Механізми психологічного захисту особистості в процесі соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський державний безпеки життєдіяльності

Курсова робота

Механізми психологічного захисту особистості в процесі соціалізації

Виконала студентка групи ПС-21

Гоголь Ірина

Науковий керівник

Викладач Бурак О.Б.

Львів 2013



Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика психологічних механізмів захисту

1.1 Розуміння поняття «механізми психологічного захисту» різними авторами

1.2 Характеристика видів психологічних механізмів захисту

1.3 Значення психологічних механізмів захисту у житті людини

Висновки до першого розділу

Розділ ІІ. Емпіричне дослідження психологічних механізмів захисту

2.1 Опис процедури дослідження та використаних методик

2.2 Опис та аналіз результатів дослідження

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність дослідження. Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі: придушують власні схильності, заперечуючи їх існування, «забувають» про травмуючи подію, шукають вихід у самовиправданні, намагаються викривити реальність, займаються самообманом та ін. Так, використовуючи різні механізми захисту, вони захищають свою психіку від перенапруження.

Особистість, як соціальна істота, постійно перебуває серед людей, під впливом соціальної діяльності й тих відносин, що склалися в суспільстві. Можна сквзати, що вона перебуває під постійним тиском великого потенціалу зовнішнього психічного, яке чинить на неї негативний і позитивний вплив.

Належний збіг ідеального уявлення про себе з реальним визначає душевне благополуччя людлини. Але коли з'явилася суттєва розбіжність, то виникає внутрішнє напруження, яке спонукає до змін ідеального або ідеального уявлення про себе, або до спроб загалом не сприймати інформацію, що призводить до дисбалансу уявлень. В останньому випадку в процес втручається щось особливе, яке здатне до створення захисних механізмів.

Об'єктом виступають особливості механізмів захисту.

Предметом є храктеристика видів психологічних механізмів захисту особистості.

Відповідно, метою роботи є теоретичне та емпіричне дослідження особливосейі психологічних механізмів захисту особистості в процесі соціалізації.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі завдання:

1. Надати загальну характеристику теоретичним аспектам механізмів захисту в процесі соціалізації.

2. Розглянути поняття «психологічний механізм захисту».

3. Провести емпіричне дослідження і на основі отриманих результатів здійснити опис і висновки.

Для досягнення поставлених в роботі мети та завдань, було використано такий комплекс теоретичних і емпіричних методів наукового дослідження:

* загальнонаукові теоретичні методи дослідження (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, класифікація даних теоретичних та експериментальних досліджень; теоретичне моделювання та ін.);

* емпіричні методи та методики дослідження: спостереження, бесіди, стандартизовані опитувальники та психодіагностичні методики вивчення;

* статистичні (обчислення відсоткових значень).

Теоретичне значення роботи полягає у систематизації знань про механізми захисту, розгліді наукових джерел, де досліджувалися психологічні механізми захисту різними науковцями і психологами.

Практичне значення. Результати дослідження можна використати у ліцеях, школах, коледжах та ВНЗ,. Це носитиме інформаційний характер, як для самих учнів і студентів, так і для вчителів і викладачів. І, нарешті, можна дізнатись, які саме психологічні механізми захисту притаманні для студентів із спеціальністю модельєр.



Розділ І. Загальна характеристика психологічних механізмів захисту

1.1 Розуміння поняття «механізми психологічного захисту» різними авторами

Психологічний захист - це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань.

Даний психічний феномен був відкритий і описаний Зиґмундом Фрейдом та його послідовницею донькою Анною Фрейд [30].

А. Фрейд, продовжуючи дослідження батька про механізми психологічного захисту, мала дещо інші погляди на цей феномен. У своїх працях вона вказувала на захисний характер механізмів, а не на їх руйнівний вплив на особистість. Дослідниця говорила, що механізми психологічного захисту, навпаки, запобігають дезорганізації та розпаду поведінки, підтримують нормальний психічний статус особистості [1].

В її роботах уперше зустрічається розгорнуте тлумачення поняття «психологічний захист»: «… це діяльність «Я», яка починається, коли «Я» схильне до надмірної активності мотивів або відповідних їм афектів, що являють собою для нього небезпеку» [11].

Механізми психологічного захисту розглядались нею як перцептивні, інтелектуальні й рухові автоматизми різного ступеня складності, що виникли у процесі мимовільного і довільного навчання. Таким чином, психологічний захист розглядався нею не лише як продукт уродженої, несвідомої діяльності, а й як результат свідомого індивідуального досвіду. У своїх працях вона докладно описала різні засоби захисної поведінки, назвавши десять механізмів психологічного захисту: витіснення, регресія, реактивне утворення, ізоляція, проекція, інтроекція, звернення проти себе, інверсія в протилежне і сублімація.

Своїми роботами А. Фрейд змінила думку про деструктивний вплив механізмів психологічного захисту, який рано чи пізно призведе до неврозу. Завдяки її поглядам психологічний захист почали розглядати як частину адаптаційного процесу. Також у її працях уперше зустрічається опис явища постійного захисту, що свідчить про зв'язок між механізмами психологічного захисту і характером особистості [1; 2].

У руслі адаптаційного процесу особистості вивчав механізми психологічного захисту А. А. Налчаджан. Тож, розглядаючи психологічний захист як специфічну діяльність психіки [2; 4], він говорив, що така діяльність психіки особистості запускається ситуацією фрустрації або будькою загрозою для неї. На його думку, лише коли відповідна психічна діяльність закріплюється в ситуації загрози, вона починає забезпечувати процес адаптації особистості до умов середовища.

У своїх працях В. Франкл заперечував наявність несвідомих механізмів психологічного захисту. Він говорив про ситуативну поведінку, яка виявляється у ситуації екзистенціального вакууму або фрустрації особистості. На його думку, така поведінка не несе реальної допомоги і, по суті, є хворобою для особистості [2]. У своїх працях В. Франкл, як і З. Фрейд, наголошував на дезадаптивному характері механізмів психологічного захисту. Він говорив, що вони не лише не дозволяють нормально розвиватися особистості, а й повністю руйнують її духовний бік. Зовсім протилежної думки відносно позицій В. Франкла дотримувався К. Роджерс [1]. Він говорив, що у процесі життя людина може змінювати свої мотиви поведінки, і їй необхідно визначити нову тактику дій, захисних дій, які й дозволять зберегти цілісність її особистості, попередять її руйнування.

А. Адлер також намагався пояснити людську поведінку. У своїх роботах він відштовхувався від кінцевої мети, до якої прагне особистість і яка, у свою чергу, визначає всю психічну та фізичну активність особистості. В основі усієї активності людини А. Адлер вбачав прагнення до подолання відчуття неповноцінності [5; 6; 1], яке так чи інакше формується в онтогенезі особистості. Зняття відчуття неповноцінності відбувається через різні механізми компенсації, саме під цим терміном він розумів психологічний захист. У результаті використання механізмів компенсації, на думку А. Адлера, пригнічується відчуття «ставлення до спільноти», суспільства. Основні механізми захисту він зводив до гіперкомпенсації та компенсації, які спрямовані на боротьбу саме з відчуттям неповноцінності [6].

Тож основною функцією функціонування компенсаторних механізмів, за поглядами А. Адлера, є подолання відчуття неповноцінності, а не захисна або регуляторна. При цьому психологічний захист виконує найголовнішу функцію - компенсаторну, а не захисну чи регуляторну.

Працюючи в рамках патології особистості, Д. Арлоу і Ч.Бренер зробили спробу пов'язати індивідуальні особливості особистості з механізмами захисту, які вона використовує. Д. Арлоу показав, як певні риси характеру можуть являти собою трансформації того, що спочатку було мимовільними перверсіями, у стійкі моделі захисної поведінки [7]. На їх думку, механізми захисту є постійними, стереотипними та автоматичними засобами, що повторює і використовує «Его» для відображення тривоги.

К. Хорні у своїх працях використала більш загальний підхід до вивчення механізмів психологічного захисту. Вона вивчала цей феномен крізь призму етнічного підходу. На її думку, судити, що є нормою, а що ні, ми можемо, тільки розглядаючи індивіда в контексті тих конкретних культурних умов, у яких він знаходиться [4]. Таким чином, у своїх дослідженнях К. Хорні ще більше підкреслила вплив умов зовнішнього середовища на формування механізмів психологічного захисту особистості.

Свої наукові погляди вона формувала на переконанні, що домінуючим у структурі особистості є несвідоме почуття занепокоєння (почуття корінної тривоги), яке формується у відносинах з оточуючими людьми. Для того щоб позбавитися цієї тривоги, людина й використовує психологічний захист, який спрямований на приведення у відповідність два «образи Я»: думки людини про саму себе та думки оточення про неї. К. Хорні виділяє три основних види захисту, в основі якого лежить задоволення певних невротичних потреб: прагнення до людей (поступливий тип), прагнення проти людей (агресивний тип), прагнення від людей (тип усунення) [6; 5].

У наукових працях Б. Д. Карвасарського, Х. Хартмана, В. А. Ташликова, В. Мягера йдеться про зовсім інше трактування поняття «психологічний захист». В їх наукових працях психологічний захист трактується як система адаптивних реакцій (процесів адаптації) особистості, спрямована на зниження емоційного напруження, що виникає у різних конфліктних ситуаціях [3].

На думку В. А. Ташликова, В. Мягера та Б. Д. Карвасарського, використання механізмів психологічного захисту відбувається в руслі несвідомої діяльності психіки людини. Б. Д. Карвасарьский виділяє декілька рівнів функціонування механізмів психологічного захисту. Він говорить, що одні з них діють на рівні сприйняття (наприклад, витиснення), а інші - на рівні трансформації, зміни інформації (наприклад, раціоналізація) [5; 6].

Інші дослідники вважають, що психологічний захист за своєю природою є однозначно непродуктивним та шкідливим засобом вирішення внутрішньо-зовнішнього конфлікту [4; 6]. В їх наукових працях говориться, що, використовуючи механізми психологічного захисту, особистість відмовляється від необхідної діяльності, яка б дозволила продуктивно вирішити проблему, або ситуацію. На їх думку, саме такі дії призводять до застою у розвитку особистості, обмежують її на шляху самовдосконалення.

Х. Хартманн говорить, що саме механізми захисту допомагають особистості пристосуватися до умов життя у суспільстві. Також дослідник наголошував на соціальному походженні захисту, говорив, що в суспільстві неминучим є постійне зіткнення несвідомих інстинктів людини із соціальними нормами поведінки. Х. Хартманн [3] висловив думку про те, що механізми психологічного захисту «Я» можуть одночасно слугувати як для контролю над інстинктами, так і для пристосування до навколишнього світу. В його працях йдеться про те, що механізми захисту допомагають розвитку адаптаційних здібностей особистості.

У своїй психоеволюційній теорії емоцій Р. Плутчик на перше місце у виживанні й адаптації особистості до умов існування ставить емоцію. Він говорить, що емоція - це концептуалізований базовий адаптаційний патерн, що дозволяє особистості вижити. Механізми захисту, на його думку, є не що інше як похідна емоцій [2]. У своїх роботах Р. Плутчик указує, що всі механізми психологічного захисту розвивались для стримування однієї з базових емоцій, які об'єднуються загальним компонентом - страхом. Виходячи з поглядів Р. Плутчика на походження та функціональне значення психологічного захисту, можна сказати, що механізми психологічного захисту є нічим іншим як одним із базових компонентів особистості, який забезпечує адаптацію особистості.

Отто Ф. Кернберг та Н. Хаан у своїх працях свідчать про деструктивний характер механізмів психологічного захисту, його руйнівну дію щодо адаптаційного процесу. Отто Ф. Кернберг вважав, що такий захист призводить до шаблонної поведінки, яка в певних життєвих ситуаціях може призвести до травми. Н. Хаан говорив, що механізми захисту мають ізолюючі тенденції та є жорстокими для самої особистості, бо вони не допускають повного вираження афекту, тим самим завдають шкоди психіці людини. Стверджував, що саме механізм захисту створює ілюзію у поглядах та відчуттях особистості [1].

У своїх роботах Х. Кохут, аналізуючи пацієнтів із розладами особистості, звертає увагу на те, що захист у них виконує одну основну функцію - приховування дефекту самості. Компенсаторна частина бере участь у функціональному відновленні самості, завдяки компенсації слабкості одного полюса самості через посилення іншого [5]. Таким чином він зробив висновок, що механізми захисту допомагають у лікуванні розладів особистості.

Б. В. Зейгарник у своїх дослідженнях підкреслює, що, виявляючись на несвідомому рівні, засоби захисту нерідко призводять до деформації вчинків людини, порушуючи гармонійні зв'язки між цілями поведінки і самою ситуацією. Зазначав, що свідомо поставлена мета і контроль за своїми діями на шляху до досягнення мети вважається основною ланкою опосередкованої поведінки [4]. Тому він пропонує виділяти деструктивні і конструктивні заходи захисту. Перші - пов'язує з несвідомістю суб'єкта, а другі - зі свідомим прийняттям та регулюванням [6; 7]. У працях Е. Фромма та Е. Еріксона робиться великий акцент на ролі середовища у формуванні особистості і специфіки її компонентів [1; 3]. Вони вважали, що соціально-економічні, політичні та традиційні умови значною мірою визначають структуру самої особистості та тип її психологічного захисту, ніж вроджені задатки та типологічні якості.

Е. Еріксон головною складовою особистості відмічає свідоме «Его», яке прагне до збереження своєї цілісності та індивідуальності. При постійному зміненні оточення в особистості виникає нервове напруження, яке «руйнує» самість людини. Щоб захистити своє «Я», особистість використовує захисні механізми [3]. У роботах Е. Еріксона вперше зустрічається положення про свідоме використання механізмів захисту. Тож можна сказати, що саме він заклав основу для розробки концепції про копінг-поведінку.

Досить незвичною на той час стала теорія Е.Берна, у якій він розглядає людину як енергетичну систему, що потребує постійного врівноваження. У своїй теорії Е. Берн використовує поняття «життєві сценарії», які використовує особистість для врівноваження енергій. Саме додержання відповідного життєвого сценарію, або моделі поведінки і виступає захистом для особистості, надає їй енергетичної підтримки, не дозволяє розвиватися хворобам [2]. В. Райх взагалі вважав, що сама особистість складається з різних прошарків захисних реакцій проти пригнічених потягів і реактивної ворожості. Кожен нерозв'язанний конфлікт у розвитку індивіда залишає після себе слід у характері у формі ригідних манер, засобів поведінки, яка забезпечує захист від емоцій.

Займаючись дослідженнями хворих осіб, В. М. Банщиков помітив, що кожна конкретна особистість має свій особистий «підхід» до своєї хвороби [5; 6; 7]. Він вважав, що кожна людина приймає певну позицію щодо своєї недуги. Позиція виступає в ролі психологічного захисту і дозволяє особистості знизити рівень тривоги.

За уявленнями В. М. Банщикова, психологічний захист - це функція окремого випадку ставлення хворого до травматичної ситуації або хвороби, що її породжує.

1.2 Характеристика видів психологічних механізмів захисту

психологічний емпіричний соціалізація

Бувають випадки, коли людина потрапляє у неприємну ситуацію, яка викликає стійке переживання негативних емоцій - сум, гнів, сором тощо. Якщо сама людина не може змінити цю неприємну ситуацію, то психіка починає захищатись від травмуючих емоційних переживань, які заважають та пригнічують людину.

Важливо, що психологічний захист поєднує в собі протилежні наслідки для психіки людини:позитивні,так як усуває або послаблює напруження від негативних емоційних переживань, але і негативні,, бо не вирішує самої проблеми, а часто ще й ускладнює її [28].

Відповідно до впливу на проблему особистості психологічний захист поділяється на такі різновиди:

1) конструктивний - не вирішуючи проблеми, хоча б не ускладнює її:

Компенсація - досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе («Не везе в навчанні, повезе в коханні»).

Сублімація - переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо).

2) деструктивний-ускладнення проблеми, погіршення ситуації для особистості, причому останніх значно більше.

Витіснення - штучне забування людиною травмуючих спогадів через їх перехід у несвідоме [29].

Проекція - приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що навколо всі - брехуни, то вона сама часто говорить неправду).

Заміщення - перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим же керівнику, сварить вдома дружину, та - дітей, вони лупцюють домашніх тварин).

Регресія - повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство» (при сварці дорослих вони «надуваються» і не розмовляють, пияцтво чоловіків чи гонки на великій швидкості тощо).

Формування реакції - захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру (при надмірній показовій люб'язності людина приховує неприязнь і навпаки).

Раціоналізація - наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний).

Втеча - уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами [25].

Захисні механізми починають свою дію, коли досягнення мети нормальним способом неможливо або коли людина вважає, що це неможливо. Важливо підкреслити, що це не способи досягнення бажаної мети, а способи організації часткової і тимчасової душевної рівноваги з тим, щоб зібрати сили для реального подолання труднощів, що виникли, тобто для вирішення конфлікту відповідними вчинками. У цьому випадку люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі. Одні, заперечуючи їх існування, пригнічують схильності, які доставляють їм незручності, і відкидають деякі свої бажання як нереальні і неможливі. Пристосування в цьому випадку досягається за рахунок зміни сприйняття. Спочатку людина заперечує те, що небажано, але поступово може звикнути до такої орієнтації, дійсно забути хворобливі сигнали і діяти так, як якщо б їх не існувало. Інші люди долають конфлікти, намагаючись маніпулювати турбують їх об'єктами, прагнучи оволодіти подіями і змінити їх в потрібному напрямку. Треті знаходять вихід у самовиправданні і поблажливість до своїх спонукань, а четверті вдаються до різних форм самообману. Особистостям з особливо жорсткою і відсталої системою принципів поведінки було б особливо важко і часом неможливо діяти в різноманітній і мінливому середовищі, якби захисні механізми не оберігали їх психіку [28].

Досвід, не сумісний з уявленням людини про себе, має тенденцію не допускатися до усвідомлення. Сприйняття загрози супроводжується мобілізацією захисту з метою підтримати структуру «Я». Це досягається або спотворенням сприйняття, або запереченням сприйнятого і, отже, запереченням всякої загрози для особистості.

До механізмів психологічного захисту відносять звичайно заперечення, витіснення, проекцію, ідентифікацію, раціоналізацію, включення, заміщення, відчуження та ін. [29].

Заперечення зводиться до того, що інформація, яка турбує і може привести до конфлікту, не сприймається. Мається на увазі конфлікт, що виникає у разі мотивів, що суперечать основним установкам особистості, або інформації, яка загрожує самозбереження, престижу, самооцінці. Цей спосіб захисту набирає чинності при конфліктах будь-якого роду, не вимагаючи попереднього навчання, і характеризується помітним спотворенням сприйняття дійсності. Заперечення формується ще в дитячому віці і найчастіше не дозволяє людині адекватно оцінити те, що відбувається навколо, що в свою чергу викликає складнощі у поведінці. [21].

Витіснення - найбільш універсальний спосіб уникнення внутрішнього конфлікту шляхом активного виключення з усвідомлення неприйнятного мотиву або неприємної інформації. Наприклад, особливо незручні для нас факти особливо легко забуваються. Витіснення - несвідомий психічний акт, при якому неприйнятна інформація або мотив відкидаються цензурою на порозі свідомості. Принижене самолюбство, зачеплена гордість і образа можуть породжувати декларування хибних мотивів своїх вчинків, щоб приховати справжні не тільки від інших, але і від себе. Справжні, але неприємні мотиви витісняються, з тим щоб їх замістили інші, прийнятні з точки зору соціального оточення і тому не викликають сорому і докорів сумління. Помилковий мотив у цьому випадку може бути небезпечний тим, що дозволяє прикривати суспільно прийнятною аргументацією особисті егоїстичні прагнення.

Незважаючи на те, що змістовна сторона травмуючої ситуації не усвідомлюється і людина може активно забути сам факт того, що він зробив певний не ввічливий вчинок, наприклад, злякався, конфлікт зберігається, а викликане ним емоційно-вегетативна напруга суб'єктивно може сприйматися як стан невизначеної тривоги. Обмовки, описки, незграбні рухи також нерідко свідчать про витіснення [3]. Цікаво, що швидше за все витісняється і забувається людиною не те погане, що йому зробили люди, а те погане, що він заподіяв собі або іншим. Невдячність пов'язана з витісненням, всі різновиди заздрості і незліченні компоненти комплексів власної неповноцінності витісняються з величезною силою.

При витісненні невирішений конфлікт виявляє себе різними симптомами, високим рівнем тривожності і почуттям дискомфорту.

Таким чином, витіснення означає придушення, виключення зі свідомості імпульсу, збудливого напругу і тривогу. Буває, що людина повинна прийняти якесь важке рішення, пов'язане для неї з тривалими хвилюваннями та переживаннями. У такому випадку вона може раптово «забути» про цю справу. Аналогічно вона здатна повністю втратити спогад про свой неетичний вчинок, невиконану обіцянку. Важливо, що людина не робить вигляд, а дійсно забуває небажану, травматичну інформацію, вона повністю витісняється з її пам'яті. Тому якщо ми помічаємо, що неодноразово забуваємо щось, то пора задати собі питання, чи дійсно ми хочемо скористатися даною інформацією [4].

Проекція - несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і потягів, в яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх соціальну неприйнятність, на іншу особу. Наприклад, коли людина по відношенню до когось виявила агресію, у неї нерідко виникає тенденція знизити привабливі якості іншої.

Ідентифікація - несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе. У дітей - це найпростіший механізм засвоєння норм соціальної поведінки та етичних цінностей. Так, хлопчик несвідомо намагається бути схожим на батька і тим самим заслужити його любов і повагу. Завдяки ідентифікації досягається також символічне володіння бажаним, але недосяжним об'єктом [8]. У розширеному тлумаченні ідентифікація - неусвідомлюване проходження зразкам, ідеалам, що дозволяє подолати власну слабкість і відчуття неповноцінності.

Раціоналізація - псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Зокрема вона пов'язана зі спробою знизити цінність недоступного. Так, переживаючи психічну травму, людина захищає себе від її руйнівної дії тим, що переоцінює значущість травмуючого чинника в бік її зниження: не отримавши пристрасно бажаного, переконує себе, що «не дуже-то й хотілося». Раціоналізація використовується людиною в тих особливих випадках, коли вона, лякаючись, не може усвідомити ситуацію, намагається приховати від себе той факт, що у своїх діях слугується мотивами, що перебувають у конфлікті з її власними моральними стандартами [30].

Близьким до раціоналізації способом психологічного захисту є включення, при якому також переоцінюється значущість травмуючого чинника. Для цього використовується нова глобальна система цінностей, куди колишня система входить як частина, і тоді відносна значущість травмуючого чинника знижується на фоні інших, більш потужних. Прикладом захисту по типу включення є катарсис - полегшення внутрішнього конфлікту при співпереживанні. Якщо людина спостерігає і співпереживає драматичні ситуації інших людей, істотно більш тяжкі і травмуючі, ніж ті, які турбують її саму, вона починає дивитися на свої біди по-іншому, оцінюючи їх у порівнянні з чужими. Здавна катарсис пов'язують з театром [29].

Заміщення - заміна дії, спрямованого на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом. Заміщення розряджає напругу, створену недоступною потребою, але не призводить до бажаної мети. Коли не вдається виконати дію, необхідної для досягнення поставленої перед ним мети, він іноді робить перший-ліпший безглуздий рух, дає якусь розрядку внутрішньому напруженню. Таке заміщення ми часто бачимо у житті, коли людина зриває своє роздратування, гнів, досаду, викликані однією особою, на іншій людині або на першому предметі, який попався на очі.

Ізоляція, або відчуження, - відокремлення всередині свідомості травмуючих людиною чинників. При цьому доступ неприємних емоцій до свідомості блокується, так що зв'язок між якоюсь подією і його емоційним забарвленням не відбивається у свідомості. Цей вид захисту нагадує «синдром відчуження», для якого характерне відчуття втрати емоційного зв'язку з іншими людьми, раніше значимими подіями або власними переживаннями, хоча їх реальність і усвідомлюється [28]

1.3 Значення психологічних механізмів захисту у житті людини

Основною функцією психологічного захисту є «відмежування» сфери свідомості від негативних, травмуючих особистістісних переживань. В широкому розумінні даний термін використовують для позначення будь-якої поведінки, яка долає психологічний дискомфорт, в результаті якого може сформуватися негативізм, змінитися система міжособистісних стосунків тощо.

Система психологічного захисту - механізм підтримки цілісності і незмінності моделі світу, який блокує інформацію, невідповідну уявленням людини про мир, котрий іноді перешкоджає породженню нових рішень, якщо можуть якось суперечити існуючим нині уявленням [30].

Психологічна захист допомагає людині зберегти здоров'я. Є кілька «ліній оборони» психіки: архетипічний захист, несвідомий захист, соціальні стереотипи.

Психологічний захист у історії всього людства розвивався послідовно. Спочатку з'явився психологічний захист не індивіда, а громади - так званий архетипічний захист. Це найпотужніший захист, що базується на інстинктах та практично не керований свідомістю. Він включається автоматично і може розпочинати конфлікт з будь-якої хвилини за бажаннями людини. Цю форму захисту досліджував К.Г. Юнг [20].

Несвідомий захист було відкрито Фрейдом і має подальший розвиток у працях його дочки Анни. Це як потужний захист, але він теж діє на нас дуже швидко. Плюс цього захисту у його ефективності - коли включається захист, людині відразу стає легше. Мінус у тому, що людина адаптовується лише у поточну ситуацію - тут і зараз. Якщо ж потреба у захисту коли-небудь виникне знову, їй знову доводиться пристосовуватися.

Третій рівень захисту - ще менше потужний, ніж другий, - соціальні стереотипи. Вагомий внесок у їх вивчення вніс Адлер. Вони дозволяють попереджати потенційне існування життя, швидко орієнтуючись в стандартних ситуаціях. Про людина, який виходить із кордонів таких стереотипів, кажуть, що вона має почуття такту і добре вихована [30].

Висновки до першого розділу

Психологічний захист - це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань.

У своїх працях Анна Фрейд докладно описала різні засоби захисної поведінки, назвавши десять механізмів психологічного захисту: витіснення, регресія, реактивне утворення, ізоляція, проекція, інтроекція, звернення проти себе, інверсія в протилежне і сублімація.

Даний психічний феномен був відкритий і описаний Зиґмундом Фрейдом та його послідовницею донькою Анною Фрейд.

А. Фрейд, продовжуючи дослідження батька про механізми психологічного захисту, мала дещо інші погляди на цей феномен. У своїх працях вона вказувала на захисний характер механізмів, а не на їх руйнівний вплив на особистість.

Незважаючи на такі різноманітні погляди на характеристику, походження та функціональну значущість механізмів психологічного захисту в роботах дослідників, усі вони відштовхуються від трактування захисту як свого роду поведінки.

Заперечення зводиться до того, що інформація, яка турбує і може привести до конфлікту, не сприймається.

Витіснення - найбільш універсальний спосіб уникнення внутрішнього конфлікту шляхом активного виключення з усвідомлення неприйнятного мотиву або неприємної інформації.

Ідентифікація - несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе.

Раціоналізація - псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги.

Заміщення - заміна дії, спрямованого на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом.

Ізоляція, або відчуження, - відокремлення всередині свідомості травмуючих людиною чинників.

Сублімація - переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо).

психологічний емпіричний захист



Розділ ІІ. Емпіричне дослідження психологічних механізмів захисту

2.1 Опис процедури дослідження та використаних методик

Для емпіричного дослідження психологічних механізмів захисту репрезентативна група складала 30 осіб юнацького віку з Львівського державного університету безпеки житєдіяльноті. У вибірку входило група дівчат віком від 17 до 18 років, всі вони за спеціальністю психологи.

Перед початком дослідження була названа мета проведення опитування та перед кожною методикою зачитувалася інструкція для правильного заповнення бланків відповідей. Заповнення опитувальників тривало приблизно 50 хвилин. Респонденти заповнювали опитувальник самостійно. Дослідник слідкував за процесом, пояснював правила заповнення та допомагав, не втручаючись без потреби у зміст відповідей респондентів. Цей момент був дуже важливим для збереження принципу конфіденційності. Учасники були повідомлені про те, що результати дослідження є анонімними і їм не треба позначувати анкети особистими даними, але майже всі учасники забажали знати, які у них результати за даними методиками. Отож , було дозволено позначити бланки.

Опитувальники роздавалися по черзі їх роботи.

Загалом дослідження проводилось в три етапи. На першому відбувався аналіз науково-психологічної літератури з даної досліджуваної проблеми, підбирався психодіагностичний інструментарій дослідження. Другий етап - проводилось емпіричне дослідження. На третьому етапі узагальнювались результати експериментальної роботи, перевірялась їх відповідність гіпотезі та меті дослідження.

З метою дослідження психологічних механізмів захисту було використано такі методики (додаток 1):

1) Тест «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами».

Тест складається з 16 запитань. Для них пропонується по з відповіді. Досліджуваному пропонується бланк із запитаннями та бланк для відповідей.

Інструкція до тесту. «Виберіть той варіант відповіді, який підходить вам більше всього».

Ключ до тесту.

Для визначення властивою респонденту стратегії психологічного захисту в спілкуванні з партнерами треба підрахувати суму відповідей кожного типу:

Варіант «а» - миролюбність,

Варіант «b» - уникнення,

Варіант «c» - агресія.

Чим більше відповідей того чи іншого типу, то виразніше виражена відповідна стратегія; якщо їх кількість приблизно однакова, значить в контакті з партнерами випробуваний активно використовує різні захисту своєї суб'єктивної реальності.

Інтерпретація результатів тесту:

Миролюбність - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, в якій провідну роль відіграють інтелект і характер. Інтелек погашає або нейтралізує енергію емоцій у тих випадках, коли виникає загроза для «Я» особистості.

Миролюбність передбачає партнерство і співробітництво, уміння йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відносини і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє «Я».

Одного інтелекту, проте, часто не достатньо, щоб миролюбність стало домінуючою стратегією захисту. Важливо ще мати відповідний характер - м'який, врівноважений, комунікабельний. Інтелект в ансамблі з «гарним» характером створюють психогенну передумову для миролюбства.

Зрозуміло, буває і так, що людина з не дуже хорошим характером також змушена показувати миролюбність. Зрештою, не так уже й важливо, що рухає людиною - природа чи досвід, або і те й інше разом, - головне результат: чи виступає миролюбність провідною стратегією психологічного захисту або виявляється лише епізодично, поряд з іншими стратегіями.

Не слід вважати, що миролюбність - бездоганна стратегія захисту «Я», придатна у всіх випадках .Суцільне або солодке миролюбність - доказ безхребетності і безвілля, втрати почуття власної гідності, яке якраз і покликане оберігати психологічний захист. Переможець не повинен ставати трофеєм. Краще всього, коли миролюбність домінує і поєднується з іншими стратегіями (м'якими їх формами).

Уникнення - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності, заснована на економії інтелектуальних та емоційних ресурсів. Індивід зазвичай обходить, або без бою залишає зони конфліктів і напружень, коли його «Я» піддається атакам При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект.

Уникнення носить психогенний характер, якщо воно обумовлено природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія - бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Можливий інший варіант: людина володіє від народження потужним інтелектом, щоб іти від напружених контактів, не зв'язуватися з тими, хто докучає його «Я». Правда, спостереження показують, що одного розуму для домінуючої стратегії уникнення недостатньо.

Нарешті можливий і такий варіант, коли людина примушує себе оминати гострі кути в спілкуванні - конфліктні ситуації, вміє вчасно сказати собі: «не сперечайся зі своїм «Я» Для цього треба мати міцну нервовою систему, волю і, безсумнівно, життєвий досвід за плечима, який в потрібний момент нагадує: «не тягни на себе ковдру», «не плюй проти вітру», «не сідай не в свій тролейбус»,

Стратегія миролюбності будується на основі добротного інтелекту і товариськості характеру - вельми високі вимоги до особистості. Уникнення нібито простіше, не вимагає особливих розумових і емоційних затрат, але й воно зумовлено підвищеними вимогами до нервової системи і волі.

Агресія - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам - голод, секс, страх і агресія. Це відразу пояснює той незаперечний факт, що агресія не виходить з репертуару емоційного реагування. Досить згадати в думці типові ситуації спілкування, щоб переконатися, наскільки поширена, легко відтворена і звична вона в жорстких або м'яких формах. Її потужна енергетика захищає «Я» особистості на вулиці, в натовпі, в громадському транспорті, в черзі, на виробництві, вдома, у взаєминах із сторонніми і дуже близькими людьми, з друзями і коханцями.

Зі збільшенням загрози для суб'єктної реальності особистості її агресія зростає. Особистість і інстинкт агресії, виявляється, цілком сумісні, а інтелект виконує при цьому роль «передавальної ланки» - з його допомогою агресія «наростає», «розкручується на повну силу». Інтелект працює в режимі трансформатора, посилюючи агресію за рахунок його важливості

2) Методика «Індекс життєвого стилю». Текст-опитувальника.

Тест був розроблений P. Плутчиком у співавторстві з Г.Келлерманом та Р. Контом у 1979 році. Розробка тесту концептуально грунтується на загальній психоеволюційній теорії емоцій Плутчика. Механізми психологічного захисту розуміються як похідні емоцій, оскільки кожний із механізмів захисту онтогенетичне розвивався для стримування однієї з базових емоцій (наприклад, придушення розвивалося для подолання тривоги). Тест містить 97 стимульних тверджень, на які треба дати відповідь «так» або «ні». Діагностується вісім захисних механізмів (компенсація, заперечення, заміщення, інтелектуалізація, проекція, реактивне уявлення регресія і придушення).

Матеріали та обладнання: опитувальник, бланк для відповідей, ручка.

Процедура дослідження. Дослідження можна проводити як з одним досліджуваним, так і з групою. Якщо дослідження проводиться з групою, необхідно забезпечити кожного досліджуваного індивідуальним текстом опитувальника і бланком для відповідей з нумерацією тверджень, що відповідає тексту опитувальника.

2.2 Опис та аналіз результатів дослідження

За результатами тесту «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами» можна зробити такі висновки що більша кількість досліджуваних використовують або стратегію «миролюбність» (35%), або стратегію «уникнення» (відповідно теж 35%).

При стратегії «миролюбність» досліджуваних можна характеризувати як людей, які прагнуть до партнерства і співробітництва, вміють йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, у них присутня готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відносини і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє «Я».

Стратегія «уникнення» означає, що Індивід зазвичай обходить або без бою залишає зони конфліктів і напружень, коли його «Я» піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Утакого індивіда може бути слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Стратегія «агресія» притаманна 30% досліджуваних. Вона психологічною стратегією захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам - голод, секс, страх і агресія.

Результати тесту «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами» висвітлено на рис. 1.

Рис. 1 Результати тесту «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами»

За методикою «Індекс життєвого стилю» можна зробити висновок, що досліджувані в тій чи іншій мірі використовують різні механізми психологічного захисту, проте на найвищому рівні - проекція (21%), тобто, приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння; друга позиція за регресією (19%) - повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство»; третя - за раціоналізацією (18%) - наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки.

Нижчі показники займають компенсація (11%) - досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе, та заміщення (5%) - перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта. Результати зображено на рис. 2.



Рис. 2 Результати за методикою «Індекс життєвого стилю»

Висновок до другого розділу

Для емпіричного дослідження психологічних механізмів захисту репрезентативна група складала 30 осіб юнацького віку з Львівського державного університету безпеки житєдіяльноті. У вибірку входило група дівчат віком від 17 до 18 років, всі вони за спеціальністю психологи.

За результатами тесту «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами» можна зробити такі висновки що більша кількість досліджуваних використовують або стратегію «миролюбність» (35%), або стратегію «уникнення» (відповідно теж 35%).

При стратегії «миролюбність» досліджуваних можна характеризувати як людей, які прагнуть до партнерства і співробітництва, вміють йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, у них присутня готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відносини і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє «Я».

Стратегія «уникнення» означає, що Індивід зазвичай обходить або без бою залишає зони конфліктів і напружень, коли його «Я» піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Утакого індивіда може бути слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Стратегія «агресія» притаманна 30% досліджуваних. Вона психологічною стратегією захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам - голод, секс, страх і агресія.

За методикою «Індекс життєвого стилю» можна зробити висновок, що досліджувані в тій чи іншій мірі використовують різні механізми психологічного захисту, проте на найвищому рівні - проекція (21%), тобто, приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння; друга позиція за регресією (19%) - повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство»; третя - за раціоналізацією (18%) - наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки.

Нижчі показники займають компенсація (11%) - досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе, та заміщення (5%) - перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта.



Висновки

Психологічний захист - це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань.

У своїх працях Анна Фрейд докладно описала різні засоби захисної поведінки, назвавши десять механізмів психологічного захисту: витіснення, регресія, реактивне утворення, ізоляція, проекція, інтроекція, звернення проти себе, інверсія в протилежне і сублімація.

Даний психічний феномен був відкритий і описаний Зиґмундом Фрейдом та його послідовницею донькою Анною Фрейд.

А. Фрейд, продовжуючи дослідження батька про механізми психологічного захисту, мала дещо інші погляди на цей феномен. У своїх працях вона вказувала на захисний характер механізмів, а не на їх руйнівний вплив на особистість.

Незважаючи на такі різноманітні погляди на характеристику, походження та функціональну значущість механізмів психологічного захисту в роботах дослідників, усі вони відштовхуються від трактування захисту як свого роду поведінки.

Заперечення зводиться до того, що інформація, яка турбує і може привести до конфлікту, не сприймається.

Витіснення - найбільш універсальний спосіб уникнення внутрішнього конфлікту шляхом активного виключення з усвідомлення неприйнятного мотиву або неприємної інформації.

Ідентифікація - несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе.

Раціоналізація - псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги.

Заміщення - заміна дії, спрямованого на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом.

Ізоляція, або відчуження, - відокремлення всередині свідомості травмуючих людиною чинників.

Сублімація - переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо).

Для емпіричного дослідження психологічних механізмів захисту репрезентативна група складала 40 осіб юнацького віку з Львівського коледжу легкої промисловості Київського національного університету технологій та дизайну. У вибірку входило дві групи дівчат віком від 17 до 18 років, всі вони за спеціальністю модельєри.

За результатами тесту «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами» можна зробити такі висновки що більша кількість досліджуваних використовують або стратегію «миролюбність» (35%), або стратегію «уникнення» (відповідно теж 35%).

При стратегії «миролюбність» досліджуваних можна характеризувати як людей, які прагнуть до партнерства і співробітництва, вміють йти на компроміси, робити поступки і бути податливим, у них присутня готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження гідності. У ряді випадків миролюбність означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відносини і не вплутуватися в конфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє «Я».

Стратегія «уникнення» означає, що Індивід зазвичай обходить або без бою залишає зони конфліктів і напружень, коли його «Я» піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Утакого індивіда може бути слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Стратегія «агресія» притаманна 30% досліджуваних. Вона психологічною стратегією захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам - голод, секс, страх і агресія.

За методикою «Індекс життєвого стилю» можна зробити висновок, що досліджувані в тій чи іншій мірі використовують різні механізми психологічного захисту, проте на найвищому рівні - проекція (21%), тобто, приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння; друга позиція за регресією (19%) - повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство»; третя - за раціоналізацією (18%) - наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки.

Нижчі показники займають компенсація (11%) - досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе, та заміщення (5%) - перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта.



Список використаних джерел та літератури

1. Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закладу.]/ Варій М. Й. ? [3-тє вид.]. ? К.: Центр учбової літератури, 2009. ? 1007 с.

2. Власова О. І. Педагогічна психологія : Навч. посібник / О. І. Власова. - К. : Либідь, 2005. - 400 с

3. Гончарова Н.О. Основи професійної орієнтації/ За ред. В.Ф.Моргуна. Навч. посібник. - К.: Видавничий дім «Слово», 2010. - 168 с.

4. Гончарова Н.О. Основи професійної орієнтації/ За ред. В.Ф.Моргуна. Навч. посібник. - К.: Видавничий дім «Слово», 2010. - 168 с.

5. Дяченко М. І., Кандибович Л. А. Психологія вищої школи. ? 2-е вид. ? М.: Вид-во БРУ, 1981. ? 383 с.

6. Єндальцев Є.А. Вибір професії. Соціальні, економічні та педагогічні фактори.- К.: Вища школа, 1982.-149с.

7. Єндальцев Є.А. Вибір професії. Соціальні, економічні та педагогічні фактори.? К.: Вища школа, 1982.?149с.

8. Занюк С.С. Психологія мотивації. - К.:Ельга-Н; Ніка-Центр, 2002. - 502 с.

9. Климов Е.А. Психология профессионала. - Москва-Воронеж, 1996 - 297с.

10. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 304 с.

11. Клімов Є.О. Психологія професіонала. - Москва-Вороніж, 1996 - 297с.

12. Маклаков А.Г. Профессиональный психологический отбор персонала. Теория и практика: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2008. - 480 с.: ил. - (Серия «Учебник для вузов»).

13. Маклаков А.Г. Профессиональный психологический отбор персонала. Теория и практика: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2008. - 480 с.: ил. - (Серия «Учебник для вузов»).

14. Павлютенков Є.М. Професійа орієнтація учнів.- К.: Рад.школа, І983. - І52с.

15. Павлютенков Є.М. Професійа орієнтація учнів.- К.: Рад.школа, І983. - І52с.

16. Педагогічні основи трудового становлення і професійного самовизначення учнівської молоді: Методичний посібник / За редакцією Тименка М.П. - К.: 1996. - 268 с.

17. Практикум з педагогіки /за заг. ред. О.А. Дубасенюк та А.В. Іванченка. ? К: ІСДО, 1996. - 432 с.

18. Пряжников Н.С. Професіональне и особистісне самовизначення. - Москва-Вороніж, 1996 - 67с.

19. Пряжников Н.С. Профессиональное и личностное самоопределение. - Москва-Воронеж, 1996 - 67с.

20. Радул В. В. Формування соціальної зрілості майбутнього вчителя в громадській і науково-дослідній діяльності: Дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / АПН України; Інститут педагогіки. - К., 1993. - 184 с.

21. Степанов О.М. Психологічна енциклопедія. - К: «Академвидав», 2006.-424с. (Енціклопедія ерудита).

22. Степанов О.М. Психологічна енциклопедія. - К: «Академвидав», 2006.-424с. (Енціклопедія ерудита).

23. Хомич Л.О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів. - К.:Магістр-S, 1998. - 200 с.

24. Чепелева Н. В. Психологічна культура як невід'ємна складова творчої особистості вчителя / Творча особистість вчителя. Проблеми теорії і практики: Зб. наук. праць. ? К. 1997. ? 366 с.

25. Шавір П.А.Психологія професійного самовизначення в ранній юності. - К.: Наука, 1998 - 307с.

26. Шавір П.А.Психологія професійного самовизначення в ранній юності. - К.: Наука, 1998 - 307с.

27. refsmarket.com.ua/searchdirect.php?ID=2089267

28. studentam.net.ua/content/view/353/100/

29. disser.com.ua/content/354260.html

30. http://librar.org.ua/sections_load.php?s=culture_science_education&id=8278&start=5



Додаток 1

Тест «Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами»

Інструкція до тесту

Виберіть той варіант відповіді, який підходить вам більше всього

Тестовий матеріал

Знаючи себе, ви можете сказати:

я швидше людина миролюбна, поступливий;

я швидше людина гнучка, здатний обходити гострі ситуації, уникати конфліктів;

я скоріше людина, що йде безпосередньо, безкомпромісний, категоричний.

Коли ви в думках з'ясовуєте стосунки зі своїм кривдником, то частіше всього:

...