Теорія і практика психологiчної допомоги потерпiлим від катастроф (на прикладi постчорнобильської ситуацiї)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.Костюка АПН УКРАЇНИ

ЯКОВЕНКО Сергiй Іванович

УДК 152.22

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ ВІД КАТАСТРОФ (на прикладi постчорнобильської ситуацiї)

19.00.01 - загальна психологiя, iсторiя психологiї

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня доктора психологiчних наук

Київ - 1998

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Iнститутi психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія екологічної психології.

Науковий консультант - доктор педагогiчних наук, професор, академiк АПН України Киричук Олександр Васильович, Державна академія керівних кадрів освіти, кафедра психології управління, завідувач.

Офiцiйнi опоненти:

доктор психологiчних наук, професор, академiк АПН України Моляко Валентин Олексійович, Інститут психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології творчості завідувач;

доктор психологiчних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Носенко Елеонора Львовна, Дніпропетровський державний університет, кафедра вікової психології та англійської мови, завідувач;

доктор психологічних наук, професор Шестопалова Людмила Федорівна, Український науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної неврології та психіатрії, відділ медичної психології, керівник.

Провiдна установа: Одеський державний університет ім. І.І.Мечнікова, кафедра психологiї. Міносвіти України, м. Одеса.

Захист вiдбудеться 26 січня 1999 року об 11 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д.26.453.11 в Iнститутi психологiї iм.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 252033, м. Київ, вул. Панькiвська, 2.

З дисертацiєю можна ознайомитися у бiблiотецi Iнституту психологiї iм.Г.С.Костюка АПН України за адресою: 252033, м. Київ, вул. Панькiвська, 2.

Автореферат розiсланий 25 грудня 1998 року.

Вчений секретар

спецiалiзованої вченої ради Алексєєва М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Природнi, техногеннi та антропогенні катастрофи - головна причина масової загибелi та страждань населення, виникнення гострих і хронічних, патологiчних, межових і непатологiчних психiчних розладiв. Отже, перед психологічною наукою постає завдання дослідження негативних психічних наслідків катастроф, розробки ефективних засобів їх попередження та надання дійової допомоги потерпілим від них.

Актуальнiсть дослідження теоретичних та прикладних аспектів проблеми надання психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок чорнобильської ядерної та інших катастроф зумовлена складною екологiчною ситуацiєю в Україні, а також реальною загрозою стихiйних лих (наприклад, землетрусу в Криму, повенi у басейнi Днiпра), пожеж та вибухiв на газо- та нафтопроводах, шахтах, об'єктах хiмiчної промисловостi та ядерної енергетики тощо; необхідністю підготовки психологів до практичної роботи з потерпілими від них.

Ці обставини вимагають вирішення методологічних та методичних проблем надання психологічної допомоги окремим особам та соціальним групам на гострих та віддалених етапах катастроф, зокрема при пролонгованій дії несприятливих екологічних та соціальних чинників.

Міра наукової розробленостi проблеми. Наслідки катастроф традицiйно знаходилися у центрi уваги медикiв, зусиллями яких була утворена медицина (зокрема психiатрiя) катастроф, що вирішує завдання лiкування тiлесних та душевних травм потерпiлих. Але розширене тлумачення наслідків катастроф з гуманістичних позицій ставить тепер на порядок денний не тільки питання елементарного виживання потерпілих, а й створення у посткатастрофічний період належних умов для їх повноцінного життя - на грунті сучасної психологiї та соцiологiї катастроф.

Досвід надання психологічної допомоги потерпілим внаслідок залізничної катастрофи поблизу Уфи (С.М.Масгутова), вибуху в Армавірі (В.П.Вахов), землетрусу у Вірменії (Ю.І.Дерюгін, В.С.Мухіна та ін.), міжнаціональних конфліктів та воєнних дій (Р.О.Абдурахманов, В.В.Знаков, І.О.Котєнєв, В.Є.Попов) свідчить, що вітчизняна психологія не готова повною мірою задовольнити потребу потерпілих від катастроф у психологічній допомозі у концептуальному, організаційному та методичному плані. Це положення стосується не тільки психологічної допомоги потерпілим на гострому етапі катастроф. У постчорнобильській ситуації особливо відчутна нерозробленість методологічних та організаційно-методичних проблем психологічної допомоги на віддалених етапах масового лиха, за умов пролонгованої дії складної композиції психотравмуючих радіоекологічних та соціальних чинників.

Розрив між теоретико-методологічними засадами академічної психології та рівнем розвитку прикладної та практичної психології пояснюється тим, що конкретні дослідження психологічних наслідків катастроф здійснювалися переважно у межах таких галузей психології, як медична, вiйськова, праці в особливих умовах - без належної комплексностi та фундаментальних узагальнень з позицій загальної психологiї. Враховуючи сучасні тенденції “екологізації” гуманітарних наук, теорія і практика психологічної допомоги потерпiлим внаслiдок катастроф має будуватися на грунтi широкого екологiчного пiдходу, що забезпечуватиме адекватну та ефективну реабiлiтацiю потерпiлих.

Дисертаційне дослідження здiйснювалося впродовж 1987-1997 рр. вiдповiдно планів Інституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України, плану приоритетних дослiджень, передбачених союзно-республiканською, а з 1991 р. нацiональною програмою лiквiдацiї наслiдкiв чорнобильської катастрофи.

Об'єкт дослiдження становлять психологічні особливості потерпілих від катастроф.

Предметом дослiдження є залежність психічного стану осіб, що потерпiли внаслідок катастроф вiд об'єктивних характеристик екстремальних подiй, їх власних iндивiдуально-психологiчних відмінностей, а також органiзацiйних форм та методiв надання їм психологiчної допомоги.

Загальна мета роботи полягає в узагальненні науково-практичного доробку в галузi вивчення та подолання негативних психологiчних наслiдкiв катастроф; розробці теоретичних та органiзацiйно-методичних засад їх мiнiмiзацiї.

Основнi завдання дослiдження:

1) розкрити закономiрностi та механiзми дiї екстремальних чинникiв катастроф на психiку людини;

2) визначити теоретичнi та практичнi засади попередження та подолання негативних психічних наслідків катастроф;

3) виявити головнi чинники та особливостi динамiки психiчного стану осіб, що постраждали внаслiдок чорнобильської ядерної катастрофи;

4) визначити органiзацiйні принципи та найбільш ефективні методи психологічної допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи;

5) виробити рекомендації щодо мінімізації негативних психологічних наслідків надзвичайних ситуацій та катастроф.

Методологiчна основа та джерела дослiдження. Методологiчною основою даної роботи слугують загальні принципи психологічної науки (детермінізму, відображення, активності, системного підходу та ін.); теоретичнi положення загальної та генетичної психологiї, що розкривають закономірності розвитку особистостi як суб'єкта власної життєдiяльностi.

Теоретичне підгрунтя психологічної допомоги потерпілим від катастроф закладено в працях класиків психології, що розкривають діалектичний зв'язок зовнішнього та внутрішнього, об'єктивного та суб`єктивного, психіки і діяльності (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов та ін.). Важливі орієнтири щодо розуміння наслідків катастроф та сенсу допомоги потерпілим від них містяться в працях, присвячених психології життєвого шліху особистості та активності суб'єкту життєдіяльності у критичних ситуаціях (К.О.Абульханова-Славська, О.В.Брушлiнський, Л.Ф.Бурлачук, Є.І.Головаха, О.О.Кронік, В.О.Моляко, С.Л.Рубiнштейн, Л.В.Сохань, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко, В.Франкл).

Суттєве значення для розвитку прикладної психології катастроф мають дані про особливі психічні стани і реакції, що спостерігаються в екстремальних і субекстремальних ситуаціях (Ю.О.Александровський, Г.О.Балл, Ф.Ю.Василюк, M.Горовиц, Л.О.Китаєв-Смик, М.Д.Левітов, E.Ліндеман, Р.Ліфтон, Б.Ф.Ломов, В.О.Моляко, О.М.Морозов, А.І.Нягу, Р.Питман, С.Розенцвейг, Г.Сельє, Н.В.Тарабрина, Л.Ф.Шестопалова та ін.), праці з теорії та практики психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, І.В.Дубровіна, З.Г.Кісарчук, В.С.Мухiна, В.Г.Панок, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко та iн.), вдосконалення діяльності навчально-виховних закладів в зоні радіоекологічного лиха (М.Й.Боришевський, О.В.Киричук, С.Д.Максименко).

Джерела даної роботи складають опубліковані матерiали дослiджень наслiдкiв природних та техногенних катастроф; емпiричні дані, отримані автором під час проведення досліджень та надання консультативно-коригувальної допомоги потерпiлим внаслiдок екстремальних подiй.

Дослiдження проводились впродовж 1987-1997 рр. на контингенті близько 5 тисяч дiтей та 1 тисячi дорослих, що постраждали внаслідок екстремальних подій, насамперед чорнобильської катастрофи.

Положення, що виносяться на захист:

1. Предметом психології катастроф є межові та непатологічні психічні розлади, виниклі внаслідок дії екстремальних чинників. Форми та методи психологічної допомоги потерпілим від них складають особливу галузь теорії загальної психології та практики психологічної діагностики, корекції та терапії.

Слід розрізняти об'єктивні (медичні і соціально-економічні), а також суб'єктивні (психологічні) критерії визначення потерпілих від катастроф, та їх комбінації. За психологічними критеріями до потерпілих внаслідок катастроф відносяться люди, які сприйняли екстремальну ситуацію як таку, що становить загрозу для життя та здоров'я їх самих та оточуючих. Внаслідок переживання катастрофи їх внутрішній світ (образ Я та довкілля, ціннісні орієнтації) зазнає суттєвих змін: формується “комплекс потерпілого”, що потребує допомоги.

2. При впровадженні заходів, спрямованих на мінімізацію психологічних наслідків катастрофи, мають враховуватися їх специфічні (викликані шкідливими агентами катастрофи) та неспецифічні (індивідуально-психологічні та соціально-психологічні) чинники.

При ядерних катастрофах головний шкідливий агент - значне одноразове радiацiйне опромiнення, що може викликати церебральну форму променевої хвороби, а при тривалому опроміненні малими дозами - пострадiацiйні енцефалопатії.

Іонізуюче опромінення викликає у мешканців радіаційно забруднених регіонів небезпечні психосоматичнi ефекти: катастрофiчне зниження iмунiтету, багаторазове зростання захворюваностi, що проявляється у погіршанні функцiонального і психічного стану потерпiлих (хронічна втома, тривожнiсть, депресивний стан тощо). Компенсацiя радіаційного ризику вимагає запровадження спеціального режиму харчування, працi та вiдпочинку, особливої організації навчально-виховної роботи та дозвілля дітей і пiдлiтків, їх оздоровлення і санаторно-курортного лiкування.

3. Опосередкований вплив радiацiйних інцидентів пов'язаний з такими психотравмуючими чинниками, як неадекватна iнформацiя про радіаційну загрозу на тлі масового ядерного жаху; “вторинна травматизацiя” пiд час евакуацiї та переселення; руйнування сталого життєвого устрою, деформація образу “Я” та довкілля; незадоволення компенсацією радіаційного ризику на віддаленому етапі інциденту; відчуття соціальної незахищеності та втрата впевненості у майбутньому.

4. Особливість чорнобильської ядерної катастрофи полягає у комплексному та пролонгованому в часі впливі на велику кількість потерпілих прямих та опосередкованих психотравмуючих чинників, які породжують специфічні та неспецифічні ефекти. Зокрема, виявлено неспецифічний (незалежний від ступеня радіаційного ураження) “комплекс потерпілого від чорнобильської катастрофи”; виокремлено варіанти посткатастрофічних переживань та поведінки потерпілих (“рентна”, “пасивно-покірна”, реакція “заперечення” негараздів або їх свідомого подолання за рахунок власних зусиль), виявлена підгрупа “псевдопотерпілих”.

5. Надання психологiчної допомоги потерпiлим внаслiдок аварiї на ЧАЕС має бути зорієнтована на популяцiйні стратегiї. Головна увага має придiлятися опосередкованiй психологiчнiй допомозi, спрямованiй на покращання якостi само- та взаємодопомоги потерпiлих, пiдвищенню психологiчної компетентностi працiвникiв соцiальної сфери, органів управління всіх ланок.

Надання прямої професiйної психологiчної допомоги потерпiлим вiд радiоекологiчної катастрофи має здiйснюватись на грунтi формування позитивного мислення та вироблення ефективних моделей поведiнки - за умов запровадження диференцiйного пiдходу до рiзних категорiй потерпiлих, врахування їх сенситивностi по певних форм психотерапевтичного втручання (директивного, когнітивного, поведiнкового тощо), базуватися на екстранозологічних та симптоматичних методах психологічної допомоги.

6. В постчорнобильськiй ситуацiї найбiльш постраждали дiти, жiнки, люди похилого віку. Саме цi категорiї потерпiлих мають отримувати адресну соцiальну та психологiчну допомогу. Не варто намагатися повернути їх “до дочорнобильського” стану - це неможливо. Потерпілі мають навчитися жити у теперішніх складних радiоекологiчних та соцiально-економiчних умовах.

Наукова новизна даної роботи визначається тим, що вперше в українській психології поставлена проблема психології катастроф, запропоновано теоретичні та прикладні підходи до її розв'язання.

Вперше узагальнено теоретико-експериментальні дані про вплив радіаційних катастроф на психiчний стан осіб, що належать до різних територіальних та вікових груп, знаходились пiд патогенним впливом рiзний промiжок часу.

Розкрита унiкальність психологічних наслідків аварії на ЧАЕС, яка пов'язана із комплексною дією об'єктивних та суб'єктивних чинникiв різного походження та iнтенсивності, пролонгованістю психотравмуючої ситуації, соцiальним контекстом.

Описана та пояснена феноменологія “комплексу потерпілого внаслідок чорнобильської катастрофи”, типові форми переживання “катастрофічності” та реагування на психотравмуючу ситуацію, їх залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників.

Доведена необхідність та визначені методологічні засади диференційованої психодіагностики, психокорекції та психотерапії різних категорій потерпілих.

Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації понятійного апарату, що використовується для опису психологічних наслідків екстремальних подій та катастроф, визначенні змісту поняття полімодальна життєва криза, обгрунтована доцільність його використання для пояснення постчорнобильської феноменології, розробки типології психологічних моделей поведінки за умов пролонгованої дії психотравмуючих чинників.

На грунтi узагальнення теоретико-експериментальних даних медицини, соцiологiї та психологiї катастроф закладено підвалини нового напрямку досліджень - радiоекологiчної психологiї. Визначено її предмет, методологічні та методичні засади.

Встановлено головні закономiрностi та механiзми впливу на психiку людини радiоекологiчних чинникiв, визначені специфiчні та неспецифічні наслідки чорнобильської катастрофи. Розроблена теоретична модель впливу на психiку людини “ядерного жаху”, “неочевидних стресорiв”, “вторинної соціальної травматизацiї”. Розкрито мiсце радiоекологiчної психологiї в системi наук та її зв'язок з іншими галузями психологiї.

Розроблено теоретичнi, методичнi та органiзацiйнi підвалини (принципи, головнi напрямки, форми та методи) надання психологiчної допомоги потерпiлим від радiоекологiчного лиха.

Окреслені шляхи вирішення прикладних проблем “екологiзації” суспільної свідомості, пiдготовки населення та персоналу спеціальних формувань до дій в умовах катастроф різного типу, зокрема при радiацiйній небезпеці.

Практичне значення. Розроблено рекомендацiї та цiльові програми мiнiмiзацiї негативних психологiчних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, що використовуються органами державного та мiсцевого управлiння, в закладах народної освiти, оздоровчих та лiкувальних установах, психологами силових структур держави.

Модифiковано декiлька вiдомих та розроблено кілька нових психодiагностичних методик, що використовуються психологами у наукових та практичних цілях. Впроваджено деякi новi прийоми консультативно-коригувальної роботи з потерпiлими внаслiдок екстремальних подій та катастроф.

Матерiали дослiджень використовувались при пiдготовцi низки законодавчих та нормативних документiв, що стосуються надзвичайних та екстремальних ситуацій, психологiчної служби МВС.

Запроваджено спецкурси: “Основи радiоекологiчної психологiї” (Мiжрегiональний iнститут вдосконалення вчителiв), “Психологiя дiяльностi в екстремальних умовах” (психологiчний факультет КІВС).

Особистий внесок. В 1987-1993 рр. автор виступав у ролi наукового керiвника або вiдповiдального виконавця дослiджень, що виконувались за планами Інституту психологiї ім. Г.С.Костюка АПН України, були передбачені союзно-республiканською, надалі нацiональною програмою “Дiти Чорнобиля”. У 1993-1997 рр. автор особисто здійснював дослідження, передбачені планами наукових підрозділів МВС та МО України, що стосувалися психологічного забезпечення діяльності в екстремальних ситуаціях.

В 6 наукових статтях, написаних у співавторстві, доробок здобувача становить 50 %. За редакцiєю автора вийшли 4 колективнi методичнi розробки та 2 збiрники наукових праць. У 4-х методичних рекомендацiях, написаних у спiвавторствi й адресованих санаторно-курортним закладам, здобувачу належить приблизно 25 % матеріалів (що стосуються використання психологiчних знань при оздоровленнi дiтей із зони радiацiйного забруднення). Розробки та ідеї, що належать співавторам, в дисертації не використовувались.

Апробацiя роботи. Результати роботи викладались автором на 19 мiжнародних наукових конференцiях: “ЮНЕСКО - вчителям Чорнобиля” (Полiське, 1989), “Медицина катастроф” (Київ, 1991), “Соцiально-психологiчна реабiлiтацiя дiтей та пiдлiткiв, що постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1992), “Проблеми соціально-психологічної реабiлiтацiї та правового захисту дiтей i пiдлiткiв в умовах впливу наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС” (Гомель, 1992), “Посттравматичний стрес сьогоднi” (Київ, 1992), “Психосоцiальнi, психологiчнi та психоневрологiчнi аспекти наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС” (Київ, 1992), “Медико-психологiчнi аспекти Чорнобильської аварiї” (Мiнськ, 1992), “Соцiально-психологiчна допомога дiтям і пiдлiткам, що потерпiли внаслiдок Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1993), “Чорнобильська катастрофа: дiагностика i медико-психологiчна реабiлiтацiя потерпiлих” (Мiнськ, 1993), “Екологiчна освiта в контекстi аварiї на Чорнобильськiй АЕС” (Київ, 1993), “Пiдготовка мiсцевих мешканцiв як працiвникiв служб психологічної допомоги в районах, що постраждали” (Мiнськ, 1993), “Психолого-педагогiчна допомога учням зони РЕК на базi шкiл та позашкiльних закладiв” (Київ, 1993), з'їздi Товариства психологiв України (Київ, 1996); “Практична психологія: теорія, методи, технології” (Київ, 1997), “Наслiдки чорнобильської катастрофи та формування екологiчної свiдомостi” (Київ, 1997), “Соціально-психологічна реабілітація населення, що постраждало від екологічних та техногенних катастроф” (Мінськ, 1998), “Аутодеструктивна поведінка: діагностика, корекція, профілактика” (Київ, 1998); багатьох науково-практичних семiнарах та нарадах, неодноразово обговорювались на засiданнях Вченої Ради Інституту психологiї iм. Г.С.Костюка АПН України, його пiдроздiлiв - науково-практичного центру “Дiти Чорнобиля” та лабораторiї екологiчної психологiї.

Публiкацiї: Результати дисертацiйного дослiдження опубліковано в монографiї, 2 посібниках, 17 статтях у наукових журналах та збiрниках наукових праць, 9 методичних рекомендаціях та розробках, 25 тезах наукових конференцiй.

Структура роботи. Дисертацiя складається з вступу, 6 роздiлiв, висновків, списку використаних джерел та додаткiв. Рукопис дисертації має обсяг 484 стор. машинопису, з них 18 стор. займають 20 таблиць, 1 стор. - 1 рис., 49 стор. - список використаних джерел (470 найменувань), 41 стор. - 7 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ мiстить обгрунтування актуальності проблеми дослiдження та обраного напрямку дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт та предмет, головну мету та завдання, методологiчнi та методичнi пiдходи. Викладено положення, що виносяться на захист, наукова новизна, теоретичне значення та практична корисність роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

Перший роздiл “Психологiя катастроф” мiстить стислий огляд iсторiї вивчення впливу на психiку людини екстремальних чинникiв (природних та техногенних катастроф, соцiальних потрясiнь та вiйськових дiй) з кiнця XIX столiття до теперішнього часу. Показано, що найбільшу увагу їх наслідкам приділяла медицина (травматологiя, психоневрологiя та психiатрiя). Йдеться про черепно-мозкові травми; реактивні, психотичні та невротичні стани, викликані надсильними “катастрофічними” подразниками; манiфестацiю латентних психiчних розладiв, загострення акцентуацiй та дисгармонiй особистостi в складних життєвих ситуацiях.

Медична допомога в цих випадках передбачала лiкування психогенiй та наслiдкiв комбiнованих (соматичних та психiчних) травм за допомогою фармацевтичних препаратiв та немедикаментозної психотерапiї (Дж.Ерiксен, Г.Опенгейм, В.М.Сєчєнов, Е.Стерлiнг, В.Краус, К.Рейхард, К.Шредер, З.Фрейд, Е.Крепелiн, T.Селмон, Д.Майер, Л.Я.Брусиловський та iн.).

Пiсля І та ІІ свiтових воєн значний внесок у розумiння механiзмiв психiчної травматизацiї за екстремальних умов зробила вiйськова психологiя, що нагромадила великий емпiричний матерiал та практичний досвiд екстреної та “вiдставленої у часi” допомоги потерпiлим. Цi матерiали привернули увагу до питань профiлактики “бойових психiчних втрат”; сприяли активiзацiї дослiджень з психологiї праці в особливих умовах; розв'язання проблем професiйного психологiчного вiдбору і пiдготовки працівників “екстремальних професій”. Зростання ж кiлькостi жертв техногенних катастроф на виробництвi та транспортi посилило увагу до психологiчних аспектiв конструювання та безпечної експлуатацiї технiчних пристроїв.

Сучаснi погляди стосовно теорiї та практики психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок катастроф будуються навколо проблеми відмінностей психопатологічних і непатологічних наслідків екстремальних чинників. Головна увага приділяється інтрапсихічним феноменам, уявлення про які складалися пiд впливом концепцiй стресу, фрустрацiї, складних життєвих ситуацiй, посттравматичного стресу та соцiальних стресових розладiв.

Оскiльки для опису психологiчних наслiдкiв екстремальних та субекстремальних ситуацiй різної модальності викоpистовуються piзнi категоpiї (тpавма, травматичний, вiйськовий, бойовий невроз, бойовий шок, стpес, посттpавматичний стpес, фpустpацiя, конфлiкт, дисгармонiя, кpиза), слiд зазначити, що конкpетна подiя чи складна життєва ситуація може торкатися окремих чи одразу багатьох прошарків психiчного життя, викликаючи одразу i стpес, i фpустpацiю, i конфлiкт, i життєву кpизу. Отже ці феномени необхідно pозpiзняти, pозумiти їх “взаємодiю” у фоpмуваннi кiнцевого pезультату - наслiдкiв тpавмуючої ситуацiї.

Структурно-логічний аналіз понятійного апарату, що використовується для опису патологічних, межових та непатологічних психологічних наслідків катастроф обгрунтовує доцільність використання поняття “полімодальна життєва криза” для опису психічного стану людей, які перебувають тривалий час під впливом несприятливих катастрофічних та соціально-психологічних чинників, втрачають контроль над обставинами свого життя, не здатні відновити успішне соціальне функціонування через негативні психічні стани, хибні когнітивні схеми та неадекватні моделі поведінки.

Масовидний характер катастроф змушує враховувати не тільки інтрапсихічні iндивiдуально-психологiчнi реакцiї окремих потерпiлих, а і вивчати інтерпсихічні (соцiально-психологiчнi та соцiологiчнi) аспекти катастроф, їх взаємозв'язок та значення для реабілітації потерпілих.

Тлумачення термiну катастрофа здійснюється з об'єктно-онтологічних та суб'єктно-аксіологічних позицій. У першому випадку йдеться про чинники, що спричинили травми, iнвалiднiсть, тимчасову непрацездатнiсть, втрату майна, роботи, рiдних, є підставою для офіційного визнання статусу потерпілого та надання йому відповідної соціальної допомоги (потерпілі за об'єктивними критеріями).

З суб'єктивно-аксіологічної позиції “катастрофічність” визначають уявленням про втрачені цінності, зміст травмуючих психiку переживань, навіть якщо подiя не торкалася людини безпосередньо (наприклад, свiдки автокатастрофи чи пожежi з людськими жертвами, їхні родичі є потерпілими за суб'єктивними критеріями). Варто брати до уваги імовірність появи після ката-строф “псевдопотерпілих”, які безпідставно претендують на соціальну допомогу.

Деякi види природних катастроф (зокрема сейсмiчнi) внаслiдок несподіваності та надсильних “очевидних” подразникiв завжди викликають психогеннi розлади, iншi (наприклад, посуха) небезпечнi тривалим виснажливим впливом.

Природні катастрофи через відсутність “злого умислу” не так тяжко відбиваються на психічному стані потерпілих, як техногенні, особливо якщо останні загрожують небезпечними вiддаленими наслiдками (при хiмiчному або радiацiйному забрудненні), що виникають з вини або через недбалість конкретних осіб (винуватців катастрофи). Та найтяжчі наслiдки мають лиха антропогенного походження (злочини, терор, масові соцiальні заворушення та війни), оскільки їх ініціатори свідомо прагнуть завдати шкоди іншим людям, намагаються захопити їх зненацька.

Третій підрозділ першого розділу присвячено розгляду психологiчних наслiдків ядерних випробувань та вибухiв, інцидентів в ядернiй промисловостi та енергетицi. Головна увага придiлена об'єктивним соматичним ефектам опромiнення (променева хвороба), патологiї спадковостi; специфічним змiнам психічного стану опромiнених (астенія, тривога, внутрiшня картина хвороби та очiкування на майбутнє). Найбiльш дослiдженi медичнi та психологiчнi наслiдки ядерного бомбардування Японiї, випробувань ядерної зброї та низки інцидентів в ядернiй промисловостi та енергетицi (Англiя, Бразилiя, Гвiана, СРСР, США); розкрито походження “ядерного жаху” та його роль у формуванні психогеній.

Роздiл завершують висновки щодо патологiчних та непатологiчних, специфічних та неспецифічних психологiчних наслiдкiв катастроф, актуальних завдань психологiї катастроф.

Другий роздiл “Загальна характеристика постчорнобильської ситуації” мiстить огляд даних щодо причин та наслiдкiв чорнобильської ядерної катастрофи. Простежується перебiг подiй та динамiка змiн у їх оцiнцi, розкривається зв'язок мiж рiвнем радiацiйного забруднення, соматичними ефектами, соцiально-психологiчними феноменами та психiчним станом рiзних категорiй потерпiлих вiд наслiдкiв аварiї.

Через десятилiття пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС, її катастрофiчнi наслiдки ще не стали надбанням iсторiї. Бiльш того, за цей час погляди та оцiнки щодо аварiї на ЧАЕС та її наслiдкiв неодноразово змiнювались. Так, у 1988 р. керівництво МОЗ України повідомляло “про вiдсутнiсть суттєвих вiдхилень у станi здоров'я населення “аварiйних районiв” у порiвняннi з контрольними групами” Медицинские аспекты аварии на Чернобыльской атомной электростанции. // Мат. научн. конф. - К., 1988, с. 44..

Але приховати дiйснi масштаби лиха (як це вже не раз було при ядерних аварiях в СРСР) цього разу не вдалося, насамперед завдяки виходу радiонуклiдiв за державнi кордони та активної реакцiї свiтового спiвтовариства, незалежних засобiв масової iнформацiї.

Визначенi експертами причини аварiї примушують замислитись над проблемами психологiї конструювання, будівництва та експлуатацiї небезпечних об'єктiв. При цьому, на перший план виступають морально-психологiчнi аспекти науково-технiчної діяльності, прикладнi аспекти безпечного функцiонування систем типу “Людина - Машина”, питання пiдготовки, тренування та допуску до роботи операторiв АЕС, проблеми екологiчного виховання, формування почуття вiдповiдальностi у тих, хто має справу з екологiчно небезпечними об'єктами. Ще одним важливим психологiчним аспектом проблеми є забезпечення ефективної дiяльностi спецiальних рятувальних пiдроздiлiв в умовах радiацiї.

Для розумiння наслiдкiв Чорнобильської ядерної катастрофи необхідно видiлити етапи розвитку ситуацiї, якi висвiтлюються з позицiй радiоекологiї, медицини, психологiї тощо.

Згiдно радiоекологiчнiй періодизації, тепер завершується другий етап радiоекологiчного лиха (обмеження переносу радiонуклiдiв та стабiлiзацiї радiацiйної обстановки), повну лiквiдацiю наслiдкiв якого (якщо це взагалi можливе) слiд вiднести до вiддаленої на десятилiття перспективи. Для цього необхідно побудувати Укриття-2, аби припинити радіаційне забруднення довкілля (третій етап) та завершити роботи з дезактивації та рекультивації забрудненої радіонуклідами території (четвертий етап).

Для психологічної перiодизацiї Чорнобильської катастрофи важлива не стiльки хронологiя подiй, скiльки їх суб'єктивне значення; не стiльки реальна ситуацiя, скiльки уявлення про неї; актуальнi проблеми чи переживання, з якими людина має справитись. З цього погляду першорядною проблемою в контекстi Чорнобильської катастрофи була проблема життя та смертi, конфлiкту мiж прагненням вижити за будь-яку цiну й обов'язком.

Коли безпосередня загроза для життя людей втратила свою гостроту, її місце зайняла проблема здоров'я, в тому числi й психiчного. У її розв'язаннi провiдна роль належала медичним працiвникам. Та, з часом, на початку 90-х рокiв, медичнi проблеми відійшли на другий план, поступаючись мiсцем проблемам виживання в кризовiй економiчнiй ситуацiї.

Екстремальна стресова ситуацiя гострого перiоду аварiї на ЧАЕС торкалась вiтальних основ буття та супроводжувалась однотипними реакцiями тривоги та страху рiзного ступеня виразностi. Зовнiшнi прояви стресових реакцiй гострого перiоду були типовими для будь-яких стресiв та зводились до гiпо- чи гiпердинамiї. За виключенням окремих випадкiв, цi реакцiї не досягали психотичного рiвня. Реактивнi психози спостерiгались, насамперед, у iстеричних особистостей, що мали уявлення про можливi наслiдки радiацiйного ураження, але не володiли даними про конкретну ситуацiю. У деяких випадках спостерiгались спровоковані загострення ранiше компенсованих психiчних захворювань.

Кiлькiсть психiчних розладiв гострого перiоду за оцiнкою фахiвцiв була меншою, нiж це буває в екстремальних ситуацiях певної модальності, шкідливі агенти яких сприймаються органами почуттiв - як при землетрусi чи повенi. Варто відзначити “некатастрофічність” чорнобильської катастрофи в плані чуттєвого сприйняття - через відсутність явних ознак небезпеки за межами зони аварії, що викликало сильний когнітивний дисонанс у людей певних психотипів (помисливих, тривожних).

У постчорнобильськiй ситуацiї спостерiгалось наростання невротичних проявiв, що пояснюється тривалiстю стресогенної ситуацiї та впливом “вторинного стихiйного лиха” (втрата житла, майна, звичного соцiального середовища тощо), суперечнiстю мiж сподiваннями та реальнiстю, незавершеністю подiй. Цi обставини обумовили перенапруження (демобiлiзацiю) психологiчних механізмів адаптацiї (гiпеpадаптоз). Характерологiчнi форми дезадаптацiї набували, в залежностi вiд структури особистостi та соматичного обтяження, наявностi екзогенних утруднень, астено-невротичної та iпохондричної форми, вiдбувалась декомпенсацiя латентних розладiв психiки, соціальна дезадаптацiя особистостi.

Не зважаючи на те, що рiвень радiацiйного забруднення мiсцевостi, питної води, продуктiв харчування виявився нижчим, нiж очiкувалось, евакуацiя проведена органiзовано, а державна система медичного та санаторно-курортного лiкування спрацювала краще, нiж можна було сподiватись, стан здоров'я населення з кожним роком погiршується. За даними українського наукового центру радіаційної медицини (УНЦРМ), кiлькiсть здоpових людей в Чорнобильському регiонi зменшилась за 1986-1991 рр. у 1,5-2 pази, а станом на 1995 р. - у 3 рази. У 1998 році кількість інвалідів серед “ліквідаторів” сягнула 68 тис. чол.

Про помiтний вплив на стан здоров'я психологiчних чинникiв свiдчить аналiз структури захворюваностi, в якiй чільне мiсце посiдають саме психосоматичнi та нервовi захворювання. Так, за даними УНЦРМ у 1987-1991 pоках в Чорнобильському регiонi спостеpiгалось катастрофiчне (у 15-20 pаз) збiльшення кiлькостi неpвово-психiчних захвоpювань. В 1995 р. вони посiдали 2-3 мiсце серед захворювань, типових для потерпiлих вiд наслiдкiв аварiї на ЧАЕС.

За свiдченням медичних психологiв, у хворих на гостру променеву хворобу, деяких категорiй “лiквiдаторiв” спостерiгається пiдвищення рiвня реактивної та особистiсної тривоги, зниження та змiна структури самооцiнки, погiршення психiчної працездатностi, специфiчнi змiни структури особистостi. Навiть через 2,5 - 3 роки пiсля аварiї, не зважаючи на найсучаснiше лiкування та заходи з соцiального захисту, негативнi психiчнi прояви зберiгались у 82 % осiб, що перехворiли променевою хворобою III ступеня, 71 % - II ступеня та у 34 % - I ступеня. Цей стан можна назвати, слiдом за Р.Лiфтоном, “хвоpобою ядеpного вибуху”.

Принципове значення для розуміння психологічних наслідків чорнобильської катастрофи мають результати нейрофізіологічних досліджень наслідків iонiзуючого опpомiнювання при пост-pадiацiйних енцефалопатiях.

Зростання кількості психосоматичних та нервово-психiчних захворювань дає пiдстави для висновку про їх виникнення на грунті взаємодiї як об'єктивних (доза опромiнювання), так і суб'єктивних (преморбiтнi риси характеру, тривожнiсть, зниження самооцiнки здоpов'я, негативнi очiкування оточуючих тощо) чинникiв функцiональну та оpганiчну етіологію.

Данi дослiджень українських соціологів показали, що потерпiлi сприймають Чорнобильську катастрофу як особисту трагедiю, крах сталої картини свiту, звичного способу життя та життєвих планiв.

У суспiльнiй та iндивiдуальнiй свiдомостi спостерiгається ряд парадоксiв: незадоволення владою - полiтична пасивнiсть; неспокiй за власне здоров'я - небажання дотримуватись здорового способу життя; нестача iнформацiї - небажання отримувати новi знання та iнформацiю тощо. Одна з головних причин їх виникнення - помилки у здiйсненнi соцiальної полiтики, яка проводилась без урахування даних психології та соціології катастроф.

Проведенi у 1990-1994 рр. дослiдження показали, що “радiацiйний ризик” втрачає свою гостроту, поступаючись мiсцем “соцiальному ризику” (передчуття загрози громадянської вiйни, голоду, безробiття тощо).

Пiдводячи пiдсумки аналiзу загальних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, слiд зазначити, що серед численних проблем першочергового вирiшення вимагають “резонанснi” - медичнi та соцiальнi. Для цього потрібно наpощувати обсяг й якiсть медичної та соцiальної допомоги потеpпiлим, яка має бути “адресною” та доповнюватись масштабними заходами з соцiально-психологiчної реабiлiтацiї. Цi зусилля мають здiйснюватись у річищі комплексного мiждисциплiнаpного пiдходу, спiльно усiма зацiкавленими вiдомствами, при високiй активностi самих потеpпiлих.

Третій роздiл “Дослiдження психологiчних наслiдкiв чорнобильської катастрофи” побудовано за хронологiчним принципом. В ньому розкривається динаміка змiн уявлень пpо масштаби та сутнiсть психологiчних наслiдкiв Чорнобильської катастрофи вiдповiдно етапам їх дослiдження.

Варто нагадати, що у 1986 році панувала концепції, згідно якої соціально-психологічні ефекти чорнобильської катастрофи пояснювалися “радіофобією”; а психогенії зводилися до поодиноких випадків реактивних станів, маніфестації латентних психічних розладів та масових невротичних проявів тривоги, причини яких вбачалися у неадекватному розумінні можливих наслідків радіаційного забруднення.

Результати першого масштабного експеpиментального дослiдження психiчного стану piзних теpитоpiальних та вiкових гpуп (1200 учнiв 3, 5, 7, 9 класiв), здійсненого в 1987 р. виявили погipшення на 10-30 % показникiв pозвитку вищих психiчних функцiй школяpiв, що пpоживали у pайонах, пpилеглих до зони вiдчуження, наявнiсть ускладнень адаптації до нових умов життя пеpеселенцiв, наявнiсть психологiчних пpоблем у Київських школярів.

Доведено, що потерпiлi не є однорiдною спiльнотою. Виокремлено критерії диференціації потерпілих за територiальними, вiковими, статевими і професiйними критеріями, характером участі у подіях (випадковий, примусовий або добровільний) Дана диференційно-психологічна характеристика 9 пiдгруп “дітей Чорнобилю” що вiдрiзняються мiсцем проживання, чисельнiстю, спiввiдношенням психотравмуючих чинникiв, якісними та кількісними характеристиками переживання кризової ситуацiї.

У 1988-1990 рр. головна увага автора приділялася учням-пеpеселенцям. Дослідна та психокорекційна робота пpоводилась на базi СШ № 270 м. Києва, де мiгpанти складали пpиблизно половину (бiля тисячi) учнiвського та вчительського колективу, ствоpилася досить складна соцiально-психологiчна обстановка.

Пpояви соціально-психологічної дезадаптацiї спостеpiгалися у понад 50 % учнiв-пеpеселенцiв, що втpичi пеpебiльшувало пpояви дезадаптацiї у їх однолiткiв-киян. Пpи цьому статистично достовipних вiдмiнностей у pозвитку пізнавальних процесів мiж мiсцевими та евакуйованими не виявлено. Відмінності переважно торкалися емоційно-мотиваційної сфеpи (тривога, невпевненість у собі, зниження рівня домагань, надмірна фіксація на стані здоров'я).

У 1991 р. значно загостpилась ситуацiя в pегiонах, якi пiдлягали гарантованому невiдкладному вiдселенню. В них залишалися нерозв'язаними пpоблеми лiкування та оздоpовлення населення, постачання екологiчно чистих пpодуктiв, pеоpганiзацiї дiяльностi навчально-виховних закладiв, пiдготовки педагогiчних кадpiв до pоботи в умовах pадiоекологiчного лиха. А головне, обіцяне переселення відкладалося на невизначений термін.

Психологічні дослідження виявили в потерпілих комплекс симптомів психічної дезадаптації, які проявлялися на психосоматичному, функціональному та психічному рівнях, зокрема у якісних змінах емоційно-вольової та мотиваційної сфери. Спостерігалося загострення преморбітних рис особистості, подвоєння кількості акцентуацій характеру насамперед астено-невротичного та психотичного кола, випадки дисгармонійного та патологічного розвитку особистості. Ці зрушення були більш виразні у дівчат, ніж серед юнаків

У старшокласників спостерігалося звуження інтересів, деформація ціннісних орієнтацій, серед яких на перше місце вийшла цінність здоров'я, а інші (продуктивне життя, цікава робота справжня любов тощо) відійшли на другий план.

Суттєво змінилася самооцінка здоров'я не тільки мешканців зони радіаційного забруднення, а і сусідніх, екологічно чистих регіонів. При цьому зростання зусиль щодо збереження здоров'я та дотримання здорового способу життя не спостерігалося. Навпаки, набувала поширення самодеструктивна поведінка, що виявлялося в масовій алкоголізації населення, зокрема підлітків.

Ці обставини змушували активізувати пpактичну психологічну допомогу учням на грунті фоpмування позитивної життєвої оpiєнтацiї, свiдомого ставлення до пpофесiйного та життєвого самовизначення, здатностi до само- та взаємодопомоги.

Окрім інтрапсихічних переживань, на порядок денний вийшли інтерпсихічні проблеми, що набули гостроти серед вимушених переселенців. Йдеться про відчуття своєї непотрібності, відчуженості, ворожого ставлення оточуючих. Не дивно, що “чорнобильці” інколи приховують свою приналежність до цієї спільноти.

На початку 90-х років пояснення тяжких медичних та соціально-психологічних наслідків чорнобильської катастрофи “радіофобією” змінилося концепцією колективного психологічного стресу. Такий підхід був конструктивним у перші роки після аварії, але він не пояснював віддалені наслідки психотравмуючої ситуації, зокрема зростання кількості випадків раку щитовидної залози у 20 разів, поширення інших соматичних захворювань.

Віддалені наслідки аварії на ЧАЕС більше відповідали концепції посттравматичного стресу, але з деякими уточненнями, що стосувалися впливу “неочевидних” стресорів (відсутність у багатьох потерпілих конкретних жахливих образів у сновидіннях та нав'язливих спогадах, як це звичайно буває при дії “очевидних” стресорів) радіаційної аварії, неможливості чуттєвого сприйняття радіації. За даними Н.В.Тарабриної, критеріям посттравматичного стресу відповідає стан тільки 20 - 40 % “ліквідаторів” гострого періоду катастрофи. Погіршення психічного стану населення в постчорнобильській ситуації Ю.О.Александровський пояснює “соціальними стресовими розладами”, які виникають через нездатність значної частини населення (60-65%) пристосуватися до змін в соціально-економічному та політичному житті на терені колишнього СРСР, адже вони виходять за межі звичайного досвіду людини.

Важливе значення для пояснення специфічних наслідків чорнобильської катастрофи мали дослідження резистентності нервової системи людини до впливу радіаційного чинника, органічних пошкоджень субстрату психічної діяльності (мозку людини).

Узагальнюючи результати психодіагностичних обстежень потерпілих різних територіальних та вікових груп, проведені у 90-ті роки, можна констатувати поширення астено-невротичних та іпохондричних проявів, симптомів гострого, хронічного або посттравматичного стресу, акцентуацій характеру, декомпенсації латентних психічних розладів, дисгармонійного розвитку особистості, соціальних стресових розладів.

Така мозаїчна картина дає підстави для висновку про наявність екстранозологічної полімодальної життєвої кризи, яка визначає сутність комплексу “потерпілого внаслідок чорнобильської катастрофи”. ЇЇ головні проявами - астенізація, тривожність, стан депресії, відчуття власної безпорадності, залежності від зовнішніх обставин, перебігу подій, втрата контролю над ситуацією, впевненості у собі та своєму майбутньому.

Ці дані орієнтують практичних психологів на використання певних конкретних методів діагностичної та коригувальної роботи з потерпілими, а з іншого боку, розкривають значення диференційного підходу до “чорнобильців”, вказують на необхідність їх комплексної реабілітації на грунті вчинково-біографічного підходу (К.О.Абульханова-Славська, Л.Ф.Бурлачук, Є.І.Головаха, О.О.Кронік, В.О.Моляко, В.А.Роменець, С.Л.Рубiнштейн, Л.В.Сохань, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко).

Дані про місце, що посідає чорнобильська катастрофа у життєвому шляху підлітків різних територіальних вибірок, отримані за допомогою “Футурологічного опитувальника”, свідчать, що в постчорнобильській ситуації психологічної підтримки потребує майже 2/3 старшокласників, для яких аварія все ще залишається значимою, “актуальною” стресогенною подією життя, наслідки якої ще не вичерпані.

Обгрунтованість цих висновків підтвердили дані щодо вивчення моделей посткатастрофічної поведінки дорослих потерпілих за допомогою опитувальника “Підсумки та перспективи”. Виокремленні моделі поведінки (“рентна”, “пасивно-покірна”, “заперечення” негараздів або їх свідомого “подолання”) свідчили, що в тих випадках, коли потерпілі займали активну життєву позицію та намагалися своїми ініціативними вчинками покращати життя, їх психічний стан виявлявся значно кращім, ніж у випадках пасивного виконання ролі “жертви”, яка покладається на допомогу ззовні.

Узагальнення даних психологічних досліджень наслідків чорнобильської катастрофи дозволяє зpобити такі висновки:

1) недооцiнка значення соцiально-психологiчних та психолого-педагогiчних аспектiв чорнобильської катастрофи завадила своєчаснiй розробцi науково обгрунтованої концепцiї комплексного подолання її наслiдкiв, що значно знизило ефективнiсть реабiлiтацiї потерпiлих;

2) недостатня ефективнiсть психологiчної реабiлiтацiї потерпiлих внаслiдок Чорнобильської катастрофи пояснюється тим, що не були врахованi всi можливi патогеннi чинники (радiологiчнi, медичнi, соцiально-психологiчні тощо) специфічних та неспецифічних порушень психiчної дiяльності потерпiлих. Тому психологічна допомога зводилася тільки до усунення окремих симптоматичних проявів і не набувала цілісного, комплексного характеру.

3) психiчний стан потерпiлих внаслiдок Чорнобильської катастрофи, його динамiка визначаються складним сполученням об'єктивних i суб'єктивних чинникiв, вивчення i урахування яких є необхiдною передумовою реалiзацiї принципу диференційного пiдходу до рiзних вiкових та територiальних груп, вироблення науково обгрунтованих рекомендацiй стосовно дiяльностi дошкiльних закладiв, шкiл та позашкiльних установ рiзних зон радiоекологiчного контролю, лiкувально-оздоровчих та психореабiлiтацiйних закладiв, забезпечення цілеспрямованої пiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї педагогiв, шкiльних психологiв, соцiальних працiвникiв, спецiалiстiв у галузi психотерапiї;

4) запобiгання та подолання вад у психiчному розвитку дiтей i пiдлiткiв, деформацiї цiннісних орiєнтацiй та Я-концепцiї потерпiлих, дiєвiсть надання їм психологiчної допомоги залежить вiд того, наскiльки адекватно використовується досвiд подолання наслiдкiв iнших екстремальних подiй; якою мiрою вдається надати їй комплексного характеру та гуманiстичної спрямованостi, забезпечити максимальне пiднесення самоактивностi суб'єктiв прийняття допомоги, обмежуючи її тiльки необхiдною та достатньою, орiєнтуючись на розвиток особистостi як на головну мету та результат психологiчної допомоги потерпілим.

Четвертий розділ “Досвід соціальної і психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок екстремальних подій” включає аналiз причин недостатньої ефективності спроб надання соцiально-психологiчної допомоги потерпiлим внаслiдок чорнобильської катастрофи, землетрусу у Вiрменiї, iнших надзвичайних ситуацiй.

Аналіз iсторiї виникнення та розвитку професiйної соцiальної pоботи, головних напрямків соціальної політики, її теоретичного підгрунтя, органiзацiї соцiальної роботи в розвинутих країнах, де нагромаджено багаторiчний досвiд надання соцiальної та психологiчної допомоги людям у складних життєвих ситуаціях, потерпілим від катастроф розкриває головні, перспективні лінії її розбудови в Україні. З 70-тих pоків домiнуючим пpинципом пiдготовки соцiальних пpацiвникiв є унiвеpсалiзм, оpiєнтацiя на загальну теоpiю систем, науково обгpунтованi засоби втpучання у життя iндивiда, гpупи, соцiальної спiльностi.

Розкрито цiлi, завдання та методи соцiальної роботи з рiзними категорiями громадян; етапи та методи її надання; специфiка надання психологiчної допомоги на рiзних етапах екстремальних ситуацiй (у гострому перiодi, на етапi стабiлiзацiї обстановки та пiсля завершення рятувальних робiт), вiдмiнностi у тактицi надання допомоги при катастрофах рiзного виду та масштабу, стосовно рiзних категорiй потерпiлих (дорослих i дiтей, чоловiкiв i жiнок тощо), оптимальний обсяг допомоги, критерiї оцiнки її ефективностi.

При цьому принципового значення набуває положення соціальної політики, яке передбачає ставлення до потерпілого як до людини, яка через надзвичайну подію тимчасово не здатна до нормального функціонування у суспільстві, але завдяки цілеспрямованій соціальній допомозі, психотерапевтичному втручанню, належній консультативно-коригувальної роботі може відновити свій життєвий потенціал. Остання має бути спрямована на краще усвідомлення потерпілим об'єктивних та суб'єктивних причин власного психічного стану, шляхів відновлення соціально значущих ціннісних орієнтацій, соціальних зв'язків, особистісних якостей, навичок поведінки, притаманних самостійній, соціально зрілій особі.

Слід враховувати, що потерпілими внаслідок катастроф можуть стати будь-які категорії людей - дорослі й діти, чоловіки й жінки, представники різних соціальних груп чи психотипів. Це означає принципову неможливість вироблення уніфікованої моделі надання психологічної допомоги потерпілим - з одного боку, та бажаність вироблення такої моделі чи, принаймні, певних принципів її подання.

Визначено методологiчні засади оцiнки та прогнозування “психологiчних втрат” при стихiйних лихах та техногенних катастрофах, розробки сценарiїв їх перебiгу, засобiв ситуацiйного аналiзу, гуманiтарної експертизи управлiнських рiшень тощо.

Порівняння основних психотерапевтичних парадигми, їх переваг та недолiків стосовно надання допомоги потерпiлим вiд катастроф дає підстави констатувати такі сучаснi тенденцiї вдосконалення психотерапевтичної роботи: скорочення термiну терапiї, робота не з окремими особами, а групами, пiдвищення власної активностi клiєнта, диференцiйний пiдхід стосовно пiдбору методiв втручання на грунті системного еклектизму, інтегративної терапії, врахування екологiчного контексту тощо.

На гострому етапі катастроф ефективні психофармакологічні препарати. Найбільш перспективними в плані надання психологічної допомоги групам потерпілих є техніки дебрифінгу та дефьюзінгу, а на віддаленому етапі катастрофи - техніки, розроблені у когнітивному, поведінковому та вчинково-біографічному підходах.

На грунті аналiзу досвіду організації допомоги потерпілим від катастроф визначено зміст та форми пiдготовки соцiальних працiвникiв, фахiвцiв з психологiчної допомоги та персоналу пiдроздiлiв, що мають дiяти в екстремальних ситуацiях (зокрема при радiацiйному забрудненнi мiсцевостi). Прослідковано вiддалені наслiдки психічної травматизацiї та професiйної деформацiї співробітників спеціальних підрозділів. Викладено деякi методичнi підходи стосовно професiйно-психологiчного вiдбору та пiдготовки рятувальників. Обгрунтовано рекомендації з психопрофiлактики та психологiчної підтримки робiтникiв “екстремальних професiй”, спрямовані на попередження психiчної травматизацiї. Завершують роздiл мiркування щодо створення психологiчної служби Мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй та лiквiдацiї наслiдкiв чорнобильської катастрофи.

П'ятий розділ “Принципи, організаційні форми та методи психологічної допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи” розпочинається з аналiзу потреб “чорнобильців” у допомозi. За підрахунками фахівців, в Українi право допомогу держави мають 60 тис. дiтей, евакуйованих з 30-кiлометрової зони вiдчуження, 250 тис. дiтей зони безумовного вiдселення, бiля 600 тис. дiтей зон гарантованого добровiльного вiдселення та посиленого радiоекологiчного контролю, а також дiти, що народилися чи будуть народженi батьками - “лiквi-даторами” наслiдкiв аварiї на ЧАЕС. Отже, кiлькiсть дiтей, що потребують соцiально-психологiчної допомоги в Українi наближається до 1 млн., а загальна кiлькiсть потерпiлих перевищує 4,5 млн. чоловiк.

Звичайно психологiчної допомоги потpебують не тільки тi доpослi та дiти, якi мають вiдповiднi посвiдчення, а й тi, хто вiдчуває потpебу у нiй. Реально задовольнити таку потpебу заpаз пpактично неможливо, адже в Укpаїнi система установ психологiчної допомоги населенню тiльки формується. Це центpи психiчного здоpов'я, “телефони довipи”, служби зайнятості, соцiальна служба для молодi тощо. З ними конкуpують всiлякi шаpлатани, якi заповнюють нішу, яка утвоpилася через “розрив” мiж потpебою у психологічній допомозi та темпами розвитку її iнфpастpуктуpи.

...