Публічна політика: теоретичний вимір і сучасна практика

У підрозділі 4.1. - «Публічна політика в глобальному контексті» - на підставі мультипарадигмального підходу з'ясовані тенденції глобальної публічної політики. Дисертантка зауважує, що пошук теоретичних пояснень суті глобальної публічної політики презентований через множинні наукові дискурси представників: концепції глобальної політики (Д. Гелд, Д. Голдблат, Е. МакГрю і Дж. Перратон, Дж. Розенау), теорії «міжнародного режиму» (Р. Кох, С. Краснер, О. Янг, Дж. Раггі), концепції «оркестровки» (К.Еббот, Д.Снайдел), концепції глобального управління (В. Брандт, А. Вендт, Дж. Раггі, Дж. Розенау, Дж. Ботон, К. Бредфорд), концепції глобальних проблем (Е. МакГрю, П. Льюїс).

Констатовано, що змістовна характеристика й теоретичний конструкт глобальної публічної політики не можуть бути повними без залучення теорії демократії та концептуальних моделей управління NPM і GG, завдяки яким були запропоновані універсальні критерії публічності, а саме: участь, прозорість, відповідальність, ефективність, рівноправність і верховенство закону. З урахуванням класичних і нових теоретико-методологічних і практичних тенденцій, зроблено висновок, що, з одного боку, глобальна публічна політика є похідною від глобального простору, з іншого - вона керує ним шляхом забезпечення функцій комунікації, моніторингу, створення інформаційних контентів, формування громадської думки, структурування соціальних просторів, формулювання порядку денного та ін.

Таким чином, структурно сучасна глобальна публічна політика може бути представлена як процес глобалізації «знизу - вгору», через діяльність інститутів глобального громадянського суспільства, аналітичних спільнот, глобальних центрів комунікації, неурядових організацій різної спрямованості, і як процес глобалізації «згори - вниз», через управлінську практику впливових держав і міжнародних організацій, глобальних міжнародних банків і фондів. Обидві траєкторії перетинаються в проблемних точках (світові проблеми, які потребують вирішення) і утворюють нові види практик взаємодії.

У підрозділі 4.2. - «Взаємодія глобальних публічних акторів» - аналізується роль останніх у процесі формування глобальної публічної політики. Акцентується увага на тому, що проблеми, з якими зіштовхується сучасний світ у глобальному просторі, вимагають колективних рішень і дій традиційних і нових транснаціональних суб'єктів політичного процесу, які створюють нові види практик взаємодії у полі публічної політики.

Доведено, що координація та управління глобальним простором здійснюються колективними та індивідуальними суб'єктами публічної політики, які мають різну мету, способи розв'язання проблем, ступінь інституціоналізації, ресурсні можливості, що ускладнює цей процес, робить його конфліктним і важко контрольованим.

Підкреслено, що взаємодія та інтеграція протягом останніх кількох років призвели до залучення громадянського суспільства у формування міжнародного управління, визначення громадської думки в глобальному просторі та до корпоративної відповідальності за спільний порядок денний. Інституціоналізація громадянського суспільства у вигляді ефективних демократичних інститутів узгодження інтересів на глобальному рівні відбувається як «згори» (міжнародні організації: ООН, ЄС, Рада Європи, МВФ), так і «знизу» (альтерглобалістські рухи).

Інституціоналізація глобальної публічної політики на сучасному етапі відбувається не тільки в реальному, а й в онлайн просторі. Інтернет-технології розширили можливості й способи вертикальної і горизонтальної комунікації та участі громадян різних країн в політичному житті на глобальному рівні, створили різні інтерактивні платформи публічної політики, через які суспільство подає сигнали про свої проблеми й потреби їх рішень. Такими платформами є: online-соціальні мережі, інтернет-блоги, сайти міжнародних міжурядових і неурядових організацій, сайти урядових інститутів, сайти університетів та ін.

У підрозділі 4.3. - «Ефективність публічної політики: практика глобального вимірювання» - проаналізовані глобальні індекси як інструмент зовнішнього оцінювання публічної політики та виокремлені критерії її ефективності. Зазначено, що інтерес до оцінювання ефективності держав виник у 60-х рр. ХХ ст. у США внаслідок активізації державної політики в соціальній сфері з метою підвищення легітимності рішень. З розробкою і впровадженням моделей «NРM» і «GG» в політику держав з кінця 80-х рр. ХХ ст. оцінка ефективності правління стала проводитися з використанням нових менеджеріальних підходів, де були представлені критерії governance, які включали в себе інституціонально-структурні та процедурні результати діяльності держави.

Розглянуто такі глобальні індекси як: Індекс міжнародного моніторингу Світового банку (WGI), що включає шість агрегованих індексів: ефективності уряду, право голосу та підзвітності, правопорядку, контролю корупції, політичної стабільності й відсутності насильства, якості регулювання; Індекс трансформації Бертельсманна; Індекс відкритого уряду; Індекс розвитку електронного уряду; Індекс електронної участі; Індекс розвитку інформаційно-комунікаційних технологій; Індекс громадянського суспільства; Індекс світових аналітичних центрів; Глобальний інноваційний індекс; Індекс глобальної конкуренції; Індекс соціального розвитку; Індекс розвитку людського потенціалу ООН; Індекс сприйняття корупції; Індекс свободи міжнародної правозахисної організації Freedom House. На цій основі виведено комплекс параметрів, через призму яких можна оцінити ефективність публічної політики: 1) громадська участь, 2) верховенство закону, 3) прозорість, 4) спрямування інститутів і процесів на інтереси і потреби суспільства, 5) включеність у пошук проблем суспільства всіх соціальних груп на рівних підставах, 6) орієнтація на консенсус - забезпечення сталого розвитку суспільства з урахуванням інтересів безлічі соціально-політичних акторів в історичному, економічному і соціокультурному контексті; 7) підзвітність органів державної влади суспільству, яке наділене функціями контролю; 8) рівень легітимності інститутів публічної політики.

У підрозділі 4.4. - «Глобальні індекси як показники ефективності публічної політики: спроба використання» - з'ясовані загальні тенденції ефективної публічної політики, а також визначені лінійні кореляційні зв'язки між відібраними показниками якості інституціонального розвитку акторів.

Для дослідження були відібрані групи країн, які можна поділити на три кластери, що розрізняються за системними характеристиками та траєкторією формування публічного поля політики. Перший кластер представляють стабільні демократичні системи: США, Великобританія, Німеччина, Франція та Ісландія. Другий кластер включає в себе перехідні країни, де відбулися системні трансформації й спостерігається розвиток демократизації в позитивній динаміці: Польща, Хорватія, Словаччина. Третій кластер представляють перехідні країни, з незавершеним переходом, а саме: Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Росія, Білорусь.

У якості емпіричного інструментарію для широких міждержавних порівнянь були використані: Міжнародний моніторинг Світового банку (WGI); Індекс глобальної конкуренції; Індекс соціального прогресу; Глобальний інноваційний індекс; Індекс свободи Freedom House; Індекс розвитку людського потенціалу ООН; Індекс сприйняття корупції; Індекс розвитку електронного уряду; Індекс розвитку інформаційно-комунікаційних технологій; Індекс громадянського суспільства; Індекс трансформації Бертельсманна.

З'ясовано, що публічна політика залежить від численних факторів, що впливають на неї як «згори - вниз», так і «знизу - вгору», між якими існує сильний кореляційний зв'язок. Це підтверджує гіпотезу про залежність ефективності публічної політики від якості інститутів і характеру середовища, в якому вона здійснюється. Загальною для всіх держав запропонованої вибірки є пряма лінійна залежність ефективності управління від таких показників, як право, боротьба з корупцією, соціально-економічне становище, політична участь, якість регулювання (показники більше 0,95). Також була виявлена сильна кореляція між усіма показниками якості інститутів і режимності (показники від 0,49 до 0,9). Констатовано, що найнижчий рівень кореляційного зв'язку був зафіксований між показниками демократії та електронного урядування - 0,49 (помірній зв'язок). Таким чином, високий кореляційний зв'язок між показниками публічності для всіх груп країн говорить про те, що не існує якогось одного фактору, який би визначав ефективність публічної політики, тільки комплекс чинників може бути впливовим щодо публічного простору.

Доведено, що існують загальні тенденції ефективного управління, властиві для всіх країн вибірки. Країни з високими якістю публічних інститутів, рівнем соціально-економічного розвитку, правопорядку, стабільності, якістю регулювання, низькими показниками корупції й включеністю в процес співуправління громадського сектору мають ефективну публічну політику. І відповідно, навпаки, країни, що демонструють слабкість інститутів, не можуть мати ефективної публічної політики, яка найчастіше замінюється штучними або імітаційними формами взаємодії влади і суспільства.

У п'ятому розділі - «Інституціональний дизайн публічної політики сучасної України» - здійснено аналіз національної моделі публічної політики, як результуючої ефектів інституціоналізації, які формують зміст публічного капіталу в державі та визначають його майбутнє в політичній перспективі.

У підрозділі 5.1. - «Інституціональний детермінаційний фактор формування національної моделі публічної політики України» - розкриті основні тенденції і проблеми конструювання інституційного каркасу сучасної публічної політики в Україні на різних її етапах.

Специфіку, проблеми та окремі аспекти інституціональної моделі української держави розглядали у своїх дослідженнях: В. Горбатенко, О. Бабкіна, І. Кресіна, Є. Головаха, Н. Паніна, А. Колодій, О. Зоткін, М. Шаповаленко, О. Носова, В. Дзюндзюк, В. Давиденко, М. Михальченко, С. Телешун та ін. У процесі узагальнення напрацювань зазначених дослідників виокремлені і проаналізовані фактори, які впливають на формування моделі публічної політики як складової частини загальнонаціонального інституціонального дизайну.

Зазначається, що Україна являє собою зразок країни, що знаходиться в лімінальному стані, коли розпочаті інституціональні перетворення ще не завершені і, як результат, проявляються у суперечливих тенденціях інституціонального розвитку та конфліктності системи. З'ясовано, що інституціональна біографія української публічної політики складалася і продовжує складатися, перебуваючи в залежності від ефективності публічних інститутів у політичному просторі й відповідності до нормативної деліберативної моделі демократії. На кожному етапі розвитку публічної політики України актори політичного простору організаційно оформлялись і відповідно інституціоналізували нові практики взаємодії, демонструючи суперечливі ефекти інституціоналізації публічного капіталу.

У підрозділі 5.2. - «Інституціоналізація акторів публічної політики в Україні за траєкторією «згори - вниз» - проаналізовано процес інституціонального проектування публічної політики в Україні по вертикальній траєкторії.

На підставі проведеного аналізу нормативно-правової бази публічної політики України доведено, що інституціональний каркас публічної політики законодавчо значно оновився та деталізувався. Імплементація міжнародних норм щодо публічної політики в національному законодавстві дала можливість новим інституціям набути легальної суб'єктності, розширила законодавчі можливості для інститутів публічної політики в стані реформування. Але в той же час національне законодавство не встигає фіксувати весь спектр інституціоналізованих практик взаємодії і статусів нових та традиційних акторів публічного поля політики в сучасних умовах. Також у реальності спостерігається проблема несумісності нових правових установ і непідготовлених для публічної діяльності інститутів, поки що не здатних забезпечити партнерські діалогічні взаємодії між акторами і виконання ними прийнятих у державі законів.

Доведено, що проектування державою публічної політики в Україні по траєкторії «згори - вниз» відзначається суперечливими тенденціями, що визначають специфіку національної моделі публічної політики. Безумовними позитивами вертикальної інституціоналізації публічного капіталу можна відзначити: модернізацію управлінських практик; створення нових і реформування традиційних інституцій з використанням інноваційних ресурсів; орієнтацію на прийняті в демократичних системах програми урядування та діалогові форми взаємодії з громадянським суспільством; розвиток сектору надання адміністративних послуг населенню, активну інтернетизацію і впровадження електронних технологій у процеси комунікації, управління та контролю.

Зазначається, що поступово накопичуються негативні ефекти публічного капіталу (інституціональні «пастки»), а саме: інституціональна дуальність, конфліктність, правова невизначеність, низький рівень легітимності, які створили умови для існування в Україні стійких імітаційних форм взаємодії між акторами, що не сприяє розвитку діалогової і субсидіарної моделі суспільних відносин і переводить систему в стан гістерезису.

У підрозділі 5.3. - «Роль громадянського суспільства у формуванні української публічної політики» - проаналізовано процес інституціоналізації громадянського суспільства в Україні як одного з головних акторів публічного поля політики, який впливає на якість публічного капіталу та стан політичної системи в цілому.

Доведено, що на тлі досить повільного і запізнілого в часі процесу концептуально-правового формування та реалізації стратегії розвитку громадянського суспільства в публічному просторі України сучасна практика участі громадського сектору в політичному житті країни і його організаційний розвиток мають уже свою традицію і певні специфічні риси. Сучасний стан розвитку громадянського суспільства та перетворення його на повноцінного актора політичних процесів із високим рівнем довіри можна віднести до позитивних ефектів інституціоналізації публічного капіталу в Україні.

Проте формування нової моделі публічної політики в Україні по траєкторії «знизу - вгору» має суттєві труднощі. Однією з основних проблем є недостатня підготовленість законодавчої бази щодо статусу, прав і обов'язків публічних інститутів громадського сектору, що відображається на характері відносин з державними структурами. Унікальність українського варіанту полягає в тому, що громадянське суспільство швидше і результативніше інституціоналізується як публічний актор, ніж держава, яка не «встигає» інституціонально підлаштуватися під зміни і, в силу обмеженості традицією попередньої управлінської моделі, гальмує участь громадського сектору в політичному житті, створюючи імітаційні практики публічності. Доведено, що особливістю української моделі публічної політики, форматованої «знизу - вгору», є висока протестна активність громадянського суспільства, яка в умовах порушення каналів зворотного зв'язку і низького рівня довіри громадян до владних політичних інституцій сприяє формуванню та інституціоналізації нових каналів громадянської та політичної участі.

У підрозділі 5.4. - «Специфіка та перспективи розвитку української моделі публічної політики» - на підставі поєднання методів економетрії та компаративістики (case-study і темпорального (логітюдного)), здійснено аналіз інституціональної складової національної моделі публічної політики України, простежено перспективи її розвитку та вироблені конкретні рекомендації щодо підвищення її ефективності. Доведено, що рівень розвиненості та організованості політичних інститутів, а також інституціоналізованість форм їх взаємодії безпосередньо впливає на ефективність публічної політики.

На підставі побудованих поліноміальних моделей - права голосу та підзвітності, політичної стабільності, контролю над корупцією, верховенства права, якості регулювання, ефективності управління, - для яких були використані дані по Україні з 2002 по 2015 рр. Міжнародного моніторингу Світового банку (WGI), доведено наступне: дві з шести моделей (ефективності управління і політичної стабільності) стрімко регресують лінію тренду, що істотно звужує поле публічної політики та показує найбільш проблемні зони у взаємодії влади і суспільства. Моделі якості регулювання і верховенства права не змінили своїх показників в жодну із сторін, що свідчить про повільне реформування цих інституціональних показників системи. Але водночас спостерігаються тенденції поліпшення деяких інституціональних показників, де лінія тренду фіксує в перспективі розвиток по висхідній: показники боротьби з корупцією, правом голосу й підзвітності.

Аналіз поліноміальних моделей інституціональних показників публічності показав, що інституціональний дизайн сучасної української публічної політики ще не має завершеної конструкції, під впливом ендогенних і екзогенних факторів він постійно видозмінюється, набуваючи нових інституціональних і змістових форм своїх компонентів. Він також є суперечливим, нестабільним і малоефективним з точки зору керованості і регульованості, проте має деякі позитивні тенденції зміни якості публічного капіталу. Суперечливі тенденції публічної політики, які були виявлені, вимагають серйозної корекції політичних процесів, відмови від імітаційних форм взаємодії, а також пошуку нових інноваційних способів і механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства.

У висновках викладено найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове наукове осмислення публічної політики як важливої теоретичної проблеми та сучасної практики.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що публічна політика є одним із міждисциплінарних актуальних об'єктів політичної науки та провідною політичною практикою глобального і національного рівнів, що обумовлює інституційні можливості (шляхи) розв'язання конфлікту держави і суспільства з метою регулювання взаємин влади і громади в контексті демократизації політичних систем сучасності та переосмислення ролі держави. Водночас під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів дослідницьке поле публічної політики розширюється та диференціюється, потребуючи нових адекватних політичній дійсності концептуальних моделей і методологічного інструментарію. У роботі здійснено аналіз принципів та шляхів формування публічної політики у теоретичному і практичному вимірах і отримано наступні результати.

1. Концепт «публічна політика» перманентно трансформується в силу мінливої політичної реальності, що ставить представників різних наукових шкіл перед проблемою постійного пошуку нових пояснень його змісту. В результаті ретроспективного аналізу теоретико-методологічних підходів, що операціоналізують публічну політику крізь призму філософсько-аксіологічного уявлення про «публічне» та предметно-практичний вимір як діяльнісної та інституціональної категорії, було представлено авторське бачення цього феномену, під яким слід розуміти доцільну взаємодію публічних акторів (інституціоналізованих та неінституціоналізованих, формальних і неформальних), які за допомогою власних ресурсів, функціональних механізмів, культурно-ціннісних і правових норм мають можливість виявляти, реалізовувати, аналізувати та контролювати загальнозначущі соціально-політичні проблеми. Доповнює концептуальну картину публічної політики просторовий вимір, який пов'язує її різні виміри в єдину цілісність як дійсність об'єктивного порядку. Публічна політика як особливий вид політичного простору становить собою існуючу в певний часовий період складну мережеву комбінацію, що складається з організованих інститутів, які забезпечують механізмами різнорівневих державних і недержавних акторів та надають їм можливості - на підставі своїх громадянських позицій, інтересів та ідентичностей - взаємодіяти й впливати на владу в процесі вироблення політики. Теорія і методологія просторового моделювання дозволила запропонувати модель публічного простору для лімінальних систем, які є найбільш конфліктними та нестабільними. Аналіз різних підходів до публічної політики дав можливість зрозуміти, що концепції, які представлені західними дослідниками, мають чітку ліберальну основу й позитивістську традицію та орієнтовані на стабільні демократичні системи. Держави, що знаходяться в процесі трансформації, тобто нестабільні, мають свою історію політико-владних відносин і формують свій особливий варіант публічної політики, який потребує нового осмислення й теоретичного обґрунтування.

2. Комплексність і багаторівневість публічних процесів обумовили дослідження публічної політики не з позицій динамічної конкуренції різних підходів, а скоріше, як синтетичну багатоскладову концепцію, інтегруючу різні виміри багатошарової публічної політики, які вивчаються в межах різних теорій політичної та інших наук. В результаті була обґрунтована методологічна доцільність використання інституціональної парадигми, менеджеріальної, мережевої й системної теорій та конфліктологічного підходу, що дозволило синтезувати їх в оригінальну теоретико-методологічну конструкцію, яка поєднує в собі теоретичне уявлення про проблему в поєднанні з конкретним практичним змістом публічної політики, та емпірично перевірити гіпотезу дослідження. Провідним методологічним підходом у дослідженні визначено інституціональний, який в різних своїх версіях (політичний, соціальний та ін.) розкрив роль інститутів у публічному процесі і дозволив довести, що інституціоналізовані актори більш ефективно представляють свої інтереси в публічному полі політики й конфігурують реальність політики. Менеджеріальний підхід через концепції врядування NPM, GG дав змогу оцінити публічну політику на глобальному, регіональному та національному рівнях і визначити рівень її ефективності. Мережевий підхід дозволив прояснити складний комплекс взаємодій інституціоналізованих і неінституціоналізованих акторів у публічному просторі. Завдяки системному підходу публічна політика була розглянута як системне явище, що являє собою цілісну, самовідтворювальну, самоорганізовану, динамічну, саморозвинену систему, що складається із взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів - як між собою, так і з зовнішнім середовищем. Конфліктологічний підхід допоміг довести, що публічна політика об'єктивно відтворюється у процесі взаємодії публічних акторів з різними інтересами й ресурсами, які знаходяться в стані постійних суперечностей. Таким чином, методологічна основа дослідження являє собою сукупність підходів і методів, що дозволяють розкрити як окремі аспекти теми, так і представити узагальнюючу модель публічної політики.

3. На підставі аналізу існуючих у політичній науці моделей формування публічної політики, розроблених такими вченими, як: Д. Гупта, Дж. Кінгдон, Е. Остром, П. Сабатьє, Х. Дженкінс-Сміт, Т. Моррісон, С. Хілгартнер, Ч. Л. Боско, С. Кауфман та ін., було зроблено висновок, що вони можуть бути використані в дослідженнях виключно як загальносхематичні та загальноорієнтаційні і не можуть бути оптимальними для всіх типів систем, тому що процеси, які відбуваються в реальному політичному житті, мають безліч специфічних системних і національних особливостей. Використання теоретичних моделей формування публічної політики в дослідженні нестабільніх перехідних країн, що знаходяться в умовах системної кризи, представляє особливу складність в силу того, що трансформації, які в них відбуваються, завжди пов'язані зі змінами як соціального, культурно-ціннісного, так й інституціонального характеру.

Згідно з розробленою акторно-мережевою моделлю публічної політики, яка може слугувати універсальною для різних типів систем, були визначені дві траєкторії суб'єкт-об'єктних практик відносин: «зверху - вниз» і «знизу - вгору», які мають зустрічну спрямованість. Модель «зустрічних траєкторій» публічної політики обґрунтовує необхідність виділення двох напрямків інституціоналізованих суб'єкт-об'єктних відносин, в межах яких формулюються соціально-політичні проблеми й визначаються способи їх рішень у публічному просторі політики. При побудові власної моделі авторка вибірково спиралася на теоретичні моделі, представлені різними методологічними підходами. Було доведено, що домінування ієрархічного («зверху - вниз») виду практики не дозволяє конструювати публічну політику з урахуванням інтересів суспільства, не може відбуватися коеволюційний розвиток інститутів громадянського суспільства, спостерігається їх слабка інституціоналізація.

4. У результаті дослідження була проаналізована роль інституціоналізованих акторів публічної політики на різних просторових рівнях (глобальному, регіональному, національному) у формуванні публічного капіталу. Було доведено, що глобальні та внутрішньосистемні фактори стали каталізаторами змін положення акторів у публічному просторі. Виявлені наступні тенденції зміни суб'єктності публічних акторів у сучасних умовах: 1) об'єктивно відбулися структурні, ресурсні та функціональні трансформації традиційних суб'єктів політики, що, в свою чергу, вплинуло на характер їхньої участі й взаємодії в публічному полі; 2) формується новий порядок публічного простору, з'являються нові види практик публічно-приватного партнерства, які включають в себе механізми деліберативної демократії; 3) в постмодерних системах збільшується кількість суб'єктів публічного поля, змінюються (виникають, зникають) їх функції, по-новому розподіляються ресурси, змінюється стратегія поведінки, що в комплексі вливає на характер формування публічної політики; 4) відзначається поява гібридних видів публічних акторів як нових синтетичних феноменів в політико-управлінському процесі; 5) діяльність публічних акторів стала носити транскордонний характер, що розширює, ускладнює й розмиває публічний простір; 6) спостерігається мережевізація взаємодії публічних акторів, що веде до нового типу суб'єктності - мережевих спільнот. Структури, що виникли із суміші урядових і неурядових суб'єктів, задіяних у виробленні публічної політики, набувають мережевої і міжорганізаційної форм; 7) відзначається індивідуалізований характер участі в політичному процесі; зацікавленість у вирішенні спільних проблем відповідає інтересам індивідів і тим самим сприяє їх співучасті в публічній політиці; 8) держава перестає відігравати монопольну роль у політичному процесі, хоча й залишається головним суб'єктом у публічному полі. Вплив трансформаційних процесів у публічній сфері позначається на зміні місії держави, структури, функцій і технологій її політики й управління в сучасному суспільстві. Модерація, партнерство та медіація за допомогою співпраці, а не вертикально ієрархічне управління й мобілізація за допомогою нав'язування, стають імперативними правилами діяльності сучасної держави. У перехідних системах зміна суб'єктності публічних акторів має додаткові специфічні тенденції: інституціональна невизначеність акторів публічної політики, інституціональні «пастки», конфліктність та ін.

5. Інституціоналізація публічних акторів та форм їх взаємодії є основою інституціонального дизайну публічної політики системи. Вплив акторів відбувається на кожному етапі / циклі формування публічної політики, але з різним ступенем інтенсивності, витрачених ресурсів і виконаних функцій, в результаті чого виникають своя конфігурація відносин і ефект зворотного зв'язку учасників публічної політики, а також результативність їх дій у цьому процесі. Встановлено, що завдяки процесу інституціоналізації актори представляють свої позиції структуровано й організовано і, за умови дотримання прийнятих в системі демократичних правових норм, повноцінно можуть впливати на процес прийняття та здійснення політичних рішень. Аналіз інституціоналізації форм взаємодії держави й суспільства вказує на те, що якість зворотного зв'язку залежить від організованості публічних акторів, від їх здатності впливати на формування публічної політики на різних етапах, від здатності політичної системи адекватно відповідати вимогам зовнішнього середовища, встановлювати інноваційні практики партнерських відносин. Було доведено, що завдяки інституціоналізації нових каналів взаємодії та появі нових механізмів комунікації актори публічного процесу набувають необхідних знань та навичок інноваційної діяльності, які з часом набувають ґабітуалізованого характеру. Було з'ясовано, що взаємодія публічних акторів між собою як по вертикалі, так і по горизонталі, а також їх функціональні можливості залежать від типів політичних режимів, в умовах яких здійснюється публічний процес. У ліберально-демократичних типах систем діяльність публічних акторів орієнтована на активний діалог і регулярну взаємодію з владою з питань формування та здійснення політики. У політичних системах, де процес демократизації ще не завершений і спостерігаються авторитарні традиції управління, інституції, які могли б і повинні були б виконувати публічні функції, на практиці виявляються публічними імітаторами й сприяють формуванню позагромадянської публічності.

6. Глобальна публічна політика як науковий концепт і політична практика ще проходить стадію свого оформлення в політичній науці. Констатовано, що зазначена політика, яка формується в анархічному міжнародному середовищі, залежить від рівня організованості глобальних суспільних інститутів і здатності глобального громадянського суспільства впливати на політичні процеси. Глобальна публічна політика виробляє універсальні тренди, властиві сучасній епосі і знаходиться в нерозривному взаємозв'язку із регіональним і національним рівнями публічної політики, які є носіями унікальних соціокультурних і управлінських матриць.

7. Для аналізу публічної політики міжнародними аналітичними дослідницькими центрами були розроблені ідеально-типові критерії ефективності публічної політики та публічного управління, що показують якість функціонування інститутів публічної політики й ефективність діяльності влади, які представлені в глобальних індексах і використовуються як у наукових дослідженнях, так і в практичному плані для контролю за здійсненням політики. Дані глобальних індексів в якості емпіричного інструментарію в дослідженні показали тенденції зміни якостей публічності в трьох кластерах розглянутих країн (демократичних систем, перехідних, які здійснили перехід до демократії та перехідних з незавершеною демократизацією) дали можливість визначити спрямованість цих змін у часі, знайти кореляції між різними показниками публічності і виявити детермінаційні фактори, що викликають зміни.

8. Кореляційний аналіз критеріїв публічності, заснованих на даних глобальних індексів, дозволив встановити тісний взаємозв'язок основних показників ефективності публічної політики в різних типах систем на сучасному етапі і побічно судити про стан публічної політики в умовах заданого режимного середовища. Проведений аналіз дозволив виявити тісний кореляційний зв'язок між індикаторами публічності та довести, що жоден з індикаторів самостійно не зможе визначити публічну політику в системі. В результаті компаративного аналізу показників публічності 3 кластерів країн було доведено, що ефективність публічної політики залежить від комплексу детермінаційних факторів, що впливають як зверху, так і знизу, де вирішальне значення має рівень організованості інституцій та інституціоналізованих каналів взаємодії між владою і суспільством, що підтверджує основну гіпотезу дослідження. Сильні кореляційні зв'язки між показниками публічності продемонстрували всі країни запропонованої вибірки з різним типом режимності. Демократичні системи 1 і 2 кластерів демонструють більш високий рівень інституціоналізації публічних акторів і практик взаємодії, ніж країни 3 кластеру, які знаходяться в стані внутрішньосистемної турбулентності. Було встановлено: 1) показники соціально-економічного становища країни є бажаними, але недостатніми умовами, що впливають на рівень ефективності публічної політики; 2) країни, в яких рівень боротьби з корупцією високий, більш ефективні в публічному процесі й навпаки; 3) рівень правопорядку в державі впливає на показники ефективності публічної політики; 4) якість регулювання визначає ефективність публічної політики; 5) країни, в яких рівень політичної стабільності високий, а конфліктності низький, більш ефективні в публічному процесі, ніж системи, де рівень стабільності низький, а конфліктності високий; 6) розвиток інтерактивного сектора в державі і електронного уряду може створювати сприятливі умови і забезпечувати технологічно рівень взаємодії держави і суспільства, але не в усіх групах країн може однозначно гарантувати публічне управління; 7) системи з високими показниками якості інститутів мають ефективну публічну політику; 8) високі показники залучення громадян до процесу вироблення та здійснення політичних рішень виступають однією з визначальних умов ефективності публічної політики; 9) ефективність публічної політики залежить від режимності системи. У країнах демократичного спрямування якість інститутів і ефективність публічної політики є вищою, ніж у країнах з недемократичним режимом.

9. В Україні формується унікальна, що має свої специфічні риси, національна модель публічної політики, що орієнтується на узагальнену деліберативну нормативно-типову модель, яка, проходячи складний процес адаптації до українських реалій, ще недостатньо розвинена й суперечлива як за формою, так і за змістом. Під впливом ендогенних і екзогенних факторів інституціональний дизайн української публічної політики перманентно видозмінюється, набуваючи нових правових, організаційних форм і практик взаємодії акторів, демонструючи суперечливі ефекти інституціоналізації політичного капіталу. Перебуваючи в пошуку оптимальної політико-управлінської моделі держави в умовах лімінальності системи, «завислої» в інституціональній невизначеності, яка характеризується дуальністю і конфліктністю, формується національна модель публічної політики України, що є унікальною комбінацією глобальних, універсальних трендів публічності й національної практики, пов'язаної з соціокультурною матрицею, трансформаційним процесом і специфікою державного управління.

10. Визначені позитивні і негативні ефекти інституціоналізації публічної політики України, які формують зміст публічного капіталу в державі і визначають його майбутнє в політичній перспективі. До позитивних ефектів відносяться: модернізація управлінських практик згідно з концепціями NPM, GG, E-government, Open Government Partnership; оновлення і деталізація законодавчої бази публічної політики; поява нових інноваційних інституціоналізованих форм мережевої співпраці в різних галузях: антикорупційні організації, краудсорсингові, краудфандингові, краудкастингові види діяльності, стейкхолдерські проекти, структури, що включають цивільний сектор і державні інституції (ГР, організації контролю та аудиту, громадські об'єднання, аналітичні центри), онлайн-мережеві практики комунікації і взаємодії; підвищення суб'єктності громадянського суспільства. З'ясовані негативні ефекти інституціоналізованого політичного капіталу, а саме інституціональна дуальність, інституціональні «пастки», конфліктність, правова невизначеність, низький рівень легітимності інститутів, які створили умови для існування в Україні стійких імітаційних форм взаємодії між акторами та не сприяють розвитку ефективної публічної політики.

Таким чином, суперечливі тенденції публічної політики, які були виявлені, не дозволяють поки що країні вийти на новий рівень відносин і створити сприятливі умови для формування делібератівної демократії, тому вимагають серйозної корекції проведеної політики, відмови від імітаційних форм взаємодії, а також пошуку нових інноваційних способів і механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Індивідуальна монографія:

Рецензії:

Горбатенко В.П. Теоретико-практичні виміри публічної політики // Держава і право: Збірник наукових праць. Серія Політичні науки. Випуск 77 / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2017. С. 182-184.

Куц Г.М. Рецензія на монографію Чальцевої Олени Михайлівни «Публічна політика: теоретичний вимір і сучасна практика» Вінниця, 2017. 336 с. 24,33

Статті у наукових фахових виданнях України:

2. Чальцева О.М. Міжнародна безпека: теоретико-концептуальний аналіз // Трибуна. 2004. №3-4. С. 37-39.

3. Чальцева О.М. Порівняльний аналіз політичної культури: особливості, проблеми // Трибуна. 2004. №5-6. С. 28-31.

4. Чальцева О.М. “Збіг цілей” - це компроміс національних і міжнародних інтересів // Віче. 2004. №3. С. 44-48.

5. Чальцева О.М. Транскордонні держави: Україна, Молдова й Румунія на шляху до Євроінтеграції // Трибуна. 2006. №3-4. С. 42- 44.

6. Чальцева О.М. Проблеми формування предметного поля порівняльної політології // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. «Питання політології». 2009. №839. С. 12-17.

7. Чальцева О.М. Українська євроінтеграція: шлях в нікуди чи реальний зовнішньополітичний вектор ? // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Серія: Політологія. 2010. Т. 131. Вип. 118. С. 102-106.

8. Чальцева О.М. Проблеми організації порівняльних досліджень // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. 2011. Вип. 22. С. 8-17.

9. Чальцева О.М. Публічна політика в Україні: інституційний аспект дослідження // Трибуна. 2010. №7-8. С. 34- 36

10. Чальцева О.М. Організація компаративних досліджень // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна «Питання політології». 2010. Вип.17. С. 81-88.

11. Чальцева О.М. Державна стратегія як результат публічної політики в Україні // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна «Питання політології». 2011. Вип. 949. С. 117-122.

12. Чальцева О.М. Особливості порівняльного аналізу перехідних систем // Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації. 2011. №4. С. 337-343.

13. Чальцева О.М. Теорія мереж в дослідженнях публічної політики // Політологічний вісник. 2012. Вип.67. С. 250-257.

14. Чальцева О.М. Формування публічної політики в перехідних системах // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія, соціологія, політологія. 2013. № 9/2. С. 231-237.

15. Чальцева О.М. Роль політичних протестів в публічному діалозі (український і російський досвід) // Гілея. 2013. Вип. 75. № 8. С. 480-482.

16. Чальцева Е.М. Концепт «публичная политика»: трудности определения // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». 2014. №3

17. Чальцева О.М. Політична влада як компонент публічної політики: теоретичне обґрунтування // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна «Питання політології». 2014. №1091. Вип.25. С. 5-10.

18. Chaltseva O. Models of formation of public policy // Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії. 2014. Вип. 5. С. 315-322.

19. Чальцева О.М. Глобальний вимір публічної політики // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна «Питання політології». 2015. Вип.28. С. 133-137.

20. Чальцева О.М. Просторові виміри публічної політики // Актуальні проблеми політики. 2015. Вип. № 56. С. 21-31.

21. Чальцева Е.М. Публичная политика в интернет пространстве // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія: Історія. Філософія. Політологія. Зб. наук. праць. 2016. Вип.11. С. 213-220.

22. Чальцева О.М. Публічна політика як особливий вид політичного простору // Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації. 2016. №4. / http://social-science.com.ua/ article/1397

Статті у фахових виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз:

23. Чальцева Е.М. Глобальные индексы как показатели эффективности публичной политики // Науковий журнал «Політікус». 2016. Вип.2. С. 136-140.

24. Чальцева Е.М. Современные тенденции смены субъектности публичной политики // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». 2016. №140 (12). С. 57-66.

Статті у наукових періодичних виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз:

25. Чальцева О.М. Глобальне громадянське суспільство як актор глобальної публічної політики // Політичне життя. 2016. №3. С. 101-106.

26. Чальцева О.М. Публічна влада // Політичне життя. 2016. № 4. С. 52-57.

Статті у наукових періодичних виданнях інших держав які включені до міжнародних наукометричних баз:

27. Чальцева Е.М. Публичная политика с позиции конфликтологической парадигмы // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences.Budapest. 2017. V (20). Р. 57-61.

28. Чальцева О. Публічні актори: у пошуках суб'єктності // Evropskэ politickэ a prбvnн diskurz.Praha. 2017. V.4. №2. С. 14-21.

29. Чальцева О. Інституціоналізація взаємодії публічних акторів // Evropskэ politickэ a prбvnн diskurz. Praha. 2017. V.4. №4. С. 110-177.

30. Чальцева О. Концепт «публічна політика» у міждисциплінарному науковому дискурсі // Studia Politologica Ucraino-Polona.Житомир-Київ-Краків. 2017. Вип.7. С. 182-194.

31. Чальцева О. Аналіз ефективності публічної політики // Evropskэ politickэ a prбvnн diskurz. Praha. 2017. V.5. №4. С. 118-125.

Праці, які додатково відображають наукові результати дисертації: - статті у наукових виданнях інших держав:

32. ChaltsevaO. Politykazagranicznaukrainy 1991-2010 / Polska I Ukraina - proba analizy system politycznego. Warzawa. 2011. P. 364-376.

33. Чальцева Е.М. Государственная стратегия как результат публичной политики в Украине и России: институциональные возможности и реальность // Публичная политика. 2012. Сб. статей. СПб.: Норма, 2013. С. 139-147.

34. Чальцева Е.М. Процесс формирования и осуществления внешней политики Украины за десятилетний период / Розвиток Демократії та демократична освіта в Україні. Матеріали ІІ Міжнародної Конференції (Одеса 24-26 травня 2002р.). Київ: Центр Освітніх ініціатив,2003. С. 578-593.

35. Чальцева Е.М. Влияние международных факторов на развитие демократии в современной Украине / Демократичний розвиток України. - Матеріали конференції. Збірник наукових праць. Доповіді III міжнародної наукової конференції (Львів, 20 - 22 травня 2005 р.) Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. 378с. С. 40-44.

37. Чальцева Е.М. Протестная форма участия граждан в политическом процессе на примере переходных систем России и Украины /Политика, состоятельность государства и гражданская активность в России: вызовы электорального цикла 2011-2012 гг.: Материалы ХІ Всероссийского научного семинара. 8-10 октября 2012 г. Краснодар-Майкоп: Качество, 2012. С. 234-237.

38. Чальцева Е.М. Формирование и реализация публичной политики в переходных государствах / Международная научная конференция «Сети в Глобальном мире структурные трансформации в Европе, США и России». Санкт-Петербург, 22-24 июня 2012. С. 84.

39. Чальцева Е.М. Протестное поведение как показатель публичности в переходных системах (компаративный анализ Украины и России) / VI Всероссийский конгресс политологов.22 - 24 ноября 2012 г. Москва. С. 42.

40. Чальцева Е.М. Политическая власть как компонент публичной политики / Элитология Росии: современное состояние и перспективы развития: материалы І Всероссийского элитологического конгресса с международным участием, Ростов на Дону. 7-8- октября 2013г. / Ростов на Дону: ЮРИФ РАНХиГС, 2013. Том1. C. 878-887.

41. Чальцева О.М. Теорія мереж в сучасній політичній науці. Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців.1 березня 2013р.Чернівці. 2013. С. 39-42.

42. Чальцева О.М. Публічність питання візових відноси між Україною та ЄС // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Європейська перспектива України та візова політика країн ЄС: виклики і можливості». Донецьк: Східний видавничий дім, 2013. С.70-76.

43. Чальцева Е.М. Модель госуправления в Украине: иллюзия публичности или шаг в сторону демократии? / Международный семинар «Публичные ценности и политико-административные культуры: российские и международные контексты». Санкт-Петербург, 21-22 июня. 2013 // Демократия и управление. Информационный бюлетень исследовательского комитета РАПН по сравнительной политологии. СПб. 2013. №1 (15). С. 75.

44. Чальцева Е.М. Институциональные возможности формирования государственной стратегии в переходных государствах (на примере Украины) // Вісник Прикарпатського університету. Політологія. 2013. Вип. 6-7. С. 85-91.

45. Чальцева Е.М. Возможности использования теоретических моделей формирования публичной политики в переходных системах // Модернізація соціогуманітарного простору: історичний досвід, виклики та перспективи: Збірка матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю. Житомир-Вінниця. 2015. С. 263-266.

46. Чальцева Е.М. Возможности управления публичной политикой в условиях политического кризиса / Международный семинар «Управление публичной политикой: культуры и режимы в сетевых контекстах». Санкт-Петербург. 27-28 июня 2015 г. // Демократия и управление. Информационный бюллетень исследовательского комитета РАПН по сравнительной политологии. СПб. 2015. №1 (19). С. 72.

47. Чальцева О.М. Наукові підходи до вивчення публічної політики // VІІ Національний конвент: матеріали VІІ Національного конвенту 21-22 квітня 2017 р. Одеса: Національний університет «Одеська юридична академія», 2017. С. 99-101.

зустрічні траєкторії публічна політика

АНОТАЦІЇ

Чальцева О.М. Публічна політика: теоретичний вимір і сучасна практика. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2017.

Концептуалізовано сутність публічної політики з точки зору філософсько-аксіологічного, просторового і функціонального теоретико-методологічних підходів. Проаналізовано теоретичні моделі формування публічної політики як складного та полікомпонентного процесу. На підставі комплексного використання інституціонального, системного, менеджеріального, конфліктологічного та мережевого методологічних підходів запропоновано авторську теоретичну акторно-мережеву модель «зустрічних траєкторій» публічної політики.

Проаналізовано у теоретичній і практичній площині глобальну публічну політику як особливий вид публічної політики. З'ясовані загальні тенденції ефективної публічної політики, а також визначені лінійні кореляційні зв'язки між відібраними показниками якості інституціонального розвитку акторів та виявлені рівні ефективності публічної політики в різних за режимними характеристиками системах. Доведено, що рівень розвиненості та організованості політичних інститутів, а також інституціоналізованість форм їх взаємодії безпосередньо впливає на ефективність публічної політики.

Здійснено аналіз національної моделі публічної політики України як результуючої ефектів інституціоналізації, які формують зміст публічного капіталу в державі і визначають його майбутнє в політичній перспективі.

Ключові слова: публічна політика, глобальна публічна політика, часткова публічна політика, недостатня публічна політика, імітаційна публічна політика, публічний простір, інституційний дизайн, ефективність управління, модель публічної політики.

Чальцева Е. М. Публичная политика: теоретическое измерение и современная практика. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2018.

Концептуализирована сущность публичной политики с точки зрения философско-аксиологического, пространственного и функционального теоретико-методологических подходов.