Поняття про емоції, почуття та їх особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Не секрет, що проблема емоцій (і емоційності) є нині однією із складних і актуальних у психологічній науці. І це логічно: емоції займають помітне місце в життєдіяльності людини, а відтак без глибокого їх вивчення не можлива розробка загальної теорії психічного.

Вибираючи цю тему я хочу розібратися у собі - це передовсім розібратись у своїх переживаннях, визначити, що хвилює, а що - залишає байдужим. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційна дуже чутлива, вміє співпереживати; інша не звертає уваги на почуття та емоційний стан іншої людини, не вважає це істотним; одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій і почуттів, інша ж неспроможна до цього; одна вміє відчувати величезну гаму переживань, іншій це недоступно. У переживаннях індивідуалізується психічний світ особистості. Афективний простір - то її потяги, емоції, її переживання, пов'язані з пізнанням і самопізнанням, то її воля, що викликає завдяки потягам та емоціям і визначає дії, вчинки та й усе життя особистості.

Славетний філософ Спіноза вважав, що для певної свободи волі людина має пізнати не лише зовнішні обставини свого буття, а й власні афекти і пристрасті. Такі пізнання передбачає не усунення пристрастей, а владу над ними. Згадаймо відоме висловлення, що потоки пристрастей злили більше міст і поселень і коштували більших людських жертв, між потоки стихій і ураганів. Уважаючи, що наймогутнішим збудником душі є пристрасті. Декарт запропонував для визначення порядків душі термін "емоції".

Поняття про емоції та почуття, їх особливості

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставиться до предметів і явищ, які її оточують: до речей, людей та до самої себе. Одні явища дійсності викликають радість, захоплення, інші - тугу, смуток, розчарування. Такі переживання називають емоціями та почуттями.

Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності.

Емоції та почуття органічно пов'язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні. Ставлення людини (позитивне або негативне) до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або

"Ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так яскраво нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування...".

К.Д. Ушинський

незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності, реакція психіки на задоволення чи незадоволення потреби

Емоція - це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини в даний момент. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення під час сприймання музики, пейзажу.

Більш глибокі та стійкі форми ставлення до дійсності називають почуттями.

Почуття-це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, які були, є і будуть

Почуття є специфічно людською формою вияву афективної сфери психіки, оскільки здатність до їх переживання сформувалась в процесі розвитку людини як соціальної істоти. Новонароджений ще не має здатності переживати почуття, вона формується в процесі розвитку дитини та її взаємодії з соціумом. Почуття мають більшу глибину та стійкість переживань і можуть супроводжуватись проявами різних емоцій (так, при коханні як почутті людина переживає і радість, і сум, і гнів та інші емоції).

Переживання не можуть виникнути без причини. Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба завжди супроводжується позитивними чи негативними переживаннями. Потреби людини і тварин різняться за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, що зумовлює відмінність емоцій людей і тварин, навіть таких, які є спільними для них: гнів, страх, радість тощо.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними і вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Емоції та почуття людини пов'язані з діяльністю: діяльність викликає різні переживання, останні ж, в свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її. Почуття збагачують життя людини.

Емоції та почуття як переживання людини складають прояви афективної сфери особистості. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційно дуже чутлива, вміє співпереживати, інша не звертає уваги на почуття та емоційний стан іншої людини, не вважає це істотним, одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій та почуттів, інша ж є неспроможною до цього, одна вміє проявляти величезну гаму переживань, іншій це недоступно. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв'язки з навколишнім світом, що відбивається на проявах психічного, зумовлюючи неповторність особистості. Емоціям та почуттям властиві такі особливості:

Афективний простір - це емоції та почуття особистості, її прагнення й бажання, її переживання, пов'язані з пізнанням і самопізнанням, що безпосередньо впливає на дії, вчинки й усе життя особистості.

Рис. 1. Властивості емоцій та почуттів.

Функції емоцій та почуттів

Як будь-які інші прояви психіки, афективна сфера людини має позитивні й негативні наслідки для особистості. Стосовно позитивів, то маємо такі аспекти їх проявів:



Рис. 2.8.2 Позитивні аспекти прояву емоцій та почуттів

Однак має місце і негативний вплив афективної сфери на людину:

Рис. 2.8.3 Негативні аспекти прояву емоцій та почуттів

Фізіологічні основи переживання людиною емоцій та почуттів

Емоції й почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції й почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулюючу функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Підкірка, вважав І.П. Павлов, позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що надходять з підкірки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв'язків зумовлюють виникнення різноманітних емоцій і почуттів.

Останнім часом вчені, що досліджували вищу нервову діяльність у тварин, виявили в корі великих півкуль головного мозку так звані центри насолоди та страждання, подразнення яких викликає переживання відповідних позитивних та негативних емоцій. Так, пацюк, в центр насолоди якого було вживлено електрод, доводив себе до повного виснаження, натискаючи лапкою на педаль, що замикала електричне коло і викликала збудження нервового центру, що в свою чергу спричинювало переживання твариною задоволення, насолоди. Однак, проведення подібних експериментів щодо людей не викликало у них тривалого переживання позитивних емоцій, що підтверджує контроль свідомості особистості над її емоційною сферою.

Одним з фізіологічних механізмів почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи тимчасових нервових зв'язків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо.

У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Найкращим показником цього є почуття, які викликають прозові й поетичні твори.

"Мені здається, що такі почуття через зміни звичного способу життя, припинення звичайних занять, втрату близьких людей... мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою саме в зміні, в порушенні старого динамічного стереотипу і в складності становлення нового".

І.П. Павлов

Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

Вияви емоцій та почуттів

Переживання емоційних станів - радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо - завжди мають певний вияв:

У процесі набування досвіду і розвитку мовлення дитина поступово оволодіває експресивними способами вираження емоцій і почуттів, певною мірою стримує їх. На основі цього формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виявлення переживань, уміння їх розпізнавати, а також уміння їх використовувати з метою впливу на інших.



Рис. 2.8.4 Вияви емоцій та почуттів

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції та почуття можуть бути виражені по-різному. Наприклад, почуття страху може зумовити астенічну реакцію - скутість, шок, або ж реакцію стенічну

Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними з метою виховання, впливати на інших власними експресивно виявленими почуттями.

Форми та інтенсивність вияву емоцій і почуттів значною мірою залежать від соціальних факторів - вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на виявленні їх за допомогою зовнішніх засобів - мімічних та пантомімічних виразних рухів. Внутрішній їх вияв (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Фізіологічні основи емоцій

Емоції є результатом діяльності мозку. їх виникнення викликане змінами, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни приводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і згасання інших, до змін у процесах, що відбуваються в організмі.

Фізіологічні процеси, характерні для емоцій, мають своїм підґрунтям як складні безумовні, так і умовні рефлекси, а тому переживання почуттів людиною є завжди результатом спільної діяльності кори і підкіркових центрів. Чим більшу значущість для людини набувають зміни, які відбуваються навколо неї, тим більш глибокими є переживання почуттів. Перебудова систем тимчасових нервових зв'язків, які внаслідок цього виникають, викликають процеси збудження, які, поширюючись по корі великих півкуль, захоплюють підкіркові центри. У відділах мозку, які лежать нижче кори великих півкуль, знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму: дихання, серцево-судинної системи, травлення тощо. Тому збудження підкіркових центрів викликає успішну діяльність деяких внутрішніх органів. У зв'язку з цим переживання почуттів супроводжується змінами ритму дихання, серцевої діяльності, змінами кровопостачання окремих частин тіла, порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, пересихання в роті від хвилювання).

Встановлено, що емоції - не стільки функція кори великих півкуль і системи підкіркових центрів, що нею регулюється, а властивість досить певних утворень нервової системи. У першу чергу - ретикулярної формації, функції якої не є специфічними, а лише активізують діяльність інших мозкових механізмів. Ретикулярна формація відіграє велику роль у формуванні того, що І.П. Павлов називав „світлою плямою свідомості". Ця „світла пляма свідомості" висвітлює саме те явище в навколишньому світі, яке в даний момент являє собою найбільше значення для організму. Вплив емоційного характеру багато в чому визначає формування цієї „світлої плями свідомості". У момент емоційної напруженості людина нерідко знаходить рішення, походження яких вона не завжди здатна зрозуміти. Емоції нібито мобілізують весь життєвий досвід людини не тільки усвідомлений, аде й той, який склався поза цією „світлою плямою свідомості".

Емоції пов'язані з функціонуванням деяких центрів, розміщених у таламусі та гіпоталамусі, у лімбічній системі (її називають „емоційним мозком"). Психофізіологічні дослідження виявили, що у ссавців існують у гіпоталамусі „центри насолоджений" і „центри страждання". При подразненні перших тварини відчувають задоволення, причому такі інтенсивні, що вони шукають їх повторення; при подразненні других вони тремтять, намагаються втекти, а потім уникають тих ситуацій, які супроводжувалися подібними емоціями.

Один з цікавих (сенсаційних) експериментів провів іспанський фізіолог Дельгадо під час іспанської кориди. На аре ну (місце, де відбувається корида) один на один з розлюченим биком (биків спеціально відбирають найбільш агресивних) вийшов неозброєний матадор і коли між твариною і людиною залишилися метри, публіка завмерла в очікуванні трагічного кінця. Однак бик повів себе не характерним для нього чином: він повільно відійшов до паркану і з неприхованим задоволенням почав чесати об нього бік. Причиною такої поведінки бика було те, що в його мозок (в ділянку гіпоталамусу) було вживлено датчик, впливаючи на який за допомогою радіосигналів можна було „присмирити" розлючену тварину. Датчик знаходився саме в ділянці „центру задоволення".

Характерним є те, що центри задоволення і центри страждання розміщені близько один від одного (нібито парами). Збудження одного з них викликає позитивну або негативну емоційну реакцію, якщо ж збудження поширюється на суміжні центри, виникає подвійна (амбівалентна) реакція. Центри задоволення і страждання є не тільки в гіпоталамусі, айв інших відділах мозку. Але є специфіка в розміщенні цих центрів: центри страждання, які знаходяться в різних відділах мозку, пов'язані один з одним в одну систему, тому негативні за своєю основною властивістю емоції переживаються як загальний неблагополучний стан організму. Центри насолодження, розкидані по різних відділах мозку, більш незалежні один від одного, внаслідок чого позитивні за якістю емоції сильніше відрізняються одна від одної і переживаються більш локально.

Збудження центрів страждання і задоволення виступає підкріпленням, внаслідок якого виробляються умовні рефлекси, насамперед їх системи (тимчасові нервові зв'язки). Стійка система тимчасових нервових зв'язків, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів, була названа І.П. Павловим „динамічним стереотипом". І.П. Павлов вважав, що після вироблення у процесі життя певного динамічного стереотипу „порушення" „ломка" його складає підґрунтя для переживання негативних почуттів, а підготовлена його зміна - підґрунтя виникнення позитивних почуттів.

Цікаві дані були одержані під час вивчення функціональної асиметрії мозку. Зокрема виявилося, що у формуванні емоцій зі знаком мінус, наприклад, смутку, переважає діяльність правої півкулі. Коли причина спаду настрою не усвідомлюється людиною і вона може відчувати безпідставний спад настрою, депресію, у цьому „винна", як правило, права півкуля. Ліва ж півкуля є зачинщиком позитивних емоцій. Як відомо, ліва півкуля вважається „грамотною", або „логічною", а права - „образною".

Якщо ми сумуємо і плачемо переважно правою, „образною" півкулею, чи не виходить з цього, що натури з художнім складом мислення, у яких ця півкуля домінує, повинні перебувати виключно в сумному, меланхолічному настрої. Ні, не виходить. Ліва півкуля, відповідаючи за виникнення позитивних емоцій, вносить свій внесок у формування емоційних реакцій. Провідну роль вона відіграє в організації тривожної активності, яка спонукає людину до пошукової діяльності.

Об'єднана діяльність півкуль лежить в основі емоційної сфери людини, забарвлюючи наш настрій залежно від обставин в одних випадках у мажорні, радісні фарби, в інших - у тривожні, похмурі, у третіх - у світло-сумні. Збої у дружній роботі півкуль призводять до порушення емоційної рівноваги, і тоді починають переважати або негативні (страх, смуток), або позитивні (безпричинне, немотивоване пожвавлення -- ейфорія) емоції.

Форми переживання почуттів

До сфери емоційного життя поряд з емоціями і почуттями належать також настрої, афекти і стресові стани.

Настрій являє собою емоційний стан, який забарвлює протягом деякого (іноді тривалого) часу поведінку людини, його думки і переживання. Настрій складається як сума різних емоцій у загальне емоційне тло і зазвичай не пов'язаний у свідомості людей з певними об'єктами або подіями. У цьому сенсі можна говорити про безпредметність настрою. Це тло сприяє виникненню споріднених йому за якістю емоцій.

Настрій - маловивчений психічний феномен. Незважаючи на його безпредметність, «тон» настрою, як правило, пов'язаний із задоволенням або незадоволенням найбільш значущих, центральних життєвих потреб. Якщо навіть зміна настрою відбулася внаслідок, на перший погляд, малозначущої випадкової події, найчастіше виявляється, що вона певним чином зв'язана з тим, що глибоко зачіпає особистість. Тому настрій дитини є для вчителя індикатором міри його внутрішнього благополуччя. Тривалий поганий, пригнічений настрій повинен бути сигналом для допомоги з боку дорослих.

Таким чином, незважаючи на відсутність спрямованості настрою на певний предмет і не завжди чітке відображення у свідомості людини причини відповідного настрою, настрій завжди має цю причину (неприємна звістка, несподівана зустріч тощо). Часто саме усвідомлення причини поганого настрою приводить до його поліпшення.

Афекти - це сильні і короткочасні емоційні процеси, які швидко оволодівають людиною і характеризуються значними змінами свідомості, порушенням вольового контролю за діями, змінами життєдіяльності організму.

Виокремлюють два типи причин, які викликають стан афекту.

1) обставини, що загрожують існуванню людини та зв'язані з її біологічними інстинктами і потребами (наприклад, пряма або непряма загроза для життя);

2) вчинки оточуючих людей, їх висловлювання, соціальні оцінки, які глибоко травмують особистість і зачіпають самооцінку (наприклад, насилля або тяжка образа).

Афект виникає в певній ситуації і слугує для суб'єкта своєрідною формою виходу з неї, розрядкою. Передумовою виникнення афекту є гостроконфліктні ситуації.

Афектогенна ситуація - це ситуація, яка характеризується тим, що людина, яка в ній знаходиться, повинна обов'язково діяти і відчуває в цьому майже нездоланну потребу, але прийнятних способів дій не знаходить. Це протиріччя і викликає афект. Якщо людина явно бачить можливості адекватної поведінки, афекту не настане.

Л.С. Виготський наводить такий приклад: людина знає про небезпеку, яка очікує її на шляху, завчасно готується до неї і зустрічає її у всеозброєнні. Вона може бути завчасно схвильованою, переляканою, але це не афект. Якщо ж людину застала небезпека несподівано і вона повинна якось діяти, але виходу з положення, що несподівано склалося, вона знайти не може, виникає афект.

Таким чином, конфліктність ситуації - головний критерій при визначенні афектогенних ситуацій. Коли сформульована раніше програма поведінки виявляється непридатною під час виникнення нового подразника, а інша програма відсутня, виникає афективний спалах.

Іншою умовою, яка призводить до можливості виникнення афекту, є комплекс стійких індивідуально-психологічних особливостей особистості і тимчасовий стан суб'єкта, який потрапив у конфліктну ситуацію.

Не всі люди однаково схильні до афекту. Існують певні індивідуально-психологічні особливості, які спричиняють виникнення афекту.

1. Комплекс природжених властивостей нервової системи (тип вищої нервової діяльності). Частіше афект виникає в людей зі слабким типом нервової системи, який характеризується легкою збудливістю, підвищеною чутливістю до подразників, нездатністю витримувати сильні і значні подразники, нерідко інертністю нервових процесів.

2. Специфічна структура особистості, зокрема особливості її самооцінки. Люди з високою, але не досить стійкою самооцінкою хворобливо реагують на оцінку і зауваження оточуючих; їх легко травмувати, вивести зі стану рівноваги, зруйнувавши тим самим звичну програму поведінки.

3. Вікові особливості суб'єкта. Дитина більш збудлива, ніж доросла людина. У дітей різкіші вияви залежності поведінки від оцінок оточуючих, а недостатньо сформована система самоконтролю не дає можливості уникнути афективного спалаху в умовах, де дорослому це вдається відносно легко. У похилому віці поступово зменшується стійкість до афективних переживань, підвищується роздратованість, що збільшує швидкість виникнення афектів у людей похилого віку. 4. Тимчасові функціональні психофізіологічні стани, які порушують стійкість людини до афектогенної ситуації: утома, безсоння тощо. У стані втоми порушується її гострота, швидкість орієнтації в навколишній обстановці, знижується швидкість запам'ятовування, підвищується емоційність, чутливість.

Усі ці особливості разом можуть сприяти виникненню афекту. Динаміка афекту відрізняє його від інших емоційних станів. Як визначає С.Л. Рубінштейн, афект - це емоційні процеси вибухового характеру, які мають стрімкий і бурхливий перебіг. Хоча афект - це спалах, але він не обов'язково наступає за першого ж впливу на людину подразників, які викликають афективне відношення. Іноді однією з умов, яка нібито підготовлює афективний спалах, є повторення афективних ситуацій, які призволять до накопичення, акумуляції переживань, що можуть згодом викликати афективний вибух.

Афект не викликає помутніння свідомості. Тому людина, як правило, пам'ятає про дії, здійснені нею в цьому стані. Але бувають випадки, коли окремі дії або їх елементи випадають. У стані афекту спостерігається так зване звуження свідомості, тобто людина усвідомлює відносно вузьке коло явиш, тільки найближчі цілі дій, які безпосередньо пов'язані з тим, що переживається в даний момент, що призводить до зниження рівня вольової регуляції поведінки. По відношенню до особистості афект являє собою дещо нібито „нав'язане", що охопило людину.

Отже, у стані афекту, по-перше, знижується можливість усвідомлення здійснюваних дій (свідома діяльність загальмовується); по-друге, значно зменшується здатність людини свідомо контролювати свої дії, керувати ними. Однак, незважаючи на вказані особливості афекту, його подолання можливе, більше того, з ним можна і необхідно боротися. Управління ним високою мірою залежить від моральних якостей людини. Виховані в моральному відношенні люди, як правило, уміють гальмувати афект. Оволодіння афектом більш можливе на початковій стадії. У практиці навчально-виховної роботи в школі необхідно вчити дітей (і вчитися самому) умінню свідомо ставити цілі, не допускаючи емоційних вибухів.

Стресові стани - це емоційні стани, які викликаються ситуаціями напруженості (від англійського слова stress - тиск). Стресові стани характеризуються меншою інтенсивністю, меншою сумою переживань, меншою вибуховістю, ніж афект. За тривалістю перебігу вони близькі до настроїв, оскільки іноді стресові стани (у випадку наявності постійного стресора, тобто чинника, який веде до стресу) переходять у так звану "хронічну" форму.

Стресові стани викликаються при появі несподіваних і надсильних подразників, дефіциту часу, перешкод у роботі. Емоційний стрес виникає в ситуаціях небезпеки, образи, сорому, при різних розумових і фізичних перевантаженнях, за необхідності приймати швидкі та відповідальні рішення.

Вивчення стресу одержало фізіологічне обгрунтування у вченні У. Кеннона про гомеостаз і Г. Сельє про „загальний адаптаційний синдром", тобто своєрідну захисну за своїм характером реакцію організму, який мобілізує свої ресурси у відповідь на сильні та надсильні травмуючі зовнішні впливи.

Корелятами стресових станів є:

-- зміни в роботі серцево-судинної та дихальної систем;

-- зміни електропровідності шкіри (так звана КГР);

-- зміна ЕЕГ (електроенцефалограми);

-- біохімічні порушення крові.

Ці зміни є неспецифічними, тобто на їх ґрунті не можна зробити висновку про зміст емоції, яку переживає людина (прискорення пульсу може бути викликане і страхом, і радістю).

Вплив стресових станів на діяльність людини залежить як від якості подразників, так і від її індивідуально-психологічних особливостей. Далеко не завжди стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і діяльності, що виявляється в одних випадках -- у пасивності, бездіяльності за обставин, коли необхідно рішуче діяти; в інших - у невпорядкованій активності. Коли стрес виявляється незначним, він може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності. Небезпека стимулює людину, змушує її діяти сміливо та мужньо (наприклад, коли за людиною женеться злий собака, то вона може перестрибнути огорожу такої висоти, подолати яку в звичайному стані вона ніколи не змогла б). Емоції, що призводять до дезорганізації діяльності, називаються астенічними, а ті, які навпаки, активізують діяльність - стенічними.

Які характерні зміни в діяльності виникають при стресових станах? До них належать такі зміни:

-- втрата гнучкості, пластичності діяльності;

-- порушення процесу вибору цілей, дій, строгості та послідовності інтелектуальних навичок і рухових актів, що створює умови для „вивільнення" стереотипних, автоматизованих рухів;

-- помилки у сприйманні;

-- зменшення обсягу уваги;

-- провали в пам'яті;

-- порушення оцінки часових інтервалів;

-- утруднення розуміння ситуацій загалом.

Прикладом ситуації, яка виявляє стійкість (тобто толерантність) людини до стресу, є ситуація контрольної роботи або іспиту. Одні в цій ситуації виявляють „провали в пам'яті", не можуть зосередитися, інші виявляються більш зібраними і активними, ніж у повсякденному житті.

Формування емоцій та почуттів

Розвиток емоцій та почуттів проходить шлях від зовнішніх соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів. Складний процес формування особистості складається з трьох компонентів: впливу соціального середовища, планомірного виховного впливу на особистість через соціальні інститути, свідомого цілеспрямованого впливу людини на саму себе, тобто самовиховання.

Найбільш ранні емоційні вияви в дітей пов'язані з органічними потребами дитини. До них належать вияви задоволення чи незадоволення при задоволенні чи незадоволенні потреби в їжі, сні тощо. Поряд з цим починають виявлятися і такі елементарні почуття, як гнів та страх, які спочатку носять неусвідомлюваний характер.

Дещо пізніше (приблизно у 2 роки) з'являються вияви емпатії співчуття і співпереживання. Дитина може плакати, коли їй показують зображення людини, яка плаче, коли їй читають книгу або вона дивиться мультфільм, де розповідається про страждання людини або тварин.

Позитивні емоції в дитини розвиваються поступово у процесі гри та дослідницькій поведінці. Так, спочатку в малюка викликає задоволення момент досягнення бажаного результату, що свідчить про заохочувальну роль емоцій. Пізніше емоції починають відігравати функціональну роль, тобто дитині приносить задоволення не лише результат, а й процес гри. У старших дітей виявляється передбачення задоволення і емоції в цьому випадку виникають на початку ігрової діяльності, і ні результат, ні процес гри вже не виступають центральними в переживанні дитини.

Характерною особливістю вияву почуттів у ранньому віці є їх афективний характер. Емоційні стани виникають раптово, бурхливо протікають і так само раптово зникають. Лише в старшому дошкільному віці разом з появою складних форм емоційного життя в дітей виникає здатність контролювати власну емоційну поведінку.

Розвиток негативних емоцій значною мірою зумовлений нестійкістю емоційної сфери дітей і тісно пов'язаний з фрустрацією. Звичні способи вирішення фруструючих ситуацій визначають емоції, які при цьому виникають. Стани фрустрації та способи їх подолання, які часто повторюються в ранньому дитинстві, закріплюються в одних у вигляді байдужості, безініціативності, в інших-агресивності, заздрості. Тому для уникнення подібних ефектів небажано при вихованні дитини надто часто добиватися виконання своїх вимог прямим натиском. Наполягаючи на невідкладному виконанні вимог, дорослі не дають дитині можливості самій досягти поставленої мети і створюють ситуацію фрустрації, що сприяє закріпленню впертості та агресивності в одних і безініціативності та байдужості -- в інших. У таких ситуаціях доцільно використовувати нестійкість уваги дітей і намагатися відволікти дитину від проблеми, що виникла.

Дорослим слід пам'ятати, що велике значення під час формування такого емоційного стану, як агресивність, відіграє покарання дитини. Дослідження показали, що діти, яких удома строго карали, виявляли під час гри більшу агресивність, ніж діти, яких карали не надто строго. Разом з тим повна відсутність покарань несприятливо впливає на розвиток характеру особистості. Діти, яких за агресивну поведінку під час гри карали, були менш агресивними і поза грою, ніж ті, яких зовсім не карали.

Одночасно з формуванням емоцій у дітей поступово формуються моральні почуття. Зародки моральної свідомості з'являються під впливом похвали, заохочення, а також засудження, коли дитина чує від дорослих, що можна, а чого не можна робити. Спочатку дитина керується власними інтересами, суспільна ж корисність того чи іншого вчинку починає визначати поведінку дитини дещо пізніше - у кінці дошкільного періоду.

На початку шкільного навчання діти характеризуються досить високим рівнем контролю за своєю поведінкою, у них з'являється почуття сорому за здійснені негідні вчинки.

У дітей досить рано виявляються зародки естетичних почуттів. Одним із ранніх його виявів є задоволення дитини від прослуховування музики. На кінець першого року дітям подобаються певні речі - іграшки та особисті речі дитини. Це особливо стосується яскравих предметів. Велика роль при цьому відводиться заняттям з малювання, музики, відвіданню картинних галерей, театрів, концертів тощо. Дитина в цьому віці ще не може адекватно оцінити твори мистецтва, а справжнє розуміння краси приходить лише в старших класах.

З початком молодшого шкільного періоду розширюється коло знань та досвіду дитини, що впливає на емоції та почуття дітей. У них з'являється вміння керувати своєю поведінкою, стримувати себе, а їхні почуття не мають того афективного характеру, який характеризував дітей раннього віку.

Знайомство з окремими науковими дисциплінами, заняття в гуртках, самостійне читання книг сприяє формуванню інтелектуальних почуттів. Дитину все більше приваблює пізнавальна діяльність, яка супроводжується позитивними емоціями і почуттям задоволення від пізнання нового.

У дітей шкільного віку змінюються життєві ідеали. Якщо у дітей -- дошкільників ідеалом найчастіше виступає хто-небудь з рідних, то у школярів ідеалами починають виступати інші люди, літературні герої, історичні особи.

Характеризуючи процес виховання почуттів, слід відзначити, що він починається з раннього дитинства. Важливою умовою формування позитивних емоцій та почуттів є турбота з боку дорослих. Дитина, яка обділена любов'ю та ласкою, сама виростає холодною. Емоційна чутливість формується в процесі турботи про слабших (це можуть бути менші братики чи сестрички або тварини).

Почуття дитини не повинні обмежуватися тільки власними переживаннями, а виявлятися в конкретних вчинках, діях та діяльності. У протилежному випадку дитина виросте сентиментальною, не здатною втілювати свої почуття в життя.

Вияв емоцій та почуттів

Переживання емоційних станів - радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо - завжди мають певний зовнішній або внутрішній вияв. Тільки-но виникає емоційне збудження, як негайно залучається весь організм. Зовні емоції та почуття виражають рухи, пози, рухова та вокальна міміка, інтонації мовлення, рухи очей тощо. Внутрішні, або вісцеральні, переживання яскраво виявляє ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна в ендокринних залозах, органах травлення та виведення.

Ці внутрішні переживання бувають астенічними або стенічними, тобто виявляються в пригніченні або збудженні.

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але в них воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існує близько 5000-6000 слів, якими здебільшого передаються ті чи інші переживання.

У процесі набування досвіду і розвитку мовлення дитина поступово оволодіває експресивними способами висловлення емоцій і почуттів, певною мірою стримує їх, але це не означає, що таким чином гальмується емоція. П. К. Анохін вважає, що в таких випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій - рухи, міміка; сама ж емоція, якщо вона вже виникла, неминуче поширюється на інші, головним чином на вісцеральні, компоненти.

Проте виховання витримки у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі.

З опануванням експресивними засобами передавання емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виявлення переживань, уміння їх розпізнавати.

Поряд з тим розвивається уміння використовувати їх з метою впливати на інших. Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними з метою виховання, впливати на інших власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може зумовити або астенічну реакцію -- скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність вияву емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на виявленні їх за допомогою зовнішніх засобів -- мімічних та пантомімічних виразних рухів. Внутрішній їх вияв (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Види емоцій та почуттів. Вищі почуття

Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як потрібність у чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб і обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Рис. 2.8.5 Види емоцій

Трапляється, що людина одночасно переживає протилежні емоції та почуття. Таке явище наука назвала амбівалентністю емоцій та почуттів

Позитивні емоції-реакція психіки на задоволену потребу: радість, насолода, задоволення тощо.

Негативні - наслідок незадоволеної чи недостатньо задоволеної потреби: сум, гнів, страх тощо.

В нейтральних емоціях немає безпосереднього зв'язку між ступенем задоволення потреби та реакцією психіки: інтерес, здивування.

Стенічні емоції - ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності: радість, гнів тощо.

Астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують: сум, горе.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними і називаються захопленнями та пристрастями.

У афективній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.

Захоплення

- менша сила та тривалість почуття.

Пристрасть

- більша сила та тривалість почуття

Рис. 2.8.6 Види вищих почуттів

Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на оточуючих.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, людей, самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети

Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття - це почуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм

Гармонійне поєднання предметів, цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, які глибоко переживаються та є натхненням для душі, що в свою чергу надихає людей на створення творів мистецтва.

Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями. Вони утримують особистість від скоєння негативних вчинків, сповнюють її високими прагненнями. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками формування моральності.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях прекрасного, потворного, трагічного, комічного. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні

Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, впевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляють пізнавальні інтереси, любов до знань, навчальні й наукові уподобання.

Рівні розвитку інтелектуальних почуттів: цікавість, допитливість, цілеспрямованість, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю

Залежно від умов життя, навчання та виховання особистості інтелектуальні почуття мають різні рівні розвитку.

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності та умов життя особистості.

Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності.

Людина реагує на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, задоволенні діяльністю, у творчому підході, в радості від успіхів або незадоволенні, в байдужому ставленні до неї.

Праксичні почуття виникають у діяльності. Ці почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають постійними тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи творчості. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями.

функція формування емоція почуття

Характеристика вищих почуттів

Прийнято виокремлювати такі види вищих почуттів: моральні, інтелектуальні, естетичні і практичні почуття.

Під моральними почуттями розуміють усі ті почуття, які відчуваються людиною при сприйманні нею явищ дійсності з точки зору норм моралі, вироблених суспільством. Об'єктом моральних почуттів є окремі люди, групи людей (як малі, так і великі), соціальні інститути та установи (держава, сім'я, школа, підприємство), життєві події (війна, наукове відкриття), людські стосунки (вчинки та дії людини в суспільному та особистому житті, характер взаємостосунків людей у колективі, сім'ї тощо) і нарешті, сама людина.

Поведінка людини може не порушувати вимог моралі, вона може зовні відповідати нормам моралі, а по суті знаходитися поза ними. Це залежить від мотивів її поведінки. їй, наприклад, хочеться здійснити вчинок, але вона утримується через обережність, страх перед можливими наслідками для неї, але не через моральні міркування. Поведінка, вчинок є моральним лише тоді, коли моральними є ті мотиви, які їх викликали і коли здійснення вчинку визначається моральними почуттями.

Мораль, її норми стають підґрунтям поведінки людини не тоді, коли вони просто нею пізнаються, а коли стають об'єктом емоційного ставлення до них. Без моральних почуттів, які вносять живе начало у сприймання людиною норм суспільної моралі, ці норми залишаються неприйнятними для неї. Коли ж у самому переживанні почуття безпосередньо наявна та чи інша моральна оцінка, тільки в цьому випадку воно стає моральним.

Важливою особливістю, яка характеризує переживання моральної людини, є моральна норма („допоможи другові в біді", „не виявляй страху в момент небезпеки", „будь чесним") - закон, який приймається людиною добровільно і стає таким, що спонукає в певній ситуації до певного відношення або до дій.

Ця внутрішня потреба до дії може виявлятися не тільки тоді, коли людина у своїх діях виходить не із спонукань „своєї волі", а із суспільних вимог, які перетворилися в його власні, а й тоді, коли вона (потреба до дії) виявляється як безпосереднє, природне почуття і спонукання. І наприклад, відомий випадок, коли жінка кинулася до дитини, яка гралася на залізничному полотні, врятувала їй життя, а сама, потрапивши під поїзд, втратила обидві ноги. Моральні почуття і спонукання цієї жінки були зовсім безпосередніми, оскільки часу для усвідомлення і оцінки наслідків свого вчинку з точки зору норм суспільної моралі у даному випадку не було.

Внутрішня необхідність до виконання моральних вимог, яка міститься в моральному почутті, особливо гостро виступає в самому переживанні, коли виникає колізія між егоїстичними почуттями і спонуканнями та моральними почуттями. Бажання зберегти свій спокій, звичний устрій життя може „підказувати" людині, що не слід втручатися у справу, яку вона вважає несправедливою, оскільки це втручання може потягти за собою які-небудь ускладнення для неї. І людина, піддаючись слабкості, може ухилитися від здійснення вчинків, які їй підказує моральний обов'язок. Але коли вона керується спонуканням обов'язку, який виник у неї разом з моральним переживанням, то це викликає у неї незадоволення, хвилювання та докори совісті. І ці докори совісті людина іноді намагається в собі придушити, прагнучи в цьому знайти виправдання ухиленню від вчинку, на який її штовхало моральне почуття.

У деяких випадках почуття морального обов'язку може бути настільки сильним, що людина змінює своє ставлення до людей, змінює свій звичний спосіб життя та іноді жертвує своїм благополуччям.

Моральне почуття виникає часто на фунті конкретного випадку і може обмежуватися лише епізодичним переживанням. Але воно може виникати і на основі узагальненого сприймання багатьох явищ дійсності. Воно може стати виявом відношення людини до певних явиш соціального життя, суспільного устрою, відносин людей, народів. У цьому випадку воно є втіленням певних помислів, ідей, які захоплюють людину, пронизують її свідомі прагнення.

Як уже зазначалося раніше, у самому переживанні моральних почуттів міститься моральна оцінка. Тому до них належать не тільки ті почуття, які ми вважаємо моральними у власному смислі слова (невдоволення у зв'язку з нечесним вчинком, самовідданість у наданні допомоги, співчуття другу в біді, кохання), але й ті, з якими ми боремося і які не підтримуємо (такі як жадність, заздрість, злорадство тощо), і які називаємо аморальними почуттями.

Особливе місце серед моральних почуттів належить любові, коханню та дружбі. У цих почуттях виникає гама різноманітних почуттів, таких як симпатія, прив'язаність, ніжність, повага, відданість тощо. Ці почуття одержують різне забарвлення залежно від характеру стосунків між людьми. Чим більше до такого цілісного ставлення належить моральних почуттів, які людина цінує, які роблять її саму кращою, тим більшу роль воно відіграє в структурі її особистості.

Підґрунтям для виникнення естетичних почуттів є здатність людини сприймати явища навколишньої дійсності, керуючись не тільки моральними нормами, але й принципами прекрасного. Критерії того, що є прекрасним, вироблялися у процесі розвитку суспільства та його культури. М. Г. Чернишевський писав: "Прекрасним є життя; прекрасна та істота, у якій ми бачимо життя таким, яким воно повинно бути в нашому розумінні; прекрасний той предмет, який виявляє в собі життя або нагадує нам прожиття".

У самих явищах, предметах, людях можуть бути ознаки, які надають їм рис прекрасного, дають змогу сприймати всі ці явища як прекрасні.

Естетичні переживання характеризуються великою різноманітністю і можуть мати меншу чи більшу складність; вони мають градації, починаючи від легкого хвилювання з приводу сприйнятого і закінчуючи глибокою схвильованістю побаченим.

Ускладнення естетичних почуттів, поява в них нових моментів визначається, по-перше, характером об'єкта сприймання, багатством його граней та сторін, глибиною закарбованого в ньому змісту, який вдалося осягнути; по-друге, характером естетичного пізнання, яке може бути більш чи менш глибоким.

Предметом естетичних почуттів можуть виявитися різні явища дійсності: природа, суспільне життя, людина, твори мистецтва.

Естетичні почуття, які викликаються сприйманням природи (радість, захоплення пробудженням природи і тривога за неї підчас бурі, грози, через порушення людьми екологічних норм), можуть злитися воєдино з моральними почуттями, які виникають у зв'язку з тим, що це природа нашої Батьківщини.

Підґрунтям для виникнення змістовних естетичних почуттів є твори мистецтва. Особливістю таких естетичних почуттів є те, що емоційне відношення до предметів мистецтва, яке виникає у людини, завжди супроводжується усвідомленням, що нею сприймається не саме життя, а відображення цього життя художником. Таке відображення реальних процесів життя стає джерелом насолоди, породжуючи залежно від змісту твору гаму різноманітних переживань - радості, хвилювання, смутку, здивування, страху, захоплення. Оскільки людина сприймає у творі мистецтва не саме реальне життя, а його відображення, у її сприйманні відсутні практичні життєві міркування {установки; людина має можливість цілком віддатися безкорисливій насолоді цими творами.

Але явища життя, які відображені у творах мистецтва, є також предметом наших моральних оцінок і почуттів, тому наші естетичні почуття виступають у єдності з моральними почуттями. Тільки викривлене, поверхневе зображення життя та інтерес тільки до однієї форми її зображення можуть породити естетичні переживання, позбавлені глибокої змістовності. У цьому випадку об'єктом емоційного відношення стає вже не відображене у творі мистецтва життя, а тільки сам спосіб відображення.

Та обставина, що до естетичного відношення належать наші моральні оцінки і почуття, пояснює той факт, що твір мистецтва може не тільки викликати в людини естетичну насолоду, але й спонукати до певних дій та вчинків.

Почуття, пов'язані з процесом розв'язання тих чи інших теоретичних і практичних задач, з процесом набуття знань, називаються інтелектуальними почуттями.

Діяльність пізнання, міркування з приводу тих чи інших явищ, фактів викликає переживання особливого характеру. Почуття здивування перед складним і ще не зрозумілим явищем; почуття допитливості відносно нового, ще не пізнаного; почуття сумніву в правильності висновку; радість і гордість з приводу зробленого відкриття. Міра складності почуттів, що переживаються, залежить від характеру і масштабу задачі, яка розв'язується, від міри її складності.

В основі різних переживань, що ви никають у процесі пізнання, лежить почуття любові до знання, яке стає все більш узагальненим у результаті досвіду.

На основі досвіду інтелектуальних переживань, пов'язаних з переконаннями особистості, її принципами поведінки, світоглядом може виникнути узагальнене почуття любові до істини, яке змушує людину долати труднощі в процесі пізнання і відчувати справжнє щастя, якщо їй вдається зробити значне наукове відкриття. Ця любов до істини змусила Галілея в 1633 році під час судового процесу над ним, коли інквізитори вимагали від нього, щоб він відмовився від вчення М. Коперника, незважаючи на погрози, відстоювати це нове вчення. Почуття любові до істини набуває для людини морального характеру, стає особливою формою її морального відношення до дійсності, яка особливо гостро переживається.

Так інтелектуальні почуття вплітаються в цілісні переживання, у моральне відношення людини до дійсності.

Галузь людської практики у широкому значенні слова, тобто різноманітні форми діяльності людини, стають предметом її емоційного ставлення. Це діяльність людини як робітника, ученого, художника, учителя, вихователя, політика, діяльність у процесі гри, навчання тощо.

Практичні почуття - це почуття, які викликаються діяльністю, зміною її в ході роботи, її успішністю або неуспішністю, труднощами її здійснення, її завершенням. Практичні почуття характеризуються різним змістом і різною мірою інтенсивності переживання, певним видом і формою людської діяльності, рівнем її складності та мірою значущості для людини. Так, трудова діяльність залежно від її характеру і способу здійснення викликає різний емоційний відголос. Коли виконується звична нескладна робота, процес якої автоматизований, то емоційний відголос відноситься більшою мірою до результату праці, ніж до його процесу. З'являється задоволення, що все намічене виконане. Або ж виникає незадоволення, що процес праці дуже простий, одноманітний, не вимагає розумової активності, викликає втому.

Якщо трудова діяльність складніша, то практичні почуття значною мірою пов'язані не тільки з її результатом, але й із самим процесом. З'являються переживання збудження і напруженості підчас роботи, смутку, пригніченості при малоуспішному результаті, задоволення, радості від її успішного перебігу, задоволення від самого процесу дії. Чим складніша діяльність, яку виконує людина, чим більше сама ця діяльність пов'язана із запитами особистості, її прагненнями, життєвими цілями, тим більший емоційний відголос вона викликає і тим більш різноманітні переживання, які відрізняються також і за інтенсивністю, вона породжує.

Ці переживання мають особистісний характер: як виявляє себе людина у вибраній нею сфері діяльності - відповідно до своїх можливостей або нижче цих можливостей; вносить вона щось нове чи тільки повторює вже відоме, задоволена вона собою чи ні тощо.

У сфері практичних почуттів було спеціально виокремлено той їх різновид, який пов'язаний з творчою працею і має низку своєрідних рис. Він називається творчими почуттями. Коли людина здійснює діяльність, виконання якої не має переважно автоматизованого характеру, а навпаки, передбачає свідоме внесення до неї елементів нового, що приводить до підвищення цінності створюваного продукту діяльності, то це породжує емоційний відголос у вигляді творчих почуттів (почуття винахідника, письменника, педагога, композитора, актора тощо). Загальні риси, властиві почуттям будь-якого представника творчої праці: підйом від самого процесу діяльності, хвилювання і насолода від процесу відкриття, створення нового. Але поряд з цими загальними рисами є й істотні відмінності, пов'язані з конкретним змістом творчої діяльності. Наприклад, письменник, художник, творець "входять" у світ переживань створених ним персонажів, він починає жити почуттями своїх героїв. Учений відчуває естетично-інтелектуальне задоволення від чіткості та послідовності теорії, від перспективи охоплення нею нових сфер дійсності. У цілому слід відзначити, що у творчих почуттях більшою мірою, ніж у праксичних почуттях іншого характеру, представлені інтелектуальні та естетичні почуття.

...