Процеси інформатизації у сучасному суспільстві

Національна служба громадського контролінгу при Прем'єр-міністрові України постійно проводить акумуляцію релевантної інформації, яка надходить з регіонів каналами електронного зв'язку від служб контролінгу при головах облдержадміністрацій, опрацьовує її, здійснює моніторинг управлінської діяльності системи державної адміністрації, робить висновки про сильні і слабкі сторони, динаміку їх змін і визначає тенденції розвитку процесів соціально-економічних трансформацій. На підставі аналітичної інформації складаються наукові прогнози і розробляються конкретні практичні заходи щодо поліпшення соціально-економічної ситуації в державі в цілому.

Отже, контроль у державному управлінні - це не самоціль у контрольної діяльності, а засіб досягнення стратегічних завдань. Від того, як він організований, яка у нього мета, багато у чому залежить і його ефективність. Він, на нашу думку, існує для того, щоб активно впливати на всі процеси, що відбуваються у державному управлінні, сприяти їх проведенню, а також отримувати інформацію про реальний стан справ у всіх сферах державного управління, аналізувати цю інформацію і на основі цього прогнозувати можливий розвиток ситуації, впливати на її перебіг, при цьому забезпечуючи інтереси держави та громадян. У підсумку все це повинно сприяти упорядкуванню діяльності всього державного механізму.

Висновки

Із всього вищезазначеного логічно витікає, що процеси інформатизації суспільства істотним чином впливають на модель майбутньої української держави, що припускатиме вільний доступ кожного громадянина до будь-якої суспільної інформації, дійсне право та реальну можливість розпоряджатися всіма благами суспільства та брати участь в прийнятті державно важливих рішень, рівність всіх перед Законом, розвинуту сфера послуг, право на якісну та кваліфіковану освіту та ін., взагалі все те, чого гідна людина, громадянин нашої держави, громадянин світу.

Парламент та уряд України мають вагомі причини для того, аби щонайшвидше приділити серйозну увагу проблемі регулювання процесів впровадження та розвитку інформаційних технологій на своїй території.

Перш за все слід зазначити, що жодна з країн не зможе уникнути цієї необхідності, не в останню чергу тому, що промисловість інформаційних і комунікаційних технологій вже є найбільшим сектором світової економіки з загальним оборотом, що перевищує трильйон доларів.

Всього через декілька років промисловість інформаційних і комунікаційних технологій стане найбільшим сектором бізнесу України, що значно випереджатиме інші. Цей сектор є основною рушійною силою зростання нової вітчизняної економіки.

Перспективи розвитку економіки нашої держави пов'язані перш за все з високотехнологічним виробництвом, телекомунікаціями та інформаційними технологіями, бо саме в цій галузі вона має величезний кадровий потенціал науковців та розробників. За умов кризи у виробничій сфері слід зосередитися на використанні інтелектуального та інформаційного ресурсу. Він не вимагає крупних фінансових та матеріальних витрат на відновлення чи запуск виробництва своєї продукції та, що найважливіше, виступає стимулом для розвитку всіх сфер народного господарства - освітньої, наукової, банківської, виробничої, обслуговуючої та ін.

Окрім того, саме інформаційні технології є засобом вирішення бюджетних проблем, зокрема величезних витрат на утримання адміністративних апаратів, на забезпечення функціонування владних структур та інших статей видатків, що звичайно характеризуються як “бюрократична система”. Проте, за всієї їх перспективності, вигідності та відносної швидкості впровадження та отримання відчутних результатів, інформаційні технології вимагають серйозних зусиль з боку влади. Потенціал розвитку, що його містять інформаційні технології, стане можливо реалізувати тільки в тому випадку, коли промисловість і уряд будуть працювати спільно в усіх галузях освіти і навчання, готуючи людей до нової ери.

Ключовими чинниками, що сприяють створенню необхідного для інформаційних інновацій клімату, є високонкурентна, дерегульована ринкова структура, постійне позитивне спрямування назустріч інновації, підприємці, що володіють хоробрістю робити щось нове, а також стабільна політична ситуація. Все це в змозі забезпечити лише державна влада в особі парламенту та уряду.

Держава безпосередньо зацікавлена у розвиткові інформаційних технологій на своїй території: поза іншими характеристиками, вони також несуть велике позитивне соціальне навантаження. Це особливо важливо при виробленні владою власної позиції щодо них та загалом інформаційної політики держави.

Інформаційні технологій реально сприяють стабілізації суспільства, підвищенню життєвого рівня громадян та, як наслідок, підвищенню популярності влади серед населення. Зокрема, інформаційні технології та телекомунікації створюють сприятливе оточення для розвитку "середнього класу", що є основною суспільною верствою в усіх передових країнах та найефективнішим стабілізуючим фактором у суспільстві, що водночас найактивніше рухає прогрес. Традиційними сферами діяльності цього класу є наукові дослідження, освіта, культура, високотехнологічні й наукоємні виробництва, складні види послуг, питома вага яких буде стрімко зростати в процесі впровадження і розвитку інформаційних технологій. Цей суспільний прошарок швидко розростатиметься за рахунок менш забезпечених верств. Це ілюструє хоча б приклад Німеччини, в якій протягом останніх трьох років було створено 100 000 нових робочих місць в рамках саме цих галузей.

Необхідно зосередити увагу саме на факті підвищення соціального статусу тих, чий рівень життя сьогодні характеризується як “межа малозабезпеченості” - а таких у нашій державі, на жаль, більшість. Інформаційні технологій надають їм шанс самостійно створити власний добробут за рахунок своїх здібностей і вмінь. Державі в цьому відводиться важлива роль: ознайомлення дедалі ширших шарів населення з Інтернетом і медіа є необхідною умовою для забезпечення того, що нові вакансії будуть не тільки створені, але й заповнені кваліфікованими фахівцями. В багатьох галузях промисловості сьогодні існує серйозна нестача фахівців, і проблема тільки посилюватиметься.

Державі, підприємцям та громадським установам необхідно працювати разом, щоб забезпечити для усіх рівний доступ до нових технологій. Тільки в цьому випадку вдасться подолати соціальну безодню між користувачами і не користувачами. Вдосконалення навичок в галузі інформаційних технологій і комунікацій є ключовим чинником у визначенні майбутнього економічного становища України у світі. Але, знов ж таки, для економічного поступу необхідною умовою є процеси усталення та замирення в українському суспільстві, зняття конфронтації між владою та громадським загалом.

Цю проблему покликані розв'язати перш за все адміністративні реформи в державі, їх загальна спрямованість на скорочення управлінського апарату та здешевлення його утримання: використання інформаційних технологій, мабуть, єдиний спосіб здійснення цього реформування.

Практичні наслідки впровадження інформаційних технологій в управління, що проявляться практично одразу, - це зменшення видатків на утримання державних інституцій за рахунок скорочення чиновницького апарату, і, відповідно, зменшення корупції. Замість багатьох планових, фінансових, кадрових тощо відділів зрештою знадобляться лише кілька системних інженерів, котрі й слідкуватимуть за безперебійністю процесів управління. Але вже сьогодні мають досліджуватися нові методи управління, нові стилі прийняття рішень і визначатися найбільш ефективні варіанти з урахуванням світового і власного досвіду. Так само застосування інформаційних технологій, навіть до розгортання відповідних галузей промисловості, значно спростить розв'язання проблеми безробіття, збільшить можливості для самоосвіти, набуття паралельних спеціальностей, обміну корисними відомостями щодо діяльності у будь-якій сфері життєдіяльності.

Пожвавиться співпраця підприємств, стануть більш розгалуженими та повними зв'язки між виробником та споживачем. Зміниться фінансово-кредитна система держави, з'являться реальні механізми для забезпечення прозорості всіх операцій на грошовому, фондовому, товарному ринку, ринку нерухомості тощо. Всі оборудки можна буде відслідкувати й проаналізувати щодо їхньої законності. І це далеко не повний перелік можливостей, що відкриваються з впровадженням інформаційних технологій на загальнодержавному рівні. Тому більшість країн світу вважає функціонування інформаційних технологій питанням державного значення. Найбільш чітко це проявилось у діяльності адміністрації президента США (“національна інформаційна інфраструктура”), Ради Європи (“інформаційне суспільство”), Канади, Великобританії (“інформаційна магістраль”), не відстають у розробці відповідних програм і концепцій розвитку інформаційних та телекомунікаційних технологій й інші держави Європейського співтовариства, країни Азії. Передові держави світу вже давно зрозуміли: інформаційні технології є рушієм далекосяжних структурних змін, що забезпечують швидкий і водночас гуманістичний прогрес країни, її політики та економіки. Вони сягають набагато далі технічного прогресу в звичайному розумінні цього слова.

Як вже зазначалося, нові технології відкривають широкі можливості для підвищення ефективності роботи державних установ, поліпшення якості обслуговування громадян, підйому рівня освіти і розширення його доступності, а також забезпечення конкурентоздатності на світових ринках. Щоб реалізувати ці переваги і домогтися виконання цієї мети, держава має навчитися застосовувати передові технології, а це означає передовсім визначення державою свого ставлення до них, тобто - вироблення законодавчих основ для їх функціонування та легальних і безконфліктних стосунків з державою.

Не встановлено правила придбання та експлуатації інформаційних та телекомунікаційних технологій у державних закладах, що призводить до безконтрольного й безвідповідального витрачання значних коштів, при цьому комп'ютерні й інформаційні системи відчутно не підвищують ефективності діяльності державних органів.

Актуальною також є розробка нормативних документів, що регламентуватимуть продаж інформаційних ресурсів, створюваних державними органами. Ресурси, що не підлягають роздержавленню - типу статистичної інформації - мають бути перераховані. Зрештою, слід визначитись щодо місця й ролі України в міжнародних програмах типу Глобальної інформаційної інфраструктури.

Загалом метою програми розвитку інформаційних технологій в Україні є визначення цілей, завдань та об'єктів державної інформаційної політики, основних напрямків та механізмів її реалізації, результатів її впливу на соціально-економічний, політичний та культурний розвиток України.

Під державною інформаційною політикою мається на увазі регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, котра охоплює не лише телекомунікації, інформаційні системи чи засоби масової інформації, а всю сукупність виробництв і стосунків, пов'язаних зі створенням, збереженням, обробкою, демонстрацією, передаванням інформації у всіх її виглядах - ділової, розважальної, науково-освітньої, новинної тощо.

В межах державної інофрмаційної політики мають бути закладені основи для вирішення таких завдань, як формування єдиного інформаційного простору України і її входження до світового інформаційного простору, забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства і держави, формування демократично орієнтованої масової свідомості, становлення галузі інформаційних послуг, розширення правового поля регулювання суспільних відносин, в тому числі пов'язаних з отриманням, розповсюдженням і використанням інформації.

Державна інформаційна політика має стимулювати зростання виробництва засобів інформатизації, телекомунікації, інформаційних продуктів і послуг та одночасно - платоспроможний попит на них. Практична реалізація державної інформаційної політики в сучасних умовах вимагає широкої психологічної кампанії з підтримки її основних положень в громадській думці, роз'яснень її соціальної спрямованості, доведення її обгрунтованості.

Основними завданнями державної інформаційної політики є:

- модернізація інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури;

- розвиток інформаційних та телекомунікаційних технологій;

- ефективне формування й використання національних інформаційних ресурсів і забезпечення широкого і вільного доступу до них;

- підготовка людини до життя й роботи в інформаційному суспільстві;

- створення необхідної інформаційно-правової бази побудови інформаційного суспільства.

Вирішення основних завдань державної інформаційної політики має здійснюватись за допомогою різноманітних форм впливу на наступні об'єкти інформаційної сфери:

- система формування і використання інформаціних ресурсів;

- інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура;

- науково-технічний і виробничий потенціал, необхідний для формування інформаційно-телекомунікаційного простору;

- ринок інформаційних і телекомунікаційних засобів, інформаційних продуктів і послуг;

- домашня комп'ютеризація;

- міжнародна співпраця;

- системи забезпечення інформаційної безпеки;

- правова база інформаційних стосунків.

Державне регулювання розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури має здійснюватись за наступними основними напрямками:

- бюджетне фінансування соціально значущих інформаційних систем

(охорона здоров'я, освіта, працевлаштування, соціальне забезпечення), а також систем податкової й митної служб, інформаційного забезпечення державних органів, виборів, правопорядку, системи попередження й боротьби з надзвичайними ситуаціями;

- створення економічних умов для підтримки вітчизняного виробника у розвитку сектора надання різноманітних інформаційних послуг населення, в тому числі з формування системи електронної торгівлі, інформатизації побуту й дозвілля;

- стимулювання (фінансове, податкове тощо) створення й розвитку національних корпоративних мереж і комерційних систем, в тому числі провайдерів, що забезпечують доступ в Інтернет і надають пільги користувачам з малозабезпечених груп населення, студентам, учням та дітям;

- захист прав громадян на приватне життя й на доступ до інформації;

- заохочення конкуренції, боротьба з монополізацією (контроль за концентрацією власності у ЗМІ, видача дозволів на злиття компаній, рішення з дезінтеграції компаній-монополістів);

- забезпечення права й технічних можливостей на доступ до інформації та інформаційних ресурсів для всього населення;

- дотримання свободи слова;

- захист інтересів підростаючого покоління в інформаційні сфері;

- захист національного культурного спадку, мови, протистояння культурній експансії інших країн;

- боротьба з комп'ютерними та високотехнологічними злочинами.

Якщо державна політика в галузі інформаційних технологій будуватиметься за цими принципами, значно пришвидшиться розбудова інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, пожвавляться економічні стосунки у всіх пов'язаних з телекомунікаціями та інформацією галузях промисловості щодо їх розбудови та модернізації, підвищиться рівень життя значної кількості малозабезпечених громадян України, зменшиться безробіття, підвищиться рівень освіти й вирівняється її якість в центрі та регіонах, зменшаться видатки на утримання адміністративних органів, що забезпечить більшу інвестиційну привабливість України в цілому.

Це, відповідно, вагомо покращить бюджет, а отже, становище у соціальній сфері. Тож, виходячи з усього вищенаведеного, держава мусить докласти всіх зусиль до стимулювання розвитку інформаційної сфери і щонайшвидшого та ефективного врегулювання її функціонування.

Слід зазначити, що інформатизація суспільства, що її формування на даний момент в будь-якій країні може бути лише загальмовано, проте не зупинено, уможливлює найголовніше - реальний доступ до механізмів впливу кожного, хто в цьому зацікавлений. Голос кожного буде почуто й враховано, він не буде проігнорований чи сфальсифікований.

Нові телекомунікаційні технології спроможні технічно забезпечити ефективне функціонування найдієвішого механізму демократії - плебісциту. Окрім того, голос кожного буде почуто кожним зацікавленим, тобто процес волевиявлення буде інтерактивний, окрім того, що буде й перманентний. У постійному діалозі різних точок зору - не лише кінцевих переконань, а й аргументів, що до них привели, - завжди так чи інакше буде враховано думку й тих, хто за нинішньої системи становить дискриміновану щодо права бодай якогось впливу меншість.

Інформатизація в сері державного управління забезпечує демократію в буквальному розумінні - правління народу як організму, що є чимось більшим від арифметичної суми індивідів, які його складають. Тож з формуванням інформаційного суспільства дедалі більше питань функціонування держави та її взаємодії з іншими державними та наддержавними формаціями вирішуватиметься референдум ним шляхом.

Таке суспільство забезпечить максимальну реалізацію громадянських прав і свобод кожного громадянина відповідно до ступеню активності його соціальної позиції. Воно не лише надасть для цього можливість - але й сформує потребу, оскільки підвищить освіченість членів суспільства. Бо інформаційне суспільство - це й освіта протягом усього життя, а не лише на його початку для отримання спеціальності.

Освічений індивід спроможний усвідомити свої інтереси, співвіднести їх з інтересами інших й відповідно скоригувати, зробити максимум для того, аби суспільство забезпечувало їх захист - тобто, аби побудова суспільства відповідала його інтересам, які, в свою чергу, мають певною мірою відповідати інтересам інших членів спільноти, оскільки тоді взаємодія індивід-суспільство буде найбільш ефективною.

У підсумку зазначимо, що Україна може виступити як носій специфічної моделі цивілізаційного розвитку, багато в чому коригувальної по відношенню до західного еталону. Історична наступність, національна ідентичність, відновлення моральної свідомості, утворення єдиного духовного простору країни - такі основні особливості обираного Україною шляху.

Рух цим шляхом, особливо на перших етапах, вимагає широкої суспільної підтримки, глибокого усвідомлення цілей переходу до інформаційного суспільства і політичних, економічних, соціальних і культурних переваг, що надає населенню життя в інформаційному світі. Для цієї підтримки повинні бути скоординовані зусилля багатьох фахівців по формуванню вигляду громадянина інформаційного світу, моделі його життєдіяльності. Ця підтримка повинна одержати саме широке пропагандистське забезпечення у всіх друкованих і електронних ЗМІ, всіх громадських рухів та організацій, що зможе забезпечити якісний перехід до суспільства нового типу та соціального прогресу.

Список використаних джерел

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Парламент, вид-во, 1999. - 95 с.

Про інформацію: Закон України від 2.10.1992 р. // Законодавство України про інформацію. - К.: Парламент, вид-во, 1999. - С. 4.

Про національну програму інформатизації: Закон України від 4.02.98 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 27-28, ст.181.

Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 49, ст. 299.

Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади: Указ Президента України від 14 лип. 2000 р. № 887/2000.

Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31 липня 2000 р. №928/2000.

Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. - М.: ВЛАДОС, 1994.- 336 с.

Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис.- 1992.- № 4. - С. 122-134.

Артамонов Г.Т. О противоречиях перехода к информационному обществу // Вестник ВОИВТ.- 1990.- № 3. - С. 26.

Баранов А.А., Брыжко В.М., Базанов Ю.К. Права человека и защита персональных данных. - К.: Госкомитет связи и информатизации Украины, 2000.

Бейко О. Освіта - основний чинник розвитку цивілізації. // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001.- с. 83-85.

Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія.- К., 1996.- 194-251.

Бондаренко В.М. Информационное общество для всех -- информационное общество для каждого человека в отдельности. / Технологии информационного общества - Интернет и современное общество.// Материалы Всероссийской объединенной конференции. 20-24 ноября 2000 г.- СПб., 2000. - 292с.

Воробьев Г.Г. Информационная культура управленческого труда.- М.: Экономика, 1971.- 108 с.

Воробьев Г.Г. Молодежь в информационном обществе.- М.: Мол. гвардія, 1990.- 255 с.

Вплив ЗМІ на демократизацію політичного життя України // Нова політика. - № 6.- 2001. - С. 26-29.

Гавловсъкий В., Цимбалюк В., Кашпур В. Державно-правове регулювання соціальних інформаційних відносин // Укр. право. - 1998. - № 1. - С. 173-176.

Гавловський В.Д., Гриценко В.І. Колпак Р.Л. та ін. Україна на шляху формування інформаційного суспільства: проблеми щодо формування інформаційного законодавства: Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі // Матеріали другої міжнарод. наук.-практ. конф. 3-5 трав. 2001 р. - Ірпінь: АДПСУ, 2001.

Голубеев В.О., Гавловський В.Д., Цимбалюк В.С. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій / За заг.ред. Р.А.Калюжного. - Запоріжжя: “Просвіта”, 2001. - 252 с.

Голышко А. Некоторые соображения по поводу глобального информационного общества // Рынок ценных бумаг. - № 10(193). - 2001. - С. 72-73.

Громов Г.Р. Очерки информационной технологии. - М.: ИнфоАрт, 1992.- 336 с.

Громыко Н.В. Интернет и постмодернизм - их значение для современного образования. // Вопросы философии.- № 2. - 2002. - С. 175-180.

Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. - М.: Прогресс, 1969. - 276 с.

Дем'янчук О. Глобалізація вищої освіти: огляд сучасних світових проблем. // Людина і політика. - № 1.- 2002. - с. 74 - 82.

Доповідь віце-прем'єр-міністра України Миколи Жулинського. - http://ipc.kiev.ua/Legal/parliament/zhulynskiy.asp

Духонченко А. Регіональним інформаційним системам - законодавчу підтримку // Соціальний захист. - № 4.- 2002. - С. 41-43.

Ершова Т.В. Переход к информационному обществу: концепции, проблеми, вопросы // Информация и биснес. - 2000. - № 1. - С. 5.

Європейський вибір: що брати з минулого, а чого вчитися сьогодні українським ЗМІ. - http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/Internet/PART-2_3.htm

Зернецька О. Інформаційна супермагістраль. // Політика і час. - № 6.- червень 2001 р. - с. 66 - 70.

Идея информационного общества и Internet.- http://www.rsoft.ru/most/Re-view/ob01dec.htm

Иноземцев В.Л. “Класс интеллектуалов” в постиндустриальном обществе. // Социс. - 2000 г. - № 6. - С. 67-77.

Информационная безопасность в условиях информатизации общества.- http://www.ase.moldnet.md/~osa/Publication/pubru06.html

Информационное общество и государство. - http://www.tunis.tver.su/begin/ /newuser/state.html

Калюжний Р., Гавловський В., Цимбалюк В. Питання державного управління у сфері інформаційної безпеки в умовах переходу України до інформаційного суспільства (організаційно-правовий аспект) // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001.- с. 292-297.

Калюжний Р.А., Цимбалюк В. С. Інформатизація державного управління і національна безпека України // Розбудова держави. - 1993. - № 8. - С. 20-21.

Каныгин Ю.М. Информатизация управления: социальные аспекты / АН УССР. Ин-т социологии.- К.: Наук. думка, 1991.- 156 с.

Концепция Формирования Информационного Общества В России. - http://www.iis.ru/policy/projects/riss/riss.ru.html

Копиленко О.Л. Влада інформації.- К.: Вид-во “Україна”, 1991. - 126 с.

Крюков В.И. Компьютеризация государственного управления: сущность, правовые проблемы. - М.: Наука, 1990.- 224 с.

Кузнєцов С. Україна в європейському інформаційному просторі // Історичні і політологічні дослідження. Видання Донецького національного університету, історичний факультет. - 2001 р. - № 3 (7). - С. 67-79.

Леліков Г., Нижник Н. Нові технології у професійній діяльності кадрів державної служби // Вісн. держ. служби. - № 2. - 1999. - С. 76.

Литвиненко О. Інформаційні впливи та пострадянське суспільство. // Політ. думка. - 2001. - № 1-2. - С. 39-48.

Лук'яненко Є. Світовий інформаційний простір і Україна // Віче. - 1997 р. - № 11.

Матвієнко О. Забезпечення інформаційної підтримки управління: до проблеми підготовки спеціалістів // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001.- С. 220-222.

Методологические аспекты информатизации професионального образования. - http://lib.sportedu.ru/press/tpfk/2000N4/p11-13.htm

Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як фактор реформування суспільства: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук; Одес. нац. юрид. Акад. - О., 2001. - 16 с.

Нижник Н.Р., Прокофьева Н.М. Проблеми законодавчого забезпечення безпеки інформації в Україні: Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. - К.: НТУУ "КПІ". - 1998. - 98 с.

Окинавская Хартия Глобального Информационного Общества. - http://www.iis.ru/ events/okinawa/charter.ru.html

Орехов А.М. Информатизация общества - информационное общество // Социальная информатика.- М., 1993.- с.32-35.

Панченко Г., Савостенко О. Інформатизація - невід'ємна складова ефективного управління. Регіональний аспект. // Вісник УАДУ. - 2001 р.- № 4.

Почепцов В. Информация. Дезинформация. - К.: Вид-во “Ника-Центр”, 2001. - 252 с.

Проблеми трансформації українського суспільства. Круглий стіл. Донецьк. 15 травня 1998 р. // Схід. - № 4 (21). - травень-червень 1998 р. - С. 43-45.

Проценко Т., Шамрай В. Основні напрямки інформатизації державного управління в процесі становлення громадянського суспільства. // Вісник УАДУ. - № 1. - 2002. - с. 339 - 344.

Рекомендації щодо розробки системи інформаційно-аналітичного забезпечення регіональних органів управління та типових проектних рішень в її складі. - К.: Нац. агентство з питань інформатизації при Президентові України, 1997. - 56 с.

Решодько Л.В. Інформатизація України у світі концепції “Єдиної Європи” // Інформація і ринок. - 1993.- № 1.

Роговец В.И. Информационные войны в современном мире: причины, механизмы, последствия. // Персонал.- 2000.- № 5 (59).- С. 35-38.

Святоцький О. Інтелектуальний потенціал - стратегічний пріоритет України у ХХІ столітті // Право України. - № 5.- 2001. - С. 3-11.

Слабковський Ю. Для розвитку інформаційного середовища. // Політика і час. - № 6. - червень 2001 р. - с. 8 - 15.

Тоффлер Елвін. Третя хвиля / З англ. пер. А. Эвса.- К.: Вид. дім “Всесвіт”, 2000.- 480 с.

Тоффлер О. Третя хвиля. // США - економіка, політика, ідеологія.- 1982 р. - № 7-11.

Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Коллект. моногр. / За ред. Шульги М.О. - К.: Ін-т соціол. НАН України, 1999. - 687 с.

Федоров А.И. Использование информационных технологий в процессе подготовки специалистов по физической культуре // Научно-методическое обеспечение физического воспитания, спортивной тренировки и оздоровительной физической культуры: Сб. научн. тр. /Под ред. А.И.Федорова. Вып. 3. Ч. 2. - Челябинск: УралГАФК, 1999, с. 193-201.

Цвылев Р.И. Постиндустриальное развитие. Уроки для России, М.: Наука, 1996, - С.125.

Размещено на allbest.ru