Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Поняття профспілкування. Засоби спілкування

Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємо-переживанні.

Спілкування - це взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та у встановленні взаєморозуміння.

Спілкування - взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

Крім взаємної спрямованості дій людей під час спілкування, найважливішою його характеристикою є те, що кожна особа у взаємодії однаковою мірою постає як суб'єкт, як особистість. В ході спілкування люди звертаються одне до одного, розраховуючи отримати відгук. Таким чином, спілкування -- це процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності та включає:

- сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);

- обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

- вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися. Але практика свідчить, що ефективно це робити вміють далеко не всі, у тому числі й керівники, менеджери. До 90% робочого часу управлінці повинні витрачати саме на спілкування. Адже звіти, проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів -- усе це різні форми ділового спілкування. Опитування свідчать, що 73% американських, 60% англійських і 86% японських менеджерів невміння ефективно спілкуватися вважають основною перешкодою на шляху досягнення цілей, що стоять перед організацією.



Рис. Структура спілкування

Суб'єктами спілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії, зміст - наповненість спілкування - інформація, дії, емоції чи почуття, засоби - механізми передачі змісту - вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг), результати - практичні - обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні - осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів.

Види спілкування: альтернативні підходи

Залежно від ознак, що є основою для класифікації, спілкування має ряд різновидів.

Рис.

Так, міжособистісне спілкування передбачає спілкування всіх суб'єктів спілкування - окремих людей;особистісно-групове спілкування одного суб'єкта, яким постає окрема особистість, з іншим - групою людей; між групове - спілкування груп людей. Безпосереднє спілкування - коли суб'єкти спілкуються віч-на-віч; опосередковане - особи використовують певні допоміжні об'єкти - телефон, Інтернет, листи, інших людей.

Короткочасне спілкування, коли один акт спілкування триває не більше двох годин; довготривале - тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин.

При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються; під час конфліктного-наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах.

Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.

За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:

- вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне мовлення;

- невербальне (безсловесне) спілкування.

За деякими даними, 60--80% інформації від співрозмовника ми отримуємо по невербальному каналу. Невербальні засоби спілкування досить різноманітні. До основних належать:

- візуальні засоби спілкування (рухи м?язів обличчя, вираз обличчя, очей; рухи рук, ніг -- жести; рухи тіла; просторова дистанція; реакція шкіри: почервоніння, пітливість; поза, постава; зовнішній вигляд -- одяг, зачіска, косметика, аксесуари);

- аудіальні засоби (паралінгвістичні: якість голосу, його діапазон, тональність, темп, ритм, висота звуку; екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель, плескання);

- тактильні засоби спілкування включають усе, що пов?язано з дотиками співрозмовників (потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах тощо);

- ольфакторні засоби спілкування, які включають приємні та неприємні запахи навколишнього світу, природні та штучні запахи людини.

За включенням у процес спілкування соціальних складових спілкування поділяють на:

- міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, які володіють індивідуальними якостями, що розкриваються в процесі спілкування і організації взаємних дій). Соціальні ролі мають при цьому допоміжне значення;

- рольове спілкування (спілкування між комісіями визначених соціальних ролей, коли дії, поведінка учасника такого спілкування визначаються виконуваною соціальною роллю). У процесі такого спілкування людина відображається не тільки як індивідуальність, а як соціальна одиниця, що виконує визначені функції. Індивідуальність підпорядковується соціальній ролі. Іноді таке спілкування називають ще офіційним, або формальним.

Різновидом рольового спілкування є ділове - професійне спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками (партнерами, опонентами), які мають відповідні соціальні позиції, визначені їх соціальними ролями і відповідними функціями, спрямоване на повне або часткове вирішення конкретних проблем, організацію спільної діяльності, дій.

Функції спілкування (комунікації)

Існують різні підходи до класифікації функцій спілкування. Найбільш ефективною є, на нашу думку, така класифікація:

? інформативно-комунікативна;

? перцептивна;

? регулятивно-комунікативна (інтерактивна);

? емоційно-комунікативна.

Інформаційно-комунікативна функція - це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей.

Комунікація може відбутися, коли інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання. Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо тільки тоді, коли партнери “спілкуються однією мовою”. Тому дуже важливими для успішної комунікації є інші, нижченаведені функції спілкування.

Перцептивна функція - виявляється в сприйняті і пізнанні партнерами в процесі комунікації один одного та встановленні на цій основі взаєморозуміння.

Регулятивно-комунікативна (інтерактивна) функція - передбачає не лише обмін інформацією, пізнання суб'єктами комунікації один одного, а й взаємодію між ними, регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. Це відбувається через переконання, навіювання, наслідування, обмін діями та ін. Визначають два види взаємодії: а) співробітництво (кооперація); б) суперництво або конкуренція.

Емоційно-комунікативна функція - належить до емоційної сфери людини. Під час спілкування виникає і виявляється розмаїття людських емоцій та почуттів.

Існують також інші класифікації, в основу яких покладено такі функції спілкування, як:

? організація спільної діяльності;

? пізнання людьми одне одного;

? формування та розвиток міжособистісних взаємин та ін.

Але всі функції спілкування виявляються в єдності і доповнюють одна одну.

Спілкування як соціальне явище охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і може бути охарактеризоване за різними параметрами. У психології, виходячи з певних критеріїв, виокремлюють певні види спілкування.

? Залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне, спілкування між особистістю та групою.

? За кількісними характеристиками суб'єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації.

? За характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним.

? За цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, функціонально-рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

З розвитком ком'ютерних технологій й появою Internet з'явилася віртуальна комунікація (віртуальне спілкування).

Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Тому в соціальній психології також виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну.

Вербальна комунікація - комунікація за допомогою усної і письмової мови.

Невербальна комунікація - комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність).

Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації як “мова почуттів” значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. Мовчання, погляди, жести іноді дають більше інформації, ніж слова. В деяких ситуаціях в спілкуванні на невербальні його компоненти припадає до 80% загального змісту спілкування.

Психологи також визначають рівні спілкування:

? маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер);

? конкуренція, суперництво (від спілкування на основі принципу “людина людині - вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);

? співробітництво (спілкування на основі принципу “людина людині - людина”). Спілкування, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.

ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об?єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об?єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).

Вербальні засоби спілкування

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії і взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. У суспільстві виокремилися різні види мови.

Внутрішня мова-- це мова для себе. Наприклад, розв?язуючи математичну задачу, ви думаєте, але ваших думок ніхто не чує. Відмітною рисою такого виду мови є те, що її не чують інші люди, і вона зрозуміла лише одній людині -- вам.

Зовнішня мова -- ЇЇ ще називають усною, тобто та, яку чує людина, що перебуває поряд з вами. Це різновид мовлення, яке сприймається співрозмовниками на слух. Вона вважається економною, тобто потребує менше слів.

Діалогічна або розмовна мова -- мова щоденного вжитку, включає в себе діалектні та жаргонні вирази, що використовуються в певній місцевості або представниками певної професії чи виду діяльності.

Монологічна мова -- промовляється однією людиною при звертанні до іншої. Прикладами монологу можуть бути пояснення вчителя, відповідь учня, диктора та ін.

Літературна мова -- мова, що відповідає певним нормам і є свідченням мовної культури.

Штучні мови: азбука Морзе, мова глухонімих, шифри, комп?ютерні мови (завдяки яким відбувається спілкування людини з комп?ютером).

Письмова мова дає змогу спілкуватися з представниками минулих та майбутніх поколінь.

Мова - це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їхніми значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будується речення.

Голосові характеристики мови

Важливе значення для процесу комунікації має акустична система мови, до якої відносять якість голосу (тембр, висоту, тональність, голосність), інтонації, темп мови, фразові і логічні наголоси. Темп мови може бути дуже повільний, швидкий, дуже швидкий. Від темпу мови може залежати те, як тебе слухатимуть оточуючі.

Норман Міллер і його колеги з університету Північної Каліфорнії виявили, що відчуття правдивості зростає, коли людина говорить швидко. Жителі Лос-Анджелеса і його околиць, що слухали записи мов на тему "Небезпека вживання кави", оцінювали тих, хто говорив швидко (близько 190 слів за хвилину), як більш об?єктивних, інтелігентних і ерудованих, ніж ті, які говорили повільно (близько 110 слів за хвилину). Вони також вважали швидко вимовлені повідомлення більш переконливими.

Виявилося, що значимим фактором є саме темп мови. Коли рекламу прискорювали на 25 %, слухачі розуміли її, як і раніше, добре й оцінювали того, хто говорить як більш інтелігентного і щирого, а саме повідомлення вважали цікавішим. Для американців швидка мова не дає слухачеві часу зробити ефективних висновків, вона також відкидає будь-які небажані думки.

Тон мови -- це забарвлення голосу, з яким вимовляються слова, що допомагає людині краще передати свої думки і почуття. Тон може навіть змінити зміст мови, додати йому протилежного змісту. Спробуйте, наприклад, вимовити слова "так" і "ні" різним тоном (весело, смутно, здивовано, зі злістю) і ви самі відчуєте різницю.

Не менше значення мають і різні вкраплювання в мову -- паузи, покахикування, сміх, плач та ін. Голоси розрізняються за властивістю впливати на інші. Тому розрізняють голоси непоказні, звичайні, які не приваблюють нашої уваги. Є голоси, що відразу привертають нашу увагу, надовго запам?ятовуються.

Голос також є виразником наших почуттів. За голосністю мова достатньо змінюється: від дуже тихої, тихої, тихішої, ніж звичайно, до голосної, дуже голосної, до лементу. Коли людина говорить дуже голосно або дуже тихо, слухати неприємно -- погано чути і важко зрозуміти.

У комунікативній функції мови, яка є основною, вирізняють три сторони: інформаційну, яка виявляється в передачі знань; виразну, що допомагає передавати почуття і ставлення, та впливову, в якій проявляються вольові, сугестивні якості особистості, спрямовані на підкорення слухача, переконання його в чомусь.

Процес використання людиною мови для спілкування називають мовленнєвою діяльністю.

Мовлення - це конкретне застосування мови для висловлення думок, почуттів і настроїв. Мовлення є явищем психічним. Воно завжди індивідуальне і суб'єктивне, адже виявляє ставлення індивіда до об'єктивної реальності.

У спілкуванні людина використовує незначну частину мовного багатства (у кращому разі 10-20 тис. слів). Мовлення кожної людини відрізняється вимовою, структурою речень, виразністю та іншими характеристиками.

Види мовленнєвої діяльності класифікують за різними ознаками:

1) за складністю психофізіологічних механізмів, які забезпечують процес мовлення, вирізняють: хорове мовлення; ехолалічне (просте повторення); мовлення-називання; комунікативне мовлення;

2) за рівнем планування: активне (монологічне); реактивне (діалогічне); допоміжні види мовлення (читання письмового тексту);

3) за довільністю (більш чи менш довільне);

4) за екстеріоризованістю чи інтеріоризованістю: зовнішнє: усне (монолог, діалог й афективне мовлення); писемне. Найпростішою структурою є усне афективне мовлення, яке й мовленням може називатися лише умовно, оскільки в ньому немає чіткого мотиву (прохання, наказу, повідомлення), а його місце посідає афективне напруження, яке дістає вихід у формі вигуку.

Другим, найдавнішим видом усного мовлення є діалог як безпосереднє спілкування двох і більше людей у формі розмови чи обміну репліками.

Усне монологічне мовлення - це складний різновид мовлення, який може виступати в різних формах: розповіді, доповіді, лекції. На відміну від діалогу, монолог характеризується розгорнутістю, значно меншим використанням допоміжних засобів, активністю, організованістю, зв'язністю, конкретністю, послідовністю, доказовістю, граматичною правильністю. Найскладнішим різновидом висловлювання є писемне монологічне мовлення. Воно з'явилося пізніше за усне. Писемне мовлення не має ніяких додаткових засобів впливу на партнера, окрім слів, їхнього розміщення і розділових знаків. Почуття людини при цьому можуть бути передані лише вміло підібраними словами і зрозумілі читачем лише з усього контексту. Тому, порівняно з усним, писемне мовлення є більш розгорнутим.

Особливим різновидом мовленнєвої діяльності є внутрішнє мовлення. Внутрішнє мовлення тісно пов'язане з мисленням, оскільки бере участь у фазах планування та виконання діяльності. Воно формується на основі зовнішнього мовлення, а отже, також має соціальне походження. Процес переходу зовнішнього мовлення у внутрішнє називають інтеріоризацією, а з внутрішнього у зовнішнє -екстеріоризацією мовлення.

Вирізняють побутовий, художній, діловий та науковий стилі мовлення.

Побутовий виявляється в повсякденному спілкуванні, художній -у прозі та поезії, в розповідях про щось, діловий - у доповідях, документах, науковий - у лекціях, наукових працях, адже пов'язаний з пізнавальною діяльністю. Культура мовлення людини і полягає в тому, щоб стиль мовлення відповідав ситуації.

Невербальні засоби спілкування

Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико- кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт "очі в очі", які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук-- жестикуляція, обличчя-- міміка, пози-- пантоміміка). Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень -- кінесика, яка вивчає ці проблеми.

Паралінгвістична система -- це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напруженість, збуджує інтерес, а роздратований -- сприймається як ознака агресивності.

Екстралінгвістична знакова система -- це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мовлення.

Велике значення має розпізнавання психологічного стану людини на основі "мови тіла. До цих засобів належать такі, які не є основними в передачі інформації, а є лише додатковими, підсилюючими спілкування. Мова невербального спілкування є мовою жестів, міміки, пантоміміки, тобто мовою тіла, що виражає почуття, емоції людини. Людина використовує для підсилення аудіального ефекту найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають її психічні стани, її ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Виділимо види невербальних засобів спілкування.

1. Візуальні:

· кінесика: рухи рук, голови, ніг, тулуба, хода;

· вираз обличчя, очей;

· поза, постава, положення голови;

· напрям погляду, візуальні контакти;

· шкірні реакції: почервоніння, збліднення, потіння;

· проксеміка (просторова і тимчасова організація спілкування): відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір;

· допоміжні засоби спілкування: підкреслення або приховування особливостей статури (ознаки статі, віку, раси);

· засоби перетворення природної статури: одяг, зачіска, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, дрібні предмети в руках.

2. Акустичні:

· паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність): голосність, тембр, ритм, висота звуку;

· екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, подихи, кашель, ляскіт.

3. Тактильні:

· такесика: дотик, потиск руки, обійми, поцілунок.

4. Ольфакторні:

· приємні і неприємні запахи навколишнього середовища;

· природний і штучний запахи людини.

Багато інформації може надати жестикуляція співрозмовника. Ми навіть не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина під час спілкування, як часто вона ними супроводжує своє мовлення. Наприклад, учені підрахували, що під час розмови мексиканець протягом однієї години використовує в середньому 180 жестів, француз- 120, італієць -- 80, фін -- 1, англієць -- 0.

Залежно від призначення жести поділяють на ритмічні, емоційні, вказівні, зображувальні та символічні.

Ритмічні жести

Ритмічні жести пов?язані з ритмікою мовлення. Спостерігаючи за виступаючими по телебаченню, зверніть увагу на те, як часто мовець у такт мовлення розмахує рукою. Ритмічні жести підкреслюють логічний наголос, уповільнення та прискорення мовлення, місце пауз, тобто те, що звичайно передає інтонація.

Емоційні жести

Наше мовлення дуже часто буває емоційним. Хвилювання, радість, захоплення, ненависть, смуток, прикрість, непорозуміння, розгубленість, збентеженість -- усе це проявляється не тільки в підборі слів, в інтонації, а й у жестах. Жести, що передають різні відтінки почуттів, називаються емоційними. Деякі з них закріплені у стійких сполученнях, оскільки такі жести стали загально-значущими. Наприклад: бити себе у груди, стукнути кулаком по столу, повернутися спиною, знизати плечима, розвести руками, вказати на двері тощо.

Вказівні жести

Скажіть, чи можна виконати накази: "Відкрийте те вікно", "Цю книгу не бери, візьми ось ту", якщо вони промовляються без жестів? Відповідь буде одна: "Не можна!". У таких випадках вимагається вказівний жест. За допомогою цього жесту мовець виділяє якийсь предмет з ряду однорідних, вказує місце (поряд, зверзу, там), підкреслює порядок руху (по черзі, через одного). Вказати можна поглядом, кивком голови, рукою, поворотом тіла тощо. Деякі вказівні жести умовні. Вказівний жест рекомендується використовувати у виняткових обставинах, коли є предмет (або наочний посібник), на який можна вказувати.

Зображувальні жести

Давайте проведемо експеримент. Запитайте того, хто знаходиться поряд з вами або близько від вас: "Що являють собою кручені сходи і брижі на воді?". У відповідь почуєте: "Це сходи ось такі (робиться обертальний рух правою рукою по вертикалі). А брижі -- такі (хвилеподібний рух рукою по горизонталі)".

Символічні жести

Безумовно, ви бували в театрі, на концерті, дивилися виступи акторів по телебаченню. Згадайте, як вони жестикулюють, завершуючи виступ, прощаючися з аудиторією. Найбільш вживаний жест -- уклін як символ вдячності за теплий прийом, за оплески. Або, стоячи на авансцені, актор широко розводить руки в сторони, немовби обіймає тих, хто сидить у залі. Використовується ще такий жест: руку (руки) притискають до грудей і низько вклоняються. Цей жест символізує щиросердне ставлення, любов актора до глядачів.

Інший приклад. Передача КВК. Ведучий Олександр Масляков представляє суддів. Один, коли його називають, встає, повертається обличчям до залу, робить кивок головою; інший підіймає обидві руки вгору, з?єднує долоні і похитує руками; третій вклоняється, четвертий привітно махає рукою.

2.Барєри спілкування

взаємини інтерактивний спілкування

Психологічна перепона різного походження, яку реципієнт установлює на шляху небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації, називається комунікативним бар?єром.

Такі бар?єри можуть виникати через відсутність розуміння між учасниками спілкування, яке виникає на грунті соціальних, політичних, релігійних, професійних відмінностей, які породжують різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі. Бар?єри у спілкуванні можуть виникати через індивідуальні психологічні особливості тих, хто спілкується (недовіра, образа, підозра та ін.).

Можна виділити такі їхні типи: бар?єри розуміння, бар?єри соціально-культурного розходження і бар?єри відносини.

1.Бар?єр взаєморозуміння. Його виникнення може бути викликано різними причинами як психологічного, так і іншого характеру. Він може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Це фонетичне нерозуміння. Феномен фонетичного нерозуміння з?являється в результаті використання комунікатором невиразної швидкої мови, розмови-скоромовки або мови з великою кількістю звуків-паразитів.

2. Семантичний бар?єр розуміння. Він пов?язаний з тим, що учасники спілкування використовують різні значення слів. Наприклад, скажемо, льотчик або танкіст чує в театрі слова: "Подати екіпаж!", то це може викликати в них легке здивування, тому що в п?єсі йдеться про карету, а вони уявляють собі людей, які керують машиною.

3.Стилістичний бар ер розуміння. Він звичайно виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови і стану того, хто в даний момент слухає. Ви, можливо, чули історію про іноземця, який вивчив деякі фрази, але коли спробував використовувати їх, то був побитий і його вигнали. Це відбулося тому, що він переплутав ті слова, що використовують, щоб щось побажати на весіллі, з тим, як співчувають при смерті близької людини.

4. Логічний бар?єр розуміння. Він виникає в тих випадках, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною чи суперечить властивій йому манері доказів. Так, якщо запитати дитину, чому кораблик, який він пускає в ванні, плаває, вона відповість: "Тому що він червоний" або "Тому що він мій". У такому випадку говорять про дитячу логіку. Можна говорити про існування "жіночої" і "чоловічої" психологічної логіки та ін.

5. Соціально-культурний бар?єр розуміння. Інколи причиною бар?єра розуміння можуть бути соціально-культурні відмінності між партнерами спілкування. Це можуть бути соціальні, політичні, релігійні і професійні відмінності, що приводять до різного пояснення тих або інших понять. В цій ситуації можна згадати приказку: "Ситий голодного не розуміє". Політичне нерозуміння найкраще демонструє Верховна Рада, де кожен закон довго обговорюють представники різних партій і іноді так і не приймають його. Релігійні війни в Ірландії, Туреччині, Афганістані свідчать про те, що люди, які сповідують різні релігії, також мають труднощі спілкування один з одним.

6. Бар?єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме сприйняття партнера спілкування як особи певної професії, національності, статі і віку. Психологи довели, що бар?єр спілкування тим менший, чим вищий авторитет того, хто говорить, по відношенню до тих, хто слухає.

Звичайно виділяють два основних типи комунікативної дії: авторитарну і діалогічну. Основною відмінністю між цими двома типами комунікації є особливості відносин і установок, що виникають у того, хто говорить, по відношенню до слухача.

У випадку авторитарного впливу реалізується установка "вниз", у випадку діалогічного -- установка на рівноправне спілкування. Установка "вниз" припускає не тільки підлеглий стан слухача, а й те, що комунікатор сприймає його як пасивний об?єкт своїх впливів. У цьому випадку комунікатор говорить, а слухач слухає і некритично вбирає інформацію.

У випадку установки на рівноправність слухач оцінюється як активний учасник процесу спілкування, що має право відстоювати власну думку. Тому в діалогічному, рівноправному спілкуванні слухач не виступає як пасивний споглядач, а змушений займатися активним внутрішнім пошуком власної позиції питання, яке обговорюється.

Істотною перешкодою у спілкуванні є відсутність уваги й інтересу з боку партнера спілкування. Після того як ви привернули увагу людини, важливо викликати в неї інтерес. Інтерес виникає, коли вона усвідомлює значення повідомлення для себе. Є два способи викликати інтерес. Перший -- впливати на позитивні мотиви поведінки людей. Потрібно переконати їх у тому, що вони зможуть одержати бажане. Другий -- вплив на негативні мотиви. Потрібно показати їм, як попередити небажаний розвиток подій.

3.Теорії механізмів виникнення конфліктів

Конфлікт -- зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів чи суб?єктів взаємодії.

У сучасній психології вирізняють ряд основних елементів конфлікту: сторони (учасники, суб?єкти) конфлікту;

· умови проходження конфлікту;

· образи конфліктної ситуації;

· можливі дії учасників конфлікту.

· Узагальнюючи найпоширеніші класифікації конфліктів, можна виділити такі базові підстави класифікації й типології конфліктів^:

· - за складом і кількістю конфліктуючих сторін або учасників конфліктів (внутрішньоособистісні конфлікти, міжособистісні, особистісно-групові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпартійні, міжнаціональні та ін.);

· - за часом протікання конфліктів (гострі й хронічні конфлікти; швидкоплинні й довготривалі та ін.);

· - за змістом конфліктів (змістовні або проблемні та "комунальні" або беззмістовні);

· - за тенденцією до перетворень і варіативністю (конструктивні й деструктивні або неконструктивні конфлікти);

· - за ступенем гостроти суперечностей (незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна та ін.);

· - за ступенем інтенсивності конфліктів (основні й неосновні, реалістичні й нереалістичні та ін.).

Стадії розвитку конфлікту

1.У динаміці конфлікту, в його реалізації як процесі розрізняють чотири основні стадії. Виникнення об?єктивної конфліктної ситуації. Ця ситуація не одразу розрізняється людьми, тому її можна назвати стадією потенційного конфлікту.

2.Усвідомлення об?єктивної конфліктної ситуацій Коли протиріччя стають усвідомленими і протилежна сторона відповідає реальним діям (поведінкою), конфлікт стає реальністю, або тільки сприйняття ситуації як конфліктної спонукає відповідну поведінку (протиріччя може бути не лише об?єктивним, реально існуючим, але і суб?єктивним, уявним). Для того щоб конфлікт був усвідомленим, необхідний інцидент, при якому одна зі сторін починає діяти, обмежувати інтереси іншої.

3.Перехід до конфліктної поведінки. Після того як конфлікт усвідомлений, сторони переходять до конфліктної поведінки, що спрямовується на блокування досягнень протилежної сторони, її прагнення, цілей, намірів.

4. Вирішення конфлікту є четвертою складовою. Воно можливе внаслідок зміни об?єктивної конфліктної ситуації та перетворення її в образі, що є в опонентів.

Конфлікт виникає тільки за певних умов, зовнішніх та/або внутрішніх.

1. Зовнішні умови виникнення конфлікту в основному зводяться до того, що задоволення яких-небудь глибоких і активних мотивів і стосунків особистості стає зовсім неможливим або ставиться під загрозу. Зовнішні умови конфлікту в житті людини в суспільстві виникають з неминучою необхідністю, по-перше, через боротьбу з природою, коли виникають неминучі труднощі й перешкоди у задоволенні мотивів і взаємовідносин особистості. По-друге, задоволення одних мотивів з неминучістю породжує виникнення нових, ще незадоволених. Цей безперервний розвиток незадоволених мотивів -- необхідна умова розвитку особистості й суспільства в цілому.

2. Внутрішні умови або передумови займають основне місце у виникненні конфліктів. Серед них насамперед відзначаються особистісні передумови виникнення і розвитку конфліктів (конфліктність як відносна стійка особистісна властивість, деструктивні внутрішні або внутрішньоособистісні конфлікти, акцентуаці характеру, ригідність мислення і поведінки, негативні стереотипи поведінки, що склалися, та ін.). Джерела конфліктів викликають передумови і причини виникнення конфліктних ситуацій та ескалації конфліктів.

Теорії механізмів виникнення конфліктів

Російський конфліктолог В.П.Шейнін приводить три теорії виникнення конфлікту.

А. Конфлікти залежать від конфліктогенів.

Конфліктогени - це слова, дії або відсутність дій, які можуть привести до конфлікту.

У даній інтерпретації конфлікт розвивається за ланцюжком КФГ1…..КФГ2…..КФГ3… Конфлікт.

При цьому важливо мати на увазі: КФГ1<КФГ2<КФГ3 і т.д.

За спостереженнями фахівців, 80% конфліктів виникає поза бажанням їх учасників. У зв'язку із цим варто запам'ятати два правила безконфліктної взаємодії: не використовуйте конфліктогени та не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген.

В. Конфлікти залежать від конфліктної ситуації та інциденту.



КС+І=КФ

С. Конфлікт залежить від декількох конфліктних ситуацій:

КС1+КС2+...+КС№=КФ

Тобто, сума двох і більше конфліктних ситуацій призводить до конфлікту.

СЕМІНАР

1.СТИЛІ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТАХ

Про конфлікт говорять тоді, коли протиріччя між людьми починає усвідомлюватися і потребує вирішення. Часто причиною конфлікту є неправильна поведінка учасників спілкування.

Невміння знаходити вихід із конфліктних ситуацій, переборювати повсякденні труднощі, що постають перед будь-якою людиною в процесі спілкування, призводять до емоційного стресу, який підриває фізичне і психічне здоров?я. Це невміння психологи називають бар?єрами міжособистісного спілкування. Бар?єри спілкування -- це ті численні фактори, які є причиною конфліктів або спричиняють їх виникненню. Найчастіше доводиться стикатися з психічними (особистісними) бар?єрами. Однак слід пам?ятати, що ні один конфлікт не виникає з нічого і не зникає безрезультатно.

Американські психологи Р. Блейк і Дж. Моутон розрізняють певні стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Розглянемо їх.

Стиль конкуренції. Той, хто його використовує, завжди активний і прагне розв?язувати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав?язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Але це вкрай неефективний метод розв?язання особистих конфліктів.

Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв?язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони конфлікту, коли сили нерівні або коли інший наділений владою. Стиль ухилення застосовується, якщо відбувається спілкування з психічно складною людиною та якщо немає причин підтримувати з нею контакти, а також за спроб прийняти рішення в ситуації, коли не зовсім зрозуміло, що треба конкретно робити, та в цьому й немає нагальної потреби.

Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючися захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для вас. Він корисний у ситуаціях, у яких ви можете здобути перемогу, тому що інший учасник конфлікту має владу. Отже, ви поступаєтесь та робите те, чого бажає опонент. Ви дієте в такому стилі й тоді, коли співчуваєте іншій людині й намагаєтеся підтримати її.

Завдяки стилю співпраці можна брати активну участь у розв?язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але прагнути при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту. Цей стиль потребує більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх. Цей стиль найоптимальніший, коли обидві сторони мають різні приховані прагнення. У такому разі важко визначити чинник незадоволеності.

Сутність стилю компромісу полягає в частковому задоволенні власних інтересів. Ви частково поступаєтеся іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпрацю, але задоволення потреб відбувається на поверховому рівні. Тут не аналізуються приховані, внутрішні потреби.

Важливо зрозуміти, що кожний з названих стилів ефективний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен із них і робити свідомий вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією.

2.Маніпуляція. Види маніпуляції

Маніпуляція - це вплив та керування поведінкою інших осіб для досягнення власних цілей. Вона є прихованою від адресата (жертви), змушує його переживати певні психічні стани, змінювати своє ставлення чи відношення до чогось чи когось, приймати рішення та виконувати дії, необхідні для досягнення ініціатором (маніпулятором) поставленої мети.

Відомий психолог Еверетт Шостром виділяє такі типи маніпуляторів:

1. «Грубіян» - поведінка зверхня, агресивна та застосовуються вербальні образи. Такого маніпулятора слухаються через страх;

2. «Диктатор» - нетерплячість, застосування покарання, пригнічення будь-якої ініціативи чи бажань. Демонструє свою владу і силу;

3. «Праведник» - викликає відчуття провини і неповноцінності, знецінює інших, натякаючи на свої чесноти;

4. «Улесливий» - добросердя, з метою підпорядкування;

5. «Жалісливий батько» - страх, тривога і занепокоєння, що абсолютно обмежує свободу;

6. Бідолаха - скарги, сльози, брехня, гра на чужому співчутті. Найбільш «безсовісний» і жорстокий вид маніпулювання;

7. «Плющ» - бере тим, що зморить, нав'язливість, надокучливість з метою отримати бажане;

8. «Остап Бендер» - вільна зміна ролей, фальш, багатоликість на основі розрахунку.

Маніпулятивні системи:

1.Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він уникає демонструвати свою слабкість у стосунках, приймаючи роль повного сил. Він грає особу зневажливу і отримує задоволення, тримаючи контроль над іншими людьми, але залежний у своєму задоволенні від їх безсилля.

2. Пасивний маніпулятор - протилежність активному. Він дає можливість керувати собою активному маніпулятору. Таким чином пасивний маніпулятор відмовляється затрачати будь-які зусилля і прикидається безпорадним. Тоді як активний маніпулятор перемагає за допомогою поразки, пасивний дозволяє активному маніпулятору думати і працювати на нього, він в певному значенні перемагає своєю пасивністю.

3. Маніпулятор, який змагається або конкурує, розглядає життя як стан, що вимагає постійної пильності, оскільки тут можна або виграти, або програти: третього не дано. Для нього життя - це битва, де люди - це реальні або потенційні суперники. Він є чимось середнім між пасивним і активним маніпулятором.

4. Четверта (основна) форма маніпулятивної системи - це система байдужої маніпуляції. Маніпулятор виконує роль байдужого, ні на що не сподіваючись і намагаючись уникнути контакту з партнером. Його ключова фраза: "Мені байдуже". Він відноситься до іншої людини як до ляльки. Його секрет у тому, що йому зовсім не байдуже, інакше б він не продовжував маніпулювати.

Види маніпуляцій:

Техніка «Полярна реакція». Деякі люди роблять завжди навпроти, ніж їм пропонують. Вони дуже вразливі з точки зору навіювання, адже досить вірно побудувати фразу і вони стають її рабами, виконуючи її навпаки.

Техніка «розрив шаблону». Шаблон - це звична і відпрацьована до автоматизму послідовність яких-небудь дій. Зміна в такій послідовності вводить людину у транс. Якщо перервати будь-який шаблон і вставити в середину чітку команду або програму, людина, що знаходиться в замішанні, аби вийти з цього вкрай неприємного становища, зробить те, що просить маніпулятор.

Техніка «заговорювання». Маніпулятор говорить багато, часто перескакуючи з одного питання на інший, постійно тримаючи свідомість співрозмовника пов'язаним, і завершує своє навіювання тим пропозицією, з яким прийшов.

Техніка «Подвійне наведення трансу - перевантаження». Ця техніка схожа на попередню з тією різницею, що вплив роблять два маніпулятора.

Потрійна спіраль Мільтона Еріксона. Спіраль складається з трьох не зв'язаних між собою маленьких історій. Маніпулятор починає розповідати першу і, коли підходить до найцікавішого моменту, без будь-якої зв'язки переходить до другої історії. Розповідає другу історію до кульмінаційного моменту і знову без зв'язки переходить до третьої, яка повинна містити власне текст навіювання. Після цього закінчує другу і першу історії.

Мовні техніки. У цій групі головне місце займають трюїзми. Трюїзм - це саме очевидне твердження, загальновідома, побита, банальна істина. Якщо ви впроцесі переговорів партнер говорить опонентові: «Іноді люди приймають рішення під впливом почуттів ..., люди часто відчувають полегшення, після того як укладуть договір ...» і т. д., то він маскіруете певні інструкції під міркування. І це працює!

Трюїзми застосовуються для того, щоб викликати бажану з поведінкову реакцію. Наприклад, трюїзм на наведення трансу - «Кожен занурюється в транс по-своєму»; трюїзм на створення установки на навчання - «Досвід - великий вчитель»; трюїзм на забування - «Люди вміють забувати те, що вони знають».

Допущення. Робиться припущення виникнення певної поведінкової реакції. Для цієї пропозиції конструюються за допомогою зворотів мови, які вказують на час або послідовність дій. Типові мовні звороти, що використовуються в цій техніці: до того як ..., після того як ..., протягом ..., в міру того як ..., перш ніж ..., коли ..., в той час як ... Наприклад: «Перш ніж повідомити мені, над якою проблемою ви хочете працювати, зробіть глибокий вдих», «Перш ніж увійти в транс, зробіть глибокий вдих і повільний видих», «Перш ніж ви погодитеся з моєю пропозицією, погляньте на ці схеми».

Можна придумати кілька фраз, побудованих за цим принципом, і використовувати їх у своєму бізнесі.

Протиставлення. Тут розглядаються дві поведінкові реакції, які можна протиставити. Використовуючи протиставлення, корисно спиратися на кинестетику, щоб створити у людини переконання в наявності протилежностей. Наприклад: «Чим сильніше ви намагаєтеся чинити опір, тим швидше ви зрозумієте, що воно марно», «Чим важче здається проблема, тим легше виявляється відповідне рішення»; «Чим важче дається вам вивчення цього курсу, тим легше буде його практичне застосування».

Вибір без вибору. Ось кілька фраз, які можна використовувати в цій техніці. «Ти хочеш піти спати прямо зараз або після того, як ти збираєш іграшки?»; «Ви зможете застосовувати отримані знання відразу або після невеликого тренування?» Цей прийом активно застосовують хороші продавці й торгові агенти. «Ви хочете заплатити готівкою або чеком?» - Запитують вони, начебто питання про покупку вже вирішене.

Використовуючи техніку «вибору без вибору», ви надаєте людині на вибір кілька можливостей, кожна з яких на вас цілком влаштовує.

Право вибору. При застосуванні цього типу навіювань, залучаючи своєю інтонацією увагу людини до тієї реакції, яку хочете в нього викликати, ви пропонуєте йому повну свободу вибору. Таким чином, маніпулятор виявляється у безпрограшній ситуації, оскільки кожна реакція є його успіх. Людина ж відчуває полегшення, оскільки починають розуміти, що не повинен реагувати будь-яким певним чином. Одна тонкість: злегка змінюється голос, коли вимовляється фраза, яка повинна викликати у співрозмовника потрібну реакцію. «Ви можете зробити замовлення по телефону, або прямо зараз, або не робити зовсім». Відмінність від попереднього прийому в тому, що проговорюється й ту реакцію, яка вас не влаштовує, але говорите її зневажливим тоном.

Якірна техніка. Вона є найбільш потужною технікою маніпуляції свідомістю. У кожного є така пісня чи мелодія, почувши яку, він згадує своє минуле і як би повертається в той час. У кожного образ сміється дитини викликає певні почуття. У кожного є якоря, і цих якорів дуже і дуже багато. І якорі можуть бути в будь-якій модальності і зорові, і слухові, і кинестетические. Якір можна використовувати для викликання будь-якого почуття знову і знову. Маніпулятор можевстановити якір, який буде викликати в іншої людини потрібні почуття навіть тоді, коли його немає поруч.

1.Шантаж

Карлсон: Ні, я так не граю! Я просто у нестямі! Але якщо я отримаю який-небудь невеликий подарунок, то, можливо, все ж таки, повеселішаю…. Астрід Ліндгрен, «Карлсон, який живе на даху».

Формула шантажу: «якщо ти не..., то я...». Таку маніпуляцію досить важко провести несвідомо, але і це буває. Приклад завуальованого шантажу - фраза мами з кінофільму «Денний потяг», яка говорить дорослій дочці (героїні М. Терехової): «Ти можеш повертатися, коли захочеш, але ти повинна знати, що коли тебе немає о сьомій годині, у мене починає стискати серце»... Хіба це шантаж? Так, адже якщо перекласти несвідоме послання мовою свідомості, вийде: «Якщо ти не приходитимеш додому рівно о сьомій, я помру від інфаркту».

2.Тиск

Я повинна жити так, як я вважаю за потрібне. Ти повинна жити так, як я вважаю за потрібне. (З життя)

Ще один із спрощених способів маніпулювання - тиск. Він найбільш поширений між підлеглими та керівництвом, хоча зустрічається і у подружжя, і в інших відносинах. Виглядає це простіше простого: «Зроби так. Зроби, так буде краще. Зроби. Ні, зроби. Зроби, я тобі говорю!..» і т.д. Подіяти таке може або на примітивну, або на дуже слабку людину, звиклу підкорятися. Тиск у разі непокори може перетворюватися на шантаж, що часто прикрашається страшилками: «Зроби, а то...». В цьому випадку, здавалося б, можна легко протистояти, але не все так просто. Не завжди тиск настільки легко читається. Іноді він виглядає, як конструювання якоїсь смислової аури, створення контексту, коли безпосередньо ніким нічого не мовиться, але в свідомість людини постійно «встромляються голочки». Девіз таких керівників: будь-який танк можна об'їхати на маленькому мотоциклеті, і часто вони мають рацію.

3.Маніпуляція почуттями

Дуже часто вигода буває не матеріальною, а психологічною. З цієї причини чинити опір особливо важко - начебто у вас ніхто нічого не просить, тим більше - не відбирає. Начебто навіть не зрозуміло, про що йде мова. Просто, кожного разу після розмови з керівником або з колегою по роботі ви відчуваєте себе розбитим, роздратованим, спустошеним. Вам (чомусь) не хотілося розповідати про свої успіхи, але вона (він) кожного разу так наполегливо розпитує. Ви дечим ділитеся, і після цього ваші успіхи починають здаватися вам сумнівними, а самі ви починаєте здаватися собі невдахою. От це і є маніпуляцією вашими почуттями.

Несвідомі маніпуляції подібного роду завдають нашій психіці серйозного збитку з кількох причин. Перша очевидна - падіння самооцінки, погіршення самопочуття. Друга причина менш очевидна: перед несвідомою маніпуляцією людина беззбройна тому, що «не помічає» її. Отже, думки і відчуття, що завдають психіці шкоди, відчуваються смутно, і сприймаються як щось, що прийшло не ззовні, а зсередини, а, отже, сприймаються нами зі 100-відсотковою довірою (тобто, з тим ступенем довіри, з яким ми ставимося до власних, а не до чужих думок, почуттів, відчуттів). З цієї причини боротися з шкідливою дією таких маніпуляцій особливо важко. Адже спочатку необхідно зрозуміти, що ж, власне, відбулося.

4.Маніпуляції почуттям провини

Маніпулятори цього типу мають цілий ряд особливих прийомів. Один з найбільш поширених - так званий «вид жертви». Погодьтеся, якщо людина пашить здоров'ям, у неї хороший сон, апетит і колір обличчя, їй досить складно переконати іншу людину в тому, що та жахливо перед нею завинила. Вельми бажано вигляд мати блідий, голос - слабкий, ходу - хистку, а костюм - поношений.

Ще один прийом з серії маніпуляцій відчуттям провини - підміна борг-провина. Маніпулятори цього типу обожнюють поміркувати в жанрі мораліте («Ви тільки подумайте, яке неподобство! І як вам тільки не соромно. Зовсім совість втратили!», „Не виконати вчасно роботу”, „Під- вести весь колектив”, „Який жах” і т.п.). Почувши таке, можете бути впевнені - ні сорому, ні совісті у людини, що говорить це, швидше за все немає. Таким людям взагалі властиво приписувати тим, хто їх оточує, власні недоліки. (Цей феномен в психології отримав назву «проекція», а в житті саме йому присвячений відомий жарт: «егоїст - це людина, яка весь час думає про себе, і зовсім не думає про мене».) Маніпуляція з опорою на відчуття провини - найостанніший і наймогутніший засіб, а також - найбезсоромніша і найшкідливіша для нашої психіки. Тому що, навіть захищаючись від неї, ми змушені ламати себе. Відчуття провини - річ заразлива й отруйна.

3.Ефекти у сприйнятті під час спілкування

При спілкуванні виникають ефекти соціальної перцепції як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації.

Ефект ореолу. Характеризується тенденцією перебільшувати властивості особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.

Ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження про людину зумовлює позитивні оцінки і не представлених якостей. Буває і навпаки: загальне неприємне враження породжує негативні оцінки. Позитивна переоцінка поведінки і рис іншої людини зумовлена позитивною упередженістю.

Пізнаючи іншу людину, відбувається емоційне оцінювання її, намагання зрозуміти вчинки, спрогнозувати її поведінку та змоделювати власну. Цього досягають завдяки використанню механізмів ідентифікації, емпатії, егоцентризму, рефлексії, стереотипізації, каузальної атрибуції, ефектів соціальної перцепції та ін.

Ідентифікація. Найелементарнішим способом розуміння іншої людини є уподібнення себе з нею, що відіграє важливу роль у спілкуванні і взаємодії. Ідентифікація є способом розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її із собою, намагання зрозуміти її стан, настрій, самооцінку, ставлення до світу, уявивши себе на її місці. Вона може бути повною (ототожнення себе з іншою людиною загалом) або частковою (уподібнення за однією ознакою).

Результатом ідентифікації є інтроекція -- виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, "вбирання" в себе певних рис об?єкта і проекція -- приписування іншому своїх думок і почуттів.

Емпатія. Емпатія є основною навичкою, яка набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, уявляти себе у соціальній позиції іншого і передбачати його реакції. Емпатія (співпереживання, співчуття) намагання осягнути емоційний стан іншої людини; психічні процеси, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність). Проявами емпатії є співпереживання-- переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, і співчуття -- емоційне сприйняття негараздів іншого безвідносно до власного стану і дій.

Егоцентризм. Явищем егоцентризму ускладнюється процес міжособистісного пізнання людьми одне одного. Егоцентризм -- зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричиняє його нездатність зрозуміти іншу людину як суб?єкта взаємодії та самодостатню особистість. Найчастіше егоцентризм проявляється у ранньому дитинстві. У процесі розвитку і навчання особистості сила проявлення його поступово зменшується.

...