Процеси інформатизації у сучасному суспільстві

17

68

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

Зміст

Вступ

Розділ 1. Роль державного управління в становленні інформаційного суспільства

1.1 Поняття й соціальне значення інформатизації суспільства

1.2 Вплив держави і влади на процеси інформатизації суспільства

Розділ 2. Державне управління як інформаційно-комунікативна діяльність

2.1 Комунікативно-інформативні відносини в державному управлінні

2.2 Комунікативно-інформативні аспекти контролю в системі прийняття рішень

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

інформатизація комунікативний контроль суспільство

У сучасному суспільстві інформація стає найбільш важливою цінністю, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації - провідною галуззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство.

Світ крок за кроком просувається в напрямі до створення інформаційного суспільства, в якому нові системи виробництва потребують також і якісно нового устрою людських відносин. Нова модель суспільства, що пов'язана з поняттям інформації, потребує також значного переосмислення наших уявлень сутності процесів розвитку людської цивілізації. Для цього потрібно поглянути на історію людства під новим кутом зору, а саме: як на процес не стільки пошуків все нових і більш ефективних засобів виробництва, але як на процес пошуків нових і більш ефективних засобів комунікації.

Комунікація - це дуже складне і багатовимірне явище, що має універсальний характер. Тут лише окреслимо ідею комунікативної побудови суспільства як найбільш суттєвої структури, що визначає його сферу виробничої діяльності, стереотипи мислення, соціальної поведінки. Досить згадати, що наше суспільство протягом багатьох років мало характер принципово антикомунікативний. Воно будувалось згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному відводилась роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім неважко, головне, щоб працювала машина в цілому. В суспільстві, побудованому на принципах комунікації, людина вже є не гвинтиком, а головною фігурою у виробленні та перетворенні інформації. Суспільство тоді не є машиною, а гнучкою системою різноманітних і багатовимірних комунікативних структур. Очевидно, що цінність людської особи в цьому суспільстві значно зростає і тим вона вище, чим людина багатше духовно і інтелектуально, бо розвинута людина володіє значно більш великим спектром мов культури і має більший потенціал для вироблення нетривіальних ідей.

На інформаційному ринку політичні суб'єкти використовують різноманітні прийоми і техніки, що забезпечують досягнення поставлених ними цілей. У той же час характер і специфічні особливості тих прийомів і способів, за допомогою яких вони спілкуються зі своїми партнерами і контрагентами, визначаються насамперед тією чи іншою інформаційно-комунікативною системою, що складається в політичній сфері. Як такі системи, які визначають інформаційні потоки, що задають цілі і способи діяльності комунікаторів і реципієнтів, стиль їхнього спілкування й інші параметри інформаційного поводження, виділяються: прийняття рішень, проведення виборчих кампаній, врегулювання міжнародних і внутрішньополітичних криз і т.д.

В той же час, сьогодні засіб комунікації стає важливіше самого повідомлення. Тобто зміст інформації залежить насамперед від того, по якому каналі вона передана - по радіо, по чи телебаченню в газеті.

Слід зазначити, що управлінські та підпорядковані системи не можуть існувати без інформації. Завдяки інформаційним потокам забезпечується прямий і зворотний зв'язок у системі управління. Саме інформаційно-правова природа управлінських процесів дає можливість аналізувати види управлінської діяльності, повніше розкривати зв'язок, що виникає між різними ланками системи управління, а також проблеми, які виникають при цьому.

Разом з правовою у процесі здійснення державного управління використовується й інша інформація. Адже управління -- це безперервний процес, до якого необхідно залучати різні інформаційні потоки. Воно пов'язане з інформацією на всіх стадіях свого функціонування. Управління охоплює збирання й збереження інформації, що має соціальне значення; прогнозування, планування процесів управління й забезпечення їх функціонування за допомогою обробки первинної та зворотної інформації; відбір й оцінку правової інформації; пошук необхідної інформації та відображення її в управлінських актах; контроль за передачею та збереженням інформації; забезпечення доступності останньої і доведення її до тих адресатів, для яких вона призначена.

Отже, без інформації неможливе ефективне управління будь-якою системою, забезпечення її успішного розвитку, досягнення поставлених цілей і гарантування збереження досягнутих результатів. Висловлене вище дозволяє вважати, що інформація є специфічною формою взаємозв'язку компонентів усієї системи управління з оточуючими її компонентами зовнішнього світу; забезпечує обслуговування усіх рівнів та функцій управління -- від підготовки й ухвалення рішень до встановлення результатів їх виконання; обумовлює вибір системою того або іншого варіанта поведінки, переведення системи в новий стан, що, у свою чергу, зумовлює рух до заданої мети. Відсутність же надійної інформації є джерелом суб'єктивізму, прийняття вольових, необгрунтованих рішень і вчинення дій, несумісних з науковим управлінням.

Усе вищесказане зумовлює надзвичайну актуальність дослідження інформаційно-комунікативних потоків у сфері державного управління, чому і присвячено дану роботу.

Об`єкт дослідження в роботі - процес інформатизації державного управління в сучасному суспільстві.

Предметом дослідження в роботі постає інформаційно-комунікативний аспект державного управління.

Метою роботи є вироблення конкретних пропозицій щодо розвитку сфери державного управління шляхом дослідження засад його трансформації й реформування, які створюються за рахунок поглиблення інформатизаційних процесів.

З огляду на поставлену мету та предмет дослідження, передбачається поставити та розв`язати низку взаємопов`язаних завдань, а саме:

розкрити сутність та характер організації державного управління;

розглянути головні особливості державного управління як інформаційно-комунікативної діяльності;

розкрити поняття й соціальне значення інформатизації суспільства;

показати взаємозв`язок процесів інформатизації суспільства на статус держави й влади та державне управління.

Теоретична та практична вагомість отриманих в ході опрацювання запропонованої теми результатів полягає в тому, що в роботі дано широкомасштабний огляд інформаційно-комунікативних аспектів діяльності в сфері державного управління з огляду на сучасний стан розвитку суспільства в цілому.

Робота містить елементи наукової новизни, які полягають у тому, що розглянуто інформаційно-комунікативні аспекти державного управління в контексті процесів глобалізації й інформатизації, які тривають в сучасному світі, вплив процесів інформатизації суспільства на статус держави й влади та державне управління як реалізацію цінностей громадянського суспільства як такого.

Структура роботи відповідає вузловим аспектам обраної теми дослідження та містить вступ, два розділи, чотири параграфа, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Роль державного управління в становленні інформаційного суспільства

1.1 Поняття й соціальне значення інформатизації суспільства

Остання чверть ХХ століття та початок століття нинішнього характеризуються другою хвилею, фазою становлення постіндустріальної наукової парадигми. До цього підштовхнула серія глобальних криз, не передбачуваних катастроф, не підтвердження вироблених на базі попередніх парадигм прогнозів, радикальні зміни у світовому цивілізаційному просторі. Вчені багатьох країн в пошуках відповідей на нові виклики повернулися до спадщини вчених першої хвилі - Кондратьєва, Шумпетера, Сорокіна, Тойнбі та ін. Інтенсифікувалася наукова думка, з'являється велика кількість сміливих гіпотез - при одночасному занепаді престижу науки в суспільстві, розчаруванні в ідеї прогресу та її носії - науці. Спостерігається глобальна криза науки, що є провісником та вихідною точкою чергової наукової революції. Внаслідок саме інформатизації суспільства і повинно відбутися становлення та розвиток нового ступеня цивілізації, як вважають багато західних вчених.

У чому ж суть і зміст процесу інформатизації? Від відповіді на це питання істотно залежать підходи до аналізу реального стану і перспектив розвитку процесів становлення інформаційного суспільства.

Згідно з Законом України від 4 лютого 1998 року № 4/98-ВР “Про національну програму інформатизації” [3] інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку та використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

В самому загально-соціальному плані, інформатизація - це перехід суспільства в якісно новий стан, вихід на нові історичні рубежі, що називаються інформаційним суспільством. Звідси, інформаційне суспільство - об'єктивно виникаюча в ході історичного процесу стадія суспільного розвитку [62, с. 194].

Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер. "Багато чого у цій виникаючій цивілізації протирічить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і анти індустріальна цивілізація. "Третя хвиля" несе із собою новий образ життя, оснований на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади" [59, c. 24].

Автор жодного разу не дав прямого визначення поняттю "інформаційного суспільства", яке сам ввів. Він надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають у корені змінити життя теперішнього та наступних поколінь.

За його думкою, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп'ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

перехід від індустріального до сервісного суспільства;

вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій;

перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень.

Як співзасновник концепції "інформаційного суспільства", Тоффлер один із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз'яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти "післяреволюційне" суспільство від теперішнього.

Він вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси - це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.

За визначенням Тоффлера, існує три основних засоби, якими держава може збільшувати своє багатство:

"постійне накопичення капіталу;

військові завоювання та територіальні приборкування;

використання нових технологій, що перетворюють вторинну сировину у ресурси" [59, c. 56].

Завдяки високому рівню розвитку технологій у постіндустріальній економіці, перехід від "не ресурсів" до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства.

Важливо розуміти, що інформація має деякі специфічні особливості. Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім віддам кому-небудь 500 одиниць, то у мене залишиться лише половина. Але якщо у мене є деяка кількість інформації і половину віддам іншій людині, то я буду мати все, що мав. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше за все і зі мною поділяться чим-небудь корисним. Таким чином, угоди з приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний обмін - до співробітництва. З цього можна зробити висновок, що інформація - це ресурс, яким можна ділитися без жалю. Другою специфічною рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту - воно збільшує знання людини, підвищує організованість в оточуючому середовищі та зменшує ентропію.

У своїй праці автор дає розвернуту характеристику поняттю інформації. При цьому він підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.

У постіндустріальному суспільстві інвестиції робляться в інший рівень, ніж в індустріальному суспільстві, тобто у виробництво засобів виробництва. Щодо індустріального виробництва, то воно діє більш глобально - на керівничому рівні, тобто у механізмі виробництва в цілому. Тоффлер виділяє дві головні форми, які приймає постіндустріальне суспільство під час дії. По-перше, це нововведення, тобто здатність виробляти нову продукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій.

Необхідно відмітити, що постіндустріальне суспільство звертає на себе всі елементи економічної системи. Ці дії не завжди приймають форму свідомої волі, що втілена в особистість або навіть у групі людей. Ось чому таке суспільство має носити назву програмуємого. Це визначення вказує на здатність останнього створювати моделі керування виробництвом, розподілом та споживанням. Тому таке суспільство з'являється не внаслідок еволюційних законів або специфічних культурних характеристик, а швидше як результат виробництва завдяки дії суспільства самого на себе.

При визначенні поняття "інформаційного суспільства" на думку Тоффлера найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Він підкреслює "...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції..." [59, c. 36].

Знайомлячись з працею Тоффлера, можна відмітити, що він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства.

З цією метою він звертає увагу на всі назви, об'єднані префіксом "пост". У цьому префіксі відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву. Саме тому я вважаю, що назва "інформаційне суспільство" цілковито відображає суть майбутнього соціуму та далі вирішив додержуватися цього формулювання.

Важливим представляється погляд на інформатизацію як на “системно-діяльнісний процес оволодіння інформацією як ресурсом керування і розвитку за допомогою засобів інформатики з метою створення інформаційного суспільства і на цій основі - подальшого продовження прогресу цивілізації” [13, c. 78].

На думку багатьох дослідників, процес інформатизації повинний містити в собі три діалектично взаємозалежних процеси:

медіатизацію - процес удосконалювання засобів збору, збереження і поширення інформації;

комп'ютеризацію - процес удосконалювання засобів пошуку й обробки інформації; а також

інтелектуалізацію - процес розвитку здібностей людей до сприйняття і породження інформації (знання), тобто процес підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, включаючи використання засобів штучного інтелекту. Масова інформатизація суспільства неможлива без ЕОМ з інтелектуальним (тобто дружнім до людини) інтерфейсом.

Фахівцями відзначається [45, с. 221], що, на жаль, соціальна інформатизація часто розуміється тільки як розвиток інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві на базі новітньої комп'ютерної і телекомунікаційної техніки. У дійсності, інформатизацію суспільства в принципі треба трактувати як розвиток, якісне удосконалювання, радикальне посилення за допомогою сучасних інформаційно-технологічних засобів когнітивних соціальних структур і процесів. Інформатизація повинна бути “злита” з процесами соціальної інтелектуалізації, що істотно підвищує творчий потенціал особистості.

Під час обговорення наприкінці 80-х рр. концепції інформатизації нашої країни серед вчених і фахівців виділялася головна думка - справа не стільки в концепції інформатизації, скільки в концепції розвитку суспільства, усіх його структур, що інформатизація - супутник демократизації і неможлива без неї.

Світовий процес становлення і розвитку інформаційного суспільства носить об'єктивний характер і не може не торкатися “ззовні” і нашу країну, але слабкі успіхи демократизації нашого суспільства приводять до відсутності серйозного соціального замовлення “зсередини” на удосконалювання інформаційного середовища.

В цілому на сьогодні, вченими виділяються два основних теоретико-методологічних підходи до поняття інформатизації суспільства:

технократичний, коли інформаційні технології вважаються засобом підвищення продуктивності праці та їхнє використання обмежується, в основному, сферами виробництва і керування;

гуманітарний, коли інформаційна технологія розглядається як важлива частина людського життя, що має значення не тільки для виробництва, але і для соціальної сфери.

Причини значного поширення технократичного підходу, що породило ототожнення понять “інформатизація” і “комп'ютеризація”, носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Об'єктивний розвиток нової техніки взагалі і, зокрема, обчислювальної техніки йде стрімко, має “агресивний” характер. З іншого боку, існує дуже значне число людей як незнайомих із проблемою, так і тих, кому впровадження в суспільну думку подібного ототожнення приносить відчутні фінансові чи політичні дивіденди.

Зазначимо також, що інформатизація має чіткий зв'язок з екологобезпечним, стійким розвитком суспільства. Основою інформаційної економіки виступає знання чи інтелектуально-інформаційний ресурс. Знання мають незаперечні переваги в порівнянні з матеріальними ресурсами, жорстко підлеглими законам збереження. Якщо люди беруть щось у природи - загострюються екологічні проблеми, якщо ж намагаються взяти щось у сусідів - породжуються конфлікти і війни [39, с. 22]. Соціально-економічна структура суспільства, що базується на інформаційній економіці, уже по суті своєї уникає більшості соціально-економічних і екологічних проблем і в перспективі припускає експонентний розвиток суспільства по основних його параметрах (“знання породжують знання”).

Саморозвиток глобальної економіки попереднього типу представлявся як новий інтенсивний етап розширення місткості середовища життя людини. Це розширення відбувалося за рахунок матеріалу біосфери, ресурси якої вже випрацьовані і яка втратила властивості самовідтворення. Економіка нового типу будується на зовсім інших засадах - цінностях та ролі інформації та інформаційних технологій в економічному зростанні.

Ми переживаємо історичний період дуже швидких технологічних змін, що породжують два головних питання. Перше пов'язане із проблемою зайнятості: чи зможуть люди адаптуватися до цих змін, чи породжують інформаційні і телекомунікаційні технології нові робочі місця чи руйнують вже сформовані? Друге питання відноситься до демократії і рівності: чи збільшать складність і висока вартість сучасних технологій розрив між індустріальними і менш розвинутими країнами, молодим і літнім поколіннями, тими, хто вміє з ними працювати, і хто їх не знає?

Поширення ІТТ характеризується всепроникаючим характером і швидкістю упровадження в усі сектори - у промисловість, сферу послуг, державне керування, освіту та т.п. Роблять вони вплив і на повсякденне життя людей. У зв'язку з таким масштабним впливом можна було б очікувати високих темпів економічного росту. Однак насправді вплив ІТТ залежить від їхньої соціальної прийнятності, від тих структурних і інституціональних змін, що повинні бути зроблені для повної реалізації їхнього потенціалу: реорганізації бізнесу, переосмислення взаємин держави і частки приватного сектору, нового виду організації роботи, нових механізмів регулювання. Однак ці та інші інституціональні перетворення значно відстають від темпів технологічного прогресу.

Але в той же час, відносно до нашої країни, не можна не брати до уваги той факт, що внаслідок негативного соціального досвіду та економічних прорахунків, несформованності суспільного інтелекту та затягування реформаторських процесів з'являється загроза послаблення соціальної енергії та втрати суспільного динамізму. Отже в таких випадках потрібна масштабна суспільно-економічна стратегія виживання та розвитку, яка дасть чітке розуміння процесів, що відбуваються, і сформує у масовій свідомості відчуття надії та впевненості у майбутньому [42, с. 76].

В глобальному зрізі найбільш істотною погрозою перехідного періоду до інформаційного суспільства є поділ людей на тих, що мають інформацію, що вміють працювати з ІТТ і не володіють такими навичками. Поки ІТТ будуть залишатися в розпорядженні невеликої соціальної групи, зберігатиметься загроза існуючому механізму функціонування суспільства. В ідеалі розвиток цих нових ІТТ:

розширює права громадян шляхом надання моментального доступу до різноманітної інформації;

збільшує можливості людей брати участь у процесі прийняття політичних рішень і стежити за діями урядів;

надає можливість активно виробляти інформацію, а не тільки її споживати;

забезпечує засоби захисту приватного життя та анонімності особистих послань й комунікацій.

Однак ці потенційні можливості і переваги ІТТ не стануть реальністю самі по собі. Потенційна можливість громадян безпосередньо впливати на уряди порушує питання про трансформацію існуючих демократичних структур. Виникає можливість здійснення “референдної демократії” за допомогою ІТТ. У той же час має місце зростаюче втручання держави в область шифрування, що може загрожувати недоторканності особистого життя громадян. Право людей на шифрування своїх послань не повинне ущемлятися державним контролем за ключами шифрування.

Ціна за зручність, швидкість передачі й одержання інформації, різноманітні інформаційні послуги - втрата анонімності. Усі кроки по інформаційній магістралі можна простежити і внести в постійно зростаючі бази даних. Це, в свою чергу, різко підвищує можливість скоєння комп'ютерних чи інформаційних злочинів проти людини, які визначаються як суспільно небезпечні дії, що посягають на встановлений в суспільстві порядок інформаційних відносин та само собою скоюються з використанням електронно-обчислювальної техніки. Так чи інакше предметом посягання стає саме інформація - головний ресурс інформаційного суспільства.

Технологічні зміни також можуть поглибити наявні географічні і соціальні розходження. З іншого боку, життя людей може бути поліпшене за допомогою більш зручного доступу до інформації і послуг зв'язку.

Щоб досягти цього, наступні принципи повинні застосовуватися щодо доступу до суспільної інформації:

інформація повинна бути відкрита для всіх;

основна інформація повинна бути безкоштовною. Розумна ціна повинна призначатися, якщо потрібно додаткова обробка, виступаючи у вигляді вартості підготовки і передачі інформації плюс невеликий прибуток;

безперервність: інформація повинна забезпечуватися постійно, і повинна бути однакової якості.

Як правило, причина невдач у реалізації проектів упровадження ІТТ як на рівні стосунків індивідів, так і на рівні держави - у невмінні сполучити технологічні інновації з організаційними.

Тут викликає інтерес досвід сучасного вирішення цих проблем, та конкретні заходи, що відбуваються в Європі і світі, тим більше, що ці програми та концепції також стосуються і нашої держави, яка прагне стати європейською та увійти в відповідні міжнародні структури.

Європейське співтовариство з 1994 року поставило задачу побудови інформаційного суспільства до числа найбільш пріоритетних. Досягнуті значні успіхи у реалізації Плану дій [63, с. 13], що визначив стратегію руху Європи до інформаційного суспільства:

успішно почата лібералізація телекомунікаційного сектора;

початі зусилля для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення погодженого розвитку;

сформульований план дій в сфері освіти;

відбувається підтримка європейської індустрії виробництва змісту інформації, що, як очікується, створить додатково близько 1 млн. робочих місць протягом наступних 10 років;

успішно втілено програми наукових інформаційних розробок;

Європейська Комісія стала важливим інструментом вироблення загальних правил, що необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.

З урахуванням вже досягнутого перед європейськими країнами таким чином ставляться нові задачі:

- поліпшити умови для бізнесу за допомогою ефективної і погодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для впровадження електронної торгівлі;

- необхідний перехід до навчання протягом усього життя. У цьому напрямку працює ініціатива “Навчання в інформаційному суспільстві”;

- значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини спонукали дискусію, спрямовану на те, щоб помістити людей у центр перетворень, що відбуваються. За результатами обговорення випущена Зелена книга “Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди” [61], мова в якій йде про створення нових робочих місць, охорону прав і свобод громадян, насамперед недоторканності особистого життя;

- сьогодні ясна важливість глобального співробітництва, установлення правил створення інформаційного суспільства. Вони торкаються права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю особистого життя, проблем поширення інформації шкідливого і незаконного змісту, проблем обкладання податками, питань інформаційної безпеки, використання радіочастот та стандартів. Для встановлення загальних правил в цих областях необхідні багатосторонні угоди в рамках Всесвітньої торгової Організації.

Європейська комісія в лютому 1995 р. заснувала Форум для обговорення загальних проблем становлення інформаційного суспільства. 128 його членів представляють користувачів новітніх технологій, різні соціальні групи, постачальників змісту інформації і відповідних послуг, мережевих операторів, державні і міжнародні інститути.

Ціль роботи Форуму простежити процес становлення інформаційного суспільства в шести сферах:

- вплив на економіку і зайнятість;

- основні соціальні і демократичні цінності в “віртуальному співтоваристві”;

- вплив на суспільні, державні служби;

- освіта, перекваліфікація, навчання в інформаційному суспільстві;

- культурний вимір і майбутні ЗМІ;

- стійкий розвиток, технологія та інфраструктура.

Підкреслюється, що якщо Європа не зможе швидко та ефективно адаптуватися, її чекає не тільки втрата конкурентноздатності перед обличчям США й азіатських економік, але і ріст соціального відчуження усередині європейських країн. У комплексному виді проблеми розвитку інформаційного суспільства представлені в Першій щорічній доповіді Форуму “Мережі для людей і співтовариств”.

Цілі інших ініціатив - прискорити вхід освітніх закладів в інформаційне суспільство за допомогою надання їм нових засобів спілкування, заохотити широке поширення мультимедіа в педагогічній практиці, формуванні критичної маси користувачів, підсилити європейську освіту засобами, властивими інформаційному суспільству, розширюючи культурну і лінгвістичну розмаїтість.

Для досягнення цих цілей пропонується заохочувати взаємозв'язок регіональних і національних мереж навчальних закладів на рівні Співтовариства, стимулювати розвиток і поширення освітнього європейського матеріалу, забезпечити навчання і перепідготовку для вчителів, інформувати про освітні можливості, що дають аудіовізуальне устаткування і мультимедійні продукти тощо.

Таким чином, основною ознакою сучасного суспільства виступає інформація та поява великої кількості служб, що її обслуговують, використовують, розповсюджують та ін. Наступні ознаки полягають у тому, що в суспільстві починають домінуати ґрунтовні теоретичні знання; змінюється розуміння самої системи суспільного виробництва; зріст обсягів та якості надаваних послуг; а також стрімке протікання всіх тих процесів, що з цим пов'язані.

Перехід до нового степеня розвитку суспільства, перш за все, полягає в загальнодержавному процесі інформатизації, що включає підпроцеси комп'ютеризації (тобто комп'ютерного забезпечення суспільства та держави), медіатизації (зростання якості інформації та інформативна направленість суспільного розвитку) та інтелектуалізації (зростання ролі та можливостей для розвитку інтелекту).

1.2 Вплив держави і влади на процеси інформатизації суспільства

Інформаційну цивілізацію багато дослідників визначають як постформаційну, що змінює роль та статус держави та її органів в суспільстві, суспільному розвитку. Держава набуває в інформаційному суспільстві нових рис, нового значення. У новій інформаційній економіці успіх буде визначатися ринком, а не державою. Отже, основна її роль в цьому суспільстві повинна зводитися до установки правил, саме вона має діяти у виді приклада, моделі. Державні органи таким чином також повинні пройти певний етап реінжинирінгу.

Певна стихійність становлення та розвитку інформаційного суспільства не виключає державного управління цим процесом. У переважній більшості країн світу здійснюється ряд правових та організаційних заходів, спрямованих на становлення й розвиток інформаційного суспільства. Так, у Німеччині, Бельгії, Голландії розроблені програми входження до інформаційного співтовариства та здійснюються практичні кроки щодо їх реалізації. Активну нормотворчу роботу, спрямовану на широке впровадження нових інформаційних технологій, здійснює ООН, ЮНЕСКО, Європейський Союз та Рада Європи. Зокрема, у травні 1994 р. був підготовлений стратегічний документ - “Рекомендації Раді Європи: Європа і глобальне інформаційне суспільство”, відомий як доповідь Бангенманна, (за прізвищем Мартіна Бангенманна, який очолював групу спеціалістів, що готувала документ). У ньому закладено основні напрями побудови інформаційного суспільства в країнах Ради Європи. [63]

Широкий розвиток ІТТ, конвергенція комп'ютерних систем, комунікацій різних видів, індустрії розваг, виробництва побутової електроніки приводять до необхідності переглянути уявлення про інформаційну індустрію, її ролі і місці в суспільстві. Багато країн зараз приймають нові закони, перебудовують діяльність державних органів, відповідальних за формування і проведення інформаційної і телекомунікаційної політики.

Під державною інформаційною політикою розуміється регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, що охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи чи засоби масової інформації, а всю сукупність виробництв і відносин, пов'язаних зі створенням, збереженням, обробкою, демонстрацією, передачею інформації у всіх її видах - діловій, розважальній, науково-освітній та ін. Таке розширене трактування інформаційної політики представляється сьогодні обґрунтованим, тому що цифровізація інформації і новітні телекомунікаційні і комп'ютерні технології інтенсивно розмивають бар'єри між різними секторами інформаційної індустрії.

Регулятивна політика держави у сфері телекомунікацій залишається на вістрі процесу розвитку галузі. Про це свідчить той факт, що спроба створити загальноєвропейський регулюючий орган закінчилася повною невдачею. Створення регіональних організацій, мета яких - координувати регулятивну діяльність деяких країн: TRASA (11 південноафриканських країн), NARUS (США та ще 23 держави), OECS (9 країн Карибського регіону), ATRS (Тихоокеанський регіон), LAS (арабські країни), породжено досить значними розбіжностями у тарифній політиці, ліцензуванні, сертифікації обладнання, що в цілому викликає труднощі для учасників світового ринку.

У 1999 р. Європейська комісія надрукувала Послання Європейському парламенту, в якому була переглянута регулятивна політика Європейського Союзу у галузі телекомунікацій та внесено низку пропозицій на майбутнє. Тут можна прослідкувати реакцію Європейської комісії на виникнення нових технологій та проблему конвергенції. З'явився новий принцип регулятивної політики - технологічної нейтральності. У Посланні зазначається, що регулятивна політика повинна використовувати однакові підходи до телекомунікаційних мереж (фіксованих і мобільних), супутникових та кабельних. Залежність регулювання від технології, яка застосовується, заважатиме конвергенції та розвитку конкуренції. Комісією постійно підкреслюється думка про необхідність зменшення ступеня регулювання в міру розвитку конкуренції. І, врешті, встановлюється кордон телекомунікаційного регулювання. Воно об'єднує лише питання телекомунікаційної інфраструктури та пов'язаних із нею телекомунікаційних послуг. Поза сферою регулювання пере­бувають інформаційні послуги, які надаються через телекомунікаційні мережі.

Сьогодні ми вже маємо приклади інформаційної політики, інформатизації органів державного управління, державного регулювання та встановлення правил та норм інформативної життєдіяльності деяких західних країн. Цей досвід має позитивне значення та дає дуже цікаві та бажані для нашої держави результати. Ми маємо взяти за основу прикладні моделі інформаційної політики цих країн та розробити власні заходи щодо цього, минаючи можливі помилки та запобігаючи перешкодам.

Першорядного значення в цьому руслі набуває поняття інформатизації органів державного управління та державної служби, їх іміджу, ролі та функціях в інформаційному суспільстві.

Важливе місце в цих умовах посідає саме процес суспільної інформатизації. На сучасному етапі становлення громадянського суспільства стратегічною метою державної політики визначено входження України до ряду провідних технологічно розвинутих країн світу. З огляду на це, на сучасному етапі розвитку держави інформатизацію слід розглядати як найважливішу умову формування нових структур державного управління, громадянського суспільства, головний важіль управління інтенсифікацією народного господарства з метою підвищення його ефективності.

Як соціальне явище інформатизація охоплює поточні та перспективні проблеми - економічні, організаційні, соціальні, пов'язані з розвитком культури та освіти, діяльністю всіх ланок соціального управління та народного господарства. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, розвитку наукомістких виробництв та високих технологій, підвищенню продуктивності праці, вдосконаленню управління економікою, соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства.

Згідно з цим досвідом в процес інформатизації суспільства повинні бути включені усі органи державної влади. Перехід до інформаційного суспільства та економіки знань повинно відбуватися, по-перше, за допомогою державної інформаційної магістралі. Для досягнення цієї мети необхідні скоординовані дії держави, приватного сектора і суспільних установ. Для цього перед нашою державою ставляться наступні загальні цілі:

- побудувати Українську інформаційну магістраль за допомогою створення умов для конкуренції і такого регулювання, що відповідало б суспільним інтересам, сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

- розвити національний діалог, створити нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

- реалізувати економічні і соціальні переваги для всіх українців, що дозволить їм особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

- зробити державу більш доступною та відповідальною [22, с.37].

Ця демократія, таким чином, передбачає вільний обмін інформацією, що є основою широкого залучення громадськості у політичні процеси. Рівень участі громадян зростає по мірі зміни політики уряду від простого надання інформації населенню до зваженої політики з оцінкою виконавчої діяльності, забезпечення зворотнього зв'язку, до структурних консультацій й широкого публічного діалогу (на основі адекватного сприйняття, пошуку спільних позицій, досягнення згоди), до партнерства та обопільної відповідальності під час прийняття рішень.

Тож відбувається принципова трансформація підходів у відносинах між приватним сектором та владними структурами. Акцент припадає на активне широке залучення громадськості у політичні процеси та реальну взаємодію. Тобто йдеться про партнерство, “взаємне управління” та взаємну відповідальність у контексті розробки зваженої публічної політики.

Особлива увага повинна приділятися урядом своїй культурі та цифровізації культурної спадщини. Мається на увазі підтримка власного виробництва масової інформації. Наприклад, прагнення зберегти свою культурну самобутність, підтримуючи власні ЗМІ, дозволило Канаді за кілька років перетворитися у великого експортера кіно і відеопродукції, відстояти свої позиції на американському ринку.

Стратегію доступу до послуг і інформації треба будувати на основі 4-х принципів:

- універсальний та рівний доступ;

- орієнтація на споживача і розмаїтість інформації;

- компетентність і участь громадян;

- відкриті та інтерактивні мережі.

В Канаді Рада рекомендує, щоб уряд, проводячи лібералізацію правил регулювання телекомунікацій, прагнув би усунути застарілі і не потрібні бар'єри на шляху конкуренції і впровадити захист проти антиконкурентної практики. Крім того, саме держава повинна стати лідером у впровадженні і використанні електронної інформації і комунікаційних систем, що дозволяє усім громадянам мати можливість зв'язуватися і взаємодіяти з місцевими та центральними органами державної влади та відомствами електронним образом.

Роль держави складається у встановленні балансу між конкуренцією і регулюванням, волею користатися шифруванням для захисту особистого життя і персональних комунікацій і необхідністю захищати суспільні інтереси від терористів, свободою слова і виражень і захистом моральності та інтересів неповнолітніх. Цей баланс повинна встановлювати і переглядати сама держава, тому що ринкові сили цього зробити не можуть. Сюди ж відноситься творчість, телемедицина, ідея універсального доступу до мережних послуг та інформації, доступ до урядової інформації. В цьому плані становлять інтерес рекомендації державі, що були розроблені у Канаді в межах стратегічного плану переходу до інформаційної демократії:

- регулювання та усунути бар'єри на шляху конкуренції;

- магістральні мережі і нова інфраструктура повинні створюватися приватним сектором, а ризик і винагороди повинні лягти на власників акцій;

- магістраль повинна “просуватися” по країні відповідно до вимог ринку;

- розвиток інформаційної магістралі повинний бути “технологічно нейтральним”. (Мається на увазі, що держава не повинна підтримувати жодну з окремих технологій.);

- роль держави потрібно розглядати в контексті ролі приватного сектора, що вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Її політика повинна бути спрямована на створення робочих місць і національного багатства, стимуляцію конкуренції, досліджень і розробок. Її ціль - участь у розробці стандартів, забезпечення взаємодії, стимуляція конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів [93, с.35].

В США, відповідно до аналогічної плану дій, спочатку було запропоновано дев'ять керівних державних принципів:

заохочення приватних інвестицій;

концепція універсального доступу;

допомога в технологічних інноваціях;

забезпечення інтерактивного доступу;

захист особистого життя, безпеки та надійності мереж;

поліпшене керування спектром радіочастот;

захист прав інтелектуальної власності;

координація державних зусиль в інформаційній політиці;

9. забезпечення доступу до державної інформації[93, с.37].

Для України, по аналогії зі США, розвиток глобальної інформаційної інфраструктури повинен стати пріоритетом національної політики. Значна увага в цій політиці повинна приділятися приватному сектору.

Як головне джерело капіталу та експертів, приватний сектор повинний, у відповідь на запити ринку визначити, які технології розвивати, встановити стандарти, розвивати нові послуги і продукти. Держава, зі своєї сторони, може полегшити ці процеси шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання. Держава також може забезпечити лідерство в цих областях за допомогою підтримки випробувань нових технологій, сприяючи переносу технологій у приватний сектор, шляхом створення і розвитку положень, що підтримують інформаційні операції держави і поширюють державну інформацію. Державі рекомендується діяти по наступних напрямках:

1. Заохочення приватних інвестицій:

- усувати бар'єри на шляху приватних інвестицій, дотримуватись політики, що сприяє інвестиційним ініціативам на телекомунікаційному та інформаційному ринках;

- застосовувані закони і правила регулювання повинні бути доступними, розумними і не дискримінуючими будь-кого;

- забезпечити взаємодію з міжнародними фінансовими інститутами, зокрема Всесвітнім банком і регіональними банками розвитку для залучення приватного і державного капіталу.

2. Відмічено, що конкуренція призводить до позитивних результатів: інформаційні мережі постійно впроваджують нові технології, користувачі мають більший вибір послуг та більш низькі ціни, постачальники послуг більш уважно відносяться до нестатків клієнтів, низькі ціни стимулюють використання телекомунікацій. Правда, в області звичайної телефонії як конкуренція, так і іноземні інвестиції традиційно обмежуються. Однак конкуренція все-таки росте на багатьох ринках, особливо в таких країнах, як Австралія, Канада, Чилі, Японія, Великобританія і США. Все частіше країни, що володіють монополією на ринку комунікацій, задаються питанням, чи можуть вони конкурувати на міжнародному ринку. Державі в цьому напрямку рекомендуються наступні дії:

- збільшення конкуренції на місцевому, національному і міжнародному рівнях;

- оцінка заходів для лібералізації ринку і конкуренції в інших країнах;

- постійна робота з усунення бар'єрів на шляху розвитку конкуренції;

- заохочення новачків на ринку шляхом боротьби з анти конкурентним поводженням з боку фірм, що домінують на ринках.

3. Досягнення цілей глобального інформаційного ринку жадає від уряду дій по забезпеченню всім постачальникам інформаційних послуг доступу до устаткування, мережам і мережевим послугам на не дискримінаційній основі і за низьку ціну. За допомогою забезпечення доступу до мереж держава забезпечує конкуренцію і, в результаті, істотно збільшується число інформаційних послуг, доступних споживачам.

У співробітництві з приватним сектором держава може поліпшити можливості доступу до інформаційних мереж і забезпечити широкий вибір різних послуг. При цьому процес встановлення єдиних стандартів повинний бути відкритим і відбуватися за участю великих груп зацікавлених виробників.

4. Оптимальне адміністративне і законодавче регулювання повинне:

- визначити цілі і задачі, що повинні регулюватися законом, включаючи забезпечення конкуренції;

- бути досить гнучким, щоб дозволити впровадити нові послуги і технології без внесення додаткових виправлень у законодавство;

- делегувати широкі повноваження органу регулювання, незалежному від національного оператора;

- установити відкритий процес участі зацікавлених сторін у написанні правил регулювання;

- направляти створення вільного ринкового доступу, заснованого на недискримінаційних принципах [38, с.6].

Незалежно від моделі регулювання в правилах повинні бути чітко прописані права старих і нових акторів інформаційної політики. Новачки повинні бути захищені від того, щоб домінуючі на ринку актори заважали розвитку вільної конкуренції.

Комплексний розгляд процесів, що відбуваються в інформаційній сфері суспільства, сучасних методів їхнього державного регулювання дуже актуальні для України, тому що в цій області наша держава ще не повністю визначилася. Наявні спроби написання концепцій розвитку інформаційного простору лише частково вирішують проблему, тому що сам простір формується вже не стільки державою, скільки ринком і новими комерційними структурами. Історія українського комп'ютерного ринку служить цьому підтвердженням. Саме тому ми маємо використовувати досвід розвинутих країн, що вже досягли значних успіхів у діяльності щодо переходу до інформаційного суспільства.

Розвиток інформаційної індустрії і нових інформаційних відносин в Україні багато в чому стимульований світовими процесами в цій області - дерегуляцією ринку телекомунікацій, приватизацією державних операторів зв'язку, створенням нових інформаційних конгломератів, що включають як засоби доставки інформації (кабельні і телефонні мережі, супутники, комп'ютерні системи і т.п.), так і виробників змісту - теле- та кіностудії, видавничі дома, інформаційні агентства.

В даний момент закордоном йде хвиля злиттів найбільших інформаційних компаній світу у великі об'єднання, що будуть контролювати ринок створення і поширення масової інформації в цьому сторіччі. Ці перетворення є відповіддю провідних інформаційних компаній на можливості, створювані новими технологіями і змінами в системі регулювання інформаційної індустрії. Оскільки цей процес надзвичайно динамічний, у нашої країни є всього декілька років для того, щоб зайняти гідне місце в системі міжнародних інформаційних відносин.

Слід зазначити, що збереження конкуренції, боротьба з монополізмом окремих виробників чи фірм, що надають послуги є наріжним каменем державного регулювання. В області телекомунікацій об'єднання різних компаній на національному і міждержавному рівнях відбуваються обов'язково з дозволу відповідних органів, що визначають чи не приведе об'єднання двох чи більше компаній до виникнення монополії, що усуне конкуренцію і як наслідок з часом знизить якість і розмаїтість послуг, наданих діловому світу і населенню, приведе до росту цін.

Українське інформаційне законодавство тільки-но розвивається, ще є багато невирішених питань, вірогідностей помилок, але спроби держави в цьому напрямку в останні роки не можуть залишатися невідміченими. Спочатку вже згадувана Національна програма інформатизації, що дала великий поштовх комп'ютеризації органів державної влади, їхньої інформатизації та автоматизації процесу прийняття та ухвалення рішень. Указ Президента України “Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” [5] спрямований на запровадження на основі сучасних інформаційних технологій автоматизованої обробки, систематизації та аналізу інформації, яка використовується для підготовки управлінських рішень, підтримання постійного доступу до існуючих державних інформаційних систем та інших інформаційних ресурсів.

Розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності України, подання у ній належним чином національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації. На це спрямовано Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” [6]. На місцях органи державної влади повинні всіляко сприяти створенню у найкоротший термін відповідних економічних, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових установ, органів державної влади та місцевого самоврядування до мережі Інтернет. При цьому важливо не лише користуватися, але і надавати свою інформацію для загального доступу.

Як бачимо, певні досягнення на шляху відкритості та повноти доступу до інформації в нашої країни є, але, і це очевидно, вони носять здебільшого організаційно-технічний характер. Щодо стратегії входження України до інформаційного суспільства, то її нажаль не має, соціальна складова нормотворчого процесу в цьому напрямі майже відсутня, відповідні документи на загальнодержавному рівні ще не приймаються.

Для розробки цих документів необхідний міждисциплінарний і міжвідомчий підхід. У принципі, в нашій країні досить фахівців для підготовки документу, у якому в жанрі “білої книги” держава визначила б свої пріоритети й основні напрямки в області інформаційної політики, сформувала б задачі для побудови української інформаційної інфраструктури на найближчу перспективу.

За даними поданого моніторингу процес інформатизації державної служби зв'язується, перш за все, з підключенням, спілкуванням та обміном інформації за допомогою мережі Інтернет (28,77%), з невеликим відставанням (26,03%) цей процес пов'язується з підвищенням якості інформації, доступу до неї та технологій її розповсюдження серед населення. Але незважаючи на ставлення до інформації вже як до одного з головних ресурсів хоч би держслужбовців, 23,29% трактують процес інформатизації держслужби просто як отримання комп'ютера та телефону, і майже втричі менше людей (8,22%) ще хотіли б бути підключені до Інтернету[62, с.100]. І більше нічого, що знову ж таки свідчить про низьку інформаційну культуру досить великої частки людей, зокрема державних службовців, у яких би всі ці прилади просто продовжували інтер'єр, а підключення до Глобальної Мережі виступало би просто як мода.

...