Емоційна пам'ять у мнемічній системі особистості

Системний характер слідів почуттів надає людині властивість суб'єктності. Суб'єкт почуттів здатний до їх усвідомлення й довільного конструювання через організацію своєї діяльності й керування нею. Оперуючи образами й ідеями предметів, суб'єкт має доступ до пам'яті на свої почуття.

На прикладі актуалізації почуття заздрості перевірялося припущення про те, що емоційна пам'ять містить критерії, відповідно до яких відбувається актуалізація й розгортання актуального почуття. Ці критерії є слідами раніше пережитих почуттів у значущих ситуаціях життєдіяльності і являють собою цінності особистості. Ієрархія цінностей визначає інтенсивність переживання почуття заздрості, а також види заздрості, характерні для суб'єкта. За допомогою розробленого нами опитувальника «Види заздрості» і опитувальника цінностей особистості Ш. Шварца в модифікації В.М. Карандашева при дослідженні 24 чоловіків і 170 жінок (вік - від 18 до 43 років) і використанні кореляційного аналізу за К. Пірсоном показано, що різні види заздрості переживаються з різною інтенсивністю. Найбільш вираженими є заздрість до здібностей і вмінь інших людей, заздрість до матеріального багатства й до незалежності в судженнях і поведінці. Найменш інтенсивно переживається заздрість до людей, що значно відрізняються від досліджуваних психологічно, «відділені» просторово й хронологічно (гендерна заздрість, заздрість до персонажів, що живуть в іншому просторі / часі, до особливих персонажів). Жінки випереджають чоловіків за показниками заздрості до здоров'я й гарної зовнішності інших людей. Цінності особистості є важливою змінною, пов'язаною з інтенсивністю різних видів заздрості. Ціннісна ієрархія особистості визначає напрямок і критерії, за якими заздрісник робить акт соціального порівняння й актуалізує почуття заздрості. Існують тісні взаємозв'язки між видами домінуючих цінностей і видами заздрості, які суб'єкт схильний переживати.

У четвертому розділі - «Основні форми, механізми й закономірності функціонування емоційної пам'яті в діяльності людини» - відбито результати вивчення емоційної пам'яті як чинника організації й здійснення трудової й навчальної діяльності.

Пам'ять у структурі діяльності виконує продуктивні функції породження, просторово-часової й смислової інтеграції окремих операцій і дій у єдину систему. Емоційна пам'ять як компонент мнемічної системи в єдності з іншими видами пам'яті функціонує на всіх етапах здійснення діяльності, беручи участь в усвідомленні й опредмечуванні потреби, утворенні вектора «мотив-мета», програмуванні й процесуальній динаміці виконавських дій, забезпеченні гедоністичного тону протягом усього діяльносного циклу.

Специфіка відтворення й запам'ятовування емоцій у трудовій діяльності пов'язана: а) з мірою її освоєння, б) з наявністю або відсутністю в праці елементів творчості, гри, в) з динамікою систем пошуку / запобігання активації в процесі праці. Вплив емоційної пам'яті на трудову діяльність є неоднозначним і може проявлятися як у її оптимізації, так і деструкції, що визначається специфікою афективно-когнітивного комплексу, що формується в мнемічній системі. Якщо праця протікає в умовах проблемності (тобто в екстремальних умовах), то продуктивне функціонування емоційної пам'яті здійснюється на різних рівнях відповідно до характеру проблем, що виникають перед працівником. Емоційна пам'ять спортсмена відбиває особливості спортивної практики, міру сформованості цілісної системи психологічної саморегуляції спортивної діяльності. Емоційна пам'ять є підґрунтям для натхнення актора, створює основу його «сценічного самопочуття», дозволяє відтворювати по ходу спектаклю достовірну картину переживань героя.

Емоційна пам'ять - основа «емоційного потенціалу» навчальної діяльності. Синхронізуючи й інтегруючи різні операції навчальної діяльності й забезпечуючи її загальним емоційним тоном, емоційна пам'ять виступає як основа певної позиції (емоційної установки) учня (студента) стосовно навчання. Позицію стосовно навчання можна розуміти як готовність емоційної пам'яті до відтворення певних емоцій і емоційних станів у зв'язку з навчальною діяльністю в цілому й окремих її компонентів. У нашому емпіричному дослідженні з 32 десятикласниками й 30 студентами й за допомогою шкальної оцінки 12 емоцій, опитувальника емоційності Ольшаннікової-Рабинович, опитувальника монотоностійкості Н.П. Фетіскіна, шкали соціально-ситуаційної тривоги Кондаша виявлена структура ставлення до навчання. Факторний аналіз методом головних компонентів з наступним варімакс-обертанням дозволив виявити в студентів такі компоненти емоційного ставлення до навчання, як а) «емоційне відторгнення занять» (факторна вага - 8,24; пояснює 24% загальної дисперсії), б) «спрямованість на заняття» (5,43; 14%), в) «емоційна неготовність до діяльності» (4,52; 12%), г) «депресивність» (4,08; 11%), д) «відсутність тривожності» (3,55; 9%). Структура ставлення до навчання в школярів-підлітків складається з таких компонентів: а) «емоційне відторгнення занять» (9,02; 24%), б) «тривожність» (4,62; 12%), в) «відсутність інтересу» (4,55; 12%), г) «неефективність діяльності» (4,15; 11%).

В емпіричному дослідженні за участю 61 дев'ятикласника й 132 студентів, з використанням методики діагностики емоційних станів Уесмана-Рікса, методики діагностики емоційного ставлення до навчання А.Д. Андрєєвої, Колірного Тесту Відношень О.М. Еткінда й Тесту Колірних Виборів М. Люшера виявлено, що й у школярів, і в студентів емоційний стан на заняттях відрізняється від фонового. Присутність на заняттях в обох групах досліджуваних призводить до зниження рівня бадьорості й енергійності. Крім того, в студентів знижується міра впевненості в собі, а школярі реагують на навчальну діяльність зниженням показників за шкалою «піднесеність - пригніченість».

Навчальна діяльність (порівняно з тлом) істотно не впливає на рівень переживання тривоги ні в школярів, ні в студентів, але знижує рівень пізнавальної активності й інтенсивність негативних емоційних переживань (табл. 1).

Таблиця 1.

Розбіжності між фоновими й навчальними показниками тесту А.Д. Андрєєвої у школярів і студентів (у середньому в балах)

До числа найбільш емоційно непривабливих подій у процесі навчання студенти й особливо школярі відносять процедури перевірки знань («контрольна робота», «іспит»). Найбільш інтенсивний позитивний відгук у досліджуваних пов'язаний з такими об'єктами і явищами, як «школа» («університет»), «вчитель» («викладач») і особливо «канікули».

Тип самоставлення пов'язаний з емоційним ставленням до навчання і його компонентів. Оптимальний тип самоставлення (поєднання високих показників валентності «Я» й «Ідеалу Я» по КТВ О.М. Еткінда) стимулює позитивне ставлення школяра (студента) до вчителя (викладача), до занять, до оцінок.

В емпіричному дослідженні за участю 457 студентів виявлено, що порівняно з тлом у ситуації передекзаменаційного стресу в студентів: а) знижується інтенсивність і міра виразності більшості базових емоцій, особливо позитивних, б) різко зростає інтенсивність і міра виразності страху й тривоги (рис. 6), в) знижується міра розмаїтості емоцій, що актуалізуються.

За допомогою кластерного аналізу методом k-means були побудовані два типи профілів самооцінок інтенсивності базових емоцій досліджуваних у ситуації передекзаменаційного стресу (рис. 7). На цій основі виділені «оптимістичний» і «песимістичний» стилі емоційного реагування на передекзаменаційний стрес. Дендрограми самооцінок емоційного стану, зроблених за допомогою списку з 80 емоційних категорій, показують, що при різних стилях реагування в пам'яті актуалізуються різні емоційні патерни. «Оптимістичний» стиль є більш різнобічним: при ньому суб'єкт зосереджений не тільки на перешкодах і труднощах ситуації, але й на тих можливостях, які вона містить.

Рис. 6. Рівні прояву базових емоцій досліджуваних у повсякденному житті й в умовах передекзаменаційного стресу (перед захистом дипломної работи).

Рис. 7. Кластерні профілі показників інтенсивності переживання базових емоцій в умовах передекзаменаційного стресу (перед захистом дипломної роботи) в «оптимістів» і «песимістів».

У п'ятому розділі дисертації - «Емоційна пам'ять і особистість» - розкриваються функції емоційної пам'яті в структурі, динаміці й розвитку особистості, пропонується структурно-функціональна модель емоційної пам'яті. Функціонування пам'яті як механізму інформаційної взаємодії особистості з середовищем має виражений емоційний аспект, що полягає у фіксації й збереженні (короткочасному або тривалому) емоційно-упередженого ставлення особистості до інформації, що одержана і переробляється. Мнемічні сліди таких ставлень накопичуються й переробляються в емоційній пам'яті суб'єкта в процесі діяльності й спілкування людини з іншими людьми й із самим собою. У структурах емоційної пам'яті об'єктивна інформація про об'єкти, події, ситуації, інших людей, про самого суб'єкта зв'язується мотиваційно-смисловими утвореннями особистості. При цьому вона кодується й зберігається у двійковій системі «приємно / неприємно», «корисно / шкідливо», «сприяє моєму розвитку / блокує мій розвиток» і т.п.

Структури емоційної пам'яті відбивають онтогенетичну історію (і, можливо, генетичну передісторію) людини. Це - історія його спілкувань і діяльностей, що закріплюється в якості диспозиційних утворень особистості й що включається в наступні акти розв'язання різноманітних життєвих задач. У різних підходах до особистості розкриваються різні аспекти участі емоційної пам'яті у формуванні особистості (накопичення заохочень і покарань за спроби виявити інстинктивні тенденції; розвиток захисних механізмів стримування спонукань, які оцінюються як несумісні з культурними вимогами; утворення динамізмів; фіксація досвіду сепарації; розгортання інстинктоїдного емоційного потенціалу; відтворення операцій приписування значення зовнішній інформації; вироблення й збереження системи особистих стандартів; організація суб'єктивних відносин у багаторівневу динамічну систему; збереження й актуалізація стереотипів і схем емоційного реагування й т.д.).

Відповідно до наших уявлень емоційна пам'ять у структурі, динаміці й розвитку особистості виконує дев'ять основних функцій: 1) створення й утримання окремих компонентів особистості й взаємозв'язків між ними для розв'язання певної життєвої задачі до того моменту, поки вона не буде вирішена або не втратить значущість для людини; 2) закріплення стосунків особистості; завдяки цій функції існує «ядро особистості» - носій «слідів» суб'єктивних ставлень людини до суспільства, інших людей, до праці, до загальнолюдських цінностей, до себе; 3) утримання й зміцнення суб'єктом своєї цілісності, інтегрованості; порушення цілісності - наслідок неправильного життєвого вибору, про який суб'єкт одержує інформацію зсередини за допомогою актуалізації негативних переживань із пам'яті, завдяки яким він може виправити помилку; 4) знаходження можливості бути суб'єктом власної мотивації, психічного життя й поведінки: закріплені в емоційній пам'яті значеннєві установки й цінності співвідносяться з функціонально-енергетичними можливостями людини, що дозволяє їй самостійно вишиковувати мотиви своєї поведінки; 5) розширення меж буття особистості: емоції й почуття людини пов'язуються з тими або іншими предметами, ситуаціями й людьми; тим самим особистість як система, що відкрита й розвивається, втягує у свої межі усе більш великі області навколишнього світу; 6) знаходження можливості діалогічної зустрічі Я й Іншого: під впливом актуалізації почуттів спілкування емоційно забарвлюється й Інший стає значущим, перетворюється в «свого Іншого»; 7) розвивальний вплив однієї особистості на іншу; досягнення змін особистості можливе тільки в тому випадку, якщо зачіпається суб'єктивність - інтимна внутрішньоособистісна реальність, у якій людина живе максимально насправді (Дж. Бьюдженталь) і яка відкривається при актуалізації почуттів, емоцій, цінностей, переваг і інших форм небайдужого ставлення людини до світу; 8) визначення профілю реагування особистості на дію чинників, що перешкоджають її діяльності; емоційна пам'ять накопичує досвід переживання фрустраційних ситуацій і реагування в них у формі інтеріоризованих діалогів); 9) можливість мати свою особисту історію, життєвий шлях; людина займає певну, підкріплену емоційно позицію стосовно подій навколишнього середовища й своїх учинків у зв'язку з ними; події стають для людини життєвими, а сама вона перетворюється на сучасника епохи.

В експерименті із трьома групами досліджуваних перевірялося припущення про те, що емоційна пам'ять бере участь у формуванні й підтримці на постійному рівні самооцінки особистості. Поєднуючи емоційні компоненти образів власного Я, що виникають у конкретних ситуаціях, емоційна пам'ять створює передумови для емоційного узагальнення, тобто для вироблення самоставлення особистості. Перша група (група «самовихваляння», 69 осіб) оцінювала себе по шкалах Особистісного Диференціала й генерувала 20 відповідей на питання «Хто я? Який Я?» методики Куна-Макпартленда відразу після написання твору на тему «Мої достоїнства». Група «самокритики» (77 осіб) робила те ж саме відразу після написання твору на тему «Мої недоліки», а «нейтральна» група (34 особи) - після написання твору «Як я провів(ела) учорашній день». Табл. 2 відбиває результати однофакторного дисперсійного аналізу: вони свідчать про те, що особливості емоційного тону актуалізованих при написанні творів мнемічних Я-Образів істотно вплинули на ставлення досліджуваних до себе й на самооцінку.

Таблиця 2.

Середні значення показників Оцінки (О), Сили (С) і Активності (А) Особистісного Диференціалу (ОД) для трьох рівнів дії незалежної змінної

І в чоловіків, і в жінок найбільш стійким до впливу незалежної змінної виявився показник О ОД. Отже, людина прагне зберегти емоційно тепле ставлення до себе в будь-яких обставинах, навіть якщо за умовами експерименту доводиться довго й зосереджено думати про свої недоліки й провини. Однак у групі жінок знак емоцій, що відтворюються перед самооцінюванням, не вплинув істотно на показник А. У чоловічій вибірці цей показник, навпаки, виявився найбільш податливим до дії незалежної змінної (F = 5,21; р < 0,009).

Встановлено факт різкої переваги позитивних визначень себе над негативними в групі самовихваляння (92,0% і 8,0%, р < 0,0001) і порівняно високий відсоток негативних думок про себе в групі самокритики (56, 2% і 33,8%, p < 0,01) за тестом 20 самовизначень. Актуалізація схвальних або самокритичних думок під час написання твору створила у свідомості досліджуваних афективно заряджений образ Я - особливу когнітивно-емоційну структуру, що фільтрувала відповідні асоціації в тесті. Отже, образ самого себе, що оперативно будується в короткочасній пам'яті суб'єкта щораз, коли потрібно розв'язати те або інше життєве завдання, визначає міру доступності інформації про Я, впливає на легкість витягу асоціацій з довгострокової пам'яті.

За всіх умов самооцінювання досліджувані частіше генерували самовизначення, що приєднують. Однак, при самовихвалянні перевага числа самовизначень, що приєднують, над самовизначеннями, які диференціюють, не настільки значна (відповідно 55,4% і 44,6%), як у нейтральних умовах (72,4% і 27,6%) і в умовах самокритики (72,8% і 27,2%). Отже, при актуалізації позитивних самоописів суб'єкт виявляє тенденцію пов'язати їх зі своїми індивідуальними особливостями й унікальними якостями, уміннями й здатностями, тобто з тим, що відрізняє його від інших. При відтворенні в пам'яті негативно забарвлених уявлень про себе суб'єкт схильний виділяти значне число характеристик, що поєднують його з іншими людьми, що підкреслюють його подібність із ними.

Функціонування емоційної пам'яті при запам'ятовуванні подій пояснює унікальність слідів у автобіографічній пам'яті, її переважно мимовільний характер, міцне збереження сліду після однократного пред'явлення. Емоційні переживання є тими формами активності, продуктом яких є мимовільне запам'ятовування біографічної події. Завдяки емоційній пам'яті події стають «життєвими», тому що торкаються до ядра особистості (образ Я, уявлення про себе й ставлення до себе).

У дослідженні, проведеному за допомогою модифікованої нами методики П.П. Блонського за участю 37 чоловіків і 156 жінок, вивчалися емоційні компоненти автобіографічних спогадів, що належать до недавнього, давнього й раннього минулого досліджуваних. Досліджувані протягом 1,5 години письмово згадували всі спогади про події свого життя, які приходили їм у голову. Досліджувані повідомляли про їхнє особисте ставлення до кожного спогаду, по можливості вказували вік, у якому відбулася відповідна подія. Усього зібрано й проаналізовано 2185 спогадів, з яких недавніх - 704 (32,2%), давніх - 822 (37,6%) і ранніх - 659 (30,2%). Емоційно позитивних - 906 (41,5%) спогадів, негативних - 663 (30,3%), амбівалентних - 217 (9,9%), невизначених - 399 (18,3%). Таким чином, наші дані не співпадають з даними П.П. Блонського, який, як відомо, виявив істотну перевагу негативних спогадів над позитивними.

Середня кількість спогадів на досліджуваного - 11,31. При цьому позитивні спогади частіше є давніми, ніж недавніми або ранніми. Негативні спогади у зв'язку з «строком їхньої давнини» мають іншу закономірність: найбільше їх серед ранніх і найменше - серед недавніх. Чоловіки виявилися менш схильними до позитивних спогадів, ніж жінки (відповідно 2,86 і 5,13 спогадів в середньому, р < 0,00005). У чоловіків негативно забарвлених спогадів виявилося менше, ніж у жінок (2,49 і 3,66 у середньому, р < 0,006). Чоловіки продемонстрували більшу порівняно з жінками варіабельність результатів. Крім того, вони помітно переважали над жінками за числом невизначених спогадів (3,35 і 1,76; р < 0,0009). Розбіжності між чоловіками й жінками за кількістю спогадів виявилися пов'язаними з тим, наскільки довго спогади зберігалися в пам'яті (тобто з «віком» спогадів). Жінки переважають чоловіків за всіма показниками давніх спогадів (хоча щодо амбівалентних давніх спогадів розбіжності не досягли рівня значущості). Не вдалося виявити тісного зв'язку між віком і кількістю різних видів спогадів.

Описи спогадів піддавалися контент-аналізу, що дозволило говорити про їхній зміст. Найбільш розробленою виявилася категорія «спілкування з друзями». Саме в симетричному, дружньому спілкуванні виникає найбільше епізодів і подій, що запам'ятовуються і виявляються найбільш готовими до відтворення в умовах вільного самозвіту. У найбільш високочастотних категоріях спогадів (перші 15 - 20 категорій) відбито практично всі основні теми людського життя - робота й любов, хвороба й смерть, фізичний біль і одержання задоволення від видовищ, поїздок і відпочинку, спілкування як з однолітками, так і зі старшим поколінням (у тому числі й конфліктне). Низькочастотні категорії спогадів (особливо останні 15 - 20) підкреслюють індивідуальні особливості досліджуваних і унікальність життєвого шляху кожного з них.

Чоловіки частіше ніж жінки згадували емоційно невизначені події свого життя. Жіночі самозвіти, за рідкісним винятком, відбивали не тільки фактичний бік того, що відбулося, але й відповідні емоційні переживання. І для чоловіків, і для жінок найбільш вираженими виявилися спогади про спілкування. Однак якщо щодо чоловічої групи мова йде винятково про дружнє спілкування, то в жіночій групі істотним виявилося ще й спілкування з родичами. Як особливі категорії спогадів у жінок виокремлюються «Любов», а в чоловіків - «Робота».

На основі синтезу теоретичних ідей і результатів наших емпіричних досліджень нами запропонована структурно-функціональна модель емоційної пам'яті. Емоційна пам'ять - це підсистема (вид) пам'яті, зайнята фіксацією, збереженням, трансформацією й наступним відтворенням певних почуттєвих станів людини, у яких закодоване його ставлення до різних аспектів і елементів зовнішнього й внутрішнього світу. Коди емоційної інформації будуються у двійковій системі оцінок («приємно / неприємно», «корисно / шкідливо», «так / ні»), тобто представлені в емоційній пам'яті в суб'єктивно-смисловій формі. У взаємозв'язку з об'єктивними кодами образної, словесної й моторної пам'яті вони забезпечують інформаційну основу діяльності людини. Мнемічна одиниця емоційної пам'яті («емоційний слід») являє собою афективно-когнітивну структуру (емоційний образ), що складається з когнітивної моделі «хвилюючого об'єкта» і ставлення людини до цього об'єкта.

Мнемічна система особистості цілісна і єдина, але залежно від характеру життєвих завдань, що постають перед суб'єктом, вона може проявляти себе як образна, словесно-логічна, емоційна або моторна пам'ять. Специфіка задачі, що вимагає для свого розв'язання емоційної пам'яті, полягає у визначенні особистісної значущості того, що відбувається, й полягає у пов'язуванні образів об'єктів, подій і ситуацій з мотиваційно-смисловими утвореннями особистості, фіксації цих зв'язків і наступному їх використанні в спілкуванні й діяльності.

Сліди емоційної пам'яті можуть бути активовані впливами будь-якої сенсорної природи. Емоційній пам'яті властива висока швидкість утворення сліду, його особлива міцність, переважно мимовільна форма запам'ятовування й відтворення, функціонування на неусвідомлюваному рівні психіки. Важливими чинниками ефективності запам'ятовування й збереження емоцій у пам'яті є інтенсивність емоційного переживання й глибина його проникнення в особистісні структури. Сліди емоційної пам'яті поступово еволюціонують із часом, що виражається в: 1) їх притупленні, 2) парадоксальному посиленні, 3) інкапсулюванні у вигляді замкненого вогнища, «комплексу», 4) генералізації - поширенні на інші об'єкти.

Механізм актуалізації емоційних слідів розуміється як результат акту зіставлення образів бажаного («потрібного») стану речей з оперативними образами реального стану справ. Образи бажаного зберігаються в довгостроковій пам'яті суб'єкта в найрізноманітніших формах (це мотиви, цілі, життєві плани, моральні принципи, установки й очікування, параметри психофізіологічного функціонування). Образи реального стану речей виникають у процесі діяльності й спілкування. У ході зіставлення образів бажаного й реального стану речей виявляється їх неузгодженість або, навпаки, узгодженість. Від результатів зіставлення залежить інтенсивність, знак, модальність, тривалість емоції, яка актуалізується пам'яттю.

Існує три рівні емоційної пам'яті - індивідний, суб'єктний і особистісний. Три рівні емоційної пам'яті відбивають факт одночасної приналежності людини до декількох системам буття, мають різні можливості, сприяють розв'язанню різних завдань і засновані на функціонуванні різних механізмів. За рахунок міжрівневої взаємодії система емоційної пам'яті сприяє організації цілісної поведінки людини й психічної саморегуляції.

На індивідному рівні довгострокова емоційна пам'ять представлена емоційними установками й програмами, що регулюють переважно формально-динамічні параметри переживання - їхню силу, інтенсивність, тривалість, швидкість виникнення, перебігу й зникнення. Це, головним чином, нервові структури, що виникли еволюційно й закріплені спадково; вони лежать в основі певних емоційних властивостей, з якими людина народжується. Індивідна емоційна пам'ять формальна, звернена не до логіки світу, а до «логіки тіла». Властивості індивідної емоційної пам'яті є результатом «системного узагальнення» природних особливостей людини. У ситуативних емоціях, що актуалізуються в оперативній короткочасній емоційній пам'яті даного рівня, змістовні характеристики об'єктів зовнішнього світу скорочені до а) цілісної й нерозчленованої оцінки зовнішнього середовища, або б) жорстко фіксованих (на зразок імпринтингу) подразників, що сигналізують про об'єкти базових потреб організму). Основними функціями індивідної емоційної пам'яті є: а) створення найпростіших напружених структур позитивних і негативних зв'язків організму й середовища, підтримка напруженої упередженості у стосунках зі світом, б) регуляція тонусу за допомогою відходу від понадсильних подразників і пошуку оптимальних, в) створення первинних, базових гедонічних моделей афективної поведінки, які в ході онтогенезу диференціюються й включаються до різних форм взаємодії людини зі світом.

Емоційна пам'ять суб'єктного рівня виявляється у внутрішній організації людини як суб'єкта - носія предметно-практичної діяльності й пізнання. Емоційна пам'ять сприяє освоєнню цієї діяльності, сприяє її здійсненню й перетворенню. До функціонування механізмів перцептивної активності суб'єкта емоційна пам'ять включається як чинник емоційного забарвлення стимулів, спрямованості й вибірковості сприймання, акцентування його об'єктів відповідно до стійких інтересів і цінностей особистості. У мисленні емоційна пам'ять виявляється як чинник, що впливає на швидкість, розумову продуктивність і креативність людини. Вона сприяє трансформації інтелектуального утруднення в проблемну ситуацію, наводить суб'єкта на розв'язання задачі, закріплює й переносить у нові умови емоційну сутність правильного рішення, сприяє утворенню, закріпленню й використанню емоційних узагальнень, зберігає інтенціональний досвід, що індивідуалізує інтелектуальну діяльність суб'єкта. Для уяви емоційна пам'ять - постачальник невербального матеріалу, що втілюється у фантастичних образах. Емоційна пам'ять створює емоційний контекст для функціонування мнемічної системи суб'єкта, залучає до процесу кодування неемоційної інформації глибокі шари особистості, що робить сліди пам'яті особливо міцними й стійкими. У мовленнєвій діяльності емоційна пам'ять утворює «перший шар семантики» - підтекст системи зовнішніх значень, що відбиває інтенції, упередженість, мотиви мовлення суб'єкта, утримує асоціативні поля слів, забезпечує відносну сталість їх конотативних значень, уможливлює саме існування й розвиток невербальної частини внутрішнього лексикону.

В емоційній сфері емоційна пам'ять - організатор різних форм емоційних переживань. Емоція виникає внаслідок виявлення невідповідності між образом актуальної ситуації й уявленнями суб'єкта про те, що повинно бути (установками, очікуваннями, схемами, сценаріями). В афектогенній ситуації випробовується на міцність диспозиційний рівень емоційної пам'яті - фундаментальні емоційні установки, як уроджені, так і придбані в процесі культурного розвитку суб'єкта. Оперативна емоційна пам'ять виявляється «полем реагування», в якому несвідомий шар може істотно переважати над шаром, який усвідомлюється і рефлексується.

Відтворення емоцій у формі настрою передбачає спонтанну актуалізацію думок, образів, внутрішніх діалогів, інтенцій і спонукань, що відбувається здебільшого поза свідомим контролем з боку суб'єкта. Формування почуттів зумовлене багаторазовим повторенням емоцій в оперативній короткочасній емоційній пам'яті й закріпленням у довгостроковій емоційній пам'яті стійких емоційних ставлень до певних, добре усвідомлюваних об'єктів.

Емоційна пам'ять, будучи частиною мнемічної системи суб'єкта, робить свій внесок у конструювання й регуляцію діяльності тим, що поєднує всі її операції спільністю значущості й смислу, «цементує» загальним емоційним тлом. Без неї були б неможливі опредмечування потреби (тобто запам'ятовування емоційно-мотиваційної значущості предмета потреби), синхронізація мотиваційних, когнітивних, моторних, психовегетативних і суб'єктивно-почуттєвих процесів, утримання й використання програми й суб'єктивних критеріїв успішності дій.

Емоційна пам'ять регулює особливу, емоційну, діяльність, у ході якої людина конструює переживання, шляхом створення релевантних їм ситуацій і відношень. Відбувається виробництво й самовиробництво емоцій, суб'єктивний світ людини перетворюється з нестерпного (емоційно неприйнятного) на стерпний (прийнятний).

Емоційна пам'ять особистісного рівня проявляє себе в тому, як людина вибирає, приймає й виконує певні соціальні дії, як вона внутрішньо до них ставиться. Функціонування особистісної емоційної пам'яті виявляється в міжособистісному, внутрішньоособистісному й екзистенціальному планах.

У міжособистісному плані емоційна пам'ять накладає відбиток на цілі області соціальної перцепції. Вона визначає: 1) точність взаємовідображення або перекручування його в парах і групах, що спілкуються, 2) склад особистісних якостей, за якими відбувається ідентифікація партнерів по спілкуванню, 3) інтенсивність взаємовпливу в парі (групі), 4) виникнення, розвиток і розпад міжособистісних стосунків, 5) міжособистісну привабливість при встановленні контакту (досвід минулих контактів і візуальний вигляд нового партнера мають стійкі емоційні аспекти), 6) загальний фонд почуттів партнерів, що спілкуються, 7) емоційну чуйність (емпатію), формування й утримання емоційно-когнітивних систем, що є основою емпатичних переживань (такі афективно-когнітивні системи опосередковують взаємозв'язок між загальними установками й орієнтаціями до людей і конкретними емоційними переживаннями стосовно них), 8) здатність до емоційної соціальної децентрації (відтворення емоцій іншої людини в собі), 9) стійкість в інтимно-особистісних стосунках (емоційна пам'ять - основа механізму інтимно-особистісного спілкування).

Емоційна пам'ять як персональна основа психологічного досвіду, містить смисло-життєві патерни (скрипти, міфи й т.п.), культурні гештальти. Ці гештальти виступають як основа своєрідної колективної емоційної пам'яті, тому що відтворюють синхронізовані сполучені психічні стани у всіх людей, котрі живуть в одному символічному цілому. Стає можливим спільне буття з іншими.

Емоційна пам'ять накопичує досвід переживання й поведінки у фруструючих міжособистісних ситуаціях у вигляді профілів фрустраційного реагування.

У внутрішньоособистісному плані функціонування емоційної пам'яті необхідне для збереження поточних поліфункціональних форм - окремих компонентів структури особистості, а також взаємозв'язків між ними. Відтворення емоційних сигналів допомагає людині переконатися в правильності або помилковості зробленого життєвого вибору, повернутися по можливості в точку вибору й виправити помилку. Відтворення емоцій у діяльності й спілкуванні розширює межі особистості, персоналізує фізичний і соціальний простір.

В екзистенціальному плані емоційна пам'ять утворює базисні підвалини психологічного досвіду, що виникає із внутрішньосімейних зв'язків. Зрозуміти людину можна лише за умови розшифровки цього екзистенціального досвіду переживання провини, обов'язку, образи, ревнощів, почуття затребуваності або відкидання, глибинного страху або захищеності, почуття власної гідності або почуття неповноцінності й розпачу. Емоційна пам'ять уможливлює духовне існування людини, тому що базовий психологічний досвід - це результат і одночасно процес постійного осмислення, тобто зв'язування змістом як формою (структурою, гештальтом) фрагментів досвіду. У ході такої духовної роботи виникає зв'язність буття людини.

Емоційна пам'ять сприяє перетворенню деяких подій в особистісні події, що визначають життєвий шлях людини. Такі події стосуються ядра особистості, емоційно переживаються, зв'язується з Я і запам'ятовуються як дійсно значущі.

Емоційна пам'ять - основа існування суб'єктивного - серцевини страхів, надій, скорботи й інших екзистенціальних переживань, це «місце, де людина живе максимально насправді» (Дж. Б'юдженталь). Емоційна пам'ять виступає як чинник організації первинної реальності для людини, завдяки чому вона має якість суб'єктивності (є суб'єктом, а не об'єктом). Вона автономна, вільна від в'язниці об'єктивного детермінізму, є джерелом суб'єктивних переживань.

Три плани функцій особистісної емоційної пам'яті (міжособистісний, внутрішньоособистісний та екзистенціальний) відбивають процес дорослішання, досягнення зрілості й старіння людини. Відбувається поступовий перехід від провідної ролі міжособистісних функцій емоційної пам'яті, що сприяють знаходженню людиною певної соціальної позиції, до внутрішньоособистісних функцій, які допомагають вишиковувати життєві стратегії поведінки. Екзистенціальні функції емоційної пам'яті сприяють смисловій інтеграції себе як особистості переважно на заключних етапах людського життя.

Продуктивне функціонування емоційної пам'яті може бути оптимізоване в процесі цілеспрямованої консультативної й тренінгової роботи. Консультування клієнта може бути спрямоване на індивідний, суб'єктний і особистісний рівні функціонування емоційної пам'яті залежно від характеру проблем, з якими зіштовхується клієнт.

ВИСНОВКИ

Перші наукові концепції емоційної пам'яті сформулювали асоціаціаністи. Механізмом емоційної пам'яті вони вважали асоціації за суміжністю й подібністю, що виникають між образами (ідеями) емоціогенних і емоційно нейтральних об'єктів. У функціональній психології емоційна пам'ять трактувалася як особлива пристосувальна функція, спрямована на забезпечення виживання організму за рахунок включення емоційного досвіду в пристосувальні акти й надання їм інтенціонального характеру. Гештальтисти наполягали на холістичній природі емоційної пам'яті й розуміли її як тимчасово сталу динамічну напружену систему психологічного поля «у цей момент». Для біхевіористів емоційна пам'ять - механізм навчання людини й тварин, що виявляється «на вході» (як емоціогенність стимулу, вираження безумовної значущості подразника) і «на виході» (як підкріплення). Психоаналітики розробили уявлення про структури довгострокової емоційної пам'яті («архетипи», «комплекси» і т.п.), які виступають у ролі сховищ минулого емоційного досвіду. Також вони аналізували процеси переробки інформації в оперативній короткочасній емоційній пам'яті (витиснення, зсув, раціоналізація, проекція, інтроекція й т.п.). За допомогою психотерапевтичної практики вони довели факт глибокого вкорінення емоційної пам'яті у фундамент людської особистості. Механізмом відтворення емоції в когнітивній психології вважається здатність суб'єкта до здійснення оцінних процедур, за допомогою яких він розкриває значення того, що відбувається, і його зв'язок зі своїми потребами й мотивами. У руслі діяльнісного підходу емоційна пам'ять трактується в контексті реальних взаємин людини зі світом; хід діяльності та її структура визначають запам'ятовування й відтворення емоцій. Емоційна пам'ять у гуманістичній психології - внутрішнє джерело сигналів про правильність (помилковість) зробленого суб'єктом вибору (на користь або, навпаки, проти самоактуалізації), індикатор перспективи задоволення фундаментальної потреби в зміцненні себе, своєї самості. В екзистенціалістських концепціях емоційна пам'ять розглядається як чинник, що скеровує буття-в-світі, як спосіб емоційного вираження особистості. З позицій системного підходу емоційна пам'ять - важливий компонент мнемічної системи особистості, який безупинно взаємодіє з іншими видами пам'яті й за рахунок цього бере участь у психічній регуляції діяльності.

У продуктах функціонування емоційної пам'яті - «емоційних образах» фіксується ставлення людини до різних аспектів і елементів зовнішнього й внутрішнього світу. У процесі запам'ятовування нейтральна інформація перетворюється на значущу за допомогою її кодування у двійковій системі оцінок («приємно / неприємно», «корисно / шкідливо», «так / ні»). Тим самим, інформація набуває суб'єктивно-смислової форми, асимілюється особистістю. У взаємозв'язку з об'єктивними кодами образної, словесної й моторної пам'яті вона забезпечує інформаційну основу діяльності людини. Важливими чинниками ефективності запам'ятовування й збереження емоцій є: 1) інтенсивність емоційного переживання, 2) глибина його проникнення в особистісні структури. Емоційний слід містить у своїй структурі два компоненти (когнітивний та емоційний). Відношення між компонентами відрізняються гнучкістю й мінливістю, що зумовлено ієрархічною будовою емоційної пам'яті, можливістю локалізації компонентів сліду на різних рівнях мнемічної системи й, в кінцевому підсумку - завданнями діяльності. Є три основних варіанти відтворення емоційного сліду: 1) відтворення структури «образ+емоція», 2) актуалізація беземоційного образу і 3) актуалізація безьбразної емоції. Це - крайні варіанти, що утворюють континуум, між полюсами якого можна розташувати всю різноманітність випадків актуалізації змістів емоційної пам'яті.

Емоційна пам'ять функціонує як регулятор когнітивних процесів особистості. У перцептивному процесі вона виявляється в: а) зниженні порогів чутливості до стимулів, б) їх емоційному забарвленні, в) перцептивній вибірковості, г) збільшенні «сили» перцептивної гіпотези, ґ) перцептивному захисті від загрозливих стимулів, д) акцентуванні перцептивного процесу, визначенні його спрямованості. Актуалізація й включення в перцепцію раніше пережитих емоцій становить саму сутність художнього сприйняття творів мистецтва, дозволяє суб'єктові зайняти позицію справжньої спільної творчості з автором. Відтворення раніше пережитих емоцій позначається на загальній продуктивності розумової діяльності: емоції стимулюють, супроводжують і завершують інтелектуальний процес. Емоційна пам'ять а) визначає емоційний статус суб'єкта в процесі мислення, б) накопичує «емоційні узагальнення» і переносить принцип вирішення на нові проблемні ситуації, в) забезпечує емоційне оцінювання результатів оперативних перетворень проблемної ситуації, г) підготовлює емоційне розв'язання задачі, д) обмежує зону пошуків, скорочуючи обсяг дослідницької діяльності, е) санкціонує завершення розумового процесу. У роботі уяви емоційна пам'ять сприяє спрямованому (відповідному актуалізованій емоції) вибору образів і комбінуванню ними. Емоційна пам'ять - інформаційна основа для здійснення суб'єктом найважливішої когнітивної операції соціального інтелекту - «суб'єктивного зважування» своїх мотивів і мотивів партнера по спілкуванню. Функціонуючи всередині мнемічної системи, емоційна пам'ять робить матеріал для запам'ятовування емоційно забарвленим, що забезпечує його більш міцну прив'язку до смислових утворень особистості. Актуалізація емоційного стану забезпечує контекст, у якому протікає мнемічна діяльність. Її функціонування сприяє трансформації образу події з одиниці епізодичної пам'яті в специфічну одиницю автобіографічної пам'яті: образ події стає «особистим». Наповнення об'єктивних значень слідами емоцій, пережитих у ході мовленнєвої практики, приводить до трансформації їх в особистісні смисли. Емоційна пам'ять зберігає й актуалізує системи афективних змістів, забезпечуючи відносну сталість конотативних значень слів, формування суб'єктивного лексикону особистості.

В емоційній сфері особистості емоційна пам'ять виявляється як організатор основних форм емоційних переживань - власне емоцій (емоційних епізодів помірної інтенсивності), афектів, настроїв, предметних почуттів. Відтворення емоцій у формі афекту зумовлене процесами в емоційній пам'яті - раптовим виявленням невідповідності між умовами, що склалися в ситуації, і програмами життєдіяльності, якими розпоряджається суб'єкт. Особливостями функціонування емоційної пам'яті зумовлені властивості настрою: 1) накопичення його причин, 2) підтримка настрою за допомогою відтворення гедонічно орієнтованих ідей і образів, 3) переміщення з об'єкта на об'єкт, з однієї ситуації на іншу, 4) закріплення й перетворення настрою на рису емоційності особистості, 5) емоційні узагальнення класів ситуацій і відповідних їм станів та ін. Пам'ять про пережите почуття являє собою ієрархічно супідрядну систему слідів активностей суб'єкта, виявлених на різних рівнях при актуальному переживанні даного почуття. При відтворенні предметного почуття відбувається синхронізація суб'єктивних, моторно-експресивних, когнітивних, мотиваційних і психофізіологічних аспектів діяльності людини. Функціонуванням емоційної пам'яті забезпечуються: а) предметна віднесеність почуття, б) його узагальненість, в) стійкість. Динамічні процеси в мнемічній системі забезпечують оборотне переведення почуття з латентного стану в актуальний, у ході якого відбувається розвиток особистості.

Емоційна пам'ять у взаємозв'язку з іншими видами пам'яті функціонує на всіх етапах здійснення діяльності, беручи участь в усвідомленні й опредмечуванні потреби, утворенні вектору «мотив-мета», програмуванні й процесуальній динаміці виконавських дій, забезпеченні гедоністичного тону протягом усього діяльнісного циклу. Вплив емоційної пам'яті на трудову діяльність неоднозначний і може проявлятися як у її оптимізації, так і деструкції, що визначається специфікою афективно-когнітивного комплексу, що формується в мнемічній системі. Емоційна пам'ять спортсмена відбиває особливості спортивної практики, міру сформованості цілісної системи психологічної саморегуляції спортивної діяльності. Емоційна пам'ять - основа творчого натхнення актора, його «сценічного самопочуття». Функціонування емоційної пам'яті в навчальній діяльності зумовлене низкою чинників: а) етапом навчальної діяльності, на якому перебувають учні, б) їхньою успішністю, в) закономірностями спрямованого й неспрямованого взаємовпливу вчителів й учнів, г) динамікою їхніх психічних станів під час заняття, д) учительським досвідом прийняття рішень в емоціогенних ситуаціях. Синхронізуючи й інтегруючи різні операції навчальної діяльності й забезпечуючи її загальним емоційним тоном, емоційна пам'ять виступає підґрунтям певної позиції (емоційної установки) учня (студента) стосовно навчання.

Емоційна пам'ять проходить довгий шлях онтогенетичного розвитку, основними тенденціями якого є: 1) збільшення кількості емоціогенних об'єктів і ситуацій, особливо соціального характеру; 2) збільшення міри диференційованості відтворення емоційних переживань, міри їх структурної складності; 3) виникнення здатності відокремлювати експресивні засоби від переживань, тобто відтворювати міміку й жести, не наповнені «афективним хвилюванням» з одного боку, і переживати реальні емоції без їхньої видимої експресії - з іншого; 4) полегшення актуалізації емоцій не тільки у зв'язку зі сприйняттям ситуації в сьогоденні, але й шляхом звернення до спогадів про ситуації, пережиті в минулому й до уявлюваних ситуацій, що антиципують майбутнє; 5) розвиток здатності розуміти емоції інших людей; 6) збільшення міри довільності емоційної пам'яті.

Функціонування емоційної пам'яті в структурі особистості веде до: а) збагачення запасу образів життєвих ситуацій і програм найбільш адекватних дій у них і б) розміщення цих образів і програм у певному смисловому контексті, їх зв'язування з мотиваційно-смисловими утвореннями. За рахунок цих процесів стає можливим утримання окремих компонентів особистості й взаємозв'язків між ними, зміцнення цілісності особистості. Емоційна пам'ять закріплює відносини особистості, сприяє перетворенню людини на суб'єкта власної мотивації, психічного життя й поведінки. Процеси емоційної пам'яті сприяють розширенню меж буття особистості, сприяють формуванню й підтримці на постійному рівні її самооцінки. Поєднуючи емоційні компоненти образів власного Я, що виникають у конкретних ситуаціях, емоційна пам'ять створює передумови для емоційного узагальнення, тобто для вироблення самоставлення. Змісти емоційної пам'яті, включаючись до спілкування, уможливлюють діалогічні зустрічі з іншими людьми: стає можливим розвивальний вплив однієї особистості на іншу. Емоційна пам'ять визначає профіль реагування особистості під час дії чинників, що перешкоджають її активності. Спогади про події життя мають виражений емоційний компонент, що перетворює подію минулого на прийнятий особистістю факт біографії. Завдяки емоційній пам'яті людина має свою історію (життєвий шлях).

У дослідженнях емоційної пам'яті доцільно керуватися структурно-функціональною моделлю емоційної пам'яті в мнемічній системі особистості. Дана модель заснована на положеннях про:

існування короткочасної оперативної й довгострокової постійної емоційної пам'яті; під короткочасною оперативною емоційною пам'яттю розуміється гіпотетичне сховище обмеженого обсягу в мнемічній системі, у просторі якого розгортається певний емоційний епізод (актуальне переживання емоції «тут і тепер»); короткочасна емоційна пам'ять синтезує когнітивні, моторно-експресивні, мотиваційно-спонукальні, психофізіологічні й суб'єктивні аспекти поведінки в цілісну функціональну систему, призначену для розв'язання конкретного життєвого завдання; довгострокова емоційна пам'ять - система асоціативних мереж досвіду, що зберігають латентні структури - емоційні установки організму й особистості (налаштованість на певні емоційні переживання); емоційні установки організовані ієрархічно; частина з них має біологічне походження, але більшість є результатами засвоєння культурно-історичного досвіду емоційно-оцінної діяльності;

переважно мимовільний характер функціонування емоційної пам'яті й можливість опосередкованого довільного впливу на неї за допомогою організації діяльності, спрямованої на перетворення зовнішнього світу й себе;

рівневу будову емоційної пам'яті - відокремлення в ній індивідного, суб'єктного й особистісного рівнів; індивідна емоційна пам'ять актуалізує емоційні переживання, що відбивають переважно аспекти тілесно-почуттєвого функціонування людини; вона відображає міру відповідності цього функціонування біологічним і психофізіологічним константам; емоційна пам'ять суб'єктного рівня сприяє освоєнню й здійсненню предметно-практичної діяльності людини, реалізації її сенсорно-перцептивних, інтелектуальних, моторних, мовленнєвих, мотиваційних і емоційно-вольових компонентів; особистісна емоційна пам'ять актуалізує, фіксує й перетворює емоції й почуття при виконанні людиною певних соціальних дій і вчинків, спрямованих на інших людей, на себе, свій внутрішній світ (виконує міжособистісні, внутрішньоособистісні й екзистенціальні функції).

Емоційна пам'ять - підсистема мнемічної системи особистості, здатна гнучко налаштовуватися відповідно до характеру й конкретних особливостей емоційних задач, що постають перед людиною (адаптація до зовнішніх умов діяльності, або саморегуляція емоційних переживань).

Оптимізація продуктивного функціонування емоційної пам'яті може бути успішно здійснена в процесі консультативної й тренінгової роботи. Основними напрямками цієї роботи можуть бути впливи на індивідний, суб'єктний і особистісний рівні емоційної пам'яті з цілями: 1) стимуляції засвоєння критеріїв інтроспективного розчленовування феноменологічних і вегетативних проявів емоцій, 2) збагачення емоційного словника, 3) створення критеріїв для диференціації своїх і чужих емоцій (особливо в ситуаціях конфліктного спілкування й напруженої діяльності), 4) актуалізації зовнішнього діалогічного процесу з приводу переживань, 5) навчання навичкам ідентифікації й рефлексії неконструктивних (дисфункціональних) автоматичних думок і переконань, 6) стимуляції процесів «маніпулювання» предметним компонентом емоції, 7) розвитку емоційної експресивності.

Перспективами подальших досліджень є:

вивчення патології емоційної пам'яті (процесів формування й закріплення емоційних патернів, що перешкоджають особистісному росту, ведуть до виникнення соціально не адаптивних, девіантних форм поведінки, а також процесів забування й втрати емоційних регуляторів адаптивної поведінки й соціально-значущої діяльності),

вивчення соціально-психологічного рівня функціонування емоційної пам'яті (колективна» емоційна пам'ять), зокрема, в етнопсихологічному аспекті (емоційна пам'ять українського народу),

розробка й перевірка ефективності спеціалізованих тренінгових програм, спрямованих на оптимізацію функціонування емоційної пам'яті в певних видах діяльності людини й при вирішенні конкретних особистісних проблем.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.1. Кузнецов М.А. Эмоциональная память. - Харьков: Крок, 2005. - 568 с. (35 др. арк.).

2.1. Кузнєцов М.А. Емоційна пам'ять, як наукова психологічна проблема // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Психологія. - Вип. 5. - Харків: ХДПУ, 2001. - С. 96-108.

2.2. Кузнєцов М.А. Про продуктивні функції емо-ційної пам'яті в структурі ді-яльності // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Психологія. - Вип. 6. - Харків: ХДПУ, 2001. - С. 148-162.

2.3. Кузнєцов М.А. Прояв емоційної пам'яті в структурі переживання стре-сової ситуації // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Психологія. - Вип. 7. - Харків: ХДПУ, 2001. - С. 97-112.

2.4. Кузнецов М.А. Психологические особенности эмоциональной памяти и ее функции в деятельности человека // Вісник Харківського універ-ситету. - № 517. - Сер. Психо-логія. - Харків, 2001. - С. 106-109.

2.5. Кузнєцов М.А. Емоційна пам'ять, її психоло-гічні особливості та підходи до її вивчення // Психологія. Збірник науко-вих праць КНПУ ім. М.П. Драгоманова. - Вип. 14. - Київ, 2001. - С. 117-123.

2.6. Кузнєцов М.А. Типи емоційності і специфіка відношення до навчання у студентів // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди - Психологія. - Вип. 8. - Харків: ХДПУ, 2002. - С. 126-138.

2.7. Кузнєцов М.А. Особливості емоційного від-ношення до навчання у шко-лярів та студентів. - Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Психологія. - Вип. 9. - Харків: ХДПУ, 2002. - С. 134-149.