Дидактичні ігри на уроках географії у 7 класі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

Кафедра теорії та методики навчання природничо-географічних дисциплін

Курсова робота

з методики навчання географії

на тему: "Дидактичні ігри на уроках географії у 7 класі"

Студентки IV курсу 46 групи

напряму підготовки 6.040104

спеціальності: Географія

(практична психологія)

Овчарук Катерини Володимирівни

Науковий керівник: кандидат психологічних наук,

доцент кафедри теорії та методики навчання географії

Коберник Сергій Георгійович

Київ - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Дидактичні ігри як засіб розвитку учнів на уроках географії

1.1 Дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів

1.2 Класифікація дидактичних ігор за різними ознаками

1.3 Форми і методи організації дидактичних ігор

1.4 Психолого-педагогічні умови проведення дидактичних ігор у навчальному процесі

Розділ 2. Методика використання дидактичних ігор у 7 класі

2.1 Методичні рекомендації для використання різних видів дидактичних ігор в курсі "Географія материків та океанів"

2.2 Приклади розробок дидактичних ігор для застосування на уроках географії під час вивчення теми "Південна Америка"

Географічні ігри для вивчення географічної номенклатури



Вступ

Актуальність теми. Оволодіння учнями середніх загальноосвітніх шкіл ґрунтовними знаннями, необхідними уміннями й навичками виступає однією з найважливіших проблем у сучасній освіті. Розв'язання цієї проблеми неможливе без удосконалення технологій навчання, а, отже, й методів навчання. Сьогодні у педагогіці активізувався пошук адекватних цьому форм і методів роботи в навчальній діяльності. Серед них вирізняється ігрова діяльність, яка для дитини є нагальною потребою, а для педагога - способом реалізації різноманітних завдань навчально-виховного процесу.

Практика доводить, що у роботі деяких викладачів вищої й середньої школи домінують репродуктивні методи навчання, які вимагають заучування матеріалу і його наступного точного відтворення. Наслідком цього є безпорадність перед необхідністю встановлення причинно-наслідкових зв'язків, творчого перенесення знань у змінені умови, прикутість до шаблону, догми, традиції, нерозвиненість критичного мислення тощо.

Отже, актуальним стає впровадження активних методів навчання в практику роботи загальноосвітніх шкіл. Соціальне замовлення на це підтверджується концептуальними положеннями ряду державних документів (Національна програма "Освіта ХХІ століття", Закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту" тощо), які задають стратегічний курс формування педагога нового типу - думаючого, ініціативного, самокритичного.

Саме дидактична гра і належить до активних, нетрадиційних, визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Проблемі гри приділяли значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, К. Ушинський, А. Макаренко, Л. Виготський, О. Запорожець та інші.

У багатьох працях дослідників відображено різні підходи до визначення сутності дидактичної гри. Так, науковці визначають сутність гри як форму спілкування (М. Гончаров, Т. Ладивір, М. Лісіна, В. Семенов, В. Сушко, Н. Філатова), форму діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін), умову розумового розвитку (П. Каптерєв, Є. Покровський, С. Рубінштейн, І. Сікорський, А. Смирнов) [4, 47]. Але кожен з дослідників вважає дидактичну гру ефективним методом реалізації навчально-виховного процесу.

Доведено, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості і як наслідок підвищують рівень успішності учнів. В той же час, практика сучасної школи вказує на наявність невикористаного потенціалу дидактичної гри у навчально-виховному процесі.

Таким чином, вище зазначене зумовлює необхідність розгляду даної проблеми.

Мета дослідження - теоретично дослідити проблему використання дидактичних ігор на уроці географії та виявити дидактичні умови, які забезпечують ефективність використання дидактичних ігор в процес вивчення географії у 7 класі.

Основні завдання:

* визначити понятійно-термінологічний апарат проблеми дослідження та основні підходи до її розв'язання;

* виявити сутнісний зміст і структурні компоненти дидактичних ігор та доцільність використання їх на уроках географії;

* узагальнити та експериментально перевірити дидактичні умови використання дидактичних ігор на уроках географії.

Об'єкт дослідження - процес використання дидактичних ігор на уроках географії у 7 класах.

Предмет дослідження - дидактичні умови ефективного використання дидактичних ігор на уроках географії.



Розділ 1. Дидактичні ігри як засіб розвитку учнів на уроках географії

1.1 Дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів

Основою всіх сучасних підходів до побудови навчально-виховного процесу є те, що розвиток учня - вдосконалення психічних процесів і властивостей його особистості - відбувається в результаті його особистої активної діяльності.

Найбільш ефективним способом організації навчального процесу є використання дидактичних ігор.

Сутність дидактичної гри полягає в тому, що діти вирішують розумові та практично-дієві завдання, запропоновані ним у цікавій ігровій формі, самі знаходять рішення, долаючи при цьому певні труднощі. Дитина сприймає розумову задачу як практичну, ігрову; це підвищує його розумову активність. [1]

Гра як засіб навчання служить цілям навчання і виховання, а також переводить вказані цілі в реальні результати. Здатність ця укладена в ігровому моделюванні в умовних ситуаціях основних видів діяльності особистості, спрямованих на відтворення і засвоєння соціального і професійного досвіду, в результаті чого відбувається накопичення, актуалізація і трансформація знань у вміння і навички, накопичення досвіду особистості та її розвиток.

Педагогічна дидактична гра має суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною діяльністю.

Дидактична гра - явище складне, але в ній виразно виявляється структура - основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Виділяються такі структурні складові дидактичної гри:

1) дидактична задача;

2) ігрові дії;

3) правила гри;

4) результат. [2]

Один з основних елементів гри - дидактична задача, яка визначається метою навчального та виховного впливу. Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей.

Ігрові дії - основа гри. Чим різноманітнішою ігрові дії, тим цікавіше для дітей сама гра і тим успішніше вирішуються пізнавальні і ігрові завдання. Ігрові дії сприяють пізнавальної активності учнів, дають їм можливість проявити свої здібності, застосувати знання та вміння для досягнення цілей гри.

Правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлені загальними завданнями формування особистості дитини, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку та збагаченні. У дидактичній грі правила є заданими. За допомогою правил педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей. Правила гри мають навчальний, організаційний, формуючий характер, і найчастіше вони різноманітно поєднуються між собою. Правила впливають і на вирішення дидактичної задачі - непомітно обмежують дії дітей, направляють їх увагу на виконання конкретного завдання навчального предмета.

Підведення підсумків - результат підводиться відразу після закінчення гри. Це може бути підрахунок очок; виявлення дітей, які краще виконали ігрове завдання; визначення команди-переможниці. При цьому необхідно відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіхи відстаючих дітей.

Перед проведенням гри треба доступно викласти сюжет, розподілити ролі, поставити перед дітьми пізнавальну задачу, підготувати необхідне обладнання. У процесі підготовки і проведення дидактичної гри кожен учень повинен мати можливість для самоствердження та саморозвитку. Учитель зобов'язаний допомогти учневі стати в грі тим, ким він може стати, показати йому самому його кращі якості, які можуть розкритися в динаміці спілкування. Успіх у імітованої рольової діяльності викликає у виконавців віру в свої сили і можливості, бажання знову пережити ігрові ситуації, щоб знайти в собі щось нове, професійно важлива.

При організації гри досить важливий правильний підбір завдань і розробка критеріїв оцінки діяльності учнів. Причому, підбір завдань може бути проведений вчителем самостійно або спільно з учнями (наприклад, вони можуть готувати завдання для команди суперників). Успіх гри залежить також і від атмосфери, від настрою в даний момент в групі. Якщо стан хлопців не відповідає настрою ігри, краще відкласти її для іншого випадку. Гра, ігровий елемент на уроці - це можливість такої організації навчального праці дітей, яка, не вимагаючи занадто тривалих зусиль, робить процес навчання привабливим, а, як відомо, процес подолання перешкод, труднощів розвиває волю дитини. Через гру дитина пізнає навколишній світ і самого себе, вчиться аналізувати, узагальнювати, порівнювати. Наочність, подана в ігровій формі, сприяє конкретизації досліджуваного матеріалу. Вживаний на уроках ігровий прийом повинен знаходитися в тісному зв'язку з наочними посібниками, з темою уроку, з його завданнями, а не носити виключно розважальний характер.

Ігри у своєму розвитку еволюціонують від предметних до рольових і від рольових до дидактичних. Інтерес дітей в дидактичній грі переміщається від ігрового дії до розумової задачі.

Практика показує, що гра на уроці вимагає дуже тонкого інструментування, вміння добре відчувати рівень підготовки і розвитку дітей, їх ставлення до пропонованої грі і її дидактичну спрямованість, щоб ігрова завдання повністю збігалася з навчальної.

Гра, ігровий елемент на уроці - це можливість такої організації навчального праці дітей, яка, не вимагаючи занадто тривалих зусиль, робить процес навчання привабливим, а, як відомо, процес подолання перешкод, труднощів розвиває волю дитини. Через гру дитина пізнає навколишній світ і самого себе, вчиться аналізувати, узагальнювати, порівнювати. Наочність, подана в ігровій формі, сприяє конкретизації досліджуваного матеріалу. Вживаний на уроках ігровий прийом повинен знаходитися в тісному зв'язку з наочними посібниками, з темою уроку, з його завданнями, а не носити виключно розважальний характер. [1]

Звичайно, придумати гру на кожен урок практично неможливо, а часте використання одних і тих же ігор загрожує повною втратою до них інтересу. Тут перш за все потрібно добре знати рівень підготовки дітей, їх ставлення до тієї чи іншої пропонованої грі. Часом ігрова ситуація складається стихійно і йде від самих дітей. Цього не слід побоюватися, хоча урок доведеться коректувати "на ходу". Одним словом, гра вимагає дуже тонкого інструментування. Не можна передбачати гру і давати їй свою оцінку. Адже вона може обдурити надії дітей і викликати у них зворотну реакцію. І подальші спроби активізувати увагу учнів аналогічним способом можуть викликати у дітей недовіру і настороженість. Ні в кого не викликає сумніву, що гра для дітей - це явище радісне і бажане. Але іноді використовуються такі ігрові прийоми як естафета, колективні змагання, "Хто, швидше?", а, випустивши з уваги, що діти мають різний рівень знань і тому можуть не впоратися із завданням, гра може обернутися для деяких дітей сльозами: адже вони підвели своїх товаришів, свою команду. Вводячи ігровий прийом, завжди треба пам'ятати, чи рівні можливості дітей, беруть участь у грі, слабо успішним учням доцільно підібрати нескладні завдання, з якими вони впораються. Також ігровим матеріалом для таких учнів можуть бути завдання-жарти, загадки, ребуси і рольові ігри з колективною працею, вони несуть в собі не тільки емоційний заряд, а, забавляючи, повчають. [2]

Дидактична гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона активізує психічні процеси, викликає в учнів живий інтерес до процесу пізнання. У ній діти охоче долають значні труднощі, тренують свої сили, розвивають здібності і вміння. Вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал захоплюючим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.

Дидактичні ігри конструюються по-різному. У деяких з них є всі елементи рольової гри: сюжет, роль, дія, ігрове правило, в інших - тільки окремі елементи: дія або правило, або те й інше. Тому за структурою дидактичні ігри поділяються на сюжетно-рольові та ігри-вправи, що включають тільки окремі елементи гри. У сюжетно-рольових іграх дидактична задача прихована сюжетом, роллю, дією, правилом. В іграх-вправах вона виражена явно. У дидактичній грі її задум, правило, дія і включена в них розумове завдання являють собою єдину систему формуючих впливів.

Дидактична гра особливо необхідна в навчанні і вихованні дітей. У ній вдається сконцентрувати увагу навіть самих інертних школярів. Спочатку вони проявляють інтерес тільки до гри, а потім і до того навчального матеріалу, без якого гра неможлива. Поступово у дітей пробуджується інтерес і до навчального предмета.

При підборі ігор необхідно пам'ятати про те, що вони повинні сприяти повноцінному всебічному розвитку психіки дітей, їх пізнавальних здібностей, мови, досвіду спілкування з однолітками і дорослими, прищеплювати інтерес до навчальних занять, формувати вміння і навички навчальної діяльності, допомогти дитині оволодіти вмінням аналізувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати. У процесі проведення ігор інтелектуальна діяльність дитини повинна бути пов'язана з його діями по відношенню до навколишніх предметів.

За характером пізнавальної діяльності можна виділити наступні групи ігор:

1. Ігри, що вимагають від дітей виконавської діяльності. За допомогою цих ігор діти виконують дії за зразком.

2. Ігри, що вимагають відтворюючої діяльності.

3. Ігри, в яких запрограмована перетворююча діяльність дітей. За допомогою цих ігор діти змінюють приклади і задачі в інші, логічно пов'язані з ними.

4. Ігри, в які включені елементи пошуку та творчості. [3]

Роблячи ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, в школі ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

- В якості самостійних технологій для освоєння поняття, теми або розділу навчального предмета;

- В якості уроку або його частини (введення пояснення, закріплення, контролю знань);

- Як позакласна робота.

При визначеній формі занять реалізація ігрових прийомів і ситуацій відбувається за такими основними напрямками:

- дидактична мета ставиться перед учням у формі ігрової задачі;

- навчальна діяльність підкоряється правилам гри;

- навчальний матеріал використовується в якості її засобу, у навчальну діяльність вводиться елемент змагання, який переводить дидактичну задачу в ігрову;

- успішне виконання дидактичного завдання зв'язується з ігровим результатом.

Ігрова діяльність може виконувати наступні функції:

- наснаги та пробудження інтересу;

- освоєння діалектики спілкування, комунікативної функції;

- самореалізації в грі;

- подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності, в інших ситуаціях;

- самопізнання в процесі гри;

- внесення позитивних змін в структуру особистісних показників;

- включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського спілкування. [3]

Проведення гри з дітьми і вміле керівництво нею вимагають великої майстерності від учителя. Перед проведенням гри треба доступно викласти сюжет, розподілити ролі, поставити перед дітьми пізнавальну задачу, підготувати необхідне обладнання, зробити потрібні записи на дошці. Якщо дидактична задача прихована сюжетом, роллю, ігровим дією, то в ході бесіди з дітьми вчитель - повинен звернути на неї увагу.

У грі (у тій чи іншій ролі) повинен брати участь кожен учень класу. Якщо біля дошки здійснює ігрову діяльність частина учнів, то всі інші діти повинні виконувати роль контролерів, суддів, вчителя. Характер діяльності учнів у грі залежить від місця її на уроці чи у системі уроків. Вона може бути проведена на будь-якому етапі уроку. Якщо гра використовується на уроці пояснення нового матеріалу, то в ній повинні бути запрограмовані практичні дії дітей з групами предметів чи малюнками. У системі уроків по темі важливо підбирати гри на різні види діяльності: виконавчу, відтворюючу, контролюючу і пошукову. У грі слід продумувати не тільки характер діяльності дітей, а й організаційну сторону, характер управління грою. З цією метою використовуються засоби зворотного зв'язку з учнем. [4]

У більшість ігор треба вносити елементи змагання, що також підвищує активність дітей у процесі навчання. Наприкінці уроку вчитель разом з дітьми, підбиваючи підсумки змагання, звертає увагу на дружну роботу учасників команд, що сприяє формуванню почуття колективізму. Необхідно поставитися з великим тактом до дітей, що припустилися помилок.

Учитель може сказати дитині, що допустив помилку, що він ще не став "капітаном" у грі, але якщо буде намагатися, то неодмінно ним стане. Помилки учнів треба аналізувати не в ході гри, а в кінці, щоб не порушувати враження від гри. До розбору помилок треба залучати самих слабких учнів.

У процесі роботи слід побоюватися надмірного насичення уроку іграми, чистої розважальності, навантаженість деяких ігор підготовчою роботою. У своєму робочому арсеналі мати гри "синтетичні", такі ігри, які не вимагають якоїсь ґрунтовної, фундаментальної підготовки, в яких можна варіювати ігровими елементами, і, звичайно, всі вони повинні бути навчальними.

Яке ж місце повинна займати гра на уроці? Звичайно, не може бути точного рецепту, де, коли і на скільки хвилин включати ігровий матеріал в урок. Тут важливо одне: щоб гра допомогла досягти мети. Кількість ігор на уроці має бути розумним. Доцільно продумати і поетапне їх розподіл: на початку уроку гра повинна допомогти зацікавити, організувати дитину; в середині уроку гра повинна націлити на засвоєння теми; в кінці уроку гра може носити пошуковий характер. Але на будь-якому етапі уроку вона повинна бути цікавою, доступною, що включає різні види діяльності учнів.

1.2 Класифікація дидактичних ігор за різними ознаками

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

· ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте - через загадкове, складне - через переборне, необхідне - через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

· ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: "Збери у кошик усі іграшки червоного кольору", "Дістань із мішечка предмети круглої форми" та ін.;

· ігри-припущення. Їх ігрове завдання виражене в назвах: "Що було б...?", "Що б я зробив, якби...?" та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

· ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

· ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Іншою є класифікація дидактичних ігор за В. Аванесовою відповідно до характеру ігрових дій:

- ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів. Їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

- ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого: "Впізнай", "Відгадай", "Що змінилось?";

- сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

- ігри у фанти або в заборонений "штрафний" предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

У методичній літературі на сучасному етапі можна зустріти різні класифікації ігор залежно від того, що покладено в основу класифікації. В.Г. Семенов наводить, на нашу думку, найбільш загальну та вдалу їх класифікацію [3].

Рис. Класифікація ігор

Прийнято розрізняти два основні типи ігор: ігри з фіксованими правилами й ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних, пізнавальних і рухливих ігор, сюди також відносяться розвивальні інтелектуальні, музичні, ігри-забави, атракціони. До другого типу відносяться сюжетно-рольові ігри. Правила в таких іграх не є чіткими. Вони - у нормах поведінки відтворюваних героїв.

Дидактичні ігри розрізняються за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю студентів, ігровими діями та правилами, організацією та взаємовідносинами студентів, за роллю викладача. Зазначені ознаки притаманні усім іграм, але в одних чіткіше виступають одні, в других - інші. Існує велика кількість дидактичних ігор, але чіткої класифікації за видами немає. Часто ігри співвідносяться зі змістом навчання та виховання. У цій класифікації можна виокремити такі типи ігор:

- ігри за сенсорним вихованням;

- словесні ігри;

- ігри із ознайомлення з навколишнім світом;

- з формування математичних уявлень й ін.;

- ігри з дидактичними іграшками;

- настільно-друковані ігри;

- псевдо сюжетні ігри.

Учені радять поділяти дидактичні ігри на три основні види:

- ігри з предметами (іграшки, природні матеріали);

- настільно-друковані;

- словесні.

У грі також використовують предмети, в яких різниця між ними менш помітна. В іграх з предметами молодші школярі виконують завдання, що вимагають свідомого запам'ятовування кількості та розташування предметів, знаходження відсутнього предмета. Граючи, вони набувають умінь складати з частин ціле, викладати візерунки з різноманітних форм. У дидактичних іграх широко використовуються різноманітні іграшки. У них яскраво виражені колір, форма, величина, матеріал з якого вони зроблені. Це допомагає вчителю вправляти молодших школярів у вирішенні певних дидактичних завдань.

Ігри- вправи - ігрова діяльність може бути організована в колективних та групових формах, але все ж індивідуалізована. Її використовують при закріпленні матеріалу, перевірці знань учнів в позакласній роботі. Приклад: "П'ятий зайвий". Наприклад, на уроці природознавства учням пропонується знайти в даному наборі назв (рослини одного сімейства, тварини загону та ін) одне випадково потрапило в цей список.

Ігри- змагання:

· конкурси;

· вікторини;

· імітації телевізійних конкурсів і т.д.

Дані гри можна проводити як на уроці, так і в позакласній роботі. Мета їх: оживити нудне, захопити творчістю, зацікавити повсякденним, так як інтерес - це каталізатор всієї навчальної діяльності. Ігри-змагання - це завжди свята, коли активні всі учні, коли кожен має можливість проявити себе в атмосфері успішності і клас стає творчим колективом. Ці уроки включають в себе все розмаїття форм і методів, особливо таких, як проблемне навчання, пошукова діяльність, міжпредметні зв'язки, опорні сигнали та ін Знімається напруга, пожвавлюється мислення, збуджується і підвищується інтерес до предмету в цілому. Уроки - змагання проводяться в хорошому темпі і дозволяють перевірити практичні та теоретичні знання більшості школярів з обраної теми. Ігри-змагання можуть бути придумані вчителем або бути аналогом популярних телевізійних змагань. "Хто краще знає правила? ", "Клуб знавців ").

Пізнавальні ігри - це ігри, в ході яких відбувається:

Ш розвиток творчих здібностей дітей;

Ш розвиток допитливості і пізнавального інтересу;

Ш розвиток художньо - естетичного смаку;

Ш розвиток уміння застосовувати на практиці отримані знання;

Ш виховання почуття колективізму, атмосфери співпраці в процесі спільної діяльності;

Ш розвиток комунікаційних здібностей.

Ігри з правилами хороші тим, що в них чітко передбачені вимоги до поведінки дітей. Дитина змушений підкорятися цим вимогам (тобто не порушувати правила), якщо він бажає грати і не хоче порушувати гру. У них дитина навчається підкоряти свою поведінку правилам, формуються його руху, увагу, вміння зосередитися, розвиваються здібності, які особливо важливі для успішного навчання в школі. Популярна настільна гра лото - це приклад гри з правилами та одночасно ігри-змагання. Елементарна на перший погляд, вона надзвичайно корисна для молодших школярів з імпульсивною поведінкою. Від дитини тут буде потрібно бути уважним і зібраним, щоб не пропускати у себе на картці звані цифри; бути стриманим і не висловлювати бурхливо свої емоції, якщо оголошена цифра є; бути терплячим і не вказувати іншим гравцям на наявні або пропущені ними цифри; бути витриманим і не ображатися до сліз у разі програшу.

У колективних дидактичних іграх елементи співпраці і орієнтація на партнера є не другорядною, а необхідною складовою частиною ігрового процесу. [20]

Входження дитини в роль на тривалий час сприяє становленню його цілеспрямованості, а необхідність погоджувати свої дії з іншими гравцями допомагає дитині позбутися негативних якостей, стати більш зосередженим і уважним.

Колективна гра " Розвідники ". Клас ділиться на групи - загони розвідників. Кожен загін вибирає командира. Завдання розвідників: протягом дня або декількох днів знайти в кімнаті предмети, що видають звуки (наприклад, двері - скрипить, стілець - жалібно пищить, клацає замочок на ранці, шарудить липучка на рюкзаку). Виявивши " звучний " предмет, дитина непомітно для решти записує його або малює і віддає "донесення " командиру. Загони розвідників змагаються між собою. В кінці дня підбиваються підсумки. Командири повідомляють виявлені загоном предмети. Перемагає той загін, на рахунку якого їх більше.

Беручи участь в подібних іграх, перш вперті, егоїстичні хлопці поступово усвідомлюють, що отримати задоволення від гри можна тільки при взаємодії з партнером.

Знайдена в грі атмосфера співробітництва, взаєморозуміння стає особистісно-значущою для дитини і в подальшому житті.

В даний час особливо бурхливо розвивається напрямок комп'ютерних дидактичних ігор. [21]

Комп'ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор: вони наочно демонструють рольові способи рішення ігрових завдань. У них діти набувають досвіду моральної поведінки в найрізноманітніших умовах життя. Такі ігри допомагають уникнути штампів і стандартів в оцінці поведінки різних персонажів у різних ситуаціях. Діти засвоюють практично засоби комунікації, способи спілкування і вираження емоцій.

Всі комп'ютерні програми для дітей повинні бути позитивно морально спрямованими, містити елементи новизни, але ні в якому разі не повинні бути агресивними і жорстокими.

Комп'ютерні ігри застосовуються в якості засобів навчання практично у всіх областях сучасної освіти. Навчальні ігрові програми, засновані на комплексі мотивацій зацікавленості, пізнанні нового, змагальності, набувають все більшого поширення. Швидкодія, велика ємність пам'яті, легкість використання наданої інформації, роблять комп'ютерні технології ідеальним засобом для дидактичних ігор. [22]

Комп'ютерні дидактичні ігри стають засобом закладки у дітей основ комп'ютерної грамотності, ознайомлення з мовами програмування. Комп'ютерні ігри застосовуються як дидактичний засіб при навчанні в найрізноманітніших предметних областях.

Отже, види ігор для дітей дуже різноманітні, але незважаючи на відмінності, всі види дидактичних ігор мають і багато спільного. Їх виховує потенціал завжди залежить, по-перше, від змісту пізнавальної та моральної інформації, укладеної в тематиці гри, по-друге, від того, яким героям наслідують діти, по-третє, він забезпечується самим процесом гри як діяльності, що вимагає досягнення мети самостійного знаходження коштів, узгодження дії з партнерами, і звичайно, встановлення доброзичливих відносин

Ігри, таким чином, дають дітям дуже важливий навик спільної роботи. У всіх дидактичних іграх єдина завдання - знайти спосіб співпраці, взаємодії на шляху до спільної мети, діючи в рамках встановлених норм і правил.

Де її правильно написати…?

Таблиця 1

Прізвище І.Б. вченого	Класифікація дидактичних ігор
О. Сорокіна	Ігри-подорожі, ігри-доручення, ігри-припущення, ігри-загадки, ігри-бесіди.
В.Г. Семенов	Природні, штучні, гібридні ігри, моторні і сенсорні, інтелектуальні, дослідницькі, організаційно діяльні сні, дидактичні.
В. Аванесова	Ігри-доручення, ігри з відшукуванням предметів, ігри з відгадуванням загадок, сюжетно-рольові дидактичні ігри, ігри у фанти або в заборонений "штрафний" предмет (картинку).

1.3 Форми і методи організації дидактичних ігор

Сучасним методом навчання і виховання, що сприяє оптимізації та активізації навчального процесу та дозволяє показати цікаві й захоплюючі грані географії, є дидактична гра.

Дидактична гра - це вид діяльності, залучившись до якої, діти навчаються. Поєднання навчальної спрямованості та ігрової форми дозволяє стимулювати невимушене оволодіння конкретним навчальним матеріалом.

Дидактична гра має чітку структуру, що вирізняє її з-поміж іншої діяльності. Основні структурні компоненти дидактичної гри: ігровий задум, правила, ігрові дії, пізнавальний зміст або дидактичне завдання, обладнання, результат гри.

На відміну від ігор взагалі дидактична гра має суттєву ознаку - наявність чітко визначеної мети навчання і відповідного їй педагогічного результату, що можуть бути обґрунтовані, подані наочно і характеризуються пізнавальною спрямованістю.

Ігровий задум - перший структурний компонент гри, закладений у дидактичне завдання, що необхідно виконати під час навчання. Ігровий задум найчастіше виступає у_; вигляді питання або загадки, що ніби проектує хід гри. Це надає грі пізнавального характеру, висуває до її учасників певні вимоги щодо знань.

Кожна дидактична гра має свої правила, що визначають порядок дій і поведінку учнів у процесі гри, сприяють створенню на уроці робочої атмосфери. Тому правила дидактичних ігор необхідно розробляти із урахування мети уроку та індивідуальних можливостей учнів. Це створює умови для проявів самостійності, наполегливості, розумової активності, виникнення в учнів почуття задоволення, успіху.

Крім того, правила гри виховують уміння керувати своєю поведінкою, узгоджувати та підпорядковувати її до вимог колективу.

Суттєвими в дидактичній грі є дії, що регламентуються правилами гри, сприяють пізнавальній активності учнів, надають їм змогу виявити свої здібності, застосувати наявні знання, вміння і навички для досягнення цілей гри. Дуже часто ігровим діям передує розв'язання задачі.

Учитель, керуючи грою, спрямовує її в належне дидактичне русло, за необхідності активізує її хід різноманітними прийомами, підтримує інтерес до гри, підбадьорює відстаючих і т. ін.

Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст, що полягає у засвоєнні тих знань і вмінь, які застосовуються під час розв'язування навчальної проблеми, поставленої грою.

Обладнання дидактичної гри значною мірою включає в себе обладнання уроку. Це наявність технічних засобів навчання, кодопозитивів, діапозитивів, діафільмів, а також різноманітні наочні засоби: таблиці, і роздатковий дидактичний матеріал.

Дидактична гра має певний результат - фінал, що надає їй завершеності. Він виступає перш за все у формі розв'язання поставленого навчального завдання і приносить учням моральне і розумове задоволений. Для вчителя результат гри завжди є показником рівня досягнень учнів у засвоєнні та застосуванні знань.

Усі структурні елементи дидактичної гри пов'язані між собою, і відсутність основних з них руйнує гру. Без ігрового задуму, дій та правил, дидактична гра стає або неможливою взагалі або втрачає свою специфічну форму, перетворюється на виконання вказівок, вправ тощо. Тому, готуючись до уроку, що містить дидактичну гру, необхідно скласти сценарій, вказати, скільки часу відводиться на її проведення, врахувати рівень знань та вікові особливості учнів, реалізувати міжпредметні зв'язки.

Поєднання цих елементів, а також їх взаємодія підвищують організованість гри, її ефективність, що призводить до бажаного результату.

Цінність дидактичної гри полягає в тому, що діти, граючи, значною мірою самостійно набувають нових знань, активно допомагаючи одне одному.

Використовуючи дидактичну гру, учитель має зберегти інтерес школярів до неї. За згасання або за його відсутності в жодному разі не треба примусово нав'язувати гру дітям, оскільки примусова гра втрачає своє дидактичне та розвивальне значення, у цьому випадку з ігрової діяльності випадає найцінніше - емоційний компонент.

За наявності інтересу діти беруть участь у грі і навчаються із задоволенням, що позитивно впливає на засвоєння ними знань.

Важливим є яскраве проведення гри. Крім того, учитель повинен і сам залучатися до гри, інакше його вплив і керівництво будуть виглядати не досить природно. Вміння залучатися до гри - також один з показників майстерності.

Проводячи дидактичні ігри, слід поєднувати цікавість і навчання таким чином, щоб вони не заважали, а навпаки, допомагали одне одному. Засоби й способи, що підвищують емоційне ставлення учнів до гри, слід розглядати не як самоціль, а як шлях, що веде до виконання дидактичних завдань.

Географічний бік змісту гри завжди повинен чітко висуватися на перший план. Лише за цієї умови гра буде виконувати свою роль у географічному розвитку школярів і вихованні їх інтересу до географії.

Під час організації дидактичних ігор математичного змісту перш за все необхідно продумати і врахувати такі питання методики:

Мета гри. Які математичні вміння й навички учні засвоять у ході гри? Якому моменту гри слід приділити особливу увагу? Які інші виховні цілі передбачити під час проведення гри?

Визначення кількості гравців. Кожна гра потребує певної мінімальної або максимальної кількості учасників. Це слід враховувати під час організації гри.

Добирання дидактичних матеріалів і посібників, що знадобляться для гри.

Продумування питання найменшої витрати часу для ознайомлення учнів з правилами гри.

Визначення тривалості гри.

Планування засобів забезпечення участі всіх школярів у грі.

Спостереження за учнями під час гри.

Передбачення можливих змін, що доведеться внести у хід гри, щоб підвищити зацікавленість і активність учнів.

Планування висновків, про які необхідно повідомити учнів по завершенні гри (найвдаліші моменти, недоліки, що трапилися у ході гри, результат засвоєння математичних знань, оцінювання учасників гри, зауваження щодо порушення дисципліни тощо).

Дидактичні ігри добре поєднуються із серйозним навчанням. Включення в урок дидактичної гри та ігрових моментів призводить до того, що процес навчання стає цікавим і захоплюючим, створює бадьорий, спрямований на роботу настрій в учнів, перетворює подолання труднощів на успішне засвоєння навчального матеріалу. Дидактичні ігри слід розглядати як один із видів творчої діяльності, що тісно пов'язаний з іншими видами навчальної роботи.

Доцільність використання дидактичних ігор на різних етапах уроку різна. Наприклад, під час засвоєння нових знань можливості дидактичних ігор значно поступаються більш традиційним формам навчання. Тому ігрові форми занять частіше застосовують під час перевірки результатів навчання, опрацювання навичок, формування вмінь.

Визначення місця дидактичної гри у структурі уроку і поєднання елементів гри з навчанням значною мірою залежить від правильного розуміння вчителем функцій дидактичних ігор та їх класифікації. У першу чергу колективні ігри слід розподілити за дидактичним завданням уроку. Це ігри навчальні, контролюючі, узагальнюючі.

При підборі ігор важливо враховувати наочно - дієвий характер мислення молодшого школяра. Необхідно також пам'ятати і про те що ігри повинні сприяти повноцінному всебічному розвитку психіки дітей, їх пізнавальних здібностей, мови, досвіду спілкування з однолітками і дорослими, прищеплювати інтерес до навчальних занять, формувати вміння і навички навчальної діяльності, допомагати дитині опановувати умінням аналізувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати. У процесі проведення ігор інтелектуальна діяльність дитини повинна бути пов'язана з його діями по відношенню до навколишніх предметів.

1. Психологи встановили, що засвоєння дитиною знань починається з матеріального (або матеріалізованого) дії з предметами або їх моделями, малюнками, схемами. При цьому образи предметів, їх властивості, ознаки і дії, які діти здійснюють з предметами або їх моделями, переносяться в план вистав. Практичні дії діти описують словесно. Цей процес відображає взаємодію учня з пізнаваним матеріалом. Таким чином, здійснюється зв'язок між матеріальною і внутрішньомовними формами дії. Опора на дії з предметами або їх моделями постійно скорочується. Обговорювання ігрових дій переноситься у внутрішній план дії в думці. [15]

2. Таким чином, матеріальна форма дії є вихідною внутрішньомовна - припускає міркування, розумова форма дії (промовляння про себе) здійснюється тоді, коли в учня вже сформовані уявлення або поняття. [16]

3. Ці три форми дії взаємозв'язані впливають на розвиток різних сторін мислення: наочно - дієвого, наочно - образного і словесно - логічного. Діяльність дітей повинна бути різноманітною не тільки за формою, а й за змістом і будуватися відповідно до закономірностей навчання, сформульованими педагогами:"Чим більше і різностороннє забезпечувана вчителем інтенсивність діяльності учнів з предметом засвоєння, тим вище якість засвоєння на рівні, залежному від характеру організовуваній діяльності - репродуктивної або творчої ". [17]

Для використання всіх ігор у навчанні характерна загальна структура навчального процесу, що включає чотири етапи:

§ орієнтація - вчитель представляє тему, дає характеристику гри, загальний огляд її ходу і правил;

§ підготовка до проведення: ознайомлення зі сценарієм, розподіл ролей, підготовка до їх виконання, забезпечення процедур керування грою;

§ проведення гри: учитель стежить за ходом гри, контролює послідовність дій, надає необхідну допомогу, фіксує результати;

§ обговорення гри: дається характеристика виконання дій, їхнього сприйняття учнями, аналізуються позитивні і негативні сторони ходу гри, які виникли труднощі, обговорюються можливі шляхи вдосконалення гри, у тому числі зміна її правил.

1.4 Психолого-педагогічні умови проведення дидактичних ігор у навчальному процесі

Перш ніж розглянути дидактичні умови використання гри в навчальному процесі, з'ясуємо значення таких понять, як "умова" та "дидактична умова". В педагогіці умови визначаються як - обставини чи особливості реальної дійсності, за яких відбувається або здійснюється щось [3, 136].

Відповідно, дидактичні умови - сукупність обставин, які роблять успішним протікання навчального процесу [3, 136].

Проаналізувавши літературу і дослідивши понятійний апарат, ми виділяємо такі дидактичні умови успішного використання гри в навчальному процесі як:

1) наявність мети навчально-виховного процесу, яка має особистісний смисл і забезпечує позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках географії;

2) особистісно-зорієнтований характер ігрової діяльності;

3) застосування комплексу різноманітних дидактичних ігор на уроках географії.

Тож розглянемо їх детальніше.

Перша умова - мета навчально-виховного процесу повинна мати особистісний смисл і забезпечувати позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках географії.

Мотив - (франц. motif, від лат. moveo - рухаю) спонукальна причина дій та вчинків людини. Виховання й закріплення в досвіді правильних мотивів поведінки - одне з найважливіших завдань педагога [3, 79].

Мотивація - система мотивів або стимулів, яка спонукає учня до конкретних форм діяльності або поведінки. Значення мотивації для поведінки діяльності і формування особистості школяра дуже велике. Завдання педагога - виховання правильної мотивації [3, 81].

Показниками, за якими визначаються рівні пізнавальної мотивації є: наявність інтересу до навчання, що зовнішньо виражається у свідомому характері навчально-пізнавальної діяльності, невимушеності дій; цілеспрямованість та наполегливість навчально-пізнавальних дій; тривалість довільної уваги, яку спрямовує учень на навчальну дисципліну; прагнення до систематичного навчання, що зовнішньо реалізується поряд із наполегливістю в охайності, ретельності під час виконання навчальних дій.

Мотиваційний компонент є складовою навчального процесу. Цей компонент формує усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: наукові знання викликають зацікавленість, а вчитель створює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі для учня практично в різних життєвих ситуаціях і тому викликають глибоку зацікавленість; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального матеріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.

Позитивна навчально-пізнавальна мотивація, яка реалізується в свідомому визначенні мети власної навчально-пізнавальної діяльності, розумінні та сприйманні вимог вчителя, наявності та розвиненості умінь працювати з книгою, наявності уміння складати план своїх дій, наявності умінь самоконтролю впливає на підбір дидактичних ігор для уроків української мови.

Н. Волкова зазначає, що емоційне благополуччя у співпраці вчителя і учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків останніх з боку вчителя і дорослих. Емоційна налаштованість - це активізація почуттів, обумовлених змістом майбутньої роботи, характером інформації, яку вчителю необхідно передати, а учням засвоїти [3,54]. Якщо вчитель не вміє викликати перед майбутньою зустріччю з учнями певних позитивних емоцій, то неможливо створити необхідний психологічний клімат, який забезпечив результативність взаємодії його з учнями.

Отже емоційна налаштованість є складовою частиною позитивної мотивації. Така мотивація передбачає виникнення стійких позитивних гештальтів, які за основу мали б чітке уявлення сприятливої атмосфери на уроці, схвалення дій і вчинків учня вчителем та однолітками і отримання задоволення від процесу і результатів своєї праці.

Друга умова - ігрова діяльність повинна мати особистісно-зорієнтований характер.

Особистісно-орієнтована освіта передбачає таку технологію навчально-виховного процесу, яка забезпечувала б створення необхідних умов духовного, морального, емоціонального й інтелектуального становлення особистості, реалізацію не тільки педагогічного впливу, але й педагогічного взаємовпливу співпраці й співтворчості в системі відносин "учитель - учень", активізацію позиції школяра в збагаченні інтелектуального й духовно-морального потенціалу особистості.

Смисл особистісно-орієнтованого навчання полягає у створенні оптимальних умов для становлення індивідуальності, особистісного розвитку, самовизначення і самоствердження школяра.

Варто зазначити, що до ряду важливих особливостей навчання, орієнтованого на особистість учня, на думку Н. Волкової, відносять: гуманістичну систему стосунків учителя й учнів; активну інтелектуальну працю; визнання вкладу кожного школяра у колективний пошук, навчальний результат, орієнтований на розвиток індивідуальності; особистісно-орієнтована система оцінювання; свободу вибору навчальних ролей, завдань та способів їх виконання; ситуацію успіху у розв'язанні пізнавальних проблем; самооцінку особистісних досягнень у навчальному процесі [3,89].

Кожен з учнів має сприйматися як особистість окрема і цілісна. Відповідно до цього має організовуватися гра. Отже гра підбирається з урахуванням ролей адекватних особистостям кожного учня. Дуже тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно ? їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.

Таким чином, ми можемо переконатися що елемент особистісної орієнтації є важливим для реалізації цілей намічених педагогом.

Третя умова - застосування комплексу різноманітних ігор на уроках географії.

Гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.

Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. [4, 48].

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Для того, щоб повністю використати можливості, які надає застосування гри на уроці, слід застосовувати систему різнопланових ігор. Мова йдеться про ігри різних типів: розвивальні ігри, навчальні, тренувальні і т.д. Саме завдяки спланованому і розумно побудованому алгоритму введення ігор у навчальний процес вони стануть його органічною частиною. Такий алгоритм дозволить повністю розкрити потенціал гри як форми роботи на уроці.

Ігри мають бути такими, які б якомога ширше розкривали можливості учнів. Тобто слід звертатись до поліфункціональних ігор - тих, які б дали змогу учневі актуалізувати його поза предметні знання.

Таким чином, ми виокремили такі дидактичні умови використання гри в навчальному процесі:

* наявність мети навчально-виховного процесу, яка має особистісний смисл і забезпечує позитивну мотивацію учнів середньої школи в процесі навчання з використанням гри на уроках географії;

* особистісно-зорієнтований характер ігрової діяльності;

* застосування комплексу різноманітних ігор на уроках географії.

Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається постійно і ненав'язливо.

Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що вона озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання за допомогою зовнішніх, предметних дій такого змісту, яке за інших умов було б неможливим та не могло бути по-справжньому засвоєно.

В ігровій діяльності створюються сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини, для переходу від наочно-дієвого мислення до образного і до елементів словесно-логічного мислення. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх.

Важко знайти спеціаліста в області дитячої психології, який би не торкався проблеми гри, не висловлював би своєї точки зору на її природу і значення, однак спеціальних досліджень з цієї проблеми дуже мало, буквально одиниці.

Початок вивчення теорії гри пов'язаний з такими іменами мислителів як Ф. Шіллер, Г. Спенсер, В. Вундт. Розробляючи свої філософські, психологічні і, головним чином, естетичні погляди, вони поступово, тільки в деяких положеннях торкались гри як одного із найрозповсюдженіших явищ дитячого життя.

В емпіричній психології при вивченні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності переважав функціонально-аналітичний підхід. Одні дослідники (К.Д. Ушинський - в Росії, Дж. Селлі, К. Бюлер, В. Штерн - за кордоном) бачили в грі прояви відображення чи фантазії, приведені в рух різноманітними ефективними тенденціями; інші (А.І. Сикорський - в Росії, Дж. Дьюі - за кордоном) пов'язували гру із розвитком мислення.

...