Соціальне середовище як передумова становлення агресивної поведінки

Інші стресори також можуть відіграти роль детермінант агресії. Так, наприклад, шум, посилюючи збудження, сприяє зростанню агресії. Деякі дані свідчать про те, що тіснота також може спровокувати агресію. Спостереження показують, що агресивні реакції посилюються і в тому випадку, коли в повітрі існують деякі забруднюючі агенти (наприклад, цигарковий дим, неприємні запахи).

Різнобічні аспекти ситуацій міжособистісної взаємодії, так звані «посилання до агресії»«, також можуть підштовхувати індивідуума до актуалізації агресивних реакцій. Ці «запрошення» можуть виходити із множини різних джерел. Якщо у апотенційного агресора деякі індивідуальні характеристики потенційної жертви просто асоціюються із агресією, він буде схильний реагувати агресивно. Зброя також слугує «запрошенню до агресії»«, як, втім, і демонстрація сцен насилля в мас-медіа. [З 7]

І накінець, агресія може як посилюватись, так і придушуватись за рахунок тих аспектів ситуації, які впливають на степінь і характер особистісної самосвідомості. Коли людина усвідомлює свої вчинки з потенційною реакцією жертви чи представників правопорядку, говорять про публічну самосвідомість; коли людина зосереджена на особистих думках і переживаннях, говорять про приватну самосвідомість. Будь-який із двох вказаних типів особистої самосвідомості сприяє зниженню ймовірності проявів агресивних реакцій.

Аналогічним чином зниження рівня особистішої самосвідомості, яке може бути описано в термінах процесів дезінгібіції і деіндивідуалізації, сприяє виникненню агресії.

Індивідуальні детермінанти: особистість, установки і статеві відмінності.

У багатьох випадках сильними детермінантами агресії можуть являтися деякі стійкі характеристики потенційних агресорів ті особистісні риси, індивідуальні установки і схильності, які залишаються незмінними в залежності від ситуації. Якщо торкнутися агресії «нормальних» (не страждаючих явною психопатологією) особистостей, то в якості афективності агресивної поведінки психологічних характеристик, звичайно, розглядаються такі особистісні риси, як: боязнь суспільного несхвалення, роздратування, тенденція вдивлятись в чужих діях ворожість (упередженість атрибуцій ворожості) ; переконання індивідуума в тому, що він в будь-якій ситуації залишається господарем свого життя (локус контролю), модель поведінки типу «А» (агресія) і схильність випробовувати почуття сорому, а не провини в багатьох ситуаціях.

Важливу категорію агресорів складають екстремісти, тобто чоловіки і жінки, які проявляють агресію або дуже часто, або в крайніх формах. Екстремісти виразно підрозділяються на дві групи: до першої із яких відносяться особи із зниженим, а до другої із підвищеним самоконтролем. У агресорів першого типу внутрішньо стримані механізми розвинуті слабо, і тому агресори із зниженим самоконтролем вдаються до насилля дуже часто. Агресори другого типу, напроти, володіють незвичайно розвинутими внутрішніми стриманими механізмами і здатні стримуватись від агресивних проявів навіть у випадку черезмірно могутньої провокації. Коли ж ресурс внутрішніх інгібіторів висихає, агресія, яка проявляється особами із підвищеним самоконтролем, може приймати крайні, а й навіть фатальні форми.

Поведінкові реакції індивідуума залежать від його установок і внутрішніх стандартів. До числа найбільш важливих установок, афективної агресивної поведінкки, відносяться різні форми забобонів. Наприклад, расові забобони являються одним із важливіших джерел міжрасової агресії. Так, особи які живляться сильним упередженням проти представників другої раси, ведуть себе набагато агресивніше із викликаними у них неприязнь «чужаками», ніж із членами особистої групи. За останні роки расові установки як білих, так і чорних перетерпіли достатньо серйозні зміни. З однієї сторони, це призвело до зниження рівня агресивності, яка проявлялася білим населенням (наприклад в Америці) по відношенню до чорної меншості, а з іншої до того, що в деяких випадках чорні стали вести себе по відношенню до білих більш агресивно, ніж колись. Однак в ситуації стресу чи підвищеного емоційного збудження дві групи можуть повертатися до своїх більш ранніх установок відносно міжрасової агресії. Це явище отримало назву регресивного расизму.

Одна й та поведінкова реакція різними індивідами може сприйматися і як недопустимо агресивна і як нормальна - все залежить від системи норм і цінностей конкретного індивіда. Такого роду внутрішні стандарти найбільш яскраво проявляються, а значить, і визначають найбільш сильний вплив на поведінку в ситуації підвищеної особистісної самосвідомості. Підвищення степені особистісної самосвідомості підштовхує індивіда до агресії, якщо він вважає подібну поведінку допустимою, і навпаки, втримує його від здійснення агресивних дій, якщо він відноситься до такої поведінки як до недопустимої. Дослідження показали, якщо зрівнювати чоловіків і жінок, то перші демонструють більш високі рівні прямої, а останні - непрямої, тобто не виявленої у фізичних діях агресії. Крім того, чоловіки частіше ніж жінки виступають в якості об'єкту фізичного нападу, в той час як жінки частіше стають жертвами сексуальних домагань і грубості у подружніх відносинах. Статеві відмінності в агресії інколи пояснюються впливом генетичних чи біологічних факторів. [37] Дійсно, існують відповідні дані, які свідчать про те, що вплив цих факторів як детермінант агресії досить значні, однак ясно, що вже саме по собі протиставлення статевих ролей (тобто уявлення про те, що чоловіки «крутіші»), являються дуже важливим фактором. Крім того, навіть якщо статеві відмінності, які проявляються в агресії, дійсно в деякій степені породжуються саме біологічними факторами, це не означає, що чоловіки обов'язково повинні будуть демонструвати більш високий рівень агресивності, ніж жінки. Напроти, агресія у всіх своїх формах може бути запобігаюча чи редукована з допомогою відповідних засобів.

Отже, зовнішнє середовище впливає на неврогенні зв»язки, внутрішні біологічні процеси в значній степені визначають характер наших реакцій на дії середовища, і правильніше було б говорити не про вирішальний вплив біологічних або, навпаки, соціальних факторів як детермінант агресії, а признати, що на агресію діє два типи факторів і що біологія і навколишнє середовище чинять взаємний вплив один на одного.

Тому розглянувши декілька теорій агресивності можна підсумувати, що єдиної точки зору на проблему агресивної поведінки так і не знайдено. Лише одне твердження говорить про незаперечний факт: агресивність - це надбання людства, не можна стверджувати, що агресивність у значенні деструктивність є вродженою, а є скоріше соціальне набутою. На це впливають як суспільні фактори, так і середовище виховання самої особистості, де найбільш чітко формуються ціннісні орієнтації, потреби людини.

Одним із засобів профілактики агресивної поведінки підлітків є тренінг на формування агресивної поведінки у підлітків. І дуже важливо розглядати особистість підлітка не саму по собі, а в групі, до якої вона належить. Тим більше що діяльність спілкування, яка стає провідною в цьому віці, можлива тільки в групі. Тому групова форма роботи з такою категорією підлітків є найкращою. Тренінг допоможе підліткам відчути себе вільніше від усіх соціальних негараздів, сімейних проблем. А також дасть можливість досліджуваним усвідомити неадекватність своєї поведінки в різних ситуаціях та використовувати прояви агресії, які прийняті у суспільстві, тобто адекватну форму поведінки.

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА НА СТАНОВЛЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Характеристика вибірки досліджуваних

соціальне середовище агресивна поведінка

Емпіричне дослідження було проведене на підлітках від 12 до 15 років загальноосвітньої школи села Ратнів. Загальна кількість досліджуваних -107. На загальній кількості осіб були проведені методики, а саме тест-опитувальник Басса-Дарки та тест руки Вагнера з метою відбору підлітків, які отримали високий бал по шкалах, які характеризують підвищену агресивність у поведінці.

Паралельно відібралась із загальної кількості досліджуваних контрольна група 35 осіб із високим рівнем агресивності. Дана група допоможе встановити достовірність результатів, а саме ефективність проведення тренінгу в експериментальній групі.

Критерієм відбору були шкали, які виходять до даних тестів і характеризують агресивну поведінку. В тесті -- опитувальнику Басса - Дарки підвищену агресивність у поведінці характеризує високий бал від 8 до 12 по шкалам «вербальна», «непряма», ''фізична» агресія та «роздратування».

У тесті руки Вагнера характеризують підвищену агресивність у поведінці такі шкали як агресія та директивність.

Для дослідження агресивної поведінки у підлітків, звичайно, велике значення має віковий розподіл. Тому діти були підібрані віком від 12 до 15 років, по тій причині, що цей віковий період дуже характерний для зростання агресивної поведінки у підлітків.

При вибірці досліджуваних статевий розподіл не враховувався, тому, що метою дослідження був вибір підлітків незалежно від статевого розподілу, які характеризувалися підвищеною агресивною поведінкою.

Після проведення тренінгу проводиться повторне тестування підлітків тренінгової та контрольної груп. І на основі результатів порівняння даних першого і другого тестування визначається ефективність проведеного тренінгу.

2.2 Характеристика методик дослідження

Для перевірки наших гіпотез було застосовано такі методики.

1. Тест Басса - Дарки характеризується спробою розглядання агресії як комплексного феномену. Був запропонований опитувальник, який складається із восьми субшкал, які вважаються важливими показниками агресії. Цей опитувальник широко використовується в зарубіжній і вітчизняній практиці.

Опитувальник Басса -Дарки виявляє наступні форми агресивних та ворожих реакцій:

фізична агресія;

непряма агресія;

схильність до роздратування; л

негативізм;

образа;

підозра;

вербальна агресія.

Крім того, виділяється восьмий індекс - почуття вини. Цей індекс виражає можливе переконання досліджуваного у тому, що він являється поганою людиною, чинить злісно, наявність у нього докорів сумління.

Опитувальник складається із 75 тверджень, на які досліджуваний дає відповідь «так» або «ні». По числу співпадань відповідей респондентів із ключем підраховують індекси різних форм агресивності і ворожих реакцій. Сумування індексів 1, 2, 7 дає загальний індекс агресивності, а сумування індексів 6 і 5 - індекс ворожості.

Слід зважити, що в ситуації експертизи опитувальник не захищений від мотиваційних перекручувань, зокрема, по типу соціальної бажаності. Чистота (достовірність) результатів залежить від довіри у відношеннях досліджуваного та психолога.

2. Проективний „Тест руки” Е. Вагнера створений у 1971 р., стимульний матеріал - 9 карток із зображенням кисті людської руки в різних положеннях, 10 картка пуста. Досліджуваний повинен сказати що робить рука, зображена на кожній картці. Відповіді досліджуваного класифікуються по таким категоріям аналізу: агресивність, директивність, страх, емоційність, комунікативність, залежність, демонстративність, ущербність, активна безликість, пасивна безликість, описання. Тест руки може примінятися в кримінальній психології для аналізу агресивності різних груп злочинців, прогнозу відкритої агресивної поведінки, при проведенні судебно -психологічної експертизи. Використовується тест руки також для діагностики міжособистісних стосунків, при висуванні кандидатів на посаду керівника.

Програма тренінгу.

Дуже важливо розглядати особистість підлітка не саму по собі, а в групі, до якої вона належить. Тим більше, що діяльність спілкування, яка стає провідною в цьому віці, можлива тільки в групі. Саме тому я обрала групову форму роботи з такою категорією підлітків - тренінг.

Метою тренінгу є виявлення найбільш типових форм агресивної поведінки в підлітковому віці та спрямувати агресивні тенденції в соціальне прийняте русло.

Головна умова успішного проведення тренінгу - задоволення таких важливих людських потреб, як спілкування, повага, реалізація

особистісного потенціалу.

Оптимальна кількість дітей у тренінговій групі 8-10 осіб. Тренінг проводився один раз в тиждень тривалістю 1 1, 5 годин у кімнаті, де створені всі умови для відкритого спілкування.

Тренінг - це гнучка динамічна система, яка дає змогу в процесі роботи здійснювати певні зміни і перестановки вправ.

Програма тренінгу на формування адекватних форм агресивної поведінки у підлітків містить вісім занять, кожне з яких складається з блоку вправ:

Перший блок вправ направлений на знайомство дітей, створення передумов для вільного виразу почуттів.

Другий блок вправ направлений на усвідомлення себе, уважність до поведінки оточуючих та особистої поведінки.

* Третій і четвертий - сприяє поетапному саморозвитку особистості, формуванню духу співробітництва, взаємоповаги налагодженню соціальне - психологічного клімату.

П'ятий і шостий блоки вправ направлені на уважність особистої поведінки, підлітки навчаються володіти собою, приймати рішення, звільнятися від страхів, агресивності, тривоги, невпевненості.

Сьоме і восьме заняття направлені на вміння відстояти свою точку зору не образивши опонента, вміння переконувати та знаходити компроміс рішення, розв'язання конфлікту.

Завершальна фаза: підкріплення, узагальнення.

Ефективність тренінгу визначається порівнянням передтренінгових результатів тестування та післятренінгових результатів.

2.3 Аналіз та інтерпретація

Характеризуючи кожен етап даного дослідження, можна сказати, що на першому етапі було виявлено цікаву річ. Досліджувались підлітки від 12 до 15 років і найвищий рівень агресивності за результатами тестування був притаманний саме підліткам 13 років. Але після проведення тренінгу на формування адекватних форм агресивної поведінки результати помітно змінились у позитивну сторону, яка дасть можливість підлітку змінити свою поведінку в соціальне прийнятне русло.

У досліджуваних, яким вже виповнилось 14-15 років, початкові результати були нижчі, ніж у підлітків 13 років. А саме досліджувані 13 років із 50 осіб, 19-з високим рівнем агресивності. Досліджувані 14 років із 52 осіб, 16- з високим рівнем агресивності. Але після проведення психологічного тренінгу результати змінились, хоча у деяких досліджуваних залишився високий бал.

Другий етап дослідження, проведення тренінгу на формування адекватних форм агресивної поведінки у підлітковому віці. Спочатку досліджувані були дуже пасивні, хоча це є нормальним явищем, але після двох занять досліджувані адаптувались і різні вправи виконувались із задоволенням. Хоча вправи як «спілкування з агресивним співрозмовником», «пред'явлення обвинувачення» були дещо важкими на початку, але знову ж адаптувавшись виконували свої ролі. Завдяки заняттю № 3, тема якого «образа» підлітки збагнули, якої шкоди вони завдають собі і особливо навколишнім. Навчились обґрунтовувати задану ситуацію так, щоб не образити іншого. Щоб переконатися у таких результатах заняття № 7 це довело. Таким чином із поведінки підлітків на заняттях даного тренінгу можна було спостерігати зміни в поведінці досліджуваних. А саме на початкових етапах проведення тренінгу підліткам був притаманний «страх» і «залежність від когось», а саме це збуджує в дитини агресивну поведінку. Важким для досліджуваних було усвідомлення того, що поведінка у різних ситуаціях можлива різна, але уважність до особистої поведінки та поведінки оточуючих, обговорення поведінки у різних ситуаціях з кожним заняттям формувала у них взаємоповагу володіння собою, прийняття рішень, звільнення від невпевненості, тривоги, агресивності та сприяло відповідним (адекватним) формам поведінки, які прийняті у суспільстві.

Таким чином, результати перед проведенням тренінгу та після проведення тренінгу змінилися в позитивну сторону. Хоча дану програму тренінгу можна розширювати, бо підліткова агресивна поведінка не передбачена. Досліджувані взяли дуже багато корисного з проведеного тренінгу. А саме, відчули себе вільніше від усіх соціальних негараздів, сімейних проблем, більш впевнені в собі, незалежні.

Щоб перевірити достовірність тренінгу проведений третій етап дослідження - повторне тестування досліджуваних та визначення подібності та відмінності результатів тесту Басса -- Дарки та тесту руки Вагнера перед та після проведення тренінгу виявилось, що відмінність результатів перед проведенням тренінгу та після проведення тренінгу висока, як по тесту Басса- Дарки, так і по тесту руки Вагнера. Аналізуючи ці результати можна сказати, що така відмінність може характеризуватись тим, що проведено тренінг ефективно і дані блоки вправ допомогли досліджуваним усвідомити неадекватність своєї поведінки в різних ситуаціях. Даний тренінг допоміг досліджуваним знайти такі способи, які б дали можливість використовувати прояви агресії, які прийняті у суспільстві, тобто адекватна форма поведінки.

Тому, високий показник відмінності перед та після проведення тренінгу досліджуваної групи та результати тестування контрольної групи до і після тренінгу говорить про те, що результати проведеного тренінгу достовірні.

Отже, в результаті тренінгу у більшості підлітків змінилася форма проявів агресії. Тобто сформувались адекватні форми агресивної поведінки, які прийняті у суспільстві.

ВИСНОВКИ

Емпіричне дослідження показали наскільки важливою є проблема впливу соціального середовища на формування агресивної поведінки. А також виявили можливість зробити прояви агресії більш контрольованими.

Таким чином гіпотеза, про те, що що при становленні особистості соціальне середовище в значній мірі впливає на рівень прояву агресивної поведінки і дана поведінка залежить від таких факторів як соціальні установки, поведінкові стереотипи, емоційна напруга підтвердилась. За допомогою різноманітних вправ, раціонального аналізу, особи, які брали участь в дослідженні, навчились аналізувати не лише наслідки, але й причини власної поведінки. Обмін та збагачення досвідом в процесі дискусії і програвання ситуацій дали змогу відсторонитися від проблем, розвинути вміння відшукати й застосувати, навчились усвідомлювати власні стереотипні реакції, контролювати свої емоції, розуміти емоційний стан іншої людини, застосувати різні способи контролю. зниженню агресивної

У поясненні проявів агресії досліджувані, як правило, орієнтуються на наслідки, залишаючи поза увагою аналіз причин виникнення агресивності.

В результаті теоретичного аналізу літератури по проблемі впливу соціального середовища на становлення агресиної поведінки ми можемо казати, що існують три теорії становлення агресивної поведінки:

1) теорія (З. Фрейд, К. Лоренц, А. Адлер), згідно якої агресивність має генетичні корні. Вона дана кожному як захисна інстинктивна реакція. Агресивність не змінна, генерується спонтанно, безперервно і спрямована на другі об'єкти (у тому числі на людей) з метою їх підкорення чи завоювання.

2) Фрустраційна теорія (Дж. Доллард, Л. Берковітц та ін) розглядає агресивність як ситуаційний, а процес, як один із виходів з фруструючої ситуації. При фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких грає ведучу роль.

3) Теорія соціального научання (А. Бандура, А. Басс) розглядає агресивність як поведінку, засвоєну в процесі соціалізації через спостерігання відповідного способу дій та соціальне підкріплення. Проаналізувавши ці психологічні теорії, ми зробили висновок, що, на нашу думку найбільш повно процес впливу агресивності на особистість розкриває теорія соціального научання. З трьох розглянутих нами теорій походження агресивності ця теорія є однією з найбільш ефективних в плані прогнозування агресивної поведінки, особливо якщо є свідки про агресор та ситуації соціального розвитку.

Існує також декілька моделей виникнення агресивної поведінки. Психоаналітики дотримуються психогідравлічної моделі; ортодоксальні біхевіористи пов'язують процес агресивності з моделлю «Стимул - Реакція», з позитивним та негативним (аверсивним) заохоченням. Представники теорії соціального научання розглядають процес виникнення агресивності як результату взаємодії трьох компонентів: заохочення, научання та особистісний досвід. Вітчизняні психологи пов'язують виникнення агресивності з процесом соціалізації та входження у діяльність.

Розглянуті нами вікові особливості агресії свідчать, що вона найбільш має свою прояву у старшому підлітковому віці (14 - 16 років), що пов'язано з переходом від дитинства до дорослості через статеве дозрівання, яке ще більш посилює прояви агресивної поведінки.

В літературі є також існування статево - вікових відмінностей у способу вираження агресивності (Лагерспетц К., Канкейнен А). Виявлено, що дівчата у підлітковому віці використовують непрямі способи агресивної поведінки (негативізм та вербальна агресія), а хлопці - прямі (фізична агресія та негативізм).

В результаті проведеного експериментального дослідження нами були отримані такі дані:

Найбільше вираження агресивності й ворожості у досліджуваних наступає у віці 16 років, тобто у старших підлітків. При цьому найнижчий рівень агресивності й ворожості спостерігається у молодшому підлітковому віці.

В результаті дослідження соціального статусу ми виявили, що соціальний статус не залежить від рівня агресивної поведінки. Благополуччя взаємин між молодшими підлітками можна пояснити ще низькою потребою у лідерстві. На середньому підлітковому етапі відбувається процес самоствердження: від почуття єдності підлітки прагнуть до самореалізації.

Таким чином, рівень агресивної поведінки цілком може бути пов'язаний з тенденцією до екстернальності в залежності від вікової групи, так як високий рівень агресивної поведінки притаманний старшому підлітковому віку. А для молодших підлітків характерні низький рівень агресивності.

Результати досліджень показують, що між рівнем агресивності та рівнем прагнення домінувати виявлений значний сильний прямий зв'язок, який означає, що чим вище показники агресивності, тим більше підлітки схильні до соціального домінування. Тобто, високий прояв рівня агресивності буде приводити до високого рівня прагнення у підлітків домінувати.

Таким чином, ми можемо констатувати про підтвердження нашої гіпотези про існування взаємозв'язку між рівнем агресивності та рівнем прагнення до соціального домінування.

ЛІТЕРАТУРА

Андреева Г. М. Современная зарубежная социальная психология: Тексты. - М. : изд-во Моск. ун-та; 1984. - 324 с.

Бандура А., Уолтер Р. Подростковая агрессия: Изучение влияния воспитательных и семейных отношений / Под ред. С. Римского. - М., Апрель - Пресс: ЭКСМО - Пресс, 2000. - 509 с.

Бовть О. Соціально - психологічні причини агресивної поведінки підлітків // Рідна школа. - 1999. - № 2 - с. 17-20.

Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. - М. : Просвещение, 1990. - 497 с.

Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия: Учебное пособие. - С. - П. : Питер, 1997. - 351 с.

Бюттер К. Жить с агрессивными детьми. - М. : Просвещение, 1997. - 416 с.

Возрастные особенности психического развития детей. / Под ред. И. В. Дубровиной, М. И. Лисиной. - М. : Академия, 1982. - 532 с.

Гамезо М. В. Атлас по психологии. - М. : Просвещение, 1986. - 498 с.

Детский психолог. / Под ред. Е. И. Рогова. - Вып. 1. - Ростов-на-Дону: Прогресс, 1992. - 234 с.

Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Краткий психологический словарь: Личность, образование, самообразование, профессия. - Мн. : «Хэлтон», 1998. - 399 с.

Іванова В. В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків // Практична психологія та соціальна робота. - 2000. - № 5. - с. 14-16.

Коломинский Я. Л., Психология детского коллектива. - Минск: Народная асвета, 1984. - 239 с.

Креч Д., Крачфилд А., Ливсон Н. Нравственность, агрессия, справедливость // Вопросы психологии. - 1992. - № 1-2. - с. 4-10.

Кряжева Н. Л. Развитие эмоционального мира детей. - Ярославль: Литера, 1997. - 367 с.

Кулагина И. Ю., Колюцкий В. Н. Возрастная психология. Развитие человека от рождения до поздней зрелости. Учебное пособие для студентов высших специальных учебных заведений. - М. : ТУ Сфера. - 2001. - 348 с.

Левитов Н. Д. Фрустрация как один из видов психических состояний. - М., 1997. - 254 с.

Леонтьева А. Н. Проблемы развития психики. - М. : Изд-во МГУ, 1972. - 342 с.

Ле Шан Э. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. - М. : Педагогика, 1989. - 115 с.

Лисина М. И. Общение, личность и психика ребенка. - Воронеж: НПО «МОДЕК», 1997. - 350 с.

Лоренц К. Агрессия. - М. : Просвещение, 1994. - 564 с.

Майерс Д. Социальная психология. - С. - П. : Питер, 2000. - 688 с.

Мид М. Культура и мир детства. - М. : Наука, 1988. - 345 с.

Мізерна О. О. Корекційна тренінгові програма самовдосконалення для подолання агресивних проявів серед підлітків // Практична психологія та соціальна робота. - 2000. - № 5. - с. 54-61.

Можгинский Ю. Б. Агрессия подростков: Эмоциональный и кризисный механизмы. - С. - П. - 1999. - 128 с.

Мясищев В. Н. Психология отношений. - Воронеж: НПО «МОДЕК», 1995. - 478 с.

Обозов Н. Н. Межличностные отношения. - Л. : изд-во Ленингр. ун-та. - 1975. - 396 с.

Обухова Л. Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. - М. : Тривола, 1995. - 378 с.

Орлова А. Б. Методы современной возрастной и педагогической психологии. - М. : Лайнер, 1982. - 216 с.

Паренс Г. Агрессия наших детей. - М. : Лайнер, 1997. - 365 с.

Парыгин Б. Д. Основы социально - психологической теории. - М. : Мысль, 1971. - 416 с.

Парыгин Б. Д. Социальная психология. - Л. : Лениздат., 1967. - 452 с.

Петровский А. В. Социальная психология. - М. : Просвещение, 1987. - 374 с.

Платонов К. К. Краткий психологический словарь системы психологических понятий. - М. : Высш. шк., 1984. - 174 с.

Психологический словарь / Под общей ред. Петровского А. В., Ярошевского М. Г. - М. : Педагогика, 1990. - 447 с.

Пулкинен Л. Становление образа жизни с детского до юношеского возраста // Психология личности и образ жизни. - М., 1987. - с. 132-137.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дубровиной. - М., 1991. - 482 с.

Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. - Самара, 2001. - 436 с.

Райс Филип. Психология подросткового и юношеского возраста. - С. - П. : Питер, 2000. - 586 с.

Раншбург Й., Поппер П. Секреты личности. - М. : Просвещение, 1983. - с. 254.

Раттер М. Помощь трудным детям. - М. : Просвещение, 1987. - 234 с.

Реан А. А. Агрессия и агрессивность личности // Психологический журнал. - 1996. - № 5. - с. 3-18.

Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психология. - С. - П. : Питер, 1997. - 438 с.

Репина Т. А. Анализ теорий полоролевой социализации в современной западной психологии // Вопросы психологии. - 1987. - № 2. - с. 158-165.

Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании. - М. : ВЛАДОС, 1996. - 416 с.

Румянцева Н. М. Агрессия и контроль // Вопросы психологии. - 1992. - № 5, 6. - с. 35-40.

Семенюк Л. М. Психологическая сущность агрессивности и ее проявление у детей подросткового возраста / Методические рекомендации в помощь педагогам - практикам. - М., 1991. - 116 с.

Симонов П. В. Потребностно - информационная теория эмоций // Вопросы психологии. - 1982. - № 6. - с. 44-56.

Степанов С. А. Три источника и три составляющие науки о враждебности // Шкільний психолог. - 2002. - травень. - с. 14-16.

Степанов С. А. О чем говорят рога и клыки // Шкільний психолог. - 2002. - травень. - с. 16.

Фрейд З. Я и Оно // Психология бессознательного. - М. : Просвещение, 1990. - с. 425-440.

Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М., 1994. - 547 с.

Фурманов И. А. Детская агрессивность: психодиагностика и коррекция. - Мн., 1996. - 192 с.

Фурманов И. А. Психологическая помощь подросткам - переселенцам с асоциальной направленностью поведения / Сборник научных трудов. - Вып. 1. - Минск, 1993. - 364 с.

Фурманов И. А. Работа школьного психолога по коррекции нарушений поведения у подростков. - Минск, 1994. - 153 с.

Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. - Т. 1. - М. : Просвещение, 1986. - 450 с.

Холлигер В. Человек и агрессия. - М. : Просвещение, 1985. - 335 с.

Хреніков О. В. Гендерні моделі агресивної поведінки // Філософська думка. - 1999. - № 6. - с. 36-38.

Цап Н. М. Агресивність дитини: за і проти // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 6. - с. 15-17.

Эмоциональные нарушения и их коррекция / Под ред. В. В. Лебединского, О. В. Никольский. - М. : Просвещение, 1988. - 295 с.

Размещено на Allbest.ru

...