Особливості інформаційного забезпечення в медичному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДОКУМЕНТАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В МЕДИЧНОМУ ЗАКЛАДІ

1.1 Основи документаційного забезпечення в медичному закладі6

1.2 Організація документного забезпечення ЗОЗ

1.3 Організація роботи з архівними документами в медичноу закладі

1.3.1 Формування довідок у справи

1.3.2 Строки зберігання справ, до складу яких входять довідки

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ УСТАНОВИ

2.1 Організація та функції медичного закладу

2.1.1 Правовий статус керівника ЛПУ

2.1.2 Юридична відповідальність ЛПУ

2.2 Нормативно-правові акти МОЗ України

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В МЕДИЧНОМУ ЗАКЛАДІІ

3.1 Інформаціне забезпечення в медичному закладі

3.2 Організація роботи з документацією за допомогою програми «ЕМСІМЕД» в клініці «Борис»

3.2.1 Додавання нової медичної картки до ЕМК

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ Й БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Виявлення та аналіз небезпечних та шкідливих виробничих факторів, що діють у виробничій зоні центрального офісу ТОВ «Борис»

4.2 Розробка заходів щодо запобігання або ослаблення можливого впливу небезпечних і шкідливих виробничих на працюючих у центральному офісі ТОВ "Борис"

4.3 Забезпечення екологічної безпеки функціонування головного офісу ТОВ «Борис» при впливі небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Аналіз можливих надзвичайних ситуацій при експлуатації головного офісу ТОВ "Борис"

4.5 Розробка заходів щодо зменшення ймовірності виникнення пожеж при експлуатації головного офісу ТОВ "Борис"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Діяльність сучасного закладу охорони здоров'я (ЗОЗ) неможливо уявити без документування інформації про певні факти чи події. При цьому практично всі документи, що використовуються у цьому закладі і стосуються прав та інтересів громадян і юридичних осіб, мають юридичне значення [1].

Необхідність або доцільність наявності/ведення тих чи інших документів у ЗОЗ залежить від форми власності, виду, профілю його діяльності тощо.

Так, залежно від виду ЗОЗ (лікарняні зі стаціонаром, амбулаторно-поліклінічні) вони зобов'язані вести документацію, передбачену Наказом МОЗ України «Медична облікова документація, що використовується в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів» від 26.07.1999 р. № 194 чи Наказом МОЗ України «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)» від 27.12.1999 р. № 302.

Наявність відповідної нормативно-правової бази, яка формує стратегію інформаційної політики та включає питання ведення нормативно-довідкової інформації, що є обов'язковою для всіх закладів, визначення штатних одиниць для кожного лікувально-профілактичного закладу із супроводу програмного забезпечення, визначення джерел фінансування комп'ютерної техніки, програмних забезпечень і телекомунікаційних технологій-це надає актуальності темі нашого дослідження.

Стан наукової розробки теми. Документаційне забезпечення медичних установ привертало до себе увагу таких дослідників, як О.М. Загорецька[41,с.8-10], Я.С. Калакура[35,с.55.], И.Б. Матяш[25,с.78-79], С.Г. Кулешов[31,с.15.], Ю.І. Палеха[45,с.65], Н.М. Поліщук[15,с.20], С.Є. Сельченкова[27,с.12]. В їх роботах розглянуто документацію, яка супроводжує процеси прийняття-передавання документів до архівів, обліку та використання медичних документів тощо. Однак особливості документаційного забезпечення в медичній закладі в цих дослідженнях виявлені не були.

Мета нашої роботи - з'ясувати специфіку документаційного забезпечення сучасного медичного закладу на прикладі клініки “Борис”

Така мета обумовлює наступні завдання дослідження:

-охарактеризувати медичну документацію та визначити її роль у інформаційному суспільстві,

- проаналізувати діяльність клініки

-дослідити роботу документування мед. представників в електронному вигляді,

-дослідити особливості написання, оформлення медичної картки, довідок;

-визначити нормативно-правову базу, якою керуються при цьому,

-з'ясувати небезпечні, шкідливі фактори в роботі медичній структурі, які впливають на здоров'я працівників,

-визначити заходи щодо покра-щення умов праці.

Об'єкт дослідження -документи закладів охорони здоров'я.

Предмет дослідження - документаційне забезпечення сучасного медичного закладу.

Методи дослідження. У дослідженні використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняльний метод та метод описання. Метод аналізу застосовано під час дослідження документаційного забезпечення медичної організації та діяльності кожного її підрозділу в клініці. Порівняльний метод використані при виявлені місця медичного підрозділу установи . Метод описання застосовується при розгляді основ діяльності та функцій. Метод синтезу використано для підбиття підсумків дослідження.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її матеріалів та висновків у практичній діяльності медичних підрозділів зокрема, при складанні інструкцій з документаційного забезпечення та при оформленні облікових та інших документів підрозділу.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури ( 6 сторінок ) та додатків ( 9 сторінок ). Загальний обсяг роботи 94 сторінки, з них основного тексту 78сторінок.



РОЗДІЛ 1. ДОКУМЕНТАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В МЕДИЧНОМУ ЗАКЛАДІ

1.1 Основи документаційного забезпечення в медичному закладі

Документаційне забезпечення медичного закладу складається із двох нерозривно пов`язаних компонентів:

- документування - складання та створення документів на різних носіях за встановленими правилами;

- організації роботи з документами, яка передбачає організацію документообігу, зберігання та використання документів у поточній діяльності установи [41, с. 7-8].

Документування в медичній діяльності полягає у фіксації за встановленими правилами на папері або інших носіях . Воно здійснюється за Типовою інструкцією з діловодства для медичного закладу, в якій визначається порядок ведення загального діловодства [7 ].Організація роботи закладів охорони здоров'я будується на основі нормативної бази, в основу покладено накази Міністерства охорони здоров'я.

Документування в медичному закладі охоплює всі процеси, інформація про які фіксується на різних носіях і оформлена за встановленими правилами, необхідними для здійснення управлінських дій.

Документування включає такі операції:

- підготовка документів;

- складання документів;

- узгодження документів;

- оформлення документів;

- виготовлення документів.

Більшу частину документаційного забезпечення медичної структури складає її управлінська документація, тобто система документації, що забезпечує виконання функції управління. Під системою управлінської документації розуміється сукупність взаємопов'язаних офіційних документів, що застосовуються в Міністерстві охорони здоров'я. [41, c. 6]. Управлінська документація виступає як інфраструктурна й об'єднуюча, тобто стосується роботи всіх відділів та підрозділів.

Управлінську діяльність відображає сукупність документів, взаємопов'язаних та взаємодіючих, які становлять системи документації. В літературі і практичній діяльності насамперед виділяють функціональні, які мають міжгалузеве значення, та галузеві системи документації. Функціональні системи документації: організаційно-правова, розпорядча, інформаційно-довідкова, планова, звітно-статистична, облікова - в тому або іншому обсязі властиві для всіх органів управління [40, c. 101].

Функціональні і галузеві системи документації, в свою чергу, можна поділити на підсистеми за напрямками діяльності. В органах державної присутні всі функціональні системи документації, але найважливішою серед них є система розпорядчої документації, яку іноді поєднують з організаційно-правовою в єдину організаційно-розпорядчу систему [47, c. 10]. Розпорядчі документи - це документи за допомогою яких здійснюється розпорядча та виконавча діяльність, а також оперативне керівництво в установі. Оскільки медичний заклад здійснює перед усім управлінські функції, його основна діяльність відображається саме в розпорядчих документах. Ці документи не лише регулюють роботу медичного закладу, а й містять рішення та розпорядження, які впроваджуються в життя суспільства. Тому вони мають дуже велике значення для діяльності клініки і створюються вкрай ретельно, з додержанням усіх правових та технічних вимог. Складання та оформлення цих документів регламентовано в інструкціях, регламентах та інших організаційно-правових актах посилаючись на накази Міністерства охорони здоров'я. [11; 12]. Більшість розпорядчих документів медичної установи проходять тривалий процес узгодження, результати якого оформлюються окремими документами [25, c. 3].

Робота з документами в медичному закладі складається з таких етапів:

- приймання;

- розподіл;

- виконання;

- контроль виконання;

- довідкова робота;

- формування справ;

- передархівне оброблення;

- використання;

- зберігання документів [35, с. 73].

Більшість з цих етапів здійснюється у процесі діловодства. Діловодство - діяльність, що охоплює створення документів за визначеними формами та організацію роботи з документами: організацію документообігу, використання інформаційно-пошукових систем документів органу, контроль виконання документів і підготовку їх для передачі в архів [31, с. 9].

Найважливішим завданням документаційного забезпечення медичного закладу є організація ефективного діловодства. Цю організацію здійснює Міністерство охорони здоров'я. Перед усім спеціальна служба документаційного забезпечення, яка в органах державної влади, як правило, входить до керівної структури - апарату адміністрації, й називається загальним відділом. Крім того, окремі функції з документаційного забезпечення установи здійснює архівний підрозділ медичного закладу, а також інші структурні підрозділи (відділ кадрової роботи, бухгалтерія, фінансова частина, господарчо-фінансовий відділ тощо) в межах їхньої компетенції [31, c. 18-20].

Важливим завданням документаційного забезпечення медичного закладу є організація документообігу. Документообіг у сучасному документознавстві тлумачать як рух документів в організації з моменту їх отримання чи утворення до завершення виконання чи відправки [35]. Правильна ефективна організація документообігу сприяє оперативному проходженню документів в апараті управління, пропорційному завантаженню підрозділів та посадових осіб, що здійснює позитивний вплив на процес управління в цілому.

Документообіг в організації існує у вигляді потоків документів, що циркулюють між пунктами обробки інформації (керівники установи і структурних підрозділів, фахівці і кваліфіковані службовці) та пунктами технічної обробки документів.

У документообігу підприємства виділяють три потоки документів:

- Потік документів, що надійшли до установи (вхідний документопотік)складається з: документів вищестоячих організацій (Міністерства охорони здоров'я, стандарти ведення документів). Вхідні документи утворюють три напрями руху: керівництву організації, керівництву структурних підрозділів, безпосередньо фахівцям [33, c. 24]

- Потік документів, що відправляються з установи (вихідний), складається з документів, що створюються в медичному закладі та відправляються за її межі. Вихідні документи створюються у відповідь на письмові або усні запити, що поступили, або як ініціативні документи, що вимагають або не вимагають відповіді. Вихідний документопотік, як правило, пронизує всю управлінську структуру [23, c. 67]. Як ініціативні, так і інформаційні документи готують фахівці в структурних підрозділах;

- Потік внутрішніх документів складають документи, створювані і використовувані в самому апараті управління, що не виходять за його межі. Походження цих документів збігається з сферою їх вживань.

Існують вимоги до потоків документів: 1) рух документів повинен бути прямоточним, тобто виключати непрямі маршрути; 2) документ повинен лише одноразово перебувати в одному структурному підрозділі чи в одного виконувача; 3) різні операції по обробці документів слід виконувати паралельно, щоб скоротити час перебування у сфері діловодства та підвищити оперативність виконання [33, c. 125].

До основних етапів документообігу традиційно відносять:

- складання і оформлення документа;

- погодження та підписання документа;

- реєстрація документа;

- виконання документа;

- облік документа та його оформлення документа у справу;

- передача документа на зберігання [23, c. 20].

Маршрутизація документів залежить від місця створення. Документи, що надійшли на підприємство, проходять такі етапи: первинна обробка (прийом); попередній розгляд; реєстрація; розгляд документів керівником та винесення резолюції; направлення на виконання; контроль виконання; виконання документів; відправка вихідної кореспонденції; підшивка документів до справ, передавання справ на зберігання до архівного підрозділу установи [39, c. 79-80].

Вихідні документи проходять наступні етапи у документообігу: складання документа (ділового листа), погодження та підписання документа, реєстрація документа у відділі кадрів, відправка документа адресату, облік листа та його оформлення у справу, передача документа на зберігання [42, c. 101].

Порядок документообігу залежить від характеру й особливостей управлінських рішень, які відображені в документах. Ініціатива у виданні документації належить керівництву медичної установи та керівникам структурних підрозділів. Крім того, документи можуть створюватися на виконання рішень вищих органів влади, вимогу законодавчих та нормативних актів. Після висловлення ініціативи загальний відділ установи збирає всю необхідну інформацію та готує проект документа. Якщо це потрібно, проект відправляється на узгодження до керівників структурних підрозділів, яких стосується цей документ, а потім - на узгодження до керівництва. Керівник та всі зацікавлені особи вносять власні резолюції, розміщаючи в спеціальному документі або прямо на полях проекту [31, c. 56-58].

Після узгодження та внесення резолюцій службою документаційного забезпечення видається оригінал документу, який підписує голова медичного закладу. З цього часу документ вважається діючим. Його реєструють у загальному відділі, а потім відсилають на виконання до структурних підрозділів. Загальний відділ здійснює контроль за виконанням документу. Після виконання документ повертається до загального відділу, де підлягає оформленню у справу та передаванню на зберігання [30, c. 22-24].

Отже, у документообігу розпорядчої документації в медичному закладі постійно взаємодіють керівництво, служба документаційного забезпечення та структурні підрозділи.

Підсумовуючи вищесказане, можна дійти висновку, що документаційне забезпечення є базовою основою роботи в медичній структурі. Через документи реалізуються всі основні функції установ, перед усім - функція управління, яка є головною в діяльності структур . Документаційне забезпечення медичної структури складається з документування управлінської діяльності, тобто створення документів, та діловодства - оформлення та обігу документів в установі. Ці дві складові інформаційного забезпечення існують у комплексній взаємозалежності, разом забезпечуючи управлінську діяльність необхідною інформацією й надаючи рішенням керівництва правового обов'язкового характеру. Складання та обіг документів в медичній установі жорстко регламентований в спеціальних інструкціях та схемах. Його організує та контролює служба документаційного забезпечення - Міністерство охорони здоров'я. В процесі організації й ведення документообігу розпорядчої документації ця служба постійно взаємодіє з керівництвом установи та структурними підрозділами, які беруть участь у підготовці та узгодженні, та забезпечують виконання документів.

1.2 Організація документного забезпечення ЗОЗ

Перелік документів, які необхідно/доцільно мати у ЗОЗ, переважно визначається його формою власності. Наприклад, приватний лікувально-профілактичний заклад, що надає платні медичні послуги, може (і зобов'язаний) мати прейскурант цін, затверджений відповідною посадовою особою закладу і доведений до відома пацієнтів - споживачів медичних послуг. Зрозуміло, що до державних чи комунальних ЗОЗ, які надають безоплатну медичну допомогу, така вимога не висувається.

Проте наявність деяких документів у ЗОЗ обов'язкова незалежно від їх форми власності, відомчої підпорядкованості, виду чи профілю діяльності. Так, наприклад, у будь-якому такому закладі має бути укладено колективний трудовий договір між власником (уповноваженим ним органом) і профспілковою організацією (представниками, уповноваженими трудовим колективом).

Необхідність введення деяких документів правового характеру визначають самі ЗОЗ. Так, у багатьох з них використовують формуляри інформованої згоди пацієнта на певні види медичних утручань, розроблені самими закладами. Щоправда, у деяких випадках обов'язкову наявність такої згоди певного зразка передбачає і законодавство (йдеться, наприклад, про бланк Інформованої добровільної згоди на застосування визначеного методу переривання вагітності, що міститься у додатку до «Інструкції про порядок штучного переривання вагітності», затвердженої Наказом МОЗ України від 20.07.2006 р. № 508). Проте у більшості випадків питання про необхідність впровадження у діяльність ЗОЗ такого документа та його зміст заклади вирішують самостійно.

При цьому важливо зазначити, що, запроваджуючи типову форму документа, наявність якого не обов'язкова згідно з чинним законодавством, керівник ЗОЗ має керуватися нормами законодавства, що визначають суб'єктивні права та обов'язки, використанню і виконанню яких має сприяти документ, що запроваджується. Пояснимо це на прикладі.

Законодавство не встановлює бланків інформованої згоди пацієнта на більшість видів медичних утручань, скажімо, на видалення зуба. Проте для сприяння ознайомленню пацієнта з альтернативними методами лікування, можливими ризиками, ускладненнями та іншою інформацією, а також для фіксації факту згоди пацієнта, наданої на підставі такої інформації, з метою запобігання можливим непорозумінням між лікарем і пацієнтом керівництво ЗОЗ може визнати за доцільне запровадити бланк Інформованої згоди пацієнта на видалення зуба. У такому разі, розробляючи бланк, необхідно ґрунтуватися на нормах законодавства, що встановлюють правила інформування пацієнта про медичне втручання та надання ним своєї згоди (ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 39, 42-44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»). Отже, зміст документа, обов'язкова наявність якого не вимагається чинним законодавством, має ґрунтуватися на існуючих нормах законодавства.

На нашу думку, юридичні документи ЗОЗ можна поділити на дві групи:

- Документи, наявність/ведення яких є обов'язковим відповідно до вимог чинного законодавства;

- Документи, наявність/ведення яких є доцільним для належного функціонування закладу, здійснення ним діяльності з надання медичної допомоги чи послуг, забезпечення захисту прав пацієнтів, а також профілактики порушень та/або захисту прав ЗОЗ і медичних працівників.

До першої групи належать документи, необхідність яких передбачена кодексами (наприклад, Кодексом законів про працю України), законами (скажімо, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»), підзаконними актами. Так, жоден ЗОЗ не може функціонувати без правовстановлюючих документів (наприклад, статуту) та документів, які деякі фахівці називають «документами дозвільного характеру», відносячи до них власне дозволи та інші документи, що містять ознаки дозволу [2], особливе місце серед яких посідає ліцензія на медичну практику.

Крім того, доцільність наявності/ведення певних документів часто випливає з чинного законодавства, хоча безпосередньо ним і не вимагається. У цьому плані варто відзначити такий нормативно-правовий акт, як Критерії (умови) державної акредитації лікувально-профілактичних закладів, затверджені Наказом МОЗ України від 24.02.2007 р. № 92 (далі - Критерії).

Кожному ЗОЗ доцільно порівняти стан документального забезпечення своєї діяльності зі станом, якого вимагають зазначені Критерії для позитивної оцінки. Складаючи орієнтовний перелік документів, наявність/ведення яких у ЗОЗ є необхідними/доцільними (наведено наприкінці цього матеріалу), ми, крім положень низки різних нормативних актів, взяли до уваги й вимоги зазначених Критеріїв, а також існуючу практику.

Слід звернути увагу й на вимоги щодо оформлення документів, передбачені ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів».

Орієнтовний перелік основної документації, наявність/ведення якої є необхідною/доцільним для забезпечення нормальної діяльності закладу охорони здоров'я, дотримання прав пацієнтів, медичних працівників та закладу і дотримання вимог чинного законодавства України

Установчі та інші документи, що надають закладу право здійснювати свою діяльність:

- Рішення про створення ЗОЗ.

- Статут.

- Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

- Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

- Документи (довідки, повідомлення) про взяття на облік у податковій інспекції та фондах.

- Ліцензія на медичну практику.

- Положення про відокремлений підрозділ (філію тощо) ЗОЗ.

- Положення про структурний підрозділ (службу) ЗОЗ.

Документація щодо організації надання медичної допомоги/послуг та відносин із пацієнтами:

- Графік роботи ЗОЗ та його лікарів.

- Інформація про вищих посадових осіб ЗОЗ та графік їхнього прийому.

- Перелік видів медичної допомоги, процедур/послуг, що надаються ЗОЗ.

- Правила (порядок) надання медичної допомоги/медичних послуг ЗОЗ.

- Прейскурант цін (у разі надання платних медичних послуг).

- Договори про надання медичних послуг (якщо використовуються ЗОЗ).

- Формуляри інформованих згод пацієнта на певні види медичних утручань (якщо використовуються ЗОЗ).

- Формуляри відмови пацієнта від медичного втручання, акти про відмову пацієнта від медичного втручання.

- Анкети для анамнезу пацієнта (якщо запроваджені).

- Медична карта амбулаторного хворого, історія хвороби та інша медична облікова документація та статистична звітність.

- Інформація про права пацієнтів.

- Книга заяв і пропозицій.

Стандарти якості надання медичної допомоги. Положення про контроль якості надання медичної допомоги.

- Правила сестринського догляду.

- Інша документація щодо забезпечення діяльності ЗОЗ:

- Плани діяльності ЗОЗ.

- Фінансова документація.

- Інструкція про заходи протипожежної безпеки.

- Документи з охорони праці.

- Документи щодо відповідності державним санітарним нормам і правилам.

- Правила та інструкції щодо користування обладнанням.

- Перелік засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації. Графік повірки.

- Порядок (схема) взаємодії між структурними підрозділами (службами) ЗОЗ.

- Інструкція з діловодства.

- Книга обліку вхідної документації.

- Книга обліку вихідної документації.

- Положення про таємну і конфіденційну інформацію.

- Журнал реєстрації перевірок (для ЗОЗ-суб'єктів підприємницької діяльності).

Кадрова документація:

1) Штатний розпис.

2) Документація по роботі з кадрами.

3) Посадові інструкції.

4) Колективний договір.

5) Правила внутрішнього трудового розпорядку.

6) Графік відпусток.

7) Положення про преміювання працівників ЗОЗ.

1.3 Організація роботи з архівними документами в медичному закладі

Архівна справа, як і будь-яка галузь діяльності медичного закладу, потребує документаційного забезпечення. Робота з архівними документами має бути добре організована, забезпечена необхідною інформацією, ефективно здійснена й піддана ретельному обліку, й все це неможливо зробити без відповідних документів.

У більшості підприємств та організацій документаційне забезпечення архівної справи є дуже незначним за об'ємом й не викликає труднощів. Документи які потрапляють до архіву в медичному закладі.

Довідки, створені в організації, установі, на підприємстві (далі -- організація) умовно поділяються на внутрішні й зовнішні. Внутрішні створюються, функціонують і залишаються на зберігання виключно в межах організації. Тоді як зовнішні довідки призначені для направлення до інших організацій, зокрема до податкової інспекції, органів соціального захисту.

Утім, копії зовнішніх довідок обов'язково залишаються у справах організації на тимчасове зберігання.

1.3.1 Формування довідок у справи

Як правило, з довідок не формують окремі справи. Виняток становлять лише копії довідок біографічного характеру, виданих організацією працівникам про стаж і місце роботи, заробітну плату тощо.

Різні за змістом довідки не можна групувати в одну справу, адже вони можуть мати різну культурну й практичну цінність і, відповідно, різні строки зберігання. І навпаки, справа може містити окрім довідок й інші види службових документів (акти, протоколи, доповіді, доповідні та пояснювальні записки тощо), якщо всі вони присвячені одному питанню, пов'язані між собою логічно або тематично.

Медичні довідки про стан здоров'я працівників, а також довідки, надані працівникам із місця проживання, навчання та інші подібні види довідок, можуть включати до особових справ відповідних працівників, де вони зберігаються певний час. Після звільнення працівника такі довідки зберігають ще три роки, а потім вилучають з особової справи згідно зі статтею 493 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі -- Перелік).

Довідки, що подають на засідання колегіального, дорадчого чи допоміжного органу, групують у справу разом із протоколом відповідного засідання як додаток до нього. При цьому довідки, що додають до протоколів, у межах справи систематизують за датами й номерами протоколів, а в межах групи документів, що стосуються одного протоколу, -- за порядком денним засідання.

При об'єднанні в одній справі різних видів документів з одного питання, що мають однаковий строк зберігання, в її заголовку зазначають загальний термін «Документи», а в дужках розкривають назви основних видів документів, що включено до справи, наприклад: «Документи (розрахунки, довідки, списки, листи) про встановлення й застосування системи преміювання працівників», «Документи (доповіді, огляди, аналітичні довідки) про підсумки діяльності організації».

Наведений в додатку витяг із Переліку стане в пригоді працівникам під час визначення й внесення до індивідуальної номенклатури справ організації конкретних справ, до складу яких належать і довідки.

1.3.2 Строки зберігання справ, до складу яких входять довідки

Строк зберігання справ, до складу яких входять довідки, може бути:

- постійним;

- тривалим (понад 10 років);

- тимчасовим (до 10 років включно).

Нагадаємо, що строк зберігання «Постійно» встановлюють тільки для документів, які належать до Національного архівного фонду (далі -- НАФ) і підлягають довічному зберіганню.

Тривалий строк зберігання може бути конкретним: 25, 50, 75 років, або умовним - «До ліквідації організації».

Строк зберігання «До ліквідації організації» означає, що документи безстроково зберігаються в організації, а в разі її ліквідації підлягають повторній експертизі цінності. Залежно від її результатів ті з документів, які зачіпають права громадян, передають за описами справ до місцевих архівних установ, утворених органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Якщо такі місцеві архівні установи на відповідній території не утворені, зазначені документи передають до державних архівних установ, архівних відділів міських рад.

Тимчасовий строк зберігання також може бути конкретним: один, три, п'ять або 10 років, і умовним - «Доки не мине потреба», «До заміни новими».

Строк зберігання «Доки не мине потреба» означає, що документи мають лише тривале практичне значення. Строк їх зберігання, який визначають самі установи, не може бути менш як один рік.

Для деяких справ, в яких, зокрема, містяться довідки тимчасового зберігання (наприклад, «Документи (заяви, доповідні записки, довідки, протоколи, рекомендації) про розв'язання трудових конфліктів»), поряд із визначеним строком проставлено позначку «ЕПК», яка означає, що рішення про внесення до НАФ або знищення цих документів для організацій - джерел формування НАФ - ухвалюють експертно-перевірні комісії державного архіву (далі - ЕПК). У цих випадках після завершення визначеного строку проводиться додаткова експертиза цінності цих справ і остаточне рішення ухвалює ЕПК відповідної державної архівної установи, у зоні комплектування якої перебуває організація-фондоутворювач.

Закінчені у діловодстві справи постійного, тривалого строку зберігання та з особового складу підлягають переданню в архів закладу охорони здоров'я. А документи тимчасового строку зберігання зберігаються за місцем їх формування у справах структурних підрозділів цього закладу і після закінчення строку зберігання підлягають знищенню у встановленому порядку.

Відповідно до наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р. N 41, забороняється знищувати документи без попереднього проведення експертизи їх цінності.

Експертизу цінності документів, їх відбір для подальшого зберігання здійснюють експертні комісії (ЕК) цих закладів, що діють відповідно до положень про них, розроблених на підставі Типового положення про експертну комісію державного органу, органу місцевого самоврядування, державного та комунального підприємства, установи та організації, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 17 грудня 2007 р. №183, або Примірного положення про експертну комісію об'єднання громадян, релігійної організації, а також підприємства, установи та організації, заснованої на приватній формі власності, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 6 травня 2008 р. №83.

Завданням ЕК є організація та проведення експертизи цінності документів, що утворилися в діловодстві закладу охорони здоров'я.

Відбір документів, строки зберігання яких закінчилися, та складання акта про вилучення цих документів для знищення здійснюються після зведення описів справ закладу охорони здоров'я за відповідний період. Зведені описи і акт розглядаються ЕК закладу охорони здоров'я одночасно. Схвалені ЕК закладу описи справ, акти про вилучення для знищення документів разом подаються на розгляд ЕПК (експертно-перевірна комісія) відповідного державного архіву. Схвалені ЕПК описи справ постійного зберігання, а також погоджені нею описи справ з особового складу та акти про вилучення для знищення документів затверджуються керівником організації, після чого організація-фондоутворювач має право знищувати документи.

Заклади охорони здоров'я, у діяльності яких не утворюються документи Національного архівного фонду, складають акти про вилучення для знищення документів після підготування описів справ тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу. Акти одночасно з описами справ подаються на розгляд ЕК закладу, після чого схвалені акти про вилучення для знищення разом із описами справ з особового складу подаються на погодження ЕПК (ЕК) державної архівної установи, архівного відділу міської ради.

Знищення документів проводиться після затвердження акту керівником закладу охорони здоров'я, якщо практична потреба в них відпала й строки їх зберігання за Переліком, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р. N 41, вичерпані.

Справи, відібрані для знищення, передаються організаціям із заготівлі вторинної сировини за накладними, у яких зазначається вага паперової макулатури, що передана для переробки. Дата здачі документів, їх вага та номер накладної вказуються в актах про вилучення документів для знищення. Ці акти вміщуються в справу архівного фонду організації та зберігаються в архіві організації.

Знищення документів без схвалення описів справ постійного зберігання ЕПК державного архіву (для організацій - джерел формування НАФ), а також порушення встановлених Переліком строків зберігання документів є незаконними і тягне відповідальність згідно з чинним законодавством України.



РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ УСТАНОВИ

2.1 Організація та функції медичного закладу

У відповідності до чинного законодавства України під закладом охорони здоров'я розуміють юридичну особу будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних працівників.

Будь-яка лікарня, амбулаторія, поліклінічна установа тощо є лікувально-профілактичним закладом. Виключення становлять приватно-практикуючі лікарі, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці (далі -- ФОП), отримали ліцензію на провадження медичної практики, відкрили кабінети, найняли на роботу лікарів з вищою освітою та середній медичний персонал. Кабінети, відкриті ФОП, не створюють юридичної особи, тому медичні кабінети не відносяться до закладів охорони здоров'я.

Основами законодавства України про охорону здоров'я зазначено, що мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Створення та діяльність приватних медичних закладів підтримується з боку держави. Проте чинним законодавством зазначається, що провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії (ст. 17 Основ законодавства). Необхідність в створенні приватного медичного закладу визначає не держава, а володілець на підставі маркетингових досліджень ринку медичних послуг та на власний ризик.

Медичні заклади всіх форм власності та приватно-практикуючі лікарі в своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також актами уповноваженого органу управління та іншими нормативно-правовими актами.

Права, гарантії та пільги для закладів охорони здоров'я Чинним законодавством України передбачено, що медичний заклад будь-якої форми власності має наступні права:

- здійснювати господарську діяльність у передбаченому законом порядку. Для здійснення господарської діяльності ЛПУ залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові та інші види ресурсів, використання яких не заборонено законодавством

- відкривати та закривати рахунки в Державному казначействі України, установах банків, у тому числі (в іноземній валюті)

- мати круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами

- укладати угоди, у т.ч. господарські угоди з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також фізичними особами відповідно до законодавства

- набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем, відповідачем або третьою стороною у справах, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах

- користуватися або оперативно управляти наявним майном та нематеріальними активами

- на компенсацію збитків, завданих внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, (підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду)

- звертатися у порядку, передбаченому законодавством, до центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, для отримання інформації та матеріалів, необхідних для ведення основної діяльності

- здійснювати співробітництво з іноземними організаціями відповідно до законодавства

- здійснювати власне будівництво, реконструкцію, капітальний та поточний ремонт основних фондів у визначеному законодавством порядку

- здійснювати інші права, що не суперечать чинному законодавству.

Заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в сфері охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством (ст. 21 Основ законодавства). Наприклад, пільги щодо сплати ПДВ для медичних закладів.

Серед гарантій держави для медичного сектору необхідно зазначити надання бюджетного фінансування та забезпечення матеріально-технічними засобами. Щоправда, визначена гарантія розповсюджується на державні та комунальні медичні установи.

Як зазначено ст. 18 Основ законодавства, фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Проте, чинним законодавством зазначені випадки, коли державне фінансування може поширюватись і на приватні медичні заклади: медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом, - тобто, у випадку укладення договору про надання безоплатної медичної допомоги населенню приватним медичним закладом, держава має відшкодовувати вартість наданих послуг.

Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку торгівлі цими виробами.

Обов'язки закладів охорони здоров'я:

Для медичних закладів всіх форм власності державою закріплені ряд обов'язків (у відповідності до Основ законодавства про охорону здоров'я та Ліцензійних умов):

1. зареєструвати юридичну особу, а також вносити зміни до статутних документів, проводити перереєстрацію, ліквідацію у передбаченому законом порядку (Ліцензійні умови з медичної практики)

2. отримати дозвіл на проведення господарської діяльності з медичної практики (Ліцензійні умови з медичної практики)

3. затвердити статут (положення), структуру, штатний розпис, перелік обладнання відповідно до табеля оснащення закладу охорони здоров'я

4. призначити на посаду головного лікаря, який має сертифікат лікаря-спеціаліста та посвідчення про наявність кваліфікаційної категорії за спеціальністю «організація і управління охороною здоров'я» за наявності стажу роботи не менше трьох років

5. забезпечити працівниками, необхідними для надання медичної допомоги

6. зберігати за місцем провадження діяльності: нормативно-правові документи, у тому числі нормативні документи з питань стандартизації, необхідні для провадження відповідного виду господарської діяльності; обліково-звітні статистичні форми відповідно до заявлених спеціальностей; акредитаційний сертифікат закладу охорони здоров'я (за умови функціонування закладу охорони здоров'я більше двох років); свідоцтво про атестацію лабораторії закладу охорони здоров'я (за наявності її у структурі закладу); документи, у яких зазначається рівень кваліфікації медичних працівників.

7. Медична практика провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії та за наявності: приміщень, що відповідають установленим санітарним, епідеміологічним, гігієнічним нормам і правилам, протипожежним нормам і правилам за наявності дозволу органу державного пожежного нагляду; приладів, обладнання, оснащення відповідно до Табеля оснащення виробами медичного призначення лікувальних та діагностичних кабінетів амбулаторно-поліклінічних закладів, стаціонарних відділень лікарень (далі - Табель оснащення). При цьому засоби вимірювальної техніки повинні бути метрологічно повірені; працівників (лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою) для провадження медичної практики.

8. Забезпечити надання пацієнтам та відвідувачам за місцем провадження діяльності достовірну інформацію в доступному для споживача місці: вивіску із зазначенням найменування суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію; фотокопію ліцензії та копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; акредитаційний сертифікат закладу охорони здоров'я (за умови функціонування більше двох років); перелік лікарських спеціальностей та спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, за якими провадиться медична практика; свідоцтво про атестацію лабораторії закладу охорони здоров'я за наявності її у структурі закладу; режим роботи ліцензіата; відомості про керівництво (прізвище, ім'я, по батькові керівника, його заступників) та лікарів ліцензіата (прізвища, імена, по батькові, посади, категорії); книгу відгуків та пропозицій громадян.

9. Здійснювати оперативну діяльність по матеріально-технічному забезпеченню своєї роботи.

10. Здійснювати бухгалтерський облік, вести фінансову та статистичну звітність згідно з законодавством.

11. Придбавати матеріальні ресурси у підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також у фізичних осіб.

12. Створювати належні умови для високопродуктивної праці, забезпечує додержання законодавства про працю, правил та норм охорони праці, техніки безпеки, соціального страхування.

13. Забезпечувати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників (ст. 75 Основ законодавства).

14. Використовувати у роботі систему стандартів у сфері охорони здоров'я (ст. 14-1 Основ законодавства).

15. Забезпечити право пацієнта на вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я (ст. 38 Основ законодавства).

16. Забезпечити надання медичної інформації (ст. 39 Основ законодавства).

17. Забезпечити дотримання право на таємницю про стан здоров'я (ст. 39-1 Основ законодавства), лікарської таємниці (ст. 40 Основ законодавства).

18. Забезпечити дотримання загальних умов медичного втручання (с. 42).

19. отримати добровільну згоду інформованого пацієнта / законного представника (ст. 43).

20. забезпечити застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів (ст. 44).

2.1.1 Правовий статус керівника ЛПУ

Управління поточною діяльністю ЛПУ державної та комунальної форми власності здійснює головний лікар.

Основами законодавства про охорону здоров'я зазначається, що керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я, а саме:

- мати повну вищу медичну освіту (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”;

- післядипломна спеціалізація за фахом “Організація і управління охороною здоров'я”;

- мати вищу кваліфікаційна категорія за лікарською спеціальністю та за фахом “Організація управління охороною здоров'я”;

- стаж роботи за лікарською спеціальністю для головного лікаря обласної лікарні -- не менше 10 років, та за фахом “Організація управління охороною здоров'я» -- не менше 8 років; для головного лікаря центральної міської та центральної районної лікарень -- відповідно не менше 7 та 5 років;

- пройти стажування в органах управління вищого рівня. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.

Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту. Подібний вид працевлаштування прийнятний і для керівників приватних закладів охорони здоров'я, у випадку, якщо керівник ЛПУ не є володільцем.

У контракті зазначається строк найму, права, обов'язки і відповідальність головного лікаря, умови його матеріального забезпечення та інші умови. Підстави для дострокового звільнення з посади головного лікаря має бути передбачено контрактом.

Нижче розглянемо вимоги, права, завдання, обов'язки та відповідальність керівника ЛПУ:

І. Вимоги:

Керівник ЛПУ повинен знати Конституцію України; акти законодавства, нормативні документи, що стосуються державної служби та місцевого органу виконавчої влади; Укази Президента України, постанови та розпорядження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти, що регулюють розвиток галузі охорони здоров'я; основи медичного і трудового права; концепцію розвитку охорони здоров'я населення України; основи міжнародного та європейського законодавства з питань охорони здоров'я; практику застосування законодавства у межах своєї компетенції; основи державного управління; практику застосування чинного законодавства; основи організації роботи та технологію процесу управління; економічні основи управління охороною здоров'я, демографічну ситуацію в регіоні; специфіку менеджменту і маркетингу в галузі охорони здоров'я; технології інформаційного забезпечення управління, форми та методи роботи із засобами масової інформації; правила ділового етикету; сучасні засоби комунікацій та зв'язку

ІІ. Права:

має право діяти без довіреності від імені ЛПУ, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію ЛПУ і вирішує питання його діяльності у межах та у визначеному законодавством порядку розпоряджається коштами та майном відповідно до законодавства укладає договори (у тому числі щодо надання медико-санітарної допомоги), видає довіреності, відкриває рахунки в органах Держказначейства, в установах банків в установленому порядку у межах компетенції видає накази та інші розпорядчі акти, дає вказівки, обов'язкові для всіх підрозділів та працівників медичного закладу призначає своїх заступників та розподіляє обов'язки між ними визначає організаційну структуру ЛПУ, граничну чисельність працівників, штатний розпис та подає їх на затвердження до уповноваженого органу управління (з урахуванням вимог чинного законодавства України):

- затверджує положення про структурні підрозділи медичного закладу за поданням керівників цих підрозділів

- призначає на посади та звільняє керівників структурних підрозділів, інших працівників

- встановлює працівникам розміри премій, винагород, надбавок і доплат на передбачених колективним договором та законодавством умовах

- укладає колективний договір з працівниками від імені уповноваженого органу управління

- вирішує інші питання діяльності ЛПУ у відповідності до вимог чинного законодавства України

ІІІ. Завдання та обов'язки:

- здійснювати керівництво лікувально-профілактичним закладом відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів, що визначають діяльність підприємств, установ і організацій охорони здоров'я;

- організувати лікувально-профілактичну, адміністративно-господарську та фінансову діяльність закладу;

- співпрацювати з органами управління, місцевою владою, суміжними медичними закладами та забезпечувати взаємодію підрозділів лікувально-профілактичного закладу;

- забезпечити надання якісної медичної та фармацевтичної допомоги населенню

- впроваджувати сучасні методи діагностики і лікування, лікувально-оздоровчого режиму, раціонального харчування;

- регулювати використання ліжкового фонду;

- організовувати роботу з добору, розстановки і використання медичних кадрів, забезпечувати своєчасне підвищення їх кваліфікації;

- створити належні виробничі умови, забезпечити додержання співробітниками правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежного захисту;

- аналізувати показники роботи закладу, вживати заходів щодо їх оптимізації, видавати відповідні директивні документи з цього питання;

- організувати проведення науково-практичних конференцій медичних працівників закладу з актуальних питань охорони здоров'я.

ІV. Відповідальність:

- головний лікар безпосередньо підпорядковується уповноваженому органу управління та несе персональну відповідальність за виконання покладених на ЛПУ завдань і здійснення ним своїх функцій;

- головний лікар та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержання порядку ведення і достовірність обліку та статистичної звітності у встановленому законодавством порядку;

- головний лікар несе персональну відповідальність за порушення трудового, санітарного, антикорупційного та інші. законодавства;

- головний лікар представляє медичний заклад у суді як відповідач у позовах проти лікувально-профілактичної установи.

2.1.2 Юридична відповідальність ЛПУ

Коли мова йде про настання юридичної відповідальності в медичній сфері, то в переважній більшості випадків йдеться про цивільно правову - відповідальність медичних закладів. Як зазначається у Цивільному кодексі України, відповідальність за результати діяльності працівника, у т.ч. і за заподіяння шкоди, несе роботодавець, тобто - лікувально-профілактичний заклад, в якому працює медичний працівник. Дана норма закріплена в законодавстві не випадково: покладення відповідальності на працівника, який безпосередньо заподіяв шкоду, зробило б менш реальним механізм відшкодування шкоди пацієнтові. Якщо в основі правопорушення лежить лікарський злочин, то притягнення медика до кримінальної відповідальності не перешкоджає можливості вимагання з боку пацієнта або його законних представників цивільно-правового відшкодування шкоди.

Також не слід забувати й про можливість притягнення до відповідальності лікувальної установи при порушенні кримінальної справи проти конкретного медичного працівника даного медичного закладу. Порушення вимог трудового, протиепідемічного законодавства, порядку видачі, посвідчення документів посадовими особами тягне за собою настання адміністративної відповідальності.

...