Основи політології

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ЩОДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ, САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ТА ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ПОЛІТОЛОГІЯ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ФОРМ НАВЧАННЯ

УСІХ НАПРЯМІВ (СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ)

КРЕМЕНЧУК 2012



Методичні вказівки щодо семінарських занять, самостійної роботи та виконання контрольних робіт з навчальної дисципліни «Політологія» для студентів денної та заочної форм навчання усіх напрямів (спеціальностей)

Укладачі к. пол. н доцент О.А. Матета,

доцент КрНУ О. В. Урін

Рецензент к. іст. н., доц. В. І. Маслак

Кафедра психології, педагогіки та філософії

Затверджено методичною радою Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Протокол № 6 від21.02. 2012 року

Голова методичної ради проф. В. В. Костін



Зміст

Вступ

Тема 1. Політологія як наука. Історія політичних учень часів античності, Середньовіччя та епохи Відродження

Тема 2. Еволюція політичних ідей світу, на російських та українських землях в новий та новітній час (ХVIІ - ХХІ століття)

Тема 3. Влада, політична система, держава, форми її організації, громадянське суспільство та демократія

Тема 4. Політична система сучасної України. Політичні культура, свідомість, ідеологія

Тема 5. Основні політичні течії, партії, еліта, лідерство, виборчі системи, політичні маркетинг та менеджмент

Тема 6. Трансформація політичних систем пострадянських та посттоталітарних країн Східної Європи, теорія і практика міжнаціональних відносин та національна політика різних держав

Тема 7. Соціальна політика. Геополітичні парадигми та міжнародні відносини в сучасному світі

Список літератури

Додатки



Вступ

Складні соціально-політичні процеси, що супроводжують становлення України як суверенної та незалежної демократичної держави, посилюють потребу ґрунтовного вивчення науки про політику - політології. Це дасть можливість скласти уявлення про основні етапи розвитку світової та вітчизняної політичної думки, зрозуміти сутність та зміст політичних інтересів різних соціальних груп, об'єктивно оцінити діяльність політичних інститутів. Особливістю вивчення політології є те, що вона - надзвичайно динамічна дисципліна, тому її зміст має постійно оновлюватись та доповнюватись.

Політологія - це інтегральна наука про політику, яка має як концептуальне (теоретичне), так і прикладне (практичне) значення. Тому цілком доречним був наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 05. 08. 2011 р. № 939, яким, ураховуючи пропозиції вищих навчальних закладів, громадських об'єднань викладачів і науковців та з метою вдосконалення якості соціально-гуманітарної підготовки, політологія як навчальна дисципліна знову стала обов`язковим предметом для навчання усіх напрямів (спеціальностей) у вищих навчальних закладах країни.

Головним завданням сучасної політології в нашій країні має бути підготовка громадян до участі у суспільно-політичному житті, формування нової політичної свідомості та політичної культури, зокрема молодого покоління. Особливе значення у розумінні політичних учень, минулих та сучасних політичних процесів відіграє порівняльна політологія, що має особливе значення для молодої української держави. Порівняння в політичній науці - не лише один з методів дослідження, а й дослідницька стратегія, орієнтація на яку дала змогу політології здобути визнання. До того ж, за допомогою таблиць та логічних схем стає більш зрозумілим порівняння політичних поглядів мислителів, громадських діячів різних часів, моделей державного розвитку, шляхів формування правової, демократичної держави, громадянського суспільства.

У результаті вивчення політології студенти повинні знати:

- теоретико-методологічні її засади та принципи, історію політичних учень;

- категорійно-понятійний апарат науки, його специфіку та закономірності функціонування в сфері політичних відносин;

- сутнісні риси політичних систем, політичних процесів у світі й Україні, ознак держави та форм організації влади, їх особливостей у сучасному світі;

- теорію і практику формування правової, демократичної держави, громадянського суспільства, проблем, які цьому заважають;

- різновиди політичної культури, свідомості, ідеології, основних політичних течій сучасності, політичних партій, партійних систем та їх ролі в політиці;

- концепції та реалії політичних еліт, лідерства та різновиди виборчих систем;

- особливості трансформації політичних систем посттоталітарних країн світу;

- особливості міжнаціональних відносин та сутність національної політики;

- різновиди соціальних моделей та шляхи розв`язання соціальних проблем;

- закони геополітики, геополітичні парадигми міжнародних відносин та зовнішньої політики України.

Навички та і уміння студентів:

- самостійно складати таблиці, логічні схеми політичних ідей та подій;

- аналізувати документи, порівнювати різні політичні позиції та події;

- орієнтуватися в сучасній політичній ситуації;

- формувати власні політичні переконання та відстоювати їх;

- толерантно ставитись до інших поглядів, позицій та брати участь у політичних дебатах, тематичних круглих столах, прес-конференціях (формувати запитання, аналізувати відповіді, робити висновки).

Міждисциплінарні зв'язки

Особливо ґрунтовні ці зв'язки навчального курсу «Політологія» із предметами гуманітарного циклу: історичними, філософськими, юридичними, психологічними, економічними прикладними політичними науками, соціологією. Синтез проблематики та методів політології з іншими науками призводить до більш успішного розв`язання актуальних пізнавальних проблем.

ПЕРЕЛІК СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО НИХ

Змістовний модуль № 1 Політична теорія загального та середнього рівнів.

політичний посттоталітарний наука трансформація



Тема 1. Політологія як наука. Історія політичних учень часів античності, Середньовіччя та епохи Відродження

Мета: визначити особливості предмета, методики вивчення політології, її основних парадигм та політичних теорій стародавніх часів.

План

1. Ґенеза поняття політика та становлення політичної науки.

2. Предмет, методи, закони політології, природа політичних знань.

3. Поняття парадигми та основні парадигмальні підходи в політології.

4. Політичні ідеї античності (Стародавня Греція та Рим).

5. Політичні концепції Середньовіччя та епохи Відродження.

6. Еволюція політичних ідей у Київській Русі, Росії та на українських землях в ХIV--XVI століттях.

Теми рефератів

1. Основні етапи розвитку політичної науки.

2. Основні парадигми і школи політології.

3. Мораль і політика у вченнях Конфуція і Н. Макіавеллі.

Література: [1,5,12,13,20, 45].

Основні тези для підготовки до теми № 1

1. Ґенеза поняття політика та становлення політичної науки.

Поняття «політика» (від гр. politika - державні та суспільні справи) - сфера суспільного життя, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, що спрямована на досягнення, утримання й реалізацію влади громадянами та їх об'єднаннями. Еволюція цього поняття пройшла різні історичні етапи, мала різноманітні тлумачення: від «мистецтва управління» до «мистецтва можливого» та проявлялась у двох основних аспектах: сфері суспільного життя, що регулюється владою, та соціальних відносинах, пов`язаних з владою.

Виникнення політичних ідей тісно пов'язане з формуванням та розвитком людської цивілізації. Водночас, становленняполітології як науки про політику, політичне життя і політиків, їх місце в суспільстві пройшло:

Таким чином, хоча виникнення політичних ідей розпочалося ще в стародавні часи, політологія як самостійна наука остаточно сформувалась лише в другій половині 40-х років ХХ ст.

2. Предмет, методи, закони політології, природа політичних знань.

Предметом політології як науки є політичне життя, поведінка людей, їх взаємовідносини з владою, політичними структурами. Політологія використовує три основні групи методів політичних досліджень: загально-філософські, загальнонаукові та емпіричні. Закони політології: закони структури функціонування, розвитку.

Функції політології спрямовані на пізнання, пояснення політичних явищ, процесів та вироблення рекомендацій щодо прийняття політичних рішень.



3. Поняття парадигми та основні парадигмальні підходи в політології.

Політичні парадигми - це розроблені моделі вирішення пізнавальних завдань. Ураховуючи особливості основних парадигмальних підходів, можна глибше осягнути логіку побудови політичної теорії, тобто розібратись у суті політичних проблем.

Основні парадигмальні підходи

Теологічний підхід мав два етапи:	Різновиди соціального підходу:
До середньовіччя панувала ідея надприродного пояснення походження влади, виключення людського начала, визнання лише божественного джерела влади, а природа -відображення волі Бога.	У ХІІІ ст. Фома Аквінський висунув ідею трьох елементів влади: принцип - Бог, спосіб - правитель, існування - народ. Божественне право дає владу не одній людині, а багатьом, передусім - народу.	Марксизм ХІХ-ХХ ст. абсолютизує роль економіки та класової боротьби. В. Ленін: «Політика - це концентроване відображення економіки» та «морально все, що є на користь революції»	Правова концепція: право, а не політика має формувати владну волю суспільства. Закони мають зумовлювати зміст усіх політичних процесів. Державна влада після обмеження правом з діючим механізмом противаг - стає справедливою.
Тоталітарні режими скопіювали логіку взаємовідносин людей і влади (тільки Бога, релігію замінили певною ідеологією та вождями); натуралістична парадигма виходила з пріоритетного впливу природних джерел чи самої людини на суспільство.	Політика - сфера реалізації не соціальних інтересів, а самої людини (до того ж, люди можуть змінити свій вибір). Більш прагматичні підходи до розуміння природи політики у раціонально-критичній парадигмі (природа політичної взаємодії - це конфліктологія).

4. Політичні ідеї античності (Стародавня Греція та Рим).

Політична думка античності мала переважно філософсько-етичну спрямованість. Політика розглядалась як «царське мистецтво управління». Вводилось поняття «ісономії» - рівної участі всіх громадян у реалізації влади, рівності їх перед законом, але раби вважались «знаряддям праці», а демократія через небезпеку хаосу - негативною формою правління. До того ж, у Платона - ідеалізація аристократії минулого, примусово-колективістських методів управління, а тиранія - найгірша форма правління, тому що: «громадяни підкоряються людині, а не ідеї та приватний інтерес тирана підміняє інтерес суспільства». В Арістотеля та Цицерона - перевага надається змішаним формам правління (перший уводить нове поняття «політія» як влада середнього класу).

5. Політичні концепції Середньовіччя та епохи Відродження.

У Середньовіччі переважала релігійна концепція, яка базувалась на пріоритеті церковної влади над світською, а яскравими ідеологами цього часу були Аврелій Августин та Фома Аквінський. На їх думку, рівність людей, як і їх послух владі, обумовлені Богом - володарем світового порядку. До того ж, політика, на їх думку, має бути моральною, бо це відповідальність перед Богом.

Водночас, були прихильники і світської теорії (Марсилій Падуанський і Уїльям Оккам), але їх небагато. Для епохи Відродження характерна громадянська концепція, яка хоча і звільнила науку від теології, але й політику - від моралі. Сформувався «макіавеллізм» з формулою: «мета виправдовує засоби».

6. Еволюція політичних ідей в Київській Русі, Росії та на українських землях в ХIV--XVI століттях.

Центральною політичною проблемою того часу була проблема взаємовідносин світської та церковної влад. З одного боку, церква в Київській Русі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією, що знайшло своє концептуальне відображення у церковному вченні про богоугодного володаря, в основі якого лежала ідея родового, династичного князювання.

З іншого боку, відображаючи інтереси світської влади, поступово склалася концепція одновладдя, верховенства тільки світської влади. Поряд з ідеями східнослов'янських земель навколо Києва переважали християнські морально-етичні норми (від «Церковних уставів» Володимира Великого до «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона та «Повчання дітям» Володимира Мономаха).

Суттєво відрізняються політична теорія і практика на українських та російських землях в ХV - початку ХVІ століть. Це пояснюються передусім тим, що в Росії вже формувалась централізована держава навколо Москви, а українські землі переживали Литовську та Польську добу своєї історії. Саме тому російська політична думка була спрямована на зміцнення власної державності, «обраного народу», як захисника православ'я, але з пріоритетом світської царської влади (І. Грозний). В Україні ж переважали загальні гуманістичні ідеї, поєднання їх з пріоритетом права Божого, відкидався «абсолютний централізм» державної, світської влади, вчені виступали за верховенство Закону й справедливості (Іван Вишенський, Петро Могила).

Політологічний словник

Автаркія (від грецьк. autarkeia - самозадоволення) - політика самоізоляції держави. Частіше за все проявляється в намаганні держави утворити самодостатню економіку.

Біхевіоризм (від латин. behaviour - поведінка) - підхід у політології, який базується на вивченні політичної поведінки.

Геронтократія -- перевага у правлячій еліті осіб похилого віку; принцип управління, за яким політична влада належить старійшинам.

Деспотія -- один із різновидів диктатури, що існувала в країнах Стародавнього Сходу -- жорстко централізована бюрократична монархія з обожнюванням монарха й чітким підпорядкуванням по вертикалі.

Етатизм (фр. еґаґ -- держава) -- активне втручання держави в економічне, політичне, соціальне й духовне життя суспільства.

Клерикалізм - політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Охлократія - домінування в політичному житті суспільства впливу юрби.

Плутократія - форма організації влади на правлінні найбагатших людей.

Поліс (гр. - місто-держава) -- особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства в Стародавній Греції, що спирається на економічний і політичний суверенітет громади вільних власників і виробників.

Теократія - форма здійснення влади, за якою вища державна влада здійснюється духівництвом або главою церкви.

Тиранія - історичний різновид диктатури, що одержала розвиток у Стародавній Греції; форма здійснення державної влади, заснована на одноосібному правлінні, використанні прямого насильства.

Узурпація -- насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав, повноважень; досягнення влади з порушенням законодавчо встановленої процедури.

Самостійна робота № 1

Тема. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу.

1 Особливості таі характерні риси політичних ідей у Єгипті та Месопотамії.

2. Порівняльний аналіз політичної специфіки Індії та Китаю.

3. Античність і Стародавній Схід.

Питання для самоперевірки

1. Що вивчає політологія? Назвіть основні етапи розвитку політології.

2. Якими методами користується політологія при вивченні свого предмета?

3. Які функції виконує політологія? У чому її взаємодія з іншими науками?

4. Які парадигми політології ви знаєте?

5. У чому сутність міфологічної концепції політики та особливості ідей античності?

6. У чому схожість і відмінність світових політичних ідей Середньовіччя, епохи Відродження та Київській Русі, Московії та українських мислителів?

Література: [1, 5, 12, 13, 20, 21, 29, 31, 34, 40, 45].



Тема 2. Еволюція політичних ідей світу, на російських та українських землях в новий та новітній час (ХVIІ - ХХІ століття)

Мета: визначити особливості політичних теорій Нового та Новітнього часів у світі, в Росії та Україні.

План

1. Політичні вчення світу Нового часу XVІІ - ХVІІІ століть.

2. Еволюцiя політичних ідей у Росії та на українських землях у XVII - XVIII ст.

3. Соціально-політичні концепції світу в ХІХ столітті.

4. Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.

5. Полiтичнi ідеї світу в Росії та Україні ХХ - початку ХХІ століть.

Теми рефератів

1. Державотворча політика Богдана Хмельницького.

2. Роль братств у розвитку політичних ідей в Україні.

3. Марксизм і традиції європейської політичної думки.

Література: [1, 5, 12, 13, 20, 26, 45].

Основні тези для підготовки до теми № 2

Політичні вчення світу Нового часу XVІІ - ХVІІІ століть.

Політичні погляди Нового часу (ХVІІ - ХVІІІ ст.) відрізняються передусім визнанням пріоритету природних прав індивіда, «суспільного договору» між громадянами в суспільстві. Проте за спільної концептуальної схеми - різні інтерпретації, залежно від верховенства прав, повноважень особи, суспільства чи держави, виділяють



До того ж, мислителі авторитарно-державного та радикально- демократичного напрямів категорично заперечують можливість поділу державної влади на гілки, а представники ліберального напряму пропонують два варіанти такого поділу з дієвою системою їх противаг

Водночас, під впливом ліберальних та радикально-демократичних ідей французів і англійців у другій половині ХVІІІ - початку ХІХ століть сформувались ліберально-революційно-демократичні ідеї американців Дж. Медісона, Т. Пейна, Т. Джефферсона, які знайшли відображення в першій у світі Конституції США 1787 р.

Еволюція політичних ідей в Росії та на українських землях у XVII - XVIII століттях.

Еволюція політичних ідей Росії та України ХVІІ - ХVІІІ ст. більше взаємопов'язана, ніж у попередній історичний період. Це передусім пояснюється наслідками Переяславської Ради 1654 року та експансіоністськими посяганнями царської Росії на автономні права, вольності козацько-гетьманської України. Проте ідеї освіченого абсолютизму Ф. Прокоповича, суперечливі соціально-політичні погляди історика В. Татищева та імператриці Катерини ІІ суттєво відрізняються від політичних поглядів Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, Г. Сковороди.

Трагедія українських державотворчих змагань ХVІІ - ХVІІІ ст., як і революційно-демократичних ідей О. Радищева у тому, що вони залишились у теорії, не знайшли розуміння, підтримки в масах та були знищені державою Російської імперії.

3. Соціально-політичні концепції світу в ХІХ столітті.

Соціально-політичні концепції світу ХІХ століття відрізняються різноманіттям пошуків оптимальних шляхів розв`язання проблем між різними соціальними верствами населення. Тому тут спостерігається протистояння консерватизму Е. Берка й лібералізму Шарля Алексіса Токвіля, Джона Стівена Міля; прихильника правової держави Еммануїла Канта, ліберально-демократичних ідей Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, П'єра Жозефа Прудона, соціалістів-утопістів, марксистів. Крім того, у самому марксизмі наприкінці ХІХ століття виникають соціал-демократичні ідеї (Бернштейн, Каутський), які відкидають революційний радикалізм К. Маркса та Ф. Енгельса.

Водночас, марксизму протиставляється автором «розумної соціології» та концепції бюрократії Максом Вебером «протестантська етика, справжня демократія та дух капіталізму».

Таким чином, до початку ХХ ст. більшість соціальних концепцій, утопій пройшли або не витримали випробування часом, перетворились на антиутопії чи синтезувались, пристосовувались до принципово нових реалій життя.

4. Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.

Політичні думки ХІХ століття на українських землях розвивались в умовах Російської та Австрійської імперій та не могли залишатись осторонь загальнореволюційних подій Європи, але водночас мали, безумовно, свою специфіку. До того ж, в умовах, коли російський імператор отримав прізвисько «жандарм Європи», на територіях власне самої імперії розвиток політичних ідей був ще більше обмежений.

Кирило-Мефодіївське товариство, як і «Руська Трійця», і російські декабристи чи революціонери-демократи відстоювали ідеали свободи, рівності і братерства для українського та інших народів, відкидали всі форми гноблення виступали проти царизму і всієї системи самодержавного ладу.

Політичні концепції кінця ХІХ століття в Росії та на українських землях мали ознаки різноманітних ідеологічних течій: лібералів (Чичерін, Драгоманов), марксистів (Плеханов, Ленін, Зібер, Подолинський), і навіть анархістів (Бакунін, Кропоткін ). Саме тоді поступово теоретичні розробки починали перетворюватись на практичні кроки політичної боротьби. Причому, не тільки в межах Російської імперії, а і за її межами, одночасно з ростом національної самосвідомості національні рухи ставали невід`ємними складовими загальної революційної боротьби.

У розвитку політичних ідей цього часу виділяють для Росії та України

5. Полiтичнi ідеї світу в Росії та Україні ХХ - початку ХХІ століть.

ХХ століття - це століття зародження нових політичних ідей та повернення, переосмислення доробку минулого, вдалі та провальні спроби реалізації найрізноманітніших політичних концепцій у державному будівництві, пошуків найкращих форм взаємовідносин громадян і влади. Особливої популярності набувають соціалістичні, соціал-демократичні та у певний час радикально-націоналістичні ідеї.

Після узурпації більшовиками влади в Росії, поразки національно-демократичної революції в Україні (1917-1920 рр.), у СРСР дозволяється лише офіційна марксистсько-ленінська ідеологія (за винятком короткочасних поступок («Українізації» 20-х років). Абсолютизація загострення класової боротьби зміцнили нетерпимість до іншого мислення, політичний терор, жах став нормою політичного життя, адмiнiстративно-командний соцiалiзм в тоталiтарнiй державі став реальністю. Українські національні політичні ідеї проповідуються лише на Західноукраїнських землях, переважно нелегально. Існували основні

Політологічний словник

Аболіціонізм - рух за скасування рабства негрів, виник у кінці XVIII ст. у США, Англії та Франції пізніше цим терміном почали називати будь-який громадський рух за скасування якогось закону.

Демагогія - облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомістю мас.

Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Лібералізм - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.

Люмпени - позакласові верстви населення, які опинилися на "дні" суспільства й нездатні до самостійного організованого руху.

Націоналізм - світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей щодо всіх інших; один з основних принципів державності, коли нація розуміється як одержавлений етнос.

Самостійна робота № 2

Тема. Політичні та національні концепції і рухи в Україні ХІХ - поч. ХХ ст.

1. Розвиток революційно-демократичних ідей ХІХ - початку ХХ ст.

2. Кирило-Мефодіївське товариство і громадівці.

3. Політичні концепції українських мислителів кінця ХІХ - ХХ ст.: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, комунізм, інтегральний націоналізм.

Питання для самоперевірки

Які основні напрями політичних ідей ХVII--XVIII століть?

У чому особливості еволюції політичних ідей в Росії та Україні нового часу?

У чому відмінність політичних ідей М. Драгоманова і М. Міхновського?

Яка специфіка українських марксизму та анархізму ХІХ століття?

Яку еволюцію пережив український інтегральний націоналізм у ХХ ст.?

Література: [1, 5, 12, 13, 20, 44, 45, 46].

Тема 3. Влада, політична система, держава, форми її організації, громадянське суспільство та демократія

Мета: проаналізувати ключові політологічні поняття теорії середнього рівня, їх різновиди в сучасному світі та проблеми розбудови демократії.

План

1. Поняття влади, політичної системи, їх структури та функції.

2. Держава, її теорії походження, ознаки та функції.

3. Форми організації державної влади, форми правління, державного устрою та типологія політичних систем у сучасному світі.

4. Правова держава та громадянське суспільство (концепції, реалії).

5. Поняття демократії та різновиди її концепцій.

6. Проблеми формування правової, демократичної держави та громадянського суспільства в сучасній Україні.

Теми рефератів

1. Ресурси влади в сучасному світі. Теорія «зсуву влади» Е. Тоффлера.

2. Теорії політичної системи Д. Істона і Г. Алмонда.

3. Концепція української державності в творах В. Липинського: праця «Листи до братів-хліборобів».

Література: [40, 42, 44, 45, 46].

Основні тези для підготовки до теми № 3

1. Поняття влади, політичної системи, їх структури та функції.

Поняття «влада» - це здатність і можливість розпоряджатись чим-небудь, ким-небудь за допомогою права, авторитету, волі, примусу, власності на майно, капітал, інформацію. Серед різноманіття форм влади політична - найуніверсальніша, бо здатна впливати на всі інші форми влади.

Категорія «політична система суспільства», запроваджена після того, як почали поряд з державними органами з`явились громадські об'єднання, партії.

Існують два основні підходи до аналізу політичних систем



Основні функції політичних систем у трьох напрямах

П'ять основних сторін політичної системи

а) інституціональна (організації, установи);

б) регулятивна (норми, принципи);

в) функціональна (політичні функції, політичний процес, політичний режим);

г) ідеологічна (політичні погляди, політична свідомість та культура);

д) комунікативна (зв'язки, що об'єднують вказані елементи політичної системи).

2. Держава, її теорії походження, ознаки та функції.

Держава -- форма політичної самоорганізації суспільства, політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами шляхом надання своїм велінням загальнообов'язкового характеру та можливістю реалізації їх через примус.

Теорії походження держави

Патріархальна (Арістотель); теологічна (Ф. Аквінський); договірна (Т. Гоббс); насильницька (Дюрінг); психологічна (Л. Петражицький); органічна (Г. Спенсер); технократична (Михайловський) та космічна чи урологічна. Ще існує соціальна (Маркс, Енгельс) теорія походження держави, яка основана на твердженні, що держава як апарат панування одного класу над іншим виникла на засадах майнової нерівності, приватної власності та формування класів, тому є апаратом насильства пануючого класу над трудящими класами: робітників та селян.

Держава має чотири обов'язкові ознаки



Що стосується державної символіки (герба, гімну, прапора), то ці, безумовно, важливі атрибути держави, є скоріше наслідком її заснування, ніж обов'язковою ознакою. Проте, державний суверенітет, безумовно, передбачає наявність державної символіки та державної мови як її підґрунтя.

3. Форми організації державної влади, форми правління,

державного устрою та типологія політичних систем у сучасному світі.

Існують три основних форми організації державної влади



Різновиди форм правління (монархія та республіка) мають історичний характер та відповідні властивості кожного. Парламентські форми правління в сучасному світі існують як у конституційних монархіях, так і в демократичних республіках.

Класичною президентською республікою є США, де президент - глава держави і виконавчої влади, а посади глави уряду (прем'єра) не існує. Двопалатний парламент - Конгрес - має чітку систему противаг з президентом, що дієво урівноважується незалежною судовою системою.

Німеччина, Італія, Австрія - парламентські республіки, там президенти - лише формально глави держави, обираються парламентами, а фактично найважливіша посадова особа - глава уряду (канцлер, прем'єр), який представляє парламентську більшість.

Франція, Росія - президентсько-парламентські республіки, а Польща, Хорватія - парламентсько-президентські, між якими є відмінності в повноваженнях посадовців, але президентів там обирають усенародно.

Державно-територіальний устрій буває: унітарний (простий), федеративний, конфедеративний та імперський (складний). Щодо визначення типології політичних систем, існують різні критерії:

Типологія політичних систем

консенсусні, інтегративні, общинні;

відкриті, закриті; інструментальні, ідеологічні;

традиційні (патріархальні), змішані, сучасні;

демократичні, авторитарні, тоталітарні (класифікація за режимами);

формаційні (рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, соціалістичні).

Основи класифікації політичних режимів:

принцип поділу влади; багатопартійність та наявність опозиції;

принципи взаємовідносин громадянського суспільства з державою;

дієвість законів, гарантії прав, свобод громадян, їх законослухняність.

Класифікація політичних режимів



Крім того, можливі риси, атавізми одного політичного режиму в іншому, а інші різновиди політичних систем: інформаційні чи ідеологічні; закриті чи відкриті тощо - переважно залежать саме від політичних режимів.

4. Правова держава та громадянське суспільство (концепції, реалії).

Правова держава - це задекларована, законодавчо закріплена мета демократичного суспільства, вона має свої риси, принципи, хоча в повному обсязі ніде не побудована, але рівень цивілізованості суспільства саме і визначається в сучасному світі наближенням до її основних обов'язкових ознак.

У правовій державі державна влада - єдина, верховна, неподільна. Але функції її діляться на гілки з дієвою системою противаг. Характер відносин між громадянином і державою - ключове питання в правовій державі, яка, підкоряючись праву, має як суб'єктивні права, так і обов'язки, залежно від забезпечення прав і свобод громадян.

Сучасні характерні риси - принципи правової держави

- верховенство права і верховенство законів над політичною і фізичною силою;

- народ - єдине джерело влади, яка має бути розподілена на три гілки (законодавчу, виконавчу, судову) з відповідною системою противаг;

- верховенство громадянського суспільства над державою;

- юридичне закріплення механізму гарантій основних прав і свобод людини;

- взаємоповага і взаємна відповідальність особи і держави;

- демократичний плюралізм і гласність, відносна свобода ЗМІ;

- достатній рівень політичної, правової культури.

Громадянське суспільство - провідна ознака правової держави, яка гарантує його, але не втручається безпосередньо в його справи. Більше того, справжня правова держава має бути зацікавлена в контролі над собою громадянського суспільства, якщо воно має відповідний розвинений характер. Особливу роль тут відіграють засоби масової інформації, які гарантують прозорість діяльності влади та відкритість суспільства.

Основні риси громадянського суспільства

5. Поняття демократії та різновиди її концепцій.

Поняття демократії. Демократія (гр. demos, kration - народ і влада) - «народовладдя». За Рузвельтом, «кращим свідченням любові до свободи є той стан, у якому перебуває народ. Кожна людина повинна мати однакову з іншими можливість проявити свою сутність».

Демократія - це не лише вільні вибори, плюралізм політичних інтересів, а й достатній рівень політичної культури, законослухняності громадян, чіткий механізм здійснення державної влади з верховенством закону, права, соціальною справедливістю, взаємними обов'язками громадянського суспільства та держави, народним суверенітетом (народ - джерело влади).

Останнім часом політичні лідери різних політичних кольорів декларують «демократію як диктатуру закону». Проте не всі закони демократичні по своїй суті, інакше довелось би «шукати» демократію в нацистській Німеччині, чи в сучасній Північній Кореї.

Поняття «диктатура» та «демократія» - це майже антоніми, несумісні речі за основними ознаками! Водночас, це не означає, що демократія - це вседозволеність, яка не вимагає дотримання правових норм. З часів Римського права добре відомі дві умови дієвості нормативно-правових актів, будь-яких рішень влади: процедура (чіткий механізм реалізації); - санкції (до порушників цих правових норм з відповідальними за їх застосування).

Основні сучасні риси демократії

Основні концепції демократії

Перша група	Друга група
колективістські ідеї (античність, Ж-Ж. Руссо, марксизм - ленінізм) ліберальні теорії (лібералізм ХVІІІ - ХІХ ст.) плюралістичні ідеї («розумний егоїзм» ХХ ст.).	теорії безпосередньої демократії (історичні форми античності, Середньовіччя та сучасні плебісцити, обговорення, вибори) концепції представницької (репрезентативної) демократії ідеї елітарної демократії (як представництво у владі найкращих).

6. Проблеми формування правової, демократичної держави та громадянського суспільства в сучасній Україні.

Проблеми формування правової, демократичної держави та громадянського суспільства в сучасній Україні. Проблеми формування правової держави та громадянського суспільства в Україні залишились і після прийняття Конституції 1996 року, де це було декларовано, і через 10 років, коли вступили в силу суперечливі, поспіхом прийняті конституційні зміни.

Народовладдя в Україні недостатньо просто декларувати, бо це робилося і в СРСР. Закріплення в ст.1 Конституції України демократичної, правової держави, як і конкретизація цього в інших статтях - це сьогодні більше декларація, ніж реальність.

Передусім потрібно дати правові, демократичні гарантії відповідно до світових норм з чіткою процедурою реалізації та неодмінними, невідворотними санкціями до порушників.

Особливу роль у формуванні справжньої демократії мають відіграти засоби масової інформації, при чому саме журналісти повинні бути «сторожовими псами демократії», а не «цуциками на обслуговуванні політиків». Необхідні також належний рівень освіченості, культури більшості народу.

Великі надії багато громадян України пов`язували з «помаранчевою» революцією, яка була мирною і мала демократичні ознаки, наслідки, бо виборці, прагнучи правди і керуючись Конституцією, намагалися захистити своє волевиявлення. Навіть В. Янукович у серпні 2006р. визнав, що: «Коли 2004 року ми вийшли на майдани, усі ми були свідками й учасниками того, яка люди казали про справедливість і прагнення кращого життя». Проте, хоча до влади прийшли нові люди, але сутність влади залишилася старою. Замість діалогу із суспільством влада давала обіцянки, сперечалась за повноваження. Суспільство на це відповідало зневірою та політичною апатією.

Політологічний словник

Автократія - система правління, за якої необмежена верховна влада у державі належить одній особі й не контролюється представницькими органами.

Вотум - рішення, прийняте голосуванням. У парламентській практиці часто виражає довіру чи не довіру урядові.

Інавгурація - урочиста церемонія вступу на посаду глави держави.

Легітимність - це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні -- законність.

Плюралізм - різні позиції, що відображають розмаїтість інтересів.

Самостійна робота № 3

Тема. Співвідношення держави і громадянського суспільства.

1. Особливості концепції громадянського суспільства.

2. Ознаки громадянського суспільства, його місце в демократичній державі.

3. Роль громадських об`єднань у правовій державі.

Питання для самоперевірки

1. Що таке влада та політична система, їх джерела, різновиди, функції?

2. Що таке держава, її ознаки, функції, форми організації влади?

3. Що таке правова держава, громадянське суспільство, їх ознаки?

4. Що таке поняття «демократія» в широкому та вузькому значенні слова?

5. Які основні проблеми існують у формуванні правової, демократичної

держави та громадянського суспільства в сучасній Україні?

Література: [22, 24, 30, 45, 46].

1.2 Змістовний модуль № 2 Теорія середнього рівня та практична політологія.

Тема 4. Політична система сучасної України. Політичні культура, свідомість, ідеологія

Мета: провести аналіз структури та особливостей політичної сучасної України, концепцій її державотворення та можливих шляхів модернізації. Визначити сутність політичної культури, свідомості, ідеології та їх роль.

План

1. Особливості нинішнього етапу перехідного періоду в Україні.

2. Політико-ідеологічні концепції державотворення в сучасній Україні.

3. Стратегія і тактика подолання та запобігання системній кризі.

4. Моделі політичної реформи в Україні.

5. Політичні культура, свідомість, ідеологія.

Теми рефератів

1. Еволюція конституційних змін політичної системи сучасної України.

2. Європейський досвід подолання перехідного періоду та демократизації систем державного правління.

3. Історико-політичні, національні та психологічні особливості української політичної культури. Проблема пошуку національної ідеї для України.

Література: [4, 22, 45, 46].

Основні тези для підготовки до теми № 4

1. Особливості нинішнього етапу перехідного періоду в Україні.

Перехідний період - це обов`язково необхідний час для переходу держави від однієї політичної системи до іншої, тривалість якого визначається двома основними факторами: складністю перебудови всього політичного, соціально-економічного, духовного життя та послідовністю, рішучістю продуманих дій правителями країни. Перехідний період від авторитарно-тоталітарного політичного режиму до демократичного в Україні затягнувся. Особливо порівняно з країнами Східної Європи та Балтії, а в деяких питаннях - і Росії. Проте певні позитивні відмінності від РФ є, хоча неефективність діючої системи влади є основною причиною більшості негараздів.

Скасування Конституційним Судом України з 01.10.2010 р. недолугих конституційних змін 2004 року не зняло питання конституційної реформи, бо всі її передумови нікуди не поділись. Залишилась необхідність виконання рекомендацій ПАРЄ 2007-2011 років для України про вдосконалення парламентсько-президентської моделі, а не повернення до президентсько-парламентської на догоду політичній доцільності.

Декларації деяких політичних лідерів про звернення до людей, щоб на референдумі визначитись, за яку форму правління народ (президентську чи парламентську) - це чергова спроба маніпуляції громадською думкою, бо вони самі часто плутаються у формах правління. Поки що в Україні залишається чинною суперечлива модель політичної структури системи влади зразка 1996 р. з єдиними конституційними змінами від лютого 2001 р., якими нардепи збільшили повноваження до 5 років собі, місцевим депутатам, міським, сільським та селищним головам.

Структура системи влади в Україні

Скорочення в схемі: ВРУ -Верховна Рада України; ради м/с/с - ради міст, сіл, селищ; ради обл./р,р/м - обласні, районні, районні в містах ради; Голова м/с//с - міський, сільський, селищний голова; голова ради обл./р,р/м - голова обласної, районної, районної в місті ради; Голова д/а - Голова державної адміністрації; д/адм..- державні адміністрації; Адм. Пр. - адміністрація Президента; ГСБУ - голова служби безпеки України; ГПУ - Генеральний Прокурор України; ВРЮ - Вища рада юстиції; КС - Конституційний Суд; Суди заг/юр.- суди загальної юрисдикції; ВСУ - Верховний Суд України; Суди прис. - суди присяжних (які, за Конституцією, мають бути, але їх немає).

З наведеної схеми має бути зрозумілим, що президент має надзвичайно великі повноваження, а система противаг фактично не діє.

2. Політико-ідеологічні концепції державотворення в сучасній Україні.

Політико-ідеологічні концепції державотворення можна умовно поділити на дві групи: національна (етнонаціональна, панслов'янська, або союзна, та загальногромадянська, або поліетнічна) та соціальна (помірковано-комуністична, соціал-демократична і ліберальна).

В умовах, коли для України є реальною загроза розбрату, сепаратизму, особливу роль має відіграти ідея національної єдності, яку запропонував Президент В. Ющенко в «Універсалі національної єдності», як можливу основу державницької національної ідеї. Хоча цей важливий документ залишився лише на папері як тимчасова тактична поступка, у липні 2010 р., вже за ініціативи Президента В. Януковича ВРУ прийняла Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», в основі якого теж загальногромадянська концепція державотворення. Проте, і закон, значною мірою, залишається лише декларацією про наміри, ніж діючим нормативно-правовим актом.

3. Стратегія і тактика подолання та запобігання системній кризі.

Політична ситуація в Україні має всі ознаки затяжної системної кризи.

Сьогодні мало хто із серйозних вітчизняних і закордонних експертів зважиться зробити прогноз політичного розвитку країни. Прискорення і непередбачуваність внутрішніх і зовнішніх процесів стали прикрою несподіванкою для всіх основних політичних гравців країни. Раніше ЄС уникав регламентувати терміни реформ для України, але у квітні 2010 р. узгодили їх реалізацію протягом 6-18 місяців. Так, мали б завершити конституційну реформу, змінити виборче законодавство, ужити заходів боротьби з корупцією.

4. Моделі політичної реформи в Україні.

Політична реформа, про яку вже чотири роки стільки розмов, об'єктивно давно могла мати узгоджений варіант конституційних змін. Потрібно було лише відмовитись від нав'язування всіх виборів в один рік, гарантувати представництво регіонів за пропорційної виборчої системи. Лише під час Помаранчевої революції, 8 грудня, були поспіхом внесені зміни до Конституції України, які лише поглибили системну кризу.

За чиїмось влучним висловлюванням, у політичному житті сучасної України часто проявляється старий танок «Політичний гопак на граблях»! Ще одну модель політичної реформи ледь не розпочали втілювати в життя в кінці травня - на початку червня 2009 року, коли після таємних, більше ніж річних перемовин лідерів ПРіБЮТ майже повністю узгодили проект нових конституційних змін та готові були «ділити країну на двох». Проте 7 червня 2009 року «все пропало», Віктор Янукович скасував всі попередні домовленості, а разом з ними й цю модель політреформи.

Виявилась невдалою і спроба Президента України В. Ющенка менше ніж за рік до чергових президентських виборів винести на розгляд Верховної Ради новий проект закону про зміни до Конституції, але парламент фактично відмовився цю ініціативу навіть розглядати.

Після зміни влади 2010 року 252 нардепи від парламентської більшості направили до КС подання про порушення процедури внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 року. Це було зроблено, не зважаючи на те, що більшість саме цих парламентарів та їх політичні сили тоді ці зміни вносили та процедуру порушували. КС, як уже згадувалось, виконав замовлення й з 01.10.2010р. Україна знову повернулась в конституційне поле 1996 року, президентсько-парламентську модель правління, а Президент В. Янукович отримав повноваження Л. Кучми. Політична доцільність в інтересах певних політичних сил знову перемогла право, щоб посилити владу тих, хто її має у відповідний історичний період розвитку країни.

В усіх цих трансформаціях політичної системи та форми правління не останню роль відіграла і патерналістська психологія більшості громадян, які розчарувались у старій владі, нескінченних суперечках між Президентом В. Ющенком та прем`єр-міністром Ю. Тимошенко або повірили в обіцяне В.Януковичем та його політичною силою «покращення життя вже сьогодні».

Варто використати, наприклад, польський чи литовський досвід, де президент зберігає досить широкі повноваження: є провідником зовнішньої політики, має вагомий вплив на безпеку й оборону, водночас вся повнота відповідальності за соціально-економічну політику покладається на уряд, виконавча влада підпорядковується прем'єру.

5. Політичні культура, свідомість, ідеологія.

Політична культура - важлива складова як духовної культури, так і політичної системи. Поняття «політична культура» має три характерні риси:

це не лише політична свідомість, а й політична поведінка;

- це сукупність уявлень про найкращу політичну систему, які обумовлюють політичну діяльність людей;

- це не лише раціональні фактори політичної поведінки, а і її емоційні прояви.

Таким чином, структура політичної культури має два компоненти (політична свідомість та політична поведінка).

Політична свідомість - це опосередковане відображення політичного життя через знання, вірування, психологію, ідеологію та дії. Різновиди політичної свідомості: суспільна, національна, релігійна, класова, групова, особистісна, громадська думка. Виділяють три основні аспекти політичної свідомості

Політична ідеологія - найвпливовіша форма політичної свідомості, яка реалізується в конкретних політико-ідеологічних доктринах, що відображають мотивацію та шляхи певних соціальних груп до влади, впливу на неї чи її політику. Місце політичної ідеології в суспільстві, державі залежить від рівня їх розвиненості, політичного режиму, політичної культури громадян, народу.

На відміну від науки, політична ідеологія - це не лише знання політичного життя, а й оцінка політичних процесів, позицій, інтересів соціальних груп, партій - носіїв цієї ідеології.

Ідеї та погляди різних політичних сил стають ідейно-політичними доктринами (від лат. Dосtгіnа - «учення»), у яких відображаються розуміння політичної системи, шляхів її розвитку, засобів і методів розв`язання політичних проблем і реалізуються в державній політиці, визначаючи той чи інший її тип.

Політологічний словник

Агрегація інтересів -- функція політичної системи, що полягає в узгодженні, інтеграції політичними партіями різнорідних інтересів, вимог, висунутих до політичної системи індивідами та соціальними групами.

Артикуляція інтересів -- функція політичної системи, що полягає у виявленні групами інтересів, громадськими об`єднаннями за допомогою засобів масової комунікації вимог громадян, спрямованих до політичної системи.

Волюнтаризм -- соціально-політична практика, що визначається залежністю від суб'єктивних бажань і довільних рішень здійснюючих її осіб.

Деідеологізація -- усунення впливу ідеології на масову політичну свідомість і суспільні процеси.

Демократизація -- політичний процес, що характеризується розширенням політичних прав і свобод громадян, плюралізмом, збільшенням форм участі населення у політичному житті, децентралізацією державної влади, реалізацією принципу розподілу влади, розбудовою громадянського суспільства.

Децентралізація -- делегування центральними органами державної влади певних повноважень на місцевий рівень.

Ідеологія-- система політичних поглядів та ідей, що відображають інтереси, світогляд, ідеали людей, соціальних груп, суспільства в цілому.

Імпічмент-- передбачений законодавством особливий порядок притягнення до відповідальності за порушення закону вищих посадових осіб, відсторонення їх від влади до закінчення терміну повноважень.

Імперативний мандат -- законодавчо закріплена можливість дострокового відклику депутатів, що не виправдали довіри виборців або зобов`язань перед партією, за списками якої вони були обрані.

Клептократія --позначення посадовців державної влади, які використовують своє положення для особистого збагачення шляхом розкрадання з державної скарбниці, привласнення частини доходів від торгівлі зброєю, наркотиками, збору данини з корумпованих чиновників.

Самостійна робота № 4

Тема. Шляхи приведення у відповідність політичної системи України європейським міжнародним стандартам.

1. Досвід модернізації політичних систем країн ЄС.

2. Рекомендації європейських інституцій щодо реформування політичної системи України.

3. Проблеми наближення українських реалій до європейських стандартів та шляхи їх розв`язання.

Питання для самоперевірки

1. Що таке перехідний період і як довго він триватиме в Україні?

2. Чи можна поєднати деякі національні та соціальні концепції державотворення?

3. Чим відрізняються бачення стратегії і тактики подолання системної кризи в Україні у різних політичних сил?

4. Що таке політична реформа? Які моделі її проведення можливі та що заважає успішно втілити їх у життя?

5. У чому зміст, структура політичної культури, політичної свідомості? Які існують їх різновиди? Що таке «політична ідеологія», «політична доктрина»?

Література: [22, 24, 30, 32, 33, 44, 45, 46].

Тема 5. Основні політичні течії, партії, еліта, лідерство, виборчі системи, політичні маркетинг та менеджмент

Мета: порівняти основні політичні течії, проаналізувати різновиди партійних систем, особливості партійно-політичного спектру, виборчої системи сучасної України, розкрити специфіку політичних маркетингу та менеджменту.

План

1. Лібералізм і консерватизм, соціалізм і соціал-демократія.

2. Комунізм, фашизм, нацизм і міжнародний тероризм.

3. Партії, партійні системи, партійно-політичний спектр сучасної України.

4. Політична еліта та політичне лідерство (концепції, типологія, реальність).

5. Виборчі системи та виборчі технології (теорія і сучасна практика).

Теми рефератів

1. Громадські організації та партії, їх роль у політичному житті України.

2. Специфіка формування національної еліти в Україні.

3. Політичні маркетинг та менеджмент в українських реаліях.

Література: [33, 39, 44, 45, 46].

Основні тези для підготовки до теми № 5

1. Лібералізм і консерватизм, соціалізм і соціал-демократія.

В основі ліберальної політичної доктрини - ідеали економічної, політичної свободи, чесної конкуренції ринкових відносин. Неолібералізм допускає елементи державного регулювання економіки, її соціальну орієнтацію; використовує теорію конвергенції (змішування окремих рис різних політичних систем, зокрема ринку і соціального захисту малозабезпечених).

Консерватизм побудований на двох основних принципах

(апологія традиції та ностальгія за кращим минулим).

Неоконсерватизм ХХ ст. проявився в «тетчеризмі» та «рейганоміці» і передбачав скорочення бюджетних соціальних витрат, розв`язання соціальних проблем за рахунок приватного великого капіталу та економічних важелів впливу на нього.

Соціалізм (марксизм) і соціал-демократія мають спільні джерела походження й досить широке розповсюдження у світі ХХ ст. Об'єднує їх концептуальна ідея подолання відчуження людини від праці, засобів виробництва, але роз'єднують як засоби досягнення цього, так і форми правління, правові режими. Соціал-демократія замість революцій стала на шлях реформізму («мета -- ніщо, рух -- усе»), співпраці з іншими політичними концепціями демократичного характеру, зберігаючи свою ідентичність.

2. Комунізм, фашизм, нацизм і міжнародний тероризм.

Соціалізм-марксизм з утопії перетворився на антиутопію, комунізм, ленінізм - сталінізм-маоїзм, жорстокі тоталітарні режими, які зазнали краху наприкінці ХХ ст. У суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва.

Після руйнації політичного ладу СРСР та світової системи соціалізму наприкінці XX ст., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими. У Чехії 1993 року був прийнятий Закон про протиправність комуністичного режиму й опору проти нього, у якому зокрема комуністичний режим був названий «злочинним, нелегітимним і неприйнятним». Подібний закон 1996 року прийняв і Словацький парламент. Конституція Польщі від 1997 року містить статтю, що забороняє існування організацій, що проповідують «тоталітарні методи і практики діяльності нацизму, фашизму і комунізму». Проте засудження комуністичного тоталітаризму сприйнялося Європою далеко не так легко. Адже серед провідних політиків ЄС було і залишається чимало ідейних спадкоємців комунізму. Резолюції, прийняті європейськими організаціями в останні роки, свідчать, що під тиском нових членів зрушення у цій справі таки почалися. Європейський Союз, зацікавлений у тісній інтеграції, прийняв нові країни разом із тягарем їхнього історичного минулого.

...