки в обох випадках потребувалося визначення офіційного підходу. Прикметно, що у випадку конфлікту в Боснії та Герцеговині позиція України не повністю збігалася з консолідованою позицією ЄС. Проте в контексті проголошення незалежності Косово держави-члени ЄС не змогли сформулювати єдиного підходу, що свідчило про наявність істотних розбіжностей. Хоча США та більшість країн ЄС висловилися на користь визнання незалежності Косово, п'ять з 27 держав-членів ЄС утрималися від такого кроку, головним чином через небажання правової підтримки сецесії та визнання незалежності Косово як небезпечного прецеденту. Наявність таких розбіжностей вплинула й на підхід з боку української влади, надавши змоги уникнути остаточного рішення з цього приводу.

Актуальність обраної теми безпосередньо пов'язана з застосуванням комплексного аналізу конфлікту в Косово в сенсі оцінки та обґрунтування міжнародно-політичних наслідків проголошення та визнання односторонньо проголошеної незалежності цієї території з боку групи держав, що дозволить відповідним органам державного управління визначити позитивні та негативні аспекти ситуації довкола Косово з точки зору інтересів зовнішньої політики України.

Прецедент проголошення незалежності Косова став приводом для активізації дискусії в політичних, дипломатичних та академічних колах з приводу оцінки наявних методик врегулювання етнополітичних конфліктів, а також - у ширшому сенсі, з приводу нових тенденцій у сфері європейської та міжнародної безпеки. Водночас з суто практичних міркувань українська дипломатія та політична наука об'єктивно зацікавлені в аналізі потенційних сценаріїв врегулювання Косовського конфлікту. Теж саме стосується й варіантів, за яких проглядається можливість застосування подібних прецедентів у схожих конфліктах в інших регіонах, так само як і розробки адекватних альтернативних підходів, що дозволяли б уникати дезінтеграції та розпаду багатоскладових суспільств. В цьому сенсі заслуговує більшої уваги та ретельного вивчення досвід етнополітичних конфліктів на території колишніх СРСР та Югославії, включаючи моделювання сценаріїв, за яких можна було б уникнути переростання ворожнечі в фазу збройного протистояння.

Звернення до аналізу різних аспектів конфліктів етнополітичного характеру також важливе з точки зору довготривалої участі України в різних місіях миротворчого характеру та місіях з реагування на кризи. Рольові потреби зовнішньополітичної діяльності України як учасника різноманітних операцій в зонах конфліктів визначають необхідність аналітичного опрацювання й науково-теоретичного узагальнення досвіду миротворчої діяльності, а також розробки відповідного інструментарію, придатного для вдосконалення механізмів врегулювання етнополітичних конфліктів. Представлене дослідження, присвячене аналізу причин, рушійних сил, основних фаз, особливостей та потенційних наслідків конфлікту в Косово доповнює вітчизняну науку та політологічну теорію з проблематики міжнародних відносин та типології конфліктів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин "Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України" (номер державної реєстрації 0102U001229).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення змісту, особливостей прояву та ролі різних факторів (внутрішніх, регіональних та зовнішніх), що визначали природу конфлікту в Косово та його перебіг на різних стадіях його розвитку та спроб врегулювання.

Відповідно до основної мети дисертаційного дослідження автором поставлено наступні завдання:

- проаналізувати природу та з'ясувати концептуально-теоретичні складові конфлікту в Косово, включаючи аспекти міжетнічних відносин, історичні корені, рушійні сили та етапи еволюції;

- провести порівняльний аналіз існуючих теорій, які застосовуються для аналізу та інтерпретації етнополітичних конфліктів та ролі мас-медіа в моделюванні та управлінні рівнем конфліктності;

- проаналізувати сербську та албанську позицію в ході конфлікту та визначити характерні риси ідеологій, які знайшли прояв у політичних позиціях сторін конфлікту;

- на основі визначення головних факторів, які спричинили конфлікт у Косові та впливали на його ескалацію, провести порівняльний аналіз особливостей цього конфлікту та інших конфліктів у колишній Югославії;

- визначити роль США, західноєвропейських країн та Російської Федерації в процесі інтернаціоналізації Косовського конфлікту та формування моделей його врегулювання;

- дослідити специфіку впливу конфлікту в Косово на систему міжнародних відносин та європейську безпеку.

Важливим елементом авторського підходу була спроба комплексного аналізу впливу різних факторів внутрішнього та зовнішнього характеру, включаючи чинники сербського та албанського націоналізму, роль мас-медіа у розпалюванні конфлікту та розігруванні націоналістичної карти, а також мотивів та інтересів провідних зовнішніх сил, які були різною мірою втягнуті в конфлікт - США, ЄС, Росії.

Об'єктом дослідження є етнічні, політичні, ідеологічні та безпекові фактори Косовського конфлікту в контексті трансформації системи міжнародних відносин.

Предметом дослідження є співвідношення та взаємодія внутрішніх і зовнішніх політичних факторів у процесі еволюції та врегулювання конфлікту в Косово.

Методи дослідження. Основним науковим інструментом, який було використано в дисертації, є структурно-функціональний підхід. Застосування методів структурно-функціонального аналізу дало можливість визначити окремі фази еволюції конфлікту з урахуванням комплексу ідеологічних, політичних та правових аспектів ситуації в Косово та ситуації довкола нього, включаючи глибинні суперечності, динаміку та вплив зовнішніх спонсорів конфлікту. Переваги використаного методу полягають також у можливості використання міждисциплінарного підходу. Окрім структурно-функціональних методів, які відігравали основну роль, в ході дослідження були використані методи історичного аналізу (в контексті відстеження еволюції конфлікту), функціональний, описовий та системні методи дослідження.

Порівняльні методи застосовувалися для дослідження специфіки політичних систем у Косово та Сербії, з'ясування причинності підходів Росії та країн Західної Європи, які мотивували пряму чи опосередковану участь у Косовському конфлікті, а також для визначення схожості та/або відмінності позицій головних акторів на різних стадіях конфлікту.

Наукова новизна одержаних результатів визначається виявленням базових ознак та особливостей конфлікту в Косово на його різних етапах, включаючи виникнення та розростання, ескалацію, збройну фазу та подальше поступове пониження рівня конфронтації в контексті спроб політичного врегулювання.

Авторська концепція ґрунтується на застосуванні міждисциплінарного підходу, позначеного поєднанням різних елементів з метою встановлення ієрархії факторів, які впливали на розвиток конфлікту. Дослідження різних етапів та аспектів конфліктної взаємодії дозволило визначити первісні фактори конфлікту, зокрема роль сербського та албанського націоналізмів у ході його ескалації, а також вплив мас-медіа та роль зовнішніх чинників в інтернаціоналізації конфлікту.

На цій основі сформульовано основні положення дослідження, які характеризуються науковою новизною та розкривають базову концепцію дисертації:

- Встановлено, що етнополітична природа конфлікту в Косово, яка мала первісний характер, була використана лідерами албанської громади краю з метою загострення протистояння з владними структурами Сербії та постановки питання про суверенізацію Косово. В основу політичної практики лідерів албанської громади було покладено принцип націоналізму як спосіб формалізації власної етнічної ідентичності через встановлення альтернативних норм права, розвиток неформальних способів комунікації та колективного захисту. Виходячи з завдань політичних лідерів албанської громади створення власних органів влади тлумачилося як спосіб гомогенізації власної етнополітичної спільноти, а панування на певній території - як на головну передумову виживання етносу і водночас, як джерело легітимації влади панівних суспільно-політичних груп.

- Досліджено й систематизовано основні політологічні концепції та підходи, які стосуються типології та специфіки прояву сучасних етнополітичних конфліктів. На цій основі здійснено наукову критику та авторську систематизацію основних концептуальних підходів, запропонованих політологічними школами країн Європи та Північної Америки, Росії, України та Балканських країн.

- З застосуванням компаративного підходу здійснено порівняння ознак та особливостей конфліктів у колишній Югославії, визначено їх спільні риси та відмінності, включаючи специфіку прояву етнодемографічних, економічних, ідеологічних чинників та політичних умов, які визначали різне співвідношення сил ворогуючих сторін та ступінь їх залежності від підтримки з боку зовнішніх союзників та спонсорів.

- З'ясовано форми та способи взаємодії між місцевими націоналістичними угрупованнями та їхніми зовнішніми союзниками, а також специфічну роль мас-медіа в процесах ескалації та інтернаціоналізації конфлікту, включаючи формування та легітимацію національної ідентичності албанців Косово. Встановлено прямий зв'язок між ескалацією конфлікту та посиленням впливу угруповань радикально-націоналістичного спрямування. Багатоаспектній аналіз конфліктуючих ідеологій в Сербії та Косово дозволив істотно розширити інструментальні межі аналізу та наукового визначення проблемних аспектів і перешкод, які мають враховуватися в контексті корекції умов та прискорення процесу довгострокового врегулювання Косовського конфлікту, включаючи визначення компромісних формул, прийнятних не тільки для безпосередніх сторін конфлікту, але й для його зовнішніх спонсорів.

- З використанням системних і структурно-функціональних методів аналізу встановлено співвідношення етнічних, ідеологічних та політичних важелів конфлікту в Косово, їх вплив на регіональні політичні процеси та міжнародні відносини, який здійснювався через механізми інтернаціоналізації. На основі вивчення значного документального та фактичного матеріалу доведено, що конфлікт у Косово на етапі ескалації та фази збройного протистояння містив істотну загрозу виходу за межі кордонів Сербії та становив пряму небезпеку для сусідніх держав. Переростання цього конфлікту в нову балканську війну загрожувало дестабілізацією в Боснії та Герцеговині, а також втягненням у конфлікт Албанії, Македонії та Греції, істотно продовжуючи цикл загальної нестабільності в Балканському субрегіоні.

- Вперше у вітчизняній політичній науці визначено й проаналізовано основні мотивації балканської політики зовнішніх акторів в контексті розпаду югославської федерації та СРЮ, включаючи мотивації рішення НАТО щодо проведення силової операції проти СРЮ, розміщення в Косово сил КФОР та перебіг еволюції позиції Росії щодо постконфліктного врегулювання в Косово, його статусу та балканських проблем у цілому. Доведено, що рішення адміністрації США про застосування сили проти СРЮ та введення військ у Косово було значною мірою спричинено внутрішньополітичними міркуваннями, які зробили бажаним для адміністрації Б.Клінтона втручання в Косовський конфлікт. Аргументовано тезу про те, що ставлення Росії до проблеми Косово безпосередньо відбивало рольові зміни в становищі Росії на світовій арені та слугувало формою опосередкованого суперництва зі США. Слабка позиція РФ під час бомбардувань Сербії, здійснених НАТО, та прагнення Москви використати статус Косова для посилення свого впливу в відносинах європейської безпеки призвели до правового заперечення та спроб блокування моделі мирного врегулювання, запропонованої дипломатією країн НАТО та ЄС.

- Встановлено головні характеристики кожного періоду еволюції Косовського конфлікту та динаміку інтенсивності впливу зовнішніх акторів, що дозволило встановити ієрархію впливу внутрішніх та зовнішніх факторів. Поглиблено розуміння природи насильницького етнополітичного конфлікту та ролі ідеологічних чинників в його ескалації та локалізації. Визначено основні напрями впливу конфлікту в Косово на балканські регіональні процеси та стан європейської безпеки, а також роль цього феномену в моделюванні "нового світового порядку" та протидії цьому з боку супротивників глобальної гегемонії США і НАТО. Простежено феномен поступової зміни природи конфлікту внаслідок іноземного втручання та встановлення тимчасової зовнішньої міжнародної адміністрації. Висновки і положення дисертації частково ґрунтуються на особистому досвіді автора в ході роботи в спеціалізованих органах ООН у Косово, зокрема в процесі розробки та контролю за реалізацією мирних планів та регулюючих положень, які мали забезпечувати втілення в життя запропонованих схем постконфліктного врегулювання, діяльності місцевих органів влади та самоврядування і повернення життя громад у мирне русло.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання матеріалів дисертації, сформульованих автором положень і висновків в контексті структурного аналізу існуючих і потенційно можливих етнополітичних конфліктів, прогнозуванні їхнього перебігу та наслідків, а також з метою удосконалення практики конфліктного та пост конфліктного врегулювання як засобу забезпечення безпеки на національному, єврорегіональному та міжнародному рівнях. Результати дослідження доводять ефективність застосування системної методології в процесі дослідження ідеологічної та медіа-інформаційної складової етнополітичних конфліктів.

Дисертація допомагає поширити методологію аналізу конфліктів та можливих шляхів їх розв'язання. Матеріали дисертації можуть використовуватися при розробці спеціальних довідково-аналітичних матеріалів, у комплексних дослідженнях з питань міжнародних відносин, при підготовці навчальних посібників, та в навчальному процесі з дисциплін політології, міжнародних відносин, теорії національної безпеки, спецкурсах з конфліктології та проблем націоналізму. Використання висновків та положень дисертації сприятиме подальшій розробці методики врегулювання регіональних та локальних конфліктів, практичному моделюванні постконфліктних фаз миробудівництва, сприятиме розвиткові теоретичних напрямів вітчизняної політологічної науки та практики миротворчої діяльності.

Положення дисертації розширюють методологічні засади етноконфліктології та можуть слугувати концептуальним підґрунтям для подальших оригінальних політологічних досліджень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях, експертних круглих столах, семінарах, слуханнях, включаючи:

- Круглий стіл "Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму" (Київ, Україна, 11 жовтня 2001 року); Міжнародна конференція "60-річчя ООН: осмислення звершень та шляхи посилення ефективності в XXI столітті" (Київ, Україна, 3-4 листопада 2005 року);

- "Європейські програмні семінари в Косово із захисту прав людини та демократизації" / Під егідою Віденського Інституту з прав людини ім. Людвіга Больцмана (Відень-Пріштіна, 17-24 січня 2004 р.; 18-25 січня 2005 р.),

- "Статус Косово: окреслюючи перспективи майбутнього" / Парламентські слухання під егідою парламентського Комітету у закордонних справах та Міністерства зовнішніх справ Литви в Сеймі Республіки Литва, 14 червня 2007 року (Вільнюс);

- Друга науково-практична конференція "Сучасні комунікативні технології: теорія, практика, українські реалії. (Київ, Україна, 23 квітня 2009 року)";

- Друга науково-практична конференція "Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин" (Київ, Україна, 24 квітня 2009 року)";

- Міжнародна науково-практична конференція "Геополітичний вимір європейської інтеграції: інформаційний аспект" (Київ, Україна, 27 травня 2009 року).

Положення та висновки дисертаційного дослідження використовувалися автором при підготовці довідкових та аналітичних матеріалів в ході практичної роботи в якості співробітника Місії ООН у Косові та співробітника департаменту миротворчих операцій ООН в Нью-Йорку.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 5 публікаціях, в тому числі у 4 наукових статтях у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації включає вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Перші два розділи містять по три підрозділи, третій розділ складається з чотирьох підрозділів.

Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок: обсяг основного тексту дисертації становить 175 сторінки; список використаних джерел (на 23 сторінках) включає 224 найменування. Дисертація містить два додатки (на 2-х сторінках).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її наукове значення, визначено мету та завдання, а також об'єкт та предмет дослідження. Обґрунтовано доцільність застосування системного, структурно-функціонального та історичного методів для аналізу косовської кризи, сформульована робоча гіпотеза, яка стосується впливу ідеологічної радикально-націоналістичної складової на виникнення, перебіг та шляхи розв'язання етнополітичного конфлікту в Косово. Відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів. Подано коротке описання структури роботи.

У першому розділі дисертації "Методологічні засади і джерельна база дослідження" визначено концептуально-теоретичний вимір проблеми та роль різних факторів, які спричинили визрівання та специфіку перебігу конфлікту.

Автором розглянуто позиції та концептуальні підходи основних наукових шкіл, які досліджувати феномен етнополітичного конфлікту, включаючи вплив конфліктів цього типу на відносини міжнародної безпеки. В процесі аналізу ідеологічної та безпекової складових етнополітичних конфліктів виокремлено три основні підходи. У межах ціннісного підходу (А. Волферс, Д. Гадді, Дж. Джонсон, Д. Кауфман, Р. Коен, М. Міхалка М. Браун, С.І.Гріффітс, С..Хантінгтон, Р. Мелсон, Р.Д. Конглтон, І. Оніщенко, Дж. МакГаррі, Б. О'Лірі, Р. де Фігейредо, Р. Хардінг, Дж. Д. Фірон, Р.А. Ле Він, М. Ігнатьєфф) безпекові фактори розглядаються в контексті захисту цінностей суспільства, причому не лише як захищеність етнонаціональних цінностей, але й у сенсі їх безперешкодного поширення.

Інший напрям наукових розробок полягає в дослідженні національної безпеки в контексті захисту національних інтересів (А. Бетлер, О. Бодрук, С. Браун, О. Данільян, О. Дзьобань, М. Каплан, Г. Моргентау, М. Панов, С. Хоффман).

В межах поширеного останнім часом "інтегрованого" підходу до оцінки завдань національної та міжнародної безпеки, його представники (А. Величко, І. Волощук, В. Горбулін, Б. Демидов. А. Качинський, В. Ліпкан, В. Манилов, С. Пирожков) наголошують на взаємозв'язку національних цінностей та інтересів, включаючи необхідність врахування їх взаємозумовленості при дослідженні проблем безпеки.

При розгляді проблеми етнополітичних відносин та конфліктів та їх впливу на систему безпеки враховані здобутки української школи етноконфліктології (В. Євтух, А. Кіссе, В. Котигоренко, І. Кресіна, О. Майборода, О. Маруховська-Картунова та ін.).

В ході дослідження використано численні дослідження авторів, що стосуються спеціальних аспектів теорії національної та етнічної ідентичності (Ж. Вукович, С. Корнелл, Л. Грінсфілд, К. Ведері, Т.Х. Єріксен, С. Собар'ї, Г. Касьянов, Т. Бодуляк).

У контексті дослідження кореляції між засобами масової інформації та конфліктами, яка є невід'ємною частиною сучасних політичних конфліктів, були використані праці ряду західних дослідників (Р.К. Манофф, Д. Рельїк, М. Бауманн, С. Спарк, Дж. Волсфелд), а також роботи українських авторів (O. Зернецька, В.Ковалевський, В. Бебик, Г. Почепцов, Є. Макаренко та Л. Харченко), які зробили вагомий внесок в розвиток теорій комунікації та розширюють розуміння ролі інформаційних чинників в розвитку політичних та соціальних конфліктів. Цей напрям досліджень дозволяє по-новому поставити проблему співвідношення інформаційних комунікацій та політичної мобілізації різних груп суспільства в процесах політичної взаємодії, включаючи врегулювання конфліктного напруження всередині окремих суспільств.

Криза в Косові окреслила проблеми, з якими міжнародна спільнота може стикатися в подібних ситуаціях у майбутньому: визначення підстав для міжнародного втручання, роль ООН та регіональних міжнародних організацій, міжнаціональні аспекти, пов'язані з зовнішнім втручанням. Серед багатьох робіт сучасних політичних дослідників цим питанням приділено найбільш послідовну увагу в працях М. Ігнатьєффа, Р. Кохейна, Дж. Розенау, Дж. Брауна, П. Найтлі, К. Немета, Дж. Айкенберрі, Дж. Міершаймера, Д. Лінча, Н.Дж. Джексона.

Ознайомлення з розробками основних наукових шкіл сучасної етноконфліктології дозволяє дійти висновку про загальне домінування методологічного підходу, який полягає у виявленні та операціональному аналізі як позитивних, так і негативних функцій цих конфліктів. Найбільш вагомо цей підхід представлений у праці Д. Горовіца, яка, на думку автора, пропонує найбільш адекватний підхід до основних проблем конфлікту в Косово. В межах цього методологічного підходу збройний етнополітичний конфлікт розглядається як неоднозначне та багатофункціональне явище, яке має як деструктивний, так і конструктивний потенціал. Відповідно перевага одного з цих факторів може призвести як до руйнації системи національної безпеки, так і до утворення низки нових систем безпеки, і разом з тим - до вдосконалення існуючої системи національної безпеки із її переходом на якісно новий рівень завдяки успішному врегулюванню конфлікту.

Держави, які беруть за основу концепції громадянства не ідею рівноправ'я усіх людей незалежно від етнічного походження, а суто етнічний принцип, є більш вразливими і схильними до етнічної напруги та конфліктів. Імовірність виникнення етнічних конфліктів є порівняно вищою в тих країнах, де мешкають конкуруючі етнічні групи з суперечливим цілями та виразною, сформованою ідентичністю. Еліти здатні спровокувати етнічний конфлікт, якщо, на їхню думку, вони матимуть з цього зиск, надто в умовах політичної та економічної нестабільності.

Інколи економічні чинники відіграють суттєву роль у посиленні суспільної напруженості та її переходу в фазу конфліктного протистояння. Коли етнічна група чи група людей, об'єднаних спільним інтересом, відчуває, що економічні умови є дискримінаційними, причому вважає, що дискримінуються представники саме цієї групи, то навіть якщо вони свідомо не планують йти на загострення конфлікту, вони здатні згуртуватись і вимагати рішучих контрзаходів, які можуть призвести до виникнення конфліктної ситуації. В часи спаду економічної активності або погіршення економічної ситуації різка реакція з боку однієї етнічної групи або групи осіб, об'єднаних спільним інтересом, може істотно посилити напругу всередині держави.

Культурні й перцепційні (пов'язані зі сприйняттям дійсності) чинники також вважаються джерелами конфліктів. Передусім йдеться про дискримінацію меншин, яких позбавляють права на самовираження у тій формі та тією мовою, які вони обирають.

Інший вагомий чинник пов'язаний з усвідомленням історичної спадщини та політико-ідеологічними міфами певної суспільної групи. Соціокультурні уявлення відрізняють її від інших груп і впливають на те, як ця група сприймає себе і політичні реалії свого існування. Минуле групи є складовою частиною її традицій та досвіду. Воно позначається на поведінці й менталітеті членів групи. Оскільки підхід до сприйняття та висвітлення подій є вибірковим, групова свідомість упереджено інтерпретує довколишні реалії.

Наведені обставини та чинники допомагають зрозуміти причинно-наслідковий зв'язок ґенези та ескалації конфліктів, зокрема конфліктів, що мають етнополітичну природу та причинність. З одного боку, демократизація суспільства послаблює репресивний потенціал держави та зменшує гостроту потенційних конфліктів. З іншого боку, в зорієнтованих на демократичні стандарти новостворених суспільствах повинні існувати передумови для поліпшення економічної системи.

Процеси демократизації створюють ефект більшої відкритості суспільства. Проте зворотній бік цих процесів полягає в можливості загострення суперечностей, що можуть спричинити зростання внутрішньої напруженості, включаючи втілення намірів окремих етнічних груп змінити свій політичний, соціальний і культурний статус або надійніше ствердити домінуючий статус за рахунок зменшення можливостей для інших груп та прошарків.

Узагальнюючи різні політологічні інтерпретації проблематики етнополітичних конфліктів автор визначає основні критерії політичних стратегій, які багатоскладові держави можуть застосовувати з метою відвернення та послаблення етнополітичної напруженості та врегулювання суперечностей між конкуруючими етнічними групами. Пояснення етнополітичних конфліктів, що ґрунтуються лише на примордіалістських або на інструменталістських критеріях, мають низку недоліків. Проте їх поєднання відкриває певний простір для взаємодоповнення, що розширює методи для регулювання відносин між різними етнополітичними та соціокультурними угрупованнями.

Визначальною умовою консолідації та мобілізації етнічних груп є етнічна (групова та індивідуальна) ідентичність. Проте мобілізація етнічних груп для досягнення певних політичних цілей, перетворення їх на суб'єкти політики та суб'єкти збройного етнополітичного конфлікту передбачає організаційну, представницьку та іншу діяльність політичних лідерів, військових керівників та решти представників управлінської еліти, спрямовану на досягнення певних, політично визначених та окреслених цілей.

Існування етнічної меншини, що зазнає різних форм дискримінації або "базові потреби" якої не задоволені, є важливою, але недостатньою підставою для формування суб'єкта політичної дії, яким є етнічна група в збройному етнополітичному конфлікті, а стратегічні мотивації безпосередніх та непрямих учасників конфлікту, їхні специфічні політичні, економічні та інші інтереси далеко не завжди визначаються приналежністю до різних цивілізацій, в яких на даний час виникла досить велика кількість внутрішньоцивілізаційних суперечностей.

Аналіз фактичного матеріалу та документальних джерел дає підстави для висновку, що окрім суто етнічного чинника, пов'язаного з феноменами етнічної ідентифікації та мобілізації, у ґенезі етнополітичних конфліктів слід виокремлювати низку чинників суб'єктивного порядку (специфіка сприйняття сторонами певної ситуації, психологічні особливості та поведінкові установки політичних лідерів тощо), а також чинників об'єктивного характеру (політичні, соціально-економічні, демографічні, територіальні, релігійні, історичні, культурно-лінгвістичні та інші взаємопов'язані чинники), які залежно від конкретних обставин можуть мати різне значення в процесі виникнення та розвитку етнополітичних конфліктів.

Етнічно вмотивоване насильство в збройному конфлікті не обмежується лише різними формами збройного протистояння, а виявляється також у феномені етнічних чисток, у масових заворушеннях, що супроводжуються етнічними "погромами" та викраденням людей. З феноменом насильства в конфлікті безпосередньо пов'язані показники його інтенсивності та тривалості, причому чим тривалішим та інтенсивнішим є конфлікт, тим більш деструктивними є його наслідки та складнішим стає процес його врегулювання.

В результаті посилюється загроза, яку створюють подібні конфлікти для національної та міжнародної безпеки. Ця особливість безпосередньо обумовлена циклічним характером насильства в конфлікті, коли насильницькі дії однієї зі сторін спричиняють аналогічні дії у відповідь з боку іншої сторони, що, в свою чергу, сприяє циклічній взаємообумовленості насильства, яке здійснюють суб'єкти етноконфліктних відносин. Розвиток цих тенденцій призводить до дедалі більшого загострення конфлікту й ускладнює процес його врегулювання.

Збройні етнополітичні конфлікти та властиві їм різні вияви політично та етнічно вмотивованого насильства охоплюють найрізноманітніші сфери соціальних відносин. З огляду на це, специфіку впливу збройних етнополітичних конфліктів на національну та міжнародну безпеку доцільно розглядати комплексно.

Зазначається, що в умовах внутрішньодержавного збройного конфлікту відбувається руйнація звичних соціальних цінностей, уподобань та настановлень, що призводить до трансформації суспільства, в якому розпочинають діяти раніше неприйнятні норми тотального насильства. Соціальна деструкція та особисті травми мирного населення згодом спричиняють нові й нові спалахи насильства. Саме в цьому і полягає одна з найважливіших причин відновлення збройної конфронтації та саме в цьому слід вбачати найбільш значущу загрозу соціальній безпеці будь-якої країни, в межах якої відбувається збройний етнополітичний конфлікт.

Серед загроз гуманітарній безпеці в умовах збройних етнополітичних конфліктів домінують порушення прав людини, норм міжнародного гуманітарного права та загибель ні в чому невинних людей із числа представників мирного населення.