Основи політології

Фашизм та нацизм - антилюдські політичні концепції, офіційно засуджені на Нюрнберзькому процесі після ІІ світової війни. Проте їх живучість (неонацизм, неофашизм) може бути пояснена привабливістю для психологічного стану представників певних етносів, які шукають «винних» у своїх соціально-економічних негараздах, загальним невисоким рівнем культури, почуттям безкарності певних соціальних груп, яких іноді використовують окремі політичні сили.

Від самого початку третього тисячоліття міжнародний тероризм став однією з найпекучіших проблем світової спільноти. Тероризм як явище нині дуже відрізняється від того, яким він був у часи перших кривавих акцій. Ті акції спрямовувалися насамперед на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації у певній країні. Сьогодні ж тероризм є фактором не тільки внутрішньодержавного значення, а й (переважно) міждержавного. Треба мати на увазі, що жодна країна, навіть така потужна, як США, не спроможеться самотужки впоратися з «терористичним інтернаціоналом». Радикальні засоби боротьби, ортодоксальний фанатизм поєднують нацизм, фашизм, радикальний комунізм та міжнародний тероризм, роблять їх ворогами людства.

3. Партії, партійні системи, партійно-політичний спектр сучасної України.

Серед об`єднань громадян політичні партії в демократичних країнах відіграють вирішальну роль. Проте в Україні замість справжніх партій з відповідною ідеологією та програмами, маємо «акціонерні товариства» лідерського типу без будь-якої політичної відповідальності їх представників при владі. Переважна більшість українських партій не відповідає критеріям класичних партій, якими є:

- наявність керованої організації, що пронизує суспільство, має ідеологію, яка привертає потенційних прихильників;

- ефективна діяльність цієї організації з відстоювання інтересів своїх членів і певних соціальних верств населення;

- достатня кількість свідомих прихильників, які поділяють ідеї, програми та легально підтримують своїми діями цю організацію.

Основні різновиди партійних систем

У доповіді про результати соціологічних досліджень Центру О. Разумкова робиться висновок, що «в Україні партійна система… є штучною «надбудовою» над суспільством, … і тому може бути охарактеризована як «імітаційна». Причини цих явищ у суцільній недовірі людей квазіпартіям, а громадяни, перетворені ними на електорат, керуючись патерналістською психологією, поки що їм це дозволяють робити. Можливі різні сценарії розвитку партійної системи. Найкращий з них - формування в Україні у короткостроковій перспективі одного з типів класичної партійної системи. Але треба мати на увазі, що для України спроби сформувати двопартійну систему небезпечні та несуть реальну загрозу цілісності державі, на чому справедливо наголошують багато експертів.

Основними відмінностями партійно-політичного спектру сучасної України від класичних партійних систем є велика кількість партій, які постійно перебувають у процесі перетворень, розпаду, об'єднання, реорганізації, що зумовило крайню нестійкість партійної системи. При цьому самі партії формувалися «зверху» і слугували переважно для імітації демократії. Ідеологічні засади партій постійно розмивалися, тривав відхід від лівих і національно-демократичних течій, зміщення балансу між ідеологією і регіональною приналежністю на користь останньої. Політична відповідальність партій влади та опозиції за результати своєї діяльності мають бути вирішальним критерієм для громадян під час виборів.

4. Політична еліта та політичне лідерство

(концепції, типологія, реальність).

Політичні еліти - це особливі соціальні організми, які мають такі риси: максимальна концентрація влади; рекрутування новобранців виключно з вищих соціальних верств; спільність поглядів, інтересів та прагнень.

Класичні концепції еліт у кінці XIX - на початку XX століть Гаетано Моски, Вільфредо Парето та Роберта Міхельса заклали основи «макіавеллістської школи». Хоча їх ідеї критикуються сучасними вченими за ігнорування демократичних цінностей, там є багато досить цікавих положень.

Сучасні теорії еліт



Процес політичної елітаризації в Україні має свої особливості:

по-перше, управлінська безпорадність керівної політичної еліти;

по-друге, комплекс проблем значно перевершує сучасні можливості держави;.

по-третє, українське суспільство політично розколоте;

по-четверте, декларації лідерів і їхні практичні дії разюче розходяться;

по-п'яте, у масовій свідомості не вірять ні владі, ні опозиції.

Політичне лідерство - це суспільно-політичний інститут, за якого одна або кілька осіб беруть на себе роль провідника певної соціальної групи, партії, організації чи руху, держави чи суспільства. У політичній науці існує багато теорій, концепцій і трактувань лідерства.

Погляди на політичне лідерство

У сучасній політології виділяють такі основні риси політичного лідерства:

а) вплив, авторитет, влада і контроль над іншими;

б) «підприємництво» на «політичному ринку», де обмінюються бачення розв`язання соціальних проблем на керівні посади;

в) символ спільності, зразок політичної поведінки групи, здатний реалізувати її інтереси за допомогою влади;

г) набір особистісних соціально-психологічних якостей лідера.

В Україні політичні лідери переважно відіграють більшу роль, ніж політичні сили, які за ними стоять. Водночас, після приходу їх до влади, дуже часто настає суцільне розчарування. Буває й навпаки, якщо вони з різних причин самі йдуть з посад або під тиском, - їх повернення чекають, бо люблять «героїв» та «несправедливо ображених».

5. Виборчі системи та виборчі технології (теорія і сучасна практика).

Особливе значення інституту виборів для самої суті демократії стало причиною того унікального факту, що для національного за своєю природою об'єктивного виборчого права, як для жодного іншого правового інституту, розроблені загальновизнані міжнародні стандарти, дотримання яких перебуває у полі постійної уваги міжнародної громадськості. Існують декілька основних різновидів виборчих систем, основні - це мажоритарна та пропорційна, але використовуються ще певною мірою, в різних країнах - змішана та куріальна. Можна виділити три підвиди мажоритарної виборчої системи: абсолютної та відносної більшості (плюральна). Пропорційна виборча система забезпечує отримання партіями і блоками такої кількості місць у парламенті, яка приблизно пропорційна кількості відданих за них голосів у масштабах всієї країни. Змішана виборча система, що застосовувалась в Україні на парламентських виборах 1998 і 2002 років, замислювалась з метою поєднання переваг двох інших систем. Куріальні виборчі системи створюються в суспільствах, де існує гостра проблема забезпечення представництва у парламенті нечисленних етнічних або соціальних груп.

Розвиток і реформування виборчої системи в Україні у 90-х роках ХХ ст. і по сьогодні пройшли кілька основних етапів:

1) мажоритарні вибори за системою абсолютної більшості та обов`язковості 50 %-ї явки виборців - у 1990 та 1994 роках;

2) вибори ВР України за «змішаною системою» (50 на 50 %) з 4 %-вим прохідним бар`єром (у пропорційній частині), із можливістю одночасного висування кандидатів від партій та блоків по мажоритарних округах та загальнодержавних партійних списках - у 1998 р. і без такої можливості (після відповідного рішення Конституційного суду) - у 2002 р. [4, 850];

3) пропорційна виборча система із «закритими списками» від партій та блоків та 3%-вим прохідним бар`єром на чергових виборах парламенту в 2006 р. (без вимоги 50 %-ї явки виборців) та на позачергових - у 2007 р. (з обов`язковістю 50 %-ї явки виборців);

4) 2012 року мають відбутись чергові вибори ВР за «змішаною системою» 50 на 50 %, з 5 %-вим прохідним бар`єром (у пропорційній частині, де знову закриті списки), без участі блоків, графи «проти всіх» та з правом одночасного висування одних і тих самих кандидатів від партій по мажоритарних округах та загальнодержавних партійних списках.

Щодо необхідності зміни виборчого законодавства України є безліч резолюцій ПАРЄ, Європарламенту, Венеціанської комісії. Визнаючи право кожної країни самостійно обирати виборчу систему, європейські інституції, наголошували на неприйнятності її частих змін в Україні та наполегливо пропонували запровадити пропорційну виборчу систему з «відкритими регіональними списками». Проте знову право в Україні опинилось у полоні політичної доцільності, а змінити це можна, лише змінивши кардинально якісний склад парламенту, який би був здатний нести політичну відповідальність перед виборцями, а ті були б спроможні карати своїми голосами тих, хто не виконує обіцяного та сам порушує закон. Нарешті, виборцям варто зрозуміти, що ігнорування виборів, чи продаж свого голосу - це консервація або погіршення нинішнього ганебного життя.

Політологічний словник

Абсентеїзм -- ухилення виборців від участі у виборах, їх бойкот, стаючи масовим явищем, становить суттєву загрозу легітимності політичної влади.

Електорат -- коло осіб, які мають право брати участь у виборах; сукупність виборців, які підтримують певну політичну партію або кандидата.

Демагогія -- нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупованнями для досягнення власних цілей.

Істеблішмент-- правляча еліта, що займає ключові позиції у владі.

Мерітократія -- влада найкращих, найбільш гідних і талановитих людей.

Політична амбівалентність -- двоїстість чуттєвих переживань, коли один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні особи до системи цінностей.

Самостійна робота № 5

Тема. Опозиція та її роль у політичному житті сучасної України.

1. Світовий досвід опозиційної діяльності в демократичних країнах.

2. Партійно-політичний спектр української парламентської опозиції.

3. Проблеми ефективної опозиційної діяльності та шляхи їх вирішення.

Питання для самоперевірки

1. Які характерні риси основних політичних течій сучасності та які вони мають перспективи?

2. Чого не вистачає Україні, щоб партії стали справжньою складовою громадянського суспільства? У чому особливості партійно-політичного спектру сучасної України?

3. Яку роль відіграє та має відігравати політична еліта в державотворенні України?

4. Як відрізнити справжнього лідера від уявного «халіфа на годину»?

5. Як вибрати оптимальну виборчу систему та що для цього потрібно? Що таке «політична інженерія», «PR - технології»?

Література: [27, 33, 36, 39, 44, 45].



Тема 6. Трансформація політичних систем пострадянських та посттоталітарних країн Східної Європи, теорія і практика міжнаціональних відносин та національна політика різних держав

Мета: порівняти трансформацію політичних моделей посттоталітарних країн Східної Європи та пострадянського простору, проаналізувати теорію та практику міжнаціональних відносин та національної політики цих держав.

План

1. Російська, Білоруська і Молдавська політичні моделі.

2. Особливості політичного розвитку Закавказьких та Середньоазіатських пострадянських держав.

3. Західноєвропейські моделі країн Балтії та Східної Європи.

4. Право націй на самовизначення та складність його реалізації.

Теорія та практика національної політики в СРСР.

Проблеми міжнаціональних відносин у пострадянських країнах.

Національна політика в Україні.

Теми рефератів

1. «Залізний закон олігархії» Р. Міхельса і посттоталітарні країни Європи.

2. Досвід західноєвропейської модернізації в Східній Європі.

3. Націоналізм у соціально-політичному аспекті. Особливості етнонаціональної політики в сучасній Україні.

Література: [33, 35, 36, 37, 45, 46].

Основні тези для підготовки до теми № 6

1. Російська, Білоруська і Молдавська політичні моделі.

У Росії, Білорусі та Молдові трансформація політичних систем відбувається складно і суперечливо. Росія визнана країною з ринковою економікою та входить до так званої вісімки найвпливовіших країн світу, але є проблеми з вибірковим правосуддям та обмеженням демократії. 2011-й став для Росії перехідним роком, коли ще домінували старі тенденції, але дедалі чіткіше проявлялися симптоми нового, що йде на зміну. Росія вступила до СОТ, «російська економіка (шоста за обсягами у світі) видавалася острівцем стабільності в кризовому морі. Кремль рухав Митний союз і проголосив союз Євразійський, тим часом Росія втрачала останні позиції на Близькому Сході та беззубо погрожувала США й НАТО у відповідь на успішне просування проекту євро-ПРО.

Однак найважливіше відбувалося в самій Росії, де змінювалася суспільна атмосфера. «Единая Россия» з партії влади для багатьох стала «партією шахраїв та злодіїв», а «підправлені» результати думських виборів стали не причиною, а приводом до протестів. У цій ситуації російська влада запозичила досвід попередників (Миколи II з Жовтневим маніфестом 1905 року і Михайла Горбачова з радикальною політичною реформою 1988 року), анонсувавши в посланні Д. Медведєва половинчасту демократизацію, модернізацію авторитарної політичної системи.

Білорусь - остання авторитарна країна Європи, опинилась майже в міжнародній ізоляції через недемократичності політичного режиму та недостатню легітимність влади. Не знімаючи відповідальності з білоруського президента за відверте нехтування правами людини і демократією, мусимо визнати: роки його керівництва не були цілковито втраченими для країни. Лукашенко реформ не проводив, але білоруським дорогам, міським комунікаціям, чистоті вулиць можна тільки заздрити. Проте, ресурс білоруської командно-адміністративної економіки вичерпано.

Молдова прагне євроінтеграції, але Придністров`я та тиск Росії заважає. Молдова, яка і так вже більше двох років живе без президента, б'є не тільки світовий рекорд, але і свій власний. Після втрати влади комуністами та приходу до неї «демократичного альянсу» наслідок - необрання президента з 2009 року, були розпущені парламенти республіки двох скликань. Попередні дострокові парламентські вибори у країні відбулися 28 листопада 2010-го, а президентські -- 16 грудня 2011 року, вони також закінчилися провалом. З моменту проголошення незалежності ПМР незмінним президентом невизнаної республіки був І. Смирнов, який посів лише 3-тє місце на президентських перегонах, а президентом став екс-спікер парламенту Є. Шевчук.

2. Особливості політичного розвитку Закавказьких та Середньоазіатських пострадянських держав.

Модернізація Закавказьких та Середньоазійських країн відбувається різними шляхами та за наслідками радянських часів вони дуже схожі. Водночас час вагоме місце займають, з одного боку, східні традиції, а з іншого - тяжіння до західної цивілізації (за винятком Туркменістану). І все ж таки їхній досвід трансформації (як позитивний, так і негативний) може бути корисним.

Успіх грузинських реформ М. Саакашвілі і проекту країни в цілому означає, що пострадянський спадок, потужний зовнішній опір і «місцева специфіка» -- не вирок. За умови політичної волі керівництва країни «покращувати життя вже сьогодні» можна не лише на папері. Саакашвілі, за великим рахунком, нічого нового не придумував, але корупцію таки подолав. Він насаджує кращі західні зразки організації суспільного й економічного буття. Так, є питання ціни реформ. Платою за них є певні -- не зовсім прийнятні з точки зору канонів західної демократії -- характеристики режиму. Крім того, наслідком грузинських реформ є тимчасове зростання рівня безробіття та низькі соціальні стандарти. Саме вони опосередковано породжують соціальну базу для опозиції. Але, як це не парадоксально, навіть у цьому сенсі грузинські реформи приносять користь. Адже тепер грузини мають новий виклик -- навчитись вести цивілізований діалог між владою та її опонентами.

Президентсько-парламентська республіка Азербайджан балансує між інтересами Росії та Сполучених Штатів. Він погоджується на те, щоб його військові навчалися в НАТО, але відкритого наміру вступити до лав Альянсу не виявляє. На його території можуть проводити дозаправку американські літаки, але американські військові бази там розміщувати заборонено. Азербайджан демократичним шляхом виборів створив певний аналог спадкоємної монархії після обрання президентом І. Алієва, сина свого попередника. Гостра проблема - сепаратизм: самопроголошений Нагірний Карабах.

Вірменія - президентсько-парламентська республіка, член Митного та оборонного союзу з РФ. Президент - колишній прем'єр-міністр С. Саркісян. Вірменія, знаходитися у дуже несприятливій ситуації і єдиним кардинальним шляхом розв`язання її економічних проблем є відкриття азербайджано-вірменського і турецько-вірменського кордону, залучення Єревану до регіональних економічних проектів. США і Франція, у свою чергу, хочуть домогтися миру на Південному Кавказі. Карабаське питання ставить під сумнів систему регіональної стабільності, такої необхідної для здійснення енергетичних проектів. Крім того, Азербайджан уже оголосив, що сторона, яка найбільше сприятиме врегулюванню карабаського конфлікту, отримає великі об'єми природного газу.

Опозиційні сили в усіх трьох закавказьких країнах час від часу, точніше, від виборів до виборів досить гучно заявляють про себе. Проте навряд чи можна погодитись з тими спостерігачами, які одразу почали говорити про схожість подій у Єревані з драматичними акціями влади у Тбілісі (7 листопада 2007 року). Мовляв, «кольорові революції» починають їсти своїх дітей.

По-перше, у Вірменії ніколи не було «кольорової революції».

По-друге, природа подій у Тбілісі та Єревані досить різна. У Тбілісі молодий президент просто образився на натовп своїх критиків. У Єревані інший президент, зовсім не молодий і досить розсудливий, застосував армію, тому що для Вірменії останні сімнадцяти років - це єдина актуальна сила.

Центральноазійські країни дотримуються послідовного курсу на розбудову власних незалежних держав, проте, там спостерігається тенденція становлення авторитарних режимів, використовуючи звичаї, історичні традиції кожної.

У Киргизії через 5 років після «революції тюльпанів» протягом двох днів відбулися масові протести опозиції, які завершилися усуненням влади. Переворот супроводжувався масовими безладами та мародерством. Ця подія показала: є різні способи протесту та зміни влади, є різні революції, є насильницькі революції. Проте Росія знайшла важелі впливу та вдало скористалась скрутним становищем маленької республіки, після чого та вирішила приєднатися до Митного союзу.

На відміну від Киргизстану, у сусідніх Туркменістані та Узбекистані практично немає опозиційних сил, спроможних організувати дії зубожілого населення. Під приводом боротьби з тероризмом узбецька влада поставила опозицію поза законом, і будь-які прояви невдоволення жорстко придушує. У Туркменістані та Узбекистані повністю контролюються засоби масової інформації, встановились авторитарні політичні режими східного зразка.

Тим часом у Казахстані, на думку оглядачів, ще нещодавно були відсутні протестні настрої населення, бо економіка країни швидко розвивалась і підвищувався рівень життя. Але у Жанаозені 16 грудня 2011 р. відбулися масові заворушення, в яких активну участь взяли незадоволені працівники нафтових компаній області. Неофіційні джерела повідомляли про десятки загиблих. За словами Президента Н. Назарбаєва, за безладами у Жанаозені стояли організовані злочинні групи, які ділили гроші. Раніше влада заявляла, що призвідниками заворушень були працівники нафтових компаній, звільнені у зв'язку з несанкціонованими страйками. Проте великі запаси природних ресурсів дозволяють Нурсултану Назарбаєву розподіляти їх, контролюючи таким чином регіональних лідерів і місцеві клани.

3. Західноєвропейські моделі країн Балтії та Східної Європи.

Найвпевненіше шляхом незалежності та демократії пішли країни Балтії та Східної Європи, що взяли курс на повернення своїх держав у лоно європейської цивілізації. Визначальним у становленні там політичних систем є їх системний характер. Поряд із трансформацією законодавчої та виконавчої влади тут здійснено судову реформу. У нових конституціях відображено основні тенденції сучасного політичного життя. За основу суспільно-політичного ладу вони обрали західно-європейську модель із розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація.

Порівняльний аналіз повноважень глав урядів у країнах Європейського Союзу зі змішаною формою правління показує:

- Конституційними приписами в країнах Європейського Союзу зі змішаною формою правління докладно визначені підстави і процедури дострокової відставки уряду: відхилення програми уряду; негативне голосування щодо вотуму довіри; схвалення вотуму недовіри тощо. У Конституціях також визначено, що прем'єр-міністр країни має право заявити про свою відставку, що має наслідком відставку всього уряду;

- у політико-правовій практиці країн ЄС зі змішаною формою правління домінує тенденція до визначення повноважень глави уряду згідно з моделлю англосаксонського типу;

- і за статусом, і за комплексом конституційних повноважень посада глави уряду в системі вищих органів держави є політичною, а не адміністративною;

- глава уряду є носієм як політичних повноважень, передусім у питаннях визначення та реалізації державної політики, так і адміністративних, у питаннях організації та координації діяльності органів виконавчої влади в країні;

- дуалізм виконавчої влади формує певне поле для політичної гри глави держави з главою уряду в питанні формування уряду та визначення його структури, що дає змогу уникнути або зменшити протистояння президента країни та глави уряду в разі розділеного правління;

- фактична роль прем'єр-міністра в системі державної влади залежить не стільки від конституційних норм, скільки від партійної моделі уряду (однопартійний чи коаліційний); партійний принцип призначення глави уряду та формування уряду є визначальним для забезпечення ефективного виконання конституційних повноважень главою уряду, оскільки він має реальну можливість отримати підтримку парламентської більшості.

4. Право націй на самовизначення та складність його реалізації.

Теорія та практика національної політики в СРСР.

Перш ніж визначитися із принципом «права націй на самовизначення», необхідно розібратися в основних термінах: народність - це історично нетривале територіальне утворення, як соціально-етнічна спільнота зі спільною культурою, мовою, інтересами людей (наприклад, народ Київської Русі).

Національність - це позатериторіальна належність людини за походженням, самоусвідомленням до тієї чи іншої етносоціальної групи, а визначення цього залежить від чинного законодавства.

Нація - штучне утворення, яке може об'єднувати людей різних етносів на засадах спільних політичних, соціально-економічних, культурних інтересів, мови на певній території компактного проживання з державним самовизначенням або без нього.

Актуальність проблем національного самовизначення сьогодні залишається в трьох аспектах: а) реалізація права на самовизначення однієї нації може призвести до утворення нею держави, але одночасно і розпад іншої, з якої вона вийшла; б) національне самовизначення може бути й добровільним об'єднанням націй у межах спільної держави будь-якої форми державного устрою на правових рівноправних засадах; в) можлива й інтеграція незалежних держав з добровільним обмеженням власного суверенітету (Євросоюз, Союз Росії та Білорусі).

Теорія національної політики в СРСР мала «подвійний стандарт» і багато в чому суперечила практиці. Уже в ленінські часи це стосувалось переважно боротьби з так званим «дрібнобуржуазним націоналізмом», а в сталінський період вже набуло великодержавного шовіністичного характеру відносно цілих народів, їх депортації, приниження національних, загальнолюдських прав. Хвилі «русифікації» в 60-70-х роках, урочисте проголошення в Конституції 1977 р. утворення нової спільноти, майже «нації» - «радянський народ», таємні інструкції ЦК КПРС щодо обмежень прийому до вузів громадян певних національностей (так звана «5-та графа» паспорта) - все це підтверджувало лише «подвійну мораль» радянської національної політики аж до кінця 80-х років. Тому трагедії «репресованих народів» СРСР, «розстріляне відродження» в сталінські часи, «прихований антисемітизм» на побутовому та неофіційному державному рівнях, як у 30-ті, так і в 60 - 70-ті роки, «боротьба з буржуазними націоналістами», гоніння на дисидентів 50 - поч. 80-х тощо - усе це і є спадок національної політики СРСР (від Леніна, Сталіна до Хрущова, Брежнєва…).

5. Проблеми міжнаціональних стосунків у пострадянських країнах.

Національна політика в Україні.

Проблеми міжнаціональних стосунків у пострадянських країнах мали такі основні джерела:

- наслідок радянської національної політики (від депортації народів у сталінські часи до штучних адміністративних кордонів, подвійної моралі в міжетнічних відносинах та «таємних державних інструкціях»);

- непослідовність, суперечливість національної політики керівництва багатьох пострадянських країн;

- піднесення «націоналізму» як винятковості одних народів відносно інших;

- невисокий рівень загальної культури значної кількості населення в умовах економічної кризи та глибокого соціального розчарування;

- доступність зброї для агресивних соціальних, політичних груп, кримінальних елементів та перенасиченість залишків радянської зброї, соціальна незахищеність військових;

- відсутність демократичних традицій та недосконалість правової бази, егоїстичні корисливі майнові інтереси олігархів, фінансово-промислових кланів;

- імперські амбіції «старшого брата» Росії теж відігравали й продовжують відігравати не останню роль.

Україна -- майже єдина з країн СНД, якій вдалося уникнути серйозних міжетнічних проблем за роки незалежності. Хоча окремі прояви в Криму, в інших місцях на побутовому ґрунті все ж таки мали місце. Провокаційним фактором для Криму теж виступала Росія з амбіційними претензіями окремих націонал-патріотичних сил.

У цілому для міжнаціональної злагоди в Україні вдалося створити належну правову базу - від Декларації прав національностей (01.11.1991) до закону «Про національні меншини в Україні» (28.06.1996). Хоча залишилося так і не визначеним поняття «корінні народи». Штучно, час від часу, певними політичними силами нагнітається мовна проблема чи ідея федералізації.

Політологічний словник

Автономія -- обмежена самостійність, закріплена в законодавстві: національно-територіальна - політична і адміністративна (місцева).

Анклав -- територія держави, оточена з усіх боків територією іншої держави.

Антисемітизм -- одна з форм расизму, національної й релігійної нетерпимості, яка проявляється у ворожому ставленні до євреїв.

Апатриди -- особи, які не мають громадянства (підданства).

Біпатриди -- особи, які мають подвійне або множинне громадянство.

Геноцид -- переслідування, фізичне знищення окремих соціальних груп за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками.

Ксенофобія -- острах чужого, іноземного; нетерпимість по відношенню до представників інших культур, націй, держав.

Націоналізм --система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей; радикальний націоналізм (нацизм) - ідеологія національної винятковості, расизм, шовінізм та ін.

Національна ідея -- акумулятор національних цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної ідентичності.

Самостійна робота № 6

Тема. Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини

1. Етнополітика, її суб'єкт і об'єкт.

2. Форми етнополітичної діяльності, їх прояв в Україні.

3. Етнічні конфлікти: причини та шляхи їх розв`язання.

Питання для самоперевірки

1. Які перспективи інтеграції Росії та Білорусі у ЄврАзЕс, а Молдови - в ЄС?

2. Які моделі політичної трансформації у пострадянських країн Закавказзя?

3. Чим корисний досвід західноєвропейського вибору країн Східної Європи?

4. Які є різновиди етносу та шляхи реалізації прав нації на самовизначення?

5. Які особливості міжетнічних проблем у пострадянських країнах? Як в Україні зберегти міжетнічну злагоду та культурно-національну самобутність?

Література: [23, 28, 32, 33, 37, 44, 45].

Тема 7. Соціальна політика. Геополітичні парадигми та міжнародні відносини в сучасному світі

Мета: розкрити сутність соціальних міжнародних стандартів, основні проблеми соціальної та зовнішньої політики України та шляхи їх розв`язання.

План

1. Еволюція ставлення до соціальної політики в СРСР та країнах Заходу.

2. Сучасні моделі соціальної політики в європейських країнах.

3. Особливості та основні напрями соціальної політики в Україні.

4. Геополітика як наука. Сучасні міжнародні відносини та основні

геополітичні парадигми зовнішньої політики України.

5. Сучасні україно-російські взаємовідносини.

Теми рефератів

Поліцивілізаційна модель геополітичного простору.

2. Проблеми формування нового міжнародного політичного порядку.

3. Політична стратегія вирішення глобальних проблем.

Література: [33, 37, 41,42, 43, 45, 46].

Основні тези для підготовки до теми № 7

1. Еволюція ставлення до соціальної політики в СРСР та країнах Заходу.

Соціальна політика в СРСР та країнах Заходу, з одного боку, мала різні підстави, тенденції, а з іншого - вони певною мірою, взаємозумовлені. Декларація більшовиками основних цінностей: рівності, свободи, справедливості, хоч і мали класову забарвленість, принесли абсолютній більшості населення нечуваний раніше доступ до освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. При всіх недоліках, зрівнялівці, другорядності загальносоціальних потреб, примітивному рівні добробуту, об'єктивно позитивні зрушення забезпечили підтримку радянської влади більшістю народу, незважаючи на тоталітарний характер режиму. Водночас, західні демократії змушені були форсувати соціальну переорієнтацію власної економіки, щоб не допустити революційних потрясінь, соціальних вибухів у своїх країнах, у тому числі й під впливом СРСР.

Сучасні моделі соціальної політики в європейських країнах.

Необхідність посилення соціальної орієнтації сучасних економік змушує шукати нові механізми забезпечення базової захищеності населення, які сприяють росту конкурентоздатності і єднанню суспільства. Відповіддю на цей виклик стали зростання ролі держави як стратега, який визначає пріоритети і напрями розвитку; становлення поряд з ринковим великого некомерційного сектора; соціалізація бізнесу, який бере на себе значну частину функцій, пов'язаних з розвитком працівників. Такі процеси означають фактично перехід від класичної ринкової економіки до змішаної, яка припускає взаємодію декількох рівноправних секторів, ринкових і неринкових механізмів розвитку.

Основні моделі соціальної політики

Ліберальна модель	Корпоративна модель	Суспільна модель
Головний принцип: - відповідальність члена суспільства за свою долю та сім'ю; - фінансова основа: приватні кошти. - Особливість: держава несе відповідальність лише за забезпечення мінімальних доходів громадян, захист малозабезпечених.	Головний принцип: - відповідальність за працівників корпорації (підприємства, установи, організації); - фінансова основа: страхові внески; - Особливість: модель довічного найму, яким корпорація забезпечує різні види соціальних гарантій своїм працівникам, їх сім`ям.	Головний принцип: - відповідальність усього суспільства за долю своїх членів. Фінансова основа: державні бюджет, соціальні страхові фонди. Особливість: перерозподільна модель: багатий платить за бідного, здоровий - за хворого, молодший - за старого.

У сучасній Європі успішно використовуються дві основні моделі соціальної політики: «Бісмарківська» та «Беверіджська». Перша передбачає міцний зв'язок між рівнем соціального захисту й успішністю (тривалістю) професійної діяльності. Друга модель виходить з того, що будь-яка людина, незалежно від її приналежності до економічно активного населення, має право на мінімальний захист від захворювань, старості чи інших причин скорочення своїх матеріальних ресурсів.

Особливості та основні напрями соціальної політики в Україні.

Соціальна політика в незалежній Україні залежить від стану економіки, успіхів чи прорахунків політики економічних реформ. Суттєвою проблемою у вирішенні соціальних питань залишається суперечлива правова база, незабезпеченість багатьох законодавчих норм рівнем економічних можливостей держави, перебування значної частини фінансів, матеріальних цінностей у тіні або за кордоном. Визначення основних завдань, напрямів соціальної політики і навіть систематизація правових норм без постійного збільшення темпів економічного зростання, відповідальності влади - усе це не дасть бажаних результатів.

4. Геополітика як наука. Сучасні міжнародні відносини та основні геополітичні парадигми зовнішньої політики України.

Геополітика як наука була народжена у ХХ ст. Існують два основні закони геополітики: перший - це фундаментальний дуалізм протиставлення двох форм: теллурократії (сухопутна могутність) та таласократії (морська могутність); другий - посилення чинника простору в історії людства.

Основні проблеми міжнародних відносин можна віднести до глобальних проблем сучасності, тому визначення місця в них України має величезне значення. До того ж, треба звернути увагу не тільки на наміри, декларації, а і на реальні здобутки та втрати, зволікання з досягненням бажаних результатів. Нарешті, треба мати на увазі й нові реалії, які постійно змінюються, а незмінними мають залишатись лише національні інтереси Української держави.

Раніше мінливий характер зовнішньої політики України називали багатовекторністю. Українська багатовекторність сприймалася не як мистецтво лавірування, а радше як нездатність чітко визначати стратегічний курс країни на міжнародній арені і послідовно втілювати його в життя.

Змінилась в Україні влада 2010 року, коли був прийнятий Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», яким було проголошено «позаблоковий статус» одночасно з європейською інтеграцією. Навіть технічно підготували Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та Договір про Зону вільної торгівлі з ЄС, тільки їх парафування, а особливо, ратифікація країнами-членами ЄС буде залежати, передусім, від дотримання Україною демократичних євростандартів, приведення у відповідність до норм міжнародного права українського законодавства та гарантій його дотримання, неупередженості правоохоронної, судової систем.

5. Сучасні україно-російські взаємовідносини.

Українсько-російські взаємовідносини в сучасному геополітичному просторі мають будуватися виключно на засадах пріоритету національних інтересів кожної з країн. Для цього необхідно, передусім, подолати імперські амбіції певних шовіністичних політичних сил Росії та ілюзій абсолютної самодостатності України. Так звана Харківська угода 2010 р. продовжила фактично майже безкоштовну оренду ЧФ РФ південнокримської території до 2042 року та дала старт подальшій економічній та політичній експансії Росії на українську територію. Продовжується енергетичний тиск РФ на Україну, намагання втягнути її у Митний Союз, а згодом, напевно, і в ЄврАзЕс, що суперечить Європейському вибору та українським національним інтересам.

Росія зробила великий крок у формуванні та зміцненні на світовій арені міждержавної Шанхайської організації співробітництва (ШОСп), до якої входять Росія, Китай, Казахстан, Киргизія, Таджикистан та Узбекистан. Статус спостерігачів уже отримали Індія, Пакистан, Іран та Монголія.

Політологічний словник

Глобалістика -- напрям у політології, пов'язаний із дослідженням політичних аспектів загальнолюдських, планетарних проблем, їх зв'язку із системою міжнародних відносин, проявів глобальних проблем у світі.

Денонсація -- припинення дії міжнародного договору шляхом повідомлення учасників про його розірвання у передбаченому порядку.

Соціальна держава -- забезпечення державою своїм громадянам гідних умов життя, соціального захисту шляхом здійснення активної соціальної політики щодо реалізації прав і свобод, запобігання соціальним конфліктам.

Егалітаризм--політична теорія, для якої характерне ствердження рівності як основного принципу організації суспільства.

Ембарго-- політичний та економічний вплив на державу шляхом обмеження або повного припинення з нею торгово-економічних зв'язків.

Парафування договору-- попереднє підписання міжнародного договору уповноваженими особами держави, після чого він потребує ще схвалення (ратифікації) з боку парламенту.

Шовінізм -- крайня форма націоналізму, різновид расизму, для якої характерна пропаганда національної винятковості, розпалення міжнаціональної ворожнечі й ненависті, домінування (нації, держави, соціальної групи).

Самостійна робота № 7

Тема. Політична глобалістика.

1. Поняття, предмет і категорії політичної глобалістики.

2. Глобальні проблеми сучасності та політичні шляхи їх розв`язання.

3. Україна та глобалізація сучасного життя.

Питання для самоперевірки

1. Який досвід доречно запозичити, а яких прорахунків не повторити з

еволюції соціальної політики в СРСР та країнах Заходу?

У чому особливості соціальної політики в країнах ЄС та Україні?

Яку еволюцію пройшла геополітика як наука за час свого становлення?

4. Які основні парадигми та проблеми зовнішньої політики України?

5. Які перспективи сучасних українсько-російських геополітичних відносин?

Література: [33, 35, 36, 37, 43, 44, 45, 46].



Список літератури

1. Арістотель Політика. Кн.3-4//Соч. :В 4Т.-Т.4-М.,1984.

2. Алтара П. Происхождение фашизма. М.,1996.

3. Белый О., Быстрицкий Е. Построение государства в Украине: пути легитимации //Політична думка - 1997. №7.

4. Бергер А.К. Политическая мысль древнегреческой демократии.-М.,1996.

5. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. М.,1990.

6. Білецький С. Соціальний захист як ознака цивілізованості суспільства //Віче. - 1998. - №8.

7. Бодуен Ж. Вступ до політології.-К.,1995.

8. Вебер М. Політика как призвание и профессія//Избр.произв.М.,1990.

9. Гаджиев К.С. Политическая наука.-М.2000.

10. Гегель Г.В.Ф. Філософія права.М.,1990.

11. Гоббс Т.Левиафан //Соч.: В 2Т.-Т.2.-М., 1991.

12. Головатий М. Проблеми і біль становлення української еліти //Нова політика, 1999.- №2.- С.45-50.

13. Гладкий О. До проблеми політичної еліти України //Нова політика, 1999.- №3.- С. 43-46.

14. Деменко О. Українська геополітика ХХІ ст.Людина і політика.2004. № 1. С.73-81.

15. Дергачов В.А. Геополітика, К.,-2000.

16. Заєць А. Парламент України і правова система // Віче. - 1997. - №2.

17. История политических и правовых учений (ред. О.Е.Лейста).-М.,1991.

18. Конституція України.- К. 2011.

19. Кортунов О. Західні теорії нації. //Віче. - 1996. - №6.

20. Крищенко Л. Парламент без парламентаризму //Віче. - 1997. - №4.

21. Кухта Б. З історії української політичної думки.-К.,1994.

22. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і політичне лідерство.-К.,1997.

23. Куць О. Етнополітичні аспекти розбудови української держави.-Х.,1999.

24. Локк Дж. Два трактата о правлении. Кн.II.//Соч.:В 3Т.-Т.3.-М.1988.

25. Маер Томас. Демократичний соціалізм - соціологія демократії.- К., -2000.

26. Макиавелли Н. Государь.-М.,1990.

27. Мала енциклопедія етнодержавознавства.-К.,1996.

28. Монтескье М.Л. О духе законов. Кн.2-3,11//Изобр.соч.-М.,1955.

29. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу. Історична ретроспектива і сучасні реалії. К.,- 1998.

30. Нові конституції СНД і Балтії. Збірник док-тів. М.,-1998.

31. Пахарєв А. Політична еліта: формальна,справжня.//Віче. 1997. №11. С. 14.

32. Платон. Государство. Кн.4,5,8//Собр.соч.: В 4т.-Т.3.-М.,1994.

33. Погорілий Д.Є. Політологія: кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури. Фірма «Інкос». 2008. - 432 с.

34. Політичні структури і процеси в сучасній Україні. Порівняльний аналіз /відп. ред. Ф. Рудич. - К., 1995.

35. Політична система сучасної України. Особливості становлення, тенденції розвитку.- К.,-1998.

36. Політологія (за ред. Н.И. Сазонова).-Х.,2001.

37. Політологія /За ред. А.Колодій.- К.,2003.-

38. Політологія /За ред.О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. -К., 2001.

39. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. В 2-х т. - К. 1994.

40. Приходько С.М. Політичні аспекти теорії еліти в українській сучасно-політичній думці ХХ ст. - К., 1999.

41. Рудакевич О.М. Гутор М.С. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури) Київ -1996.

42. Рудич Ф.М.Політологія. Підручник.- Київ.,-2005.

43. Себайн Д., Торсон Т. Історія політичної думки.-К.,1997.

44. Українська політологія: витоки та еволюція. - К. 1995.

45. Урін О.В. Політологія. Конспекти курсу лекцій з таблицями та схемами (шосте видання). Кременчук.- 2010, с.323.

46. Шляхтун П. П. Політологія - К.,-2007.



Додаток А

Зразок оформлення титульної сторінки контрольної роботи



Додаток Б

Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів

Вивчення навчальної дисципліни відбувається за допомогою різних форм опанування матеріалу: лекцій, семінарських, практичних занять, роботи з літературою, написання контрольних, рефератів. Лекція допомагає у стислий час зорієнтувати студентів на усвідомлення суттєвих питань теми, сформувати свої погляди та інші відомості про шляхи розв'язання проблеми.

Семінар передбачає активну, самостійну участь студентів для подальшого засвоєння, закріплення, уточнення теоретичних знань, які отримані на лекції або під час опрацювання рекомендованих інтернет-ресурсів, літератури. Різні форми проведення семінару (дискусії, диспути, круглі столи, наради, конференції) дають можливість винести на обговорення проблемне судження з питань теми та набути здатності самостійно оперувати теоретичними поняттями; набути досвід у відстоювання своєї позиції.

Практичні поради щодо оформлення конспектів лекцій, зошитів підготовки до семінарських занять:

* записувати тільки суттєве, ключовими словами, тезами;

* логічно пов'язувати матеріал, ілюструючи його прикладами, схемами:

* повністю заносити таблиці, графіки, статистичні відомості;

* виділяти найбільш важливі положення, смислові блоки і думки;

* виділяти питання, які потребують додаткового висвітлення під час семінарів і практичних занять, записувати рекомендовані джерела, літературу.

Рекомендації щодо підготовки рефератів

Необхідно пам'ятати, що реферат - це стисле викладення основних наголошень книг, статей з конкретної проблеми. Завдання студентів полягає у вивченні та висвітленні поглядів, ідей різних авторів, у визначенні спільного, що поєднує позиції цих авторів, а також відмінностей, властивих різним політичним школам. При цьому викладення повинно включати й власну позицію студента, його коментар до тієї або іншої політичної теорії.

Усі реферати повинні відповідати єдиним вимогам:

- Реферат повинен бути написаним від руки, чітким, розбірливим почерком, чорнилом (пастою) одного кольору (чорного, синього, фіолетового) або виконаний у вигляді машинописного тексту чи комп'ютерного набору на одній сторінці аркуша формату А4 (210х297 мм).

- Як правило, реферат має таку структуру:

- Вступ, де обґрунтовується вибір теми реферату, її актуальність, формулюється основна мета і завдання дослідження.

- Основна частина, яка складається з двох або трьох розділів. У розділи необхідно вкласти загальні, теоретичні та методичні питання, кожен розділ має закінчуватись невеликими висновками.

- Висновки - заключна, узагальнююча частина реферату, де стисло підбиваються підсумки дослідження, розкривається значення тієї або іншої політичної теорії для сьогодення, міститься особиста позиція автора реферату. - Текстова частина реферату завершується списком літератури, де найменування використаних монографій, посібників та статей розташовані в алфавітному порядку за першою літерою прізвища автора.

- У додатках, які надаються наприкінці реферату, наводяться таблиці, ілюстрації та інші допоміжні матеріали.

- Реферат починається з титульної сторінки, яку оформлюють так само, як титульну сторінку контрольної роботи студентів заочної форми навчання, тільки замість напису «контрольна робота» - «Реферат».

- Текст розміщується на сторінці, обмеженій полями: усі - 20 мм. Сторінки нумерують внизу по центру, а на першій - титульній сторінці номер не проставляється.

- На цитати треба давати посилання, необхідно вказувати номер сторінки, можна посилатись на порядковий номер видання у наведеному списку літератури [4, с. 458]. Це означає, що дане видання міститься у списку літератури за порядковим номером - 4. Друга цифра - 458 - означає номер сторінки, звідки взята цитата.

3. Тестовий контроль оцінки знань

Тестовий контроль оцінки знань з політології - це лише одна з форм перевірки знань та вмінь студентів з предмета, особливості якого вимагають здатність студентів не тільки орієнтуватись в історичних та сучасних нормативно-ціннісних політичних знаннях, викладати їх у письмовій, усній формах, а і брати участь у дебатах, конференціях, ділових іграх. Тому проводиться тестовий контроль оцінки знань як підготовка до узагальнення результатів першого та другого навчальних модулів.

Тестовий контроль оцінки знань з політології до першого модулю охоплює перші шість тем: від загальної теорії, історії політичних вчень до теоретичних положень середнього рівня, які розкривають основні форми організації державної влади, ознаки правової держави, громадянського суспільства, демократії та особливості їх сучасних проявів.

Тестовий контроль оцінки знань з політології до другого модулю охоплює питання порівняльної та практичної політології стосовно України, світу та розкриває знання з 7 - 13 тем курсу: від ефективності сучасної системи влади на Україні, її здобутків, вад, шляхів реформування з урахуванням світового досвіду до визначень політичної культури, свідомості, ідеології, різновидів політичних течій, партій, еліт, лідерства, виборчих систем, технологій до трансформації політичних систем країн світу, основних засад національної, соціальної, зовнішньої політики держави.

Тестові завдання розподілені на три варіанти заради об`єктивності оцінювання реальних знань та мають типовий за рівнем складності характер теж трьох рівнів. Перший рівень складності - алгоритмічний та репродуктивний: необхідно дати визначення політичного терміна, поняття та вибрати правильну відповідь із запропонованих чотирьох варіантів. Пропонується десять запитань, по одному балу за правильну відповідь на кожне. Другий рівень складності - частково творчий, з елементами алгоритмічного: необхідно знайти відповідність покажчиків лівої колонки - характеристикам правої з використанням знань та вмінь порівняльної політології. Пропонується п`ять запитань, по два бали за правильну відповідь на кожне. Третій рівень складності - інтелектуально-пошуковий, творчий: потрібно виправити помилки, відповісти на такі запитання: «Що буде, якщо?», «Чому саме так?», «Чи можливе таке?», «Які шляхи розв`язання тієї чи іншої проблеми?». Пропонується два запитання, по п`ять балів за правильну відповідь на кожне. Для виконання всього тестового завдання надається сорок хвилин.

Оцінка за кожну роботу виражається в сумі балів, які відповідають оцінкам за дванадцятибальною системою та такою шкалою:

Сума балів за відповіді:	Оцінка
14 і менше балів	незадовільно - F, FX
15 -19 балів	достатньо та задовільно - E, D
20 -24балів	добре та дуже добре - C, B
25- 30 балів	Відмінно -A

Тестові завдання виконуються за варіантами, які тотожні наведеному прикладу:

Зразки тестових завдань до першого модуля.

І рівень складності

1. Дайте визначення понять:

1. Парадигма. 2. Демократія. 3. Політичний режим.

4. Що з наведеного стосується природи політичних знань?

а) процесуальні; б) соціологічні; в) дескриптні; г) концептуальні.

5. Яку форму правління вважав найкращою Цицерон?

а) царську владу; б) змішану владу; в) владу оптиматів; г) народовладдя.

6. Хто так сказав: «Треба встановити не тільки міру влади, а й для громадян міру їх послуху?» а) Цицерон; б) Платон; в) Аристотель; г) Сократ;

7. Хто так сказав: «Людська природа - це агресивність, нестриманість у бажаннях, - для приборкання цього і потрібна сильна держава»?

а) Аврелій Августин; б) Фома Аквінський;

в) Ніколо Макіавеллі; г) Джордано Бруно.

8. Хто так сказав: «Зловживання владою - в природі людини, щоб запобігти. потрібен поділ державної влади на гілки»?

а) Джон Локк; б) Шарль Монтеск`є;

в) Томас Гоббс; г) Ж.Ж Руссо.

9. Чия це думка: «Москва - оборонець православ'я, населений богообраним народом, з падінням якого - кінець світу»?

а) Ярослава Мудрого; б) Митрополита Іларіона;

в) Володимира Мономаха; г) ченця Філофея.

10. Хто запропонував: «Православний цар має звітувати перед Богом; Церква - його духовний радник»?

а) Христофор Філалет; б) Іван Грозний; в) Iван Вишенський; г) Петро Могила.

ІІ рівень складності:

1. Хто які політичні ідеї відстоював? Знайдіть співвідношення показників однієї колонки - іншій:

2. Хто прихильником яких ідей був?



3. Виправте помилки:

Т. Шевченко - революційне крило українського марксизму, стояв за „скасування кріпацтва, повалення царату, відновлення козацьких традицій через народне повстання, за демократичну республіку, землю і волю. ”

4. Підберіть риси парламентсько-президентської форми правління із запропонованого переліку:

а) Президент може обиратися всенародно;

б) Президент не може розпускати парламент;

в) уряд формує парламент без згоди Президента, за виключенням окремих міністрів.

г) Президент може накласти veto на законопроекти, яке можливо подолати лише кваліфікованою більшістю голосів парламентарів.

5. Підберіть риси демократичного політичного режиму із запропонованого переліку:

а) народ - єдине джерело влади! Безпосередня та представницька демократія;

б) верховенство права, плюралізм поглядів, форм власності, терпимість до інакомислення;

в) повна заборона цензури, контроль громадянського суспільства над владою;

г) допускається свобода особистості в неполітичній сфері, багатопартійність.

ІІІ рівень складності:

1. Чим відрізняється конфедерація від федерації, за яких умов вона утворюється?

2. Які основні проблеми існують у формуванні громадянського суспільства в сучасній Україні?

Зразки тестових завдань до другого модуля.

І рівень складності

1. Дайте визначення понять:

1. Політична ідеологія. 2. Політичне лідерство. 3.Геополітика.

4. Які існують концепції державотворення в Україні?

а) корпоративна; б) кримінальна; в) парламентська; г) поліетнічна.

5. Що з наведеного є функціями політичної культури?

а) поминальна; б) політична соціалізація;в) активістська; г) каральна.

6. Визначте,що входить до структури політичної ідеології:

а) мистецтво; б) мотиви; в) громадськість; г) політичні програми.

7. Якої політичної течії стосується: «Кінцева мета - ніщо, рух - усе»?

а) комуністичної; б) консервативної; в) ліберальної; г) соціал-демократичної.

8. Чим відрізняється членство в політичній партії від членства в громадських організаціях?

а) заборонене урядовцям; б) заборонене податківцям;

в) заборонене студентам; г) заборонене суддям.

9. Які існують виборчі системи?

а) куріальні; б) гусінальні; в) змішані; г) дозовані.

...