Психологічні особливості ціннісних орієнтацій осіб похилого віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Порсева Христина Олегівна

УДК 159:922.63

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, м. Київ, директор.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Булах Ірина Сергіївна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ, професор кафедри психології; кандидат психологічних наук Єгорова Єлизавета Володимирівна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ, старший науковий співробітник.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

ціннісна орієнтація особа похилий вік

Актуальність і доцільність дослідження. Важливою соціально-психологічною проблемою сьогодення є процес старіння людської популяції, який значною мірою залежить від рівня суспільно-економічного розвитку держави. Дані демографічного прогнозу свідчать про постійне зростання кількості осіб похилого віку в загальній структурі населення нашої держави. Сьогодні кожний п'ятий житель України досяг 60-річного віку. Число людей 65 років і старших, котрі у 1994 році складали 14%, у 2025 році збільшиться до 21%.

Гостро постає питання дослідження не лише медичних, соціальних, але і психологічних аспектів проблеми похилого віку. На початку 80-х років ХХ століття питання старіння та довголіття стало предметом спеціального розгляду міжнародних організацій і агентств ООН. У нашій державі функціонує міжгалузева комплексна програма „Здоров'я нації” (напрямок VI - „Здоров'я нації в старості”) на 2002 - 2011 рр., затверджена постановою Кабінету міністрів України від 10 січня 2002 р., № 14, розробляється законодавство, основним пріоритетом якого є соціальний захист пенсіонерів.

Проблеми особистісного розвитку в період похилого віку і старості досліджували Б.Г. Ананьев, І.Г. Бєлєнька, К. Вишневська-Рошковська, Є.І. Головаха, І.В. Давидовський, Е. Еріксон, О.В. Краснова, О.О. Кронік, О.Г. Лідерс, К. Росяк, Р.С. Яцемірска, К. Юнг. Зокрема, Н.В. Андрєєв, С.Є. Піняєва розглядали питання особистісного і професійного розвитку у період зрілості. Проблеми особистісних змін у старості, а також особливості життєвого шляху людей похилого віку проаналізовано у роботах Н.А. Логінової, Г. Томе. У працях Л.В. Бороздіної та О.М. Молчанової основна увага приділялась дослідженню самооцінки у похилому віці. Є.І. Холостова, Н.П. Щукіна розглядають питання соціально-психологічної допомоги у період пізнього віку.

Особливе місце у віковій психології та геронтопсихології займає проблема розвитку ціннісної сфери особи у похилому віці, адже ціннісні орієнтації, як зазначав ще В. Франкл, є стрижнем особистості, а ціннісно-смислова сфера - її базовою підструктурою. Як складові індивідуального досвіду людини, ціннісні орієнтації у пізньому віці або набувають особистісного значення і виступають як опора життєдіяльності, або утруднюють адаптацію до нових соціальних умов.

Знання особливостей сфери ціннісних орієнтацій осіб похилого віку може сприяти визначенню шляхів надання їй соціально-психологічної допомоги у подоланні стресів та фрустрацій особистості, її дезадаптації до нових соціальних умов, задоволенню її потреби у самовираженні тощо, сприятиме подальшому особистісному розвитку особи, її довголіттю.

Актуальність проблеми ціннісних орієнтацій у похилому віці зумовлює необхідність розробки більш конструктивного підходу до її розв'язання і створення на цій основі науково обґрунтованої програми допомоги особам похилого віку. Все це обумовило вибір теми дисертаційної роботи “Психологічні особливості ціннісних орієнтацій осіб похилого віку”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри практичної психології Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка і пов'язане з темою НДР відділу психології трудової і професійної підготовки Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України “Розвиток психологічної культури учнівської молоді в системі неперервної професійної освіти”, РК № 0102U000399. Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка 26 лютого 2002 р., протокол №7 та узгоджена у Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні 23 вересня 2003 р., протокол № 7.

Об'єкт дослідження - ціннісні орієнтації осіб похилого віку як вікові утворення особистості.

Предмет дослідження - психологічні особливості і детермінанти генезису ціннісних орієнтацій осіб похилого віку.

Мета дослідження - вивчення психологічних особливостей ціннісних орієнтацій осіб похилого віку і вдосконалення на цій основі соціально-керуючого супроводу їх життєдіяльності.

Концептуальна ідея дослідження: врахування теоретичних та експериментальних результатів дослідження ціннісної сфери осіб похилого віку, а також впровадження розробленої на цій основі програми соціально-психологічної допомоги, використання якої сприятиме життєвому увічненню як формі соціально-ціннісної персоналізації у наступних поколіннях, подальшому особистісному становленню пенсіонерів, формуванню его-інтеграції, самоствердженню та самовдосконаленню їх особистості, збільшенню тривалості життя.

Гіпотеза дослідження складається з таких припущень:

“криза пенсійного віку” концентрує у собі внутрішньособистісний конфлікт на ціннісному рівні, який виявляється у пріоритеті вітальних термінальних ціннісних орієнтацій серед системи інших цінностей та у загальних розбіжностях між ціннісними орієнтаціями та їх доступністю для осіб похилого віку;

ефективність соціально-психологічної допомоги людям похилого віку забезпечується врахуванням особливостей перебудови їх ціннісно-смислової сфери, переорієнтації на пікові цінності та одночасного підвищення важливості периферійних ціннісних орієнтацій.

Відповідно до предмету, мети і гіпотези дослідження визначено такі завдання:

Провести теоретичний аналіз психологічних особливостей особистості людей похилого віку та базової її підструктури - ціннісної сфери.

Експериментально вивчити психологічну структуру та чинники становлення ціннісних орієнтацій осіб похилого віку.

З'ясувати типологію людей похилого віку на основі визначення особливостей їх ціннісно-смислової сфери.

Розробити та експериментально перевірити програму соціально-психологічної допомоги особам похилого віку в умовах геріатричного будинку-інтернату.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять засади гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл), положення епігенетичної концепції психосоціального розвитку (Е. Еріксон), концептуальні положення щодо розвитку та формування особистості (Г.О. Балл, І.Д. Бех, Б.С. Братусь, І.С. Булах, Л.С. Виготський, Є.І. Головаха, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, Д.Ф. Крюкова, О.М. Леонтьев, С.Д. Максименко, І.П. Маноха, Е.О. Помиткін, В.В. Рибалка), науково-психологічні уявлення про сутність та закономірності розвитку осіб похилого віку (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, К. Вишневська-Рошковська, М.С. Смульсон, І.В. Давидовський, О.О. Богомолець, О.В. Краснова, О.Г. Лідерс, Н.В. Паніна, В.В. Фролькіс, М.В. Єрмолаєва), концептуальні підходи у дослідженні ціннісно-смислової сфери особистості (Д.О. Леонтьев, З.С. Карпенко, Д.М. Узнадзе, В.А. Ядов), сукупність положень особистісно орієнтованого підходу до організації і проведення психологічних досліджень (І.Д. Бех, Н.І. Литвинова, О.М. Отич, Є.В. Єгорова, К.К. Платонов, В.В. Синявський), методологічні засади надання психологічної допомоги у практичній психології (О.Ф. Бондаренко, В.Г. Панок, Н.Ю. Максимова, В.Ф. Моргун, Н.А. Побірченко, Т.С. Яценко), концепції життєвого шляху особистості (Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва), ідеї теорії селективної оптимізації життєдіяльності осіб похилого віку з компенсацією соціальних амортизаторів та соціоемоційної теорії селективності (Ф. Ланг, Н.П. Щукіна, Е.І. Холостова).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс методів, які зумовлені об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Серед теоретичних методів - аналіз, систематизація та узагальнення наукової психологічної літератури; емпіричних - констатуючий експеримент, психодіагностичні методи, цілеспрямоване спостереження, бесіда; формуючих - психолого-педагогічний експеримент, психологічний тренінг, метод дискусійного обговорення проблем, рефлексивні методи. Для статистичної обробки даних використовувалися методи математичної статистики: кореляційний аналіз, елементи клайк-аналізу, t-критерій Стьюдента.

Організація дослідження. Відповідно до поставлених завдань дослідження проводилося у три етапи протягом 1998-2004 рр.

На першому етапі (1998-2001 рр.) проаналізована наукова література з проблеми похилого віку та старості. Проведено пілотажне дослідження з мешканцями Петриківського обласного комунального геріатричного будинку-інтернату Тернопільської області. Розроблено концептуальні положення, методику дослідження.

На другому етапі (2001-2002 рр.) проводився констатуючий експеримент з виявлення психологічних особливостей ціннісної сфери осіб похилого віку.

На третьому етапі (2003-2004 рр.) проводився формуючий експеримент перевірки програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку із застосуванням психокорекційних та психоконсультативних методів, спрямованих на гармонізацію їх ціннісної сфери. На основі аналізу, порівняння, систематизації, узагальнення та інтерпретації результатів дослідження сформульовано основні висновки; здійснювалося оформлення дисертаційної роботи.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося з особами похилого віку 55-65 років, що вийшли на пенсію і не займаються професійною діяльністю, проживають у родинах у м. Тернополі та Тернопільській області та перебувають у Петриківському обласному комунальному геріатричному будинку-інтернаті Тернопільської області. Усього в дослідженні взяло участь 285 осіб, з них 50 - у формуючому експерименті.

Наукова новизна проведеного дослідження виявляється в тому, що:

вперше розроблено типологію особистості осіб похилого віку на основі врахування особливостей їх ціннісно-смислової сфери, що дало змогу узагальнити та доповнити існуючі типології;

уточнено розуміння природи “кризи пенсійного віку”, в основі якого лежить розходження між важливістю та доступністю ціннісних орієнтацій для осіб похилого віку;

визначено та обґрунтовано основні критерії проведення психодіагностичного обстеження ціннісної сфери осіб похилого віку;

розроблено засади створення програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку, яка враховує особливості їх ціннісно-смислової сфери.

Теоретичне значення роботи полягає у розширенні існуючих наукових даних щодо особливостей ціннісно-смислової сфери осіб похилого віку. Отриманий теоретичний матеріал та результати дослідження дають можливість змоделювати сферу ціннісних орієнтацій пенсіонерів, визначити механізми її формування, а отже розробити обґрунтовану програму соціально-психологічної допомоги особам похилого віку. Крім того, отримані результати уможливлюють прогнозування виникнення „криз пенсійного віку” та розробку засобів їх подолання.

Практичне значення дослідження полягає у створенні програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку, що перевіряє використання тренінгових методів, ефективність яких раніше недооцінювалася. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані соціальними працівниками, практичними психологами в роботі з даною віковою категорією населення, а також у практиці викладання курсів вікової психології, соціальної роботи, спецкурсів геронтопсихології і геронтології для студентів психолого-педагогічних, медичних факультетів вищих навчальних закладів, при підготовці спеціалістів соціальної сфери для роботи з особами похилого віку.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в організацію реабілітаційного процесу мешканців Петриківського обласного комунального геріатричного будинку-інтернату Тернопільської області (довідка №481 від 14.10.2004 р.), а також у викладанні курсів „Вікова психологія”, „Психологія особистості”, “Геронтопсихологія” студентам Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (довідка №101 від 30.12.2004р.); “Вікова психологія”, “Геронтологія”, “Екстрена психологічна допомога” студентам психолого-педагогічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка (довідка №25-33/26 від 13.01.2005 р.).

Особистий внесок автора полягає в експериментальному вивченні психологічних особливостей та ієрархії ціннісних орієнтацій осіб похилого віку, визначенні на цій основі особистісних типів пенсіонерів, розробці програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку на основі гармонізації їх ціннісно-смилової сфери.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечено теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, достатньою репрезентативністю вибірки, відповідністю методів дослідження його меті та завданням, поєднанням математичних методів обробки експериментальних даних з їх якісним психологічним аналізом.

На захист виносяться:

Положення про психологічні особливості та детермінанти генезису ціннісних орієнтацій осіб похилого віку.

Обґрунтування психологічних типів людей похилого віку на основі врахування особливостей їх ціннісно-смислової сфери.

Програма соціально-психологічної допомоги особам похилого віку, яка базується на гармонізації їх ціннісної сфери.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи” (Тернопіль, 2003), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми практичної психології” (Херсон, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень'2004” (Дніпропетровськ, 2004), Других Ірпінських міжнародних педагогічних читаннях (науково-практична конференція) “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (Ірпінь, 2004), 16-тих Міжнародних Людинознавчих філософських читаннях (постійно діючий філософський семінар) (Дрогобич, 2004), Першій міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу'2004” (Дніпропетровськ, 2004), на засіданнях і наукових конференціях кафедри практичної психології ТНПУ імені В. Гнатюка.

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відображено у 8 одноосібних наукових працях, серед яких 4 статті опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 тези - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (259 робіт, з них 21 - іноземною мовою), методичний апарат дослідження подано у 6 додатках на 37 сторінках. Робота містить 15 таблиць та 27 рисунків на 33 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 237 сторінок, основна її частина займає 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, методологічні засади, методи дослідження, вказано сферу впровадження його результатів та наведено дані про структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичний аналіз ціннісної сфери осіб похилого віку” здійснено аналіз загальнотеоретичних підходів до розуміння особистості осіб похилого віку, визначено як впливають соціальні чинники на розвиток їх особистості та формування ціннісної сфери, розкрито основні підходи до розуміння ціннісних орієнтацій, цінностей, смисложиттєвих орієнтацій та проаналізовано результати дослідження генезису ціннісно-смислової сфери людей похилого віку вітчизняними та зарубіжними фахівцями.

У першому підрозділі розглянуто наукові дані про психологічні особливості особистості осіб похилого віку. На основі досліджень Б.Г. Ананьєва, В.Ф. Моргуна, Н.С. Пряжнікова, О.В. Хухлаєвої визначено вікові критерії похилого віку та старості. В дисертації акцентовано увагу на періодизації, що базується на соціально-психологічному, а не хронологічному критерії, терміни “похилий вік”, “пенсіонер” використовуються для означення вікового періоду від 55 до 65 рр. у жінок та від 60 до 65 рр. у чоловіків. Похилий вік розглядається як кризовий період, пов'язаний з адаптацією до нових соціальних умов, як стадія переходу від зрілості до власне старості.

У дослідженнях життєвого шляху особистості (Л.І. Анциферова, Ш. Бюлер, Т.М. Титаренко) зазначено, що особливістю розглянутого вікового періоду є прагнення особи до самореалізації, мудрість як якість особистості, а провідною діяльністю є самообслуговування та спілкування. Ґрунтуючись на працях Б.Г. Ананьєва, О.О. Богомольця, К. Вишневської-Рошковської, Е. Еріксона, Н.А. Логінової, Н.В. Паніної, В.В. Фролькіса, М.В. Єрмолаєвої та інших учених, можна вважати, що особистісне становлення у період похилого віку проходить двома напрямами. Перший пов'язаний з дезадаптацією до соціальних умов, що виявляється у замкнутості, незадоволеності собою, оточенням та призводить до особистісного регресу в наступних вікових періодах. Другий шлях пов'язаний з формуванням его-інтеграції, що визначається Е. Еріксоном як почуття завершеності на кульмінаційному періоді життєвого циклу; характеризується усвідомленням того, що реалізовані усі життєві завдання, визначенням нових можливостей і здійсненні на цій основі компенсації усіх недоліків старості. Формування его-інтеграції неможливе без активності, виявляється у продуктивній діяльності пенсіонерів, задоволенні потреби у спілкуванні, самореалізації. Тобто осіб зазначеного вікового періоду слід характеризувати не тільки згасаючими можливостями, але і продовженням особистісного розвитку.

У другому підрозділі проаналізовано соціальні чинники, котрі впливають на перебудову ціннісних орієнтацій особистості у похилому віці. На основі аналізу праць Н.В. Співака Г. Крайга, Н. Крауза, Ф. Ланга, Г.В. Олпорта, М. Рінкварта, К. Рощака, Р. Річарда та інших вчених виявлено, що соціальне оточення впливає на вікові зміни ціннісно-потребової та емоційної сфер. Обмеженість перспективи життєвого шляху в похилому віці зумовлює збільшення рівня мотивації до емоційно значущих контактів, звуження ціннісно-смислової сфери пенсіонерів. І, навпаки, коли люди похилого віку визначають часову перспективу як експансивну, вони віддають перевагу інструментальним цілям (Ф. Ланг, Л. Карстенсен), що веде до особистісного зростання. Регуляція соціальних відносин впливає на покращення почуття суб'єктивного благополуччя у пізньому віці (Ф. Ланг, М. Бальтес), що зумовлює необхідність розробки адекватних програм соціально-психологічної допомоги пенсіонерам.

У третьому підрозділі репрезентовано концептуальні підходи до вивчення генезису ціннісної сфери осіб похилого віку, зокрема, пенсіонерів, обгрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження. У працях І.Д. Беха, Н.І. Лапіна, Д.О. Леонтьєва, Д.М. Узнадзе, В.А. Ядова зазначено, що в основі дослідження ціннісних орієнтацій лежить ціннісний підхід, суть якого полягає у тому, що всі явища оточуючого світу сприймаються як цінності, тобто відображаються в свідомості індивіда з точки зору їх можливості задовольнити його потреби та інтереси. Деталізовано об'єкт дослідження - ціннісні орієнтації як вікові утворення особистості, котрі розглядаються як спрямованість на певні цінності у конкретній ситуації (В.А. Ядов, Д.О. Леонтьєв).

З позицій окреслених теоретичних підходів проаналізовано сучасні дослідження генезису ціннісних орієнтацій осіб похилого віку. Визначено, що міра збереженості ціннісно-смислової сфери є психологічним критерієм, основою для нормального перебігу процесу старіння (Н.В. Паніна, В.В. Фролькіс). У працях В.В. Болтенко вказано, що в ході старіння відбувається звуження системи цінностей за рахунок актуалізації і поступового відмирання набутих соціальних якостей. У роботах Л.В. Бороздіної, О.Н. Молчанової відзначено, що найважливішими темами самооцінювання для людей похилого віку є особистісні якості, соціальні контакти, сім'я, робота, а також інтереси і потяги. М.В. Єрмолаєва, Н.С. Пряжніков вважають, що головною ціннісною орієнтацією старіючої людини має бути “творчість”, що забезпечує у похилому віці внутрішню інтегрованість, необхідні соціальні зв'язки, відволікає від нав'язливих думок про здоров'я, зміцнює почуття власної гідності.

У працях Г.А. Вайзера, Н.Ф. Шахматова, В.Е. Чудновського, М.В. Єрмолаєвої доведено, що вихід на пенсію передбачає вибір між соціальним (стратегія збереження себе як особистості) та індивідуальним (стратегія збереження себе як індивіда) життям. Вибір стратегії адаптації до старіння, пов'язаної з підтриманням соціальних зв'язків і збереженням себе як особистості, часто зумовлений особливостями попередніх вікових періодів, але в основному - мірою усвідомлення свого нового статусу і життєвого смислу існування, що визначається нами як ціннісний показник. Дослідники вікових аспектів формування, усвідомлення і переживання смислу життя (Г.А. Вайзер, Д.О. Леонтьев В.Д. Шапіров, Н.Ф. Шахматов) вказують на важливість самого факту та результатів цього усвідомлення для вибору шляху старіння.

На основі систематизації існуючих підходів до дослідження генезису ціннісно-смислової сфери осіб похилого віку обґрунтовується положення про те, що особистісний розвиток у цей період не припиняється. Він полягає у передачі смисло-ціннісних життєвих надбань в індивідуальний досвід наступних поколінь та зумовлюється гармонізацією ціннісної сфери пенсіонерів. На цій підставі обґрунтовується правомірність постановки проблеми дослідження, в межах якого зреалізовано особистісно орієнтований підхід до вивчення особливостей ціннісно-смислової сфери осіб похилого віку.

У другому розділі “Експериментальне дослідження особливостей ціннісних орієнтацій осіб похилого віку” представлено обґрунтування організаційно-методологічних засад проведення констатуючого експерименту, описано доцільність використання обраного комплексу психодіагностичних методик, представлено результати експериментального вивчення генезису ціннісної сфери, визначено структуру ціннісних орієнтацій осіб похилого віку, у відповідності до особливостей ціннісно-смислової сфери виділено основні особистісні типи пенсіонерів, наведено їх характеристику.

У першому підрозділі визначено організаційно-методичні засади проведення експериментального вивчення ціннісної сфери осіб похилого віку. В пілотажному експерименті використано ряд методик, спрямованих на дослідження ціннісної сфери особистості. Зокрема, „Анкета про смисл життя” Г.А. Вайзера, „Морфологічний тест життєвих цінностей” В.Ф. Сопова, Л.В. Харпушиної, „Методика межевих смислів”, „Смисложиттєві орієнтації” Д.О. Леонтьєва, „Опитувальник особистісної орієнтації”, „Дослідження соціальних і релігійних поглядів” Г.В. Олпорта, „Ціннісні орієнтації” М. Рокіча, ця ж методика у модифікації О.Б. Фанталової, „Патодіагностичний опитувальник” та інші. Проте, виявилося, що не усі з перелічених методик адаптовані для даної вікової категорії, з їх допомогою неможливо отримати об'єктивні дані. Проаналізувавши причини останнього, визначено основні принципи та критерії підбору методик для проведення психодіагностичного обстеження осіб похилого віку, а саме - невелика кількість та легкість сприймання стимульного матеріалу, оптимальне число запитань не повинно перевищувати 20; використання лише прийнятних та зрозумілих (побутових) слів та висловлювань; уникнення застосування проективних методів і методик. Переліченим вимогам відповідають такі методики: “Ціннісні орієнтації” М. Рокіча, ця ж методика у модифікації О.Б. Фанталової та “Смисложиттєві орієнтації” Д. О. Леонтьева, які застосовувалися в експериментальному дослідженні. Додатково використано бесіду та цілеспрямоване спостереження.

У другому підрозділі наведені дані експериментального вивчення структури та детермінант генезису ціннісної сфери осіб похилого віку, розроблено модель ціннісних орієнтацій пенсіонерів.

При аналізі сфери ціннісних орієнтацій використовувалося порівняння даних, отриманих при обстеженні осіб похилого віку, які проживають у родинах м. Тернополя та області (1 група), та мешканців Петриківського обласного комунального геріатричного будинку-інтернату Тернопільської області (2 група). Узагальнені дані наведені на рисунку 1.

1) здоров'я, 2) сімейне життя, 3) матеріально забезпечене життя, 4) життєва мудрість, 5) активне життя, 6) наявність друзів, 7) любов, 8) цікава робота, 9) щастя інших, 10) впевненість у собі, 11) продуктивне життя, 12) свобода 13) краса природи та мистецтва, 14) пізнання, 15) розвиток, 16) творчість, 17) суспільне визнання, 18) розваги.

1) вихованість, 2) чесність, 3) акуратність, 4) життєрадісність, 5) відповідальність, 6) чуйність, 7) освіченість, 8) незалежність, 9) терпимість, 10) тверда воля, 11) відстоювання своєї думки, 12) широта поглядів, 13) непримиримість до недоліків, 14) самоконтроль, 15) виконавчість, 16) раціоналізм 17) ефективність у справах, 18) високі запити.

Рис. 1. Порівняльна характеристика термінальних та інструментальних ціннісних орієнтацій осіб похилого віку.

Визначено, що серед пікових та пріоритетних термінальних ціннісних орієнтацій осіб похилого віку, які проживають у родинах, переважають ті, що спрямовані на „здоров'я”(86%), „активне життя”(22,5%), „матеріально забезпечене життя” (44,5%), а у мешканців будинків-інтернатів на „здоров'я” (63,6%) та свободу, незалежність від зовнішніх умов, можливість підтримувати сімейні стосунки (18,2%). Аналіз результатів бесіди дозволяє стверджувати, що люди похилого віку характеризуються амбівалентним ставленням до інтегральних цінностей „смерті” та „життя”, саме ці поняття вони вважають найголовнішими для свого теперішнього існування. Вважаємо, що провідною цінністю пенсіонерів обох груп обстежуваних є “гармонійне життя” як прагнення до збереження рівноваги, балансу основних сфер життєдіяльності, увічнення як формі соціально-ціннісної-персоналізації у наступних поколіннях. Для мешканців міста ефективне життя включає активність, продовження професійної діяльності, можливість займатися улюбленою справою, а для жителів будинку-інтернату ця цінність вимірюється у таких поняттях, як спокій, незалежність, невтручання у власні справи та внутрішній світ. Це свідчить про те, що мешканці міста більше відкриті для змін, спілкування та до соціальної роботи з ними. Загалом, в осіб похилого віку переважають конкретні ціннісні орієнтації та ціннісні орієнтації особистого життя.

Визначено, що поняттям, яким можна об'єднати сфери пріоритетних інструментальних ціннісних орієнтацій пенсіонерів-мешканців міста, є „інтелігентність”, що включає такі ціннісні орієнтації, як “вихованість” (41%), “життєрадісність” (29%), “освіченість” (27,5%), “незалежність” (29%), а жителів будинків-інтернатів - „моральність”, яка базується на цінностях “чуйність” (18,2%), “тверда воля” (34,5%), “терпимість” (36,4%), “непримиримість до недоліків у собі та інших” (32,7%). Це свідчить про детермінованість ціннісних орієнтацій пенсіонерів соціальними факторами, а саме життєвим досвідом, умовами проживання у геріатричних будинках-інтернатах та зосередженістю їх жителів переважно на взаємостосунках і своєму внутрішньому світі. Мешканці міста відкритіші для оточення, більше уваги приділяють розширенню світогляду. Вершинною цінністю для 18% обстежуваних першої групи та 36,4% - другої є „чесність”.

Таким чином, пріоритетними для сучасних пенсіонерів є етичні ціннісні орієнтації та ціннісні орієнтації міжособистісного спілкування.

Інтегральне поняття, яким можна об'єднати периферійні термінальні ціннісні орієнтації в двох групах обстежених, є “розваги” (72% та 40% відповідно). Критичним є витіснення на периферію ціннісних орієнтацій „творчість” у першій групі респондентів (у 11,5% досліджуваних - ця ціннісна орієнтація займає найнижче ієрархічне становище, у 37% є периферійною) і „краса природи та мистецтва” у другій групі обстежуваних (27,3%, 45,4% відповідно), які належать до категорії вищих духовних цінностей, оскільки їх залучення забезпечує ефективний перебіг процесу старіння. Очевидно, периферійними є переважно індивідуальні ціннісні орієнтації, а також ціннісні орієнтації, спрямовані на самоствердження та професійну самореалізацію, що до певної міри унеможливлює формування почуття его-інтеграції, а отже і позитивну лінію старіння, що зрештою призводить до скорочення тривалості життя.

Зазначимо, що у сфері ціннісних орієнтацій двох груп обстежуваних виявлено статистичні відмінності, що дозволяє говорити про значний вплив особистісних та особливо соціальних чинників на формування системи ціннісних орієнтацій та підтверджує достовірність проведеного якісного аналізу.

Чітко відокремити соціальні чинники системи ціннісних орієнтацій від особистісних досить важко, оскільки вони тісно взаємопов'язані і на певному етапі, залежно від умов, які склалися, на перший план виходить один з них, наприклад, витіснення цінності “краса природи та мистецтва” у мешканців будинків-інтернатів відбувається через низький рівень їх освіченості (соціальний фактор). Останній не призводить до формування естетичних потреб (особистісний фактор). Формування ціннісних орієнтацій типу “вихованість” та “чесність” у теперішніх пенсіонерів відбувалося за умов ідеологічного режиму, нав'язувалося ззовні (соціальний фактор), а згодом стало вже внутрішньою функцією, здобутком людини, навіть рисою її характеру (особистісний фактор), який зараз і визначає пріоритетність цих ціннісних орієнтацій.

З'ясовано, що факторами формування системи ціннісних орієнтацій осіб похилого віку є соціальні чинники, які згодом переростають в особистісні. Останні і виступають детермінантами наявної системи ціннісних орієнтацій. Проте, соціальні умови даного вікового періоду, такі як припинення професійної діяльності, зменшення рівня матеріального забезпечення пенсіонерів або ж умови проживання у будинку-інтернаті (а серед них постійний контроль та режим), певним чином зумовлюють ієрархічні взаємозалежності усередині сформованої системи ціннісних орієнтацій. Сфера термінальних ціннісних орієнтацій детермінується переважно особистісними факторами, а інструментальних - соціальними.

У третьому підрозділі проаналізовано особливості ціннісно-смислової сфери пенсіонерів, порівнюються системи цінностей з їх доступністю, аналізуються смисложиттєві орієнтації та на основі узагальнення усіх даних експериментального дослідження пропонується класифікація особистісних типів пенсіонерів.

Загальний показник осмисленості життя, прослідкований за методикою “Смисложиттєві орієнтації” Д.О. Леонтьєва, відображає усі наведені вище тенденції: лише 7,5% пенсіонерів бачать сенс, цінність свого життя, вважають його осмисленим, впевнені у своїх силах, прагнуть до активності та подолання перешкод. Досить вагома частина опитуваних (35%) зневірилась у собі, у можливості позитивних змін у житті, вони орієнтовані переважно на минуле, сьогодення видається їм похмурим та безперспективним.

На основі врахування особливостей ціннісно-смислової сфери пенсіонерів, відштовхуючись від критеріїв загальної осмисленості життя, рівня дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери та системи ціннісних орієнтацій, виділено три типи особистості осіб похилого віку у перші роки після виходу на пенсію: оптимістичний, гармонійно-реалістичний та песимістичний.

До прогресивної лінії розвитку, що веде до формування почуття его-інтеграції, яке свідчить про вирішення кризи пенсійного віку та сприяє задоволеності життям на наступних вікових етапах, віднесено два типи: оптимістичний (спрямований на самоздійснення - діагностований у 9,5% обстежуваних) та гармонійно-реалістичний (інтелігентний - у 23,8%). Представників цих типів відзначають високі та середні рівні осмисленості життя, позитивний локус контролю, гармонійність мотиваційно-особистісної сфери як відсутність розходжень між бажаним та дійсним, пріоритет ціннісних орієнтацій: „активне діяльне життя”, „творчість”, що сприяє персоналізації у наступних поколіннях, задоволеностю життям у старості та веде до збільшення його тривалості, а також „пізнання”, „широта поглядів”, „відстоювання своєї думки”, що веде до їх високої поінформованості, вказує на включеність або зацікавленість різними сферами життєдіяльності, розвиток вольових якостей та вищі рівні самооцінки. Цій групі осіб похилого віку, використовуючи підхід М.В.Єрмолаєвої, притаманна стратегія збереження себе як особистості.

Другу лінію розвитку, що веде до поглиблення „кризи пенсійного віку”, представляє песимістичний тип (66,7% обстежуваних). Цих людей характеризує високий рівень дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери, тобто фрустрованість пріоритетних ціннісних орієнтацій та потреб, наслідком чого є стреси та незадоволеність як собою, так і прожитим життям, низький рівень самооцінки та висока тривожність; низький рівень осмисленості життя, незадоволеність прожитими роками та сприймання майбутнього як безперспективного, тобто експансивна часова перспектива, низькі рівні локус-контролю, тобто неможливість впливати на своє життя - усе це формує таку рису особистості, як відчай. За цих умов не можна говорити про формування его-інтеграції та задоволеності життям.

Зважаючи на вищенаведене, для подальшого особистісного розвитку на наступних вікових етапах необхідно розробляти адекватну програму соціально-психологічної допомоги, спрямовану на корекцію, гармонізацію ціннісної сфери пенсіонерів.

У третьому розділі “Розробка та експериментальна перевірка програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку залежно від особливостей їх ціннісної сфери” обґрунтовано концептуальні засади, представлено зміст та основні напрямки розробки та реалізації програми соціально-психологічної допомоги, що ґрунтується на необхідності гармонізації ціннісної сфери осіб похилого віку, які належать до песимістичного типу, проводиться експериментальна перевірка її ефективності у формуючому експерименті.

У першому підрозділі проаналізовано сучасні концепції соціально-психологічної допомоги пенсіонерам, визначено їх теоретико-методологічні засади. Більшість дослідників (Ф.Ланг, Е.І.Холостова, Н.П.Щукіна, Р.М.Вебер) при організації соціально-психологічної роботи з особами даної вікової категорії використовують концепцію селективної оптимізації життєдіяльності людей похилого віку з компенсацією соціальних амортизаторів. Під селекцією розуміють пошук основних стратегічних елементів життєдіяльності пенсіонера, які були втрачені у зв'язку з віком. Це дозволяє знову відчути задоволення від свого повсякденного життя, а також зберігати контроль над тим, що відбувається. Оптимізація полягає у знаходженні нових резервних можливостей у самій людині, компенсація - у створенні додаткових джерел, які б компенсували вікову обмеженість в адаптивному процесі.

Отже, дана концепція якнайкраще відповідає завданням нашого дослідження. Вона дає можливість комплексно проаналізувати і охопити всі сфери діяльності осіб даної вікової категорії, а також не виключає можливості залучення інноваційних методів роботи, зокрема використання стратегій соціального увічнення та персоналізації у наступних поколіннях осіб похилого віку. Дає змогу ґрунтовно підійти до врахування особливостей ціннісно-смислової сфери пенсіонерів, особливо тих, що належать до песимістичного типу, у розробці вище названої програми. Саме ці положення закладені в основу розробки програми соціально-психологічної допомоги, яка пропонується у дисертації.

У другому підрозділі здійснено аналіз результатів констатуючого експерименту під кутом зору визначення основних засад розробки програми соціально-психологічної допомоги. Для визначення змісту селективного компоненту програми проведено пошук основних стратегічних елементів життєдіяльності, втрачених з віком у ціннісно-смисловій сфері особистості пенсіонерів. Вони визначались на основі методики “Ціннісні орієнтації” М. Рокіча у модифікації О.Б. Фанталової і В.А. Авдєєва. Виділено основні напрями врахування особливостей ціннісної сфери при розробці програми соціально-психологічної допомоги людям похилого віку, що належать до песимістичного типу (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Стан усвідомлення особами похилого віку переваг провідних життєвих цінностей

Наступним порядковим номерам відповідають такі ціннісні орієнтації - 1) цікава робота; 2) матеріально забезпечене життя (відсутність матеріальних ускладнень); 3) творчість (можливість творчої діяльності); 4) пізнання (можливість розширення своєї освіти, світогляду, загальної культури, інтелектуальний розвиток); 5) впевненість у собі (свобода від внутрішніх суперечностей, сумнівів; 6) свобода як незалежність у вчинках та діях; 7) краса природи та мистецтва (переживання прекрасного у природі та мистецтві); 8) здоров'я (фізичне та психічне); 9) кохання (духовна та фізична близькість з коханою людиною); 10) щасливе сімейне життя; 11) наявність хороших та вірних друзів; 12) активне діяльне життя.

Отже, пріоритетними є: зосередження на ролі активності як можливості зайнятися цікавою та творчою роботою (підвищення важливості ціннісних орієнтацій „активне життя” та „творчість”); підвищення важливості цінності “пізнання”, що досягається створенням спеціальної системи просвітницько-інформаційних заходів, спрямованих на задоволення актуальних потреб, персоналізацію, розширення світогляду, корекція самоставлення (підвищення цінності “впевненість у собі”); підвищення важливості цінності “краса природи та мистецтва” за рахунок звернення до естетичних почуттів пенсіонерів, його внутрішнього світу. Важливим є зосередженість програм соціально-психологічної допомоги особам похилого віку на груповій роботі, оскільки міжособистісна сфера життєдіяльності пенсіонерів виявилася найбільш гармонійною.

У третьому підрозділі наводиться програма соціально-психологічної допомоги, метою якої є корекція ціннісної сфери осіб похилого віку. Представлено результати формуючого експерименту з мешканцями Петриківського обласного комунального геріатричного будинку-інтернату. За відсутності ефективного функціонування служб соціального забезпечення та захисту пенсіонерів не вдалося залучити до нього осіб, які проживають у родинах м.Тернополя. Тому визначити її ефективність можна було лише у спеціально створених центрах, в якості якого був обраний Петриківський обласний комунальний геріатричний будинок-інтернат Тернопільської області.

Розроблений тренінг гармонізації життєвих цінностей у групі взаємодопомоги містив екзистенційний компонент, спрямований на соціально-ціннісне життєве увічнення пенсіонерів; інформаційний та особистісний компоненти, спрямовані на реалізацію стратегії персоналізації у наступних поколіннях що здійснювалося через корекцію ціннісно-смислової сфери як важливої складової особистісного становлення у період похилого віку. Додатково використано елементи тренінгу життєвих цілей, особистісного росту, аутотренінгу, прийоми ауторелаксації. Тренінгова програма налічувала дванадцять занять, сім з них спрямовані переважно на гармонізацію ціннісної сфери, п'ять - на корекцію особистісних якостей, з яких одне - на корекцію сприймання часової перспективи як розширеної. Загалом розроблено 54 вправи, з них 20 авторські, 34 модифіковані у відповідності до мети та завдань програми.

Для визначення ефективності тренінгової програми, виходячи з основних її завдань, а саме сприяти увічненню як формі соціально-ціннісної персоналізації у наступних поколіннях, особистісному росту, задоволеності життям у цілому, формуванню почуття “его-інтеграції”, через гармонізацію ціннісної сфери представників песимістичного типу, а також виходячи з психофізіологічних особливостей осіб даної вікової категорії, окрім методики “Ціннісні орієнтації” М. Рокіча, котра застосовувалася і на етапі констатуючого експерименту, використано додаткові методики. Серед них “Шкала оцінки дискомфорту”, яка пропонується О.Б. Фанталовою для уточнення даних, отриманих за попередньою методикою та у дослідженнях автора, показала значимі кореляції з загальним показником дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері. За допомогою цих методик визначено ефективність екзистенційного компонента програми. Результати обстеження за методиками “Визначення загальної самооцінки” Г.Н. Казанцевої, “Визначення рівня тривожності” Ч.Д. Спілбергера у адаптації Ю.Л. Ханіна - дозволили підтвердити ефективність особистісного та інформаційного компонентів програми.

На основі аналізу результатів обстеження за наведеними методиками сформовано експериментальну групу, до складу якої ввійшли представники песимістичного типу, та контрольну групу, де представлені усі виявленні особистісні типи пенсіонерів.

Запропонована програма соціально-психологічної допомоги особам похилого віку сприяла гармонізації ціннісної сфери осіб похилого віку, а також зниженню рівнів тривожності та дискомфорту (таблиця 2).

Таблиця 2

Динаміка змін ціннісної сфери осіб похилого віку після здійснення програми соціально-психологічної допомоги

У таблиці наведені середньостатистичні дані стосовно кожного діагностованого показника ціннісної сфери та рівня тривожності. Чим вищий цей показник, тим нижчий ранг займає відповідна цінність у сфері ціннісних орієнтацій, тим вищий рівень тривожності осіб похилого віку. Статистично достовірні зміни позначено „*”.

Після тренінгу в учасників експериментальної групи у порівнянні з контрольною відбулося підвищення рангів ціннісних орієнтацій “активне життя” (t=-9,82, p<0,001), “пізнання” (t=-5,65, p<0,001), “розвиток” (t=-2,47, p<0,05), “творчість” ( t=-3,06, p<0,01), “краса природи та мистецтва” (t=-2,91, p<0,01), “продуктивне життя”, “життєва мудрість” (t=-2,21, p<0,05), “життєрадісність” (t=-2,58, p<0,05); зниження - “матеріально забезпечене життя” (t=7,48, p<0,001), “розваги” (t=5,20, p<0,001), підвищилися показники самооцінки (t=-2,70, p<0,05) та задоволеності життям (t=3,83, p<0,001). У представників експериментальної групи, у порівнянні з попередньо діагностованим, знизився рівень особистісної (t=2,36, p<0,05) та ситуативної (t=2,48, p<0,05) тривожності. Такі результати свідчать про позитивні зміни, зниження коефіцієнта дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери, що сприяє подоланню “кризи пенсійного віку”, веде до формування почуття его-інтеграції, забезпечує позитивну лінію старіння. Представників експериментальної групи після проведення тренігової програми можна віднести до гармонійно-реалістичного типу, що підтверджує ефективність проведеної соціально-психологічної роботи.

Результати формуючого експерименту вказують на статистично достовірні зміни до і після тренінгу в учасників експериментальної групи, а також після тренінгу в учасників експериментальної групи у порівнянні з контрольною. Це свідчить про формування метаособистісного утворення - усвідомлення стратегій життєвого увічнення, передачі смислоціннісних надбань і персоналізації у наступних поколіннях, зростання ергічних показників діяльності (активність, бадьорість, життєрадісність), прагнення до пізнання та творчості, зростання рівня самоставлення, глибоке переосмислення життєвих цінностей поведінки та способів дій, особливостей життя у цілому, прийняття статусу пенсіонера, розвиток уміння співвідносити свої потреби, бажання та можливості, а також підтверджують ефективність проведеної роботи, достовірність висловленої гіпотези.

Основні зміни відбулися у структурі термінальних ціннісних орієнтацій, структура інструментальних - залишилася на попередньому рівні, що пояснюється спрямованістю тренінгу, низькою гнучкістю і лабільністю, що є фізіологічною властивістю осіб похилого віку, та свідчить про те, що зміни системи інструментальних ціннісних орієнтацій у сталому соціальному середовищі відбуваються повільно і не залежать від змін у структурі термінальних.

Подальші дослідження у цьому напрямку передбачають удосконалення та впровадження комплексної програми соціально-психологічної допомоги особам похилого віку, яка б орієнтувалася не лише на корекцію їх ціннісно-смислової сфери. Доцільно більше уваги приділити розробці тренінгів особистісного росту, подолання тривожності, життєвої інтеграції з використанням елементів танатотерапії та включити їх до вищенаведеної програми.

Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість сформулювати загальні висновки:

Аналіз наукових даних переконливо свідчить про те, що процес особистісного розвитку у період зрілості та похилого віку не припиняється. Важливу роль у цьому відіграють цінності соціальної активності, суспільно-корисної, творчої, професійної діяльності, прагнення до самореалізації та самоздійснення, передачі особистісного потенціалу, смисло-ціннісних життєвих надбань у індивідуальний досвід наступних поколінь, задоволення потреби у спілкуванні. Визначено, що „криза пенсійного віку” пов'язана зі звуженням сфери ціннісних орієнтацій за рахунок відмирання набутих соціальних якостей та неможливістю задоволення потреби у професійній діяльності.

У ході проведення констатуючого експерименту із застосуванням комплексу психодіагностичних методів визначено структуру, психологічні особливості та чинники становлення ціннісних орієнтацій осіб похилого віку:

провідною ціннісною орієнтацією осіб похилого віку є “гармонійне життя” як прагнення до збереження рівноваги, врівноваженості в основних сферах життєдіяльності, передачі особистісного життєвого досвіду, майстерності нащадкам. Пріоритетними для сучасних пенсіонерів є етичні ціннісні орієнтації, зокрема, “чесність” і “вихованість”, ціннісні орієнтації міжособистісного спілкування. Визначено, що у структурі термінальних ціннісних орієнтацій осіб похилого віку переважають ті, які спрямовані на задоволення “нижчих” вітальних потреб самообслуговування. „Розваги” ж витіснено на периферію ціннісної сфери пенсіонерів. Критичними, на межі витіснення є ціннісні орієнтації „творчість” і „краса природи та мистецтва”, які належать до категорії духовних цінностей і забезпечують ефективний перебіг процесу старіння. Переважно витісненими на периферію є індивідуальні ціннісні орієнтації, а також ціннісні орієнтації, що спрямовані на самоствердження та професійну самореалізацію. Останнє певною мірою унеможливлює формування почуття “его-інтеграції”, а отже і позитивну лінію старіння, що зрештою може призвести до скорочення тривалості життя;

структура ціннісних орієнтацій осіб похилого віку характеризується внутрішньою сталістю та інтегрованістю. Факторами формування системи ціннісних орієнтацій пенсіонерів є соціальні чинники, згодом - особистісні, що переважно виступають детермінантами наявної системи ціннісних орієнтацій. Проте соціальні умови похилого віку, такі як соціальна ситуація розвитку, пов'язана з припиненням професійної діяльності, або ж умови проживання у будинку-інтернаті, моделюють ієрархічні взаємозалежності усередині сформованої системи ціннісних орієнтацій;

визначено, що для періоду похилого віку характерні суперечності між мотиваційною стороною діяльності (яку представлено важливістю ціннісних орієнтацій) та операційною (на яку вказує їх доступність), що, згідно теорії психічного розвитку Д.Б. Ельконіна, призводить до виникнення особистісної кризи. Таким чином, знайдено пояснення виникнення “кризи пенсійного віку”, що безпосередньо пов'язана з припиненням професійної діяльності.

Виділено три типи особистості осіб похилого віку у перші роки після виходу на пенсію, які співвідносяться з двома основними стратегіями старіння. Одну лінію розвитку представляє песимістичний тип, представники якого відзначаються пасивною стратегією адаптації до старіння, що веде до поглиблення „кризи пенсійного віку”, цих осіб характеризує високий рівень дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери, фрустрованість пріоритетних ціннісних орієнтацій та потреб, незадоволеність собою та оточенням, низькі рівні самооцінки, локус-контролю та осмисленості життя, висока тривожність - усе це утруднює, гальмує подальший розвиток особистості та свідчить про необхідність розробки програми соціально-психологічної допомоги, яка б враховувала особливості ціннісної сфери людей похилого віку.