Загальна характеристика спілкування

Рефлексія. Рефлексія (звернення назад, самопізнання) -- бачення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб?єкт стає об ?єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану. Рефлексія означає пізнання іншого через з?ясування думок про суб?єкта, пізнання суб?єктом себе через з?ясування думок інших людей про нього.

Стереотипізація-- формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; приписування знайомих рис з метою прискорення чи полегшення міжособистісного спілкування. Стереотипи формуються буденною свідомістю, тому вони часто бувають не тільки сумнівними, а й помилковими. Перевірити істинність чи хибність стереотипу можна лише в процесі аналізу конкретної ситуації.

Каузальна атрибуція. Каузальна (причинна) атрибуція (приписування) - інтерпретація необхідної суб?єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мотивів поведінки. Ми інколи, не знаючи, чи знаючи недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, починаємо приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки поведінки, загальні характеристики. Це явище називається фундаментальною помилкою атрибуції.

4.Імідж юриста

Юристи займають одну з перших рядків у рейтингу високооплачуваних професій. Однак, серед служителів Феміди існує градація за спеціалізаціями, деякі з яких "нарозхват", а інші ... просто юристи. До найпопулярніших і високооплачуваним юридичним професіями можна віднести: приватнопрактикуючих нотаріусів, бізнес-адвокатів, патентних повірених, фахівців із зовнішньоекономічної та банківської діяльності, з цінних паперів, юристів ріелтерських фірм і пр. Інші ж "в поті чола" видобувають гідну зарплату, працюючи в декількох місцях за сумісництвом.

Чим же пояснити такий розкид за спеціалізаціями та оплату праці юристів? Які фактори забезпечують успіх у бізнесі сьогоднішнього юристу?

На професійну поведінку впливає виховання в сім'ї та школі, освіта, середа і психологічне поле, в якому живе людина, тобто його оточення. Разом в тим негативний вплив на професійну поведінку чинить невміння "подавати себе", змішання стилів в одязі: ділового, спортивного, домашнього , манера триматися, вираз обличчя і багато іншого. Має значення також загальний стан здоров'я, ділова активність, відсутність м'язових затисків. Як відомо, люди, у яких напружені і "бігають" пальця рук, підібгані губи - підвищено неспокійні, недовірливі і надлишково діяльні. Професійна поведінка є важливою складовою "іміджу" (образу) фахівця.

"Імідж" юриста можна створювати роками, а зруйнувати дуже швидко своєю поведінкою, ставленням до справи, професійною некомпетентністю і невмінням контактувати з людьми. Як сказав Сократ : "Людина знає, що добре, а робить те, що погано".

У поняття "іміджу" включаються такі якості, як:

* ВПЕВНЕНІСТЬ в собі, яка визначається професійної та комунікативною компетентністю. Впевненість юристу надає також наявність консультантів, які підтримують його професійну компетентність;

* успішним у всіх справах - залежить від себе, від тієї мети, яку юрист ставить перед собою. Успіх зумовлює такі якості як прагнення до досягнень, цілеспрямованість, уміння долати перешкоди і наполегливо рухатися до мети, ставити себе вище обставин;

* переконливо - є основним якістю юриста за участю в переговорах, умінні впевнено і спокійно переконувати інших, аргументувати свою точку зору, витримано і тактовно захищатися від різних нападок, захищати свої ідеї і пр.;

* дивного - здатність приймати нестандартні рішення, позбавлятися від шаблонів, стереотипів. При вирішенні питань потрібно вчитися проводити діагностику ситуації, діагностику завдання, діагностику учасників;

* поважна - проявляється у повазі до особистості, повазі до клієнта і високій якості роботи;

* врівноваженість - це здатність адекватно реагувати на ситуацію, на людей, на обставини. Врівноваженість - це стресостійкість, здатність витримати нервово-психологічні перевантаження;

* усмішливість - привітність, доброзичливість, відкритий погляд , одним словом все те, що викликає симпатію інших людей і створює настрій.

Названі 7 "У" роблять імідж юриста привабливим. В цій професії як, може бути, ні в якій іншій - все залежить від себе. Тут доречно застосувати фундаментальне положення американського тренінгу "Лайфспринг" - ("Весна життя"): "Я відповідаю за все, що сталося в моєму житті, відбувається і буде відбуватися. Я відповідаю як за розвал, який наробив Я САМ, так і за все успіхи і творення в моєму житті. Я нікому не заздрю, ні з ким себе не порівнюю. Я прийшов у цей світ зі своєю візитною карткою і виконую своє призначення ".

Юрист, який не зумів створити власний" імідж " і встановити психологічний контакт і комфорт зі своїм начальником, своїми підлеглими, часто вважає себе "невдахою". Вона починає шукати нову роботу, проте в іншому місці може повторитися той же "спектакль", який розігрувався в попередній фірмі. Тоді юристу слід замислитися: " Адже у всіх ситуаціях є один і той же знаменник - Я сам. Хто є джерелом моїх бід? Я, керівник, мої професійні знання, мої психологічні незнання, чи щось інше? ".

5.Особливості промови юриста

Готуючи себе до юридичної діяльності, не можна ставитися зневажливо до вирішення питання "як говорити?" Помиляються ті молоді юристи, яким здається це простим і не таким, що заслуговує на увагу. Наприклад, 30 % опитаних потерпілих, свідків і підозрюваних, із якими працівники органів прокуратури, слідства, міліції не змогли встановити контакт, до числа причин цього віднесли, в тому числі, низьку культуру промови юридичних працівників, невміння володіти мовою, мімікою, жестами та ін1.

Які ж основні психологічні правила, прийоми і вимоги обов'язкові до застосування в судовій промові юриста?

Насамперед -- забезпечення змістовно-смислової і композиційної цілісності промови. Головне в промові юридичного працівника -- її зміст, який повинен відрізнятися глибиною, багатством аргументів і доказів, чіткою адресністю. Думки -- головна гідність і окраса мови юриста. Їй повинна бути властива залізна логіка фактів і доказів, а не хаотична багатослівність і базікання. Забезпечити змістовно-смислову і композиційну цілісність промови можна тоді, коли юрист при її підготовці спирається на такі елементи психотехніки:

а) правило всебічного урахування факторів при відборі змісту. Вибирати зміст для свого виступу необхідно завжди продумано, обґрунтовано, виважено, щоб він відповідав специфіці конкретної юридичної ситуації і приніс прокурору, адвокату, слідчому, інспектору митного органу, нотаріусу і будь-кому іншому успіх. Це має робитися не у відриві від обстановки, а в зв'язку з нею, доречно, з урахуванням особливостей тих, кому промова адресована, хто її має і вислухати, і зрозуміти, і прийняти потрібне для юридичного працівника рішення;

б) правило пріоритетності мети промови. Основна мета промови юриста -- юридичний, правоохоронний результат, пов'язаний із розв'язуваним ним завданням. Наприклад, мета судової промови -- допомогти суду і всім учасникам судового розгляду повніше і глибшЕ усвідомити матеріали справи, зробити з них правильні, на думку промовця, висновки;

в) правило змістовного і смислового опрацювання промови. Вибір змісту промови можна вважати правильним, якщо він строго підпорядковується меті і наміченим психологічним завданням (серед завдань можуть бути такі: досягнення порозуміння і прагнення до встановлення істини, зняття можливих психологічних бар'єрів у спілкуванні, правомірний психологічний вплив на окрему людину або на аудиторію та ін.). Варто продумати, знайти і сформулювати основну ідею виступу, при цьому кожна пропозиція повинна мати визначений зміст у контексті всієї промови.

г) правило структурного опрацювання змісту промови. Загальна структура судової промови задається процесуальними вимогами і містить у собі фактичні обставини справи, аналіз і оцінку доказів, юридичну оцінку -- кваліфікацію злочину, характеристику особистості підсудного, а за необхідності й інших учасників процесу, питання, пов'язані із застосуванням покарання тощо. Старанно опрацювавши зміст, юрист домагається суворої логічної структури промови;

ґ) правило доказовості визначає одну з важливих відмінностей судової промови і вимагає насичувати зміст промови конкретними фактами, обставинами, документами, положеннями закону і т. п. Для прокурора й адвоката найістотнішим є висвітлення фактичної сторони справи і формулювання висновку, що випливає з доказів. Саме встановлені в справі факти, відповідним чином згруповані й висвітлені з погляду обвинувачення або захисту, становлять змістовну основу судової промови. Тому їх потрібно продумано підібрати, розташувати так, щоб вони найкраще відповідали логіці промови і її доказовості;

д) правило психологічного аналізу. Правильне розв'язання кримінальної справи, визначення найдоцільніших форм і засобів правового впливу на винного неможливе без глибокого і різнобічного вивчення особистості підсудного. Тому в судовій промові повинен знайти від-

биток психологічний аналіз усього комплексу соціально значущих внутрішніх і зовнішніх властивостей підсудного: особливості його характеру, інтелекту, потреб, здібностей, волі, схильностей тощо. Необхідність психологічного аналізу обумовлена вимогою закону враховувати особистість при вирішенні правових питань;

е) правило спільних думок, під якими розуміються визнані, доведені твердження. Вони явні, не викликають заперечень, у зв'язку з чим їхнє використання посилює зміст промови, його доказовість і аргументованість.

Психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень є важливим елементом судової промови. Судовий розгляд проходить у змагальній формі, у напруженій обстановці, що відзначається протистоянням, протиборством, суперечкою. Доказувати, переконувати, обґрунтовувати, спростовувати доводиться і прокурору, і захиснику, і експерту-психологу, і судді. Їм доводиться домагатися глибокого й осмисленого розуміння своєї позиції слухачів, визнання своєї правоти, прийняття судом рішення, яке відповідає суті доказуваного однією із сторін процесу. Стверджуючи, переконуючи опонента й інших учасників судового процесу, юристу необхідно враховувати такі правила:

а) правило обґрунтованої повноти висловлень. Недостатня повнота у висвітленні питання, доведенні дають опоненту привід говорити " про недогляди" юриста, "про недооцінку" ним чогось, домагаючись при цьому кращої позиції. Говорити повно зовсім не означає говорити усе, що знаєш. Більше того, можна з розрахунком пропустити щось, залишивши частину аргументів під кінець. Розрахунок і полягає в тому, щоб, очікуючи конкретних заперечень або спростувань

опонента, мати додатково заготовлені відповіді. Іноді варто головний аргумент залишити на останні хвилини судових суперечок "вистріливши" ним на завершення;

б) правило "опуклої" подачі головного. Це правило має на меті довести до свідомості опонента головне, суть доказів, домогтися того, щоб почув навіть той, хто не хоче слухати і розуміти. Досягається це інтонацією, повторенням, роздільним і чітким проголошенням слів і

фраз, уповільненим темпом, деталізацією, прямим звертанням уваги слухача на головні елементи формулювань або доказів (часто використовуються такі звороти: "таким чином, перше..., друге..."; "із того, що я тільки що виклав, випливає..." і т. д.). Прокурор, захисник повинні

користуватися будь-яким випадком, щоб стисло повторити раніше використані докази, які важко спростувати опоненту в суперечці. Це зміцнює його позицію і посилює доказовість тверджень;

в) правило фундаментальності припускає звертання в процесі доказу до положення тієї або іншої науки. Наприклад, доречно і вагомо звучать аргументи, що базуються на дослідженнях криміналістики, кримінології, психології, педагогіки та інших наук, на встановлених

закономірностях тієї або іншої наукової дисципліни.

г) правило відтворення подій і дій. Застосування цього правила сприяє доказовій силі фактів. Перехід від словесного розгляду подій і дій до їхнього відтворення дає можливість усунути окремі неточності й суперечності в показаннях потерпілого, підсудного, свідків, Що підвищує доказовість висновків юриста;

ґ) правило апеляції до розуму, логіки і досвіду. Практика показує, що багато людей не сприймають положення правових документів, які нерідко написані складною для розуміння мовою. Тому при побудові доказів доцільно звертатися до логіки міркувань, розуму, справедливості й до особистого досвіду людини.

Досить часто в ході судового розгляду сторони висувають заперечення з приводу висловлень, доказів іншої сторони. У таких випадках необхідно спростовувати заперечення. Ефективність спростовування заперечень багато в чому визначається успішністю використання юристом таких психологічних правил:

а) правило недопущення втрати ініціативи. Почуваючи силу доказів опонента і своєї нездатності хоч щось заперечити по суті, деякі юристи намагаються відвести розмову вбік, перевести її в таке русло, де вони можуть відчути себе сильнішими і вагомо заперечувати. Необхідно дуже уважно стежити за діями опонента і не піддаватися на цей виверт. Варто не втрачати ініціативу розмови і продовжувати обговорення саме того питання, з якого опонент слабкий;

б) правило озвучування розбіжностей. Щоб можна було конкретно і чітко розглянути суть розбіжностей, необхідно їх уточнити і сформулювати. У противному разі не виключена гаряча суперечка лише тому, що кожна сторона по-різному зрозуміла той самий факт або висловлення;

в) правило визнання права того, хто суперечить, на свою думку. Це правило розраховане на попередження надмірної емоційності того, хто суперечить, і переходить у розмові на крик. Додамо до сказаного: опонент може наговорити всяке, причому й таке, що часом зачіпає самолюбство; не треба вступати в дискусію з усіх нападок, краще залишити опонента при своїй думці і заперечити лише найсуттєвіші положення;

г) правило використання суперечностей опонента. Уважний і з доброю пам'яттю юрист обов'язково помітить суперечність в опонента (вони майже завжди бувають у людини, що хвилюється або щось приховує). Професіонал використовує ці суперечності для посилення своєї позиції, а також для того, щоб викликати розгубленість в опонента;

ґ) правило пастки. Іноді добре "упіймати на слові" фальшиву і вивертку людину, забезпечити її самовикриття. Ось приклад із практики проведення судового розгляду: свідок заперечив своє знайомство з підсудним. Раптом прокурор ставить запитання: "Скажіть, з якого приводу у Вас була сутичка з ним улітку?" Свідок задумався: "Ні, ніякої сутички в мене з ним не було". "Пригадайте краще... Літо, кафе...". Свідок знову думає і відповідає: "Ні, у нас усе було нормально";

д) правило часткової згоди із запереченнями опонента. Цінність його в дійсному прагненні юриста зрозуміти й оцінити заперечення опонента, які можуть наблизити до істини. Психологічна доцільність цього правила в тому, що воно демонструє опоненту справедливе ставлення до його заперечень, а це, у свою чергу, зобов'язує останнього погоджуватися хоча б у чомусь з іншою стороною, із її спростуваннями. Доречно використовувати прийом "так, але...". Виявляється, що "так" -- це те, що здається правильним, якщо не враховувати інших суттєвих обставин. Виходить, що "так" -- це більше, ніж " але", і тільки підтверджує слабкість заперечень;

е) правило "Я на Вашому місці". Воно теж досить часто використовується в судовій практиці і нерідко сприяє успіху в діяльності юриста. Зміст правила: з одного боку, продемонструвати опоненту, що його положення зрозуміло, а з другого -- показати, до яких висновків треба дійти, якщо міркувати чесно. Це дає змогу виявляти лукавство опонента, фальшивість його міркувань і заперечень;

є) правило контрзапитань належать до поширених прийомів у судовій практиці. Чим чіткіше контрзапитання, чим точніше вони " б'ють" по слабкостях заперечень опонента, тим вони дієвіші і тим більше сприяють торжеству своїх доказів;

ж) правило перефразування, утрирування, доведення до абсурду. Неправдиві заперечення і відпирання опонента відповідно до цього правила переказуються юристом у перебільшеній формі. У цьому випадку стає очевидною слабкість позиції опонента. Іноді це може бути ланцюжок міркувань, в яких усе більше і більше виявляється хибність заперечень тощо.

Ефективність привселюдного виступу визначається не тільки за допомогою слова, а й невербальних засобів, що посилюють думку того, хто говорить. Серед правил використання немовних засобів стисло розглянемо такі:

а) правило пози зобов'язує зайняти ту позу, що відповідає наміченому впливу. Поза може бути владною, рішучою, шанобливою, загрозливою, такою, що запрошує до спільного пошуку істини та ін.;

б) правило жесту говорить про доцільність у необхідних випадках супроводжувати промову відповідним жестом ("січний" рух руки, рух перед грудьми стиснутої в кулак кистю, "удар" кулаком або долонею по повітрю, рух витягнутої вперед долонею, що сигналізує
"Почекайте!" і т. д.);

в) правило міміки, яка впливає, супроводжує мовне висловлення зміною виразу особи (виразу доброзичливості, щирості, сумніву, іронічності, строгості, незгоди, непримиренності та ін.). Міміка може ствердити, підсилити зміст слів і фраз, але ж вона може і послабити і навіть додати їм іншого змісту;

г) правило незмінного самовладання. На будь-якого слухача завжди справляє сильне враження самовладання того, хто говорить, що виявляється у мовній формі, відповідних жестах, позі, міміці. Спокійна поза, помірні жести, відкрита міміка -- свідчення сили, впевненості і гідності прокурора, захисника.

Отже, оволодіння психотехнікою судової промови необхідно юридичному працівникові для того, щоб мовні і немовні засоби, а також поведінка людини перетворилися на справді психологічні засоби і прийоми його професійної діяльності. Всі елементи психотехніки використовуються для розв'язання поставлених перед ним професійних завдань.

Размещено на Allbest.ru