Теоретико-методологічні та прикладні основи політичної психології

- знання і думки про політичну систему і її функції;

- відчуття і емоції, що випробовуються людьми до політичних інститутів і політиків.

16. Буденна та теоретична національна свідомість

Буденна і теоретична суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, склади: структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості, її різні рівні - буденна і теоретична свідомість, ідеологія та суспільні психологія.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз структури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що виступають об'єктом пізнання. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоплює об'єкт відображення, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Розглядаючи проблеми суперечливого характеру розвитку суспільної свідомості з погляду відображення об'єктивної реальності її носіями, для яких характерні як теоретичний, так і буденний її рівні, необхідно пам'ятати, що в практичній діяльності вони (рівні) перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності. Неприпустимий відрив теоретичного рівня такої свідомості від буденного, оскільки це неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваності від практики.

17. Психологія глобалізації та антиглобалізму

Глобалізація - це якісно новий щабель розвитку давно триваючого процесу інтернаціоналізації (транснаціоналізації) економічних, політичних, культурних, правових та інших аспектів суспільного життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягла такого рівня, що почалися кардинальні зміни в житті всієї світової спільноти, що перетворюється поступово в цілісний суспільний організм.

Ступінь економічної, науково-технічної, правової та інформаційної взаємозалежності національних господарств досягла такого рівня, коли стали неминучими, щонайменше, три принципово нових явища. По-перше, світове економічне співтовариство з пухкої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні (країнові) соціуми виявляються складовими елементами єдиного всесвітнього економічного організму.

По-друге, в умовах глобалізації національні та світові економічні відносини починають мінятися ролями. У міру формування наднаціональних фінансових та інших ринків і виробничо-збутових структур всесвітні економічні відносини все більше знаходять роль ведучих, що визначають, тоді як внутрішньодержавні відносини навіть дуже великих і дуже могутніх країн, не кажучи вже про інші, змушені пристосовуватися до реалій глобальної економіки.

По-третє, глобалізація об'єктивно веде до розмивання і ослаблення регулюючих функцій національної держави, яке вже не може так само ефективно, як раніше, захищати національні інтереси від небажаних зовнішніх впливів. Держави тим більше не в змозі регулювати ті економічні, соціальні та культурні процеси, які виплеснулися за межі національних кордонів, в значній мірі знайшли самостійність і стають некерованими.

У другій половині XX ст. перед людством постала безпрецедентне завдання - знайти нові механізми регулювання глобальної економіки, екології та інших сфер життя людства. Розпочався болісний процес трансформації існуючої тисячоліття національно-державної форми організації світового соціуму в якусь нову її форму.

Невизначеність майбутнього і страх перед невідомістю, бездумне звалювання на глобалізацію відповідальності за всі негаразди людства породили наприкінці 1990-х років хвилю антиглобалістських настроїв і масових виступів. Починаючи з грудня 1999 р., коли натовпи розлючених противників лібералізації міжнародної торгівлі ледь не зірвали проводився в Сіетлі (США) форум держав-членів Світової організації торгівлі (СОТ), майже всі наступні міжнародні зустрічі політиків, так чи інакше пов'язані з глобалізацією, супроводжуються багатотисячними демонстраціями антиглобалістів і погромами.

Існують, щонайменше, три основні варіанти неприйняття глобалізації. Найбільш радикальний і самий вульгарний зводиться до того, що все це справа рук США, які безпосередньо або через підконтрольні Вашингтону організації - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світової організації торгівлі і т. п. - послідовно і безцеремонно перетворюють розвиваються регіони світу у свою неоколоніальну вотчину, щоб експлуатувати їх природні і людські ресурси. Інший різновид ідеології антиглобалізму виходить з того, що глобалізація - процес, в основі своїй, об'єктивний, обумовлений технічним прогресом, інформаційною революцією, розвитком міжнародних виробничих, торговельних і фінансових зв'язків. Але вигодами цього процесу можуть скористатися лише високорозвинені країни Заходу, тоді як інший світ приречений на подальше відставання від нього.

Третя ідеологічна парадигма антиглобалістів полягає в тому, що процес глобалізації не тільки об'єктивний, але й може бути корисний всім країнам, хоча і в різному ступені. Якщо розвинені країни Заходу мають можливість скористатися її плодами повною мірою, то іншим перепадають лише крихти з панського столу. Тому потрібно змусити Захід ділитися благами глобалізації з іншими регіонами світу. А так як на офіційних форумах змусити його до цього навряд чи можливо, то потрібно тиснути на нього за допомогою масових виступів.

18. Сучасні фактори, які впливають на розвиток масових настроїв

політичний психологія лідер мораль

Очевидно, що масова свідомість являє собою складний соціальний феномен. Як показують численні дослідження, кожна людина є одночасно членом багатьох малих і великих, формальних і неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином інтегруються в ході різних соціальних процесів, їх носії - суб'єкти соціальної дії - провадять спільну діяльність, демонструючи спільну поведінку. Більше того, сам феномен маси не виникає, якщо подібна спільна діяльність або подібна поведінка відсутні.

Масова свідомість - це свідомість маси, свідомість різних типів і видів мас, свідомість спільнот людей, об'єднаних єдиними цілями або використовують загальні засоби для задоволення своїх потреб - свідомість, адекватне цим цілям і ідеології вибору засобів їх досягнення. З масовою свідомістю тісно пов'язана суспільна думка, що являє собою його окремий випадок. Громадську думку висловлює ставлення (приховане або явне) різних соціальних спільнот до тих чи інших подій дійсності. Воно визначає поведінку від ділових особистостей, соціальних груп, спільнот людей і держав. Громадська думка може виникати стихійно, а може формуватися як частина масової свідомості державними установами, політичними організаціями та засобами інформації.

Закономірно тому, що масова свідомість в будь-яких її проявах не може не бути політизована, а політична свідомість людей, частіше виявляється на "масовому", буденно-практичному рівні.

19. Громадські та масові настрої

Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської думки.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент -- це знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом суспільної уваги.

Емоційний -- це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з приводу об'єкта громадської думки.

Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є соціальна оцінка.

Деякі дослідники ставлять на цьому крапку, вважаючи, що громадська думка переважно є оцінною стороною суспільної свідомості. Однак можна погодитися з думкою російського вченого Михайла Горшкова, який вважає, що громадська думка, яка уже склалася, вже самим фактом свого існування виражає не процес обміну думками, а результат цього процесу. Відтак -- вона має величезний моральний авторитет у щоденному житті і є не тільки оцінкою, але й передбачає практичну діяльність щодо задоволення потреб та інтересів суспільних груп, а тому в структурі громадської думки він (як і ряд інших учених) виділяє ще й третій структурний елемент -- волю -- тобто певні дії суб'єктів громадської думки.

Динамічна структура громадської думки розглядає стадії її розвитку: від зародження до зникнення.

Зародження -- вияв широкого зацікавлення певною проблемою великої кількості людей і активний пошук ними інформації, що стосується цієї проблеми. У людей з'являється потреба висловити свою думку, обмінятися нею з іншими людьми. Таким чином формується групова думка. У процесі обміну думками формуються різні групи, які дотримуються різних думок стосовно певного явища, події чи факту соціального життя. Відбувається активна робота щодо згуртування однодумців, виявляються домінуючі протилежні думки, навколо яких концентруються основні сили.

До найпоширеніших масових явищ у великих групах належать громадська думка, суспільні, масові настрої, мода, чутки, паніка.

Громадська думка. Як виразник масової свідомості суспільства, вона виникає з приводу певних подій, явищ суспільного життя.

Громадська думка -- публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства.

Функціями громадської думки є регулювання і пропонування певної поведінки; оцінювання подій і фактів. Найпоширеніші форми її виявлення -- оцінка, скарга, порада, схвалення, побажання, незадоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест. Важлива риса -- розгляд події, явища з точки зору схвалення чи осуду, тобто оцінення. Отже, відтворення дійсності у громадській думці має переважно оцінний характер. Таке оцінювання відтворює позицію груп і прошарків суспільства.

На формування і вираження думок впливають ступінь усвідомлення окремими членами суспільства групових інтересів, рівень поінформованості, діяльність органів управління щодо вивчення та використання громадської думки та ін. Оскільки громадська думка часто є об'єктом різних впливів і маніпуляцій, вона не завжди адекватно відтворює об'єктивну ситуацію у сфері соціального розвитку, політики, економіки.

Громадська думка тісно пов'язана із суспільними настроями, які формуються у групах. Разом з настроєм вона утворює умонастрій -- спрямованість розуму, спрямованість інтересів.

Суспільний настрій. Він є найзначущішою силою, яка спонукає людей до діяльності, визначає поведінку різних спільностей.

Суспільний настрій -- переважаючий стан почуттів соціальних груп у певний період.

Суспільний настрій характеризується певною предметною спрямованістю (політичний, естетичний), характером та рівнем емоційної напруженості (апатія, депресія, піднесення). Однією з форм-суспільного настрою є масовий настрій.

Масовий настрій. Будучи реакцією на події та їхнє значення у житті спільноти, масовий настрій здатний захопити та об'єднати найрізноманітніші соціальні групи.

Масовий настрій -- порівняно тривалий, стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільностей.

Залежно від усвідомлення причин, які зумовили масовий настрій, він проявляється або як загальний емоційний фон (піднесення, пригнічення), або як чітко виражений стан (страх, радість, захоплення). Настроям властивий особливий динамізм, який виражається у здатності переходити з одного стану в інший (від глибоко прихованого до відкритого), переростати в антигромадські дії та ін.

20. Імітаційне моделювання у політичній психології

У процесі дослідження та аналізу явищ політичного життя останнім часом найефективнішим методом стає моделювання, яке дає змогу найбільш об'єктивно, швидко і без значних втрат спрогнозувати подальший розвиток соціально-політичних процесів.

Моделювання -- дослідження певних явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови та дослідження їх моделей, а також використання моделей для визначення або уточнення характеристик та раціоналізації засобів побудови нових об'єктів. По суті, на ідеї моделювання базується будь-який метод наукового дослідження.

Власне модель є образом об'єкта чи структури, поясненням, описом системи, процесу або низки пов'язаних між собою подій; спрощеною картиною реального світу, якій притаманні не всі, але деякі її властивості; множинністю взаємопов'язаних уявлень про світ. Деякі моделі будуються за принципом зовнішньої подібності з об'єктом, що відображається, інші є аналогами або імітаторами таких об'єктів за властивостями або сутністю, треті дають лише символічну картину об'єктів або явищ, що моделюються. В будь-якому випадку моделі -- це розумно-корисне наближення до реальної дійсності, й вони не претендують ні на що більше.

Коли йдеться про відображення політичної реальності, соціально-політичних процесів, загальнонауковий підхід до моделювання потребує деяких уточнень. Моделювання в політиці означає опис політичних процесів за допомогою обмеженої кількості значущих, вагомих факторів. Обмеження кількості факторів відбувається за рахунок абстрагування від тих, впливом яких на процес за певних обставин можна знехтувати. При цьому моделювання забезпечує отримання досвіду, дає змогу:

- припускаючись помилок, виправляти їх, уникаючи матеріальних і моральних втрат;

- здійснювати перевірку запропонованих модифікацій систем та процесів;

- вивчати організацію і структуру систем в динаміці ще задовго до втілення їх у життя;

- відтворювати події минулого, сьогодення, а також, звичайно, і можливого майбутнього та перевіряти дію сил у тих процесах, які складно відтворити в реальних умовах або які взагалі відтворити неможливо.

Моделювання політичних та соціально-економічних процесів передбачає певний алгоритм або послідовність дій. Як приклад можна навести варіант алгоритму, запропонований американським дослідником Ф. А. Шродтом.

Перший етап побудови моделі -- відбір спостережень, які стосуються процесу, що моделюється. Йдеться про формулювання проблеми, тобто прийняття рішення про те, що слід враховувати, а чим можна знехтувати.

Другий етап -- перехід від визначення проблеми до побудови неформальної моделі. Неформальна модель -- це набір інструментів, які здатні пояснити відібрані спостереження, але при цьому визначені недостатньо чітко, тобто неможливо абсолютно точно виявити ступінь логічного зв'язку між ними.

Третій етап -- створення формальної моделі, яка відрізняється від неформальної тим, що всі припущення подано вже в математичній формі.

Четвертий етап -- комп'ютерне опрацювання формальної моделі. Це пошук непередбачуваних висновків із правдоподібних припущень. Після її завершення отримані результати підлягають "перекладу" з мови математики на звичайну мову.

21. Психологічні механізми інтриги та заколоту у політиці

Боротьба за владу вимагає від політиків бути висококласними практичними психологами. Проаналізуємо політичні дії (впливи), що базуються на прикладному застосуванні. Не будемо брати загальновідомі компоненти політики - вироблення і прийняття рішень, переконання людей, організацію виконання рішень і т.д. Вони добре відомі. Закцентуємо увагу на досить скритих політичних феноменах.

Політична інтрига - складний, заплутаний, інколи загадковий збіг обставин, який веде до погано прогнозованих для буденної свідомості, як правило несподіваних наслідків. Зовнішньо, феноменологічно, така інтрига являє собою з'єднання в часі і просторі декількох різнопорядкових політичних подій і процесів, які породжують якісно новий напрямок розвитку політичної ситуації. Внутрішньо, з точки зору механізмів, інтрига є наслідком цілеспрямованих зусиль політичних сил і (чи окремих політичних діячів, які спрямовують події до потрібних результатів в умовах ніби розвиток цих подій спонтанний, несподіваний, самовільний). Найбільш виразно ці механізми інтриги проявляються в такій її різновидності як політичний заколот. Значно рідше інтрига є наслідком дійсно випадкового збігу обставин - в цьому випадку вона являє собою таку гру політичного випадку, наслідками якої можуть скористатися самі несподівані сили і фігури. Цілеспрямована інтрига являє собою досить тривалий процес який містить 3 компоненти. По-перше, це зав'язка - поява задуму, цілі, ідеї інтриги. По-друге, кульмінація - виникнення критичної ситуації, що містить максимум заплутаності і одночасно підготовку умов для досягнення поставлених цілей. По-третє, вирішення - досягнення ініціаторами інтриги мети, що скрита для більшості. Розрізняють короткочасні та довготривалі інтриги. Політична інтрига може носити як внутрішньо- так і зовнішньополітичний характер (визначається цілями).

Зрозуміло, політичні інтриги носять елітарний, верхів очний характер і погано співвідносяться з інтересами народних мас. Єдиний засіб проти - махінацій, демократизація і широка гласність політичного життя.

22. Особливості політичної реклами у сучасному політичному житті України

Політична реклама - це будь-яка реклама як система методів психологічної дії на масову аудиторію з метою управління їх політичною поведінкою, направлена на зміну або закріплення тих або інших політичних переконань. Однією з найдавніших політичних реклам є реклама:«Я, Ріно, з острова Крит, по волі богів тлумачу сновидіння» - їй уже більше 2500 років.

Виник цей вид реклами в рабовласницькій демократії Стародавньої Греції, в ході проведення рекламних зборів. У Стародавньому Римі стали використовуватись рекламні гасла і заклики. Роль політичної реклами виконували статуї правителів, полководців, на яких висікались різні написи. «Граффіто» написи в Помпеї, наприклад, «Рибаки, вибирайте Попідія Руфа». або ж «Якщо хтось відкине Квінтія, той та всядеться поряд з ослом».

Сьогоднішня політична реклама значно відрізняється від античної. Вона набула більшого вдосконалення. Замість статуй, графіто використовують бігборди, банери, радіо, ТБ і інше. Перед рекламістами стоїть завдання створити унікальну зразкову рекламу, яка покаже сильні сторони кандидата, зацікавить найширшу аудиторію виборців, змінить щось у свідомості людей. Так це має бути щось просте, зрозуміле, але не примітивне. Відповідно до цього виділяють такі основні вимоги до політичної реклами:

- Символічність - ґрунтується на прийнятих в суспільстві традиціях;

- Концептуальність - головна ідея має задовольняти актуальні суспільні проблеми;

- Неповторність;

- Доступність - зрозумілість інформації

Основні соціально-психологічні вимоги до побудови політичної реклами:

1. Визначення цілей і завдань на основі досліджених соціально-психологічних потреб електорату

2. Доступність програми партій для електорату

3. Неповторність іміджу політика

4. Вибір засобів для демонстрації рекламного продукту

5. Необхідність фінансування

6. Реалізація зворотного зв'язку з електоратом.

23. Психологічна специфіка PR

Ефективне формування громадської думки й управління нею відбувається у процесі реалізації основних, універсальних функцій ПР, найхарактернішими серед яких є:

1) пізнавальна функція. Реалізується вона через пізнання соціальної реальності, інтересів, потреб, особливостей соціальної практики, реакції громадськості на її результати;

2) комунікативно-інформаційна функція. Суть її полягає в акумулюванні, систематизації, транслюванні інформації з різноманітних сфер людської діяльності, забезпеченні комунікативної взаємодії субґєктів соціальних відносин;

3) аналітична функція. Вона виявляється в зборі, систематизації, аналізі даних, отриманих за результатами опитувань, референдумів, прес-конференцій та інших спеціальних заходів;

4) інтегруюча функція. Вона охоплює узгодження інтересів, потреб, соціальної практики, зближення соціальних структур, забезпечення стабільності соціуму;

5) прикладна функція. На основі вивчення соціальної реакції ПР розробляють і реалізовують цілеспрямовані проекти, програми, кампанії задля досягнення суспільно значущих цілей;

6) інноваційна функція. Досягнення певного результату на основі узгодження соціальних потреб та інтересів вимагає не тільки уміння відстежувати, аналізувати їх, а й створювати, пропонувати й реалізовувати актуальні моделі, системи оптимального і модернізованого майбутнього;

7) мобілізуюча функція. Використання можливостей, інструментарію ПР спонукає індивідів, спільноти, політичні, соціально-економічні, громадські організації до досягнення бажаних для них результатів.

Крім того, конкретизуючи основні універсальні можливості, ПР здатні забезпечувати певні спеціальні функції в процесі управлінської діяльності на всіх рівнях:

а) моніторинг, аналіз думок, настроїв і поведінки громадськості, її основних груп з метою узгодження їх інтересів, досягнення соціального консенсусу, реалізації на цій основі запитів субґєктів соціальної практики;

б) формування, апробування, використання в соціальній практиці ефективних комунікативних технологій, спеціальних механізмів спілкування, досягнення взаєморозуміння;

в) забезпечення взаємовигідних відносин між соціальними групами, спільнотами, соціально-економічними фірмами (організаціями), індивідами тощо;

г) забезпечення діяльності органів влади, політичних, економічних, громадських структур на основі вивчення громадської думки, реагування і впливу на неї, узгодження і збалансування інтересів сторін;

ґ) реалізацію ПР-проектів, програм, що сприяє переходу соціального обґєкта з одного етапу до іншого, чому, як правило, підпорядковані і спеціальні управлінські дії.

У системі функцій виявляються сутнісні особливо­сті, суспільна роль, інструментальні можливості ПР в якості специфічної соціальної практики. Як один із найважливіших інститутів демократичного суспільства ПР є ефективним засобом задоволення потреби і реалізації права громадськості на інформацію про різноманітні факти суспільного життя.

Размещено на Allbest.ru