Сімейні конфлікти та шляхи їх врегулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради

«Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка»

Курсова робота

з етики та психології сімейного життя

Сімейні конфлікти та шляхи їх врегулювання

Мумінджанов Віталій Олегович

Керівник курсової роботи

Артеменко Людмила Вікторівна

Лебедин - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжособистісні сімейні конфлікти

1.1 Сімейні конфлікти та їх характеристика

1.2 Класифікація сімейних конфліктів

1.3 Причини сімейних конфліктів

1.4 Кризові періоди та стадії в розвитку сім'ї

1.5 Класифікація родин залежно від глибини й гостроти конфліктів

1.6 Наслідки сімейних конфліктів

Розділ 2. Попередження та врегулювання сімейних конфліктів

2.1 Шляхи попередження сімейних конфліктів

2.2 Стратегії виходу з конфліктних ситуацій

2.3 Форми вирішення спірних питань

Розділ 3. Експериментальна частина

3.1 Констатувальний експеримент

3.2 Формувальний експеримент

3.3 Заключний експеримент

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сім'я -- це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб у сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей -- це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби -- біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним прогресом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі, стають причинами виникнення сімейних конфліктів.

Частота сімейних конфліктів є важливим показником стабільності шлюбу. У нестабільних подружніх відносинах виявляються систематичні зіткнення, сварки, емоційна напруга - явища, що є основою несприятливого прогнозу перспектив збереження і розвитку сім'ї. У конфліктних сім'ях у подружжя виникають емоційна неврівноваженість, надмірна критичність до інших, прагнення до лідерства, домінування, відчуженість, підозрілість, недовірливість, скупість у вираженні почуттів, думок, планів.

Конфліктні ситуації перешкоджають створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей, унеможливлюють інтеграцію родини, а отже й виконання нею своїх обов'язків, створюють небезпеку для її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти дезінтегрують родину.

Дослідження сімейних конфліктів, причин їх виникнення, способів їх вирішення є дуже актуальним у сьогоднішньому суспільстві, де відсоток одружень у віці 18-35 років майже дорівнює відсоткові розлучень. Проблема розлучення є глобальною проблемою шлюбно-сімейних стосунків і набула, на думку вчених, «епідеміологічного» характеру. Якщо в 1913 році було 0,1 розлучень на 1000 людей, у 1940 році - 1,1 розлучень, то в 2000 році - 4 розлучення. За статистичними даними нині в Україні на 1000 шлюбів припадає 58% розлучень.

Саме тому темою курсової роботи обрано дуже важливе і актуальне питання «Сімейні конфлікти та шляхи їх врегулювання».

Об'єкт дослідження: міжособистісні сімейні конфлікти.

Предмет дослідження: причини сімейних конфліктів, їх наслідки та шляхи розв'язання.

Гіпотеза дослідження: Можна припустити, що однією з основних причин сімейних конфліктів є недостатня обізнаність подружжя один про одного. Наслідком є і особистісне нерозуміння, і різні погляди на виховання дитини, і нетерпимість над провиною іншого, і, нарешті, незадоволеність сімейним життям.

Завдання дослідження:

1. Дослідити явище конфлікту в родині, як негативне соціальне явище.

2. З'ясувати основні причини виникнення конфліктних ситуацій у сім'ї.

3. Дослідити наслідки сімейних конфліктів.

4. Вивчити способи вирішення конфліктних ситуацій у досліджуваних пар.

Методи дослідження:

Теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури та узагальнення отриманої інформації.

Емпіричні: психолого-педагогічний експеримент (анкетування, тестування, бесіда, заняття, тренінги, дискусії, диспути).

Психологічний аналіз сім'ї як малої соціальної групи, умов і механізмів її функціонування передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які є одним з конституюючих сім'ю чинників, що регулює взаємини подружжя, визначає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною перешкодою інтеграції сім'ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому грунті, роблять неможливим нормальне внутрішньосімейне спілкування і створюють небезпеку для існування родини.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть служити грунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім'ї, конфлікт як засіб зняття напруження, конфлікт як захист власного «Я». В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уявленнями кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в сім'ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення відстояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера.

Розділ 1. Міжособистісні сімейні конфлікти

1.1 Сімейні конфлікти та їх характеристика

Сім'я - найдавніший і унікальний інститут людської взаємодії. Унікальність сім'ї полягає в тому, що тісний союз декількох людей (чоловіка, дружини, дітей, а також батька чи матері, за умови їх спільного проживання) пов'язують моральні обов'язки. У цьому союзі люди прагнуть провести як можна більше часу у радісній взаємодії. Проте сім'я постійно знаходиться в процесі розвитку, в результаті цього виникають певні непередбачені ситуації, на які членам сім'ї необхідно певним чином реагувати. На поведінку членів сім'ї в різних ситуаціях має суттєвий вплив темперамент, характер і особистісні якості особи. Не дивно, що в кожній сім'ї між її членами обов'язково виникають різного роду сутички, спори, кризи - тобто конфлікти. Чим докладніше вчені вивчають подружні стосунки, тим більше переконуються у неможливості існування безконфліктних сімей.

У психології під конфліктом розуміють обопільний негативний психічний стан двох або більше людей, що характеризується ворожістю, негативізмом у відносинах, спричинених несумісністю їх поглядів, інтересів чи потреб.

Загалом, конфлікт - це порушення міжособистісних стосунків на рівні поведінки та інтелекту. Він розгортається в часі за своїми законами, стосується всіх сторін особистості і може мати тяжкі наслідки для подальших стосунків.

Кожний конфлікт, незалежно від причин його виникнення, має чотири фази [27]:

1. Латентна - конфліктність, як правило, не усвідомлюється, проте виникають сумніви щодо надійності й порядності партнера, поступово зникають порозуміння та довіра. Якщо опоненти, які втягуються до конфлікту, виявлять бажання зрозуміти один одного, вони можуть легко вирішити проблеми й повернутися до попередніх стосунків.

2. Демонстративна - розпочинається, коли конфліктуючі сторони незадоволені одне одним. Якщо в латентній фазі опоненти намагалися робити вигляд, що в них усе гаразд, то тепер спілкування відбувається на підвищених тонах, супроводжується сварками. Якщо опоненти дійдуть консенсусу на цій стадії, то можуть легко повернутися до нормального спілкування. Якщо цього не станеться, то конфлікт переходить у наступну фазу.

3. Агресивна - конфліктуючі не спілкуються, уникають одне одного, виношують агресивні плани, часто порушують моральні норми. На цій фазі конфлікт іноді припиняється, але зазвичай він переходить у заключну фазу - батальну.

4. Батальна - передбачає реалізацію агресивних планів, початок «бойових дій». Опоненти прагнуть перемогти за будь-яку ціну, дискредитуючи інтереси протилежної сторони. Досягти порозуміння на цій фазі практично неможливо. І навіть перемога будь-кого з конфліктуючих не означає остаточного вирішення проблеми, оскільки переможена сторона неодмінно намагатиметься помститися.

Тому так важливо розв'язувати конфлікти на початку, коли ненависть ще не охопила супротивників і вони можуть знайти конструктивне вирішення.

Усе це, безперечно, стосується і конфліктів у сім'ї. Сімейні конфлікти існують стільки, скільки існує сім'я. Сімейний конфлікт розглядається як спосіб вираження і вирішення протиріч, які лежать в основі розвитку дуже складної системи під назвою сім'я.

Сімейні конфлікти є однією із найпоширеніших форм конфліктів. За оцінками конфліктологів, конфлікти виникають у 80-85% сімей, а в решти 15-20% виникають сутички із різних причин.

Дійсно, дійти згоди у подружньому житті непросто. Найбільш відповідальним періодом у житті подружжя можна вважати початковий, коли перед молодятами постають не інтимні і приємні проблеми, а сімейно-побутові. Період «притирання» характерів - дуже складний етап у стосунках, оскільки між подружжям існує багато відмінностей: в освіті, моральних уявленнях, ставленні до службових обов'язків, домашніх справ тощо, які, зіштовхуючись, спричиняють конфлікти. Великий знавець людських стосунків Андре Моруа дуже влучно й образно змалював складнощі подружніх стосунків: два кораблі, які наблизились і розгойдуються на хвилях, борти їх зіштовхуються й риплять.

Таким чином, сімейний конфлікт - це протидія між членами сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Безконфліктною сім'я стає за таких умов:

1. Коли конфлікт набув латентного характеру через взаємну байдужість: кожен живе власним життям, власними інтересами. Формально сім'я зберігається, люди живуть разом, але фактично - окремо. Зовнішні конфлікти ніби відсутні, оскільки загалом конфлікт набув хронічно прихованого характеру.

2. Коли сім'я щасливо проіснувала так довго, що подружжя без слів розуміє одне одного.

Там, де подружжя прагне до вдосконалення стосунків, конфлікти неминучі. Розв'язання конфлікту сприяє розвитку сім'ї, новому рівню спілкування, стиранню відмінностей [40].

Зміст сімейного конфлікту складають міжособистісні відношення (кохання, кровне споріднення) і правові та моральні обов'язки, які пов'язані із реалізацією функцій сім'ї, а саме: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація відпочинку), комунікативної і регулятивної.

Особливість сімейних конфліктів проявляється в динаміці та формах протікання. В цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення її, відкрита протидія - інцидент, ескалація, кульмінація, завершення конфлікту, постконфліктна ситуація), але сімейні конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного із етапів. Основними формами протидії у сімейних конфліктах є: докори, взаємні звинувачення, сварки, сімейні скандали, порушення спілкування.

1.2 Класифікація сімейних конфліктів

Сімейні конфлікти можуть проявлятися у різних видах:

1) актуальний конфлікт, який виражається в яскравих емоційних сплесках, викликаних якою-небудь одномоментною причиною;

2) прогресуючий конфлікт, що виникає тоді, коли подружжя довго не можуть один до одного пристосуватися, внаслідок чого росте напруга;

3) звичний конфлікт обумовлений стереотипами поведінки, що склалися в сім'ї і заважають знищити протиріччя між подружжям;

4) прихований конфлікт, який зароджується та протікає на рівні взаємовідносин між подружжям, але ними може не усвідомлюватись і якийсь час не реалізуватися у поведінці подружжя. Він не має яскравого зовнішнього прояву, може виражатися в демонстративному мовчанні, різких жестах, поглядах, бойкоті в якійсь сфері сімейного життя, підкресленій холодності у стосунках;

5) відкритий конфлікт характеризується недовірою, незадоволеністю собою і партнером, поганим настроєм. Виявляється, звичайно, через відверту розмову в підкреслено некоректній формі, взаємні словесні образи, демонстративні дії (грюкання дверима, биття посуду, псування речей тощо), образу фізичними діями тощо.

Залежно від суб'єктів взаємодії конфлікти в сім'ї можуть виникати між:

- подружжям;

- батьками і дітьми;

- подружжям і батьками;

- бабусями (дідусями) та онуками.

Головне місце в сімейних стосунках посідають конфлікти між чоловіком і дружиною.

Порушення взаємодії в подружніх парах є досить частим явищем. Самі поняття „чоловік” і „дружина” є конфліктогенними по своїй природі, оскільки виконують зовсім різні ролі. Об'єднує їх шлюб, який заключається на основі емоційної ознаки (кохання) або матеріальної (розрахунок). Основними „стовпами” шлюбу є спільне ведення господарства, народження і виховання дітей, проведення спільного відпочинку та ін. Будь-які порушення у відносинах подружньої пари оцінюються по-різному. Оцінки можуть бути вербальними і невербальними (міміка, жести, вчинки), що залежить від біосоціальних особливостей сторін, а також особистих інтересів і потреб. Спеціалісти розрізняють три основних типи порушень взаємодії в шлюбі: суперництво, псевдоспівробітництво, ізоляція.

У сім'ях, де вагомим типом взаємодії є суперництво, відносини між чоловіком і дружиною в цілому носять дружелюбно-ворожий характер. Між подружжям постійно відбуваються відкриті сутички, сварки, взаємні докори, агресивні прояви. Сімейні ролі партнерів нечітко визначені, у результаті чого ні один із партнерів не здатний взяти на себе відповідальність за цілу пару.

У ситуації псевдоспівробітництва відносини ззовні виглядають рівними, з елементами перебільшеної турботи про партнера. Приводи до виникнення конфліктів лежать поза сімейною сферою і пов'язані з індивідуальними труднощами чи проблемами, які виникають у кожного із членів сімейної пари.

У випадку ізоляції подружжя емоційно відокремлені один від одного, не зацікавлені один в одному. Шлюб підтримується якимись іншими вигодами спільного існування. Конфлікти виникають, якщо межі ізоляції порушуються або в сторону зближення, або в сторону ще більшого віддалення.

Відношення „батьки - діти” завжди викликали велике зацікавлення. У Старому Завіті описуються відносини Ноя зі своїми синами Симом, Хамом, Іафетом, від яких після всесвітнього потопу народилося все людське покоління. За біблейською міфологією Хам був досить невихований і грубий. Випивши вина, Ной оп'янів і лежав оголеним. Хам посміявся над батьківською наготою і хотів, щоб так зробили його брати, але ті відвернулися і прикрили батька. Тобто ми бачимо хамське поводження і відношення до власного батька. Таким чином, існує два типи відносин дорослих дітей до своїх батьків похилого віку: геронтофілія (відношення Сима і Іафета, тобто відношення з повагою і синівською любов'ю), і геронтофобія (лінія Хама, тобто неповага і презирство). При розгляді відносин „батько - син” і „мати - донька” існують такі поняття як комплекс Едипа і Електри. Це підсвідоме суперництво сина з батьком і доньки з матір'ю, яке зберігається на все життя.

Досить специфічними є відносини батьків з дітьми, які не досягли повноліття. Такі конфлікти є найпоширенішими в сімейному житті. До них належать такі: тип внутрішньосімейних відносин, неефективність батьківського відношення до дитини, вікові кризи у дитини, особистісні відмінності батьків і дітей, несприятливий вплив інших вагомих людей.

Тип внутрішньосімейних відносин. Виділяють гармонійний і дисгармонійний тип сімейних відносин. Для гармонійних відносин характерне співробітництво, взаємодопомога, рівноправність усіх учасників сім'ї. У такій сім'ї дорослі спілкуються з дітьми товариським тоном, коректно спрямовують їх поведінку, хвалять, висловлюючи свої поради. Батьки допускають дискусії з приводу тих чи інших подій, які стосуються вчинків і поведінки дитини, вони, як правило, не підкреслюють своє керівне становище. Для такої сім'ї характерний демократичний стиль виховання дитини. Батьківські дії дають ефект взаєморозуміння, прийняття і розуміння особистості дитини. У дисгармонійній сім'ї спостерігається конфліктна взаємодія подружжя, напруженість, неможливість віднайти гідний спосіб спілкування між батьками і дітьми, почуття і емоції сторін до уваги не беруться. У взаємовідносинах зберігається дистанція. Така поведінка призводить до невротичних реакцій членів сім'ї, виникнення почуття постійного занепокоєння у дітей. Неефективність батьківського відношення до дитини може проявлятися через:

- педагогічну і психологічну несумісність батьків (незнання батьками психологічних особливостей дітей певного віку);

- некритично засвоєні стереотипи виховання дітей (авторитарний базується на заборонах; ліберальний - роби, що хочеш);

- особисті проблеми і особливості батьків;

- особливості спілкування з іншими членами сім'ї.

Вікові кризи у дитини - це перехідний період від одного етапу розвитку дитини до другого. У ці кризові періоди діти стають неслухняними, вередливими, дратівливими і агресивними. Виділяють декілька вікових криз у дітей:

- криза першого року життя;

- криза трьох років (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

- криза 6-7 років (період переходу від дошкільного до молодшого шкільного віку);

- криза статевого дозрівання (період переходу від молодшого шкільного віку до підліткового (12-14 років);

- підліткова криза (15-17 років).

Особистісні відмінності батьків і дітей. До таких несприятливих рис батьків належать: холодність, вимогливість, консерватизм, надмірний раціоналізм, недостатність ніжності, підвищена тривожність, зловживання шкідливими звичками. Негативними особистісними особливостями дітей можуть бути: низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, непослух, впертість, егоцентризм, самовпевненість, лінь.

Несприятливий вплив інших вагомих людей (крім батьків). Мається на увазі негативне втручання в процес виховання дитини дідусів і бабусь. Сама система відносин «діти (вже батьки) - старі батьки» є досить цікавою. У їхніх відносинах відбувся поворот до минулого, але сторони при цьому міняються місцями - молодші починають турбуватися і опікувати старших. У більшості випадків похилі люди змиряються із своїм становищем, а інколи втрачають самостійність, у них з'являється комплекс нерішучості, страх щось переплутати.

За причинами виникнення сімейних конфліктів можна виділити:

1. Психофізіологічні конфлікти: психосексуальна несумісність; хімічна залежність (алкоголізм, наркоманія тощо); хвороба одного з подружжя; ревнощі; «подружня втома».

2. Особистісні конфлікти: прагнення до лідерства; обмеження свободи дій, самовираження членів сім'ї; авторитарний, жорсткий тип сімейних стосунків; незадоволення потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги й розуміння); нехімічна залежність (гемблінг); несумісність інтересів і потреб; негативні риси характеру одружених.

3. Родинні конфлікти: у взаємодії батьків і дітей; неузгодженість тактики виховання дітей; втручання родичів у подружні стосунки; незадоволення потреби у взаємодопомозі та взаєморозумінні з батьками.

4. Етико-психологічні конфлікти: неповага до почуття гідності з боку партнера; зрада; підвищений інтерес до інших сексуальних партнерів; лінощі; дармоїдство; фізична образа; міщанство.

5. Матеріально-побутові конфлікти: фінансові запити; відсутність власного житла та необхідних речей; незадоволення потреби у взаємодопомозі та порозумінні у веденні домашнього господарства; марнотратство.

1.3 Причини сімейних конфліктів

В основному, на причини конфліктів в сім'ях впливають фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім'ї; надмірну зайнятість одного чи навіть двох членів сім'ї на роботі; неможливість нормального працевлаштування за бажанням одного з подружжя; тривала відсутність власного житла; відсутність можливості влаштувати малих дітей у дитячі заклади та ін.

Виходячи з цього, виділяють основні причини подружніх конфліктів:

- обмеження свободи, активності дій, самовираження членів сім'ї;

- боротьба за лідерство в сім'ї, незадоволеність у визнанні значимості „Я” одного із членів сім'ї;

- незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння зі сторони одного із членів подружжя;

- ненормативна поведінка одного або декількох членів сім'ї (алкоголізм, наркоманія і т. д.);

- наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреби одного з членів сім'ї (з його точки зору);

- авторитарний, жорсткий тип взаємостосунків, що склалися в сім'ї;

-різні погляди на ведення домашнього господарства, наявність важковирішуваних матеріальних проблем;

- авторитарне втручання родичів у подружні відносини;

- сексуальна дисгармонія партнерів у шлюбі й ін.

Також мають місце і чинники, які найчастіше призводять до виникнення подружніх конфліктів:

- коли один з партнерів надто багато чекає від іншого, роблячи його відповідальним за особисте щастя;

- неправильне ставлення до сексуальних потреб у подружньому житті;

- заздрість успіхам партнера у сімейному житті;

- несерйозне ставлення до його (її) турбот і проблем;

-зауваження щодо зовнішньої непривабливості чи внутрішньої особистісної порожнечі.

Узагальнюючи вище сказане, можна виокремити три категорії причин конфліктів:

1) несправедливий розподіл праці (члени подружжя по-різному уявляють свої ролі, права та обов'язки);

2) незадоволення певних потреб;

3) сварки через недоліки виховання.

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження, зміст якого полягає у втраті людиною контролю за результатами своєї діяльності; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансової, соціальної сфери держави.

Через економічні зміни в країні і формування нової соціальної групи - підприємців, можна виокремити ще один різновид причин, поширених у їхніх сім'ях. Відомо, що підприємницька діяльність приваблює чоловіків і жінок. Вона формує не тільки особливі особистісні якості бізнесменів, але й певною мірою визначає зміст відносин подружжя.

У сім'ях підприємців - чоловіків і ще більшою мірою у сім'ях підприємців - жінок спостерігаються негативні тенденції подружніх стосунків. Виникла закономірність, що, коли хтось із подружжя починає займатися підприємництвом, збільшується кількість проблемних сімей, частіше постає питання про кризу материнства. Захоплена бізнесом, бізнес-леді (мати), яка виштовхнула батька на периферію сім'ї, одна не може повноцінно виконувати роль годувальниці і єдиної виховательки дітей, оскільки для нормального існування шлюбу й оптимальної соціалізації дітей необхідна співучасть і відповідальність обох дорослих. Роль батька у їх вихованні набуває особливого значення, оскільки без нього підготовка дитини-хлопчика до ролі чоловіка і батька виявляється неповноцінною.

Дослідження вчених довели, що більш конфліктними є м'які, витончені, жіночні чоловіки, а серед жінок менш конфліктними є ті, які мають багату уяву, творчий склад розуму.

Деякі вчені вважають, що існує універсально-конфліктний тип особистості, для якого конфронтація, протиборство таке саме природне явище, як для іншого - мирне існування [4].

Крім того, чинниками виникнення сімейних конфліктів є кризові періоди в розвитку родини.

1.4 Кризові періоди та стадії у розвитку сім'ї

Об'єктивними причинами подружньої дисгармонії виступають кризи розвитку сім'ї. Вирізняють кризи закономірні - залежні від тривалості існування сім'ї, які проявляються з більшою чи меншою гостротою у всіх сім'ях. Інший різновид сімейних криз має необов'язковий характер і залежить від індивідуальної історії існування сім'ї через вікові особливості партнерів, різкі зміни обставин життя, потрясіння (переїзд, хвороба, зменшення бюджету, смерть, народження дитини).

При аналізі сімейних конфліктів, особливо подружніх, важливо враховувати закономірні кризові періоди в розвитку сім'ї:

Перший кризовий період у розвитку сім'ї спостерігається на першому році подружнього життя. У цей період відбувається адаптація подружжя один до одного: стабілізуються почуття, зникає закоханість, чоловік і дружина зрозуміли сутність одне одного. Вірогідність розлучень у цей період складає до 30% від загального числа шлюбів.

Другий кризовий період пов'язаний з появою дитини. Народження дитини для багатьох сімей є серйозним випробуванням. У подружжя з'являються нові нелегкі обов'язки по догляду за дитиною, її виховання. У зв'язку з цим, у них істотно обмежуються можливості для професійного зростання, для реалізації своїх інтересів, зменшуються час і можливості для зайняття улюбленою справою. Можливі зіткнення поглядів подружжя і їх батьків з питань виховання дитини. У цей період втома дружини, пов'язана з доглядом за дитиною, може привести до зниження її зовнішньої привабливості, тимчасової дисгармонії сексуальних відносин.

Третій період кризи сім'ї збігається з середнім подружнім віком (10-15 років спільного життя), який характеризується насиченістю один одним, появою дефіциту почуттів.

Четвертий період кризи сім'ї настає після 18-24 років подружнього життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самотності через відокремлення дітей. З'являються переживання, що хтось може зрадити, і це стосується більше чоловіків, у яких «відкривається друге дихання», і вони прагнуть самореалізуватися поза шлюбом.

Сім'я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень, пов'язаних головним чином з перебігом життя індивідів. У розвитку кожної сім'ї можна виділити кілька фаз (стадій), які також слід враховувати при оцінці виникнення кризових ситуацій:

1) дошлюбний період;

2) сім'я до народження дитини;

3) сім'я з дітьми - дошкільниками;

4) сім'я з дітьми шкільного віку;

5) сім'я з дорослими дітьми;

6) сім'я після відділення дорослих дітей.

Перехід з однієї фази в іншу характеризується зміною структури сім'ї, її функцій, перебудовою внутрішньосімейних стосунків і взаємодії відповідно до нових завдань, що постають у різні періоди сімейного життя.

На початку кожної фази може створюватися специфічна кризова ситуація, пов'язана з пристосуванням членів родини до нових сімейних завдань і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни в кількісному й віковому складі сім'ї викликають перетворення всіх її функцій -- економічної, захисної, психологічної, соціалізуючої та ін. Це вимагає перегляду попереднього способу життя родини. Успішне функціонування сім'ї у нових умовах збагачує осіб, які її складають, новим досвідом і свідчить про їхні адаптивні можливості.

На першій стадії розвитку сім'ї на долі шлюбу відображаються наступні характеристики дошлюбного періоду: місце і ситуація знайомства; перше враження один про одного (позитивне, негативне, амбівалентне, індиферентність); соціально-демографічні характеристики самих молодят; тривалість періоду залицяння; ініціатор шлюбної пропозиції; вік майбутньої пари; ставлення батьків до шлюбу своїх дітей.

Встановлено, що позитивне значення для шлюбу мають: знайомство в ситуації роботи або навчання, період залицяння від 1 до 1,5 років, прояв ініціативи шлюбної пропозиції з боку чоловіка, прийняття шлюбної пропозиції після нетривалого (до двох тижнів) обдумування.

Спеціальних компенсуючих заходів вимагають такі особливості дошлюбних стосунків, як негативне перше враження, короткий (до 6 місяців) або довгий (більше 3 років) період залицяння, несхвалення вибору рідними, тривале обмірковування шлюбної пропозиції, а також прояв прямої або непрямої ініціативи (вимушеної або спровокованої) з боку жінки. У першу чергу, мова йде про вагітність жінки. Дослідження показали, що ймовірність розпаду сімей із дошлюбною вагітністю приблизно в 2 рази вища. Це можна пояснити тим, що: дошлюбна вагітність порушує процес адаптації нареченого і нареченої до шлюбу. Із нормального ходу розвитку стосунків чоловіка та жінки практично випадає найважливіша стадія (у поданій класифікації вона друга) - освоєння нових для себе подружніх ролей, становлення рольової структури сім'ї. Молоді люди відразу «перескакують» на наступну стадію сімейного життя, пов'язану з народженням та вихованням дитини; поява дитини різко загострює економічні проблеми ще незміцнілої сім'ї, викликаючи напруженість у подружніх стосунках, які виливаються у сварки, часті конфлікти і призводять до рішення про розлучення. Європейські соціологи К. Аннтен і Я. Трост вважають, що негативним (з точки зору розлучення) фактором є не просто дошлюбна вагітність сама по собі, а так звані «вимушені» і «поспішні» шлюби, єдиною причиною яких часто і є перспектива швидкого народження дитини.

Друга фаза подружжя, яка збігається з першим кризовим періодом розвитку сім'ї, характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Виникають труднощі у виробленні єдиного сімейного укладу, відбувається розчарування один в одному як результат неглибокого впізнавання у період дошлюбного залицяння і т. д.

На третій стадії можливі конфлікти з питання догляду за дитиною: недостатня допомога чоловіка; «подвійне навантаження» дружини; конфлікти з батьками молодих з приводу виховання дітей; розбіжності подружжя з приводу взаємодії з дітьми; труднощі, детерміновані віковими кризами розвитку особистості дитини (криза 3-х років) та батьків (так звана криза «сенсу життя», 30-33-х років).

Четверта стадія може характеризуватися конфліктами одноманітності, монотонністю спілкування. У результаті багаторазового повторення одних і тих же вражень у подружжя настає насичення один одним. Цей стан називають «голодом почуттів», коли настає «ситість» від старих вражень і «голод» за новими. Можуть мати місце розбіжності з приводу виховання дітей. Суперечки виникають на ґрунті різних уявлень подружжя про дисципліну і способи виховання, коли один з них дорікає іншого в надмірній суворості, жорстокості, брутальності, або, навпаки, надмірних пестощах, вседозволеності, а також через розбіжності в оцінці вчинків дітей.

На цій стадії, як і на попередній, особливу негативну роль може зіграти вікова криза дітей (підлітковий вік, 10-11 років). Крім того, факторами «ризику» четвертої стадії є зрада, ревнощі.

На п'ятій стадії актуальними залишаються монотонність спілкування, ревнощі, зрада, відносини з дітьми, проблеми, пов'язані з професійним самовизначенням дітей, вибором ними шлюбного партнера і т. д., прояв у батьків кризи особистості. У випадку, якщо дорослі діти створили свою сім'ю і живуть разом із батьками, у останніх можуть бути суперечки, конфлікти з приводу того, як «повинні були б» жити діти (з точки зору батьків). Конфлікти також можуть бути детерміновані і віковими змінами подружжя.

Шоста стадія розвитку сім'ї збігається з третім кризовим періодом, пов'язаним із відходом із сім'ї останньої дитини.

1.5 Класифікація родин залежно від глибини й гостроти конфліктів

Залежно від глибини й гостроти конфліктів розрізняють конфліктні, кризові, проблемні та невротичні родини.

У конфліктній родині чоловік і дружина живуть як кішка із собакою. Їхні інтереси часто зіштовхуються, породжуючи сильні й тривалі негативні емоційні стани. Як правило, саме така сім'я є джерелом алкоголізму, наркоманії, правопорушень.

Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися у прихованій і відкритій формах. Однак, попри всі негаразди, шлюб конфліктної родини може зберігатися завдяки компромісному вирішенню конфліктів.

Кризова родина характеризується протистоянням інтересів і потреб подружжя, яке займає непримиренні й навіть ворожі позиції, не погоджуючись на компроміс. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, які розпадаються або перебувають на межі розпаду.

Для проблемної родини характерне тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Це може бути відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність коштів на утримання родини, засудження на тривалий час тощо. У таких родинах загострюються відносини, зростає невдоволення шлюбом, з'являється загроза розлучення та психічних розладів.

Невротична родина виникає через накопичення впливу психологічних проблем, які спричиняють дратівливість, поганий настрій, порушення сну, вибухи люті, істерики тощо. Нервово-психічне напруження є результатом:

- створення ситуації постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного становища;

- створення перешкод для вияву актуальних для родини почуттів, задоволення потреб;

- створення ситуації постійного конфлікту між чоловіком і дружиною [5].

1.6 Наслідки сімейних конфліктів

Сімейні конфлікти мають тяжкі, а інколи, навіть, трагічні наслідки для членів сім'ї. Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичні умови життя для чоловіка та дружини, їхніх дітей, батьків, у результаті чого, вони набувають ряд негативних властивостей особистості. Досить часто виникають різні фізичні захворювання членів сім'ї. Особливо важко переносять конфлікти діти.

У конфліктній родині закріплюється негативний досвід спілкування, губиться віра у можливість існування дружніх і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми. Психотравми частіше проявляються у вигляді переживань, які в силу виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість.

Виділяють такі психотравматичні переживання, як стан повної сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга і стан провини. Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних ситуацій, у яких виявляється помітна розбіжність між чеканнями індивіда стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в нудьгі, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу, скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних вибухах та істериках.

«Сімейна тривога» частіше виявляється після великого сімейного конфлікту. Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед дій інших членів родини.

Нервово-психічна напруга - одне з основних психотравмуючих переживань. Воно виникає у результаті:

- створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного становища;

- створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього почуттів, задоволення потреб;

- створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту у подружжя. Виявляється у дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, приступах люті. Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина відчуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем будь-якого конфлікту, сварок і невдач, схильна сприймати відношення інших членів родини до себе як обвинувачення, докір.

Розділ 2. Попередження та врегулювання сімейних конфліктів

2.1 Шляхи попередження сімейних конфліктів

Попередження і вирішення конфліктів у сім'ї слід розглядати як основні види діяльності щодо управління різними видами конфліктів. Часто при подоланні сімейних конфліктів користуються послугами посередника.

Попередження сімейних конфліктів залежить від усіх членів сім'ї і, перш за все, від самих чоловіка і дружини. При цьому слід мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди зі спірних питань і запобігти більш глибокому конфлікту. Але, у більшості випадків, сімейні конфлікти допускати не слід.

Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать від потенційних суб'єктів конфліктної взаємодії (подружжя, батьків, дітей, родичів тощо).

Найзагальнішими шляхами попередження сімейних конфліктів, відповідно до соціальних закономірностей розвитку сім'ї, є:

- формування психолого-педагогічної культури, знань з основ сімейних відносин (у першу чергу це стосується подружжя);

- виховання дітей з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а також емоційних станів;

- організація сім'ї на засадах рівноправності, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри та пошани;

- формування культури спілкування.

Конструктивність усунення подружніх конфліктів як ніщо інше залежить, у першу чергу, від уміння партнерів розуміти, прощати й уступати. Необхідно вчитися мистецтву спільного життя, оскільки сварки спалюють вщент те, що колись було сім'єю, домівкою. Для цього необхідно оволодіти найважливішими сферами, якими є організація сімейного життя і вміння спілкуватися.

Чеський психолог М. Плзак пропонує організовувати сімейне життя таким чином:

1. Ведення домашнього господарства й бюджету. Дружина приймає рішення з усіх питань, пов'язаних із домашнім господарством. Сама розпоряджається грошима «на кожний день». Зате чоловік розподіляє заощадження на придбання великих речей, поїздку у відпустку тощо. Необхідно також визначити обов'язки чоловіка по господарству. Крім цих обов'язків, дружина не повинна давати йому додаткових доручень.

2. Виховання дітей. Оптимальний варіант, коли дружина визначає, які обов'язки покласти на дітей. А чоловік слідкує за заняттями, особливо пов'язаними з індивідуальними схильностями.

3. Проведення відпочинку. У вільний час подружжю краще вести так зване «відкрите життя»: кожен має право хоч би один день на тиждень робити все, що заманеться. При цьому другій половині бажано бути поряд, проте без активного спілкування (наприклад, чоловік дивиться телевізор, а дружина читає). Необхідно відпочити одне від одного.

Якщо в сім'ї немає хорошої організації, то навіть дуже сильне дошлюбне кохання може згаснути на початку сімейного життя. Кохання не витримує конкуренції з емоціями, викликаними невлаштованим шлюбом. Ось чому організація окремих сфер сімейного життя залежить насамперед від уміння, знань подружжя. Коли спільне життя дезорганізоване, навіть виховані, культурні люди поводять себе у конфліктних ситуаціях неналежним чином.

Уміння спілкуватися - найважливіший момент подружніх стосунків, оскільки комунікативна культура в сім'ї проходить найбільше випробування.

Правильне спілкування охоплює оперативний діалог (коли швидко щось треба вирішити), подружню розмову (коли необхідно вирішити другорядні питання, наприклад, піти в кіно, зробити візит до родичів) і подружню бесіду (просто - спілкування; предметом такої бесіди є погляди подружжя, їхні бажання, плани на майбутнє тощо). Щоб кожна із цих сфер спілкування мала для сім'ї користь, необхідно дотримуватись певних принципів. Так, оперативний діалог вимагає розподілу авторитету або сфери впливу. Власне, йдеться не про те, як будуть вирішуватись якісь питання, а про те, хто їх буде вирішувати - чоловік чи дружина.

Розподіл ролей корисний завжди, у тому числі і у разі вирішення другорядних питань. Наприклад, чекаєте на візит родичів, а стосунки з ними одного із подружжя далеко не ідеальні. У такому випадку краще заздалегідь домовитись, хто візьме на себе нелегку роль ведучого.

Для правильного спілкування у сім'ї необхідно навчитися уважно слухати один одного (слухати - означає розуміти, але не обов'язково повністю і в усьому погоджуватися).

Уміння слухати означає:

- зосередження уваги на тому, що говорить і переживає інша людина;

- відволікання на час слухання від власних думок і переживань;

- активний роздум над тим, що говорить партнер, із певним внутрішнім настроєм на його глибоке розуміння і без спроб оцінювати почуте в термінах "добре" чи "погано";

- запам'ятовування думок, фактів, які повідомляються мовцем, розуміння логіки його міркувань.

Також слід пам'ятати: навіть в ідеальному шлюбі жоден із подружжя не може висунути якусь пропозицію абсолютно нейтрально. Тому не слід для годиться демонструвати об'єктивність, намагаючись довести, що ваша пропозиція спрямована на благо сім'ї. Набагато краще висловлювати не пропозиції, а побажання. Наприклад, замість фрази: «Я хочу, щоб ми сьогодні пішли до моїх батьків» бажано сказати: «Було б добре, якби ми сьогодні пішли до моїх батьків».

Дуже ефективна справедлива винагорода за вміння поступитися: «Прошу тебе, поступись мені. Сьогодні ми підемо, куди я хочу, проте завтра ти можеш…». Ця аргументація безперечно краща, ніж така: «Ми обов'язково повинні піти до моїх батьків, оскільки мама стара й слабка, а в саду треба скопати грядки» [36].

2.2 Стратегії виходу з конфліктних ситуацій

Зняти напруженість і знайти оптимальне рішення у конфліктній ситуації допомагає дотримання наступних умов вирішення конфліктів: звуження площі спору до мінімуму; управління негативними емоціями; прагнення і вміння зрозуміти позицію один одного; усвідомлення того, що у сварці майже завжди немає правих; вміння і прагнення вирішувати конфлікти з позиції доброти; неприпустимість приклеювання «ярлика» один до одного. Питання: «Хто винен?" доцільно замінити на: «Як нам бути?».

У вирішенні сімейних конфліктів упорядкованість виявлення проблем за їх значимістю і терміновістю вирішення, визначення головних і другорядних з них є дуже важливим моментом. Головними називають такі проблеми, які необхідно вирішувати в першу чергу і вирішення яких тягне за собою рішення інших проблем.

Одна з умов завершення конфлікту люблячого подружжя - не домагатися перемоги. Перемогу за рахунок поразки коханої людини важко назвати досягненням. Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому. Потрібно бути здатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно відповісти собі), що ж тебе насправді хвилює. При аргументації своєї позиції намагатися не виявляти недоречний максималізм і категоричність. Краще самим прийти до взаєморозуміння і не втягувати у свої конфлікти інших - батьків, дітей, друзів, сусідів і знайомих. Тільки від самого подружжя залежить благополуччя родини.

На основі розроблених у психології типів поведінки, що найчастіше зустрічаються у конфліктних ситуаціях, було виокремлено п`ять стратегій поведінки сторін під час конфлікту, а саме:

- поступатися (жертвувати) своїми інтересами - пристосування. Даний результат конфлікту характеризується вольовим нав'язуванням такого рішення конфліктної ситуації, яка влаштовує лише одного з подружжя (дуже часто ініціатора конфлікту) та пристосуванням іншого. Такий авторитарний прийом має найбільш несприятливі наслідки: ущімляються права одного з партнерів, принижується його гідність, досягається зовнішнє благополуччя, а насправді в будь-який момент може настати криза;

О активно відстоювати свої позиції (боротьба або суперництво). Даний варіант виходу з конфліктної ситуації характеризується небажанням подружжя брати до уваги позицію іншої сторони. Така ситуація веде до накопичення роздратування, особистих образ, погроз, а іноді до рукоприкладства;

- знаходити частково прийнятне рішення для обох (компроміс);

- уникнення конфлікту. Вцілому такий прийом не можна визнати правильним, так як розв'язка лише відтягується, а конфлікт залишається, однак з'являється час для обдумування ситуації, що виникла, причин розбіжностей і остаточного прийняття рішення;

- співпраця, задоволення інтересів і потреб усіх сторін. Нерідко такий варіант виходу з конфлікту дозволяє зняти напруженість, домогтися нормальних відносин. Але це виходить далеко не завжди.

Вважається, що кожен з варіантів поведінки може бути доцільним у різних ситуаціях: добре, коли людина може поводитися по-різному залежно від обставин. Проте, як правило, людина схильна використовувати якийсь один стиль, що найбільш відповідає її характеру, установкам тощо.

Для конструктивного вирішення сімейних конфліктів найкращою є компромісна поведінка (бо вона дозволяє враховувати інтереси обох сторін) і здатність до самоконтролю. У певних ситуаціях доцільними можуть бути й інші поведінкові реакції, але вони не є конструктивними, бо, як правило, ведуть до загострення конфліктної ситуації. Вчинки, особливо постійні, однобічні, призводять до накопичення внутрішнього незадоволення, породжують внутрішній конфлікт і формують позицію жертви. Уникнення конфліктної взаємодії не дає змоги обговорити і знайти відповідне розв`язання проблеми, викликає роздратування у партнера і зменшує взаємну задоволеність стосунками. Від того, що ми будемо робити вигляд, ніби-то суперечностей і різниці в поглядах не існує, вони не зникнуть.

2.3 Форми вирішення спірних питань

Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди зі спірних питань. Це найсприятливіший варіант подолання будь-яких сімейних конфліктів. Але є і не конструктивні форми подолання таких конфліктів. Прикладом цього може бути припинення контактів з дітьми чи іншими членами сім'ї, позбавлення батьківських прав і т. п. Такі наслідки важким тягарем лягають на батьків або дітей, викликають у них важкі емоційно-психологічні переживання.

Особливою формою подолання подружніх конфліктів є розлучення. Розлучення - це розірвання законного шлюбу за життя подружжя, яке дає їм свободу вступу в новий шлюб [1]. Багато чим розлучення приносить звільнення від проблем, що нагромадилися. Але часто воно задовольняє інтереси тільки однієї із сторін і викликає важкі нервово-психічні переживання в іншої.

На думку психологів, розлученню передує процес, що складається з трьох стадій:

а) емоційне розлучення, що виражається у відчуженні, байдужості партнерів одне до одного, втрата довіри і любові;

б) фізичне розлучення, що приводить до окремого проживання;

в) юридичне розлучення, що вимагає правового оформлення припинення шлюбу.

Багатьом розлучення приносить порятунок від ворожості, обману і того, що затьмарювало життя. Звичайно, воно має і негативні наслідки - різні для тих, хто розлучається, для дітей і для суспільства. Найбільш уразлива при розлученні жінка, у якої зазвичай залишаються діти, тому їй дуже складно створити нову сім'ю. Вона більше, ніж чоловік, піддається нервово-психічним розладам.

Негативні наслідки розлучення для дітей набагато важчі порівняно з наслідками для самих батьків. Дитина втрачає одного (часом улюбленого) із батьків, бо в багатьох випадках матері перешкоджають батькам зустрічатися з дітьми. Дитина часто зазнає утиску однолітків із приводу відсутності в нього одного з батьків, що позначається на його нервово-психічному стані. Розлучення веде до того, що суспільство одержує неповну родину, збільшується число підлітків з поведінкою, що відхиляється від загальноприйнятих норм та правил, росте злочинність. Це створює для суспільства додаткові труднощі.

...