Особливості спілкування в підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра практичної психології

Курсова робота

з практичної психології на тему:

«Особливості спілкування в підлітковому віці»

Тернопіль 2013

Зміст

Вступ

Розділ I Проблема спілкування у соціальній психології

1.1 Основні підходи до визначення спілкування у вітчизняній та зарубіжній психології. Бар'єри спілкування

1.2 Психологічні особливості підліткового віку

1.3 Аналіз причин підліткової кризи

Розділ ІІ. Особливості спілкування у підлітковому віці

2.1 Аналіз підходів до дослідження особливостей спілкування у підлітків

2.2 Розробка програми емпіричного дослідження

2.3 Особливості спілкування в підлітковому віці

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність. Прагнення до спілкування притаманне дитині від народження. Спочатку це дотики, посмішка, вираз очей; потім перші слова й речення, на які малюк прагне почути відповідь, одержати реакцію. Подальший розвиток цієї здібності відбувається безпосередньо у процесі спілкування з батьками, однолітками. Спілкування з іншими людьми є життєво важливою потребою для людини будь-якого віку. Через спілкування людина отримує знання про оточуючий світ, з його допомогою відбувається передача досвіду, трудових та повсякденних навичок, засвоєння тих культурних, моральних та соціальних цінностей, які вироблені людством в процесі його історичного розвитку. Взаємодія людей між собою опосередкується різними цілями, завданнями, змістом. Люди спілкуються заради отримання необхідної інформації (пізнавальне спілкування), вступають в контакт в процесі діяльності для досягнення загального результату (ділове спілкування). Поряд із пізнавальним і діловим спілкуванням існує такий вид взаємостосунків, який називають інтимно-особистісним. Саме тому, особливо актуально постає проблема міжособистісного спілкування у підлітковому віці, адже, як відомо, цей вид спілкування на даному віковому етапі перетворюється на провідний вид діяльності. Саме цей вид спілкування може сприяти розвитку гармонійної особистості, або, за певних обставин, стати перешкодою, яка гальмуватиме повноцінну соціалізацію молодої особи.

Активною розробкою проблеми спілкування сьогодні займається не лише психологічна наука, а й філософія, соціологія. Серед психологів що досліджують проблему спілкування, можна назвати таких вчених: Б.Д.Паригін, Л.П. Буєва, М.С. Каган, В.С. Коробейніков, В.М. Соковін,

Е. Шпранглер.

Однак, попри чисельні розробки означувальних проблем все ще недостатньо уваги приділяється особливостями спілкування саме в підлітковому віці це й зумовило вибір теми нашого дослідження: «Особливості спілкування в підлітковому віці».

Об'єктом дослідження є психологічні особливості підліткового віку.

Предметом дослідження є особливості спілкування в підлітковому віці.

Мета дослідження: емпіричне дослідження особливостей міжособистісного спілкування у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати спілкування, як соціально-психологічну проблему.

2. Проаналізувати психологічні особливості підліткового віку.

3. Виділити бар'єри, які перешкоджають продуктивному спілкуванню підлітків.

4. Підібрати психодіагностичні методики для особливостей спілкування в підлітковому віці.

5. Визначити особливості спілкування у підлітковому віці

6. Розробити тренінгові програму щодо розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці.

Методи дослідження: теоретичний і емпіричний аналіз, спостереження.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, додаток А, 25 літературних джерел. Загальний об'єм роботи - 51 сторінка комп'ютерного набору, основний об'єм - 37 сторінок.

підлітковий спілкування психологічний бар'єрбар'єр

Розділ I. Проблеми спілкування у соціальній психології

1.1 Основні підходи до визначення спілкування у вітчизняній та зарубіжній психології

Категорія «спілкування» є базовою для соціально-психологічної теорії, у якій сьогодні мають місце багато різноманітних підходів до її обґрунтування. Так, у психологічному словнику, за редакцією Б. Мещерякова та В.Зінченка наводиться таке визначення даного поняття: “Спілкування”- це взаємодія двох, чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального і ефективно-оцінкового характеру [11; -с.325].

М.І. Леонов дещо доповнює це визначення і зазначає, що: «Спілкування - це форма діяльності, яка виконується між людьми як рівними партнерами і, яка веде до виникнення психологічного контакту, який проявляється в обміні інформацією, взаємовпливові, взаємопереживанні і взаєморозумінні» [12, с.3].

Так, Б.Д. Паригін вважає, що «спілкування є необхідною умовою існування і соціалізації особистості»[4, с.6-7], Л.П. Буєва відзначає, що завдяки спілкуванню людина засвоює норми поведінки[9, c.28]. М.С. Каган розглядає спілкування як «комунікативний вид діяльності», який виражає «практичну активність суб'єкта» [17, c.76]. В.С. Коробейніков визначає спілкування як «взаємодію суб'єктів, які володіють певними соціальними характеристиками» [5, c.45]. «З філософської точки зору, - пише В.М. Соковін, - спілкування - це форма передачі інформації яка виникла на певному рівні розвитку життя, включена в трудову діяльність і є її необхідною стороною. Це також форма суспільних відносин і соціальна форма суспільної свідомості» [17, с.78].

У Філософському енциклопедичному словнику тільки після 80-х р.р. ХХ ст. з'явилося поняття спілкування. Воно трактується як процес взаємозв'язку і взаємодії спільнот, суб'єктів, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями та навичками.

Дане поняття є досить узагальненим і включає в себе процеси взаємозв'язку, взаємодії, обміну діяльністю, інформацією по суті, комунікацію, але вона не називається.

Деякі автори розглядають спілкування як соціально- і особистісно-орієнтований процес. В ньому не лише реалізуються особистісні стосунки, але й проявляються установки на соціальні норми.

Процес спілкування обґрунтовується часто як процес передачі нормативних цінностей. В цьому проглядається пояснення терміну «спілкування» як «соціального процесу, через який суспільство впливає на індивіда». Якщо поєднати цих два положення, то можна побачити, що в них спілкування виступає як комунікативно-регулятивний процес, через який не лише передається сума соціальних цінностей, а й регулюється процес їх засвоєння всією соціальною системою.

О.А. Бодальов пропонує розглядати спілкування як «взаємодію людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємостосунків між людьми [14,с.167]. Така позиція науковця стала для багатьох психологів головною у трактуванні поняття «спілкування».

Психологи визначають спілкування як «атрибут діяльності і як не детерміноване діяльністю вільне спілкування». В.М. Соковін вважає, що спілкування являє собою «систему міжособистісної взаємодії», обмежуючи феномен «спілкування» лише безпосереднім контактом між індивідами [12,- с.6]. Однак більшість дослідників розглядають спілкування як значно ширший процес взаємодії: спілкування всередині груп - внутрішньогрупове, міжособистісне, рольове .

О.О. Леонтьєв обґрунтовує спілкування «не як індивідуальний, а як соціальний феномен», а «його суб'єкт варто розглядати не ізольовано». В той же час О.О. Леонтьєв підходить до спілкування як до умови «будь-якої діяльності людини» [12, с.8] .

Спілкування - складний і досить багатогранний процес. Б.Д. Паригін відмітив, що цей процес може виступати в один і той же час як процес взаємодії людей, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємного впливу один на одного, і як процес їх взаємного переживання і взаємного розуміння один одного [22, с.138].

Визначення Б.Д. Паригіна орієнтує на системне розуміння сутності спілкування, його багатофункціональність і діяльнісну природу. І насправді, зрозуміти спілкування лише в одному аспекті практично неможливо.

Таким чином, аналізуючи сучасну психологічну літературу, можна виділити такі аспекти вивчення спілкування:

· інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в процесі якої здійснюється обмін інформацією);

· інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів в процесі кооперації);

· гносеологічний (людина виступає як суб'єкт і об'єкт соціального пізнання);

· аксіологічний (вивчення спілкування як процесу обміну цінностями);

· нормативний (який виявляє місце і роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів а також процес передачі і закріплення норм в побутовій свідомості, реального функціонування стереотипів поведінки);

· семіотичний (спілкування виступає як специфічна знакова система з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем, з іншої);

· соціально-практичний (прасіологічний) аспект спілкування, де процес розглядається в якості обміну діяльністю, здібністю, уміннями і навиками [20, с.11].

Досить часто у процесі міжособистісного спілкування виникають різноманітні труднощі, які супроводжуються, як правило, складними переживаннями, почуттям психологічного дискомфорту:

§ аутистичність, гостре почуття самотності, відчуженість, некомунікабельність;

§ труднощі в соціальній комунікабельності: невміння вибачатися, висловити співчуття, правильно і з достоїнством вийти з конфлікту;

§ труднощі в досягненні згоди: вироблення спільної позиції.

Більшість з них викликає в суб'єкта спілкування постійні негативні емоції, страх перед новими контактами; невпевненість і настороженість, внутріособистісну напругу в ситуаціях спілкування. Труднощі можуть виникнути внаслідок невміння розкритися, поверхневості контакту, відсутності потреби у спілкуванні, через неуважність, байдужість до партнера.

Розрізняють труднощі спілкування за складністю протікання і психологічними наслідками, за мірою незадоволення від спілкуванням. Їх розташовують у такому порядку:

§ бар'єри;

§ труднощі;

§ порушення.

О.О. Леонтьєв виділяє, зокрема, такі бар'єри спілкування:

· Бар'єр упередженості та безпричинної негативної установки - коли зовні безпричинно починають ставитися негативно до тієї чи іншої людини в результаті першого враження або незрозуміло взагалі, з яких причин.

· Бар'єр негативної установки, введеної у досвід кимсь з людей. Хтось повідомив негативну інформацію про людину, і у нас складається негативна установка по відношенню до цієї людини, про яку ми самі знаємо досить мало.

· Бар'єр “страху” контакту з людиною, викликаний стурбованістю, чи буде спілкування успішним.

· Бар'єр очікування нерозуміння, зумовлений думкою, що партнер нас обов'язково повинен зрозуміти невірно.

· Бар'єр невірних стереотипів, наприклад, “Якщо я попрошу щось, то він обов'язково відмовить”.

· Бар'єр віку - типовий в системі побутового спілкування. Виникає у різ-них сферах спілкування: між дорослими та дітьми, між представниками різних поколінь [9].

Отже, бар'єрів спілкування багато, проте вони є лише одним з проявів утрудненого спілкування.

Існує низка перешкод у становленні комунікативних зв'язків з оточенням. Одним із них є комунікативний бар'єр.

Комунікативний бар'єр - перешкода ефективному спілкуванню, причиною якого є індивідуально - психологічні особливості людей, що вступають у комунікативний зв'язок [7].

Цей вид бар'єрів з'являється під впливом зовнішніх факторів з боку об'єкта або ситуації взаємодії. Можуть відігравати роль і такі фактори як відсутність зворотного зв'язку при комунікативному контакті, помилки у розумінні смислу, неувага до підтексту.

Філімончук О. поділяє комунікативні бар'єри на:

· внутрішні бар'єри особистості, пов'язані з нормами, установками, цінностями, а також з такими особистісними рисами як ригідність, конформність, слабка воля тощо.

· зовнішні - поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, надлишок або ж брак інформації тощо.[10]

Л.Е. Орбан - Лембрик подає свою класифікацію комунікативних бар'єрів:

ь смисловий виникає внаслідок не збігання смислів висловлювань, ігнорування поглядів, цінностей, системи особистісних смислів співрозмовника, відмінностях у знаннях і т.д.

ь логічний є наслідком неоднакового виду мислення у співрозмовників, використання операцій мислення з різним ступенем глибини, превалювання форм мислення в інтелекті кожного з партнерів та ін;

ь фонетичний це коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами і діалектами, або ж співрозмовники мають суттєві дефекти мови та дикції. Це й вид бар'єру також може утворитися як результат перекручення граматичної структури висловлювань;

ь семантичний утворюється в умовах, якщо в одного з співрозмовників обмежений лексикон, коли в учасників комунікативного процесу надто виражені соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні та інші відмінності. Також він є наслідком невідповідності між мовними засобами, що використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта;

ь стилістичний виникає, коли один із учасників комунікації використовує стиль спілкування, який є недоречним, занадто важким, який не відповідає комунікативній ситуації; коли від одного співрозмовника йде неправильна організація повідомлення, або форма і зміст комунікації не відповідають одне одному[11].

Окрім безпосередньо бар'єрів, які стають на заваді конструктивному спілкуванню, заважати продуктивній комунікації можуть і риси самої особистості, а саме:

· людина хоче і може, але не вміє спілкуватись (егоцентричність, невихованість, агресивність, конфліктність);

· людина не хоче, не вміє і не може спілкуватися (глибока самотність);

· вміє, але вже не може і не хоче спілкуватись (відчуженість, не включеність у соціальні зв'язки, самотність у натовпі);

· і може, і хоче, але боїться спілкуватись (сором'язливість, занижена самооцінка);

· вміє, може, але не прагне (глибока інтроверсія, авторитарність, самодостатність, відсутність мотивації) [9;с.17].

В.М. Соковін за причинами поділяє труднощі на:

Ш первині - залежать від природних властивостей людини, їх вирізняє більш жорстка визначеність і неминучість виникнення. Важливу роль у їх появі відіграють:

§ біологічні;

§ психофізіологічні;

§ особистісні властивості (агресивність, тривожність, ригідність).

Ш вторинні - можуть бути психогенними і соціогенними.

1. Психогенні труднощі виникають як наслідок психологічних травм, стресів, важких переживань і фрустрацій, неадекватної самооцінки, тягнуть за собою певні негативні зміни у довірливому спілкуванні.

2. Соціогенні труднощі є наслідком зовнішніх бар'єрів (комунікативних, смислових, лінгвістичних), невдалого досвіду емоційних та соціальних контактів, певних умов спілкування. Вони можуть бути і наслідком спілкування з невпевненим, скутим, безцеремонним, насмішкуватим тощо партнером.

Специфічною трудністю міжособистісного спілкування є сором'язливість, яка визначається як властивість особистості і зумовлює напруження у спілкуванні з незнайомими людьми. Вона проявляється як незадовільна саморегуляція, брак спонтанності і розкутості. Характерними зовнішніми проявами є відносно висока напруга та імпульсивність, сором'язлива людина дивиться з-під лоба, пози скутості.

За визначенням В. Н. Кунициної, сором'язливість - це властивість особистості, яка виникає у людини, яка постійно переживає труднощі в певних ситуаціях міжособистісного неформального спілкування, проявляється в стані нервово-психічної напруги і відрізняється різноманітними порушеннями вегетативної системи, психомоторики, мовленнєвої діяльності, емоційних, вольових, мислительних процесів і низкою специфічних змін самосвідомості [9].

Отже, підсумовуючи усе викладене, можна зрозуміти, що щодня ми спілкуємось вдома, з керівниками, друзями, близькими людьми тощо. І щодня нам доводиться встановлювати комунікативні зв'язки. Одним це вдається легко, іншим же, навпаки, потрібно докласти чимало зусиль, щоб «розмова відбулася». Спілкування сучасної людини базується не тільки на вмінні вести переговори, але й - правильно налагоджувати контакти. Це розуміють та усвідомлюють всі, хто у своїй діяльності включений в інтенсивне міжособистісне спілкування.

З огляду на це, можна запропонувати найоптимальніші шляхи подолання перешкод у комунікативному процесі:

Ш Вчитись рефлексувати.

Ш Не боятись зближуватись із людиною на емоційній основі, вміти поставити себе на місце співрозмовника.

Ш Виявляти толерантність до співрозмовника.

Ш Намагатись, щоб при спілкуванні домінували лише позитивні емоції.

Ш Вміло керувати та об'єктивно аналізувати свої думки, дії, вчинки.

Ш Проявляти емпатію, бути об'єктивним в оцінці комунікативної ситуації.

Ш Розвивати уяву та спиратись на власний досвід тощо.

Отже, бар'єри у спілкуванні є неминучими, адже завжди існує зворотній зв'язок. Знання основних перешкод є особливо актуальним для підліткового віку. Це пов'язано з тим, що володіючи певним рівнем знань про труднощі, які можуть виникати при налагодженню позитивної комунікації з іншою людиною, підліток може подолати ті проблеми, які виникають при невмінні «правильно» спілкуватись. Проте знаючи усі види можливих перешкод у сприйманні однієї людини іншої, ми можемо звести їх до мінімуму. Це є головною передумовою налагодження комунікації та здатності встановлювати позитивний зв'язок з іншими людьми.

1.2 Психологічні особливості підліткового віку

Кожному віковому періоду притаманні характерні особливості, які так чи інакше впливають на становлення особистості, її соціалізацію. Особливу групу у віковій ієрархії становлять підлітки.

Вчений А.П. Краківський називає наступні вікові особливості підлітка:

1. потреба в гідному становищі в колективі однолітків, у родині;

2. підвищена стомлюваність;

3. прагнення мати вірного друга;

4. прагнення уникнути ізоляції, як у класі, так й у малому колективі;

5. підвищений інтерес до питання про “співвідношення сил” у класі;

6. прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого;

7. відсутність авторитету віку;

8. відраза до необґрунтованих заборон;

9. сприйнятливість до промахів учителів;

10. переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому;

11. відсутність адаптації до невдач;

12. відсутність адаптації до положення “гіршого”;

13. тенденція віддаватися мріянням;

14. острах опоганення мрії;

15. яскраво виражена емоційність;

16. вимогливість до відповідності слова справі;

17. підвищений інтерес до спорту;

18. захоплення колекціонуванням, захоплення музикою й кіномистецтвом [10].

Варто додати, що підлітки забіякуваті, проявляють елементи жорстокості й агресивності, можуть потрапити під чужий вплив, потрапити у вуличні злочинні угруповання, тобто піддані сугестивності й відомості. У цьому віці проявляються елементи деструктивної поведінки (тяга до паління, злодійства, обманів й т.д.). Підлітки часом не дисципліновані, енергійні, тривожні, дуже активні, особливо проявляють активність при виконанні класних, суспільних доручень, при прибиранні кабінету, шкільної території й т.д. (що говорить про високу фізіологічну енергію), правда ця активність може поступитися місцем стомлюваності. Бажання зберегти таємниці й секрети в них сусідить із невмінням зберігати ці таємниці й секрети від навколишніх, підлітки часто ябедничають один на одного, починають давати один одному “прізвиська”, які зберігаються аж до закінчення школи. У багатьох підлітків спостерігається завищена самооцінка своїх можливостей (“я все можу зробити сам”), егоїстичне самоствердження, при якому дитина радується, якщо в однокласника неприємності, якщо однокласник виявився приниженим або менш успішним ніж він. Підлітки дуже ранимі й уразливі. Дуже люблять підлітки бравірувати речами, предметами, вбраннями, які є тільки в них, але відсутні в інших товаришів. Зараз ми спостерігаємо, як серед підлітків іде поділ у класах на дітей забезпечених батьків і на дітей з малозабезпечених родин (це особливо яскраво проявляється в містах), на перше місце ставиться багатство, а не знання. Досить активно в підлітковому віці йде формування “малих груп”. Не можна не згадати й питання про взаємини між підлітками й учителями. Положення вчителя саме по собі не гарантує поважного відношення з боку підлітків, і наставник повинен мати певні якості й поводитися певним чином, щоб заслужити до себе повагу. Від того, як учитель, зможе виявити себе при роботі з підлітками, залежить їхнє відношення до нього в процесі подальшого навчання в школі. Строгість потрібна, але її варто сполучати з наполегливістю, ввічливістю й цікавістю викладу нового матеріалу.

Підлітковий вік має свої особливості. Американський психолог Ст. Хол ще на початку XX століття, докладно освітив цю тему. Підлітковий вік він відносив до перехідного, проміжного періоду розвитку, періоду “бурі й натиску”, а зміст підліткового віку він охарактеризував як “кризу самосвідомості”. Тільки переборовши цю кризу, підліток здобуває “почуття індивідуальності”. А поки це не наступило, він буде перебувати в стані пошуку свого “я”, йому буде властива нестійкість, яка проявляється в наступних моментах: висока активність змінюється ослабленням, самовпевненість змінюється сором'язливістю, егоїзм може переходити в альтруїзм, веселий, піднятий настрій переміняється апатією, спокійна зосередженість раптом переходить у нескінченні міркування, прагнення до новацій може поступитися місцем любові до рутини тощо [10].

Німецький філософ і психолог Е . Шпранглер виділяє й описує три типи розвитку підліткового віку. Перший тип розвитку - це “підліткова криза”, коли дитина переживає свій вік, як “друге народження”. Другий тип розвитку відрізняє стабільний і поступовий ріст, коли дитина плавно прилучається до “дорослої діяльності”. Третій тип розвитку являє собою більше активне й самовиховання, яке свідомо направляється самим індивідом, подолання зусиллям волі, власних недоліків, у тому числі тривоги, кризових проявів, а також більш ясне усвідомлення своєї індивідуальності [20]. За словами Б.Ц. Бадмаєва, “підлітковий вік самий важкий для вчителів і батьків, самий критичний для самих підлітків.

Девіантна поведінка підлітків приносить багато турбот не тільки безпосереднім вихователям - учителям, але й всій виховно-освітній і правоохоронній системі. І в медицини тут є проблеми, пов'язані з нервово-психічними розладами підлітків, наркоманією, сексуальними відносинами й т.д.”. Перехід до періоду підліткового віку супроводжується різким ламанням психіки, що одержало назву “підліткової кризи”, коли навчальна діяльність перестає чинити той вплив на розвиток, який вона мала в попередній період, а провідною діяльністю стає спілкування з однолітками (згідно Д. Б. Ельконіна - інтимно-особисте спілкування), психологічне віддалення від дорослих, із частими конфліктами [20].

Однією з вікових особливостей підлітків є підвищена стомлюваність. Вчений Г.Г. Шахвердов, який багато років вивчав особливості протікання фізіологічної перебудови організму, знаходить наступні причини виникнення цієї проблеми: “У підлітка більш інтенсивно функціонують гіпофіз, щитовидна залоза й статеві залози. Передня частка гіпофіза стимулює ріст організму в довжину й разом із щитовидною залозою підсилює обмін речовин в організмі”. “Серцево-судинна система ще не досить досконала. У середньому шкільному віці у зв'язку із загальним ростом тіла в довжину спостерігається інтенсивне зростання всієї серцево-судинної системи при деякій невідповідності росту серця й судин”. “На самому початку цього віку ріст серця трохи затримується, кров'яний тиск знижується, що супроводжується часто загальним недокрів'ям, і, зокрема, недокрів'ям мозку, млявістю й підвищеною стомлюваністю”. Саме в цьому віці відбувається все більша витрата енергії, яка не може залишитися без певних наслідків. Звідси напрошується висновок про те, що навіть звичайні навантаження приводять до перевтоми [20, с.43].

К. Д. Ушинський у роботі “Людина як предмет виховання” вказував, що педагог, який прагне виховувати людину повинен, насамперед, довідатися його у всіх відносинах. “Вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете управляти, і чиніть у відповідності із цими й тими обставинами, у яких ви хочете їх прикласти” [20, с.49].

В 60-і роки XX століття Д. Б. Ельконін висловив гіпотезу про те, що “немає підстав для абсолютизації існуючої схеми віків, заснованої на середньостатистичних вікових нормах розвитку, для перетворення їх у якийсь інваріант будь-якого можливого шляху розумового розвитку. Ця схема відображає лише цілком певний і конкретний шлях розумового розвитку дітей, що протікає в конкретно-історичних формах...” [9, с.127]. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер. Тому індивідуально-вікові особливості підлітків опосередковані культурно-історичним середовищем, у якому вони живуть і розвиваються, з умовами, що випливають із його, навчання й виховання, носять тимчасово просторовий характер. Так, наприклад, Піаже вважав, що логічні операції розвиваються в дітей тільки до 11-12 років. Дослідження Л.А. Венгера, П.Я. Гальперина, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова показали, що при зміні умов навчання, міняються вікові границі й форми психічного розвитку дітей.

Оригінальну концепцію вікового підходу розробила Л.І. Божович, що опиралася на введене Л.С. Виготським поняття про соціальну ситуацію розвитку. Фундаментальна є сформована нею теза про те, що справді віковий підхід припускає не тільки урахування тих властивостей, які яскраво проявляються на даному віковому етапі, але й опору на ті особливості, які ще не повністю виявилися на даному щаблі розвитку, яким належить майбутнє. З погляду Л.І. Божович, віковий підхід - це виховання дитини з урахуванням перспектив її розвитку.

Таким чином, індивідуально-вікові особливості підлітків обумовлені:

1. особливостями біологічного розвитку організму;

2. культурно-історичним середовищем, як сферою їхнього росту й розвитку;

3. умовами навчання й виховання;

4. резервами індивідуального розвитку. Причому процес розвитку індивідуально-вікових особливостей носить поступальний характер [3].

Індивідуально-віковий розвиток характеризується необоротністю своїх процесів. На кожному новому витку розвитку реалізуються результати попереднього етапу. Внутрішньою рушійною силою процесу розвитку є єдність протилежностей, що борються. Вирішення внутрішніх протиріч і приводить через стрибок до нового етапу розвитку. Результатом індивідуально-вікового розвитку на кожному етапі є формування психічних новотворів, які являють собою якісно новий спосіб функціонування психіки, особистості, а розкриття їх субстратних характеристик дозволяють прогнозувати хід розвитку особистості. Виникнення психічних новотворів характеризує “безперервний процес саморуху” особистості. Причому процес саморуху в сучасній психологічній науці розглядається в єдності двох протилежних сторін:

1. інтеріоризація існуючих у поза соціальними факторами, їхнє засвоєння;

2. вихід за межі накопиченого досвіду, сформованих навичок, звичок, якостей особистості.

Вивчення індивідуально-вікових особливостей дітей необхідно для виявлення резервів розвитку підлітків. Знання й користування в педагогічній практиці резервів розвитку підлітків більш успішно навчати й виховувати дітей. Перед педагогом встають проблеми: як сформувати позитивну навчальну мотивацію, розвивати пізнавальну навчальну мотивацію, розвивати пізнавальну й творчу активність, захопити, зацікавити, розбудити. Ученими й практиками затрачаються колосальні зусилля для їхнього вирішення. Але чомусь установилася сумна закономірність: чим далі йде процес навчання, тим нижче активність учнів. У соціальну технологію взаємини по формулі “учитель постачає - учень споживає”, пізнавальна мотивація учня, вибір учнем свого місця в житті не вписується. Знамениті “чомучки” саме тому й залишаються в дошкільному дитинстві, що в них на життєвому шляху встановлюється шлагбаум “відповіді без запитань”. Формується певний тип учня - інтелектуального споживача [3, с.47]. В.В. Давидов, підводячи підсумки експериментальної роботи з розвиваючого навчання, констатував: “Ми не маємо у своєму розпорядженні цифрових даних, але спостереження говорять про те, що проблеми середньої школи, пов'язані з невмінням, а головне - з небажанням учнів учитися, існують й в експериментальних класах й в іншому місці...”. На жаль, формули самовизначення підлітків стосовно школи типово антишкільні: у традиційному варіанті - “не хочу (і не вмію) учитися”, в експериментальному - “умію, але не хочу”. Дослідження показали, що активність людини, як суб'єкта у взаємодії з навколишнім світом, народжується інформаційною потребою. Саме вона джерело активності людини, що у фізіології зареєстрована І.П. Павловим як рефлекс “що таке?” [3, с.52].

Інформаційна потреба - це потреба всього живого в інформації для орієнтовно-пристосувальної поведінки й боротьби за існування. Для людини це ще й усвідомлена необхідність інформації для здійснення творчо перетворювальної діяльності. У розвитку інформаційної потреби, головним є - слово. Вивчення інформаційної потреби розкрило її пряму залежність від рівня знання учнів. Чим він вище, тим вищай інформаційна потреба й тим більше школяр проявляє себе як суб'єкт у пізнавальній діяльності, інформаційна потреба розвивається за умови відчуття учнем успіху, задоволення результатом, подолання труднощів. А це вимагає розвитку в особистості вольової сфери, здатності до вольових умов. Неправомірно розглядати індивідуальні особливості школяра (наприклад, індивідуальні особливості уваги, пам'яті, мислення й т.д.) безвідносно до вікового періоду, стадії його розвитку.

Одна з основних умов успішного формування індивідуальних особливостей в учня, це знання цих особливостей на кожному віковому щаблі. Вікові особливості завжди існують і проявляються у формі індивідуальних варіантів розвитку і є тлом для вивчення індивідуальних розходжень. Облік психологічних особливостей надзвичайно важливий у вихованні й навчанні. Підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14-15 років. Письменниця Олена Кононенко правдиво охарактеризувала складність і суперечливість підліткового віку: “Людина вже не дитина, хоча часом ходить у коротких штанах й охоче заглядається на вітрини іграшок. І людина ще не юнак, хоча вже дерзає критично мислити будувати плани свого майбутнього”. А от, що написав про підлітковий вік, головний редактор “Сім'ї і школи” Н. Ченцов: “Підростають діти, складніше стає їхнє життя й уже не все в ньому відкрите нам. Нові друзі й захоплення, інтереси й заняття - як розібратися, як віднестися до всього цього? Тільки з повагою. Підліткова пора випробовує й дорослих, і самого підлітка - що накопичено, що створено в попередні роки? Досвід співробітництва, співучасті всіх у родині в житті кожного, уваги й взаємного розуміння дозволяє одні зміни передбачати, інші - попереджати, треті - підтримувати. Більше того, цей досвід відкриває дорослим благодатну можливість повною мірою передати дітям усе, що дали прожиті роки: життєву досвідченість, знання людей, моральні переконання. Підлітку необхідно все це - адже він уже на порозі дорослого життя. Звичайно, щось не прийме, із чимсь не погодиться, щось вирішить і зробить по-своєму. Поставимося з повагою й до цього вибору [10, с.125-126]. А якщо всі роки тримали, вели за руку, самі вирішували, і він виконував, а тепер не слухається, виривається, рветься, невідомо куди? І до цього віднесемося з розумінням і повагою. Інакше й не можна: адже більше не втримаємо... Нехай його прагнення здаються нам безглуздими, претензії - перебільшеними, судження - необґрунтованими. Зрозуміти все це він може тільки як доросла людина - власним розумінням й у рівноправному співробітництві із близькими, а не по нашій команді. Нам відкривається остання можливість стати для нього такими близькими”.

Психологічно підлітковий вік украй суперечливий, він характеризується максимальними диспропорціями в рівні й темпах розвитку. Найважливішою психологічною особливістю є його почуття дорослості. Воно виражається в тому, що рівень домагань підлітка передбачає його майбутнє становище, якого він фактично ще не досяг. Саме на цьому ґрунті в підлітка виникають типові вікові конфлікти з батьками, педагогами й самим собою. У цілому - це період завершення дитинства й початку “виростання” з нього.

Американський музикант Ді Снайдер так описує цей вік: “Юність чудова й важка - але це її пишнота незрозуміла, поки ти не подорослішаєш і не знайдеш можливості оглядатися назад. Це час необхідних невідповідностей: тіло тягнеться нагору, а голос стає нижче: вуса, хоч убий, не проростають, зате фізіономія посипана цілим урожаєм прищиків; на той час, коли ти нарешті починаєш цікавитися протилежною статтю, протилежна стать демонструє явну втрату інтересу до тебе; батьки вимагають, щоб ти “був дорослим”, вимагаючи одночасно, щоб ти “припинив зображувати із себе розумника”. До тебе ставляться не як до маленької дитини, але й не як до дорослого, а як до чого посередині” [10, с.127].

А от точка зору Б.Ц. Бадмаєва: “Причина конфліктних ситуацій у спілкуванні дорослих з підлітком порозумівається зміною відношення підлітка до дійсності: він почуває себе “уже не дитиною” або “не гірше дорослого”, а дорослий продовжує вважати його дитиною, тобто в наявності зміна позиції дитини стосовно самої себе й до всіх дорослих, у тому числі до вчителів і батьків” [10, с.129].

Загальні закономірності підліткового віку проявляють себе через індивідуальні варіації, що залежать не тільки від оточуючого підлітка середовища й умов виховання, але й від особливостей організму або особистості. Підлітковий вік займає важливу фазу в загальному процесі становлення людини як особистості, коли на основі якісно нового характеру, структури й складу діяльності дитини заставляються основи свідомого поводження, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних знань і соціальних установок. Підлітковий вік - це вік “допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності”. Поведінка й діяльність підлітка багато в чому визначаються особливостями самооцінки. У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі й суперечності, але є й свої переваги, на які може й повинен опиратися педагог. Із загальним ростом свідомого ставлення до дійсності помітно підсилюється свідоме ставлення до навчання. З іншого боку, саме в підлітковому віці спостерігаються окремі випадки негативного ставлення до навчання; учителеві в кожному конкретному випадку потрібно з'ясовувати причини такого ставлення. Однією з таких причин є своєрідна реакція підлітка на ті або інші невдачі в навчанні, викликані іноді випадковими обставинами (наприклад, хворобою), які ведуть до зниження успішності. Підліток зазвичай гостро переживає власні невдачі, і порушене самолюбство викликає в нього бажання замаскувати своє справжнє ставлення до цих невдач: він робить вигляд, що успіхи в навчанні не мають для нього значення.

Істотні знання при негативному ставленні підлітків до навчання має усвідомлення й переживання або неуспіхи в оволодінні тими або іншими навчальними предметами. Неуспіх, як правило, викликає в учнів бурхливі негативні емоції й небажання виконувати важкі навчальні завдання. Навпаки, сприятливою ситуацією навчання для підлітків є ситуація успіху, що забезпечує їм емоційне благополуччя. “Бажання гарно вчитися, - стверджував В.А. Сухомлинський, - приходить тільки разом з успіхом у навчанні. Інтерес до навчання з'являється тільки тоді, коли є натхнення, яке народжується від успіху в оволодінні знаннями” [10, с.132].

Багато педагогів для усунення непевності учня у своїх силах подолання негативного відношення до навчання спеціально створюють “ситуації успіху”, наприклад, ставлячи запитання, на яке знаєш свідомо, що буде отримана правильна відповідь. Широко відомий психологам ефект Розенталя - Якобсона. Ці дослідження показали, яке величезне значення для успіхів учня мають очікування вчителя, і його настрой, упередженість. Велике значення для підлітка мають сприятливі ситуації, створювані педагогами: схвалення при правильній відповіді учня або старанні; підкреслення навіть самого незначного успіху, похвала тощо. Характерною рисою цього віку є й те, що в підлітків загострений острах, виглядати “слабким”, несамостійним, тобто мати ті риси, які дозволяють сумніватися в тому, що підліток уже не “маленький”. До індивідуальних розходжень у розумових здатностях відносяться й здатності учнів до самостійного набуття знань, умінь самостійної роботи. Вони зв'язані з усією пізнавальною діяльністю учня: оволодіння новими знаннями, виконання різних навчальних практичних завдань, особливе виділення в досліджуваному матеріалі істотного, встановлення зв'язку нового матеріалу з раніше засвоєним і т.п. Для учнів, які мають утруднення при виконанні самостійної роботи, потрібно вживати заходів, що відповідають кожному конкретному випадку. Це може бути поділ складного завдання на етапи, допомога учням у складанні плану відповіді.

Учитель прагне до того, щоб виробити в учня навички узагальнювати, робити висновки, виділяти найбільш головне й т.п. У підлітковому віці змінюється мислення школяра, воно здобуває нові риси і якості. У підлітка вчителям треба попереджати або усувати такі недоліки мислення, як схильність до занадто “сміливих аналогій”, поспішних узагальнень, висновків або умовиводів. Індивідуальні розходження в розумовій діяльності проявляються в тому, що одні з учнів більш продуктивно працюють над образним матеріалом, а інші - зі словесним матеріалом, треті - однаково добре працюють і з наочно-образним і словесно-логічним матеріалом. Учитель обов'язково повинен прагнути розвивати такі індивідуальні властивості мислення, як, наприклад: викладаючи матеріал словесно, підкріплювати його оглядовим, і навпаки. Увага підлітків поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів. Увага сама по собі не є особливим пізнавальним процесом. Вона властива будь-якому пізнавальному процесу (сприйняттю, мисленню, пам'яті й т.д.) і виступає як форма, здатність організації цього процесу.

У підлітковому віці людина стає винахідливою, схильною до аналізу й сприйнятливою. Значно збільшується обсяг пам'яті, причому не тільки за рахунок кращого запам'ятовування матеріалу, але і його логічного осмислення. Підсилюється прагнення домагатися розуміння того, що треба запам'ятати, і відтворювати не буквально, а своїми словами, роблячи при цьому потрібні збереження й узагальнення. Властивості пам'яті в кожної дитини різні. Одні відразу ж можуть відтворити правила, визначення й т.д. Інші на етапі первинного ознайомлення з матеріалом цього зробити не можуть (не тому що не хочуть, а саме не можуть). Таким учням треба ще якийсь час для осмислення, запам'ятовування. З огляду на властивості пам'яті, мислення, таких учнів потрібно запитувати не відразу, після ознайомлення з новим матеріалом, а через урок, можливо через два, даючи їм необхідний час. Але до кінця вивчення теми, зазвичай, всі учні повинні знати й уміти формулювати основні поняття.

Швидка зміна соціальних умов, відсутність звичних критеріїв та орієнтирів, зміна стилю життя ймовірно призводить до зміни деяких характеристик спілкування сучасних підлітків.

1.3 Аналіз причин підліткової кризи

Сучасна психологічна наука визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті людини. Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття дорослості. У драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор особистість самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення має складний зміст. Отже, підлітковий вік - вік між дитинством і дорослістю (від 11-12 до 16-18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя.

Для підліткового віку характерні:

1. Почуття дорослості;

2. Формування "Ми"- концепції;

3. Формування референтних груп [10, с.32-33].

У цьому віці відбувається маніфестація тих аномалій особистісного розвитку, які в дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку - чутливість, часта різка зміна настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові й емоційні. Емоційні розлади переважають у дівчаток, депресія, страхи й тривожні стани. Порушення в поведінці в чотири рази частіше бувають у хлопчиків. Основним лейтмотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нової, ще досить нестійкої, самосвідомості, зміна Я-концепції, спроби зрозуміти самого себе й свої можливості. У цьому віці відбувається становлення складних форм аналітико-синтетичної діяльності, формування абстрактного, теоретичного мислення. Дуже важливе значення має виникаюче в підлітка почуття приналежності до особливої «підліткової» спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок [10].

У спілкуванні дітей досить швидко складаються стосунки, у яких з'являються однолітки-лідери, і однолітки-відкидинці. Спілкування з однолітками - тверда школа соціальних взаємин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції та залучається до нової системи відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду [3].

Цей досвід може бути більш чи менш болісним. Р. Бенедикт стверджує, що тип переходу від дитинства до дорослості залежить від того, настільки великий розрив між нормами і вимогами даного суспільства, що ставляться перед дитиною і дорослим. У країнах, де ці вимоги більш-менш однакові, розвиток проходить плавно, і дитина досягає статусу дорослого поступово. У більшості країн Європи та Америки норми поведінки дітей і дорослих є різними і, навіть, протилежними: дитячий вік вважається ігровим; маленькі члени суспільства позбавлені відповідальності за свої дії, від них вимагають лише одного ? покори; доросла ж людина має бути самостійною та ініціативною [2].

Таким чином, центральною психологічною характеристикою підліткового віку є перехід від одного типу стосунків між дорослим і дитиною (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової рівності). Цей період може супроводжуватись певними труднощами. У великій мірі цьому сприяє відносна нестійкість нервової системи підлітка, його загальна неврівноваженість, роздратованість, перепади настрою, підвищена збудливість. Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка породжують певні психологічні новоутворення, а саме прагнення до незалежності, потребу в самоствердженні й самовизначенні щодо свого статусу в сім'ї, колективі однолітків тощо. Розвиток інтересу до протилежної статі, пробудження романтичних почуттів також є характерною рисою підліткового віку. Втім новоутворення нерідко проявляються в неадекватних формах (зовнішня агресія, гостра критика інших, зухвала поведінка) [1].

Першою ці зміни у характері дитини відчуває сім'я. Сім'я один з найважливіших факторів соціалізації дитини. Саме тут діти засвоюють заведені в їхніх сім'ях життєві цінності, соціальні очікування і біхевіаристичні патерни. Моделями поведінки їм слугують батьки, старші брати і сестри. Е. Маккобі вважає, що тривалість батьківського впливу визначається міцністю їх відносин із дитиною, ступенем поваги батьків до її особистості, наявністю довіри між членами сім'ї. У деяких випадках батьки пригнічують особистість своєї дитини, у інших сприяють її гармонічному розвитку. Взаємодія з батьками дозволяє дітям тренувати й вдосконалювати соціальні навички, необхідні для комфортного існування в соціумі [3].

Крім того, сім'я є важливим фактором впливу на інтелектуальний розвиток дитини, пропонуючи, а іноді й насаджуючи власну концептуальну картину світу. Спільна інтелектуальна діяльність розвиває здатність дитини моделювати різноманітні ситуації, оперувати гіпотезами й вибирати оптимальні шляхи вирішення поставлених завдань. Батьки мають можливість активно сприяти швидкому розвитку мисленнєвих навичок маленької людини. Зазвичай теоретичне усвідомлення дійсності дитиною випереджає рівень її практичних навичок. Підлітки часто не знають як поводитись у тій чи іншій життєвій ситуації, а відчуття власної дорослості заважає їм звертатися за порадами до дорослих. Такі проблеми притаманні дітям, у яких не склалися стосунки з батьками. Неготовність дитини до виконання нових соціальних ролей, або відсутність необхідного рольового навантаження й самостійності ускладнює спілкування та породжує численні конфлікти у колі сім'ї [8].

У деяких підлітків спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків інших. Це ускладнює їх взаємовідносини з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти [6]. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів [7].

У підлітковий період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці -- це інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Розділ ІІ. Особливості спілкування у підлітковому віці

2.1 Аналіз підходів до дослідження особливостей спілкування у підлітків

Підлітковий вік - період життя людини від дитинства до юності. Вікова психологія дотримується точки зору, згідно з якою підлітковий період можна поділити на дві основні групи:

· молодші підлітки (10-12 років);

· старші підлітки (13-15 років) [19, с.3];

У старший період підліток проходить у своєму розвитку дуже великий шлях: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і колосальні досягнення досягає порогу юності.

Підліток поступово усвідомлює себе як особистість. Цей віковий період - це час, коли підліток знову оцінює свої стосунки в сім'ї. Прагнення знайти себе як особистість породжує потребу у відчуженні від усього того, що було звичним. Відчуження, яке зовні виражається в негативізмі, є початком пошуку підлітком власної унікальної сутності. Підліток проходить через дружбу, спілкування в групі. Ідентифікуючись з однолітками, він часто стає конформістом. Саме в підлітковому періоді дитина спрямована на пошук нових продуктивних форм спілкування з тими, кого вона любить, кого поважає, і на відкриття самого себе.

Відчуття власної дорослості, яке формується у підлітка, проявляється у прагненні до рівноправності з дорослими. Проте це прагнення може бути задоволено переважно у взаєминах з однолітками, де всі рівні. Це робить спілкування з друзями особливо привабливим. Його привабливість зростає ще й тому, що питання, які цікавлять і хвилюють підлітка часто не є для дорослих важливими. Тому спілкування з дорослими не може цілком замінити підлітку спілкування з товаришами.

Стосунки підлітка з однолітками складніші і змістовніші, ніж у молодшого школяра. Вони вже чітко відрізняються за рівнем близькості: можуть бути просто товариші, близькі товариші, друзі. Спілкування з ними все більше виходить за межі школи, включає нові інтереси, заняття, захоплення і перетворюється в самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Вона насичена різними подіями, боротьбою, сутичками, перемогами і поразками, відкриттями і розчаруваннями, образами та радостями. З друзями і товаришами підлітку цікаво. Спілкування з ними не рідко стає настільки привабливішим, що відсуває на другий план навчання, зменшує привабливість спілкування з рідними. Для молодшого підлітка характерне прагнення до спільної діяльності з товаришами, бажання жити колективним життям, бути прийнятим, визнаним і шанованим товаришами. Це стає найважливішою потребою. Якщо стосунки з однокласниками не складаються, якщо близьких товаришів немає чи дружба раптово розпалася - це драма для підлітка. Навіть тимчасові негаразди з однокласниками переживаються вкрай гостро: йому здається, що всі від нього відвернулись. Найбільш неприємна для підлітка ситуація - це щирий осуд колективу, товаришів, а найважче покарання - відкритий, чи прихований бойкот, небажання спілкуватись. Переживання самотності є важким і нестерпним для підлітка. Неблагополуччя у стосунках з однокласниками штовхає підлітка на пошук товаришів і друзів за межами школи.

Незадоволеність підлітка взаєминами в класі може компенсуватись іншим спілкуванням - з більш молодшими. Тут підліток завжди бажаний товариш і, звичайно, займає провідне положення, керує. Для їх розвитку таке спілкування має велике значення: воно допомагає їм дорослішати.

Отже, зважаючи на особливості молодшого підліткового віку, спілкування з однолітками все більше виходить за межі школи. Крім того взаємини з товаришами залучають підлітків до специфічного виду групової взаємодії, що сприяє виробленню у них відповідних соціальних навичок, уміння підкорятись колективній дисципліні, які поєднуються з набуттям досвіду відстоювати свої права та інтереси. І. Мачуська з цього приводу говорить, що «свідомість групової приналежності, прагнення до групової солідарності, взаємодопомоги і прагнення одержати таке ж ставлення у відповідь полегшує реалізацію характерної для підліткового віку спрямованості на автономізацію від дорослих, емансипацію, утвердження недоторканості свого особистісного простору»[13,с. 5].

Важливо зауважити, що різноплановість внутрішньогрупової взаємодії у підлітків певним чином впливає на їх характер спілкування, полегшуючи чи утруднюючи їх соціалізацію. Неоднозначним є і ставлення дітей цього віку до самого процесу спілкування, оцінка його ролі у повсякденному бутті. Проведені І. Мачуською дослідження засвідчили, що лише незначна кількість молодших підлітків (8,6%) цілком погоджується з тим, що людина повинна вміти встановлювати контакт зі своїми рідними, близькими, іншими людьми, адже таке контактування виступає важливою передумовою розвитку гармонійних взаємин і взаєморозуміння. 24,7% опитаних школярів, хоча й не заперечують того, що спілкування сприяє ефективній міжособистісній взаємодії, проте вважають, що без нього іноді можна обійтися. Найбільшою (27,7%) є чисельність підлітків, на думку яких, головне, щоб людина була щаслива ,а вміння спілкуватись, володіння необхідними для цього вміннями і навичками - не обов'язкове [13].

...