Основи логіко-психологічної теорії мисленнєвого прогнозування

З врахуванням вимог закону когеренції проблема недостатності опори на заперечення для реалізації діалогічності мислення може бути представлена наступною антиномією:

Закони заперечення, як смислової опори процесу перетворення індивідуально-авторського мислення в мислення наукового співтовариства відображає істину; заперечення помилкове.

Потреба в розв'язанні суперечності вказує на те, що підійшла черга пошуку операціонального перетворення, здатного закінчити довгий ланцюг реалізації діалогічної сутності мислення. Змістовне вивчення, що використовується в практиці пізнання засобів такого перетворення, здійснене в контексті цікавлячої нас проблематики, дає можливість визначити, що таким перетворенням є доведення логіки міркування до суперечності своїм початковим засновкам, тобто до абсурду. Тільки це дасть можливість мисленню вийти за рамки парадигми.

Синтез являє собою єдність авторського абстрагування і адресної конкретизації і є останньою ланкою остаточної реалізації природної діалогічності мислення в процесі прогнозування.

Прогноз того, що синтез може бути реалізованим в формі парадоксальності, можна виразити так:

Парадоксальність є опосередкована проміжними ланками єдність протилежностей -- неможливості скласти прогноз у вигляді іронії і можливості зробити це іншим шляхом.

Поняття когеренції несе суто практичну основу і являє собою співвіднесення форм когеренції: старої і нової. У діалектичному значенні така змішана форма когеренції відображає єдність крайнощів, за допомогою якої когеренція внутрішньої судження автора виражається через когеренцію зовнішньої її реалізації в поняттях адресата за допомогою розгортання в діалог абстрактної операції порівняння, незримо присутньої у всіх діалектичних поняттях у вигляді субстанції. Це розгортання являє собою нескінчений діалог двох логік осмислення деякого фрагмента дійсності. Одна з них -- логіка теоретизування, тобто віднесення цього фрагмента до розряду відомого на основі обліку ознак його схожості з поняттями, що закріпилися в свідомості як предмети теорії, яка розвивається суб'єктом. Інша -- логіка об'єктивації, тобто віднесення цього ж фрагмента об'єктивної дійсності до розряду невідомого, внаслідок усвідомлення, того, що обгрунтування схожості, яка вбачається ,стає все більш і більш формальним. Діалог цих двох логік розвивається у відповідності зі своєю власною логікою, протилежною формальній логіці і відображає прагнення зрозуміти сутність як суперечність шляхом оцінки адекватності логіки власних формальних міркувань. Для завоювання прав на існування такої парадоксальної логіки міркувань були потрібні зусилля геніїв, направлені на зміну уявлення про субстанцію гаданого. Спочатку арістотель лише “відірвав” це уявлення (“що пізнає я”) від прагнення залучитися до загальному логосу. Потім фома аквінський і микола кузанський переорієнтували його на пізнання реальності і, нарешті, зусиллями спінози, гегеля і канта воно оформилося в жорстке протистояння з логосом.

У світлі сказаного стає зрозумілим, що ця оцінка і є не що інше як побудова обгрунтування власного розуміння своїми засобами або простіше -- самообгрунтування. У результаті виходить, то первинне поняття, що відображає сутність явища, може бути осмислене тільки шляхом самообгрунтування, тобто за допомогою “доведення до абсурду” діалогу двох взаємообрунтовуючих один одного логік його власного існування і розвитку.

Саме такий діалог дає можливість здійснити суттєве перетворення абстрактної судження в конкретну шляхом трансформації діалогіки в формальну логіку.

Виведення явища парадоксальності з діалогічної сутності мислення може бути здійсненим на прикладі мислення с.л. Рубінштейна, що привело його до формулювання прогнозу того, що є мислення, у вигляді неявної антиномії: “мислення є діяльність, процес...”

Використання науковим співтовариством такого парадоксального визначення мислення протягом майже сорока років, є істотним доводом на користь прийняття парадоксальності, як форми складання прогнозу. Однак, це абсолютно недостатнє для теоретика. Спробуємо реалізувати виведення її як діалогічної сутності мислення, використовуючи відому нам послідовність мисленнєвих операцій:

1. Виділення субстанції діалогічності.

Висновок. Субстанцією діалогічності є порівняння понять “діяльності” і “процесу” як явищ сутності мислення, існуючих окремо від поняття парадоксальності.

2. Формування уявлення про форму когеренції.

Висновок. Субстанція діалогічності присутня в парадоксальності.

3. Формування уявлення про форму явища парадоксальності як діалектико-логічного поняття.

Висновок. Діалогічність набуває форми парадокса, що дозволяє здійснити порівняння можливостей осмислення мислення в поняттях діяльності в поняттях процесу -- нової, категорії, що зароджується .

4. Формування уявлення про функцію явища парадоксальності як діалектико-логічного поняття.

Висновок. Парадокс як форма мислення являє собою єдність його інтеріорної і экстеріорної складових. Экстеріорна складова являє собою складну форму когеренції, яка ідентифікується в свідомості з можливістю зміни відношення до об'єкта осмислення, а значить -- з розвитком. Інтеріорна складова відображає діалектику боротьби поняття з самим собою, як об'єкта міркуючої логіки з об'єктом іншої незрозумілої логіки розвитку подій, яка протидіє їй.

5. Узагальнення уявлень про форму і функцію явища парадоксальності як діалектико логічного поняття.

Висновок. Форма і функція парадоксальності як прогнозування об'єднані в одному діалектико-логічному понятті: экстеріорна складова субстанції (порівняння старого поняття з можливістю введення нового поняття) і інтеріорна складова (діалектика боротьби, тобто логіка розвитку). Діалектико-логічне поняття може бути зрозуміле лише як суперечність між двома логіками -- логікою, що спирається на відоме, тобто на очевидний предикат і новою, ще не проробленою логікою, але яка має всі засади на існування, що не менш переконливо обрунтовує орієнтацію на те, що очевидне є невідоме.

6. Синтез уявлення про явище парадоксальності як про діалектико-логічне поняття.

Висновок. Підхід до мислення як до боротьби двох логік, одна з яких направлена на абстрагування, а інша -- на конкретизацію, дає можливість, як нам уявляється, найбільш адекватно пояснити і логіку рубінштейнівського “вичерпання”, і механізм “аналізу через синтез”, що розробляється а.в. Брушлінським. Так “включення невідомого у все нові зв'язки з відомим, завдяки чому воно виступає у все нових якостях” і в результаті чого поступово перетворюється в відоме -- це тільки одна сторона мислення. Інша його сторона полягає в тому, що одночасно з цим, це “включення” відкриває такі нові якості того, що вважається відомим, що воно перетворюється в невідоме. Таку взаємовиключаючу єдність цілеспрямованого і проблемного, конкретного та абстрактного, усвідомленого і того, що не усвідомлюється с.л. Рубінштейн назвав “процесом”, що можна трактувати як діяльність, направлену в невідоме, безпредметний пошук того, що стане відомим лише тоді, коли буде знайдено. Іншими словами, він застосував до вивчення мислення діалектичний підхід, однак, оскільки прийшов до цього інтуїтивно, то не довів цю свою ідею до логічної завершеності, не надав їй статус методології. У результаті логіка діалектики або діалогіка, що являє собою сутність мислення, як процесу, самоіснування якого визначається виключно його виходами за власні межі, в діяльність, не була ним остаточно осмислена і доведена до відома наукового співтовариства. Ідея ж про те, що процес мислення є діяльність мислення, зверненого на самого себе, яка явно проступає в його роботі, так і не народилася. Якби це було ним зроблено, то, з'явилася б і основа здійснити шосту мисленнєву операцію -- экстеріоризацію синтезу уявлень про форму і функцію діалектико-логічного поняття того, що таке мислення. Экстеріоризація якраз і представила б діалогічну сутність мислення у вигляді складного її явища, званого парадоксальністю. Саме парадоксальність є найбільш когерентним визначенням мислення як процесу оскільки з одного боку -- будь-яка його спроба реалізуватися в діяльності, відразу приводить до того, що воно стає вже не мисленням, а лише однією з більш або менш вдалих його спроб вийти за власні межі. З іншого боку не реалізувати цю можливість мислення також не може, оскільки тоді просто ніколи не почнеться, а залишиться лише в потенції, так би мовити ще не мисленням. Іншими словами в діалектичному значенні мислення на явищному рівні є конфлікт між неможливістю і необхідністю ще не мислення перетворитися в вже не мислення. Цей конфлікт, згідно із законами діалектики, і є заставою єдності двох взаємодоповнюючих один одного основ мислення: діяльності і процесу. Відповідно до нього мисленню, як діяльності передбачає розгляд мислення як процесу, бо лише в ньому народжується його мотив, -- недоступне мисленню, як діяльності сумнів в істинності очевидного. У свою чергу мислення як процес з не меншою необхідністю передбачає розгляд його як діяльності, оскільки саме діяльність є тією сферою, де може виявитися активність суб'єкта мислення.

Таким чином, парадоксальність, як ще одне явище діалогічної сутності мислення, являє собою найбільш ефективний, в порівнянні з метафоризацією і іронізуванням, засіб її реалізації в ході прогнозування за рахунок об'єднання абстрагування і конкретизації в єдиному процесі пошуку невідомого. Практично це реалізується за допомогою діалогу між двома взаємовиключаючими одна одну логіками розвитку наукового поняття.

Синтез являє собою третю смислову опору -- мисленнєву операцію, яка остаточно, після адресації і заперечення, знімає суперечність між внутрішньою і зовнішньою формами мислення.

Хоч наукове співтовариство поки ще не припускає можливості використання парадоксальності в якості засобу реалізації діалогічності мислення, той факт, що опора на неї в процесі складання прогнозів є прерогативою геніїв, свідчить, що їй недовго залишилося існувати лише у вигляді носія субстанції діалогічності.

В результаті можна зробити висновок про те, що в рамках відносин авторства і адресованості індивідуальне мислення раніше, ніж стане мисленням наукового співтовариства проходить три етапи трансформації, що приводить його до суттєвого перетворення. Кожний з етапів такого формоперетворення має свій явищний характер, що виводиться з суттєвого розуміння значення його існування.

У заключній частині дисертації підбито підсумки проведеного дослідження, результати якого підтвердили гіпотезу і положення винесені на захист, які дозволяють вважати, що мета досягнена. Тут же містяться висновки:

1. Встановлено, що виникнення формально-логічної суперечності в ході мислення є не показником його помилковості, а ознакою переходу мислення на якісно більш високий рівень відображення. Розв'язання цієї суперечності здійснюється за допомогою особливих мисленнєвих операцій, що поєднують в собі його форму і зміст.

2. Можливість розв'язання формально логічної суперечності за допомогою цих мисленнєвих операцій обгрунтована за рахунок переструктурування засобів оформлення змісту гаданого з врахуванням введених в дослідженні особливого роду понять, думок і висновків і згідно із запропонованим законом їх взаємоперетворень.

3. Структура організації дослідження, заявлена методологія, форми організації висновків, а також отримані результати служать доказом того, що переструктурування, що пропонується, дає реальну можливість побудови вивідної теорії психології мислення, яка дозволяє формувати і формулювати прогноз виключно її засобами, незалежно від емпіричної інтерпретації початкових засновок

4. Доказом справедливості діалектичних поглядів, що розвиваються служить те, що вони підводять теоретичне обгрунтування під інтуїтивно використований с.л. Рубінштейном принцип самовизначення початкового поняття психології мислення, що являє собою заставу єдності двох взаємовиключаючих його основ -- мислення як діяльності і мислення як процесу. Це послужило основою для використання поняття парадоксальності у якості найбільш конкретного визначення сутності мислення.

5. Теоретично обрунтовано, що саме розуміння сутності мислення, як парадоксальності, породжує взаємовиключаючий вплив один на одну форми і змісту гаданого, що дає можливість розглядати мислення як конфлікт між існуючим на передвербальному рівні ще не мисленням і вже не мисленням, що зупинилося відразу після вербалізації.

6. Діалектичний підхід дозволив звести в єдине поняття і, тим самим, здійснити підйом на більш високий рівень усвідомлення процесуальних і діяльносних механізмів мислення, що дозволило зняти псевдопроблему того, яким чином воно починається і як закінчується. Парадоксальна суть мислення як раз і полягає в тому, що воно завжди функціонує і ніколи не закінчується, незважаючи на те що будь-яка його спроба реалізуватися в діяльності приводить до того, що воно відразу стає вже не мисленням, а лише однією з більш або менш вдалих спроб вийти за власні межі. Не використати цю можливість воно також не може саме внаслідок своєї парадоксальності, оскільки тоді ніколи не почнеться, а залишиться лише в потенції, так би мовити ще не мисленням.

Дослідження доцільно продовжити в наступних напрямах:

1. Розповсюдити підхід, розроблений і використаний в дисертаційному дослідженні для аналізу наукового мислення, на аналіз мислення взагалі з метою вивчення отриманих результатів.

2. Не обмежуватися в формулюваннях предмета, мети і завдань досліджень лише галуззю наукових пошуків.

3. Передбачити відкритість теорії, що продовжує розроблятися. По відношенню до використання мисленнєвих операцій, не пов'язаних з номінативною функцією мов.

Зміст дисертації відображений в таких наукових працях автора

1. Самойлов а.е. Теоретические проблеми логико-психологического анализа мышления.-- запорожье: “рип видавець”, 1997.-- 167с.

2. Самойлов а.е. Научный метод психологии мышления.-- запорожье: юридический институт мвд украины, 1998.-- 43с.

3. Самойлов а.е. Психология мышления: требования к теории.-- запорожье: юридический институт мвд украины, 1998.-- 51с.

4. Самойлов о.є, прудивус в.ю., душейко г.о. Юридична психологія для слідчого та дізнавача.-- запоріжжя: зюі мвс України, 1998.

5. Самойлов о.є. Про одну з психологічних особливостей переходу від ситуації до задачі // психологія.-- к., 1980.-- вип.19.-- с.17-22.

6. Самойлов а.е. Проявления привычной активности субъекта при оценке им ситуаций различной сложности // новые исследования в психологии.-- м.: АПН ссср.-- 1982.-- № 1(26).-- с.24-28.

7. Самойлов а.е. Об одной особенности поиска неизвестного в процессе мышления // теоретические и экспериментальные проблеми психологии в современных условиях: тезисы докладов к vii съезду общества психологов ссср.-- м., 1989.-- с.95-96.

8. Самойлов а.е. Психологічні детермінанти в процесі спілкування // психологічна наука: проблеми і перспективи: тези всесоюзної конференції, присвяченої 90-летию від дня народження дійсного члена АПН срср Г.С. Костюка. Ч.ii.: пізнавальні процеси, навчання і психічний розвиток.-- к., 1990.-- с.119-120.

9. Самойлов а.е. Проблеми забезпечення переконливості висловлювань у процесі педагогічного спілкування // психологія.-- к., 1992.-- вип.38.-- с.27-33.

10. Самойлов а.е. Метафорическое мышление и понимание // к прогрессу в экономике через прогресс образования: тезисы международной конференции.-- запорожье: згу, 1992.-- с.4-5.

11. Самойлов а.е. Формирование и формулирование мысли: поиск способов достижения убедительности высказывания // аспекты университетськой подготовки учителя / зборник научно-методических трудов.-- запорожье: згу, 1992.-- с.11-24.

12. Samojlov a.j. Proba wykorzystania konfliktu miedzy opisem i rozumieniem w сеlu organizacji procesu nauczania doroslych // oswiata doros lych jako ruch spoleczny. Materialy z konferencji miedzynarodowej. Wroclaw-karpacz, 16-19 pazdziernik 1990.-- wroclaw, 1992.-- s.279-288.

13. Самойлов о.є. Формування і формулювання судження в процесі педагогічного впливу // сучасні технології підготовки вчителя-предметника до професійної діяльності: тези доповідей і повідомлень регіональної науково-теоретичної і практичної конференції.-- запоріжжя, 1992.-- с.12-13.

14. Самойлов а.е. Формирование и формулирование мысли в процессе речевого воздействия // майєвтіка у системі психологічних знань: тези міжнародної наукової конференції 15-16 квітня 1993 р.-- к., 1993.-- с.79-80.

15. Самойлов о.є. Психологічний смисл іронізування у процесі спілкування // українська психологія: сучасний потенціал. Матеріалі четвертих костюковських читань.-- к., 1996.-- с.57-63.

16. Самойлов о.є. Логіка і психологія мислення // збірник наукових праць зюі мвс України.-- запоріжжя, 1998.-- с.162-172.

17. Самойлов о.є. Про психологію переходу від логіки до діалогіки мислення // культурологічний та психолого-педагогічний аспекти гуманізації освіти: науково-методичний збірник.-- к., 1998.-- с.118-128.

18. Самойлов о.є. Про логіку та діалогіку мислення // психолого-педагогічне забезпечення навчально-професійної діяльності: збірник наукових праць.-- запоріжжя, 1998.-- вип.10.-- с.201-214.

Самойлов О.Є. Основи логіко-психологічної теорії мисленнєвого прогнозування.-- рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеню доктора психологічних наук по спеціальності 19.00.01 -- загальна психологія і історія психологии.-- інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, київ, 1998.

проблема теоретизації мислимого заходить в тупик із-за традиційно спрощеного уявлення про хід пізнання. У основі цього уявлення лежить орієнтація на звичну для раціонального розуміння логічну інтерпретацію дійсності. Однак, незважаючи на очевидну обмеженість такої інтерпретації, сучасний етап культурно-історичного розвитку суспільства не передбачає іншого способу організації пізнання. З врахуванням цього, автор виходить з ідеї необхідності усвідомлення відносності логічного структурування знання. Це дозволило йому створити гнучку систему організації теоретичних міркувань, в якій з логічне конституювання передбачає подальше смислове переструктурування. У результаті ним створена ефективна понятійна система, що дозволяє не тільки усвідомити суть процесу прогнозування і формувати і формулювати його теоретично, тобто без звернення до емпіричного досвіду, а лише на основі сформульованих понять, встановлених правил оперування ними і виведених законів організації висновків.

Ключові слова: сутність, субстанція, форма, значення, смислова опора, діалогіка, формально-логічне поняття, діалектико-логічне поняття, єдність категоріальної та операціональної складових мислення, мисленнєва операція.

Самойлов а.е. Основы логико-психологической теории мислительного прогнозирования.-- рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 -- общая психология, история психологии.-- институт психологии им. Г.С. Костюка АПН украины, киев, 1998.

Психология мышления, как и любая другая наука, должна пройти в своем развитии два этапа -- этап эмпирии, дающий возможность удовлетворительного объяснения ее объекта -- механизма прогнозирования, и этап теории, позволяющий осознать сущность прогнозирования, как процесса, и теоретически, то есть, вытеснив интуитивные включения настолько, насколько это позволяет сделать осознание ограничености практического и теоретического опыта, сформировать и сформулировать понятие о нем, как о собственном предмете.

Сознание отражает действительность в той степени, в какой это позволяет ему сделать имеющаяся в распоряжении теоретического мышления система средств оформления содержания мыслимого, включающая в себя понятия, суждения, умозаключения, правила их построения и законы, в соответствии с которыми эти правила формируются. С каждым последующим шагом усовершенствования этой системы истинность формального вывода, претендующего на полноту отражения содержания мыслимого, все меньше нуждается в подтверждении практикой и все в большей степени определяется формальной согласованностью предложений. Однако проблема теоретизации мыслимого заходит в тупик из-за традиционно упрощенного представления о ходе познания. В основе этого представления лежит ориентация на привычную для рационального пониманния логическую интерпретацию действительности. Однако формальная логика не передает всю полноту содержания мыслимого, поскольку ее фигуры изначально не предназначены для отражения противоречивой сущности мышления. Они абсолютны по форме, то есть призваны служить для материализации лишь прямого значения мыслимого. Тем не менее, несмотря на очевидную ограниченность такой интерпретации, современный этап культурно-исторического развития общества не предполагает иного способа организации познания. С учетом этого автор исходит из идеи необходимости осознания относительносности логического структурирования знания. Это позволило ему создать гибкую систему организации теоретических рассуждений, в которой логическое конституирование предполагает дальнейшее смысловое переструктурирование в теорию, адекватную реальному процессу формирования и формулирования прогноза в условиях существования противоречия между категориальной посылкой и фактом эмпирии. Это противоречие разрешается операциональным путем методом триадических умозаключений на основе введенных в иследовании особого рода понятий, суждений, умозаключений, называемых диалектико-логическими, и в соответствии с предложенным законом их взаимопревращения. В соответствии с этим законом, названным законом когеренции, последовательность мыслительных операций по формированию и формулированию прогноза следует расматривать как явление диалектической сущности мышления, в ходе которого осуществляется синтез взаимоисключающих посылок в социально приемлемую, но условную форму изложения мысли. Осознание условности формы мыслимого имеет место из-за того, что в ходе него в качестве неделимого и неизменного ядра диалектической сущности мышления субстанциально присутствует операция сравнения означаемого с тем, что имеется в виду. Сама же форма прогноза в ходе синтеза взаимоисключающих посылок претерпевает тройное операционально-смысловое преобразование. На первом этапе этого преобразования индивидуально-авторский смысл новации адресно формулируется в форме метафоры -- демонстрируя, тем самым, позитивное отношение к использованию внешней (категориальной) формы. На втором этапе -- адресно-ориентированная формулировка прогноза лишается признака конкретики -- формулируясь в виде иронии и демонстрируя, тем самым, уже негативное отношение к использованию внешней (категориальной) формы. На третем этапе -- абстрактный прогноз вступает в противоречие с доминирующей парадигмой, приобретая форму противоречия между внешней (категориальной) и внутриней (идеальной) формами выражения индивидуально-авторского смысла новации. В результате создана еффективная понятийная система, позволяющая не только осознать сущность процесса прогнозирования, но и на основе диалектико-логических понятий и посредствам диалектико-логических суждений, способом триадических умозаключений, то есть теоретически, вывести понятие, идентичное тому, которе с.л. Рубинштейн назвал “процесс мышления” и которое интуитивно использовал в качестве родового в системе собственных взглядов на мышление. Реализуемый на этой основе подход к мышлению как к диалогу двух логик -- логоки абстрагирования и логики конкретизации дал возможность удовлетворительно объяснить как логику рубинштейновского “вычерпывания”, так и механизм “анализа через синтез”.

Ключевые слова: сущность, субстанция, форма, значение, смисловая опора, диалогика, формально-логическое понятие, диалектико-логическое поняти, единство категориальной и операциональной составляющих мишления, мислительная операция.

Alexander j. Samoilov. Meaningful supports of prognostication in the process of thinking.-- manuscript.

Thesis for a doctor's degree in speciality: 19.00.01 -- general psychology, history of psychology -- g.s. Kostiuk institute of psychology academy of pedagogical sciences of ukraine, kiev, 1998.

The problem of theoretisation is comlicated because of the traditionally simplified idea about the course of cognition. As а basis of this idea there is an orientation to the logical interpretation of the reality which is habitual for the rational comprehension. Still, in spite of the evident limitation of such interpretation, the modern stage of the cultural and historical development of the society doesn't imply another way of organization of knowledge. Taking into consideration these statements, the author proceeds from the idea of the necessity of the perception of the relativity of the knowledge logical structuration. This allowed him to create the flexible system of the organization of the theoretical arguments, in which their logical constituion implies the further meaningful restructuring. As а result, he created the effective notional system which allows either to realise the essence of the process of prognostication or to form and formulate it theoreticaly, that is without appeal to the empirical experience, but only on the basis of the formulated notions, established rules for operating them and deduced laws of the conclusions organization.

Key-words: essence, substance, form, sense, meaningful support, logics, dialogics, formal and logical notion, unity of the categorical and operational components of thinking, thinking operation.

Размещено на Allbest.ru