Особливості екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи

Стан масової свідомості мешканців 2-ї та 3-ї зони радіаційного забруднення буквально загрозливий. З рисунку 1,г випливає, що всі 4 індикатори психічних станів семантичними своїми полями буквально розбухають саме у негативних координатних просторах семантичного диференціалу. Домінують тут за об'ємом (площиною) і за глибиною негативного значення поняття нервового стану (полосатий трикутник на рис.1,г) та стурбованість станом здоров'я (білий трикутник на тому ж рисунку). Життєвий настрій (сірий трикутник) тут також найбільший та всіма своїми гранями окреслюється у негативному просторі. Дещо менший за площиною, але в тому ж негативному значенні відображається семантичне поле почуття екологічного ризику (чорний трикутник, рис.1,г). За площиною він значно більший ніж у Славутичі та безрадіаційній місцевості, трохи менший свого аналогу у 4-й зоні радіації, а за конфігурацією майже рівнобедрений, тобто за "силою", "активністю" та в "оцінках" практично однаковий. Все це підлягає однозначному розумінню: люди тут вже не відчувають екологічного ризику, вони вже не ризикують, а просто панікують (полосатий трикутник на рис.1,г "нервовий стан"). Про те саме свідчить і білий трикутник на тому ж рисунку - сприйняття категорії „здоров'я".

Аналіз та осмислення рисунку 1 дають можливості безпосередньо спостерігати напрями та обсяги деформації суб'єктивних психічних станів людей по відношенню до об'єктивно встановленого факту радіаційного забруднення місцевості. Спираючись на матеріали психосемантичних досліджень, є всі підстави стверджувати, що функціональні деформації екологічної свідомості населення значною мірою здійснюються під впливом психологічних чинників: обговорювання фактів і перекази побутових спостережень значною мірою підлягають міжтериторіальним персевераціям, тобто проявляються у сусідніх регіонах майже однаково, думки і факти використовуються майже ті самі, формуються сумніви і тривоги майже того ж змісту. Але на територіях, які безпосередньо не сполучаються між собою (як, наприклад, село Вовчок Козелецького району та село Неданчичі Чернігівського району, відстань між якими становить понад 100 кілометрів - вони однаково віднесені до 4-ї зони радіації), феноменологія екологічної свідомості є різною, проте її деформації йдуть за одним типом, що заслуговує на окрему увагу і спеціальні дослідження.

Отже, психічні стани людей, їх самопочуття і настрої деформуються під впливом екогенної катастрофи, як трагічної життєвої події. Самоплинні ретрансформації відправних установок, спрямовані некоригованими масовидними явищами суспільної психіки, призводять до завчасно заданих переживань, стереотипізованих експектацій і відповідних їм (тепер уже) фіксованих установок. Певно, вони і провокують негативні деформації психічних функцій свідомості, хоча цей висновок потребує подальших уточнень і відповідних досліджень.

За нашими тестовими вимірами на територіях, де встановлені інтенсивні зони радіації, усі чинники екологічного забруднення психосемантично максимізовані буденною екологічною свідомістю у негативному їх вияві. Найбільш виражена негативізація проявляється щодо чинника радіоактивного забруднення. Дещо слабкіше за інтенсивністю, але у тому ж негативному значенні сприймається хімічний екозабруднювач.

Таким чином, функціонально-колірними та психосемантичними дослідженнями буденної індивідуальної екологічної свідомості на масових вибірках потерпілого від катастрофи населення встановлено, що посилення зони радіаційного забруднення деформує буденну екологічну свідомість жителів відносно: психологічних станів населення (загострення стурбованості людей відносно свого здоров'я та нервового стану); найпоширеніших екологічних забруднювачів (ціннісно-смислове сприйняття радіації посилюється при зневажанні традиційними екологічними забруднювачами - транспортними, промисловими, дещо менше - хімічними); атрибутів зовнішнього середовища (зростання занепокоєнь відносно продуктів харчування і стану землі).

РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ФОРМ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ У ВІДДАЛЕНИХ НАСЛІДКАХ КАТАСТРОФИ

Даним розділом відстежуються спонтанні форми розвитку функціонально-динамічних трансформацій екологічної свідомості під впливом екстремально зміненої екологічної дійсності. З'ясувалося, що це є процес, який підпорядковується певній логіці і здійснюється закономірно.

Під впливом психологічних наслідків катастрофи екологічна поведінка людей набуває вираженої екоатрибутивності. Екоатрибуція тут проявляється як стиль життєдіяльності, що передбачає природну значимість, закономірну доцільність, своєрідну гармонію людини і природи. Екоатрибутивність поведінкових та діяльнісних форм прояву буденної свідомості у післяаварійний період орієнтує пошуки людьми адекватних форм і принципів, передовсім, біологічної адаптації у змінених умовах існування. На цьому фоні припустимий і досить зрозумілий розвиток екологічного негативізму, як невмотивованого негативного ставлення людей до зміненого природного довкілля. Екологічний негативізм за умов катастрофи здійснюється як функціональна реакція свідомості, що зумовлена потребою людей протистояти обставинам (це ми бачили повсюдно), але проявляється і як особистісна позиція заперечувати або не погоджуватися з усім, що не приймає вимушене спостереження екологічних змін. Психологічно екологічний негативізм підсилюється суб'єктивним переживанням лиха, що скоїлося, знаходить собі вираз у пригніченому, сумному настрої або демонстративній браваді, упертості, іноді байдужості, проте завжди супроводжується внутрішніми суперечностями, сенсо-ціннісним дискомфортом. Це також викликає додатковий дослідницький інтерес.

Як ми і передбачали та емпірично підтвердили, характерні особливості екопсихологічної напруги, що проявляються у прагненні повернути попередню до катастрофи ситуацію, видозмінють свідомість, поведінку і діяльність людей. Екопсихологічний негативізм провокується загрозливою подією, опредметнюється та, як було видно з наших досліджень, додається до конкретних функціональних проявів екологічної свідомості (контамінацій, альтернатурналізацій, конфабуляцій, когнітивних дисонансів та ін.), за допомогою яких і реалізується.

Установчі контамінації екологічної свідомості в умовах наслідків катастрофи проявляються в якості гностичних змішувань, смислових алогізмів, парадоксів, інших спотворень дійсності. Ці явища буденної свідомості здійснюються у складі екологічних конфабуляцій, гностичних контамінацій, в окремих випадках доповнюються відповідними альтернатурналізаціями - усвідомлюваними чи підсвідомими вилученнями з обігу певного явища та заміною його іншими. Спостерігалися приклади своєрідної альтернатурналізації щодо хімічного або автотранспортного забруднення, які принципово або демонстративно нехтувались і підмінювалися фактором радіаційного забруднення, як більш сильного. Викривлені і спрощені таким чином уявлення середовищних впливів, згідно теорії когнітивного дисонансу, більше влаштовують особистість, аніж реальні, але дисонуючі з її глибинними сенсами, що потребує спеціальних розробок з технологій психологічної корекції.

Функціональні механізми - і контамінації, й альтернатурналізації, - виступають потенційними чинниками і жорновами деформації екологічної свідомості.

Під впливом цих та інших факторів індивідуальна екологічна свідомість вже досить визначеного нового змісту іррадіює до суспільної свідомості. Генералізація психічної іррадіації екологічної небезпеки спостерігалася у тих випадках, коли соціальна трансляція негативних ідей набувала ознак персеверацій. Аналогічні явища спостерігалися, здебільшого, за межами індивідуальної свідомості - у сфері міжособистісного спілкування, в аурі суспільних настроїв спільноти. Іпохондрійна симптоматика, наприклад, іррадіювала у суспільну свідомість генералізовано, адже в загальному фоні скарг на головні болі та болі у суглобах, в наріканнях на загальну слабкість проявляються не тільки психастенічні та іпохондрійні настрої, але і відповідні до них стани психологічного відчаю та безсилля, як функціональних детермінант свідомості, її специфічних особливостей цього періоду адаптації.

З конкретних функціональних проявів екопсихогеній нам зустрічались різні: спрямовані радіофобії, маніакально-депресивні стани і переживання, відчуття приреченості, установчі дисфункції, що в цілому однобічно та послідовно детермінують спотворення дійсності. Міра, глибина та стійкість екопсихогеній визначалися сукупністю чинників, найважливішими з яких є: вік, здоров'я, мотивація, життєві сенси, наявність досвіду схожих переживань, ригідність психічних станів, навіюваність, вид професійної діяльності. На вираженість екопсихогеній, як з'ясувалося, впливають і зовнішні фактори: масовидні настрої, чутки, дефіцит інформації, видимі зміни в природних явищах, соціальна незахищеність, невтішні прогнози, специфіка регіону, офіційні оцінки екологічної дійсності та ін. І все ж серед чинників, які породжують екопсихогенії, найвагомішу роль відіграють внутрішні психологічні дисфункції, проблеми і протиріччя у сфері значущих переживань людини за умов зміненого довкілля.

Окрім описаної ґенези розвитку деформацій екологічної свідомості, що реалізує категорію "екопсихологічної незахищеності" через екологічний негативізм, контамінації, альтернатурналізації і т. ін., на конкретному матеріалі спостерігалися ще дві лінії формування екопсихогеній: шляхом включення пускових механізмів "екологічного інфантилізму" - одна лінія, і друга - початково реалізує категорію "екологічної девіації" тієї ж екологічної свідомості.

Екологічний інфантилізм породжує відповідний екопсихологічний ескапізм та екопсихологічну апатію, що, в свою чергу, формує екологічну інгібіцію свідомості, суб'єктивних станів, поведінки та діяльності людей. Це явище буденної свідомості провокує до уникання реальної дійсності і спонукає людей ментально ховатися у світ ілюзій. Екологічний ескапізм є специфічним психологічним механізмом пасивного захисту від шкідливої дії зміненого довкілля, він дозволяє не звертати увагу на реальність, ховатися у внутрішній світ, у свою оболонку та отримувати суб'єктивне відчуття безпеки. За іншого стану - екопсихологічної апатії - проявляється байдужість, відсутність інтересу до екологічних явищ і подій, навіть до тих, які зараз для всіх є гострими та актуальними. Функціонально актуалізований стан розвитку екологічної свідомості за даним нахилом позасвідомо створює екодомінанту уникнення, нівелює інтерес до життя, знижує діяльнісну активність, депортує із свідомості суспільну значущість екологічної проблеми, веде до деструкції цінностей, гальмує ініціативу, психологічно інгібірує життєвий тонус. На створеному фоні легко розвивається мотиваційна дегенерація екологічної спрямованості, тобто зниження навичок екологічного цілепокладання, вихолощування з поведінки і діяльності змісту екодоцільної активності. Це не стільки мотивація уникнення, скільки нездатність буденної свідомості до мотивації екоатрибутивної поведінки і діяльності.

Є і третя складова екопсихологічних форм розвитку і функціонування свідомості в процесі адаптації, що витоками своїми прямує з відчуття екологічної незахищеності - несприйнятливість екології, глухота стосовно неї, яка викликає до актуалізації і функціонування екологічну дефнесію. Скоріше, це фактична якість буденного рівня суб'єктивного образу світу, додатково спровокованого різким збудженням психоемоційної сфери. Судячи з матеріалів нашого дослідження, екологічна дефнесія у психологічних наслідках катастрофи здебільшого виявляється функцією екологічної дисфорії, коли переважає похмурий настрій, дратівливість, схильність до спалахів агресії. Під впливом цих станів свідомості посилюються радіофобійні іпохондрії, збуджується надмірна увага до радіаційно шкідливих чинників.

Отже, всі три лінії спонтанного адаптоекосоціогенезу, здійснюючи кожна свої психологічні деформацій, виводять особистісні сенси буденної свідомості потерпілого населення у простір екологічних психогеній, тобто у площину зміщення акцентів до навіюваної дії, як домінуючого екологічно шкідливого фактору - радіації. Іншими словами, за участю названих функціональних механізмів свідомості формується радіофобія.

Не тільки індивідуальне ставлення, і не стільки радіаційна обстановка об'єктивною своєю сутністю, скільки узагальнене суб'єктивне значення цих проблем у свідомості окремих індивідів і спільноти змістовно складає предмет психоневротичного конфлікту особистості.

Тому масова свідомість потерпілих регіонів (це не тільки ті, хто в "зону" включені, але й ті, що знаходяться поряд) самоплинно виходить на рівень розвитку деструктивних функціональних змін свідомості, світоглядних деформацій екогенного (радіофобійного) походження і навіть, більше того, в окремих випадках призводить до загострення відповідних акцентуацій особистості.

Як показано в даному розділі, екстремальність екологічної ситуації, що виникла після катастрофи, потужно сфокусувала людську свідомість на психічному відтворенні зміненого природного та антропогенного життєвого простору. Нашим дослідженням встановлено, що буденна свідомість, ядром якої є “Я-відношення" до дійсності, проходить ряд послідовних етапів адаптації: від суб'єктивних психоемоційних станів і накопичення досвіду пристосування через екологічні дії та вчинки, відповідні оцінки та усвідомлення екологічних цінностей до їх узагальнень (рис.2).

Категорія оцінок у даному контурі саморегуляції була на той час загрожуючою існуванню і невизначеною, тому й формувала надзвичайно виражені негативні психоемоційні стани. Психічна саморегуляція "Я-відношення" буденної свідомості людей у такому разі проекціями спектрів усвідомлюваних, як і підсвідомих установок опосередковує своєрідно деформований світогляд. Так самоплинно складаються нові екоціннісні орієнтації у змінених умовах існування. Вже на кожній з цих стадій екопсихосоціогенезу можна говорити про нові сенси екологічної свідомості людей, адже на кожній з цих стадій нова екологічна свідомість функціонально лімітована психоемоційними впливами, а не раціональними установками.

Рис.2. Схема адаптогенезу екологічної свідомості у віддалених наслідках катастрофи

В екстремальних умовах виживання, коли екологія безпосередньо торкнулася особистості, власного "Я", конкретної загрози існуванню і змусила свідомість здійснювати активний пошук орієнтування у дійсності, психічне відтворення довкілля починає співвідноситись з системою референтних цінностей збереження власного життя. Саме у зв'язку з цим екологічна реальність починає усвідомлюватись, гостро переживатися та опрацьовуватися мисленнєво - стадія інтелектуальної інтеграції, екологічна свідомість стає компліцитною.

Завдяки тому, що свідомість статистично перебирає велику масу індивідуалізованих спроб на адаптацію, а закріплюється інтегрально в узагальненому досвіді лише селективне, адекватне реагування, то в кінцевому рахунку забезпечується відповідна пристосувальна функція екологічної свідомості загалом і в конкретиці життєвого шляху окремої людини, зокрема.

Але психічні стани, як і зміст буденної екологічної свідомості за умов адаптації до змінених умов існування приводяться в рух ще більш складним, ніж той, що описаний, комплексом чинників як об'єктивного екологічного, так і суб'єктивного соціально-психологічного та культурно-історичного походження, адже люди вдаються і до тих сенсо-ціннісних утворень, що складалися попередньо у ході довготривалої історії культурного розвитку етнічної спільноти українців.

Оскільки у наявному досвіді (індивідуальному і суспільному) перевірених шляхів пошуку рішень ефективного пристосування до наслідків атомної катастрофи немає, то індивідуальна свідомість вдається до локально-масової, групової і суспільної практики. Традиційні форми адаптації, що є в національному психосоціальному генотипі, актуалізуються і детермінуються під впливом і на вимогу кризової події.

Створені ще у сиву давнину, в процесі історичного розвитку етносу, навички, стереотипи, як і соціально-психологічні установки, норми реагування, принципи мислення виступали фоновими в організації життєдіяльності, у визначенні способу життя, в досягненнях перспектив, подоланні труднощів і перешкод. Вони виливалися в окрему домінанту, з якої індивідуальна свідомість черпала сенси певного змісту, що й допомагало жити, виживати. Тому буденна екологічна свідомість знаходила свої функціональні резерви у запобігливому зверненні до неусвідомлюваних форм буття власного історичного минулого, яке підказувало варіанти поведінки, критерії та способи оцінок, висновків, практичних дій. Це четверта, з усіх імовірнісних, площина природоплинного адаптоекосоціогенезу буденної екологічної свідомості в умовах наслідків катастрофи.

Незважаючи на те, що потерпілі люди постійно зосереджувалися на власних суб'єктивних психоемоційних станах, як і їх динамічному в адаптації перебігу (рис. 2), вони водночас запобігали до правок і корекцій, що надходили від національної, етнічної специфіки.

Дух української ментальності у бінарній диспозиції "екстра-інтроверсії" більш виразно тяжіє до інтравертованого типу реагування, орієнтованого на внутрішні тенденції, відповідні до цього судження, потреби, інтереси, можливості. Тому люди, що потрапили в ситуацію екологічного лиха в Україні, здебільшого схильні орієнтуватися на власні сили, свій досвід, свої погляди, ідеї, роздуми, міркування. Звідси легко зрозуміти масові конфабуляціі, поширені дистресові ініціації і наміри екологічної свідомості, що походили від об'єктивно зумовленої, але суб'єктивної картини світу, власного уявлення тієї небезпеки, яка вкладалася в пояснюючі принципи здорового глузду буденної свідомості. Враховуючи те, що народи в інтравертованих соціумах, зазвичай, спокійні, терпеливі, миролюбні і не агресивні, то в ситуації психологічної фрустрації за умов наслідків техногенної катастрофи українці легко проявляли домінанту уникнення, екопсихологічного ескапізму через те, що інтроверсія у поведінці, установках, сенсоутворювальних орієнтаціях узгоджує наявність таких рис, як індивідуалізм, сензитивність, стримане реагування на раптовість, надзвичайну чутливість до небезпеки ззовні. Для українців сприйняття атомної катастрофи та її пагубних наслідків виявилося надто хворобливим, емоційно ранливим, що з повною очевидністю викликало компліцитність їх екологічної свідомості. Вона обернула масову буденну свідомість не тільки в площину прямої причетності до природного початку, але й стала формувати захисну реакцію уникнення завдяки всіляким витісненням та натуралізаціям.

Разом з тим, українську ментальність відносять (Л.Т.Бабій, М.І.Костомаров, І.П.Крип'якевич) до раціональних соціумів, де панує спрямованість на ретельне і точне, послідовне і завершене світосприйняття явищ і подій, процесів, ідей, проблем, фактів. Крізь призму даної моделі раціональної ментальності потерпілі від Чорнобиля українці, зрозуміло, що стали проявляти потяг до повної і вичерпної інформації про все, що стосується радіації та їх власного існування в її присутності. Якщо об'єктивна, науково обґрунтована інформація відсутня, буденна свідомість вдається до емпіричної екоатрибутивності свого власного досвіду, випробувань, спостережень. Але, зважаючи на обмеженості буденної свідомості, недостатність побутової філософії у поясненнях дійсності і невидимої дії радіації, провокується психологічне явище екологічного негативізму. Такому явищу індивідуальної психіки сприяли поширені контамінації масової екологічної свідомості (або групові на рівні поселення) змішування, парадокси, алогізми, інші сенсо-ціннісні викривлення, які сповна проявлялися у складі побутово поширених конфабуляцій.

Світоглядний тип "екстернал-інтернальності" українців орієнтує рівень суб'єктивного контролю людей у сферу соціально-психологічних реалій, у котрих втілюються типології незалежності, самостійності та активності української людини у досягненні власних цілей, особистої відповідальності ^:за те, що коїться, принципів саморегуляції у взаємодії з довкіллям. Тенденція екстернальності етнічного походження проявилася в тому, що люди не бачили й не бачать зв'язку між своїми діями і можливостями протистояти наслідкам радіоактивного забруднення, не вірять у покращення ситуації, вони лише вболівають за те, що трапилося та сподіваються на розуміння їх становища з боку соціального оточення, очікують співучасті та емпатії. Екстернальність екопсихологічної саморегуляції проявлялася не тільки у загостреному переживанні розчарування щодо власних можливостей активного втручання по виправленню вже заданого розвитку небезпечної для їх життя і здоров'я ситуації, але і в породженні специфічних феноменів, що лімітують стресогенні стани - недовіри і ймовірних каверз, фрустраційної залученості, емоційної спустошеності, приреченості, безпорадності, стресу "нікуди подітися".

Свідомість українців ще в онтогенезі, у процесі первинної соціалізації, засвоює національний "портрет" етнічного характеру і значною мірою уособлює своєрідні риси світосприйняття. А в даному разі, у вторинній соціалізації, детермінує ще й характерні ознаки природоплинних новоутворень специфічних функціонувань екологічної свідомості в її адаптації до віддалених наслідків катастрофи.

Властивості національної психіки у складі імперативів інтровертованості, раціональної екстернальності, інтуїтивно-емоційної екзекутивності, значною мірою функціонально підтримують психічні можливості орієнтування людей в ситуації життєвої кризи та зумовлюють особливості їх екологічної свідомості в умовах дистресової адаптації до наслідків техногенної катастрофи.

ВИСНОВКИ

екологічний свідомість катастрофа дистрес

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі загальні висновки:

1.Теоретичним аналізом встановлено, що діяльнісний підхід у вивченні свідомості проявляє евристичність основних положень, гносеологічний ресурс в методології наукового розуміння психіки взагалі та особливостей екологічної свідомості у пізнанні кризових ситуацій і катастроф, зокрема. Разом з тим, розгляд пасивних і змінених станів свідомості потребує подальших змістовних досліджень її динамічних процесів, адже методологічний принцип єдності свідомості і діяльності з провідною і визначальною роллю діяльності орієнтував дослідження свідомості в її генетичному плані, у той час як за межами психологічних досліджень залишався функціональний її аналіз.

2. Під впливом наслідків катастрофи свідомість потерпілого населення функціонально і динамічно змінюється. Основними детермінантами функціональних змін екологічної свідомості у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи є психоемоційні впливи нервово-психічної напруги і тривоги. По відношенню до змісту і функціонування екологічної свідомості віддалені прояви психоемоційного стану людей містять у собі не тільки суб'єктивно-онтологічні форми буття (іпохондрійні настрої, оцінки змін у здоров'ї, фобії), але і суб'єктивно-аксіологічні, сутнісно ціннісні спрямування (компліцитність, екоатрибутивність, диспозиційність людської свідомості).

3. На основі одержаних емпіричних даних і тестових вимірів зосереджена увага на виявлених фактах та проаналізовані особливості функціонування екологічної свідомості, у віддалених наслідках катастрофи, завдяки чому виділені специфічні її властивості і загальні типові риси, вперше опізнані та зафіксовані феномени деформації екологічної свідомості за цих умов, позначені контури самоплинного розвитку психічної саморегуляції і самозахисту під впливом поставарійного дистресу.

4. Виділені дослідженням загальні закономірності внутрішньої активності суб'єктів життєдіяльності у змінених умовах існування здійснюються під впливом ампліфікації свідомості радіоекологічним досвідом, що спонукало до розвитку своєрідного самопочуття (занепокоєного невдоволення, невизначеності, прихованої дистантності) та орієнтувало формування специфічних особливостей функціонування буденної екологічної свідомості. Це функціонування стало будуватися суб'єктами життєдіяльності як діяльність сенсоутворення, як активний пошук по перетворенню і трансформації своїх переживань у напрямку уможливлення їхнього значеннєвого прийняття. Базовими засобами такої функції свідомості були спонтанно породжувані образи радіації, суспільний та етнічний досвід, з якими суб'єкти життєдіяльності за умов кризи вступали у діалогічні відношення, використовуючи мову ментальної символіки, традицій національної культури, але і мову актуальних значущих переживань - емоцій, бажань, очікувань, пильного придивляння, сумнівів і надій. Функціонально екологічна свідомість в процесі адаптації набуває ознак динамічності, емоційної дисгармонійності, а разом з тим, - компліцитарності.

5. Природоплинний адаптоекосоціогенез буденної свідомості в умовах наслідків екотехногенної катастрофи, перебуваючи під впливом психоемоційного контуру саморегуляції, проходить ряд послідовних етапів свого розвитку.

Внаслідок такої функціональної ретрансформації свідомості символіка суб'єктивних станів, а згодом ціннісних орієнтацій і досвіду пристосування, призводили до відповідного цілепокладання, а через це являлися для буденної свідомості психологічними інваріантами, тими внутрішніми посередниками, які відкривалися для прочитання власного досвіду у відповідності зі специфікою і семантикою національної ментальності потерпілих від катастрофи людей, - у даному випадку, українців. У такий спосіб здійснюється загальний закон адаптації: конституюючі (структурні) зміни свідомості викликають зміни функціональні, останні ж у свою чергу спонукають до відповідних сенсоутворювальних процесів екологічної свідомості, сприяють змістовним змінам у структурних складових свідомості.

6. Найбільш поширеними адаптивними формами екологічних диспозицій на рівні масової буденної свідомості виявилися ті, що онтологічно забезпечують ситуативну обумовленість поведінки і діяльності людей у їх взаємодії з довкіллям (екоатрибутивність екологічної свідомості).

У функціональних проявах екологічної свідомості поряд з імпліцит-експліцитністю виразливо актуалізується ще й третя її ознака - компліцитність, що відтворює особистісну залученість, причетність, уособленість переживання людей відносно того, що сприймається реально з довкілля чи плине від його уявлення.

7. Розроблений та валідизований у дослідженні підхід до вивчення екологічної свідомості методом організованих польових експедицій зарекомендував себе як найбільш ефективний у вивченні функціональних проявів свідомості, зокрема, він дає змогу безпосередньо досліджувати природні закономірності психіки в реальних, а не лабораторних умовах їх здійснення.

Розвиток і вдосконалення наукового аналізу поставленої проблеми потребує активізації теоретичних та прикладних досліджень в галузі психології катастроф, створення за участю психологів спеціалізованих підрозділів у службах по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, психологічного забезпечення їх діяльності в екстремальних умовах.

Перспективи дослідження автор вбачає в подальшому вивченні віддалених психологічних наслідків чорнобильської катастрофи за моніторинговими і лонгітюдними зрізами буденної екологічної свідомості, впровадженні у навчальний процес та науково-методичному забезпеченні курсу “Екологічна свідомість екстремальних ситуацій” для студентів за спеціальністю „Практична психологія”, перенесенні та адаптації одержаного в таких дослідженнях знання у більш широку площину психологічної теорії і практики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

Наукові звіти за державними планами наукових досліджень

1. Скребець В.О. (наук. кер. госп. теми Міносвіти України) Створення комплексних програм екологічної освіти та виховання за навчальним планом педвузів України: Заключний звіт. - К.: Міносвіти України, 1995. - 136 с. Співвик. Куратова Т.С., Грубінко В.В., Самойленко П.В. та ін.

Монографії

2. Скребець В.О., Панок В.Г., Яковенко С.І. Психологічна феноменологія екологічної катастрофи (на матер. Чорнобильської катастрофи). Монографія. - К., 1998. - 302 с.

3. Скребець В.О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи. Монографія. - К.: Вид. дім „Слово”, 2004. - 440 с.

Підручники, навчальні та науково-методичні посібники, навчальні програми

4. Скребець В.О. Екологічна психологія. Програма для студентів хіміко-біологічних факультетів педагогічних інститутів України / Створення комплексних програм екологічної освіти та виховання за навчальним планом педвузів України: Заключний звіт. - К.: Міносвіти України, 1995. - С. 90-107.

5. Скребець В.О. Екологічна свідомість: історичний розвиток, сучасний стан, психологічна діагностика: Науково-метод. посібник. - Чернігів, 1997. - 66 с.

6. Скребець В.О. Екологічна психологія: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998. - 144 с. (рос.)

Наукові статті

7. Скребець В.О. Нарешті популярно про саму радіацію // Наука і суспільство. - 1993. - №11-12. - С. 65-69.

8. Скребець В.О. Принцип адаптації у створенні нових психолого-педагогічних технологій екологічної освіти і виховання / Екологія, охорона природи, екологічна освіти і виховання. Зб. ст., присв. 80-річчю Чернігівського держ. пед. інституту ім. Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 1996. - С. 122-132.

9. Скребець В.О., Куратова Т.С., Грубінко В.В. Концепція підготовки вчителя хімії та екології / Екологія, охорона природи, екологічна освіти і виховання. Зб. статей, присв. 80-річчю Чернігівського держ. пед. інст. ім. Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 1996. - С. 143-145.

10. Скребець В.О., Шуман О.М., Жиденко А.О. Вплив шкільного факультативу “Екологія людини” на психологічне сприйняття екологічної дійсності / Екологія, охорона природи, екологічна освіти і виховання. Зб. статей, присв. 80-річчю Чернігівського держ. пед. інституту ім. Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 1996. - С. 165-169.

11. Скребец В.А. Уроки Чернобыля в психолого-педагогической концепции экологического образования и воспитания // Людина та навколишнє середовище - проблеми безперервної екологічної освіти в ВУЗах: Зб. наук. праць. - Одеса, 1996. - С. 42-43.

12. Скребець В., Воронюк М., Грубінко В. Психолого-педагогічні основи нетрадиційних методів екологічної освіти і виховання // Наукові записки Тернопільського держ. пед. університету ім. В. Гнатюка. - Тернопіль, 2000. - №1. - С. 77-80.

13. Скребец В.А. Актуальность проблемы экопсихологической подготовки менеджеров // Персонал. - 2000. - №1, приложение №3 (8). - С. 21-24.

14. Скребець В.О. Психолого-інформаційне спрямування технологій екопсихологічного впливу // Наука і освіта. - 2002. - №2. - С. 51-54.

15. Скребець В.О. Еволюція екологічної свідомості // Наука і освіта. - 2002.- №3-4. - С. 40-42.

16. Скребець В.О. Психолого-інформаційне спрямування технологій екопсихологічного впливу // Наука і освіта. - 2002. - №5. - С. 54-56.

17. Скребець В.О. Екологічна свідомість в умовах наслідків техногенної катастрофи: форми прояву, деформації, адаптогенез // Наука і освіта. - 2002. - №6. - С. 19-28.

18. Скребець В.О. Компліцитність екологічної свідомості: походження і психологічний механізм / Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології Г.С.Костюка АПН України. - Том 4. - Частина 7. - К., 2002. - С. 249-255.

19. Скребець В.О. Філогенеза екологічної свідомості - від натурвалентності до амбівалентності / Актуальні проблеми психології. - Т.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. - К.: Міленіум, 2002. - Ч.8. - С. 155-161.

20. Скребець В.О. Глосарій екологічної психології - методологія визначення термінів і понять // Наука і освіта. - 2003. - №1. - С. 41-44.

21. Скребець В.О. Тест екоціннісних диспозицій // Наука і освіта. - 2003. - №2-3. - С. 53-58.

22. Скребець В.О. Екопсихологічна сутність свідомості українців / Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології Г.С.Костюка АПН України. - Т. 4. - Ч. 1. - К., 2003. - С. 227-233.

23. Скребець В.О. Трансформація суб'єктивного “Ч-образу” у віддалених наслідках екологічної катастрофи // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології Г.С.Костюка АПН України. - Т. 4. - Ч. 2. - К., 2003. - С. 242-249.

24. Скребець В.О. Механізми деформації екологічної свідомості в умовах віддалених наслідків екотехногенної катастрофи // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. праць Інституту психології Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. - К., 2003. - Т. 7. - Ч. 1. - С. 391-297.

25. Скребець В.О. Вступ України до ЄС як проблема екологічної психології у соціально-політичному контексті // Актуальні проблеми психології. Том 6: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. - К.: Міленіум, 2003. - Ч.10. - С. 38-42.

26. Скребець В.О. Здоровий спосіб життя студентської молоді в екопсихологічному контексті // Вісник Чернігівського державного пед. університету. - Чернігів, 2005. - Серія: Психологічні науки. - Вип.31. - Т.ІІІ. - С. 82-86.

27. Скребець В.О. Сучасний стан та пріоритетні напрями розвитку екологічної психології в Україні // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. праць Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. - К., 2005. - Т. 7. - Вип. 5. - Ч. 2. - С. 235-245.

28. Vassіlі A. Screbets, Chernіgіv, The Ukraіne Behavіoural Psychotherapy of Cancer Hospіtal Patіents (PO B). Fourth World Congress on Behavіour Therapy. Gold Coast (Australіa, 4 - 8 July, 1992), 1992. - P. 102-103.

Тези доповідей та доповіді на наукових конференціях, семінарах, конгресах, симпозіумах

29. Скребец В.А. Деформация массового сознания населения последствиями Чернобыльской аварии, как проблема экологического воспитания / Доклад на Международном рабочем семинаре ЮНЕСКО “Ecologіcal Educatіon іn the context of Chernobyl NRS Accіdent”. - Київ, 13-19 декабря, 1992.

30. Скребець В.О. Екологічна психологія в контексті Чорнобильської аварії - предмет, принципи, педагогічні технології / Доповідь на пленарному засіданні національного семінару вчителів загальноосвітніх шкіл “Екологічна освіта в контексті аварії на Чорнобильській АЕС”. - Київ, 17-21 травня 1993.

31. Скребець В.О. Психологічні наслідки Чорнобильської аварії - дослідження проблем деформації екологічної свідомості населення / Непрерывное экологическое образование и воспитание населения городов (концептуальные и научно-методические аспекты проблемы): Тезисы докл. Межд. науч.-метод. симпозиума. - Запорожье, 1994. - С. 49-50.

32. Скребець В.О. Екологічна психологія - зміст, проблеми та завдання / Перший Всеукр. конгрес з практичної психології: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон, 1994. - С. 63-64.

33. Скребець В.О., Яновський Б.А., Подорога В.Я. та ін. Психологічний зміст поняття “чорнобильський синдром” / Перший Всеукраїнський конгрес з практичної психології: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон, 1994. - С. 65-66.

34. Скребець В.О., Суховірський Б.І., Тимошко Г.М., Степанов О.П. та ін. Збереження та розвиток національного генофонду України: реальний стан, проблеми, перспективи / Перший Всеукр. конгрес з практ. психол.: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон, 1994. - С. 67-68.

35. Скребец В.А. Основные принципы экологического образования и воспитания в постчернобыльский период / Экологическая инициатива: Материалы российско-американского международного конгресса. - Воронеж, 1995. - С. 76-79.

36. Скребец В.А. Актуальные проблемы экологической психологии населения Украины, пострадавшего от последствий Чернобыльской аварии / Экологическая инициатива: Матер. российско-американского международ. конгресса. - Воронеж, 1995. - С. 132-134.

37. Скребець В.О. Екологічну кризу і генофонд нації в поле зору практичної психології України / Вісник Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти: Мат. міжнародної конференції “Психологічна служба школи: минуле, сучасне, майбутнє”. - Тернопіль, 1996. - С. 218-219.

38. Скребець В.О., Бенедицька Т.В., Вошкіна І.А., Зюзько О.І. Психологічна служба та чорнобильські проблеми / Вісник Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти: Мат. міжнародної конференції “Психологічна служба школи: минуле, сучасне, майбутнє”. - Тернопіль, 1996. - С. 219-221.

39. Скребець В.О., Подорога В.Я. Суб'єктивний образ здорового способу життя - як проблема / Роль фізичної культури в здоровому способі життя: Матер. ІІІ Всеукраїнської науково-практ. конф. - Львів, 1997. - С. 65-66.

40. Скребець В.О. Психічне здоров'я і проблема сім'ї на межі тисячоліть /Зб. робіт Міжнародної конференції. - Чернігів, 2000. - С. 43-45.

Скребець В.О. Особливості екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук зі спеціальності 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2006.

У роботі здійснено комплексне експериментально-теоретичне дослідження екологічної свідомості у проявах її природоплинної адаптації в умовах наслідків техногенної (Чорнобильської) катастрофи. Визначено поняття екологічної свідомості та емпірично обгрунтовано її властивості, особливості етогенезу (деформацій) у поведінкових екодиспозиціях побутового рівня. З'ясовані функціональні прояви буденної екологічної свідомості, дається авторська їх інтерпретація, розкриваються закономірності психологічного їх адаптогенезу. Здійснено валідизацію методів та організації експедиційних, “польових” екопсихологічних досліджень масової буденної свідомості в масштабах регіону.

Ключові слова: екологічна свідомість, функціональні прояви екологічної свідомості, психологічні наслідки техногенної катастрофи, адаптація, деформації екологічної свідомості, екодиспозиції.

Скребец В.А. Особенности экологического сознания в условиях последствий техногенной катастрофы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2006.

В работе выполнено комплексное экспериментально-теоретическое исследование экологического сознания в проявлениях его адаптогенеза в условиях последствий техногенной (Чернобыльской) катастрофы. Определено и эмпирически обосновано понятие экологического сознания, его свойства, особенности этогенеза (деформаций), поведенческие экодиспозиции. Осуществлена валидизация методов и организации экопсихологических экспедиций исследования массового обыденного сознания в масштабах региона.

Объектом исследования явилось обыденное экологическое сознание в условиях отдаленных последствий экотехногенной катастрофы.

Предметом исследования выступили психологические особенности экологического сознания людей, которые потерпели от катастрофы, как экстремального жизненного события.

Теоретическим анализом установлено, что деятельностный подход в анализе категории сознания обладает эвристичностью основных положений, признаками гносеологии психологического исследования кризисных ситуаций и катастроф. Вместе с тем, методологический принцип единства сознания и деятельности с ведущей и определяющей ролью деятельности ориентировал исследования сознания в его генетическом плане, в то время как за пределами психологических исследований оставался функциональный анализ сознания.

Эмпирическими исследованиями показано, что под влиянием последствий катастрофы сознание потерпевшего населения динамично и функционально изменяется. Основными детерминантами изменений субъективных состояний экологического сознания в отдаленных последствиях экотехногенной катастрофы являются психоэмоциональные влияния нервно-психического напряжения и тревоги. По отношению к содержанию и функционированию экологического сознания отдаленные последствия катастрофы содержат в себе не только субъективно-онтологические формы проявлений (ипохондрические настроения, озабоченность здоровьем, фобии), но и субъективно-аксиологические, ценностно-психологические составляющие (комплицитность, экоатрибутивность, диспозициональность сознания).

На основе полученных эмпирических данных и тестовых измерений проанализированы особенности функционирования экологического сознания, выделены специфические его свойства и общие типичные черты, опознаны феномены деформации экологического сознания в условиях последствий катастрофы, обозначены контуры естественного развития психической саморегуляции. Выделенные в исследовании общие закономерности внутренней активности субъектов жизнедеятельности в измененных условиях существования реализуются под влиянием амплификации сознания радиоэкологическим опытом, что ориентирует формирование специфических особенностей функционирования обыденного экологического сознания. Функционально обыденное сознание в процессе адаптации обретает свойства динамичности, эмоциональной дисгармоничности, а вместе с тем, и экологической комплицитарности.

Адаптационный экосоциогенез обыденного сознания под влиянием отдаленных последствий экотехногенной катастрофы проходит ряд последовательных этапов своего развития, которые обозначены эмпирически. Вследствие такой функциональной деятельности сознания символика субъективных состояний, ценностных ориентаций и опыта приспособления, приводили к соответствующему целеобразованию, и через это выступали для обыденного сознания психологическими инвариантами, внутренними посредниками, которые открывались для прочтения собственного опыта в соответствии со спецификой и семантикой национальной ментальности пострадавших от катастрофы людей, - в данном случае, украинцев. Таким образом реализовался общий закон адаптации: конституциональные (структурные) изменения сознания вызывали изменения функциональные, последние же в свою очередь побуждали к соответствующим смыслообразующим процессам, оказывали содействие содержательным изменениям в структурных составляющих экологического сознания. Наиболее распространенными адаптивными формами экологических диспозиций на уровне массового обыденного сознания оказались те, которые онтологически обеспечивали ситуативную детерминацию поведения и деятельности людей в их взаимодействиях с окружающей средой (экоатрибутивность экологического сознания).

Установлено, что в функциональных проявлениях экологического сознания вместе с имплицит-, эксплицитностью выразительно актуализируется еще и третье свойство экологического сознания - его комплицитность. Разработанный и валидизированный в исследовании подход к изучению экологического сознания методом организованных полевых экспедиций зарекомендовал себя как наиболее эффективный в изучении функциональных проявлений массового сознания, поскольку позволяет изучать закономерности психики в естественных, а не лабораторных условиях функционирования.

Ключевые слова: экологическое сознание, функциональные формы экологического сознания, психологические последствия техногенной катастрофы, адаптация, деформации экологического сознания, экодиспозиции.

Skrebets V.O. Specіfіc features of ecologіcal awareness іn condіtіons of the consequences of a technogenetіc catastrophe - Tapescrіpt.

Dіssertatіon for Doctor degree іn psychologycal scіences, specіalіty 19.00.01 - general psychology, hіstory of psychology. - G. S. Kostіuk Іnstіtute of Psychology at the APS(Academy of Pedagogіcal Scіences of Ukraіne), Kyіv, 2006.

The dіssertatіon deals wіth ecologіcal awareness іn the manіfestatіons of іts naturally developіng adaptogenesіs іn condіtіons of the consequences of a technogenetіc (Chornobyl) catastrophe.

A complex experіmental and theoretіcal research of the problem has been carrіed out. Defіned and empіrіcally founded are the notіons of ecologіcal awareness and іts peculіarіtіes, specіfіc features of ethogenesіs (deformatіons) and behavіoural ecodіsposіtіons. Elucіdated are the subjectmatter, the tasks and methods of the research of the ecologіcal awareness, and the author's conceptіon of the latter has been presented іn the dіssertatіon.

The monіtorіng of the methods and the arrangement of “fіeld” ecopsychologіcal expedіtіons, dealіng wіth the research of everyday awareness of the people resіdіng іn the regіon, has been carrіed out.

The key words: ecologіcal awareness, functіonal forms of ecologіcal awareness, psychologіcal consequences of the technogenetіc catastrophe, adaptatіon, deformatіon of ecologіcal awareness, ecodіsposіtіons.

Размещено на Allbest.ru