Психологія візуального мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія візуального мислення

На сучасному етапі розвитку суспільства відбувається інтеграція різних галузей соціальної комунікації (вербальних і невербальних), що сприяє розвитку нових міждисциплінарних наукових напрямків, таких, як «іконіка», «інфографія», «іконологія», тощо. Основним завданням цих галузей знання є створення певних моделей подання інформації, які одночасно можуть бути звернені і до «правої», і до «лівої» півкуль мозку людини. Відбиття цього ми знаходимо у розвитку високих інформаційних технологій, які сьогодні справедливо називають комп`ютерною революцією. Зазначені інформаційні системи як у сфері виробництва, так і у сфері науки та освіти засновані на візуальному кодуванні інформації. Необхідність їх впровадження робить пізнання візуального мислення одним із важливих напрямків сучасної психологічної науки.

Візуальне мислення займає важливе місце в інтелектуальному і творчому розвитку особистості і є найменш дослідженим з усіх пізнавальних процесів як у вітчизняній, так і в зарубіжній психологічній науці. Перспективним у цьому сенсі є вивчення механізмів становлення візуально-мисленнєвого образу (образу-концепту) як форми візуального мислення, а також пошук і розробка дієвих засобів розвитку останнього.

Узагальнення вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури показало, що існує шерег досліджень, в яких розроблялися ті чи інші аспекти означеної проблеми. Так, вперше проблема візуального мислення була поставлена у зарубіжній психологічній науці, в гештальтпсихології (Р. Арнхейм, М. Вертгеймер); вивчення візуального мислення здійснювалось з позицій екологічного підходу (Дж. Гібсон); експериментальної (Р. Грегорі); когнітивної психології (Дж. Андерсон, Д. Мецлер, Р. Шепард, С. Чіпман, У. Чейз, Х. Саймон, В. Адельсон, А. Пайвіо, С. Косслін, М. Фарах, К. Хаймонд, А. Джонсен, С. Рід та інші).

Вітчизняні дослідження візуального мислення проводилися: у межах концептуальних основ діяльнісного підходу: в інженерній психології (Н.Ю. Вергілес, В.М. Ґордон, Д.Н. Завалішина, В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, Ю.К. Стрєлков); як функціональної системи та її операціональних механізмів (Б.І. Беспалов, В.Д. Глезер, О.Д. Логвиненко); візуального моделювання геометричних завдань (І.М. Арієвич, В.В. Пєтухов); творчих стратегій суб`єкта конструкторської діяльності (В.О. Моляко); на рівні просторового мислення (І.Я. Каплунович, І.С. Якиманська).

Узагальнення цих та інших даних засвідчило, що найбільш поширеним у вітчизняній психологічній науці є розуміння візуального мислення як специфічного виду мисленнєвої діяльності, змістом якої є оперування та маніпулювання зоровими (візуальними) образами, а результатом - створення нових образів, що несуть змістове навантаження й роблять значення видимим.

Зв`язок з науковими планами, програмами, темами.

Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно з науково-дослідною роботою, що входить до тематичного плану Південного наукового Центру АПН України (м. Одеса) «Психолого-педагогічне забезпечення розвитку та діяльності особистості» (№ 0194006237).

Проблема дисертаційного дослідження. Незважаючи на шерег існуючих досліджень візуального мислення в зарубіжній та вітчизняній психології, пізнання означеної проблеми суттєво ускладнюється недостатньою розробкою концептуальних підходів, які давали б можливість конструктивно дослідити механізми та специфіку зазначеного виду мислення.

Головна причина такого стану полягає, по-перше, у невизначеності чітких теоретико-методологічних засад цього явища; по-друге, у неоднозначності підходів до трактування поняття «візуальне мислення»; по-третє, у складності експериментального дослідження механізмів візуального мислення через їх інтегрованність та підміну іншими пізнавальними процесами; по-четверте, у відсутності валідних і надійних методів їх дослідження.

Виходячи з наведеного, була визначена мета дослідження: розробити стратегіально-семантичний підхід до пізнання візуально-мисленнєвої діяльності, на терені якого побудувати її структурно-функціональну модель, а також на теоретико-емпіричному рівні дослідити механізми становлення візуально-мисленнєвого образу.

Об`єкт дослідження: візуальне мислення як форма наочно-мисленнєвої діяльності суб`єкта.

Предмет дослідження: механізми і закономірності візуально-мисленнєвої діяльності та створення образу-концепту.

Основні положення дослідження, що виносяться на захист:

1. візуальне мислення є найвищою формою розвитку наочного відображення, вищою пізнавальною діяльністю, що розвивається та має індивідуальні особливості перебігу;

2. детермінантами розвитку візуального мислення є загальна суспільна картина світу та індивідуальний образ світу суб`єкта діяльності. Ці чинники впливають на розвиток його операціональних механізмів, через дії по створенню та розширенню меж індивідуального образу світу, а також його змістових механізмів, через суб`єктивну семантику створюваних візуально-мисленнєвих образів;

3. когнітивним продуктом візуально-мисленнєвої діяльності є образ-концепт, який має свою специфіку, властивості та функції, що відрізняє його від інших наочних образів;

4. становлення візуального мислення має культурно-історичну природу, що виявляється в знаково-символічній функції візуально-мисленнєвого образу;

5. у онтогенезі та антропогенезі візуальне мислення має свої закономірності становлення і є найвищою формою наочно-мисленнєвої діяльності;

6. існує взаємозв`язок між рівнями розвитку вербально-логічного та візуального мислення;

7. механізмами візуально-мисленнєвої діяльності є візуально-мисленнєві стратегії, які визначають індивідуальні особливості її перебігу при створенні образу-концепту;

8. візуально-мисленнєві стратегії створення образу-концепту є підґрунтям творчої діяльності суб`єкта.

Основні завдання дослідження:

1. Узагальнити теоретико-методологічні засади вивчення візуального мислення у зарубіжній та вітчизняній психологічній науці.

2. Розробити концептуальний підхід до вивчення візуально-мисленнєвої діяльності.

3. Побудувати концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності на основі розкриття її структури, механізмів, функцій, форм прояву, емпіричних характеристик.

4. Виділити і описати специфічні характеристики образу-концепту як форми візуально-мисленнєвої діяльності.

5. Розкрити знаково-символічну природу візуального мислення та закономірності його становлення в антропогенезі.

6. Теоретично і експериментально дослідити закономірності розвитку механізмів візуального мислення в онтогенезі та його взаємозв`язки з вербальними формами мислення.

7. Створити модель візуально-мисленнєвих стратегій як механізмів візуально-мисленнєвої діяльності, дати порівняний аналіз їх структури, емпірично дослідити змістові і операціональні компоненти.

8. Дослідити процес створення образу-концепту в творчій діяльності на підґрунті апробації стратегіально-семантичного підходу до вивчення візуального мислення.

Теоретико-методологічні засади дослідження: при розробці означеної проблеми ми ґрунтувалися на доробку гештальтпсихології та когнітивної психології, операціональній концепції інтелекту (Ж. Піаже), а також, основних положеннях культурно-історичної теорії розвитку вищих пізнавальних функцій (Л.С. Виготський); основних принципах системного та діяльнісного підходів, розроблених у вітчизняній психологічній науці (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.Ф. Ломов); єдиній теорії психічних процесів (Л.М. Веккер); концепції Образу світу (О.М. Леонтьєв); розробках з проблеми візуально-мисленнєвої діяльності (В.П. Зінченко); стратегіальному підході до дослідження творчої діяльності (В.О. Моляко); теорії емоційної регуляції пізнавальної діяльності (О.Я. Чебикін); континуально-ієрархічній концепції особистості (О.П. Саннікова); генетичній психології (С.Д. Максименко); наукових розробках у галузі психосемантики (В.Ф. Петренко, О.Г. Шмельов, О.Ю. Артемьєва).

Методи дослідження. Зміст дослідження та його спрямованість зумовили використання комплексу теоретичних та емпіричних методів у їх взаємозв`язку:

теоретичні: теоретико-методологічний аналіз, історико-генетичний, систематизація, узагальнення, проектування;

емпіричні: спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, тестування, такі конкретні методики, як: - тест Равена, тест Фідлера (піктограми), тест Р. Торренса, методика трансформації візуального образу (ТВО) (С.М. Симоненко), методика колірного семантичного диференціалу (КСД) (С.М. Симоненко, Т.А. Вовнянко), метод психологічної реконструкції, біографічний метод;

методи математичної статистики: кореляційний і факторний аналіз, визначення достовірності відмінностей (за критерієм Стьюдента);

інтерпретаційні методи: структурно-функціональний та генетичний.

У дослідженні, на основних його етапах, брали участь 750 досліджуваних (учні загальноосвітніх шкіл та художньо-освітніх закладів, студенти художньо-графічних та інших факультетів, професійні художники; емпіричне дослідження проводилося на протязі 1994 - 2004 років, було проаналізовано понад 5000 малюнків та творчих робіт.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній:

Вперше:

Розроблено новий стратегіально-семантичний підхід до пізнання візуально-мисленнєвої діяльності. Основні положення цього підходу полягають у тому, що провідними чинниками розвитку візуального мислення є загальна «картина світу» властива певному суспільству, та індивідуальний «образ світу» суб`єкта, який формується в процесі розпредмечування ним цієї «картини світу» та опредмечування навколишнього світу. Ці чинники визначають візуально-мисленнєві стратегії, які є індивідуальними механізмами становлення образу-концепту.

Створено структурно-функціональну модель візуального мислення, в якій системотвірними компонентами є візуально-мисленнєві стратегії як механізми творення образу-концепту та наочність як його властивість.

Побудовано модель візуально-мисленнєвих стратегій, як складних інтегральних утворень, що мають ієрархічно організовану структуру, котра включає в себе мета -, макро-, і мікрорівні.

З`ясовано, що розвиток візуально-мисленнєвої стратегії у процесі антропо- і онтогенезу відбувається у такій послідовності: мікрорівень - макрорівень - метарівень, а на рівні її сформованості навпаки, регуляція відбувається у зворотньому напрямку.

Розкрито специфіку образу-концепту, яка полягає у тому, що він є пізнавальним конструктом, організація якого є результатом інтеграції двох різноякісних форм відтворення інформації: візуальної і вербальної через візуальну. Предметне значення, особистісний смисл, чуттєва тканина свідомості і співвідношення, котрі встановлюються між ними, є структурною основою для створення різних за своїм змістом і семантичним значенням образів-концептів.

Досліджено знаково-символічну природу та особливості становлення візуального мислення в антропогенезі й онтогенезі. Візуальні образи, символи, знаки є продуктами культурно-історичного розвитку візуально-мисленнєвої діяльності і становлять різні форми її візуалізації.

Доведено, що візуальне мислення нерозривно пов`язане з розвитком абстрактно-понятійного рівня вербальних форм мислення.

З`ясовано, що вплив образу світу суб`єкта діяльності на механізми створення візуально-мисленнєвого образу, має вирішальне значення для становлення його змістових (через їх семантику) та операціональних механізмів.

Виявлено, що візуально-мисленнєві стратегії створення образу-концепту є підґрунтям для творчої діяльності

Поглиблено уявлення про візуальне мислення як продуктивну діяльність та її механізми.

Отримали подальший розвиток:

теоретичні та методологічні підходи до дослідження феномену візуального мислення у психологічній науці;

уявлення про візуальне мислення як вищу форму наочних видів мислення, етапами становлення якого є наочно-дієве, наочно-образне мислення;

Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні методологічних засад вивчення візуально-мисленнєвої діяльності; розробці стратегіально-семантичного підходу до пізнання цієї діяльності; побудові її концептуальної моделі; розкритті антропологічного й онтогенетичного аспектів становлення візуального мислення, його знаково-символічної природи; створенні моделі візуально-мисленнєвих стратегій як механізмів візуально-мисленнєвої діяльності; з`ясуванні впливу образу світу суб`єкта на їх становлення; розкритті взаємозв`язку з іншими мисленнєвими процесами. Результати, одержані в дисертаційному дослідженні, є засадовими для подальшої розробки означеної наукової проблеми.

Обґрунтування і достовірність наукових положень та висновків забезпечувались: використанням методології системного та діяльнісного підходів; комплексним застосуванням методів дослідження; застосуванням сучасного апарату математичної статистики; різних видів статистичного аналізу емпіричних даних; використанням взаємодоповнювальних валідних та надійних методик; взаємозіставленням теоретичних і практичних результатів.

Практична значущість дослідження: розробка стратегіально-семантичного підходу дає можливість моделювання процесу візуального мислення. Це є підґрунтям для дослідження візуально-мисленнєвої діяльності та її механізмів. На основі створеного концептуального підходу до вивчення візуально-мисленнєвої діяльності є можливим створення діагностичного інструментарію та проведення діагностики розвитку візуального мислення, здібностей до творчої візуалізації. Дослідження візуально-мисленнєвих стратегій у різних галузях творчої діяльності є підґрунтям створення тренінгів з розвитку візуального мислення. На основі результатів дослідження було створено навчальні курси «Основи продуктивної візуалізації», «Продуктивна візуалізація в рекламі», одержані результати впроваджені в курс лекцій з «Загальної психології», «Вікової психології», «Основи творчості» для студентів, магістрантів та аспірантів психологічних, філологічних, художніх та технічних факультетів вищих навчальних закладів.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати дослідження впроваджені в науково-педагогічну діяльність Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (м. Одеса); Уманського державного педагогічного університету ім. П.Г. Тичини; Одеського політехнічного університету; Мелітопольського державного педагогічного університету; Рівненського державного гуманітарного університету при підготовці аспірантів та магістрантів, а також при підготовці лекційних курсів з «Загальної психології», «Вікової психології», спецкурсів «Основи творчості», «Основи продуктивної візуалізації», «Продуктивна візуалізація в рекламі» для студентів психологічних, художньо-графічних, філологічних, технічних факультетів.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідались і отримали схвалення на міжнародних науково-практичних конференціях та конгресах: «Я.А. Коменський і педагогічна сучасність» (Одеса, 1992.); «Глобальні перспективи та національні розв'язання проблем спеціального навчання» (Відень, 1993); «Талановита особистість: сім'я, школа, держава» (Київ, 1994); «Актуальні проблеми розвитку творчих здібностей дітей» (Київ, 1994); Матеріали Міжнародного конгресу «Социальные аспекты психического здоровья детей и подростков» (Одеса, 1994); «Визуальное мышление и творчество: проблемы и перспективы исследования» (Одеса, 1996); Міжнародних Костюківських читаннях (Київ, 1993); ІV Костюківських читаннях «Українська психологія: Сучасний потенціал» (Київ, 1996); П'ятих Костюківських читаннях «Психологія на перетині тисячоліть» (Київ, 1998); «Стрессы в повседневной жизни детей» (Одеса, 2002); IV Міжнародні читання «Психологія у сучасному вимірі: теорія та практика» (Харків, 2002); Міжнародній науковій конференції «Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології» (Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції «Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога» (Київ, 2002); конференції присвяченій пам`яті професора І.Г. Білявського (Одеса, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого - погляд у майбутнє» (Одеса, 2004); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Психологічна освіта в системі вищої школи» (Одеса, 1997); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2004); доповідались на методологічних семінарах Південного науково-практичного центру АПН України; засіданнях кафедр: теорії та методики практичної психології, кафедри педагогічної і вікової психології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (м. Одеса, 1994-2005 р.)

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в 3 монографіях (2 у співавторстві), 29 статтях у наукових фахових виданнях та збірниках наукових праць; 9 тезах та матеріалах наукових конференцій (всього 41 публікація загальним обсягом близько 47 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, дві частини, які складаються з 6 розділів, висновки, список використаної літератури та додатки. Основний текст дисертації викладено на 390. сторінках друкованого тексту, містить 2 рисунків та 4 таблиць. Список використаної літератури налічує 580 джерел, у тому числі 38 іноземною мовою.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об`єкт та методологічні засади, сформульовано проблему дослідження, мету та головні завдання роботи, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв`язання поставлених завдань.

Подаються відомості про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації.

Перша частина «Теорія і методологія феномену візуального мислення в психологічній науці» складається з двох розділів, які містять теоретичний аналіз проблеми дослідження та стану її розробленості в філософській та психологічній літературі.

Перший розділ «Історичний аналіз та умови виникнення проблеми візуального мислення в психології» присвячується історико-теоретичному аналізу передумов виникнення проблеми візуального мислення у світовій психологічній науці, що, насамперед, стосується дослідження змісту розумових образів і механізмів психічного як процесу, що є засадовими щодо дослідження поставленої проблеми. Показано, що вона безпосередньо пов`язана з теорією психічного відображення, теорією «образу» взагалі, та проблемою «мисленнєвих образів», зокрема. Зазначається, що історичними витоками проблеми візуального мислення є питання про розумові репрезентації та їх природу, яке було поставлене ще в античності.

Показано, що до розв`язання проблеми розумових, та, зокрема, візуально-мисленнєвих образів, доклали зусилля різні напрямки психологічної науки: асоціанізм, структуралізм, гештальттеорія, функціоналізм і, навіть, біхевіоризм, а також когнітивна психологія. Розкривається внесок цих напрямків в дослідження проблеми становлення візуально - мисленнєвого образу та його механізмів.

Виділено три періоди в історії вивчення розумових образів: описовий (британські емпірики Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм; англійський асоціанізм Д. Гартлі і Дж. Прістлі), емпіричний (Г. Фехнер, Ф. Брентано, Г. Гельмгольц, В. Вундт, А. Мюллер, О. Кюльпе, Г. Еббінгауз, Е. Тітченер, В. Джеймс, Ф. Гальтон, Ф. Дондерс, Р. Кеттел, Дж. Беттс та інші), концептуальний (В.Келлер, К.Коффка, М.Вертгеймер, К.Дункер, О. Зельц та інші).

Перші два напрямки досліджень стали передумовою до порушення проблеми зв'язку мислення й образу, яка вперше була розглянута в гештальтпсихології. В рамках зазначеного напрямку була поставлена сама проблема «продуктивної візуалізації» (М. Вертгеймер), введено термін «візуальне мислення» (Р. Арнхейм), розкрита його продуктивна функція в процесі розв`язання творчих задач та досліджувалися його механізми, описані принципи розпізнавання візуальної інформації. Зазначені принципи виступили за своєю суттю механізмами побудови продуктивних мисленнєвих візуалізацій як основи продуктивного мислення, яке в гештальтпсихології ґрунтується на механізмі візуальних трансформацій і подоланні сталого «бачення структури» ситуації розв`язання задачі (В. Келлер, К. Коффка, М. Вертгеймер, К. Дункер).Також проаналізовано доробок О. Зельца в розв`язання проблеми взаємозв'язку продуктивного мислення та візуалізації. Можна вважати, що в гештальтпсихології та в дослідженнях О. Зельца були закладені підвалини вивчення візуального мислення, вперше були експериментально доведені принципи побудови візуальної інформації, зроблено спробу вивчення механізмів візуального мислення як продуктивної пізнавальної функції.

В другому розділі «Узагальнення основних тенденцій вивчення механізмів візуалізації в психологічній науці» розкриваються основні підходи до дослідження механізмів розумових образів, що існують на сучасному етапі розвитку зарубіжної та вітчизняної психологічної науки.

Зроблено теоретичний аналіз сучасних досліджень механізмів візуалізації в зарубіжній психології. Показано, що дослідження проблеми візуального мислення відбувається у загальному контексті дослідження механізмів візуалізації розумових образів, в гештальттеорії (Р. Арнхейм, М. Вертгеймер) та когнітивній психології (Дж. Андерсон, Д. Мецлер, Р. Шепард, С. Чіпман, У. Чейз, Х. Саймон, В. Адельсон, А. Пайвіо, С. Косслін, М. Фарах, К. Хаймонд, А. Джонсен, С. Рід та інші), а також з позицій екологічного підходу (Дж. Гібсон), експериментального (Р. Грегорі), стохастичної теорії Ж. Піаже та Б. Інельдер та інших дослідженнях.

Серед представників когнітивного напрямку теоретико-методологічні засади вивчення образних процесів були закладені А. Певіо, Р. Шепардом, С. Косліном; емпіричними розробками проблеми розумових образів як засобів мнемоніки, як мнемічних форм займалися Р. Аткінсон, М. Роуф, М. Бауер; теоретико-емпіричне обґрунтування ролі образів у пропозиціональній репрезентації знання здійснили Дж. Андерсон, Г. Бовер; як щось більше, ніж просто суб'єктивний епіфеномен, як форму і механізми репрезентації інформації в структурах розглядали розумові образи З. Пілішин, Ю. Брюєр та інші.

Завдяки розробленим в когнітивній психології експериментальним методам мікроаналізу та дослідженню мікроструктури і мікродинаміки таких пізнавальних процесів, як сприймання, пам`ять, мислення стало можливим більш глибоке дослідження структури та механізмів візуально-мисленнєвої діяльності. Зазначено, що першим напрямком дослідження механізмів візуалізації є теорія розпізнавання паттерну. Принципи розпізнавання зорових паттернів, що визначилися в гештальттеорії, стали підгрунттям для подальшого їх поглиблення у когнітивних дослідженнях, де вони здобули дещо іншу спрямованість і глибину. Якщо гештальтисти вивчали особливості елементарних стимулів, то когнітивісти починають досліджувати «внутрішні» структури і процеси, пов'язані з упізнанням складних паттернів, на яких вони засновані.

Узагальнення когнітивних досліджень показало, що у рамках теорії паттернів існують декілька моделей розпізнання образу. Перша модель полягає у тому, що розпізнання починається з частин паттернів, що слугують підставою для розпізнавання цілого («знизу-догори»), з висування гіпотези загалом, що дозволяє ідентифікувати, а потім пізнати його складові частини («згори-донизу»). Пізнання паттернів може відбуватися одночасно в напрямку «знизу-догори» і «згори-донизу». Друга модель базується на принципі «порівняння з еталоном», виходячи з чого стверджується, що у процесі набуття життєвого досвіду в нас утворюється величезна кількість еталонів, кожний з який пов'язаний з деяким значенням.

Третьою моделлю розпізнання образу є подетальний аналіз складного цілого (паттерну). Виявлено, що в розглянутій теорії простежується вплив гештальт-концепції на розуміння механізмів візуалізації образів та зведенні їх до принципів побудови образу-перцепту.

Наступним напрямком у дослідженні механізмів візуалізації когнітивною психологією є теорія прототипів, що є альтернативною теорії паттернів та її основним моделям механізмів розпізнавання паттерну. В рамках цього напрямку виділені дві теоретичні моделі формування прототипів: модель центральної тенденції та модель частоти ознак, виходячи з аналізу яких, нами було зроблено висновок про те, що обидві моделі відображають початковий рівень формування візуального образу - виокремлення ознак прототипів, як змістових компонентів візуально-мисленнєвого образу, заснованих на перцептивних і уявленнєвих паттернах.

Ґрунтуючись на аналізі та узагальненні теоретичних даних, було зроблено висновок, що рівні візуалізації, розглянуті в теорії паттернів і теорії прототипів, є підготовчими до наступного (мисленнєвого) рівня творення візуального образу, де відбувається встановлення зв'язків і відношень між паттернами, паттернами і прототипами, між прототипами, за допомогою трансформацій, що і буде, на нашу думку, відповідати рівню візуального мислення.

Безпосередньо мисленнєвий рівень візуалізації образів вивчався у дослідженнях А. де Гротта, У. Чейза, Х. Саймона, В. Адельсон. Хоча в цих дослідженнях термін «візуальне мислення» і не використовується, але високий рівень «візуальних» узагальнень, притаманний цим когнітивним моделям, наводить нас на цю думку.

Аналіз зазначених досліджень показав, що візуальні моделі високого рівня узагальнення мають здатність до кодування найрізноманітнішої інформації. При цьому вони є відкритими системами, здатними до трансформацій і прийняття до своєї структури нової інформації через включення нових перцептивних елементів - паттернів різного рівня узагальнення і складності

Узагальнюючи розглянуті когнітивні моделі формування візуального образу, необхідно зазначити, що одним із недоліків є розуміння їх вченими когнітивного напрямку як однопорядкових, однорівневих, як у плані онтогенетичного розвитку, так і в плані зростання їх складності. На наш погляд, чинником, що визначає рівень узагальненості й абстрактності візуальних образів є рівень складності механізмів їх організації, паттерни як перцептивні елементи і прототипи як продукт мнемічних процесів є змістовим матеріалом для створення візуально-мисленнєвого образу.

Дослідження механізмів візуалізації образів у когнітивній психології, насамперед, нерозривно пов`язане з розробками моделей кодування інформації у пам`яті, що ще раз підтверджує певне ототожнення візуально-мисленнєвих образів (створених) з репродуктивними образами-уявленнями. У сучасній когнітивній психології існують три основні моделі візуального кодування інформації, зокрема, радикальна гіпотеза образів, концептуально-пропозиціональна гіпотеза і гіпотеза подвійного кодування. В роботі розкриваються їх суть та відмінності. На основі їх аналізу, в дослідженні зроблено висновок про те, що питання, як інформація представлена в людському мозку, залишається досить спірним і до кінця не дослідженим. Воно може бути розв`язане з урахуванням існування різних рівнів когнітивної обробки інформації, а також її індивідуальних особливостей та специфіки діяльності суб`єкта.

Узагальнення розглянутих підходів до дослідження механізмів візуалізації є підгрунтям для висновку про те, що в зарубіжній психологічній науці не існує однозначного розуміння змісту, специфіки візуального мислення та механізмів створення візуально-мисленнєвого образу. Існують методологічні проблеми в дослідженні цього процесу, певна еклектичність у вивченні розумових образів взагалі та, зокрема, розмитість меж між такими поняттями як розумові та мисленнєві образи, певне ототожнення механізмів становлення образів-перцептів, образів-уявлень та візуально-мисленнєвих образів. Недостатньо розкритою залишаються роль суб`єкта діяльності в плані його активності в ході переробки інформації та трансформації її у візуально-мисленнєві образи.

Аналіз вітчизняних досліджень з проблеми візуального мислення показав, що переважно вивчалися наочні образи. Всі ці дослідження склали три напрямки: ергономічні розробки (В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, В.М. Гордон); дослідження механізмів наочних образів та їх ролі у творчій діяльності (В.О. Моляко), вивчення вікових особливостей розвитку наочних образів, просторове мислення (І.Я. Каплунович, І.С. Якиманська). Слід зазначити, що при розробці проблеми наочних образів більше уваги приділялося дослідженню перцептивних, мнемічних, а також мисленнєвих образів на рівні наочно-дієвого та наочно-образного мислення.

Побудова різних моделей наочних образів у сучасній вітчизняній психологічній науці здійснювалась на методологічних засадах теорії відображення, системного та діяльнісного підходів, з урахуванням макроструктурного та мікроструктурного аналізу. Передумовами постановки проблеми візуального мислення, з одного боку, з'явилися численні дослідження візуальних образів у західній психології, в першу чергу, праці Р. Арнхейма, дослідження розумових образів у когнітивному напрямку, з іншого - ті теоретичні напрацювання з проблеми мислення і чуттєвого відображення, що є доробком вітчизняної психології та викликані потребами практики, психологічного забезпечення діяльності систем «людина-машина», операторської праці, важливу роль в якій відіграє візуалізація в процесах прийому та переробки інформації.

Задля поглибленого вивчення специфіки та механізмів візуального мислення розглядаються різні функціональні моделі наочних образів, починаючи від моделей перцептивних образів і до моделей візуально-мисленнєвих образів, що розроблялися у вітчизняній психологічній науці. Це дало змогу на рівні теоретичного аналізу простежити механізми становлення наочного образу на всіх його етапах, а також поглибити уявлення про теоретико-методологічні підходи до вивчення візуального мислення і його механізмів.

Необхідно зазначити, що більшою мірою у вітчизняній психологічній науці увага приділялася побудові моделей сенсорно-перцептивних та мнемічних процесів, тобто становленню зорових образів та образів-уявлень, і, меншою мірою, візуальним образам, що належать до мисленнєвого рівня - так званого «інтелектуального бачення».

Аналіз моделей візуалізації різного рівня, які існують у вітчизняній психології, дав змогу, з одного боку, поглибити уявлення про етапи становлення перцептивного образу, мікроструктурні одиниці перцептивної діяльності, її продуктивний характер, а, з іншого боку, виявив взаємозв'язок мисленнєвої діяльності з перцептивними, мнемічними процесами, на рівні їхніх операціональних структур, що дуже важливо для розуміння природи візуально-мисленнєвого образу.

В роботі дається аналіз шерегу досліджень візуального мислення, які у вітчизняній психології проводилися в умовах діяльності системи «людина-машина», «людина-знак», в інженерній психології як умова ефективності праці оператора в різних СЛМ, а також у загальній психології (Н.Ю. Вергілес, В.П. Зінченко). У ряді досліджень процесу візуалізації оперативного образу було виокремлено низку функцій, блоків та рівнів репродуктивної і продуктивної переробки інформації. (Д.Н. Завалішина, Ю.К. Стрєлков); як функціональної системи та її операціональних механізмів (Б.І. Беспалов, В.Д. Глезер, О.Д. Логвиненко); візуального моделювання геометричних завдань (І.М. Арієвич, В.В. Пєтухов). Висунуто положення про поліфункціональність наочних образів та їх зв`язок з цілями і завданнями діяльності, розкриті програмуюча, регулятивна, контролююча і координаційна функції образу. Так, на підставі вивчення візуального мислення як процесу прийому і переробки інформації в операторській діяльності було введено поняття «образно-концептуальна модель проблемної ситуації» (ОКМ) (В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, В.М. Гордон). Ця модель, порівняно з «перцептивними» і «мнемічними» моделями, відображає більш високий рівень породження наочних образів. В «образно-концептуальній моделі» наочний образ піднявся до рівня візуального мислення, «інтелектуального бачення» (за В.П. Зінченком). Ця модель відображає більш складні процеси породження візуального образу, знімаючи в собі всі рівні відображувальної діяльності і наповнюючи їх дією, спрямованою на розкриття змісту проблемної ситуації через внутрішні смисли суб'єкта діяльності. Створення образно-концептуальної моделі (ОКМ) проблемної ситуації збагатило загальну психологічну теорію, будучи за своїм змістом першою моделлю візуального мислення у вітчизняній психологічній науці.

Необхідно зазначити, що на сьогодні в психологічній науці не існує однозначного визначення візуального мислення. Традиційно цей вид мислення прийнято визначати як один із способів розв`язання інтелектуальних завдань з опорою на внутрішні візуальні образи, а також як вид мислення, продуктом якого є породження нових образів і створення нових візуальних форм, що несуть певне змістове навантаження й роблять значення видимим.

Проведений аналіз основних напрямків дослідження візуального мислення показав недостатню концептуальну розробленість цієї проблеми, проявом чого є недостатнє розкриття диференціації процесів у наочній сфері, специфіки їх генезису, механізмів функціонування й індивідуалізації, а також їхньої ролі у творчій діяльності суб'єкта.

Друга частина роботи «Стратегіально - семантичний підхід до пізнання візуально- мисленнєвої діяльності» складається з 4 розділів, в яких послідовно розкривається стратегіально-семантичний підхід до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності.

У третьому розділі «Обґрунтування семантичної детермінації візуально-мисленнєвого образу» описано основні принципи і положення стратегіально-семантичного підходу до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності, подано її модель.

Зазначено, що дослідження проблеми візуального мислення нерозривно пов`язане з вирішенням питання про «демаркаційну лінію» (Л.М. Веккер) між образом та думкою, яке і нині є одним із найскладніших у психологічній науці. Доведено, що реально існує наявність двох різних рівнів - образного та мисленнєвого, котрі об'єднані спільним принципом організації психіки та перехідною формою між ними. На підставі існування єдиних психічних законів розвитку психічних процесів (Л.М. Веккер) постає питання про перехідні форми, що займають проміжне положення між перцептивними та мисленнєвими процесами і реалізують під час розвитку стрибок через межу «образ-думка». Таке проміжне положення займають наочні види мислення.

В роботі розкриваються засади, в яких психіка розглядається як континуально-генетичне утворення (Ж. Піаже, С.Д. Максименко), де всі стадії розвитку не є відокремленими одна від одної, а виростають одна з іншої, безупинно переходячи одна в одну, і, зокрема, мислення розглядається не тільки як діяльність, а й як невпинний, недиз'юнктивний психічний процес аналізу, синтезу й узагальнення, що постійно змінюється з урахуванням нових обставин життя суб'єкта. Ґрунтуючись на цих засадах, візуально-мисленнєву діяльність ми розглядаємо, як генетично вищий рівень розвитку наочних видів мислення, етапами становлення якої є наочно-дієве, наочно-образне мислення.

Виходячи з теоретико-методологічних принципів, візуальне мислення розглядається як таке, що передбачає генетичний аналіз, розгортається в часі, що має нерозривний зв`язок структури й еволюції, функціонування та розвитку, є системним багаторівневим утворенням з ієрархічно організованими рівнями, організація якого носить культурно-історичний характер. Системотвірним чинником, який визначає особливості візуалізації сутності предмета, характер діяльності, рівні та динаміку її регуляції, виступають операціональні механізми, які роблять наочним контекст у всіх його функціональних і структурних взаємозв'язках.

Важливим для розуміння природи та механізмів візуального мислення є положення про те, що дія суб'єкта як «генетично вихідна інтелектуальна операція» (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, О.В. Запорожець) є основною одиницею аналізу пізнавальних процесів, зокрема, візуального мислення.

Означені принципи та положення, а також введення макро- і мікрогенетичного аналізу в дослідження дає можливість розкрити зміст окремих функціональних блоків, що беруть участь у перетворенні інформації у візуально-мисленнєвому процесі. Це сприяє зближенню, встановленню взаємозв`язків операціонального складу на рівні пізнавальних дій між перцептивними, мнемічними, мисленнєвими процесами, дає підстави розглядати візуальне мислення як функціональний орган, що носить ситуативний, динамічний характер, структура якого трансформується залежно від завдань та цілей, які постають перед суб`єктом діяльності, та змінюється залежно від складу пізнавальних дій і від алфавіту оперативних одиниць пам'яті, від тих семантичних перетворень, які складають індивідуальність суб'єкта.

Ґрунтуючись на засадах стратегіального підходу до дослідження творчої діяльності (В.О. Моляко), ми розглядаємо як механізми візуально-мисленнєвої діяльності суб`єкта його візуально-мисленнєві стратегії створення образу, їх складовими є операціональні та змістові компоненти.

Аналіз візуального мислення як продуктивної пізнавальної діяльності найбільш успішно може бути розв`язане з позиції означених теоретико-методологічних засад, що існують у вітчизняній психології, а також з позицій концепції «Образу світу» (О.М. Леонтьєв). Виходячи з цього, візуально-мисленнєва діяльність розглядається нами як діяльність суб'єкта, що володіє психікою, живе в певному культурно-буттєвому полі, привласнює і реалізує його зміст у діяльності і спілкуванні. Візуальне мислення як вища пізнавальна діяльність регулюється механізмами мотиваційно-цільової та емоційної регуляції (О.Я. Чебикін).

Розкриваються засади суб'єктності, активності, предметності, продуктивності, змістовності візуально-мисленнєвого образу, що має цільовий характер. Висвітлюється важливість для розуміння його специфіки положення про багаторівневу будову предметного образу (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв), порівневе «розгортання» плану його змісту, розуміння образу як процесу, який має значеннєву природу, свої особистісні смисли та чуттєву предметність.

Означені принципи, положення та методи аналізу дозволяють глибше дослідити структуру, механізми та функції візуального мислення як продуктивного пізнавального процесу. Виходячи із зазначених теоретико-методологічних засад, ми визначаємо візуальне мислення як найвищий рівень розвитку наочних видів мислення, як вищу пізнавальна діяльність, що має культурно-історичну природу, розвивається в процесі діяльності та має індивідуальні особливості перебігу.

Реалізація візуально-мисленнєвого процесу здійснюється за допомогою візуально-мисленнєвих стратегій, які виступають його механізмами і мають певну структуру. Ці візуальні стратегії як механізми візуально-мисленнєвої діяльності, детермінуються загальною суспільною картиною світу й індивідуальним образом світу суб`єкта, що знаходить своє відображення у суб`єктивній семантиці та операціональних механізмах створення образу-концепту.

Пусковим механізмом початку розгортання візуально-мисленнєвого процесу як і інших видів мисленнєвої діяльності є проблемна ситуація. Відносно специфіки візуального мислення, проблемною є ситуація дисбалансу між гіпотезою (словесно вираженою) і недостатністю вербальних засобів та відсутністю готових наочних форм для її вирішення. Ця проблемна ситуація, виходячи з діяльнісної природи мислення, регулюється потребнісно-мотиваційною й емоційно-вольовою сферами суб`єкта діяльності.

Розкриваються основні емпіричні характеристики візуально-мисленнєвого образу, системотвірною серед яких є наочність, через неї переломлюються і в ній реалізуються такі його базисні властивості, як: активність, предметність, симультанність, цілісність, просторово-часова структура, інтенсивність, та такі специфічні властивості, як: концептуальність, амодальність, креативність, абстрактність, узагальненість. Основними його функціями є: відображувально-пізнавальна; прогностична; регулятивна; креативна; знаково-символічна.

Досліджуються специфічні особливості образу-концепту, розгляд яких дозволяє глибше вивчити продуктивну функцію візуального мислення як самостійного виду мисленнєвої діяльності. Зазначено, що у сучасній психологічній науці не існує чіткого розмежування між такими поняттями, як «чуттєвий образ» і «наочний образ».

На рис. 1 відтворено побудовану концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності.

Ґрунтуючись на теоретико-методологічних засадах теорії відображення, системного і діяльнісного підходів, закладених у вітчизняній психологічній науці, ми розглядаємо наочність як властивість, що нерозривно пов'язана із загальною здатністю психіки до відображення.

Рис. 1 Модель візуально-мисленнєвої діяльності

Уточнюється поняття «наочність» та його специфічні особливості в контексті існуючих підходів до його вивчення (Б.Г. Ананьєв, С.В. Кравков, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, О.А. Смирнов, Б.М. Теплов та інші). Дається порівняльний аналіз таких понять, як «зоровий образ», «наочний образ», «візуально-мисленнєвий образ». Виходячи з цього, визначається, що візуально-мисленнєвий образ є певним типом зорових образів, специфіка якого полягає у тому, що його основою є чуттєве відображення, йому притаманна наочність, і він, на відміну від інших наочних образів, є створеним.

Відомо, що у процесі становлення наочних форм мислення наочність набуває різних якостей залежно від пропорції чуттєвого і раціонального в розвитку наочного образу. Якщо на рівні наочно-дієвого і наочно-образного мислення переважає чуттєве над раціональним, то на рівні візуального мислення раціональне домінує над чуттєвим, що, в свою чергу, піднімає візуальний образ на більш високий рівень діяльності відображення і наділяє його певною специфікою і функціями.

Розкривається логіка нашого розуміння наочного образу: від найпростіших форм - образів-перцептів - до найвищого рівня їх розвитку - образів візуального мислення. Розглядаючи інтелектуальну сферу суб'єкта діяльності в безперервному розвитку, ми можемо розташувати специфічні властивості наочних образів у такій послідовності: «конкретна наочність», «наочна конкретність», «узагальнена наочність», що відповідають першому і другому рівню її розвитку. Зазначено, що великий вплив на рівень «узагальненості» наочних образів має розвиток мовленнєвої діяльності. Виокремлюючи третій рівень розвитку наочності - «наочної узагальненості» або «наочного поняття», його можна віднести до вищого рівня розвитку образної сфери, бо він притаманний образам візуального мислення, які можна назвати «наочним концептом». Виходячи з цього, найвищий рівень узагальненості притаманний образам-концептам, як вищій формі розвитку наочного мислення. Така послідовність дає підстави розглядати наочні образи в перманентному розвитку, в єдності взаємозв'язків чуттєвого і раціонального, у безперервному потоці пізнання.

Візуальний образ-концепт формується шляхом різних усвідомлюваних і неусвідомлюваних трансформацій. Під трансформаціями ми розуміємо операціональний компонент («оператори») структури візуального мислення, за допомогою якого і відбуваються перетворення. Оскільки вихідним матеріалом для побудови образу-концепту є образи чуттєвого пізнання (образи-перцепти й образи-уявлення), котрі виступають його змістовими компонентами - «операндами», то при побудові образу-концепту, «оператори» (дії) забезпечують їх видозміну, трансформацію і створення нових образів, відмінних від вихідних. Специфікою візуального мислення є те, що «оператори» і «операнди» у силу своєї властивості наочності візуалізуються в образі-концепті. На відміну від наочності, яка властива образам чуттєвого відображення, образи візуального мислення можуть наочно не відповідати структурі об'єкта, а створювати нове її «бачення», яке потім може матеріалізуватися в практичній діяльності. Таким чином, візуально-мисленнєвий образ не можна повною мірою віднести до образів чуттєвого пізнання й у цьому полягає його специфіка. Створення нових візуальних концептів залежить від того, які прототипи входять до даного поля візуальних концептів, і від контексту, який вони утворюють. Відомо, що феномен контексту є одним з найбільш стійких у візуальній психосемантиці. Виходячи з цього, процес візуальної категоризації можна розглядати як включення стимулів у внутрішній контекст візуально-семантичного простору суб`єкту. Специфіка візуально-мисленнєвого образу полягає в тому, що він відображує структурні та функціональні взаємозв`язки між об'єктами за допомогою візуалізації, через створення різних наочних зв'язків і відношень.

Розкриваються властивості візуально-мисленнєвого образу, які створюють його специфіку, а також функції, що були виділені в ході дослідження.

Особливості генезису візуально-мисленнєвого образу і його специфіку ми розглядаємо, виходячи з його опосередкованості образом світу суб`єкта (О.М. Леонтьєв, 1985), як індивідуального інтегрального утворення, що створює індивідуальність у баченні світу, будучи свого роду «призмою», що фільтрує сприймання на свідомому і неусвідомлюваному рівні (О.О. Гостєв, 1984). Подібно до того, як «будь-який актуальний вплив вписується в образ світу» (О.М. Леонтьєв, 1983), так і візуально-мисленнєвий образ є складовою частиною цього цілого. Важливим для вивчення візуально-мисленнєвого образу є положення про єдність трьох складових людської свідомості, загальною формою психічного відображення яких є образи (О.М. Леонтьєв, 1975). Показано те, яким чином, в наочності зазначеного образу активно і закономірно відображаються значеннєві, індивідуально-смислові ставлення суб'єкта до певної ситуації (певного предмету).

Розкривається знаково-символічна природа візуально-мисленнєвого образу, аналізується специфіка візуального знаку, яка визначається його особливою конструктивністю, що ґрунтується на спільності структур того, що позначається і що позначає, виходячи з якої, він є більш інтенціональним, аніж конвенціональним. Візуально-мисленнєвий образ є знаковим за своїм походженням, оскільки може репрезентувати у наочній формі ту чи іншу категорію, значення, яке на рівні семантики візуального образу закладене в його структурі. На відміну від вербального знаку, природною основою становлення візуального знаку є психофізіологічні механізми першої сигнальної системи, але візуальний знак є суспільним продуктом, бо завдяки розвитку соціуму, соціальної потреби в удосконаленні семіотичних систем, розвиваються й ускладнюються механізми його створення. Показано, що візуальні образи протягом свого розвитку в антропогенезі й онтогенезі виконують різні функції, тобто несуть інформацію як образи, символи, знаки, розвиваються в процесі становлення образної, символічної, знакової діяльності і мають свої специфічні особливості.

«Візуальний образ», «візуальний символ», «візуальний знак» є продуктами культурно-історичного розвитку візуального мислення, які виступають різними формами, рівнями візуалізації, і мають певні особливості, що характеризують їх специфіку. Засобами вираження сутності візуального символу чи знаку в процесі знаково-символічної діяльності виступають змістові і операціональні компоненти візуального мислення. При цьому їх матеріальними носіями можуть бути моделі цих візуальних знаків та символів (графіки, схеми, карти), а також різні артономічні форми (малюнки, картини, скульптура, архітектура тощо). Вони є результатом візуального метамоделювання на різних рівнях відображення реальності: від конкретних речей до вищих рівнів абстрагування дійсності.

Візуальний образ завдяки своїй знаково-символічній функції може наочно виражати те, що не може бути сприйняте як чуттєвий образ, належить до сфери раціонального, виступаючи в ролі понять, категорій, концепцій. Таким чином, візуальний образ виконує функцію вираження певних десигнативних, ціннісних і функціональних відносин. Оскільки відносини зображення і вираження співвіднесені і не розділені чіткою межею, то вираження йде через зображення того чи іншого поняття, що є основою продуктивності візуального знаку.

На основі історико-генетичного аналізу, методу проектування і узагальнення літературних джерел антропології, мистецтвознавства, психології, психолінгвістики тощо, розкривається авторське бачення становлення в антропогенезі знаково-символічної функції візуального мислення. Доведено, що візуальне мислення розвивається в процесі оволодіння різними знаково-символічними засобами та системами. Основним чинником виникнення знаково-символічної функції і психічної діяльності взагалі є суспільна діяльність суб`єкта. Інтеріоризація зовнішних жестових дій поклала початок розвитку та становленню внутрішніх структур мисленнєвих дій, їх образів, систем цих дій. Поряд з репрезентативною та вказівною функціями наочного образу, вже на цьому рівні виникає конвенціональність та інтенціональність як властивості знакових систем. Це є підтвердженням того, що однією з головних функцій візуальних символів є пізнавальна. Вона виявляється в тому, що візуальні символи допомагають своєрідно пояснювати непізнане на наочному рівні архаїчного мислення, а також сприяють розвитку операціональних структур мисленнєвого процесу, і, зокрема, наочного мислення. На основі аналізу зображень первісного періоду, зокрема, ідеограм, піктограм, робиться висновок про зростання ролі раціонального в наочних образах порівняно з чуттєвим компонентом. Наочний образ поступово починає набувати знакової природи. За наочними образами-символами закріплюється регулятивна функція. З розвитком трудової діяльності, освоєнням реальності підвищується рівень абстрактності наочно-понятійних утворень, що викликало певні труднощі в їх передачі, оскільки основними операціями наочно-образного мислення, заснованого на метафоричній символізації, були порівняння і стилізація. Поступово відбувається заміна образу-знаку на знак-образ, що репрезентував звукові поняття (письмо-ребус) і вже не наочний образ, а і звукові утворення виступають як знак-поняття.

Перехід від образів-знаків до «звукових» знаків відбувався через низку трансформацій, метафоричну стилізацію образних писемних знаків до більш стилізованих і далі - позбавлених образності символічних знаків (Ф. Клікс), що є послідовністю наступних етапів: наочний образ; наочний образ-знак; знак-наочний образ; числовий знак; вербальна система найменування чисел. Таким чином, на певному етапі розвитку логічних структур інтелекту, який простежується у процесі розвитку писемності, знак втрачає свою наочність і стає акустичним, «звуковим» знаком. Можна вважати, що на цьому етапі відбулася диференціація сигнифікативної функції на вербальну і візуальну, і це стало основою подальшого розвитку вербально-логічних видів мислення. Отже, наочні образи-знаки з`явилися раніше і стали певним підґрунтям для створення знакових видів писемності. Зроблено висновок про те, що наочні форми мисленнєвої діяльності відіграють важливу роль у розвитку вербально-логічних форм мислення. Засадовою стосовно розвитку мисленнєвої діяльності людини, і зокрема, візуального мислення є загальна картина світу, притаманна тому чи іншому суспільству, яка визначає стратегії пізнання цього світу і творення індивідуальних образів світу її представниками. Наочно-просторові та метричні характеристики візуалізованої картини світу можуть співвідноситися з культурно-духовними категоріями світорозуміння тієї чи іншої культурно-історичної картини світу.