З аналізу робіт Л.М. Веккера [6], Л.С. Виготського [10], С.Л. Рубінштейна [33], Д.Б. Ельконіна [39], Р.С. Нємова [25] та ін., а також матеріалів з сайтів Усесвітньої мережі Інтернет [23], присвячених даній проблемі, витікає, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як:

1) генезис розвитку;

2) характер вирішуваних задач;

3) ступінь розгорнення;

4) ступені новизни й оригінальності;

5) засоби мислення;

6) функції мислення і т.д. [23] (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Схема сучасної класифікації видів мислення за різними підставами

1. За генезисом розвитку розрізняють мислення (рис. 1.2):

наочно-дієве;

наочно-образне;

словесно-логічне;

абстрактно-логічне.

Рис. 1.2. Схема класифікації видів мислення за генезисом розвитку

Наочно-дієве мислення - вид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарним видом мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування складніших видів мислення.

Наочно-образне мислення - вид мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетворюється в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення - вид мислення, здійснюваного за допомогою логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності й неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (відвернене) мислення - вид мислення, заснований на виділенні суттєвих властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне і абстрактно-логічне мислення є послідовними етапами розвитку мислення у філогенезі і в онтогенезі [34, 120-122].

2. За характером вирішуваних задач розрізняють мислення:

теоретичне;

практичне.

Теоретичне мислення - мислення на основі теоретичних міркувань і висновків. Практичне мислення - мислення на основі думок і висновків, заснованих на вирішенні практичних задач.

Теоретичне мислення - це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення - розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми [34, 123].

3. За ступенем розгорнення розрізняють мислення:

дискурсивне;

інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення - мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини.

Інтуїтивне мислення - мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

4. За ступенем новизни й оригінальності розрізняють мислення:

репродуктивне;

продуктивне (творче).

Репродуктивне мислення - мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих з якихось певних джерел.

Продуктивне мислення - мислення на основі творчої уяви [34, 123-125].

5. За засобами мислення розрізняють мислення:

вербальне;

наочне.

Наочне мислення - мислення на основі образів і представлень предметів. Вербальне мислення - мислення, що оперує відверненими знаковими структурами.

Встановлено, що для повноцінної розумової роботи одним людям необхідно бачити або уявляти предмети, інші вважають за краще оперувати відверненими знаковими структурами.

6. За функціями розрізняють мислення:

критичне;

творче.

Критичне мислення направлене на виявлення недоліків у думках інших людей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок [34, 125_127]. До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення (рис. 1.3).

Аналіз - уявне розчленовування предмету, явища або ситуації для виділення елементів, що становлять. Таким чином, ми відокремлюємо неістотні зв'язки, які дані в сприйнятті.

Синтез - зворотний аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв'язки і відносини [37, 105].

Рис. 1.3. Схема мислення як процесу діяльності.

Аналіз і синтез у мисленні взаємозв'язані. Аналіз без синтезу приводить до механічного зведення цілого до суми частин, також неможливий синтез без аналізу, оскільки він повинен відновити ціле з виділених аналізом частин. У складі мислення деяких людей спостерігається схильність - у одних до аналізу, у інших до синтезу. Бувають розуми аналітичні, головна сила яких - в широті синтезу.

Порівняння - мислення зіставляє речі, явища і їх властивості, виявляючи схожість і відмінності, що приводить до класифікації.

Абстрагування - виділення однієї якої-небудь сторони, властивості і відвернення від інших. Так, розглядаючи предмет можна виділити його колір, не помічаючи форми, або навпаки, виділити тільки форму. Починаючи з виділення окремих чуттєвих властивостей, абстракція потім переходить до виділення нечуттєвих властивостей, виражених в абстрактних поняттях.

Узагальнення (або генералізація) - відкидання одиничних ознак при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків. Узагальнення може здійснитися шляхом порівняння, при якому виділяються загальні якості. Так, здійснюється узагальнення в елементарних формах мислення. У більш вищих формах узагальнення здійснюється через розкриття відносин, зв'язків і закономірностей.

Абстракція і узагальнення є двома взаємозв'язаними сторонами єдиного розумового процесу, за допомогою якого думка йде до пізнання.

Класифікація - пошук істотних та спільних ознак елементів, зв'язків для певної групи предметів, в результаті якого створюються основи для розподілу об'єктів на групи, підгрупи, класи.

Систематизація - процес, спрямований на виділення істотних і загальних ознак та подальше об'єднання за нимигруп або класів об'єктів.

Пізнання здійснюється в поняттях, судженнях і умовисновках.

Поняття - форма мислення, в якій відображається сутність предметів і явищ навколишнього світу в їх істотних необхідних ознаках і відношеннях.

Судження є основною формою результату розумового процесу, в якій відображаються відношення між предметами та ознаками шляхом ствердження чи заперечення. Треба сказати, що судження реального суб'єкта рідко є інтелектуальним актом в чистому вигляді. Частіше воно насичене емоційністю. Судження є також і вольовим актом, оскільки в нім об'єкт щось затверджує або спростовує, міркування - це робота судження над судженням.

Умовивід - форма мислення, в якій з двох чи кількох суджень виводиться нове судження.

Міркування є обґрунтуванням, якщо виходячи з судження - воно розкриває посилання, які зумовлюють його істинність.

Міркування є висновком, якщо виходячи з посилань - воно розкриває систему суджень, що слідує з них [37, 105-107].

Таким чином, до операцій мислення відносять аналіз, синтез, порівняння, абстракцію, узагальнення, систематизацію та класифікацію. Мислення здійснюється в поняттях, судженнях та умовиводах і головною формою протікання мислення є міркування, як робота над судженням.

Мислення - продукт суспільного розвитку, але індивідуальний розвиток мислення, його особливості разом з тим залежать і від особливостей організму, стану головного мозку і його функціональних можливостей. Так, до індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять якості розуму: широту мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму [37, 105].

Широта мислення - це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи в той же час і необхідних для справи частковостей. Глибина мислення виражається в умінні проникати в суть складних питань. Якістю, протилежною глибині мислення, є поверховість думок, коли людина звертає увагу на дрібниці і не бачить головного.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини висувати нові завдання і знаходити шляхи їх рішення, не вдаючись до допомоги інших людей. Гнучкість думки виражається в її свободі від сковуючого впливу закріплених у минулому прийомів і способів вирішення задач, в умінні швидко змінювати дії при зміні обстановки.

Швидкість розуму - здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обдумати і ухвалити правильне рішення [19, 99].

Квапливість розуму виявляється в тому, що людина, не подумавши всесторонньо питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді і думки.

Певна сповільненість розумової діяльності може бути зумовлена типом нервової системи - малою її рухливістю. За визначенням Айзенка: "Швидкість розумових процесів є фундаментальним базисом інтелектуальних відмінностей між людьми".

Критичність розуму - вміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всесторонньо перевіряти всі положення і висновки, що висуваються. До індивідуальних особливостей мислення відноситься перевага використання людиною наочно-дієвого, наочно-образного або абстрактно-логічного виду мислення [19, 49-52].

Як уже наголошувалося, мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, разом з тим у мисленні виявляються вікові й індивідуальні особливості людини. Так, психолог А.А. Смирнов відзначав, що мислення молодшого школяра - це "узагальнене, здійснюване за допомогою слова і опосередковане наявними знаннями відображення дійсності, тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням світу" [36, 244].

Узагальнюючи все вищевикладене, слід зазначити, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як: генезис розвитку; характер вирішуваних задач; ступінь розгорнення; ступені новизни та оригінальності; засоби мислення; функції мислення і т.д. До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення, систематизація та класифікація. До індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять такі якості розуму як: широта мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму. Мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, разом з тим у мисленні виявляються вікові і індивідуальні особливості людини.

1.3 Особливості мислення молодшого школяра