Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

УДК 159.922.2

СКРЕБЕЦЬ Василь Олексійович

Особливості Екологічної СВІДОМОСТІ в умовах наслідків техногенної катастрофи

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Київ 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Чернігівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти

Науковий консультант доктор психологічних наук, професор, академік АПН України Моляко Валентин Олексійович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, завідувач лабораторії психології творчості

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Татенко Віталій Олександрович, Інститут соціальної та політичної психології АПН України, головний науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень;

доктор психологічних наук, професор Саннікова Ольга Павлівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, завідувач кафедри психології;

доктор психологічних наук, професор Клименко Віктор Васильович, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, головний науковий співробітник лабораторії вікової психофізіології та шкільної гігієни.

Провідна організація: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра психології, м. Київ

Захист відбудеться “04” липня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України (01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2)

Автореферат розісланий “02” червня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми свідомості стосовно екологічної її спрямованості зумовлена несформованістю у людини екологічно доцільних форм поведінки і навіть, більше того, наявністю установок до активного використання і знищення природного середовища. З антропоцентрично орієнтованого погляду природне середовище, споживання ресурсів сприймається як умова існування людства. Разом з тим, на сторінках академічних видань досить широко обговорюються нові шляхи розвитку цивілізації, де формулюються, у якості провідних, інші - екологічні цінності. Вони виступають не просто альтернативою цінностям технологічної цивілізації, але, насамперед, умовою збереження людства в цілому. У цьому зв'язку виникає необхідність цілеспрямованого вияву структури й функцій індивідуальної, як і масової свідомості, їх особливостей і співвідношень з метою формування цінностей екологічного спрямування, відповідних форм поведінки та діяльності.

Проблема екологічної свідомості здавна привертала увагу дослідників, обростаючи масою іноді неупорядкованих і суперечливих уявлень. Однією з причин цього є недостатня розробленість теоретико-методологічних основ психології екологічної свідомості. Сьогодні стає очевидним, що методологічна база діяльнісного підходу в психології значною мірою зумовлена недостатньо розвиненим уявленням про свідомість, як основну категорію психіки. Насамперед потребує подальших досліджень категоріальний апарат екологічної психології, особливо у розробці структури, форм прояву і функцій екологічної свідомості.

Використання діяльнісного (для вітчизняної психології - традиційного) підходу, представленого в дослідженнях С.Л. Рубінштейна, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Г.С. Костюка, Д.Н. Узнадзе, П.К. Анохіна, А.В. Петровського, С.Д. Максименка та інших відомих вчених, опосередковує вивчення культурно-історичних, генетичних і функціональних особливостей екологічної свідомості як специфічної форми самовідношення особистості до кризового життєвого середовища.

Спроби визначити специфіку “синдрому катастроф” виявилися мало продуктивними через строкатість чинників, що задіяні у ньому, мозаїку так званої “первинної” (фізичної) та “вторинної” (психічної) травматизації, тривалості та інтенсивності екстремальної події, індивідуальних відмінностей потерпілих, клімато-географічних умов тощо. Звичайно, проблема ця комплексна. Між тим, у даному великому комплексі є і такі окремі складові, які ще недостатньо вивчені, особливо ті, що стосуються людської психіки у віддалених наслідках катастрофи. І в цьому також полягає актуальність проблеми, що вивчається.

Вирішуючи конкретні проблеми психологічної роботи з потерпілим населенням, треба, насамперед, знати психологічну сутність та особливості функціонування екологічної свідомості буденного рівня за цих умов. Дослідження людської свідомості у зв'язку з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС набувають значимості не тільки відносно цих наслідків, як таких, а й стосовно їх розуміння для майбутнього. Наслідки аварії можуть стати і об'єктивною базою для осмислення, розробки та експериментальної перевірки основних положень нового напряму прикладної психології - екологічної психології. У розбудові цього напрямку також можна вбачати доцільність та актуальність проведених досліджень екологічної свідомості.

Стан розробленості проблеми. Відомо, що теперішній українській психології передувала радянська, у руслі якої вона попередньо розвивалася. Українська психологічна школа від Г.С. Костюка і донині слідує традиціям діяльнісного підходу, який посідав провідну роль у вивченні психічних явищ на протязі не одного покоління вітчизняних психологів. Здобутки і досягнення теорії діяльності в психології у вивченні проблем свідомості наочно демонструють можливості та евристичні принципи даної методології. Перспективи її розвитку стосовно дослідження проблем свідомості у подальшому будуть залежати від того, наскільки успішно стануть розроблятися її науково-теоретичні засади сучасними і майбутніми психологами.

Важливим аспектом розгляду свідомості у діяльнісно орієнтованій психології стало її вивчення в контексті єдності буття і свідомості. У співвідношенні свідомості (психіки) і діяльності онтологічно зберігаються уявлення провідної ролі діяльності в цій єдності. Концептуально однією з найважливіших функцій свідомості вважалася функція забезпечення нею цілеутворювальної та цілеспрямованої діяльності людини. Такий підхід в аналізі даного принципу з акцентами на провідній ролі діяльності однозначно задавав генетичний план вивчення свідомості і, разом з тим, залишав недостатньо опрацьованим у психологічних дослідженнях функціональний її аналіз. Іншими словами, якщо структурні компоненти свідомості, її генетичні корені та онтологічні прояви є досить вивченими і стали класичними для сучасної психології, то функціональні особливості екологічної свідомості розроблені недостатньо. У даному дослідженні основна увага приділяється функціональним особливостям прояву буденної екологічної свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) у віддалених наслідках техногенної катастрофи.

У теорії і практиці впливу екстремальності на свідомість людини, як і проявів післятравматичного ушкодження психіки, попередньо, здебільшого, розглядалися в гострі моменти аварій чи катастроф, при цьому вивчалися переважно невротичні та психотичні зміни і розлади, у тому числі віддалені. Менш опрацьованими є віддалені непатологічні, хронічні дисфункції психіки, що заважають соціальній і трудовій реабілітації потерпілих. І майже не вивчалися проблеми індуктивного переносу ефекту психічної травми на суміжне з потерпілістю людське оточення.

Таким чином, об'єктивна необхідність експериментально-психологічного дослідження екологічної свідомості зумовлена, з одного боку, безпосереднім явищем наслідків екотехногенної (Чорнобильської) катастрофи, а з іншого - ходом розвитку психології та диференціації її наукових предметів відповідно до актуальних прикладних сфер.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження було розпочате в руслі виконання державного замовлення Міністерства освіти України по створенню для педагогічних вузів комплексних програм екологічної освіти і виховання, яке розроблялося під керівництвом автора у 1993-1995 роках та узгоджується з темою наукових досліджень лабораторії екологічної психології інституту психології ім. Г.С. Костюка “Еколого-психологічні чинники сучасного способу життя”. Держреєстраційний №0101U000816.

Об'єктом дослідження є екологічна свідомість в умовах віддалених наслідків екотехногенної катастрофи.

Предметом дослідження виступили психологічні особливості екологічної свідомості людей, що потерпіли від катастрофи, як екстремальної життєвої події.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні сутності функціональних проявів екологічної свідомості в умовах адаптації до зміненого катастрофою довкілля, у розробці науково-теоретичних та організаційно-методичних засобів дослідження зазначених проявів.

Концепція нашого дослідження полягає в тому, що суб'єктивними детермінантами усвідомлення екологічної дійсності потерпілими від катастрофи людьми є: 1) життєвий шлях особистості, 2) її суб'єктивний досвід і 3) активність життєвої позиції щодо переживання сенсо-ціннісних основ власного буття. Іншими словами, теоретичними положеннями вивчення особливостей екологічної свідомості є уявлення про життєвий шлях людини у системних його проявах, як адаптивного процесу, що забезпечує саморегуляцію поведінки та діяльності за умов зміненого довкілля.

Методологічна основа та джерела дослідження. Теоретико-методологічну основу психологічного дослідження буденної екологічної свідомості закладено в працях провідних науковців, що розкривають діалектичний зв'язок зовнішнього та внутрішнього, об'єктивного та суб'єктивного, психіки і діяльності (Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов). Важливі орієнтири щодо рефлексивної функції самосвідомості у суб'єкта життєдіяльності, що викладені в дослідженнях психології життєвого шляху (К.О. Абульханової-Славської, А.В. Брушлинського, С.Д. Максименка, В.О. Моляко, В.О. Татенка, Л.Ф. Бурлачука, Є.І. Головахи, О.О. Кронік, Л.В. Сохань, Т.М. Титаренко). Для нашого дослідження важливими є також теоретичні положення стосовно розуміння взаємозв'язку свідомості та результативних процесів діяльності особистості в контексті вивчення значеннєво-смислових утворень (Б.С. Братусь, Г.О. Балл, О.О. Конопкін, О.С. Mазур, О.Я. Чебикін), виявилися важливими з'ясування їх структурно-функціональної репрезентативності в свідомості суб'єкта (О.Ю. Артем'єва, М.Й. Боришевський, З.С. Карпенко, Д.О. Леонтьєв, В.Ф. Петренко, В.В. Столін, Т.С. Яценко). Теоретично значимими для наших аналізів були також дослідження онтогенезу психіки (Л.І. Божович, В.П. Зінченко, В.І. Ковальов, О.М. Лактіонов, В.А. Роменець), впливу смислової сфери особистості у життєвому її шляху (В.О. Бодров, В.В. Рибалка, Б.О. Федоришин, В.Д. Шадриков), розвитку і трансформації мотиваційно-смислової сфери особистості (Л.Е. Орбан-Лембрик, М.М. Пейсахов, В.А. Семиченко), динаміки свідомості у професійному самовизначенні (О.Ф. Бондаренко, Н.І. Пов'якель, Н.В. Пророк, Н.В. Чепелєва), свідомості у соціальній, організаційній та управлінській діяльності (Г.М. Андреєва, Л.М. Карамушка, В.В. Москаленко).

Отже методологічну основу дослідження складали загальні принципи психологічної науки (детермінізму, відображення, активності, розвитку, системного підходу), теоретичні положення загальної, соціальної та генетичної психології, що розкривають закономірності розвитку свідомості у суб'єкта життєдіяльності.

У дослідженні гіпотетично передбачалося, що викликані катастрофою гнітючі усвідомлення тривоги і страху, набуваючи хронічних форм суб'єктивно-значущих переживань, призводять до дестабілізації функціональних систем психіки, активізації невротичних розладів, дисгармонізації особистості, деформації сенсо-ціннісних основ свідомості. Якщо у досвіді глибинних “пікових ” і “плато”- переживань, що вивчалися А. Маслоу та К. Роджерсом у позитивній площині, відмічалися особливо гострі, сильні і досить яскраві моменти відчуття радості, щастя, гармонії людини зі світом, то у разі таких самих за силою, але негативних, тривожних і загрозливих психоемоційних станів актуалізуються переживання “почуттів цілісності” (за термінологією І.Польстера), за яких людина покладається на власне усвідомлення кожного моменту ситуації, а через це і саме переживання стає для неї самоціллю, засобом осягнення сенсу, тобто надає власному досвіду та її життю сенсовності. Цінності сенсу життя за таких обставин орієнтуються крізь призму минулого у майбутнє, набувають нових особистісних значень, стають компліцитарними - індивідуально залученими, особистісно ціннісними, а значить екологічно значущими.

База дослідження. Джерела даної роботи складають опубліковані матеріали з проблем теорії та методології психологічних досліджень свідомості, емпіричні дані, отримані автором під час реальних польових досліджень буденної екологічної свідомості населення в умовах віддалених наслідків екотехногенної катастрофи.

На різних етапах дослідження було обстежено більше 800 громадян, що мешкають на забруднених територіях сільської місцевості в Чернігівській області, а також населення, що проживає у безпосередній близькості до них. Дослідження проводилось впродовж 1992-2002 років на контингенті потерпілих від атомної екотехногенної катастрофи здебільшого сільських жителів у спосіб літніх велосипедних екопсихологічних експедицій через кожні два роки поточно.

Основні завдання дослідження:

1) з'ясувати наукові здобутки сучасної теоретичної психології у розробці поняття свідомості і можливості їх застосування у поясненні та інтерпретації буденної екологічної свідомості;

2) виявити основні форми функціональних проявів екологічної свідомості людей, що постраждали від катастрофи;

3) виявити найбільш поширені адаптивні форми екодиспозицій у складі масової буденної свідомості;

4) розкрити закономірності та механізми дії поставарійного дистресу на психіку людини;

5) визначити теоретичні та практичні засади природоплинного адаптоекосоціогенезу буденної свідомості в умовах психологічних наслідків катастрофи;

6) перевірити організаційні принципи та методичні можливості “польових” досліджень у вивченні екологічної свідомості буденного рівня.

Окрім того, наше дослідження вписується в контекст вирішення двох вельми значущих задач загальної психології: вивчення особливостей свідомості особистості і процесу адаптації буденної свідомості до змінених умов існування. Відповідно до логіки дослідження в дисертації ведуться пошуки конкретної категоріальної форми вираження “свідомості як відношення” у теорії діяльності.

Методи дослідження:

1) теоретичний аналіз робіт з загальної, експериментальної, соціальної психології, етнопсихології, соціології, філософії, культурології, медицини, що розкривають методологію, походження, феноменологію, характерні прояви і закономірності свідомості взагалі та екологічної свідомості, зокрема.

2) емпіричні методи. Збір емпіричного матеріалу здійснювався за допомогою 12 методик, зокрема, класичних тестових (семантичного диференціалу Ч. Осґуда, 8-колірного тесту М. Люшера, репертуарних решіток), проективних (колірний тест екоатрибутивної проекції, напівструктуровані інтерв'ю), модифікованих нами методів у відповідності до задач та специфіки дослідження (колірні проекції землі і повітря), деякі з них розроблені спеціально (незавершені речення екологічного спрямування, тест екоціннісних диспозицій). Широко використовувались методи наукових спостережень, тематичних бесід, дискусій, обговорень. Обробка кількісних показників комп'ютеризована. Емпіричні методи застосовувалися для вивчення буденних проявів екологічної свідомості, встановлення динаміки перебігу станів свідомості в умовах адаптації до віддалених наслідків катастрофи, аналізу зв'язків ситуативної і соцієтальної психіки у виявах повсякденної суспільної практики;

3) методи етнофілогенетичного та ситуативно-сюжетного аналізу використовувались у з'ясуванні соціально-психологічних механізмів і форм прояву масовидних явищ буденної екологічної свідомості та у встановленні залежностей і перебігів екоціннісних значень із суспільної свідомості в індивідуальну площину особистісних сенсів, як і зворотних перетворень.

Обґрунтованість, достовірність та надійність результатів дослідження досягались критичністю аналізу методологічних положень сучасної теорії психології стосовно категорії людської свідомості, валідизацією та стандартизацією методів обстеження, психометричних вимірів, тестувань, забезпеченням репрезентативності вибірок, що включалися до розгляду й аналізу, застосуванням методів математичної статистики, незалежної експертизи.

Наукова новизна роботи визначається тим, що вперше в українській психології поставлено проблему екологічного соціогенезу буденної свідомості у контексті віддалених наслідків катастрофи. Новим, що витікає з проведеного дослідження, для психології є: з'ясування можливостей формування екоатрибутивної (екологічно доцільної) поведінки і діяльності людей в екстремальних умовах адаптації; апробація нетрадиційних для академічної психології методів “польових” досліджень буденної свідомості; застосування етнофілогенетичного, сюжетно-ситуативного, теоретичного, змістовно-модельного опису і пояснення психологічних фактів екологічної свідомості, що у поєднанні дозволяє визначати особливості її функціонування і трансформацій під впливом змінених умов існування.

Теоретичне значення дослідження полягає:

- у систематизації поняттєвого апарату, що використовується для опису буденної свідомості, визначенні змісту екологічної свідомості, її властивостей, функціональних форм прояву;

- у розкритті можливостей категорії „життєва подія” у дослідженні адаптоекосоціогенезу людської свідомості у дистресових умовах виживання, обґрунтуванні доцільності її використання при вивченні екологічної свідомості;

- у розробленні теоретичної моделі фазовості адаптогенезу буденної екологічної свідомості в умовах впливу віддалених наслідків техногенної катастрофи;

- в окресленні шляхів вирішення практичних проблем „екологізації” буденної свідомості, її формування, моніторингу та експертизи.

Практичне значення. Модифіковано ряд відомих та розроблено кілька нових методів діагностики (незакінчені речення екологічного спрямування, тест екоціннісних диспозицій), які після попередніх авторських публікацій вже досить широко використовуються психологами у наукових та практичних цілях. Впроваджено новий прийом збору емпіричного матеріалу засобами польових екопсихологічних експедицій, що дозволяє здійснювати екопсихологічні експертизи масштабних проектів на рівні регіонів чи держави в цілому, опосередковувати прийняття управлінських рішень, проводити екопсихологічні моніторинги, масові опитування, екологічні референдуми.

Результати дослідження мають безпосереднє значення для загальної, соціальної, педагогічної і практичної психології. Вони, зокрема, можуть бути використані для розробки навчальних спецкурсів, де розглядаються питання сенсо-ціннісних орієнтацій, переконань, суб'єктивного образу світу і способу життя, проблем адаптації, валеології, психодіагностики, а також змістовно торкаються шкільно-педагогічної психологічної служби, екологічної освіти й виховання, психології екстремальних ситуацій.

Впровадження в практику результатів дослідження відбувалося шляхом:

а) роботи автора науковим консультантом Чернігівської обласної психологічної служби в системі освіти з питань психологічної підтримки та реабілітації дітей і їх сімей, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи (1993 - 2004 рр.);

б) розробки та читання курсів лекцій і практичних занять з предмету “Екологічна психологія”, створення відповідної навчальної програми для ВНЗ, написання і видання вузівського навчального посібника “Екологічна психологія” (Київ, 1998. - 144 с.);

в) запровадження відповідних спецкурсів у навчальні плани підготовки і перепідготовки практичних психологів Чернігівського обласного і Центрального інститутів післядипломної педагогічної освіти, Російсько-Українського відкритого університету;

г) підготовки дипломних та магістерських робіт студентів за спеціальністю “Практична психологія” Чернігівського та Центрального інститутів післядипломної педагогічної освіти.

д) втілення результатів дослідження та його основних положень у навчально-виховний процес ряду інноваційних загальноосвітніх шкіл м. Чернігова, зокрема, Чернігівського колегіуму та ліцею №15 м. Чернігова.

На основі розпочатих досліджень в 1992-93 роки автором здійснювалось наукове керівництво темою на замовлення Міносвіти України „Створення комплексних програм екологічної освіти і виховання за навчальним планом педвузів України”.

У 1995 році автор особисто брав участь у пішому екологічному поході „За без'ядерну Європу” маршрутом „Брюсель-Москва” на відрізку шляху „Словакія-Білорусь”, тобто у найбільш радіаційно забруднених територіях, з виконанням екопсихологічного супроводу і підтримки учасників походу, відповідними дослідженнями та впровадженнями їх результатів.

Теоретичні узагальнення і практичні положення використані автором у розробці тесту екоціннісних диспозицій (ТЕД).

Особистий внесок здобувача полягає: в одержанні наукових результатів у багаторічному самостійному авторському дослідженні теоретичних, методичних та практичних аспектів вивчення форм прояву екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи; розробці проекту дослідження, термінології, категорійної окресленості одного з основних понять екологічної психології - екологічної свідомості, визначенні її властивостей та основних проявів, етогенезу (деформацій) під впливом екоекстремальних умов природоплинного функціонування; запровадженні та перевірці на практиці форм організації і методів дослідження буденної екологічної свідомості шляхом екопсихологічних експедицій у потерпілі від катастрофи населені пункти на масових вибірках населення в масштабах регіону; емпіричному обґрунтуванні теоретично означених позицій і основних положень, валідизації вперше введених робочих понять, як і теоретичному узагальненні екопсихологічної феноменології адаптогенезу людської свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи.

Розробки та ідеї, що належать співавторам, а також матеріали власного кандидатського дослідження в дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Емпіричні матеріали дослідження екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи і теоретичні положення дисертації доповідалися та обговорювались на Міжнародному робочому семінарі ЮНЕСКО (Київ, 1992), Пленарному засіданні національного семінару вчителів загальноосвітніх шкіл (Київ, 1993), Міжнародному науково-методичному симпозіумі (Запоріжжя, 1994), І Всеукраїнському конгресі з практичної психології (Херсон, 1994), Міжнародному російсько-американському конгресі (Вороніж, 1995), 1-й, 2-й та 3-й Міжнародних науково-практичних конференціях з проблем екологічної психології (Київ, 2003, 2004, Чернігів, 2006), І Конгресі психологів України (Київ, 2005), а також на чисельних нарадах, педагогічних читаннях, круглих столах, радіопередачах.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в одноосібній монографії, 1 колективній, де доробок здобувача складає 50%, 2 посібниках, 22 статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, 2 науково-методичних розробках, 11 тезах наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Рукопис дисертації має обсяг 441 сторінку комп'ютерної верстки, з них 30 сторінок займає список використаних джерел (420 найменувань), 11 сторінок додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, актуальність та доцільність дослідження, показано, що наслідки техногенної катастрофи, якою була Чорнобильська атомна аварія, загострили актуальність розбудови екологічної психології, зокрема, ґрунтовного вивчення екологічної свідомості. Дослідження психологічних наслідків катастрофи визначається у контексті життєвого шляху людини, у системних проявах адаптивного процесу і саморегуляції у змінених умовах існування. Залучається методологічна основа діяльнісного підходу до з'ясування особистісного сенсу психології подій на життєвому шляху людей під впливом екологічної катастрофи.

Визначається об'єкт та предмет дослідження, формулюється мета і завдання дисертаційної роботи, а також науково-теоретична і практична значимість дослідження, положення, що виносяться на захист.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СВІДОМОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Здійснено теоретичний аналіз наукових уявлень і підходів до вивчення категорії свідомості з методологічних позицій діяльнісного підходу в психології. Свідомість у теорії діяльності визначається як специфічна форма життєдіяльності людини, продукт її взаємин з об'єктивною дійсністю. Свідомість у своїй безпосередності, за визначенням О.М. Леонтьєва, є картина світу, яка відкривається людині, де включена і вона сама, і її дії, і стани. Свідомість - це єдність усіх форм пізнання людини з одного боку, а з іншого боку - її відношення до того, що вона відтворює, це є рефлексія власного знання.

Структурно у складі свідомості виділяються три складові: чуттєва тканина, значення і сенс. Якщо чуттєва тканина змістовно включає сенсорні та емоційні компоненти психіки, то значення і сенс наповнюють свідомість сутнісними ознаками дійсності, яка відтворюється людиною. В уявленнях О.М. Леонтьєва зміст значень зводився до досвіду суспільної практики, що сполучалося з трактуванням значень індивідуальної свідомості як таких, що обумовлені суспільною формою буття. Одна із сторін руху значень у свідомості конкретних індивідів заключається в “поверненні” їх до відчуттєвої предметності світу та у своїй “надіндивідуальності” значення. Функціонування значень полягає у відтворенні реальних життєвих зв'язків людини зі світом. Щоб значення почало функціонувати в реальних життєвих зв'язках “потрібно прожити його” - адже “сенс породжується не значенням, а життям”.

Розуміння принципу єдності свідомості і діяльності за аналогією з принципом співвідношення буття і свідомості в плані онтології при провідній ролі діяльності дозволяло виділити для свідомості нову детермінаційну сферу, перетворити свідомість з пояснювального принципу в предмет психологічного вивчення. Але, разом з тим, діяльнісна детермінація активності свідомості та недостатня увага до пасивної сторони свідомого відображення дійсності не сприяли вивченню у складі свідомості великих проблемних питань змінених її станів, як і ціннісних орієнтацій у критичних чи кризових ситуаціях.

Лише наприкінці минулого століття стали вивчатися проблеми цінностей, які знаходили своє втілення в індивідуальній свідомості не тільки в особистісних сенсах, але й у значеннях. Тривалий час у діяльнісному підході не включали їх до предмету психологічних досліджень, хоча імпліцитно вони знаходили свій статус пояснювального принципу так званих "знаних мотивів", мотивувань. Незалежно від того, що у ранніх розробках категорії цінностей дане поняття не містило уявлення відношень, використання його дозволяло виходити за межі розуміння значень як винятково вербальних і розробляти категорії операційних та предметних значень, що особливо важливо для розуміння кризових станів свідомості. У такий спосіб до предмету психологічного дослідження долучалися культурно-символічні утворення індивідуальної свідомості (які структурують сприйняття людиною життєво-значеннєвої реальності, організовують психологічний досвід), а також афективно-значеннєві утворення людської свідомості, що існують у суспільстві поза свідомістю індивідуальною і створюють передумови до розуміння активного характеру формування значень.

Узагальнюючи науково-теоретичні надбання, методологічні здобутки і конкретні уявлення про категорію свідомості в психології та орієнтуючись на проблему дослідження особливостей екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи, надзвичайно важливо сконцентрувати увагу на функціональних проявах людської свідомості за визначених катастрофою умов адаптації та залучити до розгляду культурно-історичний досвід українців у розумінні та поясненнях динаміки видозмін значеннєвих структур свідомості під впливом катастрофи.

Загальні уявлення про онтологічні особливості складових людської свідомості дозволяють вийти на розуміння буденної свідомості у складі екологічної її спрямованості у людей, що потерпіли від наслідків техногенної катастрофи.

Буденна свідомість - це повсякденний рівень відображення зовнішнього світу на підґрунті емпіричного (побутового) пізнання явищ дійсності з орієнтацією на здоровий глузд. Ми виходимо з того, що у складі буденної свідомості людей, у її психологічній сутності присутня й екологічна складова тієї ж дійсності. Тому за нашим визначенням екологічна свідомість - є рівень психічного відтворення природного і штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексія місця і ролі людини у біологічному, фізичному та хімічному світі, а також самоврегулювання та наповнення цього відтворення екологічним змістом. Екологічна свідомість - це взагалі людська свідомість з тією лише відмінністю, що ініційована вона екологічним сенсом. Основними властивостями екологічної свідомості є: за рівнем рефлексії - експліцитність (розгорнутість уявлень) та імпліцитність (їх згорнутість), а за показником спрямованості - компліцитність (причетність людини до того, що свідомо чи підсвідомо відтворюється).

Запропоноване робоче поняття компліцитності (особистісної залученості, причетності, уособленості) за змістом людської свідомості надає їй суб'єктивної значущості відносно того, що об'єктивно відтворюється з довкілля. Через цю властивість свідомість і стає екологічною. Екологічна дієздатність людини проявляється у спрямованості особистості до відповідної дії - екологічної диспозиції, як плану поведінки і діяльності, способу дії відносно тих або інших екологічно значущих цінностей. Біологічно адекватна, адаптивна екодиспозиція - то є екопсихологічна атрибуція, що складає основу еконормативної поведінки. Проте, поведінка може бути й екодевіантною, найбільш поширеною формою якої є та, що в основі своїй містить совметральну екодиспозицію (схильність верхувати, приборкувати і підкорювати природу своїм цілям, потребам та інтересам). Протилежна їй совмісійна екодиспозиція проявляється як схильність покірно, підлегло плинути залежності природним силам і стихіям.

Введені робочі поняття (компліцитність екологічної свідомості, совметральна та совмісійна екодиспозиція), як і наступні, що опрацьовуються в дисертації, потребують емпіричної перевірки й апробації у їх визначенні, валідизації, онтологізації, осмисленні, змістовній інтерпретації. Але, перш, ніж перейти до їх змістовного аналізу, треба розглянути екологічну свідомість у контексті філогенезу людської свідомості взагалі та етногенезу екологічної свідомості українців, зокрема.

РОЗДІЛ 2. ФІЛОГЕНЕТИЧНІ ТА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Аналізуються етапи еволюції екологічної свідомості філогенетично: від первісної епохи до сучасної доби, вивчаються екопсихологічні складові української національної культури і ментальності, соціокультурні особливості українського менталітету в екопсихологічному контексті.

Стосунки людини з природою характеризуються невпинною зміною якісно різних станів. Періоди рівноваги - лише часткові випадки або перехідні моменти у цьому процесі. Але якщо до появи людини зміна однієї рівноваги іншою обумовлювалася лише природними якостями, то з появою людини вступають у взаємодію ще й так звані антропогенні чинники. Із зростанням когнітивної (пізнавальної) здатності зростали потреби, але збільшувалися й можливості впливати на природу, проявляти незалежність від неї. Завдяки появі перших знарядь праці людина отримувала перші свої переваги над природою та починала займати екологічні ніші різного рівня. На стадії виробничої економіки людина вже активно регулює протікання екологічних процесів у біогеоценозах, посилюючи і роль психологічної домінанти в самосвідомості, а саме того її компоненту, який відображає власну "я-сутність". Тепер природний об'єкт і "я-сутність" досить чітко різні. Усвідомлене виділення "я" з "не-я" та протиставлення їх здійснюється як у стосунках з іншими членами общини, так і з неживим світом, локальним місцем заселення та з природними явищами взагалі.

Якщо в античний період природа виступала реальним, дійсним об'єктом, то в епоху Середньовіччя вона стає символом божества, з одного боку, й засобом задоволення потреб людини, з іншого боку. Розуміння природи у побутовому уявленні базувалося на пасивному пристосуванні до її проявів. Але вже на етапі феодального розвитку суспільства осмислення довкілля у свідомості людей акцентується на тому, що природні ресурси ще мало освоєні та використані, а виробництво досягло достатньо високого рівня, щоб споживати їх більшою мірою. І в теологічних концепціях звучало, що людина стає активним суб'єктом у природі, а природа - будівельний матеріал у руках бога і людини. У процесі росту могутності засобів і знарядь праці збільшується активність людини в натиску на природу й незабаром своїм наступом почне наближатися до глобальних процесів, які відбуваються в ній. Природа тепер сприймається у вигляді абстракції і починає усвідомлюватися як найдоступніший матеріальний та потенційно багатий, субстрат. У суспільній свідомості все наполегливіше пробивають собі шлях ідеї панування людини над природою.

Бурхливий розвиток виробничих сил на стадії індустріалізації зумовив і специфічний вираз екологічної свідомості, де центральне місце зайняла психологічна установка інтенсивного перетворення природного середовища. Екологічна свідомість як домінуючими ідеологіями, так і теоретичними концепціями на цьому етапі відрізняється злетом компенсаторного абстрагування. Колись людина не розуміла, що втручатися в не їй відведені екологічні ніші не можна, а коли стала це усвідомлювати, то завжди намагалася пояснити, обґрунтувати, тим самим своєрідно компенсувати у власній самосвідомості нанесену природі шкоду. І діяла у більшості випадків згідно з власними інтересами, а не інтересами природи.

Проте, в екопсихологічному дослідженні свідомості окрім загальних тенденцій еволюційного розвитку ставлення людства до природи слід брати до уваги і колорит впливу на це ставлення, що плине від культури, народної мудрості, національних рис і традицій.

Українська ментальність традиційно розвивалася в екологічному спрямуванні, створювалася за умов змістовної орієнтації індивідуальної і суспільної свідомості на людину, націю, духовну культуру, загальнолюдські інтереси, морально-етичні та естетичні цінності. Екологічний же контекст означених понять супроводить їх сутнісно зсередини, оскільки в українському етносі людина і способом життя, і культурою своєю орієнтована в довкілля, не зважати на яке просто неможливо. Тому екологічну культуру можна визначати як своєрідний спосіб життя, в якому органічно поєднуються потреби, цінності та навички поведінки у відповідності до екологічної дійсності. Змістом екологічної діяльності опосередковується не тільки свідомість, але й уся духовно-практична сфера людського буття. Втілення екологічних цінностей у людську свідомість формує світогляд, загальнозначущі елементи індивідуальної свідомості, що відображають суспільне життя, інтегруються в систему надособової, суспільної свідомості. Вони є об'єктивним джерелом формування культури суспільства, етнічної ментальності, значеннєвої її сутності.

Оскільки ментальність, репрезентуючи смисловий контекст певної епохи і культури, функціонує саме як буттєва реальність, то вона не лише моделює напрямок думок, але і створює мотиваційно-смислові лінії у самосвідомості. Ментальність є важливим екопсихологічним феноменом адаптації, адже вона сама виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою. Специфіка української ментальності - це результат спільної дії природних, культурних та соціально-психологічних факторів, результат відображення специфіки взаємодії українців з наявними природними умовами існування. Природні впливи на український менталітет надто значні. Саме природа зумовлює велику кількість опорних елементів світосприймання українців - значень, смислів, образів, асоціацій, розвинутого образного мислення. Психологічне походження натурналізацій буденної свідомості свідчить про їх екологічну причетність, природничу залученість, а корінням своїм вони прямують до емоційно-когнітивних, та умовних, символіко-знакових проявів "Я-відношення" людини до природного свого оточення. Таким чином, екологічна спрямованість українців є найважливішим психологічним специфікатором як індивідуальної, так і масової свідомості.

Потрапляючи у змінені умови існування і маючи попередньо сформовані уявлення про світ, людина спочатку “не вписує” колишні стереотипи його розуміння з притаманними їм системами значень. Процес включення нових значень в індивідуальний контекст самосвідомості здійснюється через сенсоутворювальний контекст своєрідно, залучаючи до нього зміни власне семантики свідомості, ставлень, думок і суджень. Засвоєння нової значеннєвої системи має приводити до зміни “кута зору” на довкілля, власні поняття, ставлення і цінності, зберігаючи та залучаючи в адаптивні процеси типові прояви національної культури і ментальності.

У перевірці такого допущення буде полягати значна частина змісту проведеного дослідження функціональних особливостей і форм прояву екологічної свідомості в умовах наслідків екотехногенної катастрофи.

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ екологічної свідомості в умовах техногенної катастрофи: ВИХІДНІ ПОНЯТТЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІя

У розгляді екопсихологічних явищ дистресу буденної свідомості ми зробили припущення, що за умов виниклої необхідності адаптації у віддалених наслідках катастрофи афективний стан паніки (В.О. Моляко, 1992; Д.В. Ольшанський, 1991) змінюється екопсихологічною напруженістю (М.І. Бобнєва, 1992), під якою ми розуміємо категорію психічного стану людей, зумовлену передбаченням несприятливого розвитку, загального дискомфорту, тривоги, страхів, проте, на відміну від паніки, екопсихологічна напруженість характеризується готовністю оволодіти ситуацією, діяти в ній відповідним чином (О.Ф. Бондаренко, 1993). На цьому фоні відбувається цілий комплекс специфічних явищ екологічної свідомості.

Найпоширенішим проявом екопсихологічної напруженості буденної свідомості в умовах віддалених наслідків катастрофи стає явище екологічної конфабуляції - незмістовного філософствування навколо гострих проблем, пов'язаного зі зміненим екологічним станом довкілля. У процесі конфабуляцій люди намагаються підтвердити свої уявлення або їх опротестувати, тому й включаються механізми відповідних експектацій екологічної свідомості, що відображають настрої та очікування певних екологічних змін або хоча б інформації на підтвердження чи заперечення тих або інших екологічних установок. В основі екологічних конфабуляцій буденної свідомості нерідко знаходяться гностичні контамінації, алогізми буденного мислення (Г.С. Кнабе, 1989; Г. Лебон, 1991; В.Ф. Петренко, 1988, 1997), проблемні парадокси (Б.І. Хасан, 1990; М.В. Розін, 1991), інші спотворення дійсності. Яке б не було негативне значення радіоекологічних конфабуляцій, але вони породжують в екологічній свідомості так званий "ЕПІ-феномен" явище екопсихологічного інсайту, через яке виникає раптове та невидиме з попереднього досвіду, але підготовлене ним, збагнення, відкриття для себе значущості людського буття або первісної природи, своєї причетності до біологічного у самому собі.

Інсайт викликає ініціацію екологічної свідомості й залучає людину до сфери екологічних цінностей, спонукає до пізнання сенсу довкілля (Ю.Г. Абрамова, 1898), сприяє інтересу до екологічного мислення (К.О. Абульханова-Славська, 1994), екоатрибутивного способу життя (Л.В. Сохань, О.А. Донченко, Н.І.Соболєва, 1986). В контексті розвитку екопсихологічних ініціацій перебуває загострена трагічною подією потреба у формуванні активних екологічно доцільних форм поведінки за нових умов існування, усвідомлюється потяг до реорганізації ціннісних орієнтацій, мотивів і змістоутворювальних цілей. Для перевірки вказаних концептуальних допущень нами були організовані дослідження функціональних проявів буденної екологічної свідомості на поведінкових, та вербальних її рівнях. Це здійснюється в сюжетно-ситуативному психологічному аналізі доступних для спостережень віддалених психологічних наслідків екотехногенної катастрофи.

Функції свідомості, як ми це розуміємо, полягають у зовнішніх виявах її властивостей і ознак в ситуативно заданій системі відношень людини до світу речей, цінностей, подій. Функція свідомості за змінених умов існування зводиться до зовнішніх, динамічних, як і внутрішніх ментальних проявів властивостей та ознак психічної рефлексії ситуації в даній або заданій системі сенсо-ціннісних відношень. Отже, функція свідомості здійснюється в орієнтуванні людини у мінливих (змінних, нестабільних, якими вони завжди є) умовах існування. З усіх можливих характеристик функції свідомості ми концентруємося саме на цьому - продукування результату пристосування. Якщо йдеться про екологічну свідомість, то будемо мати на увазі функціональні прояви психіки, що опосередковуються пошуками адекватних форм реагування, пов'язаних з переживаннями реального або уявного довкілля. У такому розумінні функціональних проявів екологічної свідомості співвідношення між внутрішнім психічним станом і станом довкілля набуває для людини особливого значення - процесуального віднаходження особистісних в ньому сенсів. Саме у такому розумінні категорія сенсів, як структурних утворень людської свідомості, може розглядатися в екологічному їх функціонуванні. Тому екологічне функціонування свідомості може розглядатися в адаптивному значенні, адже адаптація потерпілих від катастрофи до змінених умов існування у даному випадку набуває особливого, життєво необхідного звучання.

Змістовно функціональні прояви екологічної свідомості спостерігалися досить виразливо у сюжетно-ситуативній площині польових досліджень, де основними методами дослідження були спостереження, бесіди, проблемні дискусії. У застосуванні цих методів були з'ясовані настрої та поведінкові реакції людей екологічного спрямування: ставлення до радіації, її розуміння, оцінки та проекції цього у суспільній практиці, самопочуття, емоційні переживання, суб'єктивні відчуття, скарги, нарікання, стурбованості, очікування, перспективи, прогнозування. Вивчалися характерні особливості усвідомлення факту пристосування до змінених катастрофою умов існування, пошуки власних адаптаційних резервів, сприймання зовнішньої підтримки, розуміння інших людей, які віднесені (не віднесені) до категорії потерпілих, почуття справедливості. На особливу увагу заслуговували - внутрішня напруга, сенсо-ціннісні та операційно-дійові повсякденні суперечності, дисонанси, а також етнофілогенетичні та ситуативні залежності адаптаційних змін екологічної свідомості у життєдіяльності українців, що потерпіли (або вважають себе потерпілими) від атомної катастрофи. Матеріали цих досліджень окреслили межі помітних для спостережень психологічних впливів нервово-психічної напруги на характерні прояви та особливості екологічної свідомості потерпілих від катастрофи людей. Функціональні прояви буденної екологічної свідомості та їх особливості більш ретельно аналізуються в четвертому розділі.

РОЗДІЛ 4. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЕКОЦІННІСНОГО РЕАГУВАННЯ БУДЕННОЇ СВІДОМОСТІ В УМОВАХ НАСЛІДКІВ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ

За матеріалами модифікованого нами 8-колірного тесту М. Люшера встановлено, що у відтворенні довкілля люди відчувають або створюють власні символіко-метафоричні уявлення дійсності і відповідні до них переживання, які відображаються у їхніх колірних тестових перевагах. Ілюстративно подамо лише окремі фрагменти цього тестування у жителів, які проживають на територіях, віднесених до 4-ї зони радіації, і тих людей, що мешкають на сусідніх територіях, не віднесених до радіаційно забруднених зон. Фонова, тобто загальна розкладка колірних переваг (за показниками статистичної моди) у жителів:

В обох розкладках колірних переваг однаково тричі домінує колір під номером 6 (коричневий), але у мешканців територій, не віднесених до радіаційної зони, відсутні у виборах 7-й і 8-й кольори (сірий і чорний). Коричневий колір, позначений функцією під знаком + (четверта зона радіації), вказує на виражену потребу людей позбутися ситуації дискомфорту і ситуативної тривоги, у той час, як на цьому місці, за тією ж функціональною групою + другої позиції ряду у населення, що проживає в сусідніх поселеннях, не віднесених до зон радіаційного забруднення, переважає червоно-оранжевий колір під номером 3. Він символізує бажання цілеспрямованого відстоювання власного права на встановлення тієї ж зони радіації, що є у їх сусідів (адже там які не які, а є пільги).

Джерело стресу (- функція) - 8 -7 (34-39%), які зафіксовані на територіях 4-ї зони радіаційного забруднення, психологічно у складі переживань позначають прагнення здолати відчуття пустоти і скрути та усунути протиріччя між реальним станом справ і наявними знаннями про них. Джерело ж стресу у населення сусідніх з радіаційно забрудненими помешканнями (- функція) - 6 -4 (21-26%) символізує несправедливість стосовно того, що їх територія не віднесена до категорії потерпілих. Аналогічні розбіжності відстежуються і в інших функціональних групах колірної психометрії: актуальних проблем (+ - функція), стримуваних властивостей (= функція), бажаних цілей (+ функція).

У змінених умовах (соціальні зміни та екологічне лихо) у свідомості людей, що тут проживають, формується своєрідне ставлення до себе, а саме, є нагальна потреба вважати себе потерпілими від наслідків аварії на ЧАЕС. Такий стан справ викликає "стрес несправедливості", як функціональний прояв свідомості. Зокрема, у психологічній структурі значущих переживань за землю склався своєрідний вияв "прихованої дистантності". Повітряне середовище в екологічній свідомості населення територій, віднесених до зон радіаційного забруднення, характеризується загальною стурбованістю щодо нього, стриманістю дій, невизначеністю уявлень про нього. Напружена і занепокоєна невдоволеність сенсо-ціннісних орієнтацій в кінцевому рахунку набуває усвідомлюваних ознак "стресу невизначеності".

Фоновий стан екологічної свідомості на масових вибірках населення, що мешкає у зонах радіаційного забруднення, має дві досить чіткі площини функціонального самовиявлення. У першій площині самосвідомість людей актуалізує тривогу та безвихідь з компенсаторними заглибленнями у містику і фантасмагорії. У другій площині - безнадійність свого стану та перспектив перетворюється у формування комплексу виключності. Такий внутрішньо суперечливий стан буденної екологічної свідомості має всі ознаки фрустрації і досить певно проявляється рисами "стресу безпорадності".

Суб'єктивно-значущі переживання людей, що мешкають на потерпілих територіях 4-ї зони радіаційного забруднення, характеризуються вираженою амбівалентністю між уявленнями загрози і небезпеки та необхідністю вимушено сприймати все таким як воно є. В екологічно значущих переживаннях радіації наявний своєрідний симптомокомплекс стресів типу "нікуди подітися" і "занепокоєного невдоволення". Обидва стресори суб'єктивно зумовлені внутрішньою картиною (уявленням) зовнішнього світу ендогенного, функціонально-психологічного походження.

Для населення, яке проживає у районах інтенсивного радіоактивного забруднення місцевості (2-а і 3-я зони радіації), типовими установками буденної екологічної свідомості індивідуальних, як і масових рівнів прояву є негативні суб'єктивно-значущі переживання загального плану, підвищені рівні критичності, а нервово-психічне напруження характеризується ознаками відчаю, зречення, безвиході. Їх доречно проілюструвати матеріалами психосемантичних вимірів, а саме аналізом категорії психічних станів стосовно значущих переживань екологічної дійсності. На рис.1 семантичні поля психічних станів людей подаються узагальнено стосовно зон забруднених територій, які зображені графічно в ізометричній системі координат.

Рис. 1. Психосемантичні виміри психічних станів людей, що проживають на територіях, віднесених до різних зон радіації

Як показало дослідження, семантичні поля всіх чотирьох ознак психічних станів (життєвий настрій, почуття екоризику, нервовий стан і відчуття здоров'я) у місті Славутичі (4-а зона за соціальними ознаками) порівняно невиразливі у розмірах, але всі вони так чи інакше тяжіють до розгортки у позитивній площині координатних векторів “оцінки” та "активності" (див.рис.1, фрагмент б). Але більш виражена позитивна тенденція спостерігається у радіаційно чистих районах (рис.1,а), де всі чотири категорії психічних станів рефлексуються екологічною свідомістю та установками підсвідомості позитивними координатними вимірами і за оцінкою, і за силою, і за активністю. І навіть розташовані вони угруповано, близько, односпрямовано, споріднено (рис. 1, фрагмент б). Спорідненість прояву усіх чотирьох ознак психічних станів, певно, пов'язується єдиним спрямуванням соціально-психологічних експектацій масової свідомості на фоні вище означених нами механізмів (конфабуляцій, когнітивних дисонансів, гностичних контамінацій, інших масовидних явищ екологічної свідомості).

У мешканців 4-ї зони радіаційного забруднення (рис.1,в) тільки нервовий стан і життєвий настрій ледве утримуються у позитивній площині системи координат (за фактором "оцінки"), хоча і за вектором "сили" (як у мешканців Славутича), і за вектором "активності" (чого у славутичан ще немає) ці ознаки екологічної свідомості вже орієнтовані у негативне спрямування. Особливу увагу і стурбованість викликає розташування семантичного поля за критерієм почуття екологічного ризику у свідомості жителів 4-ї зони радіації (рис.1,в - чорний трикутник). Воно вже тут сягає 100 вимірних одиниць як за вектором "оцінки", так і за вектором "сили". За "активністю" воно також розташоване у негативній площині, хоча й не перевищує 50 одиниць виміру. Як видно з рисунку 1,в це семантичне поле у екологічній свідомості мешканців 4-ї радіаційної зони є самим містким. Якщо перекласти це мовою психології, то почуття екологічного ризику для мешканців 4-ї зони радіації викликає найбільшу тривогу, складає найпершу стурбованість. Навіть турбота про своє здоров'я мешканцями цих регіонів проявляється менше, ніж переживання від очікування потенційної небезпеки, що проектується в категорії екологічного ризику (на рис. 1,в - співвідношення білого та чорного трикутників).