Соціальне середовище як передумова становлення агресивної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність дослідження. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, - все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжують тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп. У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З'являється все новий вигляд поведінки, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. В порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей. Ми є свідками зміни всієї соціальної структури суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення за майновою ознакою, по відношенню до різних форм власності. На грунті соціальних суперечностей виникають міжгрупові і міжособові конфлікти. Зростання агресивних тенденцій відображає одну із найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла злочинність, особливо злочинність підлітків.

В останні роки вивчення проблеми впливу соціального середовища на становлення агресивності особистості стало ледве не самим популярним напрямом дослідницької діяльності cоціальних педагогів усього світу (К. Лоренц, Д. Річардсон та інші). У соціально-педагогічній та психологічній літературі проблема агресивної поведінки розглядається в дослідженнях К. Андерсена, А. Адлера, А. Бандури, А. Басса, С. Бевана, Р. Берона, Р. Бердена, Л. Берковітца, Ж. Вілсона, Дж. Доларда, К. Конкейнен, М. Коба, К. Лоренца, К. Левіна, Т. Ліпскомба, Г. Мюррея, Є. Маккобі, Д. Річардсона, П. В. Сімонова, Л. М. Семенюк, Р. Сірса, С. Тейлора, І. А. Фурманова, З. Фрейда, Е. Фрома, Х. Хекхаузена та інших. В Європі та Америці регулярно проводяться міжнародні конференції та семінари по цій проблематиці. Проведено безліч досліджень, теоретичних та експериментальних; оригінальних і перевірочно-репродуктивних, які потребують систематизації та узагальнення.

Неможливо не звернути уваги на велику хвилю агресивності, що охопила світ. Кількість версій та гіпотез щодо агресивності та зокрема, деструктивності, які розробили вчені, дають підстави думати, що це явище - найхарактерніша соціально-психологічна якість нашого століття. Кількість війн та терористичних актів збільшується. А за кожною з цих дій стоїть якась людина, єдина і неповторна. Природня агресивність і соціальна агресивність є актуальною в наш час, особливо у вихованні підростаючого покоління. Все більше і більше внаслідок імпульсивних, необдуманих, агресивних дій, людина робить часом необдумані вчинки, за які потім жалкує. І це є проблема, особливо у соціальній педагогіці, для якої так важливо не тільки розрити механізм і природу даного процесу, а й знайти засоби як запобігти негативним наслідкам, як зберегти психіку людини у нормальному стані.

Така якість як агресивність - риса особистості як суспільного індивіда. І саме у нашому житті слід шукати зовнішні фактори впливу, які негативно діють на становлення особистості. У першу чергу це пов”язано із компонентами ціннісної системи людини, з її мотиваційною сферою. Разом з тим у психологічній літературі поки немає достатніх даних про фактори, які пов'язують агресивність з розвитком соціальних стосунків, з її впливом на розвиток комунікативних здібностей підлітків та структуру їхньої особистості. Це ускладнює отримання цілісного уявлення про особистість та її стосунки з навколишнім соціальним середовищем.

Актуальність обраної нами теми полягає в тому, що проблема впливу соціального середовища на формування агресивної поведінки є однією з найважливіших проблем у розвитку та становленні особистості, а також її адаптації в соціумі. З огляду на актуальність і недостатню розробленість проблеми була визначена тема дослідження: „Соціальне середовище, як передумова становлення агресивної поведінки».

Об'єкт дослідження: явище агресиї.

Предмет дослідження: фактори, зумовлені соціальним середовищем, котрі сприяють агресивній поведінці.

Мета дослідження: емпірично визначити зв'язок соціального середовища та агресивної поведінки особистості.

Гіпотези дослідження:

1. Соціальне середовище в значній мірі впливає на рівень прояву агресивної поведінки при становленні особистості;

2. Між рівнем агресивної поведінки та рівнем прагнення до соціального домінування існує тісний взаємозв'язок.

Згідно з метою та гіпотезами були сформовані наступні завдання дослідження:

- проаналізувати сучасний стан дослідження проблеми впливу соціального середовища на становлення агресивної поведінки;

-з'ясувати рівень впливу соціального середовища на становлення агресивної поведінки:

- визначити фактори, що впливають на прояв агресивних реакцій.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали філософські та психологічні теорії про сутність особистості та її розвиток у процесі життєдіяльності; психолого-методологічні спостереження; тести (методика дослідження агресивності в підлітків А. Басса, А. Дарки; методика діагностики міжособових стосунків Т. Лірі; методика визначення локалізації контролю С. Р. Пантелєєва, В. В. Століна; методика соціометрії Морено) ; експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний) ; методи описової та математичної статистики (кореляційний аналіз).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше взаємозв'язок соціального середовища та агресивної поведінки став предметом соціального вивчення;

Практичне значення дослідження полягає у підборі, апробації та пропонуванні до впровадження методики комплексного дослідження агресивної поведінки. Його результати можуть бути використані в подальших психологічних та педагогічних дослідженнях особистості.

Апробація результатів методики комплексного дослідження впливу соціального середовища на становлення агресивної поведінки проводилась у Ратнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів (5 - 9 класи).

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

1.1 Вплив соціального середовища на розвиток і формування особистості

Сучасна людина живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом технологічних перетворень, що пред'являють до людей, нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу «шумів», що глибинно впливають на особистість. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що вразили наше суспільство, що викликають відчуття безнадійності і роздратування. Нестабільне соціальне, економічне і моральне становище в країні, втратило сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, - старі зруйновані, нові не створені.

Особистість формується не сама по собі, а в оточуючому її навколишньому середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких особистість взаємодіє з іншими людьми. Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. Середовище - комплекс зовнішніх явиш, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини. Природне середовище (у тому числі клімат, різноманітні природні умови та ресурси), безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими, постійно стикається, позначається на її розвитку найменшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання та навчання. Г. С. Сковорода зазначав, що весь процес пізнання повинен ґрунтуватися на особистій активності учня в навчанні. Істинна сутність усіх речей і явищ повною мірою виявляється лише в практиці, яка й складає «корінь» і «плід» істини». Ю. А. Федькович (1843-1888 рр.). пропагував такi методи навчання, якi б розвивали і збагачували дітей. Федькович дбав про те, щоб школи давали дітям знання, пов'язанi з життям. Головна задача у справі виховання саме в тому і полягає, вважав психолог Рубінштейн, щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання для неї значущі, привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці - це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе сторонніми спостерігачами, готовими махнути рукою - тоді все їм стає ні до чого. У середовищі людина соціалізується. Соціалізація - процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого -активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації - допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз та екологічних, енергетичних, інформаційних, комп'ютерних революцій, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання самоосмислення, самовдосконалення. Цілком очевидною є сила виховного впливу домашнього середовища. Ідеалом української народної педагогіки здавна є така сім'я, де взаємини складаються на основі рівноправності чоловіка і жінки, на засадах трудового співробітництва і взаємодопомоги у вихованні дітей. Виховання дітей - найголовніший обов'язок батька і матері. Дітям подобається дружна сім'я, вони хочуть жити в щасливій сім'ї, бути сином чи донькою гарних батьків. Великий вплив на індивіда має також оточення поза навчальним закладом (вплив двору, вулиці). Певний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації - телебачення, радіо, преса-як один з компонентів соціального оточення. Повідомлення про соціальнозначущі факти, явища, події, процеси, які виховують у молодого покоління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції.

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності. ДІЯЛЬНІСТЬ - спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. Основними компонентами діяльності є: 1) суб'єкт з його потребами; 2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність; 3) засіб реалізації мети, 4) результат діяльності. Із працею пов'язано багато прислів'їв українців: “Щоб людиною стати - треба працювати”, “У праці краса людини”. З давніх-давен в народі побутувала думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, може створити злочин “Від неробства до злочину один крок”. І ось зараз, як ніколи, поширена злочинність. Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою визнавали ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня і давав членам сім'ї завдання на наступний день. Робочий день починався влітку о 4-5 годині. Діти піднімалися разом з батьками і разом ішли працювати. Одним із видів трудового виховання було пастушення, через нього проходила переважна більшість селянських дітей. У малих дітей працелюбність виховувалась на прикладах народної творчості: піснях, колискових, прислів'ях, приказках. “Два півники, два півники горох молотили... ” На цій простенькій народній пісні виховувалося не одне покоління. Елементи праці дорослих відображені у різноманітних дитячих іграх. Тут вони відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Діти варять їжу, сіють, продають. “Тільки та діяльність дає щастя душі - писав К. Ушинський, - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже - діяльність улюблена діяльність вільна, а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед”.

Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вище згаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого планового перетворення навколишнього середовища й самої себе. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання, праця. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку. В. Сухомлинський з цього приводу писав: “лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитного існування”. Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її важливому й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення. У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що людині від природи властива агресивність, жорстокість та інші негативні моральні якості. Такої позиції дотримуються представники біологічного напрямку в педагогіці. (М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічердіх). Представники соціологічного напрямку (Ж. Ж. Руссо, К. А. Гельвецій, Д. Дідро) вважали, що вирішальними факторами у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих умовах. За оцінками прибічників біологічного напрямку, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напрямку - 90%. Представники біосоціологічного напряму дотримуються думки, то психічні процеси відчуття, сприймання, мислення (мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як явище соціальне. Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях; 64% чинників - спадковість, 16% - відмінності в рівнях домашнього середовища, 3% - відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї, 17% - змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).

П. Кононенко в концепції національного виховання зазначає: первинною людина народжується як біологічний індивід із закладеними в ньому спадковими генами; далі він розвивається як індивід родовий (з властивими роду основами та принципами життя, традиціями, мовою, культурою, психікою) ; підростаючи, він формується як індивід соціальний, із властивими оточенню виробничими й правовими нормами, особливостями природи, котра формує емоції й ідеали, мову, культуру, етичні й естетичні орієнтації, залежно від умов індивід формується як певного типу особистість; залежно від характеру виховання й навчання, професійної діяльності, індивід розвивається як громадянин певної культурної формації, суб'єкт політичного й міжнародного життя. Людина - істота багатомірна. Відповідними мають бути й мета, зміст, форми виховання.

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах тих, що формують особу, є сім'я. При цьому вирішальним є не її склад - повна, неповна, така, що розпалася, - а етична атмосфера, взаємостосунки, які складаються між дорослими членами сім'ї, між дорослими і дітьми. Встановлено, що рівень фізичної форми агресивної поведінки найбільш виражений у дітей з робочого середовища, а найбільш агресивними є діти з середовища сільських механізаторів. Разом з тим у підлітків цієї групи наголошується мінімальний рівень негативізму. Вербальні форми агресивної поведінки типові для більшості підлітків з сім'ї службовців середньої ланки. В той же час ці підлітки відрізняються порівняно невисоким рівнем фізичної форми агресивної поведінки. По рівню непрямої агресії на першому місці підлітки з сімей підсобних працівників і сімей керівних службовців. Підвищеним негативізмом відрізняються підлітки з середовища керівних працівників і сімей інтелігенції (лікарі, вчителі, інженери). Найменше виражено агресивну поведінку у підлітків з середовища торгових працівників. Мабуть в цьому випадку позначається не тільки матеріальний добробут, але і вироблене в цьому середовищі прагнення уникати конфліктів, згладжувати виникаючі суперечності, не загострювати ситуацію.

1.2 Поняття мотивів і мотивації агресивної поведінки людини. Типи мотивації

Діяльність завжди викликана певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere - рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій [2, с. 122]. Суб'єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов'язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.

Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Якщо суб'єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що в нього є мотивація.

Термін “мотивація” має два взаємопов'язаних, але декілька відмінних значення: загальне (широке) і спеціальне (вузьке). У загальному, широкому значенні мотивація позначає самостійну, відносно нову (виникла у 30-ті роки ХХ ст.) область наукових психологічних досліджень, які мають справу з психологічним поясненням поведінки людини і тварин, з виявленням її джерел, факторів, які визначають цілеспрямованість і активність поведінки. Спеціальне вузьке значення терміну “мотивація” відноситься до причин і факторів, які управляють поведінкою окремої людини, тобто тому, що ініціює, спрямовує і підтримує поведінку даної людини у даній ситуації на визначеному рівні активності [17, с. 137].

За визначенням С. С. Занюка, - “Мотивація - це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини” [10, с. 7]. Таким чином, на поведінку людини впливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми. До внутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, які відбуваються у організмі людини і пов'язані з його органічними потребами, а також психологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. До зовнішніх мотиваційних сил можна віднести обставини, ситуації, різного роду зовнішні впливи, які впливають на поведінку людини.

Як правило, задля пояснення (а часто і для самовиправдання) своїх дій індивід покладається на соціально бажані й соціально корисні мотиви. Звісно, що людина не скаже, що у своїх діях вона керувалася антисоціальними мотивами і прагненнями, а намагатиметься привести свої мотиви у відповідність із соціальними нормами. Коли людину запитати, що її спонукало до діяльності, то вона може навести різні причини (пояснення). Але пояснення, які наводить індивід (причини, або мотиви поведінки), як правило є не справжніми мотивами, а лише мотивуванням.

Мотивування свідомо або несвідомо використовується суб'єктом для приховування справжніх мотивів його поведінки. У процес мотивування часто втручаються механізми психологічного захисту (адже людина в поясненні вчинків схильна захищати своє Ego, виправдовуватись перед іншими і перед собою, прагнучи зберегти своє “Я” і привести свою діяльність у відповідність із соціальними і внутрішньо особистісними нормами) [17, с. 315].

Мотивування, як механізм психологічного захисту, допомагає особистості тимчасово уникнути зниження її самооцінки і сприяє захистові позитивного образу “Я”. Визнання людиною справжніх мотивів діяльності, які часто є соціально небажаними, було б болісним для неї, становило б загрозу для її “Я”, тому вступають у дію механізми психологічного захисту особистості. Чим більше втручаються механізми психологічного захисту, тим істотніша відмінність між справжніми (чинними) мотивами і тими причинами поведінки, які людина наводить як мотивування.

Як правило, мотивування лише частково збігається зі справжніми (реально чинними) мотивами діяльності. Більшість людей не здатні усвідомити і чесно визнати всі мотиви, що спонукали їх до діяльності.

Людину до діяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну силу. Проаналізуємо декілька видів мотивів, які мають найбільше практичне значення.

Мотив самоствердження, пов'язаний з почуттям власної гідності, честолюбством, самолюбством. Це прагнення утвердити себе в соціумі. Людина намагається довести навколишнім, що вона чогось варта, прагне здобути певний статус у суспільстві, хоче, щоб її поважали та цінували. Інколи, прагнення до самовизначення відносять до мотивації престижу, тобто здобуття високого соціального статусу. Мотив самоствердження є досить дієвим спонукальним фактором.

Мотив ідентифікації з іншою людиною полягає у прагненні бути схожим на героя, кумира, авторитетну особистість і є особливо актуальним для дітей і молоді, які намагаються наслідувати інших людей у своїх діях. Ідентифікація з іншою людиною, прагнення бути схожим на неї, приводить до підвищеного енергетичного потенціалу індивіда за рахунок символічного “запозичення” енергії в кумира. Наприклад, при ідентифікації з кіногероєм, у підлітка з'являються сили, натхнення робити і діяти, як діє і робить їх герой. Батькам, вчителям дуже важливо знати, з ким прагне ідентифікуватись чи ідентифікується підліток.

Мотив влади - це мотив, який спонукає людину до того, щоб панувати владою над іншими людьми і подіями, контролювати їх, керувати ними, впливати на них. Люди, яки мають такий мотив, активно прагнуть до заняття керуючих постів, є учасниками різних політичних, суспільних рухів. У групах і колективах, до яких ці люди відносяться, вони намагаються стати лідерами і зберегти за собою такий стан. Існують різні погляди про цінність та моральну виправданість такого мотиву. Одні спеціалісти відносяться до присутності у людини такого мотиву нейтрально, вважаючи, що розвинутий мотив такого роду ще не характеризує людин як погану чи добру, а уся справа у тому, чого людина прагне отримати від досягнення влади. Є і інша, більш жорстка думка про це питання. Справа у тому, що даний соціальний мотив часто виявляється у людей авторитарного складу. Така особистість не просто прагне до влади, а й для того, щоб своєю владою пригнічувати інших людей. Як зазначає Р. С. Немов, у дітей ця риса особистості може поєднуватися із жорстким або навіть із жорстоким поводженням з однолітками, які виявилися більш слабкими фізично чи психологічно [17, с. 336].

Мотиви саморозвитку, досягнення - це важливі мотиви, які спонукають людину до саморозвитку і самовдосконаленню. Актуалізація у людини цих мотивів сприяє її розвитку.

Як мотив, може виявитися бажання людини уникнути неприємностей і покарання. Встановлено, що потреба в уникненні невдач часто поєднується з такими особистісними якостями, як занижена самооцінка та висока тривожність. Таке сполучення індивідуальних особливостей створює неблагополучні умови для психічного розвитку дитини і її життєвого шляху.

Мотив аффіліації (приєднання) - це прагнення до встановлення або підтримання стосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкуванню з ними. Слід підкреслити, що відношення між людьми, побудовані на основі аффіліації, як правило, взаємні. Партнери по спілкуванню не розглядають один одного як засіб для задоволення особистісних потреб, не прагнуть к домінуванню один над одним.

Як протилежний до аффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення), який проявляється у побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми. Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню, створює перепони на шляху між особистісного спілкування [16, с. 531].

Особливе місце в дослідженні мотивів займають так звані про соціальні мотиви поведінки. Під такою поведінкою розуміються будь-яки альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. При альтруїстичної поведінці акти турботи про інших людей здійснюються за власними переконаннями людини, без будь-якого розрахунку чи тиснення. Протилежним до альтруїстичної поведінки розглядається агресія. В ході дослідження агресивної поведінки було виявлено, що за цією формою поведінки лежить особливого роду мотив, який одержав назву “мотив агресивності”. Згідно до мети даної роботи, зупинимося на мотивації агресії більш детальніше.

1.3 Чинники, які впливають на формування агресивної поведінки підлітків

Агресивна поведінка підлітків - одна з найбільш актуальних соціальних - педагогічних проблем. Зростання насильницької злочинності серед підлітків, спостережуване на всьому пострадянському просторі, служить тому підтвердженням.

Ученими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини:

біологічно-генетичні;

індивідуально-психологічні особливості особистості;

специфіка виховання;

вплив субкультури;

роль засобів масової комунікації;

Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти - конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки дитини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей.

Результати ряду досліджень визначили коло ситуацій, які прямо або побічно можуть викликати агресивну поведінку більшості підлітків. Ними виступають:

фізична або словесна (вербальна) агресія інших осіб (особливо, якщо вона сприймається як навмисна),

ситуація неможливості реалізувати свої актуальні потреби, умови жорсткої конкуренції між взаємодіючими сторонами, присутність осіб, що провокують конфлікт і т. п. [7]. В основі цих ситуацій лежить міжособовий (іноді - міжгруповий) конфлікт - провокація, яка часто закінчується вербальними або фізичними випадами.

Слід зазначити, що психологічні особливості підлітків сприяють появі конфліктних ситуацій практично на всіх рівнях соціальних зв'язків: у сім'ї (внаслідок реакції емансипації), школі/училищі (з аналогічної причини), з ровесниками (із-за емоційної нестійкості, імпульсної поведінки). Ряд соціально-психологічних експериментів підтверджує великий вплив різного роду провокацій на ступінь агресивності [7, 136-138].

Становлення агресивної поведінки - складний процес, в якому приймають участь велика кількість чинників.

Сім'я практично завжди є основним чинником соціалізації, вона ж виявляється і головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості людей. Підлітки навчаються агресивної поведінки, як через пряме підкріплення, так і через шлях спостерігання агресивних дій вдома. Багато чисельні дослідження показали, що для сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особі взаємовідношення між членами сім'ї. Подібні тенденції описані психологами як “цикл насильства”[20, c. 65].

Личко А. Є. виділяє 4 неблагополучні ситуації в сім'ї:

1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником всіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, почуттів, поведінки) до сімейної тиранії;

2) гіпоопека, нерідко перехідна в бездоглядність;

3) ситуація, що створює «кумира «сім'ї - постійна увага до будь-якого спонукання дитини і непомірна похвала за вельми скромні успіхи;

4) ситуація, що створює» попелюшок «у сім'ї - з'явилося багато сімей, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям [2, с. 21].

Діти схильні відтворювати ті види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню один до одного. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни [3, c. 39]. Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім'ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

На становлення агресивної поведінки підлітків впливають ступінь згуртованості у сім'ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків вдома [7, c. 85].

Відомо, що негативна поведінка підлітків підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних факторів спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, має місце негативний мікроклімат в багатьох сім'ях обуславліваєт виникнення відчуженості, грубості, неприязні певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

Чинник виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7, с. 86], це провокує підлітків не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів - невпевненості у собі, нестабільності.

Так, наприклад, суперечливість вимог до дитини з боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть до формування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використання покарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз, обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильно зробив... ”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти? ”) - спрямовують дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки. Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків.

Одним із самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність, спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [10, c. 136].

За гіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокі герої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Для зменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшити кількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю між людьми. За гіпотезою каталізатора - сцени жорстокості є стимулом для вияву імпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени ніби вимикають гальма. Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильства викликає в дитини зменшення агресивності - своєрідний катарсис. Якщо спочатку вони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокості зменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а також байдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагувати належним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідки сцен насильства до страждань інших людей.

Звичайно, демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слід розглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов'язкового причинно-наслідкового зв'язку. Ігнорувати при цьому інші чинники, які визначають агресивність, не варто.

Агресивне поведінка підлітків супроводжується сильними емоційними переживаннями, такі як гнів, зловтіха, досада тощо. п. П. Екман з прикладу розгляду гніву показує, як різноманітними за насиченістю і інтенсивності можуть ці переживання. Він перераховує таких форм прояви гніву, як:

· інтенсивність (від легкого роздратування до люті) ;

· ступінь контрольованості (від вибуху до причаєним злоби) ;

· розпал (від киплячого до холоднокровного) ;

· темп розвитку (від раптового спалаху до повільного кипіння) ;

· темп згасання (від раптового до затяжного) ;

· форми прояви (від непідробленого донаигранного) [15].

Характерними особливостями усіх підлітків, схильних до агресивної поведінки є такі:

Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

Надчутливі до негативного ставлення до себе з боку оточення.

Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці

Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки

Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

Слабо розвинений контроль над своїми емоціями.

Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.

Зовнішніми чинниками, негативно впливають в розвитку і поведінку дітей і підлітків є:

- процеси, які у суспільстві: відсутність чіткої позитивної державної ідеології, спрямованої зміну ієрархії громадських цінностей; недосконалість законів й досвід роботи правоохоронних органів, безкарність злочинів; безробіття (явна чи прихована) ; відсутність соціальних гарантій й Управлінням державної підтримки економічно найнеспроможніших родин із дітьми; руйнація і валютна криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління (дитячих і юнацьких організацій, сім'ї та школи) ; пропаганда насильства, й жорстокості через засоби інформації; відсутність на часі і кваліфікованої диспансеризації дітей, що дозволяє виявити фізичні і психічне порушення здоров'я дітей і підлітків, надавати їм допомогу з підсумкам диспансеризації; недоступність для дітей безплатного якісного додаткової освіти (гуртків, секцій тощо. п.) ; доступність тютюну, алкоголю, наркотиків.

- становище сім'ї, її атмосфера: неповна сім'я; матеріальне становище сім'ї (як бідність, і багатство) ; низький соціально - культурний рівень батьків; відсутність сімейних традицій; стиль виховання у ній (відсутність єдиних вимог до дитини, жорстокість батьків, їх безкарність і безправ'я дитини) ; заперечення самоцінності дитини; задоволення потреб дітей (їхній недолік і надлишок) ; зловживання батьками алкоголю, наркотиків та інших. ; попустительское ставлення батьків вживання дітьми психоактивних речовин;

- недоліки, які від організаціївнутришкольной життя: низький рівень розвитку та навчальної мотивації дітей, що у школу; навішування ярликів, придушення вчителями особистості учня (загрози, образи й ін.) ; відсутність зв'язку школи із сім'єю учнів, авторитарний чипопустительский стиль взаємин у системі «учень - вчитель» тощо. буд.

Внутрішнім чинникам є: низька самооцінка, непевність у собі, не вміння практично й приймати адекватні рішення на різних ситуаціях, невміння висловлювати свої відчуття провини і реакцію себе та інших людей, відчуття власної неважливості тощо.

На думку Р. Берона і Д. Річардсона, діти одержують знання про моделях агресивної поведінки із трьох джерел: сім'я, однолітки і мас - медіа.

Агресивне поведінка викликає відповідну реакцію оточуючих, але це, своєю чергою, веде посилення агресивності, т. е. виникає ситуація зачарованого кола. Отже, дослідження агресивної поведінки важливо ще й оскільки вона істотно б'є по частоті і інтенсивності агресивних, насильницьких дій всіх вікових груп населення.

Агресія сприймається як будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншому живої істоти, не бажаючому такого звернення.

Деякі психологи, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що небезпека викликає стрес, а агресія вже є на стрес. Проте не всяка загроза викликає агресію, і не агресивне стан провокується загрозою.

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься, бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів.

У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка, підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку.

Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості [1, с. 37].

Таким чином, основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.

На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі чинники як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім'ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп'ютерних іграх.

1.4 Становлення агресивної поведінки

Соціалізацією агресивності можна назвати процес научання контролю власних агресивних прагнень чи вираз їх у формах, прийнятих у певному товаристві, цивілізації.

Природний агресивний потенціал нікуди не зникає в більш зрілому віці. Просто в результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства. Інші залишаються дуже агресивними, але вчаться виявляти свою агресію більш тонко: через словесні образи, схований примус, завуальовані вимоги, вандалізм та інші тактичні прийоми. Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

Тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини. У тих співтовариствах, де дитина має негативний досвід, як правило, формуються негативні риси особистості. Виховання достатнє суворо: в основному використовуються часті покарання при відсутності заохочень, ворожість дітей у відношенні один одного не викликає в дорослих осуду. У результаті формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, сильна агресивність, егоїзм, жорстокість. У тих співтовариствах, де вся структура життя побудована на взаємодопомозі і кооперації, а ідеалом особистості є людина у спілкуванні, альтруїстичне відношення до інших, спостерігається зовсім інша картина. Ці культурні установки проектуються на вихованні дітей. Їх учать конструктивному поводженню, наприклад, зганяти гнів переважно на неживих предметах.

Опираючись на отримані данні, можна заключити що на соціалізацію агресивності впливають два основних фактора:

1) зразок відношень та поведінка значних осіб, зокрема, батьків. Були отримані дані, що в родинах агресивних дітей виявлена велика розповсюдженість агресивних проявів з боку дорослих у порівнянні з родинами неагресивних дітей. Більш того, відношення батьків до поведінки дитини також різне.

2) підкріплення агресивної поведінки з боку оточуючих. Зокрема, був встановлений зв'язок між батьківським покаранням та агресією у дітей. Припускається, що у підлітковому юнацькому та більш пізньому віці дитина буде відчувати себе спокійніше, виявляючи агресивність лише у відношенні до будь-якої авторитетної людини. Більш того, у неї буде формуватись та укріплюватись почуття провини завжди, коли вона виявляє агресивну поведінку проти старшого, або її однолітків.

Р. Сирс, Е. Маккобі, К. Левін відзначали, що у соціалізації агресії присутні дві важливих миті:

1) поблажливість

2) суворість покарання поведінки.

При цьому поблажливість розглядалась як поведінка одного з батьків до здійснення вчинку, а суворість покарання - після здійснення вчинку.

Формування агресивних тенденцій, які потім можна спостерігати і на більш пізніх ступенях розвитку, відбувається різними шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність у своїх дітях безпосередньо, або наводить приклад відповідної поведінки по відношенню до інших та навколишнього середовища. Діти, які спостерігають агресивність дорослих, особливо якщо це значима і авторитетна для них людина, якій вдається добитися успіху агресивними методами, звичайно сприймають цю форму поведінки.

2. Батьки карають дітей за прояви агресивності. У ряді досліджень встановлено, що:

а) батьки, які дуже різко придушують агресивність у своїх дітей, виховують у дитини надмірну агресивність, яка буде виявлятись у більш пізньому віці;

б) батьки, які не карають своїх дітей за прояви агресивності, імовірно виховують у них надмірну агресивність;

в) батьки, які розумно придушують агресивність у своїх дітей, виховують у них вміння володіти собою у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

До ситуативних передумов агресивності слід віднести такі: оцінка іншими людьми, навмисність агресії, сприйняття агресії та бажання відплати. Розглянемо їх трохи докладніше.

Оцінка іншими людьми. Р. Борденом (1975) було встановлено, що присутність інших вже само по собі може або посилювати, або послаблювати агресію. Однак, тут важливу роль грає оцінка ступеня агресивності спостерігача. Він експериментально довів, що якщо за поведінкою дітей спостерігала людина стороння, схильна до агресії, то діти виявляли більше актів агресивного характеру. Якщо спостерігачем був супротивник агресії, то поведінка дітей відрізнялась більшою стриманістю. Причому треба відмітити таку закономірність: як тільки агресивний спостерігач відходив, рівень агресії у дітей значно знижувався чи досягав вихідного рівня.

Намірність агресії. Існує точка зору (Хекхаузен Х., 1936), що початок агресії можна викликати обмежуючись одним тільки знанням, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту нападу не було. Часто у таких випадках основним запускним стимулом виступає гнів, що виникає як емоційна реакція на заплановане насильство. Однак, у тих випадках, коли супротивник заздалегідь просить пробачити його за агресивну поведінку, дуже часто гнів не виникає взагалі та відповідної агресії не відбувається.

Сприйняття агресії. У рамках соціального научання існують протилежні дані, які свідчать (на думку Онейл Є. та Тейлора С., 1989) про те, що переживання, які викликає пасивне спостерігання агресії та насильства, що відбуваються як на екрані, так і у реальному житті, призводять не до катастрофічного ефекту, як припускає теорія потягів, а, навпаки, до збуджуючої агресії. Ця думка (Дж. Мейлон, 1992) ґрунтується на даних про те, що спостерігач, особливо якщо він дитина, виявляє тенденцію здійснювати ті ж самі дії, як і людина, за якою він спостерігає. Зокрема відзначається (Блек С., Беван С., 1992, Лейн Дж., 1991), що просто очікування або сам перегляд сцен насильства по телебаченню та у фільмах може збільшувати ступінь агресивності. Було встановлено (Олейр К., Вілсон Ж., 1989), що глядачі з високим рівнем агресивності у більшій мірі цікавляться відеонасильством, в той час, як мало агресивні зверхньо передивляються їх та не концентруються на сценах намовляння та насильства у відповідь.

Бажання відплати. Як вже відзначалося, часто агресія, особливо у підлітковому віці, може виникати як реакція у відповідь на неприйняту поведінку оточуючих, тобто як акт відплати за щось. Так, наприклад, підліток, якого часто карають, засвоює, що людина сама повинна карати, якщо інші здійснюють непристойні вчинки. Заподіювання страждання у відповідь людині, що скривдила (відверте, непряме чи у фантазіях), на думку Х. Хекхаузена (1986), та спостерігання за його стражданнями послаблює у дитини реакцію гніву та задовольняє його потребу в агресії.

Таким чином, облік соціалізації та ситуативних передумов при організації виховання агресивного підлітка, дозволяє педагогам уникнути тих помилок виховання, які ми сьогодні маємо у повній формі.

Детермінанти агресивної поведінки.

Соціальні детермінанти.

Агресія не виникає в «соціальному вакуумі». Навпаки, часто саме різні аспекти міжособистісних взаємодій приводять до її виникнення і визначає форми і напрям. Можливо саме тому пильна увага приділяється фрустрації, тобто блокуванню розвертання ціленаправленої поведінки. Хоча фрустрацію прийнято вважати однією із могутніх детермінант агресії, дані про значення її впливу достатньо різномовні. В той час як результати одних експериментів свідчать про те, що фрустраційні взаємовідносини здатні призвести до виникнення агресії, і з інших слідує або те, що даний фактор проявляє незначний вплив, або, що фрустрація взагалі не має ніякого відношення до агресії. Тобто фрустрація з найбільшою ймовірністю може викликати агресію, коли вона порівняно інтенсивна, коли « присутні посилання до агресії « (тобто це символи, які провокують появу відчуття гніву і агресивності), коли фрустрація здається раптовою чи сприймається як сваволя, або коли вона когнітивно прив язується до агресії.

Іншою, набагато сильнішою і стійкішою детермінантою агресії являється провокація. Що торкається фізичної провокації, то велика кількість експериментів вказує на те, що, як правило, люди відповідають ударом на удар і контратакою на атаку. Більш того, часто агресивна реакція виникає при одному тільки припущенні про те, що у іншої людини є якісь ворожі наміри, незалежно від того, чи виражається це в прямих діях «недоброзичливого» чи ні. Якщо торкатися вербальної провокації, то існуючі дані дозволяють стверджувати, що відповідною реакцією на образу, знущання і подібні їм провокації часто виявляється фізичний напад. Люди, як правило, прагнуть «дати здачу», щоб попередити можливість відновлення нападів чи не виявитись перед навколишніми безпорадними жертвами.

Характеристики об'єкту агресії, особливо його стать і раса, також являється сильними детермінантами агресивної поведінки. На відміну відчоловіків, жінки, будучи в ситуації агресивної міжособистісної взаємодії, зіштовхуються з більш м'якими формами агресії ймовірно тому, що сприймаються агресорами як більш безпорадні. В цьому ж випадку, коли жінки порушують цей стереотип і починають вести себе більш провокаційно, рівень направленої на них агресії різко зростає. Що стосується расової приналежності об'єкту агресії, то цілий ряд експериментів показав, що білі досліджувані демонструють більш високий рівень агресивності по відношенню до своїх чорних жертв, і найбільш низький по відношенню до білих, коли впевнені, що їх ди залишаються безкарними.

Також великим «посилом до агресії» являються «сторонні спостережувані». Експерименти Мілграма показали, що, коли дослідним наказують «покарати» іншу людину сильним і потенційно небезпечним для життя розрядом електротоку, багато з них охоче підкоряється, навіть в тому випадку, якщо команди відходять від особи власного повноваження. Однак, цій тенденції до сліпої та деструктивної покірності можна чинити протидію, покладаючись на учасників експерименту, особисту відповідальність за причинену ними шкоду і подаючи їм приклад непокори. «Сторонні спостережувані» можуть грати роль «підбурювачів» навіть не будучи безпосередніми учасниками агресивних взаємодій. Існує багато фактів, які свідчать про те, що сторонні спостережувані можуть чинити вплив на агресію, причому відбувається це двояким чином.

По-перше, вони можуть підігріти або, навпаки, придушити агресію прямими діями (наприклад, даючи учасникам конфлікту вербальні рекомендації) ;

По-друге, ефект може бути визваний просто самим фактом їх присутності на місці дії. Частково, присутність сторонніх може посилити пряму агресію, якщо агресор гадає, що його дія викличе схвалення зі сторони спостережуваних, і придушувати її, якщо агресор побоюється, що його дії викличуть несхвалення чи догану.

Зовнішні детермінанти.

Зовнішні детермінанти аресії - це ті особливості середовища чи ситуації, які підвищують ймовірність виникнення агресії. Багато із цих детермінант тісно асоційовані зі станом фізичного середовища. Так, наприклад, висока температура повітря підвищує ймовірність прояву агресії. [З7] У відповідності з моделлю негативного афекту по Беллу і Берону, помірно високі температури, із порівнянням з низькими чи дуже високими, в найбільшій степені сприяє загостренню агресивних тенденцій. Помірно висока температура повітря посилює негативний ефект (тобто дискомфорт), внаслідок чого зростає ймовірність прояву індивідом агресивних реакцій. Однак, якщо дискомфорт викликаний ненормально високою температурою повітря, дуже сильний, то не виключно, що індивід в такій ситуації віддає перевагу втечі, оскільки вступ в агресивну взаємодію може прорангувати дискомфортні переживання.

...