У вступі обґрунтовується актуальність теми, її зв'язок з державними науковими програмами, сформульована мета та основні завдання дослідження, визначається об'єкт, предмет і методи, висвітлюється його наукова новизна, теоретична та практична значущість, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та особистий внесок автора.

Перший розділ "Теоретико-методологічні основи дослідження інтелекту" містить теоретико-методологічний аналіз проблеми інтелекту, його природи, структури та функцій.

Розглянуто існуючі визначення інтелекту та специфіка його вивчення у контексті чотирьох основних підходів: психометричного (Д. Векслер, Ф. Вернон, Дж. Гілфорд, В.М. Дружинін, Р. Кетелл, Дж. Равен, Ч. Спірмен, Л. Терстоун), когнітивного (Т. Бейтс, Б.М. Величковський, Х. Гарднер, Ж. Піаже, Р. Стернберг, М.О. Холодна), нейропсихологічного (Г. Айзенк, О.М. Лебедєв, Д. Молфезе, С. Стоуф, Е. Шафер, Р. Хайер), соціокультурного (Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, П. Ружгис, М.Л. Смульсон).

Сутність інтелекту у межах психометричного підходу зіставляється із здатністю до абстрактного мислення. Труднощі психометричних теорій у прогнозуванні ефективної діяльності особистості в мінливих умовах соціального середовища, недостатність абстрактного мислення для охоплення усієї інтелектуальної будови людини привели до появи психометричних моделей, які містять, поряд із конвергентними здібностями, дивергентні, що включають інтуїтивно-почуттєве відображення дійсності та зумовлюють адекватну адаптацію особистості до навколишнього світу.

Когнітивний підхід до дослідження інтелекту виявляється у низці ієрархічних та гетерархічних моделей, що містять сукупність усіх пізнавальних процесів. Інтелект розглядається як пристрій для когнітивної обробки інформації, яка включає три послідовних етапи: сприймання, інтерпретацію та породження. Важливою ідеєю в сучасних когнітивних дослідженнях інтелекту є виділення метакогніцій як специфічних способів структурування інформації, що впливають на особливості перебігу пізнавальних процесів. Потужним напрямом когнітивних досліджень є так звана комп'ютерна метафора, яка ґрунтується на аналогії роботи мозкової структури та комп'ютера.

Нейропсихологічний підхід у дослідженнях інтелекту розглядає мозкову структуру як фізіологічну основу структурної організації інтелекту. Важливе місце у цих дослідженнях посідають експериментальні програми вивчення особливостей активації різних ділянок мозку та їх зв'язок із перебігом інтелектуальних операцій, а також вплив біохімічних речовин на ефективність інтелектуальної діяльності. Провідної значущості для нашого дослідження набувають вітчизняні нейрофізіологічні дослідження, в основі яких є принцип динамічної системної локалізації усіх вищих психічних функцій, що передбачає єдність біологічного та соціального у психіці людини; опосередкований характер психічних процесів та провідну роль мовлення в їх організації; залежність психічних функцій від способів їх формування.

Водночас зосередженість когнітивного та нейрофізіологічного підходів на функціональному аспекті пізнавальних процесів індивіда, що переважною мірою є спадковими та фізіологічно зумовленими, не сприяє виявленню ролі інтелектуальної організації особистості в умовах соціального середовища та можливості інтелектуального розвитку протягом її життєдіяльності.

Тому перспективнішим у цьому контексті видається соціокультурний підхід, важливою ідеєю якого є принцип соціальної детермінованості усіх вищих психічних функцій. Це дає змогу по-новому розставити акценти в дослідженнях інтелекту як пізнавального інструмента суб'єкта діяльності та окреслити перспективи ефективного інтелектуального розвитку особистості. Серед досліджень соціокультурного напряму також вирізняються теорії, які враховують етнічні стереотипи, особливості національно-культурного простору та уявлення про інтелект носіїв різних культур та мов (С. Ірвін, П. Ружгіс, Р. Стернберг). Поряд із цим, соціокультурний підхід до деякої міри ігнорує структурну організацію інтелекту, на основі якої можна виявити особливості перебігу його функцій.

Спроба синтезу цих підходів та розробка концептуальної матриці сучасних досліджень інтелекту дали змогу окреслити наступні напрями вивчення організації інтелекту: тлумачення інтелекту як пізнавальної здатності людини, яка пронизує усі сфери її особистісного буття та визначає траєкторію пізнавальної активності суб'єкта життєздійснення; розгляд інтелекту як пізнавальної здатності до усіх рівнів психічного відображення, узагальнення та перетворення дійсності; вивчення структурно-функціональної організації інтелекту відповідно до особливостей перебігу метакогнітивних та когнітивних процесів; урахування природи інтелекту як єдності біологічного та соціального, що зумовлює виділення у структурі інтелекту філогенетичного й онтогенетичного компонентів, а також встановлення відповідності структурно-функціональної моделі нейропсихологічним принципам організації мозку.

Таке бачення зумовлює необхідність вивчення інтелекту як стійкої особистісної властивості, що нерозривно пов'язана з мотиваційною та емоційною сферами.

У другому розділі - "Інтелект і особистість" - із спиранням на головні персонологічні теорії розглянуто місце та роль інтелекту в життєдіяльності особистості. Показано, що дослідження інтелекту та особистості відбувається у контексті вивчення пізнавальної, мотиваційної та емоційної сфер особистості (З. Фрейд, К.Г. Юнг, А. Адлер, Е. Еріксон, Г. Олпорт, Р. Кеттелл, А. Бандура, Дж. Келлі, Дж. Мейер), а також виділення різних видів інтелекту - академічного, практичного, соціального, емоційного, мотиваційного.

Значна увага інтелектуальній організації особистості приділяється в соціально-когнітивній теорії А. Бандури, в межах якої розрізняються різного роду ментальні репрезентації та низка стратегій, що слугують основою саморегуляції особистості та її самоефективності. Ідеї конструктивного альтернативізму, основоположні для когнітивної теорії Дж. Келлі, передбачають множинну інтерпретацію різних фрагментів дійсності через сформовані на основі життєвого досвіду особистості ментальні конструкти.

Виокремлення практичного, соціального, емоційного та мотиваційного інтелектів націлене на виявлення ефективності міжособистісної взаємодії, здатності до саморегуляції емоційних станів, вміння розв'язувати практичні проблеми в межах важливих для людини задач.

Практичний інтелект (П. Болтс, Дж. Сміт, К. Джоунс, Дж. Дей, Р. Стернберг) трактується як здатність розуміти смисл поведінки інших людей, оцінювати реальні ситуації спілкування, поводитись адекватно актуальній ситуації. Практичний інтелект виходить з контексту, змісту задачі, особливостей її інтерпретації, мети та стратегій розв'язання.

Соціальний інтелект (О. Джон, Н. Кантор, С. Космітцкі, Р. Стернберг, Р. Торндайк) визначається як здатність ефективного пристосування до інших людей, їхніх цілей та дій у різних ситуаціях. Соціальний інтелект має як когнітивну (оцінка перспективи, розуміння людей, знання соціальних правил, відкрита пізнавальна позиція), так і поведінкову природу (здатність до міжособистісної взаємодії, соціальна пристосованість, теплота в міжособистісних стосунках).

Емоційний інтелект (Р. Бар-Он, О.І. Власова, Д. Гоулман, Д. Карузо, Дж. Мейер, Г. Метью, Е.Л. Носенко, П. Селовей) трактується як емоційно-інтелектуальна здатність до управління емоціями, наслідком чого є ефективна адаптація особистості до навколишнього середовища. Мотиваційний інтелект (М. Аптер) є здатністю особистості видозмінювати свої психологічні стани для досягнення життєвого успіху.

Загалом можна констатувати недостатню концептуальну розробленість проблеми інтелекту особистості, а також способів вивчення інтелекту у контексті особистості як суб'єкта цілісної життєдіяльності. Це зумовлює необхідність вироблення чітких методологічних основ для дослідження організації інтелекту, що охоплює, з одного боку, діяльність особистості у розв'язанні різних видів задач, а з іншого, - враховує тісну взаємодію інтелектуальної, мотиваційної та емоційної сфер особистості.

У третьому розділі - "Концептуальна модель структурно-функціональної організації інтелекту" - висвітлено методологічні основи дослідження, відповідно до яких конструюється структурно-функціональна модель інтелекту. Аналітико-синтетична логіка як вищий рівень філософської методології дає змогу розглянути інтелект як одночасно цілісне та диференційоване психічне утворення, яке репрезентоване єдністю індивідуального, особистісного, суб'єктного у носія психічного, та відображене в багатоплановій активності від вирішення життєвих ситуацій до розв'язання академічних задач.

Основоположними принципами конструювання моделі є принципи соціальної детермінованості вищих психічних функцій; індивідуальних відмінностей та диференційованості психічних процесів; єдності когнітивної та афективної сфер у пізнавальній діяльності суб'єкта. Відповідно до цих принципів у моделі виділяються три рівні: соціокультурний, метакогнітивний та когнітивно-афективний.

Соціокультурний рівень структурно-функціональної організації інтелекту містить філогенетичний та онтогенетичний компоненти. Функції філогенетичного компонента соціокультурного рівня інтелекту полягають у наданні носію психічного як спадкоємцю суспільно-історичного досвіду "логічних" та "поведінкових матриць". Ці матриці є універсальними, оскільки властиві людині як родовій істоті.

Виділення та ґрунтовне вивчення цих матриць у вигляді архетипів, апріорних категорій, екзистенціальних концептів, артефактів, первинних концептів, семантичних примітивів дало змогу об'єднати їх в архетипний компонент соціокультурного рівня інтелекту в розрізі філогенезу. Водночас філогенетичний компонент соціокультурного рівня містить структури, які відображають інтелектуальні утворення людини як представника певного національно-культурного простору. Національно-культурні інтелектуальні утворення представлені прототипами - найтиповішими зразками різних категорій, а також етнічними стереотипами.

Онтогенетичний компонент соціокультурного рівня інтелекту відображає динаміку формування поняттєвих структур різного ступеня узагальнення навколишньої дійсності: від синкретичних образів через утворення понять-комплексів до породження істинних понять.

Метакогнітивний рівень структурно-функціональної організації інтелекту представлений такими компонентами: ментальною репрезентацією задачі; ментальною перцепцією, а також низкою метакогнітивних стратегій. Ментальна перцепція полягає в індивідуальних способах кодування інформації (вербально-логічному, образному, емоційно-сенсорному); у відповідних способах обробки інформації у вигляді когнітивних стилів "широта - вузькість діапазону еквівалентності", "поленезалежність - полезалежність", "оптимістичність - песимістичність інтелектуального прогнозу"; в самооцінці актуальної мотивації та емоційних станів.

Метакогнітивні стратегії застосовуються на орієнтувально-дослідницькому етапі розв'язання задачі та містять стратегії усвідомлення, планування, управління та рефлексії.

В емпіричному дослідженні метакогнітивної перцепції та метакогнітивних стратегій брали участь 140 студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки, жіночої та чоловічої статі, віком 18 - 22 роки. Результати дослідження свідчать про таке:

існує кореляційний зв'язок між показниками способів кодування та способів обробки інформації: вербально-логічний спосіб кодування пов'язаний із способом обробки інформації - когнітивним стилем з полюсом "широта діапазону еквівалентності" (r=0,468, p?0,001); образний спосіб кодування - із когнітивним стилем з полюсом "полезалежність" (r=0, 192, p?0,05); емоційно-сенсорний спосіб - із когнітивним стилем з полюсом "оптимістичність інтелектуального прогнозу" (r=0,273, p?0,01). Поряд із цим, у процесі метакогнітивної діяльності спостерігаються значущі показники кореляційного зв'язку вербально-логічного способу кодування та когнітивного стилю з полюсом "поленезалежність" (r=0,322, p?0,01);.

успіх інтелектуальної діяльності зумовлюється використанням широкого спектру метакогнітивних стратегій усвідомлення, планування, управління та рефлексії. 76% досліджуваних з високим рівнем академічного інтелекту застосовують метакогнітивні стратегії при розв'язанні тестових задач. Натомість, відсоток досліджуваних із середнім та низьким показником IQ, які використовують такі стратегії в інтелектуальній діяльності, становить, відповідно, 24% та 4% вибірки.

Когнітивно-афективний рівень структурно-функціональної організації інтелекту представлений структурами знань (фреймами, скриптами, схематами) та алгоритмічними (пошуковими, комбінувальними) й евристичними когнітивними стратегіями (зовнішніми, внутрішніми, змішаними).

Фрейм як структура знань представлений певною категорією або системою категорій, структурованих відповідно до актуального контексту (М. Мінський, Ч. Філмор). Будова фреймів дає змогу ототожнювати їх із загально визначеними категоріями, які утворюються внаслідок виділення істотних властивостей різних об'єктів та фрагментів дійсності.

У контексті структурно-функціональної організації інтелекту фрейми як інтелектуальні структури когнітивно-афективного рівня безпосередньо пов'язані з метакогнітивним рівнем - способами кодування та обробки інформації. Фрейми ґрунтуються, передусім, на вербально-логічному способі кодування та когнітивному стилі з полюсом "широкий діапазон еквівалентності".

Інша структура знань - скрипт. Скрипт - це структура знань, яка представляє стереотипну зміну подій та емоційне переживання, що їх супроводжує (Р. Солсо, Р. Шанк). Відтак, скрипт є структурою знань про життєві ситуації. У контексті структурно-функціональної організації інтелекту існує тісний зв'язок скриптів із емоційно-сенсорним способом кодування інформації та когнітивним стилем з полюсом "оптимістичність інтелектуального прогнозу", що представлені на метакогнітивному рівні.

Іншою структурою знань є схемата. Ця структура відповідає за візуалізацію конкретного об'єкта та формування його перцептивного образу, вона "моделює візуальний простір" у ментальному досвіді суб'єкта (М. Вернон, О.О. Селіванова). Якщо фрейми більшою мірою пов'язані з вербальною інформацією та встановленням критеріїв для категоризації об'єктів, скрипти із емоційно-сенсорною інформацією, що супроводжує перебіг та репрезентацію життєвих ситуацій і подій, то схемата - це інтелектуальне утворення, яке можна вважати носієм образної інформації.

Схемата як структура представлення знань пов'язана з такими метакогнітивними утвореннями, як образний спосіб кодування інформації та когнітивний стиль з полюсом "полезалежність".

Визначення та аналіз змістової сторони інтелекту у вигляді фреймових структур, скриптів та схемат дає змогу виділити операціональну сторону інтелекту.

Описані структури представлення знань та їх змістові характеристики визначають низку усіх доступних суб'єктові розумових операцій: порівняння, за допомогою якої виділяються спільні та відмінні властивості об'єктів (схемати); аналіз через синтез, за допомогою яких відбувається розмежування різних об'єктів, виділення їх складових, ознак, властивостей та поєднання цих частин на основі спільного контексту їх функціонування (скрипти). Операції узагальнення, в свою чергу, уможливлюють групування об'єктів у різні категорії (фрейми) на основі їх суттєвих властивостей.

Об'єднання фреймів у фреймові системи відображає процес впорядкування знань на основі широких спільних властивостей груп об'єктів, що ґрунтується на операціях систематизації. Розумові операції порівняння, аналізу через синтез, абстрагування, узагальнення, категоризації та систематизації втілюються у функціонуванні когнітивних стратегій (алгоритмічних та евристичних), які реалізуються суб'єктом при розв'язанні інтелектуальних задач.

Процес розв'язання задач забезпечується тісною взаємодією усіх рівнів структурно-функціональної організації інтелекту. При цьому когнітивна обробка інформації здійснюється не послідовно відповідно до кожного рівня, а паралельно: "згори-вниз", "знизу-вгору".

Так, нестача змістового чи операціонального фонду когнітивно-афективного рівня інтелекту може зумовити активізацію метакогніції у вигляді стратегій усвідомлення, планування, поглибленого контролю та рефлексії. Тому модель структурно-функціональної організації інтелекту є гетерархічною моделлю (див. рис.1).

Соціокультурний рівень

Метакогнітивний рівень

Когнітивно-афективний рівень

Рис. 1. Модель структурно-функціональної організації інтелекту

У четвертому розділі - "Психічна реальність у контексті структурно-функціональної моделі інтелекту" - викладено опис концептуальної моделі структурно-функціональної організації інтелекту особистості у двох аспектах: розв'язання академічних задач (вербально-логічних, математичних, просторових), що представлені в класичних психометричних тестах інтелекту, а також практичних, творчих задач; відповідність структурно-функціональної моделі інтелекту нейропсихологічним принципам організації мозку.

Здійснення культурно-семіотичної реконструкції колективного інтелекту, який лежить в основі соціокультурного рівня моделі, дало змогу виявити однакові інтелектуальні утворення та їх прояви у розв'язанні вербально-логічних, математичних та просторових задач. Ці, за термінологією О.Р. Лурії, логічні матриці притаманні високорозвиненій людській свідомості та виражають відношення аналогії (частина-ціле, рід-вид тощо), які набуваються людиною як родовою істотою в ході суспільно-історичного розвитку.

Формування логічних матриць у філогенезі може бути описано за допомогою різних видів знаків, за класифікацією В.М. Розіна, знаків-моделей, знаків-символів, знаків-означень.

Інтелектуальний розвиток у філогенезі проходить низку етапів: від вироблення знаків-моделей, які використовуються замість конкретних предметів на основі їх візуальної подібності, знаків - символів, які застосовуються замість конкретних предметів на основі подібності їх функціонального призначення у спільному контексті та знаки-означення, які дають змогу проводити операції з предметами в мисленнєвому плані.

Аналіз етапів утворення понять як характеристика інтелектуального розвитку в онтогенезі відбувається за аналогічною схемою філогенетичного розвитку: так, знаки-моделі - це створення синкретичних образів на основі подібності знаків, що їх заміщають; знаки-символи - це поняття-комплекси, які дають змогу фіксувати та переносити зміст знаків-моделей у конкретних практичних ситуаціях; знаки-означення - це власне поняття, які дозволяють означати предмети в різних ситуаціях, здійснювати трансляцію цих означень у різні просторові та часові контексти.

Таким чином, соціокультурний рівень інтелекту у процесі розв'язання вербально-логічних, математичних та просторових задач виявляється в реалізації логічних матриць узагальнення дійсності, набутих людиною як в ході історичного, так й індивідуального досвіду.

Результати порівняння метакогнітивного та когнітивно-афективного рівнів інтелекту в процесі розв'язання академічних задач свідчать про те, що ефективність розв'язання вербально-логічних та математичних задач визначається рівнем сформованості фреймів, які зумовлюють перебіг основних розумових операцій категоризації та систематизації різних фрагментів дійсності.

Розв'язання вербально-логічних, математичних та просторових задач передбачає врахування відмінностей у функціонуванні метакогнітивного рівня інтелекту. По-перше, в особливостях кодування інформації. Так, математичні та просторові задачі передбачають ширше залучення різних сенсорних модальностей та способів перекладу однієї модальності в іншу. По-друге, у способах обробки інформації, що закладена в зміст задачі. Тоді як вербально-логічні задачі залучають когнітивний стиль з полюсом "широкий діапазон еквівалентності", математичні та просторові задачі передбачають активізацію когнітивних стилів з полюсами "поленезалежність" та "широта діапазону еквівалентності".

Розв'язання різного типу академічних задач ґрунтується на різних особливостях операціональної сторони інтелекту. Процес розв'язання вербально-логічних задач є ефективнішим при застосуванні алгоритмічних та внутрішніх евристичних стратегій, а процес розв'язання математичних та просторових задач ґрунтується на алгоритмічних та змішаних евристичних стратегіях.

Результати аналізу концептуальної моделі структурно-функціональної організації інтелекту особистості у процесі розв'язання практичних задач дали змогу виявити "поведінкові матриці", які охоплюють суспільно-історичний та індивідуальний досвід у взаємовідносинах колективне-індивідуальне на соціокультурному рівні інтелекту.

Особливості функціонування метакогнітивного та когнітивно-афективного рівнів у процесі розв'язання практичних задач значно відрізняються від тих, що мають місце при розв'язанні академічних задач. Так, при розв'язанні практичної задачі провідну роль відіграє емоційно-сенсорний спосіб кодування інформації, когнітивний стиль з полюсом "оптимістичність інтелектуального прогнозу", самооцінка мотивації та актуального емоційного стану. Серед структур представлення знань особливої значущості набувають скрипти як репрезентації життєвих ситуацій та емоційні переживання, що їх супроводжують. Відповідно до змістових особливостей скриптів суб'єкт застосовує як алгоритмічні, так і евристичні стратегії розв'язання.

Особливе місце серед задач посідають ті, розв'язання яких потребує не виходу на узагальнену категоризацію дійсності, що відбита у фреймах, а образного уявлення ситуації, закладеного у схематах, та доповнюється емоційними переживаннями минулих життєвих ситуацій, відображених у скриптах. До такого типу задач належать творчі задачі.

Евристичні стратегії розв'язання таких задач, породження стану "інсайту", знаходження та схоплення єдиного смислу задачі з множинних способів її інтерпретації, інтуїція як раптове знаходження розв'язку в складних академічних і практичних задачах ґрунтуються саме на таких структурах представлення знань, як схемата - образне втілення об'єктів на основі їх сенсорних характеристик та скрипти, які містять емоційне переживання конкретних ситуацій та подій.

Відповідно до єдності біологічного та соціального в інтелектуальній організації людини доцільним є аналіз нейропсихологічних принципів організації вищих психічних функцій (О.Р. Лурія, О.В. Хомська) у контексті структурно-функціональної моделі інтелекту. До таких принципів належать: системна локалізація вищих психічних функцій, ієрархічна співпідпорядкованість різних мозкових структур та систем, нейроморфологічна будова мозку, структурно-функціональна організація мозку, варіативність та динамічність мозкових структур. Результати аналізу сприяли встановленню фізіологічних основ у контексті структурно-функціональної моделі інтелекту.

У п'ятому розділі - "Значення як описова категорія структурно-функціональної організації інтелекту" - викладено результати теоретичного аналізу значення слова як описової категорії структурно-функціональної організації інтелекту особистості. Пропонується класифікація різних видів значень відповідно до етапів їх утворення та особливостей відображення, узагальнення і перетворення навколишньої дійсності. У роботі виділяються три основні види значень: чуттєва тканина відображення, наукове поняття та особистісний смисл як "значення значення" (див. рис.2).

Рис. 2. Види значень

Чуттєва тканина відображення містить розмаїття значень, які ґрунтуються на наочно-образних, функціональних характеристиках об'єктів та вирізняються суб'єктивним враженням суб'єкта, що виявляється у формі емоційного переживання. Чуттєва тканина містить значення у вигляді життєвого поняття (Л.С. Виготський), що охоплює асоціативне (Дж. Діз), ситуативне (В.Я. Шабес) та конотативне (Ч. Осгуд) значення слова.

Життєве поняття є значенням, утворення якого відбувається у напрямі від конкретного до абстрактного. Основними мисленнєвими операціями в утворенні життєвого поняття є порівняння, аналіз, синтез.

Наукове поняття (Л.С. Виготський) як другий етап утворення значення ґрунтується не на зовнішніх та функціональних характеристиках об'єктів, а на їх внутрішніх властивостях, вирізняючись спрямованістю від абстрактного до конкретного. В утворенні наукового поняття беруть участь усі мисленнєві операції суб'єкта - порівняння, аналіз через синтез, узагальнення й абстрагування, категоризація та систематизація.

Третій етап утворення значення - особистісний смисл (О.М. Леонтьєв) - передбачає поєднання значення як засобу відображення, узагальнення та перетворення дійсності у формі життєвого чи наукового поняття з мотиваційними особливостями та особистісними властивостями суб'єкта, яке зумовлює породження його особистісного смислу та визначає траєкторію його пізнавальної діяльності. Описовою одиницею третього виду значення слугує концепт. Концепт трактується як поєднання позалінгвальних компонентів, які породжуються особистісними утвореннями суб'єкта, та вербального вираження цих утворень за допомогою групи понять. Отже, концепт містить вербальний компонент у вигляді життєвого чи наукового поняття та позалінгвальний компонент, що виражений особистісними характеристиками суб'єкта діяльності.

Ретельний аналіз різних видів значень дає змогу зіставити їх з виділеними когнітивно-афективними утвореннями організації інтелекту - фреймовими структурами, скриптами та схематами. Так, описовою одиницею фреймових структур, які відображають категоризацію та систематизацію дійсності у вигляді чітких категорій та істотних властивостей для їх виділення, слугує наукове поняття. Описовими одиницями для образної структури знань - схемат - слугують асоціативне та конотативне значення слова. Ситуативне та конотативне значення слова є описовими одиницями скриптів як структур представлення знань, що містять репрезентацію ситуацій та емоційне переживання, яке супроводжує їх перебіг.

Визначення різних видів значення слова та інтелектуальних процесів, що лежать в основі їх утворення, дало змогу розробити процедуру емпіричного вивчення структурно-функціональної організації інтелекту.

У шостому розділі - "Емпіричне вивчення структурно-функціональної організації інтелекту" - викладено результати емпіричного вивчення особливостей соціокультурного, метакогнітивного та когнітивно-афективного рівнів інтелекту, а також особливостей їх взаємодії у процесі розв'язання академічних, творчих, практичних задач.

Одиницею емпіричного вивчення структурно-функціональної організації інтелекту слугувало значення слова: життєве поняття, яке охоплює конотативне, ситуативне, асоціативне значення, та наукове поняття.

Впровадження авторської методики фреймового аналізу українських й англійських прислів'їв (2200 прикладів) та його результати свідчать про наявність як спільних категорій (люди, природні феномени, інструменти та одяг, психологічні конструкти, страви, тваринний та рослинний світ, частини тіла, колір та числа, релігійні персонажі), що даються особистості як спадкоємцю суспільно-історичного досвіду, так і різних прототипів цих категорій, що відображають особливості ментального простору носіїв двох дистантних культур - української та англомовної.

Так, прототипом фрейму природних феноменів для українців є вода, що відображає їх схильність до жіночого начала: Матері Богородиці, Землі, Берегині. Натомість прототипом цього ж фрейму в англійській мові є вогонь як символ чоловічого начала.

Символічною природою характеризуються різні числа, їх прототипи теж варіюють в українській та англійській мовах, відповідно, три, що пов'язано з релігійними уявленнями українців, та один. Цікавим є виділення прототипів фрейму їжі: хліб як український символ добробуту людини, яйце як символ початку всього живого на землі в уявленні англомовних носіїв.

Змістове наповнення національно-культурного компонента також було виявлено шляхом проведення асоціативного експерименту (1819 асоціацій), що дало змогу виділити координати семантичного простору поняття "інтелект" в уявленні українців. Ці координати представлені трьома факторами: розумовою компетентністю (розум, освіченість, мислення, мудрість, кмітливість, інтуїція), джерелами інтелекту (інформація, вчені, книжка, мозок) та інтелектуальною особистістю, якій притаманні високоморальні людські якості (інтелігентність, аристократизм, благородність).

З метою вивчення метакогнітивного та когнітивно-афективного рівнів інтелекту було використано такі методики: модифікований варіант методик О.Р. Лурії "Визначення понять", "Порівняння понять" для встановлення ступеня сформованості наукового поняття; методика семантичного диференціалу Ч. Осгуда для визначення конотативного значення; методика О.Р. Лурії "Піктограма" для виявлення асоціативного значення; авторська методика пропозиціонального аналізу для вивчення ситуативного значення. Вибірку дослідження склали 128 студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки та Національного університету "Острозька академія", віком 18 - 22 роки.

Результати емпіричного вивчення метакогнітивного та когнітивно-афективного рівнів інтелекту свідчать про взаємозв'язок таких структур представлення знань, як скрипти та схемати як основи інтуїтивно-почуттєвого відображення дійсності (r=0,168, p?0,05), що протистоїть фреймовим структурам, які репрезентують категоризоване та систематизоване відбиття навколишньої дійсності. Різна природа структур знань зумовлює їх неоднакову взаємодію з метакогнітивними утвореннями. Так, фреймові структури співвідносяться з об'єктивованим/категоріальним способом структурування дійсності (r=0,176, p?0,05), тоді як схемати та скрипти - з суб'єктивованим/фактичним способом структурування (відповідно r=0,187, p?0,05; r=0,226, p?0,01).

Результати емпіричного вивчення особливостей структурно-функціональної організації інтелекту у процесі розв'язання академічних, творчих, практичних задач свідчать про активізацію різних сполучень метакогнітивних та когнітивно-афективних утворень у процесі їх розв'язання.

Так, ефективність розв'язання академічних задач (IQ) корелює з високими показниками сформованості фреймових структур (r=0,876, p?0,001). Відтак, основою академічної сторони інтелекту можна вважати фреймові структури. Ефективність розв'язання академічних задач співвідноситься з такими метакогнітивними особливостями, як когнітивні стилі з полюсами "широта діапазону еквівалентності" (r=0,448, p?0,001), "поленезалежність" (r=0,343, p<0,01), "оптимістичність інтелектуального прогнозу" (r=0,387, p?0,01). Найвищі показники кореляційного зв'язку IQ та когнітивного стилю з полюсом "широкий діапазон еквівалентності" свідчать про провідну роль вербально-логічного способу кодування та обробки інформації для ефективної інтелектуальної діяльності при розв'язанні академічних задач.

Таким чином, категоріальна регуляція у вигляді використання понять широкого ступеня узагальнення (широта діапазону еквівалентності), чітка перцептивна сегрегація візуального поля (поленезалежність), об'єктивований/категоріальний спосіб структурування дійсності, високий ступінь сформованості фреймових структур свідчать про взаємодію цих метакогнітивних та когнітивно-афективних утворень як основи академічної сторони інтелекту.

У дослідженні особливостей структурно-функціональної організації інтелекту у процесі розв'язання творчих задач брали участь 30 майбутніх менеджерів - студентів Волинського інституту економіки та менеджменту, віком 20 - 22 роки. Результати дослідження свідчать про кореляційні зв'язки між показниками вербальної креативності та показниками таких метакогнітивних і когнітивних утворень, як скрипти (r=0,431, p?0,01) та схемати (r=0,531, p?0,001). Показники вербальної креативності також корелюють із показниками когнітивного стилю з полюсом "полезалежність" - злитістю та недиференційованістю образу (r=0,317, p?0,05), суб'єктивованим/фактичним способом структурування навколишньої дійсності (r=0,317, p?0,05).

З метою дослідження структурно-функціональної організації інтелекту у процесі розв'язання практичних задач було складено вибірку з 27 бухгалтерів, віком 29 - 46 років, які проходили навчання у центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади при Волинській облдержадміністрації. До метакогнітивних та когнітивно-афективних утворень, що зумовлюють ефективність розв'язання практичних задач, належать скрипти (r=0,742, p?0,001) та схемати (r=0,370, p?0,05) як структури представлення знань. Показники практичного інтелекту також корелюють з суб'єктивованим/фактичним способом структурування дійсності (r=0,340, p?0,05).

Таким чином, в основі розв'язання практичних та творчих задач лежать схожі метакогнітивні та когнітивно-афективні утворення. Поряд із цим, вищі показники кореляційного зв'язку зафіксовані між показниками практичного інтелекту та рівнем сформованості скриптів (r=0,742, p?0,001). Тоді як показники вербальної креативності високо корелюють з показниками рівня сформованості схемати як образної структури знань (r=0,531, p?0,001).