Результати парламентських виборів в Угорщині 3 квітня 2022 р. та перспективи українсько-угорських відносин

Лідери УСП визнали за необхідне змінити програму і назву УСП, яка не відповідає сучасному політичному життю в Угорщині та у Європі. Упродовж десятиліть ця партія як політична сила вичерпала свої можливості. Мають відбутися принципові зміни у програмі партії, кадровому складі, оновленні електорального поля. Рекомендувалося взяти за ідеологічну основу нової партії платформу СДП Угорщини, яка відповідає сучасним і майбутнім цінностям.

У політичному житті країни 5 з 8 парламентських партій витіснені на другорядні позиції. Докорінні реформи розпочалися в усіх цих партіях, лідери яких, окрім ДК, подали у відставку. З отриманням 10 чи менше депутатських місць фінансування діяльності таких партій за рахунок бюджету країни зменшується більш як у 2 рази.

Установче засідання новообраного парламенту відбулося 2 травня. Після складання присяги, затвердження звіту Національного виборчого комітету та Національної виборчої комісії, за який проголосувало 145 депутатів, проти відповідно - 38 та - 39, не голосувало - 10 та 5 депутатів відбулося обрання керівництва Державних Зборів. Головою паламенту на безальтернативній основі у черговий раз став Ласло Кьовир (Kover Laszlo) від Фідесу. За його кандидатуру проголосувало 170 депутатів, проти 13. Не взяли участі у голосуванні 15 депутатів. Заступниками спікера було обрано три представники від правлячої коаліції - Іштван Якаб (Istvan Jakab), Шандор Лежак (Sandor Lezsak) - Фідес; Янош Латорцаі (Janos Latorcai) - ХДНП та два від опозиції - Лайош Олах (Lajos Olah) - Dемократична Коаліція, Дора Дуро (Dora Duro) - Наша Батьківщина. Заступником спікер з питань дотримання норм Конституції було обрано Чабу Хенде (Csaba Hende) - Фідес.

Керівниками парламентських фракцій стали від: правлячої коаліції - Мате Кочіш (Mate Kocsis) та Іштван Шімічко (Istvan Simicsko); шести партій опозиційного блоку: Демократичної коаліції - Ференц Дюрчань

(Ferenc Gyurcsany), УСП - Берталан Товт (Bertalan Toth), Дієвість - Андраш Фекете-Дьор (Andras Fekete-Gyor), Йоббік - Петер Якаб (Peter Jakab), Діалог - Бенце Тордаі (Bence Tordai), Можлива інша політика - Петер Унгар (Peter Ungar), Нашої Батьківщини - Ласло Торочкаі (Laszlo Toroczkai).

Комісія Державних Зборів під час урочистого засідання прийняла рішення про позбавлення двох депутатів від опозиції (Varju Laszlo та Arato Gergely) повноважень, оскільки вони під час передвиборчої кампанії порушували конституцію і закликали до її зміни. Багатьох інших депутатів від опозиції тимчасово відсторонили від виконання обов'язків. Їхні дії були розцінені комісією антиконституційними. Дане питання не обговорювалося у парламенті і відповідного рішення не приймалося. Більшість депутатів не зробили жодних заяв і не інформували угорську громадськість про це.

Обрання Прем'єр-міністра відбулося 16 травня 2022 р. Відповідно до Основного закону Угорщини партія, що виграє парламентські вибори, рекомендує свою кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра Президенту і пропонує внести її на розгляд парламенту. Після консультацій з усіма парламентськими фракціями, Президент вносить узгоджену кандидатуру на розгляд Державних Зборів, яку має підтримати парламентська більшість. Такою кандидатурою був Віктор Орбан (Viktor Orban). 16 травня 2022 р. Державні Збори обрали його Прем'єр-міністром. За кандидатуру Орбана проголосувало 133 депутати із 199 (рівно конституційна більшість). Серед внесених прем'єром 14 членів уряду 5 кандидатів були новими, яких парламентська більшість розглянула і затвердила 24 травня. Значна кількість депутатів двох фракцій (Демократичної коаліції та Йоббіка) у цих засіданнях парламенту участі не брали, депутати інших опозиційних фракцій (39 осіб) були присутніми у залі, але не голосували за урядовців та їхню програму. Фракція «Дієвість» у складі 10 чоловік взяла участь у засіданні, але мотивувала свою неучасть у призначенні уряду тим, що хотіла б бачити «поряднішим і відповідальнішим склад уряду на чолі нації, ніж його запропонував Віктор Орбан».

У своємі урочистому виступі з нагоди призначення на посаду В. Орбан зазначив, що ніколи ще ця коаліція не набирала такої кількості голосів, як на виборах 2022 року. На цей раз серед основним суперників на виборах він відзначив три сили, які працювали проти його коаліції: угорські ліві партії, керівництво Єврокомісії у Брюсселі та інституції Дьордя Сороса. Ця перемога особливо стала важливою, бо далася в умовах тяжкої світової фінансової кризи, епідемії коронавірусу, війни Росії проти України, великої кількості мігрантів з

України, падіння темпів економічного розвитку Угорщини. Відзначалося, що у цій війні Росія є агресором, а Україна - жертвою. Тому він підтримує Україну, незважаючи на те, що раніше в Україні порушувалися права угорської меншини Закарпаття, а Президент України у відкритій формі втручався у виборчий процес в Угорщині, «підтримував наших суперників».

На тверде переконання В. Орбана паперовими санкціями поставити Росію на коліна неможливо. Він зазначив, що: у Європи немає сил, щоб припинити воєнний конфлікт у сусідній країні; Угорщина відстоює мир і безпеку, ухиляється від участі у цій війні; а той, хто постачає зброю для України, уже наполовину перебуває у війні. Прийняття США умов необмеженого постачання зброї по ленд-лізу для України, з точки зору інтересів Угорщини, наголосив В. Орбан, є самим гіршим варіантом у вирішенні цієї проблеми, бо війна буде продовжена на невизначений термін. Нинішнє десятиліття стане небезпечним, буде епохою війни.

На закиди опозиції він відповідав, що консолідація і досягнення консенсусу у суспільстві дається в результаті успішного формування для цього відповідних умов, а не шляхом їх пошуку. В. Орбан і на цей раз підкреслював, що: перемога християнсько-демократичних цінностей, консервативно-громадянська і патріотична політика слугує вагомою підставою повідомити для Європи, що ці цінності не минулі, за ними майбутнє; він є послідовним прихильником зміцнення національних держав та християнських цінностей, яких нічим не можна замінити і висловив принципову незгоду з прагненнями інституцій Єврокомісії закріпити домінування ліберальних програм на континенті і на їх основі із суверенних країн формувати щось на зразок Об'єднаних Штатів Європи.

Його послідовна непоступливість знову проявилася у питанні щодо недопущення припливу до Європи мігрантів з інших континентів. Торкаючись нафтоембарго, він наголосив, що не підтримає жодних санкцій, які підриватимуть енергетичну безпеку Угорщини. У питанні діяльності НАТО було зазначено, що ця організація носить оборонний характер, і її не можна перетворювати на воєнний агресивний союз на зразок колишньої Антанти [5].

У короткому виступі Я. Адера, президентські повноваження якого завершувалися, було наголошено, що не треба мати великого таланту, щоб зрозуміти, що на угорців чекають складні роки. Через російсько -українську війну ціни на енергоносії, мабуть, залишаться такими ж високими. Продовольче питання у світі стає все тяжчим. Великі випробування чекають на країни з низькими і середніми доходами через їхню велику іноземну заборгованість. Він закликав депутатський корпус використати весь свій попередній досвід у боротьбі за подолання кризових явищ і, докладаючи у роботі надлюдські зусилля, не забувати, що інтереси «батьківщини мають бути понад усе».

В. Орбан очолив уряд Угорщини у четвертий раз поспіль, а в цілому це п'ята каденція його урядування. У 2024 р. за терміном перебування на чолі уряду країни він встановить рекорд, якого в історії цієї країни ще не було. Водночас слід враховувати, що при королівській, регентській чи комуністичній формах правління, яка існувала в історії Угорщини тисячу років, аж до 1990 р., посада глави уряду не була основною в країні. До цього рекордний термін перебування на посаді Прем'єр-міністра 14 років зберігав К. Тіса (1875¬1890 рр.). Тривалість перебування при владі короля/регента чи першого секретаря правлячої партії сягала 20-30 і більше років (Святий король Іштван, спільні імператори/королі у часи Габсбургів, М. Хорті, Я. Кадар). Через неспівставимість епох та моделей розвитку країни кінця ХХ ст. та початку ХХІ ст., порівнювати нинішній статус глави уряду, яка стала першою у посттрансформаційній Угорщині, з функціями колишніх прем'єрів, які посідали другорядні ролі у політичній ієрархії країни, буде недоцільним.

Перший свій офіційний візит новообраний Президент Угорщини К. Новак здійснила до Польщі, яка вважається стратегічним партнером Угорщини у регіоні. Ця традиція склалася історично, оскільки обидві країни відігравали і відіграють велику роль у підтримці одна одної на міжнародній арені. В. Орбан після перемоги на виборах і ще до чергового обрання Прем'єр-міністром здійснив 21 квітня свій візит до Ватикану. У Будапешті вважають за честь, що Папа Франциско запросив В. Орбана на зустріч. Після цього він відвідав 22 липня Трансільванію (Румунія), де зустрівся з угорською спільнотою. Відбувся також його візит до Австрії. Міністр закордонних справ П. Сійярто відвідав 21 липня 2022 р. Москву, де зустрівся із своїм колегою С. Лавровим. Обидві сторони погодили питання щодо збільшення постачання на 700 млн. куб. м газу до Угорщини та добудови енергоблоку на Пакшській АЕС. У серпні 2022 р. В. Орбан здійснив візит до Польщі, а К. Новак - до Сербії. Перші поїздки угорських високопосадовців після виборів до столиць саме цих держав не є випадковими. Для Угорщини Польша, Ватикан, Австрія були традиційними, а Росія і Сербія стають новими стратегічними партнерами, незважаючи на складні відносини між ними у минулому. Готуються також візити до Німеччини та Італії. Натомість Румунія, Чехія, Словаччина, Україна, більшість західноєвропейських держав до цієї групи країн не відносяться. Важливо наголосити, що регіональне утворення Вишеградської четвірки (Угорщини, Чехії, Словаччини та Польщі), яке оформилося після вступу цих країн до євроатлантичних структур і активно запрацювало, після анексії РФ Криму та східних районів України практично припинила діяльність. Причина у тому, що Польща, Чехія і Словаччина засуджують війну РФ проти України і надають Україні велику допомогу. Лише Угорщина поводиться у цій війні нейтрально, ухиляється від активної підтримки України і протидії агресивній Росії. Спроби Угорщини відродити діяльність країн В-4 можуть мати місце лише у плані координації дій цих країн щодо єесівських питань, але не у відношення до російсько-української війни. Польща, Чехія та Словаччина активно допомагають Україні і рішуче засуджують агресію РФ і успішно протидіють їй.

Увага міжнародної спільноти до результатів угорських виборів завжди була і залишатиметься підвищеною. Четверта поспіль впевнена перемога правлячої коаліції Фідес-ХДНП викликала окрім закономірної уваги, також і значне занепокоєння як в Угорщині, Словаччині, Румунії, Україні, так і на просторі країн ЄС. Новий термін перебування В. Орбана при владі для Брюсселя передбачається складним. Попередні три каденції владарювання коаліції Фідес- ХДНП позначалися значними конфліктами з інституціями ЄС, суперечностями із сусідніми країнами. Очільники ЄС вважають, що таке тривале перебування при владі дало можливість В. Орбану остаточно підірвати в країні основи демократичних інститутів. Для обгрунтування таких висновків використовуються наступні аргументи: В. Орбан практично переписав під інтереси своєї політичної партії конституцію, змінив правові норми парламентських виборів, призначив своїх вірних людей на керівні посади у судовій та правоохоронній системі, інших органах державної влади. Але такі занепокоєння, вишукування недоліків у роботі уряду В. Орбана та ігнорування позитивними результатами у діяльності правлячої коаліції не дозволяють з усією повнотою і об'єктивно характеризувати внутрішньополітичне життя Угорщини. А успіхи є і вони досить вагомі. Чотириразова поспіль перемога на парламентських виборах з конституційною більшістю свідчить про те, що громадянське суспільство консолідоване навколо тих завдань, які правляча колаіція Фідес-ХДНП проголошує, вирішує чи прагне вирішувати. Вона більше від лівої і крайньої правої опозиції слугує інтересам більшої частини угорської нації усього Карпатського регіону, прагне цивілізованими методами, що відповідають нинішнім можливостям, подолати національну катастрофу, що сталася 100 років тому.

Після успішної трансформації у країнах Центрально-Східної Європи, зокрема й в Угорщині, попередні політичні сили відійшли у минуле. Їх місце почали займати значно цивілізованіші і демократичніші політичні партії та масові громадські організації, які усе більшою мірою відстоюють правові, загальнодемократичні принципи й центристську ідеологію. Такою консолідаційною і патріотичною силою в Угорщині позиціонує себе Фідес. Угорщина залишається важливою опорою у відстоюванні на континенті християнських і консервативних цінностей. У процесі свого політичного зростання та ідеологічної еволюції ця партія набула головних ознак патріотичного народного і національного фронту.

Програмний виступ В. Орбана 23 липня 2022 р. у м. Бела Тушнадь (Трансільванія, Секейський край, Румунія, центр проживання угорської спільноти) у літньому університеті за участю кількох тисяч слухачів (такий захід традиційно проводиться щороку уже 31 раз) було присвячено прогнозам розвитку світової економіки та Угорщини до 2030 р. Давалися песимістичні прогнози перспективам і обгрунтовувалися їх причини. Зазначалося, що становище у світі в цілому буде складатися несприятливо, світова економіка перебуватиме у стані рецесії, стагнація економіки набуде глобального характеру, перед світом постане одночасно багато викликів, серед головних названо 10: демографічна проблема, масова міграція та змішування різних рас і народів, спроба сприяти цьому, гендерна ідеологія та поширення одностатевих шлюбів, наростання з 2019 р. небезпеки війни на десятиліття; західна цивілізація втрачає позиції у світі, посилюється енергетична криза, потреба в альтернативних джерелах, загроза економічної рецесії у Європі та в цілому у світі, ліберальна політика веде до ослаблення конкурентноспроможності країн ЄС. На фоні світових негараздів, коли на більшість країн чекає уповільнення і падіння економічного розвитку було обнародувано програму забезпечення економічного розвитку Угорщини до 2030 р. Найголовніші її складові: технологічне оновлення економіки країни, утримання діючих і забезпечення припливу значних нових іноземних інвестицій, охорона кордонів Угорщини від масової міграції з півдня, підвищення транзитних можливостей територією Угорщини, забезпечення політичної стабільності в країні, підвищення оборонозданості, збереження й зміцнення духовних, сімейних, історичних, національних цінностей і традицій.

Оцінюючи результати виборів в Угорщині, В.Орбан зазначив, що перемогу здобули ті сили, які відстоюють її національні і державні інтереси, підкреслив, що «у цей складний період потрібно діяти спільно, щоб вижити матері- батьківщині та іншим територіям, на яких проживають угорці».

В. Орбан знову заявив, що «Україна не виграє війни, водночас санкції не потрясуть Москву», тому запропонував країнам Заходу виробити нову стратегію, спрямовану не на продовження війни і забезпечення перемоги, а на досягнення миру за участю України, Росії і Заходу; західним державам радилося розвести обидві сторони і унеможливити між ними бойових зіткнень. Кінець війни настане тоді, на думку В. Орбана, коли США і РФ про це домовляться [6].

Жаль, що опоненти та недруги Угорщини, в основому представники лібералізму, глобалізму та інших течій, не об'єктивно оцінили в цілому позитивного виступу В. Орбана, а вчепилися до тієї його частинки, де критикувалися процеси змішування європейців з неєвропейцями, деградація Європи, одностатеві шлюби, зазначалося, що угорці, які 100 років тому зазнали розчленування, вимушено мешкають у різних державах і нерідко мігрують Європою. Однак, вони не хочуть стати «мультиетнічним народом», який змішується з неєвропейцями. Вони хочуть залишатися етнічними угорцями. Замовчуючи і недооцінюючи в цілому глибокий за змістом виступ В. Орбана, у низці країн та організацій ці слова піддаються критиці, його звинувачують у расизмі, виробленні нової антизахідної ідеології, яка порівнюється з нацизмом.

Замість того, щоб сказати правду про складне становище у Європі, особливо в Україні, через війну В. Путіна, проблеми національних спільнот у Східній Європі, керівництво Румунії закликало Демократичну спілку угорців Румунії, яка є членом урядової коаліції цієї країни, роз'яснити свою позицію щодо такої заяви В. Орбана. 29 липня 2022 р. ДСУР дотепно відповіла, що зауваження були вирвані із контексту промови В. Орбана, тому вона «не зобов'язана давати жодних пояснень».

Слід додати, що напередодні приїзду В. Орбана у Трансільванію керівництво Румунії звинуватило Соціал-демократичну партію Румунії, яка також є членом урядової коаліції, у тому, що її депутати хочуть забезпечити широку автономію для Секейського краю (три області Трансільванії, в яких домінує угорська нація) і Трансільванію хочуть передати угорцям. Подібні прийоми проти угорських керівників, особливо проти В. Орбана, нерідко використовуються й іншими діячами, особливо у сусідніх державах. Не стала виключенням й Україна.

Національні ідеї Угорщини та РФ: спільні та відмінні ознаки

В основі національної ідеї Угорщини, як і кожної іншої держави, лежать принципи, спрямовані на відродження беззаперечних успіхів, що мали місце у її історії, виправлення помилок та усунення кривдних наслідків, які виявилися катастрофічними для державотворної нації і продовжують справляти негативний вплив на сучасний розвиток угорської держави і нації. Таким визначальним чинником у формуванні національної ідеї Угорщини є Тріанонська трагедія 1920 року.

Розчленування угорської нації сталося не лише в результаті поразки у Першій світовій війні, розпаду Г абсбурзької монархії і формування на її місці нових держав у 1918-20 рр., не лише через помилки правлячих еліт колишньої Австро-Угорщини та незалежної Угорщини, а й через несправедливі рішення переможців Першої світової війни, світових колоніальних імперій Франції і Великобританії та їх союзниць, новоутворених сусідніх держав у ЦС Європі. Кордони між Угорщиною та новоутвореними державами (Чехословаччиною, Румунією, Югославією) були визначені в залежності не стільки від етнічного розселення народів, скільки від рівня зацікавленості країн Антанти у цих країнах. Ігнорування національними інтересами переможеної сторони, у даному випадку йдеться про Угорщину та Австрію, мало цілковите підтвердження. Такі кордони між Угорщиною та сусідніми країнами стали наслідком політики імперіалізму і гегемонізму світових гравців та малих сусідніх держав, помстою і покаранням Угорщини за проголошення Угорської Радянської Республіки (УРР) у 1919 р., підтримку поширення соціалістичної революції у Європі.

Національні інтереси Росії і Угорщини у кінці Першої світової війни цілковито співпали. Обидві формували соціалістичні устрої та радянську федерацію рівноправних народів відповідно на просторі колишньої царської імперії та Угорського королівства. УРР, як об'єднання соціалістичної та комуністичної партій при домінуванні першої, активно боролася проти окупації країни, за воєнно-політичний союз з більшовицькою Росією і активне сприяння перемозі соціалістичної революції у ЦС Європі. Збройне протистояння країнам Антанти та її союзницями - сусідніми державами вчинялося з боку УРР з метою недопущення її повалення і розчленування історичної Угорщини. Зазнавши поразки, окупації з боку країн Антанти та її союзниць УРР не спромоглася реалізувати ці плани. Замість радянської федерації на місці Угорського королівства почали формуватися нові незалежні держави, підтримані країнами Антанти - Польща, Чехословаччина, Югославія, нова Румунія.

Подібні територіальні покарання виношувалися й щодо більшовицької Росії. Але через неспроможність Франції і Великої Британії повалити більшовицький режим збройно, вони упродовж 1919-1920 рр. вдалися до територіальних компромісів за рахунок поділу земель України, Білорусії, Молдови, Угорщини, Німеччини, Австрії між Росією, Польщею, Румунією, Чехословаччиною, Югославією, Італією. Сформувавши з нових країн від Балтійського до Чорного морів (три країни Балтії, Польща, Чехословаччина, Румунія) санітарний кордон проти Росії, Антанта відмовилася підтримувати антибільшовицькі сили в Росії і втручатися у її внутрішні справи. Такою поступливістю країни Антанти досягли успіхів: радянська Росія припинила похід у Європу заради її більшовизації, відмовилася підтримувати революцію в Угорщині і Німеччині. До цього Антанту змусила радянська Росія, підтримавши війну К. Ататюрка проти Франції, Британії, Греції, Італії, які цим самим прагнули ліквідувати Османську імперію за габсбурзьким сценарієм: витіснити її з Балкан, розділити між ними і залишити за Туреччиною 200 тис. кв. км території навколо провінції Анатолія. В результаті Антанта зберегла домінування Версальського порядку у Європі, а Росія і Туреччина на основі Ризького та Лозанського договорів зуміли відстояти свої державні інтереси, вплив у Східній та Південній Європі.

За результатами Тріанонського мирного договору 4 червня 1920 р. від Угорщини до новоутворених сусідніх держав перейшли Хорватія, Словаччина, Трансільванія, Північна Воєводина, Закарпаття з населенням відповідних народів. Відхід заселених іншими народами територій від Угорщини визнавався нею з самого початку і не заперечувався й пізніше. Але окрім цих справедливих акцій, від Угорщини до цих же сусідніх держав в цілому було передано понад 40% угорських етнічних земель (понад 70 тис. кв. км), на яких питома вага представників угорського етносу явно переважала інші народи, що складало третину угорського етносу (до 3,5 млн. угорців). Її територія зменшилася до 93 тис. кв. км, а чисельність населення скоротилася до 8 млн. чол. Угорщина перетворилася з середньої на малу європейську державу. Такі умови Тріанону вважалися в Угорщині несправедливими і до нинішніх часів вони не знаходять визнання серед жодної політичної сили цієї країни.

Значних територіальних втрат зазнали й усі інші країни Четверного союзу - Німеччина, Туреччина, Австрія і Болгарія. Проте тільки Угорщина неухильно бореться проти версальського диктату, не визнає його справедливим.

Після такого розчленування економічне, транспортне і духовне життя Угорщини зруйнувалося. Країна зазнала блокади з боку сусідніх держав, перебувала у дискримінаційному стані допоки у Європі не запанували Німеччина, а з другої половини ХХ ст. СРСР, а потім Європейський Союз. Завдяки цьому домінування політики країн Малої Антанти щодо Угорщини було нівельовано. Тривале несправедливе становище цієї країни у ХХ ст. спричинило формуванню відповідних форм консолідації, протистояння і боротьби угорців, вплинуло на їхню ментальність, яка дається взнаки особливо у нинішні часи.

Кривдні умови Тріанонського мирного договору, яким були зафіксовані нові кордони між Угорщиною та сусідніми державами, постійно тяжіють над угорською нацією та її державою, породжують гострі суперечки й напруження у відносинах між обома сторонами. Угорщина визнає встановлені несправедливі кордони, але не визнає права нових держав, власниць цих земель принижувати і асимільовувати угорське населення, позбавляти його культурно - освітніх прав, створювати для них нерівні дискримінаційні умови проживання й всебічного розвитку, обмежувати їх можливості для збереження своєї національної ідентичності і розвиватися на її основі. Незмінну і вже упродовж останніх 100 років визначальну роль у національній ідеї Угорщини посідають заходи, спрямовані на мінімізацію негативних наслідків визначених у несправедливий з її точки зору спосіб кордонів із сусідніми державами.

Гострота відносин між народами ЦС Європи упродовж ХХ ст. постійно зберігалася, змінювалися лише учасники підлеглого чи привілейованого становища. Спочатку німецькі, австрійські і угорські інтереси домінували над іншими народами цього регіону. Після їх розпаду у 1917-1918 рр. і формування нових суверенних держав ситуація докорінно змінилася уже на користь останніх. Завдяки підтримці Франції та Великої Британії інтереси Чехословаччини, Польщі, Югославії, Румунії у нових кордонах не залежали від Росії, Німеччини, Австрії та Угорщини. Ситуація в регіоні змінилася з середини 1930-х рр. на користь Німеччини, Австрії, Угорщини. Завдяки країнам «Осі» Версальський порядок у Європі упродовж 1938-1941 рр. було демонтовано. Чехословаччина, Польща, Югославія, Румунія були або ліквідовані як самостійні держави, або зменшені територіально. У регіоні запанували інтереси Німеччини, Італії, СРСР, Австрії, Угорщини.

Напередодні та у перший період Другої світової війни (жовтень 1938 - квітень 1941 рр.), коли Німеччина і СРСР тісно співпрацювали угорські державницькі інтереси сповна матеріалізувалися, а усі її сусідні країни (Чехія і Словаччина, Румунія, Югославія) зазнали суттєвих втрат. Умови Тріанонського договору були переглянуті на користь Угорщини: відповідно до рішень першого і другого Віденських арбітражів до неї повернулися не колишні історичні землі Угорського королівства (Словаччина, Хорватія, Трансільванія, Воєводина, Закарпаття), а тільки ті їх частини, на яких явно переважав угорський етнос (Південна Словаччина, Дельвідик), 4-и східні райони Закарпаття. У липні-серпні 1940 р. до СРСР від Румунії перейшли Бессарабія, Північна Буковина та Ізмаїльщина. Після об'єднання Бессарабії і Придністров'я утворилася Молдавська РСР у складі СРСР. Останні дві частини прилучилися до складу УРСР. Синхронно, у той же літній період 1940 р. до Угорщини від Румунії було передано Північну Трансільванію площею понад 43 тис. кв. км. Щодо переходу до Угорщини Закарпаття (березень 1939 р.) та Воєводини (квітень 1941 р.), то спрацював принцип не етнічний, а історичного права, оскільки ці провінції у попередні часи входили до складу Угорського королівства. Питома вага українців і сербів у Карпатській Україні та Воєводині явно переважала угорців, відповідно складала 70% та 60%. Державницькі інтереси Угорщини були значною мірою задовільнені. Вона знову перетворилася з малої на середню європейську державу. Велику турботу склало те, що Велика Британія, США, Радянський Союз не визнавали цих територіальних змін на користь Угорщини.

Оскільки Угорщина воювала у німецько-радянській війні проти СРСР та інших членів Антинімецької коаліції і опинилася у таборі переможених, тому за наслідками Другої світової війни умови Тріанонського мирного договору від 4 червня 1920 р. були поновлені Паризьким мирним договором 10 лютого 1947 р. На ці ж кордони Угорщини погодилися уже й СРСР і США. Радянський Союз, роль якого у формуванні кордонів у ЦС Європі була вирішальною, цілковито проігнорував на Паризькій Конференції 1946-1947 рр. національними інтересами Угорщини, зокрема тим, що Тріанонські кордони у 1920 р. були встановлені Антантою як покарання Угорщини за перемогу радянської республіки у 1919 році, за спробу сформувати на соціалістичних федеративних принципах міжнаціональні відносини Угорської Комуни із сусідніми народами. СРСР відмежувався від її історичного минулого, коли у 1919 р. Угорщина була найбільшою і єдиною союзницею більшовицької Росії і постраждала від Антанти через масову участь угорців у перемозі більшовицької влади у Росії та Угорщині у 1919 р., і цілковито підтримав відновлення над нею визначених Антантою у 1920 р. її кордонів. Поновлені кордони між Угорщиною та сусідніми державами набули статусу кво і залишаються чинними.

У післявоєнний період і аж до розпаду соціалістичної системи та СРСР у 1991 р. країни ЦС Європи розвивалися при повному домінуванні інтернаціональної ідеології, на принципах рівності і невтручання у внутрішні справи, економічної кооперації та спеціалізації, що забезпечувалися правлячими комуністичними і робітничими партіями. Соціалістичний устрій цілковито відмежовувався від довоєнної спадщини, залишив поза увагою питання національного і патріотичного життя народів. Кожна країна відмовлялася від частини свого суверенітету, особливо у питаннях зовнішньої політики, національних і державницьких інтересів. Усі спроби протидіяти порушенням прав національних меншин у сусідніх країнах, удосконалити спірні проблеми історичного минулого не допускалися. Міжнародні соціалістичні відносини формувалися з чистого листа і виключно під контролем Москви, а усі суперечливі питання, зокрема й міжнаціональні, відносилися до компетенції і внутрішньої політики країни, в якій спільноти/меншини проживали. Усі спірні питання вирішувалися на принципах пролетарського інтернаціоналізму: нічого не порушувати такого, що шкодило єдності країн соціалістичного табору. А суперечливі проблеми й трагічні сторінки відносин між народами і державами регіону у минулому, злочинні й несправедливі рішення та вчинки, причетність до них сусідніх держав, оцінки справедливості чи несправедливості встановлених кордонів, проблеми забезпечення прав національних спільнот виносилися за дужки у взаєминах країн співдружності. У відносинах соціалістичних країн цілковито панували принципи рівноправного інтеграційного економічного співробітництва, надзвичайно вигідного для кожної держави розподілу праці, дотримання принципів високої моралі і взаємної поваги, рівності і міжнародної солідарності у протистоянні із світовим імперіалізмом.

З розпадом багатонаціональних колоніальних імперій, творців Версальської та Паризької системи європейського порядку (Французької, Британської, Радянської), інших менш значних (Чехословаччини, Югославії); а згодом і падінням соціалістичного устрою, завершенням трансформаційних перетворень у ЦС Європі, вступом країн регіону до євроатлантичних структур, національні інтереси кожної держави, серед них і Угорщини, знову почали домінувати. До відновлення повного суверенітету держави ЦС Європи йшли дуже довго і важко. Упродовж 1920-2004 рр. національні інтереси Угорщини ігнорувалися, вона перебувала залежною від міжнародних факторів. Позиції переможців обох світових воєн, які забезпечували домінування в регіоні державних інтересів сусідніх з Угорщиною держав, втратили свою силу на розширеному просторі ЄС.

Сучасні процеси у низці країн Європи засвідчили, що на міжнародній арені, незалежно від того, чи вони перебувають у складі євроатлантичної спільноти, чи знаходяться поза нею, відбувається відродження націоналізму і зміцнення позицій праворадикальних сил. Окрім того, праві позиції стали вузловими складовими національної ідеї багатьох держав. Це підтверджує одвічність і незнищуваність цієї ідеології, оскільки вона породжена тяжкими невиправленими помилками минулих століть. У кризових умовах дані проблеми стають визначальними у відносинах між країнами Європи, зокрема Росії і Угорщини щодо України та інших держав.

Слід зазначити, що через ігнорування і недостатнє врахування великими країнами Заходу та СРСР упродовж ХХ ст. етнічного чинника при визначенні кордонів, Угорщина зазнала значних втрат, які залишилися їй у спадок як невиліковна рана. Сучасні угорські політики, зробивши з цього належні висновки, вдаються до активних дій, які знаходять належний відгук у суспільстві. Те, що у сучасній Угорщині вирішальну підтримку отримують політичні сили, згруповані навколо В. Орбана, які відстоюють інтереси Угорської держави та угорських спільнот у сусідніх з нею країнах, є цьому наочне підтвердження. Сприяння духовному єднанню розчленованих частин єдиної нації стало закономірністю сучасної політики Угорщини. Визнаючи непорушність кордонів, Угорщина постійно докладає зусилля для збереження угорських зарубіжних спільнот від еміграції та асиміляції на територіях, які відійшли до сусідніх держав - Румунії (Трансільванія-Ердий), Словаччини (Південна Словаччина-Фельвідек), Сербії (Північна Воєводина-Дельвідек) та України (Закарпаття-Карпатайо); надає закордонним угорцям подвійне громадянство, прагне добитися від сусідніх країн забезпечення для них автономії, культурно-освітнього розвитку на національних традиціях і мові. Ці елементи склали основу угорської національної ідеї, яка успішно втілюється у життя в усіх країнах світу, де мешкають значні угорські спільноти.

Виступаючи на початку червня 2021 р. перед діячами освіти угорців Великої Британії К. Сілі наголошувала, що завдяки проведенню Будапештом великої організаційної роботи упродовж останнього десятиліття у центрах проживання угорських спільнот, угорство в усіх частинах світу перетворилося на зцементовану єдину націю, яка включає в себе діаспору, Карпатський басейн та саму Матір-батьківщину. Посол Угорщини у Британії Ференц Кумін зазначив при цьому успішну діяльність 20 недільних шкіл для угорських дітей, де вони отримують спеціальну освіту угорською мовою, без якої підростаюче покоління не може зберегти угорську ідентичність. Така робота є неоціненною і заслуговує всебічної підтримки.

Відвідавши 12 травня 2022 р. угорське село Матефалва у Трансільванії (Румунія), Міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто повідомив, що заходи уряду Угорщини спрямовані на те, щоб жодна угорська дитина не потрапила до такого принизливого становища у Карпатському басейні, в якому вона не зможе навчатися в угорськомовному дитячому садочку чи школі. Він зазначив рекордну кількість голосів підтримки правлячої коаліції на квітневих виборах 2022 року у самій Угорщині та серед закордонних спільнот, а також велику роль у вирішенні цих питань історичної церкви у Трансільванії [7].

У царині угорської національної ідеї домінує концепція: єдина угорська нація - єдина держава. Виходячи з історичного минулого, пріоритети діяльності влади Угорщини залишаються незмінними: служіння інтересам угорської нації на території Матері-батьківщини, а також підтримка, захист і надання великої фінансової і матеріальної допомоги угорським закордонним спільнотам, особливо у 4-х сусідніх з Угорщиною державах, що є зобов'язальною умовою їхньої діяльності. Забезпечення автономії визнається ключовим чинником у збереженні угорських національних спільнот у сусідніх країнах. Угорська національна ідея спрямована на: надання угорцям подвійного громадянства, а для угорських спільнот - статусу автономії, організацію культурно-освітнього життя на національній мові і традиціях. Подібні складові угорських прагнень є типовими у подібній роботі й інших держав, спрямованої за збереження відповідних національних меншин у зарубіжних країнах. Ці форми підтримки і захисту інтересів своїх спільнот Угорщини сприймаються у сусідніх країнах через призму власних національних інтересів, які не завжди співпадають з прагненнями Будапешту. Відносини Угорщини із сусідніми державами не стали зразковими, розвиваються суперечливо і супроводжуються труднощами.

За результатами постсоціалістичних трансформаційних перетворень розвиток Росії та Угорщини, незважаючи на їхнє перебування у різних політико-економічних та геополітичних умовах, набуває усе більш подібних ознак. В обох завершився процес еволюції державного устрою та ідеології від центристських позицій до авторитарних принципів, поступового і значного обмеження загальнодемократичних прав і свобод, активізації і наступальності у зовнішній політиці. Окремі положення національної ідеї Угорщини та РФ є досить подібними, оскільки вони формувалися під дією близьких вагомих чинників. Серед найголовніших було те, що після розпаду багатонаціональних імперій - Габсбурзької та Радянської відповідно у 1918 та 1991 рр. - Угорщина (територіальних), а Росія (геополітичних) зазнали значних втрат.

Негативні наслідки розпаду цих обох імперій склали основу формування їхніх національних ідей та практичних заходів щодо їх реалізації. Обидві країни, пануючі угорська та «русская» нації, втратили своє цілковите домінування: угорці у регіоні, а росіяни у Східній Європі та у Центральній Азії. Значні частини угорської та «русской» націй опинилися у складі інших держав як національні меншини, а не пануючі етноси. Слід при цьому зазначити, що перші були відірвані від батьківщини в основному як корінний етнос, а другі - не як автохтонне населення, а як носії і реалізатори колонізаторської політики Росії на загарбаних землях інших народів.

Еліта та правителі Росії, внесок яких у падіння СРСР у 1991 р. і утворення на його місці нових 15 держав, був найбільшим, після цього дуже швидко зрозуміли, що цей акт став для усіх 14 новопроголошених країн доленосним і прогресивним явищем, а для РФ він обернувся найбільшою катастрофою. Як тільки Генсек ЦК КПРС М. Горбачов очолив процес формування самостійної компартії РРСФР (жовтень 1989 - червень 1990 рр.), Росія швидко почала перетворюватися на рівноправного члена серед 15 союзних республік і почала втратила пануючу роль в країні над іншими республіками. Парад суверенітетів швидко завершився розпадом СРСР, формуванням нових вільних держав, а сама Росія без них перетворилася на звичайну велику, але слабку державу регіонального значення. Втративши потенціал інших народів і територій колишнього СРСР, Росія виявилася неспроможною самостійно відродитися як світова імперія, як окремий геополітичний центр. Таке прозріння серед еліти Росії настало швидко, почався пошук шляхів відновлення попередньої імперії. Для досягнення цього у неї усі фактори - економічні, технологічні, ідеологічні і навіть енергетичні та сировинні, крім військового, виявилися неефективними. Тому Москва вдалася у агресивний спосіб відновити своє панування спочатку у країнах так званого «ближнього зарубіжжя», а потім і на постсоціалістичному просторі.

Розпад багатонаціональних Габсбурзької на початку ХХ ст., а Радянської імперій у кінці століття обернувся для угорців і «русских» катастрофічними наслідками: втратою сфери свого панування, територій, переваг спільного ринку, трудового і технологічного потенціалу. А з цим: падіння міжнародного становища, збіднення внутрішнього потенціалу і людських ресурсів, перехід нових держав, що визволилися, до сфери впливу інших, більш передових світових центрів, дискримінаційна політика щодо угорців та «русских» у новоутворених незалежних державах, втрата величності і панівного статусу. Усе це спонукало правлячі кола Угорщини та Росії до активної протидії та реваншу, якщо й не за відновлення попереднього становища, то хоча б за пом'якшення наслідків після їх розпаду. Національна ідея кожної з цих двох країн спрямовується на відновлення свого домінування на втрачених землях, на захист своїх спільнот, що відійшли до інших держав, які входили до їх складу. Угорщина вдається до єднання розчленованої угорської нації у Карпатському регіоні, а Росія захищає «русский мир» на пострадянському просторі. В обох столицях зміцненню впливу і відновленню гегемонії на історичних землях надається дуже велике значення.

В інституціях ЄС та у сусідніх з Угорщиною державах не без підстав констатується, що між В. Орбаном та В. Путіним сформувався тандем завдяки подібності державного устрою РФ та Угорщини з монархічними і тоталітарними ознаками владарювання. Вся увага В. Орбана у роки перебування при владі зосереджена на відновленні, поширенні і зміцненні у соціумі історичних цінностей процвітаючого Угорського королівства ХІ-ХУІ та ХІХ - початку ХХ століть. Усе це тісно переплітається з політикою В. Путіна з відродження у сучасній РФ цінностей Московської держави, Російської імперії ХУІ-ХІХ та СРСР ХХ століть.

Обидві країни належать до різних вагових категорій з різними можливостями, рівень їх політичної активності на міжнародній арені, форми і результати реалізації їх національних інтересів є різними. Через це між принципами національної ідеї Угорщини та Росії мають місце значні відмінності. Росія віддає перевагу великодержавницьким і агресивним методам під час реалізації своєї національної ідеї, тоді як Угорщина у забезпеченні своїх національних інтересів вдається насамперед до правових, матеріальних і культурно-освітніх прийомів. Об'єктом уваги Угорщини є розчленована угорська нація у Карпатському басейні, щодо якої Будапешт проводить політику національного, духовного єднання угорства на тих землях, де вони етнічно домінують, без проявів історичного права на повернення територій інших народів. В інтересах Москви перебуває весь пострадянський простір, який вона прагне повернути під своє владарювання, використовуючи не етнічний фактор, а історичне право на завойовані у минулому царською і радянською імперіями території.

Враховуючи свій обмежений потенціал як невеликої країни і те, що її вплив не є визначальним, Угорщина постійно шукає для задовільнення своїх національних інтересів на міжнародній арені підтримку серед світових держав. У нинішні часи такими для неї стали Росія і Німеччина. Використовуючи певний розлом і протиріччя між світовими центрами, досвід формування нових міжнародних умов, спираючись на вигідні для Угорщини торговельно- економічні відносини з РФ, у В. Орбана з'являються більші можливості для дистанціювання від ЄС і НАТО та зближення з нинішньою Росією. Таке співробітництво міцнішає настільки, наскільки Росії вдається руйнувати колишній однополярний світовий устрій і на його місце запровадити інший, багатополюсний, в якому тандем Росії-Німеччини чи Росії-Китаю складатиме один з таких світових геополітичних центрів. Головна мета правлячої еліти Угорщини полягає у вчасному прилученні до такого центру, який домінуватиме у ЦС Європі.

Столітній досвід боротьби Угорщини за інтереси угорських спільнот, які потрапили до складу сусідніх держав, має повчальний характер і для РФ. Войовничі й загарбницькі кроки останньої свідчать, що у цьому відношенні він явно ігнорується. Угорське минуле засвідчило, що агресивні методи стосовно справедливого врегулювання територіальних і етнічних проблем не є оптимальними. Військовий спосіб розв'язання вузлових міжнаціональних протиріч не допоміг їх успішному вирішенню, бо у кінцевому підсумку це призвело до ще більшої конфронтації і загострення відносин між країнами, яких це торкається. Від цього втрачали усі сторони протистояння, і найбільше ті національні спільноти, що перебували в епіцентрі такої боротьби. Подолання міжетнічних суперечностей має більше шансів на успіх при умовах: сприяння поглибленню єднання усього континенту, вирівнювання економічного, соціального розвитку усіх держав ЄС, зниження ізоляційної сутності державних кордонів, охолодження націоналістичних протиріч між державотворною нацією та меншиною у спільній державі; формування єдиного громадянства, єдиної грошової одиниці, уніфікації способу життя громадян об'єднаної Європи. Ліберальні і демократичні ідеології мають величезні перспективи у царині оздоровлення міжнаціональних протиріч, породжених пануючими на континенті у ХХ ст. шовінізмом і великодержавницькою політикою. Для РФ, яка порівняно недавно зіштовхнулася з цими проблемами, досвід Європейського Союзу у врегулюванні міжнаціональних проблем має неоціненне значення. Країни різних моделей суспільного устрою до нинішнього часу не спромоглися виробити кращих шляхів вирішення проблем національних меншин. Це свідчить про те, що засвоєння цих напрацювань даються тяжко навіть для країн спільноти. Сучасні тертя між Угорщиною та Єврокомісією, із сусідніми державами, підтверджують це.

Досягнення успіху можливе лише після тривалого рівного і успішного розвитку усіх народів ЦС Європи, забезпечення рівності націй, спільнот, незалежно від місця їх проживання, рівня розвитку сучасного права і демократії, ослаблення і нівелювання кордонів між державами, витворення спільної ідеології народів Європи. Об'єднуючі мотиви мають цілковито задомінувати над усіма націями континенту, що сприятиме їх поступовій інтеграції у єдину європейську цивілізацію на зразок Сполучених Штатів Європи. Іншого шляху для подолання наслідків розпаду багатонаціональних Габсбурзької та Радянської імперій, зокрема для Угорщини і Росії, немає.

Як це не парадоксально звучить, але Угорщина і ще більше РФ поки що неготові стати на шлях демократичного європоцентричного розвитку. Внутрішня політика Угорщини грунтується на правових, християнсько - демократичних і національних принципах. У міжнародних стосунках сповідуються засади рівності, невтручання у внутрішні справи інших держав, пріоритет національного над ліберально-інтернаціональними цінностями. Тому проекти інтернаціоналізації та глобалізації народів європейського континенту не знаходять належної підтримки у Будапешті. Професор Будапештського університету ім. Е. Лоранда А. Льорошені вважає, шр режим В. Орбана не відповідає принципам правової держави, він є авторитарною владою у демократичній оболонці. В інституціях ЄС, починаючи з 2015 р., його сприймають як автократичного керівника, нерідко називають його Віктатор (Viktator). Президент США Джо Байден вважає, що Угорщина рухається в сторону тоталітарного режиму, при якому «закони джунглів» підміняють правові принципи державобудування. Кінорежисер з ФРН Мартін Шульц зазначав, що демократія в Угорщині існує формально, а насправді це конституційна авторитарна держава. У статті німецької газети «Шпігель» (Der Spiegel) за грудень 2021 р. доводилося, що В. Орбан вибудував в Угорщині однопартійну автократичну державу, хоча ззовні вона замаскована під народну демократію. Віце-спікер парламенту Словаччини Міхаль Шімечка вважає, що В. Орбан став «троянським конем» В. Путіна у ЄС. Критики усіх рівнів звинувачують уряд В. Орбана у тому, що правляча Фідес-ХДНП усе більше ізольовує Угорщину від західних країн, що ставить під загрозу досягнення угорської демократії, основи правової держави та її перспективи. В інституціях ЄС посилюються позиції тих, хто вважає, що В. Орбан продовжує поглиблювати політику «путінізації Угорщини» і закликають протидіяти цьому, бо інакше не виключається, що через наступні 4 роки навряд чи вибори в Угорщині будуть вільними.

Важливу роль у поглибленні нинішнього співробітництва Росії та Угорщини складають економічні фактори. В угорському імпорті з РФ енергетичні та сировинні компоненти посідають левову частку. Для Угорщини РФ була і залишається важливим торговельним партнером, на ринках якої реалізується її сільськогосподарська та промислова продукція у великих обсягах. Розвиток атомної енергетики, добудова двох реакторів Пакшської АЕС, паливне та технічне їх обслуговування надзвичайно вигідне для угорської сторони. А постійно значне від'ємне сальдо (понад 3 млрд. дол.) у двосторонній торгівлі складає для Угорщини велику проблему, змушує її дотримуватися поміркованої політики щодо РФ.

Особливістю більшості держав Європи, зокрема й Угорщини, є їх висока залежність від імпорту російської нафти, газу, багатьох видів сировини, завдяки наявності у РФ цих ресурсів у великих обсягах та розвиненій інфраструктурі їх транспортування. Найбільша доля імпорту газу з РФ припадає на Німеччину - 89%, Францію - до 80%, Угорщину - 67% (у 2020 р. - 76%). Доля Угорщини в імпорті нафти і нафтопродуктів з РФ також є досить високою. Вона складала у 2021 р. 64% (у 2010 р. - 90%). Висока залежність Угорщини від енергоносіїв, сировини та ринків збуту власної продукції обумовлює формування взаємоприйнятних стосунків з РФ, що продовжує проявлятися і після початку повномасштабної війни РФ проти України.

Заборона на імпорт російської нафти у порівнянні із санкціями на газ для Європи виглядала більш збитковою. А для таких країн як Угорщина, вона мала б катастрофічні наслідки для її економіки. Міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто повідомив, що у такому вигляді підтримати санкції не можна, бо це може зруйнувати енергетичну безпеку Угорщини. Напередодні розгляду даного питання на засіданні ЄК 7 травня П. Сійярто зазначив незмінність позиції Угорщини: у такому варіанті нафтове ембарго не приймається, бо недоотримання необхідної кількості нафти, унеможливлять повноцінну роботу економіки Угорщини. Пізніше В. Орбан в інтерв'ю для Радіо імені Кошута порівняв наслідки нафтоембарго з атомною бомбою, яку хочуть кинути на угорську економіку. Підсумком його виступу стали слова: «Такими нафтовими санкціями ЄС перетнув червону лінію». Ті країни, які мають вихід до моря і порти, підкреслював В. Орбан, можуть доставляти нафту на танкерах. Угорщина таких можливостей немає. У неї 100 років тому відібрали порти на Адріатичному морі, тому Угорщина проти такого ембарго [8].

На думку відомих угорських фахівців М. Товта та Ж.Б. Хорвата, для багатьох держав Європи, серед них і Угорщини, санкції на імпорт нафти і газу з РФ, перехід на інші види енергоносіїв, пошук інших джерел їх імпорту, будуть самими складними завданнями у порівнянні з усіма іншими країнами континенту. Такого злету цін, цінового нафтошоку, як заявив В. Орбан у своєму зверненні до ЄК, економіка Угорщини не витримає. Позиція угорської влади наступна: спочатку має бути сформоване альтернативне постачання нафтопродуктів, конкретно до Угорщини, а після цього вона погодиться підтримати нафтове ембарго проти РФ. З угорських джерел випливає, що у середині травня 6-7 країн ЄС, серед них і Угорщина, не підтримували нафтового ембарго проти Росії. Інтенсивні консультації щодо запровадження нафтосанкцій завершилися тим, що 11 серпня 2022 р. ЄК виключила із переліку запроваджених санкцій заборону постачання нафти і нафтопродуктів з РФ .

Серед найважливіших причин виникнення і зміцнення тоталітарної форми правління на чолі з В. Путіним у РФ, переростання її у стадію рашизму, слід назвати: різке погіршення її економічного та соціального розвитку, відхід від неї колишніх сателітів, падіння міжнародної підтримки, втрата нею статусу як одного із світових воєнно-політичних центрів. Це спроба зупинити падіння економіки, відставання від провідних конкурентів світу, подолати наростаючу ізоляцію, загрозу занепаду і розпаду. Із внесенням у травні 2020 р. радикальних змін до Конституції РФ тоталітарний режим на чолі з В. Путіним набув законного визнання.

Сформовані принципи «русской» національної ідеї грунтуються на реваншизмі, гегемонізмі та імперіалізмі. Метою Москви є прагнення відновити своє панування на територіях незалежних республік колишнього СРСР, як це було до 1991 року. Борючись за реалізацію цих планів, Москва шукає і надає підтримку тим країнам, в історії яких було щось подібне. Досвід підтверджує, що з падінням багатонаціональної держави етнічний чинник не складає основи для формування самостійних держав, частіше домінує історичне право і воля сильнішого. Через це у спадок на просторі колишньої багатонаціональної держави залишаються великі міжетнічні проблеми. Для Росії та Угорщини некомпенсовані етнічні і геополітичні втрати даються найбільш хворобливо. Вони складають основу для двосторонньої співпраці Росії та Угорщини. Політика РФ грунтується виключно на історичному праві, а де є хоча б мінімальні зачепки для цього, то і на етнічних чинниках. Усі її заходи щодо територій і народів, які у минулому були завойовані і входили до складу колишньої Російської імперії чи СРСР, є односторонніми, спрямованими на їх повернення до своєї сфери впливу. Тоді як Угорщина прагне виправити помилки минулого і діє виключно на основі етнічного чинника. Історичний фактор у її діях не відіграє головної ролі, що обумовлюється тим, що її можливості є обмеженими і не такими гегемоністськими як у РФ. Однак, це не заважає цим країнам активно співпрацювати і у міру можливого координувати свої дії.