Альтруїзм і егоїзм як основні критерії моралі

Отже егоїзм - корисливий афект моралі, яким керується людина у випадку слабкої пов'язаності з соціумом. Передумовою егоїзму є погане виховання чи оточення, що зосереджене на власних достатках і благах.

3.2 Егоїзм - внутрішній морально-етичний фактор розвитку самосвідомості людини

Властиве людині прагнення до розвитку самосвідомості є невід'ємною властивістю людської природи. Це прояв спрямованості до морального, ідеального, цілісного, тобто до духовності.

Шлях розвитку людини може бути представлений як пізнання людиною своєї власної сутності, як відображення цієї сутності у самосвідомості, що виражає даність суб'єктивної реальності свідомості самого суб'єкту. Людину рухає шляхом розвитку голос совісті, і, як духовна істота, людина завжди шукає кращого, бо якийсь таємничий голос завжди закликає її до досконалості. Голос цей чіткий і владний над нею; саме бажання відгукнутися на цей заклик і пошуки шляхів до досконалості додають людині гідність духу, наповнюють його життя духовним змістом і відкривають йому можливість творити справжню культуру на землі.

Розвиток самосвідомості відбувається на тлі постійної внутрішньої боротьби. Трапляється, що в цій боротьбі людина терпить поразку, в результаті чого розвиток самосвідомості зупиняється на досягнутому рівні. Якщо зупинка в розвитку триває якийсь час, то настає дегенерація - самосвідомість опускається на нижчі рівні. У даному випадку це означає втрату більш складних раніше придбаних навичок, знань, в результаті чого відбувається загальна примітивізація поведінки і мислення.

Егоїзм схожий до зміїної шкіри, яка необхідна для захисту від зовнішніх впливів, але не може рости, а тому в якийсь момент стає тісною і її необхідно змінити. Якщо змія вчасно не скине свою шкіру, то захворіє і загине. Подібно цьому і своєчасно не усвідомлений егоїзм стає перешкодою для розвитку самосвідомості, причиною зупинки у розвитку, що в підсумку призводить до душевних хвороб. Але разом з тим як змія без шкіри вкрай вразлива, так і людина, насильно позбавлена егоїзму, не може протистояти егоїзму оточуючих, і зовнішній тиск не дозволяє розкритися його внутрішнім потенціалам. Це ж видається вірним у відношенні до національного егоїзму: як закостенілий егоїзм, так і його повна відсутність однаково згубні для держави. Гіпертрофований державний егоїзм проявляється у нав'язуванні своєї волі іншим державам, а відсутність його виражається у нездатності відстоювати свої інтереси та моральні цінності.

Таким чином, особистий інстинкт потребує особистої духовності, і індивідуалізація інстинкту повинна йти поруч з індивідуалізацією духу. Перше без другого - безглузде, друге без першого - недовговічне. Обидва ці процеси повинні бути правильно синхронізовані і точно збалансовані, бо руйнування гармонії породжує зупинку в розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому. Синхронізація цих процесів впливає на наш погляд, суть культури. У різних культурах спосіб синхронізації різний, цим вони, переважно, відрізняються один від одного. Але основне завдання будь-якої самобутньої культури однакова: знайти спосіб обмежити егоїзм людини без шкоди для розвитку її самосвідомості.[21, с.23-24]

Особистісні інстинкти людини скеровують її чинити корисливо щодо інших, відмежовувати себе заради власних інтересів. Можна припустити, що людина може жити без соціуму певний період, та у цій проблемі слід чітко відрізняти егоїзм і індивідуалізм!

3.3 Усвідомлення егоїзму як зла

Сьогодні особливо гостро відчувається брак інформації про світ, в якому ми існуємо. Останнім часом і вчені, і політики відчувають наскільки дезорієнтовано наше суспільство. Ми немов збилися зі шляху, не знаючи як людству розвиватися далі. Переймаючись питанням: у чому сенс життя, в якому світі я живу, людина поступово приходить до відчуття необхідності розкрити справжню реальність. Через незнання достовірних законів вона не розуміє, як виживати в цьому житті, як впоратися з ним.

Оскільки людина пізнає світ тільки зсередини, то в стані досліджувати лише ту частину свого існування, яка усвідомлюється ним. І тому не має можливості повністю пізнати себе.

І більше того, пізнання людини обмежене, оскільки пізнання об'єкта відбувається, в основному, за допомогою дослідження негативних властивостей, а людина не в змозі бачити в собі недоліки.

Справа в тому, що наша природа автоматично, незалежно від нашого бажання виключає їх з нашої свідомості, опускає їх з нашого поля зору, оскільки відчуття цих недоліків викликає в людині почуття величезного болю, а наша природа, наше тіло автоматично уникає схожих почуттів, тікає від них.

І не може допомогти в самодослідженні те, що людина бачить в собі подібних, в основному, тільки негативні властивості, оскільки природа автоматично уникає негативних відчуттів, людина не в змозі перенести на себе те негативне, що виявляє в інших, наше тіло ніколи не дозволить відчути в собі ті ж негативні якості.

І навпаки, саме тому ми і відчуваємо негативні якості іншого тому, що це приносить нам задоволення! Отже можна сміливо стверджувати, що немає в світі людини, яка б знала себе.

Все, що ми робимо, є не що інше, як отримані від природи патенти та ідеї. Всі творіння нашого світу і все їхнє оточення створене у певних умовах необхідних для кожного виду. У нашому світі природа підготувала надійне і відповідне місце для розвитку плоду, а з появою новонародженого пробуджує у батьків потребу піклуватися про нього, але як тільки підростає людина, то відразу починає стикатися з труднощами і невлаштованістю, з необхідністю докладати зусиль для існування. В міру його власного змужніння поступово починають проявлятися в ньому все більш негативні якості.

І так спеціально створено і закладено природою, щоб довести людину до потрібного рівня розвитку, щоб усвідомити через безкінечні позбавлення, що тільки полюбивши ближнього як себе, ми можемо досягти щастя, оскільки знову опинимось у стані рівноваги з діями природи. І так у всьому, в чому людина виявляє «прорахунки», «недоробок» природи. Саме в цих якостях вона сама повинна заповнити свою природу, виправити своє ставлення до навколишнього, полюбивши всіх і все поза собою, як самого себе, і в такому випадку вона повністю буде відповідати загальному закону світобудови.

Керована нам надприродним, необхідність почуття любові до собі подібних (до «ближнього» слово недоречне, оскільки ближніх ми любимо через те, що вони дорогі нам) викликає в нас, як і будь-яке інше альтруїстичне почуття, будь-яку відмову від егоїзму, почуття внутрішнього применшення нашого «я». Людина наділена безліччю недоліків, джерело яких одне - наш егоїзм, бажання насолодитися, прагнення будь-яким чином знайти комфорт. Замість виправлення кожного з наших недоліків людині необхідно виправити тільки свій егоїзм, як основу всього зла.

«Кожна частинка перестала працювати на інших, як клітина в тілі, а стала відчувати тільки себе ізольовано від інших - настільки, що я не відчуваю потреби в інших. Я відчуваю інших лише в тій мірі, в якій можу їх використовувати заради себе. І це сьогоднішня наша природа»[31, с.20], пише В. Ефроїмсон у своїй праці.

Прагнення до особистої вигоди в суспільстві соромлячись, мовляв, лише розумом, що диктує таку обережність і такі норми поведінки, які дозволили б обійти закон і уникнути небезпечної ворожнечі та осуду оточуючих (не спійманий - не злодій).

Звідси всі вчинки, спрямовані на особисту вигоду, а людину утримують від їх вчинення тільки страх і нав'язані вихованням навички. Ця теорія підкуповує своєю простотою і логічністю. Як вже згадувалось вище за О. Уайльдом, «любов до самого себе - це єдиний роман, що триває довічно».[17, с.341]

Поки темна основа нашої природи, зла в своєму виключному егоїзмі і божевільна у своєму прагненні здійснити цей егоїзм, все віднести до себе і все визначити собою, - поки ця темна основа у нас в наявності - не звернена - і цей первородний гріх не зламалися, до тих пір неможливо для нас жодне справжнє діло, а питання «що робити» не має розумного сенсу.

Людина, яка на основі власної моральної хвороби, на своїй злобі і божевіллі засновує своє право діяти і переробляти світ по-своєму, така людина, які б не були її зовнішня доля і справи, за самою суттю своєю є вбивцею; вона неминуче буде гвалтувати і губити інших і сама неминуче загине від насильства. Вона вважає себе сильною, але вона у владі чужих сил; вона пишається своєю свободою, але вона раба зовнішності та випадковості. Така людина не зцілиться, поки не зробить перший крок до порятунку. Перший крок до порятунку для нас - відчути своє безсилля і свою неволю, хто цілком це відчує, той уже не буде вбивцею, але якщо вона зупиниться на цьому почутті свого безсилля й неволі, то вона прийде до самогубства.

«Коли б люди захотіли, замість того, щоб рятувати світ, рятувати себе; замість того, щоб звільняти людство, себе звільняли, - як багато вони б зробили для порятунку світу і для звільнення людства!» [5, с.146] - писав Герцен.

Ні вічній еволюції! Сьогодні страждання підштовхують нас до усвідомлення неможливості існування у такому стані, і нас спрямовують кудись вгору. Попереду ще, звичайно, є кілька років, поки людство поступово з'ясує для себе, що дійсно немає іншого виходу, а необхідно придушити егоїзм і правильно його використовувати.

Людина містить в собі весь всесвіт, вона має стати єдиною силою, інформацією, знанням, відчуттям, що включає в себе все. Це й означає «досконалість творіння», до цього стану ми і повинні прийти. [14, с.17]

Усвідомлення егоїзму як зла дозволяє здоровомислячій людині відмежовуватися від нього частково чи взагалі, та в певні моменти життя людина все таки повертається до тваринного сходження моральних цінностей, тобто до егоїзму.

3.4 Егоїзм і самогубство

Самогубство - насильство над собою - щось більш високе і більш вільне, ніж насильство над іншими. Усвідомлюючи свою неспроможність, людина тим самим стає вище цієї неспроможності, і, оголошуючи собі смертний вирок, вона не тільки страждає, як підсудний, а й діє владно, як верховний суддя. Але й тут суд його неправедний. У рішенні щодо самогубства є внутрішнє протиріччя. Це рішення виникає внаслідок усвідомлення свого безсилля і неволі, тим часом саме самогубство є вже певним актом сили і свободи - чому ж цією своєю свободою не скористатися для життя? Але справа в тому, що самовбивця не тільки усвідомлює людську неспроможність у собі, але і зводить її до всесвітнього закону, що вже є безумством. Він не тільки відчуває зло, але і вірить у зло. Усвідомлюючи свою недугу, він не вірить у зцілення і тому осмислену його свідомістю силу і свободу може вжити тільки задля самознищення. До самогубства приходить кожен, хто усвідомлює уселюдське зло, але не вірить у надлюдське Добро. Тільки цією вірою людської думки і совісті індивід рятується від самогубства. Він не повинен зупинитися на першому кроці - усвідомленні свого зла, але повинен зробити другий крок - визнати суще над собою. «І трохи потрібно здорового глузду, щоб, відчуваючи все зло в людині, прагнути до Добра, незалежного від людини, і невелике потрібно зусилля доброї волі, щоб звернутися до цього Добра і дати йому місце у собі. Бо це суще Ласкаво вже саме шукає нас і звертає нас до себе, і нам залишається тільки поступатися Йому, тільки не протидіяти Йому» - пише Біблія.

Слабка інтегрованість у соціумі, індивідуальна автономія, індивідуалізм породжують егоїзм. Людина не може гармонійно розвиватись, якщо вона на рівні інтимних емоційних переживань, світоглядних диспозицій не самоототожнена, не долучена до когось, хто, на її думку, значно перевершує її як окремого індивіда. Тільки завдяки такому дорученню, самоототожненню для особистості може вирішуватись фундаментальне екзистинційне (буттєве) питання, і головна проблема людини - смертність.

Для егоцентричної особи земні насолоди є вагомою причиною жити якомога довше. А якщо їх залишається дедалі менше, і навіть те, що раніше тішило, втрачає свою значущість, натомість посилюється страждання, життя втрачає сенс, адже воно не має вищих смислів поза індивідом, його індивідуальним, окремим буттям. Його логіка підказує тільки один вихід - самогубство. Такі думки можуть супроводжуватися приємною меланхолією.

Фізичному індивіду важко сформувати ставлення до себе, свого земного життя, як самодостатньої мети. У цьому сенсі особливу роль виконує релігійна інтеграція-ідентифікація, яка є і потужним антисуїцидальним соціальним чинником. Релігія не лише надає високого сенсу земному життю людини, а й обіцяє вічне блаженство кожному, хто гідно жив, вірив і служив Богові. Щодо цього значно вищий показовий рівень суїциду протестантських країн (США, Німеччина, та ін.) порівняно з католиками (Іспанія, Італія, та ін.). Це пов'язано з вищим ступенем інтеграції католицької церкви з релігійною громадою (контроль церкви за приватним життям, інтимними переживаннями своїх віруючих; інтенсивний вплив на емоційну ідентифікацію особистості з церквою - естетично насичені яскраві ритуали, містичні дійства, святі місця, масові богослужіння). Протестантизм ґрунтується на індивідуальній вірі, особистому спілкуванні з Богом, що сприяє беззастережній емоційній інтеграції з церквою, і в разі виникнення егоїстичних, в тому числі суїцидальних тенденцій, гальмує їх менш інтенсивно. Протягом останніх десятиліть рівень суїциду зріс і в багатьох католицьких країнах, а також в Ізраїлі, населення якого сповідує іудаїзм.

Слабо інтегрований у суспільство індивідуаліст охоплений розчаруваннями, неприємними враженнями, стражданнями тощо, впадає у меланхолійну знемогу, байдужість, жаліє себе. В освічених осіб нерідко виникають філософсько-скептична, холодна іронія, дратівливий скепсис, всеохоплююча образа без стенічних, стимулюючих до життя емоцій. Врешті-решт життя стає для нього нестерпним, і суб'єкт, щоб назавжди позбутися цього, вчиняє самогубство, яке можна класифікувати як егоїстичне. [20, с.25-27]

Егоїстичне самогубство трактується відстороненням від соціуму, внаслідок суб'єктивних на те причин. Самогубство можна вважати егоїстичним з погляду на те, що людина не зважає на ті наслідки, до яких може призвести цей акт.

ВИСНОВКИ

Моральні явища альтруїзму та егоїзму надзвичайно складні, і з них важко вивести узагальнення. Альтруїзм-егоїзм - одна з головних, визначальних позицій особистості. Центральною ідеєю альтруїзму є безкорисливе служіння іншим людям на відміну від прагматично зорієнтованої діяльності суб'єкта,яка здійснюється в інтересах інших людей і не передбачає реальної винагороди. Діаметрально протилежним поняттям є егоїзм.

Здатність діяти відповідно до власних альтруїстичних та егоїстичних позицій закладена у нас від природи. Але як саме вчинить людина у конкретній ситуації залежить лише від її власного вибору. Неправомірно оцінювати інстинктивну поведінку тварин як добру чи погану. Така оцінка передбачає суспільну точку зору, зіставлення своїх та чужих інтересів, і лише у результаті цього, надається перевага тому чи іншому типу поведінки.

Перехідними позиціями даної спрямованості є альтруїстичний егоїзм та егоїстичний альтруїзм. На наше прагнення допомагати іншим людям впливають міркування різного характеру. Причиною може бути бажання заслужити схвалення чи впевненість у тому, що у відповідь допоможуть тобі; прагнення зменшити свій внутрішній дистрес. Подібну мотивацію ми класифікуємо як альтруїстичний егоїзм і егоїстичний альтруїзм. Істинний альтруїзм заснований лише на співчутті та співпереживанні.

Поруч з об'єктивними процесами, що відбуваються у політичному, економічному житті нашої держави важливе місце займає зміна соціальних мотивацій громадян. Саме сукупність соціальних змін у суспільстві можна розглядати, як одну з причин розгальмовування відповідного зростання егоїстичної тенденції особистості.

Альтруїстична особистість характеризується, перш за все, спрямованістю на інших, турботою про благо близьких і всього людства, співпереживанням, доброзичливістю. У висловлюваннях альтруїстів часто присутні основні моральні категорії: щастя, добро, мир, справедливість тощо. Вони є абстрактними, не мають чітких понятійних ознак і сприймаються інтуїтивно; виражають духовність особистості, її зрілість. Егоїсти орієнтуються на власні інтереси і бажання, ігнорують потреби групи; характеризуються меркантильною, утилітарною мотивацією. У їхніх висловлюваннях частіше висвітлені цілі, пов'язані із задоволенням фізіологічних потреб, побутових благ і тимчасових інтересів; відсутні посилання на умови досягнення мети та ставлення до неї.

Погляди стосовно альтруїстично-егоїстичної ціннісно-смислової позиції не є статичними, з віком вони можуть змінюватися, наближаючись навіть до діаметрально протилежного прояву спрямованості моральної поведінки та діяльності особистості.

Здійснене нами дослідження не вичерпує всіх проблемних питань, які пов'язані із обраною темою курсової роботи. Отримані результати дають певне уявлення, але не претендують на вичерпне висвітлення усіх аспектів даної проблеми. Серед найближчих перспектив особливої уваги заслуговує подальше дослідження альтруїстично-егоїстичної спрямованості у представників східної та західної культурних традиціях, порівняння гендерних чи вікових проявів цих моральних критеріїв.

Простеживши динаміку розвитку егоїзму та альтруїзму у розвитку етико-філософських учень, ми визначили цільову спрямованість особистості з різних позицій, зокрема виділили поняття альтруїстичного егоїзму, та егоїстичного альтруїзму, так як насправді немає самобутніх понять альтруїзму чи егоїзму в житті індивідів і суспільства загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бэкон Ф. Сочинения: в 2-х т. [перевод] / (сост., общ. ред. А.Л. суботина). - 2е изд., испр. и доп. - М.: Мысль, 2009. - 656 с. - (Филос. наследие).

2. Волкогонов Д. А. Феномен героизма. - М.: Политиздат, 1985. - 263с.

3. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання : Пер. з фр. - К.: Основи, 1994. - 416 с.

4. Генетика человека, ее философские и социально-этические проблемы. Круглый стол «Вопросов философии» // Воспр. философии. - 1970. - № 8.

5. Герцен А. И. Сочинения в 2-х т. - М.: Мысль, 1985

6. Гоббс Т. Сочинения: В 2 т.: пер. с латин. и англ. / АН СССР, Ин-т философии. Сост., ред. изд., авт. вступ. ст. В. В. Соколов. - М.: Мысль, 1989. - (Филос. наследие т.107). Т.1 - 1989, 621 с.

7. Зуй М. И. Онтологические предпосилки этики // Филос. науки. - 1991. - № 10.

8. Ильин В. В. Моральные абсолюты в нормативном зознании // Вестник МГУ. - Серия 7. - Философия. - 1992. - №5.

9. Кант І. Критика практичного розуму / пер. з нім. І. Бурковського. - К.: Юніверс, 2004. - 240 с.

10. Кравченко А. Н. Друзья // А. Н. Кравченко Размышления о вечном и временном. - К. ,1992.

11. Кропоткин П. А. Этика: Избранные труди. - М.: Политиздат, 1991. - 496 с. - / Б-ка этической мысли/.

12. Ларіонова В. К. Історія етичних учень. Посібник. Івано-Франківськ: Вид-во «Гостинець», 2010. - 192 с.

13. Макіявеллі Н. Володар / пер. з італ. М. Островерха. 2-е вид., виправ, доповн. - Нью-Йорк, 1976. - 164 с.

14. Мейджис І. Індивідуалізм чи колективізм? / І. Мейджис, Л. Почебут // Соціальна психологія. - 2007. - № 1., № 6.

15. Миронов В. В. Онтологическая сущность этики // Вестник // Вестник МГУ: Философия. - Серия 7. - 2001. №1.

16. Мовчан В.С. Етика: Навч. посібник. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 483 с.

17. Некрасов А. И. Этика: Учебное пособие. - Х.: ООО «Одиссей», 2008. - 400 с.

18. Ницше Ф. Веселая наука. Соч.: В 2 т. - М.: Мисль, 1990. - Т.1.

19. Орбан-Лембрик Л. Е., Соціальна психологія: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 448 с. (Альма-матер)

20. Психологія суїциду: Посібник / За ред. В. П. Москальця. - К.: Академвидав, 2004. - 286 с.

21. Рудзит И. А. . Эгоизм как внутренний нравственно-этический фактор развития самосознания человека // Вестник ЛГУ им. А. С. Пушкина. № 1. -- СПб., 2010.

22. Руссо Ж.-Ж. Сочинения / пер. з фр. Н. И. Караев и др. ; сост. и ред. Т. Г. Тетенькина. - Калининград - Янтар. Спаз, 2001. - 416 с.

23. Селье Г. Стресс без дистесса. - М.: Прогресс, 1982

24. Смит А. Теория нравственных чувств. М.: Республика, 1997--351 с.

25. Соловьев В. С. Смысл любви / сост. В. Роменек. - Лыбидь, - АСКИ, 1991. - 64 с.

26. Соловьев В. С. Сочинения : В 2-х т. / АН СССР, Ин-т философии. - 2-е изд. - М.: Мысль, 1990. - (Филос. наследие). - Т.2. - 1990. - 822с.

27. Спиноза Б. Етика. - Мн. : Харвест, М. : АСТ, 2009. - 336 с.

28. Тофтул М. Г. Етика: Навчальний посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 416 с. (Альма-матер)

29. Фейербах Л. Сочинения. - Т. 1. - М.; Л., 1926. - С.13.

30. Этика: Кредитно-модульный курс / Е. А. Подольская. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко»; Ростов н/Д: Наука-спектр, 2010. - 424с.

31. Эфроимсон В. П. Родословная альтруизма // Вопр. философии. 1971. - №10

Размещено на Allbest.ru