Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоритичні аспекти аналізу соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС.

1.1. Визначення поняття соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС.

1.2. Нормативно-правові акти, які регулюють соціальну роботу з потерпілими від наслідків на ЧАЕС.

1.3. Типологія потерпілих від наслідків на ЧАЕС.

Розділ II. Специфіка соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС.

2.1. Основні соціально-психологічні проблеми потерпілих від наслідків на ЧАЕС.

2.2. Основні напрямки соціальної роботи потерпілими від наслідків на ЧАЕС.

Вступ

Актуальність теми. Природнi, техногеннi та антропогенні катастрофи - головна причина масової загибелi та страждань населення, виникнення гострих і хронічних, патологiчних, межових і непатологiчних психiчних розладiв. Отже, перед психологічною наукою постає завдання дослідження негативних психічних наслідків катастроф, розробки ефективних засобів їх попередження та надання дійової допомоги потерпілим від них.

Актуальнiсть дослідження теоретичних та прикладних аспектів проблеми надання психологiчної допомоги потерпiлим внаслідок чорнобильської ядерної та інших катастроф зумовлена складною екологiчною ситуацiєю в Україні, а також реальною загрозою стихiйних лих (наприклад, землетрусу в Криму, повенi у басейнi Днiпра), пожеж та вибухiв на газо- та нафтопроводах, шахтах, об'єктах хiмiчної промисловостi та ядерної енергетики тощо; необхідністю підготовки психологів до практичної роботи з потерпілими від них.

Ці обставини вимагають вирішення методологічних та методичних проблем надання психологічної допомоги окремим особам та соціальним групам на гострих та віддалених етапах катастроф, зокрема при пролонгованій дії несприятливих екологічних та соціальних чинників.

За визначенням світової спільноти, аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року є найбільшою техногенною катастрофою в історії людства. З плином часу трансформуються медико-соціальні проблеми, пов'язані з цим інцидентом, і (відповідно) їх нормативно-правове забезпечення. На жаль, не обходиться без різноскерованих спекуляцій при інтерпретації радіобіологічних наслідків Чорнобильської катастрофи, що, звичайно, має предметні витоки. Навіть соціально-економічний і фаховий (медичний) виміри міжнародного співробітництва задля вивчення наслідків аварії не такі вже й однозначні.

Взагалі Чорнобильській катастрофі притаманні суттєві інформаційні викривлення. Як зазначають, зокрема, А.М. Сердюк і І.П. Лось (2006), перший етап інформаційної проблеми Чорнобилю був пов'язаний із пропагандистсько-політичними аспектами нашого життя тих часів і результувався неадекватною оцінкою ступеню небезпеки негативних чинників аварії. Секретність інформації про реальний стан речей у початковому періоді аварії лише підсилила відчуття тривоги та поглибила наслідки аварійного опромінення населення (першочергово Ї щитоподібної залози) із-за відсутності рекомендацій щодо розумних і досить простих дій (обмеження перебування на повітрі тощо). Це вже, так би мовити, другий етап інформаційної проблеми, де закриття інформації породжує слухи і домисли.

Третій етап вищезазначені автори назвали інформаційною вседозволеністю. Він тривав приблизно з 1989 по 1996 рр. та був пов'язаний із багатьма причинами: «По-перше, з політичними: перебудова, розпад Радянського Союзу, спад економіки (з одного боку) і відчуття свободи, надія на швидке покращення економічних проблем життя - з іншого. По-друге, низький рівень знань у досить складній проблемі протирадіаційного захисту у керівників всіх рівнів, різних фахівців (лікарів, журналістів, вчених…), які переважно щиро хотіли допомогти у вирішенні проблем аварії. Підтвердженням цьому є багато прийнятих рішень у нашій країні, Концепція та закони щодо захисту населення, публікації…» (А.М.Сердюк, І.П.Лось, 2006))Зараз триває, так званий, четвертий етап інформаційної проблеми Чорнобилю Ї на жаль, повної недовіри до абияких джерел.

З України свого часу вийшло кілька кандидатських і докторських дисертацій, зокрема - О.Авраменка та В.Мельника, присвячених аналізові організації медичного забезпечення ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи стосовно раннього після аварійного періоду. Парадокс, але і на сьогодні українська фахова спільнота позбавлена можливостей ознайомлення з більшістю цих матеріалів.

На тлі інформаційної проблеми першочерговими лишаються питання захисту здоров'я населення, що пов'язане не лише із радіаційним чинником, тобто з дозами опромінення, а й з соціально-економічними аспектами. Особливо наголосимо на необхідності ефективної, з урахуванням імовірної радіобіологічної компоненти, медико-соціальної експертизи захворювань, пов'язаних з аварією на ЧАЕС.

Отже, на сьогодні існує нагальна потреба у всебічному аналізі медичного забезпечення на всіх етапах (особливо Ї у віддаленому періоді) ліквідації негативних наслідків Чорнобильської катастрофи та в обґрунтуванні на цьому прикладі відповідної тактики щодо великомасштабних радіаційних аварій. Водночас отримання предметної інформації сприятиме оптимальному скеруванню подальших лікувально-профілактичних заходів для раціонального адресного розподілу державних і спонсорських коштів, а також розбудові положень радіобіології, радіаційної медицини, екологічної патології. На жаль, ці питання з плином часу майже не розроблені.

Проблемна ситуація. Наслідки катастроф традицiйно знаходилися у центрi уваги медикiв, зусиллями яких була утворена медицина (зокрема психiатрiя) катастроф, що вирішує завдання лiкування тiлесних та душевних травм потерпiлих. Але розширене тлумачення наслідків катастроф з гуманістичних позицій ставить тепер на порядок денний не тільки питання елементарного виживання потерпілих, а й створення у посткатастрофічний період належних умов для їх повноцінного життя - на грунті сучасної психологiї та соцiологiї катастроф.

Досвід надання психологічної допомоги потерпілим внаслідок залізничної катастрофи поблизу Уфи (С.М.Масгутова), вибуху в Армавірі (В.П.Вахов), землетрусу у Вірменії (Ю.І.Дерюгін, В.С.Мухіна та ін.), міжнаціональних конфліктів та воєнних дій (Р.О.Абдурахманов, В.В.Знаков, І.О.Котєнєв, В.Є.Попов) свідчить, що вітчизняна психологія не готова повною мірою задовольнити потребу потерпілих від катастроф у психологічній допомозі у концептуальному, організаційному та методичному плані. Це положення стосується не тільки психологічної допомоги потерпілим на гострому етапі катастроф. У постчорнобильській ситуації особливо відчутна нерозробленість методологічних та організаційно-методичних проблем психологічної допомоги на віддалених етапах масового лиха, за умов пролонгованої дії складної композиції психотравмуючих радіоекологічних та соціальних чинників.

Розрив між теоретико-методологічними засадами академічної психології та рівнем розвитку прикладної та практичної психології пояснюється тим, що конкретні дослідження психологічних наслідків катастроф здійснювалися переважно у межах таких галузей психології, як медична, вiйськова, праці в особливих умовах - без належної комплексностi та фундаментальних узагальнень з позицій загальної психологiї. Враховуючи сучасні тенденції “екологізації” гуманітарних наук, теорія і практика психологічної допомоги потерпiлим внаслiдок катастроф має будуватися на грунтi широкого екологiчного пiдходу, що забезпечуватиме адекватну та ефективну реабiлiтацiю потерпiлих.

Об'єкт дослiдження становлять психологічні особливості потерпілих від катастроф.

Предметом дослiдження є залежність психічного стану осіб, що потерпiли внаслідок катастроф вiд об'єктивних характеристик екстремальних подiй, їх власних iндивiдуально-психологiчних відмінностей, а також органiзацiйних форм та методiв надання їм соціально-психологiчної допомоги.

Основнi завдання курсової:

1) розкрити закономiрностi та механiзми дiї екстремальних чинникiв катастроф на психiку людини;

2) визначити теоретичнi та практичнi засади попередження та подолання негативних психічних наслідків катастроф;

3) виявити головнi чинники та особливостi динамiки психiчного стану осіб, що постраждали внаслiдок чорнобильської ядерної катастрофи;

4) визначити органiзацiйні принципи та найбільш ефективні методи психологічної допомоги потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи;

5) виробити рекомендації щодо мінімізації негативних психологічних наслідків надзвичайних ситуацій та катастроф.

Гіпотеза. Моя курсова полягає у систематизації понятійного апарату, що використовується для опису соціально-психологічних наслідків екстремальних подій та катастроф, визначенні змісту поняття полімодальна життєва криза, обгрунтована доцільність його використання для пояснення постчорнобильської феноменології, розробки типології соціально-психологічних моделей поведінки за умов пролонгованої дії психотравмуючих чинників.

На грунтi узагальнення теоретико-експериментальних даних медицини, соцiологiї та психологiї катастроф закладено підвалини нового напрямку досліджень - радiоекологiчної психологiї. Визначено її предмет, методологічні та методичні засади.

Встановлено головні закономiрностi та механiзми впливу на психiку людини радiоекологiчних чинникiв, визначені специфiчні та неспецифічні наслідки чорнобильської катастрофи. Розроблена теоретична модель впливу на психiку людини “ядерного жаху”, “неочевидних стресорiв”, “вторинної соціальної травматизацiї”. Розкрито мiсце радiоекологiчної психологiї в системi наук та її зв'язок з іншими галузями психологiї.

Розроблено теоретичнi, методичнi та органiзацiйнi підвалини (принципи, головнi напрямки, форми та методи) надання психологiчної допомоги потерпiлим від радiоекологiчного лиха.

Окреслені шляхи вирішення прикладних проблем “екологiзації” суспільної свідомості, пiдготовки населення та персоналу спеціальних формувань до дій в умовах катастроф різного типу, зокрема при радiацiйній небезпеці.

Розділ I. Теоритичні аспекти аналізу соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС

1.1 Визначення поняття соціальної роботи з потерпілими від наслідків на ЧАЕС

Внаслідок проведеної роботи виявлено дві найбільш гострі проблеми для постраждалого населення:

1. по-перше, інформаційний вакуум;

2. по-друге, значне погіршення психологічного стану і здоров'я.

Інформаційний вакуум призводить до появи чуток та розповсюдження викривленої та недостовірної інформації, що в свою чергу збільшує тривожність населення та ускладнює ситуацію взагалі.

Соціальними робітниками,психологами МНС України було проведено безкоштовне психологічне консультування за проблемними питаннями. Основною проблематикою звернень у населення було:

1. страхи, пов'язані з вибухами снарядів;

2.психосоматичні розлади, пов'язані з проживанням в зоні надзвичайної ситуації;

3.сімейні проблеми.

4.При консультуванні половина тих, хто звернувся до соціальних робітників, скаржилася на:

постійні головні болі,

нервове тремтіння,

зниження апетиту,

болі у шлунку,

спазми,

страх,

безсоння.

психічний катастрофа соціальна допомога

Необхідно зазначити, що у 3 рази збільшилася кількість реалізованих заспокійливих засобів та медикаментів у місцевій аптеці.

Виявлено значне зростання вживання алкогольних напоїв, як серед чоловіків, так і серед жінок.

Усе це загалом свідчить про наявність посттравматичного стресового розладу.

Особливо слід акцентувати увагу на реакції дітей на неодноразові вибухи. Так, після останніх вибухів на артилерійських складах у понад 30 % дітей (кожен третій!) реакцією на ці події стала поява:

заїкання,

енурезу,

страху перебування на вулиці або вдома.

При навіть незначних запланованих вибухах, салюті, громі діти падають на підлогу та закривають голову руками, ховаються за меблі, впадають в стан ступору, плачуть.

Згідно результатів психодіагностичного обстеження 75 % молодших школярів мають високий рівень тривожності, в них спостерігається значний спад активності, високий рівень тривожності, безпорадність.

Все це свідчить про те, що потерпілі від наслідків різноманітних надзвичайних ситуацій потребують кваліфікованої соціально-психологічної допомоги.

Робота соціального працівника в осередку НС

Хотіла би поінформувати вас щодо деяких аспектів діяльності соціального працівника в осередку надзвичайної ситуації.

Ситуація роботи соціального працівника в екстремальних умовах значно відрізняється від звичайної роботи:

* Робота із групами. Часто доводиться працювати із групами жертв, і ці групи не створюються соціальним працівником штучно, виходячи з потреб психотерапевтичного процесу, вони створюються самим життям у силу драматичної ситуації катастрофи.

* Постраждалі часто перебувають у гострому афективному стані. Іноді доводиться працювати, коли жертви перебувають ще під ефектом ситуації, яка їх травмувала, що не зовсім звичайно для нормальної психотерапевтичної роботи.

* Нерідко низький соціальний і освітній статус багатьох жертв. Серед жертв можна зустріти велика кількість людей, чий соціальний і освітній статус такий, що вони ніколи в житті не зіткалися з соціальним робітником так би мовити «вживу».

* Різнорідність психопатології в жертв. Жертви насильства часто страждають, крім травматичного стресу, неврозами, психозами, розладами характеру й, що особливо важливо для професіоналів, що працюють із жертвами, цілим рядом проблем, викликаних самою катастрофою або іншою ситуацією, що травмує. Мається на увазі, наприклад, відсутність засобів до існування, відсутність роботи та ін.

* Наявність майже у всіх пацієнтів почуття втрати, тому що, оскільки часто жертви втрачають близьких людей, друзів, улюблені місця проживання й роботи та ін..

Мета й завдання екстреної соціально-психологічної допомоги включають профілактику гострих панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень; підвищення адаптаційних можливостей індивіда; психотерапію виниклих прикордонних нервово-психічних порушень.

При здійсненні екстреної соціально-психологічної допомоги необхідно пам'ятати, що жертви стихійних лих і катастроф страждають від наступних факторів екстремальної ситуації:

1. Раптовість. Лише деякі нещастя чекають, поки потенційні жертви будуть попереджені - наприклад, поступово сягаючі критичної фази повені або ураган, що насувається, шторм.

2. Відсутність подібного досвіду. Оскільки нещастя й катастрофи, на щастя, рідкі - люди часто вчаться переживати їх у момент стресу.

3. Тривалість. Цей фактор варіює час від часу. Наприклад, що поступово розвивалося повінь може так само повільно й спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить набагато більше руйнувань. Проте, у жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть множитися з кожним наступним днем.

4. Недолік контролю. Ніхто не в змозі контролювати події під час катастроф; може пройти чимало часу, перш ніж людина зможе контролювати самі звичайні події повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю зберігається довго, навіть у компетентних і незалежних людей можуть спостерігатися ознаки «вивченої безпорадності».

5. Горе й втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися з улюбленими або втратити когось із близьких; найважче - це перебувати чекаючи звісток про всі можливі втрати. Крім того, жертва може втратити через катастрофу свою соціальну роль і позицію. У випадку тривалих травматичних подій людина може втратитися всяких надій на відновлення втраченого.

6. Постійні зміни. Людина в результаті екстремальної ситуації може виявитися в зовсім нових і ворожих умовах. Руйнування, викликані катастрофою, можуть виявитися невідновними.

Потерпілі від наслідків на ЧАЕС часто страждають порушеннями функцій уваги й пам'яті (як правило, обстежені не можуть досить чітко згадати, що вони робили в ці дні). Багато хто скаржаться на нудоту, «вага» у голові, неприємні відчуття з боку кишкового тракту, порушення апетиту. Якийсь час після початку рятувальних робіт починаються відмови від їхнього виконання (особливо від робіт, пов'язаних з витягом тіл загиблих), значно збільшується кількість помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до створення аварійних ситуацій.

7. Експозиція смерті. Навіть короткі загрозливі життя ситуації можуть змінити особистісну структуру людини і його «пізнавальну карту». Повторювані зіткнення зі смертю можуть приводити до глибоких змін на регуляторному рівні. При близькому зіткненні зі смертю дуже ймовірна важка екзистенціальна криза.

8. Моральна непевність. Жертва катастрофи може виявитися перед особою необхідності приймати пов'язані із системою цінностей рішення, здатні змінити життя, - наприклад, кого рятувати, наскільки ризикувати, кого обвинувачувати.

9. Поводження під час події. Кожний хотів би виглядати щонайкраще у важкій ситуації, але вдається це деяким. Те, що людина робила або не робила під час катастрофи, може переслідувати його дуже довго після того, як інші рани вже затяглися.

10. Масштаб руйнувань. Після катастрофи переживший її, швидше за все, буде уражений тим, що вона створила з його оточенням і соціальною структурою. Зміни культурних норм змушують людини адаптуватися до них або залишитися чужинцем; в останньому випадку емоційний збиток сполучається із соціальної дезадаптацией.

1.2 Нормативно-правові акти, які регулюють соціальну роботу з потерпілими від наслідків на ЧАЕС

У ст.16 Конституції України Чорнобильську катастрофу визначено як катастрофу планетарного масштабу, а збереження генофонду українського народу - як обов'язок держави. У результаті вибуху та руйнації реактора на Чорнобильській атомній електростанції в навколишнє середовище було викинуто величезну кількість радіонуклідів, що призвело до забруднення 53,4 тис. км² території України. У 2293 населених пунктах цієї зони мешкало понад 2,3 млн. осіб. Усього ж від наслідків катастрофи постраждало понад 3 млн. громадян України.

Підвищений радіаційний фон спостерігається на третині території України. Забруднення цезієм охоплює 7% території, у тому числі 15% лісів, 5% сільгоспугідь. У зв'язку з високим рівнем забруднення понад 15 Кі/км² з обігу вилучено 180 тис. гектарів орних земель і 157 тис. гектарів лісів. Забруднення територій і пов'язане з ним виведення із використання природних ресурсів, виробничих потужностей, об'єктів інфраструктури значною мірою вплинуло й на соціально-економічний розвиток Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської та деяких інших областей. Наслідки аварії продовжують справляти негативний вплив на довкілля ще й сьогодні. Моніторингові дослідження свідчать про накопичення радіонуклідів у деревині, грибах, ягодах, лікарських рослинах, м'ясі, кормах.

За всі роки від часу Чорнобильської катастрофи площа зони відчуження збільшилась за рахунок приєднання до неї території зони безумовного (обов'язкового) відселення (місцеві жителі повністю відселені), на сьогодні становить понад 2600 км ².

Реалізуючи конституційну вимогу щодо збереження генофонду українського народу та враховуючи всебічний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи, Україна прийняла історичне рішення про повне закриття ЧАЕС і послідовно виконує його.

Питання захисту прав потерпілих від аварії на ЧАЕС та її наслідків регулюються безпосередньо Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", 1991р., іншими нормативними актами. Цей закон визначає основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок аварії, охорони їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивне забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності в них, соціального захисту потерпілого населення. Положення закону спрямовані також на захист громадян, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне зазначити, що політика держави в галузі соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях на законодавчому рівні базується на принципах пріоритету прав цих осіб і насамперед збереження життя та здоров'я людей, потерпілих від Чорнобильської аварії, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі національних програм із цих питань, з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки та охорони навколишнього середовища.

Для вирішення проголошених завдань передбачається використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань, здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення. Велика увага при цьому приділяється забезпеченню координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях, а також міжнародному співробітництву в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

Відповідно до ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи "визна-чаються категорії постраждалих осіб. До категорії 1 належать інваліди з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від катастрофи та хворі внаслідок цієї катастрофи на променеву хворобу. До категорії 2 зараховані учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986р. по 31 грудня 1986р. - не менше п'яти днів, у 1987р. - не менше чотирнадцяти днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи, евакуйовані у 1986 р. із зони відчуження, та особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Категорія 3 - це учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986р. по 31 грудня 1986 р. - від 1 до 5 днів, у зоні відчуження в 1987 р. - від 1 до 14 днів, у зоні відчуження в 1988-1990 рр. - не менше зо днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 днів у 1986р., а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які не віднесені до категорії 2 згідно з деякими умовами. Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, віднесені до категорії 4.

Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дає підстави надання їм відповідних пільг і компенсацій.

Окрім того, громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до відповідних категорій, а порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За кваліфікацією згідно з цим законом розподіл осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має такий вигляд (рис. 6.3). Усього

за станом на 1 січня 2000 р. кількість потерпілих в Україні від цієї катастрофи становила 3 361 870 осіб.

Слід зазначити, що в Україні спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, віднесених до категорії 1, тобто інвалідів, захворювання яких пов'язується з Чорнобильською катастрофою. Якщо в 1991 р. їх було близько 2 тис. осіб, то на сьогодні - вже 86,8 тис; відповідно зростають бюджетні видатки на забезпечення їх пільг. Так, витрати на лікування одного інваліда, захворювання якого пов'язується з Чорнобильською катастрофою, в середньому становлять понад 8 тис. грн. на рік, тоді як на інваліда загального захворювання - 500-600 грн.

Аналіз звернень чорнобильців на адресу Уповноваженого з прав людини показує, що, на жаль, значна кількість їх пов'язана з питаннями визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, хоча ст.11 закону врегульовано питання визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи. У зверненнях до Уповноваженого громадяни скаржаться на те, що кожна наступна перевірка законності встановлення або поновлення статусу ліквідатора аварії на ЧАЕС проводиться з порушенням вимог Конституції України, чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Такі громадяни змушені звертатися до судів з позовами про незаконне позбавлення їх статусу чорнобильців. Проте органи виконавчої влади у багатьох випадках нехтують вимогами ст.124 Конституції України про обов'язковість виконання рішень судів на всій території України та ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, у колективному зверненні 52-х медичних працівників з Івано-Франківської області повідомлялося, що не виконується рішення Івано-Франківського міського суду про встановлення такого статусу Комісією МінЧАЕС України зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. За цим фактом Уповноважений відкрила провадження у справі про порушення прав людини, в процесі якого вжито заходів щодо вивчення цієї ситуації. Наслідком цих заходів стало подання Уповноваженого до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з обгрунтуванням необхідності поновити конституційні права заявників. Розглянувши подання Уповноваженого, комісія прийняла позитивне рішення. За наслідками проваджень Уповноваженого поновлено статус учасників ліквідації аварії на ЧАЕС громадянам з М.Києва, Київської, Полтавської, Чернігівської, Тернопільської, Одеської та деяких інших областей. Приклади позитивного реагування на провадження Уповноваженого у справі щодо поновлення статусу учасників ліквідації аварії на ЧАЕС було наведено у розділі III Доповіді.

Проте не у всіх випадках проблеми щодо поновлення прав чорнобильців вирішуються позитивно. Так, до Уповноваженого звернулися громадяни М.Кузнєцов та В.Карпенко, яких після чергової перевірки позбавили статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Факти участі цих громадян у ліквідації наслідків аварії, встановлені рішеннями судів. Попри це Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відмовила їм на підставі того, що видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії В.Карпенку та М.Кузнєцову не підтверджено фактами їх роботи в зоні відчуження. З аналогічною скаргою звернулися до Уповноваженого 18 водіїв Кременчуцького комунального АТП 1628. Факт участі в ліквідації наслідків аварії кожного з них встановлено рішенням суду. Проте Комісія зі спірних питань проігнорувала рішення суду і всупереч закону відмовила заявникам у встановленні статусу через "...відсутність первинних документів". Така ж доля спіткала і гр. О. Федорченка. Провадження Уповноваженого у справі щодо порушення прав зазначених чорнобильців тривають.

Інший приклад. Гр. Ю.Авдієнко брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у М.Чорнобилі з 29 по зо квітня 1986 р. Усі документи, які підтверджують його перебування там, заявник має. Проте Комісія зі спірних питань при МНС України (протокол №293 від 19 листопада 1998р.) прийняла рішення про безпідставність видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС заявнику, мотивуючи це тим, що Ю.Авдієнко працював до прийняття рішення про евакуацію з М.Чорнобиля та визнання за цією територією статусу зони відчуження. За логікою чиновників із МНС можна дійти висновку, що аварія на ЧАЕС сталася не 26 квітня 1986 р., а 4 травня 1986 р., бо власне з 4 травня 1986 р. М.Чорнобиль було віднесено до зони відчуження. Проте саме з 26 квітня 1986 р. і до 4 травня 1986 р. на ЧАЕС були найнебезпечніші дні. З такою ж мотивацією комісією відмовлено у підтвердженні статусу ліквідатора аварії на ЧАЕС гр. В. Сердюку з м. Чернігова та деяким іншим.

Комісія зі спірних питань МНС України, на думку Уповноваженого з прав людини, нерідко не дотримується вимог ст.14 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", відповідні обласні та Київська міська державні адміністрації, їх галузеві управління з чорнобильських питань глибоко не вивчають причин, що породжують скарги громадян, а головне вони не вживають відповідних заходів для своєчасного і законного вирішення цих питань.

Привернуло увагу Уповноваженого з прав людини і звернення бійців 731-го окремого батальйону спеціального захисту, який був мобілізований 29 квітня 1986р. для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з військовослужбовців запасу м. Києва та Київської області. Вони безпосередньо брали участь у локалізації аварії на ЧАЕС, виконуючи роботи по завантаженню гелікоптерів сумішшю, яка скидалася на зруйнований реактор четвертого енергоблоку, виконували на радіоактивне забрудненій території у третій зоні небезпеки хімічну розвідку та дезактивацію населених пунктів, відкачували воду з-під зруйнованого реактора, знімали землю з радіоактивним графітом на території ЧАЕС. Під час особистої зустрічі з Уповноваженим вони просили звернутися до Кабінету Міністрів України про надання їм статусу "осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною ". Їх звернення стало підставою для відкриття провадження у справі про порушення прав людини. Усвідомлюючи особливу складність та важливість цього питання Уповноважений, всебічно вивчивши його, звернулася з поданням до Президента України Л.Кучми щодо врегулювання зазначеної проблеми. Завдяки вжитим заходам на сьогодні вирішено 17 з 21 пункту спільного протоколу засідання під головуванням першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В.Логінова і колишніх бійців 731-го окремого батальйону спеціального захисту. Проте частину питань ще не вирішено, тому провадження Уповноваженого у цій справі триває.

Пріоритетом державної політики в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є соціальний захист потерпілого населення. Завдяки заходам, яких вживає держава, останнім часом дещо поліпшилося фінансування чорнобильських програм з Державного бюджету. Якщо в 1998 р. їх було профінансовано на 55%, то в 1999р.- на 88%. Це стосується і фінансування видатків на соціальний захист населення, постраждалого від катастрофи на ЧАЕС. У минулому році воно зросло порівняно з 1998 р. на 7,6%. За станом на 1 січня 2000р. соціальний захист цієї категорії осіб профінансовано в сумі 1208 млн. грн. при плані на рік - 1310,1 млн. грн., що становить 92,2% від потреби. Питома вага видатків на соціальний захист чорнобильців у загальних обсягах видатків на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи становить 77,5%. Держбюджетом на соціальний захист цієї категорії населення у 2000р. передбачено 1574,2млн. грн., що на 40,7% більше, ніжу 1999р. (рис. 6.4).

Розуміючи важливість для України питання забезпечення прав по-страждалих чорнобильців. Уповноважений з прав людини приділяє цьому особливу увагу. Водночас численні звернення до Уповноваженого засвідчують, що проблема захисту прав громадян, потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, все ще залишається гострою. Так, Уповноваженим за зверненнями чорнобильців було відкрито 42 провадження у справі про порушення їх прав (12 проваджень у 1998 р. та 30 - у 1999 р.).

Передусім слід зазначити, що для забезпечення прав чорнобильців у повному обсязі, передбачених у бюджеті коштів недостатньо. Крім того, в деяких регіонах виплати компенсацій, допомог та надання пільг, передбачених законодавством, здійснюються несвоєчасно, а подекуди з великим запізненням. Тому до Уповноваженого надходять десятки звернень від громадян стосовно заборгованості з виплати відповідних коштів. Так, з цього приводу звернулися багатодітні матері з селища Половля Володимирецького району Рівненської області: Т.Присяжнюк - мати одинадцяти дітей, та Н.Дацька - мати п 'яти дітей, сім'ям яких не виплачено фінансову допомогу. Це змусило Уповноваженого з прав людини відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і вжити заходів щодо поновлення прав постраждалих громадян.

Складовою частиною дотримання прав чорнобильців, що передбачені ст.32 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", є переселення із забруднених територій. У період 1986-1990 рр. з чорнобильської зони евакуйовано 90 784 особи, відселено та самостійно переселились у 1990-2000 рр. ще 71 519 осіб.

Тільки з зони добровільного гарантованого відселення (згідно зі ст.2 закону це є територія із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період) та зони посиленого радіоекологічного контролю (це відповідно територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період) переселено протягом 1990-1999 рр. 13 131 сімей.

З моменту прийняття рішень про переселення громадян із радіоактив-но забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій всього переселено 27 649 сімей, що потребувало від держави чималих коштів.

Водночас Уповноважений змушена констатувати, що проблема облаштування потерпілих є й досі актуальною, оскільки на територіях обов'язкового відселення продовжують проживати майже 2235 сімей, із них 1662 сім'ї бажають звідти виїхати, проте не мають змоги. В зоні відчуження ще залишається 375 сімей. Водночас слід зазначити, що частина населення взагалі не бажає переселятися з населених пунктів 2-ої зони, зокрема з семи населених пунктів Житомирської і двох Волинської областей. Не бажають переселятися 517 сімей із зони обов'язкового відселення Рівненської області. У 1999 р. планувалося виділити на самостійне переселення громадян із радіоактивне забруднених територій та спорудження житла для постраждалих першої категорії 50 933 тис. грн., що становить 3,42% від потреби. Фактично виділено 33 050 тс. грн., яких вистачило на забезпечення житлом лише 810 сім'ям вищезгаданої категорії.

Потребують поліпшення житлових умов, як це передбачено пунктом 10 ст.20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", особи, які унаслідок Чорнобильської катастрофи, стали інвалідами. За станом на 1 січня 2000 р. з перебуваючих на обліку для забезпечення житлом 25 043 сімей чорнобильців 9104 - сім'ї інвалідів. Треба зазначити, що впродовж 1993-1999 рр. надано житло 5129 сім'ям інвалідів-чорнобильців, зокрема у 1998 р. - 525, у 1999 р. - 839 сім'ям.

Проте до Уповноваженого з проханням захистити право на житло продовжують звертатися інваліди-чорнобильці. Наприклад, складна житлова ситуація виявилася у гр. Ю. Мельника, інваліда, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який проживав з сім'єю з п'яти осіб, з яких чотири - інваліди, у м. Броварах Київської області. За його зверненням щодо порушення права на житло Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав людини, в рамках якого направлено листа до Київської обласної державної адміністрації. Розглянувши це питання за дорученням облдержадміністрації, Броварська міська рада прийняла рішення надати заявникові та його дружині двокімнатну квартиру, залишивши старе помешкання іншим трьом членам цієї сім'ї. Таким чином, усі п'ятеро були забезпечені житлом згідно з чинним житловим законодавством України.

Аналогічне позитивне рішення після звернення Уповноваженого з прав людини було прийнято стосовно учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії /. Супрунюка з с. В. Телковичі Во-лодимирецького району Рівненської області, якому, за повідомленням першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В-Логінова, поліпшено житлові умови - виділено двокімнатну квартиру без зняття його родини з квартирного обліку. Проте позитивно вирішуються не всі звернення, і тому проблема забезпечення інвалідів-чорнобильців житлом залишається на порядку денному.

Уповноважений з прав людини вважає, що одним із найважливіших завдань соціального захисту постраждалих є відновлення та збереження здоров'я враженого катастрофою населення. Допомогу постраждалим надають понад зо0 медичних закладів, у тому числі на радіоактивне забруднених територіях у сільській місцевості 77 центральних районних лікарень. Враховуючи негативні тенденції, пов'язані зі здоров'ям, потерпілі мають проходити щорічне медичне обстеження. З цією метою створено спеціалізовані центри, насамперед дитячі, для обстеження та лікування хворих, затверджено перелік спеціалізованих медичних закладів, які забезпечують лікування та санаторно-реабілітаційні заходи щодо дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, реабілітація хворих дітей забезпечується в 148 спеціалізованих санаторно-курортних закладах та лікувально-реабілітаційних центрах країни потужністю 380 тис. місць на рік.

Медичне забезпечення постраждалого населення здійснюється відповідно до Програми заходів з організації спеціалізованої медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У 1999 р. на її фінансування було витрачено понад 26,8 млн. грн., що вдвічі більше, ніж у 1998р.

Проте заходи, яких вживає держава, на думку Уповноваженого з прав людини, не в змозі забезпечити гарантоване чинним законодавством право чорнобильців на необхідний рівень медичної допомоги. Погіршення стану здоров'я громадян, зокрема безпосередньо ліквідаторів аварії, а також тих осіб, які проживають на забруднених територіях чи були переселені із зон радіоактивного забруднення, погіршення соціально-психологічного стану цієї категорії громадян залишається однією з нагальних проблем в Україні.

На першому місці серед захворювань у ліквідаторів, як і у людей, евакуйованих із зони лиха, є хвороби органів дихання. Далі йдуть хвороби системи кровообігу, нервової системи та органів чуття і травлення, що призводить до зростання і'х смертності. Так, у 1998р. було 10 померлих на 1000 постраждалих, у 1999р. і'х уже 11,6.

Болючим питанням є збереження здоров'я постраждалих дітей. Згідно з чинним законодавством до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні, які були евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент аварії проживали або постійно навчалися після аварії не менше одного року в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, чи двох років у зоні гарантованого добровільного відселення, або трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також діти, які народились після аварії від батьків, один з яких належав до відповідної категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи відносять і хворих на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників і променеву хворобу та тих, хто отримав дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує встановлені рівні.

Лікування та реабілітація (включаючи психологічну) потерпілих дітей дошкільного і шкільного віку в Україні є пріоритетними напрямами в усіх медичних програмах і заходах, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Водночас моніторинг Уповноваженого, медична практика засвідчують, що найуразливішими групами сьогодні є постраждалі малолітні діти й підлітки чи народжені від постраждалих батьків. Загальна захворюваність чорнобильських дітей порівняно з їх однолітками у 1,5 - 2,5 раза більша, а загальна захворюваність дітей та підлітків, постраждалих від аварії, у 1999р. зросла на 6,4%. Структура захворюваності дітей така:

хвороби органів дихання - 62%, хвороби нервової системи - 7, хвороби органів травлення - близько 6, хвороби шкіри та підшкірної клітковини - 5, хвороби крові та кровотворних органів - 3,5%. Якщо протягом 1981-1985 рр. в Україні не було зареєстровано жодного випадку захворювання на рак щитовидної залози, то від часу аварії й до сьогодні вже прооперовано 1400 хворих, котрі на момент катастрофи були дітьми та підлітками.

Причинами цього є те, що не забезпечується, як це передбачено чинним законодавством, систематичне лікування потерпілих дітей на базі кращих вітчизняних санаторно-курортних закладів, спеціалізованих медичних центрів, обладнаних сучасним діагностичним і лікувальним устаткуванням, з сучасними лікарськими засобами, із залученням до роботи в них найдосвідченіших вітчизняних та зарубіжних спеціалістів із своїми методиками, устаткуванням та медикаментами. Більшість потерпілих дітей не забезпечується відповідно до встановлених фізіологічних норм, передбачених ст.зо Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", продуктами харчування, а також харчовими добавками, які сприяють виведенню радіонуклідів з організму.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне наголосити на тій значній ролі, яку відіграє в цьому питанні реалізація спеціальної програми надання медичної допомоги дітям України на Кубі. Республіка Куба - це єдина країна, де піклування про здоров'я чорнобильських дітей поставлено на державний рівень і де проводиться не тільки оздоровлення, а й їх безоплатне лікування. З 1990 р. на Кубі надана медична допомога понад 18 тис. чорнобильським дітям, а також 2 тис. батьків і вихователів, що супроводжували хворих дітей.

Доцільність та ефективність надання на Кубі медичної допомоги дітям, постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи, засвідчена висококваліфікованими фахівцями. Своєю діяльністю Уповноважений з прав людини активно сприяє вирішенню питань, які виникають при реалізації права дітей на лікування, зокрема, пов'язаних з проблемою їх відправлення літаками на Кубу. Зважаючи на відсутність в Україні коштів на оздоровлення дітей та транспортних витрат, Уповноважений переконана, що реалізацію цієї програми необхідно всіляко підтримувати і надалі робити все, щоб ця програма виконувалася.

Серед важливих медико-соціальних заходів збереження та відновлення здоров'я постраждалого населення є санаторно-курортне оздоровлення. Відповідно до законодавства право на безоплатне оздоровлення у 1999 р. мали понад 1660 тис. осіб, серед яких віднесені до 1-ої та 2-ої категорій постраждалих, та 1258 тис. дітей і підлітків. Проте фактично оздоровлено 457,6 тис. осіб, серед них 427 092 дітей, на що витрачено 175 105,1 тис. грн. з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. За рахунок додатково залучених коштів з інших джерел оздоровлено 33 573 дітей на суму понад 17 млн. грн.

Необхідно наголосити на тому факті, що з року в рік фінансування програм оздоровлення чорнобильців погіршується, що призводить до порушення їх прав. Порушуються права цієї категорії громадян і на пільги, передбачені чинним законодавством. Так, Уповноваженим було відкрито провадження щодо виконання п.6 ст.21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у справі про порушення прав учасників ліквідації аварії на ЧАЕС на забезпечення продуктами харчування за фізіологічними нормами за зверненнями О.Кралевича з М.Києва та В. Єсіна з Луганської області. Як показали перевірки, компенсації за продукти харчування цій категорії чорнобильців своєчасно не виплачувалися. Виникла заборгованість, що є порушенням прав цих громадян. Після втручання Уповноваженого вжито відповідних заходів щодо поновлення їх прав.

Уповноваженим з прав людини приділялася увага забезпеченню прав працюючих на Чорнобильській АЕС. У 1998-1999 рр. з цього питання надійшли звернення від громадян України, а також посадових осіб, зокрема С. Порошина, на той час директора цієї станції. Після розгляду їх звернень Уповноважений направила подання до посадових осіб держави про необхідність вжиття заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я людей умов праці.

Не можна не зупинитися і на такій проблемі. Останніми роками всупереч ст.22 Конституції України та чинному законодавству стало правилом при затвердженні чергового бюджету держави за ініціативою Уряду України приймати рішення про тимчасове призупинення дії чималої частки пільг чорнобильцям, що є ущемленням їх прав. Так, у 1999р. згідно зі ст.24 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік " було зупинено дію окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ".

Це стосується п.2 ст.21 у частині виплати громадянам, віднесеним до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні; ряду положень ст.22-24 закону щодо безоплатного надання або забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою чи путівкою на відпочинок громадян, віднесених відповідно до категорії 3 і 4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та осіб, які працювали за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або виплати за їх бажанням грошової компенсації; а також щодо одержання безпроцентної позики на індивідуальне житлове будівництво з погашенням 50% позики за рахунок державного бюджету та безпроцентної позики для будівництва садових будинків та благоустрою садових ділянок, будівництва індивідуальних гаражів громадянами, віднесеними до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також надання безпроцентної позики для організації підприємницької діяльності, селянського (фермерського) господарства громадянам, віднесеним до категорії 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та ряду інших пільг.

Практика вирішення бюджетних питань за рахунок громадян, по-страждалих від Чорнобильської катастрофи, та інших незахищених категорій громадян і пенсіонерів є свідченням неспроможності органів державної влади забезпечити надходження до бюджету за рахунок відродження виробництва, економічного впливу на господарську діяльність. Згідно зі ст.31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік " було призупинено дію зазначених положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " і на рік 2000.

Соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Нормативними документами, які регулюють питання соціального захисту громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи є:

1. Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 .09. 2005 р. №936 „Про Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 14.02.07 р. № 211 та від 05.03.08 р. №165 ).

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 „”Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1997 р. № 155 ”Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи „(зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.07 р№ 211).

6. Постанова Кабінету Міністрів України „Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 20.04.2007 р.№ 649

7. Підпункт е) пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2000 р. № 800 „Про затвердження Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 р. № 885 „Про розмір та порядок виплати компенсації вартості санаторно-курортного лікування особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2005-2007 роки”.

10. Розпорядження голови обласної державної адміністрації від 30.12.2008 р. № 449 „Про визначення розпорядників бюджетних коштів”

Станом на 01.01.2009 року в області зареєстровано 25926 громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи , з них 12854 учасників ліквідації аварії, у т.ч. 2295 інвалідів, переселенців з зони радіоактивного забруднення - 6663 особи, потерпілих дітей - 6409, в т.ч. 47 дітей - інвалідів Чорнобиля. Вдів померлих чорнобильців 639 осіб.

...