Размещено на http://www.allbest.ru/

61

План

1. Зміст роботи психолога у психоневрологічних закладах

2. Форми роботи психолога

3. Психотерапевтичні методи: напрямки роботи

4. Психологічне консультування

5. Психокорекційна робота психолога

6. Психотерапевтична допомога хворим неврозами і граничних з ними станами

7. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим алкоголізмом і наркоманією

8. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим психозами

9. Організаційні основи психотерапевтичної допомоги хворим нервово-органічними та соматичними захворюваннями

10. Оцінка та анамнез проблем пацієнтів з депресивними станами

Висновок

1. Зміст роботи психолога у психоневрологічних закладах

Хоча клінічні психологи і психіатри розділяють загальну фундаментальну задачу - лікування психічних розладів - їхня підготовка, погляди і методології найчастіше досить відрізняються. Можливо, найбільш важливою відмінністю є те, що психіатри - це медичні лікарі з як мінімум 4-5 роками медичної підготовки і ще декількома роками інтернатури, протягом якої вони найчастіше можуть вибрати вузьку спеціалізацію (наприклад, робота з дітьми або інвалідами). Наслідком цього є те, що психіатри, як правило, використовують медичну модель для оцінки психологічних проблем (тобто пацієнтів вони розглядають як пацієнтів із захворюваннями), а лікування їх найчастіше ґрунтується на застосуванні психотропних препаратів як головного методу по досягненню лікувального ефекту (хоча багато психіатрів і використовують у своїй діяльності психотерапію). Їх медична підготовка дозволяє їм повною мірою використовувати все медичне оснащення сучасної клініки.

Клінічні психологи ж, як правило, не прописують медикаменти, хоча в останні роки в деяких штатах США спостерігається зміни щодо надання дозволу психологам з деякими обмеженнями прописувати медикаментозні препарати. Для цього їм необхідно пройти додаткову спеціальну підготовку, а медикаменти, в основному, обмежуються психотропними препаратами. Звичайно ж багато клінічних психологів працюють у співробітництві з психіатрами, щоб забезпечити усі свої терапевтичні нестатки.

Вибір вихідної теоретичної позиції для надання професійного впливу на внутрішній світ іншої людини представляє для практичного психолога головний момент у рішенні питання про зміст взаємодії з пацієнтом і користувачем [12].

Ухвалення рішення про психологічну корекцію і шляхи її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї корективної роботи. Оскільки психологічна корекція - це обґрунтований вплив психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини, тобто психолог має справу з конкретними проявами бажань, переживань, пізнавальних процесів і дій людини. Вплив виявляється на підставі теоретичного уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, про норму протікання пізнавальних процесів в певному віковому періоді.

Практичний психолог користується психодіагностичною інформацією для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною або групою людей. Іншими словами, психолог, що займається корекцією, працює за наступною схемою:

а) що є?

б) що повинно бути?

в) що треба зробити, щоб стало так?

Основною науковою категорією, що направляє рішення цього питання, є категорія норми психічного розвитку, що дозволяє обґрунтувати системний перехід до роботи практичного психолога.

Досить важливо виділити в цій категорії наступні рівні її аналізу:

1) нейропсихологічний;

2) загально психологічний;

3) віково-психологічний.

На першому, нейропсихологічному, рівні практичний психолог, аналізуючи психодіагностичні дані, може зробити висновок про мозкову організацію досліджуваного явища. Знання про функціональну організацію мозку, про локальні ураження мозку й основних принципів локалізації функцій дозволяє вибрати адекватні засоби і способи впливу в психокорекційній роботі.

Загально психологічний рівень аналізу змісту норми психічного розвитку припускає використання даних про основні закономірності і механізми функціонування внутрішнього світу людини.

Віково-психологічний рівень аналізу змісту норми психологічного розвитку дозволяє конкретизувати загально психологічні дані й індивідуалізувати їх вивчення практичним психологом.

Звичайно, практичному психологу не треба заміняти роботу нейропсихолога. Робота в контакті фахівців різного профілю - умова ефективності при проведенні психологічної корекції.

Проте основні відомості з області нейропсихології повинні складати основу вихідних теоретичних знань практичного психолога [21].

Психологи, які працюють у спеціалізованих комісіях, психіатричних та наркологічних стаціонарах, проводять патопсихологічні дослідження. Медичні психологи при соматичних відділеннях займаються вивченням особисті пацієнтів, особливостями їх реагування на ситуацію хвороби, лікування, оперативного втручання тощо. Не менший обсяг дослідницької роботи і у шкільних психологів, починаючи з діагностичного вивчення особистості школярів і завершуючи формуючими експериментами з удосконалення навчально-виховного процесу.

Слід відрізняти дослідницьку діяльність від науково-дослідної. Як правило, наукові дослідження проводяться під науковим керівництвом, вирізняються чіткістю структури, суворістю контролю та жорстким дотриманням етичних вимог. На виході такі дослідження мають не лише практичні дані, а й містять певні узагальнення та висновки, що претендують на наукову новизну та цінність.

Психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальних норм. Вона передбачає опредметнення психологічного змісту суб'єкта. На авансцену тут виходить діло, справа, діяльність. З одного боку, психологічна практика покликана знаходити засоби опредметнення, об'єктивування внутрішнього світу людини. Й чим адекватніші інструменти будуть віднайдені для таких цілей, тим результативнішим стає процес розпредметнення. Розпредметнення - зворотний шлях до пізнання психологічних передумов психічних явищ, які проступають у поведінці суб'єкта, в опредметнених продуктах його діяльності. А це пов'язане з глибинним розумінням змісту психіки завдяки розширенню свідомості суб'єкта та проникненню в несвідому його сферу.

В психокорекційній практиці психолог планує її процес, що виражається в організованій певним чином взаємодії людини з людиною, й відповідає за кінцевий результат. У цьому психологічна практика відрізняється від практичної психології, яка фактично виступає проміжною ланкою між академічною психологією й практикою втілення цих знань. Вона передбачає орієнтацію психолога на пізнання психологічних закономірностей в умовах взаємин "тут і тепер", які спонтанно виникають, на розуміння закономірностей цих взаємин та діагностику внутрішніх причин конкретної поведінки суб'єкта, першопричин його особистісної проблеми. В практичній психології найчастіше не збігаються в часі психодіагностика та психокорекція, орієнтація на норму й відхилення від неї замість актуалізації внутрішнього потенціалу "Я" суб'єкта.

2. Форми роботи психолога

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.

В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.

Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.

У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін. [45].

Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

Індивідуальна робота з психокорекції проводиться в самому простому варіанті в ході психодіагностики: дитина заохочується, якщо вона правильно виконує завдання, разом з нею виробляється оптимальна стратегія навчання, робляться спроби корекції самооцінки.

Існують наступні показання для індивідуальної (а не групової) роботи з психокорекції:

* дошкільний вік дитини;

* наявність істотних дефектів зовнішності або важких соматичних захворювань;

* ситуації "швидкої допомоги" (якщо в ході обстеження виявляються інтенсивні агресивні й ауто агресивні тенденції);

* інтимний характер проблеми (потерпілі від сексуального насильства, дисморфоманія і т.п.);

* кризи втрати сенсу життя;

* шизоїдна акцентуація і психопатія.

Якщо підліток страждає психічним захворюванням, то проводити заходи з психокорекції повинен висококваліфікований фахівець у тісному контакті з лікуючим лікарем хворого, при постійному обговоренні результатів. Спроби психологічної корекції таких станів, як марення, глибока депресія, немотивована агресія, сексуальні девіації, в умовах роботи шкільного психолога є неприпустимими. При неврозах і психопатіях бажане сполучення лікування і спостереження разом з психіатром. Якщо порушення поведінки, проблеми спілкування, кризи і т.п. виникають у рамках акцентуації особистості, або повного здоров'я дитини - це пряме показання для роботи з психокорекції.

Індивідуальна психокорекція може проводитися в рамках різних теоретичних підходів: ігрової терапії, психодрами, когнітивної терапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування (НЛП) і т.д. Застосування психоаналізу і голотропного подиху, а також деяких видів тілесно-орієнтованої терапії недоцільно в роботі з дітьми і підлітками, тому що вони можуть привести до дуже негативних психологічних наслідків. Такого роду методи вимагають високої кваліфікації психолога [50].

Гештальт-терапія.

Гештальт-терапія розрахована в основному на роботу з групою, але можливо її застосування в індивідуальному варіанті. Гештальт-терапія - гуманістичний і цілісний підхід до рішення психологічних проблем, що зв'язані з минулою життєдіяльністю і досвідом, який заважає в досягненні цілей. Підхід орієнтований на досвід клієнта, який виявляється в момент терапії, у безпечній обстановці.

Кінцева мета діяльності психолога і клієнта - здорове, адекватне самовираження і рішення проблем. Засновником гештальт-терапії є Фріц Перлині. Основними принципами психолога, який працює в руслі даної концепції, є:

1. Цілісний підхід.

2. Концентрація уваги за рухом тіла, засобах відбиття почуттів.

3. Інтуїтивне почуття на припинення обговорення теми.

4. Формування здатності задовольнити свої потреби.

5. Здатність визначити межі контакту. Гештальт-терапія застосовується, в основному, у роботі з підлітками, які страждають неврозами, невротичним розвитком особистості. Відносним протипоказанням є наявність психотичних станів, збудливої психопатії. схильність до самогубства або аутоагрессії.

Особливого устаткування при проведенні в індивідуальному варіанті цей стиль терапії не вимагає. У гештальт-терапії вимикаються такі механізми невротичного розвитку особистості, які пов'язані з порушеннями меж між особистістю і навколишнім середовищем: проекція, інтроекція, злиття, ретрофлексія, уникнення.

Проекція - процес, при якому властивості однієї особистості, приписуються навколишнім її людям: осудження інших людей за риси, які є у клієнта. Проекція виявляється в негативних оцінках навколишніх, обвинуваченні їх.

Інтроекція - присвоєння собі відносин, думок, зразків поведінки інших людей. Виявляється в конформної поведінки, житті за законами "інших".

Злиття - відсутність розмежувань між власним "Я" і "Я" іншої людини, коли суб'єкт не може допустити, щ о близька їй людина має інші думки і бажання. У мові такого суб'єкта використовується займенник "ми"; при виявленні розходжень між собою й іншою людиною він відчуває страх, оскільки це суперечить його переконанню в інстинктивному розумінні їм думок і почуттів близьких людей.

Ретрофлексія - надлишок самоконтролю, самодисципліни і самообмеження. Це приводить до м'язової напруги, відчуттю "клубка в горлі", психосоматичним захворюванням.

Уникнення - відхід від прямого контакту з іншою особистістю, надмірна запальність, часта зміна предмету діяльності.

У процесі роботи з психокорекції психолог створює теплу і довірчу атмосферу, пропонує клієнту згадати і пережити "тут і зараз" переживання, які травмують. виконати визначені вправи.

Для більш успішного розуміння даного виду роботи з психокорекції приводиться фрагмент запису спілкування психолога і підлітка.

Групова психокорекція

Для ведення груп з психокорекції бажане приміщення, у якому всі учасники групи могли б вільно пересуватися, сидіти і бачити один одного. Якщо передбачається проведення динамічних, тілесно-орієнтованих вправ, то потрібно м'яке покриття на підлозі. При наявності коштів, бажане устаткування: магнітофон, відеокамера і відеомагнітофон, що дозволяє провести запис групового заняття з метою його наступного аналізу [39].

Проведення групових занять з психокорекції може бути успішним при наступних станах психіки клієнта:

1) страхах,

2) заїкуватості.

3) високої агресивності,

4) порушеннях спілкування,

5) неадекватній самооцінці і соціальної дезадаптації,

6) епізодичному вживанню наркотиків. Протипоказанням для груповий роботи з психокорекції є:

* наявність важких психічних розладів (марення, галюцинацій, слабоумстві),

* явне рухове розгальмування,

* проблеми інтимно-особистісного характеру (сексуальні порушення, пережиті психотравми і т.д.),

* виражена шизоїдна психопатія,

* наркоманія I-II стадії,

* активне небажання підлітка працювати в групі. При деяких станах індивідуальна робота виявляється значно більш ефективною, чим групова.

До цих станів відносяться: нервова анорексія, нав'язливості. ритуали, важкі форми раннього дитячого аутизму та і ін.

При проведенні груповий психокорекційної роботи з дітьми і підлітками бажано дотримуватися наступних принципів добору групи:

1) відносна однорідність групи за віком (різниця не більш 3 років).

2) максимальна різнорідність по акцентуаціях,

3) у дошкільників і молодших школярів можливе функціонування групи хлопчиків і дівчаток разом, у підлітків - краще окремо:

4) у залежності від характеру групи її чисельність може бути різноманітної, але оптимальна -5-10 чоловік;

5) бажана закритість групи (ті самі учасники працюють на всіх заняттях), але можливі і відкриті групи (зі зміною учасників).

Наскільки добре учасники групи знайомі один з одним до початку занять, має велике значення при деяких формах роботи, але рідко залежить від бажань психолога; у групових заняттях можуть брати участь учні визначеного класу, школи, пацієнти відділення лікарні і т.д. Тільки в деяких випадках, при роботі в консультативних службах удається досягти анонімності учасників групи. Перед початком роботи в групі обов'язковим є проведення ретельного патопсихологічного обстеження дітей, консультація з лікуючим лікарем даної дитини, згода самої дитини і її батьків на таку форму роботи.

3. Психотерапевтичні методи: напрямки роботи

З розвитком психотерапії в нашій країні зростає потреба в систематику використовуваних психотерапевтичних методів. Кожний з них являє собою спосіб лікувального впливу на психіку людини і через психіку на весь його організм, що не суперечить визначенню психотерапії як лікувального впливу на особистість і через особистість на організм хворого. Природно тому очікувати, що при відсутності єдиної, загальновизнаної теорії особистості, єдиного розуміння закономірностей її функціонування, порушень і відновлення цього функціонування в сучасній медицині можуть співіснувати різні концепції психотерапії [33].

В західних країнах найбільший розвиток одержали три психотерапевтичних напрямки:

1) психоаналітичний (психодинамічне, динамічне) - психоаналіз S. Freud і його ортодоксальних учнів, індивідуальна психологія A. Adler, аналітична психологія С.G. Jung, неофрейдизм К. Ноrnеу, Е. Fromm, H.S. Sullivan;

2) біхевіористський (Н.J. Eysenck, J. Wolpe і ін.) і

3) екзістенціально-гуманістичний (недирективна психотерапія С.R. Rogers, гештальт-терапія, логотерапія V.Е. Frankl і ін.).

Вони характеризуються двома методологічними пороками - біологізацією соціального і психологічного і психологізацією соціального з неминучим перекручуванням реальних відносин між людиною і суспільством.

У рамках кожного з психотерапевтичних напрямків виникають нові методи, форми, прийоми психотерапії, назви яких нерідко покликані відбити власну унікальність кожного з них [Karasu Т., 1977], маскувати похідний їх характер стосовно основних напрямків у психотерапії і вже існуючим у них методам. Це багато в чому пояснюється тим, як зауважує Z. Skoda (1979), що мрією кожного честолюбного психотерапевта є створення нового, незвичайного прийому, внесення свого оригінального внеску в історію психотерапії.

Aleksandrowіcz (1979) зробив спробу проаналізувати все різноманіття значень, у яких використовується поняття методу в психотерапії:

1) методи психотерапії, що мають характер "технік" (гіпноз, релаксація, психогімнастика й ін.);

2) методи психотерапії, що визначають "умови", що сприяють оптимізації досягнення психотерапевтичних цілей (сімейна психотерапія й Ін.);

3) методи психотерапії в значенні "інструмента", яким ми користуємося в ході психотерапевтичного процесу (таким інструментом може бути психотерапевт у випадку індивідуальної психотерапії або група при груповій психотерапії);

4) методи психотерапії в значенні терапевтичних "інтервенцій" (утручань), розглянутих або в параметрах "стилю" (директивний, недирективний), або в параметрах "форми" (переконання, роз'яснення й ін.).

Якщо ж звернутися до систематики методів психотерапії в вітчизняній літературі, то використання понять методу, методики, форми, прийому, техніки психотерапії також носить найчастіше випадковий характер, що не може не відбивати і на їхніх угрупованнях.

У роботах по психотерапії у переліку методів звичайно відсутня особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, хоча така система в нас не тільки розроблена, протиставляється в методологічному плані системам особистісно-орієнтованої психотерапії, розповсюдженої у західних країнах (психоаналітичної, екзістенціально-гуманістичної спрямованості й ін.), але і широко використовується в практичній роботі ("патогенетична" психотерапія по В.Н. Мясищеву).

Говорячи про особистісно-орієнтовану (реконструктивний) психотерапію, ми маємо на увазі не особистісний підхід, у цілому характерний для психотерапії в нашій країні, а систему психотерапії, що спирається на визначену концепцію особистості. Звичайні твердження, що "будь-який психотерапевтичний вплив повинний реконструювати особистість", будучи в принципі вірними і практично значимими, у той же час об'єктивно можуть стати перешкодою на шляху подальшої ретельної розробки сучасної особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії з певних позицій. В даний час найбільшим вимогам у цьому змісті відповідає система "патогенетичної" психотерапії, заснована на психології відносин [55].

У реально існуючих на даному етапі розвитку психотерапії умовах систематика її методів необхідна як для кращого орієнтування в спеціальності, так і особливо для цілей підготовки психотерапевтів і удосконалювання психотерапевтичних методів.

У теоретико-методологічному плані заслуговують на увагу питання, зв'язані з використанням деяких психотерапевтичних методів, що одержали в останні десятиліття поширення в західних країнах. Це відноситься насамперед до групової психотерапії і поведінкової терапії.

Групова психотерапія, проти якої ще не дуже давно наслідували деякі наші фахівці, звичайно ж, використовується в рамках динамічного, екзістенціально-гуманістичного й іншого напрямків західної психотерапії, але в ще більшій мері необхідно розробляти її з позицій загальної, медичної і соціальної психології, тому що по суті своїй вона відповідає нашій суспільній свідомості. Подібно цьому в вітчизняній психології досить широко використовуються проективні особистісні методи, оскільки самі по собі ці методи дозволяють одержати лише відомості від обстежуваного і відзначити його реакції, пов'язані з дією об'єктивних подразників. Що стосується аналізу й інтерпретації даних, отриманих з їхньою допомогою, то вони можуть вироблятися з різних теоретичних позицій.

Доцільно ще раз підкреслити, що мети і задачі психотерапії при різних захворюваннях (наприклад, неврозах) визначаються теоретичною орієнтацією автора щодо природи і механізмів психогенних розладів. Проте для їх лікування можуть застосовуватися ті самі психотерапевтичні прийоми, що мають, однак, у різних теоретичних концепціях свою спрямованість і специфічний зміст.

Говорячи про групову психотерапію, варто було б підкреслити, що специфічність її як психотерапевтичного методу полягає в обліку всього різноманіття групових феноменів, описаних нижче. Цим вона відрізняється від застосування будь-якого психотерапевтичного методу в групі хворих (гіпноз, аутогенне тренування, роз'яснення й ін.), де ведучим груповим феноменом, використовуваним психотерапевтом, є групова індукція.

Відзначене стосується, зокрема, і всієї групи поведінкових методів, заснованих на ідеях И.П. Павлова і В.М. Бехтєрєва, але тривалий час не застосовувалися в нас через те, що розроблялися вони за кордоном з позицій справедливої критики, що піддається, у нашій науці концепції біхевіоризму. Самі ж технічні прийоми поведінкової психотерапії, включені в систему продуманої патогенетичної психотерапії, виявляються ефективними при багатьох патологічних розладах.

З урахуванням усіх труднощів, зв'язаних з угрупованням методів психотерапії і з її неминуче умовним характером, основна увага зосереджена на описі трьох ведучих психотерапевтичних напрямків і використовуваних ними методах:

1) методах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії,

2) методах сугестивної психотерапії і

3) методах поведінкової (умовно-рефлекторної) психотерапії.

Практично єдиною, досить розробленою в нашій країні системою особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії є "патогенетична" психотерапія (по В.Н. Мясищеву), що застосовується в індивідуальній і груповій формі. Спочатку створена в клініці неврозів патогенетична психотерапія стала основою для розробки систем особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії при алкоголізмі і при психозах. Метод сімейної психотерапії, що одержав у нас значне поширення, також спирається на психологію відносин і основні принципи патогенетичної психотерапії. Сугестивна психотерапія представлена всіма методами, в основі яких як ведучий фактор виступає лікувальне вселяння: у стані бадьорості, гіпнотичного і наркотичного сну; окремо описуються методи самонавіяння [55].

Однак, зазначеними трьома психотерапевтичними напрямками не вичерпується все різноманіття методів психотерапії. Значного поширення в лікувальній практиці набувають методи, у яких терапевтичний ефект обумовлений спілкуванням з мистецтвом і літературою, - музикотерапія, бібліотерапія; лікувальним впливом творчої діяльності - імаготерапія, арттерапія, хореотерапія, лікувальним впливом природи.

Психотерапевтичний вплив кожного з них багатофакторний, - може мати переважно активну седативну, відволікаючу катартичну, й іншу спрямованість. У той же час ці методи можуть використовуватися як інструмент у вигляді додаткових засобів у системах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії (рецептивна музикотерапія, бібліотерапія, арттерапія тощо).

4. Психологічне консультування

Психологічне консультування тісно пов'язане, а багато в чому безпосередньо переплітається із психологічною корекцією й психотерапією. Більше того, психологи-практики часто поєднують ці сфери.

Психологічне консультування як безпосередня робота з людьми спрямоване на вирішення різних психологічних проблем, пов'язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, у яких основним засобом впливу є певним чином побудована бесіда.

Відповідна форма бесіди активно використовується як у психокорекційній роботі, так і в психотерапії. Але якщо консультування має на меті насамперед допомогти клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, то психокорекційний вплив орієнтований в основному на вирішення глибинних особистісних проблем людини, що є основою більшості життєвих труднощів і конфліктів.

У науковій літературі існують також розбіжності щодо вживання термінів "психокорекція" і "психотерапія". Напевно, такі обставини поділу цих понять у вітчизняній психології пов'язані насамперед не з особливостями роботи, а з укоріненим та узаконеним положенням про те, що Психотерапія - це справа лише тих людей, які мають "спеціальну медичну освіту. Таке обмеження, на наш погляд, є штучним, оскільки психотерапія передбачає не медикаментозний, а психологічний вплив. До того ж термін „психотерапія" є міжнародним і в більшості країн світу однозначно використовується на позначення методів роботи, яку виконують професійні психологи. Однак традиція використання терміна "психокорекція" стосовно психологічної роботи в нашій країні вже склалася, і нам доведеться використовувати його поряд з терміном "психотерапія", що є загальноприйнятим у світовому співтоваристві [62].

Безперечно, межі між психотерапією й консультуванням досить умовні, що вже неодноразово відзначали різні автори.

Те, із якими проблемами прийшов клієнт - міжособистісними чи глибинними особистісними - часто проявляється вже у формах звернення до консультанта за допомогою, у специфіці скарг та очікувань від зустрічі із психологом. Клієнти психолога-консультанта, як правило, наголошують на негативній ролі інших людей у виникненні власних життєвих складностей. У клієнтів, орієнтованих на глибинну психокорекційну роботу, локус скарг зазвичай інший: їх частіше турбує власна нездатність контролювати й регулювати свої внутрішні стани, потреби й бажання. Так, для клієнта психолога-консультанта найбільш характерними будуть скарги на кшталт: "Ми з чоловіком постійно сваримося" або "Жінка ревнує мене без усякого приводу". Ті, хто звертаються до психолога, частіше говорять про свої проблеми інакше: "Я не можу стримати себе, дуже запальна, постійно кричу на чоловіка" або "Увесь час не впевнений у тому, як до мене ставиться дружина; мені здається, що вона мене обманює; ревную її і, напевно, без усякої на те причини". Таке розмежування в локусі скарг має досить вагоме значення і, зокрема, те, що сам клієнт уже здійснив певну роботу з аналізу власних проблем і невдач. Той факт, що відповідальність за те, що відбувається з ним, клієнт покладає на себе - крок, що вимагає неабиякої мужності, гарантія того, що він готовий до глибокого й відвертого самопізнання.

Спрямованість локусу скарги й готовність людини визначають і форми роботи під час психологічного консультування. Основне завдання психолога-консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові подивитися на свої проблеми й життєві труднощі збоку, неупереджено; продемонструвати й обговорити ті аспекти взаємин, які є джерелом труднощів, що зазвичай не усвідомлюються й не контролюються.

Організаційною основою такої форми впливу є насамперед зміна настанов клієнта щодо інших людей, а також щодо різних форм взаємодії з ними. Під час консультативної бесіди клієнт може глибше проаналізувати конкретну ситуацію, інакше оцінити свою роль у ній і відповідно до цього нового бачення змінити своє ставлення як до того, що відбувається, так і до своєї поведінки [51].

Психологічний вплив вибудовується інакше. Скарги як такі відіграють незначну роль, оскільки вже на початкових етапах роботи вони поглиблюються й переформульовуються. У бесіді з фахівцем-психотерапевтом обговорюються не тільки актуальні ситуації взаємин клієнта, а й минуле (події дитинства, юності), активно використовуються такі специфічні форми психічної продукції, як сни й асоціації. Важлива риса психотерапії - особлива увага до взаємин між людиною, що звернулася за допомогою, і професіоналом, аналіз яких є одним із найважливіших засобів поглиблення й розширення можливостей впливу, тоді як у консультуванні подібні питання практично ніколи не обговорюються. Аналіз глибинних засад психіки дає змогу осмислити причини патогенних переживань і поведінки й у такий спосіб сприяє вирішенню особистісних проблем.

Різною буде і тривалість цих видів психологічного впливу. Так, якщо психологічне консультування частіше буває короткотерміновим і лише інколи перевищує 5-6 зустрічей із клієнтом, то процес психотерапії триває незрівнянно довше й орієнтований на десятки, а то і сотні зустрічей упродовж декількох років.

Наведені вище розмежування пов'язані і з типами клієнтів. На прийомі в психолога-консультанта можна з однаковою ймовірністю зустріти людей, що відрізняються за психічним статусом, зайнятістю, матеріальною забезпеченістю, інтелектуальним потенціалом і т. п., тоді як коло людей, чиї проблеми можуть вирішуватися в межах глибинної психокорекційної роботи, дещо обмежене. Ідеальний клієнт - це нормальний невротик з високим рівнем розвитку рефлексії, здатний оплачувати часто дорогий і тривалий курс лікування, маючи для цього достатню кількість часу й мотивацію.

Психологічне консультування - один з найважливіших аспектів діяльності соціально-психологічної служби [51].

Психологічне консультування - відповідальний аспект діяльності практичного психолога. Це практика надання дійсної психологічної допомоги людям, які потребують визначення своєї проблемної ситуації, усвідомлення своїх ресурсів та можливостей в подоланні життєвої кризи та інших ситуацій. Мета цього навчального курсу - навчити практичних психологів орієнтуватися у виборі методів психокорекційного впливу та наданні дієвих рекомендацій в подоланні проблемних ситуацій широкого спектру.

В психологічному консультуванні можна умовно виділити кілька етапів (складових).

Це, насамперед, постановка психологічної проблеми. Психологічна проблема - це сукупність психологічних труднощів людини, дисгармонія в її психічному стані, що створює психологічну напругу, завдає самій людині і тим, хто її оточує, страждання, біль, прикрощі. Це - конфлікти та їх наслідки, невдоволеність собою та іншими, труднощі в спілкуванні.

Кожна психологічна проблема людини має свій генезис, зумовлений як непередбаченими факторами, так і детермінантами, які мають відповідні причини і закономірності. Встановлення цих причин і закономірностей, пошук шляхів подолання їх патогенного впливу є важливою умовою успішного розв'язання проблеми.

Психологічне консультування, крім правильної постановки проблеми, передбачає також її всебічний аналіз, а також аналіз психологічної ситуації. Психологічні проблеми завжди включені в контекст певних епізодів з життя людини проблемних психологічних ситуацій.

Дуже важливим в психологічному консультуванні є перехід від діагностичної роботи до наступного етапу - психотерапевтичних дій, яким передує чітке формулювання терапевтичної задачі. Останній етап психологічного консультування - розв'язання терапевтичної задачі.

Соціально-медична функція в діяльності соціально-психологічної служби реалізується шляхом організації роботи з сім'єю по забезпеченню необхідних санітарно-гігієнічних норм життя сім'ї, планування сім'ї, формування правильного ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки, підготовки молоді до сімейного життя.

Реалізуючи комунікативну функцію, психолог і соціальний педагог встановлюють необхідні контакти з членами сім'ї, організують обмін інформацією, сприяють правильному сприйманню людьми один одного, досягненню взаєморозуміння, забезпечують контакти сім'ї з представниками інших соціальних служб.

Організаційна функція може бути виділена як окрема, але разом з тим вона тісно зв'язана з іншими. Її реалізація полягає в тому, щоб сприяти координації дій різних соціальних служб в наданні допомоги сім'ї.

Під технікою психологічного консультування розуміють спеціальні прийоми, які психолог - консультант, діючи у рамках тих чи інших процедур консультування, використовує для наповнення цих процедур на кожному із етапів психологічного консультування. Техніка психологічного консультування може бути універсальною, тобто такою, що однаково може застосовуватися на кожному етапі психологічного консультування, та специфічною, тобто такою, що підходить для тієї або іншої, часткового етапу психологічного консультування. Техніку психологічного консультування ми будемо розглядати поетапно у зв'язку з різними процедурами консультування, особливо не виділяючи прийоми консультування, що мають універсальний характер.

1. У рамках загальної зустрічі клієнта (перший етап псих-ого консультування) психологу - консультанту рекомендується наступний технічний прийом: обирати місце свого розташування при зустрічі клієнта таким чином, щоб на момент зустрічі з клієнтом оказатися обличчям з клієнтом та провести його на місце. Тут може зустрітися ряд часткових ситуацій, у яких потрібно буде вести себе інакше. Розглянемо ці ситуації. Якщо зайшовши у приміщення психологічної консультації, клієнт там нікого не зустріне, то він, напевно, розгубиться, і це неодмінно вплине на його подальшу поведінку під час консультації. Якщо клієнт увійде в приміщення та побачить людей, які не звернуть на нього ніякої уваги, то клієнт може не тільки розгубитися, але й образитися, особливо якщо виясниться, що серед них були психолог-консультант або його помічник. Виникнення несподіваних перешкод на шляху просування клієнта до свого місця також може змінити не в кращу сторону його настрій. Допускається, щоб клієнт сам приходив на місце проведення консультації, але в цьому випадку повинна бути забезпечена гарантія того, що при пошуку свого місця в консультації у клієнта не виникнуть проблеми. Психологу-консультанту або його помічнику бажано, вказавши місце, де клієнт буде сидіти під час проведення консультації, пропустити його вперед та дати можливість першому зайняти своє місце. Якщо психолог-консультант сідає на своє місце першим, то клієнт це може сприйняти як демонстрацію консультантом своєї переваги перед ним, що зовсім небажано для нормального проведення псих-го консультування. Декілька слів про одяг психолога - ко6нсультанта. Бажано, щоб він був одягнений непомітно, але із смаком, не святково, але й не дуже буденно.

2. Початок бесіди з клієнтом. Техніка, що відноситься до початку бесіди з клієнтом, включає у себе прийоми, які може використовувати психолог -консультант, особисто знайомлячись з клієнтом та приступаючи до детального вияснення його проблеми. Зустрівшись обличчям з клієнтом після того, як він зайняв своє місце та зручно розташувався, психолог-консультант, з уважним та доброзичливим виразом обличчя (можливо, посміхнувшись клієнту), може звернутися до нього з такими, наприклад, словами : " Я радий вас бачити тут. Добре, що ви звернулися до нас. Я радий що наша розмова, наша спільна робота буде приємною та корисною справою як для вас, так і для мене. Передусім давайте познайомимося поближче..". далі психолог-консул. представляється клієнту, називаючи своє ім'я та по-батькові, і просить клієнта розповісти про себе. Після цього психолог звичайно робить паузу у бесіді з клієнтом, необхідну для того, щоб надати клієнту можливість зібратися з думками та докладно відповісти на поставленні перед ним питання. Якщо ж пауза затягується і клієнт затрудняється відповісти на поставлені питання, хвилюється або, почавши розмову, раптом перериває її, то психологу не рекомендується зразу ж втручатися у ситуацію, що склалася. Консультанту у цьому випадку краще терпляче та доброзичливо чекати, поки клієнт сам не продовжить розмову. У випадку серйозних ускладнень клієнта при відповіді на питання психолога-консультанта рекомендується скористуватися наступними прийомами, які допоможуть зняти у клієнта зайву психологічну напруженість, зробити його більш відкритим:

1. Непомітно вилучити з приміщення психологічна консультація, усіх сторонніх осіб, наприклад, секретаря, лаборанта залишившись наодинці з клієнтом. Це завжди можна зробити під будь-яким приводом.

2. Можна вчинити і навпаки : ввести у приміщення консультації когось із близьких до клієнта людей, хто може його заспокоїти, та полегшити розмову з психологом.

3. Дуже важливо, щоб, приступаючи до розмови з клієнтом, психолог сам міг легко та вільно спілкуватися з ним, не маючи утруднень.

4. Оскільки у реальному житті практично у всіх людей, й тому числі і у достатньо досвідчених консультантів зустрічаються труднощі у спілкуванні з людьми, психологу початківцю, рекомендується самому пройти тренінг спілкування і по мірі можливості позбутися або звести до мінімуму подібні проблеми у самого себе.

5. Для удосконалення власних комунікативних умінь та навичок психологу рекомендується засвоїти наступні короткі форми мовного етикету, які при зустрічі з клієнтами психологічної консультації можуть виявитися йому корисними.

Психологічне консультування складає важливу сферу діяльності практичного психолога [48].

Термін "консультація" за словником С.І. Ожегова має кілька значень:

1) рада спеціалістів;

2) порада спеціаліста;

3) установа, що дає поради.

У прикладній психології успішно використовувалися всі три зазначені форми. Але сутність консультування у практичній психології довго дискутувалася, бо вважалося, що надавати допомогу особистості у вирішенні її психологічних проблем можна тільки у рамках психотерапевтичної практики.

Існування психологічного консультування як самостійної галузі психологічної допомоги можна аргументувати так:

- філософія консультативної роботи полягає у повній відмові від концепції хвороби і розглядає людину, яка звернулася по допомогу, такою, що має психологічні труднощі;

- консультування і психотерапія орієнтовані на різні етапи взаємодії психолога і клієнта: превентивна консультативна робота може запобігти більш серйозним психотерапевтичним наслідкам;

- консультування охоплює різнопланове коло інтерперсональних проблем клієнтів, а психотерапія спрямована "вглиб", частіше - на вирішення інтраперсональних проблем;

- психолог-консультант виступає радше медіатором (посередником) або фасилітатором (тим, хто підвищує продуктивність) ресурсних можливостей клієнта у розв'язанні його проблем;

- спостерігається певний універсалізм у використанні психологом-консультантом як підходів, так і методів психологічної допомоги, що урізноманітнює консультативну роботу і суттєво відрізняє її від психотерапії, яка зазвичай дотримується одного напряму (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1994).

Отже, специфіка психологічного консультування як окремого виду психологічної допомоги визначається особливостями проблематики, немедичною парадигмою в розумінні клієнта, змістом і методами діяльності.

Цілі ж консультування на відміну від немедичної психотерапії (особисте й соціальне здоров'я) чи медичної психотерапії (психічне і соматичне здоров'я) лежать в площині особистого благополуччя клієнта.

Таким чином, індивідуальне психологічне консультування - це вид спеціально організованого спілкування, у процесі якого психолог-консультант допомагає клієнтові дослідити і прояснити свою життєву ситуацію, актуалізувати внутрішні психічні ресурси, щоб знайти вихід із складних для нього обставин. У консультуванні клієнт отримує психологічну допомогу, необхідну йому у процесі проживання життєвих ситуацій. Основним його методом є консультативна бесіда.

Результатом консультування може вважатись інсайт (З. Фрейд), просто "сповідь" (Р. Мей), або, як вважають екзистенціалісти, сповнена розуміння, підтримки і співпереживання "зустріч", яка, можливо, стане поворотним моментом у процесі життєтворчості.

Для консультування характерний більш м'який психологічний вплив на людину, коротша тривалість роботи (5-6 зустрічей). Завданнями консультування є переважно:

* надання психологічної інформації;

* інтеграція особистості, подолання внутрішньої конфліктності та узгодження її інтересів;

* активізація психічних ресурсів клієнта;

* подолання особистісних обмежень та освоєння нових поглядів на власну життєву ситуацію;

* професійна смислова та емоційна підтримка;

* смисл створення та перебудова ієрархії цінностей;

* створення основи для формування інсайтів з приводу "глухих кутів життя" та допомога у розв'язанні гострих життєвих проблем;

* вироблення адекватних форм поведінки в різних життєвих ситуаціях та ін.

2. Цілі психологічного консультування.

Питання про цілі консультативної роботи дискутується й досі чи не в усіх сучасних психотерапевтичних напрямах. Однак виділення психологічного консультування з надр психотерапії та надання йому статусу самостійного виду психологічної допомоги стало визначною віхою у розвитку практичної допомоги людству взагалі [15].

Виділяється кілька універсальних цілей психологічного консультування:

1. Сприяти змінам поведінки, щоб клієнт міг жити більш продуктивно, відчувати задоволеність життям, не дивлячись на неминучі соціальні обмеження.

2. Розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами.

3. Забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень. Існує велика кількість "справ", яким можна навчитися під час консультування: самостійні вчинки, розподіл часу та енергії, оцінка наслідків ризику, дослідження поля цінностей, у якому відбувається прийняття рішення, оцінка властивостей своєї особистості, подолання емоційних стресів та ін.

4. Розвивати уміння підтримувати міжособистісні стосунки (під час вирішення сімейних конфліктів, дитячо-батьківських взаємин, стосунків з колегами, підлеглими тощо).

5. Полегшити реалізацію та підвищення потенціалу особистості.

К. Роджерс розрізнює цілі психологічного консультування у вузькому і широкому розумінні. У вузькому сенсі метою психологічного консультування є надання клієнтові допомоги у вирішенні конкретної проблемної ситуації, з приводу якої він звернувся. В широкому розумінні, мета консультування полягає у досягненні особистісного благополуччя й здатності вирішувати різноманітні життєві ситуації.

Таким чином, у процесі спільної роботи консультанта і клієнта над конкретною проблемною ситуацією складаються специфічні умови для особистісного зростання клієнта. Але це останнє по-різному розуміється у різних психологічних підходах та концепціях. А.Маслоу визначив би кінцевою метою психологічної допомоги "самоактуалізовану особистість", Е.Берн - людину з вихідною позитивною ("о-кейною") позицією, біхевіоральні автори - особистість з "широким поведінковим репертуаром" та ін.

Цілі клієнта і консультанта співпадають, але частково. Кожний консультант має на увазі свою систему загальних цілей, що відповідає його теоретичній орієнтації, а кожний клієнт - свої індивідуальні цілі, які привели його до консультанта. Часто формулювання та переформулювання цілей відбувається у процесі консультування. Реалізація цілей консультанта залежить від потреб та очікувань клієнта. Щоб успішно узгоджувати свої загальні задачі і конкретні цілі клієнта, необхідно з самого початку з'ясувати, які очікування і бажання є у клієнта. Оскільки клієнти звичайно мають лише загальне уявлення про те, що таке консультування і що очікувати від консультанта, вони не завжди можуть "кваліфіковано" формулювати свої цілі. Необхідно надавати їм інформацію про можливості і перспективи роботи з консультантом - від ймовірних результатів до тривалості і періодичності зустрічей.

3. Психологічне консультування та психотерапія.

Розрізнення цих двох сфер психологічної допомоги - складне завдання, оскільки в чималому числі випадків професіоналу важко сказати, займається він психологічним консультуванням або психотерапією. Як у консультуванні, так й у психотерапії використовуються ті ж самі професійні навички; вимоги, пропоновані до особистості клієнта й психотерапевта, однакові; процедури, використовувані в консультуванні й психотерапії, теж подібні. Нарешті, у першому й другому випадках допомога клієнтові ґрунтується на взаємодії між консультантом (психотерапевтом) і клієнтом. Через труднощі розрізнення цих двох областей деякі практики використовують поняття "психологічне консультування" й "психотерапія" як синоніми, аргументуючи свою точку зору схожістю діяльності психотерапевта й консультанта-психолога.

Але оскільки в більшості країн дані професії існують як окремі, важливо знайти підстави, за якими їх можна було хоча б частково розділити. Брамер й Шостром, аналізуючи співвідношення консультування й психотерапії, говорять про два полюси континуума. На одному полюсі робота професіонала стосується в основному ситуаційних проблем, розв'язуваних на рівні свідомості й виникаючих в клінічно здорових індивідів. Тут розташована область консультування. На іншому полюсі - більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на несвідомі процеси, структурну перебудову особистості. Тут розташована область психотерапії. Область між полюсами належить діяльності, яку можна називати як консультуванням, так і психотерапією.

Р. Кочюнас виділяє специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють його від психотерапії:

- консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість; це люди, що мають у повсякденному житті психологічні труднощі й проблеми, скарги невротичного характеру, а також люди, що почувають себе добре, однак ставлять перед собою ціль подальшого розвитку особистості;

- консультування зорієнтоване на здорові сторони особистості незалежно від ступеня порушення; ця орієнтація заснована на вірі, що людина здатна змінюватися, знаходити способи використання своїх задатків, навіть якщо вони невеликі через неадекватні установки й почуття, уповільнене дозрівання, культурну депривацію, недолік фінансів, хворобу, інвалідність, похилий вік;

- консультування частіше орієнтується на теперішнє й майбутнє клієнтів;

- консультування звичайно орієнтується на короткострокову допомогу (до 15 зустрічей);

- консультування орієнтується на проблеми, що виникають у взаємодії особистості й середовища;

- у консультуванні акцентується ціннісна участь консультанта, хоча відхиляється нав'язування цінностей клієнтам;

- консультування спрямоване на зміну поведінки й розвиток особистості клієнта.

4. Принципи надання консультативної допомоги.

Перелічимо загальні правила й установки консультанта, що сприяють ефективності процесу консультування (за Р.Кочюнасом):

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування. Людські проблеми тільки ззовні можуть здаватися схожими, однак оскільки вони виникають, розвиваються, існують у контексті унікальних людських життів, та й сама проблеми в дійсності є унікальними. Тому кожна консультативна взаємодія унікальна й неповторна [22].

2. У процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюються відповідно їхнім відносинам; у психологічному консультуванні немає статичних ситуацій.

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому при консультуванні треба допомогти йому прийняти на себе відповідальність за рішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а може бути, і більш важливо, ніж уявлення про них консультанта.

4. В процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися мети будь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнтові, консультант зобов'язаний "підключити" всі свої професійні й особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він усього лише людина й тому не може повністю відповідати за іншу людину, за її життя й труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої консультативної зустрічі; це процес, у якому помітні поліпшення переміняються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль і ризику, які не завжди й не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний консультант знає рівень своєї професійної кваліфікації й власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики й роботу на благо клієнтів.

8. Для позначення й концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає й не може бути найкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми - це сутнісні людські дилеми й у принципі нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини). У таких випадках консультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації й покоритися з нею.

10. Ефективне консультування - це процес, що виконується разом із клієнтом, але не замість клієнта.

С.В. Васьківська пропонує дещо іншу систему психологічних принципів або основних правил надання психологічної допомоги, на які потрібно звернути увагу в практиці роботи з клієнтом.

1. Принцип активності особистості. Девіз: інтерес, партнерство, співробітництво. Консультативний процес - арена емоційно насиченої взаємодії, яка уможливлює відреагування та інсайти. Залишаючись пасивною, жодна сторона не виконає свого завдання.

2. Принцип діалогічності. Тільки присутність значущого іншого в сакраментальному діалозі особистості з життям може стати відправною точкою для подальшого розвитку. Можливості для цього відкриваються завдяки діалогу та процесу віддзеркалення. В консультуванні не принципово, кому, коли, що і як говорити, як сидіти, в якій обстановці проводити бесіду.

...