Методики подолання конфліктів і стресу в педагогічному колективі

Размещено на http:www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні аспекти методики подолання конфліктів і стресу

1.1 Конфлікт: поняття, структура, причини

1.2 Стрес та його особливості

1.3 Шляхи врегулювання і вирішення конфліктів і стресу

2. Практичне обґрунтування методики подолання конфліктів і стресу (на прикладі педагогічного складу Сормовської православної гімназії)

2.1 Зміст і методика емпіричного дослідження

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

Висновок

Список літератури

Додаток

Вступ

Життя будь-якої організації, в тому числі взаємини людей не протікають гладко. Кожній людині не раз доводилося стикатися з конфліктними ситуаціями. Конфлікти виявляються в діяльності всіх соціальних інститутів, соціальних груп, у взаєминах між людьми.

Сьогодні конфлікти - повсякденна реальність. Придбання теоретичних знань і практичних навичок поведінки в конфліктній ситуації необхідно кожному для ефективного вирішення виникаючих проблем. Кожній людині необхідно мати хоча б елементарні уявлення про конфлікти, способи поведінки при їх виникненні; на жаль, для більшості людей характерне невміння знаходити гідний вихід із них. Крім того, виникнення конфліктів супроводжується великою кількістю негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, почуттям провини, напругою, і все це завдає шкоди здоров'ю учасників конфлікту.

На жаль, стрес - звичайне і часто зустрічається явище. Ми всі часомвідчуваємо його - може бути, як відчуття порожнечі в глибині шлунка, коли встаємо, представляючись в класі, або як підвищену дратівливість або безсоння під час наближається екзаменаційної сесії. Незначні стреси неминучі і нешкідливі. Саме надмірний стрес створює проблеми для індивідуумів і організацій. Стрес є невід'ємною частиною людського існування, треба тільки навчитися розрізняти допустиму стресу і занадто великий стрес. Нульовий стрес неможливий.

Треба відзначити, що зараз існує дуже велика кількість методик, технік і навіть тривалих тренінгових програм, орієнтованих на боротьбу зі стресом і конфліктними ситуаціями. Деякі методики є сучасними розробками, але всі вони беруть початок з робіт фахівців, які займалися дослідженнями психічних процесів, до яких відносяться і емоції. Все це доводить важливість даної теми. конфлікт стрес емпіричний

Мета: дослідження методики подолання конфліктів і стресу в педагогічному колективі Сормовський православної гімназії.

Предмет дослідження - технологія подолання конфліктів і стресових ситуацій педагогів у педагогічному колективі.

Гіпотеза дослідження грунтується на припущенні про те, що дійсно можливо подолання проявів стресу і конфліктних ситуацій у педагогічному колективі, тобто подолання педагогом синдрому емоційного вигорання.

Об'єктом дослідження є педагогічний колектив Сормовський православної гімназії.

Завдання курсової роботи:

1) розглянути поняття, класифікацію, причини конфліктів;

2) розглянути поняття і фізіологічні механізми стресу;

3) провести експериментально-педагогічне дослідження, пов'язане з методикою, сприяє подоланню конфліктів і стресу в педагогічному колективі (подолання педагогом синдрому емоційного вигорання);

4) зробити висновки про те, що дійсно можливо подолання проявів стресу і конфліктних ситуацій у педагогічному колективі;

5) зробити висновки про підтвердження або спростування гіпотези.

Вибірка: в дослідженні взяли участь 10 чоловік, що займають педагогічною діяльністю в Сормовском православної гімназії у віці від 30 до 45 років. Терміни проведення дослідження: лютий 2009р. - Березень 2009р.

1. Теоретичні аспекти методики подолання конфліктів і стресу

1.1 Конфлікт: поняття, структура, причини

У науковій літературі конфлікт трактується неоднозначно. Існує безліч визначень цього терміна. Найбільш поширений підхід полягає у визначенні конфлікту через протиріччя. Конфлікт означає зіткнення сторін, думок, сил. Конфлікт - це прояв об'єктивних чи суб'єктивних протиріч, що виражається в протиборстві сторін.

У психології конфлікт визначається як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних один з одним тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, у міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями.

Основними ознаками конфлікту є:

1. Наявність ситуації, яка сприймається учасниками як конфліктної;

2. Неподільність об'єкта конфлікту, тобто його предмет не може бути поділений справедливо між учасниками конфліктної взаємодії;

3. Бажання учасників продовжити конфлікт.

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Причинами зіткнень можуть бути самі різні проблеми життя. Конфлікт народжується на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, розбіжностей або протиборства різних думок, потреб, спонукань, бажань, стилів життя, надій, інтересів і особистісних особливостей. Також конфлікт виникає з побоювань втратити що-небудь значуще: дружбу, власність, мир і спокій. Таким чином, конфлікти соціально обумовлені і опосередкування індивідуальними особливостями психіки людей.

Структура конфлікту розуміється як сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система і процесс1.

Крім поняття «конфлікт» часто використовується і «конфліктна ситуація». Конфліктна ситуація являє собою фрагмент конфлікту, своєрідний «фотознімок» конфлікту на певний момент часу. Тому структура конфлікту може розглядатися як структура конфліктної ситуації.

Основними компонентами структури конфлікту є:

1. Учасники конфлікту. У будь-якому соціальному конфлікті основними дійовими особами є люди. Вони можуть виступати у конфлікті як приватні особи (сімейні конфлікти), як офіційні особи (конфлікт по вертикалі) або як юридичні особи (представники установ чи організацій). Основними учасниками конфлікту є ті суб'єкти, які безпосередньо здійснюють активні (наступальні або захисні) дії один проти одного, їх називають сторонами або протиборчими силами.

Часто в конфлікті виділяють сторону, яка перша починає конфліктні дії - ініціатор конфлікту.

Часто виділяють таку характеристику учасників конфлікту як ранг-рівень можливостей опонента щодо реалізації своїх цілей в конфлікті, «сила», що виражається в складності та впливовості його структури та зв'язків, його фізичні, соціальні, матеріальні й інтелектуальні можливості, знання, навички та вміння, його соціальний досвід конфліктної взаємодії.

Практично завжди в будь-якому конфлікті за учасниками конфлікту стоять сили, які можуть впливати на розвиток конфлікту, його результат - групи підтримки. Вони можуть бути представлені друзями, суб'єктами, пов'язаними з учасниками конфлікту якимись зобов'язаннями, колегами по роботі. Можна виділити групу суб'єктів, які надають епізодичне вплив на хід і результати конфлікту. Це підбурювачі й організатори. Підбурювач - особа, організація або держава, що підштовхує іншого учасника до конфлікту. Його завдання спровокувати конфлікт. Організатор-особа або група, яка планує конфлікт і його розвиток, що передбачає різні шляхи забезпечення і охорони учасників.

2. Предмет. Ядром будь-якого конфлікту є протиріччя, в якому відбивається зіткнення інтересів і цілей сторін. У більшості випадків суть протиріччя в конфлікті не видно, не лежить на поверхні. Таким чином, предмет конфлікту - це об'єктивно існуюча або уявна проблема, що служить основою конфлікту. Це те протиріччя, через якого і заради розв'язання якого сторони вступають у протівоборство.

3. Об'єкт. Є неодмінним атрибутом конфлікту. Об'єкт іноді розглядають як причину, привід до конфлікту. Об'єктом конфлікту може бути матеріальна (ресурс), соціальна (влада) або духовна (ідея, норма, принцип) цінність, до володіння або користування якої прагнуть обидва учасника конфлікту. Об'єкт конфлікту може бути як діленим, так і неподільним. Умовою для конфлікту є домагання хоча б однієї із сторін на неподільність об'єкта, бажання вважати його неподільним, повністю володіти ним. Важливо вміти виділити об'єкт конфлікту, щоб конструктивно його вирішити. Втрата об'єкта конфлікту, помилкове виділення помилкового об'єкта суттєво ускладнюють процес вирішення проблеми.

4. Мікро-і макросередовище.

Мікро-і макросередовище - це умови, в яких знаходяться і діють учасники конфлікту. У соціальне середовище включаються не тільки найближче оточення особистості, а й соціальні групи, представником яких є даний індивід. Врахування цього оточення на рівні мікросередовища і макросередовища дозволяє зрозуміти змістовну сторону цілей, мотивів сторін, а також їх залежність від цього середовища.

Щоб передбачати конфлікти та керувати ними необхідно знати причини, найбільш часто призводять до конфліктних ситуацій.

Можна виділити кілька основних причин конфліктів в організації:

1. Розподіл ресурсів. Ресурси завжди обмежені, а необхідність розподіляти їх практично завжди веде до конфліктів.

2. Взаємозалежність завдань. Можливість конфлікту існує скрізь, де одна людина залежить від іншої людини у виконанні завдання.

3. Відмінності в цілях. Імовірність конфлікту зростає по мірі збільшення організації, коли вона розбивається на спеціалізовані підрозділи.

4. Відмінності в способах досягнення цілей. У керівників і виконавців можуть бути різні погляди на шляхи і способи досягнення загальних цілей, навіть при відсутності суперечливих інтересів.

5. Незадовільні комунікації. Неповна або неточна передача інформації або відсутність інформації є причиною конфлікту.

6. Відмінності в психологічних особливостях. Кожна людина має певний темпераментом, характером, потребами, установками, звичками і т.п. Психологічні відмінності учасників спільної діяльності часом настільки великі, що заважають її здійснення, підвищують можливість виникнення конфліктів.

7. Однією з причин виникнення конфліктів можуть бути, так звані, конфліктні особистості - типи людей, спілкування з якими загрожує виникненням конфліктів.

1.2 Стрес та його особливості

Будучи одночасно самостійним фізіологічним, психічним і соціальним явищем, стрес по своїй суті являє собою ще один вид емоційного стану. Цей стан характеризується підвищеною фізіологічної та психічної активності. При цьому однією з головних характеристик стресу є його крайня нестійкість. При сприятливих умовах цей стан може трансформуватися в оптимальний стан, а при несприятливих - у стан нервово-емоційної напруженості, для якого характерне зниження працездатності й ефективності функціонування систем та органів, виснаження енергетичних ресурсов1.

Для позначення психічних станів людини у важких умовах дослідники користуються різними поняттями, серед яких найбільш популярне поняття стрес. Його застосовують для позначення широкого кола не лише психічних, але і фізіологічних станів, наприклад фізичної напруги, стомлення і т. д. Більше того, внаслідок широкої популярності терміна «стрес» ним стали позначати різноманітні явища, що стосуються і до інших областей знання (соціології, біології, медицині, педагогіці та ін.) Так, цей термін вживають для позначення зовнішніх впливів і ситуацій, в яких може опинитися людина (наприклад ув'язнення), таких реакцій, як наприклад, гіпервентиляція легень і т.д. Неоднозначність розуміння стресу, плутанина й непослідовність у застосуванні цього терміна мають результатом суперечливість отриманих даних, відсутність строгих критеріїв при їхній інтерпретації й зіставленні.

Стрес розглядається як фізіологічний синдром, що складається із сукупності неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реакція організму на пропоновані до нього вимоги.

Стрес - це нервово-психічне перенапруження, яке виникає в результаті надсильного впливу (стресора), адекватна реакція на яке навіть не була сформульована, але повинна бути знайдена в сформованій ситуації.

Це такий емоційний стан, яке пов'язане з тотальною мобілізацією сил організму на пошук виходу з положення, що склалося.

Поняття стресу ввів канадський учений Ганс Сельє. Він дає таке визначення стресу - це неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому требованіе1.

Сельє виділив три етапи у розвитку стресу:

- Тривога (фази шоку і протівошока). У цій фазі організм функціонує з великою напругою. Однак, на даному етапі він ще справляється з навантаженням за допомогою поверхневої, або функціональної, мобілізацією резервів без глибинних структурних перебудов. Фізіологічно первинна мобілізація проявляється, як правило, в наступному: кров згущається, у ній падає вміст іонів хлору, відбувається підвищене виділення азоту, фосфатів, калію, відзначається збільшення печінки або селезінки, але детальніше про фізіологічні механізми стресу мова піде нижче.

- Резистентність (виникнення підвищеної стійкості організму до дії стресорів). Це друга фаза. Так звана фаза максимально ефективної адаптації. На даному етапі відзначається збалансованість витрачання адаптаційних резервів організму. Всі параметри, виведені з рівноваги в першій фазі, закріплюються на новому рівні. При цьому забезпечується мало відрізняється від норми реагування організму на впливають фактури середовища.

- Виснаження (розвиваються дистрофічні процеси, аж до загибелі організму). Якщо стрес триває довго або впливають стресори надзвичайно інтенсивні, то неминуче настає фаза істощенія1.

Слід зазначити, що не всякий вплив викликає стрес. Слабкі впливу не призводять до стресу, він виникає лише тоді, коли вплив стресора (незвичного для людини об'єкта, явища або будь-яких інших факторів зовнішнього середовища) перевершує звичайні пристосувальні можливості індивіда.

Таким чином, стрес виникає тоді, коли організм змушений адаптуватися до нових умов, тобто стрес невіддільний від процесу адаптації.

Деякі автори поділяють чинники, що викликають психічний стрес, на дві великі групи. Тому і психічний стрес вони умовно ділять на два види: інформаційний і емоційний. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях значних інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням переробки надходить інформації і не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, особливо при високій відповідальності за наслідки прийнятих рішень. Виникнення емоційного стресу більшість авторів пов'язують з ситуаціями загрози, небезпеки, образи і т. д. З цієї точки зору прийнято виділяти три форми емоційного стресу: імпульсивний, гальмівної та генералізований. При емоційному стресі відзначаються певні зміни у психічній сфері, в тому числі зміни протікання психічних процесів, емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності, порушення рухового і мовної поведінки.

Слід підкреслити, що таке розподіл психічного стресу на інформаційний та емоційний вельми умовно. У більшості робіт психічний і емоційний види стресу отождествляются.1

Лазарус також виділяв фізіологічний і психічний стрес. Фізіологічними стрессорами є вкрай неприємні фізичні умови, які викликають порушення цілісності організму і його функцій.

Психологічними стрессорами є ті впливу, які сама людина оцінює як дуже шкідливі для свого благополуччя.

Вважається, стрес небезпечний для життя, особливо затягнуте знаходження в стресових ситуаціях, тому що в таких випадках страждає фізіологія людини.

З іншого боку, існує думка, що стрес необхідний для життя, тому що при цьому максимально проявляються адаптаційні можливості людини.

Ще один варіант визначення стресу - стан напруги, що виникає під впливом сильних воздействій.2

Також зустрічається і таке визначення стресу: Стрес - це за своєю суттю ще один вид емоційного стану, цей стан характеризується підвищеною фізичною і психічною активністю. При цьому однією з головних характеристик стресу є його крайня нестійкість. При сприятливих умовах цей стан може трансформуватися в оптимальний стан, в при несприятливих - у стан нервово-емоційної напруженості, для якого характерне зниження працездатності й ефективності функціонування систем та органів, виснаження енергетичних ресурсів.

У цілому, розуміння стресу як виникає в складних умовах феномену психічної діяльності відкриває реальну можливість дослідження і рішення цієї проблеми. Одним з наслідків неоднозначності трактування поняття стрес, навантаженість його медико-біологічними і односторонніми психологічними уявленнями стало те, що деякі автори цього поняття віддають перевагу іншій - психічна напруженість. Необхідно сказати, що останнім часом намітилася тенденція використовувати ці поняття при характеристиці станів, що відрізняються один від одного за ступенем вираженості. У цьому випадку стрес прийнято розглядати як крайню ступінь психічної напруженості. Слід також зазначити, що поняття психічна напруженість використовується деякими авторами для позначення станів, надають негативний вплив на діяльність, в цьому випадку воно протиставляється поняттю напругу.

За терміном напруга слід або зберегти його традиційне як для психології, так і для фізіології і медицини значення: стан підвищеного функціонування організму й особистості (напруга сил), або, якщо прийняти його як поняття, що означає психічний стан, необхідно чітко вказати психологічні відмінності між станами напруги і напруженості.

1.3 Шляхи врегулювання і вирішення конфліктів і стресу

Врегулювання та вирішення конфліктів - це система заходів, спрямована на їх запобігання, а також пошук шляхів виходу з конфлікту. Даній проблемі не приділялося належної уваги ні теорією соціальної психології, ні соціальною практикою. Лише останнім часом стали з'являтися асоціації конфліктологів, центри з прикладної конфліктології, перекладна література. Тим не менше говорити про яку-небудь сформованій системі в області врегулювання конфліктів не доводиться. Навпаки, аналіз практики їх дозволу показує зворотне. Можна виділити типові помилки в області врегулювання конфліктів: 1) запізнювання в прийнятті необхідних заходів; 2) спроба розв'язати конфлікт без з'ясування його істинних причин; 3) використання тільки сили, каральних заходів щодо врегулювання конфлікту чи, навпаки, тільки дипломатичних переговорів, 4) шаблонне застосування схем врегулювання конфлікту без урахування його типу, особливостей.

Профілактика конфліктів припускає їх прогнозування, наприклад, час настання, тяжкість наслідків і т.д. Це можливо за допомогою експертного опитування, методів екстраполяції, математичного й експериментального моделювання. Профілактика конфліктів повинна здійснюватися на всіх рівнях: макро-, середньому, мікро-і особистісному.

Безпосередня профілактика пов'язана з усуненням умов виникнення конфліктів. В її основі лежить усунення деформації соціальних відносин, стратифікації суспільства, а також соціальна психогігієна, психопрофілактика, масова, групова й індивідуальна психотерапія, соціальний захист населення, освіта, навчання, тренінг спілкування.

Термін «дозвіл конфліктів» зазвичай вживається у двох значеннях: по-перше, при вирішенні конфлікту самими його учасниками, по-друге, при об'єктивному вирішенні конфлікту, заснованому на встановленні та нейтралізації його причин та недопущення відкритих зіткнень сторін. Діяльність з вирішення конфліктів включає в себе: 1) аналіз і виявлення причин конфлікту і його учасників (X. Корнеуліс, Ш. Фейр називають цей процес картографією конфлікту) 1, 2) прийняття рішення про втручання в конфлікт з урахуванням його результату; 3) реалізацію прийнятого рішення. Все залежить від того, яка позиція в осіб, які дозволяють конфлікт: пасивно-вичікувальна; авторитарна; негативно-некомпетентна, яка веде до ескалації конфлікту; раціональна, заснована на глибокому розумінні причин конфлікту. Суть розв'язання конфлікту полягає у впливі на його причини та учасників.

Методи, використовувані для вирішення конфліктів, різні: усунення причин; стримування; переорієнтування, спрямоване на формування переконаності в необхідності відмови від деструктивного участі в конфлікті. Ці методи можуть бути адміністративними, соціально-психологічними або змішаними.

З точки зору дозволяння конфлікти можуть бути удаваними дозволеними; частково дозволеними; повністю розв'язаними.

Як немає абстрактних конфліктів, так немає й універсальних способів вирішення та врегулювання конфліктів. Одна справа врегулювати військовий конфлікт, інше - сімейний, третє міжособистісний.

Як правило, в залежності від теоретичного розуміння конфлікту пропонуються відповідні підходи до його вирішення або врегулювання. Проте можна виділити більш-менш загальні схеми, хоча в принципі кожен тип конфлікту вимагає свого підходу до вирішення або врегулювання.

Найбільш кращим у ліквідації конфлікту є укладення договору про згоду. Досягнення згоди є досить важким завданням, що вимагає крім доброї волі достатньою мірою політичної, економічної, культурної підготовленості сторін. Разом з тим є досить універсальний і досить ефективний спосіб знайти шлях до порозуміння.

У ході вирішення конфлікту аналізуються:

1. Джерела конфлікту - його історичні, економічні, соціальні, національні, конфесійні передумови; суб'єктивні чи об'єктивні переживання сторін, моральні, гуманні аспекти; глибина конфлікту: протиріччя думок, позицій або повна конфронтація.

2. «Біографія» конфлікту, тобто його історія і фон, на якому він прогресував, наростання конфлікту, обрані способи «боротьби», кризи і поворотні крапки в його розвитку; жертви й інші наслідки конфлікту.

3. Сторони конфлікту - особистості, групи або великі спільноти. У залежності від фактичного виокремлення реальних сил і учасників визначається рівень соціальної складності конфлікту.

4. Позиції і відносини сторін - формальні і неформальні, загальні та приватні (локальні); взаємозалежності позицій різних рівнів та масштабів відносин; ролі у конфлікті різних угруповань і особистостей; характер особистих відносин один до одного - від лідерів партій, рухів, груп, збройних формувань до рядових учасників конфлікту.

5. Відношення до конфлікту - чи прагнуть сторони вирішити конфлікт; хочуть вирішити його самостійно або розраховують на зовнішні фактори впливу? Які їхні надії, очікування, умови?

Згода рідко досягається без участі посередників, які, як правило, виконують роль арбітрів, зрівнювачів балансу інтересів, миротворців.

Процес по врегулюванню конфліктних відносин передбачає певну підготовчу роботу для того, щоб конфлікт залагоджував мирними, а не насильницькими способами. Перше, що треба робити в цьому напрямку, - погасити сяють емоційних пристрастей.

У принципі всі автори, що займаються проблемою аналізу та організацією переговорів, сходяться в одному: переговори включають в себе підготовку, процес їх ведення, аналіз результатів та виконання досягнутих договоренностей1.

Процес пошуку рішень передбачає проходження ряду етапів:

-Взаємне уточнення інтересів, точок зору, концепцій і позицій учасників;

- Їх обговорення;

- Узгодження позицій і вироблення домовленостей. Перш ніж сторони розпочнуть до вироблення домовленостей, їм необхідно з'ясувати обопільні точки зору і обговорити їх. Вчені розглядають переговори як процес зняття інформаційної невизначеності за рахунок поступового з'ясування партнерами позицій один одного. Особливо інтенсивно цей процес йде на початку переговорів, а тому цей етап можна умовно назвати дослідницьким.

Слід зазначити, що існує багато підходів до дослідження як регуляції емоційних станів, так і психічних механізмів, що викликають стрес. Ми розглянемо лише кілька підходів. Перший з них, представлений роботами Ф. Б. Березіна, заснований на наступних положеннях: адаптація відбувається на всіх рівнях організації людини, в тому числі у психічній сфері.

До числа механізмів, що обумовлюють успішність адаптації, Березін відносить механізми протистояння тривозі - різноманітні форми психологічного захисту і компенсації. Психологічний захист - це спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням якого-небудь конфлікту. Головною функцією психологічного захисту є «загородження» сфери свідомості від негативних, травмуючих особу переживань. У широкому сенсі цей термін вживається для позначення будь-якої поведінки, в тому числі і неадекватного, спрямованого на усунення дискомфорту.

Існують і інші підходи до розгляду проблеми регуляції емоційних станів та емоційного стресу.

Р. М. Грановська ділить всі стратегії виходу з напруженої ситуації на три групи: змінити або ліквідувати проблему; зменшити її інтенсивність за рахунок зміщення своєї точки зору на неї; полегшити її вплив за допомогою включення ряду способів.

Ключову роль в управлінні своїм станом грає усвідомлення життєвих цілей і співвіднесення з ними конкретних цінностей. Чим швидше людина визначить свої життєві цінності і цілі, тим у нього більше шансів уникнути негативних наслідків раптово виниклої надмірного емоційного напруження, оскільки людина, яка зробила головний життєвий вибір, в значній мірі визначив всі подальші рішення і тим самим позбавив себе від коливань і страхів. Потрапляючи в скрутну ситуацію, він співвідносить її значення зі своїми головними життєвими орієнтирами. Своєчасність подібного зважування нормалізує його стан. При цьому критична ситуація розглядається на тлі загальної перспективи, наприклад усього життя людини, в результаті чого значущість цієї ситуації може різко знизитися. Відомо багато прикладів, коли з людьми відбувалися нещасні випадки, від яких можна було оговтатися протягом кількох годин. Але реакція на них була настільки неадекватна, настільки несоотносіма з особистою шкалою цінностей, що розвивалися значні життєві кризи. Тому несприятливі наслідки виникають часто не через самих випадків, а через реакцію на них.

Таким чином, одним з основних способів уникнення надмірного емоційного напруження є гармонійний розвиток особистості людини, формування у нього самостійної світоглядної позиції. Причому цей розвиток починається з перших днів життя людини, а його успіх в значній мірі залежить від того, наскільки вміло будують виховний процес батьки дитини, а потім і педагоги в школі, наскільки держава піклується про виховання підростаючого покоління, і від багато іншого.

Наступний спосіб регуляції емоційних станів, на думку Грановської, полягає в правильному виборі моменту для прийняття рішення або реалізації свого плану. Як відомо, екстремальна ситуація призводить до звуження свідомості, що веде до порушення орієнтування в навколишньому. Тривога, хвилювання змінюють стратегію поведінки. Вражений сум'яттям людина прагне уникнути найменшого ризику, боїться йти в тому напрямку, який загрожує помилками і помилками, тому кожну нову інформацію він прагне пов'язати з аналогічною, вже відомої йому. У цій ситуації людина дуже часто робить помилки, приймаючи неправильне рішення. Тому необхідно вчитися правильно вибирати момент для реалізації своїх планів в складній, емоційно напруженій ситуації.

Ще один спосіб знизити емоційну напругу полягає в ослабленні мотивації. Наприклад, відмовитися на час від досягнення поставленої мети або знизити емоційну напруженість через довільне перенесення уваги, концентруючи його не на значущості результату виконуваної діяльності, а на аналізі технічних деталей завдання чи тактичних прийомах.

Грановська виділяє ще один спосіб боротьби з емоційними стресами і емоційною напруженістю. Цей спосіб полягає у заздалегідь підготовлених стратегіях відступу. Наявність запасного варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації знижує зайве збудження і робить більш імовірним успіх рішення завдання на генеральному напрямі. Не підготувавши альтернативного рішення, людина необгрунтовано песимістично оцінює ситуацію, яка може виникнути у разі провалу основного варіанту. Маючи запасний варіант дій, у разі провалу першого людині простіше змиритися з невдачею і зберегти при цьому оптимістичне настрій. Отже, запасні стратегії зменшують страх перед несприятливим розвитком подій і тим самим сприяють створенню оптимального фону для вирішення задачі

Крім перерахованих способів виходу зі стресової ситуації слід мати на увазі, що безглуздо боротися проти того, що є вже доконаним фактом. За деяких обставин, коли продовження зусиль перетворюється і безрезультатні спроби «пробити стіну лобом», людині корисно тимчасово відмовитися від зусиль щодо негайного досягнення мети, усвідомити реальну ситуацію і свою поразку. Тоді він зможе зберегти сили для нової спроби при більш сприятливій обстановці. Крім цього, у разі поразки не шкідливо виробити спільну переоцінку ситуації на кшталт «не дуже-то й хотілося». Зниження суб'єктивної значущості події допомагає відійти на заздалегідь підготовлені позиції і готуватися до наступного штурму без зайвої витрати сіл1.

Ефективність подолання стресу багато в чому залежить від психологічної готовності протистояти йому і від уміння управляти своїми емоціями в складних ситуаціях.

Велике значення для управління стресами на особистому рівні має знання особливостей власної психіки. Відомо, що залежно від особистих особливостей, реакція кожної людини на стрес є досить специфічним. У зв'язку з цим виділяють шість типів особистостей, які по-різному реагують на стрес: честолюбних тип. До цього типу належать люди із сильною потребою в досягненні успіху. Вони енергійні, рухливі, агресивні та орієнтовані на справу.

Причинами стресу для них є перевантаження, велика інтенсивність діяльності та міжособистісних відносин, недостатнє розуміння самих себе.

Основними симптомами стресу є безсоння, підвищений кров'яний тиск, проблеми із серцем, надмірне куріння; спокійний тип - це безтурботні й спокійні люди, орієнтовані на минуле, мрійлива і неактивний. Вони відрізняються низькою схильністю до стресів. Причиною стресу можуть стати люди чи вимоги професійної діяльності, які порушують розміреним протягом їх життя; сумлінну тип. До даного типу відносять людей дріб'язкових, допитливих, педантичних, догматичних, стабільних, консервативних і обов'язкових. Вони вірять авторитетом і підкоряються традиціям. Для них причинами стресу є люди, які порушують їхні плани та стереотипи поведінки. Вони мають середній ступінь схильності до стресів, але дуже чутливі до змін їх звичної життєдіяльності; тип, який не відстоює - це люди, які не можуть постояти за себе і відстояти свої права. Вони догоджають іншим уникають міжособистісних конфліктів, бояться проблемних відносин один з одним. Внутрішнє напруження, що виникає на грунті міжособистісних відносин, є частою причиною стресів; Життєлюбні тип. Люди, що належать до цього типу, сильні, енергійні, Життєлюбні, імпульсивні, розкуті. Для них характерним є часта зміна інтересів.

Причинами стресу є рутинна робота й надмірне внутрішнє напруження; тривожний тип вирізняється високою схильністю до стресу. Люди цього типу виявляють занепокоєння з приводу можливих невдач, мають низьку самооцінку. Причинами стресу для них є відповідальна робота й різкі зміни в житті.

На думку психологів, подолання кризових ситуацій можливе за умови дотримання принципів, на базі яких можна сформувати систему стратегій відновлення психічної рівноваги. До таких принципів належать:

принцип задоволення;

принцип реальності;

принцип цінності;

принцип творчості.

Принцип задоволення передбачає здійснення психологічного захисту на основі виявлення максимального ступеня емоційного благополуччя, можливого в умовах несприятливої ситуації. Механізм реалізації цієї високої ступеня добробуту полягає в когнітивній та емоційній інфантильності людини. Принцип реальності націлює на тверезий підхід до світу, в якому рух до якої-небудь мети розглядається не як прямолінійний процес підйому на все нові й нові сходинки, а припускає довгі, в тому числі обхідні шляхи і непрямі засоби. Психологічний механізм реалізації принципу реальності полягає в основному в здатності до терпіння.

Принцип цінності вказує на необхідність побудови систем різних життєвих альтернатив на одній ціннісні підставі, в результаті чого кожна з альтернатив у рамках даної системи цінностей отримує свою оцінку. Цей пріоритетний список оцінок і служить інструментом раціоналізації тієї ситуації, яку потрібно подолати.

Принцип творчості визначає значною мірою самовдосконалення людини, активне і свідоме творення людиною самої себе, причому не тільки в ідеальному сенсі, але і в практичному втіленні в реальних кризових ситуаціях. Заняття з вироблення різних стратегій вирішення життєвих завдань підвищують психологічну стійкість людини в умовах, що вимагають напруги духовних сил. Головну роль при цьому відіграють не знання, а гнучкість, яка дозволяє своєчасно змінювати і тим самим нормалізувати поведінку.

Сучасне життя будь-якої людини пов'язано з великими перевантаження, що виникають в результаті формування в країні нових соціально-трудових відносин в умовах становлення ринкової системи господарювання й адаптації до неї працівників. Спосіб протистояння цим перевантаженням відомий - це превентивна підготовка до нових умов і нового режиму діяльності. Для цього треба знати саму технологію підготовки і конкретні методи і прийоми захисту людини від перевантажень, від критичних ситуацій.

2. Практичне обґрунтування методики подолання конфліктів і стресу (на прикладі педагогічного складу Сормовської православної гімназії)

2.1 Зміст і методика емпіричного дослідження

За результатами теоретичного дослідження була висунута гіпотеза про те, що дійсно можливо подолання проявів стресу і конфліктних ситуацій у педагогічному колективі, тобто подолання педагогом синдрому емоційного вигорання.

Мета: дослідження методики подолання конфліктів і стресу в педагогічному колективі Сормовський православної гімназії.

Предмет дослідження - технологія подолання конфліктів і стресових ситуацій педагогів у педагогічному колективі.

Об'єктом дослідження є педагогічний колектив Сормовський православної гімназії.

Вибірка: в дослідженні взяли участь 10 чоловік, що займають педагогічною діяльністю в Сормовском православної гімназії у віці від 30 до 45 років.

Терміни проведення дослідження: лютий 2009р. - Березень 2009р.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури здійснено аналіз поняття «burnout», визначено, що синдром емоційного вигорання характерний для професійної діяльності педагогів. Педагог (від грец. Paidagogos - дитя, веду, вихователь) - 1) особа, що веде практичну роботу з виховання, освіти та навчання дітей і молоді та має спеціальну підготовку в цій області (учитель загальноосвітньої школи, викладач, вихователь), 2) вчений , що розробляє теоретичні проблеми педагогіки. Отже, «педагог», «вчитель», «викладач» - це синонімічні поняття. Ми в своїй роботі будемо використовувати терміни «педагог» і «вчитель».

У результаті теоретичного осмислення різних підходів до інтерпретації синдрому емоційного вигорання було встановлено, що в зарубіжній літературі синдром вигоряння позначають терміном «burnout». У перекладі цей термін можна зіставити з такими російськими еквівалентами, як «згорання», «вигорання». Вітчизняними авторами використовувалися різні варіанти перекладу англійського терміна: «емоційне згоряння» (Т. С. Ященко, 1989; Т. В. Форманюк, 1994), «емоційне вигорання» (В. В. Бойко, 1996) і «емоційне перегоряння» ( Д. Д. Вид, Є. І. Лозинська, 1998). Вживаються також терміни «психічне вигорання» (Н. Є. Водоп'янова, 2000) та «професійне вигорання» (Т. І. Ронгинський, 2002). Це обумовлює необхідність уточнення терміну «вигорання» і пошук концептуальної основи, яка розкривала б конкретніше його сутність.

Численні зарубіжні дослідження (Г. Сельє, 1936; К. Маслач, 1976; С. Jakson, 1982; WS Paine, 1982, Р. Шваб, 1982; Burisch, 1994 і ін.) підтверджують, що вигоряння випливає з професійних стресів. Також багатьма авторами підкреслюється, що вигоряння як динамічний процес, що розвивається в часі, характеризується наростаючою ступенем вираженості його проявів.

Вітчизняними вченими (Н. А. Амінов, О. А. Баранов, М. В. Борисова, Н. Є. Водоп'янова, Н. В. Гришина, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, В. Є. Орел ,

А.А. Реан, А.А. Руковішніков, Є.С. Старченкове, Т.В. Форманюк) представлена спроба комплексного розгляду синдрому емоційного вигорання та запропоновано низку досліджень цієї проблеми.

В даний час більшістю вітчизняних дослідників (В. В. Бойко, М. В. Борисова, В. Є. Орел і ін) синдром вигоряння визначається як стан фізичного, емоційного і розумового виснаження. В основному він проявляється у професіях соціальної сфери. Цей синдром включає в себе три основні складові: емоційну виснаженість, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень.

Під емоційним вигорянням розуміється комплекс психічних переживань і поведінкових реакцій, який позначається на працездатності, фізичному і психологічному самопочутті, а також на інтерперсональних відносинах працівника. Синдром емоційного вигорання - реакція у відповідь на тривалі стреси міжособистісного спілкування, що виникають на роботі. Як наслідок з'явився термін «синдром професійного вигорання».

У контексті нашої роботи розглянуті різні класифікації факторів, що впливають на розвиток і формування синдрому вигоряння. У результаті аналізу досліджень факторів нами запропонована їх загальна класифікація. Фактори згруповані в два великих блока1: 1) зовнішні (об'єктивні: хронічна напружена психоемоційна діяльність, дестабілізуюча організація діяльності, підвищена відповідальність за виконувані функції, операції та ін), 2) внутрішні (суб'єктивні: схильність до емоційної ригідності, низький рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції емоцій і поведінки), (В. В. Бойко, Р. Лазарус, Т. В. Форманюк) (Додаток); екзистенційні; внутрішньопрофесійних: нереалізовані очікування, незадоволеність самоактуалізацією, відсутність бажаних результатів, розчарування в інших людях і обраній справі, знецінення і втрата сенсу власних зусиль, переживання самотності, відчуття безглуздості активної діяльності і життя (Н. Є. Водоп'янова, Є. С. Старченкове).

Теоретичне вивчення факторів дозволило визначити характер взаємозв'язків емоційного вигорання з індивідуально-психологічними і соціально-психологічними детермінантами, дати комплексне та системне уявлення про синдром, можливі причини та закономірності його виникнення і розвитку у педагогів.

Виявлення симптомів розглянутого синдрому дозволило запропонувати їх класифікацію у відповідності зі сферами особистості людини. В інтелектуальній сфері симптомом емоційного вигорання є зменшення інтересу до нових ідей в роботі та інших сферах діяльності; в особистісній сфері симптомами виступають песимізм, цинізм, черствість у роботі й особистому житті; в емоційній сфері симптоми - недолік емоцій, бездушність, слабка воля. Всі три сфери взаємопов'язані між собою, збої в одній з них ведуть до виникнення проблем в інших. Це ще раз доводить твердження про те, що синдром емоційного вигорання - симптомокомплекс характеристик психіки професіонала, який відображає його взаємодію з зовнішнім середовищем.

Розглядати симптоми можна на чотирьох рівнях прояву: соціальному (комунікативна сфера), психологічному (когнітивна сфера), емоційному (поведінкова сфера), фізіологічному (загальна соматична сфера). Так само, як і сфери, симптоми взаємопов'язані один з одним. Якщо виявляється один симптом, то обов'язково виникне і інший, пов'язаний з ним (на іншому рівні прояви).

Психолого-педагогічний аналіз літератури дає можливість виявити особливості індивідуально-психологічних характеристик особистості в їх зв'язку з вигорянням. На підставі аналізу можна стверджувати, що емоційне вигорання педагогів обумовлюється перш за все індивідуально-особистісними особливостями. Це підтверджує низка досліджень (Н. Є. Водоп'янова, Л. І. Вассерман, Є. С. Старченкове, Т. І. Ронгинський, Л. В. Меньшикова 1981; В. Райх 1992; Є. І. Рогов 1996; М. А. Беребін, 1997; М. В. Борисова 2002і ін.) Вчені вважають, що особистісні особливості в значно більшому ступені впливають на розвиток вигоряння порівняно не тільки з демографічними характеристиками, але і з факторами робочого середовища. Це, по-перше, наявність неузгодженості в ціннісно-мотиваційної сфері вчителя, зокрема неможливість реалізації в професійній діяльності життєвих змістотворних цінностей і значимих властивостей особистості, типів поведінки і кращого способу дій, по-друге, високий рівень нейротизму - емоційної нестійкості особистості як психодинамічної характеристики. Дані особливості є системними детермінантами виникнення та розвитку емоційного вигорання педагогів, серед них слід відзначити: невміння контролювати емоційний стан; нерозвиненість навичок моделювання значимих для досягнення мети умов, програмування своїх дій; недостатню гнучкість саморегуляції.

Вивчення підходів і стратегій подолання педагогом синдрому емоційного вигорання дає аналіз підходів до подолання стресових ситуацій у зарубіжній та вітчизняній літературі. Визначено різні за ступенем ефективності стратегії подолання стресу. Як шляхів, стратегій совладания з життєвими труднощами педагогів виявлені перетворюють стратегії і стратегії пристосування (зміна своїх характеристик і ставлення до ситуації), розроблені Л.І. Анциферова.

У процесі вивчення видів психологічних технологій подолання та профілактики емоційного вигорання представлені основні види психотехнологій: психопрофілактика, психологічне консультування, психокорекція, психологічна реабілітація, особистісно орієнтована терапія, саморегуляція. Психопрофілактика вигоряння вчителя будується на основі використання різних психологічних технологій. До психологічних технологій відносяться різного роду тренінги розвитку і корекції особистості, імітаційні та рольові ігри, семінари, групові дискусії та індивідуальні стратегії подолання критичних ситуацій.

Одним з найважливіших питань дослідження стало питання характеристики психолого-педагогічних умов подолання педагогом синдрому емоційного вигорання, подання концепції і стратегії подолання цього сіндрома1.

Експериментальне вивчення вигорання і виявлення індивідуально-психологічних характеристик педагогів проходило в Сормовском православної гімназії. У дослідженні взяли участь 10 педагогів (вчителі початкових класів, вчителі-предметники, соціальні працівники, психологи) у віці від 30 до 45 років, зі стажем від 3 до 10 років, в основному з вищою та середньою спеціальною освітою.

Аналіз результатів дослідження показав, що у 71% педагогів сформовані або перебувають у стадії формування одна або кілька фаз синдрому емоційного вигорання, у всіх обстежуваних склалися або складаються симптоми емоційного вигорання. Фаза напруги у 8,4% педагогів сформована, у 20% формується, у 71,6% не сформована. Фаза резистенції у 26,2% обстежуваних сформована, у 40% формується, у 33,8% не сформована. Фаза виснаження: у 5% учасників дослідження сформована, у 21,7% формується, у 71,3% не сформована.

Стартовим механізмом розвитку емоційного вигорання у педагогів виступає прояв симптомів фази напруги - когнітивний дисонанс, тобто невідповідність між знаннями, уявленнями суб'єкта про значимість його професії, очікуваннями від неї і реального трудового діяльністю з її специфікою, що супроводжується відчуттям дискомфорту.

У процесі розгортання вигоряння механізмом виступає дистрес - резистенції (опір), спрацьовують різні захисні механізми особистості, що виробляються суб'єктом діяльності у відповідь на хронічні психотравмуючі впливу професійної життя. У всіх періодах стажу педагогів проявляється вираженість фази резистенції, тобто обмеження діапазону емоцій та інтенсивності їх включення в процес професійного спілкування.

Основними симптомами прояву емоційного вигорання у педагогів стали неадекватне, виборче емоційне реагування, редукція професійних обов'язків, емоційно-моральна дезорієнтація, переживання психотравмуючих обставин, розширення сфери економії емоцій. Особистісні зміни можна проаналізувати у всіх трьох фазах вигоряння (рис. 1).



Рис.1. Виразність фаз емоційного вигорання у педагогів з різним стажем: резистенцию; виснаження; напруга

Синдром вигоряння може розвиватися як у педагогів з великим стажем роботи, так і у молодих, які тільки починають свою професійну діяльність незалежно від специфіки шкіл (рис. 2).

Для з'ясування залежності особистісних особливостей і емоційного вигоряння був проведений аналіз кореляційних зв'язків між показниками опитувальника В.В. Бойко і «Комбінованого особистісного опитувальника» Г.Є. Леевіка (за критерієм Пірсона). Для з'ясування розходжень між індивідуально-психологічними характеристиками досліджуваних з несформованими фазами емоційного вигорання і піддослідних зі сформованими фазами і фазами, що перебувають у стадії формування, всі піддослідні були поділені на дві групи.



Рис. 2. Середні показники по фазах емоційного вигорання у педагогів з різним стажем роботи:

- 1-3 років; - 3-5 років; - 5-8 років; - 8-10 років

У результаті аналізу особистісних характеристик педагогів були виділені фактори: Н (стриманість-активність у контактах, r = -0,324 по фазі напруги, r = -0,469 по фазі виснаження, r = -0,354 по синдрому в цілому); I (низька-висока емоційна чутливість, r = -0,383 по фазі напруги, r = -0,384 по фазі резистенції, r = -0,408 по синдрому в цілому); G (низька-висока дисциплінованість r = -0,511 по синдрому в цілому); ОР (відношення до роботи r = -0,463 по синдрому в цілому); ВІН (задоволеність відносинами з начальником r = -0,424 по синдрому в цілому); Е (інтроверсія-екстраверсія r = -0,343 по фазі виснаження) при (p <0,01).

Аналіз результатів показав, що респонденти першої та другої груп мають відмінності в індивідуально-психологічних характеристиках по всіх фазах вигоряння. У динаміці від фази напруги до фази виснаження виявлені наступні зміни:

за фактором A (замкнутість-відкритість у спілкуванні) - знижується активність у спілкуванні; за фактором F (бідність-багатство емоційних реакцій) - знижується багатство емоційних реакцій; за фактором O (впевненість-невпевненість у собі) - знижується упевненість в собі; за фактором Q2 (конформність-нонконформність) - знижується конформність; за фактором C (неврівноваженість-контроль емоційних реакцій) знижується контроль емоційних реакцій; за фактором УП (низький-високий рівень домагань) - знижується рівень домагань.

Аналіз індивідуально-психологічних характеристик педагогів дозволяє зробити висновок про те, що до формування першої фази вигорання (напруга) більш схильні люди стримані, зі зниженою емоційною чутливістю, бідними емоційними реакціями, менш дисципліновані, незадоволені стосунками з керівником.

Формуванню другої фази вигорання (резистенцию) сприяють підвищена тривожність, незадовільний ставлення до роботи, неблагополучний клімат у колективі, а також низький рівень поставлених цілей, підвищений рівень домагань, підпорядкованість, конформність.

До формування третьої фази вигорання (виснаження) привертають інтровертність, невпевненість у собі, високий самоконтроль.

Таким чином, вигоряння настає тоді, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), в результаті чого у педагога порушується стан рівноваги. Нерівноважні стани виникають при складаються несприятливо умовах життєдіяльності (в критичні, важкі періоди, в складних ситуаціях) і часто обумовлюють виникнення прикордонних і патологічних порушень. Межею, що відокремлює звичайні умови від змінених, є такі життєві ситуації, в яких під впливом психогенних факторів психофізіологічні і соціально-психологічні механізми, вичерпавши резервні можливості, більше не можуть забезпечити адекватне відображення і регуляторну діяльність людини, тобто відбувається прорив адаптаційного бар'єру, ломка динамічних стереотипів, виникає психологічна дезорієнтація, душевну кризу, який проявляється у вигляді нерівноважного стану. Безперервне і прогресуюче порушення рівноваги неминуче веде до вигоряння. Отже, вигоряння не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу.

Завдяки реалізації розробленої програми подолання емоційного вигорання педагога «Синдром емоційного вигорання педагога: профілактика і подолання» в експериментальній групі вдалося знизити ступінь виразності емоційного вигорання та відпрацювати вміння і навички саморегуляції, підвищити рівень емоційної стійкості. У програмі обгрунтовано актуальність, мету, завдання, розкрито принципи відбору змісту програми, передбачувані результати, основні методи та техніки роботи. Програма включає в себе теоретичний (знання проблеми синдрому емоційного вигорання, особливості індивідуально-психологічних характеристик, стратегій подолання), практичний (семінари, діалоги, круглі столи тощо) і технологічний (технології подолання) блокі1. Напрямками реалізації програми є: здійснення діагностики (виявлення ступеня вираженості у педагога синдрому емоційного вигорання); формування мотивів (мотивація педагога на участь в програмі); реалізація технології (соціально-психологічний тренінг подолання педагогом синдрому емоційного вигорання, техніка - танцювально-рухова терапія); здійснення аналізу (аналіз і оцінка ефективності програми подолання педагогом синдрому емоційного вигорання). Порівняння вираженості основних вимірюваних показників досліджуваних на початку дослідження (діагностика емоційного вигорання та індивідуально-психологічних характеристик) з цими ж показниками в кінці дослідження виявили релевантними зміни (p <0,007 по W-критерієм Вілкоксона).

Результати аналізу відповідей педагогів на розроблену нами анкету (Додаток) показали позитивне ставлення учасників дослідження до реалізованих напрямів програми (100% педагогів), змісту пропонованого соціально-психологічного тренінгу (95%), формам роботи (92% опитаних). Більшість педагогів підкреслили конструктивність танцювально-рухової терапії, так як відчули взаємозв'язок інтелектуальної сфери з тілом, підвищення активності і підйом настрою. В якості найбільш значущих форм взаємодії були виділені тренінгові технології, а саме соціально-психологічний тренінг подолання педагогом синдрому емоційного вигорання (95% опитаних), практичні заняття (80%), діалог (60%). Аналіз експертних оцінок показав, що більшість педагогів (85% опитаних) бачать ефективність і результативність проведених заходів, відзначають позитивні зміни в своїй поведінці і взаєминах з коллегамі1.

По закінченню програми педагогам запропоновані конкретні практичні рекомендації для профілактики та подолання синдрому емоційного вигорання.

...