Стратегії Організації українських націоналістів "Дажбог", "Орлик" і "Олег"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху

Олександр Іщук

Діяльність підпілля ОУН в 1945--1954 рр., після завершення Другої світової війни і до його остаточної ліквідації, є важливою частиною українського визвольного руху в ХХ столітті. Актуальність пропонованого дослідження полягає в тому, що на сьогодні історія створення та реалізації стратегій (чи як їх ще часто називають -- програм, тактичних схем ОУН) «Дажбог», «Орлик» і «Олег» протягом 1945--1954 рр. в українській історіографії досліджена явно недостатньо. В тих працях, де згадано про існування стратегій ОУН, увага авторів в основному концентрувалась на інших важливих питаннях, тому інформацію про реалізацію цих стратегій подано лише оглядово.

Завданням статті є проаналізувати причини та передумови створення керівництвом Проводу ОУН в Україні стратегій «Дажбог», «Орлик» і «Олег», процес та наслідки їх реалізації у зазначений вище період.

Для спрощення у статті вживаємо назву ОУН, маючи на увазі ОУН бандерівського спрямування.

Історіографію питання загалом можна розбити на три великі групи: радянську, діаспорну (чи як її часто називають -- державницький напрям української історіографії) та сучасну.

Радянська історіографія 1945--1991 рр. висвітлювала діяльність ОУН виключно в негативному світлі, називаючи її учасників «українсько-німецькими буржуазними націоналістами», «запроданцями», «зрадниками українського народу» і т.п. Тому в ній не проводився аналіз основних напрямків діяльності підпілля, і годі шукати інформацію про програми ОУН «Дажбог», «Орлик» і «Олег». Загалом праці радянських істориків були упередженими, заангажованими, більше схожими на пропагандистські видання («агітпроп»), майже не містили посилань на архівні джерела, що залишалися недоступними у «спецхранах», куди дослідникам неможливо було потрапити. Радянські історики фактично виконували замовлення КПУ і звинувачували членів ОУН у співпраці з закордонними спецслужбами США, Англії, Італії та інших країн, а також у масових вбивствах мирного населення (як українців, так і росіян, поляків, євреїв). У цих виданнях наводилися як правдиві факти, так і перекручена історична інформація, у вигідному світлі для державної ідеології СССР. Ті люди, які в часи існування СССР насмілювалися позитивно оцінювати діяльність українського визвольного руху, вважалися радянською владою небезпечними та переслідувалися. Отож, слід констатувати, що до 1991 р. в Україні об'єктивних наукових досліджень щодо цієї тематики опубліковано не було.

Масовими накладами публікувалися книги таких авторів, як В. Варецький, В. Войтко, А. Войцеховський і Г. Ткаченко, К. Дми- трук, Б. Дудикевич і Я. Вітошинський, В. Кравченко, Ф. Малан- чук, О. Полторацький, Т. Ржезач та В. Цуркан, Ю. Римаренко, В. Руднєв, В. Чередниченко та багатьох інших. Крім того, комуністична влада активно займалася підготовкою пропагандистських масових брошур, в яких засуджувалась діяльність ОУН.

Але не слід вважати, що в СССР ніхто не цікавився стратегією діяльності ОУН. Після масового розсекречення документів КҐБ стало відомо, що в системі органів держбезпеки в 1950-ті -- 1970-ті роки існували підрозділи, які займались вивченням і узагальненням досвіду боротьби чекістів з українським визвольним рухом. Зокрема, у квітні 1960 р. КҐБ при РМ УССР з цією метою було створено відповідну групу. 18 грудня 1967 р. наказом № 00154 КҐБ при РМ УССР було створено «шостий відділ» -- науково- дослідний підрозділ для розробки та впровадження в оперативну практику наукових основ ведення боротьби з підривною діяльністю противника (в першу чергу, звісно, «українських буржуазних націоналістів»). Відділ проіснував до травня 1971 р., коли був ліквідований головою КҐБ УССР В. Нікітченком, а його функції були передані Інспекції при Голові КҐБ УССР та четвертому (інформаційно-аналітичному) відділу.

Наслідком роботи групи з вивчення та узагальнення досвіду органів держбезпеки УССР стало створення внутрішньовідомчого збірника документів про історію боротьби радянських органів держбезпеки з підпіллям ОУН і УПА в 1944--1954 рр.. Згодом він був доповнений двома додатками, в яких вміщено переважно оригінали документів підпілля. Над підбором документів працювала група кваліфікованих чекістів-оперативників, які в 1944--1954 рр. брали безпосередню участь в боротьбі з підпіллям ОУН і УПА, тому добре знали матеріал. У цих збірниках було спеціально виокремлено матеріали щодо реалізації стратегій ОУН «Дажбог», «Орлик» і «Олег».

Крім того, Вищою школою КҐБ СССР ім. Ф. Дзержинського, а також курсами КҐБ в м. Києві було підготовлено серію лекцій, статті та книги. В них на основі відомчих архівів доволі докладно прослідковано як чекістські заходи, так і діяльність ОУН у 1939--I960 рр. Важливо зазначити, що ці книги не є т.зв. «агітпропом», а підготовлені з використанням вцілілих документів ОУН і УПА, з широким залученням матеріалів НКВД--НКҐБ--МҐБ--КҐБ (спеціальних повідомлень, доповідних записок, довідок, наказів, звітів і т.п.). В них згадано про тактичні схеми ОУН «Дажбог», «Орлик» і «Олег», а також про контрзаходи чекістів. І хоча всі книги написані виключно в дусі засудження діяльності «українсько-німецьких буржуазних націоналістів», у них міститься чимало цінного (нехай часто і перекрученого авторами) фактологічного матеріалу. Це пояснюється тим, що ветерани-чекісти намагалися узагальнити і передати свій досвід молодому поколінню співробітників КҐБ і спиралися на власний бойовий досвід.

Згодом внутрішньовідомчі видання КҐБ стали використовуватись і для підготовки «агітпропу». У 1980-ті рр. співробітники КҐБ ділилися спогадами з істориками і журналістами, наслідком чого стало видання масовими накладами пропагандистських брошур з прославленням діяльності співробітників радянських органів держбезпеки, в т.ч. і їх боротьби з ОУН.

Серйозне наукове вивчення діяльності ОУН в 1940-х--1950-х рр. започаткували історики української діаспори. Зробити це було непросто, адже за кордон потрапила обмежена кількість підпільних документів та видань, через що дослідники зіткнулись з проблемою нестачі джерел. Натомість вони, на відміну від радянських істориків, могли висловлюватись вільно. Внаслідок активної наукової і громадської діяльності емігрантів, в першу чергу -- ветеранів ОУН, протягом 1945--1991 рр. за кордоном було видано чимало статей та книг з історії підпілля, а також видань, де обговорювались перспективи українського визвольного руху. Головним серед них слід вважати серійне книжкове видання «Літопис УПА» (робота продовжилась і після відновлення незалежності України у 1991 р., станом на 2012 р. було опубліковано 100 томів). Важливими є праці провідників ОУН С. Бандери, Я. СтецькаСтецько Я. Твори. -- Мюнхен: Вид-во ОУН, 1987. -- Т. 1: Мюнхен: Вид-во ОУН, 1987. -- 528 с.; Т. 2: -- Мюнхен: Вид-во ОУН, 1991. -- 467с., С. Ленкав- ського, В. Олеськіва, дослідження П. Мірчука, А. Камінсько- гоКамінський А. Динаміка визвольної боротьби. -- Б. м. в.: Сучасність, 1973. -- 237с., П. ПотічногоПотічний П. Політична думка українського підпілля. 1943--1951// Сучасність. -- 1997. -- №1. -- С. 80--87., А. БедріяБедрій А. ОУН і УПА. -- Нью-Йорк: Укр. центр. інформ. служба, 1983. -- 64 с., С. Мудрика-Мечника та багатьох інших. Крім того, здійснювалось перевидання різних документів і матеріалів ОУН, публікувались спогади. Саме завдяки працям громадсько-політичних діячів та істориків української діаспори, їхній активній діяльності в демократичних країнах про існування підпілля ОУН в СССР стало відомо в усьому світі.

Початком повноцінного вивчення українськими та зарубіжними істориками діяльності ОУН і УПА слід вважати добу горбачов- ської перебудови та події 1991 р., коли Україна відновила свою незалежність. Саме тоді стали доступними матеріали зі «спецхра- нів»» бібліотек, архівів ЦК КПУ і КҐБ, вільніше стали говорити ті люди, які були свідками подій. Наслідком відкриття архівів стала публікація великої кількості збірників документів і наукових праць про діяльність ОУН після завершення Другої світової війни. Також в цей час стали активно друкуватись спогади ветеранів українського визвольного руху. Отже, з цього часу можна говорити про становлення сучасної історіографії.

Інформація про головні напрямки діяльності підпілля ОУН зібрана в узагальнюючому дослідженні Анатолія Русначенка. До - слідник систематизував і опрацював великий обсяг історичних праць, опублікованих в другій половині ХХ століття як в Україні, так і за кордоном, вивчав та аналізував документи з українських і російських архівів. В його книзі міститься чимало прикладів того, яку діяльність проводило підпілля ОУН в кінці 1940-х -- на початку 1950-х рр., наводиться велика кількість маловідомих фактів про поширення підпілля ОУН на Наддніпрянщині, роботу ОУН з молоддю тощо. Праця А. Русначенка, а також книга Юрія Кири- чукаКиричук Ю. Нариси з історії українського визвольного руху 40--50років ХХ століття. -- Львів, 2000. -- 304 с.; Киричук Ю. Український національний рух 40--50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. -- Львів: Добра справа, 2004. -- 464 с., стали першими спробами узагальнити інформацію український визвольний рух в 1939--1954 рр., проаналізувати основні напрямки його діяльності в зазначений період.

Узагальненню діяльності ОУН в 1940--1950-х рр. присвячена праця Анатолія КентіяКентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920--1956. Історико- архівні нариси. -- Т. 2. Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації Українських Націоналістів. 1942--1956. -- К, 2008. -- 415 с.. Вчений ретельно проаналізував документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО) України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України та інших українських архівів, історіографію. У його праці систематизовано великий обсяг інформації про діяльність підпілля ОУН, наведено чимало прикладів збройних нападів на представників радянської адміністрації, агітаційних і пропагандистських заходів тощо.

Варто виокремити праці Дмитра Вєдєнєєва, який опрацював великий масив маловідомих архівних документів, частина з яких досі не опублікована або невідома дослідникам. Автор аналізує основні напрямки діяльності ОУН в 1939--1954 рр. Дослідник одним з перших звернув увагу на створення і реалізацію програм ОУН «Дажбог», «Орлик» і «Олег», і за відомими йому документами узагальнив інформацію про їх призначення, навів приклади їх реалізації. Дослідник називав ці тактичні схеми «трьома китами» підпілля, положення яких згодом конкретизувались у різних інструкціях та вказівках для низових ланок ОУН.

З найновіших узагальнюючих праць слід виокремити монографію Івана ПатрилякаПатриляк І. «Встань і борись! Слухай і вір.»: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939--1960рр.): монографія. -- Львів: Часопис, 2012. -- 592 с., в якій на основі наукових досліджень та архівних документів ретельно прослідковано основні віхи діяльності ОУН в 1939--1954 рр. Ця праця містить окремий розділ про діяльність підпілля ОУН в 1945--1954 рр.

Важливу роль у систематизації інформації щодо історії українського визвольного руху відіграла робоча група істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, яка працювала у 1997--2005 рр. Фаховий висновок про діяльність цих організацій (2005 р.) та серія книг, підготовлених членами цієї групи, внесли значний внесок у вивчення основних напрямків діяльності ОУН у 1940-х -- 1950-х рр.Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. -- К.: Наукова думка, 2005. -- 54 с.; Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Історичні нариси / Автори: Дзьобак В., Іллюшин І., Касьянов Г., Кентій А., Кульчицький С., Лисенко О., Патриляк І. -- К.: Наукова думка, 2005. -- 496 с..

Крім того, різноманітні аспекти діяльності українського визвольного руху зазначеного періоду висвітлювалась у працях Я. Антонюка, І. Біласа, О. Безносюк, А. Боляновського, Г. Бондаренко, К. Бондаренка, С. Бутка, М. Вахули, О. Вовка, О. Весело- вої, В. В'ятровича, Р. Генеги, Є. Горбурова, В. Даниленка, О. Дми- терка, О. Добровольського, В. Жилюк, Р. Забілого, Ю. Зайцева, В. Ільницького, Г. Іванущенка, В. Іванченка, І. Іванченка, О. Іщу- ка, О. Клименка, В. Ковальчука, С. Кокіна, С. Кульчицького, О. Ленартовича, О. Лисенка, В. Мазурка, І. Марчука, Н. Мизака, Є. Місила, В. Мороза, В. Мороко, Н. Ніколаєвої, В. Нікольського, В. Огородніка, О. Озимчук, І. Павленко, О. Пагірі, В. Піддубного, Ю. Польової, І. Пущука, Т. Ремарчука, М. Романюка, С. Сворака, В. Сергійчука, Ю. Сливки, Г. Стародубець, О. Стасюк, П. Хобота, Б. Чорномаза, Ю. Шаповала, Ю. Щура, Б. Яроша та багатьох інших дослідників. Оскільки аналіз історіографії не є завданням нашого дослідження, ми не будемо зупинятися на цьому докладно. Але слід зазначити, що чи не в кожній науковій праці міститься нова інформація (з архівів, зі спогадів), яка доповнює картину про основні напрямки діяльності підпілля ОУН у повоєнні роки. Є у цих працях і вказівки на прагнення ОУН зберегти свої кадри, поширити діяльність на Наддніпрянщину і активізувати роботу з молоддю, тобто про реалізацію тактичних схем «Дажбог», «Орлик» і «Олег». За найскромнішими підрахунками, протягом 1991--2013 рр. було опубліковано щонайменше 10000 публікацій про діяльність ОУН в 1940--1950-ті роки. Проте, зважаючи на загальноукраїнський розмах діяльності ОУН, чимало питань роботи українського визвольного руху і досі недостатньо висвітлені. Таким чином, є потреба продовжити вивчення різних напрямків діяльності ОУН в 1940-х--1950-х рр. Крім того, про діяльність ОУН в 1944--1954 рр. немало книг написано іноземними авторами. Деякі з них доволі докладно зупиняються на питаннях збереження кадрів ОУН, поширення діяльності підпілля на Наддніпрянщину і роботу з молоддю. Серед них варто відзначити в першу чергу узагальнюючі праці про ОУН знаних дослідників Д. АрмстронгаArmstrong J. Ukrainian nationalism. -- Englewood, Kolorado, 1990. -- 271p., Г. МотикиMotyka G. Ukrainska partyzantka 1942--1960. Dziatalnosc Organizacji Ukrainskich Nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii. -- Warszawa: Rytm, 2006. -- 722 s., О. ГогунаГогун А. Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы. -- Санкт- Петербург: Нева, 2004. -- 416 с., Д. БурдсаБурдс Д. Советская агентура: очерки истории СССР в послевоенные годы (1944-- 1948). -- Москва; Нью-Йорк: Современная история, 2006. -- 296 с..

Джерельною базою нашого дослідження стали матеріали з ЦДАГО України, (фонд № 1 -- матеріали ЦК КПУ про боротьбу з ОУН)Центральний державний архів громадських об'єднань: Путівник. -- К, 2001. -- 496 с. та Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), в основному фонд № 2 і фонд № 13, де зберігається унікальна колекція документів ОУН, а також радянських органів держбезпеки. Серед них: вказівки та інструкції ОУН; підпільні звіти; пропагандистські матеріали -- листівки, заклики, брошури, книги, журнали тощо; робочі записи і листування провідників ОУН; документи органів держбезпеки УССР про боротьбу з ОУН (вказівки, звіти, доповідні записки, спецповідомлення, довідки, листи) тощо. Значна частина цих матеріалів вже опублікована у збірниках документів, зокрема -- у київській серії багатотомного документального видання «Літопис УПА» (станом на 2013 р. опубліковано 22 томи). Зокрема, 18 том «Літопису УПА»» київської серії присвячений діяльності ОУН на Наддніпрянщині (значною мірою -- реалізації стратегії ОУН «Орлик»Літопис Української повстанської армії. Нова серія. Т. 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України / Упор. В. Іванченко, О. Пагіря. -- Київ; Торонто, 2011. -- 1160 с.), а 11 том серії «Бібліотека»» -- діяльності молодіжних організацій ОУН (в т.ч. реалізації у повоєнні роки стратегії «Олег»)Іщук О. Молодіжні організації ОУН(1939--1955рр.). -- Торонто; Львів: Літопис УПА, 2011 (серія «Бібліотека», кн. 11). -- 946 с.. Важливими є документи, віднайдені у різних архівах і опубліковані В. Сергійчуком (особливо книга про діяльність ОУН на Наддніпрянщині в 1941--1954 рр.). Цікаву інформацію містять також спогади В. Кука, В. ГаласиГаласа В. Наше життя і боротьба. Спогади. -- Львів: Видавництво «Мс», 2005. -- 270 с. Галаса В. Штрихи до портрета Романа Шухевича -- Тараса Чупринки // Визвольний шлях. -- 2000. -- Кн. 3. -- С. 47--49., М. СавчинЛітопис Української повстанської армії. Т. 28. Марія Савчин. Тисяча доріг; спомини. -- Торонто; Львів, 1995. -- 600 с. та інших. Унікальним джерелом інформації про успіхи і невдачі в реалізації тактичних схем підпілля ОУН слід вважати листування провідників ОУН різного рівня, яке було захоплене чекістами у заарештованих і вбитих підпільників і збереглося в фондах ГДА СБУ. Свої думки щодо реалізації програм «Дажбог», «Орлик» і «Олег» у листах висловлювали Роман Шухевич, Василь Кук, Василь Галаса та інші провідники підпілля.

Яка ж історія виникнення стратегій ОУН «Дажбог», «Орлик» і «Олег»? Коли і ким з керівників підпілля ОУН вони були вироблені і з якою метою?

Стратегія (від давньогрецького атратг^їа -- мистецтво полководця) -- це загальний, не деталізований план певної діяльності, який охоплює тривалий період; спосіб досягнення складної цілі, яку не можна досягти одразу. Стратегію можна розгляди як довгостроковий, послідовний, конструктивний, раціональний, підкріплений ідеологією, стійкий до невизначеності умов середовища план, який супроводжується постійним аналізом та моніторингом в процесі реалізації та спрямований на досягнення успіху в кінцевому результаті. Стратегія має здатність переходити від абстракції до конкретики у вигляді конкретизованих планів для функціональних підрозділів.

Думається, що програми ОУН «Дажбог», «Орлик» і «Олег» якраз і були подібними стратегіями. Їх цілями було: зберегти, вишколити та поповнити підпільні кадри; поширити діяльність підпілля на Наддніпрянщину; подбати про поповнення ОУН молодими кадрами.

Історик Д. Вєдєнєєв, а за ним і деякі інші дослідники, схильний вважати, що програми «Дажбог», «Орлик» і «Олег» були розроблені членами Проводу ОУН у 1945--1946 рр., невдовзі після завершення Другої світової війни. Дослідник називає їх вузловими тактичними схемами підпілля і вважає, що їх положення коригувались для застосування у поточній ситуації під час нарад членів Проводу ОУН і окремих крайових провідників влітку 1945--1946 рр. в Рогатинському районі Станіславської (нині -- Івано-Франківської) області, у 1947--1948 рр. -- в Ілівському лісі Миколаївського району Дрогобицької (нині -- Львівської) області, у 1949 р. -- в Бі- брецькому районі Львівської областіВеденеев Д. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего главнокомандующего УПА. -- К.: К.И.С., 2007. -- С. 143--144.. До цього треба додати, що ще одна важлива нарада членів Проводу ОУН відбулася в травні 1950 р. в Бережанському районі Тернопільської області, де було прийнято рішення про обрання В. Кука керівником Проводу ОУН замість загиблого 5 березня 1950 р. Р. Шухевича, а також часткову зміну програми ОУН. Судячи з усього, там також було вироблено деякі доповнення до вже існуючих тактичних схем і оформлено їх у відповідні інструкції.

Крім того, на нашу думку, окремі зміни та доповнення могли вноситися і на інших важливих нарадах керівництва ОУН, які досі залишаються маловивченими (наприклад, на нарадах керівництва Карпатського крайового проводу ОУН 1946 р., 1947 р., 1948 р., 1949 р., 1950 р., які проводили Ярослав Мельник-`Роберт', Василь Сидор-`Шелест' і Степан Слободян-`Клим'; на нарадах крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, які проводив від 1948 р. Василь Галаса- `Орлан', про що збереглися відповідні документи). Взагалі подібні наради у повоєнні роки відбувалися в усіх існуючих крайових проводах ОУН.

З уцілілих документів видно, що у виробленні тактичних схем підпілля брали участь члени Проводу ОУН в Україні Роман Шухе- вич, Василь Кук, Роман Кравчук, В. Сидор, Олекса Гасин, Петро Федун, Осип Дяків, Василь Бей, Василь Галаса, С. Слободян та, можливо, інші провідники (не нижче крайового рівня).

Оформлення вироблених рішень в інструкції та вказівки роз- тяглося на роки. В багатьох документах ОУН питання про збереження кадрів навіть не іменувалися умовною назвою «Дажбог», так само, як і пункти про роботу на Наддніпрянщині не називалися умовними назвами «Орлик» або «Харків», а про роботу з молоддю -- «Олег». Ці умовні назви з'являються вже в документах 1948--1950 рр. Зате важливішим, на нашу думку, є те, що інструкції ОУН 1944--1954 рр. майже постійно містять дуже докладно опрацьовані пункти про роботу за цими трьома вузловими напрямками роботи підпілля. Таким чином, є всі підстави стверджувати, що діяльність підпілля спрямовувалася за чітко розробленими напрямками, які регулярно коригувалися, і згодом сформувалися в окремі стратегії (програми) діяльності.

Упорядники 18 тому Літопису УПА київської серії О. Пагіря та В. Іванченко пропонують такі короткі визначення тактичних схем ОУН:

«Дажбог» -- тактична схема, розроблена провідним активом ОУН у 1945--1946 рр., що визначала дії підпілля ОУН в умовах підрадянської дійсності і була спрямована на збереження кадрів ОУН шляхом їх легалізації та мінімізації відкритих виступів проти більшовиків, створення легальних позицій у радянських органах влади, управління та в правоохоронній системі, підготовки до можливого захоплення влади в Україні, посилення конспірації в підпіллі, дезінформування противника щодо реальної чисельності та планів підпілля.

«Орлик» («Харків») -- тактична схема, розроблена провідним активом ОУН у 1945--1946 рр., що передбачала поширення впливу ОУН на Центрально-Східні та Південні області України. Засобами її реалізації були: створення організаційної мережі та кадрового резерву ОУН на Сході України, розгортання там пропагандистської та розвідувальної роботи, проведення опитувальної роботи з вихідцями зі Сходу, що працювали у західних областях.

«Олег» -- тактична схема, розроблена провідним активом ОУН у 1945--1946 рр. і спрямована на виховання та підготовку до ан- тирадянської боротьби молодіжних кадрів як основного джерела поповнення підпілляЛітопис Української повстанської армії. Нова серія. Т. 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України / Упор. В. Іванченко, О. Пагіря. -- Київ; Торонто, 2011. -- С. 209, 218, 192..

При цьому слід зважати на те, що термінами «Центральні», «Східні» та «Південні» українські землі позначалася територія України на схід від довоєнного радянсько-польського кордону, що охоплювала тогочасні Кам'янець-Подільську (тепер Хмельницька), Житомирську, Вінницьку, Черкаську, Київську, Кіровоградську, Чернігівську, Полтавську, Сумську, Харківську, Ворошиловградську (тепер Луганська), Сталінську (тепер Донецька), Дніпропетровську, Запорізьку, Ізмаїльську (тепер частина Одеської області), Одеську, Миколаївську, Херсонську області в географічних межах тодішньої УССР, та Автономної Республіки Крим РСФСР. У внутрішній оунівській документації вказані терени називались Осередньо-східними, Східними та Південними українськими землями (відповідно ОСУЗ, СУЗ та ПдУЗ) або просто Радянською Україною. Також використовується термін «Наддніпрянська Україна» або «Наддніпрянщина», що окреслював українські землі, які входили до складу Російської імперії, згодом -- до Української Народної Республіки (без західних областей УНР), а від 1919 р. перебували в складі УССРДив.: Пагіря О. Вступ // Літопис Української повстанської армії. Нова серія. Т. 18... -- С. 15--16..

Вцілілі документи ОУН підтверджують, що на завершальному етапі Другої світової війни у 1944--1945 рр. підпілля приділяло серйозну увагу питанням збереження кадрів, поширенню діяльності на Наддніпрянщину і роботі з молоддю. Ці питання постійно розглядаються у збережених інструкціях Проводу ОУН зазначеного періоду. З відступом німців з України і поверненням радянської влади підпілля вступило в масове збройне протистояння з переважаючими силами НКВД і НКҐБ СССР. Каральні органи СССР вживали всіх заходів, щоб якнайшвидше ліквідувати ОУН і УПА, проводили широкі операції з розшуку підпільників, облави, арешти і виселення. Протягом 1944--1945 рр. відбувалися як великі бої, так і дрібні сутички, в яких гинуло дедалі більше підпільників.

Ситуація примусила керівництво підпілля задуматись над тим, щоб згорнути масову боротьбу і проводити практично всі свої акції меншими групами, аби уберегтися від серйозних втрат під час облав і переслідувань чекістів. Оскільки сили були нерівними, то лише таким чином можна було продовжувати боротьбу. Почався процес переходу вояків УПА в підпільну мережу ОУН, реалізовувався принцип поділу підпілля на невеликі групи і боївки, які були активними і мобільними, постійно рухалися територією. Саме тому чекістам важче було їх знайти, які, проаналізувавши ситуацію, згодом також перейшли від тактики масових облав і прочісувань до роботи невеликими, але мобільними оперативно-розшуковими групами. Таким чином, від війни достатньо великими військовими підрозділами (з боку УПА в ній брали участь сотні, загони, курені; з боку чекістів -- роти, полки, дивізії, тобто тисячі вояків), протистояння між підпіллям та радянськими каральними органами перейшло в площину дрібних сутичок, засідок, раптових нападів і т.п. Найважливішим у такій війні було вміння підловити супротивника на якій-небудь неуважності, помилці, завдати удар і зникнути. Слід сказати, що в цій партизанській війні підпілля показало себе якнайкраще.

Хоча подібна війна не могла принести рішучої перемоги над радянським режимом і припинити його панування в Україні, акції ОУН вкрай дошкуляли київському і московському партійно-державному керівництву, не давали здійснювати заплановані заходи (колективізацію, русифікацію, мобілізацію і т.п.). Тому чекісти і далі вживали всіх можливих заходів для якнайшвидшого розгрому підпілля. Але боротьба з ОУН і УПА, яку М. Хрущов сподівався завершити в 1945 р., переросла в затяжну.

Цілком зрозуміло, що для продовження дій невеликими боїв- ками в умовах СССР підпіллю слід було подбати про максимальну конспірацію. збереження кадрів, майбутнє поповнення свої лав і поширення своєї діяльності за межі Західної України.

У кінці листопада 1945 р. народний комісар держбезпеки УССР генерал-лейтенант Сергій Савченко у спеціальному повідомленні на ім'я народного комісара держбезпеки СССР генерала армії Всеволода Меркулова і начальника 2 управління НКҐБ СССР Петра Федотова повідомляв, що 19 листопада 1945 р. в засідці оперативних працівників Підбузького райвідділу УНКДБ Дрогобицької області в районі гори Сопіт було вбито три підпільники, у яких вилучено директивні вказівки від керівництва Проводу ОУН до керівників надрайонів. Вказівки датувалися 12 листопада 1945 р. В них характеризувалось становище підпілля взимку 1945--1946 рр., передбачались важкі випробування облавами. Автори документа серед іншого пропонували звернути увагу на проведення роботи серед молоді, яку підпілля вважало «майбутнім активом нації, котрий не можна упустити». Тому рекомендувалося не допускати вступу школярів і студентів до комсомолу, добиватися ліквідації піонерських і комсомольських організацій, відволікати молодь від участі у зборах, мітингах і святкових заходах, які проводила радянська влада. Щодо молоді, то серед неї керівництво підпілля завжди намагалося шукати нові кадри, використовуючи легальні і нелегальні можливості. Однак в інструкції зазначалося, що цей резерв вже вичерпується, і тому слід спиратися на цінні кадри ОУН, не втрачати даремно власні сили. У інструкціях йшлося також і про збереження кадрів ОУН, підготовку зимових сховищ і забезпечення їх до 15 грудня 1945 р. всім необхідним --харчами, медикаментами, одягом, зброєю, засобами зимового маскування тощо. Передбачалося забезпечити харчами та паливом вдів вбитих вояків УПА і ОУН, родини бойовиків та нелегалів. Окремо наголошувалося на необхідності суворого дотримання конспірації.

Також автори документа пропонували втягувати до практичної роботи в підпіллі т.зв. «східняків». При цьому керівництвом ОУН проголошувалося гасло подальшої діяльності -- «Лицем до Сходу!», визнавалося, що без залучення людей із СУЗ української державності завоювати не вдасться. Саме тому пропонувалося використовувати всі можливості для агітації і пропаганди серед «східняків», не виключаючи навіть співробітників НКВД-НКҐБ, щоправда, останніх агітувати «словом і кулею». Крім того, пропонувалося чинити спротив переходу греко-католицького духовенства на православ'я, виганяти священиків-«східняків», активізувати бойову діяльність, знищувати документи в сільрадах, не допускати проведення заходів радянської влади, зривати плани заготовлення палива для міст тощо. Одне слово -- намагатися взяти під свій контроль і вплив всю територію Західних областей України.

Подібні інструкції вироблялися Проводом ОУН в Україні і в наступні роки. На щастя, значна їх частина збереглася в архівах, і тому є можливість зупинитися на них докладніше.

Збереження підпільних кадрів ОУН (те, що згодом стало називатися умовною назвою «Дажбог») завжди було одним з ключових чинників в діяльності ОУН, ще з часу заснування Організації в 1929 р. Не дивно, що практично в кожній інструкції Проводу ОУН це питання так чи інакше зачіпалося. Зважаючи на це, ми не будемо наводити повний список інструкцій, скажемо лише, що чимало з них за період 1944--1954 рр. збереглося.

Чи не в кожній організаційній інструкції членам ОУН нагадувалося про необхідність дотримання суворої конспірації в підпільній роботі; вимагалося забезпечити побудову криївок і схованок для підпільників; роз'яснювались правила організаційної дисципліни, зокрема -- про застосування псевдонімів, умовних назв, шифрів та кодів у листуванні тощо. Крім того, докладно аналізувалися старі і нові методи роботи ворога (польської поліції, потім -- радянських і німецьких каральних органів), щоб попередити кадри, чого варто чекати від переслідувачів. Особлива увага керівництвом ОУН приділялася розстановці кадрів з метою якнайкращого їх використання і широкої розбудови Організації на всіх територіях, де можна було працювати. Не дивно, що організаційні ланки ОУН діяли не лише в Західній Україні, а й далеко за її межами, в різних країнах світу. Також кадри постійно інформувалися про те, як слід поводити себе з населенням, з супротивниками, як вести агітацію, пропаганду, бойові акції тощо. Щороку до організаційних інструкцій вносилися зміни та доповнення, де кадрам роз'яснювалися нові вимоги часу, і нові методи роботи.

Таким чином, на той час, коли після завершення Другої світової війни керівництво Проводу ОУН взялося до оформлення нових основних напрямків діяльності підпілля, в нього вже був значний досвід, як зберігати та вміло використовувати підпільні кадри. Залишалося лише придивитися до поточних умов праці та коригувати організаційні настанови в роботі, аби кадри використовувались максимально ефективно.

Дещо по-іншому виглядає ситуація з інструкціями і вказівками щодо реалізації програм «Орлик» і «Олег». Зокрема, для реалізації тактичної схеми «Орлик» («Харків»), провідники ОУН підготували цілу серію інструкцій і вказівок, які містили принципово нові ідеї, що до 1944 р. не були актуальними.

З часу заснування ОУН в 1929 р. питання про об'єднання всіх українських земель в єдиній державі було одним з ключових в програмі Організації. На цю тему було підготовлено немало статей і книг, з кадрами ОУН проводилась відповідна роз'яснювальна робота, що підпілля веде боротьбу за відновлення української держави на всіх етнічних землях українського народу. Таким чином, всі члени ОУН добре усвідомлювали, що робота на Наддніпрянщині має бути важливою складовою програми ОУН, і питання лише в тому, як швидко виникне можливість її розпочати.

У 1929--1939 рр. підпілля ОУН, сили якого концентрувались на українських землях у складі Польщі, не мало можливості налагодити активну роботу на Наддніпрянщині, адже ці землі входили до складу СССР. Окремі випадки переправлення в СССР підпільної літератури чи активна пропаганда не давали потрібних наслідків. Ситуація змінилась після приєднання Західних областей України до УССР у вересні 1939 р. З'явилася можливість вільного пересування всієї територією України, і ОУН розпочала розбудову ланок на схід від р. Збруч. Проте працю унеможливлювали репресивні акції НКВД, внаслідок яких підпілля понесло значні втрати.

Питання про активне поширення діяльності ОУН на схід від Збруча стало ще актуальнішим влітку 1941 р., після початку німецько-радянської війни. Тоді Провід ОУН створив три похідні групи, які вирушили на Схід з метою організувати там українську владу, а також залучити до діяльності в ній місцеве населення.

Після проголошення Акта 30 червня 1941 р. про відновлення незалежності України передбачалося поступове проникнення ОУН на всі етнічні українські землі та організування там української влади. Але проти реалізації цього задуму виступили німці, які заарештували С. Бандеру, Я. Стецька та інших активістів ОУН, а згодом розпочали масові репресії проти ОУН. Більшість членів організації, в т.ч. і на Наддніпрянщині, вимушена була перейти в підпілля і боротися -- тепер вже проти німців. Протягом 1941-- 1943 рр. чимало з них було затримано гестапо і знищеноДокладніше див.: Патриляк І. К. «Встань і борись! Слухай і вір....... -- С. 108--196;

Русначенко А. Народ збурений... -- С. 24--72..

Нового змісту питання поширення діяльності ОУН на Наддніпрянщині набуло в 1943--1944 рр., коли німецька армія відступила на Захід, і всю територію України опанували радянські війська. Після невдачі із прориву загонів УПА-«Південь» до Дніпра у 1944--1945 рр., щоб організувати там масовий спротив радянській владі, керівництво українського резистансу у своїй східній політиці зробило ставку на тактику поступового просочування -- організацію місцевих підпільних ланок, т.зв. «опорних пунктів», залучення прихильників, приховану агітацію тощо⁵¹ Пагіря О. Вступ //Літопис Української повстанської армії. Нова серія. Т.18... -- С. 26..

Підпільні ланки ОУН, створені у роки Другої світової війни на Наддніпрянщині, були поступово виявлені і розгромлені чекістами. За даними 4-го відділу МҐБ УССР, у 1943--1947 рр. радянськими органами державної безпеки було ліквідовано підпільні організації ОУН обох спрямувань та арештовано: у Вінницькій (36 організацій і 285 осіб), Ворошиловградській (17 і 33), Дніпропетровській (79 і 412), Житомирській (44 і 299), Запорізькій (15 і 130), Кам'янець-Подільській (94 і 431), Київській (65 і 676), Кіровоградській (25 і 188), Миколаївській (28 і 164), Одеській (51 і 120), Сталінській (15 і 80), Сумській (6 і 42), Харківській (7 і 58), Херсонській (5 і 80) та Чернігівській (6 і 33) областях. Крім того, було ліквідовано щонайменше два крайових (Південних та Осередньо-Східних українських земель), 32-х окружних та 105 районних проводів ОУНПагіря О. Вступ // Літопис УПА. Нова серія. Т.18... -- С. 25--26; ГДА СБ України. -- Ф. 2. -- Оп. 36 (1960р.). -- Спр. 13. -- Арк. 1--1; ГДА СБ України. -- Ф. 2. -- Оп. 26(1960р.). -- Спр. 25. -- Арк. 21--59..

Зважаючи на неможливість розгортання боротьби у великих масштабах, тактика поступового просочування на Наддніпрянщину, яка згодом стала основою програми «Орлик» («Харків»), залишалась єдиним життєздатним варіантом продовження боротьби за відновлення незалежності України. Протягом 1944--1952 рр. керівництво підпілля приділяло значну увагу налагодженню нової за змістом організаційної роботи ОУН на Схід від р. Збруч. Це питання постійно обговорювалося на нарадах керівництва українського визвольного руху, результатом чого стало ухвалення відповідних документів.

Серед найцікавіших інструкцій про поширення діяльності ОУН на Схід від р. Збруч збереглися:

— інструкції «Зауваження про відношення праці на СУЗ» (1945 р.);

— інструкції «Про виховно-пропагандивну працю серед населення СУЗ» (листопад 1945 р., 1946 р.);

— вказівки щодо пропагандивної роботи ОУН на СУЗ (1 травня 1947 р.)Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. -- С. 154--155; ГДА СБ України. -- Ф. 2. -- Оп. 43 (1953р.). -- Спр. 1. -- Т. 2. -- Арк. 339.;

— формуляр листа від Головного осередку пропаганди ОУН щодо поширення видань ОУН на Сході України (31 березня 1947 р.);

— проведення в життя клича: «Лицем до Сходу!» (вказівки. Жовтень 1947 р.);

— теми, які треба опрацьовувати у звітах про ситуацію на СУЗ (прибл. 1948 р.)Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. -- С. 162--169; ГДА СБ України. -- Ф. 2. -- Оп. 43 (1953р). -- Спр. 1. -- Т. 2. -- Арк. 334--338.;

— інструкція у справі відзначення 300-річчя Української революції 1648 р. і народження Української Козацької Держави (березень 1948 р.)Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. -- С. 170--174; ГДА СБ України. -- Ф. 13. -- Спр. 376. -- Т. 29. -- Арк. 253--256.;

— інструкція до ідеологічно-політичного вишколу (1948 р.)65;

— інструкція до квестіонару «СХ» (від Головного осередку пропаганди ОУН, щодо проведення бесід з мешканцями Східної України. Квітень 1949 р.)Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. -- С. 179--186; ГДА СБ України. -- Ф. 2. -- Оп. 43 (1953р.). -- Спр. 1. -- Т. 2. -- Арк. 329--333.;

— накази та інструкції до організації в терені в 1949 р. (18 червня 1949 р.);

-- Доповнююча інструкція по пропагандивній роботі [на] 1949 р.;

— інструкції Проводу ОУН щодо діяльності в найближчі роки (червень 1950 р.)Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. -- С. 206--216; ГДА СБ України. -- Ф. 13. -- Спр. 376. -- Т. 29. -- Арк. 383--389. тощо.

Крім того, для населення центральних, південних і східних областей України підпілля ОУН видавало велику кількість агітаційного матеріалу: листівки, заклики, брошури, книги і т.п.Див.: Літопис УПА. Нова серія. Т. 18. -- С. 947--129 (різні листівки, заклики, брошури).. Готувалися і доволі великі за обсягом праці. Серед них заслуговує на увагу брошура Ярослава Богдана-`Всеволода Рамзенка' «Вказівки в справі ідейно-політичної праці з наддніпрянцями» (1950 р.), підготовлена за дорученням керівника Карпатського крайового проводу ОУН С. Слободяна, який дав автору інструкції про реалізацію програми «Орлик», отримані від керівництва Проводу ОУН в 1949 р.Іщук О., Ніколаєва Н. Ярослав Богдан -- «Всеволод Рамзенко». -- Львів; Торонто: Літопис УПА, 2011 (серія «Події і люди», кн. 14). -- С. 50--53.. Цікавою є праця `Уласа Василенка' (Василя Бея) «До питання нашої політпропагандивної роботи у східноукраїнському середовищі» (1952 р.), підготовлена ним за вказівкою керівника Проводу ОУН В. Кука. Збереглися й інші праці на цю тематику, авторами яких були Уляна Крюченко, Людмила Фоя, Василь Га- ласа та інші підпільні автори.

Діяльність ОУН на Наддніпрянщині у 1944--1954 рр. стала розгортатися за такими напрямками:

— використання переселенців, які переїхали з Західної України на Схід, з метою популяризації через них ідей ОУН, як інформаторів, довірених осіб. Одним з головних завдань ОУН було не допустити втрати прихильників. Де б вони не опинились -- на роботі в Донбасі, в Сибіру чи будь-де, слід було підтримувати з ними контакт. Через таких прихильників ОУН планувала дізнаватися про реальну ситуацію в усіх районах України і СССР;

— здійснення регулярних рейдів боївок ОУН, які мали поширювати підпільну літературу, вчиняти показові бойові акції проти радянського активу на Наддніпрянщині, громити колгоспи, сільради і агітувати місцеве населення за відродження незалежності України. Особлива увага приділялася таким агітаційним заходам, як поширення листівок, брошур, книг, усна пропаганда тощо;

— створення мережі т.зв. «опорних пунктів» -- прихованих осередків підпілля, з залученням надійних місцевих мешканців, побудовою підземних сховищ (бункерів), організацією підпільних типографій, схованок зброї, книг. У разі виникнення війни між СССР і західними державами такі опорні пункти могли стати основою для відродження української влади;

— використання можливостей молоді, яку висилали з Західної України на роботу в Донбас та інші області. Молодим людям доручали вербувати прихильників ідеї відновлення незалежності України, проводити приховану агітацію серед однолітків, робити диверсії на виробництві і т.п. (в залежності від можливостей);

— використання транспорту (потягів, автобусів, машин) для поширення агітаційних матеріалів -- листівок, закликів, брошур і т.п. Крім того, ОУН створювала базу даних адрес наддніпрянців, на які поштою регулярно розсилала агітаційні матеріали. Також пропагандистські матеріали поштою розсилалися в органи радянської влади;

— у разі виникнення сприятливої ситуації -- організація підпільних ланок за допомогою місцевого населення з числа прихильників ОУН. В залежності від обставин -- проведення пропагандистських та бойових акцій проти радянської влади тощо.

Створення тактичної схеми ОУН «Олег» також мало певні історичні причини і передумови. Систематичну роботу з молоддю ОУН проводила з часу свого заснування в 1929 р. Цій роботі завжди приділялася значна увага, адже провідники розуміли, що без молодого поповнення організація рано чи пізно припинить своє існування. Отож, протягом 1929--1939 рр. було розроблено інструкції про роботу з молоддю, підготовлено серію молодіжних видань, книг тощо. У 1929--1939 рр. існувала окрема структура -- Юнацтво ОУН -- молодий резерв дорослої організації, яка продовжувала діяти і у важких умовах радянської окупації Західної України в 1939--1941 рр. Особливо Юнацтво розрослося в 1941-- 1943 рр., коли український визвольний рух сильно активізувався, а німцям бракувало сил зашкодити його масовому розгортанню.

Після вигнання німців з України у 1943--1944 рр. і повернення радянської влади, з метою продовження налагодження систематичної роботи з молоддю і її поступового залучення до підпілля (тобто реалізації того, що згодом стали називати тактичною схемою «Олег»), провідниками ОУН було підготовлено немало нових інструкцій і вказівок (деякі з них явно базувалися на попередніх, виготовлених в 1930-ті рр.). Підпілля, зважаючи на загрозу роз- конспірації, поступово перейшло від масової роботи з молоддю до індивідуальної, більш конспіративної. Багатотисячна мережа Юнацтва ОУН була розпущена, зате кожен місцевий провідник ОУН підтримував контакти з невеликими, добре законспірованими молодіжними групами, мав довірених осіб серед молоді.

На нашу думку, найбільш показовими вказівками ОУН щодо роботи з молоддю у 1944--1952 рр. були:

— інструкції з створення Юнацтва ОУН (автор -- Ярослав Скасків-`Моряк' (прибл. 1942--1943 рр.). В них докладно описувалося, як ОУН повинна проводити роботу з молоддю. Інструкції базувалися на досвіді роботи 1929--1939 рр., активно використовувались і в подальші роки;

— інструкція щодо виховання кадрів (була підготовлена не пізніше 1944 р., оновлювалася щороку з врахуванням поточних потреб підпілля). У ній докладно опрацьовувались питання про невідкладні завдання підпілля щодо підготовки молодих кадрів, ідейно-політичний вишкіл кадрів, про розстановку кадрів, залучення молоді до керівної роботи тощо;

— методичні вказівки керівництва ОУН щодо виховання шкільної дітвори (також постійно оновлювалися);

— інструкції для виховання Юнацтва ОУН (використовувалися як давно напрацьовані інструкції ще з 1930-х рр., так і оновлені версії, підготовлені з врахуванням поточної ситуації);

— інструкції про роботу з шкільною молоддю (25.12.1945 р.);

— вказівки для української молоді (українській селянській, робітничій та інтелігентській молоді в Західних областях т.зв. УРСР, яка живе легально. 1947, 1948 рр.);

— інструкції про пропагандистську роботу (виготовлялися в Головному осередку пропаганди ОУН і оновлювалися щороку. Напр., збереглася інструкція за 1949 р.);

— інструкція про прийоми щодо молоді, які застосовує в своїй роботі більшовицька агентура, і як перед нею оборонятися;

— вказівки щодо роботи з юнаками (травень 1950 р.) Іщук О. Молодіжні організації ОУН (1939--1955 рр.). -- С. 493--500; ГДА СБ України. -- Ф. 13. -- Спр. 376. -- Т. 18. -- Арк. 283--292.;

— квестіонар (опитник) членів молодіжних ланок ОУН і їх прихильників з метою з'ясування, чим живе українська молодь Іщук О. Молодіжні організації ОУН (1939--1955 рр.). -- С. 512--514; ГДА СБ України. -- Ф. 13. -- Спр. 376. -- Т. 19. -- Арк. 33--34. тощо.

Крім того, велику роль відігравала виховна та пропагандистська робота з молоддю -- як з кандидатами в члени ОУН, так і зі всім загалом української молоді. При підготовці юнаків до вступу в ОУН використовувались матеріали спеціально створених організаційних вишколів. Масовими накладами публікувалися листівки, звернення, заклики від імені Проводу ОУН до української молоді, які поширювалися всією територією Західної України, а нерідко і за її межамиДокладніше див.: Іщук О. Молодіжні організації ОУН (1939--1955 рр.)... -- С. 250--271 (перелік літератури, виданої підпіллям ОУН для виховання молоді).. Згідно з новими дослідженнями, пропагандистську літературу ОУН намагалася поширювати практично всією територією України, про що збереглися як підпільні документи, так і звіти радянських каральних органів про вилучення цієї літера- тури. Постійно готувалися і поширювалися спеціальні молодіжні журнали, розраховані на молодь різного віку («Юнак», «Молодий революціонер», «На чатах», «За Україну», «За волю України», «На зміну», «Орлики», «Юні друзі», «Малі друзі» та ін.), книги та брошури з історії та географії України («Історія України» М. Грушевського, «Географія України» С. Рудницького тощо), твори українських письменників і т.п. Підпілля закликало молодь не пиячити, вести себе достойно, спілкуватися українською мовою і не піддаватися русифікації, не вступати в піонерські і комсомольські організації, вивчати власну історію, допомагати українському визвольному руху. Слід визнати, що фактично підпіллям ОУН було створено систему навчання української молоді, яка мала стати альтернативою тій, що впроваджувалась в радянських навчальних закладах. У багатьох районах Західної України (особливо сільських) ця система протягом 1945--1954 рр. доволі успішно діяла.

Загалом робота ОУН з молоддю давала певні результати. Після 1944 р. підпілля ОУН постійно поповнювалося молодими кадрами, що дуже хвилювало і працівників КП(б)У, і чекістів. Провідники ОУН постійно проводили таємні зібрання з молодими прихильниками, розповідали їм про завдання ОУН і поступово робили з них своїх негласних помічників. Молодь потаємно читала повстанську літературу і захоплювалася нею. І в містах, і в селах знаходилося немало молодих людей, які уважно стежили за ситуацією і доповідали про побачене в підпілля, допомагали придбати їжу, одяг, необхідні побутові товари, поширювали листівки, організували дрібні диверсії або й саботаж. Непоодинокими були випадки, коли молоді люди за дорученням ОУН вчиняли теракти проти радянського активу, після чого йшли в підпілля. Молодіжні ланки ОУН стали альтернативою широко розбудованій радянською владою у повоєнні роки мережі піонерських та комсомольських ланок.

У доповідних записках чекістів та партійних діячів за 1944-- 1954 рр. постійно фігурують факти, які свідчать про виникнення в різних містах і селах молодіжних ланок ОУН, які приховано чинили спротив заходам радянської влади, проводили антира- дянську агітацію, вчиняли саботаж, диверсійні акції: спалення кіноапаратів, підпали колгоспів тощо. Повстанські інструкції про роботу з молоддю, які потрапляли до рук чекістів, сильно непокоїли їх, адже від того, на чий бік стане підростаюче покоління, залежала доля протистояння між каральними органами СССР і українським визвольним рухом. Зокрема, в травні 1948 р. чекістами у вбитих керівників Коломийського окружного проводу ОУН було вилучено значну кількість документів ОУН. Серед них були вказівки окружного проводу ОУН до надрайонних і районних пропагандистів щодо оволодіння українською молоддю. У вказівках докладно описувалося, як саме слід працювати, щоб залучити до діяльності в ОУН молодь з середніх і спеціальних шкіл та курсів, міську, робітничу, сільську молодь тощоІщук О. Молодіжні організації ОУН(1939--1955рр.)... -- С. 644--645..

На нашу думку, остаточне коригування і оформлення тактичних схем «Дажбог», «Орлик» і «Олег» відбулося у травні--червні 1948 р. на нараді членів Проводу ОУН в лісах біля с. Ілів Миколаївського району Дрогобицької (нині Львівської) області. На це вказує ряд збережених документів як підпілля ОУН, так і радянських органів державної безпеки. Великі втрати внаслідок протистояння з чекістами диктували потребу зменшити кількість збройних нападів і зосередитись на агітації, збільшенні друку підпільної літератури, на збереженні цінних кадрів, їх вишколі, поширенні впливу підпілля на Наддніпрянщину і залученні до роботи української молоді. Саме в документах ОУН 1948--1951 рр. регулярно бачимо умовні позначення «Дажбог» (збереження кадрів), «Орлик» («Харків», робота на СУЗ) та «Олег» (робота з молоддю, створення легальних організацій).

Архівні матеріали МҐБ-КҐБ УССР свідчать, що радянські каральні органи уважно стежили за основними напрямками діяльності ОУН. Одним з перших, від кого чекісти в подробицях дізналися про ухвалення Проводом ОУН на згаданій нараді нових інструкцій, став захоплений пораненим 4 серпня 1948 р. керівник Рогатинсько- го окружного проводу ОУН Зиновій Благий-`Шпак'. Він пішов на співпрацю з чекістами і доволі докладно охарактеризував їм кожного члена Проводу ОУН, наради в 1945--1948 рр. і прийняті на них рішення. Зважаючи на важливість інформації, 5 лютого 1949 р. його допитав заступник міністра держбезпеки УРСР генерал-майор Віктор Дроздов, протокол допиту записував начальник відділення Управління 2-Н МДБ УРСР капітан Григорій КлименкоЛітопис Української повстанської армії. Нова серія. Т. 10. Життя і боротьба генерала «Тараса Чупринки» (1907--1950). Документи і матеріали / Упоряд.: С. Богунов, В. Даниленко, А. Кентій, С. Кокін, В. Лозицький, М. Посівнич. -- Київ; Торонто, 2007. -- С. 473--486; ГДА СБ України. -- Ф. 13. -- Спр. 372. -- Т. 9. -- Арк. 212--233..